Дослідження теоретичних і практичних аспектів управління конкурентоспроможністю підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРО-МОЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність і види конкуренції

1.2 Конкурентні стратегії

1.3 Методи оцінки конкурентоспроможності товару

1.4 Система та процес управління конкурентоспроможністю підприємства

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ТзОВ «ЕНЕРГОЛІС» ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОКРАЩЕННЯ

2.1 Загальна характеристика підприємства

2.2 Аналіз діяльності підприємства

2.3 Аналіз маркетингової діяльності

2.4 Аналіз управління конкурентоспроможністю ТзОВ « Енерголіс» на регіональному ринку

2.5 Дослідження ринку виробів із деревини

2.6 Шляхи вдосконалення маркетингової діяльності на підприємстві

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК

ВСТУП

З розвитком ринкових відносин відбувається становлення і формування конкурентного середовища в національній економіці. Підвищення жорсткості методів та форм проявлення конкуренції, прискорення темпів змін параметрів ринку викликали об'єктивну необхідність розроблення та втілення на українських підприємствах принципово нових підходів до управління конкурентоспроможністю продукції і формування стратегії підприємства.

Стабільність функціонування фірми на ринку визначається конкурентоспроможністю товарів, які нею виробляються, наданих нею послуг і можливостями, що забезпечують успішність у конкурентній боротьбі.

Проблема підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства є актуальним питанням. Сучасний етап розвитку економіки України висуває якісно нові вимоги до управління конкурентоспроможністю підприємств. Умови формування ринкових відносин в Україні, які характеризуються динамічністю зовнішнього середовища, зниженням платоспроможності населення, загостренням конкурентної боротьби, підвищенням рівня комерційного ризику, тяжким фінансовим станом більшості підприємств потребують пошуку засобів виживання підприємств та забезпечення їхнього ефективного функціонування. У зв'язку з цим виникає необхідність у вдосконаленні управління конкурентоспроможністю підприємства шляхом використання сучасних принципів менеджменту, маркетингу, забезпечення стратегічного підходу до їхньої діяльності.

Управління конкурентоспроможністю підприємства стає все більш важливим в умовах ринкових відносин і на сьогодні є запорукою успішної підприємницької діяльності.

В сучасній конкурентній боротьбі за всієї її гостроти та динамізмі виграє той, хто аналізує та змагається за свої конкурентні позиції. Щоб вижити у цій боротьбі, кожне підприємство має поставити перед собою задачу підвищення рівня конкурентоспроможності не лише своєї продукції, а й підприємства в цілому.

Метою даної курсової роботи є дослідження теоретичних і практичних аспектів управління конкурентоспроможністю підприємства.

Для досягнення поставленої мети поставлені наступні завдання:

ь вивчити теоретичні основи конкурентоспроможності підприємства;

ь надати загальну характеристику діяльності ТзОВ «ЕНЕРГОЛІС»;

ь провести аналіз основної діяльності підприємства;

ь дослідити маркетингову діяльність ТзОВ «ЕНЕРГОЛІС»;

ь визначити конкурентоспроможність підприємства;

ь дослідити ринок виробів із деревини;

ь запропонувати шляхи удосконалення маркетингової діяльності підприємства.

Предметом дослідження є конкурентоспроможність підприємства як цілісного господарюючого елемента.

Об'єктом дослідження є деревообробне підприємство ТзОВ «ЕНЕРГОЛІС».

У роботі були використані результати наукових досліджень як вітчизняних, так і закордонних учених, що спеціалізуються на розгляді проблем управління конкурентоспроможністю, а також інформаційною базою для роботи були звіти статистики Міністерства промисловості України, дані Держкомстату України, Закони України, звіти про фінансову діяльність ТзОВ «ЕНЕРГОЛІС», Інтернет-ресурси та інші джерела.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРО-МОЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність і види конкуренції

Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття конкуренції. Конкуренція - це найважливіша ланка всієї системи ринкового господарства. Термін “конкуренція” з лат. concurrentia означає - змагання, суперництво. Видатні вчені не дають якогось єдиного конкретного визначення цьому терміну. Так, наприклад, А. Сміт (1723-1790) пов'язував конкуренцію з чесним, без змови суперництвом між продавцями (чи покупцями) за найвигідніші умови продажу товару. Американський економіст Ф. Найт (1885-1974) визначав конкуренцію як ситуацію, за якої безліч незалежних індивідуумів мають на ринку справу з безліччю інших індивідуумів і обирають кращі, на їхню думку, умови купівлі-продажу товарів. Йозеф Шумпетер (1883-1950) стверджував, що конкуренція -- це суперництво старого й нового: нових товарів,нових технологій, нових джерел задоволення потреб, нових типів організації. [Шканова О. М. Маркетингова товарна політика, с.57 ].

К. Маркс вважав, що конкуренція нав'язує кожному окремому капіталісту іманентні закони капіталістичного способу виробництва як зовнішні примусові закони. Ф. Енгельс називав її способом ведення промисловості, за якого вона управляється окремими приватними власниками, а притаманні товарному виробництву закони виявляються в єдиній формі суспільного зв'язку -- в обміні -- і діють на окремих виробників як примусові закони конкуренції. Таку форму обміну він називав "вільною конкуренцією".

Надалі поняття конкуренції вдосконалювалося в напрямі більш точного формулювання її мети та способів ведення. Неокласичний варіант тлумачення конкуренції також пов'язує її з боротьбою за рідкісні економічні блага, до яких належать і гроші споживача, за які їх можна придбати.

Конкуренцію часто пов'язують з товарами, продукцією, послугами тощо. Це неправильно, адже товар сам по собі не може боротися з іншим товаром. Конкурентна боротьба відбувається між виробниками (постачальниками) цих товарів за ринки збуту.

Дослідження проблеми конкуренції й конкурентноздатності до 90-х років минулого століття в Україні не мало необхідності. Термін “конкуренція” не застосовувавася в радянській економіці. Поняття конкуренції сполучалося з анархією, хижацькими методами, і важкими соціальними наслідками. Елементи конкуренції й конкурентної боротьби були знайомі тільки керівникам підприємств, чия продукція йшла на зовнішній ринок. Відсутність приватної власності на засоби виробництва й установлення планів для всіх підприємств було причиною відсутності конкуренції.

Конкуренція не набула чіткої категоріальної визначеності і в працях сучасних економістів. Так, у словнику "Політична економія" конкуренція характеризується як "...властива товарному виробництву боротьба за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і водночас механізм регулювання пропорцій суспільного виробництва". У "Великому економічному словнику" ця категорія визначається як "змагання між товаровиробниками за найвигідніші сфери прикладання капіталу, ринку збуту, джерела сировини " . У "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна визначення повніше: "1) протиборство, суперництво між виробниками товарів і послуг за можливість збільшення прибутку; 2) існування на ринку багатьох виробників (продавців) і покупців і можливість їх вільного входу на ринок і виходу з нього".

У навчальному посібнику "Сучасна економіка" стверджується, що конкуренція -- "це вільне суперництво між виробниками і покупцями за отримання максимального доходу". В іншому підручнику російських учених конкуренція характеризується як "протиборство, суперництво між виробниками товарів і послуг за право отримання максимального прибутку", а також дається друге визначення, аналогічне тому, яке було в "Економічній енциклопедії". Українські вчені А. Задоя та Ю. Петруня вважають, що конкуренція -- "це суперництво економічних суб'єктів за кращу реалізацію своїх економічних інтересів".

Сучасний американський економіст П. Хайне вважає, що “конкуренція -- це прагнення якнайкраще задовольняти критерії доступу до рідкісних благ”. А. Юданов (Росія) ринковою конкуренцією називає боротьбу за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів між фірмами на доступних їм сегментах ринку.[ Шканова О. М. Маркетингова товарна політика, с.58]

Визначення цієї категорії в політекономічному аспекті майже тотожні. Так, у підручнику "Економічна теорія (політекономія)" конкуренцію визначено як "суперництво між учасниками ринкової економіки за кращі умови виробництва, купівлі і продажу товарів". У підручнику українських авторів "Основи економічної теорії: політекономічний аспект" конкуренцію охарактеризовано як "...ринкова форма, в межах якої багато продавців протистоять значній кількості покупців... ". У "Словнику сучасної економічної теорії Макміллана" англійських учених загальне визначення цієї категорії відсутнє.

Позитивним у наведених визначеннях є акцент на боротьбі між товаровиробниками або економічними суб'єктами за отримання прибутку, а також виокремлення такої важливої функції, як механізм регулювання пропорцій суспільного виробництва.

Основним недоліком всіх визначень є позаісторичний підхід до цієї проблеми, який найповніше виражається у характеристиці конкуренції як вільного суперництва (що ігнорує сучасні форми конкуренції та вплив на них держави), як ринкової форми (оскільки вона перестала бути лише ринковою) та ін.

Отже, онкуренція -- регульована економічна форма суперництва і боротьби між суб'єктами різних типів і форм власності та всередині них за найвигідніші умови та результати виробництва, обігу і розподілу з метою привласнення максимального доходу і передусім найбільшого прибутку. Згідно Закону України «Про захист економічної конкуренції», «економічна конкуренція - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку”.

В теоретичному аналізі економічної конкуренції важливого значення набуває виокремлення та розуміння ключових термінів та понять, серед яких - об'єкт, суб'єкт та предмет конкуренції. (рис.1.1.).

Рис. 1.1. Конкуренція як економічна категорія

Повніше сутність конкуренції розкривають виконувані нею основні функції:

1) стимулювання науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення якості продукції тощо. Ця функція певною мірою збігається з однією із функцій закону вартості, але є значно ширшою за неї;

2) стимулювання переливу капіталу всередині галузей, між ними, а також між сферами економіки, внаслідок чого конкуренція є важливим елементом господарського механізму, а саме механізму регулювання процесу розширеного відтворення економічної системи;

3) посилення процесів концентрації та централізації виробництва і капіталу, що слугує однією з найважливіших причин виникнення монополій;

4) інтенсифікація праці внаслідок конкуренції між найманими працівниками, що сприяє зростанню кількості безробітних, масштаби якого негативно впливають на становище зайнятих працівників;

5) обмеження розвитку малих та середніх підприємств, їх масове банкрутство внаслідок використання нечесних методів конкуренції великими компаніями;

6) зростання вартості товарів і послуг, спричинене використанням гіпертрофованої реклами та деяких інших видів маркетингової діяльності підприємств у їхній боротьбі за споживачів, ринки збуту;

7) сприяння корумпованості державного апарату та зрощуванню його а великим бізнесом, породжені конкуренцією за отримання державних замовлень.

У цілому, основне завдання і головна функція конкуренції -- завоювати ринок, в боротьбі за споживача перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

Аналіз праць науковців з проблем конкуренції дозволив узагальнити підходи до класифікаційних ознак економічної конкуренції:

ь за територіальною ознакою - внутрішньогалузева (конкуренція між окремими підприємцями всередині кожної галузі щодо одержання прибутку) та міжгалузева (специфічною формою конкуренції капіталів у боротьбі за більш прибуткове застосування капіталу; здійснюється у вигляді міграції капіталів з одних галузей в інші, в результаті переливу капіталів створюється середня норма прибутку);

ь за видом конкурентної поведінки - конкуренція між продавцями та покупцями; між виробниками (обумовлена існуванням “ринку покупця” - пріоритет на ринку покупців над виробниками-продавцями); між споживачами (обумовлена існуванням “ринку продавця” - пріоритет на ринку продавців над споживачами-покупцями).

ь з точки зору конкурентної ситуації в галузі і на ринку досконала (чиста) та недосконала (монополістична або олігополістична);

ь за критерієм результативності - ефективна та неефективна конкуренція;

ь з дотриманням норм законодавства - добросовісна та недобросовісна;

ь за методами конкурентної боротьби - цінова і нецінова.

Розглянемо детальніше основні види конкуренції. Основними видами конкуренції є вільна (або чиста, досконала) та монополістична (або недосконала).

Вільна конкуренція. У ході вільної (або досконалої) конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам за сучасних умов відповідають ринки сільськогосподарської продукції та послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільно необхідних витрат виробництва. Вільна конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої.

Внутрігалузева конкуренція -- боротьба між товаровиробниками, які працюють в одній галузі народного господарства.

Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному підприємстві встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже й індивідуальна вартість виробництва. Але ціни на ринку залежать від витрат на підприємствах, які виробляють переважну масу продукції. Тому наслідком внутрігалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість.

За сучасних умов ця конкуренція стала переважно конкуренцією на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів товарів (наприклад, на ринку міні-комп'ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо), але в умовах панування монополій.

Міжгалузева конкуренція -- конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства.

Конкуренція монополістична -- одна з форм конкуренції на ринку, де безліч покупців і продавців укладають угоди в широкому діапазоні цін. Таку можливість обумовлює здатність продавців запропонувати покупцям різні товари, що різняться один від одного якістю, зовнішнім оформленням, іншими властивостями, а також асортиментом супутніх послуг. Покупці, які бачать цю різницю, готові платити за товари аж до найвищих цін, зафіксованих на ринку.[ Словник ключових термінів з дисципліни «Маркетинг», c.27 ]

1.2 Конкурентні стратегії

Виявивши і оцінивши основних конкурентів, компанія повинна розробити конкурентні стратегії, за допомогою яких вона зможе отримати конкурентну перевагу, запропонувавши товари вищої споживчої цінності. На підприємстві необхідним є формування «стратегічного набору» (система стратегій різного типу на певний відрізок часу), що відбиває специфіку функціонування та розвитку суб'єкта, рівень його претендування на місце й роль у зовнішньому середовищі. Можливо виділити такі групи стратегій: загальні для всієї організації в цілому; загальні конкурентні за окремими бізнес-напрямками; продуктово-товарні для кожного з напрямків діяльності організації (як з виробництва різних видів товарів, так і з надання різних послуг); функціональні для кожної з функціональних підсистем підприємства; ресурсні для забезпечення досягнення стратегічних орієнтирів загального, функціонального та продуктово-товарного типів стратегій.

Конкурентні стратегії -- стратегії, які дозволяють компанії посісти міцні позиції в боротьбі з конкурентами і дають найсильнішу з усіх можливих стратегічну перевагу перед конкурентами.[ Словник ключових термінів з дисципліни «Маркетинг,c 27]

Конкурентні стратегії складаються з ряду підходів і напрямів, що розробляються керівництвом з метою досягнення як найкращих показників роботи в одній конкретній сфері діяльності. Вони визначають засоби конкурентної боротьби фірми на цільових ринках і виступають як: своєчасна реакція на зміни в галузі, в економіці в цілому, в політиці й інших значущих сферах; розробка конкурентноздатних заходів і дій, ринкових підходів, які можуть забезпечити міцну перевагу перед конкурентами; об'єднання стратегічних ініціатив функціональних відділів; вирішення конкретних стратегічних проблем, актуальних в даний момент.

Конкурентна стратегія фірми дозволяє дати відповідь на питання, як фірма конкурує на цільовому ринку, за рахунок чого вона витримує конкурентний тиск і отримує перемогу в конкурентній боротьбі?»

Будь-яка загальна стратегія базується на обраних загальних конкурентних стратегіях. Зв'язок між загальними та загальноконкурентними стратегіями прямий: обираючи загальноконкурентну стратегію, організація визначає спосіб досягнення своїх стратегічних орієнтирів. Поєднання загальних і загально конкурентних стратегій залежить від характеристик галузі, загальної конкурентної позиції фірми в середовищі, характеристик самого підприємства.

З погляду обґрунтування і розвитку конкурентних стратегій організації, їх взаємозв'язку з іншими стратегіями, має сенс також класифікація стратегій виходячи з рівня ухвалення стратегічних рішень, запропонована І. Ансоффом [Клименко С.М. Управління конкурентоспроможністю підприємства, с.160:]:

- корпоративна стратегія (загальний план управління, який поширюється на всю компанію, охоплюючи всі напрями її діяльності (господарський портфель компанії); складається з дій, спрямованих на затвердження своїх позицій в різних галузях діяльності, і підходів щодо управління справами компанії);

- ділова (конкурентна) стратегія (концентрується на діях і підходах, пов'язаних з управлінням і направлених на забезпечення успішної діяльності в одній специфічній сфері бізнесу (стратегічній зоні господарювання); показує, як завоювати сильні довгострокові конкурентні переваги);

- функціональна стратегія (відноситься до плану управління поточною діяльністю окремого підрозділу або ключового функціонального напряму усередині певної сфери діяльності);

- операційна стратегія (концентрується на ще конкретніших стратегічних ініціатив і підходів в управлінні ключовими оперативними одиницями при рішенні щоденних оперативних задач, що мають стратегічну важливість).

Всі перераховані види стратегій взаємозв'язані, найважливішою умовою успішного функціонування підприємств на ринку є обґрунтування і реалізація стратегій на кожному рівні управління. В умовах зростання конкуренції практичний інтерес з боку комерційних організацій до конкурентних стратегій посилюється, тому проблеми, пов'язані з розробкою і реалізацією конкурентних стратегій, є актуальними.

Стратегії конкуренції компаній у галузі можуть відрізнятися за багатьма стратегічними показниками (табл.4.1) [Клименко С.М. Управління конкурентоспроможністю підприємства, с.161]. Масштаб стратегічних відмінностей за конкретним показником залежить від галузі. Стратегічні показники для конкретної фірми, як правило, утворюють внутрішньо узгоджений перелік. Кожен з них можна описати більш чи менш детально, і для вдосконалення аналізу можна додати інші показники. До галузі, як правило, входять фірми з кількома різними, хоча й внутрішньо узгодженими комбінаціями показників.

Таблиця 1.1. Стратегічні показники, що впливають на вибір стратегії

Показник	Характеристика
Спеціалізація	Ступінь, до якого фірма зосереджує зусилля в показниках ширини товарного асортименту, цільових сегментів покупців та цільових географічних ринків
Ідентифікація марки	Ступінь, до якого фірма прагне ідентифікації марки, швидше, ніж конкуренції, що ґрунтується переважно на ціні чи інших змінних. Ідентифікації марки можна досягти через рекламу, роботу торгового персоналу або через перелік інших засобів
Прямий та непрямий маркетинг	Ступінь, до якого фірма прагне привчити кінцевого споживача розпізнавати марку її товару або ж збувати його з допомогою каналів розподілу
Підбір каналу розподілу	Вибір каналів розподілу в діапазоні від каналів, що належать компанії, до торговельних точок з широким товарним асортиментом;
Якість виробу	Рівень якості товару в показниках витраченої сировини, специфікації, дотримання стандартів, характеристик тощо
Лідерство в технології	Ступінь, до якого фірма прагне досягти лідерства в технології, на відміну від наслідування дій конкурентів. Фірма може бути лідером у технології, проте навмисне не пропонувати товар найвищої якості; якість і технологічне лідерство не завжди йдуть поруч.
Вертикальна інтеграція	Обсяг додаткової вартості, відображено в рівнях прогресивної та вертикальної інтегралі, включаючи той факт, чи фірма володіє мережею розподілу ексклюзивними чи своїми власними точками роздрібної торгівлі та внутрішньою службою сервісу тощо;
Становище за рівнем витрат	Межа, до якої фірма прагне здобути низькозатратне становище у виробництві і розподілі через її інвестування в ті підприємства та устаткування, що мінімізують витрати;
Сервіс	Межа, до якої фірма надає допоміжні послуги своїм товарним асортиментом, такі як інженерна допомога та внутрішня мережа сервісу, кредитування тощо. Такий аспект стратегії має розглядатися як частина вертикальної інтеграції, однак з метою аналізу його доцільно вирізняти;
Цінова політика	Відносне цінове становище на ринку. Цінове становище, як правило, пов'язуватиметься з такими змінними, як становище за рівнем витрат та якість товару, однак ціна є чіткою стратегічною змінною, яку треба розглядати окремо.
Важелі впливу	Масштаб фінансового та оперативного впливу фірми
Відносини з батьківською компанією	Вимоги до підрозділу, що ґрунтуються на відносинах між підрозділом та його батьківською компанією. Фірма може бути одиницею високодиверсифікованого конгломерату, ланкою вертикального ланцюга виробничих підрозділів, складовою частиною поєднаних сфер бізнесу в загальному секторі, філіалом закордонної компанії тощо. Природа відносин з батьківською компанією впливатиме на цілі, яких прагне досягти фірма, ресурси, наявні для цього, і, можливо, визначатиме деякі операції та функції, які фірма розподіляє з іншими підрозділами (з наслідковим розподілом витрат).
Відносини з вітчизняним урядом, урядами інших країн	Вітчизняний уряд може надавати фірмі ресурси чи іншу допомогу або, навпаки, регулювати діяльність фірми чи в інакший спосіб впливати на цілі фірми. Уряди інших країн часто виконують подібні функції.

В економічній літературі немає єдиного підходу до класифікації конкурентних стратегій та їх різновидів. Універсальної ідеальної стратегії для кожної конкретної компанії не існує: навіть усередині компанії можуть бути потрібні різні стратегії для різних підрозділів або видів товарів. Кожна компанія повинна визначити, яка стратегія краще всього спрацює, враховуючи її положення в галузі, цілі, можливості і ресурси.

Так, наприклад, М. Портер виділив такі конкурентні стратегії за конкурентною перевагою фірми на ринку[Клименко С.М. Управління конкурентоспроможністю підприємства, с.163]:

ь стратегія диференціації - створення ринкової позиції, відмінної від конкурентів за рахунок таких джерел: товару; упаковки; сервісу; кадрів;іміджу; переваги - створення високого іміджу, що зменшує цінову еластичність попиту, яка в свою чергу дозволяє отримувати фірмі вищий питомий прибуток; прихильність споживачів та унікальність ринкової пропозиції фірми утворюють високі бар'єри на даний ринок; ризики - джерело диференціації може втратити своє позитивне значення у зв'язку із зміною системи цінностей споживача; сприйняття диференціації знижується під впливом фірм - послідовників;

ь стратегія цінового лідерства - досягнення найменших витрат по цільовий галузі за рахунок джерел: ефекту економії на масштабах; «спрощення» товару»; дешевших матеріально-технічних, трудових ресурсів; організаційних і виробничих «ноу-хау»; переваги: збільшення обсягів збуту на сегменті ринку з еластичним попитом; низькі ціни утворюють високі вхідні бар'єри на ринок; переваги по відношенню до торгових посередників, які зацікавлені в нижчій відпускній ціні; ризики: можливість несвоєчасного реагування на зміни в ринковому середовищі; можливість досягнення аналогічного рівня витрат з боку конкурентів;

ь стратегія фокусування - спеціалізація та концентрація діяльності з у рахуванням вимог певного сегменту без орієнтації на весь ринок; ризики: зниження ефекту диференціації фокусування за рахунок підвищення витрат на обслуговування вузької стратегічної цільової групи; скорочення відмінностей у характеристиках потреб вузької стратегічної групи та ринку взагалі; за рахунок подальшої сегментації ринку всередині стратегічної цільової групи, що здійснює конкурент, можлива втрата споживачів.

Ці стратегії дістали назву загальних, адже мають універсальний характер, оскільки, як показав час, підприємства, котрі використовували їх, досягли успіхів.

У свою чергу І. Ансофф за джерелом конкурентної переваги фірми виділив наступні стратегії[Клименко С.М. Управління конкурентоспроможністю підприємства, с.163]:

ь стратегія максимізації ринкової частки - мінімізація вартості вироблених товарів і продажу їх за ціною, нижчою, ніж у конкурентів; збігається з сутністю стратегії М.Портера «цінового лідерства»;

ь стратегія диференціювання товарів/послуг фірми - спроможність фірми запропонувати товар, який задовольняє специфічні потреби певної групи покупців; збігається зі стратегією диференціації за М. Портером;

ь стратегія диференціювання ринку (ринкової ніші) - спроможність фірми створювати нові ринкові потреби та досягати прихильності споживачів за рахунок формування і підтримання позитивного іміджу фірми; є модифікацією стратегії диференціації за М. Портером;

ь стратегія росту, яка забезпечує майбутній розвиток - географічне розширення ринку збуту, сегментування ринку та стимулювання попиту.

Ф. Котлер запропонував свої конкурентні стратегії. Він класифікував їх за конкурентними позиціями і маркетинговими спрямуваннями[Клименко С.М. Управління конкурентоспроможністю підприємства, с.163]:

ь стратегія ринкового лідера (фірма з найбільшим обсягом продажу на територіальному і/або товарному ринках збуту, домінуючий вплив на ринок) - утримання домінуючої ринкової частки, основний вид стратегії - стратегії оборони та наступу; переваги - найсильніші ринкові позиці; високий імідж; спроможність формувати маркетингову політику на даному ринку; недоліки - існування фірм-челенджерів, які намагаються усунути лідера з його позиції; існування фірм-послідовників, які, застосовуючи стратегію імітації, псують імідж лідера;

ь стратегія фірми-челенджера (значна, але не найбільша ринкова частка; значний вплив на ринок) - збільшення ринкової частки для досягнення ринкової першості; основний вид стратегії - стратегія наступу; переваги - прагнення до розширення ринкової частки спонукає фірму до послідовного вдосконалення та розвитку усіх сфер її діяльності) недолік - стратегія наступу, що є основною для челенджера, є дуже ризикованою);

ь стратегії фірми-послідовника (досить стійка ринкова позиція; частка менша, порівняно за попередні: обмежений вплив на ринок) - захист ринкової позиції і ринкової частки; основні стратегії - стратегія оборони, стратегія наслідування дій лідера - імітація, компіляція, адаптація; переваги: відсутність ринкового ризику, оскільки вони застосовують перевірені ринком стратегії ринкового лідера; недоліки: пасивність ринкових дій; конкурентна вразливість;

ь стратегії фірм-нішерів (невелика на загальному ринку, але велика в ніші ринкова частка; ринковий вплив великий в ніші) - утримання ринкової частки в ніші: вдала реалізація стратегії диференціації; основні види стратегій - підтримання позицій, стратегія інтеграції, стратегія лідерства в ніші; стратегія виходу за межі ніші; переваги: мобільність; легкість управління через їх невеликий розмір; недоліки: можливість «звуження» ніші (зменшення її місткості).

Зазначені стратегії зовсім не виключать одна одну. Підприємці часто об'єднують два-три принципи в одну стратегію, але кожна з них має передумови, особливості, обмеження, пов'язані з певним ризиком.

1.3 Методи оцінки конкурентоспроможності товару

Ринок -- це сфера суспільних відносин, де товари, конкуруючи між собою, порівнюються та перевіряються щодо відповідності суспільним потребам. Під час купівлі кожен споживач обирає необхідний йому товар серед аналогічних товарів та купує саме той із них, що задовольняє його потребу найбільшою мірою. У масштабі суспільства найбільшим визнанням користується той товар, який якнайбільше відповідає певній суспільній потребі порівняно з виробами-конкурентами. Це й виокремлює його із загальної товарної маси, забезпечує успіх у конкурентній боротьбі, тобто можемо констатувати, що він більш конкурентоспроможний.

Звідси випливає, що, по-перше, конкурентоспроможність можна визначити лише порівнянням товарів, тобто вона є відносним показником; по-друге, за суттю вона є характеристикою товару, що відбиває його відмінність від товару-конкурента за рівнем задоволення конкретної суспільної потреби.

Конкурентоспроможність -- це характеристика товару, що відбиває його відмінність від товару-конкурента як за ступенем відповідності конкретній суспільній потребі, так і за витратами на її задоволення[ Шканова О. М. Маркетингова товарна політика, с. 36].

Показник, що виражає таку відмінність, визначає конкурентоспроможність певного виробу стосовно товару-конкурента.

Конкурентоздатність товару - вирішальний фактор його комерційного успіху на розвитому конкурентному ринку. Це багатоаспектне поняття, що означає відповідність товару умовам ринку, конкретним вимогам споживачів не тільки по своїм якісним, технічним, економічним, естетичним характеристиках, але і по комерційних і інших умовах його реалізації (ціна, терміни постачання, канали збуту, сервіс, реклама). Більш того, важливою складовою частиною конкурентоздатності товару є рівень витрат споживача за час експлуатації.

Будь який товар, що знаходиться на ринку, фактично проходить там перевірку на ступінь задоволення суспільних потреб: кожен покупець купує той товар, що максимально задовольняє його особисті потреби, а вся сукупність покупців - той товар, що найбільше повно відповідає суспільним потребам, ніж конкуруючі з ним товари. Тому концептуальною умовою конкурентоспроможності товару (К) є максимізація питомого споживчого ефекту.[ Павленко А. Ф., Войчак А. В. Маркетинг: Підручник с.75]

Корисний ефект товару характеризує фактичну здатність товару задовольняти конкретну потребу покупця.

Конкурентоспроможність товару має відносний характер. Це означає, що вона визначається порівнянням товару підприємства з товаром-аналогом (конкурентом) стосовно конкретного ринку (групи споживачів) у конкретний проміжок часу.

Успішність функціонування будь-якої фірми залежить від рівня конкурентоспроможності продукції, що пропонується нею споживачам.

Оцінка конкурентоспроможності продукції -визначення її рівня, що дає відносну характеристику здатності продукції задовольняти вимоги конкретного ринку в даний період, порівняно з продукцією конкурентів[Клименко С.М. Управління конкурентоспроможністю підприємства, с.240].

Оцінка конкурентоспроможності продукції необхідна для обґрунтування прийнятих рішень при: комплексному вивченні ринку; оцінці перспектив продажу конкретних вітчизняних товарів для внутрішнього і зовнішнього ринків; оцінці перспектив закупівлі конкретних імпортних і вітчизняних зразків товарів; встановленні і коригуванні цін нових товарів вітчизняного виробництва, експортних і імпортних товарів; коригуванні цін при надходженні нової партії відомого товару; контролі якості експортних товарів; знятті товарів з експорту або їх модернізації; припиненні закупівлі імпортних товарів; підготовці інформації для реклами нових товарів вітчизняного виробництва, імпортних товарів, товарів для експорту; оптимізації торгового асортименту; формуванні товаровиробниками політики в області якості і конкурентоспроможності; позиціонуванні продукції; прийнятті управлінських рішень щодо доцільності витрат на розробку, проектування і серій.

Для визначення рівня конкурентоспроможності продукції на практиці застосуються різноманітні методи. Вибір конкретного методу (методики) визначення конкурентоспроможності залежить від специфіки продукту (споживчий товар чи продукція промислового призначення), обсягів доступної інформації, терміновості отримання результатів оцінки, аудиторії, на яку вони розраховані, ресурсних (у т.ч. бюджетних) обмежень тощо. Таких методів є дуже багато і їх можна класифікувати за різними критеріями. (Див. додаток 1)

Найпоширенішими є такі методи оцінювання конкуренто-
спроможності товарів.

Метод групових експертиз, тобто аналітична оцінка конкурентоспроможності товарів висококваліфікованими фахівцями. Цей метод є особливо результативним щодо високотехнічних товарів, товарів-новинок, а також товарів виробничо-технічного призначення.

Опитування споживачів під час виставок, ярмарок, презентацій, пілотного продажу тощо. Цей метод дає змогу визначити конкурентоспроможність споживчих товарів, широко відомих споживачам, накреслити напрямки їх удосконалення.

Результати оцінки конкурентоспроможності товарів за цими двома методами можна оформити у вигляді таблиць (табл. 1.2.).

Таблиця 1.2. Рейтингова оцінка конкурентоспроможності продукції

Характеристика товарів	Значення характеристик	Вагомість характеристик	Значення конкурентоспроможності
	А	Б	В		А 2 Ч 6	Б 3 Ч 7	В 4 Ч 8
1	2	3	4	5	6	7	8
……….
				1.0	А	Б	В

А, Б, В -- товари-конкуренти.

Вагомість характеристик -- коефіцієнти, які визначають пріоритетність (значення) тієї чи іншої характеристики. Сума коефіцієнтів має дорівнювати одиниці.

Значення характеристики -- оцінки відповідних характеристик, що їх виставляють експерти чи споживачі (наприклад за п'ятибальною шкалою).

Оцінка конкурентоспроможності на підставі технічних та економічних параметрів товарів проводиться за алгоритмом, показаним на рис. 1.2. При цьому одиничні (Qi) та групові (Ir) параметричні індекси розраховуються за формулами

де рі -- і-й параметр товару,

р100 -- аналогічний параметр гіпотетичного виробу (такого, що повністю на цей час задовольняє конкретну групу споживачів).

,

де i -- вага (значення) і-го параметра.

Інтегральний показник конкурентоспроможності (к) може бути розрахований за формулою:

,

де та -- групові параметричні індекси, розраховані відповідно за групами технічних і економічних показників.

Аналогічні розрахунки для товарів-аналогів уможливлюють порівнювання одержаних значень інтегральних показників конкурентоспроможності і визначення найконкурентоспроможнішого товару.

Рис. 1.2. Схема оцінки конкурентоспроможності за переліком технічних та економічних параметрів товарів [Павленко А. Ф., Войчак А. В. Маркетинг, с.77]

Крім цих використовують ще розрахунково-аналітичний метод, модель Розенберга, модель з ідеальною точкою, оцінка на основі рівня продаєж, та різні графічні методи.

1.4 Система та процес управління конкурентоспроможністю підприємства

Конкурентоспроможність підприємства (далі КСП) визначається його здатністю в умовах, що склалися, проектувати, виготовляти та збувати товари, які за ціновими та неціновими характеристиками є більш привабливими для споживачів, ніж товари їх конкурентів. З іншого боку, конкурентоспроможним, як правило, є те підприємство, що тривалий час може залишатися прибутковим в умовах ринкової економіки.

Під управлінням конкурентоспроможністю підприємства розуміють аспекти виконання загальних функцій управління, які визначають стратегію і політику у сфері створення й реалізації конкурентоспроможних товарів, цілі й відповідальність у цій сфері діяльності суб'єкта господарювання, що реалізуються за допомогою таких засобів, як планування конкурентоспроможності, оперативне управління нею, її забезпечення й підвищення в рамках системи конкурентоспроможності. При цьому суб'єктом управління конкурентоспроможністю вважають систему конкурентоспроможністю як інструмент управління нею, а об'єктом - техніко-економічний процес, у ході якого під час створення продукції формуються її конкурентні переваги [Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. ? Вип. 20.12].

Система управління КСП повинна стосуватися всіх видів діяльності, що пов'язані зі створенням конкурентних переваг підприємства, товару, робіт, послуг, і взаємодіє з ними. Вона охоплює всі стадії життєвого циклу продукту і процеси, а саме: - маркетинг і вивчення ринку; - проектування й розроблення продукції; - планування й розроблення процесів; - закупівлі; - виробництво чи надання послуг; - контроль; - упаковку і складування; - збут і продаж; - монтаж і здачу в експлуатацію; - експлуатацію; - технічну допомогу й обслуговування; - утилізацію чи вторинне перероблення продукції після закінчення терміну її використання.

Також КСП підприємства представляють як систему, що складається з чотирьох підсистем: цільової, ресурсної, процесної і результативної (рис.1.3.). [Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. ? Вип. 20.12]

Рис.1.3. Конкурентоспроможність підприємства як система

Аналіз КСП підприємства як системи був би незавершеним без розгляду її взаємозв'язку з КСП інших об'єктів, функціонування і розвиток яких прямо пов'язаний з функціонуванням підприємства. Виділяють такі три основні рівні, на яких здійснюють управління КСП: 1) мікрорівень, на якому управляють КСП товарів, а також КСП підприємств, 2) мезорівень, на якому управляють КСП галузей, кластерів, 3) макрорівень, на якому управляють КСП країн, територій, регіонів. На кожному рівні виділяються специфічні групи чинників, що пов'язані між собою і впливають на КСП певних об'єктів.

Сукупність факторів певного рівня переважно впливає на КСП об'єктів аналізованого і нижчих рівнів. Так, інституційні чинники на державному рівні, впливають на КСП не лише держави, а й її регіонів, підприємств, товарів, що вони виробляють, тощо. Крім того, КСП об'єкта вищого рівня формується під впливом відповідних груп чинників і КСП об'єктів нижчого рівня, яка вже враховує інтегрований вплив відповідних чинників.

Отже, необхідність системного підходу до управління КСП пояснюють складністю цієї економічної категорії й значною кількістю чинників, які мають на неї вплив.

Метою управління конкурентоспроможністю підприємства є забезпечення життєздатності та сталого функціонування підприємства за будь-яких економічних, політичних, соціальних та інших змін у його зовнішньому середовищі.

Об'єктом управління конкурентоспроможністю підприємства є рівень конкурентоспроможності, необхідний і достатній для забезпечення життєздатності підприємства як суб'єкта економічної конкуренції.

Суб'єктами управління конкурентоспроможністю підприємства є певне коло осіб, що реалізують його (управління) мету:

1. власник підприємства, який за будь-яких умов має брати безпосередню участь у формуванні стратегічних цілей та завдань підприємства, пов'язаних з економічними інтересами та фінансовими можливостями власника;

2. вищий управлінський персонал підприємства (директор, заступники директора та керівники тих підрозділів підприємства, що формують ланцюг цінностей підприємства);

3. лінійні менеджери операційних підрозділів підприємства, які є відповідальними за ефективну реалізацію планів дій по забезпеченню належного рівня конкурентоспроможності;

4. менеджери-економісти консалтингових фірм, що залучаються на підприємство на платній основі для розробки та реалізації стратегії підвищення конкурентоспроможності;

5. державні та відомчі управлінські структури та органи, повноваження яких визначаються відповідними нормативними документами.

Методологічною основою управління конкурентоспроможністю підприємства є концептуальні положення сучасної економічної та управлінської теорії, зокрема - ключові положення теорії ринку, теорії конкуренції та конкурентних переваг, концепції стратегічного управління, сучасної управлінської парадигми, а також базові принципи та прикладні інструменти, напрацьовані в рамках сучасних управлінських підходів, зокрема - процесного, системного, ситуаційного.

Загальний порядок дослідження, оцінки та, в цілому, управління конкурентоспроможністю підприємства охоплює такі принципові етапи[Клименко С.М. Управління конкурентоспроможністю підприємства, с.341]: конкурентоспроможність маркетинговий стратегічний

1. вияв чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, що впливають на рівень конкурентоспроможності підприємства, та оцінка їх значимості;

2. групування чинників, аналіз їх внутрішньогрупових та міжгрупових взаємозв'язків;

3. оцінка впливу обраних для дослідження чинників (або груп чинників) на рівень конкурентоспроможності підприємства та кількісне визначення цього рівня;

4. прогнозування змін включених у модель чинників внаслідок можливих змін умов зовнішнього та внутрішнього середовища;

5. прогнозування рівня конкурентоспроможності підприємства;

6. з'ясування шляхів та методів підвищення конкурентоспроможності;

7. розробка комплексу заходів по підвищенню конкурентоспроможності;

8. оцінка прямих та опосередкованих витрат на реалізацію розроблених заходів;

9. вибір критерію ефективності заходів по підвищенню конкурентоспроможності підприємства;

10. визначення ефективності розроблених заходів та вибір оптимального комплексу регулюючих впливів;

11. прийняття відповідних управлінських рішень.

Конкурентоспроможність підприємства визначають показники, які характеризують:

- конкурентоспроможність продукції;

- фінансовий стан підприємства;

- ефективність збуту та просування товарів;

- ефективність виробництва;

- імідж підприємства тощо.

Конкретний набір показників залежить від методу оцінки конкурентоспроможності підприємства.

Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності підприємства передбачає їх поділ на окремі групи за певною ознакою. Найчастіше такою ознакою виступає форма представлення результатів оцінки, відповідно до якої виділяють графічні, матричні, розрахункові та комбіновані (розрахунково-матричні, розрахунково-графічні) методи.

Матричні методи оцінки конкурентоспроможності підприємства базуються на використанні матриці - таблиці впорядкованих по рядках та стовпцях елементів. Найбільш показовим прикладом може слугувати широко відома матриця БКГ (“Бостонської консалтингової групи”) (рис. 1.4.1), побудована за принципом системи координат: по вертикалі - темпи росту місткості ринку, що розміщуються по рядках матриці у лінійному масштабі; по горизонталі, тобто по стовпцях матриці - в логарифмічному масштабі відкладається відносна частка виробника продукції на ринку. Найбільш конкурентноздатними вважаються підприємства, що займають значну частку на швидко зростаючому ринку.



Рис. 1.4. Принциповий вигляд матриці БКГ

Переваги методу: дає змогу дослідити розвиток процесів конкуренції в динаміці та при наявності достовірної інформації про обсяги реалізації дозволяє забезпечити високу репрезентативність оцінки; як недолік відзначають надмірну спрощеність методу та неможливість проведення аналізу причин того, що відбувається, внаслідок чого ускладнюється вироблення управлінських рішень. Окрім матриці БКГ існує достатньо багато матричних моделей, які можуть бути використаними для оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства:

- матриця “Привабливість ринку/конкурентоспроможність” (модель GE/Mc Kinsey);

- матриця “Привабливість галузі/ конкурентоспроможність” (модель Shell/DPM);

- матриця “Стадія розвитку ринку/конкурентна позиція” (модель Hofer/Schendel);

- матриця “Стадія життєвого циклу продукції/конкурентна позиція"”(модель ADL/LC) тощо.

Табличний метод оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства фактично являє собою варіацію матричного і тому не виділяється тут у окрему категорію.

Розрахункові методи оцінки конкурентоспроможності підприємства є вельми численними. Вони поділяються на:

- специфічні методи - методи, що дозволяють оцінити конкурентоспроможність підприємства по окремих аспектах його діяльності - виробничому, інноваційному, маркетинговому, фінансовому тощо;

- комплексні методи - методи, що базуються на комплексному підході до оцінки конкурентоспроможності підприємства.

Процес управління конкурентоспроможністю підприємства включає в себе наступні дії: моніторинг конкурентного середовища та оцінку конкурентної ситуації в галузі та на ринку; діагностування конкурентоспроможності підприємства та його основних суперників; конкурентне позиціонування підприємства - вибір стратегічних господарських підрозділів із перевагами у конкурентній боротьбі; розробка концепції та стратегії управління конкурентоспроможністю підприємства; реалізація конкурентної стратегії підприємства.

Етапи і процедури процесу управління конкурентоспроможністю підприємства представлено на рис.1.5.

Рис. 1.5. Етапи і процедури процесу управління конкурентоспроможністю підприємства

Аналіз особливостей управління КСП на підприємствах показав, що сучасне підприємство, яке функціонує в умовах ринкових відносин, як один із основних механізмів забезпечення своєї життєдіяльності, повинне використовувати системне стратегічне управління КСП, сутність якого полягає в розробленні стратегії та довготермінової програми дій для досягнення цілей і вирішення завдань щодо підтримання/підвищення КСП з використанням обмеженого обсягу ресурсів у певній ринковій ситуації.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ТзОВ «ЕНЕРГОЛІС» ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОКРАЩЕННЯ

2.1 Загальна характеристика підприємства

У даній курсовій роботі буде аналізуватись діяльність ТзОВ «Енерголіс», юридична адреса якого: Україна, 80100, Львівська область, м. Червоноград, вул. Корольова, 12.

Товариство з Обмеженою Відповідальністю Енерголіс було засноване у 1999 році, виключно як торгівельна фірма у м. Червоногорад, Львівської області. Був відкритий столярний цех. Початковий штат працівників, складався з 12 чоловік. Головним напрямком ТзОВ "Енерголіс" являється діяльність у сфері деревообробки.

Основна частина експорту орієнтувалась на західну Європу, при тісній співпраці з компанією "Hoebeek".

В 2001 році започатковано виробництво пагонажних виробів із деревини.

В 2004 році запускається нова лінія виробництва товарів із пластику, який являється альтернативою деяких виробів із дерева: вагонка, багети, карнизи та інше.

На початку 2006 року ТзОВ "Енерголіс", завойовує значну частину ринку і розширює свої виробничі потужності, збільшується штат працівників, який становить 56 осіб. Відкривається відділ продажу дверей із значним асортиментом.

Підприємство реалізовує продукцію деревообробки, пластик, паливні брикети, будматеріали.

ТзОВ «ЕнергоЛіс» пропонує асортимент продукції з натурального дерева. Тут можна купити: вагонку дерев'яну, вагонку з липи, сосни, смереки, коробки дверні, плінтус дерев'яний, лиштву, доски для підлоги, блокхауз (вагонка фасадна), бруски дерев'яні та багато іншого. Пиломатеріали за доступними цінами.

Паливні брикети - альтернатива традиційним видам палива, таким як вугілля, солярка, природній газ та звичайні дрова. Сировиною для виробництва паливних брикетів, служать хвойні породи дерев, та відходи з пиломатеріалів.

Розділ будівельних матеріалів, включає в себе асортимент продукції яка використовується при ремонтах житлових та офісних приміщень.

На даний час асортимент продукції підприємства:

1) Пиломатеріали:

· Необрізна дошка

· Обрізна дошка

· Брус

· Обапіл (горбиль)

2) Продукція, заготовки та напівфабрикати з деревини:

· Дошка підлоги

· Калібровані пиломатеріали

· Заготовки для піддонів

3) Погонажні вироби (виготовляються з пластику або дерева):

· Вагонка

· Плінтус

· Лиштва (наличники)

· Інший погонаж

4) Продукція виготовлена з відходів деревини, відходи:

· Тріска

· Опилки/Тирса

· Паливні брикети

5) Будматеріали:

· двері шпоновані

· двері з натурального дерева від виробника

· ламінат вологостійкий 31 - 32 класів

· та багато іншого.

2.2 Аналіз діяльності підприємства

Таблиця 2.1. Основні показники діяльності підприємства

№ з/п	Показники	Одиниці виміру	Роки
			2011 р.
1.	Обсяги виробництва:
	грошовому виразі	тис. грн.	7978
	в натуральному виразі (пиломатеріали)	м3	2966,78
	Паливні брикети	тонн	1455,36
	Пагонажні вироби	м.п.	4956,23
	Виручка від реалізації продукції (надання послуг)	тис. грн.	9576
	Повна собівартість продукції (послуг), всього:	тис. грн.	7935
	в. т. ч. витрати на проведення маркетингової діяльності	тис. грн.	60
4.	Балансовий прибуток	тис. грн.	1641
5.	Загальні витрати підприємства	тис. грн.	8867
6.	Чисельність працівників, всього:	чол.	56
	з них працівників основної діяльності	чол.	18
	в т. ч. робітники	чол.	38
7.	Фонд оплати праці, всього	тис. грн.	114,02
	в т. ч. робітників	тис. грн.	77,37
8.	Середньомісячна заробітна плата	грн./чол.	2036
9.	Середньомісячний виробіток працівника	тис. грн./ чол.	17,5
10.	Середньорічна вартість основних фондів	тис. грн.	3847
11.	Рентабельність підприємства	%	20,7
12.	Рентабельність виробництва	%	20,7

ТзОВ «ЕНЕРГОЛІС» за 2011 рік виробило готової продукції на суму 7978 тис. грн. Основними видами виробленої продукції, що принесли найбільші прибутки є пиломатеріали, яких було втроблено 2966,78 м3, паливні брикети - 1455,36 тонн і пагонажні вироби - 4956,23 м. п. загальна виручка від реалізованої продукції - 9576 тис. грн..

На підприємстві працює 56 чоловік, 18 з яких - працівники основної діяльності і 38 - робітники. Фонд оплати праці склав 114,02 тис. грн., а середня заробітна плата на підприємстві - 2036 грн.

Середньорічний виробіток працівника визначається як відношення обсягів виробництва до кількості робітників. Щоб знайти середньомісячний виробіток, потрібно середньорічний виробіток поділити на кількість місяців у році, тобто 12. Отже, середньомісячний виробіток одного працівника на ТзОВ «ЕНЕРГОЛІС» становить:

7978/38/12=17,5 тис. грн.

Щоб дізнатись, чи ефективно працює підприємство, потрібно визначити його рентабельність і рентабельність виробництва. Оскільки ТзОВ «ЕНЕРГОЛІС» реалізовує лише продукцію власного виробництва, то ці два показники співпадатимуть.

...