Маркетингова діяльність на ринку сільськогосподарської продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. З точки зору класичної політичної економії ринок ? це відносини обміну між виробниками та споживачами, в результаті яких вироблені товари змінюють свого власника і переходять у сферу споживання, а ринкова ціна ? це грошова форма мінової вартості товару, зовнішній, поверхневий прояв вартості, тобто суспільно-необхідних затрат праці на виробництво товару.

З точки зору мікроекономіки, ринок ? це механізм взаємодії основних мікроекономічних суб'єктів ? споживачів і фірм, завдяки якому відбувається реалізація господарських рішень та їх оптимізація.

Споживачі на ринку виступають як покупці, а фірма ? як продавці товарів і послуг. Поведінку покупця описує категорія «попит», поведінку продавця категорія «пропозиція». Ринкова ціна визначається як результат складної взаємодії продавців і покупців.

Рівень ринкової ціни відображає не тільки витрати виробництва, котрі виступають визначальним фактором пропонування, але й вплив багатьох факторів, які формуються на боці попиту. Найважливішу роль для попиту відіграє суб'єктивно-психологічна оцінка споживачем корисності блага, яка на ринку проявляється як цінність товару. Саме до характеристики спільного впливу чинників попиту та пропозиції на утворення ринкової ціни. А.Маршал застосував образну характеристику «лез ножниць», зазначивши, що можна на однакових підставах сперечатися про те, чим регулюється ринкова ціна ? корисністю чи витратами виробництва, як і про те, яке лезо ножниць розрізає аркуш паперу ? верхнє чи нижнє. Таким чином, ціна виступає як складна функція попиту і пропозиції.

Але з іншого боку, ціна сама впливає на величину попиту і пропозиції, її рух змінює як обсяги попиту, так і обсяги пропозиції, тобто попит і пропозиція виступають як функції ціни.

Отже, три складові ринку ? попит, пропозиція, ціна ? тісно пов'язані між собою і взаємно впливають одна на одну, формуючи ринковий механізм саморегулювання.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є маркетингова діяльність на ринку сільськогосподарської продукції.

Предметом дослідження ? механізм взаємодії попиту і пропозиції в системі ринкової економіки.

Метою курсової роботи є дослідження механізму взаємодії попиту і пропозиції в системі ринкової економіки.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

Дослідити ринок як форму організації суспільного виробництва;

Охарактеризувати взаємозв'язок попиту і пропозиції та його роль в механізмі впливу на ринок сільськогосподарської продукції;

Визначити організаційно-економічну характеристику підприємства;

Розглянути шляхи вдосконалення маркетингової роботи сільськогосподарського підприємства.



РОЗДІЛ 1. СУТЬ,ЗМІСТ І ФАКТОРИ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦИЇ

1.1 Поняття попиту та пропозиції, кон'юнктура ринку

В умовах зробленої конкуренції на ринку постійно зустрічаються продавець і покупець, і в такий спосіб при їхньому зіткненні визначається ціна товару. При цьому враховуються витрати чи продавця виробника на виробництво, збереження, транспортування товару, цінність і корисність цього товару для споживача, а також багато інших факторів , що впливають на ціну.

” Пропозиція ” і “ попит ” -- два найважливіших поняття економіки. Їх можна розглядати окремо, але на практиці це два нерозривних явища.

Саме покупці на ринку створюють попит. Основою попиту є потреби.

Якщо ви хочете придбати комп'ютер, але не можете його купити через відсутність грошей, то економісти назвуть це бажанням, а не попитом. Але якщо у вас є гроші, які ви готові витратити на купівлю комп'ютера, то це вже попит.

Бажання, підкріплені грішми, перетворюються на попит. Попит - це потреби людей, представлені на ринку і забезпечені грошима; іншими словами, попит - це платоспроможні потреби людей. Говорячи про попит, економісти завжди мають на увазі платоспроможний попит.

Як наукове поняття, попит (demand) характеризує зв'язок між ціною та кількістю товарів і послуг, яку споживачі бажають і спроможні купити на ринку в межах визначеного часу за інших однакових умов.

Попит виражає сформовану на ринку потребу в життєвих засобах, що визначається кількістю товарів і послуг, які споживачі можуть придбати за цінами, що склалися на ринку, та наявністю коштів

Попит завжди конкретно виражений, динамічно змінюється під впливом ряду чинників.

Розглянемо деякі положення, що уточнюють поняття «попит».

По-перше, попит тісно пов'язаний з дійсними суспільними потребами, бажаннями, але не збігається з їхньої кількісною визначеністю. Порівняйте: ви маєте бажання купити ряд товарів, але коли оцінюєте свої фінансові можливості, то бачите, що ваше бажання значно випереджає ваші можливості, тому що останні залежать від платоспроможного попиту.

По-друге, суб'єкт попиту репрезентує сферу споживання (виробничого чи особистого) і виступає на ринку покупцем. Об'єктами попиту можуть бути будь-які об'єкти ринкових відносин, що мають вартісну оцінку і певну корисність для споживання.

Закон попиту.

Рух попиту об'єктивно регулюється законом попиту. Він відбиває причинно-наслідковий зв'язок між зміною ціни і зміною величини попиту. При цьому цей зв'язок має зворотний характер: підвищення ціни зумовлює зменшення попиту і навпаки -- зниження ціни веде до його зростання.

У законі попиту виявляється суперечність між ціною і платоспроможністю, а точніше -- між зміною ціни і постійною на цей час величиною платоспроможного попиту населення.

Якщо ціна зросла, то при тому самому платоспроможному попиті населення зменшуються можливості здійснення покупок. Вони скорочуються не в номінальному грошовому, а в натуральному вираженні. Інакше кажучи, замість 5 кг якогось харчового продукту ви зможете придбати уже тільки 3-4 кг, або змушені будете купувати дешевший замінювач звичного для вас продукту. Наприклад, замість вищого сорту чаю купують нижчий, замість кави -- чай.

Вихід з цієї суперечності полягає у зменшенні попиту на товари, ціна на які зросла.

Протилежна ситуація виникає тоді, коли ціна знизилася. Споживач має можливість придбати ті товари, продаж яких раніше стримувався через недостатню купівельну спроможність. У цьому разі попит зростає на більш дорогі товари.

Форми вияву закону попиту найрізноманітніші.

Якщо ціни зросли, реалізація їх може знизитися. Це станеться лише тоді, коли маса товарів залишиться незмінною. При скороченні товарної маси за допомогою ціни встановлюють нову пропорцію (новий баланс) між масою товарів і платоспроможним попитом.

У конкурентній боротьбі виробник мусить реагувати на поведінку споживачів. При затримці реалізації товарів і створенні товарних запасів можуть бути вжиті заходи щодо зниження цін і зменшення товарних запасів.

Формою вияву закону попиту є також ефект заміщення. Він полягає у переміщенні попиту на дешевші товари-замінники.

Однією з форм вияву закону попиту є ефект доходу. Він спостерігається тоді, коли відбулось зниження ціни. Це призводить до того, що у споживача в результаті зниження ціни з'явилась вільна сума грошей, яка може бути спрямована на придбання додаткових життєвих засобів.

Крива попиту -- відношення між ринковою ціною товару і грошовим виразом попиту на неї. Крива попиту показує вірогідну кількість товару, який вдається продати за певний час по цінах даного рівня. Що еластичніший попит, то вища ціна може бути встановлена на товар. Еластичність попиту -- це реакція ринку на відсутність товару, можливість його заміни, ціну конкурентів, пониження цін, небажання покупців міняти свої споживчі звички і шукати дешевші товари, підвищення якості товарів, природне зростання інфляції і на інші чинники.

P D

30

20

10

0 10 20 30 40 Q

Мал1.1. Крива попиту



Крива має негативний нахил, що демонструє зворотну залежність між двома змінними -- ціною за одиницю товару Р і обсягом його продажу Q. Причому кожна додаткова купівля однорідного g товару показує зниження його граничної корисності. Це свідчить про те, що закон попиту діє одночасно з законом спадної граничної корисності економічних благ.

Рух по кривій попиту з однієї точки до будь-якої іншої показує, як зміна однієї змінної, тобто ціни, зумовлює зворотний рух, тобто обсягу продаж.

Може бути і так, що крива попиту D не змінюється, не зміщується в той чи інший бік. Це означає, що попит не змінився. У цьому разі зміна ціни впливає лише на обсяг продажу товарів, але не на попит.

Крива попиту ілюструє лише зміну співвідношення цін і обсягу продаж у чистому вигляді, абстрагуючись від нецінових чинників (суб'єктивних поглядів покупців, моди тощо). Проте в ринковому господарстві вирішальне значення мають цінові чинники, тому абстрагування від нецінових чинників цілком припустиме.

Еластичність попиту -- це показник, що виражає коливання сукупного попиту, викликані пониженням цін на товари і послуги. Еластичним називається попит, що сформувався за умови, що зміна його об'єму (у %) перевищує відсотковий вираз зниження цін: Ed>1.

Якщо показники падіння цін і збільшення попиту виражені у відсотках, рівні, тобто зростання об'єму попиту лише компенсує зниження рівня цін, то еластичність попиту рівна одиниці: Ed=1.

У разі, коли ступінь пониження цін перевищує показник попиту на товари і послуги, попит нееластичний: Ed<1. Отже, еластичність попиту - показник ступеня чутливості (реакції) споживачів до змін ціни товару.

Еластичність попиту може бути пов'язана не тільки із зміною ціни на товар, але і зі зміною доходу споживачів. Тому розрізняють еластичність попиту за ціною та еластичність попиту по доходах. Є і попит з одиничною еластичністю. Це ситуація, за якої і дохід, і величина попиту змінюються на однаковий відсоток, отже загальний дохід залишається постійним у міру зміни ціни. Реакція споживачів на зміну ціни товару може бути сильною, слабкою, нейтральною. Кожен з них породжує відповідний попит: еластичний, нееластичний, одиничний. Можливі варіанти, коли попит виявляється абсолютно еластичним або абсолютно нееластичним.

Еластичність попиту вимірюється кількісно через коефіцієнт еластичності за формулою:

Ko -- коефіцієнт еластичності попиту Q -- відсоток зміни кількості продажів P -- відсоток зміни ціни

Як правило, існують товари з різною еластичністю за ціною. Зокрема, хліб та сіль є прикладами нееластичного попиту. Підвищення або зниження на них цін в цілому не впливає на кількість їх споживання.

Знання ступеня еластичності попиту на товар має велике практичне значення. Так, наприклад, продавці товару з високою еластичністю попиту можуть піти на зниження ціни з метою різко збільшити об'єм продажів і отримати прибуток більший, ніж якби ціна товару була вища.

Для товарів з низькою еластичністю попиту подібна цінова практика неприйнятна -- при зниженні ціни об'єм продажів зміниться слабо і не компенсує упущену вигоду.

За наявності великої кількості продавців попит на будь-який товар буде еластичним, бо навіть незначне підвищення ціни одним з конкурентів примусить споживачів звертатись за покупкою до інших продавців, що пропонують цей же товар дешевше.

Пропозиція показує кількість товарів і послуг, яка є у продажу за певною ціною.

Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок в певному обсязі та в певний час.

Як і чинники, що визначають попит, чинники пропозиції також поділяють на об'єктивні та суб'єктивні.

До об'єктивних належать економічні, соціальні, демографічні.

Економічними чинниками є: рівень технології, організаційно-інфраструктурне забезпечення, сфера обігу; державне стимулювання ринкової конкуренції, переміщення капіталів.

Соціальні чинники -- це професійно-кваліфікаційний склад робочої сили, суспільна престижність підприємства, розміри і активність підприємців, їхня економічна самостійність, рівень культури і спеціальної освіти учасників виробництва.

Демографічні чинники охоплюють: масштаби і характер залучення у виробництво і вивільнення робочої сили, розподіл працездатного населення за територією.

До суб'єктивних чинників відносять психолого-традиційні, естетичні, природно-кліматичні.

Психолого-традиційні чинники -- це зміни смаків та уподобань споживачів, місцеві, національні традиції, виховання, релігійні звичаї.

Естетичні чинники включають зміни у моді, розвиток промислового дизайну.

Природно-кліматичні чинники -- це клімат, рельєф та місцезнаходження, флора і фауна.

Однак надалі головну увагу при розгляді чинників пропозиції ми приділятимемо ціновому чиннику.

Закон пропозиції.

Об'єктивний рух пропозиції регулюється відповідним економічним законом -- законом пропозиції. Пропозиція стосується насамперед економічної діяльності виробників, тобто основних суб'єктів конкурентної боротьби. Отже, процесом-причиною закону пропозиції виступає зміна ціни: вона може знижуватись або зростати. Цей процес тісно пов'язаний з певною масою товарів, послуг, що пропонується споживачам.

Якщо ціна знижується, то при тій самій масі товарів і послуг підприємець одержує менше коштів від реалізації і навпаки. У другому випадку, коли ціна зросла, коштів стає більше. Як бачимо, у причинно-наслідковому зв'язку закону пропозиції на відміну від закону попиту існує прямий зв'язок.

У кожний конкретний момент, як правило, зміна ціни означає, що маса товарів і послуг виробляється (надається) при тих самих витратах виробництва. Ця обставина змушує виробників змінювати тактику. Насправді витрати виробництва не змінились, але цю саму масу товарів і послуг через зниження ціни продано дешевше. Різниця між сумою реалізації та витратами виробництва зменшилась, отже, виробник одержав менший прибуток. Норма прибутку знизилась. Це досить серйозний привід для оцінки доцільності виробництва цього виду товару.

Підприємець має вжити заходів щодо зміни асортименту товару або щодо зниження витрат виробництва. Закон пропозиції, по суті, вимагає привести пропозицію у відповідність з існуючим попитом або знизити витрати виробництва, узгодити їх з новою ціною.

Крива пропозиції показує співвідношення між ринковими цінами і кількістю товарів, які виробники бажають запропонувати.

Р S

40 B

30 A

20

10

0 10 20 30 40 Q

Рис.1.2. Крива пропозиції



Основний чинник, що впливає на рух кривої пропозиції -- це витрати виробництва. Як відомо товари, виготовляються фірмами заради прибутку. Наприклад, фірми вирощують пшеницю. Вони вирощують пшениці більше, тому що на даний момент пшеницю вигідно продати, ніж іншу культуру. І навпаки.

Основний чинник, що впливає на рух кривої пропозиції -- це технічний прогрес. Новий посівний матеріал, більш ефективніший трактор, краща комп'ютерна програма сівозміни -- все це дозволяє фермерові понизити витрати виробництва і змінити пропозицію свого товару. Виробничі витрати -- ключовий елемент довготривалої дії на «криву пропозиції».

Еластичність пропозиції -- показник, що відтворює зміни сукупної пропозиції, які відбуваються у зв'язку зі зростанням цін. У випадку, коли збільшення пропозиції перевершує зростання цін, останнє характеризується як еластичне (еластичність пропозиції більше одиниці -- E>1). Якщо приріст пропозиції дорівнює приросту цін, пропозиція називається одиничною, а показник еластичності дорівнює одиниці (E=1). Коли приріст пропозиції менше приросту цін, формується так звана нееластична пропозиція (еластичність пропозиції менше одиниці -- E<1). Таким чином, еластичність пропозиції характеризує чутливість (реакція) пропозиції товарів на зміни їх цін. Еластичність пропозиції обчислюється через коефіцієнт еластичності пропозиції за формулою:

Km- коефіцієнт еластичності пропозиції

G -- відсоток зміни кількості пропонованого товару

F -- відсоток зміни ціни

Еластичність пропозиції залежить від таких чинників, як особливість виробничого процесу, час виготовлення продукту і особливість його до тривалого зберігання. Особливості виробничого процесу дозволяють виробникові розширити виробництво товару при підвищенні ціни, а при пониженні його ціни переходить на випуск іншої продукції. Пропозиція такого товару є еластичною.

Еластичність пропозиції залежить і від часового чинника, коли виробник не в змозі швидко реагувати на зміни ціни, оскільки для додаткового виробництва товару необхідний значний час. Наприклад, збільшити виробництво автомобілів за тиждень практично неможливо, хоча ціна на них може зрости в багато разів. У таких випадках пропозиція є нееластичною. Для товару, який не може зберігається тривалий час (наприклад, продукти, що швидко псуються), еластичність пропозиції буде низькою.

Багато економістів виділяють такі фактори, що змінюють пропозицію:

· Зміни в собівартості виробництва за рахунок цін на ресурси, зміни податків і дотацій, досягнень науки і техніки, нових технологій. Зниження собівартості дозволяє виробникові доставити на ринок більше товарів. Зростання собівартості призводить до протилежного результату -- пропозиція знижується.

· Зміни цін на інші товари, зокрема на товари субститути.

Індивідуальні смаки споживачів.

Перспективні очікування виробників. При прогнозах щодо зростання цін в майбутньому виробники можуть скоротити пропозицію, щоб незабаром продати товар за вищою ціною, і навпаки, очікування падіння цін змушує виробників позбавитись товару якнайскоріше, щоб не зазнати збитків в майбутньому.

Кількість товаровиробників безпосередньо впливає на пропозицію, оскільки чим більше постачальників товарів, тим вище пропозиція і навпаки, при зменшенні числа виробників різко скорочується пропозиція.

Конкретні умови відтворення товарів, послуг, робочої сили становлять поняття ринкової кон'юнктури. Фактори кон'юнктури визначають рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості. Кон'юнктура ринку -- конкретні умови реалізації суспільного продукту. Вона здійснюється у співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними цінностями та послугами й потребою у них. Якщо попит перевищує пропозицію, створюються стимули для розвитку виробництва. У протилежному разі з'являється необхідність скорочувати виробництво. Кон'юнктура залежить від місткості ринку, яка, у свою чергу, визначається обсягом виробництва та його спеціалізацією, рівнем купівельної спроможності населення.

Співвідношення попиту й пропозиції, яке лежить в основі кон'юнктури ринку, впливає на структуру й розміщення народного господарства. Якщо коливання кон'юнктури короткотермінові, вплив незначний або й зовсім мізерний, але якщо підвищення або пониження попиту на певні товари має довготермінову тенденцію, істотні зрушення у розміщенні продуктивних сил неминучі.

Кон'юнктура ринку характеризується визначеними у часі та просторі певними співвідношеннями попиту і пропозиції, що формуються як сукупність товарно-грошових пропозицій під впливом конкретної комбінації діючих факторів. Визначальними показниками ринкової кон'юнктури є ціни, за якими продавці реалізують, а покупці купують товари чи послуги, їхні конкретні величини зазнають коливань відповідно до пануючих тенденцій в русі попиту і пропозиції.

За необмеженої дії ринкових законів кон'юнктура ринку може змінюватися досить динамічно і характеризуватися різними станами.

Дефіцитна кон'юнктура ринку може бути короткочасною (випадковою), а може мати сталий характер. Короткочасний дефіцит на ринку може виникати як у системі переважно ринкового, так і позаринкового регулювання економіки. Він відбиває тимчасові диспропорції у відтворенні певного продукту і частіше пов'язаний із структурними зрушеннями в економіці, порушеннями циклічності виробництва, ціновими факторами.

Тривалого характеру дефіцитові надають певна система економічних відносин та принципові засади відповідної моделі господарювання.

За певних економічних умов дефіцит як стійка диспропорція попиту і пропозиції набуває загального, тривалого характеру. Знаходячи вираження на мікроекономічному рівні, на рівні конкретного споживача і виробника товару, цей рід дефіциту є макроекономічною, тобто загальною для народного господарства, характеристикою. Позаринкова і позацінова природа такого роду дефіциту криється в принципових засадах господарського механізму певної економічної системи. Відомий угорський економіст Янош Корнії вважає можливим навіть класифікувати за цією ознакою основні сучасні типи господарювання як ресурсообмежену (іншими словами, постійно дефіцитну) економіку та економіку обмеженого попиту.

Класичним прикладом ресурсообмеженої економіки тривалий час була економіка СРСР та країн Східної Європи. Внаслідок функціонування адміністративно-командної моделі управління економікою цих країн виробилася специфічна господарська система. Характерними її ознаками є: відокремлення власника від виробника, а функції безпосереднього господарювання від функції управління і планування; відсутність ринкового контролю співвідношення виробництва і реальної потреби в товарах, планування "від досягнутого"; безмежність державної бюджетної підтримки нерентабельного виробництва; символічність економічних стимулів праці та впливу цін на поведінку виробника, стійка інвестиційна напруженість тощо.

Протилежним станом ринкової кон'юнктури є надлишок товару на ринку. Товарний надлишок характеризує стан ринкової кон'юнктури, коли за певної ціни пропозиція товару на ринку перекриває платоспроможну потребу в ньому, тобто перевищує попит.



1.3 Цінові та нецінові детермінанти попиту та пропозиції

В економіці на попит і пропозицію впливають цінові та нецінові детермінанти (фактори).

На попит впливає ряд факторів. Вони поділяються на цінові і нецінові фактори. До цінових факторів, які впливають на попит, належать:

1. Ефект процентної ставки. Він полягає в тому, що підвищення процентної ставки на гроші призводить до скорочення попиту. Механізм впливу полягає в тому, що підвищення цін на товари збільшують витрати споживачів і підприємців, а отже, їм потрібно більше грошей для придбання товарів і виплати заробітної плати. Відповідно зростає попит на гроші, підвищується процент за кредит. Якщо процентна ставка буде вищою, ніж очікуваний прибуток від купівлі інвестиційних товарів, то виробництво буде скорочуватися, тобто попит зменшиться.

2. Ефект багатства, або реальних касових залишків. При підвищенні цін реальна вартість (купівельна спроможність) накопичених фінансових активів, особливо з фіксованою грошовою вартістю (строкових рахунків або облігацій), зменшиться. Це означає, що населення реально стає біднішим, менше купує товарів національного виробництва, попит падає.

3. Ефект імпортних купівель. Підвищення цін в країні призведе до зростання купівлі імпортних товарів і зменшення експорту за кордон, що вплине на обсяг національного виробництва і рівень попиту. Під дією цінових факторів попит змінюється за кривою D. Таким чином, підвищення рівня цін веде до зменшення попиту і навпаки.

Існують також нецінові фактори, які впливають на попит. До них належать:

1. Зміни в споживчих витратах: добробут населення; очікування споживача; заборгованість споживача; податки.

2. Зміни в інвестиційних витратах: процентні ставки (за рахунок інших факторів, крім зміни рівня цін); очікувані прогнозні прибутки від інвестицій; податки з підприємств; технологія (нові технології вимагають збільшення інвестицій); надлишкові потужності.

3. Зміни в державних витратах.

4. Зміни у витратах на чистий обсяг експорту: національний доход у закордонних країнах-імпортерах вітчизняної продукції; валютні курси (падіння курсу національної валюти призводить до зростання імпорту і навпаки). Під дією нецінових факторів крива попиту D (рис. 1.3) переміщується праворуч вгору, якщо попит збільшується (D> D2); ліворуч вниз, якщо попит зменшується (крива D1).

P

D1 D D2

Q

Рис. 1.3 Вплив нецінових факторів на попит.

На пропозицію впливає ряд факторів, які також поділяються на цінові та нецінові. До цінових факторів належать:

1) зміна процентної ставки;

2) зміна рівня цін.

До нецінових факторів належать:

1) зміна економічних правових норм: податки з підприємств та субсидії; державне регулювання;

2) зміни цін на ресурси (наявність власних ресурсів; ціни на імпортні ресурси; співвідношення на ринку національних та імпортних ресурсів);

3) зміни в продуктивності праці. Під впливом нецінових факторів крива пропозиції (рис. 1.4) переміщується: ліворуч вгору, якщо пропозиція спадає внаслідок збільшення витрат виробництва (S > S1); праворуч вниз, якщо пропозиція зростає (S > S1);

P S1 S S2

Q

Рис. 1.4. Вплив нецінових факторів на пропозицію

Вирішальними і для попиту, і для пропозиції є економічні та соціальні фактори. Це пояснюється сталими особливостями формування виробничих і соціальних відносин у сфері виробництва й обігу. Якщо для ринкового попиту визначальними економічними факторами є базовий рівень розвитку потреб і задоволення їх, рівень доходів, принципи їх розподілу та структура цін, то пропозиція найчутливіше реагує на зниження витрат виробництва. Це передусім рівень автоматизації, механізації та комп'ютеризації процесів, здешевлення і заміна компонентів виробництва, розвиненість інфраструктури, характер державного регулювання підприємництва. Соціальні фактори, впливу яких зазнають на собі попит і пропозиція, є, врешті-решт, похідними від класово-професійної структури суспільства, стану культури та освіти, їхній вплив має довгостроковий характер і відзначається інерційністю. Частка коштів на культуру, науку і освіту, яку виділяють держава і підприємства, на роки вперед може визначити процвітання чи відставання національних сфер (галузей) виробництва і споживання. Формування відповідних ринкових пропорцій у цьому випадку буде віддзеркаленням дії цих факторів суспільне значущих за своєю природою. Тісно пов'язані з соціальними демографічні фактори. Це чисельність і склад населення, народжуваність і відтворення працездатного населення, формування і розміри сім'ї. Вони є первинними для пропорцій суспільного виробництва і ринкових співвідношень. Механізм впливу найдієвіших факторів попиту і пропозиції покладений в основу маркетингу. Визначення життєвого циклу окремих товарів та планування їх збуту ґрунтується на так званій сегментації ринків. Відповідно до частки факторів формується модель з системою ринків-сегментів: географічним (площа місцевості, клімат, щільність населення і компактність проживання), психологічним (співвідношення суспільних груп, спосіб життя, характерні типи особистості), демографічним (статевовікова структура, розміри сім'ї) тощо. Сегментація ринку сприяє ефективній організації його, зменшенню суспільних та індивідуальних витрат виробництва тощо.

1.4 Характеристики попиту та пропозиції на ринку сільськогосподарської продукції

Сільське господарство, як ні жодна інша галузь народного господарства, навіть за наявності дійового державного регулювання найменше відійшло від середовища чистої конкуренції. Ми вже зазначали, що в цій галузі функціонує багато підприємств, а тому кожне з них, виробляючи, як правило, однорідну продукцію, не в змозі впливати на бажані для них зрушення у попиті і пропозиції, а отже, і на ціну. На користь цього висновку засвідчує і те, що для сільськогосподарської продукції притаманний відносно невеликий діапазон якості. В зв'язку з цим неможливо здійснити концентрацію виробництва продукції певного рівня якості в руках обмеженої кількості товаровиробників і завдяки цьому впливати на рівновагу ринку. Тому аграрні підприємства будують свою виробничу і маркетингову діяльність з урахуванням тієї обставини, що ціни на сільськогосподарську продукцію і ресурси, які вони закуповують, формуються під впливом зовнішніх факторів, які не піддаються або мало піддаються впливу кожного окремого сільськогосподарського товаровиробника. За сукупності цих причин на ринку сільськогосподарської продукції рельєфно проявляється зв'язок між попитом і пропозицією.

На будь-який товар, у тому числі і сільськогосподарського походження, ціна рівноваги досягається лише тоді, коли попит на продукцію D відповідає її пропозиції S. На рис. 1.5 показано той випадок, коли попит урівноважений з пропозицією. За такої умови на ринку не буде ні дефіциту, ні лишків продукції, ціни на неї стабілізуються., задовольняються потреби споживачів.

Р D Лишки продукції S

K3 K4

P1 E

K2 K1

Дефіцит продукції

0 Q3 Q1 Q2 Q

Рис. 1.5. Ціна рівноваги.

Ордината точки Е перетину кривих D і S вказує на ціну рівноваги Р1, за якої попит урівноважується з пропозицією за обсягу виробництва Q1. Якщо, скажімо, попит зростає до точки К1, то це означатиме, що потрібно продати продукції обсягом Q2. Але цій потребі відповідає пропозиція в точці К2 за меншого обсягу пропозиції продукції Q3. Як бачимо, за таких умов виникає дефіцит продукції в розмірі Q2 -- Q3. За зменшення попиту, наприклад, до точки К3 матиме місце зворотний процес -- виникнуть лишки продукції, розмір яких також визначається в даному випадку різницею між Q2 і Q3.

Проте насправді повний збіг попиту і пропозиції -- явище тимчасове, що часто порушується. Попит і пропозиція змінюються під впливом ряду обставин і насамперед через зміну ціни. За її зростання збільшуватиметься пропозиція продукції, оскільки це економічно вигідно виробникам. Водночас зниження ціни стимулює зростання попиту на продукцію. Адже за тих самих витрат покупці матимуть можливість придбати більше продукції, ніж раніше.

Сільське господарство й аграрні підприємства працюють в умовах ризику і невизначеності через істотний вплив природних факторів. Саме під дією цих факторів можуть безпосередньо змінюватися попит і пропозиція, встановлюватися нова рівновага, а отже, і нова ціна.

Припустімо, що внаслідок епізоотії у спеціалізованих тваринницьких підприємствах різко скоротилася потреба в концентрованих кормах. Досягнута раніше рівновага в точці Е1 (рис. 1.6, а), якій відповідає ціна Р1, буде порушена через скорочення попиту, що графічно відображається зсувом кривої D ліворуч до D1. Пропозиція зерна при цьому залишається сталою, оскільки його виробники не змогли своєчасно зреагувати на зміну попиту, а тому характер кривої S не змінюється. Внаслідок цього склалася нова рівновага в точці Е2, якій відповідає ордината Р2 -- ціна, рівень якої нижчий за ціну Р1.

Але не виключена можливість, що попит на зерно може зрости внаслідок розширення спеціалізованими тваринницькими підприємствами поголів'я худоби, що спричинятиметься підвищенням попиту на тваринницьку продукцію. Якщо підприємства -- виробники зерна своєчасно не зреагують на вимогу ринку і пропозиція зерна залишиться незмінною, то раніше досягнуту рівновагу в точці Е1 буде порушено (рис. 1.6, б).

В результаті виникає нова рівновага між попитом D2 і пропозицією S у точці Е3, якій відповідатиме і вища ціна на зерно Р3. В даному випадку різниця між Q3 і Q1 -- це дефіцит зерна, а між Q1 і Q2 -- його лишок.



Р D1 D S P D D2 S

Р1 E1 P3 E3

Р2 E2 P1 E1

0 Q2 Q1 Q 0 Q1 Q3 Q

a б

Рис. 1.6. Зміна попиту на зерно і його вплив на ціну цього продукту.

Крім попиту, істотний вплив на ціну сільськогосподарських продуктів справляє і зміна в пропозиції, що спричиняється насамперед природними факторами. Наприклад, завдяки сприятливим погодним умовам було одержано високий урожай зернових культур, унаслідок чого зросла пропозиція зерна на ринку (крива S1 на рис. 1.7, а).

Р D S S1 P D S1 S

Р1 E1 P3 E3

P2 E2 P1 E1

0 Q1 Q2 Q 0 Q3 Q1 Q

а б

Рис.1.7. Зміна пропозиції зерна та її вплив на ціну.

Характер кривої D при цьому не змінився, і це -- досить реальне припущення, оскільки збільшити поголів'я худоби для нового обсягу пропозиції зерна S1 за короткий проміжок часу неможливо. Тому рівновага, що була досягнута раніше в точці Е1 і якій відповідає ціна Р1, буде порушена. Крива пропозиції при цьому зсувається праворуч, і завдяки цьому встановлюється нова рівновага в точці Е2, ордината якої вказує на нову, більш низьку ціну рівноваги Р2. І це зрозуміло, адже на ринок буде поставлено більше зерна на величину Q2 - Q1. А оскільки попит залишився незмінним, то перевищення пропозиції над потребою неминуче призводить до зниження ціни. В іншому разі додатково одержаний урожай зерна неможливо було б реалізувати.

Тепер неважко передбачити, як зміниться ціна в неврожайний для зернових рік. Як видно з рис. 3.3, б, зменшеній пропозиції зерна відповідає крива S3, що зсунулася ліворуч. При незмінному попиті це призводить до нового збалансування його з пропозицією в точці Е3 і встановлення ціни рівноваги Р3. Вона вища за ціну Р1, що відповідала нормальному врожаю зернових. Як бачимо, в даному випадку попит перевищує пропозицію, створюється дефіцит зерна, за якого настає рівновага з меншим обсягом закупок цього продукту в обсязі Q3.

Викладене дає змогу зробити очевидний висновок -- будь-яка зміна попиту і пропозиції на сільськогосподарську продукцію незалежно від причин , які її зумовили, повинна бути в центрі уваги сільськогосподарських підприємств, оскільки це безпосередньо позначається на рівні цін, масштабах виробництва, а отже, і на кінцевому результаті роботи -- рівні дохідності та окупності витрат.



РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Загальна характеристика підприємства

Організаціями виступають підприємства - самостійні суб'єкти господарювання, створені компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським Кодексом України (далі - ГКУ) №436-IV від 16.01.2003 p., чинного з 01.01.2004 p. та іншими законами.

ГКУ встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

Його метою є забезпечення зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвитку підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальної спрямованості відповідно до вимог Конституції України, утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України, сприяння гармонізації її з іншими економічними системами.

Відповідно до Закону України «Про підприємства» підприємство - це самостійний господарюючий, уставний суб'єкт, який володіє правами юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування (або іншими суб'єктами) для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності. Під господарською діяльністю слід розуміти діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У практиці господарювання кожне підприємство представляє собою складну економічну систему, що здійснює багато видів діяльності і являє собою первинну ланку народного господарства.

На основі суспільного поділу праці народне господарство ділиться на такі галузі: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля та ін. Статистика налічує понад 400 галузей. Від розвитку кожної з них і всієї їх сукупності залежать у кінцевому підсумку величина валового національного продукту, рівень життя населення. Україна, маючи лише 2,7 % території колишнього Союзу, створювала понад 17 % національного доходу, приблизно чверть промислової та третину сільськогосподарської-продукції, що вироблялася всіма республіками, які входили до СРСР. Україна має ряд добре розвинутих галузей, які не лише забезпечують потреби республіки, а й дають змогу частину продукції направляти в інші регіони. Питома вага України в загальному обсязі виробництва найважливіших видів промислової продукції у 2010 р. становила: вугілля--17,2 %, цукру--52,6 %, м'яса -- 21,3 %, олії--33,1 %.

Кожна галузь, що є частиною народного господарства, у свою чергу складається із сукупності окремих підприємств: державних, кооперативних, акціонерних, приватних та ін.., які випускають одну або споріднену продукцію, потрібну для задоволення певних потреб суспільства. Традиційно під підприємством розуміють фабрику, завод, колгосп, їдальню та подібні об'єкти.

Основним завданням діяльності підприємства є забезпечення потреб суспільства товарами (послугами) відповідного асортименту та належної якості. Виконання основного завдання підприємства вимагає вирішення таких окремих завдань:

- постійне підвищення ефективності виробництва;

- своєчасне і термінове впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво;

- постійне зростання культурно-технічного та професійно-кваліфікаційного рівня працівників підприємства і залучення їх до творчої діяльності (винахідництво, раціоналізаторство, новаторство).

Підприємство являє собою виробничо-технологічну, організаційну та економічну єдність. Тому поняттю підприємство притаманні економічні, юридичні та організаційні ознаки.

Основними ознаками підприємства є:

- виробничо-технічна єдність;

- економічна єдність;

- організаційна єдність.

Виробничо-технічна єдність підприємства визначається спільністю призначення продукції (послуг) або спільністю процесів її виробництва. Вона визначає єдину систему технічної документації, загальну технічну політику окремих ланок підприємства тощо.

Економічна єдність підприємства проявляється в єдності плану, обліку, спільності матеріальних, технічних і фінансових ресурсів, економічних результатів роботи та єдиної системи стимулювання.

Організаційна єдність підприємства передбачає наявність єдиного колективу, єдиної адміністрації і управління виробництвом, загальної системи їх обслуговування, що визначає спільну відповідальність за здійснювану діяльність.

В Україні у процесі роздержавлення економіки найважливішою соціально-економічною метою є передача значної частини державної власності трудовим колективам. Це основний шлях подолання відчуження трудящих від власності на засоби виробництва і результатів праці, від самого процесу праці, від управління виробництвом, від економічної влади тощо.

Законами України визначено три основних види підприємств: державне, колективне та індивідуальне. При цьому остання група має можливість створення індивідуального (заснованого на особистій праці власника), сімейного та приватного (з правом наймання робочої сили) підприємства.

Державні підприємства поділяються на два види: державне комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць, і республіканське, засноване на державній власності, а також інших видів підприємств, включаючи орендне, що не суперечить законодавчим актам України.

Для підприємств усіх форм власності затверджено загальні умови їх утворення та функціонування. Кожне підприємство повинно пройти державну реєстрацію.

Оцінкою діяльності приватних, колективних і державних підприємств може бути лише їх висока економічна ефективність, а також постійно зростаючий добробут працюючих.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

· приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

· підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

· комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

· державне підприємство, що діє на основі державної власності;

· підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Залежно від способу заснування та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який:

· виділяє необхідне для того майно;

· формує, відповідно до закону, статутний фонд, не поділений на частки (паї);

· затверджує статут;

· розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається;

· керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму;

· вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Підприємства поділяють на унітарні та корпоративні. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств установлюються Господарським кодексом України та іншими законодавчими актами.

Унітарними можуть бути підприємства - державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство має такі особливості:

· утворюється двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором);

· діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників);

· засновники спільно управляють справами підприємства на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються;

· засновники беруть участь у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства розрізняються залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік. За цими критеріями підприємства розподіляють на:

· малі;

· середні;

· великі.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

Підприємства, які базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків називають спільні підприємства.

У міжнародній практиці відомі чотири головні типи спільного підприємства, які пов'язані з рухом інвестиційного капіталу. Ними є:

* акціонерне товариство (підприємство, капітал якого складається з внесків акціонерів; засновники такого товариства емітують акції);

* товариство з обмеженою відповідальністю (об'єднання осіб, які беруть участь у діяльності фірми, причому відповідальність кожного з учасників за зобов'язаннями цієї фірми обмежується його внеском до статутного фонду підприємства в однаковій для всіх учасників пропорції до суми внеску);

* командитне товариство (різновид господарської організації у сфері виробництва та торгівлі, учасники якої поділяються на таких, що беруть на себе ризик щодо діяльності підприємства усім своїм майном (як правило, йдеться про одного такого учасника) та командитистів або вкладників, які відповідають за зобов'язаннями тільки внесеним ними капіталом та отримують відповідну частку прибутку);

* холдинг (акціонерне товариство, яке володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних організацій (банків, підприємств) з метою здійснення контролю над їхніми операціями).

2.2 Характеристика маркетингу підприємства

У практиці господарювання кожне підприємство здійснює безліч різних операцій, які за ознаками спорідненості можна об'єднати в окремі напрямки. Основним напрямком діяльності кожного підприємства, який власне і визначає доцільність започаткування виробництва в умовах жорстких конкурентних відносин, є вивчення конкурентного середовища і ринку, на якому функціонує чи на який планує вийти підприємство зі своєю продукцією (послугами). На практиці такий вид діяльності ототожнюють з маркетинговою. До спектру завдань маркетингової діяльності входить:

- дослідження ринку товарів (послуг);

- розробка та впровадження ефективних заходів товароруху;

- здійснення рекламних кампаній;

- формування обґрунтованої цінової політики;

- формування платоспроможного попиту та системи стимулювання збуту;

- розробка досконалої асортиментної політики;

- вибір каналів товароруху;

- визначення дизайну товарів (послуг);

- формування позитивного іміджу товарів (послуг);

- передбачення сервісного обслуговування тощо.

Ринкова економіка передбачає гнучкість реагування підприємства на зміни ринкової кон'юнктури, тому завданням будь-якого підприємства є побудова ефективної маркетингової інформаційної системи. Маркетингове середовище - це сукупність факторів, які впливають на підприємство і визначають можливості розвитку і взаємовідносин з цільовим ринком. Маркетингове середовище поділяється на :

а) маркетингове мікросередовище;

б) маркетингове макросередовище.

Мікросередовище - це сукупність тих факторів, на які підприємство може впливати, і між якими відбувається безпосередній ринковий обмін. Воно включає в себе:

- підприємство;

- внутрішнє середовище підприємства;

- споживачі;

- конкуренти;

- постачальники;

- посередники;

- державні та комунальні установи;

-банки.

Внутрішнє середовище - це сукупність підрозділів підприємства, які перебувають під його безпосереднім контролем. До нього входять:

- підприємство;

- керівництво;

- виробництво;

- відділ матеріально технічне забезпечення;

- фінанси;

-науково-дослідні установи;

-маркетинг.

Маркетингові посередники - це підприємства та фізичні особи, які беруть участь у маркетингових процесах підприємства (торгівельні посередники, маркетингові агенції, фірми які організовують товарорух).

Постачальники - юридичні та фізичні особи, які забезпечують підприємство матеріально-технічними ресурсами необхідними для виробництва продукції.

Споживачі - вивчається поведінка споживачів та фактори прийняття рішення про купівлю товару. Маркетинг поділяє ринки за такими типами споживачів:

а) споживчий ринок - це окремі особи чи домашні господарства, що купують товар для задоволення особистих потреб;

б)ринок виробничих товарів - це організації та підприємства, що купують товар для подальшого виробництва іншої продукції;

в) ринок посередників - це організації та фізичні особи, що купують товар з метою подальшого перепродажу;

г) ринок державних установ - урядові організації, які купують товари для надання державних або комунальних послуг.

Конкуренти - це підприємства, споживачі яких мають ідентичні або схожі потреби зі споживачами підприємства виробника. З макроекономічної точки зору, конкуренція є позитивним явищем, яка регулює ціни, співвідношення попиту і пропозиції, проте з точки зору виробника - конкуренція є перешкодою для його діяльності, яку воно змушене проводити в умовах постійної боротьби за споживача. Маркетинг розглядає, так звану модель «п'яти сил конкуренції»:

– галузеві конкуренти;

– потенційні конкуренти;

– постачальники;

– товари-замінники;

– споживачі

Маркетингове макросередовище - це фактори, якими фірма не може безпосередньо керувати, але які впливають на її господарську діяльність (економічний стан держави, доходи сім'ї, демографічний фактор, політично законодавчий, рівень НТП, соціокультурний, вплив природного середовища).

Таким чином, під маркетинговою діяльністю підприємства слід розуміти процес організації виробництва і збуту продукції, орієнтований на задоволення потреб окремих споживачів і отримання прибутку на основі дослідження і прогнозування ринку, вивчення внутрішнього та зовнішнього ринкового середовищ, розробки стратегії і тактики поведінки на ринку за допомогою маркетингових програм. В таких програмах мають бути закладені заходи щодо поліпшення властивостей товару і розширення його асортименту, вивчення психології покупців і конкурентів, а також щодо забезпечення ефективної цінової і збутової політик, оптимізації каналів товароруху, організації збуту і технічного сервісу.



РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МАРКЕТИНГОВОЇ РОБОТИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Вдосконалення діяльності в сфері маркетингу

Для підприємств, які пропонують кілька товарних одиниць для реалізації, у розробці організаційної маркетингової моделі головним є визначення основних шляхів та методів ефективної організації маркетингової діяльності. Для досягнення поставлених цілей пропонується алгоритм створення маркетингового підрозділу в агропідприємствах (рис. 3.1). Підприємствам, які реалізують продукцію кількох асортиментних груп, пропонується об'єднати кілька маркетингових ринкових структур в одну з метою отримання максимального ефекту.

Отримані результати свідчать про необхідність створення ефективної маркетингової програми, основною особливістю якої є те, що програму потрібно складати щодо кожного з елементів комплексу marketing-mix, які добираються до кожного продукту агропідприємства. Враховуючи, що напрями розвитку маркетингової стратегії повинні включати оптову та роздрібну торгівлю продовольчими товарами, які визначаються Концепцією розвитку внутрішньої торгівлі України, пропонується звернути увагу на необхідність створення конкретних умов для конкуренції у сфері обслуговування населення.

Для підвищення ефективності та збільшення товарообороту оптовими підприємствами пропонується створити об'єднання виробничих, торговельних, сервісних та інших установ, які в результаті можуть стати основою формування фінансово-промислово-торговельних груп, що можуть утворювати об'єднання, які контролюватимуть окремі регіони та сегменти оптового ринку товарів у межах законодавства України.

Сучасні тенденції розвитку управління маркетингом у сільськогосподарських підприємствах пов'язані з відповідними змінами ринку, які полягають у:

а) зростанні цінової конкуренції та посиленні конкуренції загалом;

б) підвищенні якості продукції, що пропонується споживачеві;

в) швидкій появі та розповсюдженні товарів-новинок;

г) появі нових сегментів ринку;

д) постійних змінах у структурі споживчого попиту;

е) збільшенні каналів розповсюдження продукції;

є) збільшенні витрат на рекламу, пропаганду і загалом на товаропросування продукції й маркетингові заходи;

ж) зростанні ролі державного регулювання економіки та вирішенні соціальних проблем;

з) впливі європейської інтеграції та глобалізації економіки.

На основі аналізу та вивчення досвіду зарубіжних і вітчизняних учених пропоную ефективне ведення маркетингового управління з урахуванням таких засад: інформація про конкурентів та їх переваги (для агропідприємств з кількома асортиментними групами вони полягають у концентрації роботи сільськогосподарського підприємства на індивідуальних нішах ринку, що вимагає спеціальних знань і навичок, чітко сформованої організації та процесу роботи, орієнтації на споживача; для сільськогосподарських підприємств з випуском багатьох асортиментних груп товарів перевагами вважається широта охоплення, можливості економити на витратах, наявність власних фінансових структур, досвід роботи на цільових ринках); визначення ролі диференціації товарів, що полягає в кращих їх якостях, новаторських можливостях, популярної торгової марки та прагнення задовольнити споживача краще, ніж конкуренти; вивчення зовнішнього середовища, що полягає в постійному дослідженні макроекономічного (науково-технологічного, соціального, політичного, правового) та мікроекономічного (розміру ринку, поведінки споживачів, каналів розповсюдження продукції, показників виробництва) оточення; аналіз конкурентного середовища, що дає змогу аналізувати та постійно вивчати конкурентів, нові товари, маркетинговий аудит; порівняння сильних і слабких сторін (як власного підприємства, так і підприємств-конкурентів), що передбачає чіткий аналіз стану на кожному сегменті ринку, планування нової продукції та виходу її на ринки, процесу закупівлі обладнання, вдосконалення існуючих технологій, продажу готової продукції, якості управління маркетинговою діяльністю, пошук нових ринкових можливостей та ефективне застосування власних переваг; удосконалення сегментації ринку, тобто зміна пропозиції відповідно до зміни попиту клієнтів. При цьому варто врахувати потреби споживачів продукції, вивчити проблеми з позиціонування, зробити правильний вибір сегмента ринку; постійне інформування про розвиток товару та ринку, на якому він функціонує, враховуючи всі стадії життєвого циклу товару; правильне та ефективне визначення стратегії та послідовне її дотримання, врахування при цьому кращих власних ресурсів, постійного зростання обсягу збуту та збільшення прибутків; постійна орієнтація на клієнтів і споживачів продукції; дотримання поставлених цілей та основних маркетингових концепцій, стратегій і методів їх досягнення.

...