Мінливість епідемічного процесу дифтерії як результат взаємодії соціальної та біологічної підсистем

Таблиця 3 Локалiзацiя i поширенiсть мiсцевого запального процесу (за даними остаточних дiагнозiв в 1992-1998 рр.,%)

Найсуттєвiшою вiдмiннiстю клiнiчної картини дифтерiї в епiдемiчний перiод в порiвняннi з передепiдемiчним слiд вважати пiдвищену питому вагу токсичних форм дифтерiї, разом з субтоксичними: 28,4+0,4% у 1992-1998 рр. у порiвняннi з 17,7% у 1979-1988 рр. (Болотовський В.М., Крюков В.Ю., 1990). Найбiльш ураженими вiковими групами за тяжкiстю перебiгу, вiдсотком токсичних, ускладнених i смертельних випадкiв були дiти 4-6 рокiв i дорослi 40-49 рокiв. "Дифтерiя прищеплених" з переважно легким, атиповим або субклiнiчним перебiгом, спостерiгалася у пiдлiткiв та дорослих до 30 рокiв.

Сподiвання на швидке подолання епiдемiї суто вакцинопрофiлак-тичними заходами стало на перешкодi створення єдиних принципiв клiнiчної i лабораторної дiагностики, що є провідною умовою об`- єктивності показників, покладених в основу епідеміологічного аналізу ситуації. В Українi протягом епiдемiї 90-х рокiв не вийшло жодного офiцiйного документу, який би регламентував ознаки стандартного випадку дифтерiї, або критерiї встановлення остаточного дiагнозу дифтерiї. Знання основних закономiрностей епiдемiчного процесу дифтерiї дозволяє за деякими ознаками перевiрити рiвень об'єктивностi дiагностики клiнiчних форм дифтерiйної iнфекцiї. Це, наприклад, високий рiвень летальностi при низькому рiвнi захворюваностi, що свiдчить про гiподiагностику легких форм дифтерiї. Під час епiдемiї 90-х рокiв в країнах колишнього СРСР показник летальностi значно коливався, вiдображуючи рiзний пiдхiд до облiку легких форм дифтерiї. Так, в 1993 роцi летальнiсть складала в Бєларусi - 28%, у Литвi - 14%, в Молдовi - 11,4% (Наркевич М.И., Тымчаковская И.М., 1996). В Українi i Росiї летальнiсть в 1993-1994 роках коливалась вiд 2,6% до 3,8%. На цьому фонi контрасно виглядали деякi адмiнiстративнi територiї України, де летальнiсть в окремi роки епiдемiї сягала 25-50% (Чернiвецька, Хмельницька областi). Вiдповiдно, показник захво-рюваностi в цих регiонах був тим меншим, чим бiльшою була летальнiсть.

В розпалi епiдемiї при широкому розповсюдженнi збудника в умовах пiдвищеної уваги лiкарiв та органiв санепiдслужби гiподiагностика легких форм може перейти в iншу крайнiсть - гiпердiагностику дифтерiї за рахунок атипових, субклiнiчних випадкiв, при яких єдина певна ознака дифтерiї - це видiлення токсигенного, а в Українi навiть нетоксигенного штаму коринебактерiй дифтерiї. Наприклад, в 1996 роцi загальний показник захворюваностi на дифтерiю у Київi в 11 разiв перевищував аналогiчний показник у Київськiй областi. В той же час iнтенсивнi показники захворюваностi токсичними формами на цих двох територiях майже не вiдрiзнялися. Об'єктивною ознакою гіпердіагностики може бути спiввiдношення хворих i бактерiоносiїв. Як правило вважається, що на 1 хворого припадає принаймнi 4 носiя, а згiдно з Л.В.Громашевським - декiлька десяткiв. Виявлене на практицi оптимальне спiввiдношення хворих до носiїв складає 1: 2-3. Велика питома вага легких форм i зворотнє спiввiдношення кiлькостi хворих до бактерiоносiїв (1,4 : 1) в 1996 році могли свiдчити про гiпердiагностику дифтерiї в Київi порiвняно з iншими адміністративними територiями.

Найважливiшим iндикатором дiагностичного процесу, що характеризує взаємовiдносини мiж клiнiцистами та бактерiологами, є показник бактерiологiчного пiдтвердження випадкiв дифтерiї видiленням токсигенних штамiв C.diphtheria. В 1996 роцi цей показник коливався вiд 48% у м.Київi до 95,6% в Київськiй областi. Реальнi можливостi рутинного бактерiологiчного методу щодо видiлення збудника дифтерiї складають не бiльше 80 вiдсоткiв. Проте попереднiй дiагноз "дифтерiя", або "ангiна" протягом епiдемiї найчастiше змiнювався вiдповiдно до результату бактерiологiчного дослiдження на C.diphtheriae.

Припущення етiологiчної ролi нетоксигенних штамiв C.diphtheriae у виникненнi дифтерiї стало особливістю клiнiчної дiагностики в перiод епiдемiї в Українi. Всупереч класичній уяві про патогенез дифтерiї, згiдно з якою єдиною причиною мiсцевого фiбрiнозного запалення, токсикозу i специфiчних уражень внутрiшнiх органiв при генералiзованiй iнфекцiї є дифтерiйний екзотоксин, iнфекцiонiсти здебiльшого Києву та Одеської областi вважали, що ангiни, при яких видiленi нетоксигеннi штами коринебактерiй дифтерiї, теж є легкими, "катаральними" формами дифтерiї. Зважаючи на те, що в Українi питома вага випадкiв дифтерiї, при яких видiленi нетоксигеннi штами, неухильно зростає (у 1998 роцi вона склала вже 14,8%), стало доцiльним проаналiзувати цю проблему в епiдемiологiчному аспектi. На підставі вивчення частоти видiлення нетоксигенних штамiв C.diphtheriaе у хворих та здорових дiтей щеплених та нещеплених проти дифтерiї, виявлення великої питомої ваги субклінічних та анамнестичних випадків, до того ж виникаючих на тлі високого рiвня антитоксичного протидифтерiйного iмунiтету, було зроблено висновок, що не слід вважати дифтерією ангіну без клінічно типових ознак фібрінозного запалення тільки на підставі виділення нетоксигенного штаму C.diphtheriaе.

Проте визначення за допомогою полiмеразної ланцюгової реакцiї tox-гену в 557 нетоксигенних штамах C.diphtheriaе, що видiленi протягом 1997-98 рокiв вiд хворих з діагнозом "дифтерiя", з гострими неспецифiчними захворюваннями ЛОР-органiв та вiд бактерiоносiїв в 12 областях України, продемонструвало наявнiсть у 10,3% нетоксигенних штамiв tox-гену, що не виключає можливостi частини з них вiдновлювати токсиноутворюючу функцiю i в деяких випадках викликати дифтерiю. Дiйсно, штами, видiленi вiд хворих з дiагнозом "дифтерiя", мiстили tox-ген в 2-2,5 рази частiше, нiж штами вiд хворих з неспецифiчним запаленням ЛОР-органiв i вiд клiнiчно здорових бактерiоносiїв. Це може свiдчити про здатнiсть цих штамiв до непостiйної або слабкої токсигенностi, яка не досягає порога чутли-востi стандартних лабораторних тестiв. Проте на органiзменому рiвнi провiдним фактором виникнення хвороби виступає не стiльки ступiнь патогенностi збудника, скiльки реактивнiсть макроорганiзму-хазяїна.

З 1997 року спостерiгається стала тенденцiя до незворотнього зменшення захворюваностi на дифтерiю. Цей п i с л я е п i д е м i ч н и й п е р i о д характеризується певним станом пiдсистем епiдемiчного процесу (табл.2). В соцiальнiй пiдсистемi слiд вiдзначити набутий практичний досвiд протиепiдемiчної роботи i органiзацiї масових iмунопрофiлактичних заходiв на мiсцях. З боку мiжнародних органiзацiй одержана велика матерiальна i консультативна допомога для боротьби з дифтерiєю. Пiд егiдою ВООЗ розроблена технологiя спiльної дiяльностi лабораторiй у виглядi Європейської лабораторної робочої групи з дифтерiї, куди Україна увiйшла, починаючи з моменту створення у 1993 роцi. Таким чином, органiзована система глобального епiднагляду за дифтерiйною iнфекцiєю. Зараз в Українi дiє удосконалений календар профiлактичних щеплень (Наказ N14). Змiнилося вiдношення до щеплень як у населення, так i у лiкарiв. Удосконалена лабораторна дiагностика дифтерiї.

В бiологiчнiй пiдсистемi перiод спаду епiдемiї супроводжується швидким зменшенням циркуляцiї токсигенних штамiв. При цьому частота носiйства нетоксигенних штамiв залишається незмiнною, складаючи 1-2% здорового населення. Формується резервуар збудника для збереження iнфекцiї в мiжепiдемiчний перiод у виглядi тривалих носiїв C.diphtheriae, якi, складаючи менше 0,3% вiд обстежених здорових дiтей закритих колективiв, у 26,7% випадкiв несуть ознаку токсиноутворення у явному (токсигеннi штами), або прихованому виглядi (ПЛР-позитивнi нетоксигеннi штами переважно бiотипу mitis).

Популяцiйний антитоксичний iмунiтет до дифтерiї досяг у 1998 роцi 86% захищених. При цьому частина населення крiм поствакцинального набула постiнфекцiйного iмунiтету. Це дає певнi гарантiї подальшого зниження захворюваностi на дифтерiю до спорадичного рiвня i збереження епiдемiчного благополуччя принаймнi у найближчi 10 рокiв.

Таким чином, системний аналiз епiдемiчного процесу дифтерiйної iнфекцiї дозволяє визначити епiдемiю 90-х рокiв як результат пере-творень, пов'язаних з взаємним підсилюючим впливом несприятливих чинникiв на усiх рiвнях бiологiчної та соцiальної пiдсистем, що накопичувались протягом десятилiть вакцинальної ери. Епiдемiя дифтерiї довела неможливiсть лiквiдацiї дифтерiї як нозологiчної форми виключно шляхом планової iмунопрофiлактики. Крiм того за умовами зниження захворюваностi до спорадичної i неможливостi природної iмунiзацiї населення пiдвищується значення неухильного дотримання регламентованих в данiй країнi схем вакцинопрофiлактики. Стеження за станом колективного iмунiтету i циркуляцiєю збудника мають утримати певне мiсце в системi епiдемiологiчного нагляду за дифтерiйною iнфекцiєю як об'єктивнi iндикатори зрушень в системi епiдемiчного процесу.

Висновки

1. Провiдною умовою об'єктивної оцiнки епiдемiчної ситуацiї з метою удосконалення стратегiї i тактики боротьби з дифтерiєю є системний аналiз перетворень епiдемiчного процесу на усiх рiвнях вiд субклiтинної, молекулярно-екологiчної взаємодiї збудника i людини до глобальної системи епiднагляду за дифтерiйною iнфекцiєю.

2. Виявлено незалежнiсть ступеня агресивностi штамiв збудника вiд джерела їх видiлення - хворих, померлих або бактерiоносiїв. Ведучу роль у виникненнi манiфестної форми хвороби вiдiграє не ступiнь агресивних властивостей мiкроорганiзму-збудника, а реактивнiсть макроорганiзму-людини.

3.Початок вивченню механізмів конституцiйного імунітету до дифтерії поклало визначення лектинів, конкуруючих за рецептори з дифтерiйним токсином (лектин соєвих бобiв, плодоніжок японської хурми), i розробка методичних пiдходiв щодо вивчення стану відповідних рецепторiв на еритроцитах людини. Скринінг здорових донорів виявив 17,6% осіб з аномальним станом специфічних рецепторів, що може свідчити про їх схильність до бактеріоносійства.

4. Встановлено, що iмунологiчна ефективнiсть додаткових ревакцинацiй дiтей ("iмунокорекцiя") нижча вiд ефективностi планових профiлактичних щеплень. Аналiз iмунограм пiсля iмунокорекцiї виявив у 16,4% дiтей пригнiчення гуморальної ланки імунітету (виключно Ig G). З'ясовано, що існує оптимальне антигенне навантаження, при перебiльшеннi якого зростання рiвня антитiл вже не вiдбувається, а в iмуннiй системi спостерiгається дизбаланс.

5. Виявлено, що серед дорослих, якi не мають захисного рiвня протидифтерiйних антитоксичних антитiл, 53,6% реагують на введення вакцини АДП-м за типом вторинної iмунної вiдповiдi; 27,3% осiб - за типом первинної iмунної вiдповiдi. У 6,5% осiб повiльна, слабка вiдповiдь свiдчить про частковий iмунодефiцит; 12,6% вiд незахищених до ревакцинацiї належать до рефрактерних осiб, якi не реагують на багаторазове введення анатоксину виробленням захисного рівня антитіл. Вiдсоток рефрактерних вiд загальної кiлькостi обстежених складає 7,2%, вiд осiб у вiцi 40-49 рокiв - 19,2%.

6. Встановлено, що iмунопрофiлактика широких верств населення, яка розпочалися в Українi з 1991 року, хоча i мала недостатню епiдемiологiчну ефективнiсть щодо швидкого зниження рiвня або темпiв росту захворюваностi, вже у 1993-1994 роцi змiнила на краще структуру захворюваностi дифтерiєю: зменшилась питома вага тяжких i токсичних форм.

7. Аналiз етiологiчної структури дифтерiї продемонстрував, що протягом епідемії переважали токсигенні штами C.diphtheriae бiотипу gravis (56-75%). З 1995 року в динамiцi етiологiчної структури дифтерiї з'явилися двi тенденцiї: перша - зростання питомої ваги нетоксигенних штамiв (з 7,1% в 1995 до 14,8% в 1998); друга - збiльшення частоти негативного результату бактерiологiчного аналiзу у хворих на дифтерiю (до 18% в 1998 роцi). Майже однакова частота видiлення нетоксигенних штамiв у хворих та здорових дiтей щеплених та нещеплених проти дифтерiї, легкiсть перебiгу i почастiшання випадкiв, що виникають при високому рiвнi антитоксичного протидифтерiйного iмунiтету, пiддають сумнiвам припущення етiологiчної ролi нетоксигенних штамiв C.diphtheriaе у виникненнi дифтерiї.

8. За допомогою полiмеразної ланцюгової реакцiї у 10,3% нетоксигенних штамів C.diphtheriaе визначено наявнiсть tox-гену, який не експресується. Нетоксигенні штами, видiленi вiд хворих з дiагнозом "дифтерiя", мiстили tox-ген в 2-2,5 рази частiше, нiж штами вiд хворих з неспецифiчним запаленням ЛОР-органiв i вiд клiнiчно здорових бактерiоносiїв. Це може свiдчити про здатнiсть цих штамiв до непостiйної або слабкої токсигенностi, яка не досягає порога чутливостi рутинних лабораторних тестiв.

9. Вiдзначено пiдвищений показник висiювання нетоксигенних штамiв як в передепiдемiчний перiод (1989-90 рр.), так i наприкiнцi епiдемiї (1998 рiк). Це пiдтверджує важливе прогностичне значення вiдсотку носiйства нетоксигенних штамiв C.diphtheriae серед практично здорових осiб для визначення перiоду епiдемiчного процесу.

10. Виявлено випередження максимальних показникiв розповсю-дженості дiфтерiйної iнфекцiї в закритих лiкувально-дiагностичних закладах. Для удосконалення епiдемiологiчного нагляду пропоновано органiзувати планомiрне бактерiологiчне обстеження на токсигеннi i нетоксигеннi коринебактерiї дифтерiї пацієнтів 1-2 iндикаторних закритих закладiв на кожнiй адмiнiстративнiй територiї для стеження за циркуляцiєю збудника.

11. Аналiз об'єктивностi деяких традицiйних показникiв, якi характеризували iнтенсивнiсть епiдемiчного процесу дифтерiйної iнфекцiї на окремих адмiнiстративних територiях, виявив коливання вiд гiпо- до гiпердiагностики у зв'язку з невизначенiстю загальних принципiв клiнiчної i лабораторної дiагностики дифтерiї на рiвнi держави.

Перелік робіт, що опубліковані за темою дисертації

1.Демiховська О.В., Царевський Ю.П., Калiнiна Г.П., Ісаєв В.І. Показники антитоксичного iмунiтету до дифтерiї та правця у хворих на дифтерiю// Дитячi iнфекцiї. Укр.мiжвiд. зб. - 1995.- Вип.23 - С.35-40

2. Демiховська О.В. Динамiка колективного iмунiтету та структури популяцiї збудника у зв'язку з активiзацiєю дифтерiї// Інфекцiйнi хвороби. - 1997.- №1. - С.12-16.

3. Демiховська О.В., Винарська О.І. Вплив додаткових ревакцинацiй проти дифтерiї на стан специфiчного та неспецифiчного iмунiтету у дiтей шкiльного вiку// Медичнi перспективи - 1997. - Т.2, №4.- C.83-86.

4. Демiховська О.В., Царевський Ю.П., Курилов Є.М., Калiнiна Г.П., Ісаєв В.І. Стан популяцiйного iмунiтету до дифтерiї в умовах епiдемiї // Медичнi перспективи - 1997. - Т.2, №2.- C.82-84.

5. Демiховська О.В., Красюк Л.С., Мороз Л.В. Адрiанова Ф.В. Причини захворюваностi та летальностi вiд дифтерiї дiтей в умовах епiдемiї// Дитячi iнфекцiї.Укр.мiжвiд.зб.- К.,1998.- Вип.24.- С.9-12.

6. Демiховська О.В., Полянчиков В.О., Курилов Є.М., Молодченко М.П., Огiренко О.Л. Шляхи вдосконалення дiагностики та реєстрацiї дифтерiї на сучасному етапi// Дитячi iнфекцiї.Укр.мiжвiд.зб.- К.,1998.- Вип.24.- С.42-46.

7.Демiховська О.В. Проблеми дiагностики дифтерiйної iнфекцiї на сучасному етапi // Медичнi перспективи - 1998. - Т.3, №4.- C.48-49.

8.Глушкевич Т.Г., Марценюк Н.И., Е.В.Демиховская, Жеребко Н.Н. Применение ПЦР-анализа для диагностики дифтерии: перспективы и проблемы// Український медичний часопис.- 1999.- 1(9).- С.145-147.

9.Глушкевич Т.Г., Демиховская Е.В., Жеребко Н.Н. Лабораторная диагностика дифтерии// Лабораторна діагностика.- 1998.- №4.- С.25-29.

10. Красюк Л.С., Мороз Л.В., Демiховська О.В. Вивчення причин захворюваностi на дифтерiю дiтей, щеплених проти цiєї iнфекцiї // Дитячi iнфекцiї.- К., 1999.- Вип.25.- С.9-12.

11. Демiховська О.В. Адгезивнi властивостi Corynebacterium diphtheria щодо еритроцитiв людини// Дитячi iнфекцiї.- К., 1999.- Вип.26.- С. 29-33.

12. Демиховская Е.В. Проблемы диагностики дифтерийной инфекции// Лiкарська справа.- 1999.- №.3. - C.129-131.

13. Демiховська О.В., Чудна Л.М., Оксiюк В.Г. Вивчення анатоксин-пов'язуючих та токсин-нейтралiзуючих властивостей протидифтерiйних антитiл у динамiцi iмунної вiдповiдi на ревакцинацiю у дорослих // Лабораторная диагностика.- 1999. - №1. - С.22-24.

14. Демиховская Е.В. Характеристика иммунного ответа на ревакцинацию дифтерийным анатоксином у лиц с низким уровнем циркулирующих антитоксических антител // Лабораторная диа-гностика.- 1999.- №2.- С.26-28.

15. Демiховська О.В., Чудна Л.М. Епiдемiя дифтерiї в Українi: пiдсумки i узагальнення// Укр. медичний часопис.- 1999.- 3(12).- С.56-58.

16. Демиховская Е.В. Дифтероиды и нетоксигенные Сorynebacterium diphtheriae в этиологии дифтерии //Мiкробiол.журнал.- 1999.- Т.61, №3.- С.81-89.

17. Демиховская Е.В., Глушкевич Т.Г., Жеребко Н.Н. Нетоксигенные коринебактерии дифтерии в эпидемиологическом аспекте // Международ. медиц. журнал.- 1999.- Т.5, №3.- С.114-116.

18. Демиховская Е.В. Оценка эффективности дополнительных ревак-цинаций детей против дифтерии и столбняка // Эпидемиология и инфекционные болезни.- 1999. - № 4. - С.

19. Демiховська О.В. Етiологiчний дiагноз в iнфекцiйнiй патологiї // Медичнi перспективи. - 1999.- Т.4, №3.- С.

20. Демиховская Е.В., Чудная Л.М., Харди И. Варианты имунного ответа на ревакцинацию дифтерийным анатоксином у взрослых// Журн. микроб., эпидемиол., иммунобиол. - 1999.- Т. , №5. - С.

21. Царевський Ю.П., Демiховська О.В., Ісаєв В.І. Оцiнка важкостi перебiгу дифтерii у зв'язку зi щепленiстю та наявнiстю антитоксичного iмунiтету у хворих //Матер. Конгресу Свiтової Федерацiї Українських лiкарських товариств.- Днiпропетровськ, 1994.- С.66.

22. Демиховская Е.В., Царевский Ю.П., Курилов Е.Н.,Бодорацкая Г.В. Структура заболевших дифтерией по привитости и наличию исходного антитоксического иммунитета// Акт. проблемы социальной медицины, организации здравоохр. и пути их дальнейш.развития в Украине.Сб.тр.- Дн-ск, 1994.- С.123-124.

23. Демиховская Е.В. К вопросу об эпидемиологической значимости носителей нетоксигенных штаммов коринебактерий // Акт. вопр. медицины и биологии. - Дн-ск, 1995.- Вып.6.- С.22.

24. Демиховская Е.В., Царевский Ю.П., Соколова И.Е., Прядко Л.А. Характеристика популяции возбудителя дифтерии в динамике эпиде-мического процесса // Современые тенденции в развитии медицины и здравоохр-ния.- Дн-ск, 1995.- С.46-47.

25. Демиховская Е.В., Царевский Ю.П., Исаев В.И., Курилов Е.Н., Калинина А.П. Характеристика эпидемического процесса дифтерии в Днепропетровской области// Матер. конф. "Акт.соц-гигиен. и клинико-эпидем. проблемы окруж.среды, инфекц.патологии".- Днепропетровск, 1996.- С.75-77.

26. Демиховская Е.В., Соколова И.Е., Панина Л.В. Внутривидовое типирование коринебактерий дифтерии, выделенных в Днепропет-ровской области // Матер. научно-практ.конф. "Акт.соц-гигиен. и клинико-эпидем. проблемы окруж.среды, инфекц.патологии".- Днепропетровск, 1996.- С.77-79.

27. Демiховська О.В. Адгезiя коринебактерiй дифтерiї на еритроцитах людини як прояв конституцiйного iмунiтету // Матер. ХIII з'їзду Укр.наук.товариства мiкроб.,епiдем.,паразiт.(9-11 жовтня 1996р).- Київ-Вiнниця,1996.- С.97-98.

28. Деміховська О.В., Прядко Л.О., Дікленко Т.В. Пряма бактеріоскопія як метод лабораторної діагностики дифтерії// Матер. ХIII з'їзду Укр.наук.товариства мiкроб.,епiдем.,паразiт.- Київ-Вiнниця, 1996.- С.110.

29.Демиховская Е.В., Царевский Ю.П., Белицкая Э.Н. Особенности коллективного иммунитета к дифтерии на территориях с различной степенью загрязнения атмосферного воздуха // III Мiжнародна конф. "Францiя та Україна, наук.-практ.досвiд у контекстi дiалогу нац.культур"(14-16 травня,1996)-Тези доповiдей.-Дн-ськ,1996.- т.2, ч.1.- С.94.

30.Demikhovskaya Ye.V.,Sokolova I.Y. Biology of Corynebacterium diphtheriae epidemic strains and their resistance to heavy metalls// Keystone Symposia on Molecular & Cellular Biology.- USA, 1996.- р.№ D7, 405.

31. Демиховская Е.В. К вопросу о биологических факторах активизации эпидемического процесса дифтерии// Тез. семинара-совещания "Акт.пробл. эпидемиол.,диагност.,профилакт. инф. б-ней.- Киев, 1997.- С.59.

32. Глушкевич Т.Г., Демиховская Е.В., Марценюк Н.И., Жеребко Н.Н. Частота обнаружения гена токсинообразования у нетоксигенных штаммов С.diphtheriae, циркулирующих в Украине// Матер. 2-й межд.конф. "Идеи Пастера в борьбе с инфекциями"(1-4 сентября 1998г).-С-Петерб, 1998.- С.180

33. Demikhovskaya Ye.V. The causes of vaccinated persons` illness with diphtheria in Ukraine// Procc.1-st Congr. Physicians Macedonian preventive medicine(October 6-10, 1998) Ohrid, Rep.Macedonia.- Scopie, 1998. - P.472.

34. Матвєєва І.М., Черткова І.М., Яковенко В.І., Деміховська О.В. та ін. Структура лабораторного аналізу для діагностики дифтерії// Мат. V з`їзду інфекціоністів України - Тернопіль, 1998.- С. 120-121.

35. Изучение поствакцинального иммунитета к дифтерии и столбняку у детей, проживающих в различных экологических условиях/ Демиховская Е.В., Яцина А.Г., Лисняк А.Н. и др. // Регуляция в живых системах.- Днепропетровск: ДГУ.- 1998.-С.51-52.

36. Карпова И.С., Корецкая Н.В., Демиховская Е.В. Лектины в изучении индивидуальной восприимчивости к дифтерийной инфекции// Матер. наук-практ. конф. "Сучасний стан медичної генетики в Українi" (19-20 травня 1999р.).- Київ,1999.- С.82-83.

37. Кarpova I.S.,Koretskaya N.V., Demikhovskaya E.V. Some properties of Diospyros kaki Th.Lectins// Abstracts of papers presented at Interlec 18. University of Portsmouth, UK.- 1999. - P.22.

38. Красюк Л.С., Демиховская Е.В. Причины заболевания дифтерией детей, привитых против этой инфекции// Матер. Всероссийской научно-практич. конф. "Детские инфекции на рубеже ХХ века: настоящее и будущее"(5-7 октября 1999г.)- С-Петерб., 1999.-

Анотації

Деміховська О.В. Мінливість епідемічного процесу дифтерії як результат взаємодії соціальної та біологічної підсистем. - Рукопис.- Дисертація на здобуття вченого ступеню доктора медичних наук за фахом - 14.02.-02.- епідеміологія. - Київський науково-дослідний інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського МОЗ України, Київ, 1999.

Епідемія дифтерії 90-х років ХХ століття розглядається як результат складних взаємовідносин між соціальною та біологічною підсистемами епідемічного процесу дифтерійної інфекції у вакцинальну еру. На пiдставi системного аналiзу усiх рiвнів взаємодiї гетерогенних популяцiй збудника дифтерiї та його хазяїна (людини) від субклiтинного рівня інфекційного процесу до глобальної системи епiдеміологічного нагляду визначено сучасний етап еволюцiї дифтерiйної iнфекцiї в соцiально-екологiчних умовах України i розроблено шляхи удосконалення епiдемiологiчного нагляду за дифтерiєю. Надана клiнiко-епiдемiологiчна характеристика дифтерiї 90-х рокiв в Українi на пiдставi офіційних даних. Проаналізовано імунологічну ефективність додаткових ревакцинацій ("імунокорекції") у дітей та вiковi особливостi iмунної вiдповiдi дорослих на ревакцинацію АДП-м. На основi вивчення структури популяцiї збудника у рiзнi перiоди епiдемiчного процесу визначено iндикаторнi бактерiологiчнi показники стану цiєї популяцiї та резервуари С.diphtheriae в мiжепiдемiчний перiод. Проаналізовано якість клінічної та лабораторної діагностики діфтерії. Розроблені методичні пiдходи до вивчення стану клітинних рецепторiв для дифтерiйного токсину за допомогою лектинів.

Ключові слова: дифтерія, епідемічний процес, системний аналіз, епідеміологічний нагляд, вакцинопрофілактика, Соrynebacterium diphtheriae, дифтерійний токсин.

Аннотация

Демиховская Е.В. Изменчивость эпидемического процеса дифтерии как результат взаимодействия социальной и биологической подсистем. - Рукопись.- Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности - 14.02.-02.- эпидемиология. - Киевский научно-исследовательский институт эпидемиологии и инфекционных болезней им. Л.В.Громашевского МЗ Украины, Киев, 1999.

Эпидемия дифтерии 90-х годов ХХ века рассматривается как результат сложных взаимоотношений между социальной и биологической подсистемами эпидемического процесса в вакцинальную эру. На основании системного анализа всех уровней взаимодействия гетерогенных популяций возбудителя дифтерии и его хозяина (человека) от субклеточного уровня инфекционного процесса до глобальной системы эпидемиологического надзора определен современный этап эволюции дифтерийной инфекции в социально-экологических условиях Украины и разработаны пути усовершенствования эпидемиологического надзора за дифтерией. Дана клинико-эпидемиологическая характеристика дифтерии 90-х годов в Украине по степени тяжести, локализации местного воспалительного процесса и характеру осложнений на основании сведений о 16 тыс. больных (88% официально зарегистрированных в 1992-1998гг). Показано, что мероприятия по вакцинопрофилактике в период эпидемии повлияли прежде всего на показатели тяжести течения дифтерии. Проанализована эффективность дополнительных ревак-цинаций ("иммунокоррекции") у детей и возрастные особенности иммунного ответа взрослых на 2-3-кратную ревакцинацию АДС-м. Показано, что среди взрослых, не имеюших защитного уровня противодифтерийных антитоксических антител, 53,6% реагируют на введение вакцины по типу вторичного, 27,3% - по типу первичного иммунного ответа; у 6,5% лиц отмечен слабый, медленный ответ, а 12,6% отнесены к рефрактерным лицам, не отвечающим на многократное введение анатоксина выработкой защитного уровня антител. Повышенная заболеваемость, смертность и летальность от дифтерии взрослых в возрасте 40-49 лет объясняется с позиций популяционной генетики: благодаря успехам массовой вакцинации и резкому снижению детской смертности от дифтерии в первом послевоенном поколении возросла доля рефрактерных к вакцинации в этой возрастной группе (до 19,2% по сравнению с 7,2% у лиц старше 18 лет). На основе изучения структуры популяции возбудителя в различные периоды эпидемического процесса, определены индикаторные бактериологические показатели состояния этой популяции (соотношение токсигенных и нетоксигенных штаммов C.diphtheriae, носительство нетоксигенных коринебактерий дифтерии среди практически здоровых лиц в закрытых учреждениях на 100 обследованных). С помощью полимеразной цепной реакции определено наличие неэкспрессирующегося гена токсинообразования у 10,3% нетоксигенных штаммов C.diphtheriae, выделенных в 12 областях Украины в 1997-98 годах. Проанализировано качество лабораторной и клинической диагностики дифтерии. Разработаны методические подходы к изучению состояния клеточных рецепторов для дифтерийного токсина с помощью лектинов.

Ключевые слова: дифтерия, эпидемический процесс, системний анализ, эпидемиологический надзор, специфическая профилактика, Corynebacterium diphtheriae, дифтерийный токсин

Summary

Demikhovska O.V. Changeability of diphtheria epidemic process as a result of social and biological subsystems` interaction. - Manuscript.- Thesis for degree of doctor of medical sciences on speciality - 14.02.02.- epidemiology.- Gromashevsky Kyiv Research Institute of Epidemiology and Infectious Diseases, Ministry of Health of Ukraine, Kyiv, 1999.

Diphtheria outbreak in the 90th of XX century is considered as a result of the complex interaction between social and biological factors of epidemic process during the vaccination era. The present stage of diphtheria evolution was determined by systemic analysis of the reciprocity of heterogenic populations of the patogene and the host (man) at all levels from cellular mechanisms of infection to the regional and global surveillance system. The main clinical and epidemiological features of diphtheria in Ukraine were described basing on official date of nearly 16000 cases of illness during 1992-1998 yrs. The immunological effectiveness of overschedule revaccinations for children and 2-times revaccination for adults was evaluated. C.diphtheriae population's structure and changes of its biotypes, toxigenicity and keeping of silent tox-gene during preepidemic, epidemic and early postepidemic periods was studed. The approach to the studying of the state and structure of cellular receptors for diphtheria toxin by plant lectins is worked out.

Key words: diphtheria, epidemic process, system analysis, epidemic surviellance, vaccinoprophylaxis, Corynebacterium diphtheriae, diphtheria toxin.

Размещено на Allbest.ru