Оптимізація вибору та підвищення ефективності методів променевої діагностики захворювань нирок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут урології та нефрології АМН УКРАЇНИ

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

ОПТИМІЗАЦІЯ ВИБОРУ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕТОДІВ ПРОМЕНЕВОЇ ДІАГНОСТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ НИРОК

Лісовий Володимир Миколайович

Київ - 1999

Анотації

Лісовий В.М. Оптимізація вибору та підвищення ефективності методів променевої діагностики захворювань нирок. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.06 - урологія. - Інститут урології та нефрології АМН України, Київ, 1999.

Дисертацію присвячено питанням розробки науково-методичних положень, що підвищують ефективність комплексної променевої діагностики захворювань нирок шляхом розвитку теоретичних основ, удосконалення існуючих і аналізу можливостей клінічного використання нових урорадіологічних методів.

Проведено аналіз діагностичної ефективності променевих методів дослідження при основних захворюваннях нирок: ультразвукового, радіонуклідного, термографічного, комп'ютерної томографії та ядерно-магнітно-резонансної томографії. Вивчено морфометричні показники нирок стосовно променевих методик. Експерементально обгрунтована можливість використання НВЧ-візуалізації нирок.

На основі багатофакторного аналізу показників діагностичної ефективності розроблено діагностичний алгоритм, що дозволяє оптимізувати вибір і підвищити ефективність методів променевої діагностики захворювань нирок.

Ключові слова: нирка, уролітіаз, новоутворення, пієлонефрит, ультрасонографія, сцитніграфія, термографія, комп'ютерна томографія, магнітнорезонансна томографія.

Лесовой В.Н. Оптимизация выбора и повышение эффективности методов лучевой диагностики заболеваний почек. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.06 - урология.

- Институт урологии и нефрологии АМН Украины, Киев, 1999.

Диссертация посвящена вопросам разработки научно-методических положений, которые повышают эффективность комплексной лучевой диагностики заболеваний почек путем развития теоретических основ, усовершенствования существующих и анализа возможностей клинического использования новых урорадиологических методов.

Проведен анализ диагностической эффективности лучевых исследований при основных заболеваниях почек: ультразвукового, радионуклидного, термографического, компьютерной томографии и ядерно-магнитно-резонансной томографии. Изучены морфометрические показатели почек применительно к лучевым методикам. Експерементально обоснована возможность использования СВЧ-визуализации почек.

Проведен сравнительный анализ диагностических возможностей различных ультразвуковых аппаратов, на основании которого установлено, что для проведения достаточно информативной ультразвуковой диагностики состояния почек, необходимо использовать только цифровые аппараты с градацией серой шкалы не ниже 64 и с секторными и конвексными датчиками частотой 3,0-3,5 и 5,0 МГц, что позволяет на высоком диапевтическом уровне осуществлять диагностические и лечебные вмешательства.

Проведены радионуклидных исследований последовательно фильтруемым и секретируемым РФП. Оценена степень функциональной ассиметрии в правой и левой почках при различных патологических процессах. Результаты показали возможность не только диагностики степени функциональных нарушений, но и дифференциальной диагностики заболеваний почек.

Сравнительная характеристика результатов термографического исследования больных с основными заболеваниями почек показала достоверное наличие термоассиметрии при мочекаменной болезни (в зависимости от выраженности обструктивного фактора и функционального состояния почек), острых воспалительных процессах в почках, злокачественных опухолях почек (без взаимосвязи с локализацией опухолевого узла).

Установлена высокая диагностическая достоверность рентгеновской компьютерной томографии как при доброкачественных, так и при злокачественных новообразованиях почек. При кистах почек КТ следует считать методом выбора, а при раке почки - несомненность установления стадии опухоли возрастает с ростом стадии. Анализ показателей ядерно-магнитно-резонансной томографии показал более четкое отграничение опухолевой ткани от элементов почки и окружающих тканей и органов, чем компьютерная томография. Существенные преимущества перед КТ отмечены при использовании ЯМРТ в выявлении опухолевого тромбоза почечной и нижней полой вены, благодаря возможности получения изображения в трёх проекциях.

Проведены экспериментальные исследования возможности использования сверхвысокочастотного электромагнитного поля для визуализации неоднородностей в биологических тканях с помощью разработанного измерительного комплекса. Результаты показали адекватность описания прохождения СВЧ-излучения через биообъект с предложенной математической моделью и возможность визуализации биологических тканей и органов, в т.ч. почек, с помощью СВЧ-излучения.

На основе многофакторного анализа показателей диагностической эффективности разработан диагностический алгоритм, который позволяет оптимизировать выбор и повысить эффективность методов лучевой диагностики заболеваний почек.

Ключевые слова: почка, уролитиаз, новообразования, пиелонефрит, ультрасонография, сцитниграфия, термография, компьютерная томография, магнитнорезонансная томография.

Lesovoy V.N. Optimization of a choice and rising of efficiency of methods of radial diagnostics of kidneys diseases. - Manuscript.

Dissertation on competition of a scientific degree of the doctor of medical sciences on a specialty 14.01.06 - urology. - Institute of a urology and nephrology AMS of Ukraine, Kiev, 1999.

The dissertation is devoted to questions of development is scientific - methodical of positions, which raise efficiency of complex radial diagnostics of kidneys diseases by development of theoretical bases, improvement existing and analysis of opportunities of clinical use new methods of uroradiology.

Analysis of diagnostic efficiency of radial researches of kidneys is carried spent: ultrasonic, radionuclear, thermography, computer tomography and nuclear-magnetic-resonans tomography. Are investigated morphology indexs of kidneys with reference to radial techniques. Experimentally reasonable opportunity of use of a microwave - visualization of kidneys is reasonable.

On the basis of the multifactor analysis of indexs of diagnostic efficiency the diagnostic algorithm is developed which allows to optimize a choice and to increase efficiency of methods of radial diagnostics of diseases of kidneys.

Key words: a kidney, urolithiasis, neoplasms, pyelonephritis, ultrasound, scintigraphy, thermography, computer tomography, magnetic-resonans tomography.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті урології та нефрології АМН України.

Науковий консультант:

Академік НАН і АМН України, доктор медичних наук, професор О.Ф. Возіанов

Офіційні опоненти:

- доктор медичних наук, професор Бачурін В.І., завідувач кафедри урології Запорізького медичного університету

- доктор медичних наук, професор Пєпєнін В.Р., Луганський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедрою урології.

- доктор медичних наук Бараннік С.І., професор кафедри хірургічних хвороб Дніпропетровської медичної академії

Провідна установа: Одеський державний медичний університет, кафедра урології, МОЗ України.

Захист відбудеться “ 16 “ листопада 1999 р. о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.615.01 в Інституті урології та нефрології АМН України за адресою: 254053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9а.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту урології та нефрології АМН України.

Автореферат розісланий “ 15 ” жовтня 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук - М.І. Бойко

1. Загальна характеристика роботи

Можливість оцінки структурно-функціонального стану нирок на кожному етапі обстеження і лікування їх захворювань залишається актуальною проблемою урології і нефрології. Існуючі клінічні і біохімічні методи діагностики часто є трудомісткими, технічно складними та обтяжливими для пацієнта. Разом з тим, захворювання нирок, як і раніше, являє соціальну проблему. Подальші успіхи у запобіганні та лікуванні таких недуг значною мірою залежать від удосконалення діагностики та раннього виявлення структурно-функціональних порушень.

Досягнення останніх років у галузі техніки і точних наук сприяли бурхливому розвиткові променевих методів діагностики. Суттєві перспективи у цьому напрямку пов'язані із створенням і впровадженням нових (комп'ютерна томографія, магніто-резонансна томографія, НВЧ-візуалізація) та удосконаленням існуючих методів обстеження нирок (ультрасонографія, термографія, сцинтіграфія, ренографія та рентгенографія).

У зв'язку з цим наприкінці 80-х початку 90-х років у світовій медичній науці визначився новий напрямок - урорадіологія. У 1990 році відбувся перший симпозіум Європейської асоціації урорадіологів, а у 1998 - вже шостий.

Україну було представлено, починаючи з третього симпозіуму (О.Б. Акімов, 1992). Однак, задовго до цього урорадіологічні дослідження, проведені вітчизняними вченими в різні роки, набули значення пріоритетних і носили глибокий узагальнюючий характер (В.І. Шаповал, 1956 - 1963; О.Ф. Возіанов, 1970 - 1982, В.М. Скляр та А.П. Лазар, 1970; В.С. Карпенко, 1977; М.І. Пилипенко, 1978 - 1986; О.В. Люлько, 1982; В.І. Мілько і співавт., 1984; Л.Г. Розенфельд і співавт., 1985 - 1988; С.П. Пасєчніков, 1985 - 1989). Сьогодні їх можна оцінювати як базові для подальшого розвитку урорадіологічного напрямку досліджень.

На цей час розроблено велику кількість різних методів одержання діагностичного зображення, тому медики мають потребу в дослідженнях, що дозволяють робити оптимальний вибір в кожному конкретному клінічному випадку.

Разом з тим, в наш час існують лише поодинокі повідомлення щодо узагальнення можливостей іонізуючих та неіонізуючих методів у діагностиці пієлонефриту, сечокам'яної хвороби, пухлин, кіст та інших захворювань нирок (О.Ф. Возіанов, 1993, С.С. Іщенко, Л.Г. Розенфельд, 1993 М.І. Пилипенко, 1995, I. Kishikawa, 1992, H. Carty, 1998).

Вибір найбільш ефективної візуалізації часто ускладнений і суперечливий.

Послідовність виконання зображень залежить від багатьох факторів, в тому числі технічного обладнання, досвіду лікаря, очікуваної якості (достовірність, точність, специфічність) результатів, якості інтерпретації та зроблених висновків.

Необхідність і можливість одержання діагностичного зображення залежить від конкретних обставин. Як альтернативний варіант можна використати відразу декілька методів променевих досліджень, сподіваючись, що, по меншій мірі, один з них дозволить діагностувати захворювання. Однак, в практичній медицині цей засіб абсолютно неприємний із-за високої вартості та ризику радіаційного враження.

В 1992 році спеціальна група експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я надала доповідь про вибір ефективних діагностичних зображень у клінічній практиці, положення якого можна вважати основними у використанні променевих діагностичних методик на нинішньому етапі їх розвитку. Науковцями запропоновано диференціювати всі лікувальні заклади за ступенем оснащеності променевою діагностичною апаратурою, а при побудові діагностичного алгоритму враховувати специфічність та вартість досліджень.

Сучасний етап розвитку променевої діагностики характеризується впровадженням обчислювальної техніки для аналізу результатів досліджень та потребує розробки нових методичних підходів для розпізнавання нозологічних форм і визначення параметрів структурно-функціонального стану нирок.

Економічна ситуація, яку неможливо легко змінити, теж може бути фактором, який обмежує вибір діагностичного зображення. Це потребує оптимізації вибору і підвищення ефективності доступних променевих досліджень, а також розробки нових методів, що виключають або знижають ступінь іонізуючого випромінювання на населення нашої країни.

Вивчення місця, ролі та взаємовідношень методів сучасного комплексу променевої діагностики у оцінці структурно-функціонального стану нирок відіграло провідну роль у виборі напрямку даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими, планами і темами

Дисертаційна робота є фрагментом комплексної науково-дослідної роботи Інституту урології та нефрології АМН України, виконаної за планом робіт, затверджених МОЗ України - номер державної реєстрації 0193U015781, та НАН України - номер державної реєстрації 0193U015796.

Мета і задачі дослідження

Мета дослідження - розробка науково-методичних положень, що підвищують ефективність комплексної променевої діагностики захворювань нирок, шляхом розвитку теоретичних основ, удосконалення існуючих і аналізу можливостей клінічного використання нових урорадіологічних методів.

Для досягнення поставленої мети сформульовано наступні задачі дослідження:

вивчити морфометричні особливості нирок щодо характеристик променевих діагностичних досліджень;

оцінити ефективність комплексу променевих методів і апаратурних можливостей в діагностиці основних захворювань нирок та провести порівнювальне дослідження їх характеристик (чутливість, специфічність, діагностична ефективність, достовірність, променеве навантаження);

розробити нові і удосконалити існуючи методики, підвищуючи ефективність комплексної радіонуклідної, ультразвукової і термоіндикаційної оцінки структурно-функціонального стану нирок;

вивчити КТ- семіотику основних захворювань нирок і проаналізувати діагностичні можливості методу;

вивчити ЯМРТ- семіотику основних захворювань нирок і проаналізувати діагностичні можливості методу;

дослідити можливості застосування НВЧ-візуалізації нирок;

розробити алгоритми прогнозу і вибору оптимальних методів променевої оцінки структурно-функціонального стану нирок при їх різних захворюваннях.

Наукова новизна одержаних результатів

У роботі здійснено комплексний підхід до систематизації основних аспектів урорадіологічного напрямку і розробки нових методів у діагностиці морфофункціонального стану нирок за допомогою променевих методів дослідження, що застосовуються в клінічній практиці.

Визначено оптимальні схеми етапності застосування діагностичних променевих методик при основних захворюваннях нирок з урахуванням клінічної ефективності, інформативності, специфічності і діагностичної достовірності, що представлено у вигляді діагностичних алгоритмів.

Одержали подальший розвиток методологічні підходи до оптимізації перкутанних інструментальних діагностичних і лікувальних втручань під контролем променевих засобів візуалізації.

Удосконалено методику радіонуклідної діагностики нирок шляхом впровадження комп'ютерного аналізу кінетики нефротропних радіофармпрепаратів при двоіндикаторних тестах дослідження функціонального стану нирок.

Вперше одержано результати експериментального вивчення діагностичних можливостей використання НВЧ-томографії для візуалізації структурного стану нирок.

Вперше розроблено критерії диференційної діагностики серозної та гнійної стадій гострого пієлонефриту на основі використання клініко-лабораторних та ультразвукових досліджень.

Вперше на основі ультразвукової топометрії нирок розроблено скрінінг-тест розмежування їх нормального та патологічного стану.

В результаті проведених комплексних досліджень ефективності променевих засобів діагностики нирок при їх основних захворюваннях дістав подальшого розвитку один із напрямків сучасної урології - урорадіологія.

Практичне значення одержаних результатів

Визначено морфофункціональні особливості стану нирок відносно використання комплексу променевих досліджень, що дало змогу оптимізувати діагностику виникаючих патологічних змін.

На підставі моделювання процесу розсіювання НВЧ-поля у біологічних тканинах та проведеного експерименту обгрунтовано можливість використання НВЧ-візуалізації нирок в клінічній практиці.

Розроблено і впроваджено в практику способи диференційної діагностики гострого пієлонефриту, визначення функціонального і структурного стану нирок.

Практичне впровадження результатів проведених наукових досліджень, а саме використання розробленого діагностичного алгоритму, дозволяють визначити можливість використання комплексу діагностичних методик і таким чином скоротити термін і підвищити ефективність обстеження пацієнтів.

Розроблений алгоритм вибору оптимального комплексу променевих досліджень дозволяє підвищити точність діагностики і зменшити економічні витрати, завдяки чому може бути рекомендований до широкого практичного застосування.

Одержані результати дослідження увійшли до методичних матеріалів, що використовуються в учбовому процесі при підготовці студентів та лікарів-інтернів на кафедрах урології Національного та Харківського державних медичних університетів.

Результати дисертаційної роботи впроваджено в клінічну практику урологічних відділень обласних, міських та центральних районних лікарень: відділ неспецифічних запальних захворювань нирок та сечовивідних шляхів Інституту урології та нефрології АМН України, Харківський обласний нефроурологічний центр, Центральна міська клінічна лікарня м. Києва, Одеська ОКЛ, Чернігівська ОКЛ, Чернівецька ОКЛ, Кіровоградська ОКЛ, Волинська ОКЛ, Запорізька ОКЛ, Миргородська ЦРЛ, Кременчуцька ЦРЛ - що підтверджено відповідними актами впровадження.

Особистий внесок здобувача

Дисертантом запропоновано концепцію комплексу досліджень ефективності променевих засобів діагностики нирок при їх основних захворюваннях.

Розроблено схему етаптості застосування променевих методів візуалізації нирок в діагностиці їх структурно-функціонального стану.

Самостійно проводився відбір хворих, клінічне обстеження та лікування пацієнтів. Експертизу якості діагностики та лікування хворих виконано автором особисто.

Постановка експерименту, морфотопометричні дослідження, радіологічні і термографічні обстеження хворих та розробка алгоритмів були виконані спільно з фахівцями відповідного профілю, а саме: д-ром мед. наук, проф. М.І. Пилипенком, д-ром фіз.-мат. наук О.І. Сухаревським, д-ром мед. наук, проф. М.П. Бурих, д-ром мед. наук, проф. С.П. Пасєчніковим, д-ром біол. наук, проф. В.Г. Кнігавко та канд. мед. наук, доц. І.А. Гарагатому, яким автор висловлює щиру подяку за співпрацю та консультування окремих фрагментів роботи.

Інтерпретація одержаних результатів, наукових положень та висновків проводилась разом з науковим консультантом.

Апробація результатів дисертації

Основні результати дисертаційного дослідження доповідались на:

наукових конференціях Інституту урології та нефрології АМН України (1994, 1995 рр.);

засіданнях Харківського осередку Асоціації урологів України (1998, 1999 рр.);

Міжнародній конференції урологів та нефрологів (Київ, 1997);

Республіканській науково-практичній конференції з генітоурології (Львів, 1996);

Всеукраїнській конференції з первинного пієлонефриту (Тернопіль, 1995);

Міжнародному симпозіумі з організації наукових досліджень у Ізраїлі та Україні (Харків, 1994);

засіданні VII Пленуму наукового товариства урологів України (Київ, 1993);

VII Міжнародному радіологічному симпозіумі (Грац, Австрія, 1994);

науковій конференції з механізмів патологічних реакцій (Новокузнецьк, 1991);

VII обласній науковій конференції морфологів (Донецьк, 1991);

VIIІ з'їзді анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України (Чернівці, 1990);

VIIІ з'їзді рентгенологів і радіологів України (Вінниця, 1989);

ІV конференції урологів і нефрологів Білорусії (Мінськ, 1989);

VIIІ Всесоюзній конференції з фізіології нирок і водно-сольового обміну (Харків, 1989);

Публікації

Матеріали дисертації викладено в 14 статтях у наукових журналах, зазначених у переліку ВАК України, 4 авторських свідоцтвах та патентах, одній брошюрі, 2 статтях у збірниках наукових праць, 2 статтях депонованих в ДНТБ України, одних методичних рекомендаціях, 2 інформаційних листах, 14 тезах,.

Структура дисертації

Дисертація складається із вступу, огляду літератури, 9 розділів власних досліджень, висновків, списку використаних джерел. Робота викладена на 297 сторінках машинопису, містить 51 таблиць, 53 рисунків. Список використаних джерел включає 346 найменувань.

2. Зміст роботи

Матеріали та методи дослідження

З метою визначення порівняльної ефективності різних засобів променевої діагностики структурно-функціонального стану нирок в умовах норми та основних урологічних захворювань нами виконано топометричні дослідження препаратів нирок, клінічне обстеження урологічних хворих і практично здорових осіб, експериментальне моделювання методики візуалізації нирок на основі реєстрації НВЧ-поля.

В основу топометричних досліджень положено результати вивчення 168 препаратів здорових нирок, обстежених за допомогою топографо-анатомічних, рентгенографічних та ультразвукових методик з послідуючим математичним аналізом.

До клінічної частини роботи увійшли результати обстеження 418 осіб, з яких 50 зіставили контрольну групу (практично здорових) і 368 хворих на основні урологічні захворювання нирок. Вони були у віці від 15 до 78 років, чоловіків було 233, жінок - 185.

До переліку основних урологічних захворювань обстежених хворих увійшли: сечокам'яна хвороба, гострий та хронічний пієлонефрит, кісти нирок, доброякісні та злоякісні пухлини нирок, хронічна ниркова недостатність.

Обстеження вимагало окрім загально-клінічних методик - ультразвукове, радіонуклідне, термографічне, ретгенкомп`ютерно-томографічне та ядерно-магнитно-резонансно-томографічне дослідження нирок.

Ультразвукове дослідження нирок виконано у 327 хворих і 50 практично здорових осіб згідно загально прийнятим методикам з використанням лінійних секторних і конвексних датчиків з частотою 3,0-5,0 МГц на апаратах SSD-202, SSD-280, SSD-110, SSD-630 фірми “Алока” (Японія); 35а і 77 фірми “Тошіба” (Японія), RT-50 фірми “Дженерал Електрик” (США),1846 “Брюль і К`єр” (Нідерланді), ТІ-628 “Радмір” (Україна).

Радіоренографія проводилась на універсальному 4-канальному радіографі фірми “Гамма” (Угорщина). Динамічна і статична реносцинтіграфія виконувалась на гамма-камері типу МВ-9100 фірми “Гамма” (Угорщина) з системою обробки даних “Міні-Сегамс” (по методиці М.І. Пилипенка, 1986). Кадри сцинтіграфії реєструвались на протязі перших 20-25с з частотою 2 в 1с (0,5с), а потім 3 кадри в 1 хв. - (20с). З результатів будувались криві активність-час із області зон цікавості: 1 - РКГ і крива кліренса, 2 - права легеня (тканинний фон), 3-4 - нирки (РНГ). Дослідження послідовно виконувалось з двома радіофармпрепаратами (РФП): гіпураном І¹³¹ (ГП) і ДТПА-^99mТ_с. Радіонуклідні дослідження виконано у 249 чоловік.

Термографічні дослідження проводились у кабінеті термодіагностики, обладнаному згідно загально-прийнятим методичним вимогам (С.П. Пасєчніков, 1990).

Для РК-термографії використовувались термоіндифікаційні композиції Харківського НВО “Монокристал” температурних диапазонів 30-33 єС, 33-36 єС, 36-39єС. Для проведення ІЧ-термографії використовувалась інфрачервона вимірювальна система (термограф) "АГА-780М” (Швеція).

Якісна оцінка термограм включала характеристику локалізації, розмірів, форми, структури і чіткості меж температурних полів, а також їх симетричності. Кількісна оцінка проводилась за допомогою кольорових ізотерм, а при ІЧ-термографії також і по показниках термоамплітудного аналізатора. Визначались температурні градієнти в симетричних точках відносно серединної лінії тіла. Всього за термографічними методиками обстежено 181 хворих та 30 здорових осіб.

Рентгенівську комп'ютерну томографію нирок проводили на комп'ютерному томографі СТ МАХ фірми “Дженерал Електрик” (США). Спочатку одержували “топограму” для обирання зони пошуку, а потім проводили 10-15 комп`ютерно-томографічнічних зрізів для детальної оцінки стану нирок. В залежності від поставлених задач дослідження застосовували методику внутрішньовенного контрастування сечової системи. Комп'ютерну томографію проведено у 259 чоловік.

Ядерномагнітнорезонансна томографія у 56 досліджуваних проводилась на магнітно-резонансному томографі “Образ” (Росія). Одержані дані сканування записували на жорсткий диск комп'ютера, а потім переписували на фотопапір “Polaroid” або на рентгенівську плівку за допомогою мультіформатної камери “Matrix”. Всім досліджуваним ЯМРТ нирок проводили в трьох взаємоперпендикулярних проекціях - поперечній, фронтальній і сагітальній. При інтерпретації томограм оцінювали топографію і розміри нирок, стан ниркових судин, чашечно-мискової системи, розміри і характер виявляємих утворень, їх локалізація та зв'язок з іншими органами і тканинами, стан регіональних лімфовузлів і нижньої порожнистої вени.

Експериментальна частина роботи включала в себе вивчення можливостей використання НВЧ-візуалізації нирок. Вона склалась з математичного моделювання розсіювання НВЧ-поля в біологічних об'єктах за допомогою ПК та дослідження змін НВЧ-поля у об'єктах з параметрами біологічних тканин.

Кількісні результати дослідження оброблено з використанням методів варіаційної статистики.

Результати досліджень та їх обговорення

При анатомо-тометричних дослідженнях нами проведено оцінку ультразвукової анатомії нирки людини (25 препаратів) і її чашечно-мискового комплексу в порвнянні з даними анатомічного і рентгенологічного методів дослідження. Відомо, що центральну частину сонограми займає зона інтенсивних сигналів, яка відповідає чашечному комплексу (Демидов В.Н., Пытель Ю.А., Амосов А.В. та ін., 1989). За нашими даними - це нирковий синус. Нирковий синус, заповнений жировою клітковиною, артеріальними, венозними лімфатичними судинами і сегментарними нервовими сплетіннями, діаметр структур яких нижче дозволяючої здібності ультразвукового приладу, візуалізується зливаючимися між собою інтенсивними ехосигналами, маючими при повздовжньому скануванні нирки подовжену форму, а при поперечному - овальну чи округлу форму.

Зіставлення даних лінійних параметрів нирки і їх вихідні (площа, об'єм, рено-кортикальний індекс та ін.) показують, що рентгенографічні та сонографічні методи дають однакову ступінь кореляції (0,80-0,85). Відносна погрішність при рентгенографічному дослідженні у зв'язку з проекційним збільшенням в 2-3 рази вища, ніж при сонографічному (15-16 % проти 6-9 %).

В зв'язку з цим, одержані розраховані відношення площі ЧМК до площі нирки (ренокортікальний індекс) мають також велику відносну погрішність, при якій площа ЧМК завідомо перебільшується по відношенню до істинної (анатомічної). На підставі цього нами запропонованого спосіб оцінки структурного стну нирки (А.с. 171003), який включає проведення серії повздовжніх сонотомограм із трьох доступів, наприклад, дорзального, центрального і аксілярного, з виміром в кожній проекції максимального довжинника нирки (L_Н) і чашечно-мискової системи (L_С), послідуючим визначенням суми максимальних значень і середніх з них, потім по їх співвідношенню визначають діагностичний показник, згідно значень якого судять про структурний стан нирок. Діагностичний показник визначають по відношенню (L_Н - L_С)/ L_С, і при його значеннях в інтервалі 0,67 - 0,79 констатують нормальний структурний стан нирки.

Використована нами методика топометрії дозволила встановити просторову модель анатомічних утворень початкового відділу екстраренальних сечових шляхів і представити її у формі чашечно-мискового комплексу, що складається з ємкостей і проток, об'єднаних в підсистему (ємкість - протока - ємкість) з характерним функціональним засобом зв'язку (накопичення та транспорту сечі) складаючих його елементів: ниркові чашки - сечові протоки - ниркова миска.

Аналіз результатів ультразвукових досліджень хворих на основні урологічні захворювання нирок із застосуванням різних типів апаратів і датчиків показав, що вони в основному співпали з раніше описаною ультразвуковою семіотикою (Дарєнков А.Ф., 1991, Амосов О.В., 1983, Питель Ю.А., 1981 та ін.). УЗД показало достатньо високу дозволяючу здібність при нефролітіазі, кістозних і солідних новоутвореннях, гострій і хронічній обструкції будь-яких походжень, що дозволило вважати його скрінінговим методом. В той же час слід враховувати, що діагностична ефективність і специфічність УЗД при запалювальних захворюваннях нирок не достатньо висока, що спонукало нас до розробки інтегрального способу діагностики пієлонефриту на основі поєднання ультрасонографічного і лейкоцитарного індексу інтоксикації (Патент України 10192). Це дозволило з високим ступенем вірогідності розмежувати серозну та гнійну форми гострого пієлонефриту. Спосіб вимагає проведення повздовжної ультрасонографії з визначенням максимальної товщини паренхіми враженої нирки (Н_п) та розрахунком кількості лейкоцитів періферічної крові (L) і вмісту незрілих форм нейтрофілів (L _незр.) за формулою Р= Н_п* L * L _незр./10⁹, де Р - діагностичний показник.

Ми порівняли діагностичні можливості 9 ультразвукових апаратів аналогового і цифрового типу обробки сигналу з градаціями сірої шкали від 16 до 256 із застосуванням лінійних, секторних та конвексних датчиків з частотою 3,0-3,5; 5,0 та 7,0 МГц відносно візуалізації структурного стану нирок. Отримані результати дозволили нам відзначити що для проведення достатньо інформативної ультразвукової діагностики стану нирок потрібно використовувати тільки цифрові апарати з градацією сірої шкали не нижче 64 і з секторними та конвексними датчиками частотою 3,0-3,5 та 5,0 МГц.

Застосування вказаного апаратного забезпечення з урахуванням раніше розглянутих нами топометричних особливостей дозволяє, поряд з поглибленим вивченням структури нирки, на високому діапевтичному рівні здійснювати перкутанні діагностичні та лікувальні втручання.

Радіонуклідне дослідження проведено у 203 хворих на різні урологічні захворювання нирок, результати якого порівняні з такими, що одержані при обстеженні 46 практично здорових осіб.

Одержані в дослідженнях дані свідчать, що при односторонній гострій обструкції ниркова фільтрація (кЕФХО) і фільтраційна фракція ниркового кровотоку (ФФ) знижуються, а сумарні канальцьові функції (тЕФХО) не змінюються. В інтактній нирці захват із крові як секретуємого, так і фільтруємого РФП зберігається на контрольному рівні, але середній максимальний термін транспорту обох РФП подовжений у 1,5 - 2 рази.

В умовах, коли гостру обструкцію попереджали клінічні прояви хронічного порушення уродінаміки, змін значень показників, сумарної функції клубочків і канальців (кЕФХО, тЕФХО, ФФ) не відмічено.

На відміну від перших двох розглядуваних груп пацієнтів для обструкції на підставі гострого пієлонефриту (ПН) характерне зниження кЕФХО і тЕФХО (відповідно клубочкова і тубулярна ефективна фракція хвилинного об`єму) при нормальному значенні ФФ і різниця в швидкості транспорту секретуємого і фільтруємого РФП як на враженому, так і на інтактному боці. Остання обставина, а саме різниця термінів проходу ГП і ДТПА на боці, де чіткі клінічні прояви патології відсутні, напевно, є свідченням запалювального процесу, і в цій нирці, тобто ПН перебігає як двосторонній процес, але з субклінічними проявами з одного боку.

Хронічна обструкція верхніх сечовивідних шляхів (ВСШ) із вторинним ПН характеризується достовірним зниженням сумарних показників видільної функції нирок - кЕФХО, тЕФХО, і підвищенням ФФ, яке пояснюється превалюванням тубулярної дисфункції над клубочковою. В інтактній нирці в цих умовах захват ГП на рівні норми при посиленні захвату ДТПА, а термін транспорту (Т і t) в однаковій мірі з ГП уповільнено при нормальному терміні проходу ДТПА.

Розвиток гідронефротичної трансформації супроводжується значним зниженням кЕФХО і тЕФХО з превалюванням зниження кЕФХО внаслідок чого знижується ФФ.

Хронічна ниркова недостатність (ХНН) розвивається при різних співвідношеннях ступеня зниження клубочковоі фільтрації і тубулярної секреції в залежності від виду патологічного процесу, що призвів до такої недостатності. З тестів, що використовуються для оцінки порушень видільної функції канальців і клубочків, вищу діагностичну значущість мають, безумовно, клубочкова і тубулярна фракції хвилинного об'єму порівняно з абсолютними значеннями клубочкової фільтрації (КФ) та ефективного ниркового плазмотоку (ЕНП), оскільки останні зазнають впливу не тільки патологічних внутрішньониркових чинників, але й центральної гемодинаміки, значно зміненої при ХНН.

Двостороння обструкція ВСШ з маніфестним перебігом відрізняється від обструкції з ознаками ХНН лише ступенем дісфункції нефронів. І в тих і в інших випадках є канальцьові дісфункції, що проявляються зниженням тЕФХО та захвату ГП в нирках, більш значним уповільненням транспорту цього РФП порівняно з ДТПА і зменшенням реабсорбції рідини. Напевно, підвищення гідростатичного тиску в збиральній системі нирки при зниженні реабсорбції води приводить до глибокого зниження КФ (до 39% від контрольного рівня) в групі осіб з клінічними проявами обструкції і майже повному її виключенню (12% норми) у осіб з ознаками ХНН.

Таким чином, порівняльний аналіз радіонуклідних тестів одночасно фільтраційної та секреторної функції нирок і ступеню асиметрії цих процесів в правій і лівій нирках при різних патологічних процесах, на наш погляд, переконливо свідчать про можливість на підставі розроблених показників проведення не тільки діагностики патології нирок і ступеню їх функціональних вад, але і диференційної діагностики цих захворювань.

При обстеженні 30 практично здорових осіб за допомогою рідинно-кристалевої (РК) і інфрачервоної (ІЧ) термографії поперекової області та передньої черевної стінки, підтверджено результати досліджень, опублікованих раніше (О.Ф. Возіанов, 1987, С.П. Пасечніков, 1989, та ін.), що визначили межу фізіологічної термоасиметрії на рівні 0,5С. При цьому ця межа у здорових осіб може дещо перебільшуватись за рахунок зайвої ваги тіла та особливостей рельєфу шкіряної поверхні. Кількісні показники РК, ІЧ термографії виявились ідентичними у всіх досліджуваних групах, як здорових осіб, так і з різними захворюваннями нирок.

Аналізуючи результати термографічного дослідження хворих на нефроуретеролітіаз, ми прийшли до висновку, що у цих хворих наявність патологічної термоасиметрії є термографічною ознакою порушення прохідності верхніх сечових шляхів. Імовірність прояви і вираженість цієї ознаки знижаються по мірі падіння функціональної здібності нирки або відновлення пасажу сечі.

Під нашим наглядом було 39 хворих на нефроуретеролитіаз без ознак запалювальних ускладнень з боку нирок чи сечовивідних шляхів. Серед них було 21 хворий з каменями нирок (із них 4 - з кораловидними) і 18 - з конкрементами сечоводів. Хворі були у віці 16-79 років, серед них було 22 жінки і 17 чоловіків. Всім 39 хворим проведено РК і ІЧ термографію. Її результати порівняні з даними радіонуклідної ренографії, оглядової і екскреторної урографії, УЗД, а також хірургічних та інструментальних втручань.

Розміри конкрементів мали невеликий вплив на частоту виявлення термоасиметрії, в той час як величина показників у хворих з каменями сечоводів значно різнилася від хворих з каменями нирок. Так, по даним РК термографії, патологічна термоасиметрія в поперекової області виявлена у 41 8% хворих з каменями нирок і у 83 7% - з каменями сечоводів. При ІЧ термографії ці показники були ідентичними - 47 7% і 86 9%.

Величини максимального градієнту температури в поперековий області у хворих з патологічною термоасиметрією також суттєво не різнились. Цей показник по даним РК термографії складав 1,2 0,044С, а по даним ІЧ термографії - 1,3 0,025С.

Таким чином, одержані дані свідчать про те, що у хворих на нефроуретеролітіаз наявність і вираженість термоасиметрії являється термографічною ознакою порушення прохідності верхніх сечових шляхів і функціонального стану нирки.

Для визначення ступеню впливу фактора запалення нирки на формування поверхневих теплових полів і, виходячи з цього, ефективності термографії в діагностиці гострого пієлонефриту, нами обстежено 75 хворих. Більшість хворих страждали вторинним гострим пієлонефритом, який в 71,4% випадків (35 хворих) був ускладненням нефроуретеролітіазу.

Отримані дані свідчать про те, що патологічна термоасиметрія виявляється у абсолютної більшості хворих на гострий пієлонефрит. Показники хворих вторинним обструктивним пієлонефритом східні по значенню з показниками у хворих з обструктивною уропатією при сечокам'яній хворобі. Більш того, якщо при обструкції сечових шляхів конкрементами частота патологічної термоасиметрії в середньому складала 64,3%, то при гострому пієлонефриті на такому ж тлі ця цифра сягнула 94,5%, що свідчить про взаємодоповнення факторів обструкції і запалення при формуванні поверхневих теплових полів.

Значення максимального градієнту температури при нефроуретеролітіазі з обтурацією сечових шляхів, гострому обструктивному і гострому первинному пієлонефриті, складаючи відповідно 1,4 0,034 С, 1,8 0,026С, 1,2 0,033С, достовірно різнились між собою (p < 0,001), також підтверджуючи сумацію факторів обструкції і запалення. Ступінь змін поверхневих теплових полів при гострому пієлонефриті залежала і від стадії запалювального процесу. Так, розповсюдженість термоасиметрії за межі проекції нирки у хворих з гнійною стадією відмічено у 26 хворих (97%), а з серозною - в 18 разів рідше (26 хворих 54,2%).

У групу хворих з піонефрозом увійшли 6 чоловіків і 10 жінок у віці 3872 роки. У 11 з них захворювання було наслідком хронічного калькульозного пієлонефриту, у 3 звуження мисково-сечоводного сегменту, у 2 пухлини тазового відділу сечоводу.

При термографічному обстеженні дорзальної поверхні 16 хворих на піонефроз патологічна термоасиметрія виявлена в 14 випадках (88 6%). Із 16 хворих лише у 2 (12 8%) на боці враження було зниження теплового випромінювання, тоді як в 12 випадках (75 11%) виявлено підвищення місцевої температури в проекції нирки. У 10 хворих розміри нирки значно перебільшували нормальні і топографія зон термоаномалії співпадала з рентгенологічними даними.

Для вивчення термосеміотики, діагностичної ефективності РК і ІЧ термографії, а також механізму формування теплових полів при злоякісних пухлинах паренхіми нирки нами обстежено 48 хворих у віці 32-74 роки, в числі яких було 30 чоловіків і 18 жінок. Пухлина правої нирки була в 21 випадку, лівої - в 27. Всі хворі оперовані (нефректомія).

Одержані дані вказують на наявність тенденції зростання частоти патологічної термоасиметрії із збільшенням розмірів пухлини. Як і частота патологічної термоасиметрії, значення максимального градієнту температури були схожими, складаючи по даним РК термографії 1,200,09С (0,6-2,5С), а по даним ІЧ термографії 1,030,07С (0,6-2,1С). Достовірної залежності показників термографії від стану функції враженої нирки ми не виявили. При якісній оцінці термограм зони термографічної аномалії в більшості випадків (57%) відрізнялись неоднорідністю, хоча і не різко вираженою. У 34 із 36 хворих з патологічною термоасиметрією (94,4%) зони температурної аномалії знаходились в межах враженої нирки без взаємозв'язку з локалізацією пухлинного вузла. Зони як правило не мали чітких меж, а також певної форми і поступово зливались з оточуючими тепловими полями.

За допомогою КТ ми обстежили 38 хворих на нефроуретеролітіаз. Дані КТ порівнювали з результатами інших засобів діагностики (оглядової та екскреторної урографії, УЗД, радіонуклідної ренографії, хірургічних та інструментальних втручань). Хворі були в віці 17-70 років, серед них було 21 жінка і 17 чоловіків. У 20 хворих камені розташовані в нирці (6 з них - кораловидні) і у 18 - в сечоводах. Враховуючи ту обставину, що екскреторна урографія (ЕУ) є найпоширенішим методом діагностики нефроуретеролітіазу, ми порівняли дані дослідження КТ з цим засобом.

Як при ЕУ, так і при КТ виявляємість конкрементів нирки зростає пропорційно розмірам каменів. При цьому дозволяюча здібність КТ дещо вища - при ній камені виявлені на 25 % частіше, ніж при ЕУ. Не виявлені при обох засобах конкременти відносяться до рентгеннеконтрастних, діагностика яких уявляє суттєві труднощі для обох цих рентгенівських методів, особливо при малих розмірах об'єкту. Разом з тим перевагою КТ була лише діагностика невеликих (до 0,5 см), неускладнених конкрементів нирки, а при більших розмірах каменів результати дослідження обох засобів різнились не достовірно (р > 0,05).

Зовсім інша картина існує в діагностиці конкрементів сечоводів. Одержані дані ілюструють безсумнівну перевагу ЕУ перед КТ в цьому питанні, що пов'язане з технічною неможливістю простежити сечовод на серії зрізів томографії.

Ми проаналізували 17 випадків гострого гнійного пієлонефриту з утворенням карбункулу, коли діагноз було підтверджено субопераційно, а перед операцією хворі були обстежені за допомогою УЗД і КТ. Серед цих хворих було 11 жінок і 6 чоловіків у віці 21-73 років, 3 - з первинною формою і 14 - з вторинною формою захворювання.

Як свідчать одержані дані, як при УЗД, а ще в більшій мірі при КТ, можливість виявлення карбункулу нирки виявилась надмірно низькою. Візуалізація карбункулу у вигляді дефекту поверхні паренхіми нирки при УЗД дещо більша завдяки можливості оглянути орган під різними кутами. Але невелика різниця в ультрасоно- і рентгенщільності здорової тканини і субстрату карбункулу привела до настільки низької діагностичної цінності цих засобів, що свідчить про недоцільність їх застосування в даному випадку.

Нами обстежено 93 хворих з кістами нирок і дані КТ порівняно з результатами УЗД і ЕУ.

Як свідчать одержані дані (Табл. 1), КТ завдяки комбінації високої дозволяючої здібності з можливістю контрастування паренхіми нирок, як диференційною ознакою, є найточнішим засобом діагностики кіст. Але треба відмітити, що випадки відсутності позитивних результатів при ЕУ (57,0%) і при УЗД (10,8%) не повністю достовірні, бо в це число увійшли і псевдопозитивні результати, коли об'ємне утворення виявлено, але констатовано наявність не кісти, а іншого утворення (пухлини, каменя, метастазу), або наявність кісти запідозрено по стороннім ознакам. Псевдопозитивних результатів при ЕУ було 29,0 %, а при УЗД - 8,6 %.

З метою визначення діагностичної цінності КТ при пухлинах нирки нами обстежено цим методом 101 пацієнт з новоутвореннями різного походження. Серед обстежених 101 хворих було 58 жінок і 43 чоловіки в віці 29-78 років. Всі хворі оперовані - нефректомія. Результати КТ діагностики порівняні з даними операційної знахідки і гістологічного дослідження.

Нирково-клітинний рак морфологічно підтверджений у 93 хворих (92,1%), у 2 - пухлину не виявлено (у 1 хворого із-за наявності щільної дольки паренхіми при “горбатій” нирці, у 1 - посттравматичний склероз ділянки паренхими), у 6 (5,9%) - доброякісні пухлини.

Діагностична достовірність КТ при новоутвореннях нирки достатньо висока: рак нирки підтверджено у 92,1% хворих, при цьому із зростанням розмірів пухлини, зростає і інформативність методу. Із 8 випадків помилкового діагнозу раку нирки до псевдонегативних результатів можна віднести 6, коли утворення виявлялись і при КТ і субопераційно, але гістологічно не підтверджено злоякісний його характер. Тобто виявлені при КТ новоутворення підтверджено при операції у 99 (98%) хворих і лише у 2 (2%) - результат був істинно негативним.

Таблиця 1. Порівняльні дані виявлення кіст нирки при КТ, ЕУ і УЗД в залежності від виду і розмірів кісти

Види кіст нирок	Розміри кіст (см)	Одержані позитивні результати виявлення
		ЕУ (абс / %)	УЗД (абс / %)	КТ (абс / %)
Солітарні кісти паренхіми n=38	до 1 (n=17) 1 - 3 (n=22) більше 3 (n=9)	5 / 24,9 15 / 68,2 5 / 55,6	14 / 82,4 20 / 90,9 8 / 88,9	17 / 100 22 / 100 9 / 100
Підкапсульні n=11	до 1 (n=6) 1 - 3 (n=3) більше 3 (n=2)	1 / 16,7 1 / 33,3 0 / 0	3 / 50,0 2 / 66,7 2 / 100	6 / 100 3 / 100 2 / 100
Ниркового синусу n= 9	до 1 (n=2) 1 - 3 (n=6) більше 3 (n=1)	0 / 0 3 / 50,0 1 / 100	1 / 50,0 5 / 83,3 1 / 100	2 / 100 6 / 100 1 / 100
Парапельвікальна n= 14	до 1 (n=3) 1 - 3 (n=6) більше 3 (n=5)	0 / 0 2 / 33,3 3 / 60,0	1 / 33,3 5 / 83,3 4 / 80,0	3 / 100 6 / 100 5 / 100
Травматична n=6	до 1 (n=1) 1 - 3 (n=3) більше 3 (n=2)	0 / 0 1 / 33,3 1 / 50,0	0 / 0 2 / 66,7 2 / 100	1 / 100 2 / 66,7 2 / 100
Полікістоз n=15		7 / 46,7	13 / 86,7	15 / 100

Як свідчить таблиця 2, безсумнівність встановлення стадії Т при КТ зростає з ростом стадії. Таким чином, проростання раку за межі фасції Герота було у 5 пацієнтів, пухлина в межах фасції Герота - у 47, пухлина більше 2,5 см в межах паренхіми нирки - у 35, пухлина менше 2,5 см обмежена ниркою - у 6.

Таблиця 2. Інформативність КТ-діагностики у визначенні стадії Т пухлини нирки

Стадія	Кількість хворих	Правильний діагноз	Помилковий діагноз
		Абс.	%	Абс.	%
Т1	6	4	80,0	2	20,0
Т2	35	33	94,3	2	5,7
Т3	47	46	97,9	1	2,1
Т4	5	5	100,0	0	0
Всього	93	88	94,6	5	5,4

Найбільші труднощі спіткали у визначені показника N. Вони були обумовлені тим, що позитивний результат прийнято признавати при розмірі лімфовузла 2 см і більше. Але збільшення вузлів більше 2 см може бути і при його лімфоїдній гіперплазії, що було у 26 хворих (27,9%), і навпаки - при гістологічному дослідженні вилучених вузлів розмірами менше 2 см у 4 хворих (4,3%) виявлено мікрометастази.

Необхідно відмітити і труднощі визначення збільшених лімфовузлів в області ниркової ніжки, бо досить часто на проекцію ниркових судин накладається пухлина, ускладнюючи інтерпретацію даних КТ.

Щодо наявності пухлинного тромбозу ниркової та нижньої порожнистої вени, таких хворих було 4 (4,3%). Це ускладнення виявлено при КТ у 2 хворих (50%), але у всіх 4 передопераційно було встановлено вірний діагноз при УЗД.

Віддалені метастази (М₁) виявлено у одного хворого з Т₄-пухлиною (в легені), що діагностовано при рентгенографії органів грудної клітки і підтверджено при КТ.

Враховуючи академічність характеру порівнянь результатів КТ і ЯМРТ в діагностиці кіст нирок із-за доказаної високої ефективності КТ, за допомогою обох засобів нами обстежено 24 хворих з різними видами кіст. Серед них було 15 чоловіків і 9 жінок у віці 21-69 років.

Як і при КТ, при ЯМРТ кісти відображались у вигляді округлих утворень, мали чіткі контури і добре відрізнялись від паренхіми нирки. У 19 хворих виявлялась тонка капсула, рівномірна по товщині на всьому протязі. Метод дозволяє досить достовірно відрізняти різні за щільністю рідину і клітинну тканину, що при диференціальній діагностиці з метастазами не потребувало якогось додаткового контрастування.

Лише в двох випадках відмічено діагностичну помилку (в одному з них при обох засобах), яку слід віднести до псевдонегативних результатів. Так у одного хворого при ЯМР солітарну кісту паренхіми нирки менше 2 см розцінено як туберкульозну каверну на догоспітальному етапі, а у другого - посттравматична кіста із-за нечіткості і неоднорідності капсули розцінена як пухлина нирки. В обох випадках діагностовано наявність округлих рідинних утворень.

При пухлинах нирок картина ЯМРТ відображала збільшення розміру, деформацію структур органу і давала більш чітке відмежування пухлинної тканини від елементів нирки та оточуючих тканин і органів ніж КТ. Завдяки можливості одержання зображення в різних проекціях чітко визначались співвідношення пухлини не тільки із структурами нирки, а і характер її проростання за межі органу.

Ми порівняли результати обстеження за допомогою ЯМРТ та КТ 32 хворих на пухлини нирок із результатами субопераційних знахідок та морфологічного дослідження. Слід констатувати, що якісний характер пухлини при обох засобах томографії вдається встановити не завжди і достовірність цього параметру зростає з ростом розмірів утворення. Не дивлячись на те, що наявність пухлини підтверджено у всіх хворих, патогномоничні ознаки злоякісності (неоднорідність, відсутність чітких контурів) більш-менш чітко виявляються у випадках пухлин розмірами більше 3 см при цьому деяку перевагу має ЯМРТ завдяки технічним особливостям методу. Деякі труднощі виникають в диференціюванні стадії пухлини при розташуванні її в межах паренхіми, але в усіх випадках псевдонегативних результатів обох методів наявність пухлини було встановлено і помилка була допущена лише в оцінці характеру її росту.

Діагностика стану регіонарних лімфатичних вузлів за допомогою ЯМРТ практично не відрізняється від КТ і також страждає досить низькою інформативністю. Обидва методи томографії дозволяють виявити збільшені лімфовузли, супутні пухлинам нирки. При цьому, завдяки трьохмірності зображення, ЯМРТ має деякі переваги. Але присутність збільшення розмірів вузлів не свідчить достовірно про наявність їх метастатичного враження, що обумовлено поліетіологічністю цього зростання і відсутністю візуальних ознак злоякісності. Так, при пухлинах Т₃ і Т₄ збільшені лімфовузли (більше 2 см) були виявлені при ЯМРТ у 7 хворих (53,8%) і лише у 3 з них (23,1%) гістологічно підтверджено стадію N₁. В той же час у 6 хворих із стадіями Т₂-Т₄, у яких встановлено N₀, при гістологічному досліджені виявлені мікрометастази у незбільшених лімфовузлах.

Суттєві переваги відмічено при застосуванні ЯМРТ перед КТ у виявленні пухлинного тромбозу ниркової та нижньої порожнистої вени. При КТ пухлинний виявлено у 50% досліджень, що пояснюється нашаруванням зображення великої пухлини на судини, тоді як при ЯМРТ вірний діагноз був у всіх хворих (100%) завдяки можливості одержати зображення в 3 проекціях.

Метод НВЧ - візуалізації для спостережень перетинів тіла людини хоч і перебуває на початковому етапі розвитку, має певні переваги перед іншими. До таких належить підвищена чутливість при просвічуванні м'яких тканин (Рис. 1), де ультразвук зазнає дуже велике затухання та дисперсії, а рентгенівські проміні малочутливі.

Крім того, цей метод придатний для безперервного контролю, оскільки потребує нижчого, а отже і менш небезпечного рівня випромінювання Larson L.E., Jakoby J.H., Manini R., at other (1990) показали, що при використанні у нефрології, кардіології та пульмонології НВЧ - метод має особливо високу чутливість.

У відповідності до розробленої методики нами було проведено низку розрахунків на ЕОМ процесу розсіювання НВЧ - поля у біологічних об'єктах. При цьому використанні значення відповідали хвильовому числу шкіри і хвильовому числу жирової тканини та хвильовому числу діелектричної неоднорідності, що знаходяться у жировій тканині. Розрахунки було проведено для діелектричної неоднорідності, у вигляді еліптичного циліндра.

Результати, отримані при чисельному моделюванні, дозволяють зробити певні висновки про розміри, форму та місцезнаходження циліндричної неоднорідності у середовищі з параметрами жирової тканини, що знаходиться у трубці зі стінками, яки мають параметри шкірної тканини.

...