Внутрішні і зовнішні комунікації: поняття та характеристики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Університет митної справи та фінансів

Факультет економіки, бізнесу та міжнародних відносин

Кафедра міжнародних економічних відносин,

регіональних студій та туризму

Курсова робота

З «Теорія та практика комунікацій»

на тему: « Внутрішні і зовнішні комунікації: поняття та характеристики»

Студентки 1 курсу 2 групи

Волкович Анастасії Романівни

Керівник Ятчук О.М. к.н. з соц.комунікацій, доцент

кафедри міжнародних відносин, регіональних студій та туризму

м. Дніпро 2020 рік



Анотація

Волкович А.Р. Внутрішні і зовнішні комунікації: поняття та характеристики.

Курсова робота з дисципліни « Теорія та практика комунікації». Спеціальність «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії». - Університет митної справи та фінансів, Дніпро, 2020.

В даній курсовій роботі розглянуто загальну характеристику комунікацій. Наведено методи та основну мету комунікаційного процесу. Проаналізовано комунікаційну стратегію в маркетинговій діяльності. Визначено порівняльну характеристику особливостей внутрішніх та зовнішніх комунікацій.

Ключові слова: Комунікації, взаємозв'язок, відносини, ефективне спілкування, повідомлення, канали комунікацій.



Зміст

Вступ

1. Основні положення комунікаційного процесу

1.1 Сутність та елементи комунікації

1.2 Основна мета комунікаційного процесу

1.3 Комунікаційна стратегія в маркетинговій діяльності

1.3.1 Головна складова стратегій

1.4 Методи комунікацій

2. Особливості внутрішніх комунікацій

2.1 Структура внутрішніх комунікацій

2.1 Основна мета внутрішніх комунікацій

2.3 Учасники та сфери використання

3. Особливості зовнішніх комунікацій

3.1 Структура зовнішніх комунікацій

3.2 Основна мета зовнішніх комунікацій

3.3 Учасники та сфери використання

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

комунікація стратегія маркетинговий комунікаційний

Актуальність теми: На сьогодні проблема неефективних комунікацій привертає підвищену увагу серед керівників організацій. Комунікації - це не тільки обмін інформацією, її змістом, а й різні форми зв'язків між людьми, засновані на будь-яких стосунках, які спрямовані на досягнення цілей організації. Комунікації залежно від суб'єктів комунікаційного процесу поділяються на внутрішні та зовнішні. В останні роки важливість ролі комунікацій підвищується, ефективні комунікації зі споживачами стали ключовими факторами успіху будь-якої організації.

Термін «комунікація» з'явився в науковій літературі на поч. XX ст. Причини інтегративної природи теорії комунікації пояснюються тим, що корені низки основних проблем сучасної комунікаційної революції і науки, що її вивчає, сягають у глиб віків. Адже інформативно-системні зв'язки складають основу соціальності людства у створенні, збереженні й історичній трансляції для майбутніх поколінь його соціально-культурних цінностей і традицій.

Предметом даної курсової роботи стає особливості та функціонування внутрішніх та зовнішніх комунікацій.

Об'єктом даної курсової роботи є вивчення комунікаційних зв'язків, основних сфер використання.

Метою даної роботи є дослідження комунікаційного процесу, його мети та складових.

Згідно до мети роботи, завданням постає:

- дослідити поняття «комунікація»;

- визначити основну мету та головну стратегію;

- окреслити структуру, учасників та сфери використання внутрішніх і зовнішніх комунікацій.

Згідно завдання даної роботи, обираємо такі методи дослідження, як:

- системний: дослідження комунікацій як процесу;

- історичний: дослідження виникнення, формування і розвитку комунікацій;

- аналіз: аналіз наукової літератури, аналіз роботи з персоналом;

- узагальнення: опис результатів дослідження ефективного спілкування.

- порівняння: встановлення відмінностей між внутрішніми та зовнішніми комунікаціями та знаходження в них спільного.

Курсова робота складається з трьох розділів та має обсяг 37 сторінок.



1. Основні положення комунікаційного процесу

1.1 Сутність та елементи комунікації

Комунікація - це процес обміну інформацією між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання інформації.

Сучасні автори теорії комунікацій Клауд Шеннон та Уоррен Вівер у праці «Математична теорія комунікацій»[26] визначають комунікації так: «Це усі дії, якими один розум впилває на інший». Людині дуже важко існувати без взаємодії з іншими людьми, без знання їхньої думки про себе. Потреба в комунікації та здатність до неї є чи не одним з найголовніших аспектів людського життя. Людина прагне до взаєморозуміння та порозуміння з іншими людьми, хоче розуміти дійсність навколишнього середовища. Спілкування - необхідна умова нормального розвитку людини як члена суспільства і як особистості, умова його духовного і фізичного здоров'я. М.Гайдеґґера стверджував, що це не просто здатність людини, а спосіб її існування. Вчені вважають, що на комунікації людина витрачає набагато більше ніж половину свого часу. Певний обмін інформацією є головною метою комунікативної діяльності.

Термін «комунікація» набув широкого поширення в різних галузях науки після появи робіт Н. Вінера, К. Шеннона, У.Р. Ешбі та наших вітчизняних вчених А.І. Берга, А.Н. Колмогорова та ін. Сьогодні визначень поняття «комунікація» існує безліч, тому кожен, хто зацікавиться науковими дослідженнями в цій області, зіткнеться з багатим спектром точок зору, аспектів, зрізів і розуміння комунікації.

По переконанню Віханського О.С. термін «комунікація» походить від лат. «Communis», власне що означає «загальне»: передає інформацію та намагається встановити «спільність» з придбаної інформації[4]. Звідси комунікація має можливість бути визначеною як надання не просто інформації, а сенсу або значення з підтримкою знаків та символів.

На думку Латфулліной Г.Р., «комунікація» усвідомлюється як обмінювання своїми думками, ідеями та інформацією в усному та письмовому вигляді за допомогою символів[10]. Передана інформація обов'язково повинна бути важлива для учасників комунікації. Мета комунікації - досягти чіткого усвідомлення відправленого повідомлення.

З іншого боку, Чаусов Н.Ю. вважає, що комунікації - це обмін інформацією, на основі якого керівник має прийняти рішення і довести його до співробітників організації[20].

Згідно опитуванням приблизно 300 тис. працівників різноманітних компаній вважають, що обмін інформацією - це одна з найскладніших проблем їх організації. Такі опитування показують, що однією з головних сфер виникнення проблем є саме неефективні комунікації[12]. Ефективно працюючі керівники - керівники, які ефективні у комунікаціях.

Взаємодіючи один з одним, в процесі спілкування, люди зазвичай зустрічають конкретні цілі. До основних цілей комунікації зазвичай відносять:

· забезпечення ефективного обміну інформацією між суб'єктами і об'єктами управління;

· поліпшення міжособистісних відносин у процесах обміном інформацією;

· створення інформаційних каналів для обміну інформацією між окремими працівниками та групами;

· регулювання і раціоналізація інформаційних потоків в рамках організації та за її межами;

· формування умінь і навичок успішної соціокультурної діяльності;

· формування ставлення до себе, до інших людей, до суспільства в цілому;

· обмін діяльністю, інноваційними прийомами, засобами, технологіями;

· обмін емоціями.

У взаємозв'язку з цими даними акцентуються відповідні функції, які здійснюють зв'язок: адміністративна, інформативна, емотивна (пов'язана з емоціями та почуттями), фатична (сполучена із встановленням контактів) та контрольна.

Функція комунікації	Зміст функції
Управлінська	Закликання адресата до необхідних дій
Інформативна	Обмін думками, задумами, рішеннями
Емотивна	Вираз суб'єктом своєї думки до певної ситуації
Фатична	Підтримка спілкування, дотримана етичних установ
Контрольна	Спостереження за діями працівників різними методами

Початковою вважається адміністративна роль, в її рамках реалізуються позиції, накази, навіювання та переконання.

Таким чином, можна сказати, що комунікація - це своєрідна роль управління, яка передбачає собою здатність особливого роду і потребує конкретних адміністративних знань та навичок.

1.2 Основна мета комунікаційного процесу

Комунікаційний процес - процес спілкування, обміну думками, інформацією, ідеями, знаннями та ін.

Головна мета комунікаційного процесу - забезпечення розуміння інформації та отримання нової. Але обмін інформацією не гарантує ефективне спілкування. Щоб краще розуміти цей процес та умови його ефективності, потрібно мати уявлення про стадії процесу обміну інформації[16].

Ми передаємо повідомлення для того, щоб:

· попередити

· проінформувати

· пояснити

· описати

· переконати та ін.

Зазвичай в межах однієї комунікації можливі декілька. Наприклад, підручник може водночас проінформувати, пояснити, описати. Потреба в комунікаціях виникає при соціальній потребі людини або групи людей.

З метою реалізації процесу комунікацій потрібно, хоча б, 4 умови:

1. Наявність двох або більше осіб: відправник - особа, яка передає інформацію; та одержувач - особа, яка отримує інформацію.

2. Повідомлення - інформація, що закодована символами.

3. Канал комунікації (засіб, за допомогою якого інформація передається)

4. Наявність зворотного зв`язку, тобто передача повідомлення у зворотний напрямок. Зворотний зв'язок є найважливішим; потрібно розуміти, якою мірою повідомлення було сприйняте і зрозуміле.

Потреби людей можна розподілити на 4 групи, це - соціальні, економічні, особисті і творчі.

Отже, комунікації обслуговують головні проблеми людини:

· Отримання інформації та її повідомлення

· Підтримка стосунків

· Об`єднання організацій

· Співпраця

· Влада над іншими людьми та ін.

· Проявлення творчих навичків

Таким чином, основною метою комунікаційного процесу є забезпечення розуміння інформації, яка є предметом обміну.



1.3 Комунікаційна стратегія в маркетинговій діяльності

Комунікаційна стратегія - це комплекс взаємозв'язаних заходів, які розроблюються та відтворюються з метою створення та зміцнення стабільних взаємозв'язків між підприємством і ринком, активізації продажу товарів, розвиток позитивного іміджу шляхом інформування і переконання.

Основні завдання комунікативної стратегії:

· Схвальне ставлення споживачів до продуктів, послуг, сервісу

· Інформування споживачів

· Формування позитивного іміджу організації або підприємства

· Мотивація споживачів

· Формування і відтворення потреб споживачів

Комунікаційна стратегія створюється на основі встановлених місій підприємства, стратегій формування та рекламної стратегії підприємства. Інформативною основою для прийняття стратегічних рішень є підсумки виконаних маркетингових досліджень (дослідження внутрішньої, а також зовнішньої сфери, дослідження покупців, суперників, встановлення однорідних споживачів цільового ринку фірми тощо). У рамках дослідження комунікаційної стратегії передбачається розвиток стратегії застосування окремих інструментів рекламних комунікацій.

Комунікаційна стратегія підприємства використовує основні елементи системи маркетингових комунікацій, до них відносять:

· Фінансову підтримку організацій, проектів

· Реклама

· Різні заходи, що спрямовані на збільшення продажу товарів

· Виставки

· Персональний продаж

Всі елементи створюють єдиний комплекс доповнюючи один одного, але кожен елемент має свої певні особливості.

Андрій Кулаков: «Комунікація - абсолютно не додатковий процес, а те, що має бути закладене із самого початку» [1].

Складання плану вважається базовим у комунікаційній роботі. Планування, в першу чергу, дає можливість здійснювати комунікаційну кампанію згідно свого сценарію, а не під впливом зовнішніх факторів. Крім того, планування дає можливість:

· Підбирати більш результативні канали комунікації для кожної цільової аудиторії, а також визначати час проведення комунікаційної роботи.

· Остерігатися комунікаційних розривів та доцільно використовувати час робітників, задіяних у довідково-консультативній праці.

· Економічно-правильно використовувати ресурси, заощаджені на проведення кампанії.

План дій із розробки стратегії:

1. Початок: думайте стратегічно

2. Визначення цільової аудиторії

3. Розробка ключових повідомлень

Ключове повідомлення - найголовніша ідея, яку аудиторія має запам`ятати.

4. Вибір ефективних каналів

Типи комунікаційних каналів: друковані матеріали (плакати, календарі, брошури, листівки), публікація статей у газетах та журналах, промо-продукція (футболки, бейсболки, сумки), соціальні мережі, а також візуальні засоби (фільми, реклама, відеоролики, фото).

5. Визначити елементи комунікаційної стратегії: 1)цілі проекту, 2)комунікатори, 3)цільова аудиторія, 4)ключові повідомлення, 5)канали комунікації.

«Чернетка» повної комунікаційної стратегії має включати:

ЦІЛІ

1. Загальні цілі комунікацій.

2. Цільові групи. Це: громадяни, залучені особи, місцеві медіа, громадянське суспільство.

3. Конкретні цілі.

КОМУНІКАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

4. Головні заходи.

5. Обрані доречні інструменти комунікації.

6. Календар.

ПОКАЗНИКИ УСПІШНОСТІ

7. Досягнення цілей комунікації.

8. Забезпечення зворотного зв`язку (Якщо це можливо)

9. Інновації. Наприклад: культурні заходи, кампанії, соціальні мережі та ін.

10. Партнерство.

11. Оцінка та адаптація.

РЕСУРСИ

12. Бюджет комунікаційних дій.

13. Людські ресурси.

Потрібно пам`ятати, що комунікаційна може змінюватися та розвиватися при нових обставинах.

Таким чином, дотримання плану є основною платформою для успіху у комунікаційних стратегіях.

1.3.1 Головна складова стратегій

Стратегія - це планово-управлінські рішення в області розвитку маркетингових комунікацій, які дозволяють демонструвати імідж, репутацію компанії в суспільстві.

У взаємодії співробітників усередині організації та зовнішньому середовищі позначилась спрямованість до використання стратегічного підходу. Термін «комунікаційна стратегія» застосовується досить часто, а різноманітність дослідження та розробки вважається дуже великою, з`являється мета систематизації визначень комунікаційної стратегії та підходів до її дослідження.

Відповідно підходу, описаному у праці Г. Минцберга, Б. Альстренда, Дж.Лемпел, термін «стратегія» використовується досить широко[13]. Він може означати план, позицію, проект, перспективу, принципи поведінки та поширюватися не тільки на рівень організації, проте також на рівень комунікативного акту, який відповідає нинішній практиці комунікативної взаємодії.

Ясиневич Я.Я. [22] зазначає, що комунікація вважається не тільки однією течією діяльності організації, а її значущим продуктом.

Комунікація стає на перше місце у групах, що ставлять собі на меті введення змін. Її провали та досягнення є мірилом продуктивності та вкладених зусиль. Стратегії будуються на конкретних основах, до яких належить: взаємодовіра, спрямованість, стабільність, ініціатива лідера, діалог. До комунікаційної стратегії входить аналіз ситуації, інструменти, стратегія, цілі і завдання тощо.

Як зазначає Коник Д.Л. [8], комунікаційна робота повинна бути організованою, передбачуваною та спрямованою на підтримку стратегічних цілей. Прес-релізи, інформаційні матеріали, спеціальні заходи є лише засобами досягнення стратегічної мети, які використовують організації.

Стратегічною метою комунікації є формування довірчих взаємовідносин між організацією та цільовою аудиторією, які є значущими для впливу на її роботу. Комунікації повинна бути спланована належним чином, так само як і будь-яка інша діяльність організації, щоб принести власний внесок до єдиного успішного результату організації[19].

Комунікація - безперервний процес, так як підприємство зобов`язане регулярно перебувати в інформаційній взаємодії з власними цільовими аудиторіями. Кожна комунікаційна стратегія має відображати план організаційної роботи, ідеї та спрямованість формування організації. Тож, можливо припустити, як саме взаємозв`язки з аудиторією сприяють на досягнення цілей. В даному етапі необхідно зрозуміти принципи комунікації, що лежать в основі стратегії, та найважливішу ідею, яку організація прагне донести своєю діяльністю.

Вчені виділяють три головні складові комунікаційної стратегії:

· Ринкова стратегія (базується на ретельному дослідженні знань про потенційних покупців, суперників, продукти споживання. Ці знання вважаються головними з метою дослідження концепцій позиціонування);

· Креативна стратегія (стратегічний розвиток виду та окремих елементів бренду, враховує формування головної креативної ідеї, яка буде асоціюватися с організацією у аудиторії);

· Медійна стратегія (враховує підбір носіїв з метою рекламно-інформативних повідомлень, що будуть доносити інформацію до потенційних споживачів).

Найбільш повний перелік принципів комунікацій покладено у праці Дж. М. Лейхіффа, Дж. М. Пенроуза: індивідуальність, динамічність, єдиність, послідовність, зв`язність, чіткість, лаконічність, позитивність, цілісність, читабельність, тактовність, стислість[11].

Таким чином, вся діяльність в області комунікаційної роботи полягає з різних, взаємопов`язаних між собою елементів, серед яких дослідження, вивчення, аналіз та постановка задач, створення масивної концепції комунікаційної програми, практична реалізація програм, дослідження отриманих результатів та їх аналіз.

1.4 Методи комунікацій

Комунікації можуть здійснюватися різними способами - усно, письмово, за допомогою жестів та міміки, також це може бути розмова по телефону, висловлювання на конференції, інформація за посиланням, розмова віч-на-віч, електронні засоби зв`язку. Але кожен із цих методів має свої недоліки та переваги, які і обумовлюють сфери їх застосування.

Письмові комунікації - це надання інформації на паперових, або, зокрема, магнітних чи лазерних носіях. Застосовуються тоді, коли слід надати, закріпити та зберегти інформацію абсолютно точно. Зазвичай використовуються з метою оповіщення великої кількості користувачів, які перебувають з-за межами прямої досяжності (газети, інформативні бюлетні, довідники). Їх перевагами вважається те, що вони дають можливість досконально організувати інформацію, привести її до стандартних вимог (стисліть, цілісність, точність) та зберігати інформацію у протяг тривалого періоду, надаючи можливість при потребі знову повернутися до неї, відкоригувати, доповнити, дослідити тощо. Одночасно письмові комунікації мають вади. Вони потребують ретельної підготовки та значної кількості часу для написання повідомлення, щоб інформація сприймалась так, як цього хотів відправник. По-друге, якщо в листі виявиться помилка або недолік, можна витратити декілька днів на її пошук та коригування.

Письмові комунікації в компанії формують систему документообігу, призначенням якого є полегшення процедури оброблення, передачі та збереженню даних. Папери, що мають стандартний вид, полегшують збір інформації, легко читаються та зручні в опрацюванні. Процедура, пов`язана із складанням та обробкою паперів або документів і їх зберіганням називається діловодством.

Усні комунікації - спілкування за допомогою усного мовлення. Це: діалог із співрозмовником один на один, телефонні розмови, наради, виступи на публіці. Їх перевагою вважається збереження часу, точніше уявлення, що забезпечується за допомогою інтонації, гучності голосу, манери виступу.

Усна комунікація доречна, коли в ситуації потрібно швидко прийняти рішення. Вона дає можливість гарантувати зворотній взаємозв`язок, висловити та обгрунтувати розбіжності або погодитись із пропозицією. Це пояснюється тим, що усна мова практично моментально перевтілюється із ідей в зрозумілі сигнали та тим, що в такій розмові присутність подробиць не обов`язкова, особливо якщо співрозмовники добрі знайомі. «Розуміння з півслова» з підтримкою невербальних сигналів дуже впливає на їх розмову.

Невербальний зв`язок - забезпечення конкретних (невербальних) сигналів (жести, міміка, погляд), які говорять про взаємовідносини розмовників і їх ставлення одне до одного. Експерти визначили, що приблизно 55% інформації сприймається саме через невербальний зв`язок, тобто через пози, жести, голос, інтонацію. І лише 7% через слова. «Мова тіла» може майже все повідати про внутрішній стан невідомої людини[25]. Вона може посилити сприйняття почутого людиною. Якщо вміло використовувати невербальний зв`язок, можна краще розуміти людей, вирішувати проблеми, виступати перед аудиторіями, завойовувати довіру.

Методи комунікації можуть гармоніювати між собою, що збільшить їх ефективність.

Підбираючи спосіб комунікації, необхідно брати до уваги конкретні умови, супутні процедурі обміну інформації. Таким чином, усні комунікації слід використовувати там, де потрібно терміново передати інформацію та одразу отримати зворотній зв`язок з підтвердженням розуміння даної інформації. Правильно зрозуміти інформацію допомагають невербальні сигнали, які супроводжують усні комунікації, тому їх також слід брати до уваги. Письмові комунікації слід використовувати тоді, коли йдеться про важливі деталі, які слід зафіксувати.

Таким чином, правильний вибір способу комунікації або їх сукупність гарантує продуктивний взаємообмін даними, а невірний - ускладнить спілкування, приведе до непорозуміння партнерів яке може викликати конфлікт.



2. Особливості внутрішніх комунікацій

2.1 Структура внутрішніх комунікацій

Внутрішні комунікації - всілякі комунікації всередині організації. Вони бувають усні, письмові, особисті, групові, безпосередні та умовні. Формування внутрішніх ефективних комунікацій усіх напрямків є найголовнішим питанням кожної компанії. Завдяки комунікаціям працівники набувають необхідні знання та мотивацію, стають найкращими захисниками проектів фірми. Поміж цього, внутрішня комунікація дає можливість визначити рольові взаємодії та правильно розподілити обов`язки співробітників. Згідно з внутрішніми каналами комунікації, існує два види інформації: та, що відбувається всередині організації і яку роль відіграє компанія у зовнішньому середовищі.

Щодо дій формальних внутрішніх комунікації, то в організації вони проявляються у варіанті формалізованих взаємовідносин, запланованих, що проходять згідно з внутрішнім порядком. У будь-якій організації існує владна структура, із підтримкою якої, формалізуються всі без винятку комунікаційні процеси, активізовані її менеджерами. Формальні внутрішні комунікації можуть бути як письмовими, так і усними.

Неформальні комунікації ніяк не дотримуються загальних правил, визначених всередині організації. Стандартна неформальна інформація - обговорення працівників про індивідуальний успіх, про невдачі, досягнення, обговорення керівників. Зазвичай, організація потребує повноцінних комунікаційних взаємодій на неслужбові теми в службовому просторі. Службові комунікації також частково підпорядковані правилам неформального спілкування. Зв`язок двох різновидів комунікацій у будь-якій компанії, як у невеликому громадянському суспільстві, відбувається в психологічному просторі «протистояння - співпраця». Це залежить з присутності інциденту інтересів між керівником та неформальним лідером. Обмін даними у такому роді концепції відбувається або повністю толерантно, коли партнери «прозорі друг для друга» або інверсійно, при якому обмін інформацією обмежений та залежить від певних умов.

У формальній структурі в каналах передачі використовуються стандартні форми. Зазвичай це письмова, та популярна електронна форма документообігу. Перевагою в стандартних формах є простота й технологічність. У різних системах адміністрування застосуванню стандартної письмової форми на папері або в електронному вигляді надається неабияке значення. Зазвичай, ці стандарти вважаються невід`ємним атрибутом діяльності адміністрації в регламентах організації. Але і у стандартизованих формах є абсолютно видимі недоліки. В першу чергу це жорсткість, невисока імовірність правильно врахувати неординарні умови роботи й адміністративні ситуації. Є також дзеркальний недолік, коли не вписуючись в стандартну форму, корисна інформація втрачає частку своєї значимості та об`єктивності. Тому, деякі регламентуючі методи враховують в бланках розкриті відповіді та довільні коментарі.

Найяскравішим прикладом внутрішніх комунікацій вважаються відносини між керівником та підлеглими. Між вищою та середньою ланкою управління комунікації застосовують усі традиційні інструменти й канали формального виду відносин та більшу частину джерел неформалізованого виду. Це, насамперед, підвищує компетентність менеджерам, відкриває можливість доступу до різних інформаційних ресурсів, надає інформаційну перевагу. Система регулює права менеджерів на використання інформаційних джерел.

Є тип комунікацій, що суміщає несподівані, неконтрольовані зв`язки та контакти співробітників, що являє собою неслужбовий характер, проте організованих у рамках виконання ними посадових зобов`язань. Це відомо для кожної людини, яка має досвід роботи в офісі. Знаходячись в офісі в свій робочий час, працівник зовсім ніяк не перериває взаємозв`язків з рідними для нього людьми, друзями чи просто приятелями. Крім цього, працівник має потребу в інформаційному спілкуванні з представниками області сервісу, обслуговування, торгівлі та ін. Численні з подібних контактів одноразові, певні із них реалізуються у варіанті короткочасного однобокого інформаційного повідомлення, але таких багато. Цей вид комунікації зустрічається постійно, та має досить міцні характеристики. Усі ці типи комунікацій мають підхід до роботи персоналу, проте перші два більше стосуються області службової діяльності, а третій відноситься саме до індивідуального життя членів компанії.

Структура компанії встановлює напрямки комунікаційних потоків в ній, тобто рух інформації між різними підрозділами та співробітниками даної компанії:

· Вертикальні комунікаційні потоки походять від влади до рядових членів (розпорядження, установка питань, допомога, нагляд, підтримка, розпорядження, зв`язок) та від рядових членів до влади (доповідь, посадові листи, запит, звіт). Якщо працівник не в силах знайти рішення питання, то його вирішення переходить далі - верх згідно інстанції. Звернення вгору згідно інстанції означає приєднання до ланцюжка установок, що представлені в схемі організаційної структури вертикальними лініями.

· Горизонтальні комунікаційні потоки відбуваються серед однаковими, згідно рангу, членами компанії, що належать до координаційних комунікацій, які існують між організаційними підрозділами (виробничий зв`язок, взаємообмін судженнями, збори, бесіди після роботи і ін.). Горизонтальні канали повинні регулювати такі проблеми: передачу інформації не керівного, однак консультативного характеру; конкретику цілей та завдань підрозділів відштовхуючись від певних ситуацій; зв`язок експертів різних профілів з різних підрозділів організації, що впливає на комплексне вирішення завдань, поставлених вищим керівництвом; вирішення завдань, що неможливо вирішити в офіційних рамках[24].

Внутрішні комунікації зобов`язані допомагати працівникам розуміти корпоративну культуру, місії менеджменту та значення фірми. У внутрішніх комунікаціях важлива сутність, канали та форма інформації. Форма має значущий вплив в повідомленнях: однакову інформацію можна повідомити так, що вона буде сприйматися позитивно або негативно, зацікавить людей чи залишить їх байдужими. У випадку коли компанія вносить великі кошти та ресурси і використовує новітні технології з метою забезпечення відносин з громадськістю - вона зобов`язана мати уважне відношення до внутрішніх відносин. Найбільш складним є пошук необхідної рівноваги між комунікацією «зверху вниз» та «знизу вгору», щоб працівники не втрачали старанності та дисциплінованості при сприйнятливості менеджменту до нових ідей.

Під структурою внутрішніх каналів мається на увазі:

· Внутрішній веб-сайт;

· Неперіодичні друковані матеріали, бюлетені, преса;

· Час та дні інформування;

· Внутрішня e-mail-розсилка;

· Дощечки оголошень, постанови керівництва, різновиди звітності;

· Постійність зборів:

а) неофіційні зустрічі, в яких, співробітники можуть поговорити зі керівництвом безпосередньо;

б) віртуальні збори

с) конференції та ін.

До комунікативних засобів зараховують:

· Взаємозв`язок працівників;

· Зустрічі з певними особами компанії, зборів;

· Заходи, які проводяться підрозділами;

· Семінари, програми навчання;

· Корпоративний кодекс і базу знань;

· Корпоративні заходи, конкурси, акції;

· Внутрішні екскурсії;

· Управління чутками і ін.

Визначення цільової аудиторії, створення повідомлень та пошук каналів поширення. Все це складові комунікаційної стратегії.

Таким чином, процес внутрішньої комунікації повинен постійно підтримуватися та змінюватися відповідно до розвитку організації.

2.2 Основна мета внутрішніх комунікацій

Основна мета внутрішніх комунікацій - це встановлення ефективних і лояльних відносин між працівниками та керівництвом, підвищення продуктивності праці.

Забезпечення результативних внутрішніх комунікацій не потребує значних витрат, але це досить кропіткий процес, необхідний для зміцнення працездатності організації особливо у проміжок фінансового регресу та занепаду.

Найважливішими завданнями в розвитку внутрішніх корпоративних комунікацій є такі:

· Формування і підтримка корпоративної культури. З метою підтримки корпоративної культури існує необхідність з боку керівництва компанії проінформувати кожного співробітника в доступній для розуміння формі про місію компанії, філософії її ставлення до ведення бізнесу і корпоративних цінностей у всіх ланках її структурного ланцюга. Іншими словами, керівництво компанії має розробити та здійснити на практиці культуру внутрішніх комунікацій на підприємстві.

· Створення єдиного інформаційного простору всередині компанії. Даний пункт передбачає впровадження методів внутрішньої комунікації персоналу, інформаційної підтримки структурних підрозділів організації для забезпечення їх вертикальної і горизонтальної комунікації на всіх рівнях.

· Підвищення лояльності персоналу. Поставлена ??мета досягається за допомогою залучення співробітників компанії в повсякденне життя організації. Використовуючи цей метод внутрішньої комунікації, важливо усвідомити, що кожен працівник відчуває себе складовою частиною загальної структури і грає важливу роль в досягненні компанією бажаних результатів в бізнесі. Розуміння цього дозволяє членам компанії відчувати особисту міру відповідальності в спільній справі. На додаток до цього важливу роль відіграє формування фірмового стилю, стандартів поведінки і етики внутрішніх корпоративних відносин.

· Впровадження корпоративних стандартів і традицій. Протягом великого проміжку часу практика внутрішніх комунікацій в компаніях уявлялась як успадкована методика прийомів PR. Однак на сьогоднішній день відділи PR будують свою роботу зі створення внутрішніх комунікацій, пам'ятаючи про стару фахову приказку, яка свідчить про те, що хороший PR починається ще в стінах рідного будинку.

· Розв`язок комунікативного бар`єру.

Комунікативні бар`єри - типові труднощі, що виникають через дію тих чи інших об'єктивних або суб'єктивних обставин, а це суттєво заважає людям порозумітися один з одним. До таких проблем внутрішньої комунікації можна віднести:

· Розбіжності «мов» з керівництвом.

· Відсутність керованих інформаційних потоків.

· Міжфункціональні конфлікти.

· Внутрішнє позиціонування.

У процесі комунікацій постійно виникає шум. Шум - це те, що спотворює отримання інформації. Для підвищення ефективності комунікацій менеджер повинен знати про перепони в міжособистих і організаційних комунікаціях, що заважають обміну інформацією.

Перепони в міжособистих організаціях:

1. Перепони, що обумовлені сприйняттям інформації - сприйняття інформації в залежності від накопиченого досвіду, від кола інтересів, емоційного стану людини та зовнішнього оточення.

2. Сематичні бар'єри - розуміння однакових слів і висловів різними людьми по-різному, неточність висловлювання.

3. Поганий зворотній зв'язок - чи дійсно повідомлення керівника зрозуміло так, як було передано.

4. Невміння слухати

Існують деякі рекомендації по мистецтву слухати: приділяйте всю свою увагу до співрозмовника, поводьтеся спокійно, стримуйте характер, стежте за власними жестами, інтонацією, позами; не перебивайте, запитуйте конкретні та адекватні питання.

Перепони в організаційних комунікаціях:

1. Зміна змісту - можливе свідоме перекручування інформації в особистих цілях.

2. Інформаційні перенавантаження - одержання інформації у великих обсягах.

3. Незадовільна структура організації - кожний рівень організації при переміщенні інформації може її спотворювати.

Вирішуючи ці проблеми, можна говорити про існування двох процесів:

1. Створення спеціальних умова, в яких менеджерам компанії буде вигідно передавати неспотворену і повну інформацію.

2. Забезпечення зворотного зв`язку всередині фірми і донесення інформації про розвиток компанії до співробітників, що може бути найбільш ефективним.

В процесі вирішування комунікативних завдань необхідно пам`ятати, що ефективність комунікацій "зверху вниз" становить 25-35%, "знизу вгору" - 10-15%[2]. Найбільш дієвими є горизонтальні комунікації - 80-90%, що відображають ступінь розуміння і довіри в колективі між співробітниками організації або між керівниками одного рівня.

Ознаки гарної внутрішньої комунікації:

· Інформативність: це повинен бути не набір слів, а те, що вплине на роботу;

· Ясність: повідомлення має бути складено з урахуванням сприйняття тих, для кого воно призначене;

· Своєчасність (співробітники повинні отримувати необхідну інформацію раніше, ніж вона виходить за межі фірми і надається клієнтам, партнерам, конкурентам);

· Незалежність і неупередженість (будь-яка брехня або недомовленість все одно розкриється);

· Лаконічність.

На гармонійну роботу внутрішньої комунікації дуже впливають комунікації керівників до працівників. Керівництво використовує різні підходи для встановлення комунікацій з працівниками:

· Націлений підхід: комунікація здійснюється з конкретною цільовою аудиторією. Чим конкретніше складена інформація, тим більша можливість її правильного сприйняття. Основною помилкою є думка про те, що інформацію можна передавати тільки за допомогою слів.

· Круговий підхід: комунікація вводиться із підтримкою добрих людських взаємин, а також роботою над тим, щоб кожен працівник міг отримувати задоволення від своєї роботи. Такої системи можна досягти лише за допомоги тривалих і відкритих дискусій. Мається на увазі, що суть комунікації - у досягненні взаєморозуміння. Проблеми виникають через неправильне уявлення про те, що розуміння призводить до угоди і в цьому єдина мета спілкування.

· Підхід активної дії: зв`язок встановлюється за допомогою практичних дій, в яких необхідні розуміння та інтуїція.

Щоб домогтися синергії і підвищити ефективність команди, спілкування потрібно систематизувати і направити в потрібне русло.

Кожен бізнес буде вирішувати за допомогою внутрішніх комунікацій свої завдання, але є три універсальні цілі, актуальні для будь-якої команди:

· Зробити так, щоб кожен співробітник знав, що відбувається в команді, до яких цілей прагне компанія і як особисто він може допомогти в їх досягненні.

· Зробити так, щоб співробітники не були перевантажені інформацією і не відволікалися на непотрібні повідомлення.

· Побудувати корпоративну культуру і зміцнити командний дух.

Основна мета обміну інформацією - забезпечити взаєморозуміння людей, що беруть участь в ньому. Однак через перешкоди і спотворень інформації (шумів) сенс переданого повідомлення може дещо змінитися на будь-якому з етапів процесу комунікації. Основними причинами спотворень є проблеми в міжособистісних контактах (психологічні відмінності в сприйнятті інформації, семантичні бар'єри, невербальні символи), а також проблеми організаційного характеру (фільтрація, перевантаження каналів зв'язку, нераціональна організаційна структура) [21].

Таким чином, для того щоб компенсувати негативний вплив шумів і підвищити ефективність обміну інформацією, в процесі комунікації необхідний зворотній зв'язок. Крім того, можна регулювати інформаційні потоки, здійснюючи розумні управлінські дії і застосовуючи досягнення сучасних інформаційних технологій.

2.3 Учасники та сфери використання

Сучасна модель управління персоналом неможлива без налагодженого процесу ефективних комунікацій. Вся концепція якісного управління побудована на принципі, що всі учасники процесу мають однаковий доступ до необхідної інформації, активно та продуктивно спілкуються між собою, створюючи оптимальні умови для успішного прийняття рішень, розв'язку конфліктів, роботи команди[3].

Значення інформації і комунікації в усіх галузях людської діяльності на сучасному етапі життя стрімко зростає. Це пов'язано зі змінами соціально-економічного характеру, появою новітніх досягнень у сфері техніки і технологій та результатами наукових досліджень.

Роль комунікацій очевидна як для малих фірм, так і для потужних компаній. Від ефективності комунікаційних зв'язків залежить не тільки робота підприємства, як господарюючого суб'єкта на ринку, але й людей, працівників даного підприємства і добробут країни загалом.

Розвиток комунікацій підприємства вимагає створення спеціальної структури, розміри і функції якої безпосередньо визначаються сформованими перед нею цілями та завданнями. Таким чином, кожне підприємство повинно визначити наскільки адекватні його управлінські інститути. Одним із організаційних інститутів, що здійснюють управління корпоративними комунікаціями є розподіл повноважень.

Завдання розділені між співробітниками. При такому підході окремі напрями комунікаційної політики доручено вести різним співробітникам. Додатковими функціями і завданнями найчастіше наділяються відділ маркетингу, відділ персоналу, загальний відділ та ін.

Таке організаційне рішення характерно для дрібних і середніх підприємств. Аналіз комунікаційної активності таких підприємств показує, що дана форма може бути лише тимчасовим варіантом і не забезпечує повноцінної роботи. З одного боку, комунікації не є продуманими в рамках єдиного задуму. З іншого боку, співробітники, розвиваючи певні комунікаційні напрями, недостатньо мотивовані, оскільки в даному випадку робота в названих напрямках є для них додатковим службовим навантаженням. Крім того, додаткові обов'язки такого роду можуть бути перешкодою або відволікаючим чинником при виконанні безпосередніх завдань співробітників. Менеджер повинен контролювати потоки комунікації до персоналу організації. Його роль полягає в тому, щоб служити центральною ланкою в системі контролю над комунікаціями в організації, тобто навчати інших процесу комунікації. Найчастіше, такий працівник виступає як проектувальник, контролер, керівник процесу, в яких, безпосередньо, він сам участі не бере. Кожен член організації в той чи інший час, а іноді - одночасно, виступає в ролі передавача та приймача повідомлення. Менеджер з комунікації знаходиться в центрі потоку комунікацій, він аналізує проблеми, що виникають, а потім вирішує, які зміни можна внести за допомогою комунікацій, і вибирає одну або кілька стратегій. Саме тому від менеджера з комунікацій потрібно цілий набір професійних і особистісних якостей.

Таким чином, для удосконалення комунікації у процесі управління на підприємстві потрібно чітко визначати потребу в інформації кожного структурного підрозділу й кожного робочого місця, регулювати інформаційні потоки відповідно до вирішуваних завдань, повинна відбуватися взаємодія керівників і підлеглих;



3. Особливості зовнішніх комунікацій

3.1 Структура зовнішніх комунікацій

Зовнішні комунікації розповсюджуються за рамки організації, коли комунікатор або отримувач повідомлення знаходиться за межами структури.

Для професійної організації зовнішніх комунікацій необхідне знання, як зовнішнього середовища, так і особливостей комунікативного процесу. Зовнішнє середовище для організації являє собою складну сукупність суб'єктів, систем та їх взаємин, як між собою, так і між організацією. Значна частина комунікацій в організації здійснюється з окремими людьми або групами за її межами. Зовнішні комунікації можуть стосуватися кожної із сфер суспільства, з якою взаємодіють організації. Велика частина організацій, в цьому числі у сфери послуг, мають максимальну кількість соціальних контактів завдяки рекламі, що є високо структурованою формою зовнішніх комунікацій:

· телевізійні рекламні ролики

· друковані рекламні оголошення

· листівки, що посилаються організацією по заздалегідь складеному адресному списку.

Більша частина зовнішніх комунікацій має менш формальний характер; тобто, керівництво може неформально інформувати місцеву громаду, яким чином організація вносить вклад в місцеву економіку[7]. Ще одним прикладом зовнішніх комунікацій можна навести річні звіти, огляд новин, публічні виступи керівників.

З метою налагодження та здійснення цього виду комунікацій більша частина компаній формують відділи та підрозділи, які сприяють становленню досить міцних взаємин із споживачами. Завдяки даним комунікацій компанії утримують зв'язок із представниками державних і політичних структур, підтримуючи різноманітні суспільно-політичні промо-акції. Таким чином, зовнішні комунікації відбуваються двома напрямками - усередину компанії та за її межі.

Зовнішні комунікації не завжди можуть бути запланованими та цілеспрямованими. Протягом дня працівники організації можуть грати самі різні ролі, і часом ці ролі важко розділити. Саме тому будь-який службовець є неофіційним "рупором" для своїх роботодавців. Навіть якщо ви майже не спілкуєтесь зі сторонніми людьми про свою роботу або про свого роботодавця, ви однаково представляєте свою організацію[15].

Організація може встановлювати зв'язки та відносини з:

· партнерами по бізнесу;

· покупцями/споживачами;

· конкурентами;

· операторами ринкової інфраструктури ;

· інвесторами;

· аналітиками ( фінансові зв'язки).

До класу партнерів по бізнесу належать всі без винятку компанії, що знаходяться в стійких зв'язках із суб'єктом бізнес-відносин. Це постачальники:

· сировини;

· напівфабрикатів;

· комплектуючих виробів;

· послуг, що необхідні для випуску продукції.

До партнерів також можна віднести організації-суміжники, які працюють в єдиному технологічному циклі - субпідрядники.

До клієнтів організації відносять споживачів продукції або послуг, надані суб'єктом бізнес-відносин. Завдяки заходам зі споживачами, виробники мають змогу звертатися до своїх покупців, оминаючи інших продавців і торгових посередників. В цьому напрямку застосовуються такі комунікаційні засоби та інструменти, які дають можливість виробнику отримати миттєвий відгук про товар або послугу, швидко відреагувати на поведінку споживача. Відносини з конкурентами є складними як в комунікаційно-психологічному сенсі, так і організаційному. Можна виділити агресивних конкурентів, конфлікт з якими максимальний, а змагання за ринкову нішу суворе, і дружніх, які змагаються та працюють в умовах незадоволеного попиту.

На комунікаційні потреби організації впливають фактори зовнішнього середовища. Характерні риси зовнішнього середовища, що впливають на діяльність компанії:

1. Взаємозв'язок факторів зовнішнього середовища (оцінка ступеня впливу одного фактора на інші, аналіз наслідків зміни факторів і т.д.);

2. Складність зовнішнього середовища (компанія повинна враховувати вплив багатьох чинників, прогнозувати ймовірність їх зміни);

3. Подвижність середовища (швидкість зміни зовнішнього середовища для різних підрозділів компанії може бути різною, рухливе середовище вимагає володіння достатньою кількістю інформації для прийняття ефективних управлінських рішень);

4. Невизначеність зовнішнього середовища (це співвідношення між обсягом зовнішньої інформації і впевненості в її точності та достовірності, при високій невизначеності компанії складно прийняти ефективне управлінське рішення).

Для досягнення цілей компанії серед зовнішньої громадськості PR включає маркетингові комунікації. Засоби зовнішніх комунікацій, які застосовуються для створення корпоративного позитивного іміджу компанії:

· зв'язки зі ЗМІ;

· пабліситі;

· лобіювання;

· спонсорство;

· антикризові заходи.

Корпоративна особливість - це стратегічно спланована і тактично застосована самопрезентація організації на основі бажаного іміджу. Потужна корпоративна індивідуальність сприяє:

· підвищення мотивації службовців;

· створення відчуття впевненості у представників ключових груп зовнішньої громадськості;

· дає можливість базуватися на знанні переваг і недоліків як своїх, так і інших постачальників.

Ймовірно, найочевидніший вид діяльності - зв'язки зі ЗМІ, що дозволяють створити популярність і позитивний інтерес до компанії. І менеджери повинні завоювати їхню повагу, показати розуміння сутності новин, проявляти конструктивність, йти назустріч журналістам і продюсерам, створювати у ЗМІ довіру до компанії. Як правило, журналісти очікують:

· швидку реакцію на запити;

· відкриту і чесну політику щодо ЗМІ;

· готовність мати справу і з негативними новинами;

· доступність саме менеджерів, а не відділу преси та засобів інформації взагалі;

Це результат взаємодії людських переконань, ідей, почуттів і вражень про об'єкт.

Управління враженням - це політика презентації організації певним групам, що сприяє створенню у них сприятливого іміджу або запобігання виникненню несприятливого іміджу[18].

Корпоративна репутація - це те, що люди думають і говорять про організацію, її продукцію або послуги, а також поведінку цих людей[23].

Основні теми повідомлень для ЗМІ включають маркетингові новини, висвітлення політики компанії, новини, які становлять спільний інтерес, персоналії, поточні події. Повідомлення повинні призначатися в основному для статей по окремим спеціальним темам, а не просто для самопросування компанії.

Таким чином, зовнішні комунікації передбачають взаємозв'язок організації зі складовими свого зовнішнього оточення, серед яких органи державного регулювання, громадські організації та установи, споживачі, постачальники тощо.

3.2 Основна мета зовнішніх комунікацій

Питання використання зовнішніх комунікацій завжди є актуальним, так як добре налагоджені комунікації сприяють забезпеченню організаційної ефективності. У випадку коли організація ефективна у сфері комунікацій, вона ефективна і у всіх інших видах діяльності. Комунікації мають бути такими, щоб керівництво організації мало об'єктивну інформацію у потрібний час й у зручному форматі для прийняття рішень. Тобто, стосовно завдань теорії організації, найбільш значущим є комунікаційний процес.

Кожне підприємство існує не ізольовано, а у взаємодії зі своїм зовнішнім середовищем. Характер та способи комунікації залежить від того, які фактори цього середовища (споживачі, конкуренти, органи державного врегулювання, громадську думку та ін.) мають найбільший вплив на роботу організації та її результати[14]. Таким чином, зовнішні комунікації передбачають взаємозв'язок організації зі складовими власного зовнішнього оточення, з числа яких органи державного врегулювання, громадські організації та установи, споживачі, постачальники тощо.

Мета зовнішніх комунікацій зводиться до видозміни потрібної стратегічної позиції в поведінку організації, її комунікаційні послання і символи на організаційному, виробничому і функціональному рівнях. Менеджери зобов'язані чітко вирішити, яким чином вони хочуть представити організацію і її продукцію, чітко визначивши ключові групи громадськості, і розуміти, який імідж їх організації. Пізніше вони мають розробити комплекс засобів для створення корпоративного іміджу, який зможе донести його до громадськості і при цьому приділяти певну увагу формуванню корпоративного іміджу конкурентів і його змінам.

Відповідний набір таких засобів має утримувати в собі:

· Визначення комунікаційних завдань;

· Вибір цільових груп (клієнтів і представників громадськості, які мають значення для організації);

· Формулювання відповідного повідомлення (повідомлень);

· Вибір засобів і планування;

· Організація (координація) дій.

Зовнішні комунікації мають своєї метою обмін інформацією та встановлення необхідних ділових відносин з вищестоящими організаціями, державними органами, партнерами, клієнтами, постачальниками ресурсів, споживачами продукції та іншими організаціями, з якими компанія має справу в процесі своєї діяльності. Зовнішні комунікації можуть здійснюватися всіма розглянутими вище способами - шляхом ділового листування, представленням презентацій, в ході доповідей і виступів, участі у конференціях і нарадах та ін. Далі нами будуть розглянуті не окремі способи і канали комунікації, а цілісні системи управління інформацією, такі як:

· Паблік рілейшнз (PR) - зв'язки з громадськістю;

· GR (зв'язки з державними органами);

· IR (зв'язки з інвесторами).

Третє видання міжнародного Вебстерского тлумачного словника визначає паблік рілейшнз як «науку і мистецтво налагодження взаємного розуміння і доброзичливості між особистістю, фірмою або установою і громадськістю» [9]

Офіційно англомовний термін Public Relations (PR) перекладається як «зв'язки з громадськістю». Однак точніше було б сказати, що в цьому випадку метою і сенсом комунікації організації з її зовнішнім середовищем є налагодження певного ставлення громадськості до компанії та її діяльності. Слід звернути увагу, що мова йде про формування іміджу компанії в цілому, а не конкретного виробленого нею продукту або наданої послуги. У цьому полягає відмінність PR від реклами. Методами PR до клієнтів доносяться ідеї про надійність, стабільність, чесності, соціальної та екологічної відповідальності організації, в той час як реклама транслює конкретні характеристики виробленого нею продукту. Наприклад, реклама прагне донести до споживачів цінові характеристики, функціональні особливості та інші властивості. Таким чином, PR формує ставлення до компанії, а реклама викликає бажання купити конкретний продукт (послугу). І теоретики, і практики системи паблік рілейшнз постійно підкреслюють, що вона є наукою і мистецтвом формування громадської думки в бажаному напрямку. Очевидно, що метою будь-якої PR-комунікації є формування позитивного іміджу. Кінцева мета формування позитивного іміджу компанії така ж, як у реклами - продати товар або послугу. Але PR як би «заходить здалеку», «готує грунт». Через це дуже складно оцінити ефективність PR-комунікацій. Крім того, сьогодні підрозділи, що займаються зв'язками з громадськістю, створюються в середніх і навіть зовсім невеликих компаніях.

Таким чином, якщо функції PR будуть покладені всього лише на одного співробітника, це краще, ніж пускати відносини компанії з клієнтами та її оточенням на самоплив.

3.3 Учасники та сфери використання

Підтримання зв'язків з громадськістю відноситься до системи зовнішніх комунікацій організації.

Менеджер з реклами та PR

Організаційне рішення про введення посади менеджера з реклами та PR є досить типовим для багатьох невеликих підприємств, а також філій і представництв великих фірм і компаній. Поява на підприємстві спеціального менеджера, відповідального за названі напрямки, звичайно, є більш ефективним варіантом, ніж перший варіант. Менеджер з реклами та PR в такому разі є не тільки виконавцем, але і організатором, координатором роботи, він налагоджує зв'язки з відповідними агентствами і необхідними інститутами. Однак певні організаційні недоліки є і в цьому випадку. Менеджер, відповідальний за рекламу і зв'язки з громадськістю, найчастіше структурно прикріплюється до відділу маркетингу. Вирішення поточних маркетингових завдань, як правило, визначає концентрацію такого фахівця на рекламний напрямок. Навіть взаємодія з пресою носить часто характер «проштовхування» окремих вигідних публікацій замість планомірного розвитку взаємодії із засобами масової інформації. За межами уваги менеджера з реклами та PR залишається, як правило, весь комплекс соціальної взаємодії підприємства та громадськості.

...