Товарознавча оцінка якості жіночого шкіряного взуття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківській державний університет харчування та торгівлі

Реферат

на тему: "Товарознавча оцінка якості жіночого шкіряного взуття"

Виконала

студентка 3 курсу

товарознавчого факультету

групи ТТ-30

Нємєчева Анастасія

Харків 2012



Зміст

Вступ

1. Аналіз сучасного ринку жіночого шкіряного взуття в Україні та за кордоном

2. Характеристика сировини та особливості виробництва жіночого шкіряного взуття

3. Характеристика асортименту та споживчі властивості товару вітчизняного та закордонного виробництва

4. Вимоги до пакування, маркування, транспортування та зберігання виробів

5. Особливості товарознавчої експертизи жіночого шкіряного взуття

5.1 Показники якості та дефекти жіночого шкіряного взуття

5.2 Особливості перевірки жіночого шкіряного взуття за якістю

6. Організація, постановка експерименту при проведенні товарознавчої експертизи жіночого шкіряного взуття

7. Об'єкт, предмет та методи дослідження. Результати дослідження

7.1 Результати проведення експертизи якості жіночого шкіряного взуття органолептичним методом

7.2 Визначення висоти взуттєвих виробів вимірювальним методом

7.3 Результати дослідження дотримання правильності маркування жіночого шкіряного взуття

8. Вивчення номенклатури показників якості жіночого шкіряного взуття

Висновки

Список літератури



Вступ

У гардеробі сучасної жінки взуття займає провідне положення і є предметом першої необхідності. Воно призначене для захисту ніг людини від несприятливих дій зовнішнього середовища - холоду, надмірного нагріву, вологості, пилу, грязі, механічних пошкоджень, а також служить предметом прикраси людини.

Поки існує взуття, доти буде актуальною проблемою контроль його якості. На сучасному етапі розвитку економіки України особливого значення набуває необхідність створення цивілізованого ринку взуття.

Якість продукції є одним з найважливіших компонентів утримання позицій на ринку. Тому підприємства приділяють особливу увагу забезпеченню високої якості продукції, установлюючи контроль на всіх стадіях виробничого процесу, починаючи з контролю якості використовуваної сировини і матеріалів, і закінчуючи визначенням відповідності випущеного продукту технічним характеристикам і параметрам не тільки в ході його іспитів, але й в процесі експлуатації.

Якість взуття має вирішальне значення на конкретному ринку взуття. Визначення факторів, що впливають на конкурентоспроможність даного товару, зокрема його споживчі властивості, безпечність, відповідність нормативним документам, умовам договорів, за якими воно закуповувалося, є необхідною складовою функціонування сучасних спеціалістів.

Дана робота направлена на встановлення позицій на ринку жіночого шкіряного взуття, його споживчі властивості та проведення оцінки щодо визначення якості даного товару.

Для розкриття теми роботи необхідно теоретично і практично дослідити такі основні завдання:

· вивчити асортимент жіночого шкіряного взуття;

· визначити номенклатуру показників якості жіночого шкіряного взуття;

· проаналізувати і вивчити споживчі властивості взуття;

· вивчити дефекти жіночого шкіряного взуття;

· організувати порядок проведення експертизи жіночого шкіряного взуття;

· оформити результати експертизи;

· зробити та обґрунтувати висновки та практичні пропозиції щодо удосконалення якості жіночого шкіряного взуття.

взуття якість дефект експертиза



1. Аналіз сучасного ринку жіночого шкіряного взуття в Україні та за кордоном

Сучасний ринок жіночого шкіряного взуття вражає своїм розмаїттям, однак українські виробники поступово втрачають на ньому свої позиції: все більше імпортних виробів, нерідко не найкращого ґатунку. Нижчий рівень роздрібних та оптових цін на вітчизняні види взуття залишається для галузі поки що основним економічним способом витримати конкурентну боротьбу з імпортними товаровиробниками [9]. Сьогодні придбанню імпортного взуття віддають перевагу 22 % населення країни, для абсолютної ж більшості потенційних покупців не має значення, вітчизняний товар чи імпортний. Серед великого розмаїття можна побачити польське, словацьке, індійське, італійське, китайське, пакистанське, португальське, турецьке взуття та ін. Частки країн світу, звідки надходить взуття в Україну, наведено на рисунку 1 [24].

Рис. 1 Частка основних країн-імпортерів взуття на українському ринку

Вітчизняний виробник залишив потужне виробнцтво. Потужності вітчизняної взуттєвої промисловості дозволяють виробляти до 100 млн. пар жіночого взуття щорічно. Проте останнім часом використовуються вони лише на 10-15 %. За даними Держкомстату, в Україні в 2010 р. виготовлено 24 млн. пар жіночого шкіряного взуття (Рис. 2) [24].

Рис. 2 Виробництво жіночого шкіряного взуття в Україні протягом 2006-2010 рр.

За останні п'ять років обсяги вітчизняного виробництва жіночого взуття поступово зростають, однак у 2008-2009 рр. спостерігався його спад. Це пов'язано з нестабільною фінансовою ситуацією, інертністю кризових явищ у світовій та вітчизняній економіці [24].

Основними проблемами розвитку української жіночої взуттєвої промисловості є такі:

· відсутність сировини та клеїв для виробництва взуття;

· застаріле обладнання вітчизняних фабрик (український працівник за добу виготовляє 2-3 пари взуття, тоді як європейський - 7-10 пар);

· недостатня кількість кваліфікованих кадрів [7].

На Україні, зокрема, зареєстровано понад 200 підприємств, товариств і приватників, які виготовляють шкіряне жіноче взуття. Працюють вони переважно у Житомирі, Ужгороді, Дніпропетровську, Броварах, Львові, Києві і Харкові. Втім, масовим випуском даної продукції займаються лише 10 підприємств. Проте, навіть при досить значній кількості випуску продукції, побачити вітчизняне взуття на українських прилавках майже неможливо. Пояснення просте: працюють підприємства взуттєвої промисловості переважно на спонсорській сировині, а отже, й не розпоряджаються своєю продукцією на власний розсуд, вона здебільшого йде за кордон. Практично все українське взуття, яке пошили на експорт, потрапляє у близьке зарубіжжя [7]. Товарну структуру експорту вітчизняного взуття відображено на рисунку 3, з якого помітно, що частка експорту жіночого шкіряного взуття досить вагома. Україна експортує жіноче шкіряне взуття та його деталі насамперед до країн-сусідів: Румунії, Польщі, Угорщини, Молдови, Білорусії та Росії. За обсягом українського експорту лідирує Румунія, куди поставляються переважно деталі взуття [25].

Рис. 3 Товарна структура експорту взуття з України в 2010 р.

Проте, не зважаючи на переважно експортний характер вітчизняної взуттєвої галузі, за даними Державної митної служби України, обсяг імпорту взуття набагато перевищує експорт (Рис. 4) [25].

Рис. 4 Динаміка імпорту та експорту жіночого шкіряного взуття з України

Значне скорочення в 2009 р. обсягів експорту та імпорту взуття є наслідком економічної кризи. За 2006-2010 рр. обсяг експорту зріс на 35 %, обсяг імпорту - на 83% [25].

Вітчизняна взуттєва промисловість сьогодні зіткнулася з проблемами, пов'язаними з глобалізацією світової економіки та конкуренцією швидкозростаючих азіатських ринків. Китай є лідером у сфері світового взуттєвого виробництва. В цій країні виготовляється 60 % усього світового взуття [9].

Якщо проаналізувати продаж жіночого шкіряного взуття на Україні, то, за даними управління статистики, минулоріч його було продано на 11,9 млн. грн.[24].

Підприємці, які займаються торгівлею взуттям, не дуже переймаються станом вітчизняного виробництва, бо воно значного відстає від закордонного -українські виробники не цікавляться світовими тенденціями і повільно оновлюють модельний ряд, а ціна на українське жіноче взуття на рівні, а іноді й вища, ніж на закордонне, хоча якість - гірша [7].

Порівняно з 1991 роком, асортимент представлених у роздрібній торгівлі товарів закордонного виробництва розширився у 7 разів, а виробів українських взуттєвиків навпаки - звузився у 2,5 раза [9]. Чи не найпомітнішою рисою вітчизняного ринку жіночого шкіряного взуття є невідповідність асортиментної структури пропозиції та попиту різних вікових груп споживачів. Основним покупцем взуття (40 %) є молодь віком від 17 до 30 років. Купівля у групі 30-45 років складає трохи більше 25 %, а на людей старшого віку припадає менше 15 %. Що ж стосується пропозиції, то тут вироби молодіжного асортименту, за оцінкою торговців, займають не менше 80-82 % [7].

Високоякісне і дороге взуття провідних фірм поки що не задовольняє цінову категорію абсолютної більшості населення країни, його частка в загальній структурі продаж не перевищує 5 %. При загальному перевищенні пропозиції над попитом, на ринку спостерігається брак взуття для всіх вікових груп, окрім молоді [7].

На речових ринках України сьогодні взувається близько половини жінок. Купувати на ринках найбільше схильні підлітки, молодь, старше покоління, найменше - жінки середнього віку. Однак, дівчата й молоді жінки віддають перевагу фірмовим магазинам, а жінки старшого віку - універмагам та спеціалізованим магазинам [7].

Щодо тенденцій розвитку взуттєвого ринку, то фахівці відзначають, що переважно українські жінки консервативні і дуже повільно сприймають модні авангардні тенденції [7].

Отже, український ринок жіночого шкіряного взуття поступово відновлюється після економічної кризи, яка негативно вплинула на нього. Вітчизняні підприємства мають цілу низку проблем, які залишають їх позаду закордонних виробників, - відсутність власної сировини, застаріле обладнання, недосконала система просування товару на ринок тощо. Унаслідок цього частка вітчизняного взуття на ринку України лишається невеликою. Саме тому для прискорення розвитку взуттєвої промисловості необхідне вдосконалення процесу виробництва.



2. Характеристика сировини та особливості виробництва жіночого шкіряного взуття

Шкіра - ідеальний матеріал для виготовлення взуття, оскільки вона гнучка, міцна, зручна і має гарний зовнішній вигляд. Існує кілька видів шкіри. Найчастіше для взуттєвої справи використовується гладка шкіра, яка є найбільш зносостійким видом шкіри, вона з часом лише покращує свої якості. Оскільки вона нічим не просочується, гладка шкіра - найміцніший і найбільш популярний вид шкіри.

Також популярна замша. Замша подібна до гладкої шкіри, але верхні шари матеріалу зчищені, що надає замші характерного зовнішнього вигляду. Вона набагато м'якша, ніж більшість інших видів шкіри, і з цієї причини не така міцна. Замшу також не слід піддавати вологій обробці. Не дивлячись на ці недоліки, взуття із замші завжди популярне і широко доступне.

Шліфована шкіра подібна до гладкої шкіри, за винятком того, що частина поверхневого шару знята, оскільки шкіра піддалася шліфовці. Шліфована шкіра зазвичай відрізняється нижчою якістю і тому використовується для виготовлення дешевого взуття.

Менш звичайний, але досить відомий вид - лакована шкіра. Вона надзвичайно гладка на дотик і блискуча на вигляд. Цей вид взуття вимагає особливого догляду [5].

Для виготовлення шкіри застосовують в основному шкури великої рогатої худоби, свиней, коней, овець, кіз, а також шкури верблюдів, ослів, буйволів, оленів. У невеликих кількостях переробляються шкури земноводних і плазуючих (крокодилів, ящірок, змій) і риб. Наведемо коротку характеристику найбільш широко застосовуваних для виготовлення взуттєвих шкір видів шкіряної сировини.

Опоєк - шкури телят у віці до 6 місяців з первинної шерстю, що не перейшли на рослинну їжу. Виросток - шкури телят у віці до 7 місяців, що перейшли на рослинну їжу. Маса шкури в парному стані до 10кг. Площа шкури - 90 - 150 дм². Напівшкіряник - шкури телят і бичків площею 120 - 200 дм² і масою в парному стані від 10 до 13 кг. Бичок - шкури бичків масою від 13 до 17 кг. Ялівка - шкури корів масою більше 13кг. Ці шкури ділять на легкі (маса 13-17 кг), середні (17-25 кг) і важкі (більше 25 кг).Бичина і бугай - шкури відповідно кастрованих і некастрованих биків масою більше 17кг.

Всі перераховані вище види шкіряної сировини об'єднують під однією абревіатурою - ВРХ (велика рогата худоба). Мерея опойка може бути як гладкою, так і грубозернистою з гладкими краями кожного зерна. Із збільшенням віку тварини мерея стає все більш дрібнозернистою, майже гладкою, пучки волокон дерми товщають, змінюючи співвідношення товщини сосочкового і сітчастих шарів.

Шевро і козлина. Шкіри з козлини площею до 60 дм² називаються шевром, а більші - козлиною. Козлину ділять на групи - хлібна, степова і шкури диких кіз. Ці шкіри по структурі, властивостям і зовнішньому вигляду відрізняються від шкір зі шкур великої рогатої худоби. Пучки волокон розташовані майже горизонтально поверхні шкіри, що додає їй м'якість і велику межу міцності при розтягуванні. Шкіра має красиву мерею з чітко вираженою зернистістю. Як і у випадку з опойком, шевро має яскраво виражену хвилястість підлога і комірчика.

Шеврет - виробляється з овчини. Сосочковий шар шеврета сильно розпушений і слабо пов'язаний з сітчастим шаром. Сітчастий шар має малу товщину і складається із слабопереплетених тонких пучків волокон.

Свинячі шкіри - шкури свиней, боровів і кнурів. Їх поділяють на дрібні (площею 30-70 дм²), середні (70-120 дм²) і великі (більше 120 дм²). Свинячі шкіри характеризуються грубою лицьовою поверхнею, крізними отворами від щетини, високим вмістом жиру, рихлістю і тягучістю периферійних ділянок, підвищеною жорсткістю чепрака, зниженою межею міцності при розтягуванні, водопроникністю. Площак шкір складає 60 - 200 дм², ширина і довжина при цьому відрізняються мало.

Жеребок - шкури лошат масою в парному вигляді 5кг. Виметення - шкури молодняку коней масою в парному стані від 5 до 10кг. Конина - шкури дорослих коней масою в парному стані більше 10кг. Вельми міцна, шкіра має слабо виражену мерею, обробляється зазвичай у вигляді передіни - передньої частині, і хаза - задньої.

Особливістю будови шкури є істотна відмінність властивостей її ділянок. В шкурі і шкірі великої рогатої худоби розрізняють наступні топографічні ділянки (Рис.5)чепрак, комір , підлоги, пашини, чубчик, лапи і огузок. Чепрак - найбільш щільна і міцна ділянка шкіри, що займає 50-55% її площі. Комір, що включає чубчик, займає до 20% площі шкіри, стільки ж займають підлоги з пашинами. На лапи доводиться до 10% площі [6].

Рис.5 Топографія шкури великої рогатої худоби: 1 - лапи; 2 - пашини; 3 - підлоги; 4 - чубчик; 5 - комір; 6 - огузок; 7 - чепрак.

Шкіри для верху взуття виготовляють зі шкур великої рогатої худоби, свинячих, овчини, козлины, кінських передин і спілка. Юхту для вершини чобіт і сандалій виробляють зі шкур великої рогатої худоби, кінських і свинячих; шкіру підкладкову - з опойка, виростка, напівшкірника, овчини, козлини, свинячих шкір, спілка; шкіру для низу взуття (підошов і устілок) - з бичини, бугая, яловки, кінських хазів [6].

Виробництво шкіри. Виробництво шкіри являє собою чергування хімічних і фізико-хімічних процесів, а також механічних машинних операцій. Етапи виробництва щкіри:

1. Відмока. Відмока полягає в промиванні шкури водою з додаванням прискорювачів процесу (головним чином сульфіду натрію) для приведення шкури в стан, близький до парного. При промиванні шкури з неї видаляється кров, консервуючі речовини, водорозчинні білки. Тривалість відмоки залежить від виду сировини, температури води, кількості доданих хімічних речовин, інтенсивності механічних впливів. Процес здійснюють в чанах, баркасах, барабанах різних конструкцій або шнекових апаратах.

2. Безволосіння, зоління і видалення волосся. Безволосіння зменшує міцність зв'язку волосся з дермою, а зоління розпушує волокнисту структуру дерми. При виробництві шкір для верху взуття зі шкур великої рогатої худоби, овчини і козлини, на бахтармяний бік наносять безволосінну суміш, дають пролежку, а потім проводять зганяння волосся на машині і зоління. При виробництві шкір для низу взуття, виконують безволосінне зоління, а потім зганяння волосся. Послаблення зв'язку волосся з дермою, що досягнуто безволосінням і золінням, дозволяє легко видалити його на волоссязгінних машинах. Напівфабрикат, отриманий після видалення волосся, називають голиною.

3. Мездріння. У результаті виконання цієї операції мездря відділяється від дерми. Перше мездріння виконують ще під час відмоки для видалення поверхневого шару мездрі, що перешкоджає проникненню в шкуру обробних речовин, друге мездріння - після видалення волосся або зоління. Операцію виконують на мездрильній машині.

4. Чищення лицевої поверхні голини. Операція відбувається для видалення залишків волосся та бруду. Очищення здійснюють на волоссязгінних машинах, а також ручним способом.

5. Двоїння. Двоїння полягає в вирівнювання по товщині і поділу голини на шари. Верхній шар називають лицьовим спілком, нижній - бахтармяним. Роздвоюють недублену або видублену голину. Операцію виконують на двоїльно-стрічковій машині.

6. Розкроювання. Для зручності обробки і поліпшення використання шкіри, великий напівфабрикат розкроюють. Існує кілька варіантів розкроювання голини, призначеного для виготовлення шкір для верху взуття: по хребту на дві напівшкіри; на комір і кулат (шкіра без коміру) або комір і два напівкулата; комір, підлоги, чепрак і т. д.

7. М'ягчіння. Голину, призначену для виробництва шкіри для верху взуття, м'ягчать спеціальними сумішами. Після м'ягчіння голину промивають.

8. Дублення. Дублення - це процес перетворення голини в шкіру в результаті взаємодії дублячих речовин з білками. Видублена шкіра істотно відрізняється від голини за своїми властивостями. Вона не загниває при зволоженні й не стає більш жорсткою при сушінні. Видублена і оброблена шкіра має більш високі показники фізико-механічних і гігієнічних властивостей, кращі естетичні властивості.

Мета післядубленних і оздоблювальних операцій - надання шкірі м'якості, водостійкості, повноти, необхідної товщини. Під час оздоблювальних операцій зі шкіри видаляється зайва волога, їй надаються необхідні фізико-механічні властивості і зовнішній вигляд.

Всі ці операції проводяться на спеціальному устаткуванні [5].



3. Характеристика асортименту та споживчі властивості товару вітчизняного та закордонного виробництва

Зважаючи на сучасні темпи розвитку взуттєвого господарства, асортимент жіночого шкіряного взуття, що випускається підприємствами даної галузі, досить різноманітний. В залежності від асортименту жіночого шкіряного взуття, розрізняють такі види даної продукції:

1. По призначенню :

- побутове (масове і модельне);

- спортивне;

- спеціальне;

- медичне.

2. По конструкції верху:

- чоботи прикрійні (голінище і перед з'єднані швом);

- витяжні;

- черевики з відрізною союзкою, круговою;

- черевики " конвертом" з застібкою;

- напівчеревики звичайні;

- типу мокасин;

- з перфорованим верхом (сандалети);

- туфлі різноманітного покрою з різними прикрасами;

- чобітки які мають прикрашення, часто застібку;

- напівчобітки (з більш коротким голінищем).

3. По матеріалу низу, жіноче шкіряне взуття буває на підошві:

- шкіряній ;

- з пласт-шкіри;

- з гуми (монолітної, пористої, шкіроподібної і транспорентної);

- із пластмас;

- із каучуку.

4. По методу кріплення низу, взуття ділять на:

- клейове;

- рантове;

- сандальне;

- інше.

5. По висоті каблука розрізняють:

- взуття на низькому ходу (до 25 мм);

- на середньому (26-45 мм);

- на високому (46-70мм);

- на особливо високому (більше 70 мм).

6. По кольору верху, взуття випускають:

- чорне;

- кольорове;

- коричневе;

- яскраве (сине, червоне, зелене, жовте);

- світле;

- біле;

- комбіноване.

7. По способу кріплення на нозі, жіноче шкіряне взуття буває :

- на шнурках;

- на кнопках;

- на застібці-блискавці;

- інше.

8. Розміри шкіряного взуття розрізняють:

- в метричній системі (21,5-27,5);

- в штихмасовій (33-42,5).

9. Повноти шкіряного взуття наступні: з 1 по 9 повноти [10].

Фасон взуття визначається його силуетом, формою і розміром носка - вузький і широкий, тупий і гострий, овальний і граневий, а також формою, шириною і висотою каблука.

Модель взуття визначається формою і розміщенням деталей верху, характером оздоблень. За складністю моделі, взуття підрозділяють на масове і модельне.

Масове взуття виготовляється по типових нескладних моделях. Воно буває звичайного стандартного покрою з перфорацією на окремих деталях та фігурного покрою. Основні типи масового (повсякденного) взуття: туфлі-лодочки, напівчеревики на шнурках і ремінцях з пряжками. Повсякденне взуття випускається в наступному асортименті: чобітки, напівчобітки, черевики, напівчеревики [2].

Чобітки - це різновидність чобіт з щільним обляганням ноги в області голінища або з пристосуванням для закріплення на нозі.

Напівчобітки - відрізняються від чобітків меншою висотою голінища - не більше 20 см.

Черевики - закривають тильну поверхню стопи, з берцями і пристосуванням для втримання їх на нозі. Можуть бути з союзкою, пряжками, застібкою-блискавка.

Напівчеревики - взуття з берцями не вище кісточок, що закривають тильну частину стопи. За видом крою заготовки і застібки вони мають багато спільного з черевиками.

Модельне взуття - це нарядне, легке, еластичне взуття яке носять в особливо святковій обстановці. По асортименту ця група включає перш за все жіночі туфлі-лодочки на високому каблуці з різними оздобленнями. Виготовляють їх з високоякісних матеріалів по більш складних і різноманітних моделях і щільною обробкою. Модельне взуття випускається 3 груп складності.

Туфлі - взуття з верхом, не повністю закриваючим тильну поверхню стопи. Для туфель характерний складний покрій і декоративна обробка.

Сандалі - взуття сандального методу кріплення, без підкладки, з перфорацією і просічками, з одним чи двома ременями і набійкою [10].

Споживчі властивості товару. Потреби споживачів на взуття постійно зростають і змінюється їх характер. На даний час, у зв'язку зі зміною умов праці, побуту та відпочинку, а також культурно-освітнього рівня споживачів, вимоги до взуття стають дедалі різноманітними. Для шкіряного жіночого модельного взуття та особливо модного найвагомішими стають естетичні властивості. Взуття цих двох груп повинне відрізнятися від повсякденного новизною й оригінальністю фасону та моделі, високоякісними матеріалами, високим рівнем виконання технологічних операцій у процесі виготовлення, модного фурнітурою тощо.

Процес оцінювання конкретних показників споживчих властивостей виробів має проводитися з урахуванням специфічних вимог до них, що визначаються умовами реальної експлуатації того чи іншого виду взуття.

До споживчих властивостей жіночого шкіряного взуття належать естетичні, ергономічні властивості та надійність.

Естетичні властивості включають інформаційну виразність,раціональність форми, композиційну цілісність і досконалість виробничого виконання, а також психофізіологічні показники.

Інформаційна виразність характеризується:

а) сучасністю образного вирішення і виразністю оформлення знакових систем, що відбивають характерні особливості виробу;

б) відповідністю форми і декоративного оформлення суспільним естетичним ідеалам, стилю та моді, індивідуальним смакам;

в) оригінальністю художнього задуму;

г) наочністю і виразністю засобів графічної інформації і символіки, її відповідністю психологічним особливостям споживачів.

Раціональність форми оцінюється відповідністю конструкції функціональному призначенню виробу, її антропометричною й ергономічною досконалістю.

Цілісність композиції характеризується відповідним комплексом зовнішніх ознак - силуетом, формою, конструктивними і декоративними лініями, кольором, фактурою матеріалів та ін. Розміри, пропорції, ступінь контрастності, порядок розташування і чергування елементів оформлення, що сприймаються зорово, повинні виражати цілісність і гармонічність виробу.

Психофізіологічні вимоги спрямовані на сприятливе сприймання взуття органами чуття. Стосовно органів дотику деталі і місця їх з'єднання повинні мати гладку поверхню без складок, нерівностей, виступаючих кінців скріплюючи деталей. Взуття не повинне мати неприємного запаху.

Естетичні властивості взуття визначаються такими чинниками:

а) фасоном, тобто формою носково-пучкової частини та каблука, відповідністю цих показників сучасному стилю;

б) моделлю, тобто характером крою заготовки, наявністю різноманітних декоративних елементів, їх видами, оригінальністю, новизною;

в) видом матеріалів, що використовуються на зовнішні і внутрішні деталі заготовки, характером обробки лицевої поверхні. Колір матеріалу верху взуття повинен бути сучасним і відповідати естетичним смакам;

г) видом і кольором матеріалу підошви, який повинен гармоніювати зі всією конструкцією заготовки;

д) виразністю, яскравістю й охайністю нанесення маркування.

Ергономічні властивості - це насамперед зручність у користуванні взуттям. Зручність - складний комплекс показників, на який впливають внутрішня форма та розміри виробу, а також маса, жорсткість переду, задника, пружність підноска, гігієнічні властивості - волого- і теплозахисні, здатність до вологовіддачі, мала забруднюваність і легке чищення. Крім того взуття не повинне шкідливо впливати на ноги, що може бути пов'язане з широким використанням полімерних матеріалів.

Внутрішня форма і розміри взуття залежать від форми і розмірів затяжних копилів. У процесі розробки копилів враховують результати масового обміру основних параметрів стопи споживачів у різних регіонах, ступінь допустимого стискування стопи взуттям. При навантаженні, стопа збільшується в довжину на 1 - 3 мм, ширину - на 1 - 7 мм, в обхваті в пучках - на 4 - 12 мм. Тиск на тильну поверхню стопи повинен бути мінімальним.

На внутрішню форму та розміри взуття значно впливає товщина і жорсткість матеріалів верху. Під час проектування взуття з тонких гнучких матеріалів (наприклад шкір хромового дублення), внутрішні поперечні розміри дещо зменшують порівняно з обхватом стопи. Навпаки, для взуття з верхом із жорстких матеріалів поперечні розміри проектуються з припуском, порівняно з розміром стопи.

Із внутрішньою формою і розміром пов'язані й зовнішні розміри параметрів взуття, їх форма і зовнішній вигляд. Хоча внутрішня форма і розміри обґрунтовані, однак бувають випадки, коли втручається мода. Залежно від її напрямків і коливань, відбувається відхилення форми та розмірів носкової частини від норми.

П'ятково-геленочна частина уніфікована, тобто має досить визначену форму і розміри для взуття одного виду, розміру, повноти. Форма п'яткової частини взуття залежить від висоти каблука. Висота підйому п'ятки стопи у взутті повинна бути в межах 20 - 40 мм. Відсутність каблука допускається лише в спортивному взутті, для повсякденного взуття це недопустимо, оскільки можлива деформація стопи. Крім того, при великому підйомі п'яткової частини (більше 40 мм) значне навантаження припадає на передню частину стопи.

Маса і жорсткість взуття визначають загальні енерговитрати під час ходіння, а отже, втому людини. При підвищеній жорсткості зменшується контакт взуття з опорною поверхнею, знижуються амортизаційні властивості. Під час експлуатації жорсткого взуття з'являються больові відчуття від тертя та інші неприємні ефекти.

Одночасно з максимальною гнучкістю конструкції, жіноче шкіряне взуття повинне мати жорсткі задники та пружні підноски. М'які задники для взуття недопустимі, оскільки вони осідають і зношуються. Без жорстких задників виготовляють окремі види спортивного взуття та дорожні туфлі.

На зручність взуття впливає характер застібки, а також фрикційні властивості його низу. Взуття не повинне ковзатися. Ковзання спостерігається у взутті з підошвами з полімерних матеріалів непористої структури з гладкою, не рифленою поверхнею.

Серед комплексу гігієнічних властивостей, що визначають температуру і вологість внутрішньовзуттєвого простору, тобто мікроклімат взуття, необхідно відзначити вологообмін та санітарно-мікробіологічні властивості. Взуття повинне сприяти виходу поту назовні, а також мати вологозахисні властивості.Санітарно-мікробіологічні вимоги полягають у тому, що матеріали для внутрішніх деталей взуття не повинні сприяти нагромадженню і розвитку мікрофлори. Бажано, щоб вони мали протимікробну активність

Під теплозахисними властивостями розуміють здатність взуття чинити опір надмірній тепловіддачі від стопи у зовнішнє середовище. Ці властивості залежать від наявності повітряних прошарків, які утворюються в результаті застосування матеріалів високо пористої структури або за рахунок конструкції.

Досить вагоме значення має антропометрична відповідність. Суть антропометричних вимог - забезпечення правильного співвідношення між ногою і взуттям у просторі. Від цього залежить можливість використання взуття, стан і функціонування ніг, функціональні, естетичні показники і довговічність взуття. Під час носіння взуття, яке не відповідає стопі за розмірами і формою, не забезпечується стабільність положення стопи під час пересування, що викликає підвищену втому, появу потертостей, мозолів, деформацію і передчасне зношування взуття.

Надійність взуття полягає в збереженості, довговічності, ремонтопридатності. Збереженість - це незмінність властивостей взуття в процесі транспортування і зберігання. Довговічність жіночого шкіряного взуття характеризується терміном експлуатації до повного фізичного або морального зношування. Під фізичним зношуванням розуміють неможливість товару задовольняти потреби споживача внаслідок пониження рівня споживчих властивостей матеріалів або кріплень, що входять у конструкцію виробу. Моральне зношування - непридатність взуття до реалізації через застарілі фасони або модель, сировинний матеріал або їх поєднання. На довговічність впливають деякі приховані дефекти. Ремонтопридатність взуття переважно залежить від методу кріплення низу. Ремонт є малоефективним, якщо підошва у взутті сандального методу кріплення відірвалася, зруйнувалися обтяжки платформи при строчечно-клейовому методі кріплення та розірвалися кріплення при бортовому методі тощо.

Для визначення надійності і довговічності окремих елементів взуття розроблено систему показників.

Споживчі властивості жіночого шкіряного взуття формуються в процесі розробки конструкції і моделі, залежать від точності виконання технологічних операцій, ретельності обробки взуття, у тому числі й маркування. Проте зручність і довговічність взуття залежить насамперед від тих матеріалів, з яких вони виготовлені. Саме вони визначають і зовнішній вигляд взуття. Таким чином, експертизу якості шкіряного взуття проводять за комплексом одиничних показників [1,3].



4. Вимоги до пакування, маркування, транспортування та зберігання виробів

Пакування. Жіноче шкіряне взуття має бути упаковане в споживчу та транспортну тару. В якості споживчої тари використовують картонні коробки, паперові пакети, пакети з полімерних матеріалів. Взуття упаковують у споживчу тару попарно.

Модельне взуття, взуття білого кольору, світлих тонів пакують попарно в картонні коробки з перестиланням м'яким папером або з укладанням напівпари в полімерний пакет. Всередині кожної напівпари під носок і союзку вставляють вкладиш з коробкового кортона, пластмаси, м'якого сумбурною паперу або інших матеріалів для кращого збереження форми взуття, захисту від деформації при транспортуванні і зберіганні. В халяву чобіт і чобітків вставляють вкладиш з коробкового картону.

Допускається легке взуття, туфлі домашні, дорожні, спортивні, гімнастичні упаковувати в паперові або полімерні пакети.

Картонні коробки та пакети повинні бути щільно покладені в транспортну тару. В якості транспортної тари застосовуються дерев'яні ящики або ящики з гофрованого картону. Вага одного упакованого ящика не повинна перевищувати 50 кг. Всередину кожного ящика з взуттям повинен бути вкладений пакувальний ярлик, який містить ту ж інформацію, що і маркування транспортної тари.

Транспортування взуття може виконуватися всіма видами транспорту. Якщо взуття перевозять в спеціальних контейнерах, допускається його транспортування в споживчій тарі.

Маркування взуття передбачає наявність інформації про: найменування товару - вид взуття, найменування країни та підприємства-виробника, його адресу, товарний знак, артикул, розмір, повноту, сорт взуттєвого виробу, основне призначення товару, позначення нормативного документа, вимогам якого повинен відповідати товар. Також виробник може доповнити маркування наступними даними: інформацією про добровільну сертифікацію, штрих-кодом товару, гарантійним строком носіння взуття, іншою інформацією, необхідною і цікавою для споживача. Маркувальні дані розміщують відповідно до вимог нормативних документів, або безпосередньо на товарі. В окремих випадках допускається їх розміщення на ярликах або інших деталях кожної півпари. На індивідуальній упаковці кожної пари взуття зазначається дата випуску, а також в кожну упаковку має бути вкладена інформація щодо його експлуатації та догляду за ним.

На транспортну тару повинне бути нанесене аналогічне маркування. Воно може бути доповнене інформацією про кількість пар взуття в транспортній тарі з вказівкою розмірного асортименту, масою, датою упаковки, номером пакувальника і номером транспортної тари.

Інформація може бути нанесена будь-яким способом (друкарським, або літографічним, або від руки штампом і т. п.), але у всіх випадках вона повинна бути чіткою і легко читатися, стійкою при зберіганні, транспортуванні та реалізації товару, не знижувати його якість.

На ходовій поверхні взуття кожної півпари шкіряного взуття вказують його розмір і повноту, а на підкладці у верхній частині взуття проставляють: розмір, повноту, артикул, фасон, дату випуску, номер стандарту, сорт. Маркування наносять незмивною фарбою, гарячим тисненням на одну з деталей обох напівпар взуття. Товарний знак підприємства наносять на вкладені устілки, напів-устілки, підп'ятники.

Основними умовами, дотримання яких забезпечує належне зберігання товару є:

- температура повітря;

- відносна вологість повітря;

- належні освітлення і вентиляція;

- захист товарів від прямих сонячних променів;

- виконання санітарно-гігієнічних заходів;

- збереження товарів від гризунів і молі.

Взуття зберігають в сухих, чистих, добре вентильованих приміщеннях при температурі + 14 - +25 С і відносній вологості повітря 50-80%.

При зберіганні, коробки і ящики з взуттям розміщують на відстані не менше 0,2 м від стін і підлоги, 0,5 м від електричних ламп, 1м - від приладів опалення. Взуття в коробках складають на стелажах на висоту не більше восьми рядів, а без коробок - не більше п'яти рядів з прокладкою із картону між рядами. Взуття без коробок укладають каблучною частиною однієї півпари на гомілкову частину іншої. Шкіряне взуття забороняється зберігати навалом. Розпаковане взуття потрібно оберігати від дії прямих сонячних променів.

Допускається зберігання взуття в споживчій тарі на стелажах або дерев'яних настилах штабелями висотою не більше 1,5 м. Між стелажами, штабелями і внутрішніми стінами складу повинні бути проходи шириною не менше ніж 0,7 м.

При зберіганні, жіноче шкіряне взуття розміщують за такими ознаками:

- характер пошиву (модельне, масового виробництва);

- вид (туфлі, черевики, чоботи тощо);

- розмір і повнота;

- матеріал виготовлення (вид шкіри);

- вік, сезонність [16,17].



5. Особливості товарознавчої експертизи жіночого шкіряного взуття

5.1 Показники якості та дефекти жіночого шкіряного взуття

Експертиза жіночих шіряних взуттєвих товарів проводиться згідно номенклатури показників якості, затверджених ДСТУ 3495- 86 "Взуття. Номенклатура показників якості". В стандарті наведено терміни та визначення згідно з ДСТУ 2157 - 93 "Взуття. Терміни та визначення".

Показники якості взуття поділяють на обов'язкові та рекомендовані, які позначаються: "О" - обов'язковий показник якості; "Т" - рекомендований показник якості [10,15].

Показники якості взуття наведені в таблиці 1.

Таблиця 1 - Показники якості взуття.

Показник якості	Одиниця виміру	Нормативний документ на метод
Гарантійний термін експлуатації	ДН	-
Ремонтопридатність	%	-
Товщина деталей взуття	Мм	ДСТУ 3164
Лінійні розміри		ДСТУ 3164
Міцність кріплення деталей заготовки	Н/см	ГОСТ 9290
Міцність кріплення деталей заготовки низу взуття	Н/см	ГОСТ 9134
Міцність кріплення каблука	Н	ГОСТ9134, ГОСТ 9292
Загальна та остаточна деформація підноска та задника	Мм	ГОСТ 9135
Маса	Г	ГОСТ 28735
Гнучкістьумовах	Н	ГОСТ 9718
Водопроникність взуття в динамічних умовах	Л	ГОСТ 26362
Водопромокаємість взуття в динамічних умовах	мг	ГОСТ 26362
Намокальність взуття в динамічних умовах	мг	ГОСТ 26362

При розробці нормативної документації на взуття, номенклатура обов'язкових показників якості, рівень яких регламентується, повинна відповідати вимогам ДСТУ 3495- 86 "Взуття. Номенклатура показників якості".

Класифікація дефектів.

Залежно від характеру і мети діяльності дефекти розподіляються і групуються за різними ознаками.

За характером впливу на якість взуття, розрізняють дефекти функціональні і зовнішнього вигляду. Функціональні дефекти позначаються на функціях і надійності взуття, а дефекти зовнішнього вигляду впливають на естетичні властивості.

За ступенем впливу на якість, дефекти оцінюють як критичні, значні й незначні. Критичними вважаються дефекти, наявність яких не дозволяє використовувати взуття за призначенням. До значних відносять дефекти, які істотно впливають на рівень функціональності і довговічності взуття, помітно погіршують зовнішній вигляд. Незначні дефекти впливають лише на зовнішній вигляд. Вони виявляються при огляді взуття, але малопомітні при носінні.

За характером розташування, дефекти розподіляють на поодинокі, місцеві й розповсюджені.

За можливістю виявлення, дефекти бувають явні і приховані.

Для прийняття рішення за результатами контролю якості розрізняють дефекти усувні і неусувні. До усувних відносяться дефекти, усунення яких технічно можливе й економічно доцільне.

За стадіями виникнення дефекти розподіляються на передвиробничі, що виникають при моделюванні і проектуванні, виробничі і післявиробничі, що виникають на стадіях транспортування, зберігання і реалізації взуття. Основні причини виникнення дефектів такі: нетехнологічність конструкції, недоброякісність матеріалів, незадовільна робота устаткування, порушення технологічного й організаційного режиму, правил пакування, транспортування й зберігання [4].

До дефектів розкроювання матеріалів, обробки деталей і складання заготовок відносять наступні: неправильно викроєна деталь, невідповідність контуру деталей шаблону, непарність однойменних деталей, деформація країв деталей, неправильно розташовані (з'єднані) деталі, неправильна перфорація, неправильно нанесений візерунок, недостатнє тиснення матеріалу, пропуск стібка, повторний шов, зміщення стрічки, звалювання стрічки, співпадання суміжних строчок, невтягнута стрічка.

Дефекти формування заготовок наступні: неправильно вклеєний підносок, вилягання країв підноска, неправильно вклеєний задник, погане формування п'яткової чи носкової частини, неправильне надягання заготовки на копил. До дефектів формування заготовок також відносять: розриви і тріщини на деталях верху і підкладки, зморшки на деталях верху, зморшки і складки на підкладці, забруднення підкладки, нерівності на обтягнутих платформах і каблуках, неправильна і різна у парі форма носків і п'яткової частини.

Дефекти кріплення деталей низу такі: недостатня стійкість, вилягання грані устілки, деформація сліду підошви, невідповідність простилки, горбики і западини, вилягання складок затяжного пруга, строчіння повз порізки, щілини між деталями низу, відхилення ходової поверхні каблука від горизонтальної площини, неправильно скуйовджений затяжний пруг, зміщення підошви, неприклеєна підошва, звужений крокуль, спалювання верху, пузир, недолив, задирка, недопресовка, різна довжина, товщина, ширина підошов, деформація ранта, вкорочення ранта, неправильно з'єднані кінці ранта, неправильне пристрочування підошов, скупченість скріплювачів, нерівномірне розташування скріплювачів, виступаючі скріплювачі.

Післявиробничими дефектами можуть також бути: деформація взуття, підноска і задника, механічні пошкодження деталей, плями корозії на металевих деталях і фурнітурі, плями від плісняви, крихкість та інші [8].



5.2 Особливості перевірки жіночого шкіряного взуття за якістю

Контроль якості включає два етапи: 1. перевірка якості взуття за зовнішнім виглядом; 2. перевірка фізико-механічних показників якості взуття.

На першому етапі перевіряють відповідність партії взуття зразку-еталону, сорт взуття, правильність його маркування та пакування. Вибірку від партії відбирають методом випадкового відбору: першу пару відбирають довільно, а всі наступні - через однакову кількість пар. Якщо, в результаті перевірки першої вибірки, кількість пар, переведених в брак, менша або дорівнює приймальному числу для першої вибірки, то партію взуття вважають прийнятою. Якщо кількість бракованих пар більше або дорівнює браковочному кількості для першої вибірки, то всю партію бракують. Якщо кількість забракованих пар більше приймального, але менше бракувального числа, то відбирають другу вибірку.

Взуття оцінюють попарно. Взуття в парі повинне бути однаковим за розміром і повнотою, кольором, мереєю і фактурою поверхні матеріалів. Сортність пари взуття встановлюється за найгіршою з півпар.

На другому етапі проводять перевірку взуття за фізико-механічними показниками якості: масою, гнучкістю, деформацією підношення і задника, міцністю взуттєвих кріплень, лінійними розмірами і товщиною деталей. Вибірку здійснюють методом випадкового відбору від загальної кількості пар взуття в партії, які пройшли перевірку за зовнішнім виглядом. Пари, забраковані на першому етапі контролю якості, у другому не беруть участь [11].

По якості взуття перевіряють наступним чином: беруть пару взуття носками від себе, а підошвами вниз і зєднують півпари внутрішніми сторонами. Натискають великим пальцем на носки, перевіряють їх пружність, щільність шкіри, правильність і симетричність розташування деталей. Нахиляють півпари носком вниз і оглядають висоту задників, правильність положення задніх швів, щільність прилягання каблуків до підошви і відповідність кольору каблука кольору заготівки. Розвертають півпари, зєднавши їх задниками, перевіряють парність взуття за висотою берців і задників а також за висотою каблука. Оглядають бокову, зовнішню поверхню взуття, звернувши увагу на якість швів, щільність прилягання підошви до верху взуття. Повертають півпари вниз задниками, підошвою догори і перевіряють правильність кріплення підошви, насадки каблука, маркування розміру на підошві. Повертають півпару підошвами одну до одної в вертикальному положенні носками догори і перевіряють парність підошв за довжиною, товщиною і шириною. Тоді оглядають зовнішню бокову поверхню, якість строчки, перевіряють пружність взуття в геленочній частині, для чого беруть вправу руку задню частину півпари, а в ліву передню, і згинають підошву, перевіряючи її гнучкість і міцність кріплення з деталями верху. Потім перевіряють правильність і чіткість маркування на внутрішніх деталях взуття (артикул, розмір, номер стандарту, сорт). Після цього опускають праву руку всередину півпари і перевіряють внутрішню поверхню взуття, з'ясовують відсутність бугрів, цвяхів, зморщок.[12]. Наприкінці роблять загальні висновки стосовно якості перевіреного взуття.



6. Організація, постановка експерименту при проведенні товарознавчої експертизи жіночого шкіряного взуття

Для отримання достовірних і об'єктивних результатів, товарну експертизу жіночого шкіряного проводять у три етапи:

- підготовчий;

- основний;

- заключний.

Для кожного етапу характерні специфічні особливості, засоби, методи та способи, раціональний вибір яких передбачає успіх експертизи, її кінцевий результат. Розглянемо кожний етап окремо.

Підготовчий етап. Перед початком проведення експертизи розглядають підстави для її проведення, які і визначають мету та завдання експертизи.

На підготовчому етапі експертизи одержують документи про призначення експертизи:

- заяву на проведення експертизи, яка оформлюється замовником;

- наряд на проведення експертизи.

У заявці на проведення експертизи мають бути необхідні дані, на підставі яких правильно ідентифікується товар, а також його виробник, одержувач, дата відправки та одержання, номери супроводжувальних документів. Крім того, замовник визначає мету та завдання, які ставляться перед експертом. У заявці зазначаються дата та номер виклику експерта, а також дані про виклик постачальника, об'єм товарної партії та метод дослідження.

Заявка повинна бути підписана керівником і головним бухгалтером. Підписи звіряються дійсною печаткою. Заявка може бути передана у письмовій чи в усній формі.

Другим документом про призначення експертизи є наряд на проведення експертизи. Наряд видається експертові і є документом, який підтверджує право на проведення експертизи. Наряд видається керівником експертної організації, чи уповноваженою особою.

У наряді зазначається номер, дата надходження заявки, дата початку експертизи, організація-замовник, її адреса, телефон, прізвище та посада представників, які беруть участь у проведенні експертизи, його постачальник, а також завдання експертові, яке визначається метою та завданням експертизи. Наряду присвоюється номер.

Видачею наряду експертна організація підтверджує правоздатність призначення експерта. Для проведення товарної експертизи, призначення експерта повинно здійснюватися в строки, погоджені із замовником.

Після закінчення експертизи, на зворотному боці наряду проставляються години роботи експерта відповідно до умов оплати за експертні послуги. Зворотний бік завіряється представником замовника. Оформлений таким чином наряд експерт надає в експертну організацію.

Основний етап. Початком даного етапу вважають прибуття експерта до замовника експертизи чи збір робочої групи для проведення експертної оцінки. Необхідні документи при цьому, це:

- письмова заява про виклик експерта;

- товаросупровідні документи: товарно-транспортні накладні, сертифікати, свідоцтво про якість, рахунок фактури та інші документи, що мають інформацію про товар, який підлягає товарній експертизі;

- завірена копія виклику постачальника, якщо він викликався;

- прийомні акти, акти незгод між постачальником та одержувачем;

- акти первинної експертизи (якщо такі є);

- комерційні акти, акти відбору проб;

- договір купівлі-продажу чи постачання, інші необхідні технічні чи нормативні документи.

На всіх документах, що подані для проведення експертизи, експерт робить запис "пред'явлено експерту", ставить підпис і номер наряду.

Експерт повинен уважно вивчити усі подані документи, проаналізувавши й оцінивши вірогідність інформації, що в них є.

Експертна оцінка - найважливіша складова частина основного етапу. При проведенні експертизи експерт керується інструкцією про проведення експертизи та іншими нормативними документами.

Експертиза проводиться особисто експертом чи групою експертів. При проведенні експертизи всі результати експертної оцінки та інша інформація, необхідна для складання акта експертизи, записується експертом у робочий зошит.

При оцінці якості товарів, експерт повинен погодити номенклатуру показників із замовником. Зазвичай, при експертній оцінці застосовується номенклатура показників, регламентованих стандартами чи ТУ. Тому, після визначення дійсних значень показників якості, експерт установлює їхню відповідність регламентованим значенням чи зразкам-еталонам. При виявленні невідповідності, дефектів, експерт повинен показати на це в робочому зошиті, а потім в акті, навіть коли це не передбачено метою експертизи.

Експертне дослідження проводиться суцільним чи вибірковим методом. При суцільному методі експерт має право обмежуватися оглядом частини товару, навіть якщо ця частина більша. При вибірковому методі експерт повинен зробити вибірку чи об'єднану пробу відповідно до вимог нормативних документів. Вибірка товарів чи проба повинна бути не меншою встановленої кількості, але може бути більшою. Після проведення експертної оцінки починається третій - заключний етап експертизи.

Заключний етап. Заключний етап - це один із найбільш відповідальних етапів, у якому роблять підсумки всієї раніше проведеної роботи. Метою цього етапу є аналіз і оцінка одержаних результатів, а також їхнє документальне оформлення. Результати експертизи можуть бути оформлені як акт експертизи чи в іншій формі відповідно до записів, зроблених експертом у робочому зошиті під час проведення експертизи.

Оформлення результатів експертизи. Після проведення експертом роботи, результатом експертизи стає акт експертизи, який складається на бланках єдиної форми з додатком.

Примірник акта-оригіналу експертизи має бути складений експертом власноруч або надрукований чітко, без виправлень та скорочень.

Акт експертизи або висновок повинні складатися з трьох основних частин:

- загальної (протокольної);

- констатуючої;

- заключної.

У пунктах загальної (протокольної) частини акта експерт зазначає відомості, згідно з найменуванням пункту. За відсутності необхідних даних по конкретному пункту, він не заповнюється, про що в констатуючій частині акта робиться відповідний запис.

У констатуючій частині акта експертизи слід зазначити: описаний хід вивчення пред'явлених документів, аргументовано викладені методи та фактично встановлені результати експертизи, дати, а, за необхідності, і години початку та закінчення експертної оцінки.

Констатуюча частина підписується експертами та представниками організацій, які беруть участь у проведенні експертизи.

Загальну та констатуючу частину експертизи перевіряють представники зацікавлених сторін, які присутні при експертизі. Якщо при перевірці вони знайдуть помилки чи неточності, то мають право вимагати від експерта їхнього виправлення. Надалі експерт не має права вносити зміни без згоди цих осіб у загальну та констатуючу частини.

Висновок за результатами експертизи експерт оформляє самостійно. При цьому зацікавлені сторони не повинні бути присутні, щоб не впливати на об'єктивність експерта. До висновку висуваються такі вимоги: об'єктивність, достовірність та обґрунтованість. Експерт повинен проаналізувати та об'єктивно оцінити результати експертизи, аргументувати дану оцінку, що і обумовлює достовірність висновків. У висновку експерт повинен відповісти на поставлені питання, сформулювати висновки. Висновок повинен кореспондуватися з констатуючою частиною акта експертизи [12,13].

...