Види ціноутворення

Етичні покупці - готові платити високу ціну, яка обґрунтована сильною прихильністю до марки, морально-етичними чи патріотичними принципами (виробництво екологічно чистої продукції, підтримка національних виробників тощо). Як і економні покупці не схильні розглядати альтернативні варіанти, і, якщо товар відповідає очікуванням пошуку інших варіантів не буде.

Покупці, орієнтовані на зручності - рівень ціни не є орієнтиром при прийнятті рішення про покупку, домінантою є зручність купівлі, скорочення зусиль на пошуки. Не цікавляться порівнянням цін та марок, купують те, на що не потрібно витрачати зусилля на пошуки. Цінове сегментування дозволяє продавцю забезпечити:

· зростання обсягів продажу та маси прибутку за рахунок зниження ціни;

· зростання норми прибутковості за рахунок підвищення ціни;

· покращення якості товару, оскільки більш високі ціни дозволяють компенсувати відповідні вищі витрати;

· сильні конкурентні переваги за рахунок отримання більшої частки ринку.

Ефективність цінового сегментування залежить від оптимального вибору цільових сегментів та адекватних цінових параметрів товару.

Методи прямого державного регулювання цін

Державна цінова політика - це сукупність принципів та методів діяльності органів державної влади спрямованих на забезпечення:

· рівних економічних умов для функціонування суб'єктів господарювання;

· збалансованості ринку товарів і послуг;

· протидії виникненню монополізма;

· справедливого співвідношення цін на промислові та сільськогосподарські товари;

· підвищення якості товарів;

· соціальних гарантій.

Державне регулювання ціноутворення може здійснюватися методами прямого і непрямого регулювання.

Методи прямого регулювання цін - це адміністративне втручання держави в діяльність суб'єктів господарювання.

Як показано в табл. 8.1, продавці використовують вільні, державні фіксовані, державні регульовані ціни. Видно, що до основних форм державного прямого регулювання відносять:

· тотальне заморожування цін;

· заморожування цін на окремі товари;

· встановлення фіксованих цін;

· встановлення меж росту цін;

· встановлення граничної норми рентабельності;

· встановлення граничних розмірів торговельних надбавок;

· декларування цін;

· встановлення рекомендованих цін;

· встановлення паритетних цін.

Таблиця 8.1. Форми державного регулювання цін

Види цін	Роль держави	Форми державного регулювання
Вільні (договірні) ціни	Встановлює методологію ціноутворення та контролює виконання нормативних вимог	Заборона на цінову дискримінацію Заборона на демпінг. Заборона на горизонтальне фіксування цін. Заборона на вертикальне фіксування цін
Державні фіксовані ціни	Встановлює ціни	Державні прейскуранти цін "Заморожування" ринкових вільних цін. Фіксування монопольних цін
Державні регульовані ціни	Встановлює обмежувачі для цін	Обмеження рівня цін Обмеження надбавок чи коефіцієнтів до прейскуранту цін Встановлення граничних значень елементів ціни Встановлення граничного рівня підвищення цін Державний контроль за цінами монополістів

Вільні ціни встановлюються на всі види товарів, крім тих, за якими здійснюється державне регулювання.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на:

· товари, які суттєво впливають на загальний рівень та динаміку цін;

· товари і послуги, що мають соціальне значення;

· товари, що виробляються монополістами.

Найбільш розповсюдженим методом державного цінового регулювання є метод встановлення граничної норми рентабельності. Він використовується при регулюванні цін на товари монополістів та державних підприємств. Регулювання природних монополій здійснюється в наступних сферах: транспортування нафти і нафтопродуктів по магістральним трубопроводам; транспортування газу по трубопроводам; послуги з передачі електричної і теплової енергії; залізничні перевезення; послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів; послуги загальнодоступного електричного та поштового зв'язку тощо.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються органами державної влади. Вони розробляють перелік товарів і послуг щодо яких здійснюється регулювання надбавок (знижок). Держава може обмежувати рівень торгових надбавок на соціально значимі види товарів, продовольчі товари першої необхідності. Граничні торгівельні надбавки встановлюються на основі рішень Кабінету Міністрів України на товари, які входять в продовольчу корзину. На інші види товарів діють вільні торгівельні надбавки, розмір яких визначають продавці. Крім регулювання максимальних цін, держава регулює і гранично мінімальні ціни (наприклад, на горілку, лікеро-горілчану та іншу алкогольну продукцію).

Державне регулювання цін в Україні здійснюють Центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні і місцеві державні адміністрації. Координація і контроль за дотриманням дисципліни встановлення цін покладені на Державну комісію з контролю за цінами, Державну податкову адміністрацію, відділи контролю за цінами при обласних державних адміністраціях та ін. Ці органи контролюють процеси ціноутворення у взаємодії з профспілками, Антимонопольним комітетом, управліннями у справах захисту прав споживачів, об'єднаннями споживачів.

Кабінет Міністрів України, міністерства і відомства встановлюють ціни і тарифи, обов'язкові на території України. Так, Кабінет Міністрів України:

· забезпечує здійснення державної політики цін;

· визначає перелік продукції, товарів і послуг, щодо яких діють державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи;

· визначає повноваження органів державного управління в сфері встановлення і використання цін і тарифів, а також контроль за цінами і тарифами.

Органи обласних і місцевих державних адміністрацій мають право регулювати тарифи і надбавки на продукцію, що реалізується підприємствами громадського харчування при загальноосвітніх школах, дитячих садах, торгівельні надбавки до цін на продукти дитячого харчування, перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом пільговими категоріями осіб, за умови погашення витрат за рахунок коштів державного бюджету.

Державне регулювання цін в Україні може включати також заходи судового характеру. В разі виникнення протиріч з питань встановлення цін, вони можуть вирішуватися в судовому (арбітражному) порядку.

Одним з найважливіших завдань прямого державного регулювання цін є забезпечення такого співвідношення монополії і конкуренції, яке не приводить до руйнівних наслідків в економіці.

У відповідності до Закону України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції", монопольним визнається положення суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. Зловживання монопольним становищем на ринку розглядається як правопорушення.

Антимонопольне законодавство називає три види порушень:

· зловживання монопольним положенням на ринку;

· анти конкурентні погоджені дії;

· дискримінація суб'єктів господарювання.

До зловживань монопольним становищем на ринку відносять:

· обмеження або припинення виробництва, а також вилучення із обігу товарів, які привели або можуть привести до дефіциту на ринку або встановлення монопольної ціни.

· дії, які привели або можуть привести до створення перешкод доступу на ринок інших суб'єктів господарювання;

· встановлення дискримінаційних цін на свої товари, які обмежують права окремих споживачів;

· встановлення монопольно високих цін на свої товари, які можуть привести до порушення прав споживачів;

· встановлення монопольно низьких цін на свої товари, які привели або можуть привести до обмеження конкуренції;

Антиконкурентними погодженими діями визнаються дії, які привели або можуть привести до:

· встановленню монопольних цін, знижок, надбавок, націнок;

· розділу ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, об'єму їх реалізації або закупівель по колу споживачів або по інших ознаках, що привело або може привести до їх монополізації;

· усуненню з ринку або обмеженню доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.

Дискримінація суб'єктів господарювання органами державної влади, місцевого самоуправління і адміністративно-господарського управління та контролю є порушенням антимонопольного законодавства і включає наступне:

· заборона створення нових підприємств в якій-небудь сфері діяльності, які привели або можуть привести до обмеження конкуренції;

· примус суб'єктів господарювання до вступу до асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних і інші об'єднання підприємств;

· ухвалення рішень про централізований розподіл товарів, що привело або може привести до монопольного положення на

· ринку;

· встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в іншій;

· надання окремим суб'єктам податкових і інших пільг, які ставлять їх в привілейоване положення відносно інших суб'єктів господарювання, що може привести до монополізації ринку певного товару;

· обмеження прав суб'єктів господарювання на придбання і реалізацію товарів;

· встановлення або заборона обмежень відносно окремих суб'єктів господарювання або груп суб'єктів господарювання.

Законом регламентується використання економічних санкцій відносно суб'єктів господарської діяльності, які порушують антимонопольне законодавство. Крім того, закон передбачає антимонопольний контроль за економічною концентрацією суб'єктів господарювання.

3.3 Методи непрямого державного регулювання цін

Методи непрямого регулювання цін - це втручання в ціноутворення через використання сукупності способів, які дозволяють впливати на товарні пропозиції на ринку, рівень доходів населення, попит, регулювати податки.

Методи непрямого регулювання виявляються в дії не на самі ціни, а на чинники, що впливають на ціноутворення. До основних форм державного непрямого регулювання відносять:

· податки;

· субсидії;

· дотації;

· встановлення мінімальних заробітних плат;

· регулювання облікової ставки відсотка, валютного курсу, експортно-імпортних мит і квот. Останні впливають на практику ціноутворення на міжнародних ринках.

В першу чергу, непряме регулювання цін здійснюється через податки. За джерелами сплати податки поділяються на три основні групи:

1. непрямі податкові платежі, що включаються в ціну продукції (податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори);

2. непрямі податкові платежі, що включаються в собівартість продукції (збори в фонд соціального страхування, у тому числі страхування на випадок безробіття, Пенсійний фонд, Фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чернобильскої катастрофи);

3. прямі податкові платежі, що сплачуються за рахунок прибутку (податок на прибуток).

Найбільше на ціну впливає перша група податкових платежів, які відносять до непрямих податків, оскільки вони включаються безпосередньо в ціну товару. До них відносять податок на додану вартість та акцизний збір, які покриваються за рахунок витрат обороту і прибутку.

Податок на додану вартість (ПДВ) - це непрямий податок, що створюється на всіх стадіях виробництва і обігу, включається у вигляді надбавки в ціну товару, робіт, послуг і повністю оплачується кінцевим покупцем. Звільнений від податку на додану вартість продаж таких товарів: дитяче харчування вітчизняного виробництва, періодичні видання, товари спеціального призначення для інвалідів, медичне устаткування, вироби медичного призначення для інвалідів, оборотна тара та інш.

Базою оподаткування з продажу товарів, робіт і послуг є договірна вартість, яка визначається за вільними або регульованими цінами з врахуванням акцизного збору та інших податків. При визначенні бази оподаткування з вартості виключається ПДВ, раніше нарахований при покупці товарів, робіт і послуг. Потім на вартість товару без ПДВ нараховується надбавка посередницького підприємства і потім на отриману ціну нараховується ПДВ. Фактично кінцевий ПДВ в ціні реалізації товару буде набагато вищий за суму ПДВ, яку сплатив раніше виробник. Такий порядок визначення бази оподаткування діє для всіх областей діяльності.

Акцизний збір - це непрямий податок на високорентабельні і монопольні товари, що включається у вигляді надбавки в ціну товару і оплачується покупцем.

Акциз, як і ПДВ є непрямим податком, включається в ціну товару у вигляді надбавки і таким чином впливає на ціноутворення, коректуючи попит і пропозицію шляхом збільшення ціни. Проте, акцизний збір має менший вплив на загальний рівень цін в країні, оскільки перелік підакцизних товарів є не дуже широким, на відміну від ПДВ, яким обкладаються практично всі товари, роботи і послуги. З іншого боку, єдина ставка ПДВ робить його нейтральним по відношенню до механізму ціноутворення, оскільки при стягуванні цього податку його тягар рівномірно розподіляється на всі групи товарів. Диференціація ж ставок акцизного збору безпосередньо впливає на структуру ринкових цін і рівень споживання. Введення високих ставок акцизного збору дає можливість обмежувати споживання деяких товарів, зокрема алкогольних і тютюнових. Отже, за допомогою диференційованих ставок податку держава впливає на структуру споживання. Акцизи нараховуються раніше, ніж ПДВ, тобто підакцизні товари оподатковуються двічі.

Перелік підакцизних товарів та ставки акцизного збору затверджуються Кабінетом Міністрів України і є єдиними для всієї території України. До підакцизних товарів відносять предмети розкоші, делікатеси, спирт, лікеро-горілчані вироби, пиво, тютюнові вироби, легкові автомобілі і запчастини до них (за винятком продукції українських підприємств), хутряні вироби (за винятком продукції з відходів), килими і килимові вироби, каву, відео- і телеапаратуру та ін. Стягування акцизного збору в Україні здійснюється окремо по вітчизняних і по імпортних товарах.

Розглянемо механізм ціноутворення на підакцизні товари для вітчизняного виробника. Для знаходження суми акцизного збору необхідно визначити розмір оподаткованого обороту.

При визначенні обороту оподаткування і суми акцизного збору по вітчизняних товарах розмежовують:

ѕ оборот оподаткування по товарах, які реалізуються за вільними цінами;

ѕ оборот оподаткування по товарах, які реалізуються за державними фіксованими і регульованими цінами.

Оборот оподаткування по товарах, що реалізуються за вільними цінами, визначається виходячи з їх вартості, без податку на додану вартість. Нараховується акцизний збір по ставках у відсотках до обороту з продажів і в твердих сумах з одиниці реалізованого товару.

Для вітчизняних товарів вільна відпускна ціна з включенням акцизного збору визначається за наступною формулою:

Коефіцієнт, на який потрібно помножити оптову ціну підакцизних товарів, яка включає собівартість та прибуток має вигляд:

Оскільки товари, оподатковувані акцизним збором є також об'єктом обкладення ПДВ, ціна реалізації, що включає акцизний збір і ПДВ, обчислюється за наступною формулою:

де ЦР - ціна реалізації, що включає суму ПДВ і акцизного збору.

Якщо відома кінцева ціна реалізації, яка включає суму акцизного збору і ПДВ, то для визначення суми акцизного збору спочатку потрібно виключити з цієї ціни суму ПДВ і тільки потім використовувати ставку для визначення акцизного збору за наступними формулами:



Оподаткований оборот по товарам, що реалізуються за державними фіксованими і регульованими цінами, визначається на основі їх вартості без врахування торгових націнок, а також сум ПДВ за наступною формулою:

Сума акцизного збору визначається в даному випадку за наступною формулою:

Аналогічний порядок обчислення оподаткованого обороту здійснюється при реалізації підакцизних товарів, що були виготовлені із сировини власного виробництва на давальницьких умовах.

На імпортні товари ставки акцизного збору встановлюються, на основі їх митної вартості, з врахуванням сплачених митних зборів.

Розподіл податкового тягарю - розміщення податку між кінцевими платниками. Розподіл непрямих податків в основному залежить від цінової еластичності попиту і пропозиції:

ѕ якщо попит на товар є еластичним - більшу частину податку сплачує виробник, якщо попит на товар нееластичний, то більшу частину податку платять покупці. Пояснюється це тим, що при еластичному попиті покупці при рості ціни на товар намагатимуться спрямовувати попит на товари-субститути. При нееластичному попиті товарів-субститутів найчастіше немає і покупці вимушені продовжувати купувати цей товар;

ѕ якщо пропозиція товару є еластичною - більша частина податку припадає на покупців, а якщо нееластичною - на виробників. Пояснюється це тим, що при еластичності пропозиції виробники можуть переключити ресурси на виробництво іншого товару, при нееластичній пропозиції переключення ресурсів відбувається повільніше. Наявність ринкової рівноваги пов'язано з існуванням понять: надлишок покупця і надлишок продавця.

Надлишок покупця - різниця між максимальною сумою грошей, яку покупець згоден заплатити за певний обсяг благ, і тією сумою грошей, яку він заплатив.

Надлишок продавця - різниця між сумою грошей, отриманою за продану продукцію, і мінімальною сумою грошей, за яку продавець був готовий її продати.

Введення податків зменшує величину надлишків і покупців, і продавців. Крім того, виникають чисті втрати суспільства - не скомпенсовані нічиїм прибутком чи надходженнями в бюджет держави.

3.4 Світовий досвід державного регулювання цін

Вивчення практики ціноутворення в зарубіжних країнах дає можливість зрозуміти його закономірності та тенденції і використовувати прогресивний досвід при формуванні і регулюванні цін в Україні. У ряді зарубіжних країн створена правова основа державного регулювання цін, яка включає пряме і непряме регулювання цін.

До форм прямого регулювання і контролю цін, які застосовуються за кордоном, відносять:

· встановлення державою цін на ряд товарів і послуг (електроенергетики, зв'язку, транспорту, медикаментів, деяких видів продовольства, сировини та інш.);

· ухвалення законів про ціни, недобросовісну торгівлю, мінімальні ціни та інш. Наприклад, ряд штатів США мають закони про недобросовісну торгівлю, які забороняють роздрібним підприємствам продавати продукцію за цінами нижче за витрати плюс встановлений відсоток;

· заборона цінової дискримінації. Наприклад, в США Закон Робинсона-Патмана забороняє виробникам та оптовим продавцям - учасникам каналів збуту товарів аналогічної якості використовувати різні ціни, оскільки це може зашкодити конкуренції. Ціни повинні об'єктивно визначатися умовами реалізації і бути однаково доступними для всіх конкуруючих учасників збуту;

· обмеження можливостей угод про ціни в межах антимонопольного законодавства по горизонталі та вертикалі;

· угоди державних органів про рівень цін з виробниками;

· антидемпінгове законодавство, направлене на захист національної економіки від впливу зовнішніх ринків.

Усіма країнами активно використовується контроль над цінами, який реалізується через моніторинг динаміки цін та дотримання цінового законодавства. При порушенні законодавства чи нормативних актів, що регулюють питання ціноутворення і конкуренції, в багатьох країнах встановлені жорсткі економічні санкції.

На державному рівні часто розробляються стандарти допустимої поведінки в ціновій рекламі, що включають різні правила. Наприклад, продавець не може рекламувати зниження ціни, якщо первинна ціна останнім часом не пропонувалася покупцям на регулярній основі. Забороняється реклама за принципом "заманювання і перемикання", при якій покупців заманюють в магазин за допомогою реклами товарів за незвично низькими цінами, а потім оголошують, що товар кінчився або він низької якості.

Методи прямого регулювання цін державою розрізняються по країнах. Розглянемо прогресивний досвід цінового регулювання в деяких країнах світу, кожна з яких представляє одну з частин світу: Америку, Європу Азію.

США. Використовувати практику прямого регулювання цін на внутрішньому ринку, уряд США почав ще в 70-х роках минулого століття. Пряме регулювання цін було введене як міра протидії надмірній інфляції. У короткостроковому періоді пряме регулювання цін надало сприяння стабілізації економіки країни: знизилися темпи зростання оптових і роздрібних цін, збільшилася зайнятість, почав швидко зростати ВВП. Проте, дуже швидко позначилися негативні наслідки централізованого регулювання. Заморожування цін і зарплати обмежувало міжгалузевий перелив капіталів, гальмувало інвестиційну політику, знижувало рівень ділової активності, стримувало зростання доходів.

Спроби прямого регулювання цін здійснювалося і в наступні роки. Вони стосувалися, перш за все, внутрішніх цін на енергоносії, які, через збільшення імпортних цін на нафту, нафтопродукти і природний газ, зростали високими темпами, стимулюючи розкручування інфляції. При цьому, контроль над цінами стримував виробництво, стимулював споживання, гальмував технологічні досягнення і збільшував залежність від енергетичного імпорту.

В даний час американська адміністрація, обмежує використання прямого регулювання цін і активно використовує методи непрямого регулювання. Основні напрями непрямого регулювання цін в США наступні:

ѕ кредитно-грошова політика, спрямована на регулювання облікової ставки федеральних резервних банків;

ѕ федеральні закупівлі товарів і послуг;

ѕ податкова політика.

Ці напрямки державної політики впливають на співвідношення попиту і пропозиції на внутрішньому ринку США і визначають базові пропорції обміну та рівня цін. Пряме державне регулювання цін використовується лише у високо монополізованих галузях, які підпадають під юрисдикцію антимонопольного законодавства. Всього в США держава регулює від 5 до 10% цін.

Прогресивним є досвід державного регулювання цін на продукцію аграрного комплексу. В межах федеральних сільськогосподарських програм, фермери, які займаються вирощуванням зернових, отримують від міністерства сільського господарства США позики. Зібраний врожай вони можуть продавати за ринковими цінами та розраховуватися за ці позики частиною виручки. Якщо ринкові ціни опускаються нижче рівня цін, встановлених конгресом, фермер може продати врожай державі за цими контрольними цінами, розрахуватися за позики і отримати виручку. Такий механізм діє і в молочній промисловості. При цьому, держава намагається підтримувати співвідношення між цінами на сільськогосподарську продукцію та товарами, що купують фермери. Державний контроль за цінами здійснюють антимонопольні органи міністерства юстиції та Федеральна торгова комісія.

Фінляндія. Важливі функції в політиці ціноутворення в скандинавських країнах належать державі. В Фінляндії міністерство торгівлі здійснює планування і контроль за цінами на продукти харчування, зерно, енергоносії, продукцію винно-горілчаної промисловості.

Уряд стимулює кредитування підприємств, орієнтованих на реалізацію товарів і послуг по відносно низьким цінам, доступних для середнього та нижчих середнього рівня доходів верств населення. При цьому підприємства отримують від держави кредит на тривалий термін і під пільговий процент.

У соціально орієнтованій економіці Фінляндії за допомогою цін і податків забезпечується проведення низки заходів, спрямованих на підвищення життєвого рівня населення. Держава через систему низьких цін заохочує торгівлю вітамінізованими продуктами, які не оподатковуються при їх ввезенні в країну, а у ряді північних районів діють пільги по їх реалізації. У Фінляндії раціонально поєднується вільне ринкове ціноутворення з державним регулюванням цін. Ринкове ціноутворення ефективно забезпечує поточні потреби суспільства. Для вирішення перспективних завдань розвитку економіки, стимулювання технічного прогресу і прогресивної структури виробництва потрібні економічно обґрунтовані прогнозні ціни. Тому національні програми по найважливіших галузях господарства базуються на планово-розрахункових цінах.

Висновок

Ціна - це грошовий вираз вартості, кількості грошей, що сплачується або одержується за одиницю товару або послуги.

Ринкова ціна фокусує складні економічні зв'язки між середніми суспільними умовами виробництва товару і можливостями його споживання.

Встановлення ціни є найважливішим моментом в процесі реалізації продукції, оскільки від її величини, в більшій мірі, залежить попит, а отже і обсяг продажу. Об'єм реалізації продукції безпосередньо впливає на фінансові результати підприємства.

З погляду споживача ціна часто використовується як показник вартості. Відповідно до цього вартість може визначатися як пропорція сприйнятої якості і ціни. Тому зниження цін, яке диктується тією чи іншою ситуацією не завжди збільшує обсяги збуту. Низькі ціни споживачам здаються наслідком низької якості, а тому вони відмовляються від придбання таких товарів. До того ж маневрування під час прийняття рішень щодо цін часто обмежуються умовами, існуючими у каналах збуту, а також нормами і правилами встановленими чинним законодавством.

Зрозуміло, що видів цінових стратегій є дуже багато і кожна з них по своєму правильна, проте підприємство повинно вибрати тільки одну, яка йому найбільше підходить.

Написання цієї курсової роботи було для мене дуже пізнавальною і цікавою роботою. Я з'ясувала, які ж є особливості формування цінової політики її методи та регулювання у конкурентному середовищі.

Написавши дану роботу на тему " Цінова політика та методи її регулювання у конкурентному середовищі" я отримала для себе багато нових знань в галузі управління конкурентоспроможністю підприємства, макроекнономіки, маркетингу.

Список використаної літератури

1. Акимова И.М. Промышленный маркетинг.-К.:"Знання",КОО, 2000.-294с.

2. Войчак А.В. Маркетинговий менеджмент.-К.:КНЕУ,1998.-268с.

3. Гаркавенко С.С. Маркетинг.-К.: Лібра, 1998,384с.

4. Герасимчук В.Г. Маркетинг: теорія і практика.- К.: Вища шк., 1994.-327с.: іл.

5. Кардаш В.Я. Маркетингова товарна політика.-К.: КНЕУ, 1997.-156с.

6. Кардаш В.Я. Маркетингова товарна політика.-К.: КНЕУ, 2000.-124с.

7. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ.- М.: "Ростинтэр", 1996.-704с.

8. Котлер Ф., Армстронг Гари. Основы маркетинга: Пер. с англ.-2-е европ. изд.- К.;М.; СПб.: Издат. Дом "Вильямс", 1998.- 1056с.

9. Павленко А.Ф., Войчак А.В. Маркетинг.-К.: КНЕУ, 1999.-84с.

10. Панкрухин А.П. Маркетинг.-М.: Институт международного права и экономики им. А.С. Грибоедова, 1999.-398с.

11. П.Г. Перерва. Управление маркетингом на машиностроительном предприятии. Издание "Основа", Х.: 1993.-285с.

12. Промисловий маркетинг. Теорія та господарські ситуації /Під ред. Старостіной Л.А.-К.: "Іван Федоров", 1997.-400с.:іл.

13. Цены и ценообразование /Под ред. В.Е. Есипова.- СПб: Издательство "Питер", 1999.-464с.

Размещено на Allbest.ru

...