Психосоматичні співвідношення у ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції та їх психотерапевтична корекція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Харківська медична академія післядипломної освіти

Автореферат дисертації

за здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

14.01.16 - Психіатрія

Психосоматичні співвідношення у ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції та їх психотерапевтична корекція

Томіч Лілія Миколаївна

Харків 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківській медичній академії післядипломної освіти МОЗ України

Науковий керівник - доктор медичних наук професор Ахмедов Таріел Ільясович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України завідувач кафедри реабілітації та психотерапії

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Гавенко Володимир Леонідович, Харківський державний медичний університет МОЗ України

завідувач кафедри психіатрії, наркології, загальної та медичної психології доктор медичних наук Морозов Олександр Михайлович, Служба Безпеки України науковий консультант

Провідна установа: Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, кафедра психіатрії, загальної та медичної психології, м. Дніпропетровськ

Захист відбудеться “ 29 “ червня 2000 р. о 1300 г. на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д 64.609.01 у Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України (61176, м. Харків, вул. Корчагінців, 58)

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України за адресою: 61176, м. Харків, вул. Корчагінців, 58.

Автореферат розісланий “ 24 ” травня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої Вченої ради кандидат медичних наук, доцент Марченко В.Г.

1. Загальна характеристика роботи

чорнобильський електроенцефалографічний психотерапевтичний

Актуальність теми. В останній час велику актуальність набувають дослідження, спрямовані на вивчення психосоматичних співвідношень та їх розладів внаслідок різноманітних техногенних та екологічних катастроф. Негативний екологічний вплив аварії на Чорнобильській АЕС на дійсне і майбутнє покоління, по ступені непевності від'ємних чинників, нагадує феномен айсберга (А. Є. Романенко, 1997), при цьому масштаби цієї катастрофи не мають аналогів у світовій історії (В. А. Барабой, 1998). Неухильний ріст зв'язаної з аварією захворюваності є інтегральним результатом поліфакторного впливу катастрофи на стан здоров'я (А. І. Нягу та співав., 1995-1998, В. Г. Назаренко, 1995, П. В. Волошин, 1997, Е. Г. Дубенко, 1995, І. В. Здесенко, 1998), особливо це стосується ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (С. І. Табачников, 1998, О. М. Морозов, 1998). У першу чергу це пов'язано зі зростанням їх разповсюдженності, специфікою клінічної картини, а також можливостями медикаментозної та немедикаментозної терапії (П. В. Волошин, 1995, Н. О. Марута, 1999). При цьому необхідно зауважити, що до цього часу вітчизняних робіт, присвячених цієї тематиці, спостерігається відносно небагато (А. П. Чуприков і співав., 1992-1999). Лише в кількох роботах показані зміни в нервової, психічної та мотиваційно-емоційної сферах під дією відносно малих доз радіації (Ф. С. Торубаров, 1994, Л. Ф. Шестопалова, 1996, В. І. Сухоруков, 1998).

Встановлено, що ураження психічної та нервової систем при впливі іонізуючого опромінення зумовлено трьома головними факторами: ефектом іонізації нервових структур і ураженням судин, 2) вторинним рефлекторно-гуморальним впливом опромінених тканин організму та 3) психотравмуючей дією комплексу психологічних та соціально-психологічних факторів. Питання про значимість того чи іншого фактору в реалізації поглинутої енергії залишається дискутабельним, у той час, як причинний ланцюг у складному патогенетичному колі відіграє безумовну роль. В літературі радіаційний вплив розглядається також як можливий фактор ризику у розвитку таких психосоматичних захворювань, як артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця у ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС (А. І. Олександрівський, 1991; А. И. Нягу, 1995; Б. М. Михайлов, 1998). Це набуває особливу актуальність враховуючи те, що в останні роки в Україні серцеві-судинні захворювання стабільно посідають перше місце в структурі первинної інвалідності робочих та службовців, складаючи 24 - 26%. Але важливі проблеми психогенного впливу ситуації екологічної кризи на стан здоров'я ліквідаторів, психосоматичних співвідношень при соматичної патології, обумовленої екологічними катастрофами, та їх адекватної психотерапевтичної корекції до цього часу залишаються поза фокусом уваги дослідників, більш засередженних на питаннях органічних церебральних і соматичних розладів.

Між тим аналіз існуючого спектру розладів у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС (ЛНА на ЧАЕС) дозволяє виділяти слідуючи складові цих уражень: радіаційну, яка є причиною органічних церебральних і соматичних розладів, психічну реакцію на вплив радіації, та, психосоматичний “відгук” організму на ситуацію екологічної катастрофи. Читки розуміння та диференціація цих складових дадуть змогу обирати відповідну тактику лікування цих хворих - з акцентом на фармакологічне або психотерапевтичне лікування. Вищезазначене було покладено в основу для планування досліджень психосоматичних розладів (на прикладі ішемічної хвороби серця та гіпертонічної хвороби) у чорнобильців.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є фрагментом планової науково-дослідної роботи “Тривожність, страх і біль у генезі психосоматичних захворювань у дорослих і дітей, їх психотерапевтична та акупунктурна корекція” (шифр УА 01003416Р).

Мета дослідження. Виявлення особливостей психосоматичних співвідношень (на прикладі ішемічної хвороби серця - ІХС та гіпертонічної хвороби - ГХ) на підставі даних клінічного, психологічного та психофізіологічного дослідження ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС для вибору найбільш ефективного методу їх психотерапевтичної корекції.

Задачі дослідження:

Дослідити клінічну картину психосоматичних розладів у ЛНА на ЧАЕС.

Дослідити психофізіологічні особливості функціонального стану головного мозку ліквідаторів.

Дослідити особистісні (емоційно - мотиваційні) особливості ліквідаторів до та після лікування.

Дослідити ефективність різних методів психотерапевтичної корекції психосоматичних розладів (на прикладі ІХС та ГХ) у ліквідаторів: гіпноз по методу Ериксона та нейролінгвістичного програмування.

Порівняти ефективність різних психотерапевтичних методів у терапії психосоматичних розладів (на прикладі ІХС та ГХ) у ЛНА на ЧАЕС.

Наукова новизна. У результаті комплексного (клінічного, психологічного, електроенцефалографічного і психофізіологічного) досліджень особливостей психосоматичних розладів (на прикладі ІХС та ГХ) у ЛНА на ЧАЕС отримані дані, які дозволяють надати цілісну картину динаміки функціонального стану хворих під впливом різних прийомів психотерапії (методика Ериксона та нейролінгвістичне програмування /НЛП/). Отримані результати використані для обгрунтування вибору найбільш ефективних психотерапевтичних прийомів корекції психосоматичних розладів у даній групи хворих.

Практичне значення роботи. Доведена можливість застосування різних методів психотерапії для покращання психосоматичного статусу хворих на ішемічну хворобу серця і гіпертонічну хворобу у ЛНА на ЧАЕС. Встановлені особливості впливу різних методів психотерапії (методика Ериксона і НЛП) на динаміку різних сторін функціонального стану хворих.

Особистий внесок дисертанта. Автором самостійно проведений аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури за даною проблемою. Детально проаналізовані виявлені зміни та результати, отримані при клінічних, психологічних, електроенцефалографічних, психофізіологічних дослідженнях до та після психотерапії ЛНА на ЧАЕС і здорових осіб, що склали контрольну групу. Автором науково обгрунтована ефективність застосування методики Ериксона та нейролінгвістичного програмування хворим з психосоматичними захворюваннями (на ішемічну хворобу серця та гіпертонічну хворобу), які були під впливом іонізуючого опромінення в період перебування на ЧАЕС.

Апробація роботи. Матеріали дисертації доповідалися на засіданнях спілки психотерапевтів (1997-1999) Харківського НМТ, на міжнародній науково-практичній конференції курортологів (м. Київ, 1997), на 1 Національному конгресі курортологів та фізіотерапевтів (м. Хмільник, 1998), на науково-практичній конференції з питань реабілітації (м. Запоріжжя, 2000). Практичні рекомендації застосування методів недирективної психотерапії психосоматичних розладів у ЛНА на ЧАЕС впроваджені в практику Запорізькій обласній клінічній лікарні, Бердянській міській лікарні, санаторіїв “Бердянськ”, “Лазурний” м. Бердянська, санаторії “Великий Луг” м. Запоріжжя. Теоретичні положення знайшли застосування в учбовому процесі та лекційних курсах на кафедрі реабілітації та психотерапії Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових праць, із них 3 у фахових виданнях без співавторів.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається із вступу, 5 розділів, заключення, висновків та переліку літератури. Викладена на 150 сторінках друкованого тексту, ілюстрована 19 таблицями і 8 малюнками. Перелік використаної літератури складається з 252 джерел.

2. Зміст роботи

Загальна характеристика хворих і методи дослідження. Обстеження хворих проводилось в умовах стаціонару міської клінічної лікарні м. Бердянська та кардіологічного відділення санаторію м. Бердянська. Медикаментозне лікування хворих відмінювалось за 2 тижні до обстеження. Усього було обстежено 120 хворих чоловічої статі у віці 30-45 років - ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС з терапевтичними верiфіцированими психосоматичними захворюваннями (ІХС - 60 чоловік, ГХ 1 стадії - 60 чоловік) та порушеннями психоемоційної сфери.

Починаючи з дати, коли вперше було помічено підвищення артеріального тиску тривалість захворювань у хворих на ГХ коливалась від 6 місяців до 10 років. ІХС було діагностовано за 3-4 роки до моменту дійсного обстеження.

Так як особливістю обстежених хворих була участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, були проаналізовані деякі додаткові показники: вік на момент перебування на ЧАЕС, доза опромінення, рік та тривалість перебування на ЧАЕС і рік захворювання. Під час перебування на ЧАЕС 28% хворих було 20-25 років, 42% обстежених - 26-30 років, 30% - 31-35 років. Більшість обстежених пацієнтів (60,2%) були в районі ЧАЕС у 1986 році, 26,8% - у 1987 році, 13% - у 1988 році. Більшість хворих вважали роком початку захворювання той рік, коли вони працювали над ліквідацією наслідків аварії, так як, з їх слів, уже в той час ними були помічені зміни в стані свого здоров'я. Тільки 9% обстежених знаходились в зоні підвищеного рівня радіації менше 20 днів, 29,5% - 20-40 днів, 28,5% - 41-60 днів, 17% - 61-80 днів, 6% - 81-100 днів. Отримана доза радіаційного впливу згідно даним медичної документації кожного хворого становила: у 15% хворих -5 бер, у 32% - від 5 до 10 бер, у 12% - від 10 до 15 бер, у 16% - від 15 до 20 бер, у 5% - 20-25 бер, у 4% - більше 25 бер, у 16% пацієнтів доза опромінення була невідомою. Отже, переважали хворі, які зазнали дію так званих малих доз радіації. Групою порівняння були 30 практично здорових чоловіків в віці від 30 до 45 років.

Психологічні методи дослідження. Для психологічної діагностики особистості обстежених хворих використовувався ряд методів, які, на нашу думку, найбільш об'єктивно відображають перебудову структури особистості хворих на ІХС та ГХ. Для характеристики мотиваційно-потребносної специфіки особистості, співвідносної зі станом здоров'я пацієнта використовувались: 1) метод Х. Хекхаузена (1986) (модифікація ТАТ) - для визначення особливостей мотивації досягнення; 2) модифікований метод Хоппе з застосуванням спеціальної мішені для попадань - для встановлення специфіки рівня домагань.

При експериментально-психологічному дослідженні застосовувались добре відомі тести ММРІ. Була також використана психодіагностична методика С.А. Будаcсі, який вважав самооцінку компонентом самосвідомості і розглядав її як важливий регулятор особистості. При адекватній самооцінці суб'єкт відноситься до себе критично, правильно відносячи свої сили до задач різної складності та вимогами оточуючих. При цьому можуть виникати розходження між самооцінкою та оцінками з боку оточуючих. Якщо оцінка оточуючих вища самооцінки, то може виникнути прагнення досягти рівня оцінки оточуючих, але знижена самооцінка може також призвести до гострого конфлікту в середині особистості та афекту неадекватності. Ця методика спрямована на знаходження кількісного вираження рівня самооцінки.

Психофізіологічні дослідження. Застосовуючи методи психофізіологічного тестування хворих на ІХС та ГХ, ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, ми виходили з того, що набори психофізіологічних показників тісно пов'язані з об'єктивним станом пацієнта, а також дозволяють прогнозувати його подальший розвиток. Застосовувався набір із наступних тестів: час реакції на складні та прості зорові стимули (відповідно 30 і 60 подразників), динамічний і статичний тремор (загальна кількість часу торкання стінок), пам'ять на числа, арифметичне обчислення та кільця Ландольта (протягом 3 хвилин), червоно-чорні таблиці, теппінг-тест (протягом 30 секунд). Ці тести пропонувалися досліджуваним на екрані дисплея персональної ВОМ. Всі розрахунки були автоматизовані.

При аналізі результатів виконання тесту “проста сенсомоторна реакція” враховувалась середня кількість часу однієї реакції (в сек) та помилка середньої. Тест “складна сенсомоторна реакція” передбачав не тільки латентний, але й моторний час, а також кількість помилкових відповідей: враховувалась і величина помилки середньої.

Обстеження статичного та динамічного тремору давало дані про загальну кількість торкань і середню кількість часу одного торкання (в сек).

При вивченні пам'яті на двозначні числа враховувалась загальна кількість відповідей, кількість неправильних відповідей та час обстеження (в сек). Для тесту “арифметичного обчислення” достатньо було отримання результатів про кількість пред'явлень за 3 хвилини та помилкових реакціях.

Тест “кільця Ландольта” (коректна проба) був направлений на обстеження уваги і давав кількісну характеристику у вигляді інформації про число реакцій на зорові стимули за 3 хвилини обстеження, кількість помилок, середня кількість часу однієї реакції та помилці середньої. Крім того, для визначення уваги, в тому числі здатності до її переключення, використовувався тест “червоно-чорні таблиці”. Серед результатів, отриманих під час проведення обстеження досліджуваних по цьому тесту, враховувалась загальна кількість реакцій, кількість неправильних відповідей, середня кількість часу реакції та його розкидання. І нарешті, теппінг-тест дав змогу отримати декілька параметрів, а саме кількість реакцій за рівні проміжки часу (в нашому обстежені - 5 секунд), а також два інтегральних показника - середня кількість реакцій та коефіцієнт реакцій (сума кількості реакцій за перший і останній епізоди обстеження, розділена на середню кількість реакцій). Для оцінки зорового, координаційного та моторного компонентів регуляторних механізмів був використаний метод зорово-моторного спостереження, реалізований на персональному комп'ютері. На екрані дисплея відтворювався сигнал з траєкторією, яка періодично змінювалась: досліджуваний повинен був відсліджувати рух сигналу, керуючи рукою важелем, що відповідно траєкторії другого світового сигналу, який досліджуваний повинен був сумістити з заданим. Швидкість заданого сигналу автоматично збільшувалась через кожні 30 секунд, одночасно з цим на табло вимірювального пристрою з'являлась величина помилки слідкування.

Дослідження вестибулярної функції. В комплекс методичних прийомів дослідження були включені Ноттингенський опитувач стану здоров'я, NOASK (невроотологічна система аналізу по Клаусену), тести Уємури і Фукуди. Проба Уємури є одним з найважливіших тестів, характеризуючи стан вестибулярного органу. У деяких випадках тільки по одній пробі проводять первинний скринінг осіб з точки зору функції рівноваги.

Електрофізіологічні дослідження. Для реєстрації ЕЕГ використовувався 16-канальний електроенцефалограф “Medicor”. Електроди накладались на голову досліджуваного по системі 10-20. Біполярний спосіб відведення активності дозволяв оцінювати динаміку ЕЕГ лобно-тім'яних, тім'яно-потиличних та тім'яно-вiсочних областях мозку з обох сторін. Частотний фільтр установлювався в межах 30-70 Гц, постійного часу - 0,3с. Крім аналізу вихідного становища ЕЕГ вивчались її реактивні зрушення на відповідь відкривання очей, перервну фотостимуляцію та гіпервентиляцію. Опис ЕЕГ проводився за допомогою сертифіцированої програми для ПСВМ ДХ-2000.

Смисловий опис ЕЕГ, який дозволяє оцінити так званий цілісний патерн ЕЕГ, який несе різноманітну інформацію про оборотні та необоротні зміни головного мозку, базувався на системі поглядів школи О. О. Жирмунської. Можливість виділити двадцять варіантів (груп) ЕЕГ, відображаючи сім ступенів її змін, а також створення схем гіпотетичних зв'язків між вказаними групами особливо важливо для характеристики функціонального стану головного мозку при вивчені “хвороб регуляції”, до яких відносяться як ішемічна хвороба серця, так і гіпертонічна хвороба.

Нічна ЕЕГ використовувалась для оцінки структури нічного сну в досліджених хворих. Крім восьми відведень електричної активності головного мозку в нічний час реєструвались електроокулограма (ЕОГ), електроміограма шийних м'язів (ЕМГ) і частота серцевих скорочень. Такий набір електрофізіологічних показників необхідний для правильного судження про наступ тієї чи іншої стадії сну. Поліграфічна реєстрація нічного сну проводилась на другу ніч досліджень, перша була адаптаційна. При оцінюванні структури нічного сну кожному 20 секундному відрізку запису надавалось найменування відповідної стадії сну, стосовно “Керівництву по стандартизації термінології методики дослідження та оцінки нічного сну людини” (A. Rechtschaffen, A. Kale's, 1968).

Прийоми психотерапії. Психотерапевтична робота починалась з підготовчого періоду, в ході якого пацієнту, який знаходився в стані бадьорості, роз'яснювалися мета та завдання подальшого лікувального процесу. Основну групу для лікування недирективними методами психотерапії складали пацієнти з низьким степенем навіювання. Використовувалась методика М.Ериксона і нейролінгвістичне програмування. В основу методики М. Ериксона закладена так звана техніка “розсіювання”, при якій пацієнт концентрує увагу на власних відчуттях. При цйому “майстерна розпливчастість” висловлювань лікаря дозволяє формувати фрази, які звучать вельми певно, але насправді досить загально до того, щоб з їх допомогою можна було здійснити адекватну підстройку до переживань хворого, незалежно від того, які це переживання. Як основні принципи лікувального процесу використовувались три частини, так званої мета-моделі: 1) збір інформації; 2) принципи організації семантики; 3) обмежувачі мовної моделі. Суттєвим розділом мета-моделі є “збір інформації” (або “пропуск інформації”). Ми використовуємо субкатегорію цього розділу, яка має назву “номіналізація”. Цією формою називають слова, які займають місце іменника в реченні, але не піддаються чуттєвому сприйманню, вони означають поняття, які не можна відчути або почути. Таким чином, номіналізація дозволяє лікарю дотримуватись розпливчастих формувань і потребує від пацієнта вибору серед його переживань найбільш відповідних по суті. Із розділу “Принципи організації семантики” мета-моделі ми використовували причинно-наслідкове моделювання, використовуючи слова, які визивають ефект причинно-наслідкового взаємозв'язку між явищами і темами, які відбуваються, які лікар бажає викликати, пацієнт реагує таким чином, наче одне явище дійсно викликає за собою друге. Приклад: “Пульсація на кінчиках пальців заставляє Вас ще більше розслабитися”. За допомогою подібної форми моделювання мається на увазі, що явище, яке відбувається викликає за собою якесь інше. Як додатковий розділ мета-моделі ми використовували словесні шаблони М. Ериксона, так звані пресубпозиції (попередні припущення), при яких лікар попередньо пропонує те, що не повинно підлягати сумніву. В основному використовувались підрядні речення, які вказують на час. Приклад: “В той час, коли буде стабілізуватись Ваш кров'яний тиск, Ви можете трохи подрімати” та інші. Курсове лікування складалось з 15 сеансів недирективної психотерапії протягом 40 - 45 хвилин кожний.

При використанні методики нейролінгвістичного програмування (НЛП) використовувались прості види наведення, для наведення трансу використовувались “якоря” та аналогові мітки. Виявлення та формування якоря відбувалося в процесі попередньої індивідуальної роботи з пацієнтом. В процесі утилізації акцент у словесних навіюваннях зосереджувався на роботу підсвідомості хворого, зокрема, формування в ній нового розуміння для наступних змін. Переробка містила в собі вироблення підсвідомих сигналів “так” та “ні”. В залежності від сигналів лікар варіює поведінкою (змінюючи гучність або темп мови). Надалі пацієнту рекомендовано згадати та знов пережити ті неприємні події і стреси, які на його думку привели до появи захворювання, причому як би спостерігати свої дії збоку, тобто відбувалась так звана візуально-кінестетична дисоціація. При цьому хворому в стані легкого трансу навіювалось, що відбувається зниження рівня збудження і тим самим зменшення внутрішнього напруження. Курсове лікування складалось з 15 сеансів протягом 30-45 хвилин кожний.

Статистична обробка результатів обстеження. Результати проведених обстежень підлягали обробці за допомогою методів математичної статистики. Достовірність одержаних показників перевірялась за допомогою t-критерію Стьюдента та критерію Вілкінсона. Результати оброблялись також з використанням дисперсного, імовірного та кореляційного методів аналізу. Обробка проводилась на персональному комп'ютері типу ІВМ, програмне забезпечення - пакет Statgraf.

Основні результати дослідження. Проведені нами дослідження дозволили виявити широкий діапазон прикордонних нервово-психічних розладів при ІХС та ГХ, а також деякі закономірності формування психопатологічної симптоматики в обстежених ЛНА на ЧАЕС. Практично всі хворі активно пред'являли різноманітні скарги на своє самопочуття, відповідно за характером яких були виділені слідуючи групи: цефалгічна - головні болі різної інтенсивності та локалізації, пов'язані з перевтомою, нервовим перенапруженням і т. п. (45,4% хворих на ІХС та 28,3% хворих на ГХ); астенічна - загальна слабкість, втома, порушення сну, зниження працездатності, пригнічення настрою (27,6% та 22,3% відповідно); в інших хворих мало місце сполучення різних скарг, при цьому практично в усіх хворих на ІХС та 18,6% хворих на ГХ відмічались кардіалгії, порушення ритму серця, задишка при фізичній напрузі. Психопатологічні розлади мають місце практично в усіх хворих на ІХС та ГХ у вигляді “стержневого” астенічного синдрому. У чистому вигляді цей синдром зустрічався не часто (9% спостережень), значно частіше він обростав різними дисомнічними, іпохондричними, фобічними, депресивними та іншими психопатологічними неврозоподібними проявленнями. Наявність у клініці ІХС багаточисленних вегетативних розладів дозволило виділити астено-вегетативний синдром (54%), а порушення сну (35%) - астено-агріпничний синдром. У деяких хворих (19%) була психопатологічна симптоматика, яка кваліфікувалась як депресивна. Психопатологічна симптоматика у хворих на ГХ збагачувалась різними варіантами депресивних розладів, у межах яких були виділені три групи хворих: з астено-депресивними (28%), тривожно-депресивним (14%) та астено-іпохондричними (24%) синдромами. Разом з тим депресивна та іпохондрична симптоматика не була пред'явлена у вигляді чітко окресленого класичного депресивного чи іпохондричного синдромів.

В результаті проведених досліджень з використанням методик психологічного тестування було показано, що психосоматичні захворювання, які формуються на фоні наслідків впливу іонізуючого опромінення, формують такий психологічний статус у хворих, при якому інтенсивність мотивації досягнення, відображаючи такі особливості особистості, як ціле наполягання, самооцінку, адаптацію, значною мірою знижено. Після проведеного психотерапевтичного лікування з'ясовується позитивна динаміка більшості психологічних параметрів особистості.

При визначенні особливостей функціонування компонентів, які входять до рівня домагань і можливої їх участі у формуванні патологічного стану було виявлено, що основні зміни даного психологічного показника складаються в різниці між величинами рівня домагань і рівня можливості, яка в здорових досліджуваних є негативною, а у хворих на ІХС та ГХ - позитивною.

Вірогідність міжгрупових різниць при аналізі динаміки рівня домагань після проведеного психотерапевтичного лікування вища, ніж за показником рівня можливості. Причому, якщо рівень можливості під час лікування підвищувався, то для рівня домагань відмічалось певне зниження, що, на нашу думку, відіграє важливу терапевтичну роль. Цей висновок обумовлений тим, що зона найближчого конфлікту особистості лежить у невідповідності вибору не адекватно підвищеного рівня мети й реально досягаємого результату. Цей конфлікт і визначає роль психосоматичних співвідношень у розвитку й подальшому протіканні захворювання. Отже, регулюючи величину рівня домагань, ми знижуємо ризик формування психосоматичних захворювань з порушенням функцій вегетативного забезпечення психоемоційної діяльності.

Під час аналізу міжгрупових різниць показника оціночного розходження, який відображає ступінь суб'єктивної самооцінки у відношенні дійсного результату, з'ясувалось, що максимальна динаміка відмічається для групи хворих, які пройшли лікування з застосуванням НЛП. Цей спосіб лікувальної дії, як показують проведені нами дослідження, найбільш адекватно вирівнює рівень самооцінки і рівень можливості, що, в свою чергу, забезпечує нормальне функціонування особистості в соціальному середовищі.

Величина показника цільового розходження виявилась меншою мірою залежна від способу психотерапії. Цей факт вказує перш за все на те, що, не дивлячись на постійність таких психологічних категорій, як самооцінка та цілеспрямованість, вони піддаються психотерапевтичній корекції і регуляції.

Особливу значимість психосоматичний стан хворих на ІХС та ГХ набуває при оцінці так званої “психофізіологічної адаптації”. Цей термін зобов'язаний своїм походженням терміну “психічна адаптація”, яка визначається як процес встановлення оптимальної відповідності особистості та оточуючого середовища під час здійснення своєрідної людині діяльності, яка дозволяє індивідууму задовольняти актуальні потреби та реалізувати пов'язані з ним значимі цілі (Ф. Б. Березин, 1985).

Для вивчення механізмів формування емоційних розладів у хворих на ІХС та ГХ, які знаходились у зоні аварії на ЧАЕС, нами досліджувалась самооцінка особистості в сфері емоцій. У групі хворих непогодженість рангових позицій між реальними та ідеальними емоціями реєструвалась практично по всім якостям. Найбільш кращими в ідеалі для хворих на ІХС та ГХ були такі емоційні модальності, як енергійність, життєрадісність, сміливість і наполегливість, а найменш - нервозність, пасивність, холодність і примхливість. У сфері реальних емоцій найбільш високі ранги належали нервозності, пасивності і примхливості, а найменші - життєрадісності, ентузіазму, енергійності та сміливості. КК у групі хворих становив +0,12, що свідчить про низький рівень самооцінки.

У результаті проведеного лікування були виявлені суттєві зміни емоційного стану в обстежених хворих. Особливо змінились такі якості, які відображають емоційний стан, як “нервозність” (з 20 до 12), “запальність” (з 10 до 2), “недовірливість” (з 14 до 7) і “впертість” (з 13 до 8). За рахунок змін, які відбулися, емоційне реагування хворих можна було характеризувати значною мірою як адекватне, що, безумовно, сприяло свідомості позитивних змін у процесі психотерапії. Необхідно відмітити, що ефективними були практично обидва підходи - як метод Ериксона, так і нейролінгвістичне програмування.

Для оцінки психосоматичного статусу хворих була обрана динаміка стану апаратів пам'яті, швидкості переробки сенсорної інформації, стану центральних механізмів керування та підтримання м'язового тонусу, а також інтегративних апаратів сенсомоторного та зорового контролю. Особливості “психофізіологічних портретів” досліджуваних були співставленні з динамікою частоти серцевих скорочень і середньою величиною помилки слідкування за рухомими об'єктами.

У нормі вдається простежити певний зв'язок вихідної структури “психофізіологічного портрету” досліджуваних з ефективністю зорово-моторного слідкування і діяльністю вегетативної нервової системи, яка оцінена за миттєвою частотою серцевих скорочень.

Можна сказати, що структура “портрета”, яка найчастіше зустрічається, відповідає такому стану досліджуваного, при якому розкид величини помилки слідкування на фоні відносно невеликих коливань частоти пульсу є досить адекватною реакцією на навантаження. При “найгіршій” структурі “психофізіологічного портрета” (максимальне відхилення від середнього рівня) стабільність помилки слідкування відображає зниження пошукової активності систем зорового і сомато-сенсорного аналізаторів при здійсненні даної діяльності. Найбільш ефективними є такі тактики слідкування, при яких початковий розкид вегетативних показників (уданому випадку - частоти серцевих скорочень) і помилки слідкування змінюються зростанням їх стабільності, або активізація вегетативних регуляторних механізмів відповідає стійкому рівню слідкування.

Психофізіологічний статус хворих на ІХС та ГХ характеризується суттєвим зниженням показників, які відображають ефективність інтегративної діяльності. Найважливішим є різке зростання розкиду параметрів в експериментальних ситуаціях, які відображають активацію механізмів пошукової діяльності, в даному випадку - механізмів адаптації до патологічного стану.

Результатом проведеного лікування з застосуванням сучасних методів психотерапії стало сприяння активності власних адаптаційних механізмів, скорочення діапазону пошуку оптимальної відповіді, що тим самим зменшувало відповідні патологічні проявлення. З того факту, що у хворих на ІХС та ГХ до лікування відмічається висока варіабельність психофізіологічних показників, слід зробити висновок про необхідність індивідуалізації лікування таких хворих, досягнути чого при допомозі традиційних прийомів практично неможливо. Психотерапія суттєво скорочує різноманітність “психофізіологічних портретів”, формуючи такі їх структури, які в ряді випадків відповідають нормі.