Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації викладені на V з'їзді інфекціоністів України “Актуальні питання клінічної інфектології” (Тернопіль, 1998); об'єднаній науково-медичній конференції (Вінниця, 1996); Всеросійській науковій конференції “Актуальные вопросы современной педиатрии” (Алушта, 1997); науково-практичній конференції і пленумі Асоціації інфекціоністів України “Вікові особливості інфекційних хвороб” (Тернопіль - Київ, 1998); на VI конгресі патологів України “Судинні і онкологічні захворювання: морфогенез та екологічний патоморфоз” (Вінниця, 1998); на II Міжнародному конгресі з інтегративної антропології (Вінниця, 1998); ювілейній конференції, присвяченій 75-річчю професора К.І. Кульчицького (Полтава-Харків, 1997); науково-практичній конференції і пленумі Асоціації інфекціоністів України “ Нове в діагностиці і терапії інфекційних хвороб” (Львів, 2000); науково-практичній конференції “Актуальні питання морфогенезу” (Чернівці, 2001); науково-практичній конференції “Медикаментозна і немедикаментозна профілактика та відновне лікування в клінічній практиці” (Київ, 2001); науково-практичній конференції “Актуальні питання дитячих інфекцій” (Одеса, 2001); науково-практичній конференції “Актуальні проблеми патологічної анатомії педіатричного профілю” (Вінниця, 2001); 3-й науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної фармакотерапії в педіатрії” (Луганськ, 2002).

Публікації. За матеріалами дисертації опублікована 31 наукова робота, у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України - 24, із них вісім моноавторських. Отримано три патенти на винаходи.

Обсяг і структура дисертації. Робота викладена на 396 сторінках тексту. Складається з вступу, огляду літератури, розділу “Матеріали та методи,” 6 розділів власних досліджень, обговорення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел, з них кирилицею _ 175, латиницею _ 119. Робота ілюстрована 51 таблицею та 79 рисунками. Список використаних джерел та ілюстративний матеріал викладено на 55 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідженння. Нами було обстежено 219 дітей, хворих на сальмонельоз, у віці від 1 місяця до 14 років, які перебували на стаціонарному лікуванні в реанімаційному та діагностичному відділеннях дитячої інфекційної лікарні м. Вінниці з червня 1995 р. по лютий 1999 р. Із них 206 дітей одужали, 13 - померли.

При обстеженні хворих та виконанні експериментальної частини роботи були використані загальноклінічні та лабораторні методи дослідження. При встановленні діагнозу “Сальмонельоз” та визначенні його клінічної форми дотримувались загальноприйнятої класифікації [Нисевич Н.И., Учайкин В.Ф, 1990].

Визначення АВО(Н) - належності крові проводили прямим та зворотним методом аглютинації на площині, за допомогою моноклональних антитіл виробництва АО “Ридан” (Київ) та панелі стандартних тест-еритроцитів Вінницької ОСПК.

Для встановлення фенотипів групи крові системи MN, Р використовували гіперімунні сироватки анти-М, анти-N, анти-Р, виготовлені підприємством по виробництву бактеріальних препаратів Санкт-Петербурзького інституту вакцин і сироваток.

Визначення трьох основних фенотипів гаптоглобіну крові (Нр1-1, Нр2-1, Нр2-2) проводили за допомогою електрофорезу в крохмально-агаровому гелю [В.В.Томилин, А.С.Гладких, 1981].

Вміст сироваткових імуноглобулінів ізотипів А, М, G проводили методом радіальної імунної дифузії за Mancini G et al., [1965] з використанням стандартних антиімуноглобулінових сироваток виробнитцтва Нижньоновгородської фірми “ИмБио” (Росія).

Для вивчення антигенної подібності деяких представників кишкової мікрофлори та групоспецифічних факторів крові людини використали реакцію ізогемаглютинації - основний методичний підхід при визначенні груп крові. В якості ізогемаглютинуючих реагентів для еритроцитів О (I) групи крові застосовували лектин Ulex europaerus фірми Fresenius (Німеччина), вибірково аглютинуючий еритроцити О(I).

У якості мікробних антигенів використали термолабільні фракції п'ятиденної бульйонної культури S.typhimurium, P. mirabilis, Citrobacter, E.coli, що випускаються для застосування в медичній практиці як бактеріальні алергени для внутрішкірного введення, НДІЕМ - (Казань, Росія), (дослідження проведені в Інституті гематології та трансфузіології АМН України в лабораторії імунного типування).

Виділення та ідентифікація сальмонел проводились за загальноприйнятим класичним методом згідно “Методических указаний по микробиологической диагностике заболеваний, вызванных энтеробактериями” (1984 р.) та за наказом №535 “ Об унификации микробиологических (бактериологических) методов исследования, применяемых в клинико-диагностических лабораториях лечебно-профилактических учреждений''(1985).

Антигенна структура сальмонел перевірялась у реакції аглютинації з монорецепторними О і Н - сальмонельозними сироватками, використо-вувалась полівалентна сироватка АВСДЕ, випущена Санкт-Петербурзьким інститутом вакцин і сироваток ім. Л. Пастера.

Вірулентність штамів сальмонел визначали титруванням LD₅₀ за методом Кербера живої культури, яка викликала при внутрішньочеревному введенні білим мишам вагою 14-15 г загибель 50% тварин.

Чутливість до антибіотиків вивчали у відповідності з наказом №250. “Об унификации методов определения чувствительности микроорганизмов к химиотерапевтическим препаратам” методом стандартних індикаторних дисків. Для визначення чутливості бактерій до норбактину, заноцину, цифрану, офрамаксу користувались стандартними дисками, які були надані фірмою “Ранбаксі Лабораторіз Лтд”, для ципробаю - фірмою “Байєр АГ”.

Для з'ясування закономірностей розвитку сальмонельозної інфекції та визначення бактеріального обсіменіння внутрішніх органів створена модель генералізованої форми сальмонельозу в експерименті. Робота виконана на 30 неімбредних мишах з початковою масою тіла 14-15 г. Для індуктування моделі використано суспензію 24-годинної культури госпітального штаму S.typhimurium, розведену ізотонічним розчином NaCl. Для блокування макрофагальної системи до суспензії вводився 25% розчин агару. Культуру сальмонел вводили внутрішньочеревинно в дозі LD₅₀ 5ґ10⁶ мікробних тіл на мл в кількості 0,5 мл на тварину. Після інфікування мишей виводили із експерименту через певні проміжки часу (30 хв., 1 год., 3 год., 6 год., 24 год., 3 доби, 5 діб, 10 діб). У стерильних умовах досліджували печінку, селезінку, тонкий і товстий кишківник, а також головний мозок з подальшим визначенням їх бактеріальних індексів.

Хіміотерапевтичну ефективність антибіотика з групи фторхінолонів (ципробаю) вивчали на моделі генералізованої форми сальмонельозної інфекції у білих неімбредних мишей. Робота виконана на 30 тваринах масою 15-16 г. по 10 осіб в кожній із досліджуваних груп. Генералізовану форму викликали шляхом внутрішньочеревинного введення летальної дози (10⁸ мікробних тіл) госпітального штаму S. typhimurium. Ципробай вводили внутрішньочеревинного, одноразово, в добовій дозі із розрахунку 10 мг/кг маси тіла (0,2 мг на мишу). В якості препарата для порівняння використовували антибіотик з групи аміногликозідів III покоління - нетилміцин. Його застосовували в тій же дозі, еквівалентній середньотерапевтичній дозі препарата для людини, в перерахунку на поверхню тіла тварини. Контрольній групі тварин вводили ізотонічний розчин NaCl в дозі 0,5 мл.

За методом Г. Н. Першина [1971] розраховували сумарну тривалість життя всіх тварин, максимально можливу тривалість життя при конкретному терміні спостереження, а також процентні співвідношення двох названих показників і вірогідність розбіжностей між дослідом і контролем

Морфологічні дослідження органів (печінка, селезінка, тонкий та товстий кишківник, мозок, легені вилочкова залоза) виконувались шляхом світлової мікроскопії, тонкого кишківника та печінки - електронної. Фотографування проводили на електронних мікроскопах Hitachi - 12A (Японія) та ЕМ-100 ЛМ) (дослідження проведені в Національному медуніверситеті ім. О.О. Богомольця в лабораторії електронної мікроскопії НДЛЦ).

Статистична обробка результатів досліджень виконувалася на персональному комп'ютері Pentium (r) II Processor Intel MMX (tm) в рамках статистичного пакету програми “Statistica 5,0”, “Microsoft Excel” та Paradox for Windows 5.0”. Для визначення ступеня асоціації захворювань з імуно-генетичними параметрами використали метод B.Wolf [1955], вираховуючи при цьому критерій відносного ризику RR [1989]. При створенні діагностично-прогностичної моделі для визначення факторів ризику виникнення різних ступенів важкості перебігу сальмонельозу у дітей використали патометричний алгоритм розпізнавання за варіантом ПА1 “за Байєсом” [Гублер Е.В., 1990; Mesyura V., Khoshaba O, 2000].

Результати власних досліджень та їх обговорення

У переважної кількості обстежених (170 дітей - 82,6 %) діагностувалась гастроінтестинальна форма сальмонельозу, у 32 хворих (15,5 %) - септична, у 4(1,9%) - встановлено носійство збудника сальмонельозу (табл. 2).

Найбільшу небезпеку сальмонельозна інфекція складає для дітей першого року життя. Із загальної кількості обстежених діти до року склали - 78,2 %, перших трьох місяців життя - 30,5 %. Подібна тенденція спостерігалась протягом всіх років спостереження.

У 194 обстежених (94,1 %) сальмонельозна інфекція була зумовлена сальмонелою групи В, серовар S. typhimurium, в 12 осіб (5,9 %) - сальмонелою групи А, серовар S. enteritidis.

Слід зазначити, що збудники сальмонельозу були виділені не тільки з фекалій (100 %), але й з крові - 5 (2,4 %), сечі - 10 (4,8 %), гнійних виділень з вуха - 2 (0,9 %), мокротиння - 6 (2,9 %), спинномозкової рідини - 5 (2,4 %) та слизу ротової порожнини - 4 (1,9 %). У 108 обстежених (52,5 %) діагностовано асоційовані форми сальмонельозу: у 79 дітей (38,3 %)- двокомпонентні бактерійні асоціації, у 25 (12,4 %) - трикомпонентні, у 4 хворих (1,9 %) була виявлена чотирикомпонентна асоційована форма сальмонельозу. Моноінфекція діагностована у 98 дітей (47,5%).

Прослідкувавши динаміку госпіталізації хворих в ДІЛ, ми виявили, що найбільше дітей було госпіталізовано в січні 35 (16,9%), квітні 31 (15,0%) та жовтні місяцях - 23 (11,1%), найменше в літні місяці - травні 14 (6,7%), червні 14 (6,7%), липні - 13 (6.3%), та серпні - 6 (2,9%). Це свідчить про те, що для сальмонельоза, викликаного госпітальним штамом S. typhimurium, не характерна літня сезонність захворювання, що притаманна переважній кількості інших кишкових збудників.

При з'ясуванні епідеміологічного анамнезу встановлено, що переважна кількість дітей (51,0%) захворіла внаслідок перебування в дитячих стаціонарах, де зафіксовані спалахи внутрішньолікарняної інфекції, дещо менший відсоток (40,7%) склали діти, у яких хвороба розвинулась внаслідок порушення харчування, у 8,3% встановлено контакт у сімейному осередку сальмонельозу Таким чином, на сучасному етапі сальмонельозна інфекція в основному обумовлена госпітальним штамом S. typhimurium, про що свідчить внутрішньолікарняне інфікування.

Із 206 обстежених нами дітей у 187 (90,7 %) сальмонельоз розвивався на обтяженому преморбідному фоні. Найчастіше спостерігалася залізодефіцитна анемія 151 (73,3 %), значний відсоток складали хворі з гіпотрофією 69 (33,4 %) та дисбактеріозом кишківника - 74 (35,9 %). Майже у кожної четвертої дитини (42 хворих, відповідно 20,3 %) були виявлені ознаки порушення кальцієвого обміну (рахіт).

При обстеженні 170 хворих з гастроінтестинальною формою сальмонельозу, викликаного госпітальним штамом S. typhimurium, встановлено, що клінічна картина захворювання характеризується мозаїчністю симптоматики і особливостями перебігу в залежності від тяжкості захворювання та віку дітей.

Тяжка гастроінтестинальна форма сальмонельозу характеризується поступовим початком захворювання з розвитком основних симптомів сальмонельозної інфекції на 5-7 день хвороби. У переважної кількості дітей захворювання перебігає на тлі нормальної чи субфебрильної температури тіла. В разі її виникнення триває довше 10 днів. Період розпалу захворювання проявляється слабко вираженими симптомами психомоторного збудження, але яскраво вираженими симптомами токсико-ексикозу та діарейного синдрому. Переважає токсико-ексикоз II та III ступенів з тривалістю до 25-30 днів. Важкість стану хворих зумовлена, крім симптомів токсико-ексикозу, гемодинамічними порушеннями та розвитком ускладнень: ДВЗ-синдромом, токсичним міокардитом, енцефалопатією, парезом кишківника. Стілець за типом “болотного баговиння”, у 50 % хворих з ознаками гемоколіту і частотою стільця від 3 до 8 разів. Тривалість дисфункції кишківника більше 20 діб. Перебіг тяжкої форми тривалий (30-45 діб), хвилеподібний, з періодами покращення та погіршення стану.

Середньотяжка гастроінтестинальна форма сальмонельозної інфекції характеризується гострим, бурхливим початковим періодом, появою основних симптомів хвороби на 1-2 день захворювання. Характерними ознаками початкового періоду є температура, психомоторне збудження, зниження апетиту, блювота. Розпочинається сальмонельозна інфекція на тлі субфебрильної чи фебрильної температури з тривалістю від 5 до 10 днів. Перебіг захворювання супроводжується ознаками токсико-ексикозу I та, в меншій мірі, II ступенів, які тривають 5-7 днів. Диспептичний синдром характеризується появою ентероколітного стільця з частотою від 5 до 15 разів на добу і тривалістю 10-15 діб. Спостерігається гепатомегалія при нормальних розмірах селезінки. Перебіг середньотяжкої гастроінтестиналь-ної форми сальмонельозу гострий, циклічний з тривалістю від 20 до 30 діб.

Легка гастроінтестинальна форма сальмонельозу характеризується гострим початком хвороби, перебігає на тлі нормальної чи субфебрильної температури тіла з тривалістю до 5 днів. Стан дитини малопорушений. У переважної кількості хворих ознаки токсико-ексикозу відсутні. Стілець від 3 до 8 разів на добу, жовто-зеленого кольору, без ознак гемоколіту. Тривалість дисфункції кишківника до 5 діб, ураження паренхіматозних органів відсутні. Перебіг захворювання гострий, циклічний, з тривалістю 10-14 діб.

У дітей першого року життя гастроінтестинальна форма сальмонельозу у 33,7% хворих маніфестується як середньотяжка та 41,4% - як тяжка гастроінтестинальна форма. Розпочинається поступово, на тлі субфебрильної температури тіла, з слабо вираженими симптомами інтоксикації. Період розпалу захворювання проявляється поступовим наростанням всіх клінічних симптомів сальмонельозної інфекції до 7-10 дня хвороби. Захворювання супроводжується ознаками токсико-ексикозу I ступеня. При цьому ознаки токсикозу переважають над симптомами ексикозу. Важкість стану у переважної кількості хворих обумовлена гемодинамічними порушеннями та розвитком ускладнень: ДВЗ-синдромом, парезом кишківника, токсичним міокардитом, енцефалопатією. Діарейний синдром слабо виражений, з частотою стільця від 3 до 8 разів на добу, у кожної другої дитини супроводжується ознаками гемоколіту. Спостерігається виражений гепатоліенальний синдром. Гастроінтестинальна форма викликається госпітальним штамом S. typhimurium і перебігає в основному у вигляді асоційованих форм. У зв'язку з цим у дітей до 1 року перебіг захворювання тривалий та затяжний (35-45 діб).

У дітей старшої вікової групи гастроінтестинальна форма перебігає у вигляді середньотяжкої (28,5%) та легкої форм (50%) захворювання. Має гострий початок, з розвитком основних симптомів сальмонельозної інфекції на 1-3 день хвороби. Спостерігається субфебрильна або фебрильна температура тіла, і триває вона до 5 діб. Стілець ентероколітний, з частотою від 3 до 8 разів на добу. Супроводжується ознаками кишкового токсико-ексикозу I ступеня з мінімальними симптомами зневоднення. Паренхіматозні органи майже не ушкоджуються.

При обстеженні 32 хворих з септичною формою сальмонельозу виявлено, що особливостями перебігу цієї форми є виникнення позакишкових гнійних осередків інфекції ( менінгітів у 10 хворих, пневмоній - 20, отитів - 2), до яких сальмонела проявляє тропізм. Септична форма сальмонельозу з ураженням нервової системи характеризується мозаїчністю симптоматики і перебігає у вигляді менінгітів із сповільненим та стрімким варіантом. У першому випадку на тлі нормальної температури тіла, мінімальних шлунково-кишкових розладів спостерігається поява загальномозкової (монотонний крик, блювота, тремор, м'язові здригування, оживлення сухожильних рефлексів) та інколи менінгеальної симптоматики на 15-20 день хвороби, в іншому - на тлі слабо вираженого діарейного синдрому, з 1-го дня захворювання з'являються ознаки ураження ЦНС (ригідність потиличних м'язів, косоокість, горизонтальний нистагм, судоми). У новонароджених та дітей першого місяця життя, крім зазначених симптомів, спостерігаються ознаки ураження екстрапірамідної системи: симптоми орального автоматизму та стереотипні рухи. Менінгіт характеризується тривалим та хвилеподібним перебігом, гнійним ліквором, етіологічно підтвердженим, (виділення із спиномозкової рідини S.typhimurium) відсутністю менінгеальних симптомів та переважанням загальномозкової симптоматики (випинанням та пульсацією тім'ячка, психомоторним збудженням, виникненням судом), наявністю позитивного симптому підвішування Лесажа, а також вираженими ознаками інтоксикації та гепатоспленомегалією.

Характерними ознаками септичної форми сальмонельозу з ураженням дихальної системи є розвиток як ранніх ( 1-4 день хвороби) з вираженими ознаками катару верхніх дихальних шляхів. так і пізніх (15-20 день) пневмоній, без катаральних явищ на тлі діарейного та гепатолієнального синдрому.

При морфологічному дослідженні некропсійного матеріалу (13 летальних випадків сальмонельозу у дітей) встановлено, що виявлені гістоморфологічні зміни мають певні особливості і залежать від форми захворювання, ступеня важкості, тривалості хвороби, а також від характеру призначеної антибактеріальної терапії. Так при септичній формі сальмонельозу найбільш глибокі, незворотні процеси виявлені в печінці, легенях, міокарді, а також головному мозку та його оболонках, при гастроінтестинальній формі - в тонкому та товстому кишківнику, а також нирках.

При морфологічному дослідженні головного мозку спостерігали розлади гемодинаміки, некро-дистрофічні процеси в нейроцитах, а також запальну реакцію. При гастроінтестинальній формі сальмонельозу на перший план виступали дисциркуляторні дистрофічні зміни. При септичній формі ураження головного мозку були представлені у вигляді менінгіту, менінгоенцефаліту, енцефаліту та в деяких випадках з формуванням абсцесу мозку. Сальмонельозний менінгіт на ранніх етапах розвитку хвороби мав серозно- гнійний ексудат, а на далі набував гнійного, гнійно-фібринозного характеру.

При морфологічному дослідженні печінки як при гастроінтестинальній, так і при септичній формі сальмонельозу спостерігались розлади гемодинаміки, некро-дистрофічні зміни гепатоцитів, запальні процеси, а також активація зірчатих ретикулоендотеліоцитів. Розлади гемодинаміки проявлялись гострим венозним повнокрів'ям. Некро-дистрофічні зміни полягали в розвитку зернової та дрібнокрапельної жирової дистрофії печінки. При септичній формі сальмонельозу мав місце розвиток серозного гепатиту з різким порушенням гістоархітектоніки часточок. Печінкові балки були дископлексовані. Між гепатоцитами виявлявся серозний ексудат з домішками лімфоцитів і поодиноких нейтрофільних лейкоцитів.

Морфологічні зміни в кишківнику були представлені некро-дистро-фічними процесами в паренхіматозних елементах, розладами гемодинаміки та наявністю запальної інфільтрації. Вони залежали від тривалості, ступеня важкості та форми захворювання.

Аналіз дослідження показав, що при сальмонельозній інфекції на основі структурних змін у кишківнику виявлені наступні різновиди ентероколіту: катаральний, ерозивний, псевдомембранозний, виразково-геморагічний та виразково-некротичний. Найбільш глибокі зміни в кишківнику спостерігались при гастроінтестинальній формі сальмонельозу. При септичній формі вони корелювали з тривалістю процесу і проявлялись у вигляді як поверхневих, так і грубих незворотніх змін. У випадках швидкої генералізації інфекції (до 24 годин) зміни в кишківнику носили поверхневий характер і супроводжувались катаральним ентероколітом. У випадках поступового розвитку захворювання з генералізацією процесу на 2-3-й тижні зміни в кишківнику носили глибокий характер і були представлені всіма різновидами ентероколіту.

При катаральному ентероколіті на поверхні слизової спостерігався катаральний ексудат, в якому виявлялись десквамовані еритроцити, лімфоцити та поодинокі нейтрофільні гранулоцити. Базальна мембрана слизової оболонки була розпушена набряковою рідиною і інфільтрована лімфоцитами та гістіоцитами. При ерозивному ентероколіті на поверхні слизової оболонки кишківника спостерігались поодинокі ерозії. По краях дефекту відмічались дистрофічні і некробіотичні зміни ентероцитів. Псевдомембранозний ентероколіт характеризувався ураженням слизової оболонки з вогнищевим або дифузним фібринозним нашаруванням. При цьому виявлялися два типи змін. Для першого типу була характерна поява дрібних ерозій між окремими ворсинами. В цих ділянках на некротично зміненій тканині виявлялися фібринозні маси з слизом та лімфо-гістіоцитарна інфільтрація. При другому типі змін спостерігалось вогнищево-дифузне відкладання фібринозних мас у вигляді бляшки. При виразково-геморагічному ентероколіті відмічалось формування глибоких виразок з різко вираженими розладами гемодинаміки у слизовій оболонці. Виразки мали циліндричну або конусовидну форму. Ворсинки кишківника некротизовані та інфільтровані лімфоцитами і макрофагами. При виразково-некротичному ентероколіті спостерігались деструктивні зміни не тільки слизової оболонки, а також інших шарів стінки кишківника.

Всі летальні випадки сальмонельозу виникали на тлі імунодефіцитного стану, що підтверджується даними морфологічного дослідження вилочкової залози. При гастроінтестинальній формі сальмонельозу морфологічні зміни в тимусі відповідали акцидентальній інволюції залози III-IV ступеня, при септичній формі _ IV, а в деяких випадках _ V ступеня акцидентальної інволюції тимуса.

При морфологічному дослідженні бронхолегеневої системи виявлено патологічні зміни з боку бронхіального дерева, легеневої тканини та судинного апарату. На ранніх етапах розвитку захворювання мало місце явище “шокової легені”, що характеризувалось появою серозно-фібринозного ексудату, формуванням гіалінових мембран, дис- та ателектазів і порушенням легеневої гемодинаміки з високою судинною проникливістю та з розладами реологічних властивостей крові. Як правило, у переважній більшості випадків спостерігалось ураження плеври. При цьому відмічався гнійно-фібринозний плеврит з деструкцією вісцерального листка плеври. Легенева тканина, що прилягала до зони запалення, була ателектатично змінена. У хворих, які померли на пізніх етапах сальмонельозу, спостерігались явища деструктивного панбронхіту, а також гострі деструктивні процеси в легенях з утворенням мікроабсцесів і накопиченням нейтрофільних лейкоцитів, в яких виявлялись паличковидні мікроорганізми.

При мікроскопічному дослідженні міокарда мали місце явища дистрофії, розлад кровообігу та запалення. М'язові волокна були набряклі з відсутністю поперечно-посмугованої покресленості, але поздовжня покресленість була добре виражена. При цьому на всьому протязі в м'язових волокнах відмічались ознаки зернистої дистрофії. В субендокардіальних відділах ендокарда спостерігалась ішемія міокарда, фрагментація м'язових волокон, вогнищево з ознаками міоцитолізу.

При септичній формі сальмонельозу морфологічні зміни в нирках свідчили про розвиток гострої ниркової недостатності. Це проявлялося розладами гемодинаміки, вогнещевим некрозом епітелію проксимальних і дистальних канальців з лімфоцитарною інфільтрацією. При гастроінтести-нальній формі сальмонельозу морфологічні зміни спостерігались не тільки в клубочках, канальцях, але й у стромальних елементах нирки. Клубочки були деформовані. В просвіті капсули клубочка виявлявся серозний, серозно-геморагічний ексудат. Епітелій проксимальних та дистальних канальців був набухлий, некротично - дистрофічно змінений, з явищами тубулорексизу та лімфо-гістіоцитарною інфільтрацією строми нирки (тубуло-інтерстиціальний нефрит).

Проведений імуногенетичний аналіз показав, що при септичних і тяжких гастроінтестинальних формах сальмонельозу, а також у загальній групі хворих на сальмонельоз з високодостовірною перевагою над популяційним контролем зустрічаються хворі з групою крові О(І), Р(+), М , фенотипом гаптоглобіну Нр2-1 (табл.2).

Дослідження окремих маркерів дозволяє виявити лише певну тенденцію їх розповсюдження у хворих, тому нами був вивчений поліморфізм антигенного спектру, який складався із 14 генетичних маркерів крові і п'яти ізосерологічних систем, при цьому було отримано 556 асоціацій.