Захворювання верхнього відділу шлунково-кишкового тракту у дітей та сучасна патогенетична медикаментозна терапія (клініко-експериментальні дослідження)

Відомо, що єдиної і дійсно загальноприйнятої схеми лікування гастроентерологічних захворювань у дітей не існує. Вищенаведена і застосована нами терапія - у дітей з групи порівняння - відповідає тим підходам і принципам, якими керуються на практиці більшість педіатрів-гастроентерологів, дотримуючись традиційних комплексних методів лікування дітей із урахуванням різних симптомів і синдромів.

За нашими даними застосування переважно симптоматичних засобів у разі функціональних розладів - особливо якщо лікування розпочато своєчасно і поєднується з антихелікобактерною терапією - цілком виправдане і дає в цілому задовільний результат, що підтверджується і клінічними спостереженнями. При цьому, враховуючи, що досить часто функціональні захворювання трансформуються у органічні, ми в таких випадках впродовж наступних двох років обов'язково здійснювали динамічний контроль.

Однак, якщо йдеться за гастроентерологічну патологію із морфологічними змінами, що виявляються макроскопічно, то у цьому разі така схема лікування на практиці виявляється недостатньою для стійкого і швидкого одужання і попередження рецидивів, що підтверджується ретроспективним аналізом результатів динамічних спостережень за хворими, яких лікували за цією схемою.

На основі аналізу даних власних спостережень і світового досвіду практики лікування гастродуоденальної патології у дітей, ми дійшли висновку про доцільність більш широкого використання блокаторів Н2-рецепторів гістаміну II та III покоління (ранітидин та його аналоги, фамотидин та ін.) не тільки у разі ерозивно-виразкових процесів, але й за інших форм гастродуоденітів з запальними процесами поверхневого та гіпертрофічного характеру. Виходячи з властивостей цих засобів, ми розглядали їх як патогенетичні, враховуючи їх здатність безпосередньо впливати на функцію слизової оболонки з гальмуванням секреції шлункового соку та зменшенням вмісту у ньому соляної кислоти та пепсину, а також і забезпечувати знеболюючий ефект. Однак слід зазначити, що досвід застосування монотерапевтичного патогенетичного підходу досить обмежений.

Під час лікування хворих основної групи ми, широко застосовуючи Н2-блокатори рецепторів гістаміну. При цьому ми не відмовлялися від застосування симптоматичних засобів, але їх використання обмежувалося лише першими етапами лікування. Симптоматичні засоби були основними тільки у випадках функціональних захворювань органів ШКТ. Окрім цього, виходячи з сучасних уявлень щодо ролі хелікобактерної інфекції у гастроентерологічної патології, у разі виявлення НР-інфікованості обов'язково проводили курс відповідної терапії із використанням комплексу з двох чи трьох препаратів. Під час визначення конкретної дози препаратів та тривалості їх застосування звичайно враховували як характер захворювання так і вік дітей. Такий підхід визначено нами як принцип індивідуальної терапії патогенетичного спрямування. Певною мірою такий підхід можна визначити і як монотерапевтичний.

Як патогенетичний засіб найчастіше використовували ранітидин (зантак) по 2-4 мг на кг маси тіла на добу (за 30 хвилин до прийому їжі). Дітям до 12 років призначали по 150 мг три рази на добу. Дітям старшим за 12 років іноді призначали фамотидин (по 0,5-0,8 мг на кг маси тіла на добу: по 10 мг два рази на добу). Тривалість лікування як основними, так і допоміжними засобами визначалася формою захворювання.

У разі поверхневих гастродуоденітів препарати типу ранітидину застосовували впродовж 21 дня, або й менш тривалий час, а симптоматичні засоби протягом перших 3-х - 7-и днів.

У разі хронічних гіпертрофічних гастродуоденітів симптоматичне лікування проводили протягом 7 - 10 днів, а патогенетичне - до 28 днів.

У випадках ерозивно-виразкових процесів симптоматичні засоби використовували до 14 днів, а патогенетичне лікування - до 35 днів.

У всіх випадках виявлення інфікованості Hp використовували такі препарати як Де-Нол; трихопол, флагіл, метранізадол, флемоксин, а також інколи амоксицилін. Найчастіше застосовували два чи три препарата одночасно (наприклад: Де-Нол, флагіл, флемоксин). Тривалість курсу звичайно становила 10 днів.

У всіх дітей у разі виявлення вогнищевих інфекцій (тонзиліти, карієс, гельмінтози) проводили відповідні заходи щодо їх санації.

По закінченню лікування, для запобігання його рецидивів, впродовж трьох років, двічі на рік проводили протирецидивні курси: ранітидин (зантак) застосовували у звичайних дозах протягом двох тижнів, а у разі ерозивно-виразкових процесів - три. Обов'язково проводили повторну пробу на НР і у випадках позитивної реакції необхідну антихелікобактерну терапію.

Принцип індивідуальної патогенетичної терапії значно спрощує процедуру лікування і дає змогу проводити його не тільки за умов клініки, але й амбулаторно. Але найважливішим є питання ефективності лікування, частоти рецидивів. Аналіз результатів лікування за традиційною схемою та за принципом індивідуальної патогенетичної терапії проводили з урахуванням комплексу показників: зникнення клінічних симптомів, стану самопочуття, змін макроморфологічних порушень слизової оболонки шлунка, ерадикації хелікобактеріозу, частоти рецидивів захворювання. Зазначимо, що основна група і група порівняння були дуже близькими за віковим складом, розподілом кількості випадків захворювань на різні форми гастродуоденітів та за іншими показниками.

За даними клінічних спостережень у хворих дітей основної групи за всіх форм гастродуоденальної патології значно швидше зникав больовий синдром. Так, у разі поверхневих гастродуоденітів зникнення спонтанного абдомінального болю спостерігалося на 6-7 день (6,4±0,3), гіпертрофічного - на 9-10 день (9,5±0,3), ерозивно-виразкових процесів - на 12-14 день (12,8±0,6). У той же час аналогічні дані щодо зникнення абдомінального болю у дітей з групи порівняння вказують на суттєво більші терміни: 12-14 днів (13,0±0,4), 14-21 день (15,9±0,4) і 23-35 днів (25,9±0,9), для захворювань на поверхневі, гіпертрофічні та ерозивно-виразкові форми гастродуоденіту відповідно. Різниця за цим показником між групами виявилася високо вірогідною (p<0,01). Практично паралельно із зникненням больового синдрому припинялися і скарги на нудоту, печію тощо. При цьому їх зникнення відбувалося у основній групі помітно швидше, ніж у групі порівняння. Раніше у основній групі поліпшувалося і самопочуття хворих дітей.

Порівняння кількості рецидивів захворювання у цих групах показує, що застосування патогенетичної терапії дає змогу досягти більш сталого одужання і уникнути рецидивів основного захворювання принаймні протягом першого року по закінченню курсу лікування (табл. 3).

Таблиця 3 Тривалість ремісії у дітей основної групи і групи порівняння за даними трьохрічних динамічних спостережень

Так, у основній групі дітей повторні загострення, незалежно від форми запального процесу, протягом першого року подальших спостережень взагалі не спостерігалися, тоді як у групі порівняння рецидиви спостерігалися здебільшого саме впродовж першого року після закінчення курсу лікування (у всіх випадках ерозивно-виразкових гастродуоденітів). Для усіх клінічних форм гастородуоденітів різниця за цим показником між групами вірогідна. Зазначимо, що у групі порівняння у разі ерозивно-виразкових процесів у третини дітей рецидиви реєструвалися вже на 5-6 місяць після закінчення курсу лікування. Таким чином, застосування індивідуальної терапії патогенетичного спрямування істотно подовжувала період ремісії.

У всіх випадках виявлення хелікобактеріозу проводився відповідний курс антихелікобактерної терапії. Повторні проби на виявлення НР інфікованості не виявили суттєвої різниці між групами за цим показником: в обох групах він виявився досить високим (92,62,9 % і 90,04,7 % у основній групі і групі порівняння відповідно). При цьому не виявлено залежності цього показника від форми захворювання.

Для оцінки ефективності проведеного лікування дітей основної групи, були також використані мікроморфологічні, і у тому числі електронномікроскопічні дані досліджень біоптатів, що їх вибірково брали по закінченню курсу лікування (ці дослідження були проведені тільки у дітей основної групи). Результати цих досліджень показали, що ефективність лікування залежить не тільки від форми захворювання, але й значною мірою визначається його тривалістю.

Так, при поверхневому гастродуоденіті з тривалістю захворювання від 2-х до 6-ти місяців морфологічна картина свідчила про повне відновлення структурнофункціонального стану слизової оболонки шлунка після курсу лікування. У разі дистрофічно-деструктивних змін слизової оболонки шлунка, що спостерігалася у хворих з тривалістю захворювання від 6-ти до 12 місяців і з рецидивами захворювання, дослідження біоптатів безпосереднє по закінченню лікувального курсу показало, що вогнищеві порушення мікроциркуляторного кровообігу, а також ознаки вогнищевої лімфоїдно-клітинної інфільтрації і деструкції сполучнотканинного каркасу власної пластинки слизової оболонки шлунка та поверхневих епітеліоцитів ще зберігаються, а їх мембрана, за даними електронногістохімічного дослідження, залишалася порушеною. Зниження морфофункціональної активності відносно контролю виявлено і в частині залозистих екзокриноцитів, де, на відміну від контролю, спостерігали зменшення кількості секреторних везикул і помірно виражені дистрофічні зміни внутрішньоклітинних органел.

У хворих з тривалістю захворювання 1-1,5 року і після курсу лікування визначалися помітні морфофункціональні порушення стану слизової оболонки шлунка. У сполучній тканині спостерігали ознаки вогнищевої лімфоїдно-клітинної інфільтрації, повнокров'я і розширення просвіту капілярів з порушенням гістоархітектоніки її строми і деструкцією окремих її клітин. Ультраструктура клітин поверхневого епітелію після лікування знаходилась у більш збереженому стані, ніж до лікування, хоча в зонах порушення мікроциркуляторного кровообігу та наявності лімфоїдно-клітинної інфільтрації зустрічались деструктивно змінені поверхневі епітеліоцити з деструкцією внутрішньоклітинних органел і секреторних гранул. Зміни деструктивного характеру спостерігаються і в частині залозистих клітин; у слизових мукоцитах виявлено ознаки зниження секреторної функції у зв'язку з невеликою кількістю секреторних гранул. Помірно виражені деструктивні зміни спостерігалися і в частині парієтальних клітин. Найвираженіші дистрофічні зміни залишалися у шиєчних мукоцитах, тоді як у слизових мукоцитах кількість секреторних везикул мало чим відрізнялась від норми.

При гіпертрофічній формі хронічного гастродуоденіту після проведеного курсу лікування спостерігали зменшення ознак запальної інфільтрації, відновлення структурної цілісності і морфофункціональної активності загальної маси мікросудин і залозистого епітелію за рахунок відновлення цілісності внутрішньоклітинних органел і процесів внутрішньоклітинної репаративної регенерації. Проте визначалися вогнищеві ураження слизової оболонки шлунка з дистрофічно-деструктивними змінами останньої, пов'язаними з вогнищами хронічної запальної інфільтрації і порушеннями інтраорганного кровообігу.

При ерозивно-виразковій формі гастродуоденіту, ефект - на час досліджень біоптату - від проведеного лікування був незначним: у разі, коли на тлі фіброзу спостерігались ознаки вогнищевої запальної інфільтрації з порушенням кровообігу, спостерігалось зниження запальної інфільтрації з відновленням системи кровообігу і помірною регенерацією епітеліальних клітин пілоричних залоз.

Таким чином, проведене лікування сприяє зниженню інтенсивності хронічної запальної інфільтрації, відновленню порушень кровообігу і структурної цілісності поверхневого епітелію і залозистих клітин шляхом інтенсифікації процесів внутрішньоклітинної репаративної регенерації. Ефект проведеного лікування залежав від тривалості захворювання, а остання визначається глибиною ураження і змін морфофункціонального стану власної пластинки слизової оболонки шлунка, мікроциркуляторного судинного русла і ступенем лімфоїдно-клітинної запальної інфільтрації.

Як можна бачити з вищенаведених даних, проведений курс лікування, хоча і призводить до ознак клінічного одужання, але не завжди супроводжується повним відновленням морфофункціонального стану слизової оболонки шлунка. Особливо це стосується ерозивно-виразкових гастродуоденітів, коли морфологічні зміни дуже значні. Це по-перше, вказує на те, що ознаки клінічного одужання можуть суттєво випереджати нормалізацію органічних зрушень, а по-друге - свідчить про необхідність обов'язкового проведення протирецидивних лікувальних курсів і у разі відсутності клінічних проявів захворювання.

Таким чином, дані щодо динаміки суб'єктивної та об'єкивної симптоматики, та результатів морфологічних досліджень, кількості рецидивів і тривалості ремісії дають можливість дійти висновку щодо високої ефективності лікування дітей з гастроентерологічною патологією за принципом індивідуальної патогенетичної терапії. Особливо яскраво переваги запропонованої схеми лікування виявляються у разі порівняння кількості повторних загострень і тривалості ремісії з даними, що їх отримано у випадку застосування традиційної схеми лікування дітей. Запропонований підхід, дає змогу досягти більш сталого одужання і уникнути рецидивів основного захворювання принаймні впродовж першого року після закінчення курсу лікування, а більш проста схема лікування дозволяє досить часто обмежуватися амбулаторним обслуговуванням. У разі ж більш складних випадків, тривалість перебування хворих дітей у стаціонарі значно скорочується.

Висновки

1. Протягом останнього десятиріччя спостерігається стале збільшення кількості дітей з клініко-морфологічними ознаками ураження верхнього відділу шлунково-кишкового тракту, що має місце у 85,72% дітей з ознаками абдомінального больового синдрому і потребує комплексної патогенетичної терапії.

2. Хронічні гастродуоденіти становлять 81,02% від усіх органічних захворювань верхнього відділу шлунково-кишкового тракту дітей, що вказує на формування у дитячому віці підгрунття для розвитку органічних уражень ШКТ у пубертатному періоді та у дорослих.

3. Встановлено, що серед різних чинників, що вірогідно зв'язані з наявністю та кількістю рецидивів (хелікобактеріоз, форма захворювання, спадковість, гіперацидний стан) за своєю значущістю хелікобактеріоз посідає перше місце: наявність хелікобактеріозу супроводжується більш тривалим перебігом захворювання і більш частими рецидивами.

4. Наявність хелікобактеріозу у дітей у разі поверхневих гастродуоденітів сягає 29,84,5 %, гіпертрофічних - 51,84,7 %, ерозивно-виразкових змін слизової оболонки - 80,56,2 %: між ступенем ураження слизової оболонки та рівнем інфікованості знайдено прямий корелятивний зв'язок. При функціональних порушеннях шлунково-кишкового тракту хелікобактеріоз у дітей реєструється у 25%, що необхідно враховувати під час призначення патогенетичного лікування з метою попередження хронізації процесу.

5. Проведені експериментальні дослідження підтвердили, що згодовування тваринам їжі, що містить радіоактивний цезій (1200 Бк) призводить до змін морфофункціонального стану слизової оболонки шлунка подібних морфологічній картині характерній для гастриту і висуває екоінтоксикацію у перший ряд можливих сучасних чинників гастроінтестинальної патології у дитячому віці.

6. Залежно від тривалості впливу радіаційного чинника на слизову оболонку шлунка в експерименті, за 3-и місяці від його початку спостерігаються вогнищеві прояви перекапілярного фіброзу інтерстицію, що свідчить про наявність фіброзних змін інтерстиціальної сполучної тканини як у власній пластинці слизової оболонки, так і в підслизовому шарі стінки шлунка.

7. На основі світлооптичних, електронномікроскопічних та гістохімічних досліджень біоптатів слизової шлунка хворих дітей, визначено особливості її морфофункціонального стану і продемонстровані особливості морфологічної картини залежно від тривалості захворювання - від реактивно-дистрофічних до виражених дистрофічно-деструктивних змін. Форма захворювання визначала головним чином глибину поширення патологічного процесу (від вогнищевих, поверхневих до дифузних), що майже завжди спостерігався на тлі порушень мікроциркуляторного кровообігу.

8. Лікування органічних захворювань шлунково-кишкового тракту у дітей препаратами групи Н2 блокаторів рецепторів гістаміну поєднаного з антибактеріальною санацією хелікобактеріозу, дає змогу досягти більш сталого одужання і уникнути у 100% хворих рецидивів протягом першого року після закінчення курсу лікування.

9. Патогенетична терапія захворювань верхнього відділу шлунково-кишкового тракту Н2 блокаторами рецепторів гістаміну сприяє більш швидкому відновленню структурної цілісності поверхневого епітелію і залозистих клітин шляхом інтенсифікації процесів внутрішньоклітинної репаративної регенерації та ліквідації порушень мікроциркуляції.

10. Ранітидин забезпечує не тільки антацидний та знеболюючий ефект, але й може бути успішно використаний для лікування дуодено-гастральних рефлюксів, що попереджує розвиток органічних уражень верхнього відділу шлунково-кишкового тракту.

11. Найбільш ефективною схемою лікування органічних захворювань верхніх відділів шлунково-кишкового тракту є комплекс ранітидину, амоксициліну, флагілу, який призводить до швидкої ліквідації клінічних ознак, ерадикації Helicobacter pylori та продовження строків ремісії.

Практичні рекомендації

1. Для раннього виявлення органічних та функціональних захворювань шлунково-кишкового тракту у дітей з проявами абдомінально-больового синдрому необхідно проводити комплексне гастроентерологічне обстеження, що дає змогу об'єктивизувати характер морфологічних уражень та функціональний стан кишкового тракту для призначення відповідного патогенетичного лікування.

2. Сформульовані ознаки і критерії функціональних захворювань ШКТ: наявність функціональних порушень з боку шлунково-кишкового тракту, відсутність макроморфологічних змін за даними гастродуоденоскопії, вік дитини (до 7 років), відносно коротка тривалість захворювання - до 6 місяців, стійка позитивна динаміка процесу з початком лікування, не обтяжена спадковість.

3. На основі комплексного аналізу даних, отриманих в результаті проведених досліджень, розроблені схеми індивідуальної терапії патогенетичного спрямування функціональних та органічних захворювань верхнього відділу шлунково-кишкового тракту запального характеру, а також протирецидивних курсів, що передбачали використання антагоністів Н2 рецепторів гістаміну (ранітидин, циметидин, нізатидин тощо).

4. Ефективність проведеного комплексного лікування захворювань верхнього відділу ШКТ залежить від тривалості захворювання, глибини змін стан мікроциркуляторного судинного русла та ступеня лімфоїдно-клітинної запальної інфільтрації, що супроводжується змінами слизової оболонки.

5. Лікування хронічних гастродуоденітів у дітей Н2 блокаторами рецепторів гістаміну доцільно проводити у разі поверхневих змінах слизової оболонки протягом 21 дня, при гіпертрофічних ураженнях - 28-30 днів і при ерозивно-виразкових процесах - 35 днів. Симптоматичні засоби використовувати відповідно протягом перших 3-7 днів, 7-10 і 14 днів.

6. Ерадикація хелікобактеріозу необхідна у всіх випадках виявлення цієї інфекції, у тому числі і у разі функціональних захворювань органів ШКТ.

7. У разі ерозивно-виразкових змін слизової оболонки необхідно проводити контрольне ендоскопічне обстеження, що дає змогу виявити ерадикацію хелікобактеріозу та характер макроморфологічних зрушень спричинених лікуванням.

Диспансерний нагляд за дітьми, які страждають на хронічні гастродуоденіти, та протирецидивне лікування необхідно проводити щорічно впродовж 5 років, незалежно від клінічних проявів та скарг хворих. При функціональних порушеннях шлунково-кишкового тракту, щорічне протирецидивне лікування та диспансерний нагляд доцільно проводити протягом 3-х років.

Список опублікованих наукових праць за темою дисертації

1. Руднев А.М. Helicobacter pylori в этиологии и патогенезе хронических заболеваний пищеварительного канала // Врачебное дело. - 1999. - № 7-8. - C. 31-33.

2. Руднев А.М. Диагностика и лечение хронического гастродуоденита ассоциированного с хеликобактериозом // Врачебное дело. - 2000. - № 1. - С. 60-63.

3. Руднєв О.М., Прохорова М.П. Трирічний досвід проведення езофагодуоденоскопії у дітей старшого віку на апараті “Пучок МТ-11” // Педіатрія, акушерство і гінекологія. - 1990. - № 5. - С. 18-19.

4. Руднєв О.М., Куліченко А.М. Стан верхнього відділу травного тракту у дітей з бронхіальною астмою і астматичним бронхітом під впливом інталу, бекломету, преднізолону і декарісу // Педіатрія, акушерство і гінекологія. - 1993. - № 2. - С. 25-27.

5. Руднєв О.М., Каруліна Ю.В. Роль Helicobacter pylori у розвитку органічних захворювань верхнього відділу шлунково-кишкового тракту у дітей старшого віку // Педіатрія, акушерство та гінекологія. - 1995. - № 6. - С. 14-15.

6. Клінічні та епідеміологічні аспекти хелікобактеріозу у дітей/ О.М.Руднєв , Ю.В.Каруліна, Д.Л.Кірик, І.В.Пінчук // Педіатрія, акушерство та гінекологія. - 1996. - № 1. - С. 29-31.

7. Руднєв О.М., Хоменко В.Є. Лікування виразкових уражень верхнього відділу травного тракту у дітей з урахуванням наявності Helicobacter pylori // Педіатрія, акушерство та гінекологія / Матеріали Х з'їзду педіатрів України. - 1999. - № 4. - С. 114.

8. Руднєв О.М. Комбінаційна терапія хронічних органічних захворювань верхнього відділу травного тракту у дітей старшого віку // Педіатрія, акушерство та гінекологія. - 1999. - № 5. - С. 56-58.

9. Руднєв О.М. Сучасні підходи до лікування хронічних гастродуоденітів у дітей // Педіатрія, акушерство та гінекологія. - 1999. - № 6. - С. 60-63.

10. Руднєв О.М., Гелескул Л.М. Розповсюдженість хелікобактеріозу у дітей зі скаргами на біль у животі // Педіатрія, акушерство та гінекологія/Матеріали Х з'їзду педіатрів України. - 1999. - № 4. - С. 106.

11. Руднєв О.М., Носов А.Т., Васлович В.В. Морфофункціональний стан стінки тонкого кишечника під впливом малих доз внутрішнього та зовнішнього радіоактивного опромінення в експерименті // Педіатрія, акушерство та гінекологія. - 2000. - № 4. - С. 10-13.

12. Руднєв О.М. Спосіб лікування хронічних гастродуоденитів у дітей при наявності хелікобактеріозу друк // Інфекційні хвороби. - 2000. - № 1. - С. 73-74.

13. Руднєв О.М. Стан органів шлунково-кишкового тракту у дітей, які проживають у м. Києві // Медичні перспективи - 2000. - Т. V, № 1. - С. 67-69.

14. Руднев А.М. Влияние неблагоприятных факторов окружающей среды на функциональное состояние верхнего отдела желудочно-кишечного тракта у детей // Гигиена населенных мест: Сб. научн. тр. - Киев, 1999. - вып. 35. - С. 431-437.

15. Руднев А.М., Носов А.Т., Васлович В.В. Морфофункциональное состояние слизистой оболочки желудка у детей с хроническими гастродуоденитами // Гигиена населенных мест: Сб. научн. тр. - Киев, 2000. - вып. 36, - С. 125-130.

16. Руднєв О.М. Вплив радіації на морфофункціональний стан кишечника в експерименті на лабораторних тваринах // Гигиена населенных мест: Сб. научн. тр. - Киев, 2000. - вып. 37, - С. 365-368.

17. Руднєв О.М. Стан органів шлунково-кишкового тракту у дітей, які проживають у м. Києві // Гигиена населенных мест: Сб. научн. тр. - Киев, 2000. - вып. 38. - С. 63-67.

18. Руднєв О.М. Вікові особливості патології верхніх відділів травного тракту у дітей міста Києва // Гигиена труда: Сб. научн. тр. - Киев, 2000. - вып. 31. - С. 48-51.

19. Руднев А.М. Лечение хронических гастродуоденитов, ассоциированных с хеликобактериозом, у детей старшего возраста // Гастроентерологія: міжвідомчий збірник. - Дніпропетровськ. - 1999. - Вип. 28. - С. 248-251.

20. Руднєв О.М., Гнатюк С.М. Досвід проведення ендоскопічних досліджень шлунково-кишкового тракту у дітей старшого віку на базі дитячої клінічної лікарні м.Києва //Актуальні проблеми медицини і біології. - Київ. - 1989. - Т. 2.- С. 163.

21. Патент UA МПК 6 G01N33/49, G01N33/493. Спосіб прогнозування рецидивного перебігу хронічного гастродуоденіту у дітей / Руднєв О.М., М'яка Н.М. (UA); НМУ; № 99126708, заявл.10.12.1999, рішення 22. про видачу патенту на винахід від 28.03.1999 р.

22. Патент UA МПК 6А61К31/00. Спосіб лікування хронічних гастродуоденитів у дітей / Руднєв О.М., М'яка Н.М. (UA); НМУ; № 99116286, заявл.18.11.1999, рішення про видачу патенту на винахід від 28.03.1999 р.

23. Руднєв О.М. Стан органів травної системи у дітей, які проживають у несприятливих екологічних умовах // Медичний консультант. - 1997. - № 1. - С. 12-15.

24. Руднєв О.М., Прохорова М.П., Булгаков О.О. Стан верхнього відділу шлункового тракту у дітей старшого віку, підданих динамічній дії малих доз іонізуючої радіації // Тези доповідей ІІ Радіобіологічного з'їзду. - Том 3. - Київ. - 1993. С. 871.

25. Руднєв О.М., Дзюба С.Л., Куліченко А.М. Організація спеціалізованої гастроентерологічної допомоги дітям Лівобережних районів м. Києва // Тези доповідей ІХ з'їзду дитячих лікарів України. - Одеса. - 1993. - С. 54.

26. Руднєв О.М., Прохорова М.П., Срібний М.М. Гастрофібродуоденоскопічні обстеження верхнього відділу травного тракту у дітей старшого віку // Тези доповідей Першої Подільської науково-практичної конференції гастроентерологів “Нове у діагностиці та лікуванні захворювань органів травлення”. - Вінниця. - 1993. - С. 178.

27. Руднев А.М. Эффективность лечения блокаторами H2 рецепторов гистамина IV и V поколения детей старшего возраста, страдающих хроническими гастродуоденитами // Сборник научных трудов Львовського мединститута. - Львов. - 1993. - С. 225.

28. Динаміка змін у стані здоров'я дитячого населення міста Києва та області, яке постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС / В.М.Сидельников, О.П.Волосовець, А.Я.Кузьменко, С.П.Кривопустов, О.М.Руднєв, А.В.Ткаченко, М.П.Прохорова // Тези доповідей науково-практ. конф.“Чорнобиль і здоров'я людей”. - Київ. - 1993. - С. 269.

29. Руднєв О.М. Лікування Helicobacter pylori у дітей старшого віку // Наукові роботи Дрогобицького медичного інституту. - Дрогобич. - 1994. - С. 141.

30. Etiologie meaning of Helicobacter pylory is children with gastroduodenal pathology//Kirik O., Rudnev A., Pinchuk I., Karulina J./First international pediatric infectious disease conference. Monterey, California, september 21-22. - 1995. - P. 140.

31. Руднев А.М., Карулина Ю.В. Лечение детей дошкольного возраста, страдающих хеликобактериозом // Здоров'я дітей. - Євпаторія. - 1995. - С. 191.

32. Сидельников В.М., Руднев А.М., Соколова Я.В. Ультразвуковая диагностика желудочно-кишечного тракта у детей, страдающих хеликобактериозом // III Щорічний збірник наукових праць Української Асоціації лікарів ультразвукової діагностики “Ехографія в перинатології, гінекології та педіатрії”. - Кривий Ріг. - 1995. - С. 277.

33. Руднев А.М. Состояние органов желудочно-кишечного тракта у детей старшего возраста, проживающих в Киеве // Сборник научно-практических работ “Чернобыльская трагедия и здоровье киевлян через десять лет”. - Киев, - 1996. - С. 70.

34. Руднєв О.М., Каруліна Ю.В. Спосіб лікування ерозивно-виразкових уражень верхнього відділу травного тракту у дітей старшого віку з врахуванням наявності Helicobacter pylori // Тези доповідей науково-практичної конференції “Актуальні питання проблеми внутрішньої патології”. - Київ. - 1996. - С. 255.

35. Руднєв О.М., Каруліна Ю.В., М'яка Н.М. Лікування дітей старшого віку з гастродуоденітами, викликаними хелікобактер пілорі // Тези доповідей науково-практичної конференції “Актуальні питання проблеми внутрішньої патології”. - К. - 1996. - С. 254.

36. Руднев А.М., Хоменко В.Є., Гелескул Л.М. Морфологическая диагностика заболеваний верхнего отдела желудочно-кишечного тракта, ассоциированных с хеликобактериозом у детей // Материалы научно-практ. коференции на базе диагностического Центра Украинского научно-практического объединения “Медицина транспорта”. - Одесса. - 1999. - С. 26-27.

37. Руднєв О.М., Хоменко В.Є., Гелескул Л.М. Клінічні наслідки хелікобактеріозу у дітей // Матеріали ІІІ науково-практичної конференції дитячих гастроентерологів України “Діагностика і лікування хвороб шлунку і дванадцятипалої кишки у дітей”. - Одеса. - 1999. - С. 80-81.

Анотація

Руднєв О.М. Захворювання верхнього відділу шлунково-кишкового тракту у дітей та сучасна патогенетична медикаментозна терапія. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.10 - педіатрія. - Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця МОЗ України, Київ 2001 рік.

Дисертацію присвячено питанням клініко-лабораторного і інструментального, а також морфологічного дослідження стану шлунково-кишкового тракту у дітей різного віку хворих на різні форми функціональних і органічних захворювань верхнього відділу шлунково-кишкового трактузапального характеру, розробці методів патогенетичної медикаментозної терапії та оцінці ефективності запропонованих методів. При обстеженні 400 дітей визначено вплив різних чинників на формування і структуру захворюваності. Запропоновані показання та схеми індивідуальної патогенетичної терапії і продемонстрована її ефективність.

Ключові слова: діти, гастродуоденіт, хелікобактеріоз, рецидиви, методи лікування гастродуоденальної патології, ерадикація хелікобактеріозу.

Аннотация

Руднев А.М. Заболевания верхнего отдела желудочно-кишечного тракта у детей и современная патогенетическая медикаментозная терапия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.10 - педиатрия. - Национальный медицинский университет им. А.А.Богомольца МЗ Украины, Киев, 2001 год.

Диссертация посвящена проблеме повышения эффективности лечения детей разного возраста с функциональными и органическими заболеваниями верхнего отдела желудочно-кишечного тракта воспалительного характера на основе изучения патогенетических механизмов их формирования, оценки морфологических особенностей изменений слизистой оболочки желудка и применения разработанных схем индивидуальной патогенетической терапии.

Обследовано 400 детей с функциональными и органическими заболеваниями верхнего отдела желудочно-кишечного тракта. При этом в 85 случаях найдены функциональные изменения, а у 60 детей - изолированные формы гастритов и дуоденитов. У остальных 255 детей выявлены гастродуодениты с воспалительными процессами поверхностного, гипертрофического и эрозивно-язвенного характера, что в целом составило 81 % всех случаев органических заболеваний.

Экспериментальная часть работы выполнена на 32-х половозрелых белых крысах, которым в течение разных сроков (7, 14, 30 и 90 суток) вместе с пищей ежедневно вводили радиоактивный изотоп цезия - 137Cs (1200 Бк в сутки на одно животное). В эти сроки, с помощью свето- и электронномикроскопических методов, изучали состояние слизистой желудка.

Обработку данных проводили с использованием корреляционного и регрессионного анализов. При сравнении альтернативных распределений применяли критерий Фишера.

Проведенные экспериментальные исследования подтвердили, что скармливание животным радиоактивного цезия может приводить к изменениям морфофункционального состояния слизистой оболочки желудка схожих с теми, которые наблюдаются при гастритах у человека. Выявлена зависимость характера и глубины поражения слизистой от продолжительности затравки животных.

Изучена значимость разных факторов (возраст, хеликобактериоз, наследственность, гиперацидное состояние и пр.) в развитии воспалительных процессов слизистой пищеварительного канала и особенностях его течения. Продемонстрирована связь наличия хеликобактериоза со стадией патологического процесса, длительностью ремиссий, частотой рецидивов заболевания, риском трансформации функциональных нарушений в органические изменения. Сформулированы основные критерии функциональных заболеваний желудочно-кишечного тракта у детей.

Светооптические и электронномикроскопические исследования гастробиоптатов больных детей позволили выявить особенности морфологической картины в зависимости от продолжительности заболевания - от реактивно-дистрофических до выраженных дистрофически-деструктивных изменений. Форма заболевания определяла главным образом глубину и распространение патологического процесса: от очаговых, поверхностных до диффузных, практически всегда сопровождавшихся нарушениями микроциркуляторного кровообращения.

На основе комплексного анализа полученных данных, современных достижений педиатрии и фармакотерапии, разработаны и предложены схемы индивидуальной патогенетической терапии, противорецидивных курсов, которые предполагают использование антагонистов Н2 рецепторов гистамина (ранитидин, циметидин, низатидин и.т.д) в качестве основных лечебных средств и симптоматических - как вспомогательных, применяемых в течение короткого времени на первых этапах лечения и в случаях функциональной патологии. В комплексе с антибактериальной санацией хеликобактериоза, такое лечение обеспечивает быстрый и стабильный эффект, способствуя восстановлению структурной целостности поверхностного эпителия и железистых клеток путем интенсификации процессов внутриклеточной репаративной регенерации и ликвидации нарушений микроциркуляции.

Сравнение динамики субъективной и объективной симптоматики, частоты рецидивов, длительности ремиссий и эффективности эрадикации хеликобактерной инфекции в двух группах детей, которых лечили по предложенной схеме (основная группа, 155 детей) и с использованием традиционных, в основном симптоматических средств (группа сравнения, 100 детей), продемонстрировало безусловные преимущества индивидуальной патогенетической терапии: быстрее купировался болевой синдром, удлинялся период ремиссии, уменьшалась частота рецидивов. Особенно явно это различие продемонстрировано в случаях эрозивно-язвенных форм гастродуоденитов.

Ключевые слова: дети, гастродуоденит, хеликобактериоз, рецидивы, методы лечения гастродуоденальной патологии, эрадикация хеликобактериоза.

Annotation

Rudnev А.М. Diseases of the upper department of the gastrointestinal tract in children and modern pathogenetic drug therapy. The manuscript.

Thesis for seeking of a scientific degree of Doctor of Medical Sciences on a specialty 14.01.10 - Рediatrics. - O.O.Bogomolets National Medical University, Kyiv, 2001.

The thesis deals with the problems of clinics-laboratory and apparatus, as well as morphological investigation of the state of the gastrointestinal tract in children of different age with functional and organic diseases of inflammatory nature of the upper department of the gastrointestinal tract, development of the methods of pathogenetic drug therapy, and assessment of the proposed methods effectiveness. At examination of 400 children, the effect of different factors on formation and pattern of morbidity was identified. The indications and patterns of individual pathogenetic therapy are proposed, and their efficiency is shown.

Keywords: children, gastroduodenits, helicobakteriosis, recurrences, methods of treatment of gastroduodenum pathology, eradication of helicobakteriosis.

Размещено на Allbest.ru