Размещено на http://www.allbest.ru

Академія медичних наук України

Інститут епідеміології та інфекційних хвороб

ім. Л.В.Громашевського

14.01.13. - Інфекційні хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Наслідки шигельозів залежно від методів лікування та соматотипів хворих

Сухов Юрій Олександрович

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київській медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика

Науковий керівник доктор медичних наук, професор Гебеш Василь Васильович, кафедра інфекційних хвороб Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика, завідувач кафедри

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Чернишова Людмила Іванівна, кафедра дитячих інфекційних хвороб Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика,

завідувач кафедри;

доктор медичних наук, професор Бондарев Лев Самойлович, кафедра інфекційних хвороб Донецького державного медичного університету, професор кафедри

Провідна установа: Харківський державний медичний університет МОЗ України

Захист відбудеться 28.03.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.614.01. в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб

ім. Л.В.Громашевського АМН України (01015, Київ, вул. Січневого повстання, 23).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України (03110, м. Київ, узвіз Протасів Яр, 4).

Автореферат розісланий 27.02.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук Ж. Б. Клименко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В останні 10-15 років у світі відзначається збільшення захворюваності як на гострі кишкові інфекції (ГКІ) у цілому, так і на шигельозі зокрема. Причини цього різні. Дослідники вказують і на значне збільшення кількості штамів шигел, резистентних до багатьох антибактеріальних препаратів, які застосовували раніше, і на зниження стійкості організму людини через екологічний імунодефіцит, а також збільшення кількості осіб з вторинним імунодефіцитом, спричиненим ВІЛ-інфекцією, застосуванням лікарських препаратів і лікувальних маніпуляцій, одним із побічних ефектів яких є імуносупресія (Ногачевский И.И., Гебеш В.В., 1991; Усыченко Е.М., Машилов В.П., 1991; Бондаренко В.М., Петровская В.Г., 1997; Андрейчин М.А., Ивахив О.Л., 1998; Нагорна А.М. та співавт., 2000; Johanson J.F. et al., 1990; Formal S.B. et al., 1994; та інші). Крім того, значний вплив на епідемічний процес, рівень захворюваності на ГКІ мають такі соціально-економічні фактори, як урбанізація, зміна демографічної ситуації у світі (збільшення тривалості життя, старіння населення в економічно розвинутих країнах і різке збільшення чисельності населення країн, що розвиваються, значне зниження дитячої смертності), та економічна нестабільність у багатьох країнах, що розвиваються, стихійні лиха, військові конфлікти тощо (Феклисова Л.В. и соавт., 1986; Воробьёв А.А., Бондаренко В.М., 1997; Возіанова Ж.І., Печінка А.М., 2001; Cohen et al., 1991; та інші).

У структурі ГКІ одне з провідних місць належить гострим шигельозам, питома вага захворюваності на які становить у різних країнах від 6-10 до 60-70% (Котова Е.А.,1996;Турьянов А.Х., Минин Г.Д., 1996; Taure R.V. et al., 1990; Lew J.F. et al., 1991; Summary of Intern.,1998; та інші). У 90-ті роки в Україні цей показник становив 18,2-32,6% (Щербінська А.М., 1995; Гебеш В.В., Сухов Ю.О., 1998; Чемич М.Д., 1998; Сухов Ю.О., 1999). Крім того, у цей же період спостерігалися й окремі епідемічні спалахи шигельозів (м. Луганськ, 1990; Одеська обл., 1993; м. Харків, 1994; м. Шостка Сумської області, 1996; м. Кривий Ріг, 1998; Запорізька область, 1999; Дніпропетровська обл., 2000; та інші). Збудниками шигельозів у нашій країні найчастіше є Sh. Flexneri і Sh.Sonnei, співвідношення між якими за останні 10 років становило від 1:0,54 до 1:1,41, будучи максимально високим у 1995 році.

Багато дослідників відзначають, що за останні 10-15 років збільшилася відносна кількість тяжкого і затяжного перебігу шигельозів, а також частота розвитку несприятливих наслідків хвороби (загострення хронічної патології шлунково-кишкового тракту та інших органів і систем, повторне бактеріовиділення, розвиток постдизентерійних колітів, дисбактеріозів кишечнику тощо), що призводить до подовження термінів стаціонарного й амбулаторного лікування, зростання вартості лікування.

Доведено, що одним з основних напрямків у лікуванні шигельозів є адекватне застосування різних груп етіотропних препаратів з метою санації організму хворого антибактеріальним препаратом, до якого чутливий виділений штам збудника, а також мінімалізація побічних реакцій макроорганізму на застосовуваний препарат. Тому дослідження ефективності етіотропних препаратів, доцільності їх призначення, вибору конкретного антибактеріального препарату до одержання результатів бактеріологічного дослідження, а також дозувань, кратності й тривалості їхнього застосування, вибору конкретних лікарських форм є актуальним.

В роботах вітчизняних і закордонних авторів ефективність етіотропних препаратів і методів їх застосування у хворих на шигельози найчастіше оцінюються за безпосередніми результатами лікування в інфекційному стаціонарі. При цьому, як і раніше, мало вивченими залишаються найближчі і віддалені наслідки лікування з приводу гострих шигельозів, особливо із застосуванням етіотропних препаратів, що з'явилися останніми роками.

Останнім часом зріс інтерес до вивчення ролі соматичних, психічних і фізіологічних особливостей організму людини при патологічних реакціях. У багатьох дослідженнях отримано дані про зв'язок реактивності організму з його соматичними параметрами. Вважається, що реакція організму завжди індивідуальна та специфічна і багато в чому зумовлена наслідуваними особливостями організму (Губергриц А.Я., 1956; Буркин А.В. и соавт., 1991; Івахів О.Л. та співавт., 1997; Toole R.V. et al., 1990; Sullivan K., 1991).

З огляду на високі рівень захворюваності на шигельози і значну ймовірність розвитку різних несприятливих наслідків цієї хвороби, вивчення взаємозв'язку між соматотипом людини і наслідками шигельозу може мати клінічне значення, насамперед для їх профілактики. Однак особливості перебігу та наслідки шигельозів у хворих з різними соматотипами вивчені недостатньо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота - фрагмент комплексної науково-дослідної роботи кафедри інфекційних хвороб Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика (зав. - д-р мед. наук, проф. В.В.Гебеш), спрямованих на удосконалення методів діагностики і лікування, профілактики ускладнень та несприятливих наслідків гострих кишкових інфекцій ("Вивчення ефективності еферентних методів лікування хворих вірусними гепатитами, лептоспірозами та гострими кишковими інфекціями" (УДК 616.36.-002.-613.816.-616.036.616.09.-086; № держреєстрації 01980009052).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є удосконалення методів етіотропного лікування хворих на гострі шигельози Флекснера і Зонне, зниження частоти несприятливих наслідків захворювань з урахуванням властивостей збудників і соматотипів хворих.

Виходячи з мети роботи, сформульовані завдання дослідження:

Визначити частоту різних соматотипів у хворих на гострі шигельози.

Порівняти співвідношення частоти захворюваності на гострі шигельози пацієнтів з різними соматотипами і частоти визначення цих соматотипів серед осіб, які не хворіли на шигельози.

Провести порівняльну оцінку частоти виникнення різних безпосередніх, найближчих і віддалених наслідків гострих шигельозів у пацієнтів з різними соматотипами.

Вивчити ефективність застосування антибактеріальних препаратів ніфуроксазиду та інтетриксу у лікуванні хворих на гострі шигельози.

Провести порівняльну оцінку частоти виникнення різних безпосередніх, найближчих і віддалених наслідків гострих шигельозів після лікування хворих ніфуроксазидом та інтетриксом.

Наукова новизна отриманих результатів. Уперше вивчений вплив соматотипів хворих на ймовірність виникнення гострих шигельозів Флекснера і Зонне, а також на безпосередні, найближчі і віддалені наслідки захворювання.

Доведено існування впливу соматотипів людей на епідемічний процес при гострих шигельозах, що дозволяє вважати астенічний, невизначений і грудний соматотипи в чоловіків та стенопластичний й еурипластичний високорослий - у жінок чинниками ризику для захворювання на цю хворобу.

Встановлено, що в чоловіків невизначеного й у жінок стенопластичного соматотипів імовірність розвитку несприятливих наслідків гострих шигельозів Флекснера чи Зонне значно вища порівняно з хворими інших соматотипів.

Розроблені рекомендації щодо лікування хворих на гострі шигельози Флекснера та Зонне і диспансерного спостереження реконвалесцентів шигельозів залежно від соматотипів пацієнтів.

Досліджена і доведена висока ефективність ніфуроксазиду та інтетриксу в етіотропному лікуванні гострих шигельозів Флекснера і Зонне.

Практичне значення отриманих результатів. Обґрунтовано доцільність визначення соматотипів у хворих на шигельози обох статей для прогнозування перебігу хвороби та її наслідків, оптимізації терапії і диспансерного спостереження.

Запропоновано подовжити терміни диспансерного спостереження за чоловіками з невизначеним і жінками зі стенопластичним соматотипами, які перехворіли на шигельоз, для зниження частоти несприятливих наслідків цього захворювання.

Доступність, низька ціна і відсутність побічних ефектів запропонованої методики для визначення соматотипів хворих та її ефективність для прогнозування наслідків шигельозів визначають перспективність її застосування в стаціонарних та амбулаторних умовах з метою профілактики несприятливих результатів хвороби.

Доведено значну ефективність ніфуроксазиду та інтетриксу для етіотропної терапії хворих на гострі шигельози Флекснера та Зонне по запропонованій схемі в порівнянні з іншими препаратами у хворих з усіма соматотипами.

Впровадження результатів дослідження. Матеріали й основні положення дисертації використовують у навчальному процесі на кафедрі інфекційних хвороб Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика, у роботі клініки цієї кафедри (Київська міська клінічна лікарня №4), інфекційної лікарні №5 м. Києва; ЦРЛ Шосткінського району Сумської області, інфекційних стаціонарах Київської, Чернігівської, Житомирської та інших областей.

Особистий внесок здобувача. Внесок автора у досягнення наукових результатів основний і складається з аналізу літератури, патентного пошуку, розроблення плану об'єктивного й лабораторного обстеження хворих і реконвалесцентів гострих шигельозів, проведення клінічних спостережень і значної частини лабораторних та інструментальних досліджень (антропометричного обстеження, проведення ректороманоскопічних досліджень та інших), участі в організації, проведенні і розшифруванні інших лабораторних та інструментальних досліджень (рентгенологічних, УЗД, фіброскопічних, клініко-лабораторних, бактеріологічних). Крім того, автором заповнені статистичні карти пацієнтів усіх груп спостереження, статистично опрацьований одержаний матеріал, підготовлено матеріал до публікації.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні і практичні положення дисертації доповідалися і (або) публікувалися на XIII з'їзді Українського наукового товариства мікробіологів, епідеміологів і паразитологів ім. Д.К.Заболотного (Київ-Вінниця, 1996); IV з'їзді інфекціоністів України та I пленумі Асоціації інфекціоністів України (Суми, 1997); XX науково-практичній конференції молодих вчених КМАПО (Київ, 1997); науково-практичній конференції та пленумі Асоціації інфекціоністів України (Мукачево, 1998); міжнародній науково-практичній конференції інфекціоністів і епідеміологів ЗС України (Київ, 1998); V з'їзді інфекціоністів України (Тернопіль, 1998), науково-практичній конференції молодих вчених ЗС України (Київ, 1999); науково-практичній конференції і пленумі Асоціації інфекціоністів України (Львів, 2000); науково-практичній конференції та нараді головних обласних інфекціоністів України (Симеїз, 2001), засіданні Київського міського та обласного товариства інфекціоністів (Київ, 2001).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 17 робіт, у тому числі в наукових журналах - 5, збірниках наукових праць - 4, матеріалах і тезах конференцій - 7, науково-популярному виданні - 1.

Структура та обсяг дисертації. Матеріали дисертації викладені на 155 сторінках, ілюстровані 49 таблицями, 13 малюнками. Робота складається зі вступу, огляду літератури, з розділів: опису основних методів досліджень, клінічної характеристики обстежених хворих, впливу соматотипу хворих на ймовірність виникнення захворювання та його наслідки, а також впливу застосованих різних методів етіотропної терапії на перебіг і наслідок гострого шигельозу. Крім того, в роботі є закінчення з обговоренням отриманих результатів, висновки та список використаної літератури, що включає 319 джерел, в тому числі 101 - іноземних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи досліджень. Для вирішення поставлених завдань обстежені 487 пацієнтів, із яких 267 - перехворіли на гострий шигельоз (основна група), а 220 - утворили контрольну групу порівняння за соматотипом. Обстеження хворих і реконвалесцентів шигельозів, а також пацієнтів контрольної групи проводили в 1995-1999 роках в різних лікарнях Києва та ЦРЛ міста Шостка Сумської області. В основній групі чоловіків було 126 (47,2%), жінок - 141 (52,8%). Вік пацієнтів - від 17 до 59 років, більшість з них - 211 (79,0%) були молодого і середнього віку. Із загальної кількості хворих 45 (16,9%) за родом діяльності належали до декретованої групи працівників (системи громадського харчування, дитячих дошкільних установ, харчової промисловості тощо).

Для встановлення діагнозу, оцінки ступеня тяжкості перебігу хвороби, наявності і характеру ускладнень, а також для діагностики наслідків шигельозу й уточнення характеру супутньої патології вивчали результати загальноприйнятих клінічних, бактеріологічних, серологічних, біохімічних та інструментальних методів дослідження.

Усі дослідники, які займаються проблемами шигельозів, великого значення для характеру результату захворювання надають преморбідному стану макроорганізму, особливо наявності чи відсутності хронічної патології шлунково-кишкового тракту (Гебеш В.В., 1982; Усыченко Е.М., Машилов В.П., 1991; Покровский В.И., Ющук Н.Д., 1994; Гебеш В.В., Сухов Ю.О., 1998; Андрейчин М.А., 2001; Shulman J.A., Schlossberg D., 1980; Brouwers J. R., 1992). Оцінювали преморбідний стан усіх обстежених пацієнтів за даними медичної документації (амбулаторні поліклінічні карти, виписки з історій хвороби, консультативні висновки), шляхом ретельного збору й аналізу анамнезу життя, за результатами спостереження й обстеження хворих безпосередньо в стаціонарі та в амбулаторних умовах після їхньої виписки. Для уточнення діагнозу за необхідності призначали додаткові обстеження і консультації фахівців. При цьому вперше виявлені деякі гострі і хронічні супутні захворювання: у 2 пацієнтів - поліпи прямої кишки, у 2 - новоутворення шлунково-кишкового тракту (в одного - шлунка, в іншого - кишечнику), в 1 - цукровий діабет, у 2 - хронічний пієлонефрит, у тому числі в 1 - з аномаліями розвитку сечовивідної системи тощо. В результаті обстеження преморбідний стан оцінено як задовільний у 109 (40,8%) хворих. Але, у багатьох пацієнтів (92 - 34,4% від загальної кількості) одночасно виявляли кілька хронічних захворювань: у 65 (24,3%) осіб - два, у 18 (6,7%) - три, у 5 (1,9%) - чотири, у 4 (1,5%) - п'ять.

Із 158 пацієнтів з обтяженим преморбідним тлом, у 102 (38,6% від загальної кількості хворих) відзначено хронічну патологію шлунково-кишкового тракту. Одне хронічне захворювання органів шлунково-кишкового тракту було у 53 (19,9%) пацієнтів, одночасно два - у 35 (13,4%), три - у 14 (5,3%). Серед хронічних захворювань органів шлунково-кишкового тракту найчастіше виявляли гастрит і гастродуоденіт - у 47 (28,5%) пацієнтів, дисбактеріоз кишечнику - у 26 (15,8%), коліт - у 18 (10,9%), холецистит - у 16 (9,7%) і геморой - у 15 (9,1%).

Безпосередні наслідки шигельозів визначали на момент закінчення основного курсу лікування (але не раніше 3-го дня після закінчення антибактеріальної терапії). Найближчі - через 1-3 місяці від початку хвороби, а віддалені - пізніше, ніж через 3 місяці. Діагностику наслідків шигельозів здійснювали за такими критеріями: 1. клінічними (зникнення основних симптомів захворювання; ремісія супутніх хронічних захворювань органів шлунково-кишкового тракту і відновлення функцій інших органів і систем до рівня, що передував захворюванню на шигельоз); 2. бактеріологічними (очищення макроорганізму від шигел, відсутність чи наявність дисбактеріозу кишечнику); 3. анатомічними (репарація слизової оболонки товстої кишки); 4. функціональними (відновлення порушених функцій органів і систем).

Соматотип пацієнтів основної і контрольної груп визначали за методикою В.П.Чтецова та співавторів (1978, 1979), яка використовує загальноприйняту термінологію. У чоловіків враховували 16 показників (професійних спортсменів у числі обстежених не було), за якими виділяли 10 соматотипів: астенічний, грудний, грудно-мускульний, мускульно-грудний, мускульний, мускульно-черевний, черевно-мускульний, черевний, еурисомний та невизначений. Основні типи конституції характеризувалися такими особливостями: астенічний - вкрай низькими ступенями розвитку м'язів, жиру і кісток; грудний - з низьким ступенем розвитку жиру і середнім - м'язів та кісток; мускульний - з могутнім розвитком м'язів і кісток при слабкому чи середньому розвитку жиру; черевний - з високим ступенем розвитку жиру при середньому чи слабкому розвитку м'язів і кісток; еурисомний - з максимальним розвитком м'язів, кісток і жиру; невизначений - зі слабким чи середнім розвитком кісток і м'язів при середній виразності жиру. Визначали й перехідні соматотипи, назви яких включали особливості двох відповідних основних: грудно-мускульний, мускульно-грудний, мускульно-черевний, черевно-мускульний, де більший чи менший ступінь вираженості того чи іншого основного типу відповідає черговості його згадування у назві перехідного соматотипу.

У жінок за тією ж методикою враховували лише 10 показників. Причому застосування додаткових вимірювальних ознак для визначення соматотипу у жінок не було необхідним. Автори методики під час визначення соматотипу у жінок враховували зріст, але не брали до уваги стан розвитку м'язів як недостатньо дискримінативний показник, що застосовується й в інших методиках (жінок, які професійно займаються спортом не було). За цими показниками виділяли 9 соматотипів: астенічний високорослий, астенічний низькорослий, стенопластичний, пікнічний, мезопластичний, субатлетичний, атлетичний, еурипластичний високорослий і еурипластичний низькорослий. На відміну від типологічної схеми у чоловіків, у наведеній класифікації проміжні типи позначені лише у двох випадках - при астенічному і еурипластичному соматотипах і розрізняються за зростом - до 161,0 см і понад 161,0 см, що відповідно приводить до поділу цих соматотипів на низько- і високорослий. Серед усіх перерахованих соматотипів максимальні значення маси тіла констатуються в еурипластичних типів, а велика маса тіла при найнижчому зрості відзначається у разі пікнічного варіанту. Найбільші обхватні розміри спостерігаються у представниць цих же соматотипів. Обхвати і діаметри, що характеризують розвиток кісток найменші у представниць астенічних і стенопластичного соматотипів.

Надалі всі виявлені параметри за нормативною таблицею, побудованою з дотриманням принципу розподілу кожної окремої ознаки за середнім квадратичним відхиленням, одержують бал відповідно до розвитку досліджуваної ознаки. Після цього за сумою отриманих балів, що характеризують розвиток тканини чи системи, обчислюють середній бал, який і є основою для відповідної оцінки соматотипу обстежуваного пацієнта.

Визначення соматотипу людини за В.П.Чтецовим та співавторами є досить широко застосовуваним методом - це модифікація методів Шелдона, Кнуссманна, Хит і Картера з використанням загальноприйнятої термінології. У порівнянні з цими методами застосування методу В.П.Чтецова та співавторів більш прийнятне, оскільки не потребує фотографування обстежуваної людини, використання будь-яких складних чи дорогих інструментів, проведення громіздких підрахунків, різко знижує ймовірність помилки у визначенні соматотипу завдяки відсутності описових ознак, трактування яких вимагає досвіду та спеціальної підготовки дослідника. Крім того, цей метод виділяє відносно невелику кількість соматотипів - 19 (10 - у чоловіків і 9 - у жінок), без надмірної мінімалізації їхньої кількості, що дозволяє успішно використовувати його під час дослідження залежності між соматотипом і фізіологічними чи патологічними станами (реакціями) людини, включаючи й інфекційну патологію.

За необхідності проводили математичну обробку одержаних даних на МК “Citizen SLD 7070”, а також на персональному комп'ютері IBM Pentium-300 за допомогою стандартного пакета прикладних програм з математичної обробки статистичних даних до Windows-98 та MS Office-97. Використовували критерії Стьюдента-Фішера (t) і Пірсона (метод х²), показники середньої арифметичної ряду (М), стандартної помилки середньої арифметичної (m).

Результати досліджень та їх обговорення. Для визначення етіології шигельозу використовували епідеміологічні, клінічні, бактеріологічні та серологічні методи дослідження. Із 267 спостережень етіологічний діагноз шигельозу підтверджений бактеріологічно у 256 (95,9%) хворих, в 11 (4,1%) - встановлений на підставі вірогідного наростання титру антитіл у сироватці крові, що визначали за допомогою реакції непрямої гемаглютинації. Гострий шигельоз Флекснера діагностовано у 101 (37,8%) пацієнта, гострий шигельоз Зонне - у 166 (62,2%).

Клінічний перебіг гострих шигельозів Флекснера і Зонне переважно був середнього ступеня тяжкості - у 63 (62,4%) і 87 (52,5%) хворих відповідно, рідше - легким - у 25 (24,7%) і 58 (34,9%), тяжким - у 9 (8,9%) і 9 (5,4%) і стертим - у 4 (4,0%) і 12 (7,2%). При аналізі отриманих даних відзначена тенденція до більш легкого перебігу шигельозу Зонне порівняно з шигельозом Флекснера, хоча вірогідною (р<0,05) виявилася лише різниця в тім, наскільки частіше виявляється стертий перебіг шигельозу.

Більш виражена залежність тяжкості перебігу гострого шигельозу від преморбідного тла хворого. Так, з необтяженим преморбідним тлом стертий перебіг відзначали у 14 (12,8%) хворих, тоді як з обтяженим - лише у 2 (1,3%), легкий - у 43 (39,5%) і 40 (25,3%) відповідно, середньої тяжкості - у 48 (44%) і 102 (64,5%), тяжкий - у 4 (3,7%) і 14 (8,3%). Це з високим ступенем вірогідності свідчить про несприятливий вплив обтяженого преморбідного тла на перебіг гострого шигельозу, причому найбільш виражено він впливав на ймовірність розвитку стертого (p<0,01) і тяжкого (p<0,05) перебігу хвороби, що частіше розвиваються у пацієнтів з необтяженим й обтяженим преморбідним тлом.

З віком зростає кількість тяжчих форм перебігу шигельозу, причому в осіб молодого (17-29 років) віку тяжких форм хвороби не відзначали, тоді як в осіб зрілого (45-59) віку вони становили 14,3% від кількості захворілих. Встановлено, що кількість хворих з однаковим ступенем тяжкості перебігу шигельозу при порівнянні хворих молодого і середнього віку відрізняється з високим ступенем вірогідності (р<0,05 і менше), тоді як при порівнянні груп хворих середнього і зрілого віку відзначається лише тенденція (р>0,05) до більш тяжкого перебігу хвороби у осіб старшого віку.

Крім загальноприйнятих методів обстеження, у чоловіків і жінок проведено визначення соматотипу, причому у випадках суттєвого зменшення маси тіла (3-5% і більше), тривалого перебігу хвороби до проведення вимірів і наявності значної кількості вимірюваних показників (3 і більше), величина яких, виражена в балах, була “граничною” для визначеного бала чи викликала сумніви через велику різницю порівняно з іншими величинами балів досліджуваної системи, визначення соматотипу здійснювали не безпосередньо після хвороби, а у найближчий чи віддалений періоди або двічі і при значущій різниці результатів дослідження, за основу брали повторні результати.

З усіх соматотипів у чоловіків, що захворіли на шигельоз (126 осіб), найчастіше діагностували невизначений (20,6%), грудний (16,7%), астенічний (15,1%) і грудно-мускульний (13,5%), а рідше еурисомний (0,8%), мускульно-грудний (4,8%) і черевний (4,8%) соматотипи.

У жінок, хворих на шигельоз (141 особа), розподіл за різними соматотипами був більш рівномірним (від 7,8 до 18,4%). Захворювання частіше розвивається у жінок з еурипластичним високорослим (18,4%), стенопластичним (17,0%) і еурипластичним низькорослим (16,4%) соматотипами, рідше - з астенічним низькорослим (4,3% ) і астенічним високорослим (6,4%).

Після визначення соматотипів серед хворих на гострі шигельози Зонне і Флекснера, неминуче виникає питання про коректність порівняння частоти певних соматотипів у хворих, якщо відсутні дані про частоту цих соматотипів в усій популяції. Оскільки знайти в інших роботах дані щодо частоти поширеності різних соматотипів в Україні за останні 30 років не вдалося, визначено соматотипи в осіб, які не мали в анамнезі випадків захворювання на гострі шигельози, методом випадкової вибірки з урахуванням статистичної вірогідності обраних груп пацієнтів. До контрольної групи ввійшли 220 осіб - 110 чоловіків і 110 жінок.

При проведенні порівняння відносної частоти розвитку захворювання на гострий шигельоз з частотою визначення цього конкретного соматотипу в чоловіків контрольної групи виявлено, що в деяких випадках частота визначеного соматотипу вірогідно (р<0,05) відрізнялася від частоти визначення такого самого соматотипу в контрольній групі. Так, частіше на гострі шигельози, порівняно з даними в контрольній групі, хворіли чоловіки з астенічним (15,1% і 7,3% відповідно), невизначеним (20,6 і 10,0%) і грудним (16,7 і 9,1%) соматотипами, рідше - з черевним (4,8 і 13,5%), черевно-мускульним (6,3 і 15,5%) і мускульно-черевним (10,3 і 18,2%) соматотипами. Це дозволяє припустити, що за інших рівних умов, ймовірність захворювання на гострий шигельоз у чоловіків з астенічним, невизначеним і грудним соматотипами вища, а у чоловіків з черевним, черевно-мускульним і мускульно-черевним соматотипами - нижча. У чоловіків з іншими соматотипами ймовірність розвитку хвороби приблизно відповідала ймовірності визначення певного соматотипу.

При проведенні аналогічного порівняння серед жінок виявлено, що частіше, порівняно з даними в контрольній групі, на гострі шигельози хворіли жінки зі стенопластичним (17,0 і 7,3% відповідно) і еурипластичним високорослим (18,4 і 10,0%) соматотипами, рідше - з пікнічним (10,6 і 20,0%) і атлетичним (7,8 і 14,5 %) соматотипами. Отже, за інших рівних умов, ймовірність захворювання на гострі шигельози у жінок зі стенопластичним та еурипластичним високорослим соматотипами вища, а у жінок з пікнічним й атлетичним - нижча, тоді як у жінок з іншими соматотипами частота виникнення хвороби корелювала з частотою визначення такого самого соматотипу.

На відміну від загальної частоти захворюваності на гострі шигельози, при якій були виявлені відмінності між різними соматотипами у чоловіків і жінок, залежності між різними соматотипами і частотою різних видів збудників (Sh. flexneri і Sh. sonnei) гострого шигельозу немає.

Для призначення раціональної етіотропної терапії вивчено чутливість виділених штамів Sh. flexneri і Sh. sonnei до різних антибактеріальних препаратів за класичними методами in vitro. Проведене дослідження виявило чутливість шигел до різних антибактеріальних препаратів на теперішній час: з досліджених препаратів, Sh. flexneri найбільш чутлива до ніфуроксазиду (94,6%), інтетриксу (83,0%), канаміцину (69,4%) і доксицикліну (64,3%), Sh. sonnei - до ніфуроксазиду (100,0%), інтетриксу (86,3%), доксицикліну (71,3%) і канаміцину (58,5%).

В термін до 1 місяця видужали лише 17,2% хворих. Серед несприятливих наслідків, що виникли у найближчий період найчастіше виявляли дисбактеріоз кишечнику (91,9%), загострення хронічних супутніх захворювань (49,4%) і бактеріовиділення (30,7%). У термін від 1 до 3 місяців видужали 72,2% реконвалесцентів, найбільш частими несприятливими наслідками були дисбактеріоз кишечнику (76,2%) і компенсовані постдизентерійні розлади функції органів і систем (21,3%). У віддалений період (понад 3 місяці) видужали 85,1% хворих, причому серед пацієнтів з необтяженим преморбідним тлом - 95,4%, з обтяженим - лише 77,9%. Компенсовані постдизентерійні розлади функції органів і систем у ці строки відзначали у 13,5% реконвалесцентів, а дисбактеріоз - у 26,5%, що вірогідно вище частоти реєстрації дисбактеріозу тими ж методами в контрольній групі в осіб, які не хворіли на шигельоз (11,7%, р<0,05).

З огляду на особливе значення хронічної патології шлунково-кишкового тракту для розвитку будь-якої ГКІ, порівнювали наслідки гострого шигельозу в осіб з необтяженим та з обтяженим преморбідним тлом за умови обов'язкової наявності хронічної патології шлунково-кишкового тракту (102 хворих). Виявлено ще більші, ніж у загальній групі осіб з обтяженим преморбідним тлом, розбіжності наслідків гострого шигельозу в усі періоди спостереження реконвалесцентів цієї хвороби. Так, при кількості видужавших у термін до 1 місяця в групі хворих з необтяженим преморбідним тлом у 31,2%, відмінність групи хворих з хронічною патологією шлунково-кишкового тракту (4,9%) дуже велика (р<0,01) і вірогідна (р<0,05) стосовно загальної групи хворих з обтяженим преморбідним тлом (7,6%). Несприятливі найближчі і віддалені наслідки гострого шигельозу відзначали у 10,1 і 4,6% хворих з необтяженим і у 63,7 і 29,4% - з обтяженим преморбідним тлом, причому статистичний аналіз відмінностей цих груп також високо достовірний (р<0,01).

Значною є відмінність відносної кількості хворих з несприятливими наслідками гострого шигельозу між загальною групою осіб з обтяженим преморбідним тлом і особами з хронічною патологією шлунково-кишкового тракту в термін від 1 до 3 місяців і понад 3 місяці: 39,9 і 63,7 та 22,1 і 29,4% відповідно. Отже, можна зробити висновок про значний негативний вплив на результат гострого шигельозу ще одного чинника - обтяженого преморбідного тла, особливо хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту.

Вплив соматотипу хворих на наслідки гострого шигельозу. Із 126 обстежених чоловіків, які перехворіли на гострий шигельоз, видужали протягом 1 місяця від початку хвороби лише 19 (15,6%) пацієнтів, однак повне видужання в цей термін істотно залежало від їх соматотипу. Для спрощення порівняння і деякого підвищення його точності, перехідні соматотипи було зведено у відповідну основну групу: грудно-мускульний об'єднано з грудним, мускульно-грудний і мускульно-черевний - з мускульним, а черевно-мускульний - з черевним. Виявлено найбільшу ймовірність видужання як безпосереднього результату шигельозу у пацієнтів з черевними соматотипами - 26,7%, а найменшу - з астенічним (5,3%) і невизначеним (7,7%), тоді як показники частоти видужання в ці терміни в осіб з грудними (18,4%) і мускульними (17,9%) соматотипами були незначно вищими за середні показники (15,6%).

Вірогідність відмінності частоти видужання між цими групами і між якою-небудь групою і середнім показником обчислювали за допомогою методу х² (Пірсона) з застосуванням спеціальних оцінних таблиць, розрахованих J.S.Pierre et al. (1985), а також за допомогою стандартної обчислювальної програми на комп'ютері. Виявлені достовірні розбіжності між частотою видужання протягом 1 місяця пацієнтів з черевними соматотипами і пацієнтів з астенічним (р<0,01) і невизначеним (р<0,05) соматотипами, а також вірогідно (р<0,05) більш низька ймовірність видужання в цей термін пацієнтів з астенічним соматотипом порівняно із середнім показником у всіх чоловіків - реконвалесцентів гострих шигельозів.

У термін від 1 до 3 місяців видужали 57,7-93,3% чоловіків, які перехворіли на гострий шигельоз (в середньому - 74,6%). Причому, найвищим цій показник виявився у пацієнтів з черевними соматотипами (93,3%), а найбільш низьким - з невизначеним (57,7%). У той же час він був незначно вищим за середнє значення у пацієнтів з м'язовими (82,1%) і грудними (78,9%) соматотипами, а небагато нижче - з астенічним (63,2%). Однак за частотою видужання у цій термін навіть між черевними і невизначеним соматотипами статистично достовірних відмінностей не виявлено.

У терміни понад 3 місяці від початку захворювання видужали 76,9-93,3% чоловіків (в середньому - 87,3%). Найвищий відсоток осіб, що видужали, як і в більш короткі строки, серед чоловіків з черевними соматотипами (93,3%), а найнижчий - з невизначеним (76,9%). У чоловіків з астенічним соматотипом (84,2%) він дещо нижчий, з м'язовими (89,3%) і грудними (92,2%) соматотипами - вищий за середній показник, хоча статистично достовірної відмінності показників усіх цих груп не знайдено.

Імовірність різних несприятливих наслідків гострих шигельозів у чоловіків дуже висока і становить від 73,3 до 94,7% (в середньому - 84,9%) у термін до 1 місяця, від 6,7 до 42,3% (в середньому -25,4%) - від 1 до 3 місяців та від 6,7 до 23,1% (в середньому - 12,7%) - понад 3 місяці.

У термін до 1 місяця достовірних розбіжностей між групами пацієнтів з різними соматотипами та середнім показником (84,9%) немає (р>0,05). Однак імовірність розвитку несприятливих наслідків захворювання вища у чоловіків з астенічним (94,7%) і невизначеним (92,3%) соматотипами, дещо нижча середнього - у чоловіків з грудними (81,6%) і м'язовими (82,1%) соматотипами, а найнижча - з черевним (73,3%).

У термін від 1 до 3 місяців розбіжності частоти виникнення несприятливих наслідків гострих шигельозів значно зростають. Так, у чоловіків з невизначеним (42,3%) і астенічним (36,8%) соматотипами вони найбільш виражені, тоді як у чоловіків з грудними (21,1%), м'язовими (17,8%) і, особливо, черевними (6,7%) соматотипами імовірність виникнення несприятливих наслідків нижче середнього показника (25,4%). У цей термін статистично вірогідно відрізняється частота виникнення несприятливих наслідків між групами з різними соматотипами: черевними і невизначеним - р<0,01, черевними і астенічним - р<0,05, а також черевними щодо середнього показника частоти несприятливих наслідків (р<0,05).

У терміни понад 3 місяці найменше несприятливих віддалених наслідків гострого шигельозу виникає у чоловіків з черевними (6,7%) і грудними (7,9%) соматотипами (табл. 1). Рідше за середний показник (12,7%) несприятливі наслідки в ці терміни виникають у чоловіків із м'язовими (10,7%) соматотипами, частіше - з астенічним (15,8%). У той же час найвищий показник імовірності розвитку несприятливих наслідків хвороби знову спостерігався у чоловіків з невизначеним соматотипом (23,1%), вірогідно (р<0,05) відрізняючись, як і показник черевних соматотипів, від середнього значення (12,7%), вірогідною була і його відмінність від показника черевних соматотипів.

Таблиця 1

Віддалені наслідки гострих шигельозів у чоловіків з різними соматотипами

Із 141 обстеженої пацієнтки, які хворіли на гострий шигельоз, видужали в термін до 1 місяця від початку захворювання лише 27 (19,1%). Однак, як і у чоловіків, існує залежність імовірності видужання чи розвитку несприятливих наслідків хвороби від соматотипу. Найбільша ймовірність видужання у цей термін при гострому шигельозі мали пацієнтки з субатлетичним (33,3%), атлетичним (27,3%) і мезопластичним (25,0%) соматотипами, а найменшу - зі стенопластичним (8,3%) та астенічним високорослим (11,1%). У пацієнток з іншими соматотипами цей показник становив від 16,7 до 20,0% (в середньому - 19,1%). Ступінь вірогідності за всіма цими порівнюваними групами був недостатньо високим (р>0,05), однак при порівнянні частоти видужання як безпосереднього результату гострого шигельозу в групі пацієнток зі стенопластичним соматотипом з групами із субатлетичним і атлетичним соматотипами - р<0,1 (р=5,6% і р=6,8% відповідно). Тобто частота видужання в ці терміни пацієнток зі стенопластичним соматотипом значно нижча у порівнянні з такою у тих, хто має субатлетичний чи атлетичний соматичні типи.

У термін від 1 до 3 місяців видужали 99 (70,2%) пацієнток з гострим шигельозом. Найбільшою ймовірність видужання була у жінок із субатлетичним (86,7%) і атлетичним (81,8%) соматотипами, а найменша - зі стенопластичним (54,2%) і астенічним високорослим (55,6%), тоді як у пацієнток з іншими соматотипами - від 66,7 до 75,0% (в середньому - 70,2%).

У терміни понад 3 місяці від початку захворювання видужали 66,7-100,0% пацієнток, з гострим шигельозом (в середньому - 83,0%). Найбільша кількість хворих, що одужали, як і в коротші терміни, серед жінок із субатлетичним (100,0%) і атлетичним (90,9%) соматотипами, а найменша - зі стенопластичним (66,7%), причому меншими порівняно із середнім показником, окрім стенопластичного, були також показники в групах реконвалесцентів гострого шигельозу з астенічним високорослим (77,8%) і пікнічним (80,0%) соматичними типами (табл. 2).

Імовірність різних несприятливих наслідків гострих шигельозів у жінок, також як і у чоловіків, висока і становить у строки до 1 місяця від 66,7 до 91,7% (в середньому - 80,9%), від 1 до 3 місяців - від 13,3 до 45,8% (в середньому - 29,8%) і

понад 3 місяці - від 0,0 до 33,3% (в середньому - 17,0%).

Таблиця 2

Віддалені наслідки гострих шигельозів у жінок з різними соматотипами

У строки до 1 місяця достовірної розбіжності між групами пацієнток з різними соматотипами та із середнім показником частоти несприятливих наслідків немає (р>0,05). Однак імовірність розвитку несприятливих наслідків хвороби більш висока у жінок зі стенопластичним (91,7%) і астенічним високорослим (88,9%) соматотипами, а найнижча - із субатлетичним (66,7%), у пацієнток з іншими соматотипами - від 72,7 до 83,3% (в середньому - 80,9%).

У строки від 1 до 3 місяців найчастіше несприятливі наслідки гострого шигельозу відзначали у жінок зі стенопластичним (45,8%) і астенічним високорослим (44,4%) соматотипами, рідше - із субатлетичним (13,3%) і атлетичним (18,2%), становлячи в інших від 25,0 до 33,3% (в середньому - 29,8%). За даними аналізу частоти найближчих несприятливих наслідків різниця показників у разі стенопластичного (45,8%) і субатлетичного (13,3%) соматотипів, що є максимальною, стає не тільки більш вираженою, а й статистично достовірною (р<0,05). Вірогідна (р<0,05) й відмінність у групі зі стенопластичним соматотипом (45,8%) у порівнянні з показником у пацієнток з атлетичним (18,2%) соматотипом, а вірогідність відмінності між групами із субатлетичним (13,3%) і астенічним високорослим соматотипом (44,4%) теж досить велика (0,05<р<0,1).

Несприятливі віддалені наслідки гострого шигельозу найчастіше відзначали у жінок із стенопластичним (33,3%), рідше - із субатлетичним соматотипом (0,0%), що відбиває загальну тенденцію їхнього зіставлення у різні строки спостереження. Частіше, ніж у середньому (17,0%), несприятливі віддалені наслідки виникали у жінок з астенічним високорослим (22,2%) і пікнічним (20,0%) соматотипами, рідше - з атлетичним (9,1%), еурипластичними низько- (13,1%) і високорослими (15,4%), мезопластичним (16,7%) і астенічним низькорослим (16,7%) соматичними типами. Статистична вірогідність відмінності результатів у групі із субатлетичним соматотипом і стенопластичним була високою (р<0,01), достовірна вона і з показником у групі з астенічним високорослим соматотипом (р<0,05), а з пікнічним - 0,05р0,1.

Отже, встановлено залежність між соматотипом людини й імовірністю розвитку гострих шигельозів. Серед чоловіків, у порівнянні з частотою визначення певного соматотипу, частіше захворювання розвивалося в осіб з астенічним, невизначеним і грудним соматотипами, а рідше - з черевним, черевно-мускульним і мускульно-черевним. Серед жінок порівняно з частотою визначення конкретного соматотипу в популяції, на гострі шигельози частіше хворіли пацієнтки зі стенопластичним та еурипластичним високорослим соматотипами, а рідше - з пікнічним і атлетичним. Тобто є підстави стверджувати про вплив соматотипів людей на епідемічний процес і вважати астенічний, невизначений і грудний соматотипи у чоловіків, а також стенопластичний та еурипластичний високорослий - у жінок, факторами ризику для виникнення гострих шигельозів.

Уперше доведено залежність імовірності розвитку сприятливого чи несприятливого безпосереднього, найближчого чи віддаленого наслідку гострих шигельозів від соматотипу людини. Виявлено, що ймовірність розвитку несприятливих наслідків шигельозів вірогідно більш висока у чоловіків з невизначеним та астенічним соматотипами, а найнижча - з черевними соматотипами, у жінок - зі стенопластичним та астенічним високорослим і субатлетичним соматотипами відповідно.

Вплив застосування різних антибактеріальних препаратів на перебіг і наслідки гострого шигельозу. Проведено спостереження й аналіз впливу застосування різних етіотропних препаратів на перебіг і наслідки гострих шигельозів. До контрольної групи ввійшов 31 хворий, який одержував левоміцетин по 0,5 г 4 рази на добу, оскільки цей препарат, на жаль, нерідко використовується у лікуванні гострих шигельозів та інших ГКІ у практичній охороні здоров'я. Порівняно результати етіотропної терапії, проведеної з приводу гострих шигельозів з застосуванням антибактеріальних препаратів ніфуроксазиду та інтетриксу (відповідно 2 групи по 31 хворому). Ніфуроксазид призначали по 0,2 г 4 рази на добу протягом 5 днів, інтетрикс - по 2 капсули 3 рази на добу також упродовж 5 днів.

Усі групи були відібрані з урахуванням порівнянності за основними факторами, що можуть впливати на перебіг гострого шигельозу і результат лікування (стать та вік хворих, етіологія шигельозу, ступінь тяжкості перебігу захворювання, преморбідне тло) з використанням методу збалансованої блокової рандомізації. Крім етіотропних препаратів, усім пацієнтам проводили адекватну патогенетичну та симптоматичну терапію, а за необхідності - лікування супутньої патології.

Аналіз результатів лікування хворих, які одержували ніфуроксазид та інтетрикс, свідчить про скорочення термінів зникнення основних клінічних проявів гострого шигельозу порівняно з такими у тих, хто як етіотропний препарат одержували левоміцетин - контрольна група (див. табл.3). Так, при лікуванні ніфуроксазидом тривалість симптомів інтоксикації (загальної слабості, головного болю, зниження апетиту та інші) становила 2,88±0,63 дня, а інтетриксом - 3,07±0,78 дня порівняно з 4,76±0,71 дня у контрольній групі (р<0,05 і р>0,05 відповідно). З тим же ступенем вірогідності скоротилася тривалість існування іншого прояву гострого шигельозу - лихоманки (1,04±0,30, 1,19±0,27 і 1,93±0,32 дня відповідно). Значно скоротилася тривалість періоду підвищення температури тіла хворих: 2,02±0,28 дня під час лікуванні ніфуроксазидом і 2,16±0,34 дня - інтетриксом (3,48±0,52 дня при використанні левоміцетину; р<0,05 в обох випадках). Статистично вірогідно (р<0,05) зменшилася тривалість нудоти і блювання: 1,29±0,62, 1,26±0,58 і 3,35±0,77 дня відповідно. Скоротилися й строки прояву іншого частого симптому шигельозів - болю в животі: до 2,67±0,70 дня під впливом ніфуроксазиду (р>0,05) і до 2,81±0,83 дня - інтетриксу (р>0,05) порівняно з такими в контрольній групі (4,42±0,82 дня). Спазм кишечнику також вдалося усунути значно швидше (р<0,05 для обох груп порівняння), ніж в контрольний групі: за 4,33±0,86 дня під час лікування ніфуроксазидом і за 4,98±0,72 дня - інтетриксом (7,64±1,14 дня - у контрольній групі). Відзначено і високу ефективність досліджуваних препаратів щодо скорочення термінів прояву хибних, малопродуктивних і хворобливих позивів на дефекацію - тенезмів: якщо в контрольній групі вони турбували хворих на гострий шигельоз протягом 4,16±0,46 дня, то у групі лікування ніфуроксазидом - лише 2,25±0,55 дня (р<0,01), інтетриксом - 2,40±0,49 дня (р<0,01). Порівняно з контрольною групою знизилася тривалість діареї: з 5,77±0,88 - до 2,68±0,47 дня (р<0,01) у пацієнтів, яких лікували ніфуроксазидом і 3,93±0,31 дня (р<0,05) - інтетриксом.

Таблиця 3

Ефективність застосування етіотропних препаратів

у комплексному лікуванні хворих на гострі шигельози

Отже, у період лікування ніфуроксазидом та інтетриксом у хворих на гострі шигельози швидше зникали загальна слабість, головний біль, лихоманка, підвищення температури тіла та інші ознаки інтоксикації, а також диспепсичні явища, спазм кишечнику, біль у животі та тенезми, ніж під час лікуванні левоміцетином.

Визнаючи важливість максимально швидкого зникнення симптомів хвороби (прогностичний, економічний, психологічний та інші аспекти), не можна не звертати особливої уваги на частоту та швидкість видужання та його залежно від застосування методики терапії як на головну мету лікування пацієнтів. Аналізуючи частоту розвитку різних безпосередніх наслідків гострого шигельозу залежно від застосовуваних антибактеріальних препаратів привертає увагу більш часте видужання в термін до 1 місяця хворих, у яких під час етіотропної терапії застосовували ніфуроксазид (29,0%) та інтетрикс (19,4%) порівняно з пацієнтами контрольної групи, яких лікували левоміцетином (6,5%), а також порівняно із середнім показником серед усіх хворих (17,2%, n=267). Причому статистична вірогідність розбіжностей результатів лікування ніфуроксазидом і левоміцетином висока (р<0,05), а у порівнянні із середнім показником (17,2%) - спостерігається тенденція до вірогідності (0,05<р<0,1).

Проаналізовано залежність найближчих наслідків гострого шигельозу від застосування різних антибактеріальних препаратів. Виявлено, що більш часто видужували пацієнти, які одержували ніфуроксазид та інтетрикс, у порівнянні з контрольною групою: 83,9, 77,4 і 64,5% відповідно (в середньому - 72,2%). Як наслідок несприятливі результати гострого шигельозу в терміни від 1 до 3 місяців порівняно з контрольною групою (38,7%) розвивалися рідше у хворих, яких пролікували ніфуроксазидом (16,1%; p<0,05) та інтетриксом (22,6%; p>0,05), що менше і середнього показника (27,8%; n=267).

У терміни понад 3 місяці від початку хвороби (віддалені наслідки хвороби), розбіжності ефективності лікування хворих на гострі шигельози ще більш виражені. Несприятливі наслідки відзначено у 7 (22,6%) пацієнтів контрольної групи, лише в 1 (3,2%) хворого, якого лікували ніфуроксазидом і у 2 (6,5%) - інтетриксом, причому статистична вірогідність розбіжностей дуже висока (р<0,01 і р<0,05 відповідно), будучи значною (р<0,05 і 0,05<р<0,1 відповідно) у порівнянні із середнім показником (14,9%; n=267).

Одним з найістотніших і прогностично важливих показників ефективності лікування хворих на гострі шигельози є елімінація збудників. Отримані дані свідчать про порівняно високу частоту повторного виділення гомологічних штамів шигел після лікування левоміцетином - у 8 (25,8%) пацієнтів. У групі пацієнтів, яких лікували ніфуроксазидом, повторне бактеріовиділення зареєстровано лише в 1 (3,2%), інтетриксом - у 3 (9,7%) реконвалесцентів, що з високим ступенем вірогідності відрізняється від результатів контрольної групи (р0,01 і р0,05 відповідно). Крім того, ймовірність повторного бактеріовиділення в досліджуваних групах з тим же ступенем вірогідності нижче середніх показників (30,7%, при n=267) в усіх обстежених хворих (табл. 4.).

антибактеріальний шигельоз лікування етіотропний

Таблиця 4

Частота повторного виділення гомологічних штамів шигел

після курсу лікування залежно від препаратів, що застосовувалися

Примітка: * - при порівнянні з усіма реконвалесцентами (п=267 - 30,7%) - p<0,01.

** - при порівнянні з усіма реконвалесцентами (п=267 - 30,7%) - p<0,05.

При виявленні повторного бактеріовиділення усім хворим проводили комплексну терапію, ефективність якої оцінювали за загальноприйнятими критеріями.

Інший істотний показник ефективності лікування - стан мікрофлори кишечнику, що впливає на процеси порожнинного і пристінкового травлення, моторику та інші функції кишечнику, а, отже впливає на стан організму людини в цілому (Трапезов Е.В. и соавт., 1992; Воробьев А.А., Бондаренко В.М., 1997; Парфенов А.И. и соавт., 1998; Щербаков П.Л. и соавт., 1998; Vince H.J. et al., 1990; Seydel K.B. et al., 1997). Як відзначають багато авторів, у ранні терміни реконвалесценції гострих шигельозів та інших ГКІ дисбактеріоз кишечнику розвивається в 62,8-96,4% випадків (Гебеш В.В., 1982; Полоцкий В.Ю., 1989; Лучшев В.И. и соавт., 1996; Brownlee H.J., 1990; Silletti R.P., 1996), що співпадає з одержаними нами результатами: у 91,9 і 76,2 % реконвалесцентів гострих шигельозів у терміни до 1 місяця і від 1 до 3 місяців відповідно. Тому особливої уваги приділяли дослідженню калу на дисбактеріоз при порівнянні результатів, отриманих у досліджуваних і у контрольній групі при визначенні віддалених наслідків шигельозу. Отримані дані свідчать про те, що дисбактеріоз кишечнику дуже рідко розвивається після лікування ніфуроксазидом (р<0,05) та інтетриксом (р<0,05) порівняно з левоміцетином, а також із середнім показником серед всіх обстежених реконвалесцентів (6,3; 10,5; 41,2 і 26,5% відповідно). Крім того, слід визначити велику (майже в 3,5 разу) різницю частоти розвитку дисбактеріозу кишечнику після лікування левоміцетином (41,2%) порівняно з такою в осіб, які не мали в анамнезі ГКІ (11,8%; n=38), що, з огляду на показники досліджуваних груп (6,3 і 10,5%) і середній (26,5%), дозволяє говорити про частий розвиток медикаментозного дисбактеріозу кишечнику після прийому цього антибіотика.