Морфофункціональний стан печінки, жовчного міхура та магістральних жовчовивідних проток в умовах експериментального гострого холециститу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

14.03.01 - нормальна анатомія

Морфофункціональний стан печінки, жовчного міхура та магістральних жовчовивідних проток в умовах експериментального гострого холециститу

Дубінін Сергій Іванович

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Українській медичній стоматологічній академії МОЗ України

Науковий консультант:

Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Скрипніков Микола Сергійович, Українська медична стоматологічна академія, завідувач кафедрою оперативної хірургії та топографічної анатомії.

Офіційні опоненти:

Доктор медичних наук, професор Ковальський Михайло Павлович, завідувач кафедрою оперативної хірургії та топографічної анатомії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця МОЗ України.

Доктор медичних наук, професор Симорот Микола Іванович, завідувач кафедрою клінічної та оперативної хірургії Київської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України.

Доктор медичних наук, професор Талько Володимир Іпполітович, завідувач кафедрою нормальної анатомії Київського медичного інституту Української асоціації народної медицини МОЗ України.

Провідна установа: Харківський державний медичний університет (кафедра нормальної анатомії) МОЗ України

Вчений секретар спеціалізованої Вченої ради, д.м.н., професор В.Г. Черкасов

Анотація

Дубінін С.І. Морфо-функціональний стан печінково-протокової системи в умовах експериментального холециститу. Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук.

14.03.01 - нормальна анатомія. Харківський державний медичний університет. Харків, 1998.

Дисертацію присвячено морфофункціональній оцінці печінково-протокової системи в умовах експериментального гострого холециститу, створеного на 60 собаках. В роботі використані загальні морфологічні, гістологічні дослідження печінки, жовчного міхура та магістральних проток, отримані результати свідчили про те, що при гострому холециститі відбуваються морфологічні і функціональні зміни в органах печінково-протокової системи, у всіх відділах інтрамурального нервового апарату, створюючи умови для розгляду кардинальних механізмів регуляції функції цих органів. Своєчасно проведена холецистектомія сприяє відновленню цих змін.

Аннотация

Дубинин С.И. Морфо-функциональные состояния печеночно-протоковой системы в условиях экспериментального острого холецистита, созданной на 60 собаках. В работе использованы общие морфологические, гистологические, энзимогистологические, нейрогистологические и биохимические исследования печени, желчного пузыря и магистральных желчевыводящих протоков. Полученные результаты свидетельствовали о том, что при остром холецистите наблюдаются морфологические и функциональные изменения в органах печеночно-протоковой системы, во всех органах интрамурального нервного аппарата, создавая условия для расстройства нормальных механизмов регуляции функции этих органов. Своевременная проведенная холецистэктомия способствует восстановлению этих изменений.

Abstract

S.I. Dubinin. Morpho-functional state of liver-duct system in the conditions of experimental acute cholesistitis. Manuscript. Thesis for the scientific degree of Doctor of Medical Sciences to the speciality 14.03.01 - Normal Anatomy. - Kharkov State Medical University. Kharkov, 1998.

The thesis is devoted to the morpho-functional evalution of the liver-duct system in the conditions of the experimental acute cholesistitis, created in 60 dogs. Common morphological, histological research of liver and gall-bladder and general bile ducts was used in this work. The results achieved proved that in acute cholesistitis morphological and functional changes in the liver-duct system organs took place, they being present in all the parts of intramural nerve apparatus, creating conditions for the disturbance of normal mechanismus of these organs' functioning regulation. Cholecystomy performed in time promoted the reconstruction of these changes.

Key words: liver, bile ducts, cholesistitis.

1. Загальна характеристика роботи

печінка гепатобіліарний холецистит

Актуальність теми. В останні роки роботами О.Б. Мілонова (1982), В.С. Шевченка (1982-1996); Н.Н. Бутусова (1989); Н.Г. Гравіровської та співавт. (1990); М.А. Pift et al (1981) та інш. з'ясовано, що ряд захворювань органів гепатобіліарної системи значно пов'язані з порушеннями, які виникають в різних відділках внаслідок впливу численних факторів: інфекції, холелітіазу, захворювань органів шлунково-кишкового тракту та інш.

На сьогодні добре відомі тісні зв'язки різних джерел іннервації органів печінково-протокової системи з автономною та центральною нервовими системами, наявності полісегментарної іннервації цих органів і досить різноманітних вісцеровісцеральних нервових зв'язків між ними (А.І. Нечай та співавт., 1986; Є.Г. Ісмайлов та співавт., 1988; Н.Г. Гравіровська, В.В. Півень, 1990; Т.К. Дубова та співавт., 1990; М.С. Скрипніков та співавт., 1991 та інші).

Різні шляхи опосереднювання подразнень обумовлюють наступні ефекти, що проявляється в пускових чи корегуючих впливах на функцію робочих органів. Багато з цих ефектів аферентних подразнень обумовлюють генетичну сполучну залежність, до того ж деякі з них можуть виникати первинно, залучаючи вторинно в свою ланку інші органи чи системи, обумовлюючи розвиток в них функціональних чи органічних змін (М.К. Радіонов, 1953; М.Х. Хамідова, 1964; В.С. Шевченко, 1982, 1995; H. Agerup, 1950; Y. Albot et al, 1960; P. Mallet-Уuy, 1966 та інші).

Як відомо, при холециститі запальний процес рідко коли обмежується пошкодженням лише стінки жовчного міхура. Досить часто в перипроцес залучаються органи, тісно пов'язані з ним як анатомічно, так і функціонально. Співдружнє залучення в перипроцес при холециститі печінки обумовлено тісним її анатомічним і функціональним зв'язком з магістральними жовчновивідними протоками, а саме: впадіння міхуревої вени в систему ворітної вени, лімфатичних судин жовчного міхура в лімфатичну систему воріт печінки з значним анастомозуванням поміж собою і, нарешті, наявність чисельних і розгалужених жовчних проток печінки з тісним їх зв'язком з магістральними жовчновивідними протоками та інтрамуральним нервовим апаратом, що в цілому складає єдину гепатобіліарну систему (М.В. Воронов, 1986; В.С. Шевченко, 1993; F.J. Mller, 1990; E. Delpte, 1990 та інші).

З часів B. Riedel (1888), вперше звернувшого нашу увагу на сполучне пошкодження печінки при холециститі, на сьогодні це не викликає сумніву. Разом з тим, в літературі продовжують залишатися мало вивченими питання ролі інтрамурального нервового апарату в генезі цих змін, в можливостях подальшого регресу цих змін та усунення функціональних порушень в органах гепатобіліарної системи, обумовлених запальним процесом в жовчному міхуреві.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами: Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень Української медичної стоматологічної академії “Запальні та незапальні хвороби органів і систем людини, що формуються під впливом екологічних, стресових, імунних, метаболічних, інденцістних факторів. Стан гемостазу, гемодинаміки при застосуванні традиційних ”та нетрадиційних засобів лікування” (№ держеєстрації 0198v 0013)

Мета дослідження: вивчення морфофункціонального стану органів гепатобіліарної системи та їх реабілітаційних можливостей при холециститі, з'ясування ролі інтрамурального нервового апарату в генезі цих змін в умовах експериментального гострого холециститу.

З цією метою в роботі передбачається використання моделі гострого холециститу у собак з наступним вивченням в динаміці експеримента на 3,5 та 7 доби (І група з 30 собак з гострим холециститом) та перенесеної холецистектомії на 3,5,7 та 14 доби (ІІ група з 30 собак) морфо-функціонального стану печінки, магістральних жовчновивідних проток з використанням комплексу морфологічних, гістохімічних, нейрогістологічних та біохімічних досліджень. Контрольну групу склали 10 собак, у яких було проведено аналогічний комплекс досліджень за умов норми.

Завдання дослідження:

1. Вивчити морфо-функціональний стан печінки та магістральних жовчновивідних проток в динаміці експеримента, використавши модель гострого холециститу у собак.

2. Визначити реабілітаційні можливості цих органів системи у собак за умов перенесеної холецистектомії на протязі спостереження.

3. Для забезпечення об'єктивності в оцінці морфо-функціонального стану та реабілітаційних можливостей печінково-протокової системи в умовах моделювання гострого холециститу та перенесеної холецистектомії, використати в порівнянні комплекс загальних морфологічних, гістохімічних, нейрогістологічних та біохімічних досліджень тканин цих органів впродовж експеримента.

4. Отримані результати досліджень співставити з клінічним перебігом гострого холециститу та після перенесеної холецистектомії в динаміці досліду.

Отримані результати комплексних досліджень нададуть змогу з'ясувати характер морфо-функціональних змін та іх реабілітаційні можливості, уточнити при цьому роль інтрамурального нервового апарату в генезі виявлених змін в органах печінково-протокової системи.

Наукова новизна одержаних результатів: полягає у всебічно обґрунтованій оцінці морфо-функціональних змін печінково-протокової системи в умовах моделі гострого холециститу та перенесеної холецистектомії, визначенні ролі інтрамурального нервового апарату в генезі цих змін, що надає можливість значно уточнити патогенез гострого холециститу, його численних ускладнень. Отримані результати надають змогу поліпшити патогенетичне обґрунтування лікування хворих на гострий холецистит та профілактику його численних ускладнень, що в цілому сприятиме покращанню результатів лікування цих хворих.

Практичні значення одержаних результатів: полягає в розробці оцінки морфо-функціонального стану печінково-протокової системи на підставі використання комплексу морфологічних, гістохімічних, нейрогістологічних та біохімічних досліджень, патогенетичному обґрунтуванні запропонованих модифікацій холецистектомії (В.С. Шевченко, 1974), що сприятиме значному покращанню безпосередніх та віддалених наслідків після перенесеної холецистектомії.

Використання результатів дослідження: головні положення дисертації широко використовуються при проведенні наукових досліджень на кафедрах навчального процесу оперативної хірургії і топографічної анатомії, травматології, ортопедії та військово-польової хірургії, факультетської хірургії Української медичної стоматологічної академії, Харківського медичного університету.

По темі дисертації опубліковано двадцять шість наукових робіт, з них дві монографії ("Экспериментальный холецистит", співавт. М.С. Скрипніков та В.С. Шевченко, Полтава, 1991 та "Хирургия общего желчного протока (в експерименте и клинике)", співавт. В.С. Шевченко, Н.С. Скрипников, Полтава, 1993), тринадцять статей, опублікованих у виданнях, затверджених постановою президії Вищої атестаційної комісії України від 11 вересня 1997 р. № 217.

Структура і об'єм дисертації: матеріалом дослідження є вивчення результатів комплексного обстеження морфо-функціонального стану печінково-протокової системи собак за умов використаної моделі гострого холециститу та в подальшому перенесеної холецистектомії в динаміці досліду (всього 60 собак). Контрольну групу склали 10 собак, яким виконувалася лише лапаротомія з проведенням, ідентичних тематичним, дослідження крові та тканин органів печінково-протокової системи.

Дисертація викладена на 237 сторінках машинописного тексту, залучає вступ, главу “Огляду літератури” з п'ятьма підрозділами, главу "Матеріал та методи дослідження" з п'ятьма підрозділами результатів власних досліджень, практичних рекомендацій, висновків, заключення, та показник використаної літератури, серед якої 172 роботи вітчизняних та 85 робіт іноземних авторів. Робота ілюстрована однією таблицею та сорока чотирьма мікрофотографіями.

Особистий внесок автора: полягає в тому, що ним особисто проведено виконання моделювання гострого холециститу та холецистектомії у 60 собак, здійснено морфологічні, гістологічні, нейрогістологічні та окремі біохімічні дослідження, проведено облік та інтерпретацію отриманих результатів, вивчено і проаналізовано тематичну літературу. Подальші спостереження за дослідними та контрольною групами тварин автор здійснював самостійно.

Матеріал та основні методи дослідження:

В основу роботи покладено всебічне вивчення клінічного перебігу гострого холециститу та його ускладнень у 60 собак з використаною моделлю цього захворювання (В.С. Шевченко, 1974) з подальшою комплексною оцінкою в динаміці морфо-функціонального стану печінково-протокової системи.

Дослідженням передувало різнопланове вивчення морфо-функціонального стану печінки, жовчного міхура, магістральних жовчновивідних проток практично здорових собак (10), що надавало можливість скласти уявлення про нормальну будову нервового апарату цих органів та здійснювати об'єктивну оцінку отриманих результатів при співставленні результатів експерименту. Вивчення морфо-функціонального стану та оцінка інтрамурального нервового апарату органів здійснювалися комплексним методом із залученням методів макро-мікроскопічного препарування, використання елективного забарвлення елементів нервової системи метиленовим синім, та азотно-кислим сріблом нейрогістологічних досліджень та експериментально-морфологічного аналізу. Саме цей комплекс методів досліджень надавав можливість всебічно вивчити морфо-функціональний стан нервового апарату печінково-протокової системи собак в умовах перенесеного гострого холециститу на всіх рівнях: від макроскопічного до мікроскопічного.

Тварини на протязі десяти діб витримувалися в карантинних умовах, до початку досліду здійснювалося їх загальне обстеження шляхом взяття крові для загальних та біохімічних досліджень.

Суть моделювання гострого холециститу у собак (В.С. Шевченко, 1996): полягала в передопераційній підготовці з використанням 1% розчину морфіна гідрохлорида підшкірно чи внутрішньом'язової ін'єкції фентанілу із розрахунку 0,05 мг речовини на кг маси собаки. Загальне знечулення забезпечувалося внутрішньовенним введенням гексеналу із розрахунку 0,1 гр сухої речовини на кг маси. В подальшому в стерильних умовах операційної з використанням косопоперечного розрізу С.П.Федорова чи Кохера в правому підребер'ї розтинали тканини передньої черевної стінки. Після ретельного відмежування органів черевної порожнини від елементів печінково-протокової системи марльовими серветками, удавалися до крайової біопсії тканини печінки для загальних морфологічних та спеціальних нейрогістологічних досліджень з наступним ушиттям дефекту “П”-подібними кетгутовими вузловими швами, інколи з використанням пасма сальника. Ускладнень, пов'язаних з біопсією печінки, в жодному спостереженні нами не виявлено.

На дно жовчного міхура, використовуючи шовк чи лавсан, накладали дві трималки та поміж ними з цього ж матеріалу кисетний шов. Голкою великого діаметру (типа Дюфо) між трималками в ділянці кисетного шва здійснювали пункцію жовчного міхура, отриману при цьому жовч в подальшому вивчали мікроскопічно та біохімічно. В просвіт жовчного міхура через голку вводили завись 2 млрд. мікробних тіл добової агарової культури стафілококу штаму-209 на фізіологічному розчині хлориду натрію, змішаного з стерильним річковим піском. Ділянку пункції перитонізували раніше накладеним кисетним швом. З метою створення холестазу в жовчному міхурі, міхурову протоку перв'язували кетгутом. Рану передньої черевної стінки пошарово окремими вузловими швами зашивали наглухо. До дренування черевної порожнини не удавалися.

В післяопераційному періоді дослідні тварини витримувалися за однакових умов режиму та харчування. На кінець 5-7 доби експериментальної моделі розвивалася клінічна симптоматика гострого холециститу - собаки були малоактивними, більшу частину доби проводили лежачи, відмовлялися від їжі, на спробу пальпації черевної стінки вели себе агресивно, температура в прямій кишці була вищою за норму на 2,6 С°. В окремих собак в перші дві-три доби спостерігалися поодинокі блювоти, частіше - проноси. На 5-7 добу експеримента з чітко вираженими ознаками гострого холециститу собак оперували вдруге - виконували холецистектомію, під час якої ретельно вивчалися макроскопічні зміни органів черевної та печінково-протокової системи, їх топографо-анатомічні взаємовідношення.

Холецистектомія в модифікації В.С.Шевченка (1974): залучила виконання її елементів в слідуючій послідовності: після попередньої субсерозної гідравлічної інфільтрації 0,25% розчином новокаїну, виділяли жовчний міхур із його вмістилища до шийки з міхуровою протокою. Міхурову артерію перв'язували на протязі двічі шовковою лігатурою. Після фармакологічної денервації 1% розчином новокаїну міхурової протоки (в межах передбаченого її видалення) накладали затискач С.П.Федорова, нижче затискача на протязі прошивали і двічі перев'язували частину міхурової протоки, яка залишалася. Нитки лігатур не зрізувалися і в подальшому слугували за трималки. Суворо по нижньому краю затискача гострим скальпелем пересікали міхурову протоку, жовчний міхур видаляли чи то антероградно, чи то ретроградно в залежності від характеру загального перипроцесу з боку жовчного міхура та печінки.

Куксу міхурової протоки ледь підтягували за трималки і в межах серозно-м'язового прошарку інфільтрували 1% розчином новокаїну, після чого трималки зрізувалися. Інколи куксу перитонізували. Ускладнень, пов'язаних з описаною модифікацією холецистектомії, нами не спотерігалося в жодному спостереженні.

В подальшому на 3, 5, 7, 14, 30 добу та через рік після перенесеної холецистектомії здійснювали вивчення вмісту білірубіна, загального білка та його фракцій, цукру, глікогену, СДГ, МДГ, ЛДГ-5, лугової фосфатази, АлТ та АсТ.

З метою вивчення визначеної нами раніше проблеми дослідні тварини виводилися з експерименту шляхом евтаназії за допомогою введення ефіру в серцеву сумку в запрограмовані терміни досліду, що створювало окремі підгрупи по 30 тварин в кожній, а саме: І підгрупа з 30 тварин з гострим холециститом та ІІ підгрупа з 30 тварин після перенесеної холецистектомії.

При розтині собак проводили макроскопічне вивчення органів печінково-протокової системи: печінки та магістральних жовчновивідних проток здійснювали біопсію, після чого біопсійні тканини цих органів підлягали промивці, фіксації, проводці, підготовці блоків та подальшому використанню різноманітних методик забарвлення для загальних морфологічних та спеціальних нейрогістологічних чи ензимохімічних досліджень.

Жовчний міхур промивався 12% розчином нейтрального формаліну. За допомогою канюлі, введеної через міхурову протоку, жовчний міхур заповнювався цим розчином з наступною перев'язкою міхурової протоки. Макропрепарат занурювався в 12% розчин нейтрального формаліну на термін від одного до дванадцяти місяців.

Інші органи цієї системи промивалися проточною холодною водою з наступною фіксацією в 12% розчині нейтрального формаліну на такіж терміни. Матеріал в подальшому підлягав обробці з використанням забарвлення за Більшовським-Грос в модифікаціях школи казанських гістологів. Зрізи товщиною 30-60 мікрон готували на заморожуючому мікротомі з наступним зануренням препаратів в канадський бальзам.

З метою гістологічних досліджень нами використовувалися гематоксилин-еозин, за Малорі, судан-III, імпрегнація азотокислим сріблом за Футом; для гістохімічних досліджень використовували метиловий зелений-піронін за Браше, забарвлення за Фельгеном, реакцію ШІК, інкубацію в середовищі Гоморі для виявлення кислої фосфатази (КФ).

Частину препаратів, забарвлених за Фельгеном для виявлення вмісту ДНК в ядрах печінкових клітин спектрофотометрирували на апараті МУФ-5.

З метою виявлення джерел іннервації підлягаючих тематичному вивченню тканин органів, нами використовувалися експерементально-морфологічні методи, засновані на закономірностях дегенерації дендритів і аксонів з утворенням ними кінцевих структур, відокремлених від свого трофічного нерва - тіла нейрона. Саме ці методи надавали змогу виявити зв'язки органів з центральною нервовою системою, виявити природу компонентів інтраорганного нервового апарату, простежити міжнейронні та нейротканинні взаємовідношення.

Шматочки тканин органів брали з шийки, тіла та дна жовчного міхура, міхурової протоки. Загальну жовчну протоку вивчали на всьому її протязі, часточкові протоки вирізалися ділянками. Після сріблення частина препаратів підзабарвлювалася хлорним золотом чи карміном.

Результати загальних морфологічних та спеціальних нейрогістологічних досліджень тканин печінки, жовчного міхура та магістральних жовчновивідних проток співставляли з клінічними симптомами гострого холециститу та біохімічними показниками в динаміці досліду.

Слід зауважати, що клінічний прояв гострого запального процесу в жовчному міхуру у дослідних тварин, не дивлячись на тотожність в використанні експериментальної моделі гострого холециститу та умов післяопераційного ведення тварин, був різним - від катаральних до деструктивних форм, нерідко з формуванням підпечінкових абсцесів.

У всіх спостереженнях була вираженою реакція з боку анатомічно і функціонально пов'язаних з жовчним міхуром органів - печінки, магістральних жовчновивідних проток, підшлункової залози. Майже постійно спостерігався чітко виражений спайковий перипроцес з частим залученням ділянок чепця, печінки, елементів печінково-дванадцятипалої зв'язки, шлунку, дванадцятипалої кишки, інколи горизонтальної гілки ободової кишки.

В окремих спостереженнях прослідковувалась невідповідність прояву клінічних ознак гострого холециститу макроскопічним даним, що виявлялися під час секції. У одних дослідних тварин клінічно загальний стан був відносно задовільним, на секції ж знаходили гострі деструктивні форми холециститу, у 5 собак навіть з проривом стінки деструктивно зміненого жовчного міхура з обмеженим перитонітом; у других - клінічний перебіг відповідав гострому деструктивному холециститу, а на секції ж зміни були притаманними для катарального процесу. Аналогічною була ситуація і з результатами біохімічних досліджень - при відносно задовільному клінічному станові у окремих дослідних тварин біохімічні показники були значно зміненими і, навпаки, при тяжкому стані вони часом залишалися або ж мало зміненими, або ж наближалися до рівня показників норми. Всі ці дані свідчили про індивідуальні захисні можливості чутливості організму дослідних собак до впливу стафілококової інфекції.

Результати біохімічних досліджень крові оброблялися статистично шляхом використання дисперсійного аналізу та оцінки різних середніх у випадках пов'язаних поміж собою даних (Л.С. Камінський,1964; Г. Крамер, 1975 та інші).

По таблиці Стюдента визначали ймовірність різниці (Р). Результати вважалися достовірними, якщо довірчий інтервал був не менше 95% (Р=0,05).

Результати досліджень:

Одним із важливих методів оцінки стану печінки в умовах експериментального холециститу вважаємо метод прижиттєвого гістологічного вивчення її тканини за допомогою пункційної біопсії.

На сьогодні відомі три методи добування матеріалу з печінки: 1) хірургічний, або так званий відкритий метод біопсії; 2) лапароскопічна біопсія та, нарешті, 3)"сліпа" пункційна біопсія.

Нами в умовах моделювання гострого холециститу у собак в роботі використовувалася хірургічна та "сліпа" біопсії. Остання виконувалася за методикою Х.Х. Мансурової з використанням пункційної голки Вім Сільвермана. Отриманий пункційний матеріал тканини печінки розподіляли на дві частини: один шматочок тканини фіксували в розчині Карнуа з наступним залиттям в парафін; другий - в 10% розчині нейтрального формаліну. В подальшому отримані з парафінових блоків зрізи, товщиною до 3-5 ммк, в залежності від мети дослідження обробляли різними барвниками з наступним гістологічним вивченням.

Зрізи, отримані на заморожуючому мікротомі товщиною до 12 ммк, забарвлювали суданом ІІІ-ІV з метою виявлення жиру в печінковій тканині.

У контрольної групи собак (10) виконували лапаротомію з подальшою краєвою біопсією тканини печінки в ділянці дна жовчного міхура з наступним ушиванням утворених дефектів П-подібними кетгутовими вузловими швами. Ускладнень, пов'язаних з використанням цього методу біопсії, в післяопераційному періоді нами не спостерігалось.

При вивченні загальної гістоморфологічної картини тканини печінки практично здорових собак, нами спостерігалася чітка структурна будова печінкових часточок та трабекулярне розташування гепатоцитів. Останні найчастіше були полігональні, мали переважно одне ядро з двома чи трьома ядерцями. В окремих гепатоцитах нами спотерігалися незначні включення ліпофусцину. Перикапілярні простори були не розширеними, в окремих ділянках простежувалися простори Дісе. Купферовські клітини без помітної реакції. Навколо окремих кровоносних судин спостерігалися незначні лімфогістіоцитарні накопичення, які нараховували десь 10-15 клітинних форм. Ендотелій центральної вени був не змінений, епітеліальні клітини жовчовивідних проток без будь-яких структурних особливостей.

Виявлені в окремих спостереженнях закруглення та незначні відокремлення купферовських клітин з помітною гіперхромією їх ядер, нами розглядалися як прояв неспецифічної реакції елементів ретикуло-ендотеліальної системи на хірургічне втручання у вигляді лапаротомії.

Отримані результати загальних та спеціальних гістологічних досліджень в подальшому слугували порівнянням з результатами, отриманими в експерименті на 60 собаках з моделлю гострого холециститу.

Порівнюючи результати гістологічних досліджень тканини печінки з різноманітними біохімічними тестами, у нас з'явилась можливість виявлення закономірності, - яка полягає в тому, що глибина функціональних розладів знаходиться в прямій залежності від ступеню дистрофічних змін в печінкових клітинах чи прояву некрозу останніх. Виявлені варіанти морфо-функціональних змін печінки при гострому холециститі нами систематизовані в слідуючі три групи, а саме:

І ступінь - субклінічна - характеризувалася наявністю малопомітних функціональних розладів без клінічного прояву (15 собак);

ІІ ступінь - клінічна - функціональні розлади мали виражений прояв з ознаками захворювання печінки (35 собак);

ІІІ ступінь - дисфункційних розладів з вираженими клінічними ознаками органної недостатності та наявністю енцефалопатії (10 собак).

Досить постійною патологічною ознакою була крупнокрапельна інфільтрація печінкових клітин нейтральним жиром. Ступінь ожиріння печінки була досить різноманітною у вигляді осередкових чи дифузних змін. Накопичення жирових кіст чи краплинок жиру нами спостерігалося найчастіше в центральних чи інтерлобулярних зонах печінкової часточки, рідше - на її периферії.

Виявлений суданом пилоподібний жир печінки нами не брався до уваги і розцінювався як нормальний компонент функціонуючого гепатоцита. У тварин з деструктивними формами гострого холециститу на 14 добу після перенесеної холецистектомії нерідко спостерігали збільшення круглоклітинних інфільтратів портальних трактів, незначні лейкоцитарні та лімфоїдні накопичення навколо гинучих клітин з ожирінням, склероз та гіпертрофію м'язової оболонки артеріальних гілок, проліферацію жовчних проток, нарешті, внутрішньочасточковий фіброз навколо жирових кіст та без'ядерних загиблих гепатоцитів.

Виявлені нами структурні зміни трактувалися як передциротичні чи притаманні хронічному гепатиту,бо вони найчастіше передували розвитку жирової дистрофії, а в подальшому і цирозу печінки.

Жировій інфільтрації нерідко передували і інші патологічні зміни печінки. Серед таких змін найчастіше нами спостерігалася білкова дистрофія. Для неї притаманними були набухання ядер крупних гепатоцитів у здебільшому по периферії печінкової часточки, їх хроматинова субстанція та багаті на РНК ядерця були притиснутими до ядерної оболонки. У деяких ядрах виявлявся глікоген. Цитоплазма печінкових клітин або ж була незміненою, або ж мала вакуолі. Виявити чітку залежність між набуханням ядер та вакуолізацією цитоплазми нам не вдалося. Скоріше за все, подібні зміни ядерної субстанції слід розглядати як початковий прояв білкової дистрофії зі схильністю до гідропії. Вакуольна дистрофія зустрічалася досить часто і мала дрібноосередковий характер. Невеликі групи із двох-трьох вакуолізованих клітин найчастіше розташовувалися у центральному чи інтермедіальному відділі печінкової часточки. Змінені печінкові клітини були збільшеними в розмірах, мали полігональну форму з незабарвленою цитоплазмою. Навколо ядра спостерігалося просвітлене оторочення. На периферії клітин найчастіше спостерігалися крупні вакуолі. В ділянках вакуольної дистрофії зустрічалися окремі гепатоцити з значно набряклою цитоплазмою (так звана "балонна дистрофія").

Інші печінкові клітини теж були без ядра чи з спотвореною еозинофільною цитоплазмою (плазморексис, ацидофільний некроз). Загиблі печінкові клітини були оточені сегментоядерними лейкоцитами та лімфоцитами, проникаючими до середини самої клітини. Найчастіше ці зміни нами спостерігалися на обмежених ділянках, а їх прояв не залежав від ступеня жирової інфільтрації.

В окремих спостереженнях в динаміці досліду на 7 та 14 добу після перенесеної холецистектомії нами спостерігалася незначна чи виражена інфільтрація перипортальної сполучної тканини найчастіше лімфоїдними, плазматичними клітинами та гістіоцитами. Майже постійними в пунктатах були накопичення сегментоядерних лейкоцитів. В окремих препаратах спостерігали інфільтрати портальної сполучної тканини з явищами склерозу.

Вважаємо за необхідне зауважити, що жировий гепатоз нами розумівся значно ширше, ніж тільки як накопичення жиру в цитоплазмі печінкової клітини. Поряд з цим явищем спостерігався розвиток білкової дистрофії на тлі регенераторних процесів. Найчастіше наявність жирового гепатозу свідчила про залучення в патологічний процес сполучної тканини. Печінкові клітини з ожирінням найчастіше були бідними на глікоген, характеризувалися розмаїттям в розміщенні та кількості гепатоцитів, вільних чи з накопиченням полісахаридів.

Для оцінки функціонального стану печінки та органів печінково-протокової системи запропонована численна кількість різноманітних тестів. Цій проблемі присвячено велику кількість наукових досліджень, але на сьогодні не існує жодної проби, яка б повністю відтворювала функціональний стан печінки в цілому.

Як правило, кожний тест характеризує лише якусь одну функцію і то нерідко в порівнянні та доповненні іншими дослідженнями. Разом з тим, добре відомо, що навіть при тяжких захворюваннях печінки окремі функціональні тести можуть бути негативними і навпаки.

Виходячи з цього, слід вважати за доцільне використання саме комплексу проб, пам'ятаючи, що значна кількість гепатобіліарних захворювань мають свої функціональні і структурні особливості з різною мірою їх вираженості; структурні зміни в більшості своїй обумовлюють розлад декількох функцій і, нарешті, майже всі функціональні тести за окремих умов здатні давати позитивні результати при відсутності захворювання печінки (так звані "біологічно псевдопозитивні реакції").

З метою оцінки функціонального стану печінки та органів печінково-протокової системи нами були проведені різнобічні біохімічні дослідження крові у здорових собак (10), отримані результати яких в подальшому слугували похідним показником в оцінці результатів функціонального стану печінки та органів печінково-протокової системи в умовах експериментального моделювання гострого холециститу.

Серед важливих функцій печінки слід зазначити її участь в обміні жовчних пігментів. За рівнем білірубіну та характером його реакції можливе визначення генезу жовтяниці, простеження динаміки її розвитку, з'ясування причини, проведення оцінки лікування.

За отриманими нами даними у тварин контрольної групи рівень загального білірубіну дорівнював 8,06 ± 0,54 мк моль/л при непрямій реакції. Із створенням моделі гострого холециститу спостерігалася схильність до помірно вираженої білірубінемії, особливо у групі тварин з деструктивними формами гострого холециститу з залученням в перипроцес елементів печінково-дванадцятипалої зв'язки. За нашою думкою, однією з причин гіпербілірубінемії слід вважати розлад пасажу жовчі до просвіту дванадцятипалої кишки внаслідок постійного набряку тканин зв'язки, та саме цим створеною перешкодою.

За результатами власних досліджень підвищення рівня білірубіну в крові відбувалося, як правило, за рахунок прямого, рідше - непрямого білірубіну. Гіпербілірубінемія частіше виявлялася на тлі наявності білкової дистрофії чи жирової інфільтрації. Слід підкреслити, що в спостереженнях печінкової регенерації, притаманною була нормалізація вмісту білірубіну. Це надає нам підстави вважати, що гіперплазія елементів ретикуло-ендотеліальної системи не причетна до білірубінемії. Остання відтворює лише дистрофічні процеси і корегується регенераторними станами.

Гістологічно виявляли структурні зміни з боку печінки у вигляді зернистої дистрофії, холангіту, рідше - фіброзу. За нашою думкою, ці зміни створювали сприятливі умови для розладу печінковими клітинами екскреції білірубіну до жовчних капілярів, з одного боку та його повернення у вигляді кон'югованої форми до крові - з другого. Проведення холецистектомії сприяло нормалізації вмісту білірубіну в сироватці крові, що свідчило про сприятливі умови для відновлення та нормалізації пігментної функції печінки.

При вивченні протеїнсинтетичної функції печінки спостерігали значні порушення в білковому спектрі сироватки крові, як на висоті створеної моделі гострого холециститу, так і в динаміці після перенесеної холецистектомії. Якщо у собак контрольної групи вміст загального білка становив 78,4 ± 4,2 г/л, то на висоті моделі захворювання рівень його знижувався до 61,2 ± 1,4 г/л. Поряд з змінами в рівні загального білка, спостерігалася схильність до разладу співвідношення його компонентів, а саме - зниження дрібнодисперсних та збільшення грубодисперсних фракцій. При цьому звертала на себе увагу відсутність паралелизму в цих відхиленнях. Досить чіткою була гіпоальбумінемія, як на висоті моделі гострого холециститу (52,4 ± 0,5% проти норми 64,02 ± 0,24%), так і в динаміці досліду - на 3,5 та 7 добу (відповідно 51,0 ± 0,6; 51,04 ± 0,2 та 52,1 ± 0,3%%). Ці зміни свідчили про зниження синтезу сироваткового альбуміну в печінці. Цьому значно сприяли такі чинники як змушене голодування тварин з гострим запальним процесом в жовчному міхуру з інтоксикацією та відсутність патогенетично обумовленого лікування, згідно передбаченої мети експериментального дослідження.

Досить помітними були відхилення з боку показників грубодисперсних фракцій білка, особливо b -глобуліна та -глобуліна. Якщо у тварин контрольної групи їх рівень відповідно дорівнював 6,28 ± 0,01% та 9,62 ± 0,02%, то на висоті моделі гострого холециститу цей показник складав відповідно 5,41 ± 0,02 та 7,5 ± 0,01%%. Вміст d-глобулінів залишався майже без суттєвих змін.

Як відомо, печінка завжди реагує на загальне голодування чи обмежене надходження різними шляхами білків в організм, що в цілому обумовлює значну втрату її резервних білків. В умовах експерименту з'ясовано, що на протязі вимушеного тижневого голодування тварин печінка втрачала до 40% своїх власних ресурсів. При цьому майже постійно спостерігалося руйнування внутрішньоклітинних структур. Гістологічні дослідження документували цю втрату за рахунок мікросом цітоплазми та мітохондрій. Значно виснажувалися запаси глікогену, помітно зменшувалась кількість рибосом, транспортної РНК та фосфатидів. Повністю блокувалась оксидаза. Разом з тим, вміст ДНК при цьому суттєво не змінювався.

За умов наявності моделі гострого холециститу, нами майже постійно спостерігалося спотворення співвідношення А/Г, особливо при білковій чи жировій дистрофії, рідше при гіперплазії ретикуло-ендотеліальної системи і ще рідше при регенерації печінкових клітин.

При білковій дистрофії досить значно страждала протромбінсинтетична функція, чого не спотерігалося при жировій інфільтрації. При регенерації печінкових клітин рівень протромбіну майже не змінювався.

Визначення рівня загального холестерину за нашими спостереженнями не може слугувати тестом оцінки функціонального стану печінки. Разом з тим, показник естерифікації холестерину найчастіше змінювався за умов наявності білкової дистрофії. Регенераторні процеси в печінці його рівень не нормалізували. Нами звернуто увагу на те, що при гіперплазії ретикулоендотеліальної системи досить постійно збільшувалась ШЗЕ.

З проведенням холецистектомії і отже усуненням джерела запального процесу та інтоксикації, нами спостерігалося повільне наближення цих показників до норми. Отримані результати свідчили про суттєвий розлад протеїнсинтетичної функції печінки в умовах створеної моделі.

Як відомо, функція печінки в вуглеводному обміні полягає в утворенні глюкози з глікогену, синтезу глікогена з глюкози та молочної кислоти і утворенні вуглеводів із невуглеводних речовин, а також накопичень вуглеводів в печінці у вигляді глікогена. Цю досить складну функцію печінка здійснює під безпосереднім впливом нейро-гуморального механізму.

Результати власних досліджень в динаміці вмісту цукру в крові та глікогену в тканині печінки на висоті моделі гострого холециститу та в різні терміни після проведення холецистектомії свідчили про відсутність гіперглікемії у більшості дослідних собак. Так, якщо у крові собак контрольної групи рівень цукру складав 6,5 ± 0,02 ммоль/л, то на висоті моделі гострого холециститу вміст його дорівнював 5,72 ± 0,01 ммоль/л. Рівень його в межах нижчих показників норми продовжував залишатись тривалий час і після проведення холецистектомії. Разом з цим, досить помітними були зміни в концентрації глікогену в печінці. Якщо у здорових собак його рівень складав 0,62 ± 0,08 ммоль/л, то на висоті моделі гострого холециститу він знижувався до 0,46 ± 0,01 ммоль/л, залишаючись на цих показниках досить тривалий час в різні терміни спостережень після холецистектомії.

Відомо, що больове подразнення спричиняє гіперглікемію, посилює нервову та м'язову діяльність, збільшує потребу тканин в вуглеводах, що в цілому свідчить про пристосувальну реакцію організму до нових умов його існування. Але треба мати на увазі те, що ця гіперглікемія є наслідком посиленого синтезу печінкового глікогену, тому у тривало голодуючих тварин вона може бути і відсутньою, про що свідчать і наші власні спостереження. Змушене тривале голодування собак в умовах гострого запального процесу в жовчному міхурі з інтоксикацією обумовлювало виснаження запасів глікогену в печінці. Цей процес був паралельним змінам вмісту глікогена в крові на протязі всього експеримента. У тварин з мало зміненим вмістом глікогена в тканині печінки післяопераційний період перебігав значно легше, собаки скоріше пристосовувалися до незвичних умов після перенесеної холецистектомії. Значне збіднення печінки рівнем глікогену поєднувалося, як правило, з вираженими морфологічними змінами в паренхимі органа у вигляді крупно- та дрібнокраплинного ожиріння печінкових клітин навколо центральних вен, осередків некрозу печінкових клітин, венозного стазу та інше.

Отримані результати свідчили про значний розлад глікогеноутворювальної функції печінки в умовах моделі гострого холециститу, чому в значній мірі сприяли морфологічні зміни в паренхимі органа. Ця функція продовжувала залишатися порушеною на протязі всього часу експерименту клітин, в їх регенерації, в енергетичному процесі, тощо. Високий вміст нуклеїнових кислот супроводжується значною активністю клітинного метаболізму.

За нашими спостереженнями біохімічні компоненти печінкових клітин (вміст глікогена, РНК, ДНК та жиру) залежали від тяжкості морфологічних змін в печінці. При значних деструктивних та дистрофічних змінах в печінці спостерігали знижений вміст глікогену та нуклеїнових кислот з різним проявом жирової інфільтрації.

РНК нами визначалася за методикою Браше, галоціанінхромовими галунами за Ейнарсоном та метиленовим синім при РН від 2,6 до 5,0 за Шабадашем, 1953. Видаляли РНК рибонуклеазою. Екстракція ДНК та РНК відбувалася в 5% водному розчині трихлороцтової кислоти на протязі 15 хвилин та в однонормальному розчині соляної кислоти на протязі 3-х годин.

ДНК визначали за Фельгеном. Тривалість гідроліза однонормальної соляної кислоти при температурі 60°С дорівнювала 8 хвилинам. Активність СДГ визначалася за Нахласом. В якості акцепторів електронів використовували нітросиній тетразолій. Тривалість інкубації 10 хвилин при температурі 37°С, а для жовчновивідних проток - 15, 20 та 45 хвилин. Зрізи виготовляли в криостаті при температурі -15°С. З метою контролю використовували інкубаційне середовище без субстрата та кип'ятіння на протязі 7 хвилин.

Ліпіди визначали колоїдною суспензією судана ІІІ та ІV з насиченим розчином судана чорного В в 70° етанолі. Тривалість забарвлення - 20 хвилин. Перевага судану чорного відносно судану ІІІ-ІV зводилася до більш широких можливостей забарвлення та полегшення подальшої документації. Пов'язані ліпіди забарвлювалися 2% розчином судану чорного В в ацетоні при температурі 37°С за Беренбаумом. Тривалість забарвлення дорівнювала 12 годинам.

РНК нами визначалася за методикою Браше, галоціанінхромовими галунами за Ейнарсоном та метиленовим синім при РН від 2,6 до 5,0 за Шабадашем, 1953. Видаляли РНК рибонуклеазою. Екстракція ДНК та РНК відбувалася в 5% водному розчині трихлороцтової кислоти на протязі 15 хвилин та в однонормальному розчині соляної кислоти на протязі 3-х годин.

ДНК визначали за Фельгеном. Тривалість гідроліза однонормальної соляної кислоти при температурі 60°С дорівнювала 8 хвилинам. Активність СДГ визначалася за Нахласом. В якості акцепторів електронів використовували нітросиній тетразолій. Тривалість інкубації 10 хвилин при температурі 37°С, а для жовчновивідних проток - 15, 20 та 45 хвилин. Зрізи виготовляли в криостаті при температурі -15°С. З метою контролю використовували інкубаційне середовище без субстрата та кип'ятіння на протязі 7 хвилин.

Ліпіди визначали колоїдною суспензією судана ІІІ та ІV з насиченим розчином судана чорного В в 70° етанолі. Тривалість забарвлення - 20 хвилин. Перевага судану чорного відносно судану ІІІ-ІV зводилася до більш широких можливостей забарвлення та полегшення подальшої документації. Пов'язані ліпіди забарвлювалися 2% розчином судану чорного В в ацетоні при температурі 37°С за Беренбаумом. Тривалість забарвлення дорівнювала 12 годинам.

З метою визначення глікогену використовували методику Шабадаша, а для порівняння - реакцію ШІК. Контроль здійснювали за допомогою амілази слини.

Відомо, що основним джерелом утворення глікогену є цукор, що всмоктується із кишечника. Цей процес відбувається за участю двох ферментів - фосфорілази та амілотрансглюкозидази. Глікоген в печінці може утворюватися і з продуктів синтезу вуглеводів, молочної та піровиноградної кислот. Поряд з моносахаридами та продуктами їх синтезу для утворення глікогену в печін ці слугують також білки та жири.

При вивченні вмісту глікогена в печінці ми спостерігали його в протоплазмі епітеліальних клітин у вигляді дрібної зернистості, нерідко охоплючої всю протоплазму. Інколи ця зернистість була настільки значною, що справляла враження суцільного розміщення глікогена. Значно рідше нами спостерігалися осередкове чи розкидане розміщення глікогена. Звертала на себе увагу відсутність глікогена в ядрах. В ретикулярних клітинах глікоген найчастіше був відсутнім. Стосовно нейтрофілів печінки, нами виявлялося їх рівномірне розміщення по всій цитоплазмі, що створювало враження пилоподібного заповнення. При порівнянні глікогенізації печінкових клітин з глікогенізацією лейкоцитів, здобутих з печінки, нами виявлена зворотно пропорціональна залежність: чим значніша насиченість глікогеном печінкових клітин, тим біднішими на нього були лейкоцити і навпаки.

В окремих спостереженнях при значно виражених явищах дистрофії чи інфільтрації, печінка була достатньо насичена глікогеном і, навпаки, при збіднілому його вмісту, печінкові клітини не завжди були зміненими, що свідчило про збереження компенсаторних можливостей.

Відомо, що нуклеїнові кислоти розміщуються в клітинах, як у вільному стані, так і у вигляді білків - нуклеопротеїдів. Їх подальша роль зводиться до участі в процесах обміну білків, в забезпеченні росту, в створенні клітинних структур, в розмноженні та диференціюванні.

Як відомо, ферментний склад крові у здоровому організмі характеризується стабільністю, яка забезпечується, з одного боку, постійним руйнуванням клітин з надходженням ферментів до крові, з другого - безперервним руйнуванням фермента та його видаленням з організму. При окремих захворюваннях активність ферментів змінюється, до крові починають надходити ферменти, які у здоровому організмі до цього були відсутніми. Саме ця особливість у якійсь мірі надає можливість виявляти патологічний процес в тканині, звідки почав надходити фермент. До таких ферментів відноситься СДГ.

В останні роки дослідники надають діагностичного значення, так званим, органоспецифічним ферментам, підвищена активність яких виявляється переважно при патологічному процесі в печінці. Враховуючи постійну залученість паренхими печінки при гострому холециститі за власними даними та даними багатьох авторів (В.С. Василь'єва, 1969, М.М. Бондаренко, 1977, В.С.Шевченко, 1977, та інш.), слід передбачити зміну активності цього ферменту за умов моделювання експериментального гострого холециститу.

Отримані результати експериментальних досліджень свідчили про те, що у здорових собак активність СДГ була незначною, складаючи 0,86 ± 0,004 ммоль/л.сек. На висоті моделі гострого холециститу активність СДГ значно підвищувалась, особливо у собак з деструктивними формами гострого холециститу, дорівнюючи 3,64 ± 0,012 ммоль/л.сек. При морфологічному вивченні тканини печінки цих тварин досить частими знахідками були наявність білкової та жирової дистрофії, інколи з осередками некрозу, що і обумовлювало значне підвищення активності СДГ. З проведенням холецистектомії активність фермента дещо знижувалась, але це зниження було досить повільним, навіть на 14 добу після холецистектомії активність СДГ залишалась високою (2,67 ± 0,02 нмоль/л.сек).

Походження ферментів крові різноманітне і тому вони є досить чутливими і тонкими індикаторами розвитку змін в окремих органах при патологічних процесах. Досить значне місце займають фосфатази. Цим терміном визначаються один чи два ферменти, які приймають участь в дисиміляції цукру, в синтезі глікогену, в нуклеїновому обміні. Деякі етапи жирового та ліпоїдного обмінів також пов'язані з процесами фосфорилювання та дефосфорилювання.

Розрізняють дві форми фосфатази - лугову або фосфомоноестеразу чи гліцерофосфатазу (ЛФ) та кислу або фосфоамідазу (КФ). Печінці надають головну роль в метаболізмі фосфатази. В клініці спостерігається не постійний паралелізм в накопиченні печінковими клітинами лугової фосфатази та РНК. Кількість цих ферментів зменшується при дистрофічних процесах в печінці за умов хронічного запального процесу в останній, наявності механічного генезу жовтяниці, при епідемічному гепатиті. За умов розладу пасажу жовчі з холедоху відбувається затримка ЛФ з подальшим попаданням її до крові. Висока активність фермента свідчить про значне пригнічення функції печінкових клітин. Сповільнене підвищення активності ЛФ спостерігається при гепатитах та циррозах печінки, що пояснюється холестазом в дрібних жовчних протоках та регенераторними процесами в тканині печінки.

За нашими даними активність ЛФ у собак контрольної групи складала 0,68 ± 0,02 ммоль/г.л. На висоті моделі гострого холециститу активність ферменту зростала до 2,26 ± 0,1 ммоль/г.л з поступовим її зменшенням в післяопераційному періоді.

При гістохімічному дослідженні тканини печінки на вміст ЛФ за Гоморі, спостерігали найбільше забарвлення в чорний колір ядер та ядерець печінкових клітин. Цитоплазма ретикулярних клітин залишалась не забарвленою. При явищах регенерації кількість ЛФ збільшувалась у ядерцях епітеліальних клітин печінки, а за умов гіперплазії ретикуло-ендотеліальної системи - у ядерцях ретикулярних клітин. За наявності білкової дистрофії за нашими спостереженнями печінка досить бідна на ЛФ, тоді як при жировій інфільтрації вміст її дещо збільшувався. При вираженій глікогенізації печінки вміст ЛФ був незначним і збільшувався із зниженням вмісту глікогена. Отримані нами дані можуть мати діагностичне і прогностичне значення в оцінці клінічного перебігу гострого холециститу.

До ліпаз відносять гідролітичні ферменти, що каталізують реакції естерифікації органічних кислот та спиртів. Субстратами для ліпаз є переважно ефіри вищих жирних кислот та гліцерину чи іншого спирту. Реакція є зворотною і цей фермент каталізує як гідроліз, так і синтез ефірів. Нейтральні жири під впливом ліпаз розщеплюються до гліцеринів та жирних кислот.

За нашими даними ліпазна активність тканини печінки собак на препаратах, фіксованих в ацетоні та вміщених в парафін, виявлялась майже у всіх гепатоцитах, але в центрі часточок вона була помітнішою. За нашою думкою, це значною мірою залежало від характеру розташування жирів в часточці. Якщо жири розміщувалися на периферії часточок, то активність ліпаз була збільшеною в центральних зонах і навпаки. Самий низький рівень активності нами спостерігався навколо крупних жирових крапель. В меньшій мірі ліпазна активність залежала від характеру фіксатора. Так, при використанні ацетона нами спостерігалося центральне розміщення ліпазної активності, в спостереженнях з використанням хлороформу відмічали рівномірну активність. Нами допускається думка про те, що ацетон пригнічує ліпазну активність в периферичних ділянках часточок.

На сьогодні відомо, що ліпіди, разом із нейтральними жирами, жирними кислотами, фосфатидами та стеролами, розміщуються по всій жировій тканині. Нейтральні жири слугують енергетичним резервом організму, але функціональна роль їх остаточно не з'ясована. Виділяють "видимі ліпіди" та "масковані ліпіди". Перші досить чітко виявляються при забарвленні суданом. Масковані ліпіди частково пов'язані зі складовими елементами часточки печінки.

Як відомо, печінка є головним і єдиним органом, в якому за участю п'яти ферментів створюється сечовина в мітохондріях клітин печінки та її цитоплазмі. Дефект ферментів, які забезпечують синтез сечовини, стає причиною розладу азотистого обміну. За нашими даними вміст сечовини в крові здорових собак складав 5,2 ± 0,02 ммоль/л. У дослідних тварин нами спостерігалось збільшення вмісту сечовини на тлі значної гіпопротеінемії. Остання була притаманною для деструктивних форм гострого холециститу з вираженою інтоксикацією за умов тривалого голодування, при цьому рівень сечовини досягав 12,4 ± 0,04 ммоль/л з досить повільним зниженням в післяопераційному періоді.