Комплексне лікування перитоніту та профілактика його ускладнень (експериментально-клінічне дослідження)

З боку гуморального імунітету на 7-10 добу після операції виявлено збільшення як процентної, так і абсолютної кількості В-лімфоцитів. Збільшувалася концентрація IgM та IgG сироватки.

У обстежених нами хворих в усіх групах розвивався вторинний імунодефіцит, який проявлявся як з боку клітинного, так і гуморального імунітету. В результаті проведеного лікування в контрольній групі хворих на 7 - 10 добу процентний вміст Т-лімфоцитів залишався зниженим, складаючи 32,0+ 1,8% (Р<0,01). Достовірно низьким лишався вміст субпопуляцій Т-клітин (Т_х і Т_с). Решта показників імунограми покращувалася, але багато з них не відновлювалися.

При застосуванні КЛТ суттєво зростало абсолютне число Т-лімфоцитів на 7-10 добу після лікування, наближаючися до норми. Достовірно зростала кількість Т-активних лімфоцитів, дещо перевищуючи норму. Зазначено збільшення Т_с, Т_х, але їх рівень залишався нижче норми. Рівень IgG на 7-10 добу під впливом КЛТ підвищувався і його концентрація дещо перевищувала норму, підвищувався і рівень IgA. Зазначено підвищення фагоцитарної активності нейтрофілів.

У хворих, яким проводилася ентеросорбція ентеросгелем, статистично достовірно підвищувався на 7-10 добу вміст Т-лімфоцитів. Концентрація IgM, IgA на 7-10 добу наближалася до норми, а IgG дещо перевищувало норму на 14,4%. Фагоцитарний індекс також наближався до норми.

В групі хворих, що отримували тималін і тактивін, через 7-10 днів лікування суттєво збільшувався процентний вміст Т-лімфоцитів, але не досягав норми. Терапія, що проводилася, сприяла відновленню процентної і абсолютної кількості В-лімфоцитів. Збільшувалася кількість IgM та IgG, досягаючи норми. Концентрація IgA підвищувалася незначно. Функціональна активність нейтрофілів відновлювалася.

Проведені нами дослідження підтвердили розвиток імунодефіциту при перитоніті. КЛТ більш ефективно відновлює вміст Т_с, ентеросорбція ентеросгелем сприяла більш значному збільшенню Т-лімфоцитів, їх процентній та абсолютній кількості, пептиди тимуса значніше, ніж КЛТ та ентеросорбція, стимулювали ріст загального вмісту лімфоцитів у крові.

Однак, відновлення імунних показників у більшості хворих на розповсюджений перитоніт на день виписки не спостерігалося, що диктує необхідність проведення імунної реабілітації та спостереження за такими хворими до відновлення показників імунограми.

З середини 70-х років хірурги знову повернулися до методики «відкритого живота» при лікуванні тяжких форм перитоніту (Н.С. Макоха, 1984; В.П. Андрющенко и соавт, 1995; Н.Н. Волобуев и соавт., 1995; И.В. Люлько и соавт., 1996; В.Ф. Саенко и соавт., 1996; А.А. Гумеров и соавт., 1997; H. Bartels et. al., 1992; Singh et al., 1993; J. Janczy, 1995; D. Sleeman et al., 1995).

Програмована лапаростомія відноситься до одного із активних способів лікування тяжких форм перитоніту. Нами визначені такі показники до програмованої лапаростомії: загальний гнійний перитоніт в термінальній стадії, калові перитоніти та перитоніти з вираженою ендогенною інтоксикацією, поліорганною недостатністю; множинні міжкишкові абсцеси; запізнілі релапаротомії при післяопераційному гнійному перитоніті; розповсюджений або обмежений перитоніт в поєднанні з некрозом органів черевної порожнини, заочеревинної клітковини та неможливість повного усунення джерела перитоніту; перитоніт, спричинений анаеробними збудниками; після релапаротомій при наявності тотального нагноєння рани з некрозом черевної стінки; при підозрі виникнення неспроможності швів анастомозу; тромбоз мезентеріальних судин, після здійсненої тромбоектомії та резекції кишечника.

Програмована лапаростомія застосована у 63 хворих. Первинна програмована лапаростомія (ППЛС) застосована у 39 (61,9%) хворих, вторинна програмована лапаростомія (ВПЛС) - у 24 (38,1%).

Найбільш часто ППЛС застосовувалася у хворих з тромбозом мезентеріальних судин (24,1); каловим перитонітом в результаті перфорації пухлини (20,8%); панкреонекрозом (12,5); в той час як ВПЛС частіше застосовувалася при гангренозно-перфоративному апендициті (17,9%), панкреонекрозі (12,8%), виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки (10,3%), абсцесах черевної порожнини (10,3%).

Першу програмовану санацію черевної порожнини виконуємо через 24-48 годин. В більшості випадків кінцеве закриття черевної порожнини виконували через 3-4 програмовані релапаротомії, тобто через 9,3 + 1,4 дня. У 7 (11,1%) хворих виконувалося від 6 до 9 і більше програмованих релапаротомій. Померло 23 хворих. Летальність склала 36,5%. Летальність при запущених формах за період з 1986 по 1991 рр. склала 51,3%, тобто знизилася на 14,8%.

Нами вивчені ускладнення перитоніту і запропонована їх класифікація.

Ускладнення перитоніту розділені на 3 групи:

І. Ускладнення, пов'язані з основним захворюванням.

ІІ. Ускладнення, пов'язані з операцією.

ІІІ. Ускладнення, пов'язані з супутньою патологією.

Слід зазначити, що у одного й того ж хворого нерідко виникало по два і більше ускладнень, що утруднювало об'єктивно судити про ускладнення в процентному відношенні.

Розлитий і загальний перитоніт ми спостерігали у 545 хворих.

Прогресування перитоніту зазначено у 49 (8,9%) хворих. Частіше всього це ускладнення спостерігалося при гострому деструктивному апендициті, перфоративній виразці шлунку та 12-ти палої кишки, деструктивному панкреатиті та ін.

Післяопераційні інфільтрати зазначені у 17 (3,1%) хворих. Абсцеси черевної порожнини - у 46 (8,4%) хворих. За локалізацією абсцеси частіше всього спостерігалися в сальниковій сумці (19,6%), правій клубовій ямці (13,1%), серединні (6,5%), параколостомічні (13,1%). Рідше всього абсцеси локалізувалися в лівому піддіафрагмальному просторі (4,4%).

Сепсис ми спостерігали у 31 (5,7%). Початок сепсису супроводжувався ендотоксичним шоком у 3 (0,5%) хворих.

Рання післяопераційна спаєчна непрохідність кишечнику спостерігалася у 25 (4,6%) хворих.

Гнійний перитоніт спостерігався у 148 хворих, нагноєння операційної рани без спеціальних профілактичних заходів зазначено у 51 (34,5%) хворих, в термінальній стадії перитоніту - у 45,8%.

Евентрація зазначена у 6 (1,1%), кишкові свищі - у 9 (1,7%).

Із ускладнень, пов'язаних з супутньою патологією гострий інфаркт міокарду ускладнив післяопераційний період у 18 (3,3%), тромбоемболія легеневої артерії у 12 (2,2%), гостре порушення мозкового кровообігу зазначено у 5 (0,9%), пневмонії - у 43 (7,9%) хворих.

Таким чином, найбільш частим ускладненням післяопераційного періоду у хворих на перитоніт є нагноєння операційної рани.

На збільшення кількості нагноєнь післяопераційної рани при різних оперативних втручаннях вказують В.Н. Буценко і співавт., (1995); В.І. Гирля і співавт., (1995); О.Б. Зубков і співавт., (1995); Ф.Н. Ільченко і співавт., (1995); Н.Н. Каншин і співавт., (1995); В.К. Гостищев і співавт., (1997). За даними В.С. Земського і співавт., (1995) таке ускладнення у хворих на перитоніт зустрічається у 32-60% хворих. Джерелом мікрофлори, що спричиняє гнійно-запальне ускладнення, може бути екзогенна та ендогенна інфекція (В.К. Гостищев и соавт., 1997).

Патогенетично обґрунтованою причиною нагноєння операційної рани у хворих на перитоніт є інфікування її гнійним вмістом черевної порожнини.

Одним з ефективних заходів профілактики нагноєння післяопераційної рани є захист останньої від вмісту черевної порожнини.

Нами визначені такі фактори ризику виникнення нагноєння післяопераційної рани у хворих на перитоніт: похилий і старечий вік, гнійні перитоніти, технічні труднощі під час операції, додаткове розширення рани, ожиріння, розтин порожнистого органу, порушення асептики, тривале стискання рани ранорозширювачем, тривалі операції, цукровий діабет.

В клініці розроблений і застосований в клінічній практиці метод профілактики нагноєння операційної рани, що полягає в наступному: після розсікання шкіри та підшкірної клітковини на всю поверхню рани тонким шаром наноситься сорбент з наступним обкладанням рани марлевою серветкою, змоченою розчином хлоргексидину або декаметоксину. Додатково рана відмежовується бавовняною серветкою, яка разом з марлевою підшивається до апоневрозу.

При використанні аплікаційних сорбентів: полісорбу, імосгенту, імосдиніту нагноєння операційної рани у хворих на розлитий та загальний перитоніт зменшилися в 2,4 рази і склали 14,3%.

Таким чином, ефективним методом профілактики нагноєння операційної рани у хворих на перитоніт є застосування аплікаційних сорбентів - імосгента в поєднанні з імосдинітом.

Абсцеси черевної порожнини є грізним ускладненням післяопераційного періоду хворих, що перенесли перитоніт. Лікування абсцесів, як правило, оперативне. Нами розроблений метод лікування внутрішньочеревних абсцесів, що грунтується на формуванні регіонарної лапаростоми із застосуванням аплікаційних сорбентів, що мають пролонговану антимікробну дію. Запропонований спосіб лікування внутрішньочеревних абсцесів відрізняється від відомих тим, що для профілактики затікання рідини у вільну черевну порожнину остання відмежовується марлевим тампоном, який виводиться через рану разом з дренажами, на рану накладають шви через всі шари за Донаті, формується регіонарна лапаростома, попередньо ввівши в порожнину абсцесу імосгент в поєднанні з імосдинітом. При застосуванні традиційного способу лікування внутрішньочеревних абсцесів рецидив абсцесу спостерігався у 3 (9,09%) хворих. В групі хворих, яким застосовувався запропонований спосіб, рецидивів абсцесу ми не спостерігали.

Найбільш маловивченим ускладненням післяопераційного періоду у хворих на перитоніт є дисбактеріоз.

Дисбактеріоз - це зменшення кількості кишечної палички, міграція її в інші порожнини, поява у цих мікробів гемолітичної активності, збільшення вмісту стафілококів, протею (С.Н. Красноголовец, 1989).

Г.І. Кузнєцова (1975) поділяє дисбактеріоз на 4 форми. Автор вважає, що стадія дисбактеріозу є послідовним єдиним процесом. В першій стадії зменшується вміст лактобацил, кількість і властивість інших представників мікрофлори не змінюється. В другій стадії дисбактеріозу зникають біфідумбактерії, а кишечна паличка уповільнено ферментує лактозу, в третій переважають гемолізуючі мікроорганізми та дріжджоподібні гриби, в четвертій - виникають глибокі порушення складу і властивостей мікробів, значно підвищується кількість протею.

Бактеріологічні дослідження тонкої кишки з порушеною моторною функцією показали її надлишкову колонізацію мікроорганізмами (до 20 видів) з концентрацією їх від 10⁷ до 11¹² КОЕ/мл. (Э.А. Нечаев и соавт., 1993).

В своїх дослідженнях І.Н. Бондаренко, (1997) довів наявність дисбактеріозу у всіх хворих (обстежено 32 особи), оперованих з приводу гострих захворювань органів черевної порожнини і, що дисбактеріоз прогресує в післяопераційному періоді. Застосування біоспорину до 6 разів на добу зменшує кількість випадків прогресування дисбактеріозу в 1,8 рази.

Ми провели дослідження на дисбактеріоз у 28 хворих на розлитий та загальний перитоніт. Всі вказані хворі одержували масивну антибіотикотерапію. Дисбактеріоз І ступеня діагностований у 4 (14,28%) хворих, ІІ ступеня - у 11 (39,29%), ІІІ - у 10 (37,72%) та IV ступеня- у 3 (10,7%) хворих.

Корекція дисбактеріозів є принципово необхідною умовою ефективної терапії хворих на перитоніт.

Нами проведена порівняльна ефективність препаратів, коригуючих мікрофлору кишечнику (лактобактерину, ПМС і лактогелю). Вказані препарати призначалися хворим, починаючи з другої, третьої доби післяопераційного періоду. Еубіотична ефективність лікування оцінювалася за наявністю в фекаліях умовно-патогенних мікроорганізмів, гемолітичних мікроорганізмів, кількості біфідо - та лактобактерій. Найкращі результати одержані при застосуванні комплексного препарату «Лактогель». Застосування лактогелю усуває умовно-патогенні та гемолітичні мікроорганізми, формує високий вміст аутохтонних мікробів.

Слід зазначити, що у жодного із обстежених хворих на момент виписки із стаціонару ми не зазначили відновлення мікрофлори кишечнику, що диктує необхідність проведення реабілітації хворих, які перенесли перитоніт.

Аналіз літературних даних щодо летальності при перитоніті виявив дві обставини: виражену неоднозначність і незадоволеність клініцистів результатами лікування хворих на перитоніт, що спонукає вчених до пошуків шляхів профілактики перитоніту і покращення результатів лікування цього грізного захворювання.

Летальність при перитоніті залежить від багатьох факторів: термінів госпіталізації, від проведеної передопераційної підготовки, своєчасності оперативного втручання, його адекватності, розповсюдженості процесу, давності захворювання, стану захисних сил організму, виду збудника (його вірулентності та патогенності), віку хворого, супутньої патології, кваліфікації хірурга, анастезіолога, здійснюваної терапії.

За нашими даними при місцевому перитоніті летальність склала 1,7% (14) хворих, дифузному - 3,2% (10) хворих, при розлитому та загальному - 26,8% (146) хворих. Летальність в реактивній стадії розлитого та загального перитоніту склала 9,1%, в токсичній і термінальній - 33,9%.

У віці до 21 року не помер ні один хворий, у віці 21-60 років (працездатний вік) померло 50 (29,5%) хворих, у віці 60-81 і більше померло 120 (70,5%) хворих.

В першу добу померло 39 (20,9%) хворих.

Протягом 1-3 діб перебування хворих в стаціонарі померло 40,5% хворих, що у більшості випадків пов'язано з пізньою госпіталізацією.

Летальний кінець в реактивній стадії перитоніту був зумовлений, в основному, ускладненнями з боку серцево-судинної системи, легенів, стресовими виразками шлунково-кишкового тракту, кровотечами з них, ускладненнями супутніх захворювань.

Впровадження в клінічну практику активних методів лікування перитоніту дозволило покращити результати лікування хворих на перитоніт, загальна летальність знизилася в 1,3 рази, при запущених формах перитоніту - в 1,4 рази.

Основною причиною летальних результатів при перитоніті є прогресуючий ендотоксикоз (74,3%), гнійно-септичні ускладнення (79,8%), що призводять до поліорганної недостатності в 84,3% випадків.

Висновки

1. Перитоніт - це складне захворювання полімікробної етіології, при якому провідним симптомокомплексом є ендотоксикоз, що спричинює вторинний імунодефіцит внаслідок розвитку гіпоксичних станів в організмі в усіх трьох стадіях перитоніту. Найбільш виражена гіпоксія відмічається в термінальній стадії перитоніту, яка супроводжується значними порушеннями в обміні аденілових нуклеотидів, підвищенням вмісту молочної та піровиноградної кислот в крові хворих.

2. В експерименті при введенні щурам антицитохромоксидазної сироватки з різними титрами антиферментних антитіл, що спричинює розвиток вторинного імунодефіциту внаслідок формування тканинної гіпоксії, зазначається фазовий характер процесів енергозабезпечення в клітинах лімфоїдних органів. Попереднє введення цитохрому С щурам з вторинним імунодефіцитом викликає тенденцію до відновлення енергозабезпечення в клітинах лімфоїдних органів, що зумовлює необхідність включення в комплексну терапію хворих на перитоніт препарату цитохрому С.

3. В токсичній і термінальній стадіях перитоніту у хворих розвивається вторинний імунодефіцит, який проявляється порушенням як клітинного, так і гуморального імунітету. Вираженість цих порушень знаходиться в корелятивному зв"язку з тяжкістю ендотоксикозу. Комбінована лазерна терапія сприяє збільшенню IgG і IgM, поліпшує фагоцитоз. Ентеросорбція ентеросгелем значно підвищує вміст Т-лімфоцитів, пептиди тимуса - стимулюють ріст загального вмісту лімфоцитів у крові. Враховуюючи відмінність в механізмі дії комбінованої лазерної терапії, ентеросорбції, пептидів тимуса, необхідно їх включати в комплексне лікування перитоніту в залежності від показників імунограми.

4. В патогенезі гострого перитоніту суттєву роль відіграють порушення процесів аеробного енергозабезпечення тканин організму, що супроводжується накопиченням продуктів перекисного окислення ліпідів в крові хворих. Значне накопичення продуктів перекисного окислення ліпідів відмічається в токсичній і термінальній стадіях. Підвищення активності потужної антиоксидантної ланки (активності каталази) не забезпечує детоксикацію організму від вільнорадикальних продуктів перекисного окислення ліпідів, що зумовлює необхідність включення в комплексне лікування цим хворим антигіпоксантів, антиоксидантів, мембранопротекторів.

5. В токсичній і термінальній стадіях перитоніту розвивається реакція ендотоксикозу за типом «стресу», яка супроводжується накопиченням великої кількості токсичних продуктів перекисного окислення ліпідів в крові хворих. Збереження в післяопераційному періоді високого рівня лейкоцитарного індексу інтоксикації, молекул середньої маси, продуктів перекисного окислення ліпідів або їх різке збільшення свідчать про прогресування запалення, або виникнення гнійно-запальних ускладнень, пов» язаних з некрозом тканин.

6. В результаті комплексного лікування перитоніту, що включає і ентеросорбцію ентеросгелем, виявлена достовірна тенденція відновлення показників рівня перекисного окислення ліпідів, АТФ, АДФ, суми нуклеотидів.

7. Гіпотонічний антисептичний розчин, введений в черевну порожнину, гальмує фазу ексудації при перитоніті, стимулює процес резорбції, сприяючи регресу запалення в очеревині. Застосування гіпотонічного антисептичного розчину в комплексному лікуванні перитоніту покращує результати лікування, зменшує кількість внутрішньочеревних ускладнень.

8. Кремнійорганічний полімер поліметилсилоксан є високоефективним і як ентеросорбент, і як матриця для іммобілізації лікарських засобів. Комплексні препарати на його основі - імосгент та імосдиніт є потужними антимікробними препаратами широкого спектра дії з пролонгованим ефектом в профілактиці нагноєння післяопераційної рани та лікуванні внутрішньочеревних абсцесів.

9. Грізним ускладненням перитоніту є його прогресування, евентрація, внутрішньочеревні абсцеси. Запропонований спосіб лікування внутрішньочеревних абсцесів з застосуванням імосдиніту та імосгенту простий, атравматичний, не пов'язаний з ризиком ускладнень. Антимікробні препарати нітазол та гентаміцин, іммобілізовані на поліметилсилоксані, мають пролонговану дію, що забезпечує їх високу концентрацію у вогнищі запалення.

10. Факторами підвищеного ризику виникнення нагноєння післяопераційної рани у хворих на перитоніт є: порушення асептики, ожиріння, тривале здавлювання рани ранорозширювачем, тривалі операції, цукровий діабет. Нагноєння післяопераційної рани у хворих на гнійний перитоніт без застосування цілеспрямованих методів профілактики відмічено у 34,5% хворих, в термінальній стадії перитоніту - у 45,8%. При використанні комплексу заходів, що включають і аплікаційні сорбенти (полісорб, імосгент, імосдиніт та ін.), нагноєння післяопераційної рани зменшилися в 2,4 рази і становили 14,3%.

11. Лапаростомія з програмованою санацією черевної порожнини в поєднанні з ентеросорбцією ентеросгелем є ефективним методом комплексного лікування тяжких форм перитоніту. Летальність в цій групі хворих знизилася з 51,3 до 36,5%.

12. Основною причиною летального кінця у хворих на перитоніт є гнійно-септичні ускладнення та поліорганна недостатність, що спостерігалася у 84,3% померлих хворих. В результаті застосування в комплексному лікуванні комбінованої лазерної терапії, ентеросорбції, гіпотонічного антисептичного розчину для промивання черевної порожнини, сорбційних препаратів загальна летальність знизилася в 1,3 рази, при запущених формах перитоніту - в 1,4 рази.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Довідник з медичної допомоги на догоспітальному етапі / Зозуля І.С., Вершигора А.В., Адамович Т.В., Волошин В.О., Ганджа Т.І., Городченко Л.І., Довгалюк І.О, Ковалевський В.Б., Костюк О.К., Курашов О.В., Несукай В.А., Обозинська Л.А., Поліщук Л.Л., Рощин Г.Г., Соколов М.Ф., Тутченко М.І., Худошин В.К., Батін В.О., Біляева О.О., Слонецький Б.І. - К.: Здоров'я, 1998. - 198 с.

Невідкладна хірургія захворювань та пошкоджень органів черевної порожнини та урогенітального тракту. Учбовий посібник для лікарів-інтернів / Радзіховський А.П., Бабенко В.І, Біляєва О.О., М'ясников В.Г, Казмірович І.Е, Мендель М.А., Теслюк І.І. - К., 1995. - 32 с.

Кавкало Д.Н, Назимок Н.Ф., Беляева О.А., Абоянц Р.К. Лечение гнойно-воспалительных процессов рентгенооблучением в сочетании с местным применением коллоцилла // Клин. хирургия. - 1984. - №1. - С. 7 - 10.

Скрипниченко Д.Ф., Шапринский В.А., Беляева О.А. Релапаротомии после аппендэктомии // Клин. хирургия. - 1992. - №3. - С. 53 - 55.

Радзиховский. А.П., Беляева О.А., Бабенко В.И., Гордийчук П.И. Классификация перитонита // Клін. хірургія. - 1996. - №2-3. - С. 48.

Радзиховский А.П. Бабенко В.И., Беляева О.А., Гордийчук П.И, Мендель Н.А., Теслюк И.И. Хирургическое лечение перитонита и других осложнений острого холецистита // Клін. хірургія. - 1996. - №2-3. - С. 47 - 48.

Беляева О.А., Бабенко В.И., Мендель Н.А. Особенности лечебной тактики при перитоните, обусловленном острым холециститом // Клін. хірургія. - 1996. - №2-3. - С. 8.

Беляева О.А. Клиническое обоснование энтеросорбции при распространенном перитоните // Архив психиатрии. - 1996. - №10-11. - С. 92 - 93.

Беляева О.А. Пути снижения летальности при перитоните // Клін. хірургія. - 1996. - №2-3. - C. 7 - 8.

Радзиховский А.П., Мендель Н.А., Беляева О.А. Способ внутриполостной лазерной терапии при перитоните // Клін. хірургія. - 1997. - №7-8. - С. 93.

Біляева О.О. Спосіб профілактики нагноєння операційної рани у хворих з перитонітом // Клін. хірургія. - 1998. - №7. - С. 52.

Беляева О.А. Способ интраоперационного диализа кишечника при перитоните // Клін. хірургія. - 1998. - №6. - С. 44 - 45.

Беляева О.А. Применение лапаростомии в комплексе лечения распространенного перитонита // Клін. хірургія. - 1998. - №5. - С. 52.

Беляева О.А., Пеньковская Н.П. Некоторые патобиохимические аспекты патогенеза перитонита // Анналы хирургической гепатологии. - 1998. - Т.3, №3. - С. 353 - 354.

Беляева О.А., Шевченко Ю.Н. Аппликационные сорбенты нового поколения на основе кремнийорганических пористых матриц, как средство профилактики нагноения ран у больных с перитонитом // Анналы хирургической гепатологии. - 1998. - Т.3, №3. - С. 344 - 345.

Беляева О.А., Пеньковская Н.П. Нарушения биохимических показателей при перитоните и их коррекция // Клін. хірургія. - 1998. - №4. - С. 20.

Беляева О.А., Пеньковская Н.П. Энергетические процессы при перитоните и экспериментальном иммунодефиците // Український медичний часопис. - 1998. - №5 (7). - С. 131 - 135.

Мамчич В.И., Улитовский И.В., Савич Е.И., Знаменский В.А., Беляева О.А. Анаэробно-аэробная инфекция при остром аппендиците // Хирургия. - 1998. - №1. - С. 26 - 29.

Біляева О.А., Шевченко Ю.М. Застосування композиційного біокремнійорганічного сорбційного препарату імосдиніту для лікування анаеробноі інфекції в хірургії // Клін. хірургія. - 1998. - №12. - С. 23 - 27.

Беляева О.А. Лечение внутрибрюшного абсцесса // Клін. хірургія. - 1998. - №7. - С. 32 - 33.

Скуратівський М.Ф., Біляєва О.О., Меньшова М.О., Пеньковська Н.П., Коруля В.А., Степачова Т.І., Прилепова І.А., Лисенко О.В. Проявлення та деякі механізми розвитку вторинного імунодефіциту при соматичних захворюваннях // Фізіологічний журнал. - 1998. - Т.44, №4. - С. 112.

А.с. 1732992 СССР, А61 К 31/00, А 61 В 17/00. Способ лечения перитонита / И.А. Покидько, М.И. Покидько, О.А. Беляева (СССР). - Заявлено 18.04.89; Опубл. 15.05.92, Бюл. №18. - 4 с.

А.с. 1816433 СССР, А61 В 10/00. Способ диагностики спаечного процесса / И.А. Покидько, М.И. Покидько, Ю.В Крушевский, О.А. Беляева (СССР). - Заявлено 8.10.90; Опубл. 23.05.93, Бюл. №19. - 6 с.

Рішення про видачу патенту на винахід 98084207 Україна, МПК 5 А61В 17/00, 6 А 61 К 33/00, 6 А 61 F 13/15. Спосіб профілактики нагноєння післяопераційних ран / О.О.Біляєва, А.П. Радзіховський, В.В.Біляєв. - Заявл. 03.08.98; Дата прийняття рішення 24.12.98.

Рішення про видачу патенту на винахід 98105642 Україна, МПК 6 А61В 17/00, 6 А61В 19/00. Спосіб лікування внутрішньочеревних абсцесів / О.О. Біляєва, Ю.М. Шевченко. - Заявл. 27.10.98; Дата прийняття рішення 08.02.99.

Рішення про видачу патенту на винахід 98105639 Україна, МПК 6 А 61К 31/10, А61К 31/425, С07F 7/02. Препарат «Імосдиніт» для профілактики та лікування анаеробної інфекції та спосіб його одержання / Ю.М. Шевченко, О.О. Біляєва. - Заявл. 27.10.98; Дата прийняття рішення 10.02.99.

Рішення про видачу патенту на винахід 98105640 Украина, МПК 6 А61К 31/10, А61К 31/425, С01F 7/02. Препарат «Імосдиніт-паста» для профілактики та лікування анаеробної інфекції та спосіб його одержання / Ю.М. Шевченко, О.О. Біляєва. - Заявл. 27.10.98; Дата прийняття рішення 10.02.99.

Беляева О.А., Капленко Н.Н., Иванова Е.С., Шаталова Л.М. Форсированный диурез в комплексном лечении перитонита // Тезисы научно - практической конференции «Новое в диагностике и лечении патологии органов брюшной полости. Актуальные вопросы хирургии». - Киев. - 1990. - С. 15 - 16.

Беляева О.А., Савич Е.И., Знаменский В.А., Вайнагий Т.М., Шапринский В.А. Разработка иммобилизованных препаратов для лечения неклостридиальной анаэробной инфекции // Тезисы научно - практической конференции «Новое в диагностике и лечении патологии органов брюшной полости. Актуальные вопросы хирургии». - Киев. - 1990. - С. 17 - 19.

Беляева О.А., Покидько М.И., Покидько И.А. Применение закона осмоса в лечении перитонита // Сборник работ международной конференции по проблемам медицины катастроф. - Киев: АМООК. - 1992. - Том ІІ. - С. 46 - 47.

Біляєва О.О. Сучасні методи діагностики та лікування гострого гнійного перитоніту // Збірник наукових праць, присвячений 75-річному ювілею КДІУЛ. - Київ. - 1993. - С. 15 - 16.

Беляева О.А., Знаменский В.А., Савич Е.И., Мендель Н.А. Диагностика неклостридиальной анаэробной инфекции при перитоните // ІІ Укр. науково - практична конференція з невідкладної допомоги «Актуальні питання невідкладної допомоги». - Одесса. - 1994. - С. 211 - 213.

Біляєва О.О. Лікування розповсюдженого перитоніту з застосуванням ентеросорбентів // Тези ІІ Укр. науково - практ. конференції. з невідкладної допомоги «Актуальні питання невідкладної допомоги». - Одеса. - 1994. - С. 71 - 72.

Біляєва О.О. Методика виконання оперативного втручання при загальному гнійному перитоніті // Тези доповід. першого (ХYІІ) з'їзду хірургів України. - Львів: Світ. - 1994. - С. 359.

Радзиховский А.П., Беляева О.А., Гордийчук П.И., Мендель Н.А. Эндолимфатическое введение антибиотиков при перитоните // Материалы респ. научно - практ. конф. по проблеме «Хирургическое лечение рецидивирующих гастро-дуоденальных язв и их осложнений». - К.: Здоровья. - 1995. - С. 128 - 129.

Белый В.Я., Беляева О.А. Роль молекул средней массы (МСМ) и микроциркуляторного русла в синдроме эндотоксикоза при перитоните // Тезисы докл. научно - практ. конф. хирургов Украины «Гнойно-септические осложнения в неотложной хирургии». - Харьков. - 1995. - С. 190 - 191.

Біляєва О.О. Значення мікробіологічної діагностики для ефективної профілактики та лікування перитонітів // Матеріали ХІІІ з'їзду Укр. наукового товариства мікробіологів, епідеміологів та паразитологів ім. Д.К. Заболотного «Актуальні проблеми мікробіології, епідеміології, паразитології та профілактики інфекційних хвороб». - К. - Вінниця. - 1996. - С. 234.

Біляєва О.О. Профілактика нагноєння післяопераційної рани у хворих з перитонітом за допомогою полісорба // Матеріали респ. науково - практ. конф. «Актуальні проблеми невідкладної хірургії органів черевної порожнини та урогенітального тракту». - К. - 1996. - С. 102 - 103.

Белый В.Я., Беляева О.А. Патогенетическая терапия эндотоксикоза при распространенном перитоните // Материалы респ. научно - практ. конф. «Диагностика и хирургическое лечение заболеваний и повреждений внепеченочных желчных протоков». - К.: КМАПО МЗ Украины. - 1996. - С. 64 - 65.

Біляєва О.О., Мендель М.А. Імунологічні порушення при перитоніті та їх корекція // Материалы республиканской научно - практ. конф. «Диагностика и хирургическое лечение заболеваний и повреждений внепеченочных желчных протоков». - К.: КМАПО МЗ Украины. - 1996. - С. 118 - 119.

Беляева О.А. Сравнительная оценка сорбционных препаратов для профилактики нагноения лапаротомной раны при перитоните // Первый Белорусский международн. конгресс хирургов. - Витебск. - 1996. - С. 154 - 156.

Белый В.Я., Радзиховский А.П., Беляева О.А. Роль пареза желудочно-кишечного тракта в синдроме эндотоксикоза при перитоните // Матеріали респ. науково - практ. конф. «Актуальні проблеми невідкладної хірургії органів черевної порожнини та урогенітального тракту». - К. - 1996. - С. 100 - 102.

Радзіховський А.П., Біляєва О.О., Мендель М.А., Панов Ф.І., Бенщеляль О. Лікування перитонітів з використанням комбінованої лазерної терапії // Матеріали республіканської науково - практ. конф. «Актуальні проблеми невідкладної хірургії органів черевної порожнини та урогенітального тракту». - К. - 1996. - С. 113 - 114.

Шевченко Ю.Н., Беляева О.А. Перспективы создания препаратов сорбци-онно-детоксикационного действия на основе пористых кремнийорганических матриц // Збірник наукових праць І науково - практ. конф. «Біосорбційні методи і препарати в профілактичній та лікувальній практиці». - К. - 1997. - С. 10 -15

Беляева О.А. Влияние комплексных препаратов на основе кремнийорганических адсорбентов и пробиотико-фитосорбционных композиций на результаты лечения больных с перитонитами // Збірник наукових праць І науково - практ. конф. «Біосорбційні методи і препарати в профілактичній та лікувальній практиці». - К. - 1997. - С. 36 - 38.

Біляєва О.О., Савич О.І., Знаменський В.О., Шевченко Ю.М. Застосування сорбційних препаратів у комплексному лікуванні перитоніту // Збірник наукових праць співробітників КМАПО по закінчених та перехідних НДР за 1990-1996 роки. - К. - 1997. - С. 53 - 54.

Беляева О.А. Диагностика перитонита и некоторые аспекты его лечения // Збірник наукових праць співробітників КМАПО по закінчених та перехідних НДР за 1990-1996 роки. - К. - 1997. - С. 49 - 51.

Радзіховський А.П., Біляєва О.О., Мендель М.А., Біляєв В.В. Патогенетична корекція показників імунітету при перитоніті // Матеріали міжнародної наукової конф. «Актуальні питання сучасної хірургії». - Ужгород. - 1997. - С. 204.

Біляєва О.О., Савич О.І, Біляєв В.В. Результати лікування перитоніту за допомогою нових сорбційних препаратів // Матеріали міжнародної наукової конф. «Актуальні питання сучасної хірургії». - Ужгород. - 1997. - С. 203.

Радзиховский А.П..Биктимиров В.В, Покидько М.И., Беляева О.А. Влияние гипотонического раствора антисептика на мезотелий брюшины в эксперименте при перитоните // Сборник научных работ, посвящ. 75-летию кафедры хирургии КМАПО МЗ Украины «Новые технологии в хирургии». - К.: Арт График. - 1997. - С. 173 - 174.

Радзиховский А.П., Беляева О.А., Покидько М.И., Покидько И.А., Беляев В.В. Использование гипотонического раствора антисептика в комплексном лечении перитонита // Сборник научных работ, посвящ. 75-летию кафедры хирургии КМАПО МЗ Украины «Новые технологии в хирургии». - К.: Арт График. - 1997. - С. 172 - 173.

Беляева О.А. Патогенетические аспекты профилактики нагноения операционной раны у больных перитонитом // Сборник научных работ, посвящ. 75-летию кафедры хирургии КМАПО МЗ Украины. «Новые технологии в хирургии». - К.: Арт График. - 1997. - С. 156 - 157.

Біляєва О.О., Корольов Ю.Н. Динаміка молекул середньої маси (МСМ) у хворих розповсюдженим перитонітом // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім. П.Л. Шупика. - К. - 1998. - Вип.7, кн. 2. - С. 4 - 6.

Скуратовський М.Ф., Біляєва О.О., Степачова Т.І., Коруля В.О., Мендель М.А., Прилепова І.А. Вторинна імунна недостатність при перитоніті та ії корекція // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім. П.Л. Шупика. - К. - 1998. - Вип.7, кн. 2. - С. 221 - 226.

Беляева О.А., Пеньковская Н.П. Роль энергетического обмена лимфоид-ной ткани в формировании иммунологической реактивности и резистентности организма // Збірник робіт наукової конф. «Актуальні проблеми панкреатогепато-біліарної та судинної хірургії» - К.: Клін. хірургія. - 1998. - С. 343 - 346.

Беляева О.А. Дренирование кишечника при перитоните // Збірник робіт наукової конф. «Актуальні проблеми панкреатогепатобіліарної та судинної хірургії» - К.: Клін. хірургія. - 1998. - С. 342 - 343.

Біляєва О.О. Роль перекисного окислення ліпідів в патогенезі перитоніту // Сборник работ научно - практ. конф., посвященной 15-летию кафедры хирургических болезней «Актуальные вопросы неотложной хирургии органов брюшной полости». - Харьков. - 1998. - С. 73 - 74.

Беляева О.А. Интраоперационный «лаваж» брюшной полости при распространенном перитоните // Збірник наукових робіт ІІ Конгресу хірургів України. - Київ - Донецьк: «Клінічна хірургія», 1998. - С. 8 - 9.

Шевченко Ю.Н., Слинякова И.Б., Беляева О.А. Препараты сорбционно-детоксикационного действия на основе пористых кремнийорганических матриц // Материалы ІІІ-й Белорусской научно - практ. конф. «Эфферентные и физико-химические методы терапии». - Могилев. - 1998. - С. 236 - 250.

Размещено на Allbest.ru