Захворювання верхнього відділу шлунково-кишкового тракту у дітей та сучасна патогенетична медикаментозна терапія (клініко-експериментальні дослідження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

14.01.10 - педіатрія

Захворювання верхнього відділу шлунково-кишкового тракту у дітей та сучасна патогенетична медикаментозна терапія (клініко-експериментальні дослідження)

Руднєв Олександр Михайлович

Київ 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національного медичному університеті ім. О.О.Богомольця Міністерства охорони здоров'я України

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, АМН України, РАМН, Сідельников Віктор Михайлович, завідувач кафедри педіатрії №2 Національного медичному університеті ім. О.О.Богомольця

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Денисова Маргарита Федорівна, Інститут педіатрії акушерства та гінекології АМН України, завідуюча відділенням гастроентерології.

доктор медичних наук, професор Степанова Євгенія Іванівна, Науковий центр радіаційної медицини АМН України, керівник відділу радіаційного ризику дітей.

доктор медичних наук, професор Бережной В'ячеслав Володимирович, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика, завідувач кафедри педіатрії.

Провідна установа: Дніпропетровська Державна Медична Академія, кафедра педіатрії, МОЗ України, м. Дніпропетровськ

Захист дисертації відбудеться “1” березня 2001 року о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.003.04 у Національному медичному університеті ім. О.О.Богомольця за адресою 01057, м.Київ, вул. Толстого 10.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця (01057, Київ, вул. Зоологічна, 3)

Автореферат розісланий “ 26” січня 2001 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор медичних наук, доцент Кузьменко А.Я.

1. Загальна характеристика роботи

шлунковий кишковий захворювання терапія

Актуальність теми визначається невпинним зростанням у структурі захворюваності дітей в Україні гастродуоденальної патології і недостатньою ефективністю лікувальних заходів, особливо щодо подовження тривалості ремісії і зменшення кількості повторних загострень.

Патологія органів травлення займає одне з чільних місць в структурі захворюваності дітей при вираженій тенденції до її щорічного зростання [Е.М.Лукьянова і співавт., 1985; Е.М.Лукьянова, 1995; Л.И.Теблоева і співавт., 1996; Ю.Ф.Лобанов і співавт., 1996; А.В.Мазурин і співавт., 1996; О.М.Ціборовський і співавт. 1996; Є.І.Степанова і співавт., 1999]. Спостерігаються зміни у структурі захворювань: переважають поширені форми гастродуоденіту і рідше зустрічаються ізольований гастрит та гастродуоденіт [В.А.Филин, 1996; А.В.Новикова, А.Я.Шершевская 1996; L.Bak-Romaniszyn et al., 1996].

Серед можливих причин таких негативних тенденцій привертає увагу невпинне погіршання екологічних умов і, зокрема забруднення навколишнього середовища радіонуклідами чорнобильського походження [Н.В.Сафонова, А.Б.Жебрун, 1995; А.М.Петруня і співавт., 1995; Н.А.Гресь і співавт., 1995; М.Ф.Денисова і співавт., 1996; G.Faller et al., 1997]. Встановлено, що у дітей ризик виникнення захворювань органів травлення вище ніж у дорослих, а прогресування хвороби відбувається швидше водночас з більш частими і тривалими рецидивами [С.Л.Бушуев і співавт., 1997].

Відповідно до сучасних уявлень, формування гастродуоденальної патології слід розглядати у тісному зв'язку з хелікобактеріозом, що більшістю дослідників визнається одним з головних її етіопатогенетичних чинників [D.Bansal et al., 1998; R.H.Riddell, 1999; O.H.Nielsen et. al., 1999; N.L.Jones et al., 1999], поширення якого значною мірою пов'язується з несприятливими екологічними і гігієнічними умовами [Ю.М.Богданов і співавт., 1997; Мараховский Ю.Х., Мараховский К.Ю., 1999; B.H.Novis et. al., 1998; D.B.Lin et. al., 1999].

Встановлено, що основним патогенетичним фактором розвитку захворювань шлунку та дванадцятипалої кишки є порушення балансу між агресивними факторами, що впливають на слизову оболонку (рівень кислотопродукції, висока протеолітична активність тощо), і станом її захисних механізмів [В.Х.Василенко і співавт., 1987; С.Л.Бушуев і співавт., 1997]. Адгезія Helicobacter pylori (НР), призводить до запуску каскаду реакцій, кінцевим результатом яких є ушкодження слизової оболонки травного тракту із значною лімфоцитарною інфільтрацією та втратою цілісності епітелію [Л.И.Аруин і співавт., 1994; Т.Л.Лапина, 1998]. Продемонстровано зв'язок між вираженістю змін у слизовій оболонці і станом мікроциркуляції, зниження рівня якої в свою чергу спричиняє ішемію і стає основою виникнення ерозій і виразок [П.Є.Боцюк, 1997].

Показано, що гастродуоденальна патологія у дітей найчастіше спостерігається на тлі збереженої чи підвищеної кислотопродукції [С.Л.Бушуев і співавт., 1997], навіть у разі нечастих випадків атрофічного гастриту [Т.П.Дюбкова, И.А.Швед, 1998].

Серед чинників, що визначають чутливість до ураженості хелікобактеріозом і схильність до формування гастродуоденальної патології особлива увага приділяється віку дітей і спадковості [Ю.Х.Мараховский, К.Ю.Мараховский, 1996; Ю.Ф.Лобанов і співавт., 1996; Ю.М.Богданов і співавт., 1997; П.Л.Щербаков і співавт., 1997; Novis B.H. et.al., 1998; K.Mention et al., 1999].

Нечисленні прижиттєві дослідження гастробіоптатів показують, що здебільшого у дітей запальний процес асоційовано з НР; підкреслюється неоднорідність морфологічної картини і ураження усіх елементів слизової оболонки з ознаками дистрофічно-деструктивних змін.

Сучасна терапія гастроентерологічних захворювань, що як правило передбачає комплексний підхід з всебічним урахуванням порушень і відхилень, що спостерігаються, а також наявності хелікобактеріозу [G.M.Borsch, D.Y.Graham, 1991; Y.Bujanover et al., 1996] досягла певних успіхів, але стандартні схеми лікування дітей не розроблені, а ті, що застосовують для дорослих, не можуть бути використані для лікування дітей.

Особливе місце у лікуванні гастроентерологічних захворювань займають блокатори Н2-рецепторів гістаміну (ранітидин, фамотидин), що безпосередньо впливають на функцію слизової оболонки, пригнічуючи секрецію шлункового соку, зменшуючи як обсяг секрету, так і вміст у ньому соляної кислоти та пепсину; виявляють знеболюючий ефект і практично не мають побічних ефектів. Їх застосування, що в Україні фактично обмежується випадками ерозивно-виразкових процесів, продемонструвало швидке зникнення клінічних симптомів, і скорочення термінів рубцювання виразок та загоювання ерозій [Ю.Ф.Лобанов і співавт., 1996], однак є дані, що застосування такої монотерапії не попереджає рецидивів захворювання [С.М.Ткач, 1998].

На думку багатьох дослідників, хронізація гастродуоденальної патології, схильність до рецидивів тісно пов'язана з наявністю хелікобактеріозу: ерадикація НР призводить до зникнення морфологічного субстрату гастриту, зниження частоти рецидивів та подовження ремісії [В.А.Филин і співавт., 1996; А.В.Мазурин і співавт., 1996, Т.Л.Лапина 1998]. Доведено, що успішна ерадикація хелікобактеріозу можлива за умов подвійної чи триплетної терапії [В.Г.Передерий, 1998; П.А.Татаринов, А.Н.Грацианская 1998; N.J.Talley, 1999], однак на практиці такий підхід застосовується не завжди і частота реінфекції залишається досить високою [А.А.Корсунский, 1999]; при цьому застосування антибіотиків широкого спектру дії вимагає обережності через можливість побічних ефектів [Ю.М.Богданов та співавт., 1997; G.Oderda., 1998].

На тлі безумовних досягнень сучасної дитячої гастроентерології багато питань досі не з'ясовані і недостатньо розробленими. Особливо це стосується проблеми подовження періоду ремісії і попередження рецидивів.

Немає чітких даних щодо ролі різних чинників, які визначають схильність інфікованих НР дітей до розвитку певних, зокрема ерозивно-виразкових форм гастродуоденітів. Відсутня загальноприйнята схема антихелікобактерної терапії, що забезпечує надійну ерадикацію НР.

Недостатньо вивчені у разі гастроентерологічної патології морфофункціональні особливості стану слизової оболонки шлунка у дітей - існуючі дослідження мають поодинокий характер. Особливо це стосується морфофункціональних критеріїв оцінки ефективності проведеного лікування.

Відсутні загальноприйняті схеми лікування та протирецидивного лікування дітей з захворюваннями верхніх відділів травного тракту, зокрема, асоційованих з НР - на практиці застосовуються різноманітні схеми і лікарські препарати. Недостатньо розробленими залишаються питання щодо вибору лікарських засобів, оптимальних з точки зору їх можливої взаємодії з іншими препаратами, співвідношення патогенетичних і симптоматичних засобів, тривалості лікування, мінімізації побічних ефектів тощо. Немає чітко сформульованих показань до призначення дітям Н2-блокаторів гістаміну II та III поколінь: існуючий досвід, що здебільшого стосується їх використання у терапії ерозивно-виразкових форм гастродуоденітів, досить обмежений. З іншого боку притаманні препаратам цієї фармгрупи властивості, а також існуюча інформація щодо їх високої ефективності визначають актуальність подальших досліджень режимів застосування Н2-блокаторів гістаміну і їх комбінацій з іншими препаратами.

Відсутні чіткі критерії відмінності функціональних захворювань шлунково-кишкового тракту (ШКТ) від органічних і не розроблена лікарська тактика у цих випадках.

На тлі повсюдного забруднення довкілля в Україні хімічними та радіоактивними речовинами і несприятливого їх впливу на здоров'я населення і, особливо дітей, питання щодо ролі внутрішнього опромінення у малих дозах у формуванні гастроентерологічної патології залишаються нез'ясованим. Їх вирішення уявляється важливим як з теоретичної, так і практичної точки зору, зокрема для оцінки ризику виникнення гастроентерологічної патології та її профілактики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота пов'язана з науковою тематикою кафедри педіатрії № 2 НМУ “Стан серцево-судинної, дихальної та травної систем у дітей, які народились та проживають в умовах екологічного неблагополуччя (клініко-експериментальні дослідження)”. Номер держреєстрації 0196Г004709.

Мета дисертаційної роботи - підвищення ефективності лікування дітей з хронічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту на основі вивчення патогенетичних чинників їх формування і розробки індивідуальних схем патогенетичної терапії.

Для досягнення цієї мети були поставлені наступні задачі:

1) вивчити роль Helicobacter pylori у розвитку функціональних та органічних захворювань шлунка та 12-палої кишки у дітей;

2) розробити діагностичні критерії функціональних захворювань верхнього відділу шлунково-кишкового тракту у дітей;

3) визначити особливості розвитку органічних захворювань верхнього відділу шлунково-кишкового тракту у дітей у сучасний період;

4) визначити в експерименті можливу роль впливу внутрішнього іонізуючого опромінення в малих дозах

5) розробити індивідуальні схеми лікування органічних та функціональних захворювань шлунково-кишкового тракту з урахуванням характеру макро- та мікроморфологічних змін слизової оболонки;

6) опрацювати диференційовані схеми лікування хелікобактеріозу у дітей з функціональними та органічними захворюваннями верхнього відділу шлунково-кишкового тракту;

7) дослідити стан мікроморфологічних та цитологічних змін слизової та підслизової оболонок шлунка у дітей з органічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту.

Об'єкт дослідження - захворювання верхнього відділу шлунково-кишкового тракту у дитячому віці.

Предмет дослідження - особливості перебігу та шляхи підвищення ефективності лікування захворювань запального характеру верхнього відділу шлунково-кишкового тракту у дітей.

Методи дослідження - для вирішення поставленних задач використовували загальне клінічно-лабораторне обстеження хворих дітей і спеціальні інструментальні методи, вели динамічні спостереження за хворими; для обробки одержаних даних застосовували математичні методи, зокрема, кореляційний і регресійний аналіз. Окрім цього проводили електронномiкроскопiчні та гістохімічні дослідження біоптатів слизової оболонки шлунка хворих дітей; в експериментах на тваринах використовували затруєння тварин радіоцезієм і електронномiкроскопiчні дослідження тканин стінки шлунка експериментальних тварин.

Наукова новизна одержаних результатів. У роботі вперше, шляхом застосування комплексу клінічних, мікробіологічних, гістохімічних та інструментальних методів, визначені сьогочасні особливості перебігу у дітей захворювань верхнього відділу шлунково-кишкового тракту

Дістало подальшого розвитку вивчення значущості найважливіших факторів, що впливають на процеси формування у дітей захворювань верхнього відділу шлунково-кишкового тракту (гіперацидний стан, спадковість, хелікобактеріоз, вік, хронічні вогнищеві інфекції тощо).

Дістало подальшого розвитку вивчення ролі спадковості в дитячій гастроентерології, визначені показники на які чинник спадковості вірогідно впливає, продемонстровано, зокрема, що обтяженість спадковості супроводжується збільшенням частоти випадків хелікобактеріозу.

Вперше, в умовах експерименту, виявлено зв'язок між впливом іонізуючого опромінення і розвитком морфологічних змін у слизовій оболонці травного каналу, що визначається інтеркорпоральним надходженням радіонуклідів як можливого чинника гастроентерологічної патології у дітей; вивчені механізми порушень органів шлунково-кишкового тракту внаслідок дії іонізуючого опромінення в малих дозах.

Вперше розроблені клініко-інструментальні критерії функціональних захворювань верхнього відділу шлунково-кишкового тракту у дітей. Виявлено, що 25% дітей, які мають такі захворювання, інфіковані хелікобактеріозом, що потребує відповідного лікування.

Вперше, з використанням світлооптичних, електронномікроскопічних та гістохімічних методів, проведені комплексні морфологічні дослідження гастробіоптатів дітей хворих на різні форми гастродуоденітів, показана залежність морфофункціонального стану слизової оболонки шлунка як від характеру захворювання, так і його тривалості; визначено морфофункціональні критерії ефективності проведеного лікування.

Вперше, на основі аналізу особливостей перебігу різних форм гастродуоденітів та результатів лікування хворих дітей, розроблені схеми індивідуального патогенетичного лікування, протирецидивної та антихелікобактерної терапії.

Вперше визначено, що, незалежно від форми гастродуоденіту, застосування запропонованої схеми індивідуальної патогенетичної терапії та протирецидивного лікування попереджує розвиток рецидивів захворювання впродовж року і істотно зменшує їх кількість у подальшому. Практичне значення одержаних результатів. Для раннього виявлення органічних та функціональних захворювань шлунково-кишкового тракту у дітей з проявами абдомінально-больового синдрому необхідно проводити комплексне гастроентерологічне обстеження, що дає змогу об'єктивизувати характер морфологічних уражень та функціональний стан кишкового тракту для призначення відповідного патогенетичного лікування.

Сформульовані ознаки і критерії функціональних захворювань ШКТ: наявність функціональних порушень з боку шлунково-кишкового тракту, відсутність макроморфологічних змін за даними гастродуоденоскопії, вік дитини (до 7 років), відносно коротка тривалість захворювання - до 6 місяців, стійка позитивна динаміка процесу з початком лікування, не обтяжена спадковість.

На основі комплексного аналізу даних, отриманих в результаті проведених досліджень, розроблені схеми індивідуальної терапії патогенетичного спрямування функціональних та органічних захворювань верхнього відділу шлунково-кишкового тракту запального характеру, а також протирецидивних курсів, що передбачали використання антагоністів Н2 рецепторів гістаміну (ранітидин, циметидин, нізатидин тощо).

Ефективність проведеного комплексного лікування захворювань верхнього відділу ШКТ залежить від тривалості захворювання, глибини змін стану мікроциркуляторного судинного русла та ступеня лімфоїдно-клітинної запальної інфільтрації, що супроводжується змінами слизової оболонки.

Лікування хронічних гастродуоденітів у дітей Н2 блокаторами рецепторів гістаміну доцільно проводити у разі поверхневих змінах слизової оболонки протягом 21 дня, при гіпертрофічних ураженнях - 28-30 днів і при ерозивно-виразкових процесах - 35 днів. Симптоматичні засоби використовувати відповідно протягом перших 3-7 днів, 7-10 і 14 днів.

Ерадикація хелікобактеріозу необхідна у всіх випадках виявлення цієї інфекції, у тому числі і у разі функціональних захворювань органів ШКТ. У разі ерозивно-виразкових змін слизової оболонки необхідно проводити контрольне ендоскопічне обстеження, що дає змогу виявити ерадикацію хелікобактеріозу та характер макроморфологічних змін пов'язаних з лікуванням.

Диспансерний нагляд за дітьми, які страждають на хронічні гастродуоденіти, та протирецидивне лікування необхідно проводити щорічно впродовж 5 років, незалежно від клінічних проявів та скарг хворих. При функціональних порушеннях шлунково-кишкового тракту, щорічне протирецидивне лікування та диспансерний нагляд доцільно проводити протягом 3-х років.

Результати дослідження впроваджені у дитячих поліклініках Дніпровського та Ватутінського районів м. Києва, у всіх дитячих териториально-медичних об'єднаннях м. Києва, міській дитячій лікарні (м. Чернігів), використовуються у педагогічному процесі на кафедрі педіатрії № 2 НМУ.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною працею автора. Автор проаналізував вітчизняну та закордонну літературу з проблеми, що вивчалася, особисто визначив мету і завдання роботи та планував її здійснення. Всі дослідження виконувалися автором на базі кафедри № 2 (завідувач кафедри до 1997 р. - член-кореспондент НАН АМН України, РАМН, д.м.н. професор Сідельников В.М., з 1997 року завідувач кафедри - професор Волосовець О.П.) Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця (ректор - академік НАН, АМН, АПН України, РАМН, д.м.н., професор Гончарук Є.Г.).

Підбір хворих та їх клінічне обстеження, збирання анамнезу у дітей та їх батьків, ендоскопічні дослідження і забір біоптатів слизової оболонки шлунка для гістохімічних і гістологічних досліджень, призначення лікування і динамічні спостереження впродовж трьох-п'яти років виконані автором самостійно. Гістохімічні та гістологічні дослідження експериментального і клінічного матеріалу (біоптатів) виконані за участю проф. Носова А.Т. (Інститут нейрохірургії; лаб. електронної мікроскопії), що є співавтором спільних наукових праць. При цьому, особисто автором проведено зіставлення результатів морфологічних і, зокрема, гістохімічних досліджень з результатами клініко-лабораторних обстежень цих дітей.

Дослідження на наявність хелікобактеріозу виконані сумісно з д.б.н. Д.Л.Кірик (НДІ інфекційних захворювань ім. Громашевського; лаб. зоонозних інфекцій). При цьому, особисто автором проводився забір матеріалу і аналіз отриманих результатів, а також зіставлення результатів цих досліджень з даними інших лабораторних та клінічних обстежень.

Особисто автором проведено аналіз результатів клінічних та експериментальних досліджень із застосуванням сучасних статистичних та графічних програм, на підставі якого підготовані до друку усі наукові праці і заявки на винаходи, всі розділи дисертації, сформульовані висновки і здійснено впровадження результатів наукових досліджень в клінічну практику.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на ІІ міжнародному радіобіологічному з'їзді (Київ, 1993), IX з'їзді дитячих лікарів України (Одеса, 1993), Першій Подільській науково-практичній конференції гастроентерологів (Вінниця, 1993), Республіканській науково-методичній конференції (Київ, 1994), Науково-практичній конференції “Чорнобиль та здоров'я людей” (Київ, 1993), Першій інтернаціональній педіатричній конференції з інфекційних захворювань (Монтерей, Каліфорнія, США, 1995), Конференції “Актуальні проблеми внутрішньої патології” (Київ, 1996), Х з'їзді педіатрів України (Київ, 1996), ІІІ науково-практичній конференції гастроентерологів України (Одеса, 1999), Науково-практичній конференції “Медицина транспорта” (Одеса, 1999), під час стажування в дитячому госпіталі Пенсільванії (Філадельфія, США, 1995, 1998), на Раді ІІІ медичного факультету (Київ, 1998, 1999), на Научно-практической конференции по радиационной гигиене (Київ, 2000), конференціях лікарів дитячого територіального медичного об'єднання Дніпровського району м. Києва (Київ, 1994 р., 1995 р., 1996 р., 1997 р., 1998 р.). Обговорення дисертаційної роботи на засіданні кафедри педіатрії № 2 НМУ ім. О.О.Богомольця відбулось 15 лютого 2000 р., на засіданні міжкафедральної апробаційної ради з фаху “педіатрія” НМУ ім. О.О.Богомольця 5 травня 2000 р.

Публікації. Основні положення роботи повністю викладені у 37-и друкованих працях, у тому числі у 14 статтях в наукових журналах, 8-и збірниках, 14-и тезах. Отримано 2 позитивних рішення про видачу патенту Держпатентом України по заявках на винаходи.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається із змісту, переліку умовних скорочень, вступу, 7 розділів (включаючи аналітичний огляд літератури, методи досліджень, результати власних досліджень, аналіз і узагальнення результатів досліджень), висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 343 сторінки друкованого тексту українською мовою, в тому числі - 4 сторінки таблиць (4 таблиці), 52 сторінки списку використаних джерел (442 літературних джерел).

2. Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використовували такі методи дослідження: загальне клініко-лабораторне обстеження, ФГДС та УЗД органів травлення, pH-метрія шлункового вмісту, виявлення НР-інфікованості, біохімічні методи, аналіз копрограми, електронномiкроскопiчні та гістохімічні дослідження біоптатів слизової оболонки шлунка, збирання анамнезу захворювання у батьків хворих дітей, динамічні спостереження за хворими протягом 3-х - 5-и років; в експериментах на тваринах - затруєння тварин радіоцезієм, електронномiкроскопiчні дослідження тканини стінки шлунка експериментальних тварин затруєних радіоцезієм.

Обробку результатів одержаних даних проводили з врахуванням особливостей фактичного матеріалу, оскільки йшлося не стільки за кількісні, скільки за якісні показники, що здебільшого мали альтернативний характер. Через це усі дані було попередньо формалізовано, що дало змогу проводити кореляційний та регресійний аналіз для визначення тісноті зв'язку між окремими показниками і дати оцінку характеру і вірогідності їх впливу на розвиток захворювання. Для оцінки вірогідності різниці при альтернативних розподілах використовували критерій Фішера; різницю вважали статистично значущою у разі значення “ р ” менше за 0,01. В інших випадках користувалися критерієм Стьюдента і як вірогідний рівень розглядали значення “ р ” менше за 0,05.

Оскільки робота виконувалася у рамках тематики кафедри педіатрії, безпосередньо пов'язаної з питаннями впливу на розвиток гастроентерологічної патології несприятливих екологічних чинників, а також, враховуючи, що діти, які проживають у м. Києві зазнають впливу малих доз опромінення, нами, для визначення ймовірної ролі іонізуючого випромінення у розвитку гастроентерологічної патології, проведена серія експериментальних досліджень на 32-х статевозрілих білих щурах-самцях з затруєнням частини їх радіоцезієм впродовж трьох місяців.

Експериментальні дослідження були проведені на 32-х статевозрілих білих щурах-самцях. Усі тварини були розподілені на 5 груп. Одна з них - контрольна - знаходилася впродовж всього експерименту на звичайному для цих тварин раціоні. Тварини інших 4-х груп отримували з їжею радіоактивний цезій (1200 Бк, щоденно) впродовж 7 діб, 14 діб, 1 місяця і 3-х місяців (2-а, 3-я, 4-а і 5-а групи відповідно). По закінченню вищезазначених термінів, тварин забивали і брали для електронномікроскопічних досліджень шматочки стінки шлунка розміром 1х1 мм2 .

Проведене дослідження засвідчило, що тривале внутрішнє опромінення тварин призводить до змін морфофункціонального стану слизової оболонки шлунка, аналогічних морфологічній картині гастриту.

Залежно від тривалості впливу радіаційного чинника, були виділені наступні стадії гастриту:

1) стадія реактивних змін - 7 діб від початку експерименту;

2) стадія початкових проявів дистрофічно-деструктивних змін - 7-14 діб від початку експерименту;

3) стадія виражених дистрофічно-деструктивних змін - 1 місяць від початку експерименту;

4) стадія початкових проявів компенсаторно-пристосувальних процесів з урахуванням внутрішньоклітинної репаративної регенерації - 3 місяця від початку експерименту.

Оскільки згідно з отриманими у наших дослідженнях даними, внутрішнє опромінення призводить до розвитку морфологічних змін подібних тим, що спостерігаються у людини у разі хронічних гастродуоденітів, цілком слушним уявляється припущення щодо виникнення певних патологічних процесів у слизовій оболонці травного каналу внаслідок впливу малих доз іонізуючої радіації. За три місяця від початку згодовування тваринам радіоцезію, спостерігалися ознаки початкових проявів відновлювальних процесів, що вказує на можливість компенсації цих змін, однак у разі тривалого впливу радіонуклідів водночас з дією інших несприятливих чинників (хімічні, стресові, інфекційні тощо) на тлі обтяженої спадковості і неякісного харчування радіаційний вплив ймовірно може стати підгрунттям подальшої хронізації цього стану і, зокрема, трансформації функціональних порушень у органічні, особливо за умов інфікованості НР. Останнє положення певною мірою підтверджується даними наших клінічних досліджень.

Для вирішення завдань даної роботи за допомогою клініко-лабораторних, інструментальних та спеціальних методів було обстежено 400 дітей віком від 5 до 18 років. У 32-х з них виявлено ізольовані форми гастриту, у 28 - ізольовані форми дуоденіту (дані досліджень морфологічних біоптатів у 16 з них розглядалися нами як контрольні відносно результатів вивчення біоптатів у дітей з гастродуоденітами). У 85 дітей - виявлені тільки функціональні розлади органів травлення. 255 дітей склали основну групу і групу порівняння: дітей першої з них лікували за принципом індивідуальної патогенетичної терапії, а другої - традиційними методами. Привертає увагу відносно невелика частка захворювань верхнього відділу ШКТ ізольованого характеру і переважаюча кількість поєднаної гастродуоденальної патології: серед 315 дітей з органічними захворюваннями гастродуоденіти спостерігалися у 255, тобто у 80,9±2,2 % випадків. Узагальнені дані щодо абсолютної кількості цих захворювань і їх відсоткового рівня відносно усіх обстежених наводяться у таблиці 1.

Таблиця 1 Кількісний розподіл дітей з функціональними та органічними захворюваннями органів шлунково-кишкового тракту

У 85 дітей (серед 400 обстежених) з клінічними ознаками гастроентерологічної патології за даними гастрофібродуоденоскопії (ГДФС) макроморфологічних змін не знайдено. Такі стани розглядалися нами як функціональні розлади, що у дітей молодшого віку зустрічаються досить часто, однак, відмінності між функціональними і органічними захворюваннями і досі окреслені недостатньо чітко. Проведені нами комплексні дослідження значної кількості хворих дітей з ознаками гастроентерологічної патології, на основі як клініко-лабораторних, так і спеціальних методів дослідження, у тому числі ГДФС, дали змогу сформулювати критерії функціональних захворювань ШКТ у дітей. Такими критеріями є:

- наявність функціональних порушень з боку шлунково-кишкового тракту

- відсутність макроморфологічних змін за даними гастродуоденоскопії

- вік дитини (до 7 років)

- відносно коротка тривалість захворювання - до 6 місяців

- стійка позитивна динаміка процесу з початком лікування

- не обтяжена спадковість

Зазначимо, що відсутність хелікобактерної інфекції не може слугувати таким критерієм, бо за нашими даними НР інфікованість спостерігалася у 25 % дітей з функціональними розладами.

При цьому виявилося, що наявність такої інфікованості накладає негативний відбиток на подальший перебіг функціональних захворювань і збільшує ризик їх трансформації у органічні. Наші дослідження показали, що у половини дітей, у яких під час першого звертання до клініки було визначено функціональні захворювання органів ШКТ, протягом одного-двох років розвиваються органічні захворювання верхніх відділів травного каналу і, що така трансформація певною мірою залежить від інфікованості НР: у інфікованих дітей цей процес спостерігається вірогідно частіше. У таблиці 2 наводяться дані щодо частоти трансформації функціональних захворювань органів ШКТ у органічні залежно від НР-інфікованості.

Таблиця 2 Динаміка трансформації функціональних захворювань органів ШКТ у органічні у разі наявності та відсутності НР-інфікованості хворих дітей

Детальний аналіз структури органічних запальних захворювань ШКТ у обстежених нами дітей показав, що серед основних гастроентерологічних патологічних станів окрім функціональних розладів фіксувалися езофагіти, бульбіти, ізольовані дуоденіти і гастрити, гастродуоденіти, а також ерозивні та виразкові процеси.

Діти основної групи та групи порівняння за даними комплексного обстеження з урахуванням даних макро- і мікроморфологічних досліджень, були розподілені на хворих з гастродуоденітами поверхневого, гіпертрофічного та ерозивно-виразкового характеру (І, ІІ та ІІІ клінічні групи). Їх співвідношення у основній групі (155 дітей) і групі порівняння (100 дітей) практично не відрізнялося; в цілому поверхневі процеси виявлено у 40,9±3,1% дітей, гіпертрофічні - у 43,1±3,1% і ерозивно-виразкові - у 16,1±2,3% дітей. Дані щодо розподілу окремих форм запальних процесів у основній групі хворих на гастродуоденіти дітей ілюструються рисунком 1.

Рис. 1 Співвідношення різних форм запальних процесів верхніх відділів шлунково-кишкового тракту у дітей основної групи (%)

Проведено аналіз щодо значущості статі та віку хворих дітей у співвідношенні різних форм гастродуоденітів. Вважається, що виразкова хвороба частіше розвивається у осіб чоловічої статі, однак за нашими даними поверхневий, гіпертрофічний та ерозивно-виразковий гастродуоденіти однаково часто реєструвалися як у хлопчиків так і дівчаток: вірогідної різниці щодо цього показника не виявлено.

З іншого боку за даними наших досліджень чітко виявлено значущість вікового чинника: знайдено, що з віком (як у хлопчиків, так і дівчаток) частка хворих з гастроентерологічною патологією ерозивно-виразкового характеру вірогідно зростає; у молодшій віковій категорії частка дітей з поверхневими і гіпертрофічними запальними процесами найбільша, а з ерозивно-виразковими - найменша. Щодо ерозивно-виразкових гастродуоденітів, то тут простежується протилежна закономірність. Так, якщо у групі дітей 5-10 років частка хворих на поверхневі гастродуоденіти складала 43,1±6,5 %, гіпертрофічні - 48,2±6,6 % і ерозивно-виразкові - 8,6±3,7 %, то у старшій віковій групі (16-18 років) - 9,1±8,7 %, 36,3±14,5 % і 54,5±15,0 % відповідно. За критерієм Фішера різниця у співвідношенні для поверхневих процесів відповідає “ р<0,02 ” і для ерозивно-виразкових - “ р<0,01 ”. Встановлено також слабкий, але вірогідний для даної кількості спостережень кореляційний зв'язок між віком хворих дітей та формою гастродуоденіту. Коефіцієнт кореляції становить 0,219 (p<0,01).

Проаналізовано також значущість таких чинників як гіперацидний стан та HP-інфікованість. За даними наших спостережень в міру прогресування патологічного процесу (від поверхневих гастродуоденітів до ерозивно-виразкових) частота виявлення як гіперацидного стану так і НР-інфікованості зростає і у разі ерозивно-виразкових процесів досягає максимуму. При цьому для всіх хворих дітей з гастродуоденітами (255 дітей) частота виявлення цих станів становить: 59,6±4,8 %, 50,0±4,9 % і 95,1±3,4 % для випадків гіперацидного стану і 29,8±4,5 %, 51,8±4,7 % і 80,5±6,2 % випадків виявлення НР-інфікованості (для захворювань на поверхневі, гіпертрофічні та ерозивно-виразкові гастродуоденіти відповідно). При цьому в цілому гіперацидний стан виявлено у 60,0±3,1 % хворих дітей, а хелікобактеріоз - у 47,4±3,1 %. За критерієм Фішера різниця між І і ІІІ, а також ІІ і ІІІ групами за даними частоти виявлення гіперацидного стану високо вірогідна (p<0,001). Що ж до частоти виявлення HP-інфікованості, то вона від групи до групи зростає майже лінійно - вірогідна різниця виявляється між І і ІІІ, ІІ і ІІІ, а також І і ІІІ групами. Між чинниками гіперацидного стану та НР інфікованості з одного боку і формою запального процесу встановлено кореляційний зв'язок: відповідні значення коефіцієнтів кореляції становлять 0,467 та 0,286 (p<0,05). Зазначимо, що інфікованість НР серед дітей з функціональними захворюваннями становить 25±4,7 %.

Продемонстровано чіткий зв'язок між віком хворих дітей і рівнем їх інфікованості. Виявлено, що у молодшій віковій групі інфікованість становила 37,9±6,4 %, у середній - 55,8±5,4 % і у старшій - 100,0 %. Різниця між групами (І-ІІ; ІІ-ІІІ; І-ІІІ) за цим показником визначена як вірогідна (p<0,01). Кореляційний аналіз також показав наявність вірогідного зв'язку між інфікованістю і віком хворих дітей (r=0,305; p< 0,01).

Як випливає з отриманих нами даних, наявність хелікобактеріозу позначається не тільки на особливості перебігу захворювання, але й на частоті рецидивів. Продемонстровано, що НР-інфікованість супроводжується більш тривалим перебігом захворювання і більш частими рецидивами. Так, якщо у дітей з поверхневими запальними процесами травного каналу збільшення кількості рецидивів у НР-інфікованих дітей невірогідне (9 випадків загострень серед 37 неінфікованих та 9 серед 23 інфікованих; відповідно 24,3±7,0 % і 39,1±10,2 %), то у дітей хворих на гіпертрофічні гастродуоденіти різниця більш чітка (2 випадки загострень серед 33 неінфікованих та 18 серед 39 інфікованих; відповідно 6,1±4,0 % і 46,2±8,0 %) і виявляється статистично суттєвою (p<0,001). У групі дітей з ерозивно-виразковими процесами такої закономірності визначити не вдається оскільки в цій групі спостерігається майже суцільна НР інфікованість. Виявлено також високо вірогідний зв'язок між частотою виявлення хелікобактеріозу і частотою випадків рецидивів та їх кількістю (r=0,342; p< 0,01).

Важливим чинником, що визначає як ризик виникнення гастродуоденіту, так і певною мірою перебіг захворювання, є обтяжена спадковість. Були зібрані і проаналізовані дані щодо наявності у минулому чи на момент збирання анамнезу захворювань травної системи у батьків дітей, що поступали до клініки. Виявлено зв'язок між наявністю таких захворювань у батьків і особливостями перебігу захворювання у їх дітей. Обтяжена спадковість спостерігалася однаково часто у дітей з поверхневими і гіпертрофічними гастродуоденітами (63,3±6,2 % та 63,8±5,7 % відповідно) і дещо частіше у разі запальних процесів ерозивно-виразкового характеру - 91,3±5,9 %. Різниця між першою та третьою групами, а також другою і третьою виявилася за цим показником вірогідною (p<0,01). Проведено також кореляційний аналіз щодо зв'язку між фактом наявності обтяженої спадковості і формою гастродуоденіту з урахуванням характеру захворювання батьків: окремо для батька та матері. Найвищі і вірогідні значення коефіцієнтів кореляції виявлено у випадках наявності у батьків запальних процесів ерозивно-виразкового характеру. Це виявилося справедливим як у разі аналізу даних щодо хворих дітей обох статей в цілому, так і для кожної статі окремо. Однак коефіцієнти кореляції виявилися вірогідними тільки у випадку ерозивно-виразкових процесів у батька. Зв'язку між таким захворюванням у матері і у її дитини не виявлено, можливо, через незначну кількість спостережень. Підтвердженням ролі спадковості можуть слугувати і дані регресійного аналізу: виявлено вірогідний (р<0,001) вплив на розвиток захворювання у дітей ерозивно-виразкових процесів у їх батька. У той же час вплив загальної обтяженості спадковості (наявність будь-яких захворювань органів ШКТ у матері чи батька) визначено як невірогідний.

Отримані результати демонструють, що як формування гастродуоденальної патології, так і схильність до інфікування НР залежить від спадкового чинника. Продемонстровано, що у разі наявності загальної обтяженості спадковості (будь-які захворювання ШКТ у батьків хворої дитини) частота виявлення випадків хелікобактеріозу помітно вище ніж у разі її відсутності інфікованості. Ця закономірність особливо чітко простежується, якщо брати до уваги тільки наявність у батька дитини захворювань ШКТ ерозивно-виразкового характеру. Хелікобактеріоз виявлено у 19 з 22-х (86,4±7,3 %) дітей де такий чинник мав місце і у 62-х випадках з 133 (46,6±4,3 %), де наявності такого чинника спадковості не було виявлено. Різниця між наведеними розподілами за критерієм Фішера знайдена високо вірогідною (p<0,001). Вірогідним виявився і коефіцієнт кореляції між наявністю обтяженої спадковості такого характеру і виявленням хелікобактерної інфекції (r=0,278; p<0,01).

Для виявлення зв'язку окремих показників і чинників з характером патологічного процесу і визначення їх значущості у формуванні гастроентерологічної патології нами використано методи кореляційного і регресійного аналізу. За результатами проведених обчислень показано, що за рівнем вірогідності їх зв'язку з формою захворювання і впливу на розвиток патології вони розташовуються наступним чином: гіперацидний стан (p<0,0001), наявність у батька ерозивно-виразкових захворювань ШКТ (p<0,0001), хелікобактеріоз (p<0,001), вік дитини (p<0,01), обтяженість спадковості в цілому (p<0,02).

Аналіз наявної суб'єктивної симптоматики серед обстежених дітей показав, що здебільшого спостерігаються такі синдроми: больовий, диспептичний та астено-вегетативний синдроми, що часто поєднуються. Виявлено, що серед суб'єктивних синдромів в усіх клінічних групах домінує больовий, який в цілому (основна група та група порівняння) спостерігається у 89,71,9 % спостережень. В міру прогресування захворювання (від поверхневих гастродуоденітів до ерозивно-виразкових) частота реєстрації больового синдрому дещо зростає і досягає 100 % у разі ерозивних гастродуоденітів чи виразкової хвороби. Не встановлено вірогідного зв'язку між частотою виявлення певних синдромів з одного боку і статтю, віком та формою запального процесу - з іншого.

Серед різних показників і синдромів, що визначали у хворих дітей, обов'язково реєстрували випадки виявлення гастро-езофагеального чи дуодено-гастрального рефлюксу, якому у дитячій гастроентерології приділяється певна увага. За даними наших досліджень рефлюкс виявлено у 38,13,9 % хворих дітей. Не знайдено зв'язку між частотою його виявлення і формою запального процесу, а також з наявністю чи відсутністю гіперацидного стану чи НР-інфікованості. Вірогідну кореляцію знайдено тільки між частотою виявлення диспептичного синдрому та дуодено-гастральним рефлюксом, що зрозуміло, якщо виходити з їх природи.

Дещо несподіваним виглядає те, що за наявності дуодено-гастрального рефлюксу частота загострень за три роки спостережень дещо менша ніж у разі його відсутності (40,66,4 % і 28,84,6 % відповідно). І хоча ця різниця виявилася невірогідною, виникає думка, щодо можливості в деяких випадках розглядати дуодено-гастральний рефлюкс як певною мірою захисну реакцію організму.

Приблизно у половини дітей, що були обстежені (для основної групи - у 82-х дітей з 155) виявлено тонзиліти, карієс, гельмінтози. Як відомо, такі вогнища хронічної інфекції є додатковими джерелами алергізації і можуть ускладнювати як перебіг основного захворювання, так і його лікування і безумовно потребують санації. Однак проведений аналіз не виявив вірогідного зв'язку між частотою реєстрації вогнищевих інфекцій і формою захворювання, хоча частота їх виявлення дещо менша у дітей з ерозивно-виразковими гастродуоденітами, що можна пояснити заходами щодо санації вогнищ хронічної інфекції впродовж, як правило, більш тривалого “стажу” захворювання у дітей цієї клінічної групи.

Аналіз результатів лабораторних досліджень таких гематологічних показників як лейкоцитоз та ШОЕ показав, що відхилення їх від норми зустрічаються у відносно невеликій кількості випадків (лейкоцитоз у 112,5 %, прискорення ШОЕ - у 3,91,5 %). Певного їх зв'язку з іншими синдромами та станами не виявлено. Дещо частіше (у 14,22,8 %) виявляли зниження Hb. При цьому частота таких випадків у групі дітей з ерозивно-виразковими гастродуденітами була вірогідно більшою ніж за інших форм гастродуоденітів, що цілком логічно узгоджується з особливостями перебігу цієї форми патології.

Серед обстежених дітей досить часто траплялися випадки дискінезії жовчовивідних шляхів і панкреатити. Дискінезії жовчовивідних шляхів спостерігали у 25,23,5 % і порушення функції підшлункової залози - у 7,72,1 % обстежених дітей (дані по основній групі і групі порівняння практично співпадають). Нами не виявлено певних закономірностей щодо розподілу цих патологічних станів і їх зв'язку з характером перебігу основного захворювання. Проте виявлено зв'язок порушень функції підшлункової залози зі змінами ферментативної активності та порушеннями мікрофлори кишечнику.

Значну увагу у наших дослідженнях ми приділили аналізу наявності і кількості рецидивів захворювання і чинників, що їх визначають. Звичайно, що вивчення цього питання можливе лише за умов однакових схем лікування. Аналіз наявності повторних загострень та їх кількості впродовж трьох років динамічних спостережень у основній групі дітей, виявив певні закономірності. Так, кількість повторних загострень у дітей з поверхневими та гіпертрофічними гастродуоденітами практично не відрізнялася, але суттєво збільшувалася у разі ерозивно-виразкових процесів: 30,05,9 %, 27,85,3 %, 78,38,6 % серед дітей з поверхневими, гіпертрофічними та ерозивно-виразковими гастродуоденітами відповідно. Різниця у розподілах між І - ІІІ, а також ІІ і ІІІ групами за цим показником високо вірогідна (p<0,001). Окрім цього, виявлено прямий, хоча і слабкий, кореляційний зв'язок між наявністю та кількістю рецидивів з одного боку і НР-інфікованістю, обтяженою спадковістю і гіперацидним станом - з другого. При цьому відповідні коефіцієнти кореляції відповідно становлять: 0.342, 0.194, 0.166 (усі наведені значення вірогідні для даної кількості спостережень).

Слід зазначити, що останній із вищезазначених показників - гіперацидний стан - виявлено у 60 % випадків (у 153 дітей з 255). Однак не зареєстровано жодного випадку визначення гіпоацидного стану. Ці дані виявилися досить близькими до спостережень інших авторів, що спостерігали у разі хронічних гастродуоденітів у дітей знижену кислотоутворюючу функцію шлунка лише в поодиноких випадках.

Хронічний гастрит, як відомо, поняття клініко-морфологічне і тому морфології належить визначальна роль у діагностиці гастриту. Одним з завдань дослідження у даній роботі було визначення стану мікроморфологічних та цитологічних змін слизової та підслизової оболонок шлунка у дітей з органічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту.

Дослідження біоптатів були проведені у 44 дітей. З них 16 складали контрольну групу, 11 - групу дітей з поверхневими формами гастродуоденіту, 8 - з гіпертрофічними гастродуоденітами і 9 - ерозивно-виразковими формами. Дані морфологічного дослідження біоптатів засвідчили, що за всіх форм хронічного гастродуоденіту виявляються дистрофічно-деструктивні зміни слизової оболонки шлунка характер яких визначається як формою хронічного запального процесу, так і тривалістю захворювання.

У разі поверхневого гастродуоденіту з тривалістю захворювання від 2-х місяців до 2-х років зміни слизової оболонки мали мозаїчний характер, а їх вираженість залежала від тривалості захворювання. На початкових стадіях захворювання ураження слизової оболонки шлунка було відносно незначним і мало ознаки переважно слабо виражених дистрофічних змін - як клітин поверхневого епітелію, так і парієтальних клітин пілоричних залоз; у власній пластинці слизового шару переважали явища набряку і повнокров'я мікросудин, що можна розглядати не тільки як ознаки дистрофічних змін, але й як реактивних - відгук на вплив екзогенного і ендогенного подразників. Такі явища спостерігалися у дітей з тривалістю захворювання від 2-х до 6-ти місяців. Отримані дані дали змогу охарактеризувати цю стадію як стадію реактивно-дистрофічних змін.

Інший характер морфологічні зміни набували за тривалості захворювання від 6 до 12 місяців з рецидивами хвороби. У цьому разі дистрофічно-деструктивні зміни охоплювали усю слизову оболонку шлунка, включаючи як клітинні елементи пілоричних залоз, так і сполучнотканинну строму власної пластинки слизової оболонки з вогнищевими порушеннями її гістоархітектоніки і мікроциркуляторного кровообігу і явищами вогнищевої міжклітинної інфільтрації строми. В частині клітин залозистого епітелію зміни мали виражений деструктивний характер, що вказувало на можливість у таких випадках порушення секреторної функції слизових мукоцитів і парієтальних клітин.

У хворих з тривалістю захворювання 1-1,5 року у сполучній тканині власної пластинки слизової оболонки спостерігалася вогнищева перикапілярна і лімфоїдно-клітинна інфільтрація, що супроводжувалася повнокров'ям і розширенням просвіту капілярів з порушенням гістоархітектоніки сполучнотканинної строми і деструкцією окремих сполучнотканинних клітин у зоні інфільтрації.

У випадках гіпертрофічної форми хронічного гастродуоденіту (середня тривалість захворювання - 22 місяці), морфологічний стан слизової оболонки шлунка характеризувався мозаїчністю виявлених дистрофічно-деструктивних змін. Найураженішею виявлялася власна пластинка слизової оболонки, в якій розміщуються пілоричні залози, оточені сполучнотканинною стромою, а також велика кількість мікросудин. У всіх досліджених випадках спостерігали явища хронічної запальної інфільтрації з порушенням цілісності сполучнотканинної строми і ураженням залоз. Ці зміни тісно пов'язані з порушенням мікроциркуляторного кровообігу. На відміну від поверхневого гастродуоденіту, у разі гіпертрофічної його форми до процесу залучається уся слизова оболонка шлунка зі змінами переважно дифузного характеру.

При ерозивно-виразкових формах гастродуоденіту, спостерігали переважно фіброзні зміни власної пластинки слизової оболонки з ознаками атрофії і різного ступеню виявленості, залозистого апарату.

На неоднорідність, мозаїчність морфологічної картини слизової оболонки, що спостерігається у разі гастродуоденітів і одночасне ураження усіх елементів слизової оболонки (покривний епітелій, залози, строма) з ознаками дистрофічно-деструктивних змін і явищами запальної клітинної інфільтрації звертали увагу і інші автори [Т.П.Дюбкова, И.А.Швед, 1998]. Однак за нашими даними, морфологічна картина не вкладалася у поняття атрофічного гастриту, що за даними деяких авторів виявляється у певної частини хворих дітей. Привертає увагу і те, що досить глибокі атрофічно-деструктивні зміни, що визначалися за даними морфофункціонального стану слизової оболонки шлунка, особливо у разі ерозивно-виразкових процесів, не супроводжувалися відчутним зниженням секреторної активності - за нашими даними у всіх хворих реєстрували нормоацидний чи гіперацидний стан, що можна пояснити вогнищевим характером атрофічних процесів, що спостерігається у разі хронічних запальних процесів слизової оболонки травного каналу [Л.И.Аруин і співавт., 1993].

Залежно від діагнозу, що був виставлений на основі комплексу клініко-лабораторних та інструментальних методів дослідження, а також даних морфологічного дослідження біоптатів слизової оболонки шлунка, призначався курс лікування, що у основній групі дітей проводився за принципом індивідуального патогенетичного спрямування, а у групі порівняння - за традиційною схемою. В останньому випадку лікування здійснювали за принципом відповідно до якого кожний лікарський засіб призначався для зменшення певних проявів захворювання (спазмолітичні та знеболюючі засоби, антациди, репаранти, тощо). Окрім цього у групі порівняння застосовували дієтотерапію, фізіотерапевтичні методи, вітамінотерапію і курс антихелікобактерної терапії у разі виявлення цієї інфекції.

У разі гастродуоденітів поверхневого характеру призначали: дієту № 5 (два місяці), гастрофарм (1 таблетку перед їжею два рази на день - 14 днів), метилурацил (1 таблетку перед їжею два рази на день - 14 днів), альмагель або маалокс, фосфалюгель тощо (1 чайну ложка, за годину після їжі три рази на день - 10 днів), Но-шпа, метоклопрамід, папаверин тощо (1,0 мл внутрішньом'язово один чи два рази на день, залежно від вираженості больового синдрому - 10 днів), вітаміни B1 і B6 (1,0 мл внутрішньом'язово один раз на день - 10 днів); фізіотерапевтичні процедури: електрофорез на епігастральну ділянку з новокаїном (№ 5), кисневу пінку (№ 10), парафіно-озокеритові аплікації на епігастральну ділянку з новокаїном (№ 10).

У разі гіпертрофічних та ерозивно-виразкових форм гастродуоденітів, дози препаратів та тривалість курсів лікування збільшували, ширше використовували такі спазмолітики як папаверин і платифілін, біостимулятори типу алое та ФІБС, а у випадках ерозивно-виразкових процесів застосовували засоби, що вважаються противиразковими - вікаїр, вікалін та вітамін U; використовували метод “електросну” та ЛФК; тривалість дотримання дієти № 5 збільшували до 6 місяців при гіпертрофічних гастродуоденітах і до 8-10 місяців при ерозивно-виразкових. В останньому випадку застосуванню дієти №5 передувало дотримання дієти № 1.

У кожному випадку виявлення хелікобактеріозу призначали такі препарати як Де-Нол, трихопол, флагіл, метранізадол, флемоксин, амоксицилін (найчастіше використовували комбінацію з двох чи трьох таких антихелікобактерних засобів з урахуванням віку дитини та ступеня ураженості). Тривалість курсів лікування звичайно становила 10 днів.