92

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК КЛЮЧОВИХ СЛІВ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ АСОРТИМЕНТУ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ МІНЕРАЛЬНОГО ПОХОДЖЕННЯ

1.1 Аналіз ринку будівельних матеріалів мінерального походження та тенденції його розвитку

1.2 Чинники, що впливають на формування споживних властивостей будівельних матеріалів мінерального походження

1.2.1 Сировина, для виробництва будівельних матеріалів мінерального походження

1.2.2 Технологія виробництва будівельних матеріалів мінеральних сумішей

РОЗДІЛ 2. ТОВАРОЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ МІНЕРАЛЬНОГО ПОХОДЖЕННЯ

2.1 Споживні властивості будівельних матеріалів мінерального походження

2.2 Класифікація сучасного асортименту матеріалів мінерального походження

2.3 Методи дослідження та проведення експертної оцінки якості будівельних матеріалів мінерального походження та їх особливості

РОЗДІЛ 3. ТОВАРОЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА АСОРТИМЕНТУ І ЯКОСТІ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ МІНЕРАЛЬНОГО ПОХОДЖЕННЯ ВИРОБНИЦТВА ТзОВ «АТЛАНТ-СТИЛЬ» ТА ЇХ ОФОРМЛЕННЯ ПРИ ПЕРЕТИНІ МИТНОГО КОРДОНУ УКРАЇНИ

3.1 Характеристика торговельного асортименту ТзОВ «Атлант-Стиль»

3.2 Експертна оцінка якості будівельних матеріалів мінеральних походження

3.3 Переміщення будівельних матеріалів мінеральних походження через митний кордон України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ПЕРЕЛІК КЛЮЧОВИХ СЛІВ

СБС - Сухі будівельні суміші.

Сухі будівельні суміші - приготований в заводських умовах, строго дозований відповідно до рецепту набір інгредієнтів, призначений для виконання певного виду будівельно-ремонтних робіт.

МВР - Мінерально-в'яжучі речовини.

Гіпсові в'яжучі речовини - повітряні в'яжучі, які складаються переважно з гіпсу, або ангідриту.

Повітряне будівельне вапно - продукт випалювання при температурі 1000…1200 0С кальцієвомагнієвих гірських порід-вапняку, крейди, черепашника, вапняку, що містять не більш як 6 % глинястих домішок.

Природні дисперсні речовини - глини (бентоніт, каолініт), доломіт, оміакарб (мармурова мука), маршаліт (аморфний кремнезем), природна збагачена крейда, кварцовий пісок.

Добавки-гідрофобізатори - концентрати силіконових емульсій і порошків на силан-силоксановій основі, що здатні до мікроемульгації при розведенні водою. Їх додають для зниження водопоглинання матеріалу на стадії його виготовлення.

Сухі суміші для гідроізоляційних робіт - застосовують у вигляді фарбової або штукатурної гідроізоляції.

Клеї для облицювальних робіт - адгезиви для приклеювання плитки до поверхонь будівель і споруд.

Затиральні суміші - декоративні кольорові суміші (відомі як фуги), що використовують для зовнішніх і внутрішніх робіт при заповненні швів між плитками на вертикальних та горизонтальних поверхнях з метою надання закінченого декоративного вигляду облицюванню.

Полімермінеральні штукатурки призначені для оздоблення фасадів і складаються із цементу, вапна, наповнювачів (кварцового піску і білих карбонатів), полімерного компонента, уповільнювачів тужавіння, водоутримувальних та реологічних добавок, а при необхідності, і армуючих матеріалів.

Декоративні штукатурки - товстошарове покриття, яке має визначену структуру.

Сухі суміші для санації старих будівель - використовують для комплексного відновлення фасадів, представлені шпуровими складами, що закачують у стіни з метою відновлення міцності і гідроізоляційних характеристик споруд, та комплексними композиціями (або системами санації), що складаються із трьох видів спеціальних сухих сумішей: для набризку; ґрунтувальної протисольової сануючої; накривної гідрофобізуючої.

Гіпсомісткі штукатурки. Призначені для оздоблення внутрішніх поверхонь приміщень. Вони складаються із гіпсу, вапна, наповнювачів, уповільнювачів тужавіння, полімеру та водоутримувальної добавки.

Сухі фарбові суміші. Вони представлені дрібнодисперсною (питома поверхня 10... 100 м2/г) сухою сумішшю, що складається із твердих полімерів, наповнювачів, пігментів і спеціальних добавок. Основною сировиною є термопластичні полімери (поліетилен, полівінілхлорид, поліаміди) та реактопласти (епоксидні, поліефірні, поліуретанові смоли).

Шпаклювальні суміші - застосовують для вирівнювання конструкцій, причому наносять їх на підготовлені поверхні при температурі навколишнього середовища + 10...+35°С і відносній вологості не нижче 60%. Як в'яжучі речовини придатні портландцемент або гіпс, що визначає можливості застосування розчинів для зовнішніх або внутрішніх робіт.

Сухі будівельні суміші (СБС) - мінеральні в'яжучі речовини (звичайно порошкоподібні) при змішуванні з водою ( іноді з водяними розчинами солей) утворюють пластичну масу, що здобуває потім твердий стан.

Вирівнюючі розчини - це розчини для підлоги містять комбінацію спеціальних дисперсійних добавок з органічними і синтетичними пластифікаторами, наявністю яких і визначаються специфічні властивості цих матеріалів - здатність до розтікання і гладкість отримуваної поверхні.

Ґрунтовка - мінеральний в'яжучий розчин, що наноситься першим шаром на підготовлену до фарбування поверхню для створення надійного зчеплення верхніх (криючих) шарів покриття з пофарбованою поверхнею і вирівнювання її всмоктуючої здатності.

Штукатурка (італ. stuccatura, від stucco - гіпс, вапно, алебастр) - обробний шар, утворений затверділої будівельної сумішшю.



ВСТУП

Актуальність теми. Будівельні матеріали мінерального походження цілком змінили технологію будівельних робіт і стали основними матеріалами для так званої «сухої» технології будівельних робіт.

Сьогодні ці матеріали витісняють традиційний спосіб готування будівельних розчинів поза будівельними майданчиками. Сухі будівельні суміші підвищують ефективність будівельних і оздоблювальних робіт на 100-200%, а за умови застосування засобів малої механізації - на 300-500%.

Дана група товарів використовується для різноманітних будівельних робіт, в тому числі: для кріплення плиток і шпаклювальних робіт, для вирівнювання стін і стель, облаштування підлоги; для гідро і теплоізоляції тощо. Приготування суміші до роботи здійснюється за принципом «додай води». будівельний мінеральний асортимент якість

Ринок будівельних матеріалів мінерального походження - є лідером за темпами розвитку та привабливості для капіталовкладень. Він представлений значною кількістю виробників як вітчизняного так і імпортного виробництва: Henkel (Вишгород), «Фомальгаут» і «Полірем» (Київ), «Геліос» і «Павлограджитлобуд», «Атлант-Стиль», «Геліус» (Львів), Semin (Франція), Mapei, Kerakoll (Італія), Uzin, Sopra (Німеччина) тощо.

Розвитку мінеральних в'яжучих матеріалів сприяють значні запаси доступної дешевої сировини і доволі нескладна технологія, а насамперед - попит. Виробництво даних товарів приносить значні прибутки.

Все це обумовлює актуальність даної роботи і ставить перед підприємством головну мету.

Метою дипломної роботи є вивчення споживних властивостей будівельних матеріалів мінерального походження для оптимізації їх асортименту та підвищення якості.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

- дослідити ринок будівельних матеріалів мінерального походження;

- дати класифікацію будівельних матеріалів мінерального походження;

- дослідити вплив чинників на формування та збереження якості будівельних матеріалів мінерального походження;

- дати характеристику асортименту будівельних матеріалів мінерального походження України;

- дати характеристику торговельного асортименту будівельних матеріалів мінерального походження;

- описати організацію та технологію експертної оцінки якості будівельних матеріалів мінерального походження

Об'єктом дослідження дипломної роботи є будівельні матеріали мінерального походження, що реалізуються торговельним підприємством ТзОВ «Атлант-Стиль».

Предметом дослідження є вивчення споживних властивостей, асортименту та якості будівельних матеріалів мінерального походження.

Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.



РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ АСОРТИМЕНТУ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ МІНЕРАЛЬНОГО ПОХОДЖЕННЯ

1.1 Аналіз ринку будівельних матеріалів мінерального походження та тенденції його розвитку

Розвиток ринку торгівлі будівельними матеріалами характеризується стабільним зростанням вимог споживачів до якості обслуговування, товарів та асортименту, що зумовлює переорієнтацією споживачів в бік таких форматів торгівлі як спеціалізовані гіпермаркети та супермаркети. Саме останні показують найвищу конкурентоспроможність на ринку будівельних матеріалів, постійне збільшення частки ринку та, відповідно, характеризуються найбільшими перспективами розвитку у найближчі 5 років; у товарній структурі ринку будівельних матеріалів досить високу частку, близько 40%, займає імпортна продукція, що робить його вразливим до валютних коливань та кризових явищ на зовнішніх ринках.

На ринку Європейського Союзу фахівці нараховують близько 300 видів мінеральних будівельних сумішей, максимально пристосованих до тих чи інших видів робіт. А в Україні лише 95 % ринку припадає на два десятки видів сумішей[ ].

За оцінками аналітиків, якщо в Європі ринок будівельних матеріалів зростає щорічно на 2-3%, то в Україні на 12-15 % в рік.

Тенденції на даному ринку впливають на різні сфери економіки: ціни на будматеріали позначаються на вартості будівництва; значні маркетингові бюджети роздрібних операторів ринку дозволяють їм освоювати нові технології просування товару; розвиток роздрібної мережі дозволяє нарощувати доходи для вітчизняних виробників будматеріалів, адже дана галузь обґрунтовано визнана однією з пріоритетних у контексті інтеграцій України до світового співтовариства [3]

Впродовж 2013 року роздрібний товарооборот ринку будівельних матеріалів в Україні сягнув 10,424 млрд.грн, що складає 6,13% обсягу роздрібної торгівлі непродовольчими товарами. За цим показником він поступається лише ринку автомобілів, який посідає лідируючі позиції в сегменті непродовольчих товарів. Порівняння темпів приросту роздрібного товарообороту підприємств торгівлі, непродовольчими товарами та торгівлі будівельними матеріалами дозволяє говорити, що саме останній ринок показав найкращі результати - зростання обсягів товарообороту будівельних матеріалів протягом 2007 - 2013 років склало 222,82% проти 197,77 в середньому по торгівлі. [3]

У 2014 р ситуація на українському ринку будівельних матеріалів суттєво покращилася, ключові показники розвитку вийшли із зони від'ємних значень, що обумовлено поліпшенням ситуації на суміжних ринках, які визначають потенціал розвитку будматеріалів в середньостроковій перспективі. До таких основних чинників його розвитку слід віднести: ринок житлового будівництва; ринок іпотечного і споживчого кредитування; обсяги виробництва будівельних та оздоблювальних матеріалів в Україні.

У виробництві будівельних матеріалів слід відзначити наявність різноспрямованих тенденцій, однак переважно виробництво будівельних матеріалів характеризувалось зростанням. Крім того, сильний вплив на темпи розвитку роздрібної торгівлі будівельними матеріалами мають такі показники, як рівень доходів населення і курс гривні по відношенню до основних валют[2].

На товарну структуру, цінову політику та насиченість ринку будматеріалів вплинуло і те, що у 2009-2014 роках, порівняно з 2008 роком, скоротилися обсяги як експорту, так і імпорту будівельних матеріалів. Зменшення обсягів експорту було, насамперед, пов'язано зі скороченням попиту на будівельні матеріали у Російській Федерації та інших країнах СНД, які є основними споживачами української будівельної продукції. На зменшення обсягів імпорту, окрім коливань попиту, вплинула девальвація національної валюти, внаслідок якої суттєво зросли ціни на іноземну продукцію. Основними постачальниками будівельних матеріалів в Україну є підприємства Польщі, Туреччини, Іспанії, Італії та Китаю[1].

Сьогодні на вітчизняному ринку будівельних матеріалів мінерального походження ситуація стабілізувалася: його зростання становить 15-20% на рік. Перспективи подальшого розвитку експерти оцінюють як найсприятливіші - усе більше будівельних компаній переходять на нові технології і починають використовувати їх у своїй роботі (таб.1.1.).

Таблиця 1.1.

Український ринок сухих мінеральних сумішей, млн. т.

Вид СБС	2011р.	2012р.	2013р.	2014р.	2015р. (прогноз)
1	2	3	4	5	6
Цемент	0,47	0,45	0,83	0,79	1,10
Гіпс	0,33	0,37	0,57	0,63	0,70
Всього	0,80	0,82	1,40	1,42	1,80

Будівельні матеріали мінерального походження вперше з'явилися на українському ринку тільки в 90-х роках минулого століття. До цього всі будівельномонтажні матеріали, такі, як монтажно-кладочні розчини на цементних єднальних, шпаклівки, клеї, вапняні і крейдяні пасти, готувалися на заводах у «мокрому» вигляді - готовими до вживання або їх замішували безпосередньо на місці робіт.

Головним недоліком заводських сумішей був обмежений термін придатності - від декількох годин у розчинів до кількох місяців у шпаклівок і паст. При «польовому» способі виробництва складно дотримати необхідні пропорції, а тому технологія приготування практично завжди порушувалася і, відповідно, падала якість.

В Україні виробництво будівельних матеріалів мінерального походження почало активно розвиватись в останні роки. До цього ринок будівельних матеріалів мінерального походження заповнювався переважно імпортним продуктом, який був дуже дорогим і не завжди відповідної якості. Споживання цієї продукції в Україні, в основному через недостатню поінформованість потенційних споживачів про її переваги і невиправдано високу ціну, значно нижче ніж в розвинених країнах. Якщо взяти для порівняння такий універсальний показник, як кількість споживаних сухих сумішей на душу населення на рік, то картина буде такою: Німеччина - 60 кг/люд. на рік, Фінляндія - 30, Угорщина і Польща - 23, Швеція - 20, Росія - 2 і Україна - до 1 кг/люд. на рік (рис.1.1).

Рис. 1.1. Кількість споживаних сухих мінеральних в'яжучих сумішей на душу населення на рік, кг/люд.

Основні споживачі будівельних матеріалів мінерального походження в Україні - це будівельні та ремонтні організації - на їх частку припадає 75% продажів.

Обсяг виробництва і споживання вітчизняних сухих сумішей в Україні у 2014 році становив близько 160 тисяч тонн і приблизно така ж кількість завезена.

В Україні, за оцінками галузевої асоціації, зараз працюють майже 100 виробників будівельних матеріалів мінерального походження, але 75 - 80 % вітчизняного виробництва припадає на «велику п'ятірку» - Henkel (Вишгород), «Фомальгаут» і «Полірем» (Київ), «Геліос» (Львів) і «Павлограджитлобуд». Вийшовши на ринок, вітчизняні виробники за кілька років завоювали близько 70 % українського ринку.

На ринку мінеральних в'яжучих на гіпсовій основі (штукатурки, шпаклівки, затирки для швів, анкерні суміші) домінують закордонні виробники

- молдавські (завод «Knauf»), турецькі. Меншу частку ринку становлять українські і польські виробники (рис.1.2.).

Рис.1.2. Структура субринку сухих будівельних сумішей на гіпсовій основі,%

Серед мінеральних в'яжучих матеріалів найбільшим попитом користуються шпаклівки. Їх купують більше 60% споживачів. Близько 50% використовують штукатурку та універсальні суміші. Трохи меншу частку займає клей для плитки, грунтовка і затирки для швів. Гідроізоляція та наливні підлоги, ще кілька років тому не мали особливого успіху, останнім часом все ширше застосовуються будівельниками.

Більше половини ринку будівельних матеріалів мінерального походження на цементній основі традиційно припадає на декілька компаній-лідерів, які представлені торговими марками «Хенкель Баутехнік (Україна)», ТОВ «Фомальгаунт-Полімін» ТОВ, «Фабрика будівельних сумішів «БудМайстер», «Мастер» та інші. Цей ринок як і раніше залишається ринком помірної концентрації. Експерти вказують на те, що переваги будівельників у відношенні марок сумішей вже склалися, і змінити їх непросто, тому перспективи швидкого становлення нових марок сумнівні (рис.1.3.).

Рис. 1.3. Структура субринку сухих будівельних сумішей на цементній основі по виробникам, %

Всі суміші за типом в'яжучого поділяються на цементні, цементно-вапняні, вапняні, вапняно-гіпсові і гіпсові. Як заповнювач можуть бути використані будівельні піски, мармурова крихта, мелений вапняк, мінеральні або органічні волокна, металева фібра. Великий вплив на властивості одержуваної суміші надають модифікуючі добавки. Сьогодні їх розроблено безліч, і до складу окремих видів МВМ може входити більше десятка різних добавок, причому деякі займають мізерно малий відсоток від обсягу. Добавки прискорюють або уповільнюють тверднення, роблять більш простий спосіб укладання, зменшують кількість води, підвищують морозостійкість і пористість. Так, сповільнювачі необхідні при бетонуванні в жарку погоду і в ряді інших випадків, зокрема для цементування свердловин. Повітревтягувальні добавки використовуються для збільшення морозостійкості: за рахунок утворилися пустот бетон отримує можливість розширюватися. Повітря, звичайно, втягується і при звичайному перемішуванні, але в недостатній кількості.

Водопонижувальні добавки, або пластифікатори, дозволяють досягти достатньої текучості при меншій кількості води - це веде до збільшення міцності бетону.

Підібрати необхідні добавки в точних пропорціях непросто, але від цього залежить, який у кінцевому результаті вийде суміш. Саме добавки роблять її привабливою для виконання конкретного виду роботи, від них залежить назва марки що продається. Але знати в тонкощах «рецепт» суміші мало, говорять фахівці, потрібно адаптувати його під місцеву сировину та провести випробування на сумісність з іншими матеріалами, використовуються на будівництвах.

Україна експортує мінеральні в'яжучі суміші в Білорусь та Молдову.

Цінові сегменти:

ь нижній ціновий сегмент - клей до плитки усередині приміщень вітчизняного виробника, гіпсові шпаклівки типу (турецький Satengips).

ь середній ціновий сегмент - марки Ceresit і Atlas, а також гіпсові шпаклівки і штукатурки Knauf, що імпортують з Молдови.

ь елітна продукція на українському ринку займає близько 20 % і представлена насамперед маркою Vetonit, а також марками Semin (Франція), Mapei, Kerakoll (Італія), Uzin, Sopra (Німеччина).

Серед імпортних сумішей домінують закордонні виробники - турецькі, молдавські (завод «Knauf»), французькі (Semin), польські (Atlas) та фінські (Optiroc). Завдяки панівному становищу в гіпсовому сегменті ринку на імпорт припадає 40 % усіх сухих сумішей, що використовуються в Україні.[]

На Півдні України серед імпортованих сумішей домінують поставки турецького гіпсу «Satengips», на Заході переважають суміші з Туреччини й Польщі.

Специфічною рисою ринку мінеральних в'яжучих матеріалів є суттєва залежність ціни від транспортних витрат, бо 98% (за масою) сировини становлять цемент, гіпс, вапно, пісок і крейда, тобто дешеві матеріали, родовища яких є в кожній країні. Тому, навіть дешевий клей для плитки, перевезений через пів України, автоматично дорожчає на 15%.

Тенденція відкривати регіональні виробництва, на думку експертів, зробить ринок сухих мінеральних будівельних сумішей ще більш насиченим..

На основі проведеного аналізу ринку будівельних матеріалів в Україні визначимо основні тенденції його розвитку та ризики, які слід враховувати торговельним підприємствах при визначенні напрямків та пріоритетів управління: ринок будівельного матеріалів України характеризується значно вищим у порівнянні з європейським потенціалом розвитку, однак суттєве зниження темпів зростання доходів та купівельної спроможності населення, обсягів інвестування, не дозволяє сподіватись на досягнення високих темпів розвитку ринку будівельних матеріалів у найближчій перспективі; дестабілізуючий вплив на розвиток торгівлі будівельними матеріалами мають негативні процеси у сфері будівництва, зокрема житлового, оскільки ринок зростає відповідно до зростання обсягів ремонтних та будівельних робіт; реалізація потенціалу торгівлі будівельних матеріалів безпосередньо залежить від ринку іпотечного кредитування.

1.2 Чинники, що впливають на формування споживних властивостей будівельних матеріалів мінерального походження

1.2.1 Сировина для виробництва будівельних матеріалів мінерального походження

Склад будівельних матеріалів мінерального походження в залежності від виду суміші може бути різним.

В загальному до складу будівельних сумішей мінерального походження входять наступні компоненти:

ь в'язка речовина - цемент, гіпс, вапно або полімер;

ь мінеральні наповнювачі для забезпечення міцності;

ь пісок, мелений мармур, мелений кварц, вапняк та інші домішки, що власне і створюють високотехнологічний продукт - суху будівельну суміш.

Основними матеріалами для виробництва бетонної суміші є цемент, наповнювачі і вода. При виборі цементу враховують основні показники бетону: міцність, морозо та корозійну стійкість, а також технологію виготовлення виробів чи умови бетонування монолітних споруд. Для важкого бетону застосовують здебільшого портландцемент та його різновиди, рідше - глиноземистий цемент та інші в'яжучі.[9]

Заповнювачами для важкого бетону є сипкі суміші мінеральних зерен природного чи штучного походження, певного гранулометричного складу в установленому діапазоні розмірів. Заповнювачі в бетоні займають 80...85 % його об'єму і скріплені затверділим цементом, утворюють каменеподібний конгломерат. Речовинний склад заповнювачів, їхня форма, стан поверхні, поєднання різних фракцій істотно впливають на технологічні показники бетонної суміші, технічні властивості бетону (міцність, усадку, повзучість, довговічність), а також на економічність матеріалу.

Залежно від розмірів зерен заповнювачі поділяють на дрібні (піски) крупністю 0,16...5,00 мм та крупні (щебінь чи гравій) крупністю 5... 70 мм.

За мінералогічним складом розрізняють кварцові, польовошпатні, карбонатні піски. Кварцові піски придатні для бетонних сумішей будь-яких марок, оскільки власна міцність кварцу дуже велика (до 1000 МПа). Решту пісків, зокрема вапнякові, належить перевіряти на міцність у бетоні потрібної марки.

За походженням піски бувають яровими (гірськими), річковими та морськими. Ярові (гірські) піски містять більше за решту пісків глинястих та органічних домішок, зерна переважно кутасті, що забезпечує добре зчеплення з цементним каменем. Річкові й морські піски містять менше органічних домішок, але зерна мають обкатану форму й гладеньку поверхню внаслідок перенесення водою. У морських пісках іноді є уламки вапнякових порід, черепашок, які легко руйнуються й можуть знизити міцність бетону. Штучні піски одержують подрібненням гірських порід або супутніх продуктів промисловості, наприклад металургійних шлаків. Вміст глинястих, мулистих та пилуватих домішок, який визначається відмучуванням, неповинен перевищувати 3 % за масою. Глинясті та мулисті часточки вкривають зерна піску, перешкоджаючи зчепленню їх з цементним каменем. Тонкі пилуваті часточки мають розвинуту питому поверхню й для рівномірного закріплення їх у структурі бетону потрібна підвищена витрата цементу. Промивання піску від цих домішок спричинює його значне подорожчання, а тому слід надавати перевагу застосуванню річкового піску.

Вміст органічних (наприклад, гумусових) домішок обмежується тому, що вони містять органічні кислоти, які руйнують цементний камінь. Наявність органіки визначають колориметричним (кольоровим) методом - обробкою піску 3%-м водним розчином NaОН. Колір розчину після обробки піску не повинен бути темнішим за еталон який готують у лабораторії за відповідною методикою.

Зерновий (гранулометричний) склад піску має велике значення для виготовлення бетонної суміші й бетону із заданими властивостями. Він характеризується процентним вмістом зерен різних розмірів і так званим модулем крупності Мк. Щоб визначити ці показники, використовують ситовий аналіз.

Гравій - це сипкий матеріал, утворюваний в результаті природного руйнування (вивітрювання) вивержених чи осадових гірських порід.

За походженням розрізняють гравій яровий (гірський), річковий та морський. Яровий гравій більше забруднений домішками.

За розмірами зерен розрізняють гравій: рядовий - 30...70 мм, фракціонований особливо дрібний - 5...10 (3...10), фракціонований дрібний - 5...20, середній - 20....40, крупний - 40...70 мм.

Зерна гравію розмірами 5...70 мм мають округлу, обкатану форму з гладенькою поверхнею. Поряд з міцними зернами (граніт, діорит) у ньому можуть бути слабкі зерна пористих вапняків, а також домішки пилу, глини, піску. Якщо вміст піску 25...40 %, то матеріал називають піщано-гравійною сумішшю.[10]

Щебінь - це сипкий матеріал, одержуваний подрібненням гірських порід, які мають границю міцності при стиску від 20 до 120 МПа. Зерна щебеню мають кутасту форму й більш розвинуту, ніж у гравію, шорстку поверхню, а тому міцність зчеплення з цементним каменем у щебеню вища, ніж у гравію.

Придатність крупного заповнювача для бетону, як і піску, також визначають у лабораторних умовах за комплексом показників: істинна, середня та насипна густина, міжзернова пустотність, вологість, водопоглинення, вміст пилуватих, мулистих, глинястих, часточок та органічних-домішок, міцність зерен, вміст голчастих та пластинчастих часточок, зерновий склад. У разі потреби з урахуванням цільового призначення бетону визначають міцність вихідної гірської породи, стираність, опір удару та морозостійкість.

Зерновий склад крупного заповнювача, так само, як і піску, істотно впливає на властивості бетонної суміші та бетону. Оптимізація зернового складу має ґрунтуватися на такій умові: одержати найменший об'єм мілізернових пустот, тобто забезпечити мінімальну витрату розчинової частини, а отже, й цементу.

Воду під час бетонних робіт використовують для приготування бетонних сумішей та поливання відкритих поверхонь і тверднучого в літній час монолітного бетону. Іноді виникає потреба застосувати її для промивання заповнювачів. Для всіх цих робіт без, попередньої перевірки придатна питна вода. Річкова, озерна та вода із штучних водойм придатна також, якщо вона не забруднена в неприпустимих межах стічними викидами, солями, мастилами тощо. У морській воді у великій кількості містяться розчинні солі, сульфат-іони, хлоріони.

Можна застосовувати воду, яка показує, слабокислу чи слабколужну реакцію, що визначається значенням водневого показника рН у межах 4,0... 12,5, і відповідає технічним умовам. На застосування стічних вод, крім того, потрібно одержати дозвіл санепідемстанції.

Шкідливі домішки у воді можуть перешкоджати нормальному, тужавінню й твердненню цементу або спричинювати появу в бетоні сполук, що знижують, його міцність та довговічність.

Органічні речовини у воді, особливо такі, що містять цукор та феноли, сповільнюють процес гідратації цементу й знижують міцність бетону. Вміст кожного з них не повинен перевищувати 10 мг/л.

Домішки нафтопродуктів, мастил, жирів, осідаючи на, поверхні цементних зерен, вповільнюють гідратацію їх, а вкриваючи заповнювачі, перешкоджають їхньому зчепленню з цементним каменем і знижують міцність бетону. Тому на поверхні води замішування не повинно бути плівок цих домішок.

Для регулювання властивостей бетонної суміші та бетону, а також для економії, цементу, все ширше застосовують різного роду добавки, які вводять у суміш.

Розрізняють два види добавок:

· тонкомелені, які, вводять, у кількості 5...20,% до маси цементу для його економії й одержання щільного та стійкого бетону при малих витратах цементу;

· хімічні, які вводять у невеликій кількості (0,1...2,0 % до маси цементу) для змінювання властивостей бетонної суміші та бетону в потрібному напрямі. За тонкомелені добавки беруть золу - винос теплових електростанцій, одержувану як високодисперсні відходи від спалювання вугілля, мелені шлаки тощо. Проте все більшого поширення набувають численні хімічні добавки, які класифікуються за функціональним призначенням та основним ефектом дії.

Пластифікуючи добавки збільшують рухливість, тобто знижують жорсткість суміші, не знижуючи міцності, бетону. Як пластифікатори широко використовують поверхнево-активні речовини (ПАР), часто одержувані з вторинних продуктів та відходів хімічної промисловості. За характером дії розрізняють гідрофільно та гідрофобно-пластифікуючі добавки.

Представником гідрофільно-пластифікуючих добавок є ЛСТ (лігносульфонат технічний, колишня назва СДБ - сульфатно-дріжджева бражка). Як у рідкому, так і в твердому вигляді легко розчиняється у воді. До гідрофобно-пластифікуючих добавок належать милонафт, гідрофобізуючі сполуки ГКЖ-10 (етилсиліконат натрію), ГКЖ-11 (метилсиліконат натрію), ГКЖ-94 (етилгідросилоксанова рідина). Прискорювачі твердіння призначаються насамперед для наближення строків розпалублення при монолітному бетонуванні, а у виробництві збірного залізобетону - для скорочення режимів теплової обробки виробів та збільшення оборотності борт-оснащення. Найпоширенішими в практиці прискорювачами є: хлорид кальцію СаСl2, сульфат натрію Na2SО4, поташ К2СО3, нітрати кальцію Са(NO3)2 та натрію NaNО3. Дія цих прискорювачів полягає в тому, що вони знижують розчинність гідроксиду кальцію Са(ОН)2, який утворюється при гідратації цементу. Цим стимулюється подальша гідратація клінкерних мінералів і збільшується кількість новоутворень, що зумовлює підвищене зростання міцності в перші 3...7 діб.[11]

Іноді застосовують і комбіновані добавки, наприклад нітрит-нітрат кальцію, нітрит-нітрат-хлорид кальцію. Щоб сповільнити тужавіння цементу, застосовують добавки, які одночасно зменшують водопотребу суміші та витрату цементу.

Сировиною для виготовлення цих матеріалів і виробів є будівельне вапно чи в'яжучі, які містять його, а також заповнювачі, що містять кремнезем. Виробництво їх ґрунтується на гідротермальному синтезі гідросилікатів кальцію, здійснюваному в автоклаві при підвищених значеннях тиску й температури водяної пари. Тому такі матеріали й вироби дістали назву автоклавних силікатних.

Як в'яжуче для автоклавних силікатних матеріалів звичайно використовують повітряне кальцієве негашене вапно, яке містить не менш як 70% активних СаО+МgО і не більш як 5% МgО. Аби підвищити міцність готових виробів, замість вапна застосовують вапняно-піщане в'яжуче, виготовлене одночасним помелом грудкового негашеного вапна та кварцового піску. Можна застосовувати також польовошпатні та карбонатні піски, проте фізико-механічні властивості виробів при цьому погіршуються. Значно рідше застосовують гравійно-піщані суміші, а також пористі заповнювачі (керамзит, аглопорит, шлакову пемзу, спучений перліт тощо).

Вода для виробництва матеріалів та виробів на вапняних в'яжучих має задовольняти ті самі вимоги, що й при виробництві бетонних виробів на основі цементних в'яжучих.

Добавки, застосовувані у виробництві автоклавних силікатних матеріалів та виробів, призначаються для регулювання властивостей формувальних сумішей та готової продукції. Це можуть бути ущільнювальні (тонкодисперсні мінеральні порошки), укрупнювальні (крупніші за зерновим складом заповнювачі), пластифікуючі, пороутворювальні добавки, а також пігменти, що надають виробам забарвлення й декоративних властивостей.

Для виготовлення гіпсових в'яжучих сумішей залежно від їх призначення використовують повітряні низько- та високовипалювані гіпсові в'яжучі, а також гідравлічні гіпсоцементнопуцоланові в'яжучі.

Як важкі заповнювачі застосовують природні гравій та пісок, а як легкі - щебінь з вапняку - черепашнику, вулканічного туфу, вулканічної пемзи, керамзит, аглопорит, шлакову пемзу, спучений перліт, доменні та паливні шлаки й золи, а також органічні заповнювачі - деревну стружку й тирсу, солому, очеретяну січку, лляну кострицю, паперову макулатуру тощо. Заповнювачі поліпшують пластичні властивості формувальних сумішей, зменшують питому витрату в'яжучого, знижують формувальну вологість суміші та усадку.

Щоб мати задані технічні та фізико-хімічні властивості формувальних сумішей та готових виробів, до гіпсових композицій уводять добавки, які можна поділити на дві групи. Добавки першої групи регулюють строки твердіння й пластичність формувальних сумішей, добавки другої групи змінюють властивості затверділих виробів.

Як добавки першої групи звичайно застосовують: тваринний клей, ЛСТ, вапно, лимонну кислоту та її солі - для сповільнення строків тужавіння в'яжучих; кухонну сіль, сульфат натрію, двоводяний гіпс - для прискорення строків тужавіння.[12]

Найважливішими добавками другої групи є пороутворювачі, гідрофобізатори, гідравлічні добавки тощо.

Пороутворювальні добавки, застосовувані для виготовлення високопористих виробів, поділяють на газоутворювачі (їдкий натр, пероксид водню, розведена сірчана кислота, вуглекальцієві солі) та піноутворювачі (клеєканіфольний, смолосапоніновий).

1.2.2 Технологія виробництва будівельних матеріалів мінерального походження

Технологія виробництва будівельних матеріалів мінерального походження в загальному випадку полягає у змішуванні відповідних компонентів суміші. Проте для кожного виду суміші вона відрізняється.

З метою досягнення потрібних кінцевих результатів раціональна й економічна технологія висуває до всіх бетонних сумішей наступні вимоги. До закінчення формування суміші мають перемішуватися, транспортуватися й укладатися з найменшими затратами енергії; не розшаровуватися; швидкість твердіння відформованого бетону має відповідати заданим строкам розпалублення; витрата цементу в суміші має бути обґрунтовано мінімальною, оскільки він є найдорожчим компонентом.[16]

Щоб можна було готувати шлаколужні бетонні суміші, бетонозмішувальні вузли та заводи залізобетонних виробів потрібно дообладнати технологічною лінією приготування розчину лужного компонента. Суміші рекомендується готувати в бетонозмішувачах примусової дії, бетонні суміші на крупному заповнювачі в бетонозмішувачах гравітаційної дії. Тривалість перемішування шлаколужних бетонних сумішей, як правило, не відрізняється від тривалості перемішування сумішей на портландцементі. Якщо треба подовжити строки збереження легкоукладальності, то розчин лужного компонента вводять у два прийоми з інтервалом 2...3 хв. Неприпустимо змішувати шлаколужні бетонні суміші з сумішами на інших видах в'яжучих.

Виробничі приміщення та лабораторії, де проводять роботи з лужним компонентом, мають бути обладнані припливо-витяжною механічною вентиляцією, яка забезпечує допустиму концентрацію пилу в повітрі робочої зони в перерахунку на NaOH не більш як 0,5 мг/м³.

Шлаколужні бетонні суміші можуть використовуватися в умовах від'ємних температур.

Для бетонів, які тверднуть в умовах від'ємних температур (до -15 °С), слід застосовувати швидкотверднучі шлаколужні в'яжучі, в яких лужними компонентами є рідкі луги чи метасилікат натрію.

Головну роль у змінюванні стану суміші відіграє цементне тісто, а в ньому - властивості в'яжучого. Структурна в'язкість цементного тіста залежить від концентрації твердої фази у водній суспензії. У процесі випробування цементу це виражається показником нормальної густоти тіста (НГ) - умовним ступенем пластичності, потрібним для наступних випробувань, а в технології бетону - відношенням В/Ц.

Тут корисно простежити: якщо для гідратації цементу стехіометрично потрібно 15...20 % води за масою залежно від мінералогічного складу й тонкості помелу, для нормальної густоти треба - 24...30 %, для бетонної суміші - практично 40...70 % (В/Ц = 0,4...0,7). Потреба щодо надлишків води диктується лише реологічними умовами перемішування та ущільнення.

Під час бетонування для забезпечення потрібної якості бетону після його затвердіння бетонна суміш повинна мати консистенцію, яка відповідає умовам її укладання. Мірою консистенції є так звана легкоукладальність - здатність бетонної суміші заповнювати форму чи опалубку з найменшими затратами зовнішньої енергії. Це найважливіший технологічний показник. Щоб оцінити легкоукладальність суміші, розроблено технічні характеристики: рухливість і жорсткість. Рухливість суміші виражають у сантиметрах осадки суміші, яку визначають за допомогою стандартного конуса. Якщо суміш після зняття стандартного конуса не осідає, тобто якщо, то використовують спеціальний прилад для визначення жорсткості в секундах.

Для формування жорстких сумішей потрібна механічна дія, наприклад вібрування з привантаженням чи вібропрокатуванням, які можливі лише в умовах заводів залізобетонних виробів. Водночас, використовуючи жорсткі суміші, можна знижувати витрату цементу.

Проектування складу бетонної суміші для конкретних умов включає в себе кілька послідовних етапів.

1. Визначення проектних даних:

а) Rб - задана марка бетону за міцністю на стиск, МПа чи кгс/см2;

б) П (ОК.) або Ж - відповідно рухливість (осадка конуса), см, і жорсткість, с, які характеризують легкоукладальність бетонної суміші.

Ці дані беруть з проектної документації.

2. Визначення вихідних даних (характеристики компонентів), вид цементу, його активність Rц, МПа чи кгс/см²; істинна густина складових (цемент, пісок, щебінь або гравій) - сц, сп, сщ(г), кг/м³; міжзернова пустотність, (об'єм пустот) крупного заповнювача Vп.щ(г), частки одиниці; найменша Dнм та найбільша Dнб крупність зерен заповнювача, мм; насипна густина складових сц, сп, сн.щ(г), кг/м3; вологість заповнювачів, якщо треба виконати перерахунок лабораторного складу бетону на виробничий; якісна характеристика заповнювачів (вміст різних домішок).[17]

Зерновий (гранулометричний) склад піску має велике значення для виготовлення бетонної суміші із заданими властивостями. Він характеризується процентним вмістом зерен різних розмірів і так званим модулем крупность Мк.

Щоб визначити ці показники, використовують ситовий аналіз.

Стандартний набір сит включає в себе послідовно (згори вниз) розміщені сита з вічками: 5; 2,5; 1,25; 0,63; 0,315; 0,16 мм. Залишки піску на кожному ситі зважують і підраховують так звані часткові залишки на кожному ситі, %: де mi, m - маси відповідно залишку на даному ситі та просіюваної наважки, г. Часткові залишки характеризують розподіл зерен за ступенем крупності в пробі піску. Далі визначають повні залишки з точністю до 0,1 % на кожному ситі як суму часткового залишку на даному ситі і суми залишків на попередніх ситах, %:

Ai=a2,5+…+ai (1.1.)

де a2,5 +…+ аі - часткові залишки, починаючи з розміру 2,5 мм і включаючи частковий залишок на даному ситі, %.

Загальну оцінку крупності піску даної проби виражають модулем крупності.

Проте й при наявності обчислених значень ще не створюється достатнє уявлення про ступінь придатності піску за зерновим складом, оскільки не ясно, наскільки компактно поєднуються в піску його окремі фракції, зафіксовані ситами. Саме оптимальне поєднання фракцій, забезпечує сипкому матеріалу найменшу міжзернову пустотність, тобто мінімальний об'єм, який має бути зайнятий цементним тістом. Кінцевий результат полягатиме не лише в економічності бетону (за витратою цементу), а й у поліпшенні деяких його важливих технічних властивостей зменшенні усадки й повзучості.

Для виробництва щебеню подрібнюють вивержені породи - граніт, діабаз, діорит; щільні осадові породи - вапняк, доломіт; метаморфічні кварцити. При дрібненні на сучасних кар'єрах його поділяють на фракції: 5...10 мм, 10...20, 20...40, 40...70 мм. У разі потреби (на замовлення споживача) складають суміш з двох-трьох фракцій.

Якщо немає достатніх гірських масивів, щоб організувати видобуток щебеню, можна виробляти його подрібненням крупного гравію на щебінь. У цьому разі виключаються затрати на ведення буровибухових робіт.

Гравій (щебінь) просіюють крізь набір сит, розміри отворів яких послідовно 1,25Dнб, Dнб, 0,5 (Dнб+ Dнм), Dнм (індекс нб означає найбільший діаметр, нм - найменший), і визначають часткові й повні залишки на кожному ситі, виражаючи їх у процентах за масою до просіюваної проби. Маса проби становить 5, 10, 20,30, 50 кг при найбільшій крупності 10, 20, 40, 70 мм. Якщо немає сит з вічками, діаметр яких дорівнює 1,25Dнб і 0,5 (Dнб + Dнм), то користуються ситами стандартного набору, розміри вічок яких найближчі до потрібних.

Виробництво сумішей на основі без цементних в'яжучих ґрунтується на гідротермальному синтезі гідросилікатів кальцію, здійснюваному в автоклаві при підвищених значеннях тиску й температури водяної пари. Тому такі матеріали й вироби дістали назву автоклавних силікатних.

Аби підвищити міцність готових виробів, замість вапна застосовують вапняно-піщане в'яжуче, виготовлене одночасним помелом грудкового негашеного вапна та кварцового піску. Змінюючи співвідношення між компонентами в'яжучого та тонкість помелу, регулюють активність в'яжучого та міцність готових виробів.

При виготовленні автоклавних силікатних сумішей та виробів можуть використовуватися також в'яжучі, які містять вапно. Їх виготовляють одночасним помелом негашеного вапна та гранульованого шлаку чи активних мінеральних добавок. Можна також використовувати білпозий (нефеліновий) шлам.[18]



РОЗДІЛ 2. ТОВАРОЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ МІНЕРАЛЬНОГО ПОХОДЖЕННЯ

2.1 Споживні властивості будівельних матеріалів мінерального походження

Споживні властивості - група властивостей виробу, які виявляються в процесі споживання та пов'язані з можливістю задоволення виробом суспільних чи особистих потреб відповідно до його призначення [17].

Властивості товарів, що задовольняють ті чи інші потреби людини, завжди якісно визначені і виступають, насамперед, як функціональні. Крім того, споживні властивості характеризують соціальну значимість, практичну корисність, зручність користування, естетичну досконалість, економічну ефективність і нешкідливість товару.

Споживні властивості сухих будівельних сумішей піддано відповідній класифікації, яка полегшує їх вивчення і розгляд.

Споживні властивості сухих будівельних сумішей можна поділити на натуральні і утилітарні [17].

Властивості сухих будівельних сумішей залежать, насамперед, від натуральних властивостей сировини і матеріалів, а також від структури і властивостей, що отримали вироби в процесі технологічної обробки [15].

Натуральні властивості поділяють на групи і підгрупи.

Фізичні властивості діляться на підгрупи:

структурно-фізичні; характеризують особливості фізичного стану матеріалу (істинна густина, питома вага, середня густина, насипна густина, пористість, будова);

гідрофізичні; зумовлюють реакцію матеріалу на дію вологи (гігроскопічність, капілярне всмоктування, водопоглинання, водостійкість, вологість, водовіддача, водо- й паропроникність, гідрофільність, гідрофобність, деформації, морозостійкість);

теплофізичні; визначають реакцію матеріалу на дію теплоти та вогню (теплопровідність, теплоємність, термостійкість, термічна стійкість, температурні деформації, температуропровідність, теплозасвоєння, вогнестійкість, вогнетривкість, жаростійкість).

Фізико-механічні властивості характеризують здатність матеріалу чинити опір руйнуванню під дією різних механічних навантажень (міцність при стисканні, розтягуванні та вигинанні, твердість, стійкість до стирання, удару та зношуванню, деформаційні властивості - пружність, пластичність, крихкість, повзучість, утома, релаксація).

Фізико-хімічні властивості характеризують взаємозв'язок фізичного та хімічного станів або хімічних процесів, які відбуваються в будівельних матеріалах (дисперсність, в'язкість, пластичність мінерального тіста, когезія, адгезія, здатність до твердіння та емульгування).

Хімічні властивості відбивають здатність матеріалу до хімічних перетворень при взаємодії з речовинами, що контактують з ним (стійкість щодо дії мінералізованих середовищ, кислото- та лугостійкість, токсичність тощо).

Технологічні властивості визначають здатність матеріалу піддаватись технологічній переробці під час виготовлення та наступній обробці (технологічність, здатність до полірування, подрібнення, утримування цвяхів, обробки, розпилювання, абразивність, здатність до формування, розшаровування, злежування тощо).

Експлуатаційні властивості характеризують здатність матеріалу чинити опір руйнівній дії зовнішніх факторів (атмосферо- та повітростійкість, біостійкість, корозійна стійкість, старіння, надійність тощо).

Оскільки темою роботи є товарознавча характеристика сухих будівельних сумішей, охарактеризуємо коротко визначення технічних характеристик розчинових сумішей і будівельних розчинів з яких вони виготовлені [29].

Основними показниками якості розчинових сумішей є рухомість, середня густина, розшаровуваність, водоутримувальна здатність та водовідділення, причому обов'язковим є визначення рухомості та середньої густини розчинової суміші.

Рухомість розчинової суміші (ГОСТ 5802) визначають за глибиною занурення у суміш металевого конуса масою 300 г з кутом при вершині 30°. Схема приладу наведена

Рухомість оцінюється у сантиметрах як різниця між початковим відліком і відліком після вільного занурення стандартного конуса в ущільнену розчинову суміш протягом 1 хв. За результат беруть середнє арифметичне значення двох випробувань на різних пробах розчинової суміші одного замішування. Марки розчинової суміші за рухомістю наведені у довіниках.

Рухомість розчинової суміші (ГОСТ 5802) визначають за глибиною занурення у суміш металевого конуса масою 300 г з кутом при вершині 30°. Схема приладу наведена на рисунку 1.4.

Рухомість оцінюється у сантиметрах як різниця між початковим відліком і відліком після вільного занурення стандартного конуса в ущільнену розчинову суміш протягом 1 хв. За результат беруть середнє арифметичне значення двох випробувань на різних пробах розчинової суміші одного замішування. Марки розчинової суміші за рухомістю наведені у таблицях довідників.

Здатність до розшаровування розчинової суміші визначають (ГОСТ 5802) порівнянням маси заповнювача у нижній та верхній частинах ущільненого вібруванням (протягом 1 хв) на вібромайданчику зразка розчинової суміші розмірами 150x150x150 мм. Для цього відділяють від зразка суміші верхній шар 7,5±0,5 мм і залишають нижній. Шари розчинової суміші зважують з точністю до 2 г і здійснюють мокре розсівання на ситі з діаметром отворів 0,16 мм до повного видалення в'яжучої речовини. Відмиті заповнювачі цих двох шарів висушують до постійної маси при температурі 105... 110°С і зважують з точністю до 2 г.

Вміст заповнювача в ущільненій розчиновій суміші, %, визначають за формулою:

V= (m1/m2)*100 (1.1)

де m1- маса відмитого висушеного заповнювача із верхньої (або нижньої) частини зразка, г; т₂ - маса розчинової суміші відібраної проби із верхньої (або нижньої) частини зразка, г.

Показник розшаровуваності, %, розраховують за формулою:

П=(V/V)*100% (1.2.)

де V -- абсолютна величина різниці між вмістом заповнювача у верхній та нижній частинах зразка, %; V -- сумарний вміст заповнювача у верхній та нижній частинах зразка, %.

Водоутримувальна здатність оцінюється (ГОСТ 5802) втратою маси шаром розчинової суміші товщиною 12 мм, укладеної на 10 аркушів фільтрувального паперу, за допомогою спеціального приладу.

Спочатку зважують 10 аркушів фільтрувального паперу розмірами 150x150 мм з точністю до 0,1 г (т₁), укладають їх на скляну пластинку такого самого розміру, накривають марлевою тканиною. Зверху встановлюють металеве кільце із внутрішнім діаметром 100 мм і висотою 12 мм, отриманий пристрій зважують (mз).

Ретельно перемішану розчинову суміш укладають у металеве кільце врівень з краями і зважують (m₄). Через 10 хвилин кільце із розчиновою сумішшю разом із марлевою тканиною знімають, фільтрувальний папір зважують (m₂) з точністю 0,1 г.

Водоутримувальну здатність W розчинової суміші, %, визначають за зміною відносного вмісту води у пробі протягом випробування (10 хв) за формулою:

W=100-(m₁-m₂)/ (m₄-m₃)*100 (1.3)

де т₁ та m₂ - маса фільтрувального паперу до і після випробування відповідно, г; m₃ та m₄ - маса приладу без розчинової суміші та з сумішшю, г.

Водовідділення розчинової суміші визначають за методикою, яка застосовується для подібного випробування бетонних сумішей (ДСТУ Б В.2.7-114-2002).

Основними показниками якості штучного каменю, отриманого при твердінні будівельних розчинів, є границя міцності при стиску, розтягу при розколюванні, розтягу при згині, усадка, середня густина, вологість, водопоглинання та морозостійкість. Проте обов'язковим для усіх видів розчинів є випробування міцності при стиску.

Міцність при стиску визначають (ГОСТ 5802) на зразках-кубах з розміром ребра 70,7 мм у віці, встановленому стандартом або технічними умовами на даний вид розчину. Зразки із розчинової суміші рухомістю до 5 см виготовляють у формах із піддоном, форму заповнюють у два шари. Ущільнення шарів здійснюється за допомогою 12 натискувань спеціальним шпателем: 6 - вздовж одного боку і 6 - в перпендикулярному напрямку [15].

Зразки з розчинової суміші рухомістю 5 см і більше формують у формі без піддона, що встановлюється на звичайну керамічну цеглу (вологість цегли не більше 2 %, водопоглинання за масою 10... 15%), вкриту змоченим непроклеєним папером (наприклад, газетним). Форми заповнюють за один прийом з деяким надлишком і ущільнюють суміш 25-ма штикуваннями сталевим стрижнем діаметром 12 мм і довжиною 300 мм.

Форми, заповнені розчиновою сумішшю на основі гідравлічних в'яжучих речовин, витримують до розпалублення у камері нормального зберігання при температурі 20±2°С і відносній вологості повітря 95... 100%, а форми з розчиновою сумішшю на основі повітряних в'яжучих речовин витримують при температурі 20±2°С і відносній вологості повітря 65±10%. Зразки вивільняють із форм через 24±2 год після укладання розчинової суміші. Зразки, які виготовлені із рочинових сумішей з використанням шлакопортландцементів, пуцоланових портландцементів з добавками уповільнювачами тужавлення, вивільняють із форм через 2...З доби. Після вивільнення із форм зразки повинні зберігатись при температурі 20±2°С. Вік зразків для проведення випробувань вказують у нормативній документації.

...