Вплив інтеграції на розвиток внутрішньо-регіональної торгівлі Європейського союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Київський національний економічних університет імені Вадима Гетьмана»

Факультет міжнародної економіки та менеджменту

Кафедра «Міжнародної економіки»

Курсова робота

на тему: Вплив інтеграції на розвиток внутрішньо-регіональної торгівлі ЄС

Студентки

Дідух Олени Сергіївни

Науковий керівник

Цимбал Людмила Іванівна

Київ 2014

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи міжнародної економічної інтеграції

1.1 Сутність і особливості міжнародної торговельно-економічної інтеграції

1.2 Економічні наслідки вступу країн до торгово-економічних угруповань

2. Особливості та значення внутрішньо-регіональної торгівлі ЄС

2.1 Вплив ступеню інтеграції країн-членів ЄС на зміцнення внутрішньо-регіональних торгівельних зв'язків

2.2 Процес адаптації нових членів ЄС як фактор поглиблення інтеграційних процесів

3. Регіональні Євроінтеграційні пріоритети України

3.1 Проблеми посилення торгівельних зв'язків між Україною та Європейським Союзом.29

3.2 Перспективи співпраці та напрями Євроінтеграції України

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Європейська інтеграція - це основний напрямок розвитку континенту, який визначає як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. інтеграція економіка союз

В цілому ж розвиток європейської регіональної інтеграції сприяє більшій взаємозалежності країн-членів ЄС, що в свою чергу також стимулює глобалізаційні процеси, оскільки на теренах цих країн формується єдиний економічний простір - глобалізація в обмежених масштабах. З іншого ж боку, регіональні інтеграційні утворення сприяють їх відособленню та своєрідного відокремленню від глобальної системи світового господарства.

Форму міжнародного міждержавного співробітництва, яку демонструє ЄС, можна вважати найвищим проявом регіоналізму на найвищому рівні, оскільки інтеграційні зв'язки охоплюють різні держави, які мають порівняні рівні розвитку, спільність національних інтересів, подібність політичних систем, культур, історичних традицій тощо. Важливість цього підтверджується наявністю відповідних загальноєвропейських інституцій, діяльність яких спрямована саме на вирішення проблем регіонального розвитку, реалізацією регіональної політики як відокремленого напряму європейської політики тощо. При цьому поглиблення інтеграційних процесів невід'ємно пов'язане з розвитком внутрішньої регіоналізації через розвиток регіонів як складових національних держав.

Дослідженню проблематики розвитку процесів європейської регіональної інтеграції присвячені праці багатьох дослідників. Проведені ними дослідження процесів регіоналізації є актуальним не лише з точки зору практичної необхідності пізнання сучасного світу, а й має концептуальне значення.

Метою курсової роботи є виявлення закономірностей подальшого розвитку європейської моделі розвитку регіональної інтеграції та її вплив на внутрішньо-регіональну торгівлю ЄС.

Об'єктом дослідження даної роботи виступають міжнародні відносини з приводу торгівлі та інтеграційних процесів.

Предмет дослідження - євроінтеграційні процеси та їх вплив на внутрішньо-регіональну торгівлю ЄС.

Мета курсової роботи - неупереджене комплексне дослідження на основі вивчення нормативних та публіцистичних джерел змін у внутрішньо-регіональній торгівлі ЄС, що відбуваються під впливом інтеграційних факторів.

Вказана мета обумовила наступні завдання дослідження:

- проаналізувати сутність і особливості міжнародної торговельно-економічної інтеграції;

- визначити економічні наслідки вступу країн до торгово-економічних об'єднань;

- дослідити вплив ступеню інтеграції країн-членів ЄС на зміцнення внутрішньо-регіональних торгівельних зв'язків

- охарактеризувати процес адаптації нових членів ЄС як фактор поглиблення інтеграційних процесів;

- встановити основні проблеми і перспективи Євроінтеграційних пріоритетів України.

Методологічну базу роботи складає діалектичний метод, що передбачає об'єктивне і всебічне вивчення явищ в їхній єдності і взаємозв'язку, з урахуванням логіки суспільного розвитку.

Використовувалися також метод порівняльного аналізу, методи статистичної обробки матеріалу, логічно-історичний, системно-структурний методи. Широке застосування в роботі знайшли і прийоми формальної логіки: аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, абстрагування.

Зазначені методи застосовувались мною як окремо так і в поєднанні один з одним, з метою всебічного дослідження теми роботи.

1. Теоретичні основи міжнародної торговельно-економічної інтеграції

У сучасному розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають як процес стирання відмінностей в умовах діяльності економічних суб'єктів -- представниками різних держав.

Міжнародна економічна інтеграція - це етап у процесі розвитку міжнародного поділу праці, для якого характерним є утворення однорідного, внутрішньо-єдиного господарського організму, що охоплює декілька країн, виникнення цілісності відокремленого комплексу держав. Хронологічно інтеграційний тип міжнародних економічних відносин почав формуватися після другої світової війни.

В основі інтеграції лежать об'єктивні потреби розвитку продуктивних сил.

У загальному вигляді об'єктивну причину міжнародної економічної інтеграції можна визначити як необхідність подолання суперечності між очевидними реальними вигодами для підприємств від участі в міжнародному поділі праці та негативними факторами міжнародної економічної взаємодії - територіальною віддаленістю, меншою мобільністю факторів виробництва і ресурсів, митних та валютних обмежень тощо. Інтеграційні процеси за своєю природою - явище складне та суперечливе. Їх розгортання та розвиток може бути зумовлене як економічними, так і політичними чинниками [1].

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні поняття можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція є вищим рівнем розвитку міжнародних економічних відносин. Як процес інтеграція виявляється в стиранні відмінностей в умовах діяльності економічних суб'єктів -- представників різних держав.

Маючи яскраво виражену регіональну специфіку, економічні інтеграційні угруповання країн можуть формуватися різними шляхами, однак, щоб інтеграційний процес розвивався послідовно необхідні певні цілеспрямовані дії на всіх етапах, які детермінуються історичними умовами, традиціями і особливостями розвитку країн, що інтегруються, та досягнутим на передінтеграційному етапі рівнем їх взаємодії, а також зовнішніми викликами і впливами. Останні все більше набувають рис глобальності, що активізує інтеграційні процеси і надає їй якісно нових рис та безпрецедентної масштабності.

Розвиток інтеграційних процесів передбачає певне їх правове закріплення або інституціоналізацію.

Основними типами торгово-економічних союзів є:

1) зона вільної торгівлі;

2) митний союз;

3) спільний ринок;

4) економічний союз;

5) повна економічна інтеграція.

Відзначимо, що в сучасному світі лише одне міжнародне інтеграційне угруповання пройшло чотири етапи це - Європейський союз. Інші інтеграційні об'єднання поки що пройшли в своєму розвитку 1-й та 2-й етапи.

При створенні зони вільної торгівлі учасники домовляються про взаємне скасування митних тарифів та квот. Разом з тим по відношенню до країн не членів об'єднання кожен учасник зони вільної торгівлі має право проводити власну політику.

Відмінність митного союзу від зони вільної торгівлі полягає в тому, що його учасники не тільки скасовують тарифи і квоти в торгівлі між своїми країнами, а й проводять узгоджену зовнішньоторговельну політику щодо третіх країн (єдиний зовнішній митний тариф) [1, с. 83].

Третім етапом у розвитку міжнародної економічної інтеграції є спільний ринок. На сьогодні цей тип торгово-економічних союзів реалізований в ЄС, на досвіді якого зроблені практичні і теоретичні висновки. До тих характеристик, які притаманні митному союзу, даний тип передбачає скасування перешкод для вільного переміщення між країнами всіх факторів виробництва.

Створення економічного союзу передбачає, крім ознак, притаманних спільному ринку, проведення країнами-членами узгодженої економічної політики. Теоретичних розробок, які стосуються проблематики створення та функціонування економічного союзу, дуже мало, практично відсутній досвід для узагальнень і висновків. У практиці функціонування ЄС основні напрямки політики країн-членів та Союзу визначаються спільно у вигляді рішень Ради Міністрів, який також контролює хід економічного розвитку кожної країни і Союзу в цілому. У випадках невідповідності економічної політики певної країни основним напрямкам ЄС, Рада Міністрів приймає відповідні рішення.

1.1 Сутність і особливості міжнародної торговельно-економічної інтеграції

На розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції діє багато факторів -- політичних, економічних, науково-технологічних, соціокультурних, глобальних тощо (рис.1.1). Всезростаючий вплив на розвиток міжнародної економічної інтеграції справляють науково-технологічні фактори, особливо розвиток транспортних та інформаційно-комунікаційних мереж, що спричинило різке «скорочення відстаней».

Вагоме, а іноді й вирішальне значення мають політичні інтеграційні фактори, безпосередньо пов'язані з факторами економічними, науково-технологічними, соціокультурними.

Останні, не маючи прямого впливу на інтеграцію, формують відповідне середовище її розвитку. Глобальні фактори потребують окремого розгляду, а серед їх традиційних компонент слід відзначити наявність і необхідність розв'язання таких проблем людства: демографічної (народонаселення); ресурсного забезпечення виживання і розвитку (сировиною, енергією, продовольством); екологічної (здоров'я людини); використання Світового океану та Космосу, нерівномірності економічного зростання, безпеки розвитку тощо.

Проінтеграційні фактори

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Фактори і структура сучасного інтеграційного процесу

На мікрорівні вирізняють горизонтальну, вертикальну, змішану інтеграцію, а на макрорівні інтеграція розвивається на основі формування економічних об'єднань країн з тим чи іншим ступенем узгодження їхніх національних політик (регіональна інтеграція) та через проінтеграційну діяльність міжнародних економічних організацій (СОТ, МВФ, СБ, МОП та ін.).

Економічні чинники міжнародної економічної інтеграції виступають першопричиною інтеграції, як правило, коли мова йде про інтеграційні процеси серед високорозвинених країн. Внаслідок розвитку міжнародних ринків товарів та послуг, капіталів та трудових ресурсів господарські системи таких країн перетворюються на єдине ціле. У результаті внутрішні державні заходи щодо економічного регулювання здійснюють активний вплив на економіку і господарську політику інших країн, особливо тих, з якими їх пов'язують тісні економічні зв'язки (підтримка рівня позичкового проценту, державні субсидії окремим галузям економіки, рівні податків, внутрішні ціни, заробітна плата, технічні стандарти).

Це спричиняє об'єктивну потребу в узгодженні на державному рівні основних цілей і методів регулювання не тільки зовнішньоекономічних зв'язків, але і тих аспектів національної внутрішньогосподарської політики, які торкаються економічних інтересів інших держав.

Таке узгодження поділяється на два види:

1) передбачає координацію зусиль щодо знищення перешкод на шляху міжнародного руху товарів, капіталів та послуг;

2) передбачає узгодження цілей, інструментів і створення інститутів для здійснення групою країн спільної економічної політики.

Політичні чинники виступають першопричиною інтеграції, коли мова йде про інтеграційні процеси серед країн, що розвиваються. У 60-ті роки майже у всіх регіонах «третього світу» стали виникати торговельно-економічні угруповання. Їх нараховується більше 50.

На розвиток процесів міжнародної регіональної економічної інтеграції діє багато факторів -- політичних, економічних, науково-технологічних, соціокультурних, глобальних (рис. 1).

Проінтеграційний вплив економічних факторів зумовлений, в першу чергу, розвитком країн, груп країн та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу обмежених ресурсів, бажанням держав і корпорацій найбільш ефективного їх використання у власних цілях.

Серед новітніх факторів -- глобальна “уніфікація” економічного розвитку за рахунок, насамперед, спрямованої на відкриття національних економік масштабної діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК) та міжнародних економічних організацій. [9, с. 214]

Всезростаючий вплив на розвиток міжнародної економічної інтеграції справляють науково-технічні фактори, особливо розвиток транспортних та інформаційно-комунікаційних мереж, що призвело до різкого “скорочення відстаней”. Вагоме, а іноді й вирішальне значення мають політичні інтеграційні фактори, безпосередньо пов'язані з факторами економічними, науково-технологічними, соціокультурними.

Сучасним процесам міжнародної регіональної економічної інтеграції притаманні: динамізм, зумовлений як дією об'єктивних факторів, так і “ланцюговою” реакцією країн світу на розвиток окремих інтеграційних угруповань; нерівномірність розвитку й реалізації форм міжнародної економічної інтеграції, спричинена проявами очевидних відмінностей економічного розвитку країн і регіонів світу; розвиток поряд з інтеграційними -- дезінтеграційних процесів (локального чи міжнародного характеру) та процесів повної, часткової чи розширеної реінтеграції.

У разі повної реінтеграції відновлюються ті чи інші інтеграційні угруповання в попередньому складі на тих самих політико-економічних засадах. Часткова реінтеграція спостерігається, коли об'єднуються окремі учасники інтеграційних угруповань на попередніх принципах або всі учасники, але на якісно нових засадах. Розширена реінтеграція характеризується включенням у відновлювані інтеграційні об'єднання нових учасників на тих чи інших засадах. Зрозуміло, що проблематика реінтеграції особливо актуалізується стосовно формування і розвитку взаємовідносин пострадянських та постсоціалістичних країн.

В сучасній інтеграційній практиці є приклади майже кожного з видів реінтеграції (СНД, Балтійський союз, ЦЄЗВТ, ОЧЕС, ГУУАМ тощо). Гіпотетично можна говорити і про дезінтеграцію глобальну, коли дезінтеграційні фактори переважать проінтеграційні. [12, с. 130]

Економічна природа інтеграційних угруповань та взаємовідносин між країнами, що їх утворюють, зумовлює логіку і наступність у становленні та розвитку форм регіональної торговельної інтеграції.

Світогосподарський досвід показує, що суб'єктивно форсоване утворення міжнародних регіональних об'єднань з більш глибокою інтеграцією при недостатній розвиненості попередніх очікуваного результату не дає.

Це, зокрема, наочно підтверджує практика “забігання вперед” у СНД, коли лише документальними залишаються декларовані інтеграційні цілі митних союзів.

1.2 Економічні наслідки вступу країн до торгово-економічних угруповань

Приєднання будь-якої країни до торгово-економічного союзу, безумовно, здійснює певний вплив на параметри її економічного функціонування.

Виділяють два основних напрямки, за якими здійснюється дослідження наслідків входження держав до інтеграційних угруповань:

- статичний;

- динамічний аналіз.

У межах статичного аналізу можна прослідкувати два варіанти наслідків вступу до торгово-економічних союзів:

- потокоутворюючий ефект;

- потоковідхиляючий ефект.

Потокоутворюючий ефект означає переключення, внаслідок приєднання до інтеграційного угруповання, її попиту і, відповідно, споживання від виробника з вищими витратами до виробника з нижчими. Розглянемо таку ситуацію за допомогою графіку (рис.1.2).

Рис. 1.2 Наслідки приєднання країни до інтеграційного об'єднання. Потокоутворюючий ефект

Припустимо, що країна Х не входить до інтеграційного угруповання. У країні Х виробляється певний товар. Умови виробництва цього товару не найкращі. Щоб захистити національне виробництво від іноземної конкуренції в країні Х введено мито на імпорт. За таких умов країна Х виробляла даний товар в обсязі Q1, а споживала в обсязі Q2, імпортуючи (Q2 - Q1). Після приєднання до інтеграційного угруповання в країні Х відмінено мито на імпорт, і рівень ціни на товар знизився на розмір мита за рахунок того, що тепер країна Х імпортує цей товар від найкращого виробника. Споживання цього товару виросло до Q3, а виробництво скоротилось до Q4. Обсяг імпорту збільшився.

Очевидно, що зниження ціни спричинить зростання рівня споживання в обсязі, який дорівнює сумі площ (1 +2+3+4). А виробники товару з країни Х матимуть збитки, пов'язані із скороченням випуску (1). Збитки понесе також бюджет (3), оскільки він не одержує надходжень у вигляді мита. Таким чином, приєднання країни Х до інтеграційного угруповання дасть їй чистий виграш у вигляді (2 + 4).

Потоковідхиляючий ефект означає спричинене приєднанням до інтеграційного об'єднання переключення попиту від виробника за межами об'єднання, який має нижчі витрати, до виробника, який має вищі витрати, але є членом інтеграційного об'єднання. [8, с. 23]

На графіку 1.3. зображені наслідки приєднання країни до інтеграційного об'єднання у випадку виникнення потоковідхиляючого ефекту. Припустимо, що країна Х не входить до інтеграційного угруповання. Вона випускає певний товар в обсязі Q1, а споживає в обсязі Q2. Імпорт становить (Q1 - Q2). У країні Х встановлені єдині ставки імпортного мита для всіх імпортерів. Тому в найкращому положенні був той імпортер, в якого витрати нижчі.

Рис. 1.3 Наслідки приєднання країни до інтеграційного об'єднання. Потоковідхиляючий ефект

Припустимо, що країна Х входить до інтеграційного об'єднання. За цих умов імпортне мито щодо країн-партнерів скасовується. Припускаємо також, що виробник, в якого найнижчі витрати на виробництво даного товару, не входить до інтеграційного угруповання.

За цих умов товар, що виробляється у країнах-членах угруповання, для споживачів країни Х виявляється дешевшим від виробленого найефективнішим способом, оскільки останній підлягає митному обкладенню.

Тобто (P + tariff) > P, хоча P < P1. Таким чином, відбулась переорієнтація на виробника, чиї витрати вищі. У результаті споживчий надлишок збільшився на суму (1+2+3+4). Виробники країни Х понесли збитки (1). Втрати бюджету склали - (3+5). Сумарний ефект становить: (1+2+3+4) - (1+3+5) = (2+4) - (5). Тобто результат (загальний сукупний виграш матиме місце чи загальні сукупні збитки) залежатиме від співвідношення (2+4) та (5).

Відзначимо, що потоковідхиляючий варіант матиме місце за умов, коли імпортне мито по відношенню до країн не членів угруповання буде занадто високим, або якщо різниця у витратах виробництва даного товару всередині і за межами об'єднання невелика.

У цьому випадку скасування навіть невисоких митних ставок зробить його виробництво всередині об'єднання дешевшим порівняно з виробництвом за межами об'єднання. Недолік статичного аналізу полягає в тому, що одним із його припущень є незмінне положення кривих попиту і пропозиції в умовах зміни характеру і напрямку експортно-імпортних операцій.

У реальній же дійсності, якщо країна приєднується до інтеграційного об'єднання, то криві попиту і пропозиції зміщуються. Тобто приєднання до інтеграційних угруповань значно різноманітніше за своїми наслідками, ніж це було показано в межах статичного аналізу. [8, с. 27]

З точки зору динамічного аналізу можна виділити наступні переваги приєднання країни до інтеграційного об'єднання:

1) збільшення розміру ринку дозволить вітчизняним фірмам одержувати ефект від збільшення масштабів виробництва (що має особливе значення для невеликих країн);

2) зовнішня економія. Мова йде про те, що розширення міжнародної торгівлі спричиняє вдосконалення інфраструктури країн-учасників союзу, що, в свою чергу, скорочує витрати на експортно-імпортні операції;

3) позиція кожної країни-члена інтеграційного угруповання як учасника різноманітних торгових та економічних переговорів є більш виграшною порівняно з позицією окремої країни, що не входить до жодного з об'єднань. Це дозволяє забезпечити країнам-членам певні переваги;

4) більша конкуренція між країнами-учасниками союзу стимулює ділову активність та послаблює рівень монополізації;

5) приєднання до інтеграційних угруповань сприяє швидкому розповсюдженню інформації та передової технології.

У межах динамічного аналізу досліджуються не тільки позитивні, але й негативні наслідки приєднання країни до інтеграційного об'єднання.

До них можна віднести:

1) певний збіг обставин може спричинити відтік ресурсів з менш розвинутих країн до більш розвинутих в економічному відношенні членів союзу;

2) може відбутися розповсюдження олігополії з однієї країни на всю територію інтеграційного об'єднання;

3) може виникнути ефект втрат від збільшення масштабів виробництва, пов'язаний з виникненням занадто великих компаній, що стають занадто забюрократизованими і тому неефективними;

4) країнам-членам інтеграційного об'єднання необхідно частину своїх бюджетів витрачати на функціонування інтеграційного об'єднання.

Сучасна теорія міжнародної економічної інтеграції характеризується розумінням її як об'єктивної тенденції світогосподарського розвитку із очевидними ефектами внаслідок: усунення дискримінації та бар'єрів між країнами-учасницями інтеграційних угруповань у переміщенні товарів, послуг, капіталу, робочої сили та підприємництва; стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері; динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії на масштабах виробництва; забезпечення достатнього рівня конкуренції тощо. Разом з тим як зарубіжні, так і внутрішні дослідники поки що не дають однозначної відповіді стосовно конкретних переваг країн, що є членами угруповання, над країнами поза інтеграційним об'єднанням, особливо якщо вони мають несамодостатню “урядову” національну економіку. [2, с. 284]

Особливістю розвитку регіональної торговельно-економічної інтеграції є не тільки очевидна кількісна і якісна динаміка, але й наявність дезінтеграційних проявів локального, міжнародного і глобального масштабів. Разом з тим, дія економічних, політичних і соціальних проінтеграційних факторів сприяє посиленню інтеграційних та реінтеграційних тенденцій, якими охоплені практично всі країни світу, в першу чергу, постсоціалістичні та пострадянські.

2. Особливості та значення внутрішньо-регіональної торгівлі ЄС

Для виявлення причин, характеру та динаміки розвитку внутрішньо-регіональної торгівлі ЄС повернемося на кілька десятиліть тому. Так , перед початком Другої світової війни торгівля європейських країн більшою мірою була зорієнтована на зовнішні ринки. Однак наслідки війни спонукали країни Європи об'єднати зусилля для захисту своїх економічних і стратегічних інтересів, в тому числі змінити свою торгівельну політику. Успішна реалізація договорів про створення ЄОВС , ЄЕС і Євроатому, Європейського економічного простору сприяла реформуванню зовнішньоторговельної політики європейських країн.

Таким чином, в європейському регіоні на даний час продовжує формуватися цілісний соціально-економічний організм (економічний простір) з єдиною валютно-фінансовою системою, єдиною (в основному) правовою системою і найтіснішою координацією торгівельної та зовнішньоекономічної політики держав-членів.

Нами проаналізовано період 1960-2007 рр. за цей період частка взаємного експорту ЄС - в загальному обсязі експорту мала явну тенденцію зростання. У 1960 р. ця величина становила 49,4 % , в 1980 р. - 61 % , в 2000 р. - 62 % , в 2003 р. - 62 % , в 2007 р. - вже 68 %. Взаємний імпорт також збільшився (з 46 % в 1960 р. до 64% в 2007 р.). ( Розраховано за: [ 17 ]).

Це свідчить про те , що країни прагнуть мати своїми торговими партнерами в основному ближніх сусідів-членів даного європейського інтеграційного угруповання.

Проте, торгівля всередині Євросоюзу (у міру розширення складу його членів) розвивалася по-різному у різних країн-членів. Так, наприклад, мінімальна (у порівнянні з іншими країнами ЄС) залежність в імпорті та експорті від внутрішнього ринку ЄС спостерігалася у Німеччині, Великобританії, Греції та Італії. Маючи в своєму розпорядженні високорозвинену індустрію, ці країни досить значну частину своєї продукції експортують на зовнішні ринки.

Іншими словами, питома вага внутрішньоблокової торгівлі в більшості країн, що складають «ядро» ЄС, є не настільки високим, як у інших членів ЄС (від 55 до 65% в експорті і в імпорті). У багатьох країн орієнтація на внутрішній ринок ЄС - понад 75%. При цьому розрахунки показують, що особливо сильна залежність від внутрішньоєвропейського ринку проявляється в імпорті, а не в експорті.

Безумовним лідером у внутрішньо-регіональної торгівлі ЄС є Німеччина, яка виступає в якості головного партнера з експорту для 15-ти країн-членів ЄС (по імпорту - для 19-ти).

Основний обсяг взаємних товаропотоків ЄС сконцентрований між п'ятьма найбільшими торговими партнерами [18]. Це - Німеччина, Франція, Нідерланди, Великобританія, Італія (понад 60% від загального обсягу імпорту та експорту країн-членів ЄС, проте, ця частка скорочується).

2.1 Вплив ступеню інтеграції країн-членів ЄС на зміцнення внутрішньо-регіональної торгівельних зв'язків

Збільшення складу ЄС вплинуло на динаміку внутрішньо-регіональної торгівлі кожної країни - члена Союзу.

Вступ до регіонального інтеграційного об'єднання практично у всіх країн викликало неухильне зростання частки внутрішньо-регіональної торгівлі в загальному обсязі їх товаропотоків, що говорить про посилення торговельних зв'язків з партнерами по Союзу. Країни, які вже були раніше членами ЄС, також отримали позитивний ефект від розширення Союзу. У них зміцнювалися економічні зв'язки з «новими» партнерами по Союзу. Іншими словами відбувалася диверсифікація економічних зв'язків.

Щоб оцінити ступінь інтеграції між країнами - членами ЄС нами були використані розрахунки показника індексу інтенсивності двосторонніх товаропотоків між парами країн-учасниць зроблені Радіоновою та Умеровою. [7, с. 105]

Даний коефіцієнт характеризує ступінь переваги того чи іншого торгового партнера в порівнянні з середнім рівнем пріоритетів всіх торгових партнерів.

Виконані розрахунки і проведений аналіз отриманих даних матриці показав, що відбувається поступове зміцнення торгівельних зв'язків у міру розширення і поглиблення інтеграційних процесів в Європейському регіоні. Однак слід зазначити, що до 2006 р. саме між старими членами ЄС встановилися найбільш стійкі взаємні торгівельні зв'язки з приблизно однаковим рівнем інтенсивності товаропотоків. Вступ до Євросоюзу нових держав призвів до того, що інтенсивність товаропотоків на території ЄС стала менш рівномірною. Фактично сформувалися особливі зони з високою взаємною інтенсивністю товаропотоків. Так, нами були виділені три таких ядра (зони):

а) країни Балтійського регіону;

б) країни Центральної Європи;

в) країни Середземноморського басейну.

У відмічені зони входять країни з найбільш високим показником переваги торгового партнера (коефіцієнт інтенсивності двосторонніх товаропотоків - понад 3-х).

Слід зазначити, що в інших країнах ЄС відзначався коефіцієнт інтенсивності двосторонніх товаропотоків від 1 до 3-х (середній рівень переваги торгового партнера), або - менше 1 (низький рівень переваги торгового партнера). Іншими словами збільшення складу Європейського Союзу стало імпульсом до появи на території Союзу зон з більш високою взаємною інтенсивністю товаропотоків, ніж раніше.

З одного боку, поява таких зон є основою для подальшої більш глибокої інтеграції економік країн що утворюють дані зони. Але, з іншого боку, в цьому може критися загроза цілісності всього Європейського Союзу через зростання взаємозалежності між окремими державами сформованих зон, що вже призвело до ослаблення їх економічних зв'язків з іншими партнерами по Союзу.

В якійсь мірі це є одним з факторів нерівномірності соціально-економічного розвитку членів Євросоюзу, але в підсумку це може призвести до утворення в Європі декількох зон вільної торгівлі.

Для дослідження рівня інтенсивності регіонального торгівельного обороту, як важливої характеристики інтеграційних процесів, що розвиваються у будь-якому інтеграційному об'єднанні, нами також використано індекс симетричної торговельної інтроверсії (STJ), який дозволить порівняти інтенсивність внутрішньо-регіональної і зовнішньої торгівлі інтеграційного об'єднання.

Використання гомогенних показників інтенсивності внутрішньо-регіонального (НІТІі,т) і зовнішнього товарообігу (НЕІТі,т), інтеграційного блоку дозволяють виключити вплив обсягів торгівлі об'єднання [1].

Використовуючи статистичні дані Central Intelligence Agency [17], проведемо розрахунки запропонованих індексів і представимо у таблиці 1.

Таблиця 1 Динаміка показників індексів симетричної торговельної інтроверсії та інтенсивності внутрірегіональної торгівлі в ЄС

Роки	Індекс симетричної торговельної інтроверсії	Індекс інтенсивності внутрірегіональної торгівлі
2004	0,781020026	1,633099914
2005	0,774563454	1,670772134
2006	0,764079033	1,650228008
2007	0,766129604	1,645814152
2008	0,794910207	1,994045216

Проведені розрахунки свідчать, що протягом розрахункового періоду індекс інтенсивності внутрішньо-регіональної торгівлі суттєво зріс (на 22% з 1,633 у 2004 році до 1,994 у 2008 році). Це є свідченням поглиблення внутрішньо-регоінальних зв'язків між країнами Європейського Союзу, в результаті чого внутрішньо-регіональна торгівля має більшу важливість порівняно з торговельними зв'язками з іншими країнами світу. Підтвердженням цього є і показник індексу симетричної торговельної інтроверсії, який протягом 2004-2008 рр. також поступово зростає.

На основі парного кореляційно-регресійного аналізу нами встановлено наявність, ступінь та форму зв'язку між показником глибини інтеграційних процесів, в якості якого виступатиме обсяг внутрішньо-регіонального експорту товарів та послуг (факторна ознака) та показником рівня соціально-економічного розвитку - ВВП на душу населення (результативна ознака).

Вибір форм рівнянь регресії, що найбільш точно описують зв'язок між ознаками, що досліджуються, та розрахунок їх параметрів здійснимо за таким співвідношенням формальних критеріїв апроксимації, як мінімальна сума квадратів відхилень, максимальний критерій Фішера, мінімальна відносна помилка апроксимації та відсутність автокореляції у залишках.

Як показали розрахунки, зв'язок між показниками ВВП на душу населення та обсягами внутрішньо-регіонального експорту в рамках ЄС є нелінійним та описуються логарифмічною функцією (ЄС) і має наступний вигляд:

Yx = 10271 ln x - 67661

На основі отриманих статистичних критеріїв, можна зробити висновок, що обсяги внутрішньо-регіональної торгівлі країн ЄС обумовлюють 99,5% зміни ВВП на душу населення цих країн. Отримані розрахункові значення критерію Фішера значно перевищують його критичне значення, отже, з імовірністю 95% можна стверджувати, що отримане рівняння регресії адекватно відображає залежність між ВВП на душу населення та обсягами внутрішньо-регіонального експорту. [8]

Для врахування відносної зміни результативної ознаки за рахунок факторної розрахуємо коефіцієнти еластичності. Отримані результати свідчать, що при зміні обсягів внутрішньо-регіональної торгівлі в межах ЄС на 1% ВВП на душу населення в рамках ЄС збільшується на 0,86%.

Проведений аналіз дає змогу зробити висновок, що за умови збереження тенденції зміни обсягів внутрішньо-регіональної торгівлі, тобто подальшого нарощування обсягів її експорту до запропонованих прогнозних обсягів та збереження зв'язку між цією торгівлею та ВВП, ВВП на душу населення може досягти більш високого рівня.

Що ще раз є підтвердженням позитивного впливу поглиблення інтеграційних процесів на рівень соціально-економічного розвитку інтеграційного об'єднання в цілому.

2.2 Поглиблення інтеграційних процесів в країнах ЄС як фактор розвитку внунтрішньо-регіональної торгівлі

Поглиблення регіональної інтеграції в рамках Європейського Союзу стало наслідком формування єдиного економічного простору, в рамках якого країни-учасниці об'єднання проводять єдину економічну політику. Розвиток європейської інтеграційної стратегії відбувається на поєднанні двох ключових напрямів, які передбачають можливість одночасного розширення та поглиблення ЄС шляхом диференційованого та асоційованого членства країн-учасниць та кандидатів на членство.

Зазначена система членства може охоплювати участь (або приєднання) до окремих інституційних структур ЄС, крім того через систему асоційованого членства передбачається взаємодія в окремих сферах співробітництва.

Динамічний розвиток європейської економіки забезпечить виробництво знань, які в ХХІ столітті стали найпотужнішою рушійною силою економічного розвитку, і від продукування і практичного впровадження яких залежить рівень конкурентоспроможності інтеграційних об'єднань (кожної країни тощо) в сучасному світі.

Безумовно, подальший рівень поглиблення інтеграційних процесів в країнах ЄС залежатиме від того, наскільки швидко адаптуються до загальних західноєвропейських норм країни, які будуть приєднуватись у подальшому.

Оскільки за рівнем показника ВВП на душу населення країни суттєво розрізняються, що суттєво впливає на неоднорідність (гетерогенність) ЄС. Відповідно, можна визначити декілька факторів, які будуть негативно впливати на подальший розвиток європейських інтеграційних процесів.

По-перше, суттєва різниця у досягнутих рівнях соціально-економічного розвитку країн та темпах економічної динаміки. На сьогоднішній день зберігається диференціація європейських країн як високо розвинуті (Великобританія, Німеччина, Італія, Франція тощо) і середньо розвинуті (Словаків, Болгарія, Румунія та ін.).

По-друге, на швидкість і глибину інтеграційних процесів в середені європейських країн суттєво впливають розміри країн (великі та малі країни),

Третім фактором, що гальмує інтеграційні процеси в ЄС є різний рівень розвитку ринкових відносин в самих країнах - членах ЄС.

Формування єдиного економічного (гомогенного) простору, має бути заснованим на рівному рівні розвитку всіх країн та регіонів, що входять до складу Європейського союзу, ґрунтується, перш за все на макро- і мікрорівнях інтеграційної співпраці.

Розвиток глобалізаційних процесів вимагає від країн ЄС поглиблення економічної співпраці не тільки в межах свого інтеграційного об'єднання, але й з іншими провідними акторами в системі сучасних міжнародних економічних відносин, а саме: США, Китаєм, Японією, країнами BRIC тощо. [3, с. 33]

Характер розвитку торговельної співпраці ЄС з країнами світу дозволяє визначити, що поступово ЄС скорочує обсяги співпраці з високо розвинутими країнами і нарощує об'єми торгівлі з країнами, що розвиваються та з перехідною економікою, що цілком відповідає інтеграційній стратегії розвитку ЄС.

Поступово розширюючись, Європейський союз відпрацьовує механізм економічного співробітництва, який стає надбанням світової спільноти на глобальному рівні.

Аналіз динаміки соціально-економічного розвитку країн-членів ЄС виявив особливості розвитку держав Західної та Східної Європи, деякі, в тому числі і в темпах зростання ВВП та інших показників.

З одного боку, на території Євросоюзу намітилася тенденція зближення економічних показників між лідерами і аутсайдерами, що виразилося в певному зниженні відмінностей таких у більш розвинених країн і «нових» членів ЄС. Зростання обсягів ВВП і ВВП в розрахунку на душу населення відзначався в аналізований період у всіх країнах-членах ЄС.

Але, з іншого боку, спостерігалася досить значна диференціація значень даних показників. Так, наприклад, максимальне значення ВВП в розрахунку на душу населення (Люксембург - 77700 євро, 2009 р.) відрізняється від мінімального в Болгарії та Румунії (нижче 7000 євро ) більш ніж в 10 разів [17]. Іншими словами статистика свідчить, що «нові» східноєвропейські члени ЄС поки що відстають від своїх західноєвропейських партнерів по Союзу.

Найбільш істотних результатів домоглися Кіпр, Словенія, Чехія і Мальта. Мабуть, конвергенція потребує значно більше часу, особливо під час сучасної глобальної фінансово-економічної кризи. Зокрема, для зниження великого розриву в соціально-економічних показниках Європейський союз ще 1999р. створив три програми (PHARE, ISPA, SAPARAD), фінансування яких забезпечується за рахунок власного бюджету ЄС. Так, наприклад, в Португалії протягом трьох років (1994-1999) дії програм структурної допомоги підприємствам щорічно створювалося по 35 тис. нових робочих місць замість передбачуваних 17 тис.; програма будівництва автомобільних доріг була реалізована на 74% від всього обсягу робіт, наміченого на період до кінця 1999; країна досягла середнього по ЄС показника забезпеченості населення телефонними апаратами - 42 на 100 чоловік (такого результату припускалось досягти до кінця програмного періоду). В Ірландії щороку створювалось 56 тис. нових робочих місць замість 15 тис. очікуваних. Завдяки високим темпам економічного зростання виробництво ВВП у розрахунку на душу населення в цій країні досягло 90 % від середнього по Союзу в 1995 р.

Для реалізації програм адаптації нових членів ЄС на період 2004-2006 рр. сума щорічного фінансування з бюджету Євросоюзу становила 8 млрд євро. В цілому загальні витрати Євросоюзу для розвитку десяти держав - нових членів ЄС протягом 2007-2013 рр. складуть близько 336 300 000 000 євро [17] .

Таким чином, програма адаптації та інтеграції, нових десяти країн ЄС має потужну фінансову базу. Але «інтеграція на різних швидкостях» таїть в собі серйозну небезпеку. Протягом довгого часу учасники ЄС просувалися вперед в єдиному темпі.

Для нових членів Союзу передбачалися адаптаційні періоди, по закінченню яких на них повністю поширювалися всі правила і норми ЄС. Це змушувало більш слабкі країни підтягуватися до рівня основної групи.

У рамках Євросоюзу був розроблений і реалізувався на практиці складний механізм перерозподілу коштів на користь менш благополучних регіонів. Однак політика інтеграції на різних швидкостях і деякі інші фактори призвели до скорочення темпів розвитку держав, які є «локомотивами» інтеграційних процесів у Євросоюзі (країн-засновників ЄС).

Надалі проведення подібної політики може призвести до ще більшого ослаблення позицій країн-лідерів ЄС і навіть стати причиною виходу зі складу Союзу деяких країн, тобто може призвести до дезінтеграційних процесів. Очевидно, що все це буде не зміцнювати економічний потенціал Союзу, але множити ризики його розкладу. Проте, слід зазначити, що регіональна інтеграція в Європі - це найвища ступінь інтернаціоналізації господарського життя, яка характеризується економічною взаємозалежністю країн регіону, що переходить в зрощування національних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили.

Безперечно, кожне нове розширення складу ЄС мало вплив як на інтеграційний процес і якість створюваного єдиного економічного простору, так і на внутрішньо-регіональну торгівлю.

3. Регіональні євроінтеграційні пріоритети України

Західна Європа є одним з головних торговельних партнерів України, Експорт до ЄС становив у 2008 р. понад $3,3 млрд., імпорт - $2,1 млрд. Цей показник співвідносний з підсумками зовнішньоторговельних операцій України з країнами СНД. Але якщо негатив в обмінах із СНД обумовлений імпортом енергоносіїв, то європейський негатив є результатом недоліків нашої зовнішньоторговельної політики в цілому, а конкретно -- пасивністю експортного сектора, його неготовністю працювати за конкретних умов, перевантаженістю експорту бартерними операціями, неадекватним менеджментом.

Європейський капітал в Українi приваблюють певна політична стабільність і відносна соціальна злагода порівняно з іншими регіонами пострадянського простору.

Неабияке значення мають наявність досить розвинутої інфраструктури, кваліфікованих кадрів, хороша науково-технічна база, великий внутрішній ринок і, що важливо, Україна знаходиться поруч з Західною Європою, куди Європейські компанії могли б збувати свою продукцію, особливо тих підприємств, які пов'язані з відповідними галузями в Україні давніми усталеними зв'язками та укладеними контрактами.

Безумовно, вже сьогодні країни ЄС перетворились на важливого партнера України у розвитку економічних зв'язків. Про це, зокрема, свідчать дані статистики, які показують значне збільшення-торговельного обороту між ними в останні роки. [13, с. 440]

Так, на дві країни - Німеччину та Італію припадає приблизно половина як експорту, так й імпорту України стосовно країн ЄС. А це означає, що для більшості держав членів Євросоюзу Україна все ще лишається в економічному сенсі terra incognita.

Крім того, слід звернути увагу на низьку конкурентоспроможність українського експорту на ринках ЄС і на те, що європейські країни розглядають Україну переважно як ринок збуту для власних товарів.

Відзначимо також вже традиційні для зовнішньої торгівлі України “хвороби”. Зокрема, структура експорту, орієнтована на товари з низьким ступенем переробки, що їх виготовляють у низько динамічних секторах світової економіки, стосовно яких в ЄС застосовують протекційні заходи (вироби чорної металургії, текстильної промисловості, продукція сільського господарства). А також спотворена структура імпорту, де в останні роки високотехнологічні засоби виробництва замінювалися ввезенням готових споживчих товарів, випуск яких існує або мав би бути налагоджений безпосередньо в Україні.

Отже, чимало торговельно-економічних відносин з ЄС нераціональні й не відповідають довгостроковим потребам економіки України.

3.1 Проблеми посилення торгівельних зв'язків між Україною та Європейським Союзом

Існує ціла низка проблем у торгівельних стосунках України з країнами ЄС. Головними з них видаються наступні:

- Хронічна дефіцитність торгівлі

- Відсутність помітних зрушень у товарній структурі

- Обмеження щодо подальшого нарощування експорту

- Проблеми імпорту

Слід зазначити, що торговельний дефіцит з розвиненими країнами -- нормальна річ для трансформаційних економік, адже його можна компенсувати надлишком на решті ринків; торговельні дефіцити спричинені, як правило, посиленим імпортом так званих "інвестиційних товарів" -- машин, устаткування тощо, необхідних для модернізації виробництва. За логікою системної трансформації країна, використавши цей імпорт за призначенням, здатна згодом компенсувати тимчасовий торговельний дефіцит. На жаль, Україна досі недостатньо використовує цю можливість .

Зростання обсягів торгівлі з ЄС було досягнуто без будь-яких істотних зрушень у товарній структурі. Відкриття європейських ринків Україна використала для нарощування експорту тих продуктів, які вже у минулому мали досить високі експортні квоти, спираючись на технологічну базу і на ноу-хау радянських часів. З-поміж експортної палітри металургії та хімії Україна експортувала до Європи надто вузький асортимент простих виробів з невеликими ступенем обробки.

Отже, зростання обсягів продажу цих капіталоємних товарів у ЄС було досягнуто не завдяки нарощуванню їхнього виробництва, а лише через переорієнтацію поставок з внутрішнього ринку та ринків колишнього СРСР на решту світу .

Головні носії експортного буму України до ЄС - це металургія (чорні та кольорові метали й вироби з них), одяг, продукція основної хімії та овочі. Саме за рахунок цих продуктів експорт України зростав щороку двозначними темпами.

Структурні зрушення в структурі імпорті полягали у зростанні питомої ваги перероблених продуктів харчування; натомість імпорт машин та устаткування -- певна річ, через поглиблення загальної економічної кризи - відчутно скорочувався. [2, с. 297]

Саме остання тенденція й стала на заваді широкому використанню імпорту на цілі модернізації. Лише у гнучких галузях промисловості харчовій та легкій - останнім часом можна спостерігати ознаки пожвавлення виробництва, зокрема через використання на підприємствах імпортованих інвестиційних товарів.

Решта ж галузей досі на змогла опанувати сучасні технології. Скепсис європейських партнерів щодо здійснення інвестицій у важку промисловість України пов'язаний з добре відомими хронічними валами підприємницького клімату в країні - неусталеністю законодавства, поширенням корупції та втручанням державних органів в діяльність компаній. Внаслідок цього несприятливі зрушення в галузевій структурі промисловості на користь енергоємних виробництв тільки закріпилися.

Структурні вади, притаманні українській промисловості, у свою чергу ускладнюють подальше нарощування обсягів експорту України до ЄС та, власне, підводять експортний потенціал до межі вичерпання.

Одним з головних структурних викривлень є в цьому плані так званий імпортний компонент в експорті. Традиційний український експорт є надто енергоємним. Відтак, Україна неспроможна експортувати свої традиційні товари без збільшення (або принаймні збереження незмінним) імпорту енергоносіїв.

Високий ступінь концентрації експорту (коли обмежена кількість товарних груп або товарів мають високу питому вагу у загальному обсязі) змушує країну продовжувати енергетичний імпорт. Звідси виникає замкнене коло: скорочення енергоімпорту призвело до падіння обсягів випуску в металургії, а це, серед іншого, спричинило істотне падіння обсягів експорту металів. [19]

Погляд на чинники, що уможливили такий несприятливий для України перебіг подій, недвозначно свідчить про їхній зв'язок з глибинними структурними викривленнями, притаманними теперішній системі господарювання в Україні. Недотримання міжнародних стандартів обліку стало можливим завдяки втечі підприємств у взаємну заборгованість, використанням грошових сурогатів та бартеру у розрахунках та "заощадженню" коштів шляхом невиплати заробітної плати працівникам. Якщо українські виробники досягають низької собівартості своєї продукції саме завдяки цим особливостям, то так звана абсолютна конкурентоспроможність чорних металів на ринку ЄС відразу стає сумнівною.

За таких умов, крім того, неможливо з'ясувати, чи є рівень цін, за якими йдуть розрахунки на українському внутрішньому ринку, економічно виправданим. Часто навіть і самі ціни не піддаються відстеженню.

Ясно одне: за існування системи неплатежів та бартеру прозорості, а відтак справжнього використання конкурентних переваг України у торгівлі з ЄС бути не може.

Що довше в Україні існуватимуть означені викривлення, то важче буде країні аргументовано спростовувати закиди в демпінгу через порушення міжнародних стандартів обліку. Найбільш уразливими при цьому залишатимуться саме чутливі товари (зокрема метали), частка яких складає майже 60% експорту України до ЄС.

Можливості України збільшувати закупівлю вкрай необхідних інвестиційних товарів з ЄС обмежується подорожчанням імпорту через знецінення національної валюти, що відбулося внаслідок фінансової кризи.

З огляду на зазначені вище структурні вали українського господарства стає зрозумілим, що Україна повинна будь-що вдосконалити товарну структуру імпорту -- зберегти в ньому наукоємні товари та скоротити справді некритичний імпорт готового продовольства, автомобілів тощо.

Наразі в країні, не в останню чергу завдяки вже згадуваному пристосуванню гнучких виробництв харчової та легкої промисловості, виникла сприятлива кон'юнктура для конкуренції вітчизняних виробників з імпортними поставками.

3.2 Перспективи співпраці та напрями Євроінтеграції України

У зв'язку з викладеними фактами можна сформулювати і основні завдання зовнішньоекономічної політики України у відносинах з країнами ЄС. Перш за все необхідною є якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС загальних принципів торговельно-економічного співробітництва, викладених в Хельсінському Заключному акті Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), Паризькій хартії для нової Європи, документах Мадридської та Віденської нарад НБСЄ, Бонської Конференції НБСЄ з економічного співробітництва, у Хельсінському документі НБСЄ “Виклик змін”, Європейській енергетичній хартії, а також підписання Угоди про асоціацію України з ЄС.

Це дозволить вирішити питання, що пов'язані з можливістю приєднання України до окремих європейських програм інтеграційного характеру, насамперед у сферах енергетики, транспорту, науки і техніки, інформатики, сільського господарства, окремих галузей промисловості, охорони навколишнього середовища, освіти тощо.

Забезпечення безперешкодного недискримінаційного доступу основних експортних товарів і послуг України на ринки Європейського Союзу.

Здобуття стабільної фінансової підтримки і технічної допомоги для успішного проведення ринкових перетворень в економіці України, насамперед якомога більш динамічних і безболісних структурних зрушень і формування міжнародно-конкурентоспроможної економіки.

Питання про набуття статусу асоційованого члена ЄС має розглядатися в не як самостійне завдання, а як можливий альтернативний варіант розвитку відносин з країнами Західної Європи залежно від досягнутих результатів адаптації до вимог ЄС і ефективності розвитку відносин в рамках СНД.

Оцінюючи перспективи економічного співробітництва України і ЄС та його країн-членів, слід особливу увагу приділити двом ключовим проблемам.

Перспективи економічної взаємодії України з ЄС та його країнами-членами залежать насамперед від раціональності експортної політики України відносно цього регіону. Це має бути ядром всієї зовнішньоекономічної політики країни.

Щоб бути ефективною, вона має будуватися на принципі селективного розвитку на базі використання конкурентних переваг, якими володіє економіка України сьогодні і реально може володіти в майбутньому, з урахуванням специфічних потреб і вимог єдиного європейського ринку.

Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами: в галузі ракетної та авіаційної техніки (особливо виробництва важких транспортних літаків), середнього та великого машинобудування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електротехнічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури.

Разом з тим є можливості закріпитися на єдиному ринку країн Західної Європи як постачальника певного класу судів, сільськогосподарських машин. Важливою, якщо не вирішальною, передумовою для цього буде використання технологічного потенціалу підприємств ВПК: як тих, що перепрофілюються, так і діючих. [2, с. 306]

Пріоритетним напрямом реалізації експортного потенціалу України у відносинах з країнами ЄС повинно стати перетворення у провідні експорто-орієнтовані галузі виробництв, безпосередньо пов'язаних з реалізацією науково-технічних досягнень, де Україна має безумовний пріоритет (порошкова металургія, надтверді і високоякісні матеріали із заданими властивостями).

...