Обґрунтування і оцінка ефективності протизапальної та імуномоделюючої дії системної ензимотерапії у хворих на остеоартроз і ревматоїдний артрит

Клінічні дослідження показали, що у хворих на ОА з синовітом ШОЕ підвищувалася в 3,3-3,4 раза (p<0,001), зменшувалася після першого курсу СТ на 41,2% (p<0,001), але залишалася в 2,5 раза вищою за контроль (p<0,001). Після другого курсу стандартного лікування ШОЕ перевищувала контрольні показники на 78,1% (p<0,001). За СЕТ динаміка змін ШОЕ характеризувалася дворазовим зменшенням (p<0,001) після першого та нормалізацією після другого курсового прийому хворими флогензиму. До початку лікування ФЧ було більшим за контроль на 9,5-10,0% (p<0,001), ФІ - на 7,4-8,2%, (p<0,05-0,01), НСТ-тест - на 12,5-13,3% (p<0,05-0,01), що супроводжувалося підвищенням вмісту в крові ЦІК на 84,9-88,1% (p<0,001) та IgA - на 9,5-13,9% (p<0,05). Після першого курсу СТ нормалізувався тільки сироватковий рівень IgА, тоді як СЕТ сприяла нормалізації ФЧ, ФІ, НСТ-тесту та IgA і знижувала рівень у крові ЦІК на 24,1% (p<0,001). Результати другого курсу лікування свідчать про низьку ефективність СТ щодо корекції імунологічних зрушень у хворих на ОА із синовітом: ФЧ залишалося вищим за контроль на 7,2% (p<0,001), ФІ - на 15,4% (p<0,01), ЦІК - на 74,4% (p<0,001), IgA - на 24,2% (p<0,001), а здатність НФ до генерації АФК знижувалася на 13,5% (p<0,05). У разі застосування СЕТ усі імунологічні показники крові досягали контрольних величин, за винятком ЦІК, рівень яких залишався на 22,5% більшим за контрольні величини (p<0,001).

За гострого синовіту СТ не впливала на вміст у крові IgЕ, а в разі застосування СЕТ його рівень знижувався на 26,9% (p<0,01; n=24). Вміст у крові b2-МГ у хворих на ОА без синовіту практично не змінювався, тоді як за гострого запалення синовіальної оболонки концентрація b2-МГ у крові перевищувала контроль до початку СТ на 81,2% (p<0,001), після першого курсу - на 77,9% (p<0,001), після другого - на 91,9% (p<0,001). Рівень b2-МГ до початку СЕТ був більшим за контрольні величини на 58,1% (p<0,01), після першого курсу - на 72,5% (p<0,001) та нормалізувався після другого курсу лікування. Концентрація в крові ФН у хворих на ОА без синовіту зменшувалася в динаміці СТ, а для СЕТ характерною була сталість вмісту в крові ФН.

У хворих на РА ІІ ступеня активності вихідна ШОЕ перевищувала контрольні величини в 6 разів (p<0,001). У динаміці СТ максимальне зниження ШОЕ спостерігалося через 6 міс. - на 35,6% (p<0,001), але наприкінці лікування ШОЕ залишалася більшою за контроль у 5,7 раза (p<0,001). При застосуванні вобензиму ШОЕ тривалий період залишалася високою, однак через 12 міс. СЕТ зменшувалася на 27,3% (p<0,05), а через 18 міс. - на 46,3% (p<0,001), тобто була на 42,5% нижчою за таку у хворих, які отримували СТ. До початку лікування виявлялося суттєве зниження здатності НФ до фагоцитозу і генерації АФК: ФЧ зменшувалося відносно контролю на 4,8-7,9%, (p<0,05-0,001), ФІ - на 20,7-24,5% (p<0,001), НСТ-тест - на 19,2-21,7% (p<0,01), що супроводжувалося значним - у 2,0-2,1 раза (p<0,001) - підвищенням сироваткового вмісту ЦІК. У крові зростав рівень імуноглобулінів: IgA - на 19,5-21,7% (p<0,001), IgM - на 24,8-32,4% (p<0,01), IgG - на 26,6-28,5% (p<0,001). За СТ ФЧ збільшувалося через 1,5 міс., нормалізувалося через 3 міс., а через 12 та 18 міс. лікування знову зростало і перевищувало контроль відповідно на 4,8 та 8,0% (p<0,01-0,001). У разі призначення хворим вобензиму ФЧ залишалося підвищеним впродовж всього періоду лікування, але наприкінці спостереження зменшувалося до контрольних величин. За СТ ФІ нормалізувався через 1,5 міс. лікування і надалі відповідав контрольним показникам. За СЕТ через 1,5 міс. лікування ФЧ зростало відносно вихідних даних в 1,5 раза (p<0,001) і перевищувало контроль на 20,7% (p<0,02), після чого відбувалася його нормалізація. НСТ-тест у хворих на РА, які отримували СТ, нормалізувався через 3 міс., але надалі відмічалося повторне зниження здатності НФ до генерації АФК. У хворих на РА, яким призначали вобензим, через 1,5, 4,5 і 6 міс. НСТ-тест перевищував контрольний рівень на 20,4, 18,7 та 16,0% (p<0,01). В інші періоди і наприкінці лікування НСТ-тест дорівнював контролю. За СТ вміст у крові ЦІК характеризувався сталістю і перевищував контрольні показники впродовж всього періоду спостереження. За СЕТ зниження ЦІК розпочиналося через 12 міс. (p<0,05), а наприкінці лікування їх кількість була вдвічі меншою за таку в пацієнтів, які отримували СТ (p<0,001). Сироваткова концентрація IgА в динаміці СТ залишалася вищою за контрольні величини на 10,9-16,7% (p<0,01-0,001). За СЕТ через 6 міс. рівень у крові IgA перевищував контроль (p<0,05), нормалізувався через 12 міс. і наприкінці лікування був нижчим за такий у пацієнтів, які отримували СТ, на 13,8% (p<0,01). Концентрація IgM у сироватці крові хворих на РА, яким призначали СТ, зменшувалася через 6 та 12 міс., але контрольних показників не досягала і наприкінці спостереження була вищою за такі на 27,6% (p<0,001), тоді як за СЕТ вміст у крові IgM нормалізувався. Стандартне лікування більш ефективно впливало на рівень у крові IgG, який знижувався вже через 1,5 міс. і нормалізувався через 3 міс. від початку СТ. Динаміка цього показника у пацієнтів, яким призначали вобензим, була іншою: впродовж перших 6 міс. сироваткова концентрація IgG перевищувала контроль на 11,7-30,4% (p<0,001) і знижувалася на 15,2% відносно вихідного рівня через 12 міс. лікування (p<0,05), після чого вміст у крові IgG досягав контрольних величин. Рівень IgЕ до початку лікування був у 2,5 раза більшим, ніж в осіб контрольної групи (p<0,001). Впродовж 12 міс. СТ спостерігалося поступове зниження вмісту в крові IgE, який досягав контролю через 18 міс. Значно раніше відбувалася нормалізація цього показника в разі застосування СЕТ - концентрація в крові IgE не відрізнялася від контролю вже через 6 міс. лікування, а наприкінці спостереження була на 18,1% меншою, ніж у пацієнтів, які отримували СТ (p<0,05). Вміст у крові ФН був нижчим за контроль на 30,5-37,9% (p<0,001), що зберігалося впродовж всього періоду стандартного лікування. Через 1,5 міс. СЕТ рівень ФН у крові зростав на 40,8% (p<0,001) і вдвічі перевищував вихідні дані (p<0,001). Надалі рівень ФН нормалізувався, а наприкінці лікування був на 48,4% вищим за такий у хворих на РА, які отримували СТ (p<0,01). До початку лікування концентрація в крові b2-МГ була більшою за контроль у 2,4-2,5 раза (p<0,001) і практично не змінювався в динаміці СТ. За СЕТ вміст у крові b2-МГ збільшувався через 1,5 (p<0,001) і 4,5 міс. (p<0,01), залишався високим через 6 і 12 міс. (p<0,001), але наприкінці спостереження відповідав контрольним величинам.

Застосування фосамаксу за СТ і СЕТ у хворих на ОА з ОП характеризувалося сталістю МЩКТ через 4 міс. лікування, а через 8 міс. показник BMD підвищувався в разі стандартного лікування на 8,6% (p<0,01) і збільшувався на 18,3% (p<0,001) у хворих, які отримували флогензим. Дефіцит МЩКТ за Young Adult зменшувався відповідно на 9,0 та 15,2% (p<0,001), за Age Matched - на 8,7 та 13,9% (p<0,01 та p<0,001). У хворих на РА з ОП через 18 міс. СТ з використанням фосамаксу усереднена МЩКТ зростала на 14,3% (до лікування - 0,782±0,015 г/см3, після лікування - 0,894±0,018, p<0,001), при застосуванні СЕТ і фосамаксу - відповідно на 27,1% (0,772±0,021 та 0,981±0,011 г/см3, p<0,001). Відносний дефіцит мінеральної маси кісток за Young Adult зменшувався через 8 міс. стандартного лікування на 6,1% (p<0,01), через 18 міс. - на 13,0% (p<0,01). За використання фосамаксу на тлі СЕТ через 8 міс. показник Young Adult підвищувався на 7,0% (p<0,01), а через 18 міс. лікування - на 20,3% (p<0,001). Абсолютний дефіцит МЩКТ за Young Adult Т при застосуванні фосамаксу за СТ у відповідні періоди спостереження зменшувався на 17,7% (p<0,01) та 35,1% (p<0,001), а при використанні фосамаксу разом із СЕТ - на 19,7% (p<0,01) та 57,6% (p<0,001). Антирезорбційна терапія за стандартного лікування сприяла зменшенню відхилення МЩКТ за Age Matched: через 8 міс. - на 23,2% (p<0,05), через 18 міс. - на 18,4% (p<0,001), а за використання СЕТ у комплексі з фосамаксом відповідно на 21,9% (p<0,05) та 10,3% (p<0,001). Абсолютний дефіцит МЩКТ за Age Matched Z під впливом СТ і фосамаксу зменшувався через 8 міс. лікування на 21,4% (p<0,05), через 18 міс. - на 38,6% (p<0,001), тоді як за СЕТ ефективність фосамаксу була більшою - показник Age Matched Z у відповідні періоди спостереження зростав на 24,0% (p<0,05) та 64,2% (p<0,001).

У хворих на ОА із синовітом до лікування вміст у крові ВОП перевищував контроль в 1,5-1,6 раза (p<0,001), БЗОП - на 15,2-15,6% (p<0,05-0,01), ГА - в 2,2-2,3 раза (p<0,001), ГК - на 43,4-44,1% (p<0,001), СК - на 35,1-37,0% (p<0,001), ФНЗБ - у 2,0-2,1 рази (p<0,001), а КАП у 3,0 рази перевищувала контрольні величини (p<0,001), тоді як коефіцієнт БЗОП/ВОП зменшувався на 25,9% (p<0,001). Перший курс СТ практично не змінював інтенсивність деградації елементів сполучної тканини: рівень у крові ВОП залишався більшим за контроль на 34,3% (p<0,001) ГА - на 60,3% (p<0,001), ГК - на 30,9% (p<0,001), ФНЗД - на 32,3% (p<0,001), КАП зменшувалася лише на 10,9% (p<0,001). Контрольних величин досягали тільки сироваткові концентрації СК та БЗОП, але при цьому коефіцієнт БЗОП/ВОП був на 23,7% меншим, ніж в осіб контрольної групи (p<0,001). У разі застосування СЕТ протеолітичний розпад елементів сполучної тканини поєднувався з активацією процесів ресинтезу колагену: сироваткова концентрація БЗОП збільшувалася на 18,9% (p<0,001), а коефіцієнт БЗОП/ВОП зростав в 1,4 раза (p<0,001) і відповідав контрольним величинам. Після другого курсу СТ спостерігалося одночасне підвищення як вільної, так і білковозв'язаної фракції оксипроліну, а коефіцієнт БЗОП/ВОП не відрізнявся від контролю так само, як і рівень у крові СК. Водночас сироватковий вміст ГК і ФНЗБ перевищував контроль відповідно на 17,6 та 30,8% (p<0,001), а КАП була вдвічі більшою, ніж в осіб контрольної групи (p<0,001). На відміну від цього, повторний курс СЕТ призводив до нормалізації всіх показників метаболізму сполучної тканини та інтенсивності плазмового колагенолізу.

У хворих на РА ІІ ступеня активності вихідний рівень ВОП перевищував контроль на 69,6-84,8% (p<0,001), БЗОП - на 46,6-51,5% (p<0,001), ГА - у 2,7-2,9 раза (p<0,001), ГК - на 93,4-94,9% (p<0,001), СК - на 52,9-56,9% (p<0,001), ФНЗБ - в 2,1-2,4 раза (p<0,001), КАП у 2,7-2,9 раза (p<0,001), а коефіцієнт БЗОП/ВОП був меншим за контрольні величини на 13,4-18,4% (p<0,001). За СТ вміст у крові ВОП зменшувався з максимальним ефектом через 6 міс. лікування, але наприкінці спостереження вільна фракція оксипроліну була на 57,1% більшою, ніж в осіб контрольної групи (p<0,001). За СЕТ сироваткова концентрація ВОП через 1,5 міс. не змінювалася, через 3 міс. - знижувалася на 26,7% (p<0,001), через 4,5 міс. - знову зростала і перевищувала контроль на 66,2% (p<0,001), а надалі відбувалося її прогресивне зменшення з нормалізацією через 18 міс. лікування. У хворих на РА, які отримували СТ, вміст у крові БЗОП впродовж 12 міс. лікування знижувався на 8,8-18,3% (p<0,05-0,01), однак контрольних величин не досягав і через 18 міс. перевищував такі на 39,9% (p<0,001). За СЕТ чітко виявлялися два періоди підвищення сироваткової концентрації БЗОП - через 1,5 та 4,5 міс. лікування, після чого білковозв'язана фракція оксипроліну поступово нормалізувалася. Коефіцієнт БЗОП/ВОП впродовж СТ зазнавав незначних коливань і наприкінці спостереження достовірно від контролю не відрізнявся. У разі використання в комплексному лікуванні вобензиму співвідношення вільної і білковозв'язаної фракцій оксипроліну через 1,5 та 4,5 міс. перевищувало контрольні показники відповідно на 32,8% та 44,3% (p<0,001), а в інші періоди спостереження не відрізнялося від такого в осіб контрольної групи. Сироваткова концентрація ГА за СТ зменшувалася через 3, 4,5, 6, 12 та 18 міс. Наприкінці спостереження у хворих на РА, які в комплексному лікуванні отримували вобензим, цей показник нормалізувався і був вдвічі меншим, ніж у пацієнтів, які отримували СТ (p<0,001). Сироватковий вміст ГК і СК, а також ФНЗБ, у разі застосування СТ поступово зменшувався, але через 18 міс. лікування залишався вищим за контрольні величини відповідно на 81,6, 48,2 та 104,6% (p<0,001). За СЕТ зниження зазначених показників розпочиналося лише через півроку лікування, але мало прогресивний характер і через 18 міс. сироваткові концентрації ГК, СК і ФНЗБ від контролю не відрізнялися. КАП впродовж СТ зазнавала незначних змін і наприкінці спостереження була в 2,6 раза (p<0,001) більшою, ніж в осіб контрольної групи. Використання вобензиму дещо підвищувало інтенсивність плазмового колагенолізу через 1,5 та 4,5 міс. лікування, а через 18 міс КАП відповідала контролю.

У хворих на ОА із синовітом вихідний рівень пероксидно модифікованих білків (ПМБ) був більшим за контрольні величини на 61,5-63,8% (p<0,001), молекул середньої маси (МСМ) - на 31,6-32,0% (p<0,001), церулоплазміну (ЦП) - на 80,7-82,0% (p<0,001). Після першого курсу СТ в крові зменшувалася тільки концентрація МСМ і лише на 11,5% (p<0,001), а за СЕТ сироватковий вміст ПМБ знижувався на 16,9% (p<0,001), ЦП - на 29,7% (p<0,001), однак рівень у крові МСМ залишався сталим. Повторне застосування стандартного комплексу лікувальних засобів не змінювало кількість у сироватці крові ПМБ, МСМ і ЦП, яка перевищувала контрольні величини відповідно на 62,5%, 36,0% та 127,7% (p<0,001). Після другого курсу СЕТ сироватковий рівень ПМБ зменшувався відносно контролю на 11,7% (p<0,001), МСМ - на 9,2% (p<0,001), а концентрація в крові ЦП була на 36,0% (p<0,001) нижчою за таку у хворих, які отримували СТ.

У хворих на РА ІІ ступеня активності рівень у крові ПМБ до початку лікування перевищував контрольні величини на 61,4-65,8% (p<0,001), МСМ - на 45,2-46,7% (p<0,001), ЦП - на 74,8-78,8% (p<0,001). Впродовж СТ зазначені показники зменшувалися, але нормалізації не зазнавали, залишаючись наприкінці спостереження вищими за контроль відповідно на 55,2% (p<0,01), 20,6% (p<0,001) та 66,7% (p<0,001). За СЕТ зниження сироваткового вмісту ПМБ, МСМ і ЦП відбувалося через 6 міс. лікування, що призводило до нормалізації концентрацій у крові МСМ і ЦП, а інтенсивність ПОБ наприкінці спостереження перевищувала таку в осіб контрольної групи лише на 15,1% (p<0,02).

Вихідна інтенсивність протеолізу у хворих на ОА була значно більшою, ніж у контролі: за лізисом азоальбуміну - на 60,0% (p<0,001), за лізисом азоказеїну - на 96,4% (p<0,001), за лізисом азоколу - на 131,3% (p<0,001). СТ практично не впливала на інтенсивність ПД НБ і ВБ, а колагеноліз зменшувався на 14,4% (p<0,001) і вдвічі перевищував контрольні величини. Після першого курсу СЕТ спостерігалося додаткове підвищення лізису азоальбуміну на 27,4% (p<0,001), лізис азоказеїну достовірних змін не зазнавав, а інтенсивність розпаду азоколу знижувалася на 19,4% (p<0,001), але теж була значно (на 81,3%) більшою за контроль (p<0,001). Повторний курс СТ нормалізації плазмового протеолізу не викликав, навпаки, наприкінці спостереження лізис азоальбуміну зростав на 120,2% (p<0,001), лізис азоказеїну - на 73,1% (p<0,001), лізис азоколу - на 93,8% (p<0,001). Другий курс СЕТ зменшував інтенсивність ПД ВБ і колагену до контрольних величин, а лізис НБ був на 19,2% нижчим за такий у хворих на РА групи порівняння.

У хворих на РА ІІ ступеня активності вихідні показники лізису азоальбуміну, азоказеїну і азоколу перевищували контрольні величини відповідно на 77,1-82,2, 113,0-116,1 та 158,3-166,7% (p<0,001). За СТ інтенсивність ПД білків впродовж всього періоду спостереження зменшувалася: НБ - на 14,0-33,3% (p<0,01-0,001), ВБ - на 10,2-28,0% (p<0,05-0,001), колагену - на 13,7-31,5% (p<0,05-0,001), однак через 18 міс. лікування залишалася більшою за контроль відповідно на 49,6, 86,5 та 131,3% (p<0,001). За СЕТ наприкінці спостереження лізис азоальбуміну, азоказеїну і азоколу достовірно від контрольних показників не відрізнявся і був меншим, ніж у пацієнтів, які отримували СТ, відповідно на 26,9% (p<0,05), 40,6% (p<0,01) та 44,1% (p<0,001).

Порівняльний аналіз клінічної ефективності стандартного лікування і системної ензимотерапії показав, що у хворих на ОА із синовітом після першого курсу СТ спостерігалося зменшення кількості балів Стендфордської анкети на 19,8% (p<0,001), після другого - ще на 13,0% (p<0,001), а за СЕТ - відповідно на 33,7 та 18,6% (p<0,001). Після першого курсу СТ результати функціонального тесту Лі зменшувалися на 37,3% (p<0,001), за СЕТ - на 67,4% (p<0,001), після другого - відповідно на 65,7 та 95,9% (p<0,001). У зазначені періоди спостереження у хворих на ОА, які отримували СЕТ, індекс Лекена був відповідно в 2,0 і 8,6 раза меншим, ніж у пацієнтів, яким призначали СТ (p<0,001). Якість життя, визначена у балах за критеріями EuroQol-5D, у разі використання СТ після першого курсу лікування покращилася на 54,2% (p<0,001), після другого (додатково) - на 35,9% (p<0,01), а за СЕТ - відповідно на 79,5 та 65,8% (p<0,001). Тривалість ранкової скутості у хворих на ОА групи порівняння та основної групи після першого курсу лікування зменшувалася в 1,7 та 3,4 раза (p<0,001), після другого - відповідно в 1,5 (p<0,05) та 4,9 раза (p<0,001). Наприкінці спостереження у хворих на ОА, які отримували комплексне лікування з використанням флогензиму, сила кистей обох рук перевищувала таку в хворих групи порівняння: правої - на 27,1% (p<0,001), лівої - на 26,9% (p<0,001). Після першого курсу СТ інтенсивність запального процесу за больовим індексом Річі зменшувалася на 39,1% (p<0,001), за СЕТ - на 58,1% (p<0,001), після другого - відповідно на 15,3 (p<0,05) та 62,4% (p<0,001). Перший курс СТ підвищував рухову активність за суглобовим індексом Річі на 38,6% (p<0,001), СЕТ - на 59,0% (p<0,001). Повторний курс лікування сприяв подальшому зменшенню суглобового індексу відповідно на 14,3 (p<0,05) і 62,4% (p<0,001). Запальний індекс Річі за СТ після першого курсу лікування знижувався на 43,2% (p<0,001), а в осіб основної групи - на 83,9% (p<0,001). Після другого курсу СТ він виявлявся у 31,8% пацієнтів, що було на 54,6% менше за результати попереднього обстеження, а після другого курсу СЕТ явищ запалення синовіальної оболонки суглобів не спостерігалося в жодного хворого. Ефективність СТ після першого курсу лікування в 47,1% хворих була оцінена лікарем як “покращання”, у 8,6% - “без змін”, в 1,4 % - як “погіршення”, а після другого - відповідно в 36,4, 50,0 та 4,5%. У хворих на ОА, які отримували СЕТ, після першого курсу лікування значне покращання лікар відмічав у 21,4% випадків, покращання - у 53,6%, незначне покращання - у 25,0%, а повторний курс характеризувався відповідними змінами в 25,0, 67,9 та 7,1% пацієнтів. У жодному разі стан хворих не залишався без змін і не погіршувався. Оцінка ефективності лікування пацієнтом в обох групах хворих практично відповідала результатам оцінки лікаря.

Характеристика періодів клінічного перебігу ОА за курсової СЕТ наведена на рис. 1 у проекції на встановлені зміни імунологічних і біохімічних показників у динаміці лікування. Клінічний перебіг захворювання за СТ у хворих на ОА без синовіту покращувався з 14-16 доби, а в разі гострого запалення синовіальної оболонки цей період у переважної більшості пацієнтів припадав на 18-20 добу лікування. Частина хворих виписувалася із стаціонару з рекомендаціями подальшого амбулаторного лікування внаслідок відсутності помітного клінічного ефекту. Проспективне спостереження за цими хворими показало, що кількість загострень на рік у них складала 3,0±0,10, а рецидиви синовіту мали місце в 32,9% випадків. За СЕТ як у пацієнтів без синовіту, так і у хворих із гострим запаленням синовіальної оболонки суглобів спостерігався тимчасовий період загострення (з 7-го до 11-го дня), що характеризувалося збільшенням больового та суглобового індексів, але з наступним значним покращанням обох показників з 13-14 доби лікування. Повторний курс комплексної терапії з використанням флогензиму проводився через 4-6 міс., після чого 96,5% хворих впродовж року не відмічали загострень ОА, рецидивів синовіту не було в жодному випадку і тільки у двох пацієнтів виникла необхідність призначення НПЗП.

Рис. 1. Клінічний перебіг остеоартрозу за курсової системної ензимотерапії.

У хворих на РА ІІ ступеня активності за даними Стендфордської анкети комплексне лікування з використанням вобензиму виявило більшу ефективність щодо позитивного впливу на стан здоров'я: через 12 міс. кількість балів була на 28,2% (p<0,001), а через 18 міс. - на 42,3% (p<0,001) меншою ніж у пацієнтів, які отримували СТ. Дослідження функціонального стану суглобів за тестом Лі через 12 та 18 міс. виявило суттєву міжгрупову різницю: у хворих основної групи показники були відповідно на 37,7 та 54,9% (p<0,001) меншими, ніж у пацієнтів групи порівняння. За СЕТ через 6 міс. тривалість ранкової скутості зменшилася в 1,5 раза (p<0,05), через 12 міс. - у 2,2 раза (p<0,001) відносно вихідних показників та в 1,5 раза (p<0,05) в порівнянні з такою у хворих на РА, яким призначали СТ, а через 18 міс. лікування - відповідно у 3,5 та 2,4 раза (p<0,001). Міжгрупова різниця показників динометрії також свідчила про більш високу ефективність довготривалої СЕТ: через 12 міс. сила кисті правої руки перевищувала показники групи порівняння на 27,4% (p<0,01), лівої - на 27,1% (p<0,01), через 18 міс. - відповідно на 41,4 і 40,8% (p<0,001). За СЕТ больовий індекс Річі через 12 міс. був на 36,3% (p<0,001) меншим за такий у пацієнтів групи порівняння, а через 18 міс. - на 68,2% (p<0,001). Окрім того, через 12 та 18 міс. запальний індекс Річі в основній групі був відповідно на 29,6 і 35,0% (p<0,001) нижчим за такий у хворих групи порівняння, а суглобовий індекс Річі - відповідно на 36,9 та 66,4% (p<0,001). Через 18 міс. стандартного лікування зменшувався відсоток позитивних оцінок “значне покращання” та “покращання”, а кількість пацієнтів, які оцінили результат лікування як “незначне покращання” і “без змін” збільшувалася, що практично відповідало оцінці лікаря - в 13,5% випадків констатовано погіршення стану хворих даної групи. Системна ензимотерапія характеризувалася тимчасовим збільшенням негативних оцінок ефективності лікування через 1,5 та 4,5 міс., проте вже через 6 міс. від початку СЕТ відсоток позитивних оцінок зростав, а через 18 міс. в жодному випадку не було негативних результатів лікування: в одного хворого відмічалося незначне покращання, а решта пацієнтів дали позитивну та найвищу оцінку ефективності СЕТ.

Характеристика клінічного перебігу РА за довготривалої СЕТ з проекцією імунобіохімічних змін на його періоди наведена на рис. 2. Клінічний перебіг захворювання за стандартного лікування хворих на РА І ступеня активності покращувався з 27-30-ї доби, а в разі ІІ ступеня активності РА в переважної більшості пацієнтів цей період припадав на 35-45-ту добу лікування. Частина хворих виписувалася з відкритим лікарняним листком для подальшого амбулаторного лікування. Слід зазначити, що незалежно від ступеня активності РА найбільш позитивними результати лікування були з 3-го по 6-й міс. від початку спостереження. У подальшому виникнення побічної дії базисних препаратів, НПЗП призводило до відмови хворих від них, що супроводжувалося підвищенням активності процесу, вимагало повторних госпіталізацій і пошуку нових схем лікування. Проспективне спостереження за цими хворими показало, що кількість загострень на рік у них складала 2,1±0,3, а зміна схем СТ мала місце в 47,3% випадків. Призначення вобензиму як базисного засобу в комплексному лікуванні хворих на РА І та ІІ ступеня активності характеризувалося більш швидким покращанням самопочуття хворих - на 20-25-ту добу від початку СЕТ. Однак варто зазначити, що в динаміці лікування чітко відмічалися два періоди тимчасового загострення РА - через 1,5 та 4,5 міс., але вже через 6 міс. СЕТ у більшості хворих активність ревматоїдного процесу зменшувалася і надалі спостерігалася стійка та тривала ремісія. Проспективне спостереження показало, що 91,3% хворих, які отримували СЕТ, жодного разу не перебували на повторному стаціонарному лікуванні.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведене теоретичне узагальнення результатів вивчення механізмів протизапального та імуномодулюючого впливу курсової і довготривалої СЕТ та нове вирішення науково-практичної проблеми, що виявляється в обгрунтуванні ефективності СЕТ у хворих на ОА і РА на підставі розробки концепції створення флоголітичного модуля цитокінової регуляції імунологічної реактивності, основне положення якої полягає в тому, що поліензимні препарати забезпечують протеолітичну активацію процесів утворення імуносупресивного ТФР-b1, який пригнічує системну і локальну генерацію прозапальних ІЛ-1b та ФНПa.

2. Експериментально встановлено, що в ранньому періоді ОА в тканинах СХК відбувається різке збільшення вмісту ІЛ-1b, що супроводжується підвищенням генерації активних форм кисню, депресією ферментативного протирадикального захисту, інтенсифікацією процесів ліпопероксидації, пероксидної модифікації білків, протеолізу і колагенолізу за значного пригнічення ферментативного фібринолізу та порушення ультраструктури синовіоцитів і хондроцитів.

3. За експериментального ОА СЕТ (флогензим) значно збільшує внутрішньосуглобовий тканинний рівень ТФР-b1 та інтенсивність ензиматичного лізису фібрину, зменшує утворення кисневих радикалів, знижує вміст у тканинах СХК ІЛ-1b, ФНПa і продуктів ліпопероксидації, нормалізує колагеноліз та активність ферментів протирадикального захисту, суттєво зменшує протеолітичну деградацію низько- і високомолекулярних білків та знижує ступінь ультраструктурних змін у суглобових тканинах.

4. Експериментальними дослідженнями доведено, що у щурів з ад'ювантним артритом у тканинах СХК відбувається переважне збільшення вмісту ФНПa, а СЕТ з використанням вобензиму знижує тканинний вміст ІЛ-1b та ФНПa, що виявляє зворотний кореляційний зв'язок із різким підвищенням рівня ТФР-b1. У синовії і хрящі уражених суглобів відбувається активація систем генерації кисневих радикалів, що супроводжується збільшенням інтенсивності пероксидного окиснення ліпідів і білків. Вобензим сприяє пригніченню процесів утворення активних форм кисню, ліпо- і протеїнопероксидації.

5. У ранньому періоді ад'ювантного артриту в тканинах суглобів активуються процеси протеолітичної деградації високомолекулярних білків і знижується інтенсивність колагенолізу, а під впливом вобензиму відбувається значне збільшення лізису низькомолекулярних білків за нормалізації протеолізу високомолекулярних пептидів, колагенолітичної активності і тканинного вмісту білка.

6. У хворих на ОА вміст ІЛ-1b та ФНПa в сироватці крові значно перевищує контрольні показники, а застосування СЕТ з використанням флогензиму в комплексному лікуванні призводить до збільшення рівня в крові ТФР-b1, який у період клінічного покращання перебігу захворювання негативно корелює із сироватковими концентраціями ІЛ-1b та ФНПa, що асоціюється зі зниженням здатності моноцитів до генерації ІЛ-1b у відповідь на стимуляцію ендотоксином та інтерлейкіном-1b.

7. У хворих на РА вміст у сироватці крові ІЛ-1b та ФНПa значно перевищує контроль і зростає у динаміці СТ за наявності прямої дуже сильної ко-реляції між сироватковими рівнями ІЛ-1b та ФНПa при відсутності будь-якого регресійного зв'язку останніх із концентрацією в крові ТФР-b1. Під впливом СЕТ динаміка змін вмісту в крові ІЛ-1b та ФНПa у хворих на РА має синусоїдальний характер з двома піковими рівнями - через 1,5 та 4,5 міс. лікування, що відповідає періодам загострення клінічного перебігу захворювання, тоді як період стабільної ремісії характеризується прогресивним підвищенням сироваткового рівня ТФР-b1 з появою негативних кореляцій між вмістом у крові останнього і прозапальних цитокінів.

8. При ОА та РА препарати СЕТ сприяють протеолітичному зруйнуванню ІЛ-1b та ФНПa, викликають шединг їх рецепторів, підвищують інтенсивність утворення імуносупресивного ТФР-b1 із вторинним пригніченням синтезу прозапальних цитокінів та нормалізують фібронектин-опосередковану неспецифічну імунологічну реактивність. У хворих на ОА курсова СЕТ підвищує функціональну активність фагоцитуючих клітин крові, що супроводжується зниженням сироваткового вмісту IgА, ЦІК та b2-мікроглобуліну за нормалізації ШОЕ. У хворих на РА довготривале використання вобензиму нормалізує фагоцитарну активність нейтрофілів, вміст у крові IgM, G, A та активність системи комплементу, знижує рівень у сироватці крові ЦІК, b2-мікроглобуліну та автоагресивного IgE.

9. Застосування СЕТ у хворих на ОА з остеопенічними змінами запобігає втраті мінеральної маси кісткової тканини, а у хворих на РА з остеопенією призначення вобензиму стримує демінералізацію кісток і зменшує дефіцит мінеральної маси кісткової тканини. Використання фосамаксу у хворих на ОА з ОП за СЕТ стабілізує кальційзалежні процеси ремодуляції кісткової тканини і зменшує дефіцит її мінеральної щільності, а комплексне застосування фосамаксу і вобензиму у хворих на РА з ОП підвищує інтенсивність ремінералізації кісток.

10. У хворих на ОА після другого курсу СЕТ з використанням флогензиму відбувається значне зниження плазмової протеолітичної активності, вмісту в крові пероксидно модифікованих білків, молекул середньої маси за нормалізації рівня церулоплазміну та метаболізму обміну вуглеводно-білкових компонентів сполучної тканини. Довготривала СЕТ у хворих на РА знижує інтенсивність окиснювальної модифікації білків за одночасного пригнічення протеолітичної активності крові, зменшення деструкції вуглеводно-білкових структур позаклітинного матриксу та стимуляції репарації сполучної тканини - підвищення рівня білковозв'язаного оксипроліну розпочинається вже в періоди загострення клінічного перебігу захворювання і асоціюється з подальшим зниженням вмісту в крові гексозамінів, гексуронових та сіалових кислот.

11. За довготривалої СЕТ з використанням вобензиму в хворих на РА у клінічному перебігу захворювання чітко виявляються чотири періоди - первинного загострення, нестабільної ремісії, вторинного загострення і тривалої ремісії, а в разі застосування СЕТ у хворих на остеоартроз клінічний перебіг захворювання характеризується короткочасним загостренням після першого курсу двокурсового лікування з використанням флогензиму, що змінюється періодом стійкої ремісії.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. При проведенні комплексного лікування хворих на ОА з використанням СЕТ необхідно враховувати наявність або відсутність гострого запалення синовіальної оболонки суглобів: у хворих на ОА без синовіту флогензим призначати по 2 драже три рази на добу, в пацієнтів із синовітом - по 3 драже тричі на добу.

2. Найбільш оптимальним у комплексному лікуванні хворих на ОА є тритижневе призначення флогензиму, а доцільність повторного використання останнього як монотерапії підтверджується суттєвою позитивною динамікою клініко-лабораторних показників.

3. У хворих на РА базисну терапію доцільно проводити поліензимним препаратом вобензим, який є ефективним хворобомодифікуючим середником, а відсутність побічних проявів дозволяє рекомендувати його для тривалого застосування.

4. У разі використання довготривалої СЕТ при РА необхідно враховувати активність патологічного процесу для підбору адекватної дози вобензиму: при активності ревматоїдного процесу І ступеня на початку лікування призначають по 7 таблеток тричі на добу, при РА ІІ ступеня активності - по 10 таблеток три рази на добу. Поступово дозу препарату знижують: при РА І ступеня активності до 15 таблеток на добу в три прийоми, при РА ІІ ступеня активності - до 21 таблетки на добу. Зазначена доза препарату підлягає прийому впродовж тривалого часу, в кожного пацієнта індивідуально - до чітких ознак ремісії, після чого призначається підтримуюча доза - по 3 таблетки тричі на добу, тривало.

5. Оцінку ефективності поліензимного препарату вобензим у комплексному лікуванні хворих на РА рекомендується проводити не раніше, ніж через 6 міс. від початку терапії, коли рівень у крові прозапальних цитокінів знижується за прогресивного підвищення сироваткового вмісту ТФР-b1.

6. Для підвищення ефективності СЕТ у хворих на ОА доцільно застосовувати двокурсове лікування з використанням флогензиму.

7. На період тимчасового загострення ОА та РА рекомендовано при необхідності (підсилення больового синдрому, ранкової скутості, обмеження рухів тощо) на короткий проміжок часу підвищити дозу НПЗП за сталого прийому препаратів СЕТ.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Дзяк Г.В., Викторов А.П., Пишак О.В. Глюкокортикоиды в ревматологии. Черновцы: Медакадемия, 2001. - 132 с. (Провела огляд літературних джерел, узагальнила отримані результати, підготувала книгу до друку).

2. Лазери в біології і медицині / Ушенко О.Г., Пішак В.П., Ангельський О.В., Єрмоленко С.Б., Пішак О.В., Ушенко С.А. Чернівці: Медакадемія, 2000. - 277 с. (Особисто написала розділ, брала участь у підготовці посібника до друку).

3. Пішак В.П., Захарчук О.І., Пішак О.В. Шишкоподібне тіло і хроноритми імунної системи. Чернівці: Прут, 1997. - 270 с. (Особисто написала розділ, брала участь у підготовці посібника до друку).

4. Пішак В.П., Ушенко О.Г., Ангельський О.В., Єрмоленко С.Б., Пішак О.В., Григоришин П.Н. Лазерна поляриметрична діагностика в біології і медицині / за ред.: В.П.Пішака та О.Г.Ушенко. Чернівці: Медакадемія, 2000. - 302 с. (Особисто написала розділ, брала участь у підготовці посібника до друку).

5. Пішак О.В. Ревматична нозологія в невідкладній кардіології / У кн.: Медичні та біологічні проблеми невідкладної кардіології / Під ред.: В.К.Тащука, В.П.Пішака. Чернівці: Прут, 2000. - розд. 8. - С. 268-302 с.

6. Полянська О.С., Пішак О.В., Тащук В.К. Рання діагностика та лікування ревматоїдного артртиту. Чернівці: Прут, 1998. - 40 с. (Особисто написала три розділа, підготувала посібник до друку).

7. Пішак О.В. Алохтонні і факультативні мікроорганізми товстої кишки - тригерні фактори загострення ревматоїдного артриту // Інфекц. хвороби. - 1999. - № 3. - С. 35-38.

8. Пішак О.В. Біохімічні критерії базисної терапії у хворих на ревматоїдний артрит // Мед. хімія. - 2001. - Т. 3, № 2. - С. 21-25.

9. Пішак О.В. Вплив ензимотерапії на протеолітичну активність плазми крові у хворих на остеоартроз // Одеськ. мед. ж. - 2001. - № 1(63). - С. 67-69.

10. Пішак О.В. Вплив індометацину на стан тканинного фібринолізу в печінці та нирках щурів з ад'ювантним артритом Пірсона // Бук. мед. вісник. - 1998. - Т. 2, № 4. - С. 162-165.

11. Пішак О.В. Вплив комплексного лікування з використанням флогензиму на біохімічні показники крові у хворих на остеоартроз // Бук. мед. вісник. - 2001. - Т.5, №3. - С.222-225.

12. Пішак О.В. Вплив флогензиму на А- і Т-клітинну імунологічну реактивність у хворих на остеоартроз // Укр. ревматол. ж. - 2000. - № 2. - С. 38-42.

13. Пішак О.В. Вплив флогензиму на цитокінову регуляцію В-клітинної імунологічної реактивності у хворих на остеоартроз // Бук. мед. вісник. - 2000. - № 4. - С. 85-91.

14. Пішак О.В. Колонізаційна резистентність слизової оболонки товстої кишки у хворих на ревматоїдний артрит у період загострення // Мікробіол. ж. - 1999. - Т. 61, № 5. - С. 41-47.

15. Пішак О.В. Корекція видового складу та популяційного рівня мікрофлори товстої кишки у хворих на ревматоїдний артрит // Бук. мед. вісник. - 1999. - Т. 3, № 2. - С. 88-95.

16. Пішак О.В. Вплив базисної терапії на вміст цитокінів у сироватці крові хворих на ревматоїдний артрит // Вісн. ортопед., травматол. та протезув. - 2001. - №4. - С. 53-58.

17. Пішак О.В. Корекція порушень обміну вуглеводно-білкових компонентів позаклітинного матриксу у хворих на ревматоїдний артрит // Збір. наук. праць співробітників КМАПО ім. П.Л.Шупика. - 2001. - Вип. 10, кн. 3. - С. 973-978.

18. Пішак О.В. Стан мінеральної щільності кісткової тканини у хворих на ревматоїдний артрит і остеоартроз при комплексному лікуванні // Проблеми остеології. - 2001. - Т.4, №1-2. - С. 118-120.

19. Пішак О.В. Аналіз впливу системної ензимотерапії на показники гемограми у хворих на остеоартроз // Одес. мед. ж. - 2002. - №1. - С. 103-106.

20. Пішак О.В. Вплив лікувальних програм на клінічну ефективність у хворих на остеоартроз // Бук. мед. вісник. - 2002. - Т.6, №1. - С. 97-102.

21. Пішак О.В. Характеристика змін імунологічної реактивності у хворих на ревматоїдний артрит під впливом комплексного лікування // Укр. мед. часопис. - 2002. - №1(27). - С.144-147.

22. Пішак О.В., Кухарчук О.Л. Вплив системної ензимотерапії на основні механізми запального процесу у суглобах при експериментальному остеоартрозі // Бук. мед. вісник. - 2001. - №3-4. - С. 187-194. (Особисто провела експериментальне дослідження, узагальнила отримані результати, підводила наукові висновки та підготувала статтю до друку)

23. Пішак О.В., Кухарчук О.Л. Механізми ензимотерапії при ревматоїдному артриті: вплив на рецептори лейкоцитів // Ж. Академії медичних наук. - 2000. - Т. 6, № 4. - С. 815-823. (Здобувач особисто провела огляд літератури, провела клінічні обстеження хворих на РА, забір матеріалу для лабораторних досліджень, підготувала результати до друку).

24. Ангельский О., Ушенко А., Пишак В., Пишак О. Лазерная поляриметрия биотканей // Укр. ж. мед. техніки і технології. - 1999. - №1. - С. 111-116. (Здобувач особисто провела експеримент на статевозрілих щурах, забір матеріалу, підготувала статтю до друку).

25. Ангельский О.В., Ушенко А.Г., Ермоленко С.Б., Бурковец Д.Н., Пишак В.П., Ушенко Ю.А., Пишак О.В. Поляризационно-фазовая визуализация и обработка когерентных изображений фрактальных структур биотканей // Ж. прикладной спектроскопии. - 2000. - Т. 67, № 5. - С. 665-668. (Здобувач провела огляд літератури, брала участь у дослідженнях, підготовила матеріали до друку).

26. Пішак В.П., Ушенко О.Г., Пішак О.В. Дослідження динаміки патологічних змін дисперсії та контрасту когерентних зображень кісткової тканини // Укр. мед. альманах. - 2000. - Т. 3, № 4. - С. 170-173. (Пошукувач провела огляд літератури, брала участь у дослідженнях, підготовці матеріалів до друку).

27. Пішак В.П., Ушенко О.Г., Пішак О.В. Дослідження мікроструктури кісткової тканини у поляризованому лазерному світлі // Мед. перспективи. - 2000. - Т. 5, № 4. - С. 3-7. (Здобувач особисто провела експеримент у щурів і забір матеріалу, брала участь у підготовці до друку).

28. Пішак В.П., Ушенко О.Г., Пішак О.В., Єрмоленко С.Б., Ванчуляк О.Я., Бурковець Д.М., Ушенко Ю.О. Лазерна поляриметрія кісткової тканини // Бук. мед. вісник. - 1999. - Т. 3, №1. - С. 173-182. (Здобувач провела огляд літератури, провела забір матеріалу для експериментального дослідження, брала участь у підготовці матеріалів до друку).

29. Пішак В.П., Ушенко О.Г., Пішак О.В. Інформативні можливості кореляційної обробки лазерних зображень кісткової тканини // Мед. перспективи. - 2000. - Т. 5, № 2. - С. 3-7. (Пошукувач провела огляд літератури, брала участь у дослідженнях, підготовці матеріалів до друку).

30. Пішак В.П., Ушенко О.Г., Пішак О.В. Лазерна діагностика архітектонічної структури патологічних змін кісткової тканини // Гал. лікар. вісник. - 2001. Т. 8, №3. С. 84-86. (Дисертант разом із співавторами брала участь у проведені експерименту, підводила наукові висновки, підготовила статтю до друку).

31. Пишак В.П., Ушенко А.Г., Пишак О.В. Лазерная диагностика архитектонической структуры костной ткани // Таврич. медико-биол. вестник. - 2000. - Т.3, № 1-2. - С. 95-99. (Дисертантом особисто проведені дослідження на статевозрілих щурах з моделлю експериментального остеоартроза та ад'ювантного артриту Пірсона).

32. Пішак В.П., Ушенко О.Г., Пішак О.В. Поляризаційно-фазова візуалізація і обробка когерентних зображень архітектонічної структури кісткової тканини // Одеськ. мед. ж. - 2000. - № 3. - С. 6-7. (Автор особисто виконала експеримент, підвела наукові висновки).

33. Пишак О.В., Сидорчук И.Й. Коррекция полостной и мукозной микрофлоры у больных ревматоидным артритом // Internat. J. Immunorehabilitation. - 1999. - №12. - P. 80. (Пошукувач провела огляд літературних джерел, обстежила практично здорових осіб і хворих на РА, збір клінічного матеріалу, аналіз отриманих результатів, підготувала статтю до друку).

34. Ushenko A.G., Burkovets D.M., Jermolenko S.B., Arkhelyuk A.D., Pishak V.P., Pishak O.V., Wanchuliak O.Y., Bachinsky V.T., Grigorishin P.M., Zimnyakov D.A. Invastigated of polarized radiation diffraction on the systems of oriented biofractal fibers // Proc. SPJE. - 1999. - Vol. 3904. - P. 553-556. (Автором особисто проведено експериментальні дослідження, брала участь у підготовці матеріалів до друку).

35. Ushenko A.G., Burkovets D.M., Jermolenko S.B., Arkhelyuk A.D., Pishak V.P., Pishak O.V., Wanchuliak O.Y., Bachinsky V.T., Grigorishin P.M. Laser Polarymetry of the orientational structure of bone tissue osteons // Proc. SPJE. - 1999. - Vol. 3904. - P. 557-561. (Дисертантом особисто проводилася статистична обробка і аналіз отриманих результатів та підготовка матеріалу до друку).

36. Патент на винахід № 30727А. Спосіб визначення тканинної фібринолітичної активності / Боднар Б.М., Кухарчук О.Л., Магаляс В.М., Пенішкевич Я.І., Пішак О.В., Роговий Ю.Є., Сливка В.І., Шаповалов В.П. (Україна) // Бюл. ПВ. - №7-ІІ. - 2000. (Дисертантом здійснювалися дослідження, оформила матеріали на патент).

37. Патент на винахід України № 28511 А Спосіб детоксикації організму / Боднар Б.М., Боднар О.Б., Крівченя Д.Ю., Пішак О.В., Шевчук І.І. // Бюл. ПВ №8. №7-ІІ. - 1999. (Дисертантом здійснювалися дослідження, оформила матеріали на патент).

38. Патент на винахід України № 31173 А Спосіб індивідуального дозування низькоінтенсивного внутрішньовенного лазерного опромінення крові / Боднар Б.М., Горячев В.В., Магаляс В.М., Міхєєв А.О., Пішак О.В. // Бюл. №7-ІІ. - 2000. (Дисертантом здійснювалися дослідження, оформила матеріали на патент).

39. Патент на винахід України №44173 Спосіб ранньої діагностики реактивного синовіту у хворих на остеоартроз / Пішак О.В.

40. Пішак О.В. Вплив базисної терапії на вміст цитокінів у сироватці крові хворих на ревматоїдний артрит // Праці наук.-практ. конф. “Актуальні питання ревматоїдного артртиту”. Київ-Черкаси, 2001. - С.27.

41. Пішак О.В. Концепція загальнопатологічних механізмів при системних захворюваннях сполучної тканини // Праці наук.-практ. конф. “Актуальні питання сучасної медицини”. - Чернівці. - 1998. - С. 33-34.

42. Пішак О.В. Мікроекологія порожнини товстої кишки у здорових і хворих ревматоїдним артритом людей похилого віку // Праці ІІ нац. конгр. геронтологів і геріатрів України. - Дніпропетровськ, 1995. - С. 120.

43. Пішак О.В. Мікроекологія порожнини товстої кишки у хворих ревматоїдним артритом в період загострення // Праці ювілейної конф. “Молоді науковці охороні здоров'я”. - Чернівці. - 1994. - С. 93.

44. Пішак О.В. Мікрофлора порожнини товстої кишки у хворих ревматоїдним артритом в період загострення та її чутливість до етонію та антибіотиків // Праці симпоз. “Синтез, експерим. вивчення та клінічне застосування четвертинних амонієвих сполук”. - Чернівці. - 1995. - С. 57-58.

45. Пішак О.В. Особливості терапевтичної дії вобензима і флогензима при ревматичних захворюваннях суглобів // Матер. конф. з міжнар. участю “Оздоровчі ресурси Карпат і прилеглих регіонів”. - Чернівці, 1999. - С. 172.

46. Pishak O. Phagocytie activity of neurocytes and microflora of a pharinx Rheumatoid Arthritis // Proc. Actual. Problems of Modern Medical Care. Chernovtsy-Engelholm. 1996. P. 178-179.

47. Pishak O.V. Pathogenic changes of dispersion and contrast of coherent images of biotissues // Session 5 new applications of correlation optics in biology and medicine. USA. - 2001. - P. 439.

48. Пішак О.В., Волошин О.І., Сук Т.І., Христофорова Г.Л., Гавриш Л.О., Летюченко В.Д. Вплив комплексного лікування на клініко-лабораторні показники хворих на ревматоїдний артрит і остеоартроз // Укр. ревматол. ж. - 2001. № 3-4 (додаток). - С. 31. (Пошукувач особисто обстежила хворих на РА та ОА, узагальнила результати, підготувала тези до друку).

49. Пішак О.В., Волошин О.І., Христофорова Г.Л., Летюченко В.Д. Особливості перебігу та лікування хворих на деформуючий остеоартроз і ревматоїдний артрит в старшому віці // Праці наук.-практ. конфер. “Реабілітація хворих старшого віку з захворюваннями серцево-судинної системи, нервової системи та опорно-рухового апарату”. - Київ, 1993. - С. 22. (Здобувачем проведено збір клінічного матеріалу, аналіз літератури, підготовку матеріалів до друку).

50. Пішак О.В., Кухарчук О.Л. Особливості внутрішньосуглобового запалення при експериментальному остеоартрозі та артриті Пірсона: вплив системної ензимотерапії // Укр. ревматол. ж. - 2001. №3-4 (додаток). - С. 31. (Пошукувач особисто провела експериментальне дослідження на щурах, провела забір матеріалу, статистично обробила та узагальнила отримані результати, підготувала тези до друку).

51. Пішак О.В., Сидорчук І.Й., Волошин О.І. Мікроекологія зіва та товстої кишки у хворих ревматоїдним артритом в період загострення // Праці міжнарод. Симпозіуму “Медико-еколог. проблеми охорони здоров'я України”. - Чернівці. - 1994. - С. 49. (Здобувачем проведено обстеження хворих на ревматоїдний артрит, забір матеріалу, статистична обробка отриманих результатів, підготовка матеріалів до друку).

52. Пішак О.В., Сидорчук І.Й. Контамінація та колонізація товстої кишки патогенними ешерихіями - причина загострення ревматоїдного артриту // Праці симп. “Актуальні питання реабілітації гастроентерологічних хворих”. - Чернівці. - 1996. - С. 256. (Дисертантом особисто проведено збір клінічного матеріалу, аналіз літератури, підготовка матеріалів до друку).

53. Пішак О.В., Сидорчук І.Й., Кшемінська М.В. Серопатогенні ешерихії та загострення ревматоїдного артриту // Праці VI конгресу світової федерації Українських лікарських товариств. - Одеса. 1996. - С. 178-179. (Дисертантом особисто обстежені хворі на ревматоїдний артрит та донори, проводилася статистична обробка всіх отриманих результатів та підготовка матеріалу до друку).

54. Pishak V., Ushenko A., Gryhoryshyn P., Yermolenko S., Rudeychuk V., Pishak O. Study of polarization structure of biospeckle fields in crosslinked tissues of human organism. 2. Crystal optic properties of the transverse and longetudinal sections of the bone // Proc. International Conferens on Correlation Optics. - 1997. - Vol. 3317. - P. 425-433. (Здобувач особисто проведела аналіз отриманих матеріалів, брала участь у підготовці до друку).

55. Pishak V., Ushenko A., Gryhoryshyn P., Yermolenko S., Rudeychuk V., Pishak O. Study of polarization structure of biospeckle fields in crosslinked tissues of human organism. 1. Vector structure of skin biospecles. // Proc. International Conferens on Correlation Optics. - 1997. - Vol. 3317. - P. 418-424. (Здобувач особисто проведела огляд літератури, аналіз отриманих матеріалів, брала участь у підготовці до друку).

АНОТАЦІЯ

Пішак О.В. Обґрунтування і оцінка ефективності протизапальної та імуномоделюючої дії системної ензимотерапії у хворих на остеоартроз і ревматоїдний артрит. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.12 - ревматологія. - Інститут кардіології ім. М.Д.Стражеска АМН України, Київ, 2002.

Дисертацію присвячено проблемі підвищення ефективності лікування хворих на остеоартроз і ревматоїдний артрит шляхом застосування системної ензимотерапії. Науково обгрунтована, експериментально і клінічно доведена можливість та висока ефективність включення поліензимних препаратів у комплексне двокурсове лікування хворих на остеоартроз (флогензим) і довготривалої системної ензимотерапії (вобензим) у хворих на ревматоїдний артрит. Встановлено, що флогензим і вобензим, локальні механізми протизапальної та імуномодулюючої дії яких вперше встановлені на експериментальних моделях остеоартрозу і ревматоїдного артриту, можуть застосовуватися з лікувальною метою, оскільки володіють здатністю створювати протизапальний імунорегуляторний потенціал, реалізація якого призводить до зниження плазмової протеолітичної активності, вмісту в крові пероксидно модифікованих білків, продуктів ліпопероксидації й молекул середньої маси з нормалізацією імунологічної реактивності та метаболізму вуглеводно-білкових компонентів сполучної тканини, що забезпечує стійку ремісію захворювання. Метод лікування хворих на остеоартроз і ревматоїдний артрит поліензимними препаратами флогензим і вобензим впроваджено в практичну охорону здоров'я.

Ключові слова: остеартроз, ревматоїдний артрит, запалення, системна ензимотерапія, імунологічна реактивність, ліпопероксидація, протеоліз, фібриноліз.

SUMMARY

Рishak O.V. Substantiation and еfficacy estimation of the antiinflammatary and immunomodulating influence of systemic enzymotherapy in patients with osteoarthrosis and rheumatoid arthritis. Manuscript.

Thesis for obtaining the scientific degree of a Doctor of Medical Science in speciality 14.01.12 - Rheumatology. M.D. Strazhesko Institute of Cardiology of AMS of Ukraine, Kyiv, 2002

The dissertation deals with the problem of improving the efficacy of treating patients with osteoarthrosis and rheumatoid arthritis by means of using systemic enzymotherapy. A possibility and high efficacy of including polyenzymatic agents in a double course multimodality treatment of patients afflicted with osteoarthrosis (Flogenzym) and long-term systemic enzymotherapy (Wobenzym) in patients, suffering from rheumatoid arthritis, have been substantiated scientiffically and proved clinically and experimentally.

It has been established that Flogenzym and Wobenzym, whose local mechanisms of the antiinflammatory and immunomodulating action were first demonstrated on experimental models of osteoarthrosis and rheumatoid arthritis, can be used for medicinal purposes, since they possess the ability to create an antiiflammatory immunoregulating potentials whose realisation results in a decrease of the plasmatic proteolytic activity, the blood content of peroxide modified proteins, lipoperoxidation products and medium mass molecules accompanied by a normalization of immunologic reactivity and metabolism of the carbohydrate - protein components of the connective tissue ensuring a stable remission of the disease. The method of treatment of patients with osteoarthrosis and rheumatoid arthritis with polyenzyme remedies Flogenzym and Wobenzym is introduced into medical practice.