Стан функціональної системи дихання у дітей, які зазнали радіаційного впливу внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС

Не виявлено суттєвих відмінностей у спрямованості змін показників функцій системи дихання в стані спокою та при дозованому фізичному навантаженні середньої інтенсивності у хлопчиків і дівчаток, у практично здорових дітей та дітей з хронічними патологічними процесами, а також у осіб різного віку.

Одним з найважливіших, з нашої точки зору, механізмів, які лежать в основі порушень нереспіраторних функцій та вентиляційної здатності легенів слід вважати підвищення інтенсивності вільнорадикальних процесів у легенях, що може бути зв'язане як з впливом іонізуючого випромінювання, ініціюючого утворення вільних радикалів (А.В.Бизюкин и соавт., 1993; Д.М.Гродзинський, 2000), так і з впливом інших несприятливих чинників, які супроводжували Чорнобильську катастрофу (дефіцит в раціонах харчування протеїнів тваринного походження, вітамінів-антиоксидантів, макро- і мікроелементів, при одночасному надлишку вуглеводів та жирів, які легко засвоюються) (В.Н.Корзун и соавт., 1997), розвиток станів дезадаптації (В.А.Барабой и соавт., 1992). Підвищення активності вільнорадикальних процесів у легеневій тканині, незалежно від чинника, який його обумовив, призводить до посилення перекисного окислювання і накопичення його продуктів у мембранних структурах сурфактанту легенів, зниження антиоксидантних властивостей сурфактанту, порушень процесів його внутрішньоклітинного утворення, депонування, послаблення його секреції на поверхню альвеол, що, в свою чергу, обумовлює підвищення показників поверхневого натягу, зниження вмісту загальних ліпідів, фосфоліпідів, білка у КВП. Якісні і кількісні зрушення, перебудова функціональної активності сурфактанту змінюють мембранно-респіраторні взаємодії. Наслідком цього є порушення проникності аерогематичного бар'єру для парів води і зниження респіраторного вологовиділення, що здатне викликати гіперреактивність бронхів (О.А.Яковлева, 1990). Причинами порушень вентиляційної здатності легенів можуть бути також зрушення співвідношень адренергічних та холінергічних впливів на рецепторний апарат та гладку мускулатуру бронхів, обумовлені як змінами місцевих механізмів тканинного метаболізму (в тому числі і внаслідок інтенсифікації вільнорадикальних процесів), так і механізмів центральної регуляції тонусу бронхів при вегетативній дисфункції, висока частота якої властива для даних контингентів дітей. Продукти вільнорадикального окислювання, які утворюються у тканинах легенів у надлишковій кількості, призводять до деструкції клітинних мембран і звільнення протеолітичних ферментів (протеаз, еластаз та інших), що опосередковано викликає відносний дефіцит б-1-антитрипсину у зв'язку з його підвищеною витратою на інгібірування цих ферментів, сприяючи тим самим зниженню неспецифічного захисту органів дихання (рис. 2).

Для пояснення основних механізмів функціональних змін системи кровообігу та зв'язаних з ними зрушень параметрів центральної гемодинаміки і кисневотранспортної функції крові ми вважаємо за доцільне послатися на роботи ряду авторів (В.А.Барабой и соавт., 1993, Н.А.Митряева, 1995). Ці автори, вважаючи радіаційне ураження організму в діапазоні малих доз одним з видів стресу, виділяли активацію вільнорадикального окислювання ліпідів як первинну ланку стресу і розглядали наступну гіперсекрецію катехоламінів та глюкокортикоїдів як реакцію організму з негативним зворотним зв'язком, спрямовану на протидію окисному зрушенню, викликаному стресом (рис. 2).

Підвищення інтенсивності вільнорадикальних процесів і розвиток станів, властивих стадіям синдрому адаптації (стресу), як вказано вище, може бути зв'язане не тільки з дією іонізуючого випромінювання, але й з іншими чинниками Чорнобильської катастрофи (рис. 2).

Оцінка стадії адаптаційного синдрому за методом А.В.Аболенської (1989, 1993) показала серед дітей, які зазнали радіаційного впливу, підвищену в порівнянні з контролем частоту станів дезадаптації і знижену частоту оптимальної адаптації протягом післяаварійного періоду. Проведені нами дослідження визначили підвищення частоти стадії напруження (32,6-44,3%, у контролі 21,4-27,6%); стадії виснаження (19,1-27,7%, у контролі - 9,2-16,6%); зниження частоти оптимальної адаптації (16,2-21,9%, у контролі - 30,2-39,4%), відсутність суттєвих відмінностей частоти стадії резистентності (18,8-29,3%, у контролі - 20,1-25,8%).

Проведена у роки середньої фази аварії (1987-1988 рр.) оцінка параметрів вегетативного гомеостазу за показниками кардіоінтервалографії та загальної гемодинаміки, яка включала визначення вихідного вегетативного тонусу, вегетативної реактивності та вегетативного забезпечення діяльності серцево-судинної системи свідчила про збільшення серед дітей обох основних груп в порівнянні з контролем чисельності осіб з превалюванням вихідного тонусу симпатичної ланки вегетативної нервової системи (у дітей І основної групи - 36,8%, P<0,05; ІІ основної групи - 32,8%, P<0,05; у контролі - 20,7%).

Cпостерігалося підвищення частоти реагування на функціональні навантаження (КОП) з недостатнім включенням симпато-адреналової системи. Частота асимпатикотонічної вегетативної реактивності становила відповідно 51,2%, P<0,05 і 46,7%, P<0,05; у контролі - 30,2%. При визначенні вегетативного забезпечення діяльності серцево-судинної системи частота асимпатикотонічного варіанту реагування на КОП становила відповідно 36,8%, P<0,02 і 32,8%, P<0,05; у контролі - 17,6%; частота гіпердіастолічного варіанту реагування становила 10,2% і 9,7%; у контролі - 5,4%.

У роки пізньої фази аварії (1991-1995 та 1996-1999 рр.) вегетативний гомеостаз у дітей І основної групи характеризувався нормалізацією вегетативної реактивності та вегетативного забезпечення діяльності серцево-судинної системи, на що вказувало підвищення частоти нормального або надмірного включення симпато-адреналової системи при функціональних навантаженнях. Підвищилась частота оптимальної адаптації і знизилась частота станів дезадаптації. У дітей II основної групи суттєвних зрушень показників вегетативного гомеостазу і частоти станів дезадаптації порівняно з даними попередніх обстежень не відмічалося.

Ми вважаємо, що з високою частотою станів дезадаптації у дітей, які зазнали радіаційного впливу, зв'язані характерні особливості кровообігу і вегетативного гомеостазу, які полягають у недостатньому включенні симпато-адреналової системи при вегетативному забезпеченні функціональних навантажень, оскільки хронічне перебування організму у стадіях стресу, призводить до виснаження ендогенних резервів симпато-адреналової системи.

У якості певного підтвердження даних про недостатнє включення симпато-адреналової системи при функціональних навантаженнях у дітей, які зазнали впливу малих доз іонізуючого випромінювання, можуть бути розглянуті результати досліджень активності симпато-адреналової системи за показниками добової екскреції катехоламінів (адреналіну-А, норадреналіну-НА) та їх попередників (3,4-диоксифенілаланіну-ДОФА та дофаміну-ДА), проведених у роки пізньої фази аварії (1991-1995 рр.) у дітей 7-10-річного віку (хлопчики). Так, у 35 практично здорових дітей та 51 дитини з хронічною патологією (які не мали хронічних захворювань бронхів та легенів) - мешканців зон радіонуклідного забруднення, в порівнянні з даними відповідного контролю (який склали 44 практично здорових дитини і 46 дітей з хронічною патологією) відмічався ряд змін. Мало місце зменшення виділення попередників катехоламінів (ДА: на 13,3%, P<0,05 і 27,0%, P<0,001; ДОФА: на 29,1%, P<0,05 і 25,6%, P<0,05), а також збільшення коефіцієнту

(А +НА/ДА) (на 17,4%, P<0,05 і 36,5%, P<0,05), що може свідчити про зниження резервів симпато-адреналової системи.

У дітей, евакуйованих із зони “відчуження”, як практично здорових (35 осіб), так і з хронічною патологією (38 осіб), в порівнянні з даними контролю достовірних змін показників добової екскреції катехоламінів та їх попередників не спостерігалося, проте мали місце тенденції до таких самих за напрямком змін, які відмічались у мешканців зон радіонуклідного забруднення.

Таким чином, отримані дані дозволяють стверджувати, що у роки середньої фази аварії (1987-1988 рр.) у дітей, які зазнали радіаційного впливу, в порівнянні з контролем, спостерігалася більш висока частота порушень бронхіальної прохідності за рахунок прихованого та неприхованого бронхоспазму. У перші роки пізньої фази аварії (1989-1990 рр.) ці зміни вентиляційної функції легенів продовжували зберігатися. У наступні роки пізньої фази (1991-1995 та 1996-1999 рр.) у дітей, евакуйованих з 30-км зони ЧАЕС показники частоти її прихованих та неприхованих порушень бронхіальної прохідності поступово досягли рівня контролю. У дітей, які мешкають у зонах радіонуклідного забруднення частота порушень бронхіальної прохідності продовжувала перевищувати дані контролю.

У дітей обох основних груп у роки середньої фази аварії (1987-1988 рр.) відмічалися зміни показників нереспіраторних функцій легенів, які свідчили про зниження респіраторного вологовиділення, зниження вмісту поверхнево-активних речовин сурфактанту легенів (загальних ліпідів, фосфоліпідів, білка), фактору місцевого захисту органів дихання (антитриптична активність) при підвищеній інтенсивності вільнорадикальних процесів у легенях. У перші роки пізньої фази аварії (1989-1990 рр.) спостерігалася тенденція до деякої нормалізації показників вмісту поверхневоактивних речовин сурфактанту легенів, антитриптичної активності, ініційованої хемілюмінесценції КВП, проте продовжували зберігатися їх достовірні відмінності від даних контролю.

У наступні роки пізньої фази аварії (1991-1995 та 1996-1999 рр.) у дітей, евакуйованих з 30-км зони ЧАЕС показники нереспіраторних функцій легенів досягли значень, які не мали достовірних відмінностей від даних контролю; у дітей, які мешкають у зонах радіонуклідного забруднення в порівнянні з контролем зберігалися статистично значимі зміни показників нереспіраторних функцій легенів, що свідчили про зниження виробітку легеневого сурфактанту, пригнічення факторів місцевого захисту органів дихання та підвищення інтенсивності вільнорадикальних процесів у легенях.

У роки середньої та пізньої фаз аварії у дітей, які мешкають в умовах надходження до організму довгоіснуючих радіонуклідів ефективність зовнішнього дихання у стані спокою і при навантаженні помірної інтенсивності була зниженою. У стані спокою не спостерігалося суттєвих змін швидкості системного кровотоку та дихальної функції крові, показників швидкості транспортування кисню кров'ю. При фізичному навантаженні мало місце уповільнення швидкості кровотоку, зниження швидкості транспортування кисню артеріальною та змішаною венозною кров'ю при підвищенні утилізації кисню з артеріальної крові, швидкості та інтенсивності споживання кисню. Визначення каскаду РО2 дозволило виявити венозну гіпоксемію, характерну для гіпоксичних зрушень циркуляторного типу. У дітей, які зазнали короткочасного впливу іонізуючого випромінювання у роки середньої фази аварії (1987-1988 рр.)та перші роки пізньої фази (1989-1990 рр.) досліджувані параметри системи дихання, кровообігу, кисневих режимів організму не мали суттєвих відмінностей від показників дітей, які зазнали хронічного радіаційного впливу. У наступні роки пізньої фази аварії (1991-1995 та 1996-1999 рр.) у дітей, евакуйованих із зони “відчуження” підвищилася ефективність зовнішнього дихання, поліпшилися параметри центральної гемодинаміки при навантаженні і, внаслідок цього, збільшилися її можливості у відношенні постачання до тканин кисню, знизилися інтенсивність споживання кисню та венозна гіпоксемія при навантаженні.

Оцінка кореляційних зв'язків функціональних параметрів кардіореспіраторної системи з дозами і характером опромінення дітей, які зазнали радіаційного впливу внаслідок аварії на ЧАЕС.

Перевірка гіпотези про наявність зв'язку між дозою опромінення і показниками функціонального стану кардіореспіраторної системи, проведена з використанням коефіцієнту кореляції Спірмена у період пізньої фази аварії, дозволила з достовірною вірогідністю 0,9 (90%) виявити у дітей, які зазнали як короткочасного, так і хронічного радіаційного впливу зв'язок між дозою зовнішнього опромінення та питомим легеневим вологовиділенням, що дає підставу припустити зниження цього показника із збільшенням дози зовнішнього опромінення (у дітей І основної групи Ro Spirman =-0,355; у дітей II основної групи Ro Spirman =-0,655). У осіб обох основних груп відмічався зв'язок дози зовнішнього опромінення з відносними (співвіднесеними з належними) параметрами центральної гемодинаміки - ударним об'ємом крові (у дітей І основної групи Ro Spirman =

=-0,343; у дітей II основної групи Ro Spirman =-0,421) і загальним периферійним судинним опором (у дітей І основної групи Ro Spirman =0,312; у дітей II основної групи Ro Spirman =0,407), що вказує на зниження серцевого викиду і зростання загального периферійного судинного опору із збільшенням дози зовнішнього опромінення. У дітей II основної групи спостерігався також кореляційний зв'язок відносного показника ударного об'єму крові з дозою від інкорпорованого 137Сs

(Ro Spirman =-0,316), що може свідчити про зниження серцевого викиду із збільшенням дози від інкорпорованого цезію. У дітей, які зазнали хронічного впливу іонізуючого випромінювання мав місце негативний зв'язок сумарної ефективної еквівалентної дози (від зовнішнього опромінення і опромінення від інкорпорованих довгоіснуючих радіонуклідів цезію та стронцію) з відносним показником ударного об'єму крові (Ro Spirman =-0,351) і позитивний зв'язок з відносним показником загального периферійного судинного опору (Ro Spirman =0,317), що може вказувати на зниження ударного об'єму крові, підвищення загального периферійного судинного опору із збільшенням сумарної ефективної еквівалентної дози опромінення.

Використання точково-бісеріального коефіцієнту кореляції (ТБКК, який застосовується для встановлення зв'язків між параметрами, що визначаються за допомогою кількісних вимірювань і якісними показниками) дало можливість виявити у дітей обох основних груп позитивний кореляційний зв'язок дози зовнішнього опромінення з наявністю станів дезадаптації (у дітей І основної групи ТБКК=0,240, у дітей II основної групи ТБКК=0,270), який може свідчити про зростання частоти станів дезадаптації із збільшенням дози зовнішнього опромінення. У дітей, які зазнали хронічного радіаційного впливу відмічався зв'язок сумарної ефективної еквівалентної дози з наявністю станів дезадаптації, що вказує на зростання частоти станів дезадаптації із збільшенням сумарної ефективної еквівалентної дози (ТБКК=0,220).

Результати кореляційного аналізу, проведеного з використанням коефіцієнтів кореляції Спірмена та ТБКК дозволили відмітити відсутність зв'язків між дозою опромінення щитовидної залози і показниками функціонування кардіореспіраторної системи, що вивчались у дітей обох основних груп.

Таким чином, результати кореляційного аналізу показали, що у дітей, які зазнали короткочасного і хронічного радіаційного впливу внаслідок Чорнобильської катастрофи із збільшенням дози зовнішнього опромінення мало місце зниження питомого респіраторного вологовиділення, що підтверджується повідомленнями деяких авторів (В.А.Березовский и соавт., 1992) про дозозалежність параметрів проникності аерогематичного бар'єру респіраторної зони легенів. Отримані дані можуть вказувати на зниження серцевого викиду і зростання загального периферійного судинного опору із збільшенням дози зовнішнього опромінення, дози від інкорпорованого 137Сs і сумарної ефективної еквівалентної дози (від зовнішнього опромінення та інкорпорованих радіонуклідів цезію та стронцію), що можливо зв'язано з накопиченням 137Сs у серцевому м'язі, зі стійким напруженням регуляторних систем вегетативного та гемодинамічного гомеостазів і відповідними змінами судинного тонусу (А.Н.Аринчин, Г.В.Наливайко, 1991). Виявлено, що із збільшенням дози зовнішнього опромінення та сумарної ефективної еквівалентної дози зростає частота станів дезадаптації (стресу), що можна розглядати як підтвердження концепції про стресовий механізм впливу малих доз іонізуючого випромінювання (В.А.Барабой и соавт., 1992).

Про можливість раннього виявлення порушень системи дихання у дітей, які зазнали радіаційного впливу внаслідок аварії на ЧАЕС.

З позицій концепції про екологічно детерміновану патологію, розробленої за останні десятиріччя (Ю.Е.Вельтищев, 1992; 1996) при аналізі змін стану здоров'я у дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як одне з проявів екологічної дезадаптації з боку органів дихання може бути розглянутий синдром бронхіальної гіперреактивності - неспецифічна реакція бронхолегеневої системи на різного роду ірританти (продукти інтенсифікованого вільнорадикального окислення в органах дихання).

Для виявлення бронхіальної гіперреактивності (бронхоспазму) доцільно використовувати фармакологічну інгаляційну пробу з бронхорозширюючими препаратами, що мають вплив на мускаринові та в2-адренергічні рецептори легенів, тобто на обидва основні механізми бронхообструкції. Ми визнали найзручнішим використання для інгаляційної проби сучасних дозованих комбінованих препаратів бронходилататорів: дозованого аерозолю “Комбівент”, до складу якого входять сальбутамола сульфат (бета-антагоніст) та іпратропіума бромід (антихолінергічний вплив). Особі, яку обстежували давали дві інгаляційні дози препарату “Комбівент”. Критерієм позитивності проби з бронходилататорами був прийнятий приріст показників бронхіальної прохідності на 10% і більше порівняно з вихідними величинами.

Застосована нами фармакологічна проба з бронхорозширюючими препаратами дозволила виявити у значної частини практично здорових дітей, які зазнали радіаційного впливу і мали нормальні показники вентиляційної здатності легенів, прихований бронхоспазм, тоді як у дітей з “чистих” у радіаційному відношенні регіонів він спостерігався значно рідше. Так, серед дітей, які зазнали хронічного радіаційного впливу частота прихованого бронхоспазму у 1987-1988 рр. становила 37,7% (у дітей контрольної групи - 13,6%, Р<0,01). легені кров кисневий дихання

У дітей з загостренням рецидивуючого бронхіту (РБ), які мешкають у зонах радіонуклідного забруднення, загальна частота бронхоспазму становила 84,0%. При цьому частота прихованого бронхоспазму - 56,0%.

Серед хворих на РБ поза загостренням загальна частота бронхоспазму у мешканців зон радіонуклідного забруднення становила 52,6%, прихованого - 42,1%.

Серед дітей, хворих на гостру бронхопневмонію (ГБ) загальна частота бронхоспазму у мешканців зон радіонуклідного забруднення становила 75,0%, прихованого - 50,0%.

Враховуючи вищевикладене, можна заключити, що фармакологічна інгаляційна проба з бронхорозширюючими препаратами на наявність бронхоспазму є достатньо чутливим тестом для раннього виявлення патології системи дихання у дітей, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.

Як вказано вище, з нашої точки зору, провідним механізмом, що обумовлює виникнення функціональних розладів з боку органів дихання у дитячого населення, яке постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи, є активація вільнорадикальних процесів у легенях.

Враховуючи достатньо високу інформативність методу ініційованої хемілюмінесценції для оцінки вільнорадикальних процесів у біосередовищах під час діагностики різноманітної патології органів та систем і, зокрема, високу чутливість при дослідженні інтенсивності процесів вільнорадикального окислювання у КВП, ми вважаємо за доцільне його використання для ранньої діагностики патологічних процесів у легенях.

На основі методу визначення інтенсивності ініційованої хемілюмінесценції КВП розроблено специфічний тест, за допомогою якого можна виявити загострення РБ або захворювання на ГБ у початковий період. Для дітей з гострими захворюваннями бронхо-легеневої системи та у період загострення її хронічних захворювань, а також для значної частини дітей, які постійно мешкають в умовах надходження до організму довгоіснуючих радіонуклідів цезію та стронцію, характерним є підвищення показників ініційованої хемілюмінесценції КВП по відношенню до межі фізіологічних коливань, що визначена на підставі результатів обстеження групи практично здорових дітей з “чистих”, у відношенні радіонуклідного забруднення регіонів (визначено межу фізіологічних коливань для показника світлосуми ініційованої хемілюмінесценції КВП, яка становить М±х цієї групи, або М±74% від М). Тому враховувати доцільно позитивне відхилення від норми. У дітей - мешканців зон радіонуклідного забруднення, які не мають патології бронхів та легенів у період пізньої фази аварії частота перевищення даного нормативу становила 30,4% (у дітей контрольної групи - 16,8%, Р<0,05). При загостренні РБ у дітей, які мешкають в зонах радіонуклідного забруднення частота перевищення нормативу становила 88,0%. Серед хворих на РБ поза загостренням частота підвищення світлосуми ініційованої хемілюмінесценції КВП за межі встановленої норми становила у мешканців зон радіонуклідного забруднення 36,8%. При ГБ відповідно - 75,0%.

Надлишок продуктів вільнорадикального окислювання призводить до зміни властивостей (зокрема проникності) клітинних мембран і звільнення протеолітичних ферментів (протеаз, еластаз тощо), що опосередковано спричиняє відносний дефіцит б-1-антитрипсину (ААТ) внаслідок підвищення його витрат на інгібірування цих ферментів.

Дефіцит ААТ є одним з основних видів порушень місцевого захисту легенів. Тому його визначення має велике значення для ранньої діагностики легеневої патології (П.П.Горбенко та співавт., 1987).

У практично здорових дітей з “чистих” регіонів показник антитриптичної активності (АТА) за нашими даними в середньому становить 3,62±0,12 ІО/мл (для нього нами визначено межу фізіологічних коливань, яка становить М±х цієї групи, або М±62% від М). При цьому суттєве значення має негативне відхилення від норми.

У дітей - мешканців зон радіонуклідного забруднення, які не мають патології бронхів та легенів у період пізньої фази аварії частота зниження за межу норми становила 29,4% (у дітей контрольної групи - 15,8%, Р<0,05). При загостренні РБ у дітей, які мешкають в зонах радіонуклідного забруднення частота зниження за межу норми показника АТА КВП становила 72,0%. Серед хворих на РБ поза загостренням частота зниження за межу норми показника АТА КВП становила у мешканців зон радіонуклідного забруднення 31,6%. При ГБ частота зниження за межу норми АТА КВП становила у дітей, які мешкають у зонах радіонуклідного забруднення 45,0%.

Таким чином, можна заключити, що визначення відхилень показників світлосуми ініційованої хемілюмінесценції та АТА КВП за межі фізіологічних коливань доцільно використовувати у якості тестів для раннього виявлення патології системи дихання.

Застосування скринінгових досліджень для формування груп ризику з розвитку патології систем дихання та кровообігу серед дітей, які зазнали радіаційного впливу внаслідок аварії на ЧАЕС.

Висока частота соматичної патології, зокрема патології систем дихання та кровообігу, що спостерігається у дітей, які зазнали радіаційного впливу внаслідок аварії на ЧАЕС, робить необхідним виділення груп ризику з метою наступного проведення серед цього контингенту лікувально-профілактичних заходів для зменшення вірогідності виникнення захворювань. Простим, але найбільш прийнятним шляхом до вирішення цієї проблеми є застосування діагностичних тестів “просіву” або скринінг-тестів. Програма масового скринінгу звичайно включає анкетний тест (або анкетування), який є її найважливішою частиною, а також застосування деяких експрес-методів інструментальної та лабораторної діагностики. Враховуючи обмежені можливості функціональної та лабораторної діагностики при масових обстеженнях у школах та дошкільних закладах, доцільно обмежуватися тільки анкетним тестом. У розроблені нами анкети-опитувальники поряд з обов'язковими питаннями, які дозволяють запідозрити наявність хронічних захворювань за критеріями ВООЗ, включені питання, що стосуються чинників ризику їх виникнення (обтяжений ранній анамнез, спадкова схильність, наявність алергічних реакцій, хронічних вогнищ інфекції тощо). З урахуванням чинників ризику формування хронічних захворювань легенів розроблено скринінгову анкету, що містить 23 питання. За допомогою даного анкетного тесту виділяються наступні групи: група дітей без ризику розвитку хронічних неспецифічних захворювань легенів (ХНЗЛ), які не потребують подальших обстежень; група ризику з розвитку ХНЗЛ, група підвищеного ризику з розвитку ХНЗЛ; виділяються також групи з високою вірогідністю захворювання на рецидивуючий бронхіт, респіраторний алергоз, туберкульоз легенів. Діти з позитивними результатами скринінгу у плановому порядку направляються на додаткове (амбулаторне) обстеження, яке включає: 1) детальне опитування; 2) дослідження вентиляційної здатності легенів;

3) проведення фармакологічної інгаляційної проби з бронходилататорами для виявлення змін реактивності бронхів; 4) рентгенографію органів грудної клітини (за показаннями); 5) лабораторні дослідження (клінічний аналіз крові, біохімічні дослідження крові); 6) огляд ЛОР-лікарем; 7) огляд та заключення пульмонолога.

Оскільки порушення гемодинаміки відіграють суттєву роль у виявлених змінах параметрів кисневих режимів організму у дітей, які зазнали радіаційного впливу, ми вважали за доцільне проведення скринінгового дослідження з метою виявлення груп ризику з розвитку патології системи кровообігу. Карта анкетного опитування для формування груп ризику з розвитку захворювань серцево-судинної системи складається з 28 питань. За допомогою анкетного тесту виділяються: група дітей з негативними результатами тесту (група без ризику розвитку патології серцево-судинної системи), групи вегето-судинних дистоній (ВСД) за гіпо-, гіпертонічним, змішаним типами та ВСД з кардіалгіями, групи ризику за захворюванням ревматизмом, за розвитком атеросклерозу. Проводиться вимірювання артеріального тиску. Розроблено спосіб оцінки тесту. При позитивних результатах скринінгу додаткове обстеження включає: 1) детальне опитування;

2) ЕКГ-дослідження; 3) реоенцефалографію (за показаннями); 4) лабораторні дослідження (клінічний аналіз крові, біохімічне дослідження крові); 5) огляд ЛОР-лікарем; 6) огляд і заключення кардіолога.

Скринінгові обстеження, проведені з метою виявлення груп ризику з розвитку патології органів дихання, показали, що у період середньої фази аварії (1987-1988 рр.) серед дітей, евакуйованих із зони “відчуження”, відсоток осіб з вірогідною наявністю рецидивуючого бронхіту та респіраторного алергозу відповідно у 3,5 (P<0,05) і 3,4 (P<0,05) рази був вищим, ніж у контролі. Відсоток осіб, які не мали ризику розвитку хронічних захворювань легенів, був нижчим, ніж у контролі у 1,3 (P<0,05) рази. У перші роки пізньої фази аварії (1989-1990 рр.) відмічалося також підвищення відсотку дітей групи ризику з розвитку хронічних захворювань легенів. У наступні роки пізньої фази аварії (1991-1995 та 1996-1999 рр.) достовірні відмінності чисельності груп ризику в порівнянні з контролем не збереглися. Відсоток дітей, які не мали ризику розвитку хронічних захворювань легенів порівняно з контролем залишався зниженим. Серед дітей, які мешкають в зонах радіонуклідного забруднення, відсоток осіб з високою вірогідністю рецидивуючого бронхіту протягом усього післяаварійного періоду стабільно перевищував рівень контролю (у 3,5-3,1 рази, P<0,05). Відсоток дітей з високою вірогідністю респіраторного алергозу у 1987-1995 рр. не мав достовірної різниці з контролем, проте повільно зростав і у 1996-1999 рр. у 2,9 (P<0,05) рази перевищував рівень контролю. Відсоток дітей групи ризику з розвитку хронічних захворювань легенів у роки пізньої фази аварії також досяг значень, що достовірно перевищували рівень контролю (у 1,52-1,65 рази; P<0,05). Відсоток дітей, які не мали ризику розвитку хронічних захворювань легенів, протягом усього післяаварійного періоду був нижчий, ніж у контрольній групі.

Аналіз частоти виявлення дітей груп ризику з розвитку патології серцево-судинної системи показав, що серед евакуйованих із зони “відчуження” відсоток дітей з вірогідною наявністю ВСД за гіпертонічним типом у роки середньої фази аварії (1987-1988 рр.) перевищував дані контролю у 2,5 (P<0,05) рази, але поступово знижувався, і у роки пізньої фази (1991-1999 рр.) досяг рівня контролю. Відсоток дітей, які не мали ризику розвитку патології серцево-судинної системи протягом усього післяаварійного періоду був нижчий, ніж у контрольній групі. Серед дітей, які мешкали в зонах радіонуклідного забруднення, протягом післяаварійного періоду відмічався стабільно підвищений (у 1,8-2,1 рази) в порівнянні з даними контрольної групи відсоток дітей з вірогідною наявністю ВСД за гіпертонічним типом. Виразну тенденцію до підвищення мав відсоток дітей з вірогідною наявністю ВСД за змішаним типом. Відсоток дітей, які не мали ризику розвитку патології серцево-судинної системи залишався зниженим в порівнянні з контролем протягом усього післяаварійного періоду.

Схеми корекції функціональних розладів системи дихання у дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської аварії.

На основі комплексного аналізу даних, отриманих в результаті проведення досліджень системи дихання у дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської аварії, розроблені 7 схем корекції, використання яких було спрямоване на нормалізацію інтенсивності вільнорадикальних процесів у легенях, стимуляцію утворення легеневого сурфактанту, зменшення або усунення бронхіальної гіперреактивності, поліпшення гемодинамічного забезпечення функціональних навантажень, усунення станів дезадаптації. Вони передбачали тритижневе використання комплексів вітамінів-антиоксидантів прямої та непрямої дії (вітамінів А, Е, С, Р, глутамінової кислоти), комплексу антиоксидантів-біофлавоноїдів (“6-й елемент - пікногенол”), адаптогенів рослинного походження (настоянка женьшеню), засобів, які внаслідок оптимізації метаболізму міокарду сприяють збільшенню серцевого викиду (рибоксин), засобів, що стимулюють утворення легеневого сурфактанту (етимізол), світлотерапії лінійно поляризованим світлом за допомогою апарату БІОПТРОН-2 (антиоксидантна та біостимулююча дія). Дослідження проведені у 177 дітей І та ІІ основних груп, які не мали хронічної патології бронхів та легенів і серцево-судинної системи органічного характеру.

Після використання 1-ї схеми корекції, яка включала пероральне та інгаляційне застосування комплексу антиоксидантів прямої та непрямої дії (комплексного препарату флавоноїдів з аскорбіновою кислотою - “Аскорутину”; комплексного препарату вітамінів А та Е - “Аевіту”; глутамінової кислоти, інгаляцій 0,1% водного розчину галаскорбіну) у дітей І основної групи спостерігалося зниження показників світлосуми ініційованої хемілюмінесценції КВП (в 1,8 рази, Р<0,05), підвищення середніх показників прохідності периферійних бронхів малого діаметру, зникнення або зменшення ознак бронхоспазму у значної частини обстежених. Це можна пояснити зниженням інтенсивності вільнорадикальних процесів у легенях при дії вітамінів-антиоксидантів і, внаслідок цього, зменшенням подразнення рецепторів слизової оболонки бронхіального дерева продуктами вільнорадикального окислювання, що призводить до поліпшення прохідності бронхіального дерева, усунення або зменшення ознак бронхоспазму.

До 2-ї схеми корекції було включено пероральне приймання комплексу антиоксидантів прямої та непрямої дії у вигляді препарату “Глутамевіт”. Після закінчення курсу приймання препарату у дітей І основної групи спостерігалося зниження середніх показників світлосуми (на 69,2%, Р<0,02) та амплітуди швидкого спалаху (на 15,9%, P<0,05) ініційованої хемілюмінесценції сироватки крові, відмічалися тенденції до зниження показників ініційованої хемілюмінесценції еритроцитів та КВП, що свідчить про достатню ефективність комплексного препарату “Глутамевіт” для зниження інтенсивності вільнорадикальних процесів в біосередовищах організму.

Результати апробації у дітей ІІ основної групи 3-ї схеми корекції, до якої було включено пероральне приймання адаптогенів рослинного походження (настоянка женьшеню) та засобів, оптимізуючих метаболізм міокарду (рибоксин), не виявили суттєвих змін показників центральної гемодинаміки у стані спокою. Проте при дозованому фізичному навантаженні середньої інтенсивності спостерігалися позитивні зрушення, зв'язані з поліпшенням гемодинамічного забезпечення навантаження: ударний об'єм крові зріс на 7,6% (Р<0,05), а хвилинний - на 11,0% (Р<0,05). Після курсу корекції мало місце зниження показників ініційованої хемілюмінесценції сироватки крові (h - на 19,6%, Р<0,05; S - на 46,0%, Р<0,05), тенденція до зниження аналогічних показників КВП, що можливо свідчить про антиоксидантний вплив адаптаційних змін гемодинаміки.

Після застосування у дітей ІІ основної групи 4-ї схеми корекції, яка включала пероральне приймання комплексу антиоксидантів прямої і непрямої дії у вигляді препарату “Квадевіт” та адаптогенів рослинного походження (настоянка женьшеню), спостерігалося зниження середніх показників ініційованої хемілюмінесценції сироватки крові (h - на 24,4%, Р<0,05; S - на 55,0%, Р<0,05), тенденція до зниження параметрів ініційованої хемілюмінесценції КВП, Оцінка стадії адаптаційного синдрому за показниками загальної гемодинаміки (А.В. Аболенская, 1993), проведена до та після курсу корекції показала зростання частоти оптимальної адаптації та зниження частоти стадії напруги, тенденції до зростання частоти стадії резистентності і до зниження частоти стадії виснаження серед обстеженого контингенту дітей.

До 5-ї схеми було включено пероральне приймання етимізолу як засобу, стимулюючого утворення легеневого сурфактанту. Після апробації її у дітей ІІ основної групи відмічалися позитивні зміни сурфактантної системи легенів: зростання вмісту у КВП фосфоліпідів сурфактанту (з 0,397±0,052 мкг/мл до 0,559±0,044 мкг/мл, Р<0,05), тенденція до підвищення вмісту у КВП загальних ліпідів та зменшення показника поверхневого натягу висячої краплі КВП. Позитивного зрушення зазнали і показники ініційованої хемілюмінесценції КВП:

h КВП знизилась на 29,8% (P<0,05), мала місце тенденція до зниження S КВП. Це можна розглядати як свідчення збільшення антиоксидантних властивостей сурфактантної системи легенів.

Апробація 6-ї схеми корекції, яка включала пероральне приймання дітьми ІІ основної групи комплексу антиоксидантів-біофлавоноїдів “6-й елемент - пікногенол” (фірма Цептер, Швейцарія) виявила зміни показників ініційованої хемілюмінесценції біосередовищ: зниження S еритроцитів (на 60,0%, Р<0,05), тенденції до зниження S сироватки крові та КВП. Відмічалося поліпшення середніх показників бронхіальної прохідності на різних рівнях бронхіального дерева, що, з нашої точки зору, є наслідком зниження інтенсивності вільнорадикальних процесів у легенях.

До 7-ї схеми включили світлотерапію з 15 сеансів лінійно поляризованого світла за допомогою апарату Біоптрон-2 (фірма Цептер, Швейцарія). Аплікації лінійно поляризованого світла робили на дві біологічно-активні зони шкіри дітям ІІ основної групи. Після курсу світлотерапії у дітей ІІ основної групи спостерігалось зниження S ініційованої хемілюмінесценції еритроцитів (на 52,3%, Р<0,05 ), тенденції до зменшення S сироватки крові та КВП. Відмічалося поліпшення функціонування сурфактантної системи легенів, про що свідчило зниження середнього показника поверхневого натягу висячої краплі КВП (з 72,1 ±0,96 мН/м до 69,3±0,88 мН/м, Р <0,05) і підвищення питомого легеневого вологовиділення (з 22,2 ±1,3 мкл/л до 27,5±2,0 мкл/л, Р <0,05). На зниження інтенсивності вільнорадикальних процесів у легенях і поліпшення мембрано-респіраторних взаємодій також вказувало підвищення середнього показника прохідності бронхіального дерева на рівні периферійних бронхів малого діаметру (МОШ75/НМОШ75 - з 70,6±3,1% до 80,2±3,0%, Р<0,05).

Таким чином, внаслідок застосування вказаних схем корекції у дітей, які зазнали радіаційного впливу, знизився рівень інтенсивності вільнорадикальних процесів у сироватці крові, еритроцитах, конденсаті видихуваного повітря, підвищилася бронхіальна прохідність і знизилась частота проявів гіперреактивності бронхів, поліпшилися показники сурфактантної системи легенів, збільшився серцевий викид і швидкість кровотоку при фізичному навантаженні. За рахунок нормалізації параметрів загальної гемодинаміки досягнуто зниження частоти станів дезадаптації.

ВИСНОВКИ

1. Сформульовано концепцію механізмів розвитку функціональних розладів системи дихання у дітей, які зазнали радіаційного впливу внаслідок аварії на ЧАЕС, що надало можливість визначити заходи корекції виявлених порушень.

2. Вплив несприятливих чинників Чорнобильської аварії у роки середньої її фази (1987-1988 рр.) обумовив у дітей, евакуйованих із 30-км зони ЧАЕС (I основна група) і мешканців зон радіонуклідного забруднення (II основна група) наявність порівняно з контролем односпрямованих змін вентиляційної здатності та нереспіраторних функцій легенів, які полягали у підвищеній частоті порушень бронхіальної прохідності за рахунок бронхоспазму, зниженні легеневого вологовиділення, вмісту поверхнево-активних речовин легеневого сурфактанту у КВП, пригніченні чинника місцевого захисту органів дихання - б1-антитрипсина, підвищенні інтенсивності вільнорадикальних процесів у легенях.

3. У динаміці післяаварійного періоду частота порушень вентиляційної здатності легенів у дітей I основної групи поступово знижувалася і у 1991-1995 рр. досягла рівня контролю. На етапах досліджень, проведених у 1991-1995 та 1996-1999 рр. у дітей I основної групи спостерігалось зменшення інтенсивності вільнорадикальних процесів у легенях, зростання показників вмісту поверхнево-активних речовин легеневого сурфактанту та чинника місцевого захисту органів дихання, які поступово досягли рівня контролю. У дітей II основної групи у роки пізньої фази аварії (1991-1995 та 1996-1999 рр.) продовжували зберігатись підвищена частота бронхіальної гіперреактивності та збільшена інтенсивність процесів вільнорадикального окислювання у легенях, залишались зниженими параметри сурфактантної системи легенів та чинник місцевого захисту органів дихання.

4. У роки середньої фази аварії (1987-1988 рр.) у дітей обох основних груп в стані спокою і при фізичному навантаженні помірної інтенсивності відмічалося зниження ефективності та економічності зовнішнього дихання. При фізичному навантаженні спостерігалося уповільнення швидкості системного кровотоку, зниження швидкості постачання кисню тканинам артеріальною і швидкості транспортування кисню змішаною венозною кров'ю; артеріальна гіпоксемія не була виражена, проте циркуляторні порушення призводили до розвитку венозної гіпоксемії.

5. У роки пізньої фази аварії (1991-1995 та 1996-1999 рр.) у дітей, які зазнали короткочасного впливу іонізуючого випромінювання підвищилася функціональна ефективність зовнішнього дихання в стані спокою і при дозованому фізичному навантаженні, оптимізувалися показники центральної гемодинаміки при навантаженні і збільшилися її можливості відносно постачання кисню тканинам, знизилася швидкість та інтенсивність споживання кисню, зникла венозна гіпоксемія при навантаженні. У дітей, які мешкають в умовах надходження до організму довгоіснуючих радіонуклідів у цей період функція зовнішнього дихання продовжувала залишатися менш ефективною та економічною як у стані спокою, так і при фізичному навантаженні, центральна гемодинаміка та дихальна функція крові не нормалізувалися і продовжували мати місце венозна гіпоксемія, компенсаторне підвищення швидкості та інтенсивності споживання кисню тканинами, утилізації кисню з артеріальної крові.

6. Вегетативний гомеостаз у дітей, які зазнали короткочасного і хронічного радіаційного впливу, у роки середньої фази аварії (1987-1988 рр.) характеризувався підвищенням числа осіб з превалюванням тонусу симпатичної ланки вегетативної нервової системи, з недостатнім включенням симпато-адреналової системи при функціональних навантаженнях. У роки пізньої фази аварії (1991-1995 та 1996-1999 рр.) серед дітей I основної групи спостерігалося підвищення відсотку осіб із переважанням вегетативного тонусу парасимпатичного відділу, нормальним і надмірним включенням симпато-адреналової системи при навантаженнях. У дітей II основної групи протягом післяаварійного періоду прослідковувалося поступове підвищення відсотку осіб з превалюванням вихідного вегетативного тонусу симпатичної ланки і реагуванням на функціональні навантаження з недостатнім включенням симпато-адреналової системи.

7. У роки середньої фази аварії (1987-1988 рр.) у дітей І і ІІ основних груп відмічалася висока частота станів дезадаптації. У роки пізньої фази аварії (1991-1995 та 1996-1999 рр.) у дітей I основної групи підвищилася частота оптимальної адаптації і знизилася частота станів дезадаптації; у дітей II основної групи в динаміці післяаварійного періоду число осіб з оптимальною адаптацією поступово знижувалося, а з різними стадіями стресу підвищувалося, що підтверджується показниками добової екскреції катехоламінів та їх попередників з сечею, які свідчать про зниження резервів симпато-адреналової системи.

8. Результати кореляційного аналізу показали, що у дітей, які зазнали короткочасного і хронічного радіаційного впливу, з підвищенням дози зовнішнього опромінення мало місце зниження питомого респіраторного вологовиділення, ударного об'єму крові і зростання загального периферійного судинного опору; у дітей, які зазнали хронічного радіаційного впливу із збільшенням дози опромінення від інкорпорованого цезію, сумарної ефективної еквівалентної дози відмічалося зниження ударного об'єму крові і зростання загального периферійного судинного опору; у дітей, які зазнали короткочасного і хронічного радіаційного впливу із збільшенням дози зовнішнього опромінення, а у дітей, які зазнали хронічного радіаційного впливу із збільшенням сумарної ефективної еквівалентної дози, зростала частота станів дезадаптації.

9. У якості тестів для раннього виявлення патології системи дихання у дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильскої катастрофи можуть бути запропоновані: 1) визначення показників бронхіальної прохідності на різних рівнях бронхіального дерева методом пневмотахографії з виявленням наявності гіперреактивності бронхів шляхом постановки фармакологічної інгаляційної проби з бронходилататорами;

2) оцінка інтенсивності процесів вільнорадикального окислювання у легенях за методом ініційованої хемілюмінесценції КВП; 3) оцінка стану неспецифічного захисту органів дихання шляхом визначення антитриптичної активності КВП.

10. Для етапів післячорнобильського періоду 1987-1988 та 1989-1990 рр. характерною є висока чисельність груп з великою вірогідністю наявності рецидивуючого бронхіту та респіраторного алергозу, груп ризику з розвитку хронічних неспецифічних захворювань легенів і вегето-судинної дистонії. У 1991-1995 та 1996-1999 рр. у дітей, які зазнали короткочасного впливу іонізуючого випромінювання вона зменшилася, у дитячого населення, яке мешкає на забруднених радіонуклідами територіях, залишилася підвищеною.

11. Для корекції функціональних порушень системи дихання у дітей, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, доцільне застосування вітамінів-антиоксидантів прямої та непрямої дії, антиоксидантів-біофлавоноїдов

(6-й елемент - Пікногенол), адаптогенів рослинного походження, засобів, що сприяють поліпшенню метаболізму міокарду (рибоксин), засобів, стимулюючих утворення легеневого сурфактанту (этимізол), світлотерапії лінійно поляризованим світлом (антиоксидантна і біостимулююча дія). Використання даних заходів корекції сприяло зниженню рівня інтенсивності вільнорадикальних процесів у КВП, сироватці крові та еритроцитах, підвищенню бронхіальної прохідності, зменшенню гіперреактивності бронхів, поліпшенню показників сурфактантної системи легенів, збільшенню ударного об'єму крові та швидкості системного кровотоку при фізичних навантаженнях, зниженню частоти станів дезадаптації.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Для раннього виявлення порушень функцій системи дихання у дітей, які зазнали радіаційного впливу, доцільно використовувати наступні тести: оцінку інтенсивності вільнорадикальних процесів у легенях шляхом визначення показників ініційованої хемілюмінесценції КВП; виявлення прихованих та неприхованих порушень прохідності бронхіального дерева за показниками пневмотахографії з застосуванням фармакологічної інгаляційної проби з бронходилататорами; оцінку місцевого неспецифічного захисту органів дихання за показником антитриптичної активності КВП.

2. Для корекції виявлених функціональних порушень системи дихання у дітей, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, рекомендується використання комплексів вітамінів-антиоксидантів прямої та непрямої дії, комплексу антиоксидантів-біофлавоноїдів (6-й елемент - Пікногенол), адаптогенів рослинного походження (настоянка женьшеню, настоянка аралії, екстракт елеутерококку), засобів, які сприяють поліпшенню метаболізму міокарду (рибоксин), засобів, стимулюючих утворення легеневого сурфактанту (етимізол), світлотерапії лінійно поляризованим світлом за допомогою апарату Біоптрон-2 (антиоксидантна і біостимулююча дія).

3. У якості критеріїв оцінки ефективності засобів корекції, що застосовувались слід використовувати: поліпшення показників бронхіальної прохідності на різних рівнях бронхіального дерева, зменшення або усунення бронхоспазму; зниження інтенсивності вільнорадикальних процесів у легенях та в організмі в цілому (зменшення показників ініційованої хемілюмінесценції КВП, сироватки крові та еритроцитів); підвищення антитриптичної активності КВП; позитивні зміни сурфактантної системи легенів (підвищення вмісту у КВП загальних ліпідів та фосфоліпідів, зниження показників поверхневого натягу КВП, зростання питомого легеневого вологовиділення); поліпшення гемодинамічного забезпечення фізичного навантаження (зростання ударного та хвилинного об'ємів крові).

4. При масових профілактичних обстеженнях дітей, які зазнали впливу чинників Чорнобильської катастрофи доцільно за розробленими нами програмами скринінгового анкетування виділяти дітей груп ризику з розвитку патології системи дихання та кровообігу для подальшого поглибленого обстеження.

5. Для оцінки ефективності оздоровлення дітей, які зазнали радіаційного впливу, запропоновано комплекс критеріїв, складовими частинами якого є: 1) клінічні суб'єктивні критерії (зниження частоти та ступеня вираженості скарг), об'єктивні критерії (зниження частоти ГРВІ та інтеркурентних захворювань, збільшення тривалості ремісії у хворих на хронічні та рецидивуючі захворювання тощо); 2) параклінічні критерії (нормалізація артеріального тиску, зниження показників інтенсивності вільнорадикальних процесів у КВП, сироватці крові та еритроцитах, визначений шляхом кардіоінтервалографічного дослідження при функціональних навантаженнях перехід від зміненої вегетативної реактивності (гіперсимпатикотонія, асимпатикотонія) до нормальної тощо, поліпшення показників бронхіальної прохідності, зниження або усунення гіперреактивності бронхів; 3) дозовий критерій, який ґрунтується на оцінці рівнів радіоцезію у тілі до та після оздоровлення).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Степанова Є.І., Мозалевський А.Ф., Колпаков І.Є. Клінічні аспекти Чорнобильської катастрофи. Система дихання дітей (Глава у монографії) // Чорнобильська катастрофа: Монографія / Під ред. В.Г. Бар'яхтара. - К.: Наукова думка, 1996. - С. 512-516 (Особистий внесок: проведення досліджень вентиляційної здатності та нереспіраторних функцій легенів, підготовка рукопису).

2. Степанова Е.И., Колпаков И.Е., Кондрашова В.Г., Курило Л.В., Галичанская Т.Я., Давиденко О.А. Медико-биологические аспекты Чернобыльской катастрофы у пострадавшего детского населения. Клинические эффекты у детей, подвергшихся воздействию ионизирующего излучения в постнатальный период онтогенеза (Глава в монографии) // Медицинские последствия аварии на Чернобыльской атомной станции: Монография в 3-х книгах. Книга 2. Клинические аспекты Чернобыльской катастрофы / Под ред.: В.Г. Бебешко, А.Н. Коваленко. - К.: “МЕДЭКОЛ”МНИЦ БИО-ЭКОС, 1999. - С. 6-16 (Особистий внесок: проведення досліджень вентиляційної здатності та нереспіраторних функцій легенів, зовнішнього дихання, центральної гемодинаміки, дихальної функції крові, кисневих режимів організму, участь у підготовці рукопису).

3. Чаяло П.П., Чоботько Г.М., Колпаков И.Е. Оценка свободнорадикальных процессов в конденсатах выдыхаемого воздуха у детей с рецидивирующим бронхитом // Лабораторное дело. - 1990. - № 11. - С. 35-36 (Особистий внесок: проведення досліджень вільнорадикальних процесів у конденсаті видихуваного повітря методом ініційованої хемілюмінесценції, підготовка рукопису).

4. Чаяло П.П., Колпаков И.Е., Чоботько Г.М., Степанова Е.И., Добруцкая И.Л. Использование некоторых биохимических и физико-химических показателей для оценки функции легких у здоровых детей школьного возраста // Педиатрия. - 1991. -№ 6. - С. 42-45 (Особистий внесок: проведення досліджень показників нереспіраторних функцій легенів, підготовка рукопису).

5. Степанова Е.И., Колпаков И.Е., Кондрашова В.Г., Курило Л.В. Динамика функциональных сдвигов в организме детей в поставарийный период Чернобыльской катастрофы // Вестник академии медицинских наук СССР. - 1991. -№ 11. - С. 24-25 (Особистий внесок: проведення досліджень вентиляційної здатності та нереспіраторних функцій легенів, зовнішнього дихання, центральної гемодинаміки, фізичної працездатності, участь у підготовці рукопису).

6. Степанова Е.И., Чаяло П.П., Колпаков И.Е., Кондрашова В.Г., Курило Л.В., Галичанская Т.Я., Федякова О.Б., Иванюк А.Г. Эффекты воздействия последствий Чернобыльской аварии на детский организм // Педиатрия. - 1991. -

№ 12. - С. 8-13 (Особистий внесок: проведення досліджень вентиляційної здатності та нереспіраторних функцій легенів, спіроергометричні дослідження).

7. Рева Ю.П., Степанова Е.И., Колпаков И.Е., Квита Г.И., Орел В.Э., Дзятковская Н.Н., Горовой А.И., Гудков В.А., Захарьевич Н.Г. Применение метода триболюминесценции при исследовании конденсатов выдыхаемого воздуха у детей, подвергшихся воздействию комплекса экологических факторов вследствие аварии на ЧАЭС // Пульмонология. - 1993. - № 4. - С. 59-61 (Особистий внесок: дослідження інтенсивності вільнорадикальних процесів у конденсаті видихуваного повітря методом ініційованої хемілюмінесценції, участь у підготовці рукопису).