Коморбідні психічні розлади у літніх пацієнтів загальної медичної (кардіологічної) практики

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Одним із найбільших досягнень ХХ століття є збільшення середньої тривалості життя людини. Демографічні процеси, що відбуваються в сучасному світі, характеризуються збільшенням кількості осіб літнього та старечого віку. За даними ВООЗ, у 2000 р. питома вага населення віком 60 років і більше досягла 15-16% (ВООЗ, 2001). В Україні кількість людей більше 60 років становить 18,9 % населення (Безруков В.В., 1994). Це стало можливим завдяки багатьом соціально-економічним факторам, в т.ч. успіхам медицини, що дозволили понизити смертність від багатьох соматичних захворювань та уповільнити темпи їхньої хроніфікації. Одночасно збільшилось число захворювань старості, включно і на психічні розлади (ВООЗ, 1997, 2001), а геронтопсихіатрія стала одним із провідних напрямків розвитку психіатрії в новому столітті. За даними багатьох авторів останнім часом у осіб літнього віку відмічається стійке зростання пограничних психічних розладів на тлі різної соматичної патології (О.К. Напрєєнко, 1996; P.A. Shapiro et al., 1997; А.Б. Смулевич и др., 1997, 1998, 2001; О.Б. Благовидова и др., 1998, 2000; А.П. Чуприков, Г.Я. Пилягина, 1998; В.С. Битенский и др., 1999; Н.А. Корнетов, 1999; G.E. Simon et al., 1999; О.І. Сердюк, Б.В. Михайлов, 2000; Н.А. Марута, 2001; І.Й. Влох та ін., 2001; В.Д. Мишиев, 2001; О.К. Напрєєнко, О.З. Голубков, 2001; В.А. Абрамов, А.Ю. Васильева, 2003; С.Е. Казакова, 2003; Б.В. Михайлов и др., 2003; В.Я. Пишель, М.Ю. Полывяная, 2003; В.С. Подкорытов, 2003). Таке поєднання створює певні діагностичні та терапевтичні складності для лікарів-інтерністів, які зорієнтовані на природно-наукову модель медицини і схильні психологізувати причини виникнення психічних розладів. У 1966 р. C.A.H. Watts запропонував термін “феномен айсберга”, згідно з яким серед усіх потенціальних пацієнтів тільки незначний відсоток звертається за медичною допомогою та спостерігається у лікарів загальної практики, і лише одиниці - “верхівка айсберга” - консультуються у фахівців.

Вагомі міжнародні дослідження, проведені в 14 медичних установах у 12 країнах показали, що психічні розлади широко представлені у пацієнтів первинної медичної мережі (T.B. Ustin, N. Sartorius, 1995). Так, поширеність депресивних розладів серед пацієнтів, які страждають на соматичні захворювання, складає 22-33% стаціонарних хворих, причому у геріатричних пацієнтів це становить 33% (W. Katon, M.D. Sallivan, 1990). За даними P.J. Clаyton et al. (1991), до 30% пацієнтів з депресивними розладами мають симптоми тривожних розладів або страждають від панічних приступів. Наявність коморбідності психічних розладів створює додаткові труднощі для діагностики та терапевтичної тактики соматичних хворих літнього віку із психічними розладами. Діагностика таких розладів та їхня корекція недостатні через незначне число звертань хворих у психоневрологічну службу, а також через труднощі розпізнавання психічної патології лікарями загальної медичної практики. Психічні розлади впливають на перебіг соматичного захворювання, обтяжують його перебіг та погіршують прогноз. Отже, назріла нагальна потреба вивчення поширеності та структури психічних розладів, що зустрічаються в загальній медичній практиці, для покращання діагностики та лікування таких форм психічної патології, а також удосконалення форм організації психіатричної допомоги цієї групі літніх пацієнтів.

Таким чином, актуальність дослідження обумовлено високим рівнем непсихотичних психічних розладів у пацієнтів літнього і старечого віку загальної медичної практики, низьким рівнем діагностики даної патології та відсутністю адекватної лікувальної допомоги. Стан проблеми потребує розробки алгоритмів діагностики, лікувальної тактики при таких розладах, профілактичних та організаційних заходів, а також створення навчальних програм з даних питань для лікарів загальної медичної практики.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження - на підставі вивчення поширеності і структури коморбідних психічних розладів у літніх пацієнтів загальної медичної практики (кардіологічного профілю) розробити критерії діагностики таких розладів для удосконалення організації психіатричної допомоги даній категорії пацієнтів.

Відповідно до мети роботи було поставлено наступні задачі:

1. Дослідити поширеність коморбідних психічних розладів у пацієнтів літнього і старечого віку в загальній медичній (кардіологічній) практиці.

2. Дослідити клінічні форми коморбідної психічної патології в літніх пацієнтів кардіологічного профілю.

3. Дослідити структуру коморбідних психічних розладів в літніх пацієнтів у залежності від статі хворого.

4. Виявити фактори, що сприяють виникненню коморбідних психічних розладів у даної категорії хворих.

5. Оцінити адекватність використання скринінгових клінічних опитувальників для діагностики коморбідних психічних розладів у літніх пацієнтів загальної медичної (кардіологічної) практики.

6. Провести катамнестичне дослідження депресивних розладів і порівняльне вивчення різних лікувальних тактик у літніх пацієнтів кардіологічного профілю з депресивними розладами.

7. Дослідити частоту і структуру когнітивних порушень у літніх пацієнтів кардіологічного профілю.

8. Розробити алгоритм діагностики та терапевтичної стратегії коморбідних психічних розладів у літніх пацієнтів загальної медичної (кардіологічної) практики.

9. Розробити рекомендації з організації психіатричної допомоги літнім пацієнтам загальної медичної практики з коморбідними психічними розладами.

1. Матеріал та методи досліджень

В основу роботи покладено результати клініко-психопатологічного дослідження літніх пацієнтів, які перебували на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні інституту геронтології АМН України впродовж
1999-2002 рр. У дослідженні використовували психологічні і клінічні тести та опитувальникі для об'єктивізації різних психічних параметрів. Процес обстеження літніх пацієнтів здійснювали в два етапи. На першому етапі усіх пацієнтів, які відповідали критеріям відбору, піддавали скринінговому дослідженню з застосуванням шкали оцінки функціональної повсякденної життєдіяльності (Katz S., Akrom C.A., 1976), геріатричної шкали депресії GDS (J.A. Yesavage et al., 1983), госпітальної шкали тривоги і депресії HADS (A.S. Zigmond, R.P. Snaith, 1983), тесту малювання годинника CDT (T. Sunderland et al., 1989), міні-шкали психічного стану ММSЕ (M.F. Folstein et al., 1975). На другому етапі осіб з виявленими психічними розладами обстежували клініко-психопатологічним методом для оцінки глибини виразності цих розладів із застосуванням наступних опитувальників: шкали реактивної та особистісної тривожності Ч.Д. Спілбергера і Ю.Л. Ханіна (1978), шкали депресії Бека BDI (A.T. Beck, 1961), для визначення типу деменції - ішемічної шкали В. Хачинського (1974), Торонтської алексітимічної шкали TAS (G.J. Taylor et al., 1985), шкали діагностики самооцінки психічних станів Г. Айзенка (1976). Перед випискою (через 3 тижні) групу літніх пацієнтів з депресивними розладами та деменцією обстежували повторно за допомогою скринінговых методик (GDS, HADS, MMSE). Групу хворих із депресивними розладами обстежували катамнестично при повторному надходженні скринінговими методиками (GDS, HADS). В усіх групах вивчено соціально-демографічні показники, сприятливі фактори виникнення психічних розладів у літніх пацієнтів кардіологічного профілю.

Отримані дані оброблено статистично за допомогою комп'ютерних програм Microsoft Excel та STATISTICA (StatSoft) для Windows 98 із застосуванням методів кореляційного аналізу, критеріїв Стьюдента та хі-квадрат, точного критерію Фішера з поправкою Йетса для малих вибірок.

2. Аналіз отриманих результатів

Проведено обстеження 302 пацієнтів із хронічними серцево-судинними захворюваннями віком від 60 до 91 року. Із них 197 (65,2%) жінок і 105 (34,8%) чоловіків. Середній вік пацієнтів складав 71,35±7,13 років. Відмічено відносне превалювання чоловіків віком 70-79 років, а жінок відповідно у групах 60-69 і більше 80 років.

Усі обстежені пацієнти мали ознаки ішемічної хвороби серця (ІХС) та гіпертонічної хвороби (ГХ). ІХС була представлена стабільною стенокардією напруження різних функціональних класів; ГХ - кардіологічним варіантом I-III стадії. За провідним кардіологічним діагнозом літні пацієнти підрозділялися на хворих на ІХС - 203 (76,2%) чол. та хворих на ГХ - 99 (32,8%) чол. Групу з ГХ було представлено головним чином хворими віком 60-69 років, а пацієнти з ІХС - більш старшої вікової групи (70-79 років). 23,9% хворих перенесли в минулому (більше 1 року) інфаркт міокарда. У 36,8% хворих були виражені порушення ритму серця (пароксизми фібриляції передсердь з частотою більше 1 пар./міс., шлуночкові екстрасистолії III-ІУ кл. за Lown).

Групу порівняння складали 55 літніх пацієнтів без актуальної психопатологічної симптоматики. За статтю, віком, соціальними факторами (родинним станом, освітнім рівнем, умовами проживання та рівнем доходу), соматичним станом достовірних розбіжностей з основною групою не виявлено. Число пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда, у групі порівняння було достовірно менше (р<0,05).

У ході психопатологічного обстеження з застосуванням скринінгових методик депресивні розлади було виявлено у 97 чол., що складає 32,1% усіх обстежених пацієнтів. Виявлена частота депресивних розладів у жінок у 2,9 рази більше, ніж у чоловіків. Більшість пацієнтів із депресивними розладами випадає на вікову групу 70-79 років. Кількість жінок у групі з депресивними розладами була достовірно більше, ніж у групі порівняння (р<0,05). Достовірних розбіжностей за спадкоємною обтяженістю на серцево-судинні захворювання між двома групами літніх пацієнтів не виявлено. Спадкоємна обтяженість на психічні захворювання вірогідно превалювала в групі хворих із депресивними розладами (р<0,05). Серед літніх пацієнтів із депресивними розладами було більше, ніж у групі порівняння, самотніх, з низьким рівнем доходу (розбіжності не достовірні), з порушеннями функціональної повсякденної життєдіяльності (р<0,05).

Клінічний діагноз депресивного розладу встановлювався згідно з дослідницькими діагностичними критеріями депресивного епізоду класифікації психічних і поведінкових розладів МКХ-10. Клінічні діагнози відповідали рубрикам: F06.3 - Органічні (афективні) розлади настрою (60,8%); F43.2 - Адаптаційні розлади (пролонгована депресивна реакція) (15,5%); F34 - дистимічні розлади (23,7%).

Виникненню органічного депресивного розладу в літніх пацієнтів передував досить тривалий період неспецифічних скарг (етап передхворобливого стану) таких, як підвищена стомлюваність, дратівливість, емоційна лабільність, нестриманість тощо. Виникнення власне депресивних проявів пов'язувалося з перевтомою, неприємностями, зміною місця проживання, погіршенням соматичного стану.

У хворих із органічними розладами настрою практично не виявлялася вітальна туга, на перший план виступали тривога, страх та астенічні прояви. Продуктивної психопатологічної симптоматики (галюцинацій, оформлених маячних розладів) у літніх пацієнтів із кардіологічною патологією не виявлялося. Ідеї самозвинувачування та самоприниження були відсутні, замінюючись на гіпопаранойяльні ідеї, ідеї власної неповноцінності, нікчемності, непотрібності. Досить часто мали місце іпохондричні висловлення. Особливістю мислення даних хворих було уповільнення його темпу, докладність з тенденцією до в'язкості та торпідности. Частими ознаками депресії були дратівливість, емоційна лабільність, слабодухість і схильність до дисфоричних реакцій. Вірогідність діагнозу органічного афективного розладу підтверджувалася результатами лікування основного захворювання. На тлі терапії серцево-судинними препаратами відмічалася позитивна динаміка психічного стану літніх пацієнтів. У хворих з органічними афективними розладами частіше, ніж при інших формах, виявлялися інтелектуально-мнестичні порушення. Майже дві третини пацієнтів мали легкі та виражені когнітивні порушення, інтелектуально-мнестичне зниження, що досягало ступеня деменції (23 бали і менше за шкалою MMSE), виявлено у 16,5% із них. Психічний стан у значущої частини хворих коливався упродовж дня. У частини пацієнтів відмічалося вечірнє “миготіння судинної симптоматики” з виникненням дезорієнтації в окремих пацієнтів. Практично в усіх літніх хворих була повна критика до свого стану, хоча велика частина пацієнтів не пов'язувала свого стану з психічним розладом, “психологізувала” причини його виникнення.

Другу групу депресивних станів, виявлених у літніх кардіологічних пацієнтів, складали психогенні депресії. Вони виникали у відповідь на важку суб'єктивно значущу психотравму. У літніх пацієнтів кардіологічного профілю адаптаційні розлади мали вигляд пролонгованої депресивної реакції. За синдромальною структурою спостерігалися астено-депресивні та тривожно-депресивні стани. У преморбідному складі особистості найчастішими були тривожні та ананкастні риси з затяжними емоційними реакціями на неприємності (80%).

У клінічній картині переважали розбитість, постійна фізична втома, труднощі концентрації уваги і швидкого прийняття рішення, дратівливість, гіперестезія, різноманіття скарг на вегетативні розлади та тілесні відчуття, тривожні побоювання не стільки про свою подальшу долю, скільки з приводу свого фізичного благополуччя. Зміст мислення головним чином складали психотравматичні події. Порушення сну виражалися в утрудненні засипання через нав'язливі думки і спогади, поверховості сну, ранніх пробудженнях і відсутності почуття відпочинку після нього, з млявістю, розбитістю та сонливістю упродовж дня. Зовнішня загальмованість, повільність, байдужість супроводжувалися афективною лабільністю при найменшому нагадуванні про психотравматичну ситуацію. Власне афективні розлади були представлені пригніченням, апатією, нездатністю до вирішення проблем, почуттям тяжкого безсилля та власної неспроможності і непотрібності з рудиментарними ідеями малоцінності, самозвинувачення та суїцидальності. Часто було коливання стану упродовж дня, але тільки в окремих хворих відмічалося вранішнє погіршення. Такі депресивні стани мали затяжний перебіг із повільною редукцією психічних і фізичних порушень на тлі адекватної психофармакотерапії.

Третю групу афективних розладів, виявлених у літніх пацієнтів кардіологічної практики, становили F34.1 - дистимічні розлади (23,7%). У даних хворих була ймовірна причина депресії, але перебіг розладу було більше пов'язано з комплексом внутрішньособистісних і вторинних зовнішніх факторів, лише побічно пов'язаних із причиною при припиненні її впливу. При цьому зміст психогенії втрачався і виступали власне депресивні переживання з песимістичним поглядом на життя, безпричинними тривожними побоювання, фіксацією на соматичних проявах, іпохондричністю, “втечею в хворобу”, з неадекватністю сприйняття внутрішньої картини хвороби, соціальною дезадаптацією та пониженням якості життя хворого. В анамнезі у таких хворих виявлялися схильність до депресивного реагування на протязі більшої частини життя, а також поєднання тривожності і залежності в їхніх особистісних особливостях. Вік і тяжкість соматичного захворювання безумовно були провокаційними факторами в розвитку дистимічних розладів, але зміни особистості, котра пристосувалася до хвороби в умовах прийняття або неприйняття її стану соціальним оточенням, і власна внутрішня картина хвороби зіграли головну роль у виникненні даних розладів.

Велике значення в діагностиці депресивних розладів у літніх пацієнтів загальної медичної практики має аналіз порушень в афективній сфері, оскільки явища рухового та ідеаторного гальмування можуть бути природним проявом старіння. До власне афективних симптомів відносяться гіпотимія, емоційна лабільність, ангедонія, тривога, дисфоричні прояви (за віссю дратівливість-гнівливість). емоційна лабільність, ангедонія та гіпотимія становлять психопатологічну ядерну структуру депресивного розладу і позначаються як дисбаланс афективного реагування за депресивним типом (І.Л. Степанов, 2002).

У структурі депресивних розладів у літніх кардіологічних пацієнтів виділено головні афективні симптоми такі, як апатія, тривога, афективна лабільність, дисфорія, гіпотимія, ангедонія. У таблиці 1 представлено головні афективні симптоми в пацієнтів у групі депресивного розладу та групі порівняння.

Таблиця 1. Частота головних афективних симптомів

Примітка. Різниця достовірна по відношенню до групи порівняння при:
* - р<0,001; ** - р<0,0001.

Як видно з таблиці, найчастіше зустрічаються емоційна лабільність, ангедонія та гіпотимія. Статистичні розбіжності між групами за усіма головними афективними симптомами є вірогідними. залежно від провідного депресивного афекту, доля гіпотимії, ангедонії та емоційної лабільності в структурі розладу змінюється, але їхнє співвідношення зберігається. Високо вірогідними симптомами депресії в літніх кардіологічних хворих були ангедонія та гіпотимія.

Кореляційний аналіз виявив значущі кореляції між окремими афективними симптомами: гіпотимією та апатією (R=0,43, p<0,05), афективною лабільністю (R=0,35, p<0,05); апатією та астенією (R=0,56, p<0,05); афективною лабільністю та дисфорією (R=0,41, p<0,05).

Гіпотимія корелювала з жіночою статтю, вираженим ступенем депресії (за BDI і HADS) та наявністю булімічних розладів. Дисфорія виявляла зв'язок із помірною вираженістю депресії (за BDI) та наявністю кошмарних сновидінь. Афективна лабільність позитивно пов'язана з віком 60-69 років і негативно з віком більше 80 років. Апатія спостерігалася частіше у жінок із залежними особистісними особливостями зі схильністю до запорів і болю в суглобах.

Застосування опитувача Бека дозволило оцінити тяжкість депресивних розладів у літніх пацієнтів кардіологічного профілю. Легкий ступінь депресії виявлено у 35 (36,1%) пацієнтів, помірний - у 53 (54,6%), виражений - у 9 (9,3%) пацієнтів. Виражений ступінь депресії виявлено здебільшого в групі хворих із адаптаційним розладом (після втрати одного з подружжя упродовж року).

У структурі депресивних розладів найбільшу питому вагу мали гіпотимія та вегетативний компонент (R=0,29 і R=0,20 відповідно, p<0,05), а також булімічні розлади (R=0,21, p<0,05).

Проведений аналіз афективної структури депресивних розладів різного ступеню вираженості показав, що з посиленням важкості депресивного розладу в його структурі збільшується питома вага апатичних, дисфоричних та ангедонічних розладів при збереженні провідної ролі компонентів дисбалансу афективного реагування. Наявність у психічному стані пацієнта дисбалансу афективного реагування за депресивним типом як “нозологічно неспецифічного психопатологічного феномена депресивного кола” може служити скринінговою ознакою наявності депресивного розладу в літніх пацієнтів у загальній медичній практиці.

За своєю психопатологічною структурою депресивні розлади в літніх кардіологічних хворих були неоднорідні і розділялися на: 1) астено-депресивний синдром (39,2%); 2) тривожно-депресивний синдром (36,1%); 3) депресивно-іпохондричний синдром (24,7%). При аналізі структури даних розладів, окрім власне розладів настрою, було виявлено наступні (із зазначенням частоти коморбідності): інсомнічні (93,8%), астенічні (91,8%), тривожні (53,6%), розлади поведінки харчування (35,1%), іпохондричні (24,7%) тощо. Між даними розладами за допомогою кореляційного аналізу було виділено вірогідно значущі зв'язки (р<0,05) депресивного розладу з тривогою в її структурі (R=0,41), порушеннями сну (R=0,21) і з ранніми вранішніми пробудженнями зокрема (R=0,52), з астенічним розладом (R=0,26), булімічними тенденціями (R=0,27). Астенічний розлад частіше виявлявся у жінок з порушеннями повсякденного функціонування з вираженою депресією. Астенія корелювала з такими соматичними симптомами, як зниження апетиту, серцебиття, утруднення дихання при відсутності фізичних явищ, запори, біль в суглобах і попереку.

Часто пацієнти не усвідомлювали і навіть заперечували наявність симптомів депресії за головними питаннями, висуваючи численні соматичні скарги на підвищену стомлюваність або зниження енергії, епізодичну безпорадність, пониження інтересів та уникання спілкування з іншими людьми, порушення сну різного характеру і ступеня вираженості. Багато пацієнтів, особливо жінки з надмірною вагою, повідомляли про підвищення апетиту найчастіше увечері, пояснюючи це не голодом, причиною для прийому їжі був стан емоціонального дискомфорту. Булімія була як реакція “заїдання” немотивованої дратівливості, нудьги, самотності, тривожності або суму. Прийом їжі при пониженому настрої приводив до відчуття тимчасового емоційного комфорту. Таке емоціогенне переїдання приводило до збільшення маси тіла та ожиріння. Булімічні реакції поєднувалися з розладом сну і відсутністю апетиту вранці та відмічалися у пацієнтів із хронічними афективними розладами. Булімічні реакції в літніх пацієнтів з депресивними розладами виявляли значущі кореляційні зв'язки з порушеннями сну (R=0,19, p<0,05), порушенням серцевого ритму (R=0,19, p<0,05), залежністю від проносних (R=0,28, p<0,05), після втрати одного з подружжя упродовж року (R=0,23, p<0,05). Виявлено позитивну кореляцію булімічних реакцій з наявністю депресії за результатами клінічного опитування за шкалою GDS (більше 6 балів) (R=0,26, p<0,05).

У виникненні депресивних розладів у літніх кардіологічних пацієнтів велику роль відігравали порушення фізичного повсякденного функціонування та поліморбідність, на що вказують виявлені значущі коефіцієнти кореляції (р<0,05). Тісний зв'язок між тяжкістю головного соматичного захворювання та виникненням афективного розладу відображає наявність кореляційних зв'язків між депресією, порушенням ритму серцевої діяльності та наявністю інфаркту міокарда в анамнезі пацієнта (R=0,31 і R=0,20 відповідно, p<0,05).

Неабияку роль у виникненні депресивних розладів у літніх пацієнтів відігравали їхні індивідуально-поведінкові особливості. Серед депресивних пацієнтів більшість складали особи з ананкастними, тривожними та істеро-збудливими рисами. Багато пацієнтів демонстрували обмеження усвідомлення та здатності опису своїх почуттів і відчуттів - алексітимію. Рівень алексітимії 74 бали і більше мали 48,5% пацієнтів. Середній бал алексітимії складав 80,5±4,9, причому в чоловіків він був дещо більшим (82±4,5), ніж у жінок (79,7±5,1). Значущих розбіжностей за провідним кардіологічним діагнозом між пацієнтами з алексітимією та без неї не виявлено. Виявлено позитивну кореляцію алексітимії та депресивних розладів (R=0,57, p<0,05), алексітимії та астенії (R=0,28, p<0,05), алексітимії та ранніх пробуджень (R=0,27, p<0,05). Алексітимія корелювала з віком пацієнтів більше 80 років (R=0,28, p<0,05), відбиваючи когнітивні утруднення пацієнтів такого віку в пред'явленні скарг, опису наявних у них емоціональних розладів. Порушення ритму серцевої діяльності (R=0,48, p<0,05) та перенесений інфаркт міокарда (R=0,30, p<0,05) також виявили кореляцію з алексітимією. Наявність такого зв'язку підтверджує соматизацію психічних порушень у таких літніх пацієнтів.

Вивчення клінічної психопатологічної структури депресивних розладів у пацієнтів з ІХС і гіпертонічною хворобою на синдромальному рівні дозволило виявити певні розбіжності. При ІХС депресивні розлади зустрічаються у 33,0% пацієнтів і переважними є астено-депресивні розлади. При ГХ депресивні розлади виявляються у 30,3% хворих і переважними є тривожно-депресивні розлади. Відносна частота депресивно-іпохондричних розладів за ІХС дещо більше, ніж при ГХ. Це дозволяє висловити припущення про роль атеросклеротичного процесу в походженні депресивних розладів при ІХС та відбиває властивий хворим на гіпертонічну хворобу підвищений рівень тривожності. Значуща позитивна кореляція між наявністю депресивного розладу та стенокардією I функціонального класу (R=0,25, р<0,05) відбивають значущість нозогенії у виникненні депресивних розладів у даних пацієнтів. Кореляції депресивної симптоматики з порушеннями ритму серця (R=0,18, p<0,05) та вираженими формами кардіологічної патології - стенокардією III функціонального класу (R=0,14, p<0,05) та гіпертонічною хворобою III ст. (R=0,20, p<0,05) вказують на роль органічного (соматичного) захворювання в розвитку депресії. Позитивна кореляція ГХ із патологічним клімаксом в анамнезі (R=0,14, p<0,05) у літніх депресивних пацієнток вказує на значущість даного періоду життя у виникненні ГХ.

Застосування клінічних опитувальників для виявлення депресивних розладів виявило їхню високу надійність при використанні в осіб літнього віку: кореляція клінічного діагнозу депресії та результатів GDS складала 0,75 (р<0,05). Застосування HADS дозволило виявити депресію на клінічному та субклінічному рівнях (R=0,47 і R=0,39 відповідно, p<0,05), а також кореляцію депресії з клінічно вираженою тривогою (R=0,36, p<0,05). Значущу кореляцію виявлено між клінічним діагнозом депресивного розладу та вираженостю депресивних розладів за результатом тестування BDI (R=0,45, p<0,05 - для помірної депресії, R=0,49, p<0,05 - для важкої депресії).

Усі пацієнти отримували терапію серцево-судинними засобами згідно з клінічним діагнозом кардіологічного захворювання. Пацієнтів із депресивними розладами було розділено на 3 групи (на вибір пацієнта та його згоди на лікування): 1) які не отримували антидепресивного лікування (32 чол.) (середній бал за BDI 22,73±4,2); 2) які отримували психотерапевтичне лікування (30 чол.) (середній бал за BDI 22,69±4,48); 3) які отримували комбіновану терапію (антидепресанти та психотерапію) (35 чол.) (середній бал за BDI 26,48±4,02). Результати терапії упродовж 3 тижнів представлено в таблиці 2.

Таблиця 2. Результати лікування літніх пацієнтів із депресивними розладами за результатами тестування (у балах)

Примітка. Різниця достовірна відносно першого надходження при:
* - р<0,01, ** - р<0,001.

Як видно з таблиці, депресивна симптоматика у пацієнтів першої групи після курсу серцево-судинної терапії зменшилася, але при повторному надходженні вираженість симптоматики була практично такою ж, як при першому надходженні. У літніх пацієнтів, які отримували психотерапію та комбіновану терапію, редукція депресивної симптоматики була більш вираженою, ніж у групах пацієнтів, які не отримували антидепресивної терапії. У другій групі при повторному надходженні депресивна симптоматика була виражена менше, ніж при першому надходженні, але більше виражена, ніж після проведеного курсу психотерапії. Пацієнти, які отримували комбіновану терапію, при повторному надходженні не виявляли ознак депресивних розладів.

Таким чином, виникненню депресивних розладів у літніх кардіологічних хворих, сприяє: вік, жіноча стать, погіршення соціального стану (втрата близьких родичів, самотність, важке матеріальне становище), виражені форми серцево-судинного захворювання, наявність в анамнезі пацієнта ускладнень серцево-судинного захворювання (інфаркт міокарда, порушення мозкового кровообігу) та стану патологічного клімаксу в жінок, наявність поєднаної соматичної патології, порушення повсякденного функціонування (порушення елементарного фізичного самообслуговування та діяльності з використанням предметів побуту).

У нашому дослідженні виявилися специфічні вікові психопатологічні прояви депресії в літніх пацієнтів: відсутність вираженої загальмованості, тривожне забарвлення пониженого настрою, наявність внутрішнього занепокоєння, страхів, ажитації або тривожних вербигерацій, переважання депресивних ідей відношення та дифузної параноїдності над ідеями самозвинувачування і провини, схильність до тривожно-іпохондричних побоювань. При депресіях же старечого віку виявлено відносну незалежність від їх нозологічного характеру - переважають такі особливості, як астенія, млявість, безмовна смиренність, повна покірність долі, поряд з невдоволенням, дратівливістю, буркотливістю, почуттям незаслуженої образи. У цілому відзначається менша яскравість клінічних проявів депресивних розладів у літніх кардіологічних пацієнтів у порівнянні з великими афективними розладами, що спостерігаються у психіатричній практиці, поліморфність симптоматики і часта її подібність із симптомами соматичних захворювань, інший стереотип розвитку депресивних станів, схильність до затяжного ундулюючого перебігу, залежність ступеня вираженості розладу від соматичного стану, негативізм пацієнтів і невизнання факту наявності психічного розладу.

Критеріями діагностики депресивних розладів у літніх пацієнтів загальної медичної практики можуть служити дисбаланс афективного реагування за депресивним типом (гіпотимія, ангедонія та афективна лабільність), алексітимія в структурі особистості, порушення поведінки харчування (булімія). Вивчення у кожного конкретного пацієнта структури депресивного розладу з виявленням головних афективних симптомів дозволить здійснити адекватний вибір антидепресивного засобу. Наявність у психічному стані літніх кардіологічних хворих таких ознак, як порушення сну, виражена астенія, порушення поведінки харчування (булімія), тривога, дисфорія, когнітивні порушення, залежність від проносних необхідно розцінювати як можливі провісники виникнення афективного розладу в даних пацієнтів.

При психопатологічному обстеженні тривожні розлади було виявлено у 52 чол., що складало 17,2% усіх обстежених пацієнтів, з них 38 жінок (19,3% від усіх обстежених жінок) і 14 чоловіків (13,3% від усіх обстежених чоловіків). Виявлено відносну частоту тривожних розладів у жінок в 1,5 рази більше, ніж у чоловіків. Середній вік пацієнтів був вірогідно менше, ніж у групі порівняння (р<0,05). Тривожні розлади рідко зустрічалися у віковій групі 80 років і більше, і становили лише 8,3% від усіх тривожних розладів досліджуваного контингенту.

Клінічний діагноз тривожного розладу встановлювався відповідно до дослідницьких діагностичних критеріїв F06.4 - Органічний тривожний розлад за МКХ-10. Дані розлади характеризувалися основними ознаками тривожних розладів, але виникали як наслідок органічного розладу. За своєю структурою тривожні розлади були неоднорідні і розділялися на: 1) тривожно-депресивний розлад; 2) тривожно-фобічний розлад; 3) панічний розлад; 4) генералізований тривожний розлад. Найбільш частими тривожними розладами у жінок були тривожно-депресивні, а в чоловіків майже з однаковою частотою виявлялися тривожно-депресивні та тривожно-фобічні розлади.

Тривожні розлади в літніх пацієнтів кардіологічного профілю були неоднорідні за своєю структурою та поєднувалися з іншими психопатологічними феноменами. Найчастіше в психічному стані літніх пацієнтів зустрічалися інсомнічні, астенічні, депресивні, фобічні розлади та порушення поведінки харчування. Це підтверджено даними кореляційного аналізу: кореляції між тривогою та депресією (R=0,30, p<0,05), тривогою та порушенням поведінки харчування у вигляді булімії (R=0,17, p<0,05). Між тривожним і астенічним розладами виявлено негативну кореляцію (R=-0,29, p<0,05). Інсомнічні порушення в літніх пацієнтів даної групи представлено труднощами засипання (виявлено значущу достовірну кореляцію R=0,62, p<0,0001) і нічними пробудженнями (R=0,35, p<0,05). Труднощі засипання частіше зустрічалися в жінок (R=0,32, p<0,05) та корелювали з легкою реактивною тривожністю (R=0,38, p<0,05), а нічні пробудження - у чоловіків (R=0,33, p<0,05). Наявність фобій у структурі розладу корелювала з нічними пробудженнями (R=0,30, p<0,05) і негативно корелювала з вираженими когнітивними порушеннями (R=-0,37, p<0,05). Помірний рівень реактивної тривожності виявляли пацієнти з вищою освітою (R=0,55, p<0,001), а високий рівень реактивної тривожності відмічався у самостійно проживаючих літніх пацієнтів (R=0,47, p<0,01).

Аналізуючи поширеність тривожних розладів у пацієнтів з ІХС і гіпертонічною хворобою, ми виявили, що тривожні розлади вірогідно частіше зустрічалися у хворих на ГХ і рідше у хворих на ІХС, ніж у групі порівняння. Це превалювання у хворих на ГХ відзначається за рахунок тривожно-фобічного і генералізованого тривожного розладу, тобто ізольованих тривожних станів, на відміну від коморбідної форми розладу, що частіше спостерігається за ІХС. Максимальна частота тривожних розладів відмічається при I і II стадії ГХ, а при ІХС частота тривожних розладів зменшується в міру прогресування захворювання. Наявність інфаркту міокарда в анамнезі пацієнтів із тривожними розладами корелювала з чоловічою статтю (R=0,43, p<0,005), емоційно-лабільними рисами особистості (R=0,39, p<0,05), наявністю депресивних симптомів (за GDS) (R=0,54, p<0,005) та високим рівнем особистісної тривоги (R=0,37, p<0,05). У даної групи хворих порушення ритму серцевої діяльності корелювало з порушенням поведінки харчування за типом вечірньої булімії (R=0,35, p<0,05).

Тривожно-депресивний розлад зустрічався частіше за інші. Для діагностики використовували критерії рубрики F41.2 - Змішаний тривожно-депресивний розлад за МКХ-10. Даний розлад відзначено у 26 (50,0%) пацієнтів, у жінок у 2,5 рази частіше, ніж у чоловіків. У клінічній картині були присутні як симптоми тривоги, так і депресії, але вони не мали настільки чіткого домінування або вираження, щоб окремо один від одного виправдати відповідний діагноз. Підвищена тривожність виявлялася неспокоєм, метушливістю, труднощами зосередження, порушенням засипання та підвищеною чутливістю сну, численними бурхливими сновидіннями, підвищенням апетиту, особливо у вечірні години. Дана симптоматика поєднувалася з тужливим афектом, пониженням енергетичності, підвищеною стомлюваністю. До такого стану пацієнтів додавалося серцебиття, тахікардія, коливання артеріального тиску, підвищена пітливість, озноб, відчуття нестачі повітря і похолодання частин тіла, часте сечовипускання, а іноді вегето-судинні кризи, подібні до клімактеричних, що часто було причиною помилкової діагностики вказаних станів. Диференціальна діагностика цих станів утруднювалася тим, що у психічному стані пацієнтів на перший план виступали симптоми, характерні як для тривоги, так і для депресії, а саме: порушення сну, апетиту, труднощі концентрації уваги, дратівливість, стомлюваність, знесилення, неспецифічні соматичні скарги. Коморбідність тривоги і депресії робить клінічну картину мозаїчною, обтяжує прогноз захворювання та утруднює вибір тактики лікування таких пацієнтів.

Другу за чисельністю групу складали хворі з тривожно-фобічним розладом - 13 (25,0%) осіб. Для кваліфікації станів використовували діагностичні критерії F40.0 - Агорафобія із рубрики F40 - Тривожно-фобічні розлади. Дану групу складали розлади, за яких тривога викликалася винятково або переважно певними ситуаціями або об'єктами. Пацієнт або переживає їх, відчуваючи страх, або намагається уникати. Критерієм виключення для діагностики даного розладу є обумовленість страху або уникання відповідних ситуацій маренням, галюцинаціями іншими психопатологічними розладами. Жінки страждали на даний розлад майже у 2 рази більше, ніж чоловіки. Майже у 2/3 таких пацієнтів в анамнезі відмічалися тривожні (панічні) приступи. На тлі психотравматичної ситуації або фізичного перевантаження і, менше взагалі без видимої причини, виникав приступ тривоги, що супроводжувався численною сомато-вегетативною симптоматикою: прискоренням серцебиття, утрудненням дихання або задухою, пітливістю, тремтінням, ознобом або жаром, нудотою, запамороченням, нестійкістю, слабістю, млістю тощо. На висоті приступу з'являлося відчуття безконтрольності ситуації та страх смерті від задухи або зупинки серця, страх божевілля. Надалі у них розвивалася тривога очікування або страх повторення приступу з формуванням поведінки уникання. Пацієнти повідомляли про свої побоювання залишатися наодинці вдома, або залишитися без супровідної особи. Вони уникали відвідувати місця скупчення людей, їздити в метро або суспільному транспорті, польотів літаком, завжди мали при собі “мішок” з ліками. Іноді дані хворі відмічали, що погіршення стану виникає навіть при спогаді про колишні приступи або думки про необхідність кудись вийти. Як правило, пацієнти усвідомлювали надмірність своїх реакцій, відсутність реальних підстав для такої поведінки, але на висоті приступу цілком “втрачали контроль над собою”. У багатьох із них спостерігались коморбідні депресивні розлади, обсесивні симптоми, істеро-іпохондричні включення.

У 11 (21,2%) пацієнтів спостерігався стан, кваліфікований як генералізований тривожний розлад (F41.1). Цікаво, що майже всю групу складали жінки (лише 1 чоловік). У них спостерігалася стійка тривога, що була присутня без будь-якого зв'язку з конкретною ситуацією, тобто стан характеризувався так званою “довільною” тривогою. Переважаючими були скарги на почуття постійної нервозності, підвищену лякливість, тремтіння, пітливість, серцебиття, прискорене сечовипускання, дискомфорт в епігастрії, поноси, м'язове напруження, запаморочення. Пацієнтки відчували “страх”, начебто щось жахливе може трапитися з ними або їхніми близькими. Постійно виявлялася підвищена заклопотаність звичайними повсякденними справами, песимістична оцінка результатів майбутніх подій. Нетерплячість, дратівливість і метушливість супроводжували підвищену пошукову активність хворих. При застосуванні клінічних опитувальників в усіх пацієнтів групи було виявлено клінічний рівень тривоги за HADS (більше 10 балів) та високий рівень особистісної тривоги (більше 45 балів), тоді як рівень реактивної тривоги був середнім або навіть низьким (за шкалою Спілбергера-Ханіна).

Застосування клінічних опитувальників виявило їхню високу надійність при діагностиці тривожних розладів в осіб літнього віку. Застосування шкали Спілбергера - Ханіна виявило високий рівень особистісної та реактивної тривоги у пацієнтів із тривожними розладами: кореляція з рівнем реактивної тривоги складала R=0,63 (p<0,05), а з рівнем особистісної тривоги R=0,50 (p<0,05). Відмічено позитивні кореляції між двома шкалами: між клінічним рівнем тривоги за HADS та помірним рівнем реактивної тривожності R=0,34 (p<0,05) і високим рівнем особистісної тривожності R=0,27 (p<0,05), а також між субклінічним рівнем тривоги за HADS та низьким рівнем реактивної тривожності R=0,43 (p<0,05) і помірною особистісною тривожністю R=0,38 (p<0,05).

Виявлена поширеність тривожних розладів у кардіологічних пацієнтів вказує на те, що лікарями загальної медичної практики приділяється недостатньо уваги проблемі психічних розладів у пацієнтів, недооцінюється роль цих розладів, важливість їхньої корекції для зниження темпів прогресування кардіологічних захворювань, покращання загального стану хворих та їхньої якості життя.

У ході психопатологічного обстеження іпохондричні розлади було виявлено в 46 чол., що складає 15,2% усіх обстежених пацієнтів, з них 21 (10,7%) жінка та 25 (23,8%) чоловіків. Виявлена частота іпохондричних розладів у чоловіків у 2,2 рази більша, ніж у жінок.

Діагностика іпохондричного розладу в літніх пацієнтів із властивою для них поліморбідністю є ускладненою. Клінічний діагноз встановлювався відповідно до дослідницьких діагностичних критеріїв іпохондричного розладу F45.2 за МКХ-10. Усі випадки іпохондричних розладів, виявлені в літніх пацієнтів кардіологічного профілю, відносилися до групи немаячної іпохондрії. При діагностиці опиралися на виявлення 4 компонентів у структурі розладу (В.Н.Краснов, 1997): 1) сенсорний (прості алгії, термічні відчуття, парестезії); 2) вегетативний (дисфункціональні вегетативні прояви); 3) афективний (тривожні, дисфоричні тужливі або недиференційовані афективні компоненти з різними проявами соматизації); 4) ідеаторний (відносно нерозроблені ідеї на втраті фіксації хворобливих та інших відчуттів, з формуванням фобій та психологічно зрозумілих іпохондричних інтерпретацій).

У групі хворих з іпохондричними розладами виявлено вірогідно (р<0,05) більш високий освітній рівень та частота інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу; патологічний клімакс у жінок відмічалися в анамнезі частіше, ніж у групі порівняння, а ГХ відмічалася рідше. Достовірних розбіжностей за спадкоємною обтяженістю на психічні та судинні захворювання, рівнем поліморбідності, порушенням ФПЖД, соціальним статусом між групами не виявлено. У жінок даної групи відмічається висока частота коморбідних іпохондричному психопатологічних розладів: депресивного (R=0,29, p<0,05), тривожного (R=0,30, p<0,05) і астенічного (R=0,31, p<0,05). Іпохондричні розлади частіше спостерігалися у соматичних пацієнтів, котрі мали досвід гострих епізодів порушення діяльності серцево-судинної системи: інфаркт міокарда (R=0,12, p<0,05) і порушення ритму серцевої діяльності (R=0,36, p<0,05). У групі хворих з іпохондричними розладами виявлено кореляції між порушенням ритму серцевої діяльності з віком пацієнтів більше 80 років (R=0,42, p<0,05) і перенесеним інфарктом міокарда та фобіями (R=0,39, p<0,05).

За своєю структурою іпохондричні розлади були неоднорідні і за провідним коморбідним розладом розділялися на: 1) астено-іпохондричний синдром (29 чол.); 2) тривожно-іпохондричний синдром (11 чол.); 3) депресивно-іпохондричний синдром (6 чол.). Переважаючим видом іпохондричних розладів у літніх кардіологічних хворих був астено-іпохондричний, депресивно-іпохондричний розлад спостерігався тільки у пацієнтів з ІХС.

Тривожно-іпохондричний розлад було виявлено в 11 (23,9%) пацієнтів. Він вірогідно частіше спостерігався у хворих на ГХ (р<0,05). Провідною симптоматикою було переважання сенсоіпохондричних розладів - поліморфних, нетривалих, рецидивуючих тілесних сенсацій - психалгій. Іпохондрична симптоматика отримувала виражений тривожний супровід і виявлялася у пацієнтів схильністю до різних кризів (особливо симпато-адреналових). Позитивну кореляцію даного виду розладів виявлено з наявністю фобій в його синдромальній структурі (R=0,14, p<0,05), з помірним рівнем реактивної тривожності (R=0,30, p<0,05) і високим рівнем особистісної тривожності (R=0,16, p<0,05), оціненим за методикою Спілбергера-Ханіна.

Астено-іпохондричні розлади відмічались в абсолютної більшості пацієнтів (63,0%), астенічні та поліморфні вегетативні прояви поєднувалися з іпохондричною фіксацією на них. Парестезії, прості алгії, термічні відчуття (холоду, жару, вологості), обмежені порушення тілесної чутливості носили хронічний характер, супроводжувалися підвищеною стомлюваністю, явищами психічної гіперестезії. У хворих спостерігались плаксивість, підвищена уразливість, образливість, схильність до демонстративних реакцій. Часто такому стану передували тривалі невирішені психотравматичні ситуації і в деяких випадках стан пацієнтів був певним захистом від вимог оточуючих або необхідності прийняття рішення. Особливо це було властиво пацієнтам з істеро-збудливими особистісними особливостями та “соматично перебільшеним стилем”. Вони вживалися в образ, починали прислухатися до самопочуття, знаходячи у себе нові відчуття та ознаки захворювання, давали собі привід до виникнення поганих передчуттів і приписували найменшому тілесному дискомфорту значення обтяження свого захворювання.

Депресивно-іпохондричні розлади спостерігалися в 6 (13,1%) літніх пацієнтів і тільки у хворих на ІХС. Стан даних пацієнтів характеризувався переважанням ідеоіпохондрії з ідеаторним опрацюванням незначущих сенсоіпохондричних проявів і невідповідністю соматовегетативних розладів тяжкості та характеру соматичного захворювання (стенокардії). Власне іпохондричні прояви супроводжувалися депресивними ознаками субклінічного рівня - пригніченням настрою, песимістичною оцінкою майбутнього, утрудненням мислення та концентрації уваги, порушеннями сну і підвищеною стомлюваністю. Домінували сильно перебільшені ідеї щодо небезпеки захворювання, його несприятливого результату та безперспективності лікування.

Найчастіше іпохондричні прояви поєднувалися з інсомнічними, астенічними, тривожними, булімічними та конверсійними розладами. Достовірні розбіжності з групою порівняння виявлено з усіма цими розладами (р<0,05) окрім булімічних.

В обох групах (з іпохондричними розладами та порівняння) не спостерігалося пацієнтів із деменцією. Виявлено кореляції іпохондричних розладів з конверсійними розладами (R=0,18, p<0,05), порушеннями поведінки харчування (булімія) (R=0,12, p<0,05) і залежністю від проносних (R=0,17, p<0,05). Наявність конверсійного розладу в структурі іпохондричних розладів корелювала з присутністю депресивних і тривожних проявів (R=0,30 і R=0,37 відповідно, p<0,05). Негативну кореляцію виявили астенічні розлади та потяг до алкоголю в даних пацієнтів (R=- 0,47, p<0,05).

Наявність особистісної патології в розвитку іпохондрії у кардіологічних пацієнтів відбиває значущий кореляційний зв'язок з параноїдними рисами особистості (R=0,17, p<0,05), високою ригідністю (R=0,27, p<0,05) та негативний зв'язок із тривожними (R=-0,22, p<0,05) особистісними особливостями пацієнтів і високою тривожністю (R=-0,22, p<0,05) за шкалою самооцінки психічних станів за Г. Айзенком.

Іпохондричний розлад було діагностовано у 38 (18,7%) пацієнтів з ІХС, особливо стенокардією напруження III ф. кл. Велику питому вагу в психічному стані пацієнтів мали сенсоіпохондричні прояви від порівнянних зі спостережними при соматичній патології хворобливими відчуттями до есенціальних сенестопатій. Ідеоіпохондричні прояви поєднувалися з коморбідними психічними розладами такими, як депресивні, астенічні і тривожні. Істотних взаємозв'язків з особистісними особливостями пацієнтів не виявлено.

Іпохондричний розлад було діагностовано у 10 (14,7%) пацієнтів із ГХ. Проведений кореляційний аналіз виявив позитивні зв'язки іпохондрії та 3 стадії ГХ (R=0,31, p<0,05) і віку 60-69 років (R=0,20, p<0,05). У клінічній картині іпохондричних розладів у пацієнтів із ГХ відмічався рівномірний розподіл сенсо- та ідеоіпохондричних проявів у поєднанні з коморбідними тривожним (R=0,20, p<0,05), астенічним (R=0,14, p<0,05), конверсійним розладами (R=0,21, p<0,05), вираженими когнітивними порушеннями (що не досягали ступеня деменції) (R=0,11, p<0,05). розвитку іпохондричних розладів сприяли тривожні (R=0,12, p<0,05) та емоційно-лабільні (R=-0,12, p<0,05) особистісні особливості пацієнтів із ГХ.

Таким чином, у літніх пацієнтів із серцево-судинною патологією виявлено неоднорідні за структурою іпохондричні розлади. Переважаючими були астено-іпохондричні розлади. Депресивно-іпохондричні розлади виявлено тільки у пацієнтів з ІХС. Синдромально завершені іпохондричні розлади частіше виявлялися у пацієнтів із вираженою серцево-судинною патологією: 3 стадією ГХ і стенокардією напруження III ф. кл., порушенням ритму серцевої діяльності, перенесеним інфарктом міокарда.

У ході проведеного дослідження у 73 літніх кардіологічних пацієнтів діагностовано астенічний розлад, що становило 24,2% від усіх обстежених хворих. Згідно з МКХ-10 стан відповідав рубрикам F06.6 - органічний емоціонально мінливий (астенічний) розлад і F06.7 - легкі когнітивні розлади. Психічний стан пацієнтів характеризувався нетриманням афекту або емоційною лабільністю, стомлюваністю та різноманітними неприємними фізичними відчуттями, такими як запаморочення, біль, що виникає внаслідок органічного розладу. Емоційна лабільність проявлялася неконтрольованістю, нестабільністю та емоційними коливаннями. Когнітивні розлади проявлялися пониженням пам'яті, труднощами у навчанні та пониженням здатності до більш-менш тривалого зосередження уваги на виконанні певної задачі. Підчас виконання завдань, що вимагають інтелектуальних зусиль, виникало відчуття розумової втоми. Засвоєння нового матеріалу було утрудненим.

До групи літніх хворих із астенічними розладами увійшли 51 жінка та 22 чоловіка. Середній вік пацієнтів даної групи складав 72,1±6,4 роки, за віком і статтю група відповідала усій дослідженій популяції. Серед пацієнтів із астенічними розладами дещо переважали пацієнти з ІХС. Астенічна симптоматика частіше виникала при виражених формах серцево-судинної патології. У 35,6% пацієнтів астенічний розлад був постійним, визначаючи клінічну картину захворювання. Виділено два варіанти астенічного розладу. Гіперстенічний варіант зустрічався частіше у пацієнтів із ГХ, гіпостенічний - у хворих на ІХС.

Проведений порівняльний аналіз провідних афективних симптомів між групою астенічних розладів і групою депресивних розладів виявив достовірні розбіжності для усіх афективних симптомів окрім дисфорії, що дозволяє висловити припущення про роль органічного (судинного) фактора в походженні даного афективного симптому в обстежених літніх кардіологічних пацієнтів з депресивними розладами. У 6 пацієнтів з гіпостенічним варіантом астенічного синдрому в психічному стані виявлено ангедонію та афективну лабільність без вираженої гіпотимії. На наш погляд, даних пацієнтів можна віднести до групи ризику виникнення депресивних розладів. Аналіз структури афективних симптомів у пацієнтів з астенічними розладами може сприяти ранньому виявленню депресивних розладів.

З віком відбувається зниження пам'яті та погіршення когнітивного функціонування людей похилого віку. Усіх літніх пацієнтів, які приймали участь у дослідженні, було обстежено за допомогою ММSЕ для виявлення когнітивних порушень. У групі вивчення погіршення пізнавального функціонування відмічено зі збільшенням віку: на вік 60-69 років припадає велика частка легких когнітивних розладів (ЛКР), а на вік більше 80 років - велика частка деменцій. За гендерною ознакою розбіжності за ступенем вираженості когнітивних порушень несуттєві: частка деменцій у чоловіків лише дещо перевищувала таку в жінок, а серед жінок частка пацієнтів без когнітивних порушень більша, ніж у чоловіків.

ЛКР частіше зустрічаються в групі літніх пацієнтів з вищою освітою (58,5%). Деменція найбільше виявлялася в групі літніх з низьким освітнім рівнем та порушенням функціональної повсякденної життєдіяльності, що підтверджується значущими кореляціями між даними показниками (R=0,15 і R=0,13 відповідно, p<0,05).