Купірування запійних станів із застосуванням карбамазепіну у хворих на алкоголізм

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

УДК 616.89 - 008.441.1 - 615.03 - 612.017

Купірування запійних станів із застосуванням карбамазепіну у хворих на алкоголізм

14.01.17 - наркологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Купрієнко Ірина Володимирівна

ХАРКІВ 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківській медичній академії післядипломної освіти

Захист дисертації відбудеться “ 25 ” жовтня 2000 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.609.01в Харківській медичній академії післядипломної освіти за адресою: 61176, Харків, вул. Корчагінцев, 58.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківської медичної акдемії післядипломної освіти (61176, Харків, вул. Корчагінців, 58).

Автореферат розісланий “ 23 ” вересня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат медичних наук, доцент Марченко В.Г.

АНОТАЦІЯ

Купрієнко І.В. Купірування запійних станів із застосуванням карбамазепіну в хворих на алкоголізм. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за фахом 14.01.17 - наркологія. - Харківська медична академія післядипломної освіти, Харків, 2000.

Дисертація присвячена вивченню клініко-психопатологічних, патофізіологічних особливостей формування, перебігу і метаморфозу запійних станів у хворих на алкоголізм. Робота ґрунтується на комплексному дослідженні хворих із синдромом залежності від алкоголю, у яких траплялися запійні стани з ознаками невтримного, неконтрольованого патологічного потягу до алкоголю, масивної цілодобової інтоксикації, які фазно завершуються генералізованим психічним і фізичним виснаженням, і перемежовуються інверсією потягу до спиртного до початку наступного запою. На основі вивчення клініки, ЕЕГ, РЕГ - характеристик, стану неспецифічної реактивності при справжніх запоях розроблені нові індивідуалізовані підходи до їх диференційованої терапії з використанням фінлепсина (карбамазепіну), що враховують варіант клінічного перебігу запійної форми пияцтва, період запійного нападу, характер патофізіологічних зрушень, стан неспецифічної реактивності. Визначено регістр прогностично значущих ознак, які передують появі клінічно окресленим запійним станам. Виділено й описано клінічні варіанти перебігу запійної форми пияцтва. Уточнено рівні токсичної дезадаптації біоелектричної активності головного мозку і ступеня порушення мозкової гемодинаміки в хворих на алкоголізм із запійними станами.

Показано терапевтичну ефективність антиконвульсанта фінлепсина в комплексному індивідуалізованому лікуванні запійних станів у рамках синдрому алкогольної залежності.

Ключові слова: алкоголізм, запійні стани, діагностика, лікування, фінлепсин, карбамазепін, неспецифічна реактивність.

АННОТАЦИЯ

Куприенко И.В. Купирование запойных состояний с применением карбамазепина у больных алкоголизмом. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.17 - наркология. Харьковская медицинская академия последипломного образования, Харьков,2000.

Диссертация посвящена изучению клинико-психопатологических, патофизиологических особенностей формирования, течения и метаморфоза запойных состояний у больных алкоголизмом. Работа основана на комплексном исследовании 200 больных мужчин с синдромом зависимости от алкоголя, у которых имели место запойные состояния с признаками безудержного, неконтролируемого патологического влечения к алкоголю, массивной круглосуточной интоксикации, фазно завершающиеся генерализованным психическим и физическим истощением, перемежающиеся инверсией влечения к спиртному до начала последующего запоя.

По полученным данным совокупный комплекс факторов риска неблагоприятного течения алкоголизма в виде раннего формирования запоев составили: алкоголь-позитивная наследственность; гипоандроидная морфоконституция; черты возбудимости, утрированной детской гиперактивности или неустойчивости, эмоциональной лабильности в преморбидной личностной конституции, девиантное поведение; низкая фрустрационная толерантность; последствия органического поражения головного мозга; отсутствие защитной рвотной реакции на передозировку уже с первых алкоголизаций; появление влечения к алкоголю в трезвом состоянии и осложненных форм опьянения на ранних этапах зависимости, оформление синдрома отмены алкоголя через 2-3 года систематического пьянства.

В динамике запойного приступа выделены следующие периоды: продром или “предвестники”, начало запоя, средина, окончание запоя, ближайший постзапойный период. Каждый из этих периодов являлся динамическим продолжением предыдущих, включая в себя осевые, стержневые симптомы и синдромы, пронизывающие весь запойный приступ в целом. С другой стороны, каждому из периодов были присущи качественно - количественные особенности соотношения симптомов, отличающие его от других этапов запойного пароксизма.

В связи с выявленной неоднозначной динамикой соотношения длительности запоев и “светлых” промежутков в процессе прогрессирования запойной формы пьянства нами условно выделены четыре клинических варианта и установлена усредненно-интегральная закономерность динамики ритмологических особенностей запоев: 1) увеличение продолжительности запоев и уменьшение “светлых” промежутков (33,0% больных); 2) уменьшение продолжительности запоев и “светлых” промежутков (18,0%); 3) увеличение продолжительности запоев и “светлых” промежутков (30,0%); уменьшение продолжительности запоев на фоне увеличения продолжительности “светлых” промежутков. Клиническая картина протекания запойного состояния и межзапойного премежутка при каждом клиническом варианте имела свои особенности динамики первичного и вторичного патологического влечения или его аверсии, толерантности, тяжести и характера алкогольного абстинентного синдрома, психопатологических проявлений, электрофизиологических показателей и состояния неспецифической реактивности. По мере прогрессирования запойного пьянства от первого к четвертому клиническим вариантам уровень толерантности (разовой и суточной) неуклонно снижался, тяжесть влечения к алкоголю возростала, достигая витального уровня, тяжесть и характер клинических проявлений ААС прогресивно увеличивались с преобладанием у больных с третьим и четвертым вариантами течения психических и тяжелейших соматоневрологических нарушений, возростал уровень токсической дезадаптации биоэлектрической активности головного мозга и степень нарушения мозговой гемодинамики, отмечалось снижение процентного количества больных с оптимальной с физиологической точки зрения “реакции активации” и увеличение больных с неблагоприятной “реакцией стресса”.

На основе изучения клиники, ЭЭГ-, РЭГ-характеристик, состояния неспецифической реактивности выявлен приступообразно-циклический характер истинных запоев, широкая представленность дисфорических состояний, биологизация, своеобразная “эндогенезация”, неотвратимость и повторяемость приступообразного характера алкоголизации, наличие пароксизмальных электрофизиологических нарушений. В связи с этим была предложена система комплексной патогенетически ориентированной терапии запоев с применением антиконвульсанта-тимолептика карбамазепина (финлепсина).

Тактика купирования запоев заключалась в динамическом и дифференцированном подходе к построению лечебных программ. Дифференцированность терапии обеспечивалась учетом этапа запойного состояния, клинического варианта прогрессирования запойного пьянства у данного пациента, состояния неспецифической реактивности на момент обследования и начала лечения, на основании чего осуществлялся индивидуальный подбор карбамазепина.

Показано, что карбамазепин в индивидуализированных дозах, включеный в купирующую лечебную программу оказывает выраженное подавляющее действие на патологическое влечение к алкоголю, соматовегетативные, неврологические, психопатологические проявления в структуре запойного состояния, нормализует электроэнцефалографические девиации, состояние неспецифической реактивности организма. Это позволило сократить средние сроки купирования запойного приступа на два дня, сократить период пребывания больного в стационаре в стреднем на 5 дней, увеличить продолжительность и качество ремиссий.

Ключевые слова: алкоголизм, запойные состояния, диагностика, лечение, финлепсин, карбамазепин, неспецифическая реактивность.

ABSTRACT

Kupriyenko I.V. Control of dipsomania conditions with carbamazepin in patients with alcoholism. - Manuscript.

Dissertation thesis for academic degree of Candidate of Science (Medicine) by speciality 14.01.17 - narcology. - Kharkov Medical Academy of Post-graduate Education. Kharkov, 2000.

The dissertation deals with clinical psychopathological, pathophysiological peculiarities of formation, course and metamorphosis of dipsomania conditions in patients with alcoholism. The investigation is based on complex examination of patients with alcoholic dependence who experienced dipsomaniac conditions with signs of unrestrained, uncontrolled pathological inclination to alcohol, massive 24-hour intoxication leading to phase of generalized psychic and physical exhaustion, intermittent with inversion of attraction to alcohol before the following fit of hard drinking. On the basis of the investigation of clinical course, EEG, REG data, condition of non-specific reactivity in true dipsomania, the new individual approaches to its differential therapy with finlepsin (carbamazepin) considering clinical option of dipsomania, hard drinking fit period, character of pathophysiological disorders, non-specific reactivity condition have been worked out. It has been identified the register of significant predictors before the developed clinical dipsomania conditions. Clinical options of dipsomania course have been identified and described. There has been identified more precise levels of bioelectric cerebral activity and of degree of cerebral hemodynamics disorders in patients with dipsomaniac alcoholism. Curative anticonvulsant effect of finlepsin in complex individual treatment of dipsomania condition in limits of alcoholic addiction syndrome.

Key words: alcoholism, dipsomania conditions, diagnosis, treatment, finlepsin, carbamazepin, non-specific reactivity.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Алкоголізм є важливою проблемою охорони здоров'я і всього суспільства в цілому. Це зумовлено розповсюдженістю цього захворювання серед населення, шкідливим впливом алкоголю на людину, тривалість і якість життя, важкими соціальними наслідками. За даними ВООЗ зловживання алкоголем посідає третє місце серед причин смертності після серцево-судинних і онкологічних захворювань. У структурі невідкладної психіатричної допомоги розлади, зумовлені алкоголізмом, посідають одне з перших місць (А.К. Качаев, И.Г. Ураков, 1980; В.В. Ковалев, А.В. Немцов, 1987; И.К. Сосин, Я.Л. Гуревич, Г.Н. Мысько,1989; А.И. Минко,1990; И.К. Сосин, Н.Г. Пшук,1994; С.И. Табачников с соавт., 1995; Б. Никкель, 1996; П.В. Волошин с соавт., 1998; J. Greger et al., 1990). Показник смертності серед хворих на алкоголізм у 14 разів вище, ніж у цілому серед психічно хворих (А.К. Качаев,1990; Gh. Grecu et al., 1990).

Серед контингенту хворих на алкоголізм останнього десятиліття все частіше спостерігається запійна форма пияцтва, яка складає за даними різних авторів від 40 до 70% у структурі алкоголізму, свідчить про високопрогредієнтний тип перебігу захворювання, супроводжується грубими девіаціями гомеостазу, високим ризиком розвитку гострих алкогольних психозів, судомного синдрому, виявляється наявністю великого контингенту інвалідизованих, соціально дезадаптованих пацієнтів, а також високою летальністю (С.А. Овсепян, 1985; М.Д. Пєнзев,2000).

Сучасними дослідженнями показано спільність феноменологічних, біохімічних, нейродинамічних, дерматогліфічних проявів, характерних для справжніх запоїв, епілепсії й афективних розладів (М.Ю. Ігнатов, 1990; Н.Г. Сергиенко, 1993; Т.А. Капитаненко, 1994; Л.Ф. Слободянюк, 1994), основним біологічним субстратом яких розглядають гіпоталамо-лімбічні структури, які створюють єдину морфофункціональну систему, де патологічно інтегруються і координуються емоційні, епілептогенні механізми, потяг до алкоголю, процеси загальної неспецифічної реактивності організму (Т.М. Воробьева с соавт., 1993; В.А. Яковлев, 1994; И.П. Анохина, 1994; В.Н. Синицкий,1996; А.Г. Веретинская с соавт., 1996; Н.С. Марковская, 1997; Bartolomei F., 1997).

Незважаючи на велику кількість літератури щодо алкоголізму з перебігом у вигляді запійних нападів, дотепер остаточно не знайдені предиктори, причини і механізми формування нападоподібної, періодичної алкоголізації, яка відбиває компульсивні форми загострення патологічного потягу до алкоголю (В.С. Бітенський,1999). Суперечливими є дані про місце запоїв у процесі динаміки алкоголізму. Недостатньо описаний клінічний патоморфоз сучасних форм запоїв, не уточнена їхня питома вага в структурі невідкладних наркологічних станів; не розроблені надійні засоби і методи купіруючей терапії і вторинної профілактики.

При наявності великого арсеналу засобів і методів переривання запійних станів (як медикаментозних так і немедикаментозних) ефективність лікування залишається недостатньою, спостерігаються численні ускладнення, побічні ефекти, алергійні реакції, терапевтична резистентність, протипоказання (И.К.Сосин,1988;И.К. Сосин с соавт.,1999; В.Н. Синицкий, Т.В. Ковтун,1996). Дослідники підкреслюють необхідність індивідуальної терапевтичної стратегії в лікуванні алкоголізму, у тому числі добору індивідуалізованих доз лікувальних препаратів (Р. Малка с соавт., 1992; E. Spina, 1996), використання об'єктивізувальних, досить простих, широко доступних, і при цьому високоінформативних лабораторних методів з метою діагностики і контролю за ефективністю і якістю проведеного лікування (Т.Н. Зарипова с соавт., 1999).

Зв'язок роботи з науковими планами, темами, програмами. Дисертація виконана відповідно до “Наукової програми по вирішенню проблем пияцтва, алкоголізму і наркоманій. - 2-А”, (1990-2000 рр), а також згідно з планом НДР ХМАПО за номером держреєстрації 0198U002300.

Мета і задачі дослідження. Розробити нові підходи до диференційованої терапії запійних станів при алкоголізмі з використанням фінлепсину на основі вивчення їх клініко-психопатологічних і патофізіологічних особливостей.

Відповідно до мети дослідження були виділені такі завдання:

1. Виявити особливості формування, перебігу і трансформації запійної форми пияцтва у хворих із синдромом алкогольної залежності.

2. Вивчити клінічні і електропатофізіологічні (за даними ЕЕГ і РЕГ досліджень) особливості запійних пароксизмів у рамках алкоголізму, стан неспецифічної реактивності організму при них залежно від періоду захворювання.

3. Теоретично обґрунтувати і визначити ефективність терапії запійних станів у хворих на алкоголізм із включенням у традиційні схеми лікування антиконвульсивного препарату фінлепсіну (карбамазепіну).

4. Розробити і впровадити в практику нові рекомендації з індивідуалізованої терапії хворих із запійною формою пияцтва в залежності від варіанта клінічного перебігу, періоду запійного нападу, характеру патофізіологічних зрушень, стану неспецифічної реактивності організму.

Об'єкт дослідження - запійні стани.

Предмет дослідження - купірування запійних станів у хворих на алкоголізм.

Основними методами дослідження в роботі були клініко-психопатологічний, катамнестичний, електрофізіологічний: електроенцефалографія (ЕЕГ), реоенцефалографія (РЕГ), лабораторний (визначення стану неспецифічної реактивності організму за лейкоцитарною формулою крові по методу Л.Х. Гаркави, Е.Б. Квакиной, М.А. Уколовой, 1990), антропометричний, статистичний (методи варіаційного, дисперсного і кореляційного аналізу).

Наукова новизна одержаних результатів. Установлено, що динаміка сучасних форм запійних станів з одного боку підпорядковується патогномонічним закономірностям, які відбивають тип перебігу, ступінь прогредиєнтності, етап алкогольної залежності, з іншого боку є неоднозначною в різних категорій хворих. Визначено регістр прогностично значущих ознак, які передують появі клінічно окреслених запійних станів. Уперше виділені й описані клінічні варіанти перебігу запійної форми пияцтва.

На основі проведеного синдромально-патокінетичного аналізу запійного нападу на всіх етапах його розвитку (період провісників, початок, середина, завершальна фаза, найближчий післязапійний період) у зіставленні з виявленими електрофізіологічними порушеннями і станом неспецифічної реактивності простежені хроноритмологічні закономірності перебігу запійних нападів і міжзапійних безалкогольних проміжків. Уперше виявлено девіації показників неспецифічної реактивності організму залежно від клінічного варіанта перебігу запійної форми пияцтва, клінічних і патофізіологічних особливостей кожного етапу запійного нападу (початок, середина, завершальна фаза, найближчий післязапійний період). Уточнено рівні токсичної дезадаптації біоелектричної активності головного мозку і ступеня порушення мозкової гемодинаміки у хворих на алкоголізм із запійними станами.

Уперше показана терапевтична ефективність антиконвульсанту фінлепсину в комплексному індивідуалізованому лікуванні запійних станів у рамках синдрому алкогольної залежності, а також його позитивний вплив на стан неспецифічної реактивності організму та електрофізіологічні показники.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені діагностичні підходи до оцінки запійних станів при алкоголізмі, що базуються на клінічній, електрофізіологічній характеристиці і визначенні рівня неспецифічної реактивності організму. Запропоновано нові терапевтичні підходи до диференційованого застосування фінлепсину (карбамазепіну) в комплексному лікуванні запійних станів у хворих на алкоголізм, новизна одного з яких підтверджена позитивним рішенням на видачу Патенту України за заявкою на винахід №99042310, пріоритет від 23.04.1999р. Результати дослідження впроваджені в практичну роботу наркологічних відділень Харківського обласного наркологічного диспансеру, Харківської міської клінічної наркологічної лікарні №9, кафедри наркології Харківської медичної академії післядипломної освіти.

Особистий внесок здобувача. Патентно-інформаційний пошук, усі динамічні клініко-психопатологічні, анамнестичні, катамнестичні дослідження проведені дисертантом особисто. Аналіз результатів клінічних та параклінічних досліджень, осмислення, інтерпретація і статистична обробка здійснено автором самостійно. Розроблено основні положення і висновки дисертації, практичні рекомендації.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження повідомлені на II Національному конгресі та VII з'їзді анестезіологів України (24-27 вересня 1996 р., м., Харків); на VI Всегреческом Симпозиуме-Конгрессе по интенсивной терапии (9-12 октября 1997 г., г. Афины); на науково-практичній конференції “Вопросы пограничной психиатрии, психотерапии, медицинской психологии” (4-5 июня 1998 г., г. Харьков); на підсумкових науково-практичних конференціях молодих вчених Харківської медичної академії післядипломної освіти (м. Харків, 1998; 1999; 2000 р.); на засіданнях Харківського наукового медичного товариства невропатологів і психіатрів (секція наркологів) (29 вересня 1998 р.; 11 травня 1999 р.; 8 червня 1999 р.); науково-практичної конференції “Актуальні проблеми лазерної медицини, ендоскопічної хірургії та гінекології” (29-30 жовтня 1999 р., м. Одеса); XII Міжнародній науково-практичній конференції “Застосування лазерів у медицині і біології” (20-23 квітня 1999 р., м. Харків); на Пленумі невропатологів, психіатрів і наркологів України (23 - 26 травня 2000 р., м. Луганськ).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 10 робіт, у тому числі 4 статті в наукових спеціалізованих виданнях. Отримано позитивне рішення на видачу Патенту України.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 242 сторінках машинописного тексту (основного тексту 160 сторінок) і складається зі вступу, аналітичного огляду літератури, трьох розділів власних досліджень, заключення, висновків, практичних рекомендацій, покажчика літератури (містить 359 джерела, з них 201 вітчизняних і російськомовних і 158 - іноземних) і додатків. Робота містить 22 таблиці, проілюстрована 10 малюнками.

запійний пияцтво алкогольний

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Загальна і клінічна характеристика хворих. Дане дослідження ґрунтується на вивченні клінічної картини і деяких патофізіологічних девіацій у 200 хворих на алкоголізм чоловіків, у клініці алкогольної залежності яких під час динаміки захворювання і на момент дослідження спостерігався клініко-психопатологічний феномен періодичності, циклічності, нападоподібної компульсивності патологічного потягу до алкоголю і реалізації його у формі запійної інтоксикації - шифр по МКХ-10: F10.26 (“епізодичне вживання, дипсоманія”, запійні форми пияцтва). Усіх хворих спостерігали і цілеспрямовано досліджували з моменту госпіталізації і протягом усього періоду стаціонарного лікування в наркологічному відділенні Харківського обласного клінічного наркологічного диспансеру, який є клінічною базою кафедри наркології Харківської медичної академії післядипломної освіти.

Відповідно до мети і задач дисертаційної роботи контингент досліджених хворих було розподілено на дві групи: основна група (139 чол.) - хворі, у яких в процесі вторинної профілактики і купірування запійного нападу, а також для підтримки якісної ремісії в схему лікування включався фінлепсин, і контрольна група (61чол.) - хворі, порівнювані за віком, клінікою і тривалістю захворювання з пацієнтами основної групи, які одержували традиційне лікування за загальноприйнятими схемами (тіосульфат натрію; неогемодез; фізіологічний або гіпертонічний розчини глюкози; сірчанокисла магнезія ; вітаміни С; В1 , В6, РР , за необхідністю - сибазон; нейролептичні препарати седативної дії та ін.). Протягом двох років простежено катамнез у 116 чоловік.

Середній вік хворих основної групи виявився 42,9±8,9 року, контрольної групи - 44,2±7,8 року. Розбіжність у середньому віці хворих даних груп статистично не достовірна (Р> 0,05).

У більшості вивчених хворих у період обстеження констатована (відповідно до класифікації А.А. Портнова, И.Н. Пятницкой, 1973) друга стадія алкоголізму - у 125 хворих (89,9%) основної групи і 57 чоловік (93,4%) контрольної групи. Третя стадія алкоголізму діагностована в 14 хворих (10,1%) основної групи й у 4 хворих (6,6%) контрольної групи.

Серед досліджених хворих із запійною формою зловживання алкоголем переважали особи працездатного віку з преморбідними рисами переважно хитливого, циклоїдного чи епілептоїдного кола, які досягали ступеня акцентуації чи психопатизації, з великою частотою спадкової обтяженості алкоголізмом. У пацієнтів часто спостерігали сімейну та трудову дезадаптацію , погані побутові і матеріальні умови. У загальній клінічній характеристиці вивчених хворих звертали на себе увагу ранній вік маніфестної алкоголізації і формування проявів алкогольної залежності, перевага важких ступенів сп'яніння й ускладнених форм інтоксикації із самих ранніх періодів алкоголізації, досить велика тривалість захворювання, перевага прогредієнтних варіантів перебігу захворювання з досить швидким формуванням проявів алкогольної деградації особистості, абстинентного синдрому, представленого численними соматичними, неврологічними, психопатологічними розладами, які призводять до повної непрацездатності і безпорадності хворого на період запою.

Результати дослідження і їхнє обговорення.

Клініко-анамнестична результативність вивчення сучасних форм запійних станів. Анамнестичні дослідження показали, що в 33,5% (67 чол.) усіх хворих справжні запої сформувалися за відносно короткий проміжок часу (до п'яти років), у 133 пацієнтів (66,5%) - через 5-15 років постійного, практично щоденного, масивного зловживання алкоголем. Порівняння цих груп дозволило виділити з великої кількості ознак, які відрізняють популяцію хворих на алкоголізм, сукупний комплекс факторів генетичної і середовищної детермінації, що впливають на процес формування запійного пияцтва. За отриманими даними предикторами виникнення запоїв виступають: алкоголь-позитивна спадковість; гіпоандроїдна морфоконституція; риси збудливості, перебільшеної дитячої гіперактивності чи нестійкості в преморбідній особистісній конституції, девіантна поведінка, лабільність емоційних проявів; низька фрустраційна толерантність; наслідки органічного ураження головного мозку; відсутність блювотної реакції на передозування вже з перших алкоголізацій; поява потягу до алкоголю в тверезому стані, ускладнених форми сп'яніння вже на ранніх етапах алкоголізму; формування синдрому відміни алкоголю через 2-3 роки систематичного пияцтва.

Відповідно до канонів класичної психіатрії і наркології в клінічній структурі алкоголізму ми традиційно виділяли “запій”, що багатопланово розглядався: а) як етап у динаміці хворобливого процесу; б) як критерій ступеня тяжкості захворювання; в) як надійна діагностико-прогностична ознака; г) як невідкладний стан у клініці алкоголізму, що вимагає екстреної купірувальної терапії. Настання даного етапу характеризувалося періодичною, циклічною немінучо-вітальною важкою, багатоденною чи короткочасною масивною алкоголізацією, невтримною компульсивною потребою в прийомі чергової дози алкоголю, з розвитком на цьому фоні абстинентного синдрому з важким соматичним, неврологічним і психічним виснаженням до кінця запою, специфічним дискретним перепадом толерантності, переміжним інверсією потягу до спиртного до початку наступного запою, а також грубими поведінковими девіаціями запійного періоду, які нерідко стосуються і соціального статусу хворого.

У динаміці власне запійного нападу ми виділяли такі періоди: продром чи “провісники”, початок запою, середина, закінчення запою, найближчий післязапійний період. За даними наших досліджень, у 72,0 % хворих із запійною формою пияцтва, практично перед кожним запоєм відзначався так званий “предикційний комплекс” характерних порушень у психічному та сомато-неврологічному стані. Продром запою, що наближається, в процесі розвитку запійного пияцтва здобував характерні для деяких психічних захворювань (МДП, епілепсія) риси - розвивався, як правило, циклічно, аутохтонно, пароксизмально, імпульсивно, поза зв'язком з наявністю чи відсутністю можливості алкоголізації, нерідко збігаючись, з такими зовнішніми обставинами, як геліогеофізичні фактори. Щораз дана “клінічна періодика” траплялася на фоні періоду відносного “міжзапійного” благополуччя після попередньої фази алкогольного ексцесу. Найчастіше основними провісниками наступного нападу запою були коливання настрою, часто з вираженим дисфоричним радикалом, погіршення загального самопочуття, дизгрипнії, ідеаторні напливи (спогади, нав'язливі думки, мрії і туга за алкоголізацією), вегетативна лабільність, сенсорні розлади різного регістра, своєрідний “поведінковий репертуар” з характерною схвильованістю, “настроєністю” на алкоголізацію, з'являлася патологічно доцільна поведінкова активність. Дані предиктори незабаром трансформувалися в компульсивний, невтримний потяг до алкоголю, у ряді випадків з особливим, властивим алкоголізму, звуженим дисоційованим станом свідомості, коли алкоголізація здійснювалася як автоматизм, як імпульсивний самонеконтрольований акт.

У дебюті запійного нападу хворі прагнули до стану вираженого сп'яніння, фактично вживана кількість спиртного збігалася з максимальною толерантністю для даного пацієнта (до 3,0 - 3,5 л. горілки на добу). Разова толерантність досягала 500,0 мл. У початковий період запою пацієнти алкоголізувались із проміжками 4-6 годин. Уживали міцні напої, самогон. Патологічний потяг до алкоголю був компульсивним. Цілеспрямована активність щодо реалізації потягу була дуже високою. Здобування спиртного й алкоголізація перебували на першому місці в системі цінностей. Гостра алкогольна інтоксикація могла носити ускладнений характер із загрозливо-агресивною поведінкою, амнестичними порушеннями, мовленєво-руховим збудженням, метушливістю, занепокоєнням, підозрілістю, причепливістю, злостивістю, тривогою, прагненням до руйнівних дій, іноді з висловлюваннями, які нагадували галюцинаторно-маячні переживання. До вечора, як правило, хворий досягав вираженого сп'яніння з наступним важким “наркотичним” сном на період достатньої концентрації алкоголю в крові. Ранковий абстинентний синдром розвивався на фоні залишкової інтоксикації (неповного витвереження). У структурі абстинентного синдрому запійного періоду провідну роль відігравав компульсивний потяг до алкоголю, що неминуче змушувало нетверезого хворого похмелятися. Прогресування запою, таким чином, тривало, проходячи всі етапи розвитку і завершення, тобто, якщо не здійснювали купірувальну терапію (переривання запою), відбувалася реалізація повного патологічного циклу.

У середині запою хворі продовжували алкоголізуватися все ще великими дозами алкоголю, добова і разова толерантність у більшості випадків залишалася високою. Однак у зв'язку зі скороченням інтервалу часу, протягом якого виникали абстинентні явища після останньої алкоголізації, зменшувалися проміжки між прийомами алкоголю до 3-3,5 години. Хворі приймали спиртне і вночі. В противному разі наростали прояви синдрому відняття з дизгрипнічними розладами. Сп'яніння часто мало експлозивно-дисфоричний, істероїдний, параноїдний характер, супроводжувалося оглушенням, недостатнім орієнтуванням. Амнезувались тривалі періоди. Хворі все частіше вживали сурогати, переходили на самотнє денне і нічне пияцтво, зачинялися вдома. Приблизно через 2,5 - 3,5 години після останнього прийому алкоголю розвивалася клініка вираженого синдрому відміни. Похміляння не цілком ліквідувало симптоми абстиненції. Компульсивний потяг до алкоголю все більше здобував риси вітальності.

Ознаками вступу запою в завершальну фазу, за нашими спостереженнями, можна вважати: помітне зниження характерної для дебюту запою разової і добової толерантності; зменшення інтенсивності потягу до алкоголю, появу ознак аверсії; розвиток важкого алкогольного абстинентного синдрому (ААС) через короткий проміжок часу після останньої алкоголізації, перевага його проявів у клінічній картині. Зрив захисних компенсаторних механізмів унаслідок пролонгованої і важкої інтоксикації призводив до наростаючого важкого психофізичного виснаження хворого. Пацієнти продовжували “аутично алкоголізуватися”, шукаючи полегшення стану в черговій дозі алкоголю. Разова толерантність знижувалася до 50-70 мл 400 горілки і менше, добова - до 200-250 мл, змінюючись інтолерантністю. Ритм вживання алкоголю на цей період складав годину-півтори, цілодобово. Найчастіше міцні напої тепер уже замінялися слабкими. Ускладнені форми спьяніння, для яких характерне збудження, поступалися місцем апатичному і депресивному варіантам, амнезувались значні періоди сп'яніння від малих доз, легко наставало порушення свідомості у вигляді оглушення і сопору. Провідним на даному етапі запою був астено-депресивний синдром. Таким чином, протягом запою у багатьох хворих можна було простежити зміну його територіального “розмаху” - на початку запою пияцтво відбувалося найчастіше поза будинком, потім - у межах квартири, і, нарешті, обмежувалося межами ліжка. Про виснаження фізичних і психічних сил (енергетичних запасів) і про закінчення запою свідчила поява аверсії до алкоголю. Через 1,5-2 години після прийому останньої дози алкоголю наростали явища важкого синдрому відняття, які не повністю ліквідувалися черговою дозою спиртного, і характеризувалися крайнім ступенем вегетативних, неврологічних розладів, численністю психопатологічних елементів, повною агрипнією. На висоті депресії і найтяжчого суб'єктивного стану в ряді випадків у хворих з'являлися суїцидальні думки, тенденції і спроби.

Хроно-ритмологічна рубрифікація запійних станів. Ми здійснили цілеспрямоване дослідження динаміки співвідношення тривалості запоїв і “світлих” проміжків у процесі прогресування запійної форми пияцтва. За нашими даними середня тривалість запоїв у всіх вивчених хворих (200 чол.) у перший рік появи справжнього запійного пияцтва склала 6,7±2,3 дня. На момент обстеження, через 10,2±4,7 року (середня тривалість періоду запійного пияцтва), цей показник склав 7,3±1,1 дня. Таким чином, тривалість запоїв з моменту їхнього виникнення дотепер зросла в середньому на 0,6±2,1 дня. При цьому в 63,0% хворих тривалість запоїв зросла на 6,1± 4,8 дня, а у решти (37,0% ) -- знизилася на 4,9±3,2 дня.

Середня тривалість інтервалів між запоями за період запійного пияцтва для всієї дослідженої групи пацієнтів (200 чол.) збільшилася на 5,7±11,4 дня. У той же час у 51,0% хворих відзначалося зменшення інтервалу між запоями в процесі прогресування запійного пияцтва на 22,2±6,1 дня, а в 49,0% збільшення світлих проміжків на 34,7±8,4 дня. З огляду на різний характер динаміки тривалості запоїв і світлих проміжків, ми проаналізували взаємозв'язок ритмологічних і клінічних особливостей запійного пияцтва.

У зв'язку з цим усіх хворих із запійною формою пияцтва розділили на клінічні варіанти (“типи перебігу”, “типи динаміки”, “типи трансформації”) залежно від динаміки тривалості запоїв і світлих проміжків, а також їх співвідношень: 1) збільшення тривалості запоїв і зменшення “світлих” проміжків (66 чол. - 33%); 2) зменшення тривалості запоїв і “світлих” проміжків (36 чол. -- 18%); 3) збільшення тривалості запоїв і “світлих” проміжків (60 чол. -- 30%); 4) зменшення тривалості запоїв і збільшення “світлих” проміжків (38 чол. - 19%).

Проведений аналіз дозволив установити усереднено-інтегральну закономірність динаміки ритмологічних особливостей запоїв. Клінічна картина перебігу запійних станів і міжзапійних проміжків у кожній виділеній групі мала свої особливості динаміки первинного і вторинного патологічного потягу, аверсії потягу, толерантності, тяжкості алкогольного абстинентного синдрому, психопатологічних проявів. Ступінь виразності цих симптомів послідовно зростала від першого до четвертого клінічних варіантів, також як і вік хворих та тривалість запійного пияцтва.

ПППА у хворих з першим клінічним варіантом не досягав ступеня компульсій і не мав чіткої періодичності, частіше провокувався ситуаційними моментами, мав обсесивний характер. У разі другого варіанта він характеризувався посиленням виразності афективного компонента, появою елементів надвартості. ПППА у хворих із третім клінічним варіантом перебігу запійного пияцтва характеризувался компульсивністю, генералізованістю, періодичністю, циклічністю, корелятивною залежністю від метеорологічних і геліофізичних факторів, у разі виникнення потягу запій розвивався неминуче. У хворих із четвертим клінічним варіантом ПППА вже здобував чітко виражений циклічний характер, часто був пов'язаним із фазами місячного циклу, сезонами року, мав компульсивний, невтримний характер, наставав по типу пароксизмальності, супроводжувався вираженою вегетативною симптоматикою, розладами сприйняття (наприклад, смаком алкоголю на язику), нерідко можна було констатувати особливі стани свідомості.

Динаміка патологічного потягу протягом запою при різних варіантах перебігу також була різною. При першому варіанті перебігу інтенсивність потягу зберігалася приблизно однаковою протягом усього запою, знижуючись до помірної до кінця запою, при другому - вторинний потяг досягав максимальної інтенсивності в середині запою, слабшаючи до його завершення. У хворих із третім клінічним варіантом ваблення до алкоголю до кінця запою, як правило, не слабшало, а, навпаки, підсилювалося, що впливало на подовження запоїв у цих хворих. Дуже інтенсивний вторинний потяг на початку і в середині запою в хворих з четвертим варіантом залишався досить інтенсивним і наприкінці запою, маючи чітке вітальне забарвлення, коли відсутність можливості похмілитися сприймалася хворим як загроза життю, змінюючись яскравою аверсією до алкоголю.

При аналізі тяжкості ААС у підгрупах у динаміці виявилося, що середня тяжкість ААС наприкінці запою зростає відповідно до виділених клінічних варіантів - найлегший ААС при першому варіанті - 39,4 балу, при другому - 41,0 балу, при третьому - 44,6 балу, при четвертому - 51,5 балу (при квантифікаційній оцінці за картою В.Н. Лакуста, Г.С. Гроссу, 1982).

Аналіз динаміки толерантності протягом запою показав, що рівень толерантності на початку запійного нападу знижується в міру прогресування запійного пияцтва. При першому і другому клінічному варіанті толерантність має плато, рівень якого вище при першому варіанті. У хворих із третім варіантом перебігу на початку запою відзначався досить високий рівень толерантності, який продовжував зростати до середини запою, що корелювало зі збільшенням тривалості запоїв і “світлих” проміжків і відносним зменшенням тяжкості ААС на початку і середині запою у цих пацієнтів. При четвертому клінічному варіанті спостерігалося рівномірне зниження середньої добової толерантності протягом усього запою, практично до рівня інтолерантності.

У хворих від першого до четвертого клінічних варіантів збільшувалась тяжкість і таких клінічних проявів як змінена картина сп'яніння, амнезія, аверсія до спиртного, психопатологічні прояви в період між нападами.

Стан неспецифічних адаптаційних механізмів при запійній формі пияцтва. Складні нейроендокринні зміни, що розвиваються в процесі запою, відбиваються в морфологічному складі білої крові. Лімфоцитарно-сегментоядерний індекс (Н.В. Васильев с соавт., 1992; Т.И. Коляда, Ю.Л. Волянский, 1995) вважають найінформативнішим інтегративним показником, динаміка якого зв'язана з розвитком адаптаційної напруги і стрессорного зриву механізмів адаптації.

У зв'язку з цим ми вивчили стан неспецифічної реактивності на початку (25 чол.), в середині (25 чол.) і наприкінці запою (150 чол.). Від початку до закінчення запійного нападу відзначалося достовірне (р<0,05) збільшення кількості хворих з “реакцією стресу” (РС), і достовірне зменшення - з “реакцією активації” (РА), яка є, за даними авторів, фізіологічно найвигіднішою реакцією адаптації (Л.Х. Гаркави с соавт., 1990; Н.В. Васильев с соавт., 1992; Т.И. Коляда, Ю.Л. Волянский, 1995; Т.И. Букановская, 1996). Це свідчить про те, що в процесі прогресування запійного нападу відбувається наростання тяжкості гомеостатичних порушень.

Ми вивчили процентне співвідношення хворих з різними типами неспецифічної реактивності наприкінці запою (150 чол.) при різних клінічних варіантах перебігу запійного пияцтва. Від першого до четвертого клінічного варіанту перебігу відзначалося прогресивне зниження процентної кількості хворих з РА. Максимальна в процентному відношенні кількість хворих з РС відзначалася в II і IV клінічних варіантах, при яких траплялося скорочення тривалості “запійного пароксизму” в процесі динаміки запійної форми пияцтва. Найбільша кількість хворих з “реакцією тренування” (РТ) спостерігалася серед пацієнтів з III клінічним варіантом перебігу запійного пияцтва, для якого було характерне збільшення тривалості як запійного нападу, так і “світлого проміжку”. Відзначався корелятивний зв'язок РТ й інтенсивним патологічним потягом до алкоголю наприкінці “запійного пароксизму”.

Таким чином, від першого до четвертого клінічного варіанта перебігу запійного пияцтва середня тривалість періоду запійного пияцтва послідовно збільшувалася; рівень толерантності неухильно знижувався; тяжкість потягу до алкоголю наростала, досягаючи в хворих з четвертим варіантом вітального рівня; вага і характер клінічних проявів ААС наприкінці запійного нападу прогресивно збільшувалися переважно в хворих із третім і четвертим варіантами психічних і найтяжких сомато-неврологічних порушень; зростав ступінь електрофізіологічних відхилень; стан неспецифічної реактивності в більшості хворих погіршувався, що виявлялося зменшенням кількості пацієнтів з “реакцією активації” і зростанням кількості хворих з РС. У зв'язку з цим ми вважали за можливе припустити, що виділені нами клінічні варіанти деякою мірою можуть відбивати тенденцію прогресування перебігу запійного пияцтва від першого до четвертого варіанта. Разом з тим, ми усвідомлюємо, що даними варіантами перебігу і прогресування запійного пияцтва не вичерпується все клінічне різноманіття регістра даної форми алкоголізму.

Динаміка клініко-електрофізіологічних показників і стану неспецифічної реактивності в хворих на алкоголізм під впливом фінлепсину. Зіставлення відомих патогенетичних механізмів формування алкогольної залежності, взагалі, і запійних станів, зокрема, з доведеними механізмами лікувальної дії карбамазепіну (фінлепсину) дало вагомі підстави включити даний препарат у комплексну купірувальну терапію у випадках запоїв. Як показали наші дослідження, фінлепсин має і неспецифічну дію, тобто в залежності від дози може сприяти формуванню того чи іншого стану неспецифічної реактивності. Метою диференційованого використання неспецифічної дії фінлепсину ми вважали приведення організму хворого до оптимального для нього стану неспецифічної реактивності.

У підсумку узагальнення теоретичних даних і результатів власних досліджень ми розробили індивідуалізовану програму добору початкових доз фінлепсину, що ґрунтуються на врахуванні клінічного варіанта перебігу запійного пияцтва, стадії запою (початок - середина - закінчення) і стану неспецифічної реактивності на початку купірування запою. Ми вивчили ефективність застосування фінлепсину при призначенні індивідуалізованих доз (табл. 1). У процесі лікування керувалися такими новими принципами.

Добову дозу поділяли на 2-3 прийоми, таким чином, разова доза складала від 50 до 200

У випадку, коли в момент госпіталізації у хворого визначався стан неспецифічної реактивності у вигляді РС, ми призначали мінімальні для даного етапу і періоду запою дози карбамазепіну з метою якнайшвидшого переведення стану РС у сприятливіший та енергетично вигідніший стан РТ, тому що наявність стану РС свідчила про те, що ступінь порушення гомеостазу надзвичайно великий і сприймається організмом як надзвичайно сильний подразник. За даними авторів (Л.Х. Гаркави с соавт, 1990) використання мінімальних доз для виходу зі РС виявляється ефективнішим, ніж максимальних, тому що організм легше переходить у стани, що вимагають менших енергетичних витрат у відповідь на дію подразника слабкої сили. З іншого боку, застосування високих доз препарату здатне викликати переведення організму на вищий, енергетично невигідний рівень витрат при формуванні станів РТ і РА. Стан РТ, досягнутий за допомогою мінімальних доз, був найбільш вигідним після виходу зі стану РС, тому що дозволяв відновити функціональні резерви організму перед переходом у стан активації. У зв'язку з цим, ми вважали доцільним підтримувати в хворого стан РТ до зменшення тяжкості ААС до легкого ступеня (менш 10 балів), що свідчило про достатнє відновлення функціональних резервів організму і готовність його до переходу в стан РА. мг.

Спроба передчасного (у період важкого ААС) переводу хворого в стан РА, минаючи стадію РТ, за допомогою високих доз карбамазепіну може, за даними літератури, (Л.Х. Гаркави с соавт.,1990) привести до стану РС, тому що ці дози будуть сприйняті організмом як надзвичайно сильний подразник. У той же час, у зв'язку з деяким зниженням чутливості до подразника (карбамазепіну) після досягнення стану РТ, для підтримки даного стану реактивності дозу фінлепсину було необхідно трохи збільшити.

У випадку наявності у пацієнта до початку лікування стану РТ цей стан підтримувався до зниження ступеня тяжкості ААС до легкої (не більш 10 балів). Після того починалася спроба переводу хворого в стан РА, для чого призначалися вищі дози фінлепсину. Коли стан РА було досягнуто і стабілізовано в процесі лікування, дози фінлепсину знижувалися, виходячи з того, що чутливість до препарату (подразника) у стані РА трохи підвищується і для підтримки цього стану, як найсприятливішого, силу наступних впливів потрібно зменшити. Якщо лікування хворого починалося, коли він перебував у стані РА, ми вважали доцільним підтримувати даний вид реактивності, для чого оптимальними виявлялися середні дози фінлепсину.

Ми вивчили ефективність фінлепсину в 105 хворих, госпіталізованих у період завершальної фази запою, коли психічне і фізичне виснаження досягало свого піка. У групі порівняння (45 пацієнтів) призначалася традиційна дезінтоксикаційна і симптоматична терапія. У процесі лікування контролювалися стан неспецифічної реактивності організму в момент госпіталізації й у 1, 2, 4, 6 дні депривации алкоголю, тяжкість ААС і динаміка ЕЕГ і РЕГ на 2 і 6 дні лікування.

Включення фінлепсину в лікувальну програму купірування запійного нападу в хворих основної групи сприяло швидшої трансформації РС у РТ, а РТ у РА; запобіганню трансформації РТ і РА у РС у перші дні обриву запою; стабілізації як первинної, так і досягнутої в процесі лікування РА, запобіганню її переходу в РС.

Ми вивчали динаміку тяжкості ААС під впливом фінлепсину в залежності від стану неспецифічної реактивності наприкінці запою. При всіх клінічних варіантах перебігу запійного пияцтва найважчий ААС, як в основній, так і в контрольної групах, спостерігався при РС (53 і 51 бал відповідно), найлегший - при РА (40 і 42 бали відповідно). При РТ тяжкість ААС займала проміжне положення (46 балів в основний і 44,5 у контрольної групах). У процесі лікування найшвидшої редукції піддавався абстинентний синдром у хворих основної групи з РА. На четвертий день спостереження тяжкість проявів синдрому позбавлення в контрольній групі при РА у два рази перевищувала таку в основній групі (8 балів і 4 бали відповідно). До шостого дня спостереження тяжкість ААС в основній групі була достовірно нижчою, ніж у контрольній (3,3 балу і 11 балів відповідно, р<0,05). У процесі купірувальної терапії ми виявили позитивний вплив карбамазепіну на динаміку абстинентного синдрому в цілому, а також окремі клінічні складові стану позбавлення алкоголю - патологічний потяг до спиртного, афективний компонент, порушення сну, тремор, вегетативні, психічні розлади, судомний синдром. Високий ризик розвитку психотичних розладів і судомного синдрому відзначався у хворих контрольної групи III і IV клінічних варіантів. Відсоток хворих з РА наприкінці запою знижувався від першого клінічного варіанта до четвертого. У процесі лікування досягнення і підтримка даної реакції при III і IV варіантах перебігу запійного пияцтва, особливо в хворих контрольної групи, було значно важче, ніж при I і II клінічних варіантах, тому в пацієнтів III, і особливо IV варіантів, ми вважали оптимальним досягнення і стабілізацію РТ. Спроби трансформації РТ у РА у хворих IV клінічного варіанта виявилися недоцільними.

Динаміка електрофізіологічних показників у процесі лікування фінлепсином. Установлено, що біоелектрична активність головного мозку тією чи іншою мірою була порушена у всіх хворих на алкогольну залежність у період запою. Домінувальна b- активність була відзначена в 59,0%, значне зниження амплітуди - в 48,0%. Дифузійна і пароксизмальна епілептична активність зареєстрована в 63,0% хворих, діенцефальна активність - у 33,0%. Патологічні знаки у відповідь на функціональні проби (гострі, повільні, поліморфні хвилі і дистантні спалахи) відзначалися в 55,0% хворих. Процентна кількість хворих з дезорганізацією електричної активності, дифузійною епілептичною активністю і появою патологічних знаків у відповідь на функціональні проби зростала від першого клінічного варіанта перебігу запійного пияцтва до четвертого.

Під впливом фінлепсину динаміка клінічних показників і стану неспецифічної реактивності корелювала з даними електроенцефалографічного обстеження. До шостого дня процентна кількість хворих з a- ритмом в основній групі була значно вищою, ніж у контрольній групі (на 13%, р<0,05). В основній групі відзначалася швидша нормалізація a-ритму, який під час госпіталізації характеризувався нерегулярністю, низкою амплітудністю з пароксизмальними елементами, тета-хвилями. До шостого дня патологічні знаки у відповідь на функціональні проби ( гострі, повільні, поліморфні і дистантні спалахи) в хворих основної групи спостерігалися в 2,5 разу рідше, ніж у хворих контрольної групи (17,1% і 42,2% відповідно). В основній групі значно раніше, і в більшого відсотка хворих зникли міогенні і мигальні перешкоди, що відповідало меншій тяжкості клінічно оцінюваного ААС, зокрема, неврологічних порушень.

Церебральна гемодинаміка. Аналіз реоенцефалограм у процесі лікування показав, що в 41,0% хворих основної і 21,0% контрольної груп до шостого дня позбавлення алкоголю змінилося співвідношення типів РЕГ убік переваги нормотонічного типу. Така позитивна динаміка відбулася в основному за рахунок скорочення числа РЕГ спастичного типу, що корелювало зі зниженням кількості хворих з РС. Число реограм гіпотонічного типу залишилося таким же, як і було. Коефіцієнт міжпівкульних асиметрій в основній групі зменшувався з 55,5±6,5 до 38,4±7,9, тоді як у контрольній групі з 58,2±5,9 до 47,9±7,5. Таким чином, у більшості хворих основної групи нормалізація клінічного і гомеостатичного під впливом фінлепсину супроводжувалась поліпшенням церебральної гемодинаміки, що виразилося в тенденції до нормалізації основних параметрів РЕГ.

Вплив фінлепсину на тривалість і якість ремісії. Частота афективних, вегетативних, ідеаторних, іпохондрічних, поведінкових, астенічних розладів була достовірно нижче у хворих основної группи, яким фінлепсин призначався під час ремісії як засіб вторинної профілактики. Якісність ремісії впливала на її тривалість. Ремісія більше 1,5 років тривала у 49,3% основної і тільки у 17,0% хворих контрольної групи в якій у 62,3% хворих термін ремісійного періоду не перевищував 1 року.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачи, що виявляється в підвищенні ефективності лікування хворих на алкоголізм із запійними станами шляхом включення в їх диференційовану терапію препарату з антиконвульсивно-тимолиптичними властивостями - карбамазепіну, що дозволяє скоротити термін переривання запійних приступів та запобігти трансформації останніх у небезпечні для життя стани, знизити біологічні та соціальні наслідки захворювання.

2. Вивчення клініки і перебігу сучасних форм запійних станів у хворих на алкоголізм показало, що даний феномен підпорядковується патогномонічним закономірностям, властивим алкоголізму як самостійній нозологічній одиниці, відбиваючи форму даного захворювання, тип перебігу, етап залежності, ступінь прогредієнтності, і будучи прямим відображенням компульсивно-періодичних варіантів патологічного потягу до алкоголю і важких форм ААС. Появі клінічно окреслених запійних станів передує регістр прогностично значущих ознак. Становлення запоїв відбувається на ґрунті сформованій фізичної залежності, має поступовий, дискретний характер, неоднозначну динаміку розвитку, включає великий діапазон стереотипно повторюваних від запою до запою психопатологічних, соматичних, вегетативних, неврологічних розладів, що належать до категорії невідкладних наркологічних станів і причин прискореної деградації. Серед різних варіантів перебігу алкоголізму (люцидний, психотичний, запійний) останній свідчить про високу прогредієнтність захворювання з можливим несприятливим результатом.