Інформаційний лобізм як маркетинговий спосіб організації політичного дискурсу

Враховуючи, що в основі інформаційного лобізму лежить не стільки вплив, скільки взаємодія між множинними акторами, лобістські технології можна поділити на інфраструктурні, які використовуються для інформаційного забезпечення лобістської діяльності, і власно технології впливу, що слугують для здійснення безпосереднього тиску на органи державної влади та місцевого самоврядування.

У свою чергу, інфраструктурі технології інформаційного лобізму включають такі групи: артикуляційні; аналітичні; консалтингові.

Артикуляційні технології зазвичай передують процесу здійснення впливу на об'єкт лобізму, але часто реалізуються після його завершення, коли лідер групи і агенти лобізму звітують перед членами групи про отриманий результат. Відповідно, метою застосування артикуляційних технологій є виявлення предмету лобізму (тобто інтересу, заради задоволення якого згодом виявляється вплив на владу) і встановлення його в якості загальногрупового. Артикуляція інтересів групи реалізується за рахунок таких інструментів, як проведення зборів пересічних членів і лідерів групи з метою обговорення висунутих вимог; направлення від центру до периферії інформаційних матеріалів на підтримку своєї позиції (листівок, газет, телевізійних сюжетів і т.д.); проведення заходів наукового та суспільно-політичного характеру: форумів, конференцій, круглих

столів; закріплення висунутих інтересів в формі рішень, постанов, рекомендацій.

Аналітичні технології спрямовані на збирання і обробку відомостей, які необхідні для надання ефективного впливу на об'єкт лобізму. Тут виділяють два основні напрямки: збирання та обробка первинної

інформації та аналіз інформації зі вторинних джерел.

Консалтингові технології орієнтовані на забезпечення лідерів групи інтересів, що виконують функції лобістів, практичними рекомендаціями щодо взаємодії з органами державної влади та місцевого самоврядування. Роль консультантів можуть виконувати або залучені на основі аутсорсингу організації, або внутрішньоорганізаційні структурні підрозділи, що спеціалізуються на взаємодії з органами державної влади та місцевого самоврядування.

Також лобістські технології можна класифікувати на три основні групи:

технології, які передбачають свого роду обмін ресурсами, коли, наприклад, голосування політика з питання, з якого лобісти забезпечують йому підтримку під час виборчої кампанії;

технології публічного позиціонування, спрямовані на те, щоб змінити ідейні міркування, а іноді і ціннісні орієнтації тих осіб, які приймають рішення;

технології, які дають можливість участі в процесі підготовки та прийнятті рішень через надання відповідних матеріалів, документів, законопроєктів та їх публічної презентації.

Методи інформаційного лобізму доцільно класифікувати на два основні види:

безпосередні (прямі), які передбачають прямий контакт із законодавцем чи представником виконавчої / судової влади - до них варто віднести такі: здійснення безпосереднього впливу шляхом встановлення прямих контактів та проведення зустрічей з посадовими особами органів державної влади й органів місцевого самоврядування; підготовки проєктів нормативних актів органів державного управління та місцевого самоврядування і винесення їх на обговорення відповідного органу; проведення різноманітних досліджень, підготовки інформаційно - аналітичних матеріалів та розповсюдження їх серед посадових осіб; участі у роботі засідань парламентських і урядових комітетів, комісій, робочих груп, консультативно-дорадчих структур, створених при органах влади; консультування посадових осіб щодо положень проєктів нормативно - правових актів, які обговорюються у відповідному органі влади, а також технології GR-, кабінетне та публічне лобіювання тощо;

- опосередковані (непрямі), які передбачають організацію масових заходів та / або виступів з метою формування сприятливої або навпаки несприятливої громадської думки та її активізацію для організації тиску на владні структури, від рішення яких залежить інтерес лобіювання - до них доцільно віднести такі: публічні заходи, що спрямовані на підтримку певного нормативно-правового акту або для протидії його ухваленню (відправка заяв, скарг, пропозицій поштою, в т.ч. і електронною поштою, через електронні месенджери, телеграфних або факсимільних повідомлень чи іншої кореспонденції посадовцям); проведення семінарів, конференцій, громадських слухань тощо із залученням до їх роботи посадових осіб; проведення публічних зібрань громадян - мітингів, походів, демонстрацій чи пікетів; розміщення у ЗМІ різноманітних аналітичних матеріалів, а також технології PublicAffairs (вплив через суспільні структури), MediaRelations (вплив через ЗМІ), grass-roots (колективні дії).

Окрему групу технологічних прийомів інформаційного лобізму становлять методи інформаційно-психологічного протиборства, яке витлумачується як суперництво в інформаційній сфері щодо впливу на соціально значущі відносини та / або встановлення контролю над джерелами стратегічних ресурсів. У свою чергу, інформаційно- психологічне протиборство є різновидом будь-якого протиборства і полягає у посяганні на свідомість та світосприйняття людини, формування цілісної картини оточуючого простору, а в окремих аспектах державного рівня - на національну безпеку країни в інформаційній сфері з метою нанесення істотної шкоди в окремих сферах життєдіяльності суспільства [15, с. 59].

Одним із різновидів інформаційно-психологічного протиборства виступає інформаційна агресія [8, с. 47]. Саме під час інформаційної агресії відбувається побудова альтернативної (зомбі-) реальності, усередині якої стає можливим перетворення свого співвітчизника (колеги, друга, навіть члена родини) на ворога, «карателя», нелюда, якого треба фізично знищити. Глибинною сутністю інформаційної агресії є ідентоцид, тобто знищення та доведення національної - державної - громадянської ідентичності країни-суперника до такого стану, коли про нього можна сказати одне - ворог; переконання частини народу країни, а в ідеалі й частини народу супротивника в злих намірах іншої частини щодо своїх [10, с. 6].

Можна виокремити такі форми інформаційної агресії:

інформаційна війна - це широкомасштабний комплекс організаційних, політичних та інформаційних заходів, який залучає широке коло учасників і має на меті моральну, економічну або політичну ліквідацію одного із значимих суб'єктів економічного або соціально - політичного процесів;

інформаційна операція - це узгоджений комплекс інформаційних та інших заходів, що мають на меті усунення з економічної, політичної або інформаційної арени одного з учасників конкурентної боротьби;

інформаційна атака - це така зміна змісту й спрямованості (знаку відносини) інформаційних потоків, що наносить (або потенційно здатне нанести) моральний, політичний, соціальний або економічний збиток конкретним публічним фігурам, організаціям і відомствам, соціальним інститутам, державам.

Усі ці форми інформаційної агресії відрізняються від інших форм комунікації принциповим ставленням до адресата як до супротивника, стосовно якого дозволені всі засоби впливу. Між собою ці форми розрізняються за масштабом, колом учасників, використовуваними ресурсами і наслідками.

Із визначених форм інформаційної агресії більшим за логічним обсягом поняттям є інформаційна війна, під яким розуміється будь-яка дія із: використання, руйнування, перекручування ворожої інформації та її функцій (1); захисту власної інформації проти подібних дій (2); використання власних інформаційних функцій (3). З цього визначення випливають такі наслідки. По-перше, інформаційна війна - це комплексне спільне застосування сили і засобів інформаційної й збройної боротьби. По-друге, інформаційна війна - це комунікативна технологія із впливу на інформацію й інформаційні системи супротивника з метою досягнення інформаційної переваги в інтересах національної стратегії, при одночасному захисті власної інформації й своїх інформаційних систем. Інформаційна перевага є інструментом, що дозволяє командуванню у вирішальних операціях застосовувати найпоширеніші побудови різнорідних сил, забезпечувати захист військ і уведення в бій угруповань, склад яких максимальною мірою відповідає завданням, а також здійснювати гнучке й цілеспрямоване матеріально-технічне забезпечення. По-третє, інформаційна війна - це тільки засоби, а не кінцева мета, подібно до того, як бомбардування - це засіб, а не мета. Інформаційну війну можна використовувати як засіб для проведення стратегічної атаки (комплекс наступальних операцій) або протидії (комплекс оборонних операцій).

Олександр Литвиненко визначає інформаційну війну як, по -перше, форму конфлікту, в якій відбувається атаки на інформаційні системи як засіб для впливу на знання або припущення противника, а, по-друге, збройні дії, спрямовані проти будь-якої частини систем знань або припущень ворога [11, с. 11]. По суті, інформаційна війна - це «вид протиборства між різними суб'єктами (державами, неурядовими, економічними або іншими структурами), який здійснюється з метою досягнення односторонніх воєнних, соціально-політичних чи економічних переваг над противником» [16, с. 11].

У гуманітарному значенні термін «інформаційна війна» розуміється як ті чи інші активні методи трансформації інформаційного простору. В інформаційних війнах цього типу мова йде про певну систему (концепції) нав'язування моделі світу, що покликана забезпечити бажані типи поведінки, про атаки на структури породження інформації, процеси міркувань. У цілому термін «інформаційна війна» є занадто широким, не прояснює сутність інформаційних дій. Тому наприкінці ХХ ст., зокрема, у «Об'єднаній доктрині інформаційних операцій» Міністерства оборони США, було уведено в обіг поняття «інформаційні операції», які визначалися як «дії, що виконуються з метою впливу на інформацію супротивника та його інформаційні системи, а також для захисту своїх власних» [21].

Інформаційні операції як окремі дії інформаційної війни можна визначити як комплекс широкомасштабних інформаційних заходів, що здійснюються суб'єктом інформаційного впливу та / або його союзниками за єдиним задумом для вирішення певних стратегічних або тактико - оперативних завдань. Вони орієнтовані на формування умов для прийняття вигідних для держави та її ділових кіл рішень у військовій, політичній, економічній та іншій областях у країнах чи групах-мішенях, що є об'єктами інформаційного впливу.

У найзагальнішому вигляді інформаційну операцію можна розглядати як складний узгоджений комплекс заходів політичного, економічного, організаційно-технічного й військового характеру, а також розвідувально-підривних та інформаційно-пропагандистських акцій, що здійснюються для надання інформаційного впливу на окремих осіб і різні категорії населення, особовий склад збройних сил, працівників структур державної влади й управління країною або окремими регіонами, членів політичних партій, громадських організацій і рухів з метою зміни їхніх почуттів, психічних станів, думок, відносин і поведінки таким чином, що це сприяє досягненню цілей, вигідних для окремих осіб, груп, соціальних організацій, певних державних або інших структур країни-суб'єкта цих операцій. Причому об'єктами інформаційних операцій можуть бути як громадяни країни супротивника та її союзників, так і свої співвітчизники й союзники.

Інформаційні операції можуть проводитися у формі інформаційно - пропагандистських, політичних, економічних та інших акцій. Якщо ці дії набувають наступального характеру, то йдеться про інформаційні атаки. Останні розглядаються як цілеспрямовані дії з використанням технічних і програмних засобів з метою порушення інформаційної безпеки системи, що дають змогу впливати на її вміст. Об'єктом такої атаки можуть бути державні установи, підприємства, політичні та громадські угрупування, окремі особи тощо. Типовим прикладом інформаційної атаки є дії у веб - середовищі, коли на вебсайті, на якому деякий час оприлюднюють цілком достовірну інформацію, в певний момент (під час інформаційної атаки) публікують відомості (достовірні або сфальсифіковані), які мають вплинути на об'єкт інформаційного впливу в результаті розповсюдження іншими інтернет-виданнями з посиланням на цей сайт як на першоджерело.

Останнім часом значно розширився інструментарій методів інформаційного лобізму у зв'язку зі стрімким розвитком Інтернету та інших комп'ютерних мереж. Така тенденція пояснюється тим, що у порівнянні з традиційними засобами масової інформації це значно дешевше та доступніше; комп'ютерні мережі надають не менш широкі можливості для адресації спеціальної інформації цільовій аудиторії та надзвичайно високою інтерактивністю кіберпростору. Проте законодавча неврегульованість електронних звернень громадян, які є однією із основних форм лобіювання з використанням комп'ютерних мереж, є стримуючим фактором у розвитку діалогових механізмів взаємодії влади та громадян [7, с. 80].

Сьогодні для інформаційного лобізму притаманне використання всіх елементів названих технологій, тобто вони мають комбінований характер із широким використанням не тільки ЗМІ, але й мережі Інтернет і методів GR.

Таким чином, головною умовою позитивного характеру інформаційного лобізму для законодавчого чи нормотворчого процесу виступає те, щоб носії інтересів дійсно представляли значну частину суспільства, об'єднану спільними соціальними інтересами (в т.ч. культурними, ментальними, економічними тощо). Інформаційний лобізм тільки тоді потрібний і корисний для суспільства, і позитивно впливає на управлінську культуру, коли він здатний реально сформулювати й артикулювати інтереси певної соціальної групи, а не особисті інтереси конкретних політиків або вузькі (нерідко, антисуспільні) потреби приватного, монопольного характеру. У зазначеному контексті цивілізований інформаційний лобізм може розглядатися як інструмент диференціації суспільних інтересів, виділення основних груп інтересів, встановлення пріоритетів тих чи інших інтересів з урахуванням рівня їхньої суспільної підтримки.

Інформаційний лобізм на міжнародному рівні

В умовах глобалізації інформаційний лобізм набуває міжнародного характеру. Глобалізація не лише відкриває кордони, а й наближує народи один до одного, збільшує кількість міжурядових і транснаціональних контактів. Рішення урядів та міжнародних організацій стосуються різних груп світової спільноти, а тому їх діяльність має бути транспарентною і відкритою. Політичні інститути, яким це властиво, викликають значно більшу довіру та бажання співпрацювати, вкладати інвестиції. Через породжуваний глобалізацією світової економіки тиск, що змушує підвищувати конкурентоспроможність і проводити модернізацію, уряди вимушені підтримувати процес відкриття власного суспільного простору, розвивати його і тим самим до певної міри обмежувати регулятивну

здатність власної держави [18, с. 144]. У демократичному контролі за рішеннями окремих урядів, міжнародних організацій та інших міжнародних суб'єктів зацікавлені не лише їхні громадяни чи учасники, а й ті, хто перебуває за їх межами. Інформаційний лобізм стає одним із інструментів впливу та контролю за діяльністю національних і міжнародних суб'єктів, рішення яких зачіпають інтереси світової спільноти або окремих її сегментів.

Інформаційний лобізм на міжнародному рівні має певні особливості на відміну від інформаційного лобізму на національному рівні. Клієнтами, що ініціюють комунікацію та представляють інтереси, які лобіюються, можуть бути суб'єкти різного рівня: національні фірми та установи, транснаціональні корпорації, національні держави, міжнародні організації та неурядові інституції національного чи міжнародного характеру - тобто практично всі міжнародні актори та учасники глобального управління. Відповідно, суб'єктами міжнародного інформаційного лобіювання можуть бути як окремі лобісти (найняті для лобіювання конкретних питань державами, міжнародними організаціями, ТНК, фірмами або штатні фахівці зі зав'язків з громадськістю транснаціональних корпорацій), так і організовані групи - PR-агентства або фірми, що спеціалізуються у цій галузі. Вважається, що найефективнішим є коаліційне лобіювання, оскільки кожне рішення владних інституцій стосується кількох груп інтересів. І було б стратегічною помилкою не координувати зусилля лобістів, що висувають схожі пропозиції стосовно певної проблеми [18, с. 145].

Відповідно до об'єктів лобіювання, виділяють три рівні міжнародного інформаційного лобізму - національний, регіональний і глобальний. Національний рівень міжнародного інформаційного лобізму пов'язаний із просуванням інтересів інших держав представниками певної країни (внутрішній лобізм), тиском транснаціональних корпорацій або окремих держав на уряди інших країн з метою прийняття рішень, що відповідають їхнім інтересам (зовнішній лобізм), а регіональний і глобальний рівні міжнародного інформаційного лобізму - із впливом на рішення відповідно регіональних і міжнародних організацій [18, с. 149].

Предметом міжнародного інформаційного лобіювання є рішення, що мають наднаціональний характер або стосуються інтересів окремих груп сегментів світової спільноти, але частіше за все домінує прагнення захистити національні інтереси на міжнародному рівні.

Отже, міжнародна лобістська діяльність є взаємодією юридичних чи фізичних осіб зі структурами державної влади та інституціями управління, що складаються на глобальному рівні, задля впливу на розробку та прийняття ними рішень у своїх інтересах чи інтересах конкретних клієнтів. Основними завданнями лобістської діяльності в міжнародному середовищі є: налагодження комунікацій з національними державними структурами та міжнародними інституціями, їх інформування з питань, пов'язаних з предметом лобіювання; моніторинг роботи у сферах, що стосуються інтересів країни чи організації; забезпечення представництва інтересів держави чи організації іншої країни на різних рівнях державної влади або глобального управління; вплив на законодавство, що зачіпає інтереси відповідних сегментів світової спільноти; забезпечення поінформованості і розуміння законодавцями їх проблем та діяльності.

Таким чином, у сучасних умовах інформаційний лобізм є способом інформаційного супроводу діяльності окремих суб'єктів, які виступають як групи інтересів і діють у сфері ухвалення рішень органами державної влади та місцевого самоврядування. Разом з тим інформаційний лобізм є особливим способом формування та підтримки комунікацій, що має специфічні риси, принципи та норми обміну інформацією та відтворення політичних контактів, канали спілкування та інші компоненти. Саме комунікативна природа інформаційного лобізму дозволяє його суб'єктам організовувати політичний дискурс. У цілому інформаційний лобізм доцільно визначати як форму маркетингових комунікацій, яка є специфічним результатом розвитку політичних ринків в умовах розвинутої представницької демократії, коли власники великих суспільних ресурсів починають відігравати особливу політичну роль. Як і будь-який різновид маркетингових комунікацій, інформаційний лобізм орієнтований на встановлення двосторонніх відносин і утворення зворотних зв'язків комунікатора з реципієнтом.

Размещено на Allbest.ru