Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Івано-Франківська державна медична академія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Стан мікроелементного і металоферментного обміну та корекція виявлених порушень у комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту

14.01.22 - стоматологія

КАТЕРИНЮК Вероніка Юзефівна

Івано-Франківськ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Івано-Франківській державній медичній академії МОЗ України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Рожко Микола Михайлович, Івано-Франківська державна медична академія МОЗ України, кафедра стоматології факультету післядипломної освіти, завідувач кафедри

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Заболотний Тарас Дмитрович, Львівський Національний медичний університет імені Данила Галицького, кафедра терапевтичної стоматології факультету післядипломної освіти, завідувач кафедри

доктор медичних наук, професор Борисенко Анатолій Васильович, Національний медичний університет ім.О.О.Богомольця, кафедра терапевтичної стоматології, завідувач кафедри.

Провідна установа: Українська медична стоматологічна академія (м.Полтава), кафедра стоматології факультету післядипломної освіти.

Захист дисертації відбудеться 20 січня 2004 р. об 13⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 20.601.01 при Івано-Франківській державній медичній академії (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 2).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Івано-Франківської державної медичної академії за адресою: 76000, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька,7.

Автореферат розісланий 18 грудня 2003 року.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Д20.601.01

д. мед. н., професор ОРИНЧАК М.А.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Актуальною проблемою стоматології залишаються захворювання тканин пародонту, які характеризуються тривалим, прогресуючим перебігом, збільшенням резорбції кісткової тканини, порушенням процесів ремоделювання кістки та ранньою втратою зубів [Г.Н.Вишняк, 1999; Н.Ф.Данилевський, А.В.Борисенко, 2000; Т.П.Скрипнікова, Н.В.Нейко, 2000; А.В.Шумський, А.А.Нарзяев, 2002].

Важливого значення в етіології та патогенезі генералізованого пародонтиту (ГП) надають порушенням метаболічних процесів, у тому числі ферментних систем, а також мікробним, імунологічним факторам, пошкодженню клітинних мембран, зумовленому посиленням вільнорадикального окислення [О.А.Бабина и соавт., 1999; Т.Д.Заболотний і співавт., 1999; Н.Ф.Данилевський, А.В.Борисенко, 2000]. Отримано переконливі дані про роль мікро-, макроелементів і порушень їх обміну в розвитку захворювань тканин пародонту [А.П.Грохольський і співавт., 1995; А.В.Борисенко и соавт., 2002; А.П.Левицький, 2002], виявлено залежність поширеності та інтенсивності ГП від рівня дефіциту фтору та йоду в довкіллі [А.М.Політун, 1996; І.П.Горзов, А.М.Потапчук, 1998]. Отже, наукові концепції виникнення та розвитку ГП обгрунтовують необхідність розробки та впровадження етіопатогенетичних засобів лікування.

Перспективним є вивчення та застосування у пародонтології препаратів із остеотропними властивостями, які корегують метаболічні порушення в кістковій тканині альвеолярного відростка, впливають на мінеральний обмін, мають антиоксидантну, антибактеріальну та сорбційну дію. Розробка і апробація нових лікарських засобів продовжується, але в більшості випадків терапевтична ефективність їх залишається недостатньою.

Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. При виконанні дисертаційної роботи обстежено і проліковано 187 осіб, серед них 82 чоловіків і 105 жінок, віком від 19 до 50 років. Хворих на ГП було 151 особа, здорових з інтактним пародонтом - 36. При діагностиці ГП визначали ступінь вираженості патологічного процесу, за яким поділяли пародонтит на початковий, І і ІІ ступінь за класифікацією захворювань пародонту М.Ф.Данилевського, 1994, [Н.Ф.Данилевский, А.В.Борисенко, 2000].

Хворі на ГП були поділені таким чином: перша (основна) група - хворі з пародонтитом початкового (33 чол.), І (33 чол.) і ІІ (33 чол.) ступенів важкості, друга (контрольна) група - хворі на пародонтит початкового (17 чол.), І (16 чол.) і ІІ (19 чол.) ступенів важкості.

Обстеження хворих здійснювали за однаковою схемою. На кожного пацієнта заповнювалась історія хвороби і розроблена нами карта обстеження, де паралельно з клінічними даними відмічали результати біохімічних та рентгенологічних методів обстеження.

Оцінку стану пародонту здійснювали за загальноприйнятими методиками [Н.Ф.Данилевский, А.В.Борисенко, 2000] із використанням суб'єктивних і об'єктивних методів дослідження, зокрема: огляд, інструментальне обстеження, визначення індексів ІГ, ІР, КПІ, вираженість і поширеність запального процесу в яснах оцінювали за пробою Ш-П, ЧС [В.И.Яковлева и соавт. 1995, Н.Ф.Данилевский, А.В.Борисенко, 2000].

Оцінку стану кісткової тканини пародонту здійснювали за результатами рентгенологічних досліджень (ортопантомографічної та внутрішньоротової контактної рентгенографії) [Н.А.Рабухина, А.П.Аржанцев, 1999].

Враховуючи остеотропні, коферментні, антиоксидантно-прооксидантні функції макро- та мікроелементів [А.П.Авцын и соавт., 1991; В.А.Барабой, Д.А.Сутковой, 1997; А.В.Скальный, 1997; А.П.Левицький, 2002], досліджено вміст біометалів заліза, міді, цинку, марганцю, кобальту у цільній крові та слині за допомогою атомно-адсорбційної спектрофотометрії. Визначення елементного складу проводили на атомно-адсорбційному спектрофотометрі С-115 ПК.

Визначення активності антиоксидантних металоферментів ЦП та насиченість залізом ТФ у сироватці крові здійснювали за методом Г.О.Бабенка; кількісне визначення КА проводили за методикою А.М.Баха і С.Зубкової, активність КБ у крові визначали за В.П.Вендтом [Г.О.Бабенко, 1999].

Із метою оцінки кісткового метаболізму визначали активність ЛФ (маркер формування кісткової матриці) та КФ (маркер резорбції кісткової тканини) за допомогою наборів науково-виробничої фірми “Simbj Ltd, Львів та ВІО-Ld-TEST, Лахема (Чехія).

Активність процесів ПОЛ визначали за інтенсивністю спонтанної та ініційованої іонами двовалентного заліза хемілюмінесценції (ХЛ) [Фурхутдинов Р.Р., 1974]. У роботі використовували квантометричний прилад із детектором ФЕУ-39А. Реєстрували такі показники: світлосуму спонтанного свічення /Sсхл/, амплітуду швидкого спалаху /hFe2+/, світлосуму повільного спалаху /SFe2+/ і латентний період ініційованого свічення /t/.

Інтенсивність утворення кінцевого продукту ПОЛ - малонового діальдегіду аналізували за тестом із 2-тіобарбітуровою кислотою [Э.Н.Коробейникова, 1989].

Нами здійснено комплексне лікування 151 хворого на ГП. Всім пацієнтам здійснювалась санація порожнини рота за загальноприйнятими методами. За способом лікування пацієнти були поділені на дві групи. Першу (основну) групу складали 99 хворих на ГП, яким в комплексному лікуванні застосовували препарат “Краплі Береш Плюс” для загального лікування та гелеподібну пасту “Силллардент-біо” для місцевого лікування.

Препарат “Краплі Береш Плюс” містить велику кількість остеотропних мікро- та макроелементів, а саме, мікроелементи: цинк, марганець, мідь, молібден, ванадій, нікель, бор, фтор, кобальт; макроелементи: залізо, магній та органічні компоненти: гліцерин, етилен-диамін-тетраоцтову кислоту, гліцин, L+-винно-кам'яну, янтарну, L+-аскорбінову кислоти, які підвищують біологічну доступність мікро- та макроелементів, попереджують токсичне нагромадження вільних іонів в організмі, а також здійснюють антиоксидантну функцію [А.В.Скальный, 1997]. “Краплі Береш Плюс” у стоматології для комплексного лікування ГП нами застосовані вперше. Хворим призначали всередину по 15 крапель 3 рази в день на 50 мл рідини (вода або чай) у поєднанні з 50 мг вітаміну С під час вживання їжі, впродовж 20-25 днів.

Для місцевого лікування ГП нами була розроблена стоматологічна паста “Силлардент-біо”. Ця гелева композиція включає іммобілізовані на сорбенті “Силлард-П” остеотропні мікроелементи (мідь, цинк, фтор, марганець) та антисептик - 0,05% розчин хлоргексидину біглюконату у такому співвідношенні інградієнтів (у мас. %): хглоргексидину біглюконату - 10,0; діоксиду кремнію - 14,4; цинку - 0,8; міді - 0,2; фтору - 0,007; марганцю - 0,24; дистильованої води - решту до 100. Іммобілізація мікроелементів та хлоргексидину біглюконату на сорбенті “Силлард-П” проводилась за методикою Інституту хімії поверхні НАН України (консультант - докт.хім.наук І.Ф.Миронюк).

Пасту набирали штапелем у кількості 5г (1 чайна ложка) і розтирали на скляній пластинці 20-30 секунд до гомогенного стану, після чого наносили її на попередньо висушену слизову оболонку ясен і закладали у пародонтальні кишені на 20-30 хвилин. Після процедури пасту змивали водою. Курс лікування - 6-8 сеансів, через 1-2 дні.

Друга (контрольна) група хворих (52 чол.) отримувала для загального лікування препарат “Дуовіт” (комплекс мікроелементів і вітамінів), упродовж 20 днів. Для безпосередньої дії на тканини пародонту застосовували сорбент “Силлард-П”, розчинений на 0,05% розчині хлоргексидину біглюконату, у вигляді аплікацій на ясна та інстиляцій у пародонтальні кишені на 20-30 хвилин, через 1-2 дні, всього - 6-9 процедур.

Ефективність лікування оцінювали за результатами клінічних та біохімічних досліджень до і після лікування, а також черз 6 і 12 місяців.

Для встановлення взаємозв'язку між параметрами (мікроелементами, металоферментами, ПОЛ), що характеризуть різні патогенетичні ланки, та оцінки ефективності запропонованого лікування зроблено статистичну обробку отриманих результатів за допомогою персонального комп'ютера ІВМ 586 та прикладної програми для роботи з електронними таблицями Microsoft Exsel. Обробку матеріалу здійснювали методами парної статистики, а також застосовували метод відмінності з використанням t-критерію Ст'юдента, канонічного та кластерного аналізу за допомогою пакету “Statistika”.

Результати власних досліджень та їх обговорення. Виконані попередні біохімічні дослідження крові та слини хворих на ГП засвідчили зміну концентрації мікроелементів (збільшення вмісту міді та кобальту та зменшення заліза, марганцю і цинку) та відповідних металоферментів (збільшення активності ЦП, КБ, КФ та зменшення активності КА, ТФ, ЛФ). Паралельне дослідження крові хворих виявило підвищення активності ПОЛ та МДА і зниження антиоксидантних властивостей організму.

Отримані дані відповідали клінічним та рентгенологічним змінам у тканинах пародонту та корелювали із ступенями важкості ГП. Це спонукало розробити спосіб патогенетичного лікування ГП початкового, І та ІІ ступенів важкості із застосуванням препаратів мікро- та макроелементів, які б корегували виявлені порушення.

В основній групі хворих у залежності від ступеня важкості ГП встановлено достовірне збільшення ІГ: із 0,65±0,07 балів при початковому, до 1,2±0,13 балів при І ступені (в 1,8 раза більше) та до 1,78±0,21 балів при ІІ ступені (в 2,7 раза більше), р<0,001.

Дослідження проб Ш-П та ЧС засвідчило вірогідне зростання їх у першій групі відповідно: із 3,87±0,38 та 1,38±0,12 балів при початковому, до 4,5±0,47 та 1,73±0,19 балів при І і до 6,7±0,66 та 2,76±0,36 балів (р<0,001) при ІІ ступені важкості ГП.

Результати, отримані при вивченні КПІ та ІР вказують на динаміку їх зростання із поглибленням патологічного процесу в тканинах пародонту. В основній групі хворих на початковий ГП КПІ дорівнював 2,10±0,12, зростаючи на 34,8% (до 3,22±0,08 балів) при І ступені, на 98% (до 4,16±0,09) при ГП ІІ ступеня, р<0,001. Встановлено зростання ІР на 17,4% при І ступені, на 22,6% при ІІ ступені в порівнянні з 3,80±0,11 балів при початковому ступені ГП.

Із наростанням ступеня важкості ГП збільшується глибина ПК, становлячи в основній групі 2,65±0,05 мм при початковому ГП і збільшуючись на 20,8% - до 3,2±0,05 мм при І ступені та на 41,1% - до 3,74±0,08 мм при ІІ ступені важкості хвороби, р<0,001.

Аналогічна динаміка показника ІК спостерігається у основній групі хворих на ГП. У порівнянні з показником хворих на початковий ГП, ІК зростає при І ступені в 1,9 раза, а при ІІ ступені - в 2,2 раза, р<0,001.

Отримані після комплексного лікування дані засвідчують позитивну динаміку гігієнічного та пародонтальних індексів, глибини ПК у першій та другій групах хворих на ГП. Проте, у першій групі хворих, лікованих запропонованим нами способом, у порівнянні із другою групою хворих, яким призначалась загальноприйнята терапія, швидше зменшувався набряк, кровоточивість слизової оболонки ясен, припинялись виділення з ПК, подовжувався термін ремісії.

Під впливом лікування достовірно зменшувався ІГ в основній групі при початковому пародонтиті - на 93% (до 0,045±0,002 балів), при І - на 88,4% (до 0,14±0,03 бала) та при ІІ ступенях - на 86,6% (до 0,24±0,02 балів), р<0,001. Показники проби Ш-П та ЧС при початковому ГП зменшувались відповідно на 93,2% (до 0,27±0,07 балів) та на 44,8% (до 0,074±0,002 балаів), при І - на 92% (до 0,36±0,09 балів) та на 92,5% (до 0,13±0,04 балів), при ІІ - на 89,1% (до 0,73±0,09 балів) та на 89,9% (до 0,28±0,04 балів), р<0,001.

Після терапії у першій групі хворих на ГП суттєво змінювались глибина ПК, КПІ та ІР. Лікування з включенням препарату “Краплі Береш Плюс” та гелеподібної пасти “Силлардент-біо” сприяло зменшенню глибини ПК на 14% при початковому ступені, на 17,9% при І та на 16,6% при ІІ ступенях, у порівнянні з відповідними показниками до лікування, р<0,001. Застосована терапія сприяла зменшенню КПІ в 10 разів (до 0,21±0,04 балів) при початковому пародонтиті, в 19,6 раза (до 0,63±0,03 балів) при І ступені, в 21 раз (до 0,87±0,05 балів) при ІІ ступені важкості, проти відповідних даних до лікування. Комплексне лікування у першій групі сприяло зменшенню ІР на 32,6% при початковому, на 21% при І та на 20% при ІІ ступенях важкості хвороби, р<0,001.

Досягнуті результати в групі хворих, які лікувались запропонованим способом, утримувались впродовж 6 місяців, а глибина ПК і КПІ продовжувала зменшуватись, незначно змінюючись у частини пацієнтів через рік. При порівнянні всіх показників після лікування з показниками до лікування отримано статистично вірогідну різницю.

При майже однакових вихідних показниках клінічного стану пародонту в основній та контрольній групах, у другій групі хворих у порівнянні з першою для отримання позитивного результату необхідно було більше сеансів (на 2-3 відвідування). Крім того, якщо у хворих на ГП початкового і І ступенів важкості через 6 місяців після лікування показники глибини ПК і ІР залишались стабільними, то у хворих ІІ ступеня вони мали тенденцію до зростання. Через 12 місяців після лікування в групі хворих, у яких застосовувалась загальноприйнята терапія, відмічено погіршення клінічних показників. Хворі другої групи при повторних обстеженнях через 6 та 12 місяців скаржились на виникнення болю та кровоточивості при чищенні зубів, гіперестезію шийок зубів. Через рік у половини хворих об'єктивно спостерігався незначний набряк та гіперемія слизової оболонки ясен.

Отримані клінічні дані поліпшення стану пародонту під впливом лікування в основних та контрольних групах показали схожі зміни, проте при лікуванні нашим способом вони були відсотково більш вираженими, ніж у другій групі.

Сучасними спостереженнями підтверджено значення встановлення вмісту мікро- та макроелементів у крові та слині при захворюваннях тканин пародонту [Ш.Т.Багиров, В.Е.Зайчик, 1985; І.Н.Середюк, 2000]. Вивчення вмісту мікро- та макроелементів важливе для розуміння патогенетичних ланок ГП. Досліджувані мікроелементи є активаторами та кофакторами багатьох металоферментів і безпосередньо та опосередковано впливають на процеси вільнорадикального окислення (ВРО) і антиоксидантний захист організму.

Вміст заліза у крові та слині хворих на ГП початкового, І та ІІ ступенів важкості знижений. Наші дані корелюють із даними інших досліджень [Н.В.Петраш, 1984; И.А.Горбачёва, А.И.Кирсанов, Л.Ю.Орехова, 2001]. Під впливом запропонованого лікування із включенням препарату “Краплі Береш Плюс” та гелеподібної пасти “Силлардент-біо” спостерігалось зростання вмісту заліза відразу ж після лікування на 16,2% (до 505±15,9 мг/л проти 435,1±15,35 мг/л до лікування) у крові хворих на початковий ГП, на 13,2% (до 475,0±13,1 мг/л проти 419,5±9,8 мг/л до лікування) у хворих на ГП І ступеня. Рівень заліза продовжував зростати через 6 та 12 місяців після лікування, максимально наближаючись до показника осіб із здоровим пародонтом (513,7±18,8 мг/л). У хворих на ГП ІІ ступеня важкості суттєве зростання кількості заліза в крові встановлено через 6 місяців після лікування (до 459,6±25,1 мг/л), що може свідчити про поліпшення васкуляризації кісткової тканини та адаптаційно-компенсаторних можливостей організму у більш віддалений термін [А.П.Скоблин, 1965, А.В.Скальный, 1997].

Схожі зміни вмісту вказаного біометалу прослідковуються у слині хворих на ГП початкового, І та ІІ ступенів важкості, що склали першу групу. Рівень заліза в слині після терапії зростав на 22% (до 734,6±23,8 мкг/л проти 602,0±21,5 мкг/л до лікування) при початковому ГП, на 43,4% (до 677,0±25,4 мкг/л проти 472,0±12,5 мкг/л до лікування) при ГП І ступеня та на 51,6% (до 609,4±23,7 мкг/л проти 402,0±19,9 мкг/л до лікування) при ГП ІІ ступеня, р<0,001. Повторне обстеження (через 6 та 12 місяців) засвідчило подальше зростання вмісту заліза в слині, проте нормалізацію показника було констатовано відразу ж після лікування у слині хворих на ГП початкового та І ступенів. У хворих на ГП ІІ ступеня важкості також встановлений високий відсоток зростання цього елементу в усі терміни спостереження. Вміст заліза в крові і слині хворих контрольної групи під впливом лікування збільшувався, але нормалізації цього показника досягнуто не було.

Отримані нами дані підтверджують зв'язок концентрації заліза в крові та слині із важкістю патологічного процесу в пародонті та позитивний вплив лікування на динаміку цього показника, особливо у хворих основної групи.

У досліджуваних групах хворих на ГП простежується чіткий зв'язок між вмістом заліза та активністю відповідних металопротеїдів. Встановлено, що у крові хворих на ГП знижується активність КА та насиченість залізом ТФ, що зумовлено прогресуючим пошкодженням тканин пародонту та порушенням проникливості клітинних мембран. Зменшення вмісту КА у хворих на ГП зумовлене тим, що даний фермент витрачається на руйнування гідроперекису, який утворюється в результаті інтенсифікації перебігу реакцій з участю кисню і супероксидазних радикалів. Під впливом комплексного лікування у першій групі хворих на ГП змінювалась активність відповідних металопротеїдів. Можна стверджувати про зростання насиченості залізом ТФ і досягнення показників здорових осіб у хворих на ГП всіх ступенів важкості відразу ж та через 6 і 12 місяців після лікування. У хворих, лікування яких здійснювалось загальноприйнятими медикаментами, даний показник змінювався менш суттєво, але через 12 місяців наблизився до показника осіб з інтактним пародонтом.

Під дією комплексної терапії в основній групі хворих значних змін зазнає і активність КА крові. При всіх ступенях важкості в усі терміни спостереження показники активності цього ензиму після лікування наближаються до даних здорових осіб (12,51±0,4 мг (Н2О2)/мкл). Найбільш показовим є зростання активності КА у хворих на ГП І ступеня - на 27% (до 12,5±0,99 мг (Н2О2)/мкл проти 9,84±0,40 мг(Н2О2)/мкл до лікування, р<0,05) та при ГП ІІ ступеня важкості - на 62,4% (до 12,8±1,1 мг(Н2О2)/мкл проти 7,88±0,33 мг(Н2О2)/мкл до лікування, р<0,001). Збільшення кількості КА відмічається і у хворих, лікованих із включенням препаратів “Дуовіт” та “Силлард-П”, але нормалізація цього показника спостерігалась лише через 6 місяців при ГП І та ІІ ступенів важкості.

Мікроелемент мідь впливає на процеси обміну кальцію, відновлення кісткової структури, каталізує ряд ферментних систем [Ю.И.Москалёв, 1985; І.Ф.Мещишен та ін., 1994; Ю.И.Афанасьев, 1995]. Особливо високим вмістом міді характеризується білок плазми крові ЦП. Нами встановлено зростання рівня міді в крові та слині та активності ЦП у крові хворих на ГП початкового, І та ІІ ступенів важкості, що співпадає з результатами досліджень інших авторів [Ш.Т.Багиров, В.Е.Зайчик, 1985; А.В.Борисенко, 1992; Л.Г.Чеснокова, 1998]. Збільшення цього елементу негативно впливає на перебіг ГП, оскільки сприяє посиленню ВРО та зниженню життєдіяльності остеобластів [П.Т.Володіна, Т.Н.Печенова, 1993; І.Ф.Мещишен, 1994].

Після комплексного лікування концентрація міді в крові та слині хворих основної групи знижувалась відповідно на 12,5% (до 1,40±0,045 мг/л проти 1,6±0,05 мг/л до лікування, р<0,05) та на 29,4% (до 76,6±3,6 мкг/л проти 108,4±3,6 мкг/л до лікування, р<0,001) при початковому ГП, на 14,9% (до 1,43±0,05 проти 1,68±0,05 мг/л до лікування, р<0,05) та на 37,8% (до 78,4±3,2 проти 126,0±4,1 мкг/л, р<0,001) при ГП І ступеня, продовжуючи знижуватись у віддалені терміни спостереження. У хворих на ГП ІІ ступеня важкості вміст міді в крові зменшився на 9,9% і повністю нормалізувався через 6 та 12 місяців після лікування, а в слині спостерігалось значне і стійке зниження концентрації металу відразу ж після лікування на 48,3% (до 81,5±3,76 мкг/л, р<0,001). Досягнуті результати утримувались впродовж всього терміну дослідження. У хворих контрольної групи не вдалося досягти нормалізації даного показника. Після лікування у крові хворих першої групи встановлено стійке зниження активності спряженого із міддю металопротеїда ЦП, особливо при ГП ІІ ступеня важкості. У порівнянні із значенням його до лікування цей показник знизився відразу ж на 10,3% (до 39,1±2,06 ум.од.), достовірно - через 6 місяців - на 27,3% (31,7±0,7 ум.од., р<0,05), а через 12 місяців - на 29,3% (30,8±0,9 ум.од.). У хворих другої групи зниження активності ЦП після лікування було не таким істотним.

Нами виявлено достовірне зменшення рівня цинку в крові та слині хворих із поглибленням патологічного процесу в тканинах пародонту. Зниження вмісту цинку в крові хворих на ГП відмічали також інші дослідники [P.Polenik, 1982; Л.М.Тарасенко, К.С.Непорада, В.К.Григоренко, 2000; И.А.Горбачёва, 2001]. Встановлено, що на фоні дефіциту цинку і зростання кількості міді та ЦП у крові та слині при ГП підвищується проникливість епітелію ясен для бактерій. Це сприяє підтриманню запального процесу в тканинах пародонту [Polenik P., 1993]. Застосування препарату “Краплі Береш Плюс” та гелеподібної пасти “Силлардент-біо” у комплексному лікуванні ГП спричиняло зростання вмісту цинку в крові та слині хворих при початковому ступені відразу ж після лікування і подальше збільшення концентрації цього металу через 6 та 12 місяців. У хворих на ГП І та ІІ ступенів важкості повна нормалізація рівня цинку в крові та слині відмічена через 6 та 12 місяців. Досягнута нами оптимальна концентрація цинку сприяє стабілізації мембран, що підтверджується дослідженнями [Ф.Ш.Иноятов, 2002].

При лікуванні із використанням препаратів “Дуовіт” та “Силлард-П” нормалізація рівня цинку у досліджуваних біологічних рідинах має нестійкий характер при початковому ГП, і не наставала при важчих ступенях хвороби.

Паралельно із вивченням динаміки цинку в крові досліджувалась активність цинквмісного ферменту КБ. Нами встановлено зростання його вмісту у хворих, особливо при ІІ ступені важкості ГП (на 25,6%), р<0,001. Чіткої залежності зміни активності КБ під впливом обох способів лікування виявити на вдалось.

Комплексне лікування ГП у хворих першої групи сприяло нормалізації концентрації марганцю в крові та слині в усі терміни спостереження після лікування та при всіх ступенях важкості. Так, через рік при початковому ГП в крові відмічено зростання цього показника на 17% (до 87,2±1,5 мкг/л проти 74,5±3,0 мкг/л до лікування), у хворих І ступеня - на 46,4% (до 87,4±3,3 мкг/л проти 59,7±2,7 мкг/л до лікування), у хворих ІІ ступеня - на 81,2% (до 86,8±2,9 мкг/л проти 47,9±3,5 мкг/л до лікування), р<0,001. Аналогічні зміни спостерігались і в слині, що проявлялось зростанням рівня марганцю на 21,5% (до 33,6±1,3 мкг/л проти 29,14±0,56 мкг/л до лікування) у хворих із початковим ГП, на 27,7% (до 32,1±1,0 проти 27,4±0,78 мкг/л до лікування) у хворих із І ступенем, на 45% (до 33,1±1,3 мкг/л проти 24,07±1,0 мкг/л) у хворих із ІІ ступенем важкості хвороби, р<0,001. Це є свідченням позитивного впливу запропонованих препаратів на мікроелементний спектр крові та слини.

Після лікування хворих другої групи встановлено незначне збільшення рівня марганцю в крові та слині пацієнтів при всіх ступенях важкості ГП і в усі терміни спостережень за виключенням початкового ступеня важкості хвороби, при якому встановлено нормалізацію показника в крові хворих відразу ж та у віддалені терміни спостереження.

Нашими дослідженнями виявлено достовірне зростання вмісту кобальту в слині та крові хворих на ГП І та ІІ ступенів важкості та тенденцію до зростання цього мікроелементу у хворих на початковий ГП. Суттєві зміни кількості кобальту в крові після нашого лікування підтверджувались зменшенням його на 12,4% у хворих із І ступенем та на 14,4% у хворих із ІІ ступенем важкості ГП, р<0,05. У слині нормалізація рівня кобальту спостерігалась у хворих на ГП І та ІІ ступенів важкості через 6 та 12 місяців після лікування. Під впливом загальноприйнятого лікування деяка корекція вмісту кобальту в крові спостерігалась у віддалені терміни, а в слині нормалізації даного показника не відбулося.

Мікроелементи мідь, цинк, залізо і кобальт впливають на активність ЛФ, а марганець у поєднанні з фтором змінює активність КФ та ЛФ [А.П.Авцын, 1991, В.И.Смоляр, 1989], які є маркерами кісткової резорбції та моделювання [В.В.Поворознюк, 1997]. Нами виявлено достовірне зниження активності ЛФ у крові - на 20,8% (до 2,29±0,08 мккат/л) при початковому ГП, на 36,4% (до 1,84±0,08 мккат/л) - при І ступені і на 41,9% (до 1,68±0,14 мккат/л) при ІІ ступені важкості хвороби проти 2,89±0,14 мккат/л у осіб із інтактним пародонтом, р<0,001. Подібна тенденція спостерігалась і при дослідженні концентрації ЛФ в слині.

На зростання інтенсивності процесів резорбції при поглибленні патологічного процесу в тканинах пародонту вказує підвищення вмісту КФ у крові, особливо при І і ІІ ступенях важкості ГП відповідно - на 26% (до 4,31±0,18 нкат/л, р<0,05) і на 36% (до 4,64±0,3 нкат/л, р<0,01) у порівнянні з 3,41±0,2 нкат/л у здорових осіб. Різке збільшення активності даного ферменту проти показників у здорових осіб встановлено у слині хворих із ГП початкового, І та ІІ ступенів важкості на 23,6%, 37,7%, 43,5% відповідно (р<0,05), тобто запропоноване комплексне лікування в основній групі хворих на ГП позитивно вплинуло на активність маркерів кісткового метаболізму.

Під впливом лікування кількість ЛФ у крові відразу збільшилась на 21,4% (до 2,78±0,13 мккат/л) у хворих на початковий ГП, на 50,5% (до 2,77±0,13 мккат/л) при І ступені та на 18,2% (до 2,53±0,09 мккат/л) при ІІ ступені важкості хвороби, р<0,05. У віддалені терміни спостережень результати лікування ще більше поліпшувались, максимально наблизившись до даних здорових осіб. Така ж закономірність виявлена і стосовно показників ЛФ у слині. Найбільш виражена динаміка активності ЛФ в слині спостерігалась у хворих на ГП І та ІІ ступенів, склавши через 12 місяців різницю з показником до лікування в 26,6% та 24,5% відповідно, р<0,05. Оскільки ЛФ асоційована з мембраною остеобластів і її рівень у сироватці крові прямопропорційний інтенсивності мінералізації кісткової тканини, зростання активності ферменту під впливом лікування може свідчити про посилення мінералізації [І.Є.Сахарова, 2001]. При традиційному лікуванні вміст ЛФ у крові та слині також зростав, але менш суттєво, особливо у слині при ГП ІІ ступеня важкості.

Комплексне лікування ГП у хворих першої групи вплинуло і на зменшення у крові та слині показника кісткової резорбції КФ відразу ж та у віддалені терміни після лікування із досягненням відповідних даних осіб із здоровим пародонтом. Найбільш виражена відсоткова динаміка активності КФ виявлена після лікування, бо цей показник знизився на 17% у крові та 34,7% у слині при ГП І ступеня і на 15,1% та 35,4% відповідно при ІІ ступені важкості хвороби у порівнянні з показником до лікування, р<0,05. Отриманий результат зберігався впродовж року. У хворих другої групи деяка нормалізація активності КФ у крові та слині спостерігалась лише у віддалені терміни після лікування. Отже, під дією комплексного лікування поліпшився обмін у кістковій тканині щелеп, що підтверджувалось змінами активності фосфатаз. Підвищення ЛФ та зниження КФ вказує на стимуляцію остеогенезу під впливом запропонованого нами способу лікування.

Узагальнюючи результати, можна стверджувати про тісний взаємозв'язок між вмістом досліджуваних мікроелементів та відповідних металоферментів у хворих на ГП та їх позитивну динаміку під впливом лікування із застосуванням препаратів мікро- та макроелементів.

При ГП відбуваються порушення стану оксидантної і антиоксидантної систем організму, що проявляється в збільшенні ПОЛ та зменшенні активності антиоксидантної системи і узгоджуються з даними наукової літератури [А.И.Грудянов, 2002]. Результати, отримані при вивченні показників ПОЛ, вказують на наростання інтенсивності ПОЛ при поглибленні патологічного процесу в тканинах пародонту. Це проявлялось збільшенням показника світлосуми спонтанної хемілюмінесценції (СХЛ) і амплітуди швидкого спалаху (hFe2+) ІХЛ та зростанням МДА в сироватці крові хворих на ГП при всіх ступенях важкості захворювання. Ці зміни можна пов'язати із зменшенням вмісту заліза в крові та слині, бо в цьому випадку залізо виступає як прооксидант. Інтенсифікації ПОЛ сприяє також зростання вмісту міді в біологічних рідинах хворих на ГП.

Під впливом лікування в основній групі хворих значно зменшується інтенсивність ПОЛ і вміст гідроперекисів, що підтверджується достовірним зниженням СХЛ та амплітуди швидкого спалаху ІХЛ - на 20,4% та 19,5% при початковому ГП, на 24,5% та 21,5% при І ступені та на 35,9% та 23,5% при ІІ ступені важкості хвороби, р<0,05.

Здійснене нами лікування вплинуло на зниження вмісту МДА в сироватці крові хворих на початковий ГП на 18,4%, при ГП І ступеня - на 19,5%, а при ІІ ступені - на 19%, у порівнянні із показником до лікування (р<0,05), досягаючи значення осіб із здоровим пародонтом (3,5±0,1 ммоль/л).

В обстежених хворих поряд із порушенням стану ПОЛ зареєстровано зниження антиокислювальної і антирадикальної активності сироватки крові, що підтверджується достовірним підвищенням світлосуми повільного спалаху ІХЛ та скороченням латентного періоду ініційованого свічення і вказує на більш глибокі порушення в антиоксидантній системі при збільшенні важкості патологічного процесу в тканинах пародонту. Отримані результати співпадають із даними наукової літератури [О.Н.Воскресенский,1991; А.П.Левицкий, 1987].

У контрольній групі хворих на ГП спостерігалась схожа динаміка показників ПОЛ і МДА, проте отримані результати були відсотково менш вираженими протягом всіх термінів спостереження. Нормалізацію параметрів ПОЛ спостерігали відразу ж після лікування у хворих на ГП початкового ступеня, а у хворих ГП І ступеня - лише у віддалені терміни. При ГП ІІ ступеня показники ПОЛ не наблизились до норми в жодні терміни, крім показника hFe2+ t, який через 6 та 12 місяців наблизився до рівня даних здорових осіб.

Важливим було виявлення взаємозв'язку підвищення інтенсивності ПОЛ та зниження антиоксидантного захисту і змін концентрацій мікроелементів (Fe, Cu, Zn, Co, Mn) та антиоксидантних ферментів (ЦП, ТФ і КА) у крові та слині, бо встановлено, що метали змінної валентності (залізо, мідь, марганець, кобальт) відіграють важливу роль у розщепленні перекисів та гідроперекисів органічних сполук [Ю.А.Владимиров, 1972; Ж.І.Абрамова, 1985; Я.И.Гонський, 1986; N.Afhor, 1993; J.C.Masiere, 1993; И.А.Горбачева и соавт., 2001]. Так, у залежності від концентрації залізо може виконувати прооксидантну або антиоксидантну функцію, зокрема підвищення кількості цього металу сприяє обриванню ланцюгових реакцій. Тому отримане зростання концентрації заліза і збільшення активності залізовмісних ферментів ТФ і КА розцінюється нами як зміна властивостей заліза із прооксидантних на антиоксидантні і посилення антиоксидантного захисту.

Після комплексного лікування ГП вміст міді і активність спряженого з нею металопротеїду ЦП у біологічних рідинах зменшились, що засвідчило зниження участі цього металу у підтриманні вільнорадикальних реакцій, а також активності антиоксидантної системи. Зростання кількості мікроелементу марганцю, який активує фермент КА, отримане після лікування, також опосередковано засвідчує його позитивний вплив на активізацію антиоксидантних процесів.

Таким чином, нам вдалось встановити деякі ланки патогенезу ГП, зокрема значення порушення мікроелементного і металоферментного обміну у поєднанні із посиленням ПОЛ та зниженням антиоксидантного захисту в крові та слині хворих на ГП. Це підтверджується кластерним аналізом даних мікроелементного і металоферментного спектру та ПОЛ у крові та слині до лікування, і в різні терміни після лікування запропонованим способом та їх взаємозв'язок.

Отже, аналізуючи дані, отримані в процесі лікування, за клінічними біохімічними, рентгенологічними та статистичними дослідженнями у хворих на ГП, можна стверджувати про протизапальну, сорбційну, антиоксидантну, мембраностабілізуючу та остеотропну дію препарату “Краплі Береш Плюс” та стоматологічної лікувальної пасти “Силлардент-біо”. Результати досліджень засвідчують, що застосування цих препаратів ефективно впливає на патогенетичні ланки ГП, а саме: корегує показники мікроелементного та металоферментного спектру крові і слини хворих на ГП, сприяє нормалізації ПОЛ та підвищенню активності антиоксидантного захисту, призводить до стабілізації висоти альвеолярних перетинок, зменшення вогнищ остеопорозу, появи більш чітких контурів кортикальної пластинки міжзубних перетинок. Це дозволяє рекомендувати препарат “Краплі Береш Плюс” та стоматологічну пасту “Силлардент-біо” для впровадження в практику комплексного лікування ГП. Розроблений нами спосіб лікування ГП простий у використанні, не інвазивний, не має протипоказань і побічної дії.

Висновки

У дисертаційній роботі встановлені взаємозв'язки клінічних проявів і біохімічних показників у хворих на генералізований пародонтит та на основі виявлених порушень мікроелементного і металоферментного обміну, стану перекисного окислення ліпідів і антиоксидантного захисту розроблено спосіб лікування генералізованого пародонтиту із застосуванням препарату мікро- та макроелементів “Краплі Береш Плюс” та розробленої стоматологічної пасти “Силлардент-біо”.

1. При генералізованому пародонтиті виявлено достовірне зростання клінічних показників (індекса гігієни, комплексного пародонтального індекса за Леусом, індекса Рамфйорда, проби Шиллєра-Пісарєва і числа Свракова, глибини пародонтальних кишень) та зміни вмісту біометалів (заліза, міді, цинку, марганцю, кобальту) у крові та слині хворих, які корелюють із ступенями важкості хвороби і можуть слугувати об'єктивними критеріями глибини патологічного процесу в тканинах пародонту.

2. Встановлено зміни активності металопротеїдів сироватки крові у хворих при всіх досліджуваних ступенях важкості генералізованого пародонтиту, а саме: збільшення кількості церулоплазміну, карбоангідрази та зниження вмісту каталази і насиченості залізом трансферину. Зниження активності маркеру кістковоутворення - лужної фосфатази і підвищення кількості маркеру кісткової резорбції - кислої фосфатази у крові та слині хворих також чітко залежать від ступеня важкості захворювання.

3. Виявлено наростання інтенсивності ПОЛ і збільшення вмісту гідроперекисів у сироватці крові хворих, що засвідчується підвищенням світлосуми спонтанної хемілюмінесценції, збільшенням амплітуди швидкого спалаху ІХЛ та вмісту МДА. Достовірне скорочення латентного періоду ініційованого свічення, підвищення світлосуми повільного спалаху ІХЛ та зміни активності антиоксидантних ферментів церуплазміну, трансферину і каталази вказують на зниження антиоксидантного захисту, особливо при поглибленні патологічного процесу в тканинах пародонту.

4. Застосування препарату “Краплі Береш Плюс” та стоматологічної лікувальної пасти “Силлардент-біо” у комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту призводить до ліквідації або значного зниження запальних явищ у пародонті, що підтверджується поліпшенням клінічних та рентгенологічних показників і досягненням тривалої стабілізації хвороби.

5. Остеотропні мікро- та макроелементи, що входять до запропонованих препаратів, сприяють корекції вмісту заліза, міді, цинку, марганцю, кобальту та активності металопротеїдів у крові та слині хворих на генералізований пародонтит. Після лікування знижується інтенсивність ПОЛ та підвищується антиоксидантний захист організму хворих.

6. Розроблено і впроваджено у практичну охорону здоров'я патогенетично обгрунтований спосіб лікування генералізованого пародонтиту із застосуванням препарату “Краплі Береш Плюс” для загального лікування та стоматологічної пасти “Силлардент-біо” для місцевого лікування, які мають протизапальну, сорбційну, антиоксидантну, остеотропну дію і нормалізують мікроелементно-металоферментний спектр крові та слини.

Практичні рекомендації

1. Для встановлення ступеня важкості патологічного процесу в пародонті та ефективності лікування рекомендується визначати: вміст заліза, міді, цинку, марганцю, кобальту і активність церулоплазміну, каталази, кислої та лужної фосфатаз, насиченість залізом трансферину та кількість кінцевого продукту ПОЛ - малонового діальдегіду в крові і слині хворих на генералізований пародонтит.

2. Для підвищення ефективності лікування у комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту початкового, І і ІІ ступенів важкості доцільно застосовувати мікро- та макроелементний препарат “Краплі Береш Плюс” і стоматологічну лікувальну пасту “Силлардент-біо”. Запропонований спосіб лікування передбачає санацію, зняття зубних відкладень, полоскання порожнини рота 0,02% розчином хлоргексидину біглюконату протягом 5 днів і нанесення на ясна та в пародонтальні кишені пасти “Силлардент-біо” на 20-30 хвилин. Курс лікування становить 6-8 сеансів, через 1-2 дні. Одночасно всередину призначаються “Краплі Береш Плюс” (по 15 крапель 3 рази в день на 0,5 склянки води) у поєднанні з 50 мг вітаміну С впродовж 20-25 днів.