Комплексна оцінка хвороби "зубощелепна аномалія" та прогноз лікування ортодонтичних пацієнтів

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА МЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

УДК: 616.314-089.23.+616.716.8

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА ХВОРОБИ "ЗУБОЩЕЛЕПНА АНОМАЛІЯ"

ТА ПРОГНОЗ ЛІКУВАННЯ ОРТОДОНТИЧНИХ ПАЦІЄНТІВ

14.01.22 - стоматологія

КУРОЄДОВА ВІРА ДМИТРІВНА

Полтава - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українській медичній стоматологічній академії (ректор - доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України М.С. Скрипніков).

Науковий консультант:

Лія Петрівна Григор'єва, доктор медичних наук, професор.

Валерій Петрович Неспрядько, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедрою ортопедичної стоматології Національного медичного університету ім. академіка О.О. Богомольця МОЗ України.

Офіційні опоненти:

Куцевляк Валерій Ісаєвич, професор, заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, завідувач кафедрою стоматології дитячого віку і дитячої щелепнолицевої хірургії Харківського державного медичного університету МОЗ України;

Петро Семенович Фліс, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедрою пропедевтики ортопедичної стоматології та ортодонтії Національного медичного університету ім. академіка О.О. Богомольця МОЗ України;

Людмила Петрівна Зубкова, доктор медичних наук, доцент кафедри загальної стоматології Одеського держаного медичного інституту МОЗ України.

Провідна організація Львівський державний медичний університет МОЗ України, кафедра стоматології дитячого віку.

Захист дисертації відбудеться "28" вересня 1999 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.41.601.01 при Українській медичній стоматологічній академії (314024, м. Полтава, вул. Шевченка, 23).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Української медичної стоматологічної академії за адресою: м. Полтава, вул. Шевченка, 23.

Автореферат розісланий "11" червня 1999 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат медичних наук, доцент Н.В. Головко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Хвороба "зубощелепна аномалія" (ЗЩА) - масове явище в будь-якому віці розвитку людини і складає за даними вітчизняних та зарубіжних дослідників до 78-81 % від числа обстежених (О.В. Удовицька та ін., 1985; Т.В. Шарова, 1996; Wіllershausen B., 1998). Як підкреслює Окушко В.Р. (1971), з середини ХХ сторіччя поширеність ЗЩА зросла з 5 % до 20 % і досягає у наші дні 76-81 %, тобто майже кожна третя дитина має порушення у будові зубощелепно-лицевої ділянки, що робить ортодонтію проблемою соціальної значущості, та вимагає звернути увагу на проблему якісної комплексної оцінки хвороби ЗЩА та прогноз лікування ортодонтичних пацієнтів.

До особливостей вітчизняної ортодонтії слід віднести погляд на ЗЩА з позицій зв'язку зі змінами у цілому організмі (Л.П. Барінова, 1975; Н.В. Головко, 1985; Л.С. Персін, 1995; Ф.Я. Хорошилкіна, 1995; Л.П. Григор'єва, 1995; Л.П. Зубкова, 1998), тому визначення ЗЩА як хвороби є певним набутком вітчизняної ортодонтії (М.Г. Бушан, 1990). Найкращі традиції, які були закладені засновниками основних шкіл ортодонтії та спрямовані на профілактику, нині майже втрачені (О.І. Бетельман та ін., 1965; Л.Б. Треймане 1975; Ф.Я. Хорошилкіна, 1974; Л.П. Григор'єва, 1991).

Науковий акцент світових досліджень в ортодонтії за останні 5-8 років набув характеру технологізації на базі незнімних дугових ортодонтичних конструкцій, які поширили можливості практичної ортодонтії та значно скоротили термін ортодонтичного лікування (Г.Б. Оспанова, 1997; П.С. Фліс, С. І.Дорошенко та ін., 1998; М.М. Покровський та ін., 1998, Аlexander R.G., 1996), але в тіні залишається особистість хворого (П.Т. Максименко, Л.Г. Григор'єва, 1996). В досягненні кінцевого результату медичної ортодонтичної допомоги, оздоровленні хворої людини, а не тільки відновленні морфології та функції зубощелепної системи, основне місце займають проблеми психології (Sergl H.G. та ін., 1987,1989,1995).

Найголовніші особливості ортодонтичного лікування - його довготривалість (Ф.Я. Хорошилкіна, 1986, Л.П. Григор'єва, 1984) та необхідність ретенційного періоду (Л.С. Персін, 1995; Г.Б. Оспанова, та ін., 1997) призводять до небажаного явища - припинення ортодонтичного лікування (Г.Б. Шилова, 1971, 1972; Bredy E. та ін., 1988; Caltabіano M. та ін., 1989). Щодо його причини точка зору дослідників значно розходяться. Г.Б. Шилова (1971,1972) причиною припинення ортодонтичного лікування вважала недисциплінованість дітей та незручність і біль при користуванні ортодонтичним апаратом як додатковим подразнювачем постійної довготривалої дії. У зарубіжній літературі інший погляд на цю серйозну проблему, де головними виділені психологічні аспекти (Erbrіng C. та ін., 1988; Rozencweіg S., 1991; Brattstrom V та ін., 1991; Patel V., 1992). У вітчизняній ортодонтії це питання практично не вивчалося (М.А. Нападов та ін., 1984).

У проблемі хвороби ЗЩА генетичний, біологічний та психологічний аспекти повністю або недостатньо описані у світовій літературі, тоді як вони є глобальними для визначення прогнозу і вибору правильного методу лікування.

У наш час доведено, що умовою росту обличчя і черепа є поєднання геномних і епігенетичних факторів (M.L. Moss, 1981). Генетично обумовлений ріст кісток обличчя мало піддається ортодонтичному лікуванню (Х.А. Каламкаров та ін., 1981), тому ортодонтичні заходи можна розглядати як епігенетичне втручання. У літературі зустрічаються суперечливі відомості з цієї проблеми. Так, R.S. Corruccіnі і R.N. Potter (1980) не відзначають великої ролі спадкових факторів у розвитку аномалій прикусу у близнюків, а С.Н. Юденкова (1989), навпаки, одержала дані про високий ступінь схожості ЗЩА у них. зубощелепна аномалія спадковість лікування

Питання особливостей онтогенезу у пацієнтів із ЗЩА у світовій ортодонтії не розглядалося. У деяких галузях медицини і біології характеристику різних етапів онтогенезу визначають за біологічним віком (Ф. Бурльєр, 1971; Т.Л. Дубина, А.П. Разумович, 1975; Н. Шок, 1980; В. Рис, 1981; В.П. Войтенко, та ін., 1984; Ф.К. Людвиг, 1984; А.В. Токарь, та ін., 1969; 1988), який відбиває особливості онтогенезу більше, ніж хронологічний (В.В. Фролькіс, 1975,1984).

Недостатньо вивчені психотерапевтичні аспекти у боротьбі з дитячими шкідливими звичками як "неврологічними звичними діями" (Г. Груле та ін., 1967; Л.М. Грекова, 1970), які є етіологічним фактором у виникненні ЗЩА.

Недослідженими залишаються питання суб'єктивних переживань пацієнтів, ставлення до ортодонтичного апарата, лікування та його перспектив, наявних у них порушень прикусу не розроблені методи оцінки внутрішньої картини хвороби (ВКХ) ЗЩА.

В останні роки у стоматології став виявлятися інтерес до прогнозування: прогнозування відкритого прикусу (Л.А. Разумовський, 1988), прогноз виникнення і розвитку ЗЩА (Л.Б. Лепорська, 1993), прогнозування поведінки дітей під час лікування зубів (М.М. Солов'йов, 1982, 1995). Індексу прогнозування перспектив ортодонтичного лікування нами у світовій літературі не знайдено.

Зв'язок з науковими програмами, планами. Результати дисертаційної роботи стали фрагментом комплексної наукової теми УМСА: "Механізми пошкодження зубощелепної системи, резистентність організму і обґрунтування засобів профілактики, терапії і реабілітації основних стоматологічних захворювань (державний реєстративний N0197U018550 від 22.ХІІ.1997 р.).

Мета дослідження. Розробка комплексного підходу до оцінки хвороби "зубощелепна аномалія" і створення експрес-методики прогнозу перспектив ортодонтичного лікування.

Завдання дослідження.

1. Виявити стан звернення населення за ортодонтичною допомогою та припинення ортодонтичного лікування.

2. Визначити поширеність хвороби ЗЩА серед дітей 1,5-5 років, зв'язок із шкідливими дитячими звичками та особливості диспансерної роботи у цьому віці.

3. Оцінити вплив ортодонтичного лікування на ставлення хворих із ЗЩА до лікування у стоматолога, у ортодонта, до ортодонтичного апарата та перспектив ортодонтичного втручання.

4. Оцінити сімейну спадковість основних порушень прикусу у пробандів та їхніх батьків, виявивши значення середовищних і спадкових факторів у виникненні ЗЩА.

5. Визначити особливості онтогенезу у пацієнтів із хворобою ЗЩА та вплив на нього ортодонтичного лікування.

6. Розробити методи оцінки внутрішньої картини хвороби ЗЩА та виявити її нозологічну специфіку.

7. Виділити закономірності формування ВКХ у пацієнтів із ЗЩА.

8. Виявити вплив ортодонтичного лікування у хворих із ЗЩА на сприйняття естетики обличчя.

9. Розробити спосіб прогнозування перспектив ортодонтичного лікування до його початку та конкретні шляхи психокорекції та реабілітації хворих із ЗЩА.

Наукова новизна роботи.

1. Оцінено стан звернення населення за ортодонтичною допомогою та припинення ортодонтичного лікування.

2. Визначена поширеність хвороби ЗЩА серед дітей 1,5-5 років, зв'язок із шкідливими дитячими звичками та особливості диспансерної роботи у цьому віці.

3. Уперше визначена біологічна схильність до хвороби ЗЩА на рівні клітинного потенціалу та виявлено дизонтогенетичний тип розвитку організму при цьому захворюванні.

4. Оцінено сімейну спадковість основних порушень прикусу та значення спадкових і середовищних факторів у виникненні хвороби ЗЩА.

5. Уперше визначені особливості ВКХ та загальні й індивідуальні, нозологічні і вікові психологічні її закономірності формування у хворих із ЗЩА.

6. Доведені особливості індивідуальності та міжособистих стосунків у пацієнтів із ЗЩА.

7. Установлено специфіку емоційного реагування пацієнтів із ЗЩА на ортодонтичне лікування та його перспективи, користування ортодонтичним апаратом.

8. Визначена залежність ступеня мотивації до лікування від віку хворих і посилення її за допомогою психокоригуючих заходів.

9. Уперше створено математичну модель оцінки психологічної готовності пацієнта до ортодонтичного лікування до його початку через визначення індексу ГОЛ.

Практичне значення одержаних результатів.

- Рекомендовано при виявленні сімейно-генетичної спадковості аномалій прикусу комплексне ортодонтичне лікування у ранньому віці.

- Представлено конкретні методи запобігання перериванню ортодонтичного лікування через підвищення мотивації пацієнтів.

- Розроблено конкретні показання і заходи для участі психолога в роботі з пацієнтами різного віку, особливо для боротьби з дитячими шкідливими звичками.

- Розкрито та розроблено нові аспекти хвороби ЗЩА, методи оцінки її ВКХ, котрі дозволяють вибрати конкретний термін початку ортодонтичного лікування.

- Рекомендовано для широкого практичного втілення метод прогнозування перспектив ортодонтичного лікування до його початку через індекс ГОЛ.

- Для підвищення мотивації до ортодонтичного лікування виявлено необхідність спільної роботи лікаря-ортодонта і медичного психолога як з дітьми, так і з батьками.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням. Робота проведена на базі клініки кафедри ортопедичної стоматології з курсом ортодонтії удосконалення лікарів, ЦНДЛ та психодіагностичної лабораторії Української медичної стоматологічної академії (зав. - к.пс. н. Сєдих К.В.), кафедри та науково-дослідницької лабораторії генетики та цитології Харківського державного університету (зав. - акад. Шахбазов В.Г.).

Самостійно проведені: 1) оцінка звернення населення за ортодонтичною допомогою та припинення лікування на 1063 пацієнтах; 2) комплексне обстеження та лікування 1737 пацієнтів із хворобою ЗЩА; 3) комплексне лікування шкідливих звичок у 171 дитини; 4) оцінка біологічного віку на 740 пацієнтах; 5) сімейно-генетичний аналіз 570 пацієнтів; 6) комплекс психологічних методик на 256 пацієнтах із ЗЩА.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації були викладені на VІ з'їзді стоматологів Української РСР (Полтава, 1984 р.), на VІІ з'їзді стоматологів Української РСР (Львів, 1989 р.), на 16-ому Конгресі стоматологів (Болгарія, 1992 р.), на нараді-семінарі дитячих психіатрів України (Харків, 1994 р.), на науково-практичній конференції дитячих стоматологів та ортодонтів України (Київ, 1995 р.), на республіканській нараді-семінарі дитячих психіатрів України (Харків, 1995 р.), Республіканській конференції стоматологів (Одеса, 1995 р.), на 1 та 2 з'їздах ортодонтів Росії (Москва, 1994,1995), на 1-й Всеросійській науково-практичній конференції (Москва, 1997 р.), на конференції Асоціації ортодонтів Росії (Москва, 1998 р.), на республіканській науково-практичній конференції (Полтава, 1998 р.), на пленумі Асоціації стоматологів України (Одеса, 1998 р.), на 74-му Європейському конгресі ортодонтів та 71-му Конгресі ортодонтів Німеччини (Майнц, 1998 р.) ІV з'їзді ортодонтів (Росія, 1999 р.).

Публікації та інші форми впровадження. Основні положення дисертаційної роботи відображені у 58 наукових публікаціях. Із них 23 самостійні, монографія (255 с.), 18 статей у наукових журналах, 13 з них у журналах, ліцензованих ВАК, 5 у спеціалізованих журналах держав СНД, 3 у збірниках наукових праць, 28 тез. Одержані 3 патенти України.

Результати дисертаційної роботи впроваджені у клінічну практику лікувальних закладів м. Полтави і області, ДКЛ 4 Жовтневого району м. Києва, відділення стоматології дитячого віку та ортодонтії ОНДІ стоматології, на кафедрах удосконалення лікарів ортопедів-стоматологів та ортодонтів, пропедевтики ортопедичної стоматології та ортодонтії Української медичної стоматологічної академії (м. Полтава), кафедри пропедевтики ортопедичної стоматології та ортодонтії Національного медичного університету, кафедри цитології та генетики Харківського державного університету, кафедри стоматології дитячого віку Львівського державного університету ім. Данила Галицького, кафедри дитячої стоматології Дніпропетровської медичної академії, Вінницького державного медичного університету ім. М.І. Пирогова, кафедри терапевтичної стоматології з курсом дитячої стоматології КМАПО, кафедри ортодонтії та дитячого протезування Московського медичного стоматологічного інституту, кафедри стоматології дитячого віку Азербайджанського медичного університету ім. Н. Нариманова, кафедри стоматології дитячого віку Кишинівського держ. медичного і фармацевтичного університету, в Придністровському державного університеті.

Структура та обсяг. Дисертація викладена на 299 сторінках машинописного тексту. Складається із вступу, огляду літератури, опису об'єктів та методів дослідження, розділів власних досліджень, обговорення результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку літератури, має 81 таблицю, 20 рисунків. Бібліографічний список містить 489 джерел, із них 296 вітчизняних та 193 зарубіжних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Об'єкт та методи дослідження. Комплексне обстеження та лікування проведено на 1737 пацієнтах із хворобою ЗЩА. Багатопрофільний аналіз: клінічний, генетичний, біологічний, психологічний проведений на 1566 пацієнтах із ЗЩА віком від 6 до 30 років та 171 дітині віком від 1,5 до 5 років по 4 вікових групах: 1 гр. - 125 дітей (6-8 років); 2 гр. - 705 дітей (9-13 років); 3 гр. - 454 підлітки (14-18 років); 4 гр. - 282 дорослі (старше 18 років). Групу А склали діти від 1,5 до 5 років - 171 дитина.

Визначалася залежність від статі, виду прикусу, місця проживання, на початку і в динаміці ортодонтичного лікування та від виду ортодонтичного апарата з урахуванням індивідуальних та вікових особливостей фізичного та психічного розвитку. Вивчали тип сімейного виховання, родинних взаємовідносин.

Ортодонтичний діагноз складався з характеристики естетичних, морфологічних та функціональних порушень зубощелепної системи (за класифікацією Енгля).

Біометрична діагностика при вивченні КДМ проводилася за методами Pont, Lіnder-Harth, Gerlach, Korknaus, Снагіній, Довгополовій. Проведено 3167 вимірювань КДМ.

Лікування проводилося комплексно із застосуванням ортодонтичних методів у поєднанні з психокорекційними заходами за показаннями. Для боротьби з шкідливими дитячими звичками крім традиційних застосовувся комплекс психологічних прийомів. На діагностичному етапі використовували методику "Малюнок родини" та "Опитувач для батьків".

Був проведений аналіз амбулаторних карток 1063 пацієнтів ортодонтичного відділення обласної стоматологічної поліклініки м. Полтави. Пацієнтів, що не з'явилися на прийом до лікаря протягом 1,5-2 років після дворазового письмового виклику вважали тими, що припинили ортодонтичне лікування.

Сімейно-генетичні дослідження проведені на 190 пацієнтах від 6 до 18 років і на 380 родичах пробанда (всього 570 чоловік) за методикою Н.П. Бочкова (1978, 1984), Е.А. Мерфі, Г.А. Чейза (1979); П. Харпера (1984).

Для вирішення завдань біологічної частини досліджень було проведене визначення електронегативного біопотенціалу клітинного ядра (ЕНЯ %) як цитобіофізичного показника біологічного віку людини (БВ) на 560 пацієнтах віком від 6 до 30 років та 180 здорових. Експрес-аналіз проводився за допомогою приладу (авторські свідоцтва №№ 1169614, 1235493, 1837194 Харківського державного університету). Проведено 1920 вимірів ЕНЯ % показника. Про БВ пацієнтів із ЗЩА судили, порівнюючи показник ЕНЯ % із середньостатистичною віковою кривою.

Було проведено багатосторонній аналіз ВКХ у 256 пацієнтів від 6 до 30 років залежно від віку, статі, місця проживання, ставлення до лікування у ортодонта в порівнянні з лікуванням у стоматолога, ставлення до ортодонтичного апарата в динаміці ортодонтичного лікування. Вивчалась оцінка особистості із ЗЩА і міжособові стосунки.

Було використано комплекс психодіагностичних методик: 1. "Самооцінка" (за модифікацією Дембо-Рубінштейн - 1970 р.); 2. "Стоматологічна самооцінка" (В.Д. Куроєдова, К.В. Сєдих - 1995 р., пат. 22004 А, 61 С 7/00, 1998); 3. Кольоровий тест відношень - КТВ (А.А. Бодалєв, В.В. Столін - 1987); 4. Опитувальник "Ставлення до ортодонтичного лікування" (В.Д. Куроєдова, К.В. Сєдих - 1995 р.). Методом "Самооцінка" визначався ступінь гармонізації особистості, методикою "Стоматологічна самооцінка" - суб'єктивна оцінка ЗЩА, КТВ - емоційний рівень ВКХ і міжособові стосунки пацієнтів, опитувальником "Ставлення до ортодонтичного лікування" - інтелектуальний рівень ВКХ.

Обробка і аналіз отриманих результатів проводилися за традиційними схемами, прийнятими у вітчизняній психології.

Увесь термін ортодонтичного спостереження умовно поділений на 2 періоди: 1 період - до користування ортодонтичною конструкцією і 2 період - через 6-12 місяців від початку апаратурного лікування.

Спосіб прогнозування ускладнень ортодонтичного лікування. Нами (у співавторстві з Сєдих К.В.) розроблений спосіб оцінки мотивації до ортодонтичного лікування у пацієнтів із ЗЩА, який дозволяє прогнозувати ускладнення в лікуванні, а саме його переривання (патент України №22005А 61 С 7/00) - індекс ГОЛ.

Індекс готовності пацієнта до ортодонтичного лікування (індекс ГОЛ):

ГОЛ = Х·(О + С)·Л·А·П,

де О - загальна самооцінка

С - стоматологічна самооцінка

Л - ставлення до ортодонтичного лікування

А - ставлення до ортодонтичного апарата

П - ставлення до перспективи ортодонтичного лікування

Х - віковий коефіцієнт

"О" + "С" Л; А; П - когнітивний компонент емоційний компонент.

Достовірність оцінки, що прогнозується, підтверджується клінічними випадками в 74,6 %. Для досліджень у даному аспекті при коефіцієнті коригування (0,75) зв'язок є суттєвим (О.П. Мінцер та ін., 1991), використано метод екстраполяції. Підтверджена надійність і валідність запропонованого методу. Обробка результатів стандартизована і має такий алгоритм: 1) аналізуються різні складові ставлення до лікування; 2) конгітивний компонент визначає виведення типів загальної і стоматологічної самооцінок пацієнта із ЗЩА (за шкалами Дембо-Рубінштейн і нами); 3) емоційний компонент тестується КТВ. Вага кожного типу самооцінки виражається певною кількістю балів (табл. 1, 2, 3).

Таблиця 1. Шкала загальної самооцінки (параметр "О")

Типи загальної самооцінки	Оцінка параметру в балах
Адекватна	6
Завищена	4
Занижена	2
Нестійка	0

Таблиця 2. Шкала стоматологічної самооцінки (Параметр "С")

Типи стоматологічної самооцінки	Оцінка параметру в балах
Занижена	6
Адекватна	4
Нестійка	2
Завищена	0

Параметр "Л" - позитивне ставлення до ортодонтичного лікування - І б; негативне - 0 б. Параметр "А" - позитивне ставлення до ортодонтичного апарата - І б; негативне - 0 б. Параметр "П" - позитивне ставлення до перспектив ортодонтичного лікування - І б; негативне - 0 б.

Таблиця 3. Вікові коефіцієнти

"Х" - віковий коефіцієнт	Вік пацієнта
2	6-8 років
1,5	9-13 років
1	14-18 років
1	понад 18 років

Отримані бали підставляються у формулу і таким чином обчислюється індекс ГОЛ. Це визначає прогноз лікування (табл. 4).

Таблиця 4. Варіанти прогнозу перспективи ортодонтичного лікування (в балах)

Індекс готовності	Прогноз
від 0 до 1	негативний
від 1 до 6	низький
від 6 до 8	середній позитивний
від 8 і вище	високий

Максимальне число індексу для дітей дорівнює 24 бали, для дорослих - 12 балів. Якщо одна з трьох складових емоційного компонента виявиться негативною, тобто дорівнюватиме 0 - прогноз буде негативним. Для позитивного прогнозу складові емоційного компонента повинні бути позитивними. Рівень його (низький, середній, високий) залежить від когнітивного компонента ставлення до лікування. За індексом ГОЛ виділено 4 варіанти ВКХ.

При статистичній обробці використовували метод Фішера, достовірність різниці показників між окремими групами визначали за допомогою t - критерію Ст'юдента. При оцінці достовірності генетичних досліджень проведено розкладання загальної дисперсії на генетичну і середню складові, використано рівняння для квазібезперервної і альтернативної моделі спадковості. Для виявлення змістової спорідненості окремих психологічних тестів застосовувався факторний аналіз. Достовірність отриманих результатів перевірялася t-критерієм Вілл Коксона-Манна Уітні з використанням пакету програмного забезпечення FoxPro. Порівняння груп факторів, достовірно корилюючих з поведінкою пацієнта проводилося двома методами: І - за допомогою кореляційного аналізу якісних показників (поліхоричний показник зв'язку), ІІ - за допомогою параметричного критерію порівняння (метод, заснований на розподіленні різниці відносних частот). Виявлена тісна кореляційна залежність між досліджуваними параметрами, визначені коефіцієнти множинної регресії.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Шляхи вирішення проблеми переривання ортодонтичного лікування. До ортодонта із ЗЩА звертаються найчастіше діти 9-13 років - 44,8±0,3 % та підлітки - 28,3±0,4 %. Переважна більшість пацієнтів - особи жіночої статі, які в середньому в 1,65 рази звертаються більше, а також міські пацієнти - у 3,2, що пояснюється не низьким рівнем потреби сільського населення в ортодонтичній допомозі, а недостатньою поінформованостю та ін. Особливо низька популярність можливостей ортодонтії серед сільських дітей дошкільного віку (19,5 %) і дорослих (14,7 %). Залежно від виду прикусу серед ортодонтичних пацієнтів найчастіше зустрічається патологія І кл. за Енглем - 55,3±0,3 %, що в 1,8 рази більше в порівнянні з ІІ кл. і в 6,7 рази - з ІІІ кл.

Пацієнти, що припинили лікування в 1 гр., склали 23,9±0,3 %, у 2 гр. - 37,8±0,4 %, у 3 гр. - 44,9±0,3 %, серед дорослих - 36±0,2 %. У середньому пацієнти різного віку припиняють розпочате лікування в 35,7 % випадків, а саме діти (6-14 років) - в 30,85±0,9 % випадків, що відрізняється від даних Г.Б. Шилової (1978) - 62 %.

Дівчата в 1 гр. переривали ортодонтичне лікування в 3,3 рази більше, ніж хлопці. У препубертатному віці припиняють ортодонтичне лікування однаково часто і хлопці (42,2±0,3 %), і дівчата (57,8±0,4 %), підлітки-дівчата в 1,9 рази більше, ніж хлопці. Дорослі, які свідомо починають ортодонтичне лікування, переривають його: 73,6±0,3 % - жінки та 26,4±0,5 % чоловіки, тобто жінки у 2,8 рази частіше, хоча в рівній мірі для всіх пацієнтів "ортодонтичний апарат є додатковим подразником постійної і тривалої дії", (Г.Б. Шилова, 1971) і викликає серйозні ускладнення в період адаптації, утруднює спілкування в колективі, навіть знижує успішність у школі.

Вважаємо, що в основі переривання ортодонтичного лікування лежить недостатня мотивація пацієнтів, що звертаються за допомогою до лікаря-ортодонта. Дії лікаря-ортодонта повинні спрямовуватися на підвищення мотивації пацієнта як до початку, так протягом ортодонтичного лікування.

Сімейно-генетична спадковість аномалій прикусу. Значення спадковуваності виявилися досить високими для всіх вивчених аномалій, а саме: для патології ІІ кл. за Енглем - 66,7 %, значення середовищного фактора - 34 %. При прогенії виявлені ще більш високі значення успадковуваності, які дорівнюють 84,0 %. Показники середовищного фактора знижені до 16 %. Висока роль генетичних факторів у формуванні відкритого (51,2 %) та косого прикусів (95,4 %). Аномалія І кл. за Енглем не підлягала генетичному аналізу, оскільки сімейна частота за відсутності генетичної залежності приблизно дорівнювала популяційній, тобто значення середовищних факторів дуже велике.

Високі значення успадковуваності виявлені при генетичному аналізі звуження щелеп і складають 80,9 %, середовищна компонента, відповідно, 19,1 %. Отримані дані дещо перевищують результати японських дослідників Hu І.R. та ін., (1991) - 55-60 % випадків.

При прогнатії частота випадків патології у батьків пробанда складає 25 %, при прогенії - 17,9 %, при звуженні щелеп - 14,4 % і при відкритому прикусі - 33,3 % випадків. Серед батьків пацієнтів з ІІ кл. за Енглем аналогічна патологія прикусу зустрічається у 2 рази частіше, ніж у популяції. Частота випадків патології ІІІ кл. за Енглем у батьків пробандів більше ніж у 4 рази перевищує популяційне значення, звуження щелеп у 6 разів вище. Відкритий прикус у батьків пробандів зустрічається у 2 рази частіше, а косий прикус - у 3 рази.

Особливості онтогенезу у хворих із ЗЩА. Було встановлено, що в 1 гр. у пацієнтів із ЗЩА ЕНЯ % складає 44,77±0,53 %, тоді як у здорових ровесників показник електронегативності ядер дорівнює 25,3±0,78 %. Електрокінетичні властивості у пацієнтів із ЗЩА 6-8 років за умов патології прикусу в 1,8 рази перевищують показники в контрольній групі (рЈ0,05). У зв'язку з цим БВ пацієнтів 6-8 років із порушеннями прикусу прирівнюється до 11-12 років.

Таким чином, виявлено значне випередження фізичного розвитку у дітей із ЗЩА, тобто прискореного онтогенезу, що є вагомим причинним фактором у масовому виникненні порушень зубощелепної системи у дітей 6-8 років. Прискорений онтогенез, тобто акселерація, негативно впливає на розвиток зубощелепної системи. За нашими даними (В.А. Сірик, В.Д. Куроєдова, 1990), поширеність ЗЩА в цьому віці досягає 56,3 %.

У 2 гр. показник ЕНЯ % наближається до контрольної групи (45,2±0,52 %) та складає 46,74±0,31 %.

У 3 гр. показник ЕНЯ %дорівнює 51,64±0,4 %, що в 1,3 рази нижче показника у здорових підлітків (68,0±0,85 %), (рЈ0,05). що дозволяє визначити БВ як 12-13-літній, та свідчить про затримку фізичного розвитку організму в підлітковому віці.

У 4 гр. дорослих пацієнтів із ЗЩА показник ЕНЯ % дорівнює 49,98±0,57 %, що, як і в 3 гр., нижче від контрольних показників (69,8±0,87 %). БВ хворих залишається, як у 3 групі, на попередньому рівні - 12-13 років.

Випередження БВ у молодшої групи пацієнтів із ЗЩА та відставання у підлітків та дорослих вказує на зв'язок розвитку зубощелепної системи із загальними конституційними особливостями розвитку організму та є свідченням дизонтогенезу організму із захворюванням ЗЩА. Негармонійний розвиток організму пацієнтів із ЗЩА в будь-якому віці є наслідком наявності патології прикусу (рис. 1).

Дизонтогенез однаково проявляється у представників чоловічої та жіночої статі з різними видами ЗЩА. Найбільші зміни потенціалу клітинного ядра виявлені в пацієнтів з ІІІ кл. за Енглем (1 гр. - 47,64±1,51 % порівняно з контролем, К = 25,3±0,78 %, 4 гр. - 44,67±1,65 %, К = 69,8±0,87 %).

У процесі апаратурного ортодонтичного лікування найбільша динаміка показника ЕНЯ % спостерігається в 1 гр.: 36,24±0,84 %, 57,0±3,5 % відповідно при контрольних цифрах 25,3±0,78 %. У І, ІІ періодах лікування показник, що вивчається, збільшився в 1,57 рази (різниця статистично вірогідна, (рЈ0,05).

Модель прискореного фенотипного розвитку (М №2 за І. Cіeslіk, 1979) у пацієнтів 6-8 років із ЗЩА не змінюється протягом ортодонтичного лікування. Біологічно запрограмований перебіг розвитку індивідуума із захворюванням ЗЩА у процесі ортодонтичної корекції не змінює своєї схеми, у підлітків і дорослих із ЗЩА залишається в дії модель регресивного розвитку організму (М №3 за І. Cіeslіk, 1979) та не змінює фенотипного розвитку.

Генетично закладена програма розвитку організму при хворобі ЗЩА накладає відбиток, і дизонтогенез зберігається. Ортодонтична корекція, значно покращуючи зовнішній вигляд пацієнта, не може вплинути на хід інтимних процесів, що відбуваються в геномі клітини. Усунення патології прикусу не впливає істотно на енергетичний показник на клітинному рівні - потенціал клітинного ядра та в 2, 3 та 4 гр. при лікуванні істотних змін показників ЕНЯ % не відбувається.

Ставлення пацієнтів із ЗЩА до стоматологічного та ортодонтичного лікування, його перспектив та ортодонтичного апарата. Позитивно ставляться до лікування у стоматолога менше половини опитуваних, у середньому 44,6±0,52 %. Негативно 55,6±0,72 % хворих 1 гр.; 57,2±0,49 % - 2 гр.; 57,2±0,5-3 гр.; 52,6±0,3 % - 4 гр., у середньому - 55,4 %. Негативне ставлення до стоматологічного лікування в цілому не залежить від віку пацієнтів, тобто "стоматофобія" зберігається на все життя і проявляється у пацієнтів однаково незалежно від статі і віку, за винятком 3 гр. Дівчата 14-18 років удвічі частіше виявляють своє негативне ставлення до лікування у стоматолога (56,25±0,8 %), ніж юнаки (29,4±0,8 %).

Лікування у ортодонта позитивно оцінюється більшістю 74,1±0,3 % - 1 гр., 80,6±0,42 % - 2 гр., 83,7±0,6 % - 3 гр, 57,9±0,6 % - 4 гр., в середньому 74,1±0,48 % пацієнтів, лікування у стоматолога лише 44,6±0,52 %.

Обстежувані 4 гр. у порівнянні з іншими ймовірно частіше виявляють негативне ставлення до лікування у ортодонта (рЈ0,005). Так, 42,1±0,6 % дорослих, в той час як пацієнти інших менш негативістичні (25,9±0,5 %, 19,4±0,38 % і 16,3±0,5 %, відповідно). Біля третини пацієнтів ставляться до ортодонтичного лікування з недовірою.

У процесі ортодонтичної корекції "стоматофобія" не піддається нівелюванню. Ставлення до лікування у ортодонта залишається позитивним незалежно від виду порушення прикусу.

Увага лікаря-ортодонта повинна спрямовуватися на пацієнтів з патологією прикусу ІІІ кл. за Енглем, особливо у молодшому віці, оскільки вони вдвічі частіше негативно ставляться до ортодонтичного втручання.

Переважна більшість пацієнтів висловила своє позитивне ставлення до перспектив ортодонтичного лікування від 3 до 18 разів частіше, ніж негативне (23,4±0,62 % - негативне ставлення і 76,6±0 % - позитивне), досягаючи 94,8±0,32 % у дорослих незалежно від місця проживання. Жінки дивляться більш оптимістично на результат ортодонтичної корекції, хоча хлопчики 6-8 років більше сподіваються на позитивний прогноз, ніж дівчата. У динаміці ортодонтичного лікування поліпшується ставлення до ортодонтичної допомоги у всіх групах (у середньому на 11,6 %).

Ставлення до ортодонтичного апарата залишається у переважної більшості позитивним (1 гр - 74,1±0,5 %, 2 гр - 58,0±0,7 %, 3 гр. - 75,5±0,5 %, 4 гр. - 57,9±0,49 %) і в середньому становить 66,4 % незалежно від місця проживання. Виявлені статеві відмінності: хлопці в молодшому шкільному віці в 1,3 рази більше зацікавлені ортодонтичним апаратом, тоді як дорослі жінки - в 3,4 рази більше ніж чоловіки. Незнімні конструкції викликають більше симпатій у підлітків та дорослих. Протягом лікування позитивне ставлення до ортодонтичного апарата збільшується в середньому на 12 %, за винятком дітей 9-13 років.

При порівнянні ставлення до ортодонтичного апарата і перспектив ортодонтичного лікування чітко простежується позитивна синхронна закономірність у 2, 3, 4 гр. Надія на успіх у них випереджає позитивне ставлення до ортодонтичного апарата (75,5±0,5 % і 58±0,53 %; 87,8±0,48 % і 75,5±0,62 %; 94,8±0,6 % і 57,9±0,49). І лише діти 6-8 років вносять у лікування за допомогою апаратів ігровий момент, тобто 70,35 % пацієнтів позитивно ставляться до апарата, як до пристрою, але тільки 48,1 % вірять у його перспективи.

Пацієнти від 9 до 30 років у перспективи ортодонтичного втручання вірять більше, ніж самій ортодонтичній конструкції.

Внутрішня картина хвороби (ВКХ) у пацієнтів із ЗЩА. ВКХ при ЗЩА, як при будь якій хворобі, - це реакція особистості пацієнта, яка складається із свідомого ставлення до ЗЩА і несвідомої оцінки "зовнішнього дефекту", що визначає позицію до ортодонтичного лікування.

ВКХ у пацієнтів із ЗЩА має суттєві особливості.

Була виявлена чітка закономірність самооцінки зовнішності від віку пацієнта. Аналіз "Стоматологічної самооцінки" (СС) дозволив визначити тенденцію до зменшення кількості завищених самооцінок по всіх шкалах із збільшенням віку пацієнтів.

Діти 1 гр. та 2 гр. схильні до завищеної оцінки свого зовнішнього вигляду. Адекватність сприйняття патології прикусу з віком зростає, кількість завищених оцінок зубів, усмішки та краси зменшується.

У 14-18 років виявлено неоднозначне сприйняття естетики обличчя: при поліпшенні ставлення до зубів ставлення до усмішки і до краси не змінюється, тому що негативне уявлення про свою зовнішність уже сформоване. Дівчата-підлітки та жінки негативніше ставляться до своїх зубів та усмішки, ніж хлопці та чоловіки. Сільські підлітки емоційно знижують СС у 1,6 рази у порівнянні з пацієнтами, що мешкають у місті. У сільських дітей 2 та 3 гр. переважає занижена лицева естетика, особливо зубів.

На інтелектуально свідомому рівні більшість пацієнтів визначає наявність ЗЩА, заперечують - у середньому 19,55 %, найбільше в 1 гр. (46,2 %) та 3 гр. (14,9 %). Більшість пацієнтів (62,7 %) відмічає негативний вплив ЗЩА на свою привабливість, особливо підлітки та дорослі.

Усвідомлення патології прикусу зростає з віком. Після 19 років майже 3/4 усіх пацієнтів із ЗЩА емоційно реагують на наявність у себе патології прикусу. Серед дітей молодшого шкільного віку такі пацієнти складають 43,4 %, у 2 гр. кількість їх зростає до 51,9 % і в 3 гр. складає 59,7 %. Емоційно позитивно реагують у середньому 54,35 % пацієнтів на свої зуби, 58,58 % на усмішку і 77,7 % на красу. Не вважають себе привабливими 41,2 % хворих, що в 3,4 рази частіше відчувають жінки після 18 років. Протягом року лікування ставлення до своєї привабливості посилюється в 1,6 рази.

При порівнянні усвідомлених оцінок і неусвідомлених переживань хворих щодо своєї привабливості видно, що актуальність переживань порушення елементів естетики обличчя для пацієнтів усіх груп істотно нижча, ніж оцінка цих порушень.

Було вивчено особливості мотиваційного рівня в ортодонтичних пацієнтів віком від 6 до 30 років. У цілому вид прикусу суттєво не впливає на усвідомлення наявності ЗЩА (в середньому в 76,4 %). Але вплив ЗЩА на привабливість усмішки частіше визнають пацієнти з сагітальними аномаліями. Знижують власну привабливість пацієнти з прогенією. Вони в 6-8 років дають завищену оцінку в меншій кількості випадків ("Краса" - 42,9±0,49 %, "Усмішка" - 28,6±0,83 %, "Зуби" - 42,9±0,7 %), (рЈ0,05), ніж при патології І кл. і ІІ кл. за Енглем. Дорослі оцінюють прогенію переважно занижено.

Підлітки з прогнатією негативно ставляться до своїх зубів у 3,8 рази частіше, ніж молодші школярі, до усмішки - у 2,2 рази, до краси в цілому - в 2,9 рази частіше (pЈ0,05).

Ортодонтичне лікування на усвідомленому рівні дає позитивні результати, особливо у пацієнтів-підлітків та дорослих. У ІІ період лікування в 11,8 разів збільшилась кількість пацієнтів, що не бачать патології прикусу серед дорослих, у підлітків у 3,9 рази зменшився вплив ЗЩА на усмішку. В цілому ставлення до своєї зовнішності у пацієнтів 6-18 років у процесі ортодонтичного лікування покращується. У всіх вікових групах має місце тенденція зменшення впливу ЗЩА на красу. У дорослих навіть при успішному лікуванні патології прикусу зберігається колишнє негативне сприйняття естетики обличчя.

Без достатньої зацікавленості у зміні естетики обличчя пацієнт не виявить достатнього терпіння і наполегливості в подоланні труднощів, пов'язаним з тривалим користуванням ортодонтичним апаратом. Виявлена залежність СС у пацієнтів від лікування різними ортодонтичними конструкціями. Підлітки та дорослі віддають перевагу незнімним апаратам, при користуванні якими вони оцінюють лицеву естетику більш адекватно.

Таким чином, найчастіше на неусвідомленому рівні у більшості хворих збігаються оцінка власних зубів і ставлення до них. Адекватність оцінки ЗЩА і усвідомлення міри її впливу на власну зовнішню привабливість зростає в міру дорослішання пацієнтів. Це формує у свою чергу силу мотивації при лікуванні і багато в чому впливає на його результати. Мотивація до ортодонтичного лікування насамперед залежить від віку хворих.

Особливості індивідуальності та міжособистих стосунків у пацієнтів із ЗЩА. Більшість пацієнтів, незалежно від віку, заперечують вплив ЗЩА на спілкування з іншими людьми і власну привабливість. "Образ Я" у більшості з них позитивний.

Вплив місця проживання пацієнтів на їхнє уявлення про себе відбивається у схильності до більш заниженої оцінки своїх психологічних якостей жителями села в усіх вікових групах і завищеними оцінками жителям міста.

У пацієнтів із ЗЩА підліткового віку суттєвої відмінності у формуванні "Образу Я" між статями немає. Виражені відмінності в ЗС, детерміновані статевою приналежністю, відзначаються у пацієнтів після 18 років. Чоловіки схильні до адекватної і заниженої оцінки своїх індивідуальних якостей, а жінки - до підвищеної.

При всіх патологічних видах прикусу у пацієнтів зберігаються вікові особливості ЗС. Знайдено суттєві зміни ЗС при прогенії, яка різко змінює профіль і погіршує естетику обличчя та привабливість. Змінена зовнішність відбивається на формуванні окремих психологічних особливостей людини, а саме: у дорослих у порівнянні з патологією І кл. за Енглем у 3,8 рази занижені оцінки щастя, характеру - в 4 рази, розуму - в 3 рази. Підлітки (3 гр.) склали найбільш негативне уявлення про свій характер (60,0±0,9 %), що збігається з даними німецьких ортодонтів Hofman N. та ін. (1992), які також виявили різницю в психологічній характеристиці таких пацієнтів, відмічають у них знижене соціальне сприйняття та меншу популярність у школі. При прогенії частіше зустрічається занижена оцінка здоров'я в 1 групі, в препубертатному віці у 1,5-2 рази частіше, аніж у молодших школярів. У препубертатному і підлітковому віці, що особливо важливо, за наявності прогенії пацієнти вважають себе переважно нещасними. Дані, що ми отримали, мають деяку аналогію в роботах англійських ортодонтів. Так, діти 14 років ііз ЗЩА у Англії через патологію прикусу, як пишуть Roberts E.E. та ін. (1989), вважають себе нещасними навіть разом із батьками.

На запитання "Чи заважає порушення положення зубів Вашому спілкуванню з людьми?" "ні" відповідає більшість пацієнтів усіх обстежених груп - від 68,4 % до 85,2 %, але негативний вплив відзначає в середньому 23,2 %, що посилюється з віком. Статистично достовірних розбіжностей не виявлено.

Який вплив має хвороба ЗЩА у пацієнтів на неусвідомлюване ставлення до себе? У більшості позитивна уява про себе збігається з позитивним самоставленням (89,4 % і 88,8 %). Негативне ставлення до себе зустрічається у 12,2 % пацієнтів у 1 гр., у 13,2 % - у 2 гр., у 6,2 % - в 3 гр., у 14,8 % - у 4 гр.

Ставлення до себе не змінюється залежно від місця проживання, але має ряд особливостей від статі. У 1 і 2 гр. кількість негативних відповідей значно переважає у дівчаток. Так, дівчатка 6-8 років у 4,3 рази гірше ставляться до себе, а 9-13 років - у 2,2 рази гірше, аніж хлопчики. Різниця статистично достовірна. Отримані результати збігаються з даними Athanasіon A.E. та ін., (1989). У 3 і 4 гр. різниця не виявлена, що суперечить даним Soh G., Lew K.K (1992).

У 1 і 2 гр. вид патології прикусу не впливає на підсвідоме ставлення до себе, але в 3 і 4 гр. переважають негативні відповіді у пацієнтів з прогенією. Так, у 14-18 років при ІІІ кл. пацієнти в 3 рази частіше висловлюють негативне ставлення до себе, аніж при І кл. (40±1,85 % і 13,3±1,8 %). У дорослих це співвідношення ще більше зростає - у 3,2 рази (різниця статистично достовірна). Отримані нами дані суперечать відомостям від німецьких учених Hofman N. та ін., (1992), які повідомляють про відсутність зв'язку між оцінкою профілю та самоставленням до себе. Ставлення до себе у процесі ортодонтичного лікування у 1, 2 та 3 гр. поліпшується, дорослі продемонстрували збільшення позитивних відповідей з 23,1±1,6 % до 94,1±1,1 % (рЈ0,05). Отже, ортодонтичне лікування приносить позитивні емоційні результати.

Виявлено, що для дітей 6-8 років комфортніші знімні ортодонтичні апарати, а в старших вікових групах, навпаки, незнімні ортодонтичні конструкції. Підлітки та дорослі вважають незнімні конструкції в порівнянні зі знімними більш зручними при спілкуванні (в 1,9 рази) та менш впливаючими на привабливість (в 1,3 рази).

Вивчалася специфіка орієнтації у міжособових стосунках пацієнтів із ЗЩА і суб'єктивні уявлення про значимих людей, зокрема, батька і матері. Інтерес до цих питань пояснюється тим, що вирішальним фактором формування "Образу Я" людини є його стосунки з батьками, а не загальні умови соціального існування. Через сімейну ситуацію відбивається ідентифікація дитини з батьками. Велике значення мають тип сімейних стосунків і методи виховання у сім'ї.

Менша кількість проблем у міжособистих стосунках зустрічається у пацієнтів будь-якого віку з І кл. аномалій. Найбільшу кількість конфліктів із матір'ю виявляють пацієнти з ІІ і ІІІ кл. за Енглем, при прогенії - ще й з батьком, особливо у віці 6-8 років. Це підкреслює емоційну залежність від матері, що залишилася з раннього дитинства, етіопатогенетичний зв'язок прогнатії і прогенії із шкідливими дитячими звичками. Негативне ставлення дитини до матері може формувати негативне ставлення до ортодонтичного лікування.

Особливо важливими у реабілітації почуття особистої цінності і утвердження своєї індивідуальності у пацієнтів із ЗЩА, втраченого внаслідок деформації зовнішності, стає психокорекція як самого хворого, так і членів його сім'ї.

Шкідливі дитячі звички, комплексне ортодонтичне та психологічне лікування у ранньому віці. У віці 1,5-5 років більше половини дітей (57 %) мали відхилення у будові прикусу або фактори ризику. Нагляд та робота з дітьми тривали 2 роки. За висновками педіатрів усі діти були віднесені до 1 гр. здоров'я. За станом прикусу виділено три диспансерні групи.

І гр. (діти з ортогнатичним прикусом тимчасових зубів) склала 43 %. ІІ гр. - гр. ризику (15,3 %), з факторами ризику, які надалі могли призвести до порушень у будові зубощелепної системи - шкідлива звичка смоктати соску, палець, губу чи інші предмети (65,5 %), однобоке жування (7,7 %), аномалійне прикріплення вуздечок губ та язика (19,2 %), надкомплектні зуби (3,8 %), ротове дихання (3,8 %). Виявлений суттєвий зв'язок між формуванням патології прикусу, загальною невротизацією дітей, наявністю шкідливих звичок та складністю сімейної ситуації. ІІІ гр. - 41,7 %. ІІ кл. за Енглем - 66,7 %, причому у 46,8 % випадків він був пов'язаний із довготривалим користуванням соскою, із шкідливою звичкою смоктати губу та пальці. ІІІ кл. за Енглем - 1,4 % спадкового характеру, І кл. за Енглем, глибокий косий та відкритий прикус - 31,9 %.

Ортодонтичне лікування у такому ранньому віці традиційно зводиться до нагляду за формуванням прикусу. Розповсюджували початкові знання з профілактики ЗЩА, зокрема з боротьби із шкідливими звичками серед медичного та педагогічного персоналу в організованих дитячих закладах. За основу лікування дітей з шкідливими звичками ми взяли психотерапевтичні аспекти і тому розглядали їх як невротичні звичні дії. Окрім апаратурних засобів застосували метод групової та індивідуальної психотерапії з дітьми та їхніми батьками. Роботу з батьками окремо проводив медичний психолог.

Аналіз карт психологічного дослідження з урахування етіологічних факторів виникнення шкідливої звички дозволив поділити всіх дітей на 2 групи: А і Б. Групу А склали діти із зниженням рівня психологічного розвитку. Гр. Б - це діти з достатнім рівнем інтелектуального розвитку, однак у них був визначеним вплив хронічної психотравмуючої ситуації. В обох групах проводили групову психологічну корекцію у вигляді психокорекційних занять та ігор протягом 3-х місяців 1-2 рази за тиждень. Використовували вправи з аутогенного тренування. У всіх випадках була позитивна динаміка у психоемоційному стані дітей. Протягом 2-х років були усунені шкідливі дитячі звички, що призвело до нормалізації прикусу.

Підвищення мотивів до ортодонтичного лікування у пацієнтів із хворобою ЗЩА. Загальною закономірністю формування ВКХ у пацієнтів з різними видами ЗЩА є виявлене незбігання об'єктивної і внутрішньої картини хвороби. Мотивування до ортодонтичного лікування повністю залежить від ВКХ пацієнта, а структура ВКХ в свою чергу визначається віком хворих та їхніми індивідуально-особистими особливостями.

На фоні визначеного дизонтогенезу, характерного для пацієнтів із ЗЩА, з урахуванням виявленого високого ступеня спадковості патології психологічні аспекти підвищення мотивації ортодонтичного лікування стають особливо важливими для практики ортодонтії.

Нами були виділені за допомогою індексу ГОЛ 4 варіанти ВКХ (табл. 5) при хворобі ЗЩА (патент України 22005 А 61С 7/00 "Спосіб прогнозування ортодонтичного лікування).

1-й варіант - оптимальний. ЗС - адекватна або завищена; СС - занижена, тобто пацієнт визнає наявність аномалії прикусу і її негативний вплив на привабливість свого зовнішнього вигляду. В цьому випадку ВКХ адекватна клінічній картині хвороби (7,2 %).

2-й варіант - неадекватно занижена ВКХ. У пацієнтів занижений та нестійкий типи ЗС, занижений тип СС, вони схильні перебільшувати значення ЗЩА, уявлення про аномалію адекватне клінічній картині хвороби, але на неусвідомленому рівні ВКХ має іпохондричний характер, що формується від загальної неадекватної самооцінки власної особистості (17 %). Пацієнтам показане психокоригування, оскільки без спеціальних психотерапевтичних заходів хворі не дотримуються лікувального режиму, переривають лікування і, навіть при досягненні успіхів, залишаються незадоволеними результатами лікування і покращанням зовнішнього вигляду.

3-й варіант - неадекватно-завищена ВКХ, поєднання завищеного і неадекватного типів ЗС і СС. У цьому випадку пацієнт ігнорує наявність у себе ЗЩА, її вплив на естетику обличчя і загальну привабливість. Актуальність переживання з приводу хвороби ЗЩА знижена або взагалі відсутня (35,4 %).

4-й варіант - деформована ВКХ. Цьому варіанту відповідає поєднання нестійкого, заниженого і завищеного типів ЗС і СС. У цих випадках пацієнт або визнає наявність патології прикусу, але заперечує її вплив на свою зовнішність або підміняє визнання дефекту обличчя на неусвідомленому рівні недоліками своєї особистості (40,4 %).

Мотивація до ортодонтичного лікування повністю залежить від ВКХ пацієнта, яка визначається за допомогою індексу ГОЛ і дає можливість прогнозувати ефективність майбутнього ортодонтичного втручання.

ВИСНОВКИ

1. Найчастіше за ортодонтичною допомогою звертаються діти 9-13 років (44,8 %) та підлітки (28,3 %), міські мешканці у 3,2 рази частіше, ніж сільські, жінки у 1,65 рази більше, ніж чоловіки. За видами прикусу пацієнти з І кл. за Енглем складають у середньому 55,3 %, з ІІ кл. - 29,9 %, з ІІІ кл. - 8,2 %. Переривають ортодонтичне лікування 35,7 %, найчастіше підлітки (44,9 %), особливо жіночої статі (65,9 %).

2. Поширеність хвороби ЗЩА серед дітей 1,5-5 років складає 41,7 %, найчастіше зустрічається патологія ІІ кл. за Енглем (66,7 %), що на 65,5 % пов'язано зі шкідливою звичкою смоктання. Поєднання лікувально-профілактичних заходів з індивідуальною та груповою психотерапією з дітьми та їхніми батьками призводить до нормального прикусу.

3. Ставлення до лікування у ортодонта у пацієнтів із ЗЩА в будь-якому віці позитивне (74,1±0,48 %) на відміну від ставлення до лікування у стоматолога (44,6±0,52 %). Оцінка ортодонтичного апарата (66,4±0,49 %) та перспектив ортодонтичного лікування (76,6±0,5 %) позитивні у всіх вікових групах. У динаміці ортодонтичного лікування позитивна оцінка ортодонтичного апарата у пацієнтів із ЗЩА покращується в середньому на 12,7 %, перспектив ортодонтичного лікування - на 7,2 %, ставлення до лікування у стоматолога покращується у 2 рази.

4. Значення спадковості досить високі для всіх вивчених аномалій, а саме: для патології ІІ класу за Енглем спадковість складає 66,8 %, для патології ІІІ класу за Енглем - 84 %, звуження щелеп - 80,9 %. Виявлена частота аномалій прикусу у батьків пацієнтів із ЗЩА: при прогнатії - в 4 рази вища, ніж у популяції.

5. Організму з хворобою ЗЩА притаманний дизонтогенетичний тип розвитку. На відміну від здорових обстежених, у яких показник ЕНЯ % клітинних ядер зростає з віком, у пацієнтів із ЗЩА така закономірність порушена. Біологічно запрограмований хід розвитку індивідуума із ЗЩА не змінює своєї схеми в процесі ортодонтичного лікування. Усунення патології прикусу не впливає на енергетичний показник на клітинному рівні - потенціал ядра.

6. Розроблена методика "стоматологічна самооцінка". Виділено види внутрішньої картини хвороби у пацієнтів із ЗЩА: оптимальний, неадекватно-занижений, неадекватно-завищений, деформований. ВКХ пацієнтів, які страждають на ЗЩА, відрізняється від об'єктивної, і своєрідність типових симптомокомплексів ВКХ обумовлена особистісними особливостями хворих, а не власне порушенням прикусу.

...