Управління якістю продукції на підприємстві ТОВ "Молочний Дім"

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Особливості впровадження систем управління якістю на підприємствах України

1.2 Теорія тотального управління якістю та етапи розвитку концепції TQM

1.3 Аналіз ринку кефіру в Україні

1.4 Технологія виробництва кефіру

РОЗДІЛ 2. ОБ'ЄКТИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1. Об'єкти та предмети досліджень

2.2. Методи дослідження

РОЗДІЛ 3. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВПРОВАДЖЕННЯ НА ТОВ «МОЛОЧНИЙ ДІМ» КОМПЛЕКСНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ

3.1 Загальна характеристика підприємства

3.2 Система управління якістю, яка існує на підприємстві ТОВ «Молочний Дім»

3.3 Рекомендації щодо впровадження на ТОВ «Молочний Дім» комплексної системи управління якістю

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Традиційні системи управління безпечністю харчових продуктів з притаманним їм акцентуванням уваги на випробуванні кінцевого продукту більше не можуть вирішувати складні, глибокі та швидко змінні проблеми глобальної економіки. Науково обґрунтовані підходи до систем управління безпечністю харчових продуктів наразі є необхідною умовою функціонування системи офіційного контролю у будь-якій країні світу.

Реформування традиційної системи управління безпечністю харчовими продуктами є нагальною проблемою і в Україні. Наявні підходи не можуть вважатись достатньо ефективними оскільки вони не визначають і адекватно не вирішують багатьох існуючих проблем, не можуть забезпечити ефективне реагування на швидкий розвиток і зміни, що привносять ймовірні ризики, не завжди враховують під час прийняття рішень найновіші наукові дані та наслідки для суспільства, не охоплюють та не розповсюджуються на весь харчовий ланцюг.

Актуальність теми заключається в тому, що визначення якості продукції є однією з найважчих задач, що стоять перед будь-яким підприємством.

Мета роботи - дослідити управління якістю продукції на підприємстві, яке функціонує в Україні, тобто в державі з перехідною економікою та недосконалою конкуренцією.

Для визначення якості продукції за основу взято товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Молочний Дім», яке знаходиться в Дніпропетровській області, місто Павлоград.



РОЗДІЛ 1. АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Особливості впровадження систем управління якістю на підприємствах України

В умовах переходу до ринку успіх кожного конкретного товаровиробника оцінюється за рівнем ефективності виробництва, зумовленої, насамперед, рівнем задоволення потреб суспільства з найменшими витратами. На сьогодні визначальною характеристикою, яка формує суспільні потреби, стає якість продукції. Це пов'язано з тим, що якість продукції в умовах конкуренції є головним стимулом придбання продукції, одним із факторів її конкурентоспроможності.

Одним із дієвих методів підвищення конкурентоспроможності є формування на підприємствах систем управління якістю, методологічною основою яких є стандарти ISO серії 9000, включаючи стандарти ISO серії 14000 у сфері екологічного управління, та принципи концепції всеохоплюючого управління якістю (Total Quality Management -TQM).

Сучасні системи управління якістю довели свою ефективність у світовому економічному просторі. Вони є інтегрованим механізмом управління, який дає змогу досягти визначених цілей щодо якості та орієнтований як на мінімізацію всіх видів витрат, так і на узгоджене функціонування структурних елементів підприємств.

Узагальнена найкраща світова практика ведення бізнесу у сконцентрованому вигляді відображена у філософії та фундаментальних концепція загального управління якістю (TQM), яка передбачає безперервне вдосконалення організації, поліпшення якості продукції і задоволення потреб усіх зацікавлених сторін: споживачів, постачальників, персоналу, власників та суспільства.

На підприємствах України реалізація концепції загального управління якістю (TQM) здійснюється у запровадженні міжнародних стандартів ISO серії 9000, які на сьогоднішній день увібрали в себе кращий міжнародний досвід по створенню конкурентоспроможного підприємницького середовища.

Основними цілями впровадження систем управління якості на підприємствах є:

- задоволення потреб споживачів у якісній продукції;

- розширення ринків збуту продукції, зокрема вихід на ринки Європейського Союзу;

- підвищення конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках;

- вдосконалення системи якості на підприємстві;

- мінімізація кількості проведення періодичних аудитів, що здійснюються на вимоги споживачів;

- покращення роботи постачальників та субпідрядників:

- зростання ділової репутації підприємства та ін.

Впровадження системи управління якістю на підприємстві базується на принципових положеннях:

1. Задоволення потреб споживачів.

Головною метою впровадження системи менеджменту якості є орієнтування діяльності персоналу підприємства на задоволення вимог споживачів. Це досягатиметься за рахунок реалізації корпоративної політики, яка б сприяла найбільш повному розумінню вимог та смаків споживачів. На практиці вимоги споживача розуміються широко з урахуванням всіх аспектів продукції та пов'язаних з нею послуг, які можуть впливати на задоволеність споживача. Вимоги споживача повинні визначатися та ідентифікуватися шляхом аналізу замовлень відповідно до діючих на підприємстві локальних нормативних актів. Одним із таких документів може розглядатися Положення про наскрізну систему управління контрактами, фінансами і поставками продукції.

2. Документальне забезпечення функціонування системи менеджменту якості на підприємстві.

Перелік і зміст документації системи управління якістю визначається керівництвом підприємства з урахуванням положень відповідних міжнародних стандартів. Документація системи управління якістю може бути представлена такими видами документів:

- політика у сфері якості;

- цілі і базові принципи розвитку підприємства;

- настанова з якості;

- документовані процедури (стандарти СМК, положення);

- записи (протоколи якості);

- стратегічні карти.

Настанова з якості є одним з основних документів системи управління якістю, що відображає загальне уявлення про систему. Настанова з якості включає базові принципи та політику в сфері якості, а також опис процесів системи менеджменту якості, їх взаємозв'язок, правила їх здійснення на підприємстві.

3. Внутрішні аудити (перевірки) функціонування системи менеджменту якості.

Згідно з вимогами стандартів ISO серії 9000 всі бізнес-процеси в системі управління якістю мають бути ідентифіковані таким чином, щоб їх можна було перевірити.

Процеси в системі якості перевіряються за допомогою різноманітних підходів та методів, зокрема:

- проведення внутрішніх аудитів;

- проведення коригувальних і запобіжних дій;

- аналіз даних про показники якості продукції та тенденцій за показниками якості;

- аналіз результатів вимірювання задоволення клієнтів.

Внутрішня перевірка бізнес-процесів, процесів, підпроцесів та функцій бізнес-процесів на підприємстві здійснюється відповідно до річного плану внутрішнього аудиту. Певні бізнес-процеси можуть перевірятися частіше в залежності від важливості їх впливу на показники якості. Для проведення внутрішніх перевірок має призначатися голова комісії та внутрішні аудитори (працівники підприємства). При підготовці до перевірки аудитори аналізують стандарти, протоколи якості, паспорти бізнес-процесів, готують програму перевірки, контрольні питання. У ході проведення перевірок аудитори знаходять об'єктивні свідчення щодо відповідності видів діяльності, що перевіряються, вимогам системи якості та міжнародним стандартамISO9001, ISO 14001 та ін.

При впровадженні системи управління якістю вітчизняні підприємства стикається з проблемами:

1. Застосування функціонального підходу до управління, який характеризується чіткою спеціалізацією праці, через що окремі групи робітників не бачать кінцевих результатів роботи всього підприємства, а значить не можуть бути зацікавленими у їх досягненні.

2. Відсутність необхідної теоретичної та методологічної бази у сфері управління якістю. На жаль, сьогодні в Україні поки що відсутнє наукове підґрунтя щодо впровадження систем управління якістю на підприємствах, в основному застосовується теоретична та методологічна база, яка була створена в умовах адміністративно-планової економіки і яка дуже відрізняється від тієї, що використовується зараз у всьому світі.

3. Ментальне сприйняття поняття якості з боку керівників підприємств, які тлумачать якість як ступінь виконання технічних умов та вимог замовника, що пред'являються до продукції підприємства.

4. Відсутність практичного досвіду щодо впровадження систем управління якістю.

Україна тільки починає переходити на міжнародні стандарти якості та впроваджувати системи управління якістю на своїх підприємствах. У той час як провідні країни світу вже давно займаються даними проблеми і на основі власного досвіду постійно вдосконалюють свою теоретичну та методологічну базу.

5. Нестача кваліфікованих спеціалістів у сфері якості продукції і фінансових ресурсів на підприємствах для розроблення, впровадження та сертифікації систем управління якістю. В Україні дуже мало спеціалістів, які добре орієнтуються у системах управління якістю та їх впровадженні на промислових підприємствах, будівельних, торгівельних та інших.

6. Впровадження систем управління якістю в основному з метою отримання сертифікатів, а не для покращення ефективності управління якістю. З метою підвищення якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції необхідно розробити і затвердити заходи щодо впровадження систем управління якістю на підприємствах, зокрема:

1) розроблення проектів нормативно-правових актів щодо державної підтримки впровадження систем управління якістю на підприємствах;

2) завершення перегляду та затвердження основоположних стандартів національної системи стандартизації з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартизації та сертифікації;

3) організацію та проведення постійного моніторингу впровадження систем управління якістю на підприємствах;

4) забезпечення підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з управління якістю та розроблення відповідних навчальних програм, утворення розгалуженої мережі методичних і консультативних центрів, розвитку фундаментальних та прикладних досліджень у сфері управління якістю;

5) проведення серед керівників і головних спеціалістів підприємств тренінгів та семінарів з метою роз'яснення сутності, необхідності, основних положень систем управління якістю;

6) запровадження фінансової підтримки вітчизняних підприємств шляхом здешевлення цільових кредитів для оплати вартості робіт з розроблення, впровадження та підтвердження відповідності систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.

Значну роль у підвищенні якості відіграють стандарти, які є нормативною базою систем якості. Загальновизнаними на сьогодні є міжнародні стандарти ІSО серії 9000, які сконцентрували досвід управління якістю, нагромаджений у різних країнах. У багатьох країнах, у тому числі і в Україні, вони прийняті як національні, а в Україні введені в дію з 01.10.2001року.

Стан справ у галузі управління якістю для підприємств України не можна визначити як задовільний. Розвиток експортних відносин показав, що продукція вітчизняних підприємств є неконкурентоспроможною на світовому ринку саме за якістю. У зв'язку із цим набуває особливого значення проблема розробки та впровадження дійових методів управління витратами на забезпечення якості продукції.

У сучасній літературі та практиці існують різні трактування поняття «якість». Міжнародна організація із стандартизації визначає якість (стандарт ІSО-8402:1994) як сукупність властивостей і характеристик продукції чи послуг, що надають їм здатність задовольняти обумовлені чи передбачувані потреби.

Цей стандарт увів такі поняття, як «забезпечення якості», «управління якістю», «спіраль якості». Вимоги до якості на міжнародному рівні визначено стандартами ІSО серії 9000.

Перша редакція міжнародних стандартів ІSО серії 9000 з'явилася наприкінці 1980-х рр. і ознаменувала вихід міжнародної стандартизації на якісно новий рівень. Ці стандарти увійшли безпосередньо у виробничі процеси, сферу управління й установили чіткі вимоги до систем забезпечення якості. Вони поклали початок сертифікації систем якості. Стандарти ІSО серії 9000 установили єдиний, визнаний у світі підхід до договірних умов з оцінювання систем якості й одночасно регламентували відносини між виробниками і споживачами продукції. Іншими словами, стандарти ІSО - чітка орієнтація на споживача.

У процесі виробництва управління якістю полягає в контролі за належною якістю матеріалів, використовуваних для виготовлення виробів, станом устаткування і технологічного оснащення, дотриманням технологічної дисципліни та ін. Становлення сучасної системи управління якістю продукції на вітчизняних підприємствах пройшло низку послідовних етапів. Основні характеристики етапів розвитку систем управління якістю наведено в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Основні характеристики етапів розвитку систем управління якістю

Етап розвитку управління якістю	Система мотивації	Система навчання	Взаємовідносини зі споживачами	Взаємовідносини з постачальниками	Основа концепції
Система Тейлора	Штрафи, підкорення наказам	Професійне навчання	Приймальний вхідний контроль	Вхідний контроль	Реалізація принципу роботи за технічними документами, індивідуальний контроль одиниць виробів
Статистичне управління якістю	Матеріальне стимулювання	Навчання статистичних методів	Статистичний приймальний контроль	Статистичний вхідний контроль	Стабільність процесів, зниження витрат, орієнтація на факти під час прийняття рішень та виявлення причин проблем з управлінням якістю, що виникали, зміни в ОСУ організації
Загальне управління якістю - TQC	Мотивація до впровадження TQC, урахування морального чинника, зростання уваги до роботи в колективі	Професійне навчання	Вхідний контроль, інспекції, сертифікація продукції	Приймальний вхідний контроль, інспекції, аудит споживача	Якість продукції, зниження витрат, системний та комплексний підходи до управління якістю, сертифікація продукції та систем якості третьою (незалежною) стороною
Загальний менеджмент якості - TQM	Мотивація до всебічного менеджменту якості	Усебічне навчання TQM, ISO 9000	Сертифікат, аудит споживача	Співпраця, сертифікат ISO 9000, оцінка постачальників	Якість діяльності та оптимізація, політика, місія, цінності, керівні принципи компанії; системи планування якості; системи забезпечення якості; системи неперервного поліпшення якості
Універсальні підходи до управління якістю - UQM, МВQ, TQL	Мотивація до всебічного менеджменту якості	Усебічне навчання TQM, ISO 9000, QS 9000, ISO 14000	Статистичний приймальний контроль, сертифікат, аудит споживача	Взаємодія, сертифікат ISO 9000, QS 9000, ISO 14000	Якість фірми (те саме, що на попередньому етапі). Застосування концепції постійного поліпшення, досягнення лідерства на ринку через якість усіх процесів, що здійснюються на підприємстві

В Україні стандарти ISO серії 9000 було прийнято в 1995 року як національні (ДСТУ ISO 9000). У 2001 року було прийнято останню версію стандартів ISO 9000:2000. Треба враховувати той факт, що перехід на стандарти ISO 9000 серії 2000 року тривав до кінця 2003 року. Для введення в обіг продукції, яка потрапляє в законодавчо-регульовану сферу, потрібне офіційне підтвердження того, що вона відповідає всім висунутим законодавством вимогам. Однією з форм такого підтвердження є сертифікація продукції, проведена незалежною третьою стороною (перша - виготовлювач, друга - споживач).

1.2 Теорія тотального управління якістю та етапи розвитку концепції TQM

В період формування інноваційної економіки перед підприємствами постає проблема досконалості механізмів запровадження різних інноваційних технологій. Результати дослідження практики управління підприємством вказують на ключову роль технологій, які не лише підтримують життєздатність компанії, а й відкривають перед нею нові можливості розвитку, розширення та інтернаціоналізації діяльності. Саме прагнення стимулювати виробництво конкурентоспроможних товарів ініціювало створення нового загально-організаційного методу безперервного підвищення якості усіх організаційних процесів, виробництва та сервісу. Серед таких технологій основне місце займає технологія TQM (Total Quality Management) - як основна філософія компанії.

Total Quality Management - як філософія управління бере свій початок з практики присудження нагород підприємств за найвищу якість продукції в Японії та США. Так, у 1951 році вперше була заснована національна премія в галузі якості імені Е. Демінга, американського вченого в галузі статистики, який висунув ідею про важливість покращення якості і запропонував методологію її підвищення. Науковий доробок Е. Демінга став основою розвитку нових методологій тотального управління якістю. Премія Демінга відіграла значну роль в досягненні якості японської продукції. Пізніше в США була введена премія імені Малкольма Болдриджа (1987 р.). Розвитком моделі премії М.Болдриджа стала модель Європейської премії якості, яка оцінювала результати бізнесу та впливу на суспільство.

В методологічному плані системи TQM найчастіше характеризують через набір концепцій, які відображають їх основні принципи та положення.

На відміну від підходів до управління підприємством, які ґрунтуються на стандартизації, підходи TQM є дуже гнучкими та м'якими, у них фактично відсутні цілком обов'язкові елементи чи вимоги. TQM часто розглядають як загальну філософію управління, яка визначає лише базові ідеї та концепції, залишаючи підприємствам свободу вибору тих чи інших шляхів їх реалізації. Тому вищенаведений перелік концепцій не є постійним чи вичерпним, він може модифікуватися та вдосконалюватися в міру накопичення досвіду управління підприємствами та підвищення рівня їх досконалості. Ці концепції відображають суть різних методів, що використовуються в методології TQM для вирішення різних проблем якості.

Згідно стандарту ІСО 8402: 1994 «Управління якістю - це методи і види діяльності оперативного характеру, які використовуються для виконання вимог по якості».

Згідно ж підходів TQM якість трактується не стільки як якість виробленої продукції чи наданих послуг, стільки як якість роботи підприємства в цілому. Таким чином, TQM охоплює управління всіма аспектами діяльності організації і не може зводитися до діяльності випробувальної лабораторії чи ВТК.

В еволюційному русі процес формування системи управління якістю на підприємстві відбувався на протязі кількох десятиріч, що сприяло поступовій адаптації застосування технології TQM, котра прийшла вже пізніше. Спочатку, в 1905 р. була розроблена перша система якості продукції - система Ф. Тейлора. В основі цієї системи - реалізація принципу роботи за документами, тобто застосування технічної документації. Система якості за Ф.Тейлором включала поняття верхньої і нижньої межі якості, поля допуску, введені такі вимірювальні інструменти, як шаблони і калібри. Для забезпечення успішного функціонування така система обґрунтовувала необхідність введення незалежної посади інспектора по якості. Система мотивації персоналу передбачала санкції за дефекти та брак. При цьому система навчання зводилась до професійно-технічного навчання та вміння працювати з контрольним обладнанням.

У 1924 році були закладені основи статистичного управління якістю: контрольні карти, розроблені В. Шухартом і перші поняття й таблиці вибіркового контролю якості, розроблені Х. Доджем і Х. Ромігом. Пізніше, у 50-х роках ХХ ст. була запропонована концепція тотального контролю якості (TQC- Total Quality Control). Зокрема, американський вчений А.В. Фейгенбаум запропонував розглядати стан якості на кожному етапі в процесі створення продукції. Ця система внесла вагомі зміни в управління підприємством. Змінились організаційні структури: з'явився центральний відділ управління якістю і відповідні спеціалісти в наукових, науково-конструкторських, виробничих і збутових підрозділах. У 70-80-ті рр. почався перехід від концепції тотального контролю якості до тотального управління якості (TQM-Total Quality Management).

Комплексна система TQM, яка орієнтована на постійне поліпшення якості, мінімізацію виробничих витрат і поставку точно в термін. Ця система започатковується на принципі безупинного поліпшення якості. TQM ставить нові пріоритети, акцент ставиться на ролі людини та навчанні персоналу, до відповідальності за якість залучається увесь колектив.

В класичній структурі підприємства, відповідальність за якість роботи зосереджена на керівникові, а при впровадженні TQM відповідальність несуть усі. Кожний відповідає за свою частину, а значить, має право впливати на прийняття стратегічних рішень. В першу чергу це вигідно керівнику, оскільки дозволяє розвантажити його робочий час, звільнити від необхідності контролювати всіх і вся, переключитися з вирішення поточних проблем на більш важливі.

Згідно стандарту ІСО 8402:1994 «Система якості - це сукупність організаційної структури, методик, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення загального керівництва якістю».

Завдання управління якістю:

забезпечення відповідності продукції найвищим світовим рівням якості;

постійне підвищення рівня якості та продуктивності;

підвищення конкурентоспроможності продукції;

задоволення вимог споживачів;

попередження виробництва дефектної продукції та інше.

Відповідно до зазначених завдань управління якістю створювались системи управління якістю. Причому, незалежно від того, коли ці системи були створені та в якій країні, завдання залишалися пріоритетними.

Сьогодні в світі використовуються різноманітні системи управління якістю, але всі вони мають спільні риси. Мета управління тотальною якістю полягає в досягненні переваги в усіх аспектах обслуговування споживачів. Це стосується не тільки задоволення специфікацією продукту, але й решти елементів взаємодії, так що пізня доставка, невірна кількість, невірне заповнення документів, навіть звичайне нерозуміння покупця також вважаються зниженням якості. Оскільки досягнути повної переваги, неможливо а ще важче її втримати, управління тотальною якістю прагне до неупередженої пильності і безперервного покращення.

На виробництві в закордонній практиці цей підхід почав застосовуватись ще у 80-х роках і до кінця 90-х років майже на кожному підприємстві технологія TQM стала невід'ємною частиною загальної системи управління. Даний підхід полягає в тому, що менеджери та спеціалісти кожного рівня ієрархії керуються у своїй роботі критеріями якості, розробленими основними спеціалістами з питань якості: У. Едвардом Демінгом, Джозефом М. Юраном та Філіпом Кросбі.

Управління усіма аспектами якості (TQM) слід визначати як розповсюдження відповідальності за якість на всі ланки і етапи процесу виробництва товарів і послуг та доведення їх до споживача. Як свідчить досвід провідних світових підприємств, тільки усвідомивши роль та значення цієї концепції та зробивши її основою діяльності, підприємства можуть досягти високого рівня ефективності.

Впровадження принципів TQM вимагає зміни психології працівників підприємства, які повинні відчути себе не просто виконавцями, а членами єдиного колективу і бути готовими разом працювати для його успіху. Можна сказати, що TQM це передусім люди, які готові постійно шукати можливість вдосконалення як власної діяльності, так і діяльності підприємства в цілому, а також - керівники, які завжди готові вислухати та підтримати пропозиції, спрямовані на вдосконалення. Працівники підприємства повинні відмовитися від філософії пасивного виконання своїх функціональних обов'язків, а керівники підприємства - від авторитарного стилю керівництва. Така зміна психології не досягається одним наказом, вона вимагає тривалої та кропіткої роботи з переконання персоналу, пояснення йому нових підходів, але тільки вона дозволяє підприємству досягти високого рівня досконалості.

До розробки системи управління відповідно до принципів TQM залучається значна частина співробітників організації, а повне впровадження цієї системи повинно виконуватись з застосуванням сучасних технологій (організаційних, управлінських, інформаційних). Цей процес вимагає перебудови усієї діяльності організації, узгодженої роботи усіх структурних підрозділів та тривалого часу.

Практика показує, що кваліфіковане використання методології TQM забезпечує збільшення ступеню задоволення усіх клієнтів продуктами та послугами. За умов TQM обов'язковим є задоволення усіх клієнтів, а також додаткові зусилля по попередженню їх очікувань. TQM забезпечує покращення іміджу та репутації компанії. Підвищення продуктивності настає автоматично, як тільки робітники стають партнерами по впровадженню ТQМ. Як наслідок збільшуються прибутки, підвищується якість та конкурентоспроможність продукції та послуг. Впровадження методології ТQМ забезпечує економічну стійкість підприємства, а також раціональне використання усіх видів ресурсів. Підвищується якість управлінських рішень. Запроваджуються новітні досягнення у техніці та технології.

ТQМ включає два механізми:

1) забезпечення гарантованого рівня якості (QA - Quality Assurance);

2) підвищення рівня якості (QI - Quality Improvements).

Перший підтримує необхідний рівень якості і полягає в наданні компанією певних гарантій, що дають клієнту впевненість в даному товарі або послузі. Другий передбачає, що рівень якості необхідно не лише підтримувати, а й підвищувати, відповідно підвищуючи рівень гарантій. Для того щоб ці механізми запрацювали, зазначають автори, необхідні певні додаткові умови. В першу чергу це встановлення свого роду певних угод з менеджерами компанії, персоналом і клієнтами. Система TQM діє лише тоді, коли в ній беруть участь всі названі особи. Вона націлює на вдосконалення в цілому і саме тому втягує в цей процес всіх людей, які працюють в компаній - від директора до рядового співробітника.

Керівництво промислових підприємств повинно взяти на себе відповідальність за планування якості на кожному етапі діяльності. Це планування має бути зосереджене на визначенні процесів, необхідних для результативної та ефективної діяльності, для досягнення цілей та задоволення вимог у сфері якості, в організації планів узгоджених з стратегією компанії. Отже, TQM - це узагальнення кращого досвіду виходу із кризи, запрошення до сильних, а із сильних - у найсильніші. По цій системі живуть сотні тисяч компаній у Європі, Америці, Японії.

На практиці існує два напрями розвитку системи якості:

1) на базі стандартів;

2) на базі принципів TQM.

Різниця між ними полягає в тому, що стандарти свідчать про рівень, досягнутий у системі управління якістю багатьма, та до якого необхідно підтягуватися.

Коли підтвердження проводить третя сторона, це називається сертифікацією. Наявність сертифіката свідчить про те, що система відповідає вимогам і з нею можна працювати, вона в певній мірі захищає споживача. У цьому переваги стандартів. Недолік полягає у тому, що стандарт - це вже досягнутий рівень. А кращі - вони завжди вище цього рівня, тут стандарти вже не спрацьовують. І тоді є інший підхід -TQM. Це вже бажання зробити краще норми.

Ідеологи TQM бояться стандартизації, щоб їх не регламентували, не обмежували їхню творчість. TQM - це філософія життя компанії. А стандарти, зокрема ISO, це певна підтримуюча конструкція для тих, хто ще не досяг найвищого рівня.

Концепція або філософія TQM (Total Quality Management) українською мовою найчастіше перекладається як "загальне (всеохоплююче, тотальне) керівництво якістю" або "загальне управління якістю". Однак найкоректнішим, мабуть, варто вважати переклад "загальний менеджмент якості", оскільки ні "керівництво", ні "управління" не є еквівалентом поняття "менеджмент".

TQM на сьогодні вважається революцією в менеджменті якості.

Як новий науково-практичний підхід до забезпечення якості сучасна концепція TQM склалась на початку 1980-х років під впливом ідей У. Шухарта, Е. Демінга, Дж. Джурана, А. Фейгенбаума, К. Ісікави, а також японського досвіду використання методології CWQC (управління якістю в рамках фірми в Японії). Найбільшого поширення концепція отримала в таких промислово розвинених країнах, як США, ФРН, Велика Британія, Швеція, Японія, Південна Корея, Тайвань. Однак за єдності ідеології, чітко вираженій у назві концепції, у кожній країні вона трактувалась по-своєму, виходячи з особливостей її історичного розвитку і робіт з менеджменту якості. Так, за свідченням ряду спеціалістів-аналітиків, у США і Європі основний наголос в TQM робився на культурі виробництва, а у східних державах -- на статистичних методах і груповій діяльності у сфері якості.

Етапи розвитку концепції TQM відображено на рисунку 1.1.

Спочатку численні західні компанії розробляли елементарні моделі TQM з власного досвіду і досвіду інших фірм. Т. Конті розглядає їх як моделі першого покоління, оскільки вони не мали належної структури і складалися з набору факторів і характеристик, які компанія розглядала як ключові елементи загального менеджменту якості. Ці елементи звичайно акцентували увагу на взаємовідносинах зі споживачем, безперервному удосконаленні і залученні всього персоналу до роботи щодо забезпечення якості.

Рисунок 1.1 - Етапи розвитку концепції TQM

Другим етапом у розвитку концепції TQM, згідно з Т. Конті, було заснування в 1987 р. Національної премії СІНА за якість, відомої під назвою "Премія імені Малкольма Болдріджа". Положення про цю премію, яке містило певну кількість критеріїв менеджменту якості на підприємстві, є "моделлю TQM другого покоління". До цього варто додати, що час заснування премії Болдріджа збігся зі впровадженням стандартів ISO серії 9000. Проведений аналіз свідчить про те, що в цих стандартах знайшли відображення численні підходи TQM, тим часом, самі стандарти ISO вплинули на наступний розвиток концепції TQM. Таким чином концепція TQM і концепція стандартів ISO не тільки не суперечать одна одній, а навпаки -- взаємодоповнюють одна одну. Однак, якщо стандарти ISO призначені для регулювання взаємовідносин між виробником і споживачем, то концепція TQM призначена тільки для внутрішньої потреби виробника. Концепція стандартів ISO відповідає на питання, що необхідно робити для забезпечення якості, а концепція TQM -- як це робити. Важливо те, що обидві концепції спираються на результати більш ніж 30-річного післявоєнного світового розвитку теорії і практики робіт у сфері якості.

Заснування премії Болдріджа, впровадження в 1991 р. Європейської премії за якість і знайомство в той же період Заходу з премією Демінга послужили поштовхом для створення в багатьох країнах світу різних моделей TQM (які часто називають "моделями ділової досконалості") і використання їх для самооцінювання підприємств. Цілком зрозуміло, що саме такий підхід стане домінуючим на початку XXI ст., і сьогодні закладаються основи для наступного -- третього етапу розвитку концепції TQM. Як вважають спеціалісти, цей етап буде характеризуватися переходом від самооцінювання підприємств на відповідність зовнішнім моделям TQM до створення власних (внутрішніх) моделей загального менеджменту організацій, які базуватимуться на принципах TQM. Таким чином, це буде перехід від фірмового менеджменту якості до якості менеджменту фірми.

Не дивлячись на те, що на сучасному етапі розвитку TQM єдиного тлумачення її концепції немає, оскільки воно залежить від особливостей країн, що її використовують, фундаментальні 12 принципів, на яких базується TQM, визнаються всіма спеціалістами незалежно від того, де концепція використовується. До них належать такі:

Орієнтація всієї діяльності організації на споживачів, від задоволення вимог і сподівань яких залежить її успіх у ринковій економіці.

Погляд на виробничі відносини між працівниками як на відносини споживача з постачальником.

Безперервне удосконалення виробництва і діяльності у сфері якості.

Комплексне і системне вирішення завдань забезпечення якості на всіх стадіях її життєвого циклу.

Перенесення головних зусиль у сфері якості в бік людських ресурсів (акцент на ставлення працівників до справи, на культуру виробництва, на стиль керівництва).

Участь усього без винятку персоналу у вирішенні проблем якості (якість -- справа кожного).

Безперервне підвищення компетентності працівників організації.

Концентрація уваги не на виявленні, а на попередженні невідповідностей.

Ставлення до забезпечення якості як до безперервного процесу, коли якість об'єкта на кінцевому етапі є наслідком досягнення якості на всіх попередніх етапах.

Оптимізація співвідношення у тріаді "якість -- витрати -- час".

Забезпечення достовірності даних про якість за рахунок використання статистичних методів.

Безперервне поліпшення якості (концепції Джурана тощо).

Ці принципи визначають ідейний зміст філософії TQM, яка виставляє якість як основний критерій оцінювання роботи організації, трактує якість у її широкому економічному і соціально-психологічному розумінні, руйнує тезу про неминучість протиріччя між виробником і споживачем.

1.3 Аналіз ринку кефіру в Україні

За даними Держкомстату України в грудні поточного року виробництво кисломолочних продуктів становило 34,7 тис. тонн, що ідентично показників попереднього місяця (листопад - 34,7 тис. тонн), і трохи вище рівня виробництва грудня 2011 року (34,6 тис. тонн). Оціночна частка фасованої продукції в грудні склала близько 32,9 тис. тонн.

Виробництво кефіру в Україні 2012року в порівнянні з 2011 роком

Назва товару	2012	2011	Грудень 2012р. в% до 2011р.	Всього 2012р. в% до 2011р.
	грудень	Всього з початку року	грудень	Всього з початку року
Кефір	34,7	468,9	34,6	476,6	100,3	98,4

У 2011 році, як і в попередньому році, основна частка кисломолочної продукції виробляється підприємствами Києва і області (93,4 тис. тонн), Дніпропетровської (51,9 тис. тонн), Харківської (48,9 тис. тонн), Львівської (51,8 тис. тонн), Донецької (47,2 тис. тонн), Полтавської (35,0 тис. тонн), Херсонської (32,7 тис. тонн) областей, частка яких у загальному виробництві склала близько 76,9%.

Рисунок 1.2 - Виробництво кефіру 2010-2012, тис. тонн

На молочному ринку України відмічена стабілізація закупівельних цін на кисломолочні продукти. Зростанню цін, зазвичай характерного для зимового сезону, перешкоджає низька платоспроможність населення.

На ринку молочних продуктів спостерігається сезонне зростання цін. Середній рівень росту зіставляє 0,5-4,2 % і має регіональні відмінності.

Середній рівень роздрібних цін на кефір жирністю 1% по Україні в грудні поточного року порівняно з попереднім місяцем зіставляє в середньому 5 грн.

В грудні 2012 року експорт основних видів молочних продуктів значно зріс і зіставив близько 13,5 тис. тонн, що на 25% вище показників листопаду (10,8 тис. тонн). Зріст поставок відбувся в основному за рахунок сухих молокопродуктів і сирної продукції.

Всього за 2012 рік експорт молокопродуктів зіставив близько 170,4 тис. тонн (2011 - 160,2 тис. тонн). Зростання експорту відбувся в основному за рахунок молочної сироватки, кисломолочних продуктів, сухого молока, казеїну.

Експорт кефіру, 2012 рік

Товар	Найбільш великі країни імпортери	Тонн листопад 2012	Тонн грудень 2012	Тис. US Грудень 2012	Всього за 2012 рік тонн	Всього за 2011 рік тонн
0403 - кефір, йогурт та ін..	Молдова, Казахстан	350,7	267,3	357,0	5791,0	4106,7

В грудні 2012 року імпорт молочних продуктів в порівнянні з попереднім місяцем значно виріс і зіставив близько 5,5 тис. тонн (листопад - 3,4 тис. тонн).

Всього в 2012 році в Україну завезено близько 36,1 тис. тонн. молокопродуктів (2011 рік - 34,5 тис. тонн). Близько 1/3 імпорту становлять сири. Відмічається ріст поставок молочних напоїв.

В грудні поточного року зрівняно з попереднім місяцем імпорт кисломолочних продуктів підвищився - близько 0,83 тис. тонн (листопад - 0,78 тис. тонн). Зрівняно з груднем 2011 року (0,71 тис. тонн) імпортні поставки також вищі.

Традиційно основну частину імпортної продукції склали кисломолочні продукти компанії Данон (36,9%), виготовлені на їх російських підприємствах. В цілому поставки із Росії склали близько 50% від загального об'єму поставок цих видів молочних продуктів. Крім цього на український ринок продовжує поставлятися продукція виробників із Білорусі (44,7%), а також невеликими партіями із країн ЄС (Німеччини, Греції, Франції, Іспанії, Фінляндії, Голландії) - 5,3%.

Середня митна вартість кисломолочних продуктів в грудні підвищилась і зіставляє 1850,$US/т (листопад - 1766,5$US/т) на умовах DAF/ CIF/Всього з початку поточного року було імпортовано близько 7,7 тис. тонн кисломолочних продуктів, що вище показника минулого року (2011 рік - 7,3 тис. тонн).

Імпорт кефіру, 2012 рік

Товар	Найбільш великі країни експортери	Тонн листопад 2012	Тонн грудень 2012	Тис. US Грудень 2012	Всього за 2012 рік тонн	Всього за 2011 рік тонн
0403 - кефір, йогурт та ін..	Росія	775,1	829,1	1534,6	7711,7	7314,6

1.4 Технологія виробництва кефіру

Кефір - кисломолочний продукт змішаного молочнокислого та спиртового бродіння, що виготовляється з використанням закваски, приготовленої на кефірних грибках, без додавання чистих культур молочнокислих мікроорганізмів і дріжджів, при цьому вміст молочнокислих мікроорганізмів у готовому продукті в кінці терміну придатності становить не менше 107 КУО в 1 г продукту, а дріжджів не менше 104 КУО в 1 г продукту (ГОСТ Р 52738). 

Кефір - найбільш поширений в нашій країні кисломолочний напій. Популярність його обумовлена приємним смаком і дієтичними властивостями, на які понад 100 років тому звернули увагу лікарі. Цей напій прийшов до нас з північної Осетії, де він був відомий дуже давно. Однак горяни ретельно оберігали секрет напою від сторонніх, тому кефірні зерна (грибки) вважалися священним даром Магомета. Дійсне походження кефірних грибків залишається невідомим, хоча будова їх і склад мікрофлори достатньо вивчені. Грибки - різні за формою і величиною білкові освіти, що швидко розмножуються в молоці. Являють собою стійкий симбіоз гетероферментативних мікрофлори мезофільних молочнокислих і ароматобразующіх стрептококів, мезофільних і термофільних молочнокислих паличок, оцтовокислих бактерій і молочних дріжджів. Кефір - єдиний кисломолочний напій, що виробляється в промисловості на природній симбіотичної заквасці. Замість грибкової закваски можна застосовувати закваску на чистих культурах молочнокислих стрептококів, молочнокислих паличок, дріжджів, оцтовокислих бактерій. В результаті розвитку гетероферментативних бактерій, які, крім молочної кислоти, продукують велику кількість летючих кислот, спирт, діоксид вуглецю, кефір має специфічний смак і запах. Мікрофлора кефірної закваски порівняно невимоглива до якості молока. При виробництві кефіру дуже важливо отримати гарну закваску з сухих кефірних грибків. Процес пожвавлення грибків і отримання закваски полягає в наступному. Сухі кефірні грибки витримують для набухання в свіжо кипяченій і охолодженій воді протягом 1-2 діб, при цьому міняють воду 2-4 рази. Потім набряклі кефірні грибки переносять у тепле знежирене молоко, яке щодня замінюють новим. Пожвавлення кефірних грибків в молоці продовжується до тих пір, поки вони, внаслідок розпочатого газоутворення і набухання, не почнуть спливати на поверхню молока. Потім грибки промивають в ситі з водою і заливають молоком з розрахунку 1 частина грибків на 10 частин молока. Молоко з грибками витримують при температурі 18-20 °С протягом 12-16 годин, збовтують його за цей час 3-4 рази. Отриману закваску проціджують через сито, а зібрані на ситі зерна знову заливають молоком для приготування нової порції закваски. Закваска повинна мати густу консистенцію, приємний смак і запах, злегка пінитися. 

Залежно від використовуваного молочної сировини кефір може вироблятися: 

з натурального молока; 

з нормалізованого молока; 

з відновленого молока; 

з рекомбінованого молока; 

з їх сумішей.

Залежно від масової частки жиру продукт поділяють на: 

знежирений (0,1%); 

нежирний (0,3; 0,5; 1,0%); 

маложирний (1,2; 1,5; 2,0; 2,5%); 

класичний (2,7; 3,0; 3,2; 3,5; 4,0; 4,5%); 

жирний (4,7; 5,0; 5,5; 6,0; 6,5; 7,0%); 

високожирний (7,2; 7,5; 8,0; 8,5; 9,0; 9,5%). 

Резервуарний спосіб виробництва кефіру.

Нормалізоване, очищене і гомогенізоване молоко пастеризують при температурі (92 ± 2) 0С з витримкою від 2 до 8 хв. або (87 ± 2) 0С з витримкою від 10 до 15 хв. Допускається витримка молока при цих температурах від 30 до 40 хв. 

Після витримки молоко охолоджують до температури заквашування (від 18 до 25 0С). Зберігання не заквашеного молока при такій температурі не допускається. 

Заквашують і квасять молоко у резервуарах для кисломолочних напоїв з охолоджуваною сорочкою, забезпечених спеціальними мішалками, що забезпечують рівномірне і ретельне перемішування молока із закваскою і молочного згустку.

Закваску грибкову (сливи з кефірних грибків) або виробничу вносять у потоці з використанням насоса-дозатора одночасно з нормалізованим молоком, або через деякий час від початку наповнення резервуара молоком, або після наповнення резервуара, в кількості 1-3% або 3-5%, відповідно. При цьому молоко обов'язково перемішують для рівномірного розподілу закваски в обсязі продукту і запобігання утворення пластівців білка. Молоко з внесеною закваскою знову перемішують протягом 10-15 хв. 

Після перемішування молоко із закваскою залишають у спокої в резервуарі для сквашування на 8-12 год. Молоко сквашується при температурі від 18 до 25 0С до утворення молочно-білкового згустку кислотністю від 85 до 1000 Т (рН від 4,65 до 4, 5). По закінченні сквашування включають подачу крижаної води з температурою (2 ± 2) 0С в міжстінний простір резервуара. Через 60-90 хв. після подачі води включають в роботу мішалку. Тривалість першого перемішування може коливатися від 10 до 30 хв. Перемішування повинно забезпечити однорідну консистенцію молочного згустку. При зберіганні кефіру з неоднорідною, грудчастій консистенції може відокремитися сироватка. Після першого перемішування мішалку вимикають на 1-1,5 год., подальше перемішування ведуть періодично, включаючи мішалку на 2-10 хв. через кожну годину, поки температура не досягне (14 ± 2) 0С.

Перемішаний і охолоджений до температури (14 ± 2) 0С молочний згусток залишають у спокої для дозрівання протягом 9-13 год., попередньо включивши подачу води в міжстінний простір резервуара. Допускається направляти на розлив перемішаний і частково охолоджений згусток з наступним дозріванням і охолодженням упакованого кефіру в холодильній камері. З моменту заквашування до закінчення дозрівання має пройти не менше 24 год. 

Кефір охолоджують до температури (14 ± 2) 0С в потоці на установках для охолодження кисломолочного згустку або в холодильній камері. Перед початком розливу кефір перемішують в резервуарах від 2 до 5 хв. 

Упаковку, маркування проводять відповідно до вимог стандарту. 

По досягненні продуктом температури (4 ± 2) 0С технологічний процес вважається закінченим і кефір готовий до реалізації. 

Термостатний спосіб виробництва кефіру.

Технологічний процес виробництва кефіру термостатним способом складається з таких операцій: 

приймання і підготовка сировини; 

нормалізація молока; 

очистка та гомогенізація молока; 

пастеризація й охолодження молока; 

заквашування молока; 

розлив, пакування та маркування; 

сквашування молока; 

охолодження і дозрівання молочного згустку. 

Приймання та підготовку сировини, нормалізацію молока, очистку та гомогенізацію, пастеризацію і охолодження молока виробляють також, як і при виробленні кефіру резервуарним способом. Допускається вироблення кефіру термостатним способом з негомогенізованого нормалізованого молока. 

Заквашують молоко у резервуарах після охолодження його до температури 18-21 0С влітку і 22-25 0С взимку. Вносять 1-3% грибкової (зливів з кефірних грибків) або 3-5% виробничої кефірної закваски. Заквашене молоко ретельно перемішують протягом 15 хв., а потім направляють на розлив. 

Розлив одного резервуара заквашеного молока повинен бути закінчений не пізніше, ніж через 2 години, щоб уникнути утворення пластівців звернув білка. Заквашене молоко розливають у споживчу тару при безперервному перемішуванні для запобігання осідання закваски. 

Тару з заквашеного молока негайно направляють у термостатні камеру для сквашування. Сквашування проводять від 8 до 12 год. Температуру в термостатній камері встановлюють 18-21 0С влітку і 22-25 0С взимку. Закінчення сквашування визначають по утворенню згустку кислотністю від 75 до 80 0Т (рН від 4,85 до 4,75). По закінченні сквашування тару з молочним згустком направляють у холодильну камеру і охолоджують до температури (4 ± 2) 0С. 

Згусток залишають у спокої для дозрівання протягом 8-13 год. Після закінчення процесу дозрівання технологічний процес вважається закінченим і продукт готовий до реалізації.

В умовах посилення процесів глобалізації та загострення конкуренції, виникає необхідність пошуку нових шляхів підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

Вирішення проблеми підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств починається, насамперед, із перегляду підходів до забезпечення якості продукції, що виробляється. Згідно із сучасними підходами, якість є універсальним і всеосяжним поняттям, під яким розуміють не тільки якість продукції та послуг, що ми споживаємо, а й якість навколишнього середовища, якість людських стосунків, якість життя в цілому. Отже, якість постає мірою взаємовідносин суб'єктів господарювання в процесі ведення якісного бізнесу.

Для забезпечення якості необхідна наявність не лише матеріальної бази та кваліфікованого персоналу, а й системного підходу до питань управління якістю. Організація повинна створити дійову систему управління, яка спрямовує її зусилля на якісне виконання всіх здійснюваних процесів, що, у свою чергу, забезпечить досягнення якісного результату.

Формування якості продукції починається на стадії її проектування. Так, у фазі дослідження розробляють технічні й економічні принципи, створюють функціональні зразки (моделі). Після цього створюють основу виробничої документації й дослідний зразок.

Якість є важливим інструментом у боротьбі за ринки збуту. Саме якість забезпечує конкурентоспроможність товару. Вона складається з технічного рівня продукції і корисності товару для споживача з урахуванням функціональних, соціальних, естетичних, ергономічних, екологічних властивостей.

На підприємствах України реалізація концепції загального управління якістю (TQM) здійснюється у запровадженні міжнародних стандартів ISO серії 9000, які на сьогоднішній день увібрали в себе кращий міжнародний досвід по створенню конкурентоспроможного підприємницького середовища.

Головна ідея ТQМ полягає в тому, що компанія повинна працювати не лише над якістю продукції, але й над якістю організації в цілому, включаючи роботу персоналу. Постійне одночасне удосконалення цих трьох складових - продукції, організації, персоналу - дозволяє досягти найбільш швидкого і ефективного розвитку бізнесу. Якість визначається досягненням задоволеності клієнтів, покращенням фінансових результатів і ростом задоволеності службовців своєю роботою в компанії.



РОЗДІЛ 2. ОБ?ЄКТИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Об'єкти та предмет дослідження

Об'єктом дослідження є система управління якістю, що функціонує на підприємстві ТОВ «Молочний Дім».

Предметом дослідження є діяльність ТОВ «Молочний Дім» у сфері якості.

2.2 Методи дослідження

У процесі дослідження використані наступні методи проведення досліджень: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формування висновків), статистико-економічні (аналіз існуючого стану управління якістю на підприємствах харчової промисловості, аналіз вимог міжнародних стандартів на підприємствах харчової промисловості) та інші.

Інформаційну базу дослідження складають нормативні та законодавчі акти України, що регламентують управління якістю та безпечністю підприємств, основні положення наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених у межах досліджуваного проблемного поля, офіційні статистичні матеріали Держкомстату України, планова, звітна інформація та організаційно-методична документація з управління якістю, матеріали періодичних видань, наукових конференцій з питань розробки, впровадження та управління якістю.

Об'єктом досліджень є система управління якістю, що функціонує на підприємстві ТОВ «Молочний Дім».

Предметом дослідження є діяльність ТОВ «Молочний Дім» у сфері якості.

У процесі дослідження використані наступні методи досліджень: абстрактно-логічний, статистико-економічні, експертний метод та інші.

РОЗДІЛ 3. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВПРОВАДЖЕННЯ НА ТОВ «МОЛОЧНИЙ ДІМ» КОМПЛЕКСНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ

3.1 Загальна характеристика підприємства

ТОВ «Молочний Дім» створене 04.02.2002 року в м. Павлограді за адресою 51400, вул. Харківська, 1-В, та зареєстроване виконавчим комітетом Павлоградської міської ради. Директором являється Троянська Лариса Георгіївна.

Підприємство випускає молочну продукцію під торговельною маркою "Фанні" (частка якої на ринку продукції з незбираного молока України складає більше 5%) та "Ведмедик" (Т-молоко, кефір, ряжанка, вершкове масло, сметана, йогурти, глазуровані сирки, фруктові десерти тощо).

В структурний підрозділ комбінату входять основні цеха, які займаються виробництвом молочних продуктів і допоміжні цеха, які здійснюють забезпечення основного виробництва холодом, теплом та транспортом.

Підприємство самостійно визначає облікову політику, розробляє систему і форми внутрішньогосподарського обліку, звітності, контролю господарських документів з додержанням Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №283/97-ВР від 22/05 1997р. з змінами та доповненнями, та Закону України №996-ХIV від 16.07.1999 р."Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідальність керівництва охоплює: розробку, впровадження та використання внутрішнього контролю, стосовно підготовки та достовірного представлення інформації в фінансових звітах, які не містять суттєвих викривлень, внаслідок шахрайства та помилки; вибір та застосування відповідної облікової політики, а також облікових оцінок, які є відповідним в даних обставинах. Основні види продукції, що виробляє ТОВ "Молочний Дім" продукція з незбираного молока у перерахунку на молоко, обсяги виробництва якої становить 100,0%.

...