Фірма-виробник у умовах ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. Фірма-виробник на зовнішньому ринку - це якісно нове явище для української економіки. Вихід на зовнішній ринок самостійних господарюючих суб'єктів повинен сприяти пристосуванню економіки до системи світових господарських відносин, до формування економіки відкритого типу.

Складність економічних явищ і процесів у господарстві і посилення впливу ринкових чинників на фірму роблять стратегічне планування поведінки фірми-виробника обов'язковою умовою господарської діяльності. До того ж, потреба в зваженій, ефективній політиці і передбачення ходу ринкової діяльності фірми зростає зі збільшенням кількості ринків, де вона здійснює свою комерційну діяльність.

Просте і ясне визначення цілей являє собою важливу передумову успішного виходу на ринки, так само як і точне оцінювання наявних ресурсів. Дуже часто можливості, що з'являються на ринку, не узгоджуються ні з цілями, ні з ресурсами. Ринок може обіцяти привабливі прибутки в короткостроковому періоді, але мати хиткі перспективи в довгостроковому. Отже, дуже важливо достатньо зважено визначити цілі, щоб не допустити втягування фірми в програшні ситуації.

Предмет дослідження - особливості впливу ринкових чинників на поведінку фірм виробників.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є дослідження ринкових чинників та їх впливу на поведінку фірм виробників на ринку. Для досягнення мети потрібно виконати наступні задачі:

- дослідити поняття, функції та структуру ринку

- проаналізувати закономірності економічної поведінки виробника

- виявити особливості поведінки фірми-виробника на ринках монополістичної конкуренції та олігополії.

1. Поведінка виробника в умовах досконалого і недосконалого ринку

1.1 Суть, суб'єкти ринку та умови ефективного функціонування ринку

Ринок виник в процесі становлення товарного виробництва і є його найважливішим елементом. Причини виникнення ринку слід шукати в причинах існування товарного виробництва:

1) важлива причина виникнення ринку - природна обмеженість виробничих

можливостей людини;

2) економічна відокремленість товаровиробників, щоб вони могли вільно розпоряджатись результатами своєї праці;

3) можливість (свобода) для кожного економічного суб'єкта забезпечувати свої інтереси.

Спочатку ринок означав певне місце, де виставлялися для продажу харчові продукти та інші товари. Потім це поняття було узагальнено і почало означати будь-яку групу людей, пов'язаних між собою тісними діловими відносинами. Ринок - це не місце для обміну, а сам обмін, тобто діяльність по купівлі-продажу товарів, організована за законами товарного виробництва і грошового обігу.

Ринок - це синтетична категорія. Зміст ринку можна тлумачити двояко: у вузькому і широкому розумінні. У вузькому - під ринком мається на увазі сфера обігу якогось товару (ринок телевізорів, автомобілів, деревини тощо). У широкому розумінні ринок - певний засіб організації економічного життя [10, с. 12].

Види ринкової діяльності: магазин, базар, аукціон, біржа, ярмарок, «невидимі товари і послуги».

Принципами ринкового господарства являються:

- вільний доступ кожної людини до будь-якого виду господарської діяльності; - економічна свобода, повна самостійність і матеріальна відповідальність за результати своєї діяльності учасників економічного процесу;

- плюралізм (всі можливі рішення приймаються);

- конкуренція за гроші покупців, ресурси, місце застосування капіталу;

- примхи споживача (диктує волю, бажання, смаки виробнику);

- відкритість економіки (підприємства мають право здійснювати зовнішньоекономічні операції при дотриманні певних умов і обмежень).

Основних суб'єктів ринкового господарства прийнято ділити на три групи: домашні господарства, бізнес (підприємці), уряд. Одна і та ж людина може бути в складі всіх трьох.

Об'єктами ринкових відносин визначають все те, з приводу чого виникають відносини купівлі-продажу: матеріальні і нематеріальні блага і послуги, фактори виробництва [12, с. 35].

Позитивні сторони ринку:

- сприяє розвитку НТП, стимулює застосування нової технології, раціональне використання ресурсів;

- створює оптимальну систему заохочення до ефективної діяльності;

- швидко перебудовується (рішення приймаються дуже швидко) - гнучка і пристосована система до зміни умов;

- на повну потужність включаються особисті інтереси;

- забезпечує суб'єктам реальну економічну свободу, свободу форм і способів господарювання, гарантовану законодавством (незалежність товаровиробників і споживачів у прийнятті рішень, укладанні угод);

- формує і виховує «економічну людину», для якої характерні підприємливість, готовність до ризику, відчуття особистої відповідальності за свої дії;

- звільняє економіку від дефіциту, черг, здатна задовольняти різнорідні потреби в необхідній кількості і з високою якістю;

- встановлює чітку залежність між реальним вкладом в створення необхідних

товарів і доходами;

- це саморегулююча система, здатна ефективно функціонувати без прямого втручання держави.

Ринок не є ідеальною моделлю організації економічного життя [18, с. 10].

Недоліки ринку:

- нестабільність (інфляція, кризи);

- не забезпечує повну зайнятість (неповністю використовуються ресурси), не

гарантує право на працю і доход;

- монополізм (породжує фактори, що порушують свободу підприємця, створюються невиправдані привілеї для обмеженого кола суб'єктів ринку);

- не може регулювати так звані зовнішні ефекти економічної діяльності, які не мають грошового виміру, але реально впливають (позитивно чи негативно) на добробут суб'єктів економічних відносин;

- не може встановити соціальну рівновагу - не враховує потреби безробітних, непрацездатних, багатодітних, бо вони не забезпечені грошима, і тому ринок їх «не бачить»;

- породжує значну диференціацію доходів, майнове розшарування, розорює частину населення;

- неспроможний забезпечити країну суспільними благами (товарами і послугами колективного користування, у споживанні яких беруть участь усі громадяни без винятку (оборона, освіта, управління, охорона правопорядку тощо);

- не в змозі самостійно реалізувати стратегічні ідеї в галузі науки і техніки, здійснити структурні зрушення, направлені на перспективу;

- не властиві ідеали добра, справедливості, патріотизму [18, с. 14].

Умови існування ринку:

1) багатоукладність економіки (існування великої кількості незалежних виробників, що несуть повну матеріальну відповідальність за результати діяльності);

2) конкуренція (примушує підприємства застосовувати досягнення НТП, знижувати витрати виробництва і ціни);

3) правові умови (права суб'єктів ринкової економіки повинні бути надійно захищені законом, порушники правил гри повинні у ряді випадків нести кримінальну відповідальність);

4) соціально-психологічні умови (потрібен певний рівень економічної культури мас, сформовані навики життя за умов конкурентної боротьби, психологічна стійкість на випадок поразки, невдачі, віра в свої сили і здібності. Важливе значення мають навики людей до самоорганізації, до протидії різним негативним процесам;

5) наявність розвинутої ринкової інфраструктури;

6) державне регулювання;

7) наявність і доступність всебічної інформації про ринок;

8) розгалужений розвинутий комплекс об'єктів власності, що можуть стати предметом купівлі-продажу (засоби виробництва, в тому числі земля, робоча сила, інтелектуальна власність (патент, ліцензія), послуги, цінні папери, гроші, нерухомість, предмети споживання) [18, с. 16].

1.2 Ринковий механізм та його елементи

Механізм функціонування ринку - процес формування цін і розподілу ресурсів, взаємодії суб'єктів ринку з приводу встановлення цін, об'єму виробництва і його структури. Його елементи: попит, пропозиція, ціна, конкуренція.

Розглянемо їх в розрізі основних чинників поведінки виробникав умовах досконалого ринку.

Попит - потреба, представлена на ринку і забезпечена грошима (платоспроможна потреба) [9, с. 28].

Фактори, що впливають на попит:

1) ціна (обернена залежність - по мірі зниження ціни коло покупців розширюється, що при інших рівних умовах веде до зростання попиту, з підвищенням ціни - звужується коло покупців, готових придбати товари - попит зменшується).

Рис. 1.2.1 Крива попиту

виробник підприємницький конкуренція олігополія

Залежність між ціною і попитом відображає крива попиту (рисунок 1.2.1). Закон попиту відображає причинно-наслідковий зв'язок між ціною і попитом [15, с. 9].

Еластичність попиту - показник, що характеризує на скільки % може змінитися попит на ринку при зміні ціни на 1%.

Якщо зниження ціни приводить до значного зростання попиту (попит змінюється в більшій мірі, ніж ціна), то такий попит називається еластичним - доход виробників зростає із зниженням ціни.

Якщо попит нееластичний - ціна змінюється більше, ніж змінюється попит (зниження ціни або не збільшує попит, або збільшує настільки незначно, що збитки від зниження цін не перекривають прибутки від зростання попиту). Доходи товаровиробників знижуються із зниженням ціни.

Якщо еластичність одинична (зміна ціни = зміні попиту), складається рівноважна ціна.

На ринку існують товари, попит на які абсолютно нееластичні (ліки, хліб). Абсолютно еластичний попит - по даній ціні можна купувати скільки завгодно, але якщо ціна зросте, покупці відмовляться - прикладів немає.

Причини нееластичності:

1) товари першої необхідності, важко знайти замінники, вони відносно недорогі, безвихідне положення у споживача.

2) доходи (зростання доходів - зростання попиту);

3) смаки покупців (реклама, мода);

4) кількість покупців;

5) ціни на інші товари (субститути - замінники: ціна на товар-субститут і попит на інші товари - пряма залежність; комплементи - ціна на товар-комплемент і попит на інші товари - обернена залежність; існують і так звані незалежні товари (футбольні м'ячі і годинники, пилососи і книги. Як правило, зміна ціни на один з них майже не впливає на динаміку попиту на ін.). При скороченні попиту крива попиту зміститься ліворуч, при зростанні попиту - крива попиту зміститься праворуч;

6) споживацькі очікування (чекають зростання цін, збільшення доходів - менше обмежуватимуть свої витрати - попит зросте);

7) конкуренція (при конкуренції споживачів - зростає попит) [9, с. 19].

Пропозиція - продукт, який перебуває на ринку або може бути доставлений на нього [9, с. 30].

На пропозицію впливають такі фактори:

1) ціна (пряма залежність - при зростанні ціни більше вироблятимуть, зросте пропозиція, чим нижча ціна - менше товарів надійде у продаж). Цю залежність можна зобразити у вигляді кривої пропозиції (рисунок 1.2.2). Причинно-наслідковий зв'язок між ціною і пропозицією відображає закон пропозиції.



Рис. 1.2.2 Крива пропозиції

Еластичність пропозиції - зміна пропозиції в залежності від зміни ціни.

Еластична пропозиція - коли пропозиція змінюється в більшій мірі, ніж ціна.

Нееластична -% зміни пропозиції менше% зміни ціни [15, с. 13].

Фактори, що впливають на еластичність пропозиції: можливість довгого зберігання товару і витрат на це, особливості технології, фактор часу.

Особливості еластичності пропозиції - величина позитивна. А це значить, що при зростанні ціни доход зростає, а при зниженні - падає.

2) технологія (більш досконала технологія допомагає виготовляти більшу кількість продукції з меншими затратами);

3) ціни на економічні ресурси (засоби виробництва, сировину, матеріали, робочу силу). Чим менше витрати, тим більше продукції;

4) податки і субсидії (зростання податків - зростання витрат - зниження пропозиції, зростання субсидій - зниження витрат за рахунок держави);

5) кількість товаровиробників (зростає кількість - зростає пропозиція),

6) ціни на інші товари (ціни на цукор зростають - зростає виробництво цукрового буряка - може привести до зниження виробництва (пропозиції) інших овочевих культур; зниження цін на жито, ячмінь - зростає виробництво пшениці),

7) конкуренція (при посиленні конкуренції між виробниками зростає пропозиція товарів);

8) споживацькі очікування (зростання цін на цукор літом - зниження пропозиції весною, поява нової моделі - зниження виробництва старої).

Вплив цих факторів зміщує криву пропозиції праворуч, коли пропозиція зростає, ліворуч, коли зменшується [10, с. 14].

Криві попиту і пропозиції перетинаються в точці ринкової рівноваги (рисунок 1.2.3).

Рис. 1.2.3 Ринкова рівновага

Рівновага - повний або частковий збіг між обсягом і структурою попиту і пропозиції. Кон'юнктура ринку - співвідношення попиту і пропозиції [9, с. 18].

Ринкове саморегулювання рівноважної ціни:

а) пропозиція більша попиту (надлишок), труднощі збуту, посилюється конкуренція продавців, ціна падає, пропозиція скорочується, попит збільшується;

б) попит більше пропозиції, важко купити, конкуренція покупців, ціна зростає, попит зменшується, пропозиція збільшується.

Ринкова ціна не залишається незмінною. Попит і пропозиція змінюються, їх криві зміщуються, і точка рівноваги теж зміщується. Ринку доводиться знову і знову оперативно погоджувати попит і пропозицію, природним шляхом нормуючи споживання.

Конкуренція - це процес суперництва між окремими виробниками, постачальниками і покупцями товарів за найвигідніші умови їх виробництва та реалізації з метою отримання прибутку (за джерела сировини, ринки збуту, вигідні умови вкладення капіталу, за більшу частину прибутку) [9, с. 51].

Види конкуренції:

за сферами боротьби:

- внутрішньогалузева - боротьба між товаровиробниками, що діють в одній галузі суспільного виробництва (за умови виробництва, ринки збуту, витрати, якість). Результатом внутрішньогалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних затрат виробництва, індивідуальної вартості на єдину ринкову або суспільну вартість.

- міжгалузева - конкуренція між товаровиробниками різних галузей суспільного виробництва за більш вигідне вкладення капіталу (сприяє переливу капіталів і переміщенню ресурсів в ефективні галузі). В результаті міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни.

за методами здійснення:

- цінова - передбачає продаж товарів за більш низькими цінами, ніж у суперників або за рахунок зниження витрат або прибутків;

- нецінова - перевага досягається за рахунок нецінових факторів (більш висока якість, надійність, продуктивність, більший термін служби товару, екологічно чистий, реклама, оформлення, краща система продажу (додаткові гарантії, доставка додому), після продажне обслуговування, кредит для покупців, упаковка);

- недобросовісна - ведеться методами, що суперечать прийнятим на ринку правилам і нормам: продаж за цінами, нижчими собівартості (демпінговими), контроль за діяльністю суперника з метою припинення діяльності, неправдиві інформація і реклама (дезінформація з боку виробника споживачів (покупців) і господарських суб'єктів про товар і послуги (неправильні відомості про споживні властивості товару), недобросовісне копіювання продукції конкурента (промисловий шпіонаж), використання товарного знака, найменування або маркування товару без дозволу господарюючих суб'єктів, на якого вони зареєстровані, тиск на постачальників ресурсів і банки, щоб відмовилися в постачанні ресурсів і наданні кредитів, переманювання персоналу (підкуп, більші оклади, пільги), застосування диверсій проти конкурента (вбивства, шпіонаж, підпалення, вибухи), підкуп чиновників.

залежно від режиму конкурентної боротьби:

- досконала (чиста) - вільна конкуренція в умовах ринку, де не існує підприємців, здатних диктувати чи нав'язувати свої умови виробництва і реалізації продукції;

- недосконала - конкуренція в умовах ринку, де існують підприємці, здатні диктувати чи нав'язувати свої умови виробництва і реалізації продукції [8, с. 41].

1.3 Особливості поведінки фірми-виробника на ринках монополістичної конкуренції та олігополії

Монополістична конкуренція - це ринкова структура, де відносно велике число дрібних виробників пропонує подібні товари, близькі замінники, які незначно відрізняються один від одного. До ринків монополістичної конкуренції відносять ринки книг, ліків, спорттоварів, кави, безалкогольних напоїв, мила, шампунів, зубної пасти, тощо.

Монополістична конкуренція має наступні ознаки:

- відносно велике число невеликих фірм;

- диференційована продукція;

- деякий, проте обмежений контроль над ціною;

- нецінова конкуренція;

- відносно вільний вступ в галузь і вихід з неї [19, с. 19].

Оскільки продукція диференційована, кожен виробник певної марки товару виступає як монополіст і має спадну криву попиту. Але вхід нових фірм у галузь вільний, отже, фірми конкурують між собою. Незважаючи на монопольну владу окремої фірми, кожна занадто мала, щоб значно впливати на загальну ринкову ситуацію, і це робить ринок схожим на конкурентний. Отже, в умовах монополістичної конкуренції значний розвиток конкуренції поєднується з незначною монопольною владою над ринком. Ринок сегментується, кожна фірма формує свій мікро - ринок, і на кожному з сегментів продавці мають можливість маніпулювати ціною як монополісти, конкуруючи між собою як досконалі конкуренти.

Концентрація виробництва в галузях з монополістичною конкуренцію є невисокою. Значення індексу Лернера для ринку монополістичної конкуренції перебуває у проміжку між нулем і одиницею.

Існує ряд моделей монополістичної конкуренції, але класичною вважається модель Е. Чемберліна.

Модель Чемберліна будується за припущення, що на ринку монополістичної конкуренції фірма, оцінюючи попит на свою продукцію, вважає, що конкуренти ніяк не реагують на її рішення відносно цін і обсягів виробництва. Основна особливість моделі такої фірми зумовлена еластичністю попиту і відповідною траєкторією кривої попиту. Попит на продукцію монополістичного конкурента є більш еластичним, ніж для чистого монополіста, але не є абсолютно еластичним, як для досконало конкурентної фірми. Еластичність попиту залежить від числа конкуруючих фірм і ступеня диференціації продукції. Чим більшими є число конкурентів і диференціація продукту, тим більш еластичним буде попит на продукцію кожного продавця, а крива попиту - більш пологою, тому що ситуація наближатиметься до досконало конкурентного ринку [19, с. 38].

Якщо одна з фірм монополістично конкурентного ринку знизить ціну на свою продукцію, то обсяг попиту для неї зросте, тому що деякі покупці переключать свій попит на дешевший товар. Але оскільки продукція диференційована, не всі покупці полишать своїх колишніх продавців, певна частина споживачів буде слідувати усталеним уподобанням.

Оскільки крива попиту спадна, монополістичний конкурент може сам вибрати комбінацію ціни і обсягу виробництва, яка максимізує прибуток. Інші фірми ніяк не відреагують на його рішення. Проте відсутність бар'єрів входження в галузь не дозволяє монополістичному конкуренту одержувати високі прибутки тривалий час. Входження нових фірм у галузь розширює пропонування і зводить економічні прибутки до нуля. Зважаючи на це, рівновага фірми у короткостроковому і довгостроковому періодах буде мати відміну.

У короткостроковому періоді фірма може максимізувати прибуток або мінімізувати збитки, керуючись загальним правилом (рисунок 1.3.1) ілюструє ці дві ситуації.

Рис. 1.3.1 Модель короткострокової рівноваги

У короткостроковому періоді число фірм в галузі є незмінним. Подібно до монополії, фірма приймає криву попиту на свою продукцію як задану, обсяг виробництва вона обирає відповідно до точки перетину кривих граничного виторгу і граничних витрат, а ціну для даного обсягу знаходить на кривій попиту. На рис. 1.3.1.а) рівноважна ціна перевищує середні витрати, тому фірма працює, максимізуючи прибуток. На рис. 1.3.1.б), навпаки, середні витрати перевищують ціну, тому фірма працює, мінімізуючи збитки. Отже, короткострокова рівновага монополістичного конкурента подібна до рівноваги чистої монополії, коли фірма, залежно від рівня витрат виробництва і попиту на продукцію, може бути як прибутковою, так і збитковою [12, с. 47].

У довгостроковому періоді у випадку прибутковості в галузь починають входити нові фірми, приваблені можливістю одержати економічний прибуток. У міру появи нових фірм, отже, і нових товарів-замінників, типова фірма втрачає частину свого попиту. Це означає, що крива попиту змішується ліворуч і є більш похилою, попит стає ще більш еластичним. Кожна фірма починає втрачати прибутки. І навпаки, у випадку збитковості фірми починають залишати ринок, кількість продукції скорочується. Зменшення числа фірм призводить до збільшення попиту на товари тих фірм, які залишились на ринку. Криві їх попиту зміщуються праворуч, збитки зменшуються. Рух фірм триває до того часу, коли економічний прибуток досягне нуля. Як тільки крива попиту стане дотичною до кривої середніх витрат, економічний прибуток зникає, фірма стає беззбитковою. Отже, у стані довгострокової рівноваги всі фірми галузі одержують лише нормальний прибуток.

Рис. 1.3.2.а) представляє графічну модель довгострокової рівноваги фірми - монополістичного конкурента. Рівноважний обсяг буде купуватись за ціною. Графік показує, що будь-яке відхилення від обсягу призводить до збитковості, оскільки середні витрати починають перевищувати ціну. За досягнення у точці стану довгострокової рівноваги зникають стимули до входження в галузь нових фірм.

Якщо фірми одержуватимуть в короткостроковому періоді збитки, то частина їх залишить галузь, а ті, що залишаться, будуть мати збільшену частку попиту, і поступово збитки почнуть зникати, фірми будуть отримувати нормальний прибуток. Довгострокова рівновага відновлюється. Таким чином, ситуація беззбитковості у довгостроковому періоді для монополістично конкурентної фірми і галузі нагадує довгострокову рівновагу фірм на досконало конкурентному ринку (рис. 1.3.2 б).



Рис. 1.3.2 Модель довгострокової рівноваги

Якщо короткострокова рівновага монополістичного конкурента нагадує рівновагу монополіста, то довгострокова подібна до рівноваги конкурентної фірми. Проте досконало конкурентна рівновага і рівновага в умовах монополістичної конкуренції мають і значні відміни. Конкурентне ціноутворення веде до виникнення в довгостроковому періоді потрійної рівності: На ринках з монополістичною конкуренцією не досягається ні ефективність розподілу ресурсів, ні мінімізація витрат. В умовах монополістичної конкуренції фірми виробляють менший обсяг, ніж найбільш ефективний з точки зору оптимізації розподілу ресурсів. На рівні оптимального обсягу виробництва ціна рівноваги перевищує граничні витрати.

Монополістичні конкуренти не мінімізують витрат, їх рівень виробництва менший за той, що дозволяє мінімізувати середні витрати. Точка довгострокової рівноваги монополістичного конкурента знаходиться ліворуч від мінімуму. Якби фірма збільшила обсяг виробництва, вона могла б знизити середні витрати. Але монополістичному конкуренту невигідно виробляти продукції більше, тому що її прийшлося б продавати за нижчою ціною. Тому галузі часто переповнені фірмами, які функціонують, не досягаючи оптимальної потужності. Надлишкові виробничі потужності і водночас вищі порівняно з конкурентними ціни - ще один наслідок монополістичної конкуренції для суспільства [19, с. 61].

Ще однією особливістю монополістичної конкуренції є те, що провідну роль у конкурентній боротьбі відіграє нецінова конкуренція, засобами якої є: подальша диференціація продукції - підвищення її якості, поліпшення умов продажу; справна організація реклами. У фірм з'являється можливість контролювати не тільки пропонування, але і попит на свою продукцію.

Значення будь-якої диференціації полягає в тому, що вона є джерелом підвищення прибутковості фірми внаслідок здобуття виробниками обмеженого контролю над цінами на свою продукцію. Завдяки постійному вдосконаленню товару кожна фірма може зберегти чи підвищити попит на свою продукцію і, розширюючи виробництво, збільшити прибуток. З іншого боку, менші порівняно з конкурентними обсяги випуску та вищі ціни на продукцію, неефективність виробництва і розподілу ресурсів, що виникає в умовах монополістичної конкуренції, цілком компенсуються тією вигодою, яку одержують споживачі від розширення можливостей споживчого вибору [19, с. 58].

Диференціація пристосовує продукт до споживчого попиту. Реклама, навпаки, пристосовує споживчі смаки до продукту. За допомогою реклами фірми сподіваються збільшити свою ринкову частку і знизити еластичність попиту на свою продукцію.

Позитивний вплив реклами вбачають у тому, що вона поширює інформацію про властивості нового продукту, допомагає споживачам зробити розумний вибір, стимулює покращення продукту. Вона вимагає додаткових витрат, але може сприяти здешевленню продукції для споживачів, якщо фірмі вдається скористатися зростаючим ефектом масштабу. Критики реклами наводять так само багато контраргументів.

Вплив рекламної діяльності неоднозначний: з одного боку, реклама дозволяє кожній фірмі посилити її монопольну владу, оскільки переконує споживача, що в світі товарів мало гідних замінників товару фірми, через значні видатки слугує бар'єром входження. З іншого боку, реклама надає інформацію про існування великої кількості замінників, через що попит на продукцію будь-якої фірми стає більш еластичним, а ціни і прибутки мають тенденцію до зниження, отже, галузь стає більш конкурентною.

Ціноутворення за умов монополістичної конкуренції має подвійний характер. З одного боку, воно зазнає впливу об'єктивних чинників - витрат виробництва і збуту, причому на перший план виходять саме витрати збуту. З іншого боку, на рівень цін впливає суб'єктивний чинник. Ціна відображає якість товару, престиж торговельної марки. Саме суб'єктивний чинник відіграє більш суттєву роль у можливості маніпулювати цінами, здійснювати політику з формування власного ізольованого мікро - ринку [9, с. 301].

На відміну від конкурентної фірми і монополії, для максимізації прибутку фірма - монополістичний конкурент повинна враховувати три фактори: обсяг випуску, ціну та зміну продукту і рекламну діяльність.

Олігополія - це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія відноситься до реальних ринкових структур і найбільш поширена у сучасних високотехнологічних галузях промисловості [10, с. 23].

Олігополія охоплює значний ринковий простір між чистою монополією і монополістичною конкуренцією. Вона існує, коли число фірм в галузі настільки мале, що кожна з них у визначенні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів.

Олігополію відрізняють наступні характерні риси:

- нечисленність фірм в галузі;

- однорідна або диференційована продукція;

- всезагальна взаємозалежність фірм;

- значний контроль над ціною;

- значні перешкоди входження в галузь.

Бар'єри входження в олігополістичну галузь досить високі і становлять одну з причин поширення олігополії. Основним бар'єром входження слугує ефект масштабу. Особливою причиною існування олігополії є ефект злиття. До злиття фірми спонукають: прагнення досягти більшого ефекту масштабу, зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги «великого покупця» на ринку ресурсів, тощо.

Складність побудови моделі олігополії зумовлена двома основними причинами. По-перше, олігополія має багато проявів. Існує «жорстка олігополія», коли 2-3 фірми панують на всьому ринку, і «розмита», за якої 70-80% ринку поділяють 6-7 фірм. Фірми можуть діяти у таємній змові, а можуть приймати рішення самостійно. Продукція олігополістичної галузі може бути як стандартизованою, так і диференційованою. Бар'єри до входження в різних галузях також різні. По-друге, наявність всезагального взаємозв'язку між фірмами, неможливість передбачити реакцію конкурентів є головним фактором невизначеності.

Проблема стратегічної взаємодії фірм є центральною у дослідженні поведінки олігополістів. Стратегічні рішення олігополістичних фірм вивчаються за допомогою теорії ігор. Економічні ігри можуть бути кооперативними або некооперативними. Гра є кооперативною, якщо змова гравців можлива, і некооперативною, якщо змова між учасниками неприпустима.

Існують концепції домінуючої і недомінуючої стратегій. Домінуюча стратегія полягає у прийнятті оптимального рішення гравцем, незалежно від дій конкурента. Недомінуюча стратегія полягає у прийнятті оптимального рішення одним гравцем залежно від того, що робить суперник.

Якщо один з гравців діє в умовах недостатньої інформації або має справу з нераціональним суб'єктом, застосовується стратегія максиміну. Вона дозволяє максимізувати мінімальний прибуток.

В одноразових чи повторюваних іграх обидва гравці приймають рішення одночасно, у послідовних - по черзі, в останньому випадку ініціатор має перевагу. Дія, яка надає фірмі перевагу, називається стратегічним ходом. У ході гри фірми можуть застосовувати загрози і зобов'язання: вдаватися до закриття або виведення з виробництва деяких потужностей, або оголошувати про намір виробляти певний товар. Фірма може загрожувати зниженням ціни, - це означає, що вона розпочинає цінову війну [19, с. 48].

На олігополістичному ринку діють дві протилежно спрямовані сили: зацікавленість фірм у максимізації сукупної маси прибутку для всієї галузі, яка породжує тягу до змови і спільних дій, та егоїстична зацікавленість кожної фірми у максимізації своїх власних прибутків шляхом зниження ціни на продукцію, що штовхає фірми до порушення угод. «Дилема олігополістів» відображає вплив цих двох сил на рішення конкурентів: чи вдатися до агресивної конкуренції, намагаючись захопити більшу частину ринку за рахунок суперників, чи пасивно співіснувати, тримаючись за свою частку ринку, призначаючи високі ціни та обмежуючи обсяги виробництва. Конкуруючи пасивно, всі одержать вищі прибутки. Водночас кожен усвідомлює, що суперники відчувають спокусу збити ціни. Тому фірми побоюються конкурувати пасивно, бо суперник може несподівано піти в наступ і захопити значну частку ринку. Жодна фірма не може довіряти своєму конкуренту і очікувати від нього високої ціни.

Висновок до Розділу 1.

В даному розділі розглянуто теоретичні засади поведінки виробника в умовах досконалого і недосконалого ринку.

Визначено та надано поняття ринку, суб'єктів ринку та умов ефективного функціонування ринку, ринкового механізму та його елементів, особливості поведінки фірми-виробника на ринках монополістичної конкуренції та олігополії, графічно відображено моделі рівноваги ринку.

Отже ринок - це синтетична категорія. У вузькому - під ринком мається на увазі сфера обігу якогось товару (ринок телевізорів, автомобілів, деревини тощо). У широкому розумінні ринок - певний засіб організації економічного життя.

Суб'єкти ринкового господарства прийнято ділити на три групи: домашні господарства, бізнес (підприємці), уряд.

Об'єкти ринкових відносин: матеріальні і нематеріальні блага і послуги, фактори виробництва.

Механізм функціонування ринку - процес формування цін і розподілу ресурсів, взаємодії суб'єктів ринку з приводу встановлення цін, об'єму виробництва і його структури. Його елементи: попит, пропозиція, ціна, конкуренція.

2. Державне регулювання підприємницького сектору: методики і наслідки

2.1 Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання

Підприємництво як одне з фундаментальних засад державницької політики полягає в реалізації конституційного права громадян на підприємницьку діяльність. Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Насамперед, це право базується на свободі підприємницької діяльності, яка полягає в здійсненні на власний розсуд і ризик особою господарської діяльності, не забороненої законом, з метою одержання прибутку.

Водночас конституційне право громадян на підприємницьку діяльність породжує і відповідні обов'язки щодо інших учасників господарських відносин. За Конституцією України використання будь-ким своєї власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі [1, ст. 41].

Тобто такі взаємовідносини передбачають дотримання певних правил поведінки як суб'єктів господарювання, так і державних органів, уповноважених здійснювати функції, які регулюють та контролюють, забезпечувати прозорість та конкурентоспроможність у сфері ринкових відносин.

Базисом, на якому сформувалося правове регулювання господарської діяльності та відповідно до якого ця діяльність потребує юридичної регламентації, є конституційні основи правопорядку у сфері господарювання. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави [21, ст. 11].

До конституційних основ правового господарського порядку в Україні належать такі: право власності українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині й суспільству; право кожного володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання всіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції в підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці; захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права[1].

2.2 Основні напрями та форми державного регулювання підприємництва

Держава є суб'єктом економічних відносин, компетенції та можливості якої щодо створення сприятливих умов для започаткування і здійснення підприємницької діяльності є найширшими. Від ефективності економічної політики органів державного управління залежить можливість формування сприятливого та передбачуваного правового поля для розвитку підприємництва і реалізації права на неї, що у свою чергу є невід'ємним компонентом соціально-економічного розвитку та економічної безпеки держави, пріоритетною функцією органів державного управління в умовах ринкової економіки, реалізація якої необхідна для демократизації суспільства, забезпечення добробуту громадян, формування цивілізованого конкурентного середовища, економічного розвитку держави, особливо в умовах прискорення процесів євроінтеграції та вступу до СОТ [17, ст. 28].

Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності здійснюється різними способами. Нормативні правові акти передбачають використання для цієї мети таких інструментів:

1) норми, нормативи (наприклад, норми амортизаційних відрахувань);

2) ліміти (наприклад, викидів забруднюючих речовин у природне середовище);

3) розміри ставок податків, інших обов'язкових платежів;

4) квоти (наприклад, при експорті товарів);

5) коефіцієнти (наприклад, зміна регульованих цін або тарифів);

6) резерви (наприклад, встановлення сум, що резервуються комерційними банками);

7) розміри капіталів і фондів (наприклад, установлення мінімального розміру статутного капіталу) [21, ст. 17].

У статті 12 Господарського кодексу України, що визначає засоби державного регулювання господарської діяльності, вказується, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:

1) державне замовлення, державне завдання;

2) ліцензування, патентування і квотування;

3) сертифікація та стандартизація;

4) застосування нормативів та лімітів;

5) регулювання цін і тарифів;

6) надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

7) надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються Господарським кодексом України (надалі - ГК), іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до ГК та інших законів [2, ст. 12].

Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються чинним законодавством України.

Державне регулювання в цілому і його окремі засоби та сфери зокрема підлягають аналітичній оцінці з метою з'ясування можливостей його вдосконалення. Для визначення того, чи є регулювання економіки, підприємницької діяльності в конкретній ситуації виправданим, вважаю необхідним попередній аналіз таких аспектів:

- визначення мети регулювання і ступеня його впливу на обмеження ринку, тобто визначення необхідності й наслідків впливу. Це включає такі питання: яка саме проблема потребує вирішення; що викликає необхідність державного регулювання;

- визначення засобу впливу регулювання на ринок, а саме, чи буде регулювання посилювати конкуренцію шляхом усунення обмежень доступу на ринок, вдосконалення інформування або усунення обмежень цінового механізму або іншим засобом; яким саме чином державне регулювання здатне вдосконалити функціонування ринку чи іншим чином відповідати його меті; чи дасть регулювання кращий результат, ніж його відсутність;

- дослідження впливу регулювання економіки на досягнення інших економічних цілей, наприклад, вдосконалення технології, економічний розвиток, зменшення рівня інфляції, підвищення зайнятості населення тощо;

- вплив регулювання на міжнародну конкурентоспроможність;

- визначення можливих побічних і вторинних результатів регулювання;

- дослідження альтернативних підходів. До цього аналізу має ввійти аналіз конкретним відомством, що має намір здійснювати регулювання, альтернативних підходів для вирішення проблеми, а також обґрунтування переваг запропонованого заходу державного регулювання переважно перед альтернативними варіантами. Зокрема, такий аналіз включає дослідження перспектив незастосування регулювання (чи можуть існуючі або потенційні ринки чи правовий механізм вирішити проблему, що виникла), основні альтернативні варіанти в межах законодавства і без його використання, включаючи альтернативні рівні й заходи досягнення мети регулювання, альтернативні ринкове орієнтовані шляхи регулювання;

- аналіз затрат на державне регулювання і його результатів - встановлення сприятливих результатів запропонованого методу регулювання, детальний і, де це можливо, точний підрахунок усіх потенційних сприятливих результатів, обґрунтування механізму, шляхом якого можливе досягнення цих результатів, а також застосування подібного аналізу стосовно оцінки витрат [5].

Державне регулювання економіки і підприємницької діяльності має здійснюватися тільки у випадку, коли доведено перевищення потенційних результатів над його потенційними витратами. Мета регулювання і засоби досягнення цієї мети мають обиратися стосовно ступеня їх відповідності суспільним інтересам. Регулювання цін і продуктивності на конкурентних ринках слід скорочувати до мінімуму. Доступ на ринок слід регулювати тільки там, де це необхідно для забезпечення здоров'я і безпеки населення або управління національними ресурсами.

2.3 Ліцензування певних видів діяльності

Конституція України у ст. 42 не тільки проголошує право кожного на здійснення підприємницької діяльності, а й покладає на державу обов'язок створення адміністративно-правового механізму захисту учасників ринку.

Суттєвим важелем державного впливу на процес здійснення господарської діяльності є її ліцензування, що на законодавчому рівні врегульовує гарантоване Конституцією право на здійснення підприємницької діяльності, проте за умови отримання відповідної ліцензії [1, ст. 42].

Механізм ліцензування певних видів господарської діяльності має забезпечити, з одного боку, захист прав суб'єктів господарювання, що здійснюють торговельну діяльність, а з іншого - забезпечити управлінський вплив держави на таку діяльність шляхом формування комплексу владно-наказових норм, яких має дотримуватися підприємець при здійсненні тих видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Правові норми, що врегульовують відносини ліцензування господарської діяльності, за своєю суттю є однорідними нормами регулятивного або охоронного, матеріального або процесуального характеру, в яких реалізуються права і обов'язки учасників управлінської діяльності та підприємців на засадах підпорядкування, субординації [15, ст. 46].

Законом про ліцензування визначаються основні категорії та поняття інституту ліцензування певних видів господарської діяльності, встановлено єдину процедуру прийняття рішень органами ліцензування щодо видачі або відмови видачі ліцензій, єдиний порядок здійснення контролю сфери ліцензування i відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування. Види господарської діяльності, на провадження яких необхідна ліцензія закріплені у статтях 2 та 9 Закону про ліцензування. Зокрема, в ст. 2 Закону про ліцензування визначається, що ліцензування у сфері зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування банківської діяльності, ліцензування у сфері енергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, діяльності з надання фінансових послуг, ліцензування у сфері освіти здійснюється згідно із законами, що регулюють відносини в цих сферах [4, ст. 2].

Аналізуючи поняття ліцензування, слід зробити висновок, що ліцензування розглядається як процес, що охоплює діяльність органів державної влади та відповідних суб'єктів господарювання протягом часу, необхідного для отримання ліцензії, строку дії ліцензії та припинення її чинності в передбачених законодавством випадках.

У науковій літературі ліцензування розглядається як метод державного регулювання господарських відносин та передбачає процедуру отримання суб'єктами господарювання ліцензії, що видається визначеними у законодавстві уповноваженими органами влади на право займатися певним видом господарської діяльності.

Ознаки ліцензування підприємницької діяльності: по-перше, процедура ліцензування господарської діяльності є формою її державного регулювання, що полягає в контролі за відповідним видом діяльності на певних умовах; по-друге, ліцензування є заходом прямого адміністративного впливу на суб'єктів господарювання, зокрема у сфері торгівлі, зобов'язуючи їх діяти в чітко визначених межах та умовах; по-третє, ліцензування забезпечує належне функціонування механізму контролю за дотриманням суб'єктами господарських відносин ліцензійних умов та надає можливість оперативного реагування в разі допущення правопорушень в цій сфері [4].

Отже, ліцензування - це адміністративно-правова діяльність відповідних органів державної влади щодо видачі, переоформлення та анулювання ліцензій, видачі дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, здійснення контролю за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видачі розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування та виконання ліцензіатами вимог ліцензійних умов щодо певного виду господарської діяльності [4].

Прийняття, реалізація та контроль за виконанням чинного законодавства у сфері ліцензування покладено на державу і має на меті сприяння створенню належних умов провадження господарської діяльності, уникненню подвійного ліцензування, зменшенню надмірного адміністративного контролю у сфері ліцензування, а також позитивно вплине на активізацію та розвиток інвестиційної діяльності і підвищить ефективність державного нагляду шляхом узгодження дій контролюючих органів.

2.4 Дозвільна система у сфері підприємництва. Державні та адміністративні послуги

Однією з найактуальніших проблем у регуляторному полі країни залишається сфера правового регулювання діяльності дозвільних органів. Її розв'язання стало одним із основних мотивів для активізації реформування дозвільної системи.

Визначальним кроком стало прийняття Верховною Радою України 6 вересня 2005 року Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» - основоположного законодавчого акту, що визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності, встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.

Основною метою цього Закону є упорядкування процедур видачі документів дозвільного характеру та запровадження основних принципів державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності. Дозвільна система у сфері господарської діяльності - це сукупність урегульованих законодавством відносин, які виникають між дозвільними органами, адміністраторами та суб'єктами господарювання у зв'язку із видачею документів дозвільного характеру [6].

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» вiд 06.09.2005 №2806-IV дія цього Закону поширюється на дозвільні органи, адміністраторів, уповноважений орган та суб'єктів господарювання, які мають намір провадити або провадять господарську діяльність.

Стаття 1 вищезгаданого Закону під документами дозвільного характеру має на увазі дозвіл, висновок, узгодження, свідоцтво та інші документи, які дають суб'єкту господарювання право на здійснення певних дій в межах його господарської діяльності. Іншими словами, це документ, який дозволяє підприємствам (підприємцям) проводити визначені дії. Відсутність такого документа означає, що дії для суб'єкта заборонені під загрозою застосування різного роду санкцій [6].

Об'єктами, на які видається документ дозвільного характеру, можуть виступати: земельні ділянки, споруди, будівлі, приміщення, устаткування і механізми, що вводяться в експлуатацію або проектуються; операція, господарська діяльність певного вигляду, робота або послуга. До даних документів можна віднести: дозвіл на розміщення об'єкту торгівлі; дозвіл органів пожежного нагляду на початок роботи підприємств і оренду приміщень; дозвіл Держнагляду охорони праці; дозволи на розміщення малих архітектурних форм, рекламних вивісок; документи, пов'язані з переводом житлових приміщень в нежилі, з використанням земельних ділянок і цей перелік не є вичерпним [6].

Зазначеним законом запроваджуються норми щодо встановлення виключно законодавчими актами необхідності отримання документів дозвільного характеру, порядку їх отримання, установлюється адміністративна відповідність посадових осіб за порушення порядку видачі дозвільних документів, запроваджуються виправдані в економічно розвинених країнах принципи видачі документів дозвільного характеру - організаційної єдності, декларування тощо [6].

Мета запровадження державної (адміністративної) послуги полягає у створенні гарантій реалізації громадянами своїх конституційних прав, формуванні системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей, а головним пріоритетом її діяльності буде служіння народові та національним інтересам.

Разом з тим термін «послуга», що застосовується в нормативно-правових актах для регулювання суспільних відносин, використовується у словосполученнях адміністративна, державна або управлінська послуга. Це у свою чергу, призводить до неадекватності розуміння і потребує глибокого вивчення та унормування. Насамперед, це стосується визначення категоріального апарату, оскільки надання послуг здійснюється в різних напрямках діяльності органів державної влади.

Впровадження доктрини адміністративних послуг має здійснюватися на єдиних засадах, що вимагає визначення поняття «адміністративні послуги», з'ясування його ознак та співвідношення з іншими суміжними категоріями.

Методологічною основою доктрини адміністративних послуг є концепція служіння держави (влади) людині (суспільству), тому категорія «адміністративних послуг» у своїй основі має таке ж навантаження, що й у приватному праві (секторі), - це діяльність щодо задоволення певних потреб особи, яка здійснюється за зверненням цієї особи.

У ширшому значенні, до адміністративних послуг можна віднести звернення до адміністративного органу не лише за юридичним оформленням суб'єктивних прав особи, а й щодо виконання обов'язків фізичної або юридичної особи. Наприклад, відповідно до закону, фізичні та юридичні особи зобов'язані періодично подавати звіти до податкових органів. Організація прийому таких звітів має здійснюватися на тих самих засадах, що й надання інших адміністративних послуг.

...