Надпорогова аудіометрія в діагностиці порушень слухової системи людини

При дії звуку підпорогової інтенсивності (графік 1) деформації базальної мембрани не наступає, або ж вона деформується поза зоною розташування волоскових клітин, і відчуття звуку відсутнє. При збільшенні сили стимулу деформація основної мембрани досягає місця розташування однієї або декількох волоскових клітин першого ряду (а), подразнює їх і викликає відчуття звуку (пороговий стимул) (графік 2).

При подальшому збільшенні рівня стимулу в поле деформації мембрани потрапляють волоскові клітини і другого ряду (графік 3), поле збуджених клітин збільшується, за рахунок чого, як вважає більшість дослідників, виникає відчуття більшої гучності звуку. Якщо ж притримуватись гіпотези Н.В. Позіна (1970), то відчуття більшої гучності виникає внаслідок зміни координати збудженої клітини в поперечному напрямку спірального органа, тобто переходу збудження на другий ряд (б) волоскових клітин. Зі збільшенням рівня звукового тиску (РЗТ) акустичного стимулу в зону подразнення попадають волоскові клітини третього (в) і, нарешті, четвертого (в) ряду (графік 4, 5, 6). Згідно гіпотези Н.В. Позіна гучність звуку в цих випадках зростає, в основному, за рахунок переходу збудження поступово з першого до четвертого ряду волоскових клітин, тобто із зміною координати збудженої клітини в поперечному напрямку основної мембрани.

Як свідчать дані літератури, збудження волоскових клітин четвертого ряду спостерігається вже при РЗТ 55-60 дБ, тобто після цього рівня координатна теорія Н.В. Позіна перестає "працювати". В той же час загальновідомо, що людина диференціює гучність звуків до РЗТ 120-130 дБ, тобто, до рівня порогу болю. І Н.В. Позін вимушений був визнати, що, поряд з координатою збудженої клітини, в формуванні відчуття гучності звуку певну роль відіграє і розмір поля збуджених клітин.

Розглянемо значення поля збудження волоскових клітин в формуванні відчуття гучності звуку. Як видно з рис. 5, це поле являє собою трапецію з основою в ділянці розташування першого ряду зовнішніх волоскових клітин. При збільшенні РЗТ стимулу поле розширюється, все більше клітин попадає в зону деформації основної мембрани (графік 4, 5, 6) і, як вважають дослідники, за рахунок цього відчуття гучності звуку зростає. Але ця гіпотеза входить в протиріччя з даними аудіометричного обстеження хворих на сенсоневральну приглухуватість з позитивним феноменом нормалізації гучності звуку, у яких, не дивлячись на підвищення порогів слухової чутливості, при певних рівнях звукового тиску спостерігається нормальна оцінка амплітуди або ж сили звукового стимулу.

Як показав своїми дослідженнями Engstrom (1960), при сенсоневральній приглухуватості периферійного характеру, як правило, в першу чергу ушкоджуються зовнішні волоскові клітини першого ряду, потім другого, третього, а вже лише потім - четвертого ряду. На моделі (рис. 6) приведено один з таких варіантів, коли спостерігається часткове пошкодження клітин першого та другого рядів спірального органа (заштриховані).

При подачі звукового стимулу частотою 1 кГц порогового рівня та рівнем 20 дБ в зону деформації основної мембрани попали ушкоджені волоскові клітини (графік 2) і, звичайно ж відчуття звуку у обстежуваного не наступило. При збільшенні РЗТ звукового стимулу до 40 дБ (графік 3) в зону подразнення попали функціонуючі клітини і у пацієнта з'являється відчуття звуку. Подальше збільшення РЗТ стимулу приводить до переходу збудження на більш високі рівні волоскових клітин (в, г) та зростання гучності звуку. При цьому найбільш суттєво, що після певного РЗТ, незважаючи на ушкодження частини волоскових клітин першого та другого рядів, звук сприймається таким же гучним, як і при цілком неушкодженому спіральному органу. Це явище і називається феноменом нормалізації гучності (ФНГ). Отже, якби гучність звуку залежала від поля збуджених волоскових клітин, то ефекту вирівнювання звуку при частковому ушкодженні спірального органа ніколи б неможливо було досягти, що свідчить не на користь приведеної гіпотези.

Виходячи з цього, як же можна уявити можливий периферійний механізм формування відчуття гучності звуку? Як видно з рис. 5, поле збудження волоскових клітин при деформації основної мембрани зі збільшенням РЗТ переходить від трикутника до трапеції, верхня основа якої постійно розширюється на рівні кожного ряду волоскових клітин до переходу на наступний ряд. Отже, збільшення гучності звуку можна зв'язати з розширенням поля збуджених клітин. Враховуючи явище відновлення нормального відчуття гучності звуку при частковому ушкодженні волоскових клітин (рис. 4.), можливим буде вважати, що при переході збудження на більш високі рівні розташування клітин в поперечному напрямку спірального органа (від першого до четвертого рядів), більш низькі рівні гальмуються і участі в формуванні відчуття гучності не беруть. Тобто, про роль розширення поля збуджених клітин в формуванні відчуття гучності звуку можна говорити лише в межах одного ряду. В той же час, як показано вище, відчуття гучності звуку залежить також від ряду збуджених клітин: воно зростає при переході збудження послідовно від першого до четвертого ряду, тобто від координати збуджених клітин на базилярній мембрані.

З іншого боку, безсумнівним залишається незаперечний факт збільшення частоти імпульсів по нервовому волокну при збільшенні амплітуди звукового стимулу, що також відіграє певну роль в формуванні гучності.

Отже, підводячи підсумок можна стверджувати, що відчуття гучності звуку кодується на периферії слухового аналізатора координатою збуджених клітин на базилярній мембрані в поперечному напрямку, полем збуджених клітин в межах одного ряду та частотою імпульсів, що поступають до центральних відділів слухової системи по нервових волокнах.

Механізм феномена нормалізації гучності та вірогідність його прояву при різних рівнях порушення слухового аналізатора.

Розбіжність даних літератури в питанні природи ФНГ, наявність численних гіпотез та допущень, дані про можливість виявлення ФНГ при ретрокохлеарних ушкодженнях, спонукало нас розглянути цю проблему з точки зору запропонованої та обґрунтованої нами гіпотези периферійного механізму формування відчуття гучності звуку.

За модель буде також слугувати відрізок площинної схеми спірального органа з напластованими на нього кривими маскування тону тоном чи тону вузькосмуговим шумом, тобто, запропонована нами модель кодування амплітуди звукового стимулу на периферії слухового аналізатора. Перші два ряди волоскових клітин спірального органа частково ушкоджені (заштриховані) (див. рис. 6).

Як обґрунтовувалось вище, при подачі звукового стимулу частотою 1 кГц порогового для нормальночуючих людей рівня та рівня 20 дБ над цим порогом, в зону деформації основної мембрани попали нефункціонуючі волоскові клітини (графік 1, 2), і тому відчуття звуку у обстежуваного не наступило. При збільшенні рівня звукового тиску (РЗТ) акустичного стимулу до 40 дБ (графік 3) в зону подразнення попали функціонуючі клітини, і у пацієнта з'являється відчуття звуку. Подальше збільшення РЗТ призводить до переходу збудження на волоскові клітини третього, а потім і четвертого рядів, де за умовами варіанту всі клітини функціонують нормально. Як обґрунтовувалось раніше, при подальшому збільшенні рівня звукового тиску стимулу клітини першого та другого рядів гальмуються і участі в формуванні гучності звуку не беруть, а збуджені клітини третього ряду формують таке ж відчуття гучності як і в нормі. Те ж саме відбувається і при переході збудження на четвертий ряд. Отже, починаючи з певного рівня звукового тиску спостерігається нормалізація відчуття гучності, незважаючи на підвищені пороги слухового сприйняття до 40 дБ. Такий варіант можна назвати "повним ФНГ”, тому що гучність відновлюється до норми.

Якщо варіант передбачає наявність в кожному ряді ушкоджені клітини, але щільність їх зменшується з першого до четвертого ряду, гучність звуку зі збільшенням РЗТ буде також зростати, але не так стрімко і може не досягти повного вирівнювання, тобто норми. В такому разі слід говорити про неповний ФНГ. Коли ж у варіанті ушкодження щільність нефункціонуючих клітин буде збільшуватись з першого до четвертого рядів, зростання гучності може уповільнюватися і в певному відрізку РЗТ може наступити "насичення" гучності і її зростання припиниться, а ФНГ може перейти навіть в свою протилежність. Таким чином, від цитоархітектоніки ушкоджених та нормально функціонуючих клітин залежить крутизна та форма зростання гучності при збільшенні РЗТ звукового стимулу. Слід звернути увагу на те, що така залежність дає принципову можливість проводити звукове сканування для виявлення цитоархітектоніки ушкодження волоскових клітин спірального органа.

Таким чином, ФНГ стає можливим завдяки розгортці рядів клітин спірального органу в поперечному напрямку, переходу збудження від першого до четвертого ряду при зростанні звукового стимулу внаслідок особливостей розташування спірального органу на основній мембрані та за умови нормального функціонування частини волоскових клітин. Характер ФНГ та його вираженість залежать від цитоархітектоніки нормально функціонуючих волоскових клітин на площині спірального органа при частковому його ушкодженні.

Тепер розглянемо можливість виникнення ФНГ при ретрокохлеарній патології слухового аналізатора. Як доведено раніше, однією з основних умов виникнення ФНГ є розгортка спірального органа в поперечному напрямку. Ні в спіральному ганглію, ні в слуховому нерві такої розгортки не існує: в першому нервові клітини розташовані компактно, в другому -волокна згорнуті спірально від нижнього завитка зверху до верхнього в центрі нерва. Отже, анатомічного підґрунтя для виникнення ФНГ при ушкодженні спірального ганглію та слухового нерва немає. Цілком вірогідно, що виявлений окремими авторами в таких випадках ФНГ слід віднести на рахунок складності та неточності самих методик його виявлення та залежності результатів від інструктування та стану пацієнта. В певній мірі можливо прийняти до уваги докази, висунуті Dix та Hood (1953) та Й.А. Склютом зі співавторами (1975) про можливість виникнення ФНГ внаслідок здавлювання пухлиною судин, механічної та гідродинамічної дії.

Зовсім інша аудіологічна симптоматика може спостерігатися при патології підкоркових ядерних структур слухової системи та коркового кінця слухового аналізатора. Як відомо, в слухових ядрах та коркових центрах представлена так звана тонотопічна розгортка завитки внутрішнього вуха, тобто нервові клітини розташовані по довжині та ширині, як і в завитці. З представленого на рис. 7 схематичного зображення віддзеркалення розгортки завитки в одному з слухових ядер та можливих варіантів його часткового ушкодження видно, що лише у випадку 1 ФНГ може бути виявлений, в той час як в інших варіантах він не може існувати, а у варіанті 2 можлива його протилежність - так званий "декрутмент".

Звичайно, в "чистому вигляді” варіант 1 може зустрічатися дуже рідко, в зв'язку з чим ФНГ так зрідка виявляється при такій патології.

Це ж саме стосується і можливості виявлення ФНГ при частковій патології коркових центрів слухового аналізатора: він може проявлятися лише з вкрай обмеженою частотою випадків серед таких хворих.

Таким чином, феномен нормалізації гучності звуку при підвищенні порогів слуху може виявлятися як правило лише при частковому ушкодженні сенсорного епітелію спірального органа. Як виняток, ФНГ може бути позитивним при частковому ураженні підкоркових ядерних структур слухової системи та слухової зони кори головного мозку. Анатомічна структура спірального ганглію та слухового нерва виключають патофізіологічні основи його виникнення.

Психофізична суть та патофізіологічні основи прояву тестів надпорогової аудіометрії при патології слухової системи.

Значущість надпорогової аудіометрії для топічної та диференційної діагностики порушень слуху являється загальновизнаною. Хоча, як вказує

Б.М. Сагалович (1973, 1978, 1990), оцінка стану слуху за надпороговими тестами являє собою вкрай складну проблему. Автор пов'язує це з розмаїттям фізіологічних процесів, що лежать в основі різноманітних тестів, яких запропоновано на протязі останніх трьох десятиліть більше двох десятків. Якраз таке розмаїття робить, на думку автора, неправомірним порівняння результатів різних тестів.

З останнім твердженням Б.М. Сагаловича погодитись важко з наступних міркувань. По-перше, в основі всіх надпорогових тестів лежать психоакустичні показники, які відображають ті чи інші фізіологічні процеси, що відбуваються в слуховій системі під дією звукових стимулів надпорогової інтенсивності. По-друге, прояви всіх тестів надпорогової аудіометрії залежать від стану функції гучності в точці виміру. По-третє, кожній точці слухового поля в функції частота-інтенсивність відповідає своя гучність.

Отже, які б фізіологічні процеси не лежали в основі тесту надпорогової аудіометрії, вони відображають стан гучності в точці виміру, а тому результати їх цілком правомірно співставляти між собою. Звичайно ж, всі тести, крім тесту балансу гучності, являються непрямими в оцінці функції гучності, і вказують лише на її стан: нормальна чи порушена, значно віддалена від норми чи наближається до неї.

Розглянемо ці положення на прикладах найбільш поширених тестів надпорогової аудіометрії. Тест балансу гучності по Fowler (1950, 1963, 1965) є прямим тестом визначення стану функції гучності при однобічній приглухуватості, коли хворий сам підбирає рівень звукового тиску акустичного стимулу, який по гучності відповідає заданому стимулу на здоровому вусі. При частковому ушкодженні волоскових клітин на певних рівнях звукового стимулу хворий сприймає їх як рівногучні обома вухами, незважаючи на підвищення порогів слухової чутливості на одному з них. Це свідчить про нормалізацію порушеної функції гучності на боці ушкодженого вуха при певних рівнях звукового тиску, тобто в певній зоні площини слухового поля.

В основі одного з найбільш поширених непрямих тестів надпорогової аудіометрії - тесті Luscher (1949) лежить притаманне слуховій системі психоакустичне явище - диференційна чутливість сили звуку, яка характеризується диференційним порогом (ДП), тобто найменшою величиною зміни велични звукового стимулу, що викликає відчуття зміни його гучності. Дослідженнями доведено, що зі збільшенням звукового тиску акустичного стимулу відносні величини диференційних порогів (в дБ) зменшуються (Luscher, 1949; Цвикер и Фельдкеллер, 1971, та ін.). Враховуючи, що сила звуку (звуковий тиск, інтенсивність, амплітуда звукового сигналу) завжди оцінюється людиною тільки як його гучність, цілком логічно сказати, що зі збільшенням гучності звукового стимулу ДП зменшується. Отже, кожній точці на площині слухового поля притаманний свій ДП, який залежить від гучності звуку в даній точці. Враховуючи приведені вище міркування, оцінювати величину ДП можливо лише в залежності від величини акустичного стимулу, який вимірюється лише над порогом абсолютної слухової чутливості, тобто над рівнем слуху в нормі, що відповідає 0 дБ аудіометра. Такі дані, одержані при обстеженні нормальночуючих осіб, приведені в літературі і ними слід користуватися при оцінці результатів тесту виміру ДП. Якщо величина виміряного у пацієнта ДП відповідає нормі, то цілком зрозуміло, що функція гучності в точці виміру не порушена, в той час як відхилення ДП від норми в ту чи іншу сторону свідчить про її порушення. При цьому підвищення порогу вказує на дефіцит гучності в точці виміру, а зниження - про надлишок відчуття гучності. Як правило в аудіологічній практиці виявляється підвищення ДП, що є характерним для порушення звукопровідної системи середнього вуха, патології спірального ганглію та ствола слухового нерва, центральних порушень слуху, а також може бути пов'язано з особливостями цитоархітектоніки ушкодження рецепторного апарата, коли повного вирівнювання гучності не наступає.

В основі досить популярного серед аудіологів SISI-тесту (Jerger at al., 1959), як і тесту Люшера, лежить те ж саме психоакустичне явище слухової системи - диференційна чутливість сили звуку. Внаслідок цього і розбірливість тесту повинна залежати від диференційного порогу. Щоб довести це, проведемо порівняння даних табл. 1 та табл. 2. Згідно методики обстежуваному пропонується розпізнати 20 підсилень звуку рівнем 1 дБ на фоні постійного звукового стимулу рівнем 20 дБ над його порогом слуху на даній частоті, а потім підраховують відсоток розпізнаних підсилень. В авторській інтерпретації величина індексу 0-20 % розцінюється як норма, або негативним тестом, від 60% до 100 % (більш пізніші рекомендації автора - від 70%) - позитивним, а в проміжку між 20 та 60 (70) % - сумнівним. При цьому, позитивний тест розглядається як ознака прискореного зростання гучності, тобто, ознакою ушкодження сенсорного епітелію внутрішнього вуха.

Розглядаючи дані табл. 2, де приведені виміри величини ІСПІ у нормальночуючих осіб при рівнях опорного звукового стимулу від 20 до 100 дБ РСЧ, не важко помітити, що показники індексу закономірно збільшуються при підвищенні рівня опорного тону. Слід підкреслити, що певної частотної залежності тут також не виявлено. Отже, як і при розгляді попереднього тесту, треба зробити висновок, що кожній точці слухового поля в координаті “рівень звукового стимулу/частота стимулу” відповідає притаманна їй величина індексу, і тому яке-завгодно його значення в межах від 0 до 100 % не може вважатися сумнівним.

Наведені у табл. 1 та 2 дані об'єктивно констатують і роблять ще очевиднішим таке твердження. Адже показник ІСПІ-тесту в певній точці на площині слухового поля знаходиться в зворотній залежності від величини ДП в цій же точці: чим нижчий показник ДП, тим вищий показник ІСПІ, і, навпаки, зі збільшенням величини ДП ІСПІ-індекс зменшується.

При перевищенні ДП 1,0 дБ ІСПІ-індекс повинен дорівнювати 0, тому що ця величина диференційного порогу перевищує величину надбавки і, звичайно ж, виявленою вона бути не може, як підпорогова. Навпаки, коли при рівнях звукового тиску 90-100 дБ РСЧ диференційний поріг в нормі сягає 0,5 дБ і нижче, надбавка в 1 дБ стає настільки надпороговою величиною, що може бути легко розпізнана при кожному пред'явленні.

Величини тесту менше 100 % вказують на те, наскільки ДП в точці виміру наближається до 1 дБ: чим дальше він відстоїть від цієї величини в бік зменшення, тим більшим буде показник ІСПІ. В протилежність цьому, чим більше ДП буде наближатись до 1 дБ, тим меншим буде індекс, тобто прагнути до 0, а при перевищенні цієї величини він буде стабільно дорівнювати 0, нехай ДП підвищується від 1,5 навіть до 6 дБ.

Підсумовуючи приведені вище докази, треба наголосити, що оцінку ІСПІ-тесту теж необхідно проводити лише в порівнянні з величинами, отриманими у нормальночуючих осіб при тому ж рівні звукового тиску акустичного стимулу, вираженому в дБ РСЧ (табл. 2).

Інші механізми лежать в основі виявлення порогів дискомфорту (ПД). На високих рівнях звукового тиску звуки по гучності стають для людини неприємними, дискомфортними. ПД не виявляють особливої частотної залежності, характеризуються малими віковими та інтерсуб'єктнитми розбіжностями, а методика виявлення їх проста та надійна. Стабільність результатів дозволяє стверджувати про нормальний стан функції гучності в точці виміру, якщо рівень звукового тиску відповідає порогу дискомфорту в нормі, незважаючи на стан порогів слухової чутливості. В той же час, відсутність ПД ще не дає можливості стверджувати про негативний ФНГ, бо це може бути пов'язано з обмеженими технічними можливостями аудіометра. В той же час, цей тест являється і менше інформативним порівняно з іншими, бо він дає можливість говорити про стан функції гучності лише на високих рівнях сили звуку.

Результати виміру ПД також цілком правомірно порівнювати з результатами інших надпорогових тестів для оцінки стану функції гучності, якщо останні вимірювались при тому ж рівні звукового тиску над 0 дБ аудіометра.



Висновки

1. Наукові положення та отримані нові науково обґрунтовані результати у сукупності дали змогу розв'язати важливу науково прикладну проблему - визначення сутності та значимості надпорогової аудіометрії в діагностиці порушень слухової системи людини.

2. В основі проявів результатів будь-яких досліджень слухової системи з використанням стимулів надпорогової інтенсивності лежить стан функції гучності.

3. Всі патологічні стани слухової системи, які спричиняють порушення слуху, супроводжуються також і порушенням функції гучності, яке має свої особливості в залежності від характеру патології.

4. При кондуктивній та змішаній приглухуватості виявляється дефіцит гучності, який пов'язаний з величиною кістково-повітряного інтервалу.

5. Стан функції гучності при сенсоневральній приглухуватості залежить від рівня ураження слухового аналізатора: при частковому ураженні рецепторного апарата завитки на площині слухового поля спостерігаються три ділянки з різним станом функції гучності: ділянка нульової гучності - від нуля аудіометра до порогу слуху пацієнта, ділянка нормалізації функції - від порогу слуху до рівня нормальної функції, та нормальна функція гучності - на площині повного вирівнювання гучності.

6. Виявлена тенденція до нормалізації або нормальна функція гучності на площині слухового поля при підвищених порогах слуху є основною діагностичною ознакою порушення периферійного відділу слухового аналізатора.

7. При сенсоневральній приглухуватості внаслідок ретрокохлеарних ушкоджень слухової системи на всій площині слухового поля, як правило, спостерігається дефіцит гучності.

8. Амплітудно-тонотопічна організація ядерних та коркових утворів слухового аналізатора, аналогічна спіральному органу, зумовлює можливість виявлення феномена нормалізації функції гучності при часткових ушкодженнях цих структур.

9. Ушкодження спірального ганглію завжди супроводжується порушенням функції гучності у вигляді дефіциту гучності.

10. Кодування амплітуди акустичного стимулу в завитці здійснюється шляхом поступового переходу збудження волоскових клітин від першого до четвертого ряду, поширенням збудження клітин одного ряду вздовж спірального органа, а також обумовлено особливістю інервації зовнішніх і внутрішніх волоскових клітин та пов'язаною з цим щільністю потоку імпульсів до центральних відділів слухового аналізатора.

11. Наявність нормально функціонуючих клітин спірального органа при частковому його ушкодженні та поступовий перехід патологічного процесу від першого до четвертого рядів волоскових клітин зумовлює можливість виявлення нормальної функції гучності на площині слухового поля , свідченням чого є повний феномен нормалізації гучності.

12. В основі всіх психофізичних надпорогових тестів, які використовуються в аудіології, лежать ті чи інші відомі механізми функціонування слухової системи - оцінка частоти, амплітуди, часових характеристик, диференційна чутливість.

13. Залежність величини показників тестування від рівня звукового стимулу вимагає при оцінці результатів чіткого дотримання основного закону порівняння: точка відліку рівня звукового стимулу в умовах норми та патології повинна бути єдиною - абсолютний поріг слухової чутливості (0 дБ аудіометра).



Практичні рекомендації

1. Основним завданням всіх тестів надпорогової аудіометрії є виявлення стану функції гучності, не дивлячись на те, що в основі їх можуть лежати різні механізми функціонування слухової системи.

2. Точкою відліку рівня звукового стимулу при надпорогових дослідженнях повинна являтись лише 0 дБ аудіометра на даній частоті, або ж абсолютний поріг слухової чутливості.

3. Показники тестів визначення диференційних порогів гучності (ДПГ) та індексу стандартного приросту інтенсивності (ІСПІ) (SISI-тест) необхідно оцінювати лише в порівнянні з величинами, отриманими у нормальночуючих осіб при тих же рівнях звукового стимулу над 0 дБ аудіометра. Таблиці з показниками цих тестів у нормальночуючих опубліковані в “Журналі вушних, носових і горлових хвороб” № 3, 1985 р., № 2, 1994 р. та № 3, 1995 рік. Самостійного значення без характеристики “частота-величина стимулу” показники вказаних тестів не мають.

4. Оцінку стану функції гучності можна проводити лише в точці виміру. Для повної характеристики функції гучності на площині слухового поля тестування необхідно проводити на всіх стандартних частотах та рівнях звукового стимулу аудіометра.

5. При підвищених порогах слуху виявлення нормальної функції гучності в любій точці площини слухового поля вказує, як правило, на порушення в периферійному відділі слухового аналізатора. Для ретрокохлеарних порушень притаманне порушення функції гучності на всій площині слухового поля, яке проявляється дефіцитом гучності.

6. Виявлення навіть неповного феномена нормалізації гучності свідчить про зацікавленість сенсорних структур завитки при кондуктивних, сенсоневральних та змішаних формах втрати слуху.

7. Результати всіх без винятку тестів надпорогової аудіометрії можуть порівнюватись між собою і бути однонаправленими по суті своїх проявів. Неспівпадання направленості результатів тестування може свідчити про технічні помилки в технології дослідження або бути пов'язаним з недосконалістю самого тесту.

8. Використання розроблених нами алгоритму та програми комп'ютерної обробки результатів надпорогової аудіометрії дає змогу полегшення та уніфікації оцінки стану слухової системи та скорочує витрати робочого часу.



Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Профессиональная тугоухость при воздействии импульсного шума // В кн.: Оториноларингология. - Вып. 4: Здоров'я. - 1973. - С. 19-25 (Соавт.: В.И. Пальгов, П.Н. Дорошенко).

2. Калибровка электронистагмограмм при вестибулометрии // Журнал ушных, носовых и горловых болезней. - 1974. - № 6. - C. 82-85. (Соавт.: В.Г. Базаров).

3. Очки с электродами для электронистагмографии // Журнал ушных, носовых и горловых болезней. - 1975. - № 3. - C. 105-107 (Соавт.: В.Г. Базаров).

4. Профилактика профессиональных поражений органа слуха у рабочих машиностроительных предприятий // Методические рекомендации. - Киев, 1975. - 22 с.

5. Таблицы для определения угловой скорости медленной фазы нистагма // Журнал ушных, носовых и горловых болезней. - 1976. - № 2. - C. 85-91 (Соавт.: В.Г. Базаровым).

6. Клинико-экспериментальное изучение поражения органа слуха при воздействии импульсных шумов // Гигиена труда и профзаболевания. - 1976. - №4. - C. 28-32 (Соавт.: В.И. Пальгов, П.Н. Дорошенко, Э.А. Бакай).

7. Клиническое значение электростимуляции вестибулярного анализатора при отосклерозе. В кн.: Труды V съезда оториноларингологов Украины. Донецк, 1977. - C. 227-229 (Соавт.: В.Г. Базаров, Л.А. Овчаренко).

8. Корреляция между тональным и речевым слухом при кондуктивной и нейросенсорной тугоухости // Журнал ушных, носовых и горловых болезней. - 1977. - №5. - C. 20-25 (Соавт.: Т.В. Шидловская).

9. Импульсная электростимуляция вестибулярного анализатора больных отосклерозом // Журнал ушных, носовых и горловых болезней. - 1977. - № 2. - C. 16-21 (Соавт.: В.Г. Базаров, Л.А. Овчаренко).

10. Корреляция между тональным и речевым слухом при различных заболеваниях органа слуха // В кн.: Труды V съезда оториноларингологов Украины. - Донецк, 1977. - С. 229 (Соавт.: Т.В. Шидловская).

11. Метод дозированных вращательных стимулов в диагностике болезни Меньера // В кн.: Материалы У республиканской конференции оториноларингологов Литвы. - Вильнюс, 1978. - C. 46-47.

12. Портативное электровращающееся кресло для исследования вестибулярного анализатора // Журнал ушных, носовых и горловых болезней. - 1978. - №1. - C. 113-116 (Соавт.: В.Г. Базаров, Б.С. Мороз, А.Н. Цисаренко).

13. Пороги возбудимости купулярного аппарата при отосклерозе // Вестн. оториноларингол. - 1979. - № 6. - C. 24-27 (Соавт.: В.Г. Базаров, А.В. Братусь, А.Н. Цисаренко).

14. Состояние функции громкости при профессиональных нарушениях слуха // Тез. докл. республиканской научной конф. “Роль профессиональных факторов в развитии ЛОР-патологии”. - Запорожье, 1980. - С. 60-61.

15. Эффективность лечения рабочих машиностроительного производства, страдающих профессиональными невритами // Тез. докл. республиканской научной конф. “Роль профессиональных факторов в развитии ЛОР-патологии”. - Запорожье, 1980. - С. 127-128 (Соавт.: П.Н. Дорошенко).

16.Результаты лечения поражения звуковоспринимающего аппарата // Вестн. оториноларинг. - 1980. - № 6. - C. 11-14 (Соавт.: А.И. Цыганов, Т.В. Шидловская, Л.Ф. Титаренко).

17. Пороги вестибулярного нистагма при наследственной глухоте // Вестн. оториноларингол. - 1981. - № 2. - С. 24-28 (Соавт.: В.Г. Базаров, Л.С. Казимерчук).

18. Оценка тестов Люшера и SISI при надпороговой аудиометрии // Тезисы докл. VIII съезда оториноларингологов СССР. - Суздаль, 1982. - C. 158-159.

19. О трактовке результатов теста Люшера при нарушениях слуха // В кн.: VI съезд оториноларингологов УССР. - Киев, 1983. - C. 179-180.

20. О состоянии функции громкости при болезни Меньера // В кн.: II съезд оториноларингологов Белоруссии. - Tезисы докладов. - Минск, 1984. - C. 210-211.

21. Дифференциальные пороги амплитудной модуляции акустических стимулов при различных уровнях звукового давления у лиц с нормальным слухом // Журн. ушных, носовых и горловых болезней. - 1985. - № 3. - С. 61-62.

22. Распознавание рекруитмента с помощью регистрации слуховых вызванных потенциалов // В сб.: Современные методы диагностики и лечения в медицине. - Полтава, 1986. - С. 158-160 (Соавт.: В.Г. Базаров, Л.А. Карамзина).

23. К вопросу о возрастной инволюции слуха и слуховом комфорте // В кн.: Тезисы докладов V Всесоюзного съезда геронтологов и гериатров. - Киев: Институт геронтологии. - 1988. - С. 50 (Соавт.: В.Г. Базаров, Л.А. Карамзина).

24. Оценка нарушения слуха в практике сурдоэкспертизы // В кн.: VII съезд оториноларингологов УССР. - Киев, 1989. - С. 15-16 (Соавт.: В.Г. Базаров).

25. Оценка нарушения слуха при различных формах тугоухости // Журн. ушных, носовых и горловых болезней. - 1989. - № 3. - С. 28-33 (Соавт.: В.Г. Базаров).

26. Значения SISI-теста у лиц с нормальным слухом при различных уровнях звукового давления акустических стимулов // Журн. ушных, носовых и горловых болезней. - 1994. - №2. - С. 10-12.

27. Щодо периферійних механізмів формування відчуття гучності звуку // В кн.: VIII з'їзд оториноларингологів України. - Київ, 1995. - C. 284-285.

28. Наследственные нарушения слуха среди учащихся специальных школ-интернатов для глухих и слабослышащих детей // VIII з'їзд оториноларингологів України. - Київ, 1995. - C. 285-286.

29. Прояви найбільш поширених тестів надпорогової аудіометрії // Журн. ушных, носовых и горловых болезней. - 1995. - № 3. - С. 29-33.

30. Актуальные проблемы медико-социальной экспертной помощи больным с патологией органа слуха // Журн. ушных, носовых и горловых болезней. - 1996. - №1. - С. 16-25. (Соавт.: Д.И. Заболотный, Д.И. Клименко, В.Г. Базаров).

31. Організація роботи МСЕК і лікувально-профілактичних закладів з медико-соціальної експертизи і реабілітації інвалідів з патологією ЛОР-органів // Методичні рекомендації. - Дніпропетровськ, 1997. - С. 29 (Співавт.: Д.І. Заболотний, Д.І. Клименко та ін.).

32. Методологічні питання оцінки функції гучності за даними надпорогової аудіометрії // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. - 1997. - № 1. - С. 15-20.

33. До питання ідентифікації феномена нормалізації гучності за даними коротколатентних слухових викликаних потенціалів // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. - 1997. - № 3. - С. 5-11 (Співавт.: Л.А. Карамзіна).

34. Механізм феномена нормалізації гучності та вірогідність його прояву при різних рівнях порушення слухового аналізатора // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. - 1997. - № 5. - С. 25-31.

35. Гіпотеза периферійного механізму формування відчуття гучності звуку // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. - 1997. - № 4. - С. 30-34.

36. Психофізична суть та патофізіологічні основи прояву тестів надпорогової аудіометрії при патології слухової системи // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. - 1997. - №6. - С. 20-23.

37. Про функціональну та структурну організацію слухового аналізатора // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. - 1998. - №2. - С. 13-16.

38. Результати надпорогових досліджень слуху при хворобі Меньєра // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. - 1998. - №6. - С. 61-63.

39. Пороги дискомфорту при порушеннях слуху // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. - 1999. - №4. - С. 22-26.

40. Актуальные вопросы медико-социальной экспертизы при профессиональных заболеваниях органа слуха // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. - 2000. - №5. - С. 15-19 (Соавт.: Д.И. Заболотній, Д.И. Клименко, В.Г. Базаров, В.М. Марченко, Н.Д. Безус).

41. Визначення стану функції гучності за результатами тесту Luscher та SISI-тесту // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. - 2001. - №6. - С. 34-39.

42. Україномовні тести для аудіометрії // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. - 2002. - №3-с. - С. 23 (Співавт.: В.Г. Базаров, А.Й. Багмут, Н.В. Римар).

43. Деонтологічні проблеми на шляху впровадження стандартів медико-соціальної експертизи при кохлео-вестибулярних розладах // Журнал вушних, носових і горлових хвороб. - 2002. - №3-с. - С. 42-43 (Співавт.: А.В. Іпатов, Д.І. Заболотний, Д.І. Клименко, В.М. Марченко).

44. Вибір лікувальної тактики хворих з сенсоневральною приглухуватістю // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. - 2002. - №3-с. - С. 67.

45. Сенсоневральна приглухуватість - симптом перебігу патологічного процесу в слуховій системі та його наслідків // Журн. вушних, носових і горлових xвороб. - 2002. - №3. - С. 51-55.



Анотація

Розкладка А.І. Надпорогова аудіометрія в діагностиці порушень слухової системи людини. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.19 - Оториноларингологія. - Інститут невідкладної та відновної хірургії АМН України, Донецьк, 2002.

Дисертаційна робота присвячена вирішенню проблеми підвищення ефективності діагностики порушень слухової системи людини шляхом визначення сутності та значимості тестів надпорогової аудіометрії при різноманітних порушеннях слуху. слуховий гучність аудіометрія топічний

Доведено, що в основі всіх тестів надпорогової аудіометрії лежать певні закономірності функціонування слухової системи людини.

Встановлено, що прояви тестів надпорогової аудіометрії залежать від стану функції гучності. Враховуючи, що кожній точці площини слухового поля відповідає певна гучність, оцінку стану функції гучності можна давати лише в координаті: “частота - рівень стимулу”, тобто лише в точці виміру.

Вихідною точкою відліку рівня звукового стимулу при надпорогових дослідженнях може бути лише поріг абсолютної слухової чутливості, тобто 0 дБ аудіометра. Оцінку результатів надпорогових досліджень необхідно проводити шляхом їх порівняння з даними, отриманими у людей з нормальним слухом на тій же частоті тестування і тих же рівнях акустичного стимулу над 0 дБ аудіометра. Розроблено морфо-функціональну модель кодування амплітуди акустичного стимулу на периферії слухового аналізатора, що дало змогу розкрити механізм і сутність феномена нормалізації функції гучності. Запропонована методика, алгоритм та комп'ютерна програма використання результатів надпорогової аудіометрії в топічній та диференційній діагностиці порушень слуху.

Ключові слова: слухова система людини, надпорогова аудіометрія, функція гучності, порушення слуху, діагностика

Аннотация

Розкладка А.И. Надпороговая аудиометрия в диагностике нарушений слуховой системы человека. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.19 оториноларингология. - Институт неотложной и восстановительной хирургии АМН Украины, Донецк, 2002.

Диссертационная работа посвящена решению проблемы повышения эфективности диагностики нарушений слуховой системы человека путем определения сущности и значимости тестов надпороговой аудиометрии при разнообразных нарушениях слуха.

В результате обследования 482 больных с различной патологией слуховой системы, включая нарушения системы звукопроведения среднего уха, патологию периферического и ретрокохлеарных и центральных отделов слухового анализатора, смешанную патологию, а также болезнь Меньера, дана характеристика проявлений различных надпороговых тестов при каждом из видов патологии. Сравнение результатов исследования с показателями нормы, полученными у 19 лиц без патологии органа слуха, показало их сходство с таковыми у больных с нейросенсорной тугоухостью, при условии их получения в одних и тех же акустических условиях, т.е. в одной и той же точке координат “частота/уровень акустического стимула”. При других видах патологии слуховой системы показатели надпороговых тестов значительно отличались от нормы в сторону их отставания.

В результате прямых измерений функции громкости в тесте баланса громкости, а также косвенных тестов определения дифференцыальных поргов громкости и определения индекса стандартных приростов интенсивности показано, что функция громкости страдает при всех видах нарушения слуха. Однако, только при сенсоневральной тугоухости периферического генеза она может быть не нарушенной в определенных точках или участке плоскости слухового поля. Это свидетельствует о нормальном функционировании определенной части сенсорных клеток кортиева органа, несмотря на повышение порогов слуха.

Доказано, что в основе проявлений всех тестов надпороговой аудиометрии лежит состояние функции громкости в точке измерения, поэтому результаты исследований сопоставимы между собой независимо от психоакустических механизмов, которые лежат в их основе.

На основе предложенной морфо-функциональной модели периферического отдела слухового анализатора раскрыт механизм феномена нормализации громкости. Обоснована возможность его проявления при различных уровнях поражения слухового анализатора на основе морфологической структуры различных его отделов.

Определено, что точкой отсчета уровня звукового стимула при надпороговых исследованиях может быть только порог абсолютной слуховой чувствительности, т.е. 0 дБ аудиометра, независимо от величины порога слуха пациента. Оценка результатов тестирования должна проводиться путем сравнения с показателями тестов, полученными у лиц с нормальным слухом при тех же уровнях звукового давления акустического стимула над 0 дБ аудиометра.

Для облегчения и унификации оценки результатов надпорогового тестирования предложен алгоритм и программа обработки данных исследования.

На основании определения сути и значимости надпороговой аудиометрии в диагностике нарушений слуха и раскрытии процессов, лежащих в их основе, предлагается новый подход к решению вопроса о необходимости лечения больных с нейросенсорной тугоухостью с точки зрения патогенеза патологического процесса, лежащего в основе нарушения слуха.

Совокупность новых научных положений и полученных научно-обоснованных результатов дало возможность решить важную научно-прикладную проблему сути и значимости надпороговой аудиометрии в диагностике нарушений слуховой системы.

Ключевые слова: слуховая система человека, надпороговая аудиометрия, функция громкости, диагностика.



Summary

Rozkladka A.I. Suprathreshold audiometry in the diagnostics of the man's hearing system disorders. - Manuscript.

Thesis for a doctor's degree of medical sciences on speciality 14.01.19 - otorhinolaryngology. The Institute of Urgent and Recovery Surgery of Medical Sciences Academy of Ukraine, Donetsk, 2002.

The thesis is devoted to the problem of raising the diagnostic effectiveness of the man's hearing system disorders by means of the definition of hearing and signifying suprathreshold audiometry test at hearing disorders.

It was proved that definite regularities of the man's hearing system are on the basis of all suprathreshold tests.

It was found that the manifestation of suprathreshold audiometry tests depends on the loudness function state. Taking into consideration that a definite hearing corresponds to a certain point on the hearing field plane, the estimation of the loudness function state can be given only in the coordinate “frequency / the level of stimulus”, that is only in the point of measurement. The initial points of sound stimulus level at suprathreshold investigations can be only the threshold of an absolute hearing ability - that is 0 dB of audiometer. The estimation of suprathreshold investigation results must be done by comparing them with the data obtained from normal hearing people at the same testing frequency and at the same acoustic stimulus levels over O dB of audiometer. It was created a morphologic functioning model of acoustic stimulus amplitude coding on the hearing analyzer periphery which made it possible to discover the mechanism and meaning of the function normalization phenomenon. The methodics, algorythm and the computer programme of using suprathreshold audiometry results in topical and differential diagnostics of hearing disorders are proposed.

Key words: the man's hearing system, suprathreshold audiometry, loudness function, hearing disturbances, diagnostics

Размещено на Allbest.ru

...