Руйнування гірських порід

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

«КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Кафедра підземної розробки родовищ корисних копалин

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

до виконання лабораторних робіт з курсу

«РУЙНУВАННЯ ГІРСЬКИХ ПОРІД»

для студентів з напряму підготовки 6.050301 «Гірництво»

усіх форм навчання

Укладачі: Римарчук Б.І., проф., д.т.н.

Ступнік М.І.,проф., д.т.н.

Грищенко Т.С. ст.викладач

Відповідальний за випуск:

Ступнік М.І.проф., д.т.н.

Рецензент: Тарасютін В.М. доц. к.т.н.

Кривий Ріг - 2012

Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт з курсу «Руйнування гірських порід» виконуються студентами денної та заочної форм навчання з метою закріплення та розширення теоретичних знань. Вони відповідають робочій програмі та опрацьовані згідно «Положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців».

Розглянуто на засіданні кафедри підземної розробки родовищ корисних копалин. Протокол №2 від 08.10.2012р.

Схвалено на вченій раді гірничого факультету. Протокол №2 від 26.10.2012р.

Загальні положення

Програма курсу «Руйнування гірських порід» передбачає 10 лабораторних робіт, виконання яких сприяє більш глибокому опануванню знаннями, одержаними при вивченні дисциплін «Основи гірничого виробництва», «Руйнування гірських порід», «Процеси підземних гірничих робіт».

Лабораторні роботи на основі теоретичних знань та практичних навичок дозволяють студентам оволодіти інженерними методами вирішення задач, які можуть виникати на виробництві.

При виконанні лабораторних робіт необхідно користуватися, матеріалами лекцій та додатковою літературою.

Методика виконання лабораторних робіт: На початку кожної роботи викладач перевіряє знання за даною темою, ознайомлює студентів зі змістом, метою, послідовністю виконання індивідуальних завдань, формою звітності та правилами техніки безпеки.

Згідно з індивідуальними вихідними даними та методичними вказівками студент виконує розрахунки, креслення для визначення необхідних параметрів.

Лабораторна робота завершується підготовкою та захистом звіту.

Звіт виконується на аркушах паперу стандартних розмірів А4 та повинен містити:

- найменування навчального закладу, кафедри, дисципліни;

- назва роботи та її номер;

- група та прізвище студента;

- вихідні дані та короткий зміст роботи;

- необхідні креслення, схеми та розрахункові формули;

- таблиці з результатами вимірювань та розрахунків.

При виконанні наступної лабораторної роботи студент повинен здати викладачеві звіт за попередню роботу. Оцінка (захист) лабораторної роботи складається із результатів перевірки звіту та відповідей на контрольні теоретичні питання за цією роботою.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №1. ОБЛАДНАННЯ СКЛАДІВ ВИБУХОВИХ МАТЕРІАЛІВ (ВМ)

Мета роботи - вивчення принципової схеми підземного видаткового складу ВМ. Опис відмінних особливостей базисних та видаткових складів ВМ.

Теоретичні відомості

Складом ВМ називається спеціально обладнане для зберігання вибухових речовин ВР, засобів ініціювання (ЗІ) місце з комплексом відповідних приміщень, будівель, споруд та майданчиків.

На земній поверхні склади ВМ являють собою сховища із підсобними спорудами, розташованими на огородженій території із прилягаючою забороненою зоною. В підземних умовах склад ВМ звичайно являє собою комплекс гірничих виробок, у тому числі камер та чарунок, які призначені для розміщування ВМ, а також виробок, які підходять до складу та допоміжних камер.

Сховища складів ВМ відносно земної поверхні діляться на поверхневі, напівповерхневі (будівлі сховища заглиблені в землю не більше ніж по карниз); заглиблені (товща ґрунту над сховищем складає менше 15м); підземні (товща порід над сховищем 15м і більше)

Залежно від часу експлуатації склади бувають: постійні - термін служби більше трьох років, тимчасові - до трьох років та короткочасні - до одного року (термін лічиться з дати завозу ВМ).

За призначенням склади ВМ бувають: базисні та видаткові. Базисні склади призначені для постачання ВМ видаткових складів. Видаткові склади використовуються для роздавання ВМ. Різновидами видаткових складів є роздавальні камери, дільничні пункти зберігання ВМ.

Базисні склади ВМ розташовуються, в основному, на земній поверхні. На території базисного складу можуть бути розміщені такі будівлі та споруди: сховища ВМ, ЗІ, контейнерні майданчики для короткочасного зберігання ВР, водойми та приміщення протипожежного обладнання, сторожові вишки, допоміжні приміщення.

Лабораторія та полігон можуть розміщатися як на загально-огородженій території складу, так і за його межами, але полігон в усіх випадках - не ближче 200м від сховищ.

На шахтах видаткові склади формуються в підземних умовах. В усіх випадках найбільша місткість окремого сховища ВР не повинна бути більшою:

- на постійному видатковому складі ВМ - 60 т;

- на тимчасовому - 25 т;

- на короткочасному - 18 т.

Порядок виконання роботи

1. Вивчити класифікацію складів.

2. Коротко описати базисні та видаткові склади ВМ і їхні відмінності.

3. Накреслити у масштабі схему підземного видаткового складу ВМ камерного типу (рис.1.1), у якого кількість камер зберігання ВМ дорівнює номеру варіанта студента за списком.

4. Вивчити схему розташування камер та виробок видаткового складу для зберігання ВР та ЗІ.

n - кількість камер зберігання ВР (залежить від номера варіанта студента за списком).



Рис. 1.1. Схема підземного видаткового складу ВМ камерного типу:

1 - камера для зберігання ЗІ; 2 - камера для маркування та перевірки електродетонаторів; 3 - з'єднувальна виробка; 4 - камери для зберігання ВР; 5 - місце для зберігання сумок підривників; 6 - камера для видавання ВР; 7,8 - камери для допоміжного обладнання та інвентарю; 9 - відкотна виробка; 10 - заїзд до складу ВМ; 11 - вентиляційний підняттєвий;

Контрольні питання

1. Що називається складом ВМ?

2. Як поділяються склади ВМ: відносно земної поверхні, залежно від часу експлуатації, за призначенням?

3. Із чого складається підземний склад ВМ?

4. Які бувають ємності підземних видаткових складів?

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №2. ТРАНСПОРТУВАННЯ ВИБУХОВИХ МАТЕРІАЛІВ. ПОРЯДОК ЗБЕРІГАННЯ, ВИКОРИСТАННЯ ТА ОБЛІКУ

Мета роботи - вивчити основні вимоги до транспортування ВМ, зберігання, використання і обліку на видаткових складах. Навчитися укладати наряд - путівку, для отримання ВМ зі складу.

Теоретичні відомості

Транспортування вибухових матеріалів ВМ до складів та до місць, де проводяться вибухові роботи, здійснюється у заводській упаковці, у контейнерах чи сумках засобами автомобільного, залізничного транспорту.

Більша частина вибухових матеріалів перевозиться автомобілями.

Використовуються тільки допущені державною інспекцією для цієї мети спеціалізовані транспортні засоби, забезпечені системою інформації ( маршрут транспортування ВМ узгоджується з Державтоінспекцією за можливістю через малозаселені райони, позначаючи місця зупинок та заправок).

Швидкість руху автомобілів, які перевозять ВМ, не повинна перевищувати 60 км/год.

Доставка ВМ до місць проведення вибухових робіт відбувається під наглядом підривника, крім того ВР та ЗІ необхідно переносити у різних сумках.

Якщо ВР та ЗІ переносять разом, то їх вага не може бути більшою 12кг., коли переносять тільки ВР - до 20кг., коли переносять ВР у заводській упаковці на відстань не більше 300м - 40кг.

Підприємство, яке здійснює вибухові роботи, до їх початку повинно одержати від Держгіртехнагляду такі документи:

- дозвіл на право виконання вибухових робіт;

- дозвіл на право зберігання ВМ;

- дозвіл на придбання ВМ;

- дозвіл на перевезення ВМ.

ВМ зберігаються на складах згідно з правилами безпеки.

На складах ведеться постійний суворий кількісний облік ВМ за такими формами:

- книга обліку добового приходу та витрачання ВМ;

- книга обліку видавання та повернення ВМ;

- наряд-накладна (використовується, щоб відпускати ВМ з одного складу на другий);

- наряд-путівка (використовується, щоб видавати ВМ підривникам для вибухових робіт. Вона виписується виконавцем робіт чи майстром дільниці).

Книги повинні бути пронумеровані, прошнуровані та скріплені сургучевою печаткою органів Держгіртехнагляду.

Порядок виконання роботи

Ознайомитися з основними правилами транспортування ВМ;

1. Вивчити порядок зберігання ВМ;

2. Вивчити основні принципи обліку та контролю за використанням ВМ на складах;

3. Залежно від номера варіанта підібрати ВР та оформити наряд-путівку (форма 4) на одержання ВМ зі складу (Таблиця 2.1);

Вказівки до оформлення наряду-путівки

Пункти заповнюються згідно з таким положенням:

Пункт 2. Кількість шпурів (свердловин) дорівнює номеру варіанта за списком;

Пункт 3.Довжина шпурів (свердловин) дорівнює номеру варіанта за списком:

- при варіантах від 1 до 10 - діаметр шпурів - 75мм;

- при варіантах від 11 до 25 - діаметр свердловин - 105мм.

Пункт 4.Вага заряду на один шпур (свердловину) вибирається згідно з таблицею 2.1.;

Таблиця 2.1.

Діаметр шпурів (свердловин), мм; згідно з варіантом	Вага заряду на 1м свердловин (шпура), кг
	Заряджання ВР у патронах	Заряджання гранульованими ВР
75	2,5-2,8	-
105	-	8-9

Пункт 5.Заповнюється студентами з варіантами від 1 до 10. Використовується ВР - амоніт №6 ЖВ;

Пункт 6.Заповнюється студентами з варіантами від 11 до 25. Використовується ВР - грамоніт 79/21;

Пункт 8.Заповнюється студентами з варіантами від 11 до 25. Кількість електродетонаторів дорівнює кількості шпурів (номеру варіанта);

Пункт 11.Заповнюється студентами з варіантами від 1 до 10. Кількість капсулів-детонаторів дорівнює кількості свердловин (номеру варіанта);

Пункт 12.Заповнюється студентами з варіантами від 1 до 10. Витрати вогнепровідного шнура на кожен шпур - 2м.

Решта пунктів заповнюється згідно з логічною доцільністю.

Підприємство_________ Дільниця____________ Зміна_________

НАРЯД - ПУТІВКА № _______

на виконання вибухових робіт «____» _______________ 20 ___р.

підривнику (старшому підривнику) _________________________

(П.І.П)

Місце роботи (найменування виробок, обєктів0	Належить до підривання	Виписано	Видано
	Кількість шпурів (свердловин), шт.	Довжина шпурів (свердловин), м	Маса заряду на 1 шпур (свердловину), м	ВР за типом, кг	Електродетонаторів за ступенем сповільнення, шт..	Капсулів - детонаторів, шт	Вогнепровідного шнура, м	Детонуючого шнура, м	ВР за типом, кг	Електродетонаторів за ступенем сповільнення, шт..	Капсулів - детонаторів, шт	Вогнепровідного шнура, м	Детонуючого шнура, м
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14
Усього виписано
Усього видано

Начальник дільниці (його помічник) __________

Начальник ВТБ (його помічник) ______________

ВМ видав _________________________________

Дата видавання ____________________________

ВМ одержав _______________________________

Вибухові роботи дозволяю (найменування виробки, об'єкту) ______

Контрольні питання

1. Як здійснюється транспортування ВМ?

2. Як здійснюється доставка ВМ до місця проведення вибухових робіт?

3. Які документи і від кого повинно отримати підприємство, яке здійснює вибухові роботи?

4. За якими документами здійснюється облік ВМ на складах?

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №3. ВИПРОБУВАННЯ ПРОМИСЛОВИХ ВИБУХОВИХ МАТЕРІАЛІВ ТА СПОСОБІВ ЇХ ЗНИЩЕННЯ

Мета роботи - навчитися визначати вибухові характеристики ВМ, використовуючи існуючі способи їх випробування. Засвоїти правила та методи знищення різних ВМ.

Теоретичні відомості

Промислові ВМ піддаються таким випробуванням:

1. Для оцінювання вибухових якостей вибухових речовин (ВР) визначають швидкість детонації, бризантність, працездатність та критичний діаметр. Для нових типів ВР експериментальним чи розрахунковим шляхом визначають теплоту та роботу продуктів вибуху, об'єм, температуру та тиск газів.

2. Для перевірки якості ВР, придатності їх до використання визначають відстань передавання детонації від патрона до патрона.

3. Для оцінювання чутливості до зовнішніх впливів та небезпеки у поводженні з ВР, визначають чутливість до теплового та ініціюючого (вибухового) імпульсу, до удару та тертя, схильність до пилення та електризації.

4. Для визначення технологічності використання ВР оцінюється сипкість, дисперсність, водостійкість, схильність до зволожування та розшарування, хімічна стійкість та фізична стабільність.

Вибухові матеріали, якщо вони визнані непридатними до використання чи у випадку ліквідації підприємства, коли залишки ВМ не можливо передати іншим підприємствам, знищуються.

ВМ дозволяється знищувати: підриванням, спалюванням, потопленням, розчиненням у воді.

Знищення підриванням найбільш зручне і використовується для ліквідації детонаторів, детонуючих шнурів (ДШ) і ВР, але не ближче 500м від населених пунктів.

Спалювання дозволяється у суху погоду на спеціальному майданчику, ВР спалюють у багатті не більше 10кг, а порох розсипають доріжками шириною не більше 0,3м і теж спалюють.

Знищення розчиненням та потопленням у воді застосовують для неводостійких аміачно - селітряних ВР та димного пороху. Розчин ВР зливають у спеціальну яму, а нерозчинний залишок збирається та знищується спаленням. вибуховий заряд бомба воронкоутворення

Нерозчинні ВР дозволяється знищувати потопленням тільки у відкритому морі.

Порядок виконання роботи

1. Ознайомитися з метою та способами випробування ВМ.

2. Вивчити способи знищення різних ВМ.

3. Занести до таблиць замість наведених формул визначені за ними конкретні результати.

Визначення бризантності ВР

Послідовність виконання робіт при визначенні бризантності (проба Гесса, рис. 3.1):

- на стальну плиту, товщиною не менше 20мм та діаметром 200мм, ставлять свинцевий циліндр діаметром 40мм та висотою 60мм;

- на циліндр кладуть стальну пластину діаметром 41мм та товщиною 10мм;

- на пластину встановлюють патрон ВР, діаметром 40мм, вагою 50г, у який на глибину 15мм вводять капсуль - детонатор.

Рис.3.1. Визначення бризантності ВР (проба Гесса)

1 - точки виміру свинцевого циліндру до вибуху; 2 - точки виміру свинцевого циліндра після вибуху; 3 - вогнепровідний шнур; 4 - КД; 5 - заряд вибухової речовини; 6 - сталева пластина; 7 - свинцевий циліндр до вибуху; 8 - свинцевий циліндр після вибуху; 9 - сталева плита; h_c - висота циліндра до вибуху; h_ср - середня висота циліндра після вибуху; h_бр - величина бризантності.

Вибух заряду ВР викликає деформацію свинцевого циліндра. Різниця між початковою висотою циліндра та його висотою після вибуху визначає показник бризантності ВР. Вимірювання роблять як найменше у 4 - х точках.

Результати експериментів заносять до таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Початкова висота циліндра	Висота свинцевого циліндра після вибуху, мм	Середня висота, мм	Величина бризантності, мм
	h1	h2	h3	h4
60мм	h+0,5	h+1,0	h+1,5	h+2		hбр=60- hср
	де h=25+n,мм; n - варіант по списку

Визначення працездатності ВР

Працездатність ВР визначають шляхом підривання заряду вагою 10г у каналі свинцевого циліндра (проба Трауцля, рис.3.2).

Рис.3.2. Визначення працездатності ВР (метод Трауцля)

а) система випробування до вибуху; б) система випробування після вибуху; 1 - канал у циліндрі; 2 - контур циліндра до вибуху; 3 - заряд вибухової речовини; 4 - контур циліндра після вибуху; 5 - порожнина у циліндрі після вибуху ВР; 6 - кварцовий пісок.

Розміри циліндра та каналу подані на рисунку 3.2. Стандартний об'єм каналу до вибуху складає 61 см³. Вільну від заряду частину каналу засипають кварцовим піском. У результаті вибуху канал бомби розширюється. Об'єм каналу бомби вимірюється перед та після вибуху (канал заповнюється водою, об'єм якої вимірюється). Різниця об'ємів (крім об'ємів розширення за рахунок вибуху капсуля - детонатора (КД) - 28-30 см³) є показником відносної працездатності ВР. У даному випадку робота вибуху виражається у пластичній деформації свинцю.

Величина розширення бомби Трауцля залежить від температури навколишнього середовища. Стандартна температура 15?С. При 0?С одержану працездатність підвищують на 5%, при +30?С - зменшують на 6%.

На величину розширення каналу бомби впливає об'ємна густина ВР, яка випробується.

Звичайно випробування ведуться при постійній об'ємній густині 1 г/см³.

Працездатність (розширення каналу свинцевої бомби (складає для тротилу - 285ч300 см³; для гексогену - 450ч470 см³; для нітрогліцерину - 550ч600 см³; для амоніту №6 ЖВ - 360ч380 см³.

Після розрахунків дані випробувань заносяться до таблиці 3.2 замість формул.

Таблиця 3.2

Об'єм каналу бомби Трауцля перед вибухом, см3	Об'єм розширення каналу за рахунок вибуху КД, см3	Об'єм каналу бомби Трауцля після вибуху, см3	Працездатність ВР, см3
61	28-30

Визначення чутливості до теплового імпульсу

Якщо підпалити навіску ВР, в умовах вільного стоку продуктів горіння, більшість промислових ВР згоряє без вибуху. Винятком є пластичні динаміти, які при підпалюванні можуть вибухнути. У замкненому об'ємі горіння може перейти у вибух, на що впливає підвищення тиску у зоні горіння.

Мірою чутливості ВР до нагріву є температура спалаху ВР. ВР вагою 0,05г у пробірці розміщують у герметичній камері, яка заповнена легкоплавким сплавом.

Нагріваючи об'єм камери зі швидкістю 20? у хвилину, фіксують температуру, при якій спалахнула ВР.

Дані заносять до таблиці 3.3 після розрахунку та вибору ВР відповідно цій температурі по таблиці 3.4.

Такі випробування проводяться для ВР, які мають, порівняно, невеликий критичний діаметр.

Таблиця 3.3

Температура спалаху ВР, ?С	Найменування ВР
180+10n,

де n - номер варіанта за списком.

Таблиця 3.4

Найменування вибухових речовин	Температура спалаху ВР, ?С
Гримуча ртуть Нітрогліцерин Тен Гексоген Азид свинцю Тротил	175-180 200-205 205-215 215-230 230-340 290-300

Сучасні ВР не випробовують на працездатність за допомогою бомби Трауцля, так як їх критичний діаметр значно більший ніж діаметр каналу у бомбі Трауцля. Працездатність сучасних ВР визначають методом воронкоутворення.

Метод воронкоутворення визначає працездатність ВР шляхом порівняння відносних об'ємів воронок, утворених під час вибуху зарядів та викидання маси породи на критичній чи пропорційній глибині.

Відносну працездатність ВР при випробуванні методом воронкоутворення при підриванні зарядів однакової маси на фіксованій глибині визначають за величиною співвідношення об'ємів воронок викидання для випробуваного V_B та еталонного V_E ВР. За еталонну ВР приймають амоніт №6 ЖВ.

R_B = ,

де R_B - відносна працездатність ВР.

Контрольні питання

1. Яким випробуванням піддаються ВР?

2. Який порядок знищення вибухових матеріалів?

3. Як визначається бризантність ВР?

4. Як визначається працездатність ВР?

5. Як визначається працездатність сучасних промислових ВР?

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №4. ВИЗНАЧЕННЯ КИСНЕВОГО БАЛАНСУ ПРОМИСЛОВИХ ВР ТА РОЗРАХУНОК ОБ'ЄМІВ ГАЗІВ ВИБУХУ

Мета роботи - навчитися самостійно виконувати розрахунки кисневого балансу та об'ємів газів вибуху ВР.

Теоретичні відомості

Кисневий баланс - надлишкова, достатня чи недостатня кількість кисню у складі ВР порівняно з кількістю, яка необхідна для повного окиснення вуглецю, водню та інших горючих елементів, котрі входять до складу ВР.

Якщо в складі ВР є надлишок кисню, то кисневий баланс називається позитивним, якщо недостатньо - негативним, якщо достатньо - нульовим.

При негативному кисневому балансі підвищується утворення окису вуглецю (СО), при позитивному - окису азоту (NO, NO₂, NO₃).

Кисневий баланс для кожної ВР розраховується за формулою:

(4.1)

де: О - кількість атомів кисню;С - кількість атомів вуглецю;

Н - кількість атомів водню; М - молекулярна маса вибухової речовини;

N - атомна маса кисню.

Якщо до складу вибухівки входить алюміній (Al), то кисневий баланс визначається за формулою:

(4.2)

де Al - кількість атомів алюмінію.

Кисневий баланс багатокомпонентних ВР розраховується за формулою:

К = К₁Р₁ + К₂Р₂ + К₃Р₃ + … + К_nР_n,(4.3)

де К₁, К₂, К₃, …, К_n - кисневий баланс кожного з компонентів вибухової суміші, %;

Р₁, Р₂, Р₃, …, Р_n - вміст кожного з компонентів, (частки одиниці).

Питомий об'єм газів, які утворюються в результаті вибуху ВР визначають відповідно до закону Авогадро, згідно з яким при однакових тисках та температурах у рівних об'ємах, будь-якого газу міститься однакова кількість молекул.

Так, при 0°С та тиску 0,1 мПа, 1 грам-молекула будь-якого газу займає об'єм: V_м=22,420 л.

Отже, об'єм газу у результаті вибуху одиниці маси ВР буде дорівнювати:

V_м = 22,42ЧУn,(4.4)

де У_n - сумарна кількість грам-молей усіх газів вибуху.

Питомий об'єм газів, який утворюється у результаті вибуху 1кг ВР, зведений до нормальних умов (t=0°C, P=0,1МПа) визначається за формулою:

V_о = ,(4.5)

де M₁, M₂,. . ., М_n - молекулярні маси окремих компонентів вибухової суміші;

n₁, n₂,. . ., n_n - кількість грам-молей компонентів вибухової суміші;

У_n - сумарна кількість грам-молей усіх газів, які утворюються під час вибуху цієї кількості вибухової суміші.

Об'єм газів вибуху при постійному тиску та будь-якій температурі, визначається відповідно до закону Гей-Люссака-Шарля:

V_г = V_о (1+), л/кг,(4.6)

де t - температура газу (температура вибуху), ?С.

Порядок виконання роботи

1. Вивчити основи поняття кисневого балансу та методи його розрахунку.

2. Вивчити методику розрахунку об'єму газоподібних продуктів, які утворюються в результаті вибуху ВР.

3. Згідно з номером варіанта за списком вибрати відповідний рядок у таблицях 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 та розрахувати необхідні параметри вибраної ВР.

4. Дані розрахунків занести у відповідний рядок таблиць.

Таблиця 4.1 Визначення кисневого балансу, молекулярної маси деяких ВР та їх компонентів.

№ варіанта	Вибухова речовина	Хімічна формула	Молекулярна маса	Кисневий баланс (К), %
1,13	тротил	C7H5N3O6
2,14	гексоген	C3H6N6O6
3,15	тен	C5H8N4O12
4,16	тетріл	C7H5N5O9
5,17	нітрогліцерин	C3H5N3O9
6,18	нітрогліколь	C2H4N2O6
7,19	нітродігліколь	C4H8N2O7
8,20	дінітронафталін	C10H6N2O4
9,21	аміачна селітра	NH4NO3
10,22	калійова селітра	KNO3
11,23	натрійова селітра	NaNO3
12,24	мука деревинна	C15H22O10

Таблиця 4.2 Визначення кисневого балансу багатокомпонентної ВР

№ варіанта	Вибухова речовина	Доля а.с. у вибухівці, од.	Кисневий баланс,%
1ч10	аміачна селітра + тротил	0,1; 0,2; 0,3; 0,4; 0,5; 0,55; 0,6; 0,65; 0,7; 0,75
11ч20	аміачна селітра + гексоген	0,1; 0,2; 0,3; 0,4; 0,5; 0,55; 0,6; 0,65; 0,7; 0,75
21ч30	аміачна селітра + тен	0,1; 0,2; 0,3; 0,4; 0,5; 0,55; 0,6; 0,65; 0,7; 0,75

Таблиця 4.3 Визначення кількісного складу компонентів за величиною кисневого балансу

№ варіанта	Вибухова речовина	Заданий рівень кисневого балансу Кб, (+,-),%	Вміст а.с. у складі ВР, од.
1ч10	аміачна селітра + тротил	+10; -10; 0; -15; -20; -25; -30; -35; -40; -45
11ч20	аміачна селітра + гексоген	+5; +10; +15; 0; -5; -10; -11; -12; -13; -14
21ч30	аміачна селітра + тен	+2; +3; +5; +6; +7; +8; +10; +15; 0; -5

Таблиця 4.4 Визначення об'єму газів, які утворюються у результаті вибуху деяких ВР

№ варіанта	Вибухова речовина	Хімічне рівняння вибухового перетворення	Температура вибуху	Питомий об'єм газів вибуху, л/кг
1	2	3	4	5
1	2	3	4	5
1,7,13,19	аміачна селітра	2NH4NO3=4H2O+2N2+О2	1955, 1900, 1850, 1800
2,8,14,20	гексоген	C3H6N6O6=3H2O+3СО+3N2	3800, 3750, 3700, 3650
3,9,15,21	дінітронафталін	C10H6N2O4=СО+3H2O+N2+9С	2500, 2450, 2400, 2350
4,10,1622	нітрогліцерин	4C3H5(ОNO2)3=12СО2+10H2O+6N2+О2	4100, 4050, 4000, 3950
5,11,1723	тротил	2C7H5(NO2)3=5H2O+7СО+7С+3N2	2950, 2900, 2850, 2800
6,12,1024	амоніт №6ЖВ	9,88NH4NO3+0,925C7H5O6N3=6,48CO2+22,07H2O+11,26N2+0,08 О2	2850, 2800, 2750, 2700

Температура вибуху вибирається відповідно для кожного варіанта.

Контрольні питання

1. Що таке кисневий баланс ВР?

2. Що таке кисневий баланс багатокомпонентної ВР?

3. Як визначається питомий об'єм газів, який утворюється в результаті вибуху ВР (однієї грам-молі; 1кг)?

4. Як визначається об'єм газів вибуху ВР?

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №5. ВИЗНАЧЕННЯ ШВИДКОСТІ ДЕТОНАЦІЇ ВР ТА ФАКТОРІВ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ЇЇ СТІЙКІСТЬ

Мета роботи - вивчити методи визначення швидкості детонації ВР та фактори, які впливають на її стійкість.

Теоретичні відомості

Детонація - складне газодинамічне явище, зумовлене розповсюдженням по масі ВР ударних хвиль. Ударну хвилю в масі ВР збуджує однократний початковий імпульс від вибуху капсуля детонатора (КД) чи електродетонатора (ЕД). Сукупність ударної хвилі та прилягаючої до неї зони вибухового хімічного перетворення ВР називається детонаційною хвилею. Швидкість детонації (швидкість розповсюдження детонаційної хвилі) є одним з найважливіших параметрів вибухових речовин. Відомо кілька методів визначення швидкості детонації. До точних відносяться:

- фотографічний метод;

- осцилографічний метод;

- метод з використанням реостатного датчика;

- електромагнітний метод.

Один з приблизних методів базується на порівнянні відомої швидкості детонації ДШ зі швидкістю детонації ВР, яку випробовують (метод Дотриша).

Швидкість детонації заряду ВР головним чином, залежить від характеристики самої ВР: типу ВР, її густини, діаметра.

Кожна вибухова речовина має свій характерний критичний діаметр, при зменшенні якого детонація заряду ВР може загаснути, якщо збільшити - швидкість детонації буде збільшуватись, але до певного діаметра, який називається граничним.

Подальше збільшення діаметра заряду не впливає на збільшення швидкості детонації ВР. Якщо додатково заряд розміщується в оболонці, яка перешкоджає розкиданню продуктів вибуху, критичний діаметр заряду зменшується у 2ч2,5 рази.

ВР мають критичну густину, коли швидкість детонації найбільша. подальше збільшення густини призводе до зниження детонації, бо погіршуються умови протікання хімічної реакції.

Схема випробування для визначення швидкості детонації методом Дотриша приведена на рисунку 5.1.

Експеримент проводять у металевій трубі довжиною 450мм, діаметром 30ч40 мм з товщиною стінки 3ч4мм, яка має два отвори на бічній поверхні, розташованими один від одного на відстані 200мм. Труба має дві торцеві кришки з різьбою, одна з яких має отвір.

Труба заповнюється ВР, який досліджується на швидкість детонації. У отвори в трубі вставляють кінці ДШ, який має довжину 2,5м. На торці труби нагвинчують кришки. В отвір однієї з кришок вводять ЕД.

Відстань від отвору до КД 60ч120мм. Відрізок ДШ кріплять на пластині-фіксаторі зі стальною прокладкою так, щоб середина відрізка була на пластині-фіксаторі.

Коли вибухне КД детонація буде розповсюджуватися по заряду та по обох вітках ДШ, а у місці зустрічі детонаційних хвиль на пластині утвориться поглиблення (точка А).

Швидкість детонації визначається виходячи з рівняння часу розповсюдження детонаційних хвиль по заряду та по обох вітках ДШ до точки їх зустрічі, тобто:

,(5.1)

де: V_ДШ, V_ВР- відповідно швидкість детонації ДШ та ВР, м/с;

Вирішивши рівняння (5.1), відносно V_ВР отримаємо:

V_ВР = , м/с (5.2)

де: L₁ - вітка ДШ від отвору (7) до точки А; L₂ - вітка ДШ від отвору (8) до точки А.

Рис.5.1. Визначення швидкості детонації ВР (метод Дотриша).

1 - заряд вибухової речовини; 2 - кришки; 3 - капсуль-детонатор; 4 - металева труба; 5,6 - права та ліва відрізки детоную чого шнура; 7,8 - отвори, у які вставляють кінці відрізку ДШ; 9 - свинцева пластинка.

Порядок виконання роботи

1. Вивчити теоретичні основи визначення швидкості детонації ВР та фактори, які впливають на її стійкість.

2. Визначити швидкість детонації (V_ДШ) методом Дотриша для експериментальних вихідних даних з таблиці 5.1 та заповнити таблицю. Дані, які відсутні, вибрати з теоретичних відомостей.

Таблиця 5.1

Довжина L1, м	Довжина L2, м	ндш, м/с	нвр, м/с
1,25+0,01n	2,5 - L1	6500

де n - номер варіанта за списком.

Навести якісні графічні залежності функції V_ВР = f(d_з); V_ДШ = f(с), де

d_з - діаметр заряду, м;

с - щільність ВР у заряді, кг/м³.

Контрольні питання

1. Що таке детонація і які існують методи її визначення?

2. Від чого залежить швидкість детонації?

3. Що таке критичний діаметр і що таке граничний діаметр?

4. На чому засновано метод Дотриша?

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №6. ПРИНЦИПОВА ТЕХНОЛОГІЯ, ТА ЗАСОБИ ЕЛЕКТРОВОГНЕВОГО ІНІЦІЮВАННЯ ВР

Мета роботи - вивчити особливості будови засобів електровогневого підривання, послідовність технологічних операцій при його застосуванні.

Теоретичні відомості

Електровогневий спосіб підривання є досить ефективним елементом комплексу робіт, пов'язаних з проведенням гірничих виробок та необхідності послідовного підривання такої кількості зарядів, яка перевищує кількість ступенів сповільнення електродетонаторів.

До засобів електровогневого підривання зарядів відносяться:

Рис. 6.1 Засоби електровогневого підривання.

а) Капсуль-детонатор: 1-металева гільза, 2-чашечка з отвором, 3-первинна ініціююча ВР, 4-вторинна ініціююча ВР, 5-комулятивне поглиблення.

б) Вогнепровідний шнур: 1-направляюча нитка, 2-серцевина з димного пороху, 3-перше обплетення, 4-друге обплетення, 5-шар ізолюючої мастики, 6-зовнішня оболонка, 7-надвірна оболонка.

в) Запалювальний патрон: 1-пучок ВШ, 2-паперова гільза, 3=запалювальна речовина, 4-електрозапалювач, 5-проводи.

Для підпалювання ВШ використовується електрозапалювальний патрон (типу ЕЗП-Б) або запалювальний патрон ЗП-Б з електрозапальником. Вони застосовуються при підриванні від 6 до 38 шпурів (рис. 6.1.в).

В комплект до запалювального патрону (ЗП-Б) входить електрозапалювач вогнепровідного шнура (ЕЗОШ-М) чи електрозапалювальна трубка (ЕЗТ-2), (рис. 6.2).

Рис. 6.2. Засоби електровогневого запалювання

а)Електрозапалювач ВШ «ЕЗОШ-М»: 1-металева гільза, 2-електрозапалювач, 3-пробка, 4-вивідні проводи.

б)Електрозапалювальна трубка «ЕЗТ - 2»: 1-металева гільза, 2-електрозапалю-вач, 3-пробка, 4-вивідні проводи, 5-відрізок ВШ (довжиною 25ч65 см).

Капсуль-детонатор з вогнепровідним шнуром називається запалювальною трубкою. Згідно з «Єдиними правилами безпеки при підривних роботах» довжина ВШ у запалювальній трубці допускається від 1 до 10м.

ВШ у дульці закріплюється спеціальним пристроєм.

ВШ за швидкістю горіння буває двох типів:

- нормального горіння - 0,86ч1 см/сек.;

- повільного горіння - 0,48ч0,56 см/сек.

Конструкція з патрону ВР та запалювальної трубки називається патроном-бойовиком (рис. 6.3).

Рис.6.3. Схема конструкції патрона-бойовика: 1-патрон ВР, 2-запалювальна трубка (капсуль-детонатор та ВШ), 3-поглиблення, 4-шпагат.

Патрони-бойовики виготовляють на місці ведення вибухових робіт.

Після зарядки шпурів ВР та ЗІ, у відповідності з конструкцією заряду, з окремих ВШ, які відходять від зарядів, збирають вибухову мережу (рис. 6.3). Термін сповільнення вибуху зарядів досягається за рахунок різної довжини ВШ.

У випадку, коли вибухова мережа складається із кількох комплектів електровогневого підпалювання ВШ, ці засоби можуть з'єднуватись у послідовну чи паралельну електричну мережу, залежно від джерела струму.

Послідовність технологічних операцій при електровогневому способах підривання:

- подати попереджувальний сигнал, виготовити патрони-бойовики та зарядити шпури;

- зібрати кінці ВШ у пучок;

- відрегулювати послідовність вибуху зарядів ВР довжиною ВШ (рис. 6.4);

- подати бойовий сигнал;

- при електровогневому способі - використати комплект електровогневого підривання (ЗП-Б та ЕЗОШ-М, чи ЕЗП-2);

- прокласти магістральні проводи до місця укриття підривника;

- після вибуху та провітрювання оглянути вибій;

- при наявності ліквідувати відкази (заряди, які не вибухнули);

- подати сигнал «Відбій».

Рис.6.4. Схема вибухової мережі при підриванні вибоїв гірничих виробок:1-вибій виробки, 2-заряджені шпури, 3-вивідні від зарядів відрізки ВШ, 4-шпа- гат, 5-зібраний пучок у електрозапалювальному патроні, 6-запалювальний патрон ЕЗП, 7-вивідні проводи електрозапалювального патрона.

Порядок виконання роботи

1. Надати короткі відомості про конструктивні особливості електровогневого способу підривання та засоби для його здійснення.

2. Описати послідовність технологічних операцій при застосуванні цього способу підривання.

3. Розрахувати загальну довжину (L), ВШ при підриванні зарядів з довжиною запалювальної трубки ?_i, якщо довжина ?_n+1 більше за ?_n на 10 см.

4. Результати розрахунків занести до таблиці 6.1, замість приведених формул.

Таблиця 6.1

Довжина однієї запалювальної трубки, м	Кількість зарядів (запалювальних трубок)	Загальна довжина ВШ, м
?n=3+0,1n	n+10	L=??n

де n - номер варіанта за списком;

?_n = 3м - довжина першої запалювальної трубки.

Контрольні питання

1. Що таке електровогневий спосіб підривання? Які засоби до нього відносяться?

2. Що таке запалювальна трубка і що таке патрон-бойовик?

3. За яким принципом збирають електровогневу підривну мережу?

4. Яка послідовність операції при здійсненні вибуху методом електровогневого підривання?

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №7. ПРИНЦИПОВА ТЕХНОЛОГІЯ, ЗАСОБИ ЕЛЕКТРИЧНОГО ПІДРИВАННЯ ТА КОНТРОЛЮ

Мета роботи - вивчити особливості будови засобів електричного підривання, послідовність технологічних операцій при його застосуванні, основи розрахунку та контролю підривних електричних мереж.

Теоретичні відомості

Електричний спосіб підривання широко застосовується, як ефективний елемент комплексу гірничих робіт, пов'язаних з видобутком корисних копалин у відкритих та підземних умовах.

До засобів електричного підривання відносяться:

- електродетонатори (ЕД);

- електричні проводи;

- джерело струму;

- контрольно-вимірювальна апаратура.

Залежно від технічних характеристик електродетонатори діляться на групи:

- за часом спрацювання на ЕД миттєвої, короткосповільненої та сповільненої дії;

- за потужністю на ЕД нормальної та підвищеної здатності до ініціювання;

- за стійкістю - на ЕД запобіжні (для шахт небезпечних по газу та пилу) та незапобіжні;

- за термостійкістю - на ЕД для нормальних та високих температур.

Гарантійний строк зберігання для усіх ЕД - 1,5 років.

Незапобіжні ЕД миттєві (рис. 7.1) виробляються таких типів:

- «ЕД-8-Е» (з еластичним кріпленням містка);

- «ЕД-8-Ж» (з жорстким кріпленням містка);

- «ЕД-І-8-Г» (з захистом від статичної електрики до 10кВ та блукаючого струму - до 1А).

Рис. 7.1 Принципова схема ЕД миттєвої дії.

1-металева гільза, 2-вторинна ВР (тетрил - 1,2г), 3-чашечка, 4-первинна ВР (гримуча ртуть - 0,5г), 5-електрозапальник, 6-пластикова пробка.

Електродетонатори короткосповільненої дії (ЕДКС) використовують у разі технологічної необхідності підривання окремих зарядів чи серій зарядів у визначеній послідовності з досить малими проміжками часу (у мілісекундах). До металевих проводів кожного ЕДКС кріпиться жетон, на якій вказують номер серії сповільнення.

Електродетонатори сповільненої дії (ЕДСД) (рис. 7.2) принципово не відрізняються від ЕДКС, але мають більш довгий час спрацювання (у секундах). Час спрацювання залежить від типу сповільнюючої речовини (сурик з кремнієм чи ін.) та довжини його стовпчика.

Таблиця 7.1

№ серії сповільнення	0	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15
Час сповільнення	0	25 мс	50 мс	75 мс	100 мс	150 мс	250 мс	0,5 с	0,75 с	1 с	1,5 с	2 с	4 с	6 с	8 с	10 с
Типи ЕД	ЕДКС									ЕДСД



Рис. 7.2 Принципова схема електродетонаторів короткосповільненої та сповільненої дії. 1-металева гільза, 2-вторинна ВР (тен), 3-чашечка, 4-первинна ВР (азид свинцю), 5-сповільнююча ВР, 6-електрозапальник, 7-пластикова пробка.

Принцип дії будь-якого ЕД полягає в тому, що електричний струм накаляє місток, спалахує запалювальна речовина, яка через отвір у чашці підриває первинну ВР детонатора. (у ЕДКС та ЕДСД після горіння сповільнюючої речовини) Потім спалахує вторинна ВР.

Для монтажу електропідривної мережі використовуються такі типи проводів(рис. 7.3):

- магістральні (які з'єднують джерело струму з дільничними проводами);

- дільничні (які з'єднують кінцеві проводи ЕД між собою);

- кінцеві (проводи, які відходять від електродетонаторів до вустя свердловини).

У якості джерела струму використовують підривні машинки, освітлювальні та силові електричні мережі з напругою 127ч 380 В.

У нашій країні застосовують конденсаторні підривні машинки з ручним генератором струму чи з батарейками.



Рис. 7.3. Схеми з'єднання електродетонаторів в електропідривній мережі. а) - послідовна; б) - паралельна; в) - змішана (пучково-послідовна); г) - змішана (пучково-паралельна): ІчIV - номер гілки; 1 - електродетонатор; 2 - вивідні проводи; 3 - кінцеві проводи; 4 - дільничні проводи; 5 - магістральні проводи.

Найбільш розповсюджені підривні машинки:

- конденсаторна підривна машинка «КПМ-1А»;

- конденсаторна підривна машинка «ВМК-500»;

- батарейний конденсаторний підривний прилад «ПИВ-100М».

Освітлювальні та силові мережі при використанні їх як джерело струму для підривання зарядів, повинні бути обладнані спеціальними рубильниками.

Для визначення справності електропідривної мережі та її опору використовують спеціальні контрольно-вимірювальні прилади з максимальною силою струму 50 мА (обмеження Держгіртехнагляду). Підключений до мережі прилад можна використовувати не більше 4 с.

Найбільш розповсюджені:

- вимірювальний місток «Р-353», яким визначається опір проводів, ЕД (від 0,2 до 50 Ом) та електропідривних мереж (від 20 до 5000 Ом);

- омметри «ОВЦ-2», «М-57» та омметри-класифікатори ЕД «ОКЕД-1»;

- п'єзоелектричні підривні випробувачі «ВИО-3».

Монтаж електропідривної мережі виконують після повної зарядки шпурів або свердловин від зарядів до джерела струму.

Електропідривна мережа повинна бути двопровідною (заборонено використовувати землю, труби, рейки та ін., у якості одного з проводів). Кінці проводів змонтованої частини мережі повинні бути замкнутими. Електропостачання у межі зони монтажу підривної мережі повинно бути відключене. У електропідривних мережах використовують три типи з'єднання проводів (рис.7.3):

- послідовне;

- паралельне (пучкове та ступеневе);

- змішане (послідовно-паралельне та паралельно-послідовне).

Спрощений розрахунок електропідривної мережі з послідовним з'єднанням ЕД при підриванні підривною машинкою зводиться до визначення загального опору мережі R і порівняння його з опором підривної машинки.

Сили струму І, який проходить через кожний ЕД при напрузі, яку дає в мережу електропідривна машинка.

Загальний опір мережі дорівнює:

R = R_В + R_К + R_Д + R_М+ R_ЕД Ч n Ом, (7.1)

де R_В - опір вивідних проводів, Ом;

R_К - опір кінцевих проводів, Ом;

R_Д - опір дільничних проводів, Ом;

R_М - опір магістральних проводів, Ом;

R_ЕД - опір електродетонатора, Ом;

n - кількість електродетонаторів, шт.

R_{(В,К,Д,М)} = r Ч ?; Ом,(7.2)

де r - опір 1м проводу, Ом;

?- довжина проводу, м.

Для вивідних і кінцевих проводів опір дорівнює 0,1Ом/м. Для дільничних і магістральних проводів опір дорівнює 0,025 Ом/м. Опір електродетонатора дорівнює 3Ом.

Загальний опір мережі відносно опору підривної машинки повинен дорівнювати:

R ? R_П.М.,(7.3)

де R_П.М.- опір підривної машинки, Ом.

Струм, який припадає на один електродетонатор буде дорівнювати:

І = , А,(7.4)

де U - напруга на затискачах підривної машинки або у електромережі, V.

Характеристика підривних машинок

Таблиця 7.2

Машинка	Напруга на конденсаторі накопичувача, В	Опір послідовної вибухової мережі при використанні ЕД типу ЕД-8-Ж, Ом	Число послідовно з'єднаних електродетонаторів ЕД-8-Ж та ін., шт.	Тривалість підключення конденсатора до мережі	Первинне джерело струму
Індукторні підривні машинки
КПМ-1А ВМК-500	1500 3000	300 2100	100 800	Не обмежується Не обмежується	Індуктор Індуктор
Батарейні підривні машинки
ПИВ-100м КВП-1/100м	600 600	380 380	100 100	2ч4 2ч4	Батарея живлення Три сухих елементи

Спрощений розрахунок електропідривної мережі при підриванні від силової або освітлювальної мережі наступний: кожен ЕД або група ЕД при паралельному з'єднанні складає окрему гілку, яка з'єднується за допомогою проводів з джерелом струму.

Визначаємо опір окремої гілки. Для схеми з'єднання (а) опір окремої гілки визначається за формулою (7.5):

R_Г = R_ЕД + R_К + R_В, Ом,(7.5)

Для схеми з'єднання (б і г) опір окремої гілки буде дорівнювати:

(7.5а)

Для схеми з'єднання (в) опір окремої гілки буде дорівнювати:

R_Г = , (7.5б)

Опір всієї мережі:

R = R_М + R_Д + ,(7.6)

де R_Г1…Гn - опір гілок мережі, Ом.

При однаковому опору гілок опір всієї мережі буде дорівнювати:

R = R_М + R_Д + ,(7.7)

де n_Г - кількість гілок, шт.

Сила струму у магістралі:

І_М ? .(7.8)

Сила струму, яка припадає на один електродетонатор:

І_ЕД = .(7.9)

Сила струму, яка припадає на один ЕД повинна відповідати умовам:

І _ЕД ? І_ГАР,(7.10)

де I_ЕД - струм в електродетонаторі;

I_ГАР - гарантійний струм (2,5А);

n_Г - кількість гілок мережі;

n_Д - кількість детонаторів у гілці.

Послідовність технологічних операцій при електричному підриванні:

· перевірити та підібрати ЕД за опором;

· виготовити патрони-бойовики, подати попереджувальний сигнал та зарядити шпури (свердловини);

· виконати монтаж електропідривної мережі;

· перевірити справність мережі та визначити її опір;

· подати бойовий сигнал та підключити магістральні проводи до джерела струму;

· оглянути вибій після вибуху та провітрювання;

· при наявності ліквідувати відкази;

· подати сигнал «Відбій».

Порядок виконання роботи

1. Надати відомості про конструктивні особливості засобів електричного способу підривання зарядів та контролю електропідривної мережі.

2. Описати послідовність технологічних операцій електричного способу підривання;

3. Для варіантів 1ч12 розрахувати струм, який надходить до електродетонаторів за схемами (а; в), для варіантів 13ч26 - схеми (б; г).

4. Прийняти величину напруги в освітлювальній мережі 127 V, а в силовій - 380 V;

5. Заповнити таблицю:

- визначаємо згідно з номером варіанта кількість детонаторів, ділимо їх загальну кількість на групи по 3ч10 детонаторів у групі, які будуть складати окремі гілки;

- креслимо схему з'єднання електродетонаторів згідно з номером варіанта і представлених схем на рис. (7.3);

- розраховуємо довжини проводів і результати заносимо до таблиці 7.3.

Схема (а):Розрахунок виконуємо за спрощеним розрахунком послідовного з'єднання (формули 7.1ч7.4, 7.10).

Схеми (б, г): Розрахунок ведемо за такою схемою:

1. Визначаємо опір окремої гілки ЕД за формулою (7.5а);

2. Визначаємо загальний опір мережі за формулами (7.6, 7.7);

3. Визначаємо силу струму, яка припадає на один ЕД за формулою (7.9) і порівнюємо його з гарантійним струмом.

Таблиця 7.3

№ за /п

Кількість ЕД, n+10

Загальний опір ЕД

Кількість гілок підривної мережі

Вивідні проводи

Кінцеві проводи

Дільничні проводи

Магістральні проводи

Загальний опір мережі , Ом

Струм на кожен детонатор, А

метрів на1 ЕД

всього, м

Загальний опір, Ом

метрів на1 ЕД

всього, м

Загальний опір, Ом

метрів на 1 гілку

всього, м

Загальний опір, Ом

всього, м

Загальний опір, Ом

1; 13

2

10

5

100

2; 14

2

10

5

100

3; 15

2

10

5

100

4; 16

Подобные документы

• Підготовка гірських порід до виймання

  Види буріння та їх основна характеристика. Поняття про вибухові речовини. Первинне та вторинне підривання. Характеристика деяких вибухових речовин. Вибір способу механізації бурових робіт в конкретних умовах. Буріння свердловин в масиві гірських порід.
  
  лекция [23,5 K], добавлен 31.10.2008
  

• Дослідження надійності твердосплавних пластин для токарних різців з надтвердих матеріалів

  Характеристика методів діагностики різальних інструментів для токарної обробки алюмінієвих сплавів. Розробка системи визначення надійності різця з алмазних композиційних матеріалів при точінні. Розрахунки значень напружень і ймовірності руйнування різця.
  
  реферат [38,6 K], добавлен 10.08.2010
  

• Розроблення автоматизованого методу оцінювання руйнування композитних матеріалів за даними фрактального аналізу

  Характеристика композитних матеріалів та їх дефектів. Теорія фракталів та її застосування. Методи визначення фрактальної розмірності. Дослідження зміни енергоємності руйнування епоксидного олігомера в залежності від концентрації в полімері наповнювача.
  
  дипломная работа [7,1 M], добавлен 15.02.2017
  

• Розрахунок горіння твердих горючих відходів

  Визначення складу робочої маси горючих відходів. Розрахунок топкового пристрою. Вибір конструктивних характеристик циклонної камери, розрахунок її діаметру. Визначення втрат тиску, димових газів і швидкості повітря. Ефективна товщина випромінюючого шару.
  
  контрольная работа [25,5 K], добавлен 24.01.2015
  

• Теплотехнічні процеси і установки

  Практичний розрахунок складу робочого палива, коефіцієнта надлишку повітря в топці, об'ємів продуктів згорання (теоретичного і дійсного), ентальпії відхідних газів, тягодуттьової установки та поверхні теплообміну конвективних елементів парогенератора.
  
  контрольная работа [157,1 K], добавлен 18.01.2010
  

• Основы гірничого виробництва

  Короткі історичні відомості про розвиток гірничої справи. Класифікація гірських порід та їх основні фізико-механічні властивості. Класифікація корисних копалин та основні їх родовища в Україні. Вивчення основних способів видобутку корисних копалин.
  
  курс лекций [27,1 K], добавлен 31.10.2008
  

• Система управління млином для роздроблення паперової маси

  Розробка принципової та структурної схеми управління технологічним процесом. Опис вибору елементної бази, датчика струму, температури, тиску, елементів силової частини. Розрахунок енергії споживання. Формалізація алгоритму управління силовою частиною.
  
  курсовая работа [182,5 K], добавлен 16.08.2012
  

• Виробництво яєчного порошку (методом сушіння)

  Застосування процесів сушіння у харчовій технології для зневоднення різноманітних вологих матеріалів. Його тепловий, гідравлічний та техніко-економічний розрахунок. Способи видалення вологи з матеріалів. Опис апаратурно-технологічної схеми сушіння.
  
  курсовая работа [211,9 K], добавлен 12.10.2009
  

• Барабан котла

  Конструкторсько-технологічний аналіз виробу. Визначення складу та властивостей металу, обґрунтування способів зварювання та використовуваних матеріалів. Розрахунок витрат зварювальних матеріалів. Аналіз варіантів проведення робіт та вибір оптимального.
  
  курсовая работа [1007,9 K], добавлен 27.05.2015
  

• Різання матеріалів, верстати та інструменти

  Вимоги, що ставляться до матеріалів, з яких виготовляють металорізальний інструмент. Визначення величини активної частини різальної кромки різця. Кінематичні схеми головного руху металорізальних верстатів, способи закріплення на валах елементів приводу.
  
  контрольная работа [157,0 K], добавлен 14.10.2010
  

• Виробництво слабкої азотної кислоти з розробкою контактного апарата

  Аналіз існуючих схем виробництва азотної кислоти і конструкції типових апаратів. Вибір більш оптимальної технологічної схеми і апарату, в якому виконується синтез нітрозних газів. Розрахунки для безпечної установки устаткування на котел-утилізатор.
  
  дипломная работа [3,6 M], добавлен 27.06.2012
  

• Розрахунок параметрів тепловозного двигуна

  Розрахунки ефективної потужності двигуна внутрішнього згоряння та його параметрів. Визначення витрат палива, повітря та газів, що відпрацювали. Основні показники системи наддування. Параметрів робочого процесу, побудова його індикаторної діаграми.
  
  курсовая работа [700,8 K], добавлен 19.09.2014
  

• Забарвлення та білість деревної маси

  Особливості і принципи вибілювання деревної маси. Чинники формування білості напівфабрикату. Природа забарвлення деревних матеріалів. Види поглинання світла. Модифікації хромофорів під дією вибілювальних реагентів. Вплив іонів металів на білість деревини.
  
  контрольная работа [270,3 K], добавлен 25.10.2016
  

• Оцінка формоутворення торцевих фрез профільної схеми різання та розширення області їх застосування

  Теоретичні відомості про торцеві фрези. Визначення геометричних параметрів різальної частини торцевих фасонних фрез. Визначення аналітичних залежностей точок профілю різальної частини торцевих фрез. Перевірка розробленої теорії в виробничих умовах.
  
  реферат [95,4 K], добавлен 10.08.2010
  

• Проектування гідроприводу автоматизованого обладнання

  Циклограма та ККД роботи гідроприводу. Вибір законів руху для вихідної ланки гідродвигунів. Розрахунок зусилля для кожного такту циклограми. Розроблення принципової схеми гідроприводу. Визначення діаметрів нагнітального та зливного трубопроводів.
  
  контрольная работа [652,9 K], добавлен 11.02.2013
  

• Загальна теорія точності механічної обробки

  Загальна характеристика методів дослідження точності обробки за допомогою визначення складових загальних похибок. Розрахунки розсіяння розмірів, пов'язані з помилками налагодження технологічної системи. Визначення сумарної похибки аналітичним методом.
  
  реферат [5,4 M], добавлен 02.05.2011
  

• Проект бетонозмішувального цеху

  Приготування бетонної суміші за нормами технологічного проектування. Технічна характеристика пневматичного гвинтового підйомника ТА-15, пневмогвинтового насосу ТА-14А і бетонозмішувачами СБ-10В. Проектування складу бетону та визначення потреби матеріалів.
  
  курсовая работа [76,1 K], добавлен 25.06.2014
  

• Газове зварювання

  Кисень і ацетилен, їх властивості і одержання, транспортування і зберігання. Вибір і підготовка зварювальних матеріалів. Апаратура, устаткування для газового зварювання. Будова ацетиленово-кисневого полум'я. Особливості і режими зварювання різних металів.
  
  курсовая работа [917,2 K], добавлен 21.04.2013
  

• Печі для випалу повітряного будівельного вапна

  Види повітряного вапна, забезпечення тверднення та збереження міцності будівельних розчинів за повітряно-сухих умов за його допомогою. Використання гірських порід, що складаються з карбонату кальцію. вибір агрегату для випалювання та температури процесу.
  
  курсовая работа [39,2 K], добавлен 09.01.2010
  

• Технологія виробництва деревної маси

  Історія та сучасний стан виробництва деревної маси. Види деревної маси та її властивості. Способи доставки деревини на целюлозно-паперові комбінати. Сучасні засоби обкорування балансів. Плоскі та барабанні сортувалки. Теорії сортування деревної маси.
  
  курс лекций [3,8 M], добавлен 06.12.2014
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам