Товаропостачання роздрібної торгової мережі

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Суть та основні завдання товаропостачання роздрібної торговельної мережі

Товаропостачання роздрібної торгової мережі - це комплекс комерційних операцій по закупівлі товарів у різних товаровиробників, оптових посередників та технологічних операцій, пов'язаних із завезенням товарів до місць продажу кінцевим споживачам.

Для організації товаропостачання необхідно:

- визначити на основі розробленої товарної політики потребу в товарах, а саме: розрахувати обсяг і асортиментну структуру закупівлі товарів;

- знайти джерела закупівлі товарів та вибрати вигідних і надійних постачальників, які зможуть запропонувати більш конкурентоспроможний товар (за ціною, якістю та іншими параметрами), на вигідних умовах забезпечувати їх поставку і порядок розрахунків, надавати різні послуги, що збільшують цінність товару;

- встановити господарські зв'язки з постачальниками товарів і документально їх оформити шляхом укладання договорів поставки;

- визначити оптимальні розміри партій завезення товарів, частоту та способи їх доставки, вибрати найбільш ефективний вид (види) транспорту для перевезення товарів, розрахувати потребу в ньому, розробити маршрути доставки товарів тощо;

- налагодити оперативний контроль за виконанням договорів поставки товарів, ходом реалізації, станом наявності товарних запасів та їх оборотністю, що дасть змогу своєчасно реагувати і вносити зміни в товаропостачання;

- створити оптимальні умови для накопичення і зберігання необхідних для безперебійної торгівлі товарних запасів;

- забезпечити належне приймання і підготовку товарів до продажу.

Одними з перших у роздрібній торгівлі України, хто почав впроваджувати логістику в організацію товаропостачання, були корпоративні торгові мережі, розглянемо на прикладі італійської транснаціональної виробничо-торгової компанії.

Плановість означає, що закупівля товарів і організація їх доставки повинні плануватись. Необхідно розробляти оперативні плани закупівлі товарів, складати графіки завезення товарів, що визначають частоту, періодичність доставки окремих товарів та оптимальні розміри партій, що підлягають завезенню.

Тільки на основі ґрунтовно розроблених планів можна створити умови для безперебійного, ритмічного завезення товарів.

Оперативність є важливою умовою раціональної організації товаропостачання. Постачальники повинні своєчасно враховувати і виконувати вимоги підприємств роздрібної торгівлі щодо зміни асортименту, кількості товарів, терміну їх завезення. Для цього необхідно мати сучасну інформаційну систему, яка б забезпечувала ефективне управління процесом товаропостачання [4, 87].

Технологічність виконання різних видів робіт та окремих операцій на всіх етапах товаропостачання.

У сучасній господарській практиці ділові комунікації між підприємствами-партнерами здійснюються шляхом електронного обміну інформацією, представленою у стандартизованому вигляді. Електронний обмін даними надає партнерам ефективний інструмент для передачі протягом хвилин комерційних даних безпосередньо із однієї комп'ютерної системи в іншу, виключає помилки, неминучі при опрацюванні документів вручну, дозволяє підприємствам поліпшити процеси управління і контролю у сферах виробництва, закупівель і доставки товарів. Електронний обмін даними є ключовим компонентом системи доставки «точно у термін», яка передбачає оперативне задоволення запитів замовника на ділянці «постачальник - клієнт» і дає змогу значно знизити витрати на складське зберігання і транспортування товарів.

Поряд з традиційними технологіями автоматичної ідентифікації, що базуються на штрихових кодах, у сфері торгівлі розвинутих країн, зокрема у товаропостачанні, все ширше використовуються технології радіочастотної ідентифікації. В її основу покладено радіозв'язок, який встановлюється між носієм інформації (радіочастотною міткою) та пристроєм для зчитування цієї інформації. Для подальшої обробки інформація передається до комп'ютера. Спектр використання радіочастотної ідентифікації надзвичайно широкий: контроль і відстежування стану надходження, реалізації та наявності запасів товару, руху вантажів та транспортних засобів, маркування товарів з метою захисту від крадіжок тощо.

Для удосконалення інформаційного забезпечення процесів постачання та торгівлі у багатьох країнах, в тому числі й в Україні, створено національні електронні каталоги ЕАN товарів і послуг. Їх призначення - підвищити ефективність товаропостачання через використання однакових упорядкованих даних партнерами. Наприкінці 1999 р. ЕАN International спільно з кількома національними організаціями ЕАN започаткували міжнародний електронний каталог учасників системи ЕАN UCC. Проект отримав назву GЕРІК. Асоціація «ЕАN Україна» приєдналась до міжнародного каталогу GЕРІК у 2001 р.

Слід використовувати прогресивні технологічні рішення і в процесі фізичного переміщення товарів. До їх числа належать: наскрізна технологія товароруху, що базується на використанні тари - обладнання, контейнерів, пакет-піддонів; обладнання вантажних автомобілів як міні-складів та оснащення їх міні-комп'ютерами, які дають можливість прискорювати і здешевлювати процес прийняття і виконання замовлення покупців; сучасна упаковка товарів, що сприяє більш ефективному доведенню товарів до споживачів.

Централізація передбачає централізоване виконання окремих видів робіт.

Так, для мережевих магазинів закупівлю товарів здійснює центральний офіс корпорації, де централізовано, найбільш кваліфікованим персоналом, розробляється стратегія діяльності, товарна політика та решта складових частин комплексу маркетингу. Закуплені товари в основному надходять на власний центральний розподільний склад, де вони проходять складську обробку, підсортування, а потім доставляються власним або найманим автотранспортом у підлеглі магазини. Централізація цих функцій забезпечує суттєве скорочення чисельності працівників, а отже й витрат на заробітну плату, сприяє економії транспортних витрат та затрат на складське зберігання, доробку, фасування і підготовку товарів до продажу. Крім того, збільшення обсягу закупівлі товарів дозволяє корпорації більш ефективно впливати на постачальників товарів, отримувати різні види знижок, премій, бонусів і в цілому купувати товари за більш низькими цінами. Усе це забезпечує їм конкурентні переваги і володіння значною часткою ринку. Позитивним прикладом централізованого виконання функцій є також створення роздрібними чи оптовими торговими підприємствами закупівельних центрів, які виступають як крупні оптові покупці і мають значні переваги порівняно з невеликими за обсягом закупівлі підприємствами [8, 112].

Значні переваги має і централізована доставка товарів, яка здійснюється постачальником товарів.

Економічність - це надзвичайно важливий узагальнюючий принцип. При організації товаропостачання необхідно намагатися досягти оптимального рівня витрат, пов'язаних як з виконанням комерційних операцій по закупівлі товарів, так і технологічних, що забезпечують доставку товарів. Досвід зарубіжних компаній свідчить, що вони прагнуть досягти компромісу між затратами на доведення товарів від виробника до споживачів та рівнем якості їх обслуговування. Виконання усіх цих вимог дає можливість раціонально організовувати процес товаропостачання роздрібної торгової мережі, а в результаті - повніше задовольняти попит споживачів і забезпечувати прибуткову роботу підприємств.

2. Основні вимоги до організації раціонального товаропостачання

Товаропостачання - це складний процес, який потребує сучасних методів управління ним та високої кваліфікації працівників комерційних служб і маркетологів, що розробляють стратегію діяльності підприємства, товарну політику, цінову, комунікаційну та політику продажів, які є підґрунтям зважених рішень щодо закупівлі товарів, вибору каналів розподілу тощо.

При організації товаропостачання підприємств роздрібної торгівлі необхідно враховувати такі вимоги:

- джерела і форми товаропостачання потрібно визначати з урахуванням стану розвитку виробництва товарів (його обсягу, широти, глибини, конкурентоспроможності асортименту товарів, що випускаються) та територіальної віддаленості товаровиробників, а також стану розвитку інфраструктури оптового ринку й транспортних зв'язків;

- обсяг і асортиментна структура закупівлі товарів, обсяг партії завезення і способи їх доставки повинні відповідати особливостям об'єкта роздрібної торгівлі, а саме: до якого виду він належить (магазин, кіоск, павільйон тощо); яка його спеціалізація; який обсяг товарообороту й розмір торгової площі; чи є складські приміщення, їх розміри і можливість накопичувати і зберігати в належних умовах товарні запаси; яка його організаційно-правова форма господарювання - це незалежний магазин (чи інший вид торгового об'єкта), який не входить до складу ніяких організаційних утворень, або це мережевий магазин, де товаропостачання централізовано; які його фінансові ресурси;

- завезення товарів слід здійснювати з урахуванням попиту покупців і з встановленим для торгового об'єкта обов'язковим асортиментним переліком та станом його оснащеності торгово-технологічним обладнанням (зокрема, холодильним обладнанням для зберігання швидкопсувних товарів);

- розмір партії доставки слід визначати з врахуванням наявності товарних запасів, обсягу середньомісячної реалізації та встановленої періодичності завезення;

- чітко розроблена система товаропостачання повинна забезпечувати мінімальні затрати на завезення і зберігання товарів, належну якість обслуговування покупців і отримання бажаного прибутку [8, 75].

В умовах багатогалузевої економіки існує складна система господарських зв'язків, серед яких важливе місце посідають зв'язки суб'єктів роздрібної торгівлі з постачальниками товарів - товаровиробниками і різними оптовими посередниками.

Наявність різноманітних постачальників товарів (за видами діяльності, формами власності, організаційно-правовими формами господарювання, розмірами, спеціалізацією тощо) сприяє створенню конкурентного середовища на сучасному ринку.

Встановлення раціональних господарських зв'язків між суб'єктами господарювання є важливою умовою збалансованості попиту і пропозиції на ринку товарів і послуг та динамічного розвитку економіки країни.

Господарські зв'язки суб'єктів роздрібної торгівлі з постачальниками - це система економічних, фінансових, правових, організаційних і етичних відносин між незалежними та рівноправними суб'єктами господарювання, які виникають у процесі їх спільної діяльності при підготовці до виробництва товарів, у їх виробництві та доведенні до споживачів.

Суб'єктами господарювання можуть бути як фізичні, так і юридичні особи будь-яких форм власності та організаційно-правових форм. Залежно від їх ролі на споживчому ринку суб'єкти господарювання виступають як продавці, покупці чи посередники.

Все різноманіття господарських зв'язків можна розділити на декілька основних груп, залежно від:

1) Характеру і мети - господарські зв'язки можуть бути суто економічні і соціально спрямовані. Метою суто економічних зв'язків є забезпечення пріоритетності економічних інтересів суб'єктів господарювання, тобто отримання максимального прибутку. Метою соціально спрямованих зв'язків є забезпечення пріоритетності інтересів споживача, суспільства і лише відтак суб'єкта господарювання. Такі зв'язки орієнтовано на впровадження екологічно чистих виробництв, формування духовності членів суспільства, збереження його здоров'я, розвиток культури нації. Соціально спрямовані зв'язки набиратимуть свого розвитку в міру формування соціально орієнтованої ринкової економіки.

Для соціально орієнтованої ринкової економіки найбільш характерними є такі чинники:

1. Основна мета підприємства повинна полягати у задоволенні розумних, здорових потреб споживачів відповідно до гуманних інтересів суспільства.

2. Підприємство повинно бути постійно зайнято пошуком можливостей створення нових товарів, що повніше задовольняють потреби споживачів. Воно повинно бути готовим до систематичного удосконалення товарів відповідно до інтересів споживачів.

3. Підприємство повинно відмовлятися від виробництва і продажу товарів, що не відповідають інтересам споживачів взагалі, і особливо якщо вони можуть завдати шкоди споживачеві і суспільству в цілому.

4. Держава, споживачі повинні підтримувати тільки ті підприємства, які піклуються про задоволення нормальних, здорових потреб носіїв платоспроможного попиту.

5. Споживачі, піклуючись про збереження і підвищення якості життя, не купуватимуть товарів виробників, що використовують екологічно «нечисті» технології.

6. Підприємство повинно створювати і впроваджувати в практику такі програми соціально-економічного розвитку, які не тільки служать інтересам самого підприємства та його трудового колективу, а і є корисними і для соціального розвитку регіону, в якому це підприємство функціонує.

2) Структури та кількості учасників. Господарські зв'язки діляться на прямі (прості) та опосередковані (складні).

Прямі зв'язки - це зв'язки, що встановлюються безпосередньо між товаровиробником і суб'єктом роздрібної торгівлі. Такі зв'язки забезпечують більш тісний контакт зі споживачами, є можливість оперативно реагувати на зміни їх потреб та швидше доставляти товари до місця продажу з меншими транспортними витратами. Прямі зв'язки встановлюються, як правило, при постачанні швидкопсувними товарами і товарами з обмеженими термінами реалізації (хліб, хлібобулочні вироби, молоко і молочні продукти, свіжа риба та ін.) та товарами простого асортименту, що не потребують перетворення виробничого асортименту в торговий.

Опосередковані зв'язки - це зв'язки, в яких беруть участь оптові посередники. Через них здійснюються зв'язки між товаровиробниками і суб'єктами роздрібної торгівлі. За кількістю посередників розрізняють одно-, дво- і багатоланцюгові зв'язки.

При опосередкованих зв'язках дорожчає процес товароруху, уповільнюється оборотність товарів, менш тісними стають контакти товаровиробників з роздрібними торговцями, де відбувається продаж товарів кінцевим споживачам. Однак участь оптових посередників у процесах товароруху необхідна перш за все при поставках товарів складного асортименту (потрібно сформувати торговий асортимент із товарів різних виробників) та технічно складних (як правило, їх виробництво сконцентровано на невеликій кількості підприємств, отже, територіально віддалено від більшості споживачів). Нерідко і при поставках товарів простого асортименту, особливо коли споживачі перебувають на значній відстані від товаровиробників, потрібна участь оптових посередників. Крім того подрібненість об'єктів роздрібної торгівлі, які можуть отримувати лише невеличкі партії товарів, обумовлюють участь у зв'язках оптових посередників.

3) Ступеня урегульованості взаємовідносин суб'єктів ринку з боку державних органів. Розрізнюють:

- господарські зв'язки з повним або частковим державним регулюванням, які встановлюються шляхом розміщення державного замовлення, застосування системи дотацій, фондування, лімітування, контролю, обмеження цін або встановлення граничного рівня рентабельності;

- господарські зв'язки, які формуються в процесі вільного вибору постачальників і покупців в умовах вільного ціноутворення та вільного визначення партнерами обсягу асортименту, умов поставки товарів і надання взаємних послуг. Ці зв'язки в умовах ринкової економіки є переважальними.

4) Строків дії - господарські зв'язки поділяються на умовно-постійні (взаємовідносини партнерів тривають більше року) та оперативні (разові).

5) Відомчої підпорядкованості - розрізняють міжсистемні та внутрісистемні господарські зв'язки. При міжсистемних господарських зв'язках взаємовідносини щодо поставок товарів і надання послуг встановлюються між суб'єктами господарювання, які належать різним відомствам. До таких зв'язків, зокрема, відносяться зв'язки товаровиробників з суб'єктами господарювання споживчої кооперації.

Внутрішньосистемні господарські зв'язки встановлюються між суб'єктами господарювання одного відомства, наприклад, в системі споживчої кооперації між споживчими товариствами та міжрайбазами.

6) Місця знаходження партнерів - внутрішні та зовнішні господарські зв'язки.

3. Форми та методи товаропостачання роздрібної торговельної мережі

Одним із найбільш відповідальних рішень у закупівельній діяльності є вибір конкретних постачальників товарів. Існують різноманітні джерела інформації, які дають змогу оптовим покупцям ознайомитися з пропозицією товарів та їх виробниками, а саме:

- каталоги, у тому числі електронні, довідники, ринкові і біржові бюлетені, спеціалізовані ділові журнали і газети, мережа Інтернет;

- реєстри підприємств-виробників і виготовлюваних ними товарів, створені торгово-промисловими палатами, спілками підприємців та промисловців;

- інформаційні матеріали іноземних торгових місій, торгових представництв, торгово-економічних відділів посольств;

- відвідування ярмарків, виставок, товарних бірж, аукціонів;

- спеціалізовані ринкові огляди, що складаються за замовленням оптового покупця маркетинговими агентствами і консультативними фірмами;

- комерційні матеріали, що розповсюджуються товаровиробниками та оптовими посередниками: проспекти і каталоги, комерційні пропозиції тощо.

Певну інформацію можна отримати із таких додаткових джерел, як опитування покупців і експертів, тестування товарів різних виробників незалежними лабораторіями, дослідними центрами, дискусії та обмін досвідом з партнерами і конкурентами тощо.

Заслуговує вивчення і широкого впровадження в Україні зарубіжний досвід щодо функціонування ринку інформаційних послуг.

У багатьох країнах світу вже давно існують банки (бази) даних, створені з комерційною метою консультативними, видавничими фірмами, а також великими комп'ютерними фірмами, котрі спеціалізуються на виробництві і збуті цього продукту. Ці фірми відповідають за достовірність, своєчасність оновлення банку даних.

Найбільш дорогою і конфіденційною є інформація про фірми, що надається спеціалізованими інформаційними агентствами і кредитно-довідковими бюро. Дані, якими розпоряджається кредит-бюро, не підлягають публікації і є, як правило, найбільш повними і достовірними. Завдяки сучасній техніці великі кредит-бюро через широку мережу своїх філій і дочірніх компаній здійснюють збір і обробку інформації і надають багато різних інформаційних послуг. Так, значним попитом у споживачів цих послуг користуються аналітичні інформаційні огляди щодо окремих товарних ринків, які включають дані про компанії товаровиробників, експортерів і імпортерів даного товару. Багато із зарубіжних інформаційно-консультаційних фірм обслуговують споживачів послуг не тільки своєї країни, а й інших.

Прикладом успішної діяльності на міжнародному ринку у сфері інформаційних і фінансово-консультаційних послуг є діяльність корпорації «Dun and Bradstreet». Вона функціонує на світовому ринку з 1841 року і має понад 300 представництв у 72 країнах. В Україні її уповноваженим представником є фірма «Авеста-Україна».

Послугами корпорації «Dun and Bradstreet» користується понад 2 млн. фірм. Комп'ютерна база даних корпорації складається з інформації про 40 млн. фірм зі всього світу, при цьому вона постійно поновлюється і доповнюється. При відсутності даних про фірму, якою цікавляться, проводиться її пошук і одержується про неї вся необхідна інформація, причому за будь-який період.

Різноманітна інформація про потенційного партнера дає змогу вибрати з великої кількості найбільш оптимального. Крім назви, адреси, телефону, факсу і тому подібної інформації про партнера (чи конкурента), надається детальна інформація про фінансовий стан фірми, причому її фінансові показники зіставляються з галузевими. При необхідності контролювати поточний стан партнера (чи конкурента) упродовж тривалого періоду надається можливість скористатися моніторингом даної компанії [7, 113].

Корпорація «Dun and Bradstreet» складає інформаційні огляди по окремих країнах, організовує передплату на щомісячний бюлетень «Міжнародний огляд комерційних ризиків і платежів» (більш ніж по 100 країнах світу), щорічний довідник «Енциклопедія експортера» (дані з маркетингу і продажу товарів приблизно 220 країн світу). Для проведення самостійного пошуку партнера чи вивчення конкурентів корпорація видає і розповсюджує щорічний довідник «Dun and Bradstreet» по окремих країнах і регіонах. Але може провести цей пошук на базі своїх даних по конкретних країнах (або по всьому світу), за певним профілем діяльності, з урахуванням інших критеріїв, які вкаже замовник. Корпорації можна замовити маркетингові дослідження окремих ринків і продукції окремих товаровиробників у різних країнах. До складу корпорації входить п'ять відомих компаній, що спеціалізуються в цій сфері діяльності.

Слід відзначити і те, що корпорація «Dun and Bradstreet» разом з найбільшим австрійським кредитним бюро «Kreditschutzverband» охоплюють майже 85% світового ринку фірмової інформації, тобто створили світовий єдиний інформаційний простір.

Для успішного розвитку вітчизняного виробництва і збуту виготовленої продукції необхідно створити і в Україні ринок інформаційних послуг. Причому необхідно мати єдину інформаційну систему, яка б охоплювала товарні ринки усіх регіонів країни і була інтегрована з інформаційними мережами інших країн. Вона виступала б як первинний сигнал необхідності і доцільності виробництва, визначала б його масштаби, диктувала доцільність господарських зв'язків з тим чи іншим товаровиробником.

У сучасних умовах здійснити оцінку кон'юнктури товарного ринку, прогнозувати його розвиток, вивчати конкурентів та інше можливо лише при наявності широкого, насиченого і доступного інформаційного поля, яке включає дані як суто кон'юнктурного характеру (асортимент, обсяги, якість, умови поставок і перевезення, ціни і тарифи, умови оплати тощо), так і статистичні дані, що дають можливість більш узагальнено оцінювати господарську ситуацію і тенденції, що формуються в економіці різних регіонів своєї країни або іншої.

Оптовий продаж і закупівля товарів може здійснюватися в різних організаційних формах. їх можна умовно розподілити на три основні групи:

1) купівля-продаж з укладанням договорів поставки здійснюється під час індивідуальних зустрічей (письмового, електронного, по телефону обміну інформацією) представників постачальників (товаровиробника або оптового посередника) і оптових покупців, зокрема суб'єктів роздрібної торгівлі;

2) купівля-продаж здійснюється під час відвідування оптовим покупцем або його представником складу-магазину оптового посередника, що реалізує товари на принципах самообслуговування, за готівку, без їх доставки («самовивіз»), отже і без укладання договорів поставки;

3) купівля-продаж здійснюється на спеціально організованих комерційних ринкових заходах - на оптових ярмарках, торгово-промислових виставках, товарних біржах і аукціонах, де господарські зв'язки, що встановлюються між продавцями і покупцями, документально оформлюються.

Якщо перша організаційна форма здійснення оптової купівлі-продажу товарів давно відома та буде мати певне застосування і в перспективі, то друга є новою для практики України і буде поширюватись як одна з ефективних форм при обслуговуванні перш за все дрібнооптових покупців.

Початок розвитку таких цивілізованих типів оптових посередників і оптового продажу товарів в Україні було покладено німецьким транснаціональним концерном МЕТКО АС, що має свою мережу (на початок 2003 р. було 439 магазинів) у 24 країнах світу і входить у четвірку світових лідерів, які працюють у форматі складів-магазинів «Кеш енд Керрі».

Ефективною організаційною формою, де відбувається оптовий продаж і закупівля товарів великими партіями і формуються стабільні і тривалі господарські зв'язки, є оптові ярмарки.

Оптовий ярмарок - це ринковий захід, що періодично проводиться в установленому місці і на визначений строк з метою продажу / купівлі товарів за виставленими зразками, проведення ділових переговорів, обміну ринковою інформацією, формування господарських зв'язків та укладення договорів поставки (контрактів, угод).

Оптові ярмарки почали проводитись в Україні з 1961 р. і не втратили свого значення, а навпаки, набувають подальшого розвитку. З метою упорядкування та регулярного проведення оптових ярмарків у нових умовах, пов'язаних з переходом України до ринкової економіки, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №693 від 30 серпня 1995 р. було створено Міжвідомчий комітет з організації та проведення міжобласних оптово-промислових ярмарків. Цією постановою було затверджено нове Положення про порядок проведення оптово-промислових ярмарків. Згідно з Указом Президента України від 11 липня 1995 р. «Про державне регулювання відносин у сфері торгівлі» було створено Міжгалузевий інформаційно-комерційний центр з проведення оптово-промислових ярмарків, збору, аналізу і систематизації комерційних пропозицій, який функціонує при Національному комплексі «Експоцентр України».

Згідно з Положенням про порядок проведення міжобласних оптово-промислових ярмарків ініціаторами їх проведення можуть бути:

- міністерства та відомства;

- місцеві органи державної виконавчої влади, міськвиконкоми Рад;

- господарські товариства, об'єднання підприємств, інші організації та підприємства, діяльність яких пов'язана з насиченням ринку товарами.

Оптові ярмарки за складом учасників (територіальною ознакою) можуть бути:

- регіональними (місцевими);

- міжрегіональними;

- міжнародними (частка іноземних експонентів повинна складати не менше 10% загальної кількості учасників, а відвідувачів/потенційних покупців - не менше 5%).

Ярмарки можуть функціонувати як на постійній, так і на тимчасовій основі. Для проведення ярмарків на постійній основі створюється спеціальна організація (юридична особа) у будь-якій організаційно-правовій формі. Прикладом такої організації може бути акціонерне товариство «Київський міжнародний контрактовий ярмарок». Нині це одна із провідних компаній у сфері організації національних і міжнародних ярмарків і виставок. Майже щомісячно вона проводить якусь із них. АТ «Київський міжнародний контрактовий ярмарок» виступає координатором ярмарків і виставок, що проводяться Київською державною адміністрацією. Компанія регулярно розробляє і оформлює експозиції підприємств м. Києва на міжнародних ярмарках, виставках.

Для проведення ярмарків на непостійній основі (протягом 3-5 днів) непотрібно створювати постійно діючу організацію.

За товарним профілем ярмарки бувають універсальні і спеціалізовані. На універсальних ярмарках пропонуються товари, що виробляються підприємствами різних галузей промисловості, а на спеціалізованих - однією або кількома суміжними галузями промисловості, продукція яких може задовольняти комплексний попит споживачів. Прикладом спеціалізації ярмарків, орієнтованих на конкретний сегмент ринку, можуть бути ярмарки «Будівництво та обладнання офісів», «Київ Експо Стиль» тощо.

Найбільш ефективними є спеціалізовані ярмарки. Зі збільшенням насиченості ринку товарами підвищується рівень спеціалізації ярмарків.

Ініціатори проведення міжобласних оптово-промислових ярмарків подають Міжгалузевому інформаційно-комерційному центру до 15 березня кожного року пропозиції про час, місце проведення ярмарків, їх товарну спеціалізацію, склад дирекцій та їх учасників. Після узагальнення та уточнення цих пропозицій розробляється графік проведення ярмарків, який подається на затвердження Міжвідомчому комітету з організації та проведення міжобласних оптово-промислових ярмарків.

Не пізніше ніж за 30 днів до початку роботи ярмарку його організатори повинні надіслати запрошення потенційним учасникам ярмарку. У разі зміни дати його проведення організатори повинні повідомити про це учасників не пізніше ніж за 10 днів до встановленого раніше строку.

У запрошенні вказується:

- місце і час проведення ярмарку;

- вид (регіональний, міжрегіональний, міжнародний) ярмарку;

- товарна спрямованість ярмарку;

- сума коштів за участь у ярмарку із зазначенням вартості кожного виду послуг, що надаватимуться;

- порядок розподілу експозиційної площі та допуску експонатів до участі в ярмарку;

- порядок рекламування товарів;

- інші умови [8, 78].

Суб'єкти підприємницької діяльності, які бажають взяти участь у ярмарку, надсилають її організаторам письмову заявку не пізніше ніж за 15 днів до початку ярмарку.

Учасники ярмарку мають право:

- рекламувати свою продукцію, в тому числі і ті товари, що готуються до виробництва;

- укладати договори купівлі-продажу (поставок) товарів;

- представляти інтереси та укладати договори від імені інших юридичних осіб;

- вимагати від організаторів ярмарку дотримання умов його проведення.

Учасники ярмарку зобов'язані:

- зареєструватися по прибуттю на ярмарок;

- представити (стосується продавців) зразки товарів відповідно до вимог чинних стандартів, каталоги, проспекти, інші матеріали, що характеризують товари;

- подавати повну інформацію про товар, що пропонується до продажу;

- мати відповідні повноваження для укладання договорів поставки (контрактів, угод).

Загальне керівництво ярмарком здійснює дирекція. Вона проводить реєстрацію та розміщення учасників, складає кошторис витрат на проведення ярмарку, визначає розмір коштів, які вносяться учасниками, про що їх інформує; визначає порядок та режим роботи ярмарку; укладає договори на оренду приміщень для проведення ярмарку (якщо немає власних); вирішує питання матеріально-технічного забезпечення діяльності ярмарку та його учасників; організовує роботу, пов'язану із забезпеченням учасників необхідними послугами; організовує роботу з надання правової консультативної допомоги учасникам ярмарку, залучає фахівців різних маркетингових фірм, які можуть надати за певну плату інформацію щодо кон'юнктури ринку, рекомендації щодо рекламування товарів, провести анкетне опитування учасників ярмарку та ін.; вирішує питання охорони та страхування матеріальних цінностей та майна ярмарку, а також експонатів, представлених учасниками.

Після закінчення ярмарку (не пізніше 15 днів) дирекція повинна узагальнити його результати і надати інформацію (у вигляді аналітичної довідки) Міжвідомчому комітету з організації та проведення міжобласних оптово-промислових ярмарків.

З переходом України до ринкової економіки інтенсивно почала розвиватися виставкова діяльність. Свідченням цьому є значне збільшення кількості виставок, що проводяться в Україні. Щорічно в них бере участь майже 25 тис. підприємств, а кількість відвідувачів у 2002 р. досягла 5 млн. Виставкова діяльність перетворилась на самостійний бізнес, при чому достатньо прибутковий.

На початок 2003 р. вже було більше сотні форм, що спеціалізуються на організації різних видів виставок, та майже 150 спеціалізованих інженерних, архітектурно-дизайнерських і сервісних компаній, які їх обслуговують. Створено Виставкову федерацію України, яка прийняла Кодекс чесного бізнесу у виставковій діяльності, спрямований на підвищення ефективності цього виду діяльності та запобігання недобросовісній конкуренції.

Для удосконалення виставково-ярмаркової діяльності в Україні створено з керівників відповідних міністерств і відомств Раду з питань виставкової діяльності в Україні. Згідно з Положенням про Раду, затвердженим розпорядженням Президента України від 27 березня 2001 р., основними її завданнями є:

- розроблення концепції та державної програми розвитку виставкової діяльності в Україні, пропозицій щодо вдосконалення законодавства з питань здійснення виставкової діяльності;

- підготовка та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій до проектів загальнодержавних програм економічного і соціального розвитку України стосовно проведення спеціалізованих виставок та ярмарків, а також пропозицій щодо виділення коштів з Державного бюджету України для підтримки учасників виставок;

- підготовка пропозицій до щорічних програм участі України у виставках за кордоном;

- підвищення рівня виставкової діяльності, посилення її впливу на науково-технічне та технологічне оновлення вітчизняного виробництва;

- запровадження міжнародного досвіду в організації виставок, сприяння інтеграції виставкових організацій України у міжнародний виставковий рух;

- координація роботи органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності у сфері виставкової діяльності;

- сприяння розвиткові матеріально-технічної бази виставково-ярмаркових центрів на рівні сучасних міжнародних вимог, розбудові їх транспортної, телекомунікаційної інфраструктури та підвищенню рівня побутових послуг, що надаються учасникам і відвідувачам виставок та ярмарків;

- розроблення та координація планів реалізації виставкових заходів в Україні.

Певну роль в оптовій торгівлі споживчими товарами відіграють товарні біржі.

Товарна біржа є особливим суб'єктом господарювання, який надає послуги в укладанні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на товари, цін на них, упорядковує товарооборот і сприяє здійсненню пов'язаних з ним торговельних операцій.

Товарна біржа здійснює свою діяльність за принципами рівноправності учасників біржових торгів, публічного їх проведення, застосування вільних (ринкових) цін.

Товарні біржі здійснюють купівлю і продаж не товарів як таких, а угод на їх поставку.

Угоди укладаються тільки професійними посередниками - брокерами. Базові ринкові ціни встановлюються біржовою котировкою і формуються під впливом реальних співвідношень попиту і пропозиції. Покупець дає доручення на здійснення біржової угоди, в якій визначаються конкретний товар, його кількість, термін поставки і ціна [3, 38].

Особливістю угод на біржах є те, що продаються стандартні партії товару, які мають певну якість, характерну для кожного сорту. Це дає можливість не тільки здійснювати біржові операції без огляду реальних товарів, а й укладати угоди на неіснуючі товари (наприклад, на сільськогосподарську продукцію, що планується поставляти у наступному році).

Слід зазначити, що на біржах продається незначна частина товарів, готових до споживання, особливо непродовольчих. Біржі є одним із основних каналів закупівлі сировини і матеріалів для товаровиробників - сільськогосподарської сировини, енергоносіїв, металів. Саме тому біржі помітно впливають на формування цін і тарифів, які в підсумку визначають собівартість, оптово-відпускні ціни товаровиробників, а отже і роздрібні ціни.

Оптова закупівля товарів може здійснюватися і на аукціонах. Товарний аукціон - це ринковий захід, що проводиться в установленому місці і у визначений строк, де здійснюється публічний торг з метою продажу попередньо оглянутих покупцем товарів, які переходять у власність покупця, який запропонував найвищу ціну.

Під час проведення аукціону продавець з метою отримання найбільшого прибутку використовує конкуренцію покупців, присутніх при продажу.

На аукціоні ціни піддаються більшим коливанням, ніж на біржі, і покупець має можливість визначити потенціал попиту і ринкові тенденції.

Аукціонний продаж може проводити продавець (товаровиробник) або посередницька організація, що спеціалізується на такому виді діяльності.

Етапи проведення аукціону такі:

1. Підготовка - товар доставляється за два-три місяці до початку роботи аукціону на склад, де він сортується і поділяється за однорідними якісними ознаками на партії - лоти. Кожному лоту присвоюється номер, під яким він заноситься в каталог, вказується сорт і кількість одиниць у цьому лоті. Готується каталог, рекламно-інформаційні матеріали, запрошення і розсилаються потенційним покупцям.

2. Огляд товарів потенційними покупцями на складі аукціону або на місці укладення угоди.

3. Публічний торг.

4. Оформлення аукціонної угоди.

5. Оплата угоди у визначений термін та виконання аукціонної угоди (передавання товару покупцю в день аукціону або наступного дня).

Важливе значення для розвитку аукціонної оптової торгівлі, зокрема швидкопсувними товарами, має Постанова Кабінету Міністрів України «Основні напрями створення та функціонування оптових продовольчих ринків» від 9 червня 1999 р. Такі ринки вже почали створюватися на базі складського господарства колишніх оптових і оптово-роздрібних плодоовочевих комбінатів, зокрема картопле- й овочесховищ, холодильників, а також оптової ланки споживчої кооперації.

Досвід розвинутих країн свідчить, що оптова закупівля на аукціонах певних видів товарів відіграє значну роль. Так, предметами торгів на міжнародних аукціонах є хутро, немита вовна, чай, тютюн, овочі, фрукти, квіти, риба, дорогі породи деревини, худоба (коні). Практикується аукціонний продаж товарів, перш за все швидкопсувних, і на внутрішніх ринках країн. Тому й в Україні цю організаційну форму оптового продажу товарів слід розвивати.

4. Документальне оформлення. Завдання товаропостачання у роздрібній торгівельній мережі

Основними документами, що регулюють взаємовідносини партнерів, пов'язаних з поставкою товарів, є: Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Закон України «Про господарські суди», Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», Положення про поставки товарів народного споживання та Особливі умови поставки окремих видів товарів.

Господарські зв'язки між постачальниками товарів і суб'єктами роздрібної торгівлі вважаються встановленими, коли укладено договір (контракт) поставки, який регламентує їхні відносини.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. Сторонами договору поставки можуть бути:

- юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку;

- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

- філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності [7, 71].

Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

Поставка товарів без укладання договору поставки може здійснюватися у випадках і порядку, передбачених законом.

У зміст договору поставки повинні входити такі основні розділи:

- преамбула;

- предмет договору (найменування товару, кількість, асортимент, номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів, їх комплектність);

- ціни на товари і загальна сума договору;

- загальний строк дії договору і строки поставки товарів;

- вимоги до тари і упакування;

- порядок відвантаження, поставки і здавання товарів;

- порядок розрахунків;

- умови страхування;

- майнова відповідальність сторін за неналежне виконання договірних зобов'язань;

- порядок вирішення спірних питань;

- інші умови.

При поставці товарів різноманітного асортименту (за видами, марками, типами та ін.) до договору додається специфікація, в якій обумовлюється кількість товарів у розгорнутому асортименті з визначенням термінів їх поставки. Відповідно до Господарського кодексу України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначено, він вважається укладеним на один рік.

Строки поставки встановлюються в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам. Якщо в довгостроковому договорі обсяг поставки визначено лише на рік або на менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачено, договір вважається укладеним на один рік.

У разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки споживчих товарів є, як правило, місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

У договорі поставки за згодою сторін може бути передбачено порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також відбір товарів покупцем.

Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплату товарів платником, що не є покупцем.

Договором може бути передбачено порядок поставки недоодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів.

Укладання договорів і здійснення поставок імпортних товарів мають певні особливості.

Порядок укладання і виконання зовнішньоторгових договорів визначається Конвенцією ООН про міжнародні договори купівлі-продажу товарів (1980 р.), при поставках товарів у країни СНД - міжурядовими угодами «Про загальні умови поставок товарів між організаціями країн-учасників СНД» та «Про порядок вирішення спорів, пов'язаних з господарською діяльністю» (1992 р.).

Загальні умови та порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, зокрема поставок імпортних товарів, суб'єктами господарювання визначаються Господарським кодексом України, Митним кодексом України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладання яких заборонено законодавством України.

Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правовими актами місця його укладання.

З пропозицією про встановлення господарських зв'язків і укладення договору (контракту), яка називається офертою, може виступати будь-який із потенційних партнерів.

Розрізняють тверду та вільну оферти. Тверда оферта - це письмова пропозиція на укладання договору (контракту), що була надіслана оферентом одному потенційному покупцеві з вказанням строку, протягом якого продавець є зв'язаним своєю пропозицією і не може зробити аналогічну пропозицію іншому покупцеві.

Вільна оферта - це письмова пропозиція на укладення договору (контракту), що була надіслана на адресу декількох потенційних покупців. Вільна оферта, порівняно з твердою, менш вигідна покупцеві, бо у нього немає впевненості у тому, що, коли він надішле контроферту, з ним буде укладено договір і він отримає товар, між тим як час для вигідної закупівлі товару в іншому місці може бути втрачено.

При вільній оферті продавець акцептує контроферту того покупця, яку він раніше одержав, або покупця, з яким він воліє укласти договір (контракт).

Якщо оферта включає необхідний мінімум умов (найменування товару, його кількість, асортимент, якість, ціна), то при підтвердженні умов акцептантом (потенційним покупцем) договір (контракт) вважатиметься укладеним на цих умовах.

Додаткові умови, якщо це потрібно, узгоджуються окремо.

У тих випадках, коли оферент має типовий договір (контракт), розроблений акцептантом, і він з ним згоден, в оферті можна посилатися на типовий контракт, зокрема відносно тих умов, які відсутні в оферті.

Оферта може бути складена на типографському бланку типового контракту оферента, в який вписано конкретні умови його виконання.

Товари вітчизняного виробництва та імпортні можуть поставлятися суб'єктами роздрібної торгівлі на умовах консигнації. Існує три види консигнації: безповоротна, частково поворотна, поворотна.

Безповоротна консигнація означає, що якщо якусь частину товарів, поставлену на умовах консигнації, не буде реалізовано консигнатором (роздрібним торговцем), то він зобов'язаний купити їх у консигнанта (постачальника - власника товару).

Частково поворотна консигнація має місце, коли консигнатор бере на себе зобов'язання реалізувати товари на певну частину суми, а товари на решту суми, якщо він їх не зможе реалізувати, треба повернути консигнанту.

Поворотна консигнація означає, що всі нереалізовані товари підлягають поверненню консигнанту. За згодою партнерів можна продовжити строк консигнації, або консигнант зробить на ці товари знижку. При вирішенні цього питання порівнюються розміри знижки з витратами на повернення товарів. Як правило, витрати на повернення товарів партнери розподіляють порівну, оскільки обидві сторони певною мірою можуть бути винними: консигнант-виробник виготував неконкурентоспроможний товар або поставив більше, ніж обсяг попиту на нього, а консигнатор доклав недостатньо зусиль, щоб його реалізувати.

Договори поставки - це замовлення товаровиробникам на виготовлення певного обсягу продукції за асортиментом, цінами тощо. Однак в умовах ринкової економіки товаровиробник має право, не очікуючи замовлення, виготовляти з урахуванням потреб ринку нові товари, збільшувати обсяг виробництва вже відомих товарів, шукати ринки збуту, нових покупців, тобто працювати і на вільний ринок [14, 11].

5. Аналіз організації товаропостачання торговельних підприємств та шляхи його удосконалення

Ефективність господарських зв'язків суб'єктів господарювання, що здійснюють роздрібну торгівлю, з товаровиробниками значною мірою залежить від того, наскільки раціонально буде організовано процес товароруху. В сучасних умовах продати (купити) товар інколи простіше, ніж доставити його споживачам у потрібному асортименті, в потрібний час та в потрібне місце.

Товарорух - це процес фізичного переміщення товарів від місця виробництва до місця продажу кінцевим споживачам, який супроводжується передачею права власності на товар від одного суб'єкта господарювання до іншого та потребує планування й контролю за його здійсненням з метою задоволення потреб споживачів і отримання прибутку.

Вибір пріоритетності доставки товарів тим чи іншим одержувачам постачальником №1 здійснюється по відносному виграшу в пробігу вантажів (додаток 2). До цього постачальника підбирають товароодержувачів, що мають більшу різницю відстаней зі знаком «+» (відносно більший виграш у пробігу) і меншу різницю зі знаком «-» (відносно менший програш). При однаковій різниці для декількох товароодержувачів для досягнення менших сукупних транспортних витрат (в цілому по корпоративній торговій мережі) пріоритетність вибору визначається шляхом зіставлення різниць тарифів за перевезення одного вагона товарів. Якщо для задоволення потреби в товарах після вибору мережевих магазинів, що залишилися, недостатньо ресурсів у постачальника №2 та залишків у постачальника №1, то знову визначається різниця відстаней між наступною парою постачальників (№2 і №3) та цими магазинами [2, 96].

Вибір найкоротших шляхів перевезень прискорює процес товароруху і надає можливість уникати нераціональних маршрутів та надлишкових витрат на доставку товарів.

Раціональна організація товароруху передбачає використання найбільш, економічного виду (видів) транспорту. При перевезеннях на короткі відстані та за наявності хороших автомобільних шляхів більш економічним порівняно із залізничним є автомобільний транспорт, і навпаки, на дальні відстані вигідніше використовувати залізничний транспорт. За наявності паралельних залізничних і водних шляхів більш вигідними, завдяки нижчим тарифам, є перевезення водним транспортом.

Найбільш економічний вид транспорту визначається найменшою сукупною вартістю перевезень товарів і виконуваних навантажувально-розвантажувальних робіт при транспортуванні.

Відстань доставки товарів залежить від:

- методів доставки - централізована чи децентралізована;

- маршрутів доставки - маятниковий (лінійний) чи кільцевий;

- видів транспортних засобів;

- організації доставки та технології виконання навантажувально-розвантажувальних робіт.

При доведенні товарів від виробників до кінцевих споживачів важливим є вибір форм товароруху.

Розрізняють дві форми товароруху: складську, при якій переміщення товарів переривається у зв'язку з завезенням їх на проміжний склад (склади), та транзитну, отже без перерви в їх русі від місця виробництва до місця продажу кінцевому споживачеві.

Завезення товарів на склад (склади), зокрема оптового посередника, уповільнює швидкість товарного обігу, збільшує витрати на зберігання й інші складські операції. І якщо нема потреби у завезенні товарів на проміжні склади, яка обумовлюється особливостями товарного асортименту, умовами товаропостачання, розмірами партій поставки та ін., то слід застосувати транзитну форму товароруху.

Більш раціональна форма товароруху з точки зору швидкості доставки і найменших витрат на перевезення - це транзитна форма.

Однак швидкість доставки товарів у роздрібну торгову ме¬режу не завжди супроводжується прискоренням обертання товарів. Для товарів складного асортименту та невеликих магазинів і дрібнороздрібної торгової мережі транзит не є ефективною формою товароруху. Він перш за все повинен широко застосовуватися при доставці товарів простого асортименту, тобто тих, що не потребують підсортування, фасування й іншої складської підготовки до продажу, а також товарів, що швидко псуються.

У зв'язку з цим при виборі форм товароруху аналізують два показники - швидкість доставки і витрати обігу. Ці показники тісно взаємопов'язані. Виграш на швидкості доставки товарів іноді супроводжується зростанням витрат обігу, внаслідок того, що партія товару, завезена без підсортування, буде довго продаватися в магазині, з'являться додаткові витрати на зберігання товарів, збільшиться розмір їх втрат тощо. Отже, майже зникне економія від швидкості доставки товару. Тільки на основі аналізу цих показників у сукупності в ланках оптової і роздрібної торгівлі можна більш правильно вирішити питання щодо вибору форм товароруху.

При організації товароруху необхідно забезпечити максимальну швидкість обертання товарів в оптовій і роздрібній ланках та мінімальний розмір сукупних витрат обігу, пов'язаних з доведенням товарів від виробників до кінцевих споживачів.

Раціональна організація товароруху передбачає оптимальну його ланковість, тобто кількість торгово-посередницьких ланок, через склади яких товар проходить на шляху від виробника до кінцевого споживача.

Чим більше складських ланок проходить товар, тим складніше, повільніше і дорожче його доведення до кінцевих споживачів, тому слід ретельно підходити до вибору форм і ланковості товароруху.

...