Особливістю сучасного розвитку вітчизняних експортоорієнтованих галузей є їх сировинний характер та досить високий рівень залежності від кон'юнктурних коливань на світових ринках. Україна продовжує експортувати на міжнародні ринки товари сировинної групи (зерно, металопродукцію), які є найбільш підвладні впливу зміни цінової кон'юнктури на світових ринках.

Основними проблемами сучасного розвитку українського експорту, на вирішенні яких повинні бути сконцентровані зусилля Уряду, визначаються:

- сировинний характер значної частини експорту;

- відсутність чітко визначеної політики структурних змін в матеріально-технічній базі виробництв та технологіях галузей економіки;

- незначна частка продукції з високою часткою доданої вартості у структурі українського експорту;

- відсутність правових основ запровадження фінансових механізмів державної підтримки розвитку експорту;

- недостатній рівень інвестування в модернізацію експортоорієнтованих виробництв та гостра нестача новітніх технологій;

- застаріла транспортна інфраструктура, що не відповідає сучасним вимогам ефективного транскордонного сполучення;

- поширення практики вжиття обмежувальних та протекціоністських заходів з боку окремих країн та провідних транснаціональних корпорацій;

- наявність диспропорцій у двосторонній торгівлі з основними партнерами;

- високі ризики фінансових втрат при проведенні експортних операцій;

- невигідні умови кредитування експорту (високі відсоткові ставки та короткі строки наданих кредитів);

- здійснення розрахунків з експортних операцій через офшорні компанії та ухилення від податків [13].

Проблемним питанням зовнішньої торгівлі України в процесі входження у світове господарство є нераціональна структура економіки, а отже, малоперспективна модель міжнародної спеціалізації. Це пов'язано з тим, що Україна експортує на міжнародні ринки товари, які здебільшого мають низький ступінь переробки (товари агропромислового комплексу та харчової промисловості, руди, метали, передусім чорні, продукція хімічної промисловості тощо) [26].

Крім того, на цих ринках панує жорстка цінова конкуренція і переваги можуть швидко переходити до інших країн, особливо коли щодо країн уживаються обмежувальні, дискримінаційні торговельно-економічні заходи. Водночас, незначними є поставки українських товарів на високо динамічні ринки, які визначають перспективи розвитку світової економіки.

Упродовж останніх років спостерігаються позитивні зміни в географічній структурі зовнішньої торгівлі, зокрема експорті українських товарів. Відбувається її переорієнтація на ринки країн далекого зарубіжжя.

Вихід на міжнародні ринки і розширення торгових відносин з зарубіжними країнами диктується різними потребами підприємства та причинами їхнього виникнення.

Вибір стратегії виходу на зовнішні ринки залежить від мети підприємства, масштабів діяльності, характеру товару й намірів контролювати продаж. Враховується також потенційний обсяг продажу, витрати й інвестиції на організацію руху товарів, наявність підготовленого персоналу (продавців) та інші умови.

Рис. 1.3 Стратегії виходу на зовнішній ринок

Для вітчизняних виробників є характерним прагнення продавати те, що вони виробляють, а не робити те, що може бути продано. Для збереження статус-кво на внутрішньому ринку вони, як правило, роблять зусилля не на технічному переозброєнні виробництва, освоєнні нових видів продукції та послуг, а на лобіюванні законопроектів, що надають різноманітні пільги та державні субсидії [22].

Тенденції переміщення центру витрат з виробництва на збут в даний час спостерігаються і в українській економіці. Вибіркові обстеження свідчать про те, що в господарському циклі руху товару лише 2% часу припадає власне на його виробництво, а 98% та чи інакше пов'язані з матеріально-технічним постачанням та збутом. Витрати на ці операції становлять понад 15% валового національного продукту, що еквівалентно 30% загальної суми виробничих витрат. Дослідження вітчизняних вчених показують, що витрати на постачання та збут за джерелами формування розподіляються наступним чином: у споживачів - у середньому 24,3%, у постачальників - 13,5%, у посередницьких організацій - 3,2%, на транспорті - 54%. За основними стадіями руху товару витрати завантаження, перевезення та розвантаження складають 62,5%, а на складування товару - 37,5%. При цьому поточні витрати становлять 86,1%, а одноразові витрати - 13,9%.

Регулювання збуту - це сфера цілеспрямованого впливу ринку і держави на поведінку суб'єктів господарювання з метою забезпечення пріоритетів збутової політики.

В умовах загострення конкурентної боротьби стратегічна орієнтація всіх ланок національного господарства є одним із вагомих факторів їхнього виживання і розвитку. Стратегічне планування дозволяє адекватним способом відреагувати на фактори невизначеності і ризику, притаманні зовнішньому середовищу. У загальному вигляді стратегічне планування визначається як комплекс рішень і дій, що визначають довгостроковий розвиток організації. Воно включає аналіз зовнішнього середовища, формулювання стратегії, її реалізацію, а також оцінку й контроль [11].

Виробничо-збутова стратегія - це формування цілей, їх досягнення і вирішення завдань виробників по кожному окремому товару, по кожному окремому ринку на певний період. Стратегія формується з метою здійснення виробничо-збутової діяльності в повній відповідності з ринковою ситуацією й можливостями певного суб'єкту національного господарства. Вона розробляється на основі досліджень і прогнозування кон'юнктури товарного ринку, вивчення покупців, товарів, конкурентів і інших елементів ринку. Таким чином, промисловим підприємствам України для успішного функціонування на різних галузевих ринках необхідно формувати власну збутову діяльність на основі сучасних концепцій збуту з визначенням її цілей, завдань та інструментарію регулювання.

Спрямованість промислової політики України на виготовлення і реалізацію продукції відповідно з попитом внутрішнього і зовнішнього ринків при досягненні максимального прибутку обумовлює необхідність впровадження нових методів регулювання процесів виробництва і збуту з метою досягнення загальної ефективності усіх ланок національного господарства в умовах ринкової економіки [9].

збут продукція європейський ринок

Розділ ІІ. Аналіз діяльності підприємств харчової промисловості на європейському рівні

2.1 Оцінка діяльності підприємств харчової промисловості на Європейському ринку

Таблиця 1. Індекси промислової продукції у виробництві харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів у 2011-2013 рр. (у % до попереднього року)

Таким чином, аналізуючи дані табл. 1 спостерігаємо, що виробництво м'яса та м'ясних продуктів вітчизняними підприємствами України у 2012 р. порівняно з 2011 р., збільшилося на 12,9%; а у 2013 р., порівняно з 2012 р. - на 8,1%. Перероблення та консервування овочів та фруктів у 2012 р. порівняно з 2011 р., зменшилося на 10,5%; у 2013 р. порівняно з 2012 р. спостерігається збільшення на 5%. Також спостерігається збільшення виробництво олії та жирів, а саме у 2012 р., порівняно з 2011 р. - на 4,7%; а у 2013 р., порівняно з 2012 р., відбулося зменшення виробництва олії та жирів - на 7,4%. Виробництво молочних продуктів та морозива у 2012 р., порівняно з 2011 р. збільшилося на 3,9%; у 2013 р., порівняно з 2012 р. - на 0,6%. Щодо виробництва напоїв та сигарет, то за досліджуваний період спостерігалося зменшення обсягів виробництва. Так, наприклад, у 2011 р. виробництво напоїв зменшилося на 5,8%; у 2012 р. - на 1%; у 2013 р. - на 8,5%. Виробництво сигарет теж зменшилося, у 2011 р. - на 6,8%; у 2012 р. - на 1,5%; у 2013 р. - на 8,2%.

Проведений аналіз показників динаміки виробництва основних видів продукції харчової промисловості у 2011-2013 рр. свідчить про суттєве зростання виробництва олії та тваринних жирів, які є основним продуктом експорту харчової промисловості.

Порівняно із сусідніми країнами Україна стабільно показує позитивну динаміку приросту виробництва. В останніх роках на харчову галузь припадає майже чверть всього експорту країни, що є найбільшим показником із-поміж країн-сусідів. Щодо імпорт галузі, то він знаходиться на рівні 10% від сукупного імпорту країни, який співвідноситься із питомою вагою харчів в загальному імпорті єврозони [17].

Кондитерська галузь є однією з найбільш стабільних секторів харчової промисловості в Україні; вона характеризується стійким зростанням і відносно низьким рівнем чутливості до економічних спадів.

Кондитерський ринок в Україні традиційно поділяється на три основні сегменти: цукристі кондитерські вироби (близько 25%), борошняні кондитерські вироби (близько 48%) і какао-місткі продукти (27%). Майже всі продукти виробляються із використання оновленого обладнання.

Зауважимо, що молочна промисловість відноситься до провідних у харчовій і переробній промисловості та утворює достатньо привабливий за обсягами ринок. На нашу думку, це пов'язано із тим, що товари молочної галузі займають вагому роль у споживанні. Питома вага витрат на молочні продукти становить 15% від загальних витрат на харчування (це четверте місце після витрат на хлібобулочні, м'ясні, борошняні та макаронні вироби) [Ільєнко, с.102].

Господарську діяльність вітчизняних підприємств харчової промисловості нині здійснюють під впливом глобалізації, яка диктує свої умови у сфері державного управління зовнішньоекономічною діяльністю, поділу праці та ресурсів. Ємність внутрішнього ринку є занадто малою, щоб поглинути всі вироблені в країні товари. Тому все більше підприємств бажають виходити на зарубіжні маркетингові ринки.

Стратегія розвитку зовнішньоекономічної діяльності вимагає широкого підходу до її формування, оскільки процеси, що пов'язані зі становленням і виходом підприємств на зовнішні ринки, є більш складними, ніж діяльність в межах ринку національного; зовнішнє середовище характеризується динамізмом, швидкими змінами споживчого попиту, що відповідно потребує додаткових витрат на адаптацію.

Зовнішньоекономічна діяльність України розвивається не досить інтенсивно. Так, за даними Державного комітету статистики України, обсяги експорту країни загалом у 2013 р. становили 63312022,1 тис. грн, що на 8 % менше, ніж у 2012 р., а імпорту - 76963965,4 тис. грн, що відповідно на 9,1 % менше. Що стосується продукції АПК, яка є ключовою ланкою у структурі вітчизняного експорту (її частка у 2013 р. становила 26,8 %), то у 2013 р. він становив 17024348 тис. грн, що на 4,8 % менше, ніж у попередньому році, а імпорт - 8184037,0 тис. грн, що відповідно на 8,8 % більше [Офіційний сайт].

Зовнішньоекономічна діяльність, перш за все, асоціюється із розширенням ринків збуту продукції або отриманням певних видів ресурсів, внутрішнє виробництво яких, або неможливе або не доцільне. Керівникам підприємств важливо адекватно оцінити ситуацію, що склалася на обраному ринку, вибрати оптимальні способи зміцнення власних позицій на зарубіжних маркетингових сегментах, які, з одного боку, відповідали б тенденціям розвитку, а з іншого - на суперечили б внутрішній діяльності. Лідерства на світовому ринку можна досягти за рахунок підвищення ефективності роботи його апарату управління у сфері зовнішньоекономічної діяльності шляхом використання засобів стратегічного менеджменту під час формування планів проникнення на нові глобальні ринкові ніші та отримання довгострокових результатів.

Для підтримки української економіки ЄС ввів режим автономних преференцій. Відповідно до нього, з кінця квітня минулого року українські товари при експорті до ЄС обкладалися митами, виходячи з умови першого року дії режиму вільної торгівлі. Згодом дію цих преференцій було продовжено до кінця 2015 року.

Так, згідно з даними Держстату, зростання українського експорту до ЄС становило лише 2,6%. Це дуже мало, адже ще в середині минулого року очікувався приріст не менше 15%.

Таке низьке зростання пояснюється загальним гальмуванням української економіки - насамперед через ситуацію на сході країни.

Однак є й інша проблема - українські виробники минулого року не вичерпали більшості квот на безмитний експорт до ЄС. Більш того, за багатьма позиціями такий експорт навіть не розпочався.

Діють тарифні квоти на аграрну продукцію:

- пшениця - 1 млн. тонн на рік;

- ячмінь - 350 тис. тонн на рік;

- кукурудза - 650 тис. тонн на рік;

- м'ясо птиці 20 тис. тонн на рік.

У 2014 році порівняно з попереднім роком експорт до ЄС значно збільшився порівняно з попереднім роком:

- експорт м'яса та м'ясних субпродуктів збільшився на 50 млн. євро;

- експорт пташинних яєць та меду збільшився на 28 млн. євро;

- експорт жирів тваринного та рослинного походження теж збільшився на 292 млн. євро.

Дотримуючись вимог Європейського законодавства, Україна забезпечує належний контроль з метою включення своїх підприємств до загального списку країн, які на сьогодні мають право експортувати продукцію тваринного походження (субпродуктів) та продуктів їх переробки, не призначених для споживання людиною до ЄС згідно з двосторонніми діючими угодами [10].

Експорт України і в цілому, і Європейського ринку характеризується переважанням сировинних товарів. Можна виділити дві сукупності товарів, які разом дають більш як половину доходів від експорту, а саме:

- продукція гірничо-металургійного комплексу - руда та чорні метали;

- продукція сільського господарства (в тому числі й продукція харчової промисловості).

Станом на 01.12.2014 року Україна має право здійснювати експорт продукції до країн-членів ЄС з 211 українських підприємств, у тому числі: м'ясо птиці та м'ясні продукти; яйця та яєчні продукти; риба та продукти з неї (морського походження); мед та інші продути бджільництва; інші субпродукти.

Найбільшими покупцями сільськогосподарської продукції на Європейському ринку є: вітчизняні зернові є однією з найбільш вагомих (більше 50%) статей імпорту з України Ірландії, Іспанії, Португалії; найбільшими покупцями кукурудзи в Євросоюзі можна назвати Іспанію, Італію, Нідерланди; більше ніж 20% експорту вітчизняних підприємств насіння та плодів олійних культур поступає до Бельгії, Франції, Греції, Нідерландів; Угорщина, Австрія, Польща та Німеччина є найбільшими покупцями сільськогосподарської продукції у грошовому вираженні.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1 Право на експорт продукції на Європейський ринок

Для того, щоб проаналізувати експорт сільськогосподарської та харчової продукції до країн ЄС чи Росії, дослідимо показники експорту саме продовольчих товарів та відобразимо дані на рис. 2.2.

Рис. 2.2 Порівняння загального експорту продовольчих товарів з України до Російської Федерації та країн ЄС (млн. дол. США)

Таким чином, Європейський ринок є більш вигідні для збуту товарів даної галузі. Адже ринок Євросоюзу відрізняється вищим тарифним захистом, в першу чергу по агропромислових товарах і продукції (діюча середня арифметична ставка увізного мита в ЄС всього по Митному тарифу становить 7,6%, в Україні - 5,0%; а по товарах груп УКТЗЕД 01-24 (сільське господарство) - 19,8% та 9,2% відповідно.

Так, наприклад, станом на січень 2013 року ЄС включив Україну до числа тих держав, що мають затвердженні плани державного моніторингу залишків ветеринарних препаратів і забруднювачів по таких продуктах тваринного походження як молоко, яйця, мед, свійська птиця та аквакультура (Рішенням Комісії № 2011/163/ЄС).

Отже, станом на сьогодні вітчизняні підприємства маєють можливість експортувати до країн-членів Європейського Союзу: риби морської (для людського споживання); меду бджолиного; продуктів тваринного походження не для людського споживання (побічних продуктів); яєць та яєчних продуктів.

Підприємства, які виробляють кондитерські вироби мають найбільші шанс з приводу експорту своєї продукції на Європейський ринок. Адже кондитерська галузь є однією з найбільш інтенсивних та передових секторів харчової промисловості. Кондитерська галузь є стійкою до економічних спадів; а кондитерські вироби продовжують користуватися стійким та постійним попитом серед вітчизняних та зарубіжних споживачів.

Експортна орієнтація кондитерської галузі теж залишається стабільною. Оскільки обсяг внутрішнього споживання кондитерських виробів є стійким в середньостроковій перспективі, то збільшення виробництва можливе за рахунок збільшення експорту. Тому станом на сьогодні, країни ЄС є основним потенційним експортним ринком для сектора.

Ринок кондитерських виробів в Україні є висококонцентрованим. Близько 70% даного ринку контролюють кілька великих компаній, а саме: Roshen, Конті, АВК, Бісквіт-Шоколад, Житомирські Ласощі тощо.

В табл. 2.2 покажемо обсяги виробництва кондитерських виробів українськими підприємствами.

Таблиця 2.2

Збут є кінцевою, найбільш відповідальною стадією забезпечення споживача продукцією. Він спрямований на формування механізму переміщення продукту від виробника до споживача продукції. Термін "збут" в науковій літературі розглядається у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні, під збутом продукції варто розглядати умови реалізації кінцевому споживачу продукції. А в широкому розумінні, під збутом розуміють сукупність організаційно-управлінських рішень по формуванню попиту і стимулювання збуту задля максимального задоволення потреб покупців в умовах невизначеності факторів зовнішнього і внутрішнього середовища для постачальника і споживача.

Ринок продуктів харчування складається із сукупності взаємовідносин між продавцем і покупцем. Його структура визначається співвідношенням різних форм збуту цієї продукції.

Так як переважна частина сільськогосподарської продукції застосовується для харчування або безпосередньо переробляється та споживається населенням як продовольство, її ринок варто досліджувати в плані утворення та функціонування продовольчого ринку.

Продовольчий ринок є складною ринковою системою, що поєднує сферу обігу практично усіх галузей суспільного господарства. Дана система на відміну від інших ринкових систем має ряд своїх особливостей, а саме:

- постійне та довготривале функціонування;

- сезонний характер виробництва та споживання продукції харчової промисловості.

З економічної точки зору продовольчий ринок можна назвати саморегульованою системою відтворення. Адже структурні частини економічних відносин утворюються на базі прямих та зворотних ринкових зв'язків, також вони постійно перебувають під впливом платоспроможного попиту та пропозиції [6].

Ринок сільськогосподарської продукції (зерна, овочів, картоплі, олійних та інших культур, молока, м'яса) і продуктів її переробки переважно утворюється приватними і державними підприємствами, підприємствами системи заготівлі, зберігання, переробки і реалізації продукції.

В залежності від особливостей суб'єкти ринку, що утворюють товарообмін, формують різноманітні ринкові структури (оптовий, роздрібний ринки), забезпечують державну і кооперативну торгівлю або входять у більш складну систему товарообігу основних видів продукції (товарні біржі).

Характерними рисами формування ринкових відносин в аграрній сфері економіки проявляється в тому, що сільське господарство найбільше порівняно з іншими галузями залежить від кон'юнктури ринку, а продовольчий ринок найбільш вразливий із соціальної точки зору, так як його розвиток прямо зв'язаний із рівнем життя населення країни та його платоспроможністю.

В сучасних умовах господарювання підприємства виробництва сільськогосподарської продукції мають право на договірній основі реалізувати свої товари за державним контрактом, за спотовими, форвардними, ф'ючерсними контрактами, за опціонами, через біржу, торговий дім тощо.

Поставка сільськогосподарської продукції за контрактною системою може проводитися наступним чином: при державному контракті - фінансування здійснюється за рахунок державного бюджету, а регіональний - фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету. Так, наприклад, відповідно до Указу Президента України від 18 січня 1995 року "Про заходи щодо реформування аграрних відносин" закупівля частини аграрної продукції проводиться за допомогою торгів ф'ючерсними, форвардними та спотовими контрактами, іншими угодами на спеціалізованих аграрних біржах тощо.

Форвардні закупівлі - це програма державної підтримки підприємств сільського господарства. Форвардні закупівлі мають на меті придбання товару на організованому аграрному ринку для потреб державного інтервенційного фонду у визначений час та на визначених умовах з поставкою у майбутньому [18].

На рис. 2.4 покажемо обмеження щодо участі у програмі державних форвардних закупівель зерна.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.4 Обмеження щодо участі у програмі державних форвардних закупівель зерна

За ф'ючерсними контрактами торги проводиться з метою гарантованого збуту виробленої продукції. У цьому разі укладається угода на поставку продукції в майбутньому з оплатою після поставки за цінами, які складуться на момент переходу права власності.

За форвардними контрактами відповідно до українського законодавства проводиться при поставці стандартного товару в майбутньому (через один, три, шість або дев'ять місяців) із оплатою протягом двох днів після підписання такої угоди.

Форвардні контракти мають суттєву перевагу над ф'ючерсними контрактами, так як не потребують щоденної переоцінки за поточним курсом або ставками. Але, ключовий недолік форвардних угод зводиться до неможливості маневрування - умова обов'язкового виконання не дозволяє достроково розірвати угоду або змінити її умови, а відсутність вторинного форвардного ринку не дає змоги перепродати контракт. Як наслідок, форвардні контракти мають низьку ліквідність, а ризик невиконання зобов'язання за ними досить високий, що підтверджує судова практика. Але досвід свідчить про те, що юридично правильний текст такого договору зменшує вказані ризики і робить його максимально наближеним для провадження бізнес-процесів.

Головною ціллю утворення товарних сільськогосподарських (продовольчих) бірж є організований збут сільськогосподарської продукції, регулювання ринку і більш стале забезпечення населення продовольчими товарами, а переробних підприємств - сировиною. Головна роль біржі полягає у визначенні реальної ціни біржових товарів та страхування ризиків небажаної зміни ціни на них.

Ефективний збут сільськогосподарської продукції на сьогодні є одним з найпроблемніших питань у діяльності агропромислового комплексу. Особливої уваги заслуговує організація збуту молока, м'яса та плодоовочевої продукції, яка виробляється малими фермерськими та особистими селянськими господарствами.

Також, часто для збуту продукції використовують наступні форми:

- прямий збут товарів;

- збут через незалежні посередницькі структури [25].

Отже, вказані форми збуту продукції аграрними товаровиробниками є законними способами проведення ними своїх прав щодо вільного розпорядження своєю власністю - сільськогосподарською продукцією і сировиною, в тому числі переробленою продукцією як власного виробництва, так і придбаною в інших аграрних товаровиробників на законних підставах.

Розділ ІІІ. Організація моделі збуту вітчизняних підприємств харчової промисловості на європейському рівні

3.1 Перспективи організації збуту вітчизняних підприємств на Європейському ринку

Стратегічне планування збуту являє собою складний управлінський процес, який сприяє спрямуванню збутової діяльності підприємства та його можливостей у сфері збуту на задоволення потреб і запитів покупців, а також забезпечення розвитку підприємства.

Очевидним є те, що при формуванні збутової політики на засадах стратегічних підходів важливим є забезпечення відповідності та встановлення рівноваги між збутовими цілями підприємства, його можливостями та сильними сторонами, враховуючи при цьому, як слабкі сторони підприємства, так і можливі загрози з боку зовнішнього середовища.

Необхідно відмітити, що в сучасних умовах господарська діяльність підприємств повинна бути, перш за все, спрямована на стратегічне планування активної збутової діяльності, саме це сприятиме вирішенню таких основних завдань:

- повному задоволенню суспільних та індивідуальних потреб і запитів у відповідній продукції;

- прискоренню реалізації товарів і оборотності вкладених в них оборотних коштів;

- посиленню ринкових позицій підприємства.

Варто зазначити, що збут є завершальною стадією всієї виробничо-комерційної діяльності підприємства, він виконує одну з найважливіших функцій в ринкових умовах - функцію зворотного зв'язку.

Планування збутової діяльності підприємств складається з таких етапів:

- аналіз вхідної інформації, що може вплинути на збут і збутову діяльність підприємств;

- постановка цілей збутової діяльності та обрання способів їх досягнення;

- планування кількості каналів розподілу, товароруху, обслуговування планування якості і результатів роботи цих каналів та остаточне формування стратегічних планів збутової діяльності підприємств [27].

З огляду на викладені етапи, можна стверджувати, що планування збутової діяльності підприємств здійснюється для того, щоб розробити такі програми дій, реалізація яких спрямовує підприємства на швидке реагування на зміни кон'юнктури ринку. Зазначимо, що процес стратегічного планування збутової діяльності підприємств в умовах сьогодення відбувається з врахуванням часового критерію, характеру бажаних результатів та можливості змінювати плани в процесі їх втілення в життя.

Аналізуючи практичний досвід стратегічного планування збутової діяльності на підприємствах України, виявлено, що бажані результати діяльності на сьогоднішній день плануються на основі даних про обсяги та рівень витрат на збут, а також інформації про тенденцію отримання доходів за попередні роки.

Рис. 3.1 Модель маркетингового стратегічного планування збутової діяльності

При чому, чим є вищий рівень невизначеності в зовнішньому середовищі, тим більш високі вимоги має керівництво підприємства висувати до точності маркетингового стратегічного планування збутової діяльності підприємства. Тому керівникам підприємств, які, здійснюючи стратегічне планування власної збутової діяльності, бажають водночас із отриманням високих прибутків швидко реалізувати на зміни потреб та вимог споживачів, довільно розробляти та використовувати так звані "стратегічні карти" (рис. 3.2)

Рис. 3.2 Проект "стратегічної карти" стратегічного планування збутової діяльності підприємств