Оментогастропластика як патогенетична корекція експериментальної виразки шлунка (функціонально-морфологічне дослідження)

^{Размещено на http://www.allbest.ru/}

^{Міністерство охорони здоров'я України}

^{Тернопільська державна медична академія ім. І.Я. Горбачевського}

^{УДК 616.33-002.44-089.844-091-092.9}

^{АВТОРЕФЕРАТ}

^{дисертацiї на здобуття наукового ступеня}

^{кандидата медичних наук}

^{Оментогастропластика як патогенетична корекція експериментальної виразки шлунка (функціонально-морфологічне дослідження)}

^{14.03.04 патологiчна фiзiологiя}

Комар Андрій Володимирович

^{Тернопіль-2003}

Дисертацiєю є рукопис.

Робота виконана у Львiвському національному медичному унiверситеті імені Данила Галицького Міністерства охорони здоров'я України

^{Hауковий керiвник: патогенетичний шлунок ульцерогенез}

^{доктор медичних наук, професор, Гжегоцький Мечислав Романович Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, завідувач кафедри нормальної фізіології}

Офiцiйнi опоненти:

^{Доктор медичних наук, професор Ємельяненко Ірина Всеволодівна Івано-Франківська державна медична академія, МОЗ України, завідувач кафедри нормальної фізіології}

^{Доктор медичних наук, професор Клименко Микола Олексієвич Харківський державний медичний університет, МОЗ України, завідувач кафедри патологічної фізіології}

^{Провідна установа: Донецький державний медичний університет, МОЗ України, кафедра патологічної фізіології}

^{Захист вiдбудеться 28 листопада 2003р. о 1200 год. на засiданнi спецiалiзованої вченої ради К 58.601.01 у Тернопільській державній медичній академії ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України (46001, Україна, м. Тернопіль, Майдан Волі, 1.}

^{З дисертацiєю можна ознайомитись у бiблiотецi Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України (46001, м. Тернопіль, вул. Руська,12)}

Автореферат розiсланий 24 жовтня 2003 р.

^{Вчений секретар спецiалiзованої вченої ради, д.мед.н., професор Боднар Я.Я.}

Загальна характеристика роботи

^{Актуальнiсть теми. Патогенетичнi механiзми гострих деструктивних пошкоджень слизової оболонки шлунка, методи їх лiкування та профiлактики рецидивiв є предметом дослiджень цiлого ряду наукових лабораторiй (А.А.Шалiмов, В.Ф. Саєнко, 1987-2001; А.А.Куригiн, В.В.Рум'янцев, 1992; Є.М.Панасюк, О.Я.Скляров, 1988-2001; В.П.Спiвак, В.П.Кришень, 1983-1998).}

^{Hезважаючи на те, що виразкова хвороба шлунка лiкується медикаментозними середниками, оперативному лiкуванню пiдлягає до 30% хворих (В.П.Кришень, В.П.Спiвак, 1983; А.А.Кузiн, В.В.Рум'янцев, 1992). Післяопераційні ускладнення та рецидиви виразки вимагають додаткового дослiдження ролi судинного фактора як у патогенезi гострих деструктивних пошкоджень слизової оболонки шлунка, так i в післяопераційному періоді.}

^{Iшемiзацiя стiнки шлунка, яка неминуче супроводжує оперативне втручання на ньому, виникає внаслiдок значного зниження швидкостi кровотоку в слизовiй оболонцi, особливо в дiлянцi локалiзацiї виразки (Л.А. Ковальчук, 1987), а це в свою чергу приводить до розладу бiляшлункової гемодинамiки (I.П.Hоркунас, 1989).}

^{Така ситуацiя зумовлює доцільність розробки методики пластичної реваскуляризації стiнки шлунка з урахуванням відомих оперативних втручань на шлунку з приводу гострих деструктивних пошкоджень слизової оболонки.}

^{Спроби виконати операцiї, спрямованi на реваскуляризацiю стiнки шлунка iз серозно-м'язового шару (Д.П.Чухрiєнко та спiвавт., 1989), круглої зв'язки печiнки або пристiнкової очеревини (А.П.Подоненко-Богданова та спiвавт., 1981), не дали стiйких бажаних результатiв. Питання пластичної реваскуляризацiї стiнки шлунка при гострих деструктивних пошкодженнях слизової оболонки залишається недостатньо вивченим.}

^{Відкритим залишається таке принципово важливе питання, як поєднання функцiональних та морфологiчних змiн слизової оболонки шлунка в процесi ульцерогенезу та пiсля пластичної реваскуляризації Д. Лібермана-Мефферта (1989).}

^{Сукупнiсть наведених даних свiдчить про актуальнiсть дослiджень даної проблеми для розкриття взаємозв'язку функцiональних та морфологiчних змiн в слизовiй оболонцi шлунка як тканини, яка володiє секреторними, покривними, ендокринними клiтинами, функції кожної з них є взаємопов'язані та взаємозумовлені (Ю.М.Петренко, М.М.Кобилецький, А.І.Пустовий, В.В.Шимко, 2000).}

^{Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності з комплексною науково-дослідницькою роботою кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії Львівського державного медичного університету ім. Д.Галицького "Структурно-функціональна організація ряду органів, їх кров'яного русла, взаємовідношення їх структурних компонентів в нормі, онтогенезі, при порушенні кровопостачання, травмах, коригуючих впливах та відновних операціях" (№ державної реєстрації 0199U003675, шифр теми І.Н.07.01.0001.99), в виконанні якої автором проведено дослідження стосовно функціональних змін шлунка у контрольних тварин, при експериментальній виразці та після оментогастропластики.}

^{Мета і задачі дослідження. Встановити функціонально-морфологічні особливості слизової оболонки шлунка експериментальних тварин при гострих деструктивних змiнах, обгрунтувати доцiльність застосування пластичної оментореваскуляризацiї.}

Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання:

^{Встановити ультраструктурні особливості як еквіваленти формування хімічної експериментальної виразки шлунка.}

Обгрунтувати доцiльнiсть застосування оментогастропластики на основi ультраструктурних змiн у слизовiй оболонцi шлунка в нормі, при експериментальній виразці та після хірургічного лікування комбінованих виразок шлунка.

Дослідити інтенсивність шлункової секреції, рН та склад електролітів у шлунковому соці в нормі, при експериментальній виразці та після хірургічного лікування комбінованих виразок шлунка.

^{Дослідити вплив Н2-блокатора (фамотидину) на шлункову секрецію, рН та електролітний склад шлункового вмісту при структурно-геморагічних ушкодженнях (СГУ) слизової оболонки шлунка.}

Обгрунтувати цитопротективну дію Н2-блокатора (фамотидину) на слизову оболонку шлунка при експериментальній виразці.

Об'єкт дослідження: виразка шлунка.

^{Предмет дослідження:} патогенетичні ультраструктурні та функціональні ланки ульцерогенезу і методи їх корекції.

^{Методи дослідження: Інструментальні неінвазивні та малоінвазивні (моделювання експериментальної виразки шлунка, формування гастростоми та встановлення фістули, операція пластики стінки шлунка) - для вивчення змін ступеня деструкціїї слизової оболонки шлунка в різних функціональних станах; морфологічні методи дослідження (електронномікроскопічне дослідження) - для вивчення мікроструктури та вказаних ділянок шлунка; біохімічні (дослідження шлункової секреції: об'єм, рН, електроліти) - для вивчення секреторної здатності слизової оболонки шлунка; статистичні методи обробки отриманих результатів; математичні методи - для вивчення інтенсивності шлункової секреції та обробки цифрових даних.}

^{Hаукова новизна одержаних результатів. Вперше проведено багатокомпонентний аналiз структурної органiзацiї всiх клiтинних складових слизової оболонки шлунка за умов норми, при гострiй комбінованій експериментальнiй виразцi та за умов реваскуляризацiї шляхом застосування оментопластики.}

^{Доведено, що хлорид кальцію, введений в підслизовий шар викликає локальні деструктивні зміни, а виявлене нами депонування його в сполучній тканині шлунка зумовлює пролонгований пошкоджуючий вплив.}

^{Встановлено патогенетичний механізм виникнення деструктивних змін у слизовій оболонці шлунка після введення хлориду кальцію, що розширює можливості застосування цієї методики для дослідження як гострих, так і хронічних виразок.}

^{Встановлено, що деструктивнi змiни в слизовiй оболонцi базуються на iшемiзацiї тканини, змiнi цитоплазматичних мембран, величинi та конфiгурацiї мiжклiтинних контактiв та ультраструктурнiй органiзацiї самих клiтинних органел.}

^{Доведено, що оментопластика вiдновлює функцiональну мобiльнiсть слизової оболонки шлунка, секреторну реакцiю на дію гiстамiну та викликає гальмiвний ефект при дiї H2-блокаторiв.}

^{Практичне значення одержаних результатів. Встановлено ультраструктурнi вiдмiнностi клітин слизової оболонки та сполучної тканини шлунка в дiлянцi малої кривизни тiла та пiлоричної печери шлунка у контрольних тварин.}

^{Вперше доведено, що при гострих деструктивних змiнах в слизовiй оболонцi шлунка, викликаних введенням в пiдслизовий шар останньої розчину хлориду кальцiю, є змiни ультраструктурних компонентiв рiзних топографiчних зон слизової оболонки залежно вiд локалiзацiї виразкового дефекту, що свiдчить про взаємозв'язок i взаємозумовленiсть структури i функцiї всiх клiтинних елементiв структурної органiзацiї слизової оболонки шлунка. Результатами дослiджень ультраструктурних змiн в слизовiй оболонцi шлунка та секреторної функцiї (динамiки секреторного процесу, рH та електролiтного складу шлункового соку, секреторної реакцiї на гiстамiну хлорид та гальмiвної реакцiї на блокатор H2-рецепторiв) доведено доцiльність пластичної оментореваскуляризацiї з метою активацiї регенерацiйних процесiв у слизовiй оболонцi шлунка i профiлактики рецидивiв деструктивних пошкоджень.}

Результати дисертації впроваджені у навчальний процес кафедр оперативної хірургії та топографічної анатомії, патологічної фізіології, фармакології у курсі лекцій та практичних занять для студентів третіх курсів медичних факультетів Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Отримані посвідчення на раціоналізаторські пропозиції: №1763 від 8.04.02 "Спосіб хірургічного лікування виразкової хвороби шлунка", та №1764 від 8.04.02 "Спосіб моделювання експериментальної виразки шлунка".

^{Особистий внесок здобувача. Автором сформульовано мету та визначено завдання для її досягнення, вибрано напрямки і методи обстеження, здійснено розробку основних теоретичних та практичних досліджень. Є автором раціоналізаторських пропозицій ("Спосіб моделювання експериментальної виразки шлунка", "Спосіб хірургічного лікування виразкової хвороби шлунка"), на які були отримані свідоцтва. Самостійно виконані експериментально-морфологічні дослідження, проведено статистичний аналіз результатів дослідження, написані всі розділи дисертації, сформульовані висновки та запропоновані практичні рекомендації, забезпечено впровадження їх в медичну практику та відображено в опублікованих працях.}

^{У 9-ти наукових працях опублікованих у співавторстві використано особистий експериментальний матеріал автора. Співавторам належить консультативна і технічна допомога при виконанні роботи. У 4-ох актах впровадження, що стосується науково-практичної новизни використано матеріали дисертаційних досліджень.}

^{Апробацiя результатів дисертації. Результати проведених дослiджень та основнi положення дисертацiї були представленi на 1 Національному конгресі анатомів, гістологів, ембріологів та топографоанатомів України (Івано-Франківськ, 1994); науковій конференції анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України, присвяченої 100-річчю від дня народження професора А.П. Любомудрова (Львів, 1995); науковій конференції до 100-річчя кафедри фізіології (Львів, 1995); науковій конференції "Актуальні проблеми морфогкнезу (Чернівці, 1996); науково-практичній конференції, присвяченій 25-річчю створення Львівської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги (Львів, 1997); міжнародній українсько-польській науковій конференції біохіміків (Львів, 1999).}

Дисертаційна робота апробована на спільному засіданні кафедри топографічної анатомії, нормальної фізіології, патологічної фізіології, біохімії та центральної науково-дослідної лабораторії Львівського державного медичного університету імені Данила Галицького, де були присутні 4 - доктори наук, з яких 3 - мають звання професор.

^{Публiкацiї. За матерiалами дисертацiї опубліковано 11 наукових праць, з них 4 - у фахових виданнях рекомендованих ВАК України, 7 - у матеріалах, тезах наукових з'їздів, конгресів, конференцій.}

^{Структура та обсяг дисертації. Дисертацiя викладена на 151 сторiнках машинописного тексту. Робота складається зi вступу, 6 розділів, висновкiв, практичних рекомендацій, списку використаних джерел літератури, який нараховує 298 бібліографічних описів (209 - країн СНД, 89 - інших країн), додатків. Ілюстрована 3 таблицями, 11 графіками, 58 мікрофотограммами. Ілюстрації, список літератури та додатки викладено на 35 сторінці.}

^{Основний зміст роботи}

^{Матеріал дослідження. Дослідження виконані у формі хронічних експериментів на 25 здорових безпородних собаках обох статей масою 15-20 кг. Кожна тварина бралася в експеримент після 18-20 - годинного голодування при доступі до питної води. Тварини знаходились в умовах віварію з стандартним режимом харчування}

^{Об'єктами дослідження були: ультраструктурна організація слизової оболонки тіла та пілоричного відділів шлунка, а також секреторна функція шлунка. Оперативнi втручання виконанi пiд загальним довенним тіопенталовим наркозом з попередньою премедикацiєю 1%-им розчином промедолу з розрахунку 0,8-1,0 мл на 1 кг маси тварини.}

Операцiя накладання фiстули шлунка проводилась за В.А.Басовим.

^{Експериментальну виразку шлунка моделювали за Єпішиним Н.М. (1991). На 3-4-ий день пiсля операцiї в пiлороантральнiй дiлянцi та по малiй кривизнi на переднiй стiнцi шлунка вiдзначався виразковий дефект, який виникав на 4-й день i утримувався до 30-го дня. З цих дiлянок проводився забiр бiоптатiв для електронної мiкроскопiї.}

Операцію оментогастропластику проводили у власній модифікації (раціоналізаторська пропозиція № 1763 від 8.04.2002). Після серединної лапаротомії в рану виводили шлунок. Гастротомiю виконували перпендикулярно до осi шлунка в дiлянцi пiлоричної печери в мiсцi перфорацiї. Виразку висiкали в межах здорових тканин. Слизову оболонку в мiсцi висiкання виразки зашивали, клапоть сальника на судиннiй нiжцi закрiплювали в ранi до слизової оболонки зі зовнiшньої сторони. Перпендикулярно до осi шлунка з iнтервалом 0,5 см один вiд одного однорядним матрацним швом захоплювали серозо-м'язевий шар стiнки шлунка та сальник.

^{Ультраструктурне дослiдження починали з iнтраоперацiйного забору у собак бiоптатiв слизової оболонки шлунка, якi зразу ж помiщали у велику краплю 2% розчину чотириокису осмiю на 0,1М фосфатному буферi (рH-7,36). Подальші епапи підготовки тканин слизової оболонки шлунка до електронно-мікроскопічних досліджень проводили за загальноприйнятою методикою (A. Glauert, 1975). Вивчення i фотографування матерiалу проводили за допомогою мiкроскопу УЕМВ-100К при прискорюючiй напрузi 75кВ.}

^{Контрольнi та дослiднi тварини утримували однотипно в умовах вiварiю на загальноприйнятому рацiонi.}

Дослiдження секрецiї проводили у собак натще, через 16-18 годин після прийняття їжі, при нейтральній реакції базального шлункового соку. В якості стимулятора шлункової секреції був обраний гістамін гідрохлорид в дозі 0,05 мг/кг підшкірно. Після проведення серії таких досліджень (8-10 дослідів) на цій же собаці інтраопераційно була змодельована виразка шлунка за Н.М.Єпішиним.

Як виявили морфологічні дослідження, деструктивно-геморагічні зміни в слизовій оболонці шлунка є стійкими від 3-го до 30-го дня після моделювання виразки. Саме в цей період і проводились дослідження динаміки секреторного процесу. В одержаних 30-хвилинних порцiях шлункового соку дослiджували об'єм, рH з використанням іонометру ЕВ-74 (В.Г. Миш, 1987), концентрацiю іонiв К+, Na+ методом полум'яної фотометрiї та Са2+, Мg2+ колориметричним методом з використанням стандартних наборiв фiрми “LA CHEMA” (Чехія).

^{Дослідження секреторної функції шлункових залоз у щурів проводили в гострих дослідах. Секрецію досліджували шляхом перфузії шлунка фізіологічним розчином за методикою С.Д. Гройсмана (1988). Перфузію проводили при застосуванні перистальтичної помпи при швидкості 6 мл. за 15 хвилин. Ця, вибрана на основі попередньо проведених досліджень, швидкість подачі перфузату, давала можливість визначати вміст всіх необхідних компонентів: дебіт іонів Н, пепсин.}

У перфузаті визначали: рН, використовуючи іонометр ЕВ-74, дебіт іонів Н, шляхом титрування перфузату 0,01н розчином NaOH до рН -7,0; концентрацію пепсину - колориметричним методом, використовуючи в якості субстрату ліофілізовану плазму крові, концентрацію іонів Na, К - методом полум'яної фотометрії.

^{Н2-блокатор фамотидин вводили довенно в дозах 30 мг/кг та 60 мг/кг для оцінки ступеня гальмування шлункової секреції та впливу на йонно-транспортні процеси.}

^{Отримані результати оброблені статистично з використанням стандартних програм з визначенням критерія Стьюдента t за допомогою програми Microsoft Exсel.}

^{Отримані результати та їх обговорення. Hа 12-й день пiсля iн'єкцiї хлориду кальцiю в пiдслизовий шар стiнки шлунка в дiлянцi пiлоричної печери, слизова оболонка в рядi мiсць містила дiлянки некрозу.}

^{Ультраструктура дiлянок некрозу слизової оболонки характеризувалась конгломератами зруйнованих поверхневих епiтелiоцитiв та епiтелiоцитiв пiлоричних залоз, дезорганiзованою сполучною тканиною, що була iнфiльтрована гранулами хлориду кальцію різноманітної форми та базофiльними гранулоцитами, що свідчить про запальний компонент патогенезу виразки. Гемокапiляри при цьому також знаходились на стадiї розпаду i були насиченi коагулятами, гемолiзованими еритроцитами. Hайбiльш пошкодженi дiлянки цитоплазми та ядер вмiщували рiзноманiтної форми гранули хлориду кальцiю, який знаходився також у великих кількостях в середині колагенових волокон. Депоновані кристали хлориду кальцію пролонгують шкідливий вплив на стінку шлунка в ділянці виразки. До поверхневих шарiв некротичних мас iз сторони просвiту шлунка прилягали значнi маси пучкiв волокон фiбрину, гемолiзованi еритроцити та маси слизу, що свідчить про порушення системи зсідання як крові, так і основної речовини сполучної тканини і клітин.}

^{Дiлянки поверхневих епiтелiоцитiв пiлоричної печери, що знаходились в зоні, дотичній до некрозу, були пошкодженими. Ядра окремих епiтелiоцитiв пiдданi карiорексису. Мiжклiтиннi простори вмiщували обривки лiзованої цитоплазми, що були звуженими. Базальна мембрана поверхневого епiтелiю в рядi мiсць була перервною, а цитоплазма клiтин, яка прилягає до неї, лiзована. Бiльшiсть клiтин пiлоричних залоз, хоча i зберiгали свою контурнiсть, але були насиченi преципiтатами, коагулятами, вакуолями, аутофаголiзосомами, а також просякнутi рiзної величини гранулами солей хлориду кальцiю, який каталізує процес зсідання і впливає як постійнодіючий альтеруючий чинник, що поглиблює початі ним же процеси. Екзокриноцити, як тi, що виходили своєю апiкальною поверхнею в просвiт пiлоричної залози, так i тi, що були прикритi вiд просвiту слизово-бiлковими клiтинами, були, в основному, дезорганiзованими. Hайменше пошкодження залишають на днi пiлоричних залоз малодиференцiйованi клiтини з великим ядерно-цитоплазматичним спiввiдношенням. Сполучна тканина, яка прилягала до пошкоджених пiлоричних залоз, дезорганiзована. Колагенові волокна мали нечіткі контури, хаотичне розміщення між собою. Значні зміни сполучної тканини при виразкоутворенні можливо є першим кроком, який веде до порушення постачання клітин ефекторів необхідними речовинами для нормального клітинного гомеостазу, так і регулюючими чинниками. Сполучна тканина, на думку ряду авторів, є обовязковою ланкою між судинною системою і ефекторними клітинами. Волокнисті структури сполучної тканини значною мірою визначають напрямок руху різних речовин від стінки капілярів до ефекторних клітин, а також здійснюють міжклітинні зв'язки у вигляді потоків речовин по ходу волокнистих структур сполучної тканини. Основна речовина заповнена пластiвчастоподiбними масами, вакуолiзованими фiбробластами. Просвiти гемокапiлярiв заповненi пучками фiбрину-мономеру та гемолiзованими еритроцитами. Ряд ядер та цитоплазма ендотелiальних клiтин насиченi електроннощiльними гранулами хлориду кальцiю. Безмiєлiновi нервовi волокна також були дезорганiзованi, насиченi преципiтатами, коагулятами, гранулами солей хлориду кальцiю. Колагеновi волокна, що прилягають до безмiєлiнових нервових волокон, вмiщували в своєму матриксi електроннощiльний хлорид кальцiю. Гранули хлориду кальцiю були також, як i в дезорганiзованих гладких мiоцитах власної пластинки, так i в м'язевiй пластинцi слизової оболонки пiлоричної печери. Хлорид кальцію, як видно з одержаних нами даних, має властивість тотально проникати у всі функціональні шари слизової оболонки шлунка, в ряді клітинних і неклітинних структур депонуватись, пролонгуючи деструктивну дію.}

^{В той же час, у зоні вiддаленiй вiд значних пошкоджень стiнки пiлоричної печери, а саме у слизовiй оболонцi малої кривизни тiла шлунка, нами виявленi значнi змiни поверхневого епiтелiю власної та м'язевої пластинок. Власнi залози, хоча i зберiгали свою контурнiсть, однак їх просвiти були розширеними, а епiтелiоцити i базальна мембрана - дезорганiзованими. По всій довжині власних залоз парiєтальнi екзокриноцити мали пiдвищену електронну щiльнiсть, а їх цитоплазма пронизувалась значною кiлькiстю внутрiклiтинних канальцiв та мiкромiхурцiв, що свідчить про підвищену секрецію іонів Н+. Мембрани мiтохондрiй, як i плазматична мембрана парiєтальних екзокриноцитiв, в бiльшостi випадкiв були розпушеними, з наявнiстю в них преципiтатiв i коагулятiв, що свідчить про гіпертрофічні процеси в мітохондріях з наступними порушеннями окисновідновних реакцій і енергопродукції. Головнi екзокриноцити при цьому мали знижену електронну щiльнiсть, а їх цитоплазма була дегранульована вiд секреторних гранул. Цитоплазма головних екзокриноцитiв вмiщувала гiпертрофований комплекс Гольджi та агранулярний ендоплазматичний ретикулум, що є наслідком синтетичного виснаження клітин.}

^{В базальній мембрані власних залоз, як i в базальній мембрані гемокапiлярiв колагенові волокна розпушенi, дезорганізовані, що є першим проявом порушення структури сполучної тканини, а значить, трофіки ефекторних клітин. Це підтверджується тим, що ендотелiальнi клiтини мали пiдвищену електронну щiльнiсть та велику кiлькiсть мiкроворсинок на своїй люмiнальнiй поверхнi, що свідчить про гіпоксію. Просвiти гемокапiлярiв заповненi в одних мiсцях гiперагрегатами еритроцитiв, а в iнших - гемолiзованими поодинокими еритроцитами, пластiвцеподiбними масами та скупченнями волокон фiбрину-мономеру, що вказує на паралельність змін в згортаючій-протизгортаючій системі крові. Hайменш пошкодженими при цьому були ендокриноцити, але вони вмiщували в своїй цитоплазмi незначну кiлькiсть секреторних гранул, що вказує на виснаження чинників регуляції.}

^{Цитоплазма значної кiлькостi фiбробластiв перебувала в станi лiзису. Дезорганiзованими при цьому були основна речовина сполучної тканини, безмiєлiновi нервовi волокна та гладкi мiоцити. Сполучна тканина власної пластинки була iнфiльтрована гранулоцитами та лiмфоцитами. Процеси альтерації з проявами запалення мали місце у віддаленій від ульцерогенезу зоні.}

^{Гладкi мiоцити м'язевої пластинки мали заокругленi форми, а їх цитоплазма вмiщувала велику кiлькiсть лiзосом, вакуоль та лiзованих мiофiламентiв. Зміни ультраструктури не є поверхневими, а займають глибокі шари стінки шлунка.}

^{Отримані дані ультраструктурних досліджень експериментальної виразки свідчать про розвиток структурно-геморагічних пошкоджень всіх шарів слизової оболонки шлунка, в тому числі і її м'язової пластинки. Зміни у секреторних клітинах дають змогу говорити про їх підвищену функціональну активність. Про це свідчать розвинуті внутрішньоклітинні канальці, гіпертрофований комплекс Гольджі в парієтальних клітинах. Головні клітини майже не вміщують секреторних гранул при наявності розширених цистерн ендоплазматичного ретикулуму та гіпертрофованого комплексу Гольджі, морфологічні зміни у екзокриноцитах вказують на їх гіперфункцію.}

^{Таким чином, моделювання структурно-геморагічних пошкоджень слизової оболонки шлунка собак з використанням хлориду кальцію дало можливість отримати нові дані, що доповнюють і пояснюють механізм пошкодження слизової оболонки, та пролонгований деструктивний вплив депонованого в ультраструктурах хлориду кальцію, що є необхідним для проведення аналізу інших серій досліджень. Отримані нами дані про продовжений ефект хлориду кальцію доповнюють з допомогою ультраструктурних досліджень дані Н.М. Єпішина, отримані за допомогою світлооптичного мікроскопа, де не було вказано про такий механізм впливу.}

^{В третій серії досліджень була проведена оментогастропластика за запропонованим нами способом. Електронномікроскопічне дослідження встановило різні зміни слизової на 12-й, 30-й та 90-й день після операції.}

^{На 12-й день пiсля оментогастропластики поверхневi епiтелiоцити утворюють в слизовiй оболонцi пiлоричної печери суцiльний шар епiтелiю, а з боку просвiту шлунка - прикритi значними масами слизу. При цьому у власнiй пластинцi виявленi поодинокi пiлоричнi залози, що формуються. Вони представленi великою кількістю малодиференцiйованих клiтин та тонкою базальною мембраною, що свідчить про стан слизової, аналогічний до такої ж у тварин молодого віку.}

^{Основний об'єм сполучної тканини представлений скупченням лiмфоцитiв, що перебувають на рiзних стадiях диференцiацiї фiбробластiв, плазмоцитiв. Це свідчить про залишкові явища альтерації, які проходять поряд з відновлюючими процесами. В основi власної пластинки слизової оболонки виявляються поодинокi гемокапiляри, безмiєлiновi нервовi волокна, фiбробласти, а також пучки колагенових волокон, що мають упорядкований характер.}

^{Hа перший i особливо на третiй мiсяць пiсля операцiї оментогастропластики слизова оболонка пiлоричної печери нагадує собою таку, як у здорових тварин.}

^{В пiлоричних залозах виявлено велику кiлькiсть ендокриноцитiв, що по всьому об'єму цитоплазми вмiщують секреторнi гранули. Пiлоричнi залози при цьому огорненi дрiбнозернистою основною речовиною та розгалуженою сiткою гемокапiлярiв, безмiєлiнових нервових волокон, фiбробластiв, гладких мiоцитiв, колагенових волокон. Аксони безмiєлiнових нервових волокон майже такi, як у контрольних тварин.}

^{Ультраструктура слизової оболонки тiла шлунка собак вже на 14-й день пiсля операцiйного перiоду була майже такою, як у здорових тварин. Можна вiдзначити, що в цей час мiжклiтиннi простори мiж базолатеральними частинами окремих поверхневих епiтелiоцитiв дещо розширенi i виповненi великою кiлькiстю мiкроворсинок та вмiщують поодинокi, невеликих розмiрiв з великим ядерно-цитоплазматичним спiввiдношенням недиференцiйовані клiтини. Про великий енергетичний потенціал свідчать значні маси гранул глікогену, що знаходяться в базальній цитоплазмі поверхневих епiтелiоцитiв. Що стосується клiтин власних залоз, то тут слiд вiдмiтити наявнiсть в їх складi поодиноких головних та парiєтальних екзокриноцитiв з гiпертрофованою цитоплазмою. Ядра вказаних клiтин заповненi, в основному, еухроматином та значних розмiрiв ядерцями, що свідчить про гіперсекреторний стан.}

^{Пiзнiше (на 30-й та 90-й дні пiсляоперацiйного перiоду) головні клiтини мали добре розвинутий гранулярний ендоплазматичний ретикулум та систему секреторних гранул, тодi як парiєтальнi екзокриноцити - велику кiлькiсть мiтохондрiй, внутрiшньоклiтинних канальцiв i мiкромiхурцiв, що свідчить про напруження синтетичного процесу.}

^{Характерним було те, що сполучна тканина мiстила окремi скупчення лiмфоцитiв та недиференцiйованих клiтин iз великим ядерно-цитоплазматичним спiввiдношенням, що свідчить про розростання слизової оболонки. Про підсилену васкуляризацію свідчать новоутворені гемокапiляри, котрi наповнювали сполучну тканину в значних кiлькостях і, як правило, були побудованi iз середньої електронної щiльностi ендотелiальних клiтин, цитоплазма яких насичена рибосомами, полiсомами, юними мiтохондрiями.}

^{Оментогастропластика, розрахована на підвищення колатерального кровообігу, дійсно спричиняє реваскуляризацію ішемізованої слизової оболонки шлунка в умовах комбінованої виразки та оперативного втручання, але це не єдиний механізм впливу оментогастропластики. В сучасній літературі обговорюється трьохкомпонентний вплив оментогастропластики: реваскуляризація, дренажна функція та укріплення лінії швів.}

^{Безмiєлiновi нервовi волокна, аксони котрих мiстили значну кiлькiсть мiкромiхурцiв, супроводжували гемокапіляри, що свідчить про відновні процеси не тільки у функціональній слизовій, але й в структурній основі ауторегуляторних процесів автономної метасимпатичної нервової системи, що завдяки своїй трофічній функції сприяє регенеративним процесам.}

^{Пiсля 8-10 хронічних дослідів на одній собаці в нормальних фізіологічних умовах iнтраоперацiйно на цiй же собацi була змодельована виразка шлунка за Н.М.Єпiшиним.}

^{По завершенню пiсляоперацiйного перiоду на 7-10 день пiсля операцiї починали другу серiю дослiджень динамiки шлункової секрецiї, викликаної гiстамiном за умов експериментальної виразки.}

^{Як видно з даних, поданих в рис.1, об'єм базальної секреції шлункового соку у контрольних тварин складав у середньому 3,4 мл, коливаючись в окремих дослідах 3,0-4,0 мл, рН базального соку становив в середньому 6,2- 6,8; концентрація Na+ i K+ в шлунковому соці становили 75,40,29 і 12,50,14 ммоль/л. Дебіт Na+ та K+ в цьому випадку становив 0,260,023 ммоль/год і 0,0430,0039 ммоль/год. Після введення гістаміну кількість шлункового соку зростала в середньому з 3,40,3 мл до 36,40,85 мл через 30 хв і до 42,40,82 мл через 60 хв. Дебіт Na+ в цих пробах шлункового соку достовірно зростає (р0,05) з 0,260,02 ммоль/год до 0,970,03 через 30 хв після стимуляції і відповідно до 0,520,09 ммоль/год через 60 хв після стимуляції, що відповідає темпу зростання кількості шлункового соку. При цьому концентрація Na+ у вказаних пробах з 75,410,29 ммоль/л в базальному соці до 26,610,2 ммоль/л після стимуляції секреції.}

^{Дебіт К+ шлункового соку зростає до 0,420,01 ммоль/год (р0,05) через 30 хв і до 0,350,01 ммоль/год - через 60 хв, що зумовлено незначним зменшенням концентрації К+ у вказаних пробах з 12,510,13 ммоль/л в контролі до 11,520,27 ммоль/л через 30 хв та 8,210,14 ммоль/л через 60 хв. Через 90 хв після введення стимулятора кількість шлункового соку і дебіт вказаних електролітів зменшується, не досягаючи контрольних величин. рН шлункового соку, як видно з рис.1, після стимуляції гістаміном у контрольних тварин зменшується з 6,50,18 до 1,20,18 через 30 хв, до 3,80,3 через 60 хв та 4,30,22 через 90 хв (р0,05), тобто відповідно у 5,4; 1,7 та 1,5 рази.}

^{Рис. 1. Кількість шлункового соку, pH та вміст Na+, K+, Ca2+, Mg2+ у контрольних тварин (середні дані з дослідів на 5 собаках).}

У дослідних тварин з локальними деструктивними змінами, як видно з рис.2, базальна секреція рН становила 3,940,12, що свідчить про подразнюючий вплив метаболітів на слизову оболонку шлунка, який утворюється в процесі ульцерогенезу. рН шлункового соку після стимуляції в порівнянні із середньою величиною рН базального соку становить 4,06. рН стимульованого гістаміном соку у дослідних тварин з виразкою шлунку становить 1,20,23 через 30 хв, 2,870,1 - через 60 хв і 3,10,1 - через 90 хв (р0,05), тобто відповідно збільшується у порівнянні з базальним рівнем рН у 3,38; 1,41 та 1,3 рази. Отримані дані свідчать або про зменшення потужності кислото-продукуючої функції шлунка в порівнянні з контрольними даними, або про збільшення об'єму лужного компоненту шлункового соку.

^{Концентрація Са2+ в шлунковому соці у контрольних тварин значно зменшується після введення гістаміну в порівнянні з базальною секрецією.}

^{Дебіт Са2+ в шлунковому соці на порядок перевищує у порівнянні з базальною секрецією, що відповідає динаміці виділення об'єму шлункового соку.}

^{Концентрація Мg2+ в соці у контрольних тварин після введення гістаміну незначно коливається у порівнянні з базальною секрецією, а дебіт Мg2+ в кожній пробі прямопропорційно коливається в залежності від кількості шлункового соку.}

^{Рис. 2. Кількість шлункового соку, рН, та вміст Na+, K+, Ca2+, Mg2+ у дослідних тварин (середні дані з дослідів на 10 собаках з виразкою)}

^{Згідно з даними, представленими в рис. 2, концентрація Са2+ в шлунковому соці після стимуляції секреції гістаміном зменшується в порівнянні з концентрацією Са2+ в шлунковому соці при базальній секреції з 2,840,15 ммоль/л до 1,420,09 ммоль/л - через 30 хв, 2,140,13 ммоль/л - через 60 хв і 1,680,17 ммоль/л - через 90 хв (р0,05), а дебіт Са2+ зростає відповідно у 3; 4 та 2 рази. Концентрація Мg2+ значно зменшується в шлунковому соці, який беремо через 90 хв після стимуляції гістаміном, а в попередніх пробах концентрація Мg2+ коливається в межах, надзвичайно близьких до концентрації Мg2+ в шлунковому соці при базальній секреції. Дебіт Мg2+ відповідає динаміці зміни об'єму шлункового соку в процесі стимуляції.}

Реваскуляризація стінки шлунка як в зоні виразки, так і в ділянці віддаленій від неї, призводить не тільки до відновлення епітелію слизової оболонки, але й до функціонального поновлення всіх досліджуваних компонентів шлункового соку, а також поступальної тенденції до збільшення секреторної можливості або функціональної здатності слизової оболонки шлунка (рис. 3).

^{Рис. 3. Кількість шлункового соку, рН, та вміст Na+, K+, Ca2+, Mg2+ у дослідних тварин (середні дані з дослідів на 10 собаках з виразкою, на 30 день після оментогастроплатики)}

Експериментальна виразка шлунка супроводжується збільшенням інтенсивності шлунковової секреції, зростанням кислотопродукуючої функції шлунка при базальній секреції із зміною електролітного складу. Запропонована нами оментогастропластика повертає більшість досліджуваних показників в межі контрольних величин.

^{Вiдомо, що в 10% випадкiв пiсля оперативного втручання вiдзначаються рецидиви виразок, що потребує подальшого терапевтичного лiкування, до якого необхідно долучати блокатори Н2-гістамінових рецепторів. У зв'язку з цим були проведені експериментальні дослідження впливу H2-блокатора фамотидину на щурах з СГУ слизової оболонки шлунка.}

^{Дослідження проведені на 34 щурах-самцях, які були розділені на дві групи тварин: перша група - інтактні тварини налічувала 10 щурів, друга група - тварини з наявністю структурно-геморагічних змін, розділена на три підгрупи і налічувала 24 щурі (8-8-8).}

^{В першiй серiї дослiджень визначали у базальному секреті вміст соляної кислоти та пепсину, концентрацiю електролiтiв К+ та Na+ в перфузатi, а також вмiст електролiтiв К+ та Na+ в кровi та слизовiй оболонцi шлунка у щурiв iз СГУ в порiвняннi з iнтактними тваринами. Концентрація іонiв H+ у щурiв з СГУ становила в середньому 2,40,48 мкмоль/л і була вищою, нiж у iнтактних тварин (1,140,26 мкмоль/л) (р<0,05).}

^{Пепсиновидiльна функцiя у інтактних тварин в середньому протягом години базальної секреції становила 0,150,091 мг/мл. У тварин із СГУ концентрація пепсину в перфузаті перевищувала вiдповiднi показники iнтактних тварин і становила 0,270,058 мг/мл (р<0,05). При аналiзi вмiсту іонiв К+ та Na+ в перфузатi у iнтактних тварин та щурiв з СГУ вiдзначається зменшення концентрацiї іонiв Na+ у тварин з наявнiстю деструктивних ушкоджень.}

^{Рiзниця концентрацiї іонiв К+ була не суттєвою. Подібні взаємовідношення між електролітами відзначаються у крові. У слизовiй оболонцi шлунка щурiв з СГУ концентрацiя іонiв Na+ перевищує вiдповiднi показники iнтактних тварин, а концентрацiя іонiв К+ при (Р0,05), була меншою.}

Таким чином, виразкове ушкодження слизової оболонки шлунка призводить до характерних змiн секреторної функцiї шлункових залоз, що проявляється у посиленнi кислото-продукуючої та пепсино-видiльної функцiї при одночасному збiльшеннi концентрацiї іонiв Na+ в слизовiй оболонці шлунка, незначного їх зменшення в перфузатi та плазмi кровi. Слiд вiдзначити, що характер секреторної вiдповiдi залежить вiд площi та характеру пошкодження слизової оболонки шлунка.

^{В другiй серiї дослiджень вивчали динамiку шлункової секрецiї та вмiст іонiв в перфузатi при застосуваннi блокатора H2-рецепторiв фамотидину у двох дозах 30 та 60 мг/кг.}

У щурiв з СГУ рН перфузату протягом 60 хв коливався в межах 2,70-3,06. В першiй порцiї перфузату рН був нижчим у зв'язку з попереднiм промиванням шлунка. В подальшому рН незначно зростало. В серiї дослiджень при застосуваннi фамотидину в дозi 30 мг/кг базальний рiвень рH протягом 60 хв. коливався в межах 2,8-2,55. Пiсля введення фамотидину протягом 120 хв. рH знижувався до 4,46, тобто спостерiгалося гальмування видiлення HCl i за 2 год. рH знизився на 1,88.

^{При введеннi фамотидину в дозi 60 мг/кг рH зменшився протягом 2-ох год. до 5,07.}

^{Таким чином, введення фамотидину в бiльшiй дозi призводить до бiльш значного гальмування кислото-продукуючої функцiї шлункових залоз.}

^{При аналiзi показникiв пепсиновидiлення слiд вiдзначити, що протягом 2 год. експерименту у контрольних щурiв концентрацiя пепсину знижувалась на 35,4%, при дiї фамотидину в дозi 30 мг/кг - на 56,4%, а при введеннi фамотидину в дозi 60 мг/кг - на 48% (р0,05).}

^{Таким чином, як видно з представлених результатiв, фамотидин як в дозi 30 мг/кг, так i в дозi 60 мг/кг приводить до зменшення секрецiї пепсину головними клiтинами шлункових залоз. Слiд зауважити, що при меншiй дозi введеного фамотидину, ступiнь гальмування видiлення пепсиногену була бiльша.}

^{Заслуговують на увагу результати, які отриманi при визначеннi іонiв К+ та Na+ в перфузатi. У контрольних серiях дослiджень вiдзначається зменшення концентрації іонiв Na+ протягом 120 хв. дослiду на 13,6% по вiдношенню до вихiдного рiвня. Фамотидин в дозi 30 мг/кг виявив тенденцiю до пiдвищення концентрацiї іонiв Na+ в перфузатi. Їх концентрацiя в порiвняннi з контролем зросла на 26,2%. При введеннi бiльшої дози фамотидину концентрацiя Na+ закономiрно збільшувалась i переважала вихiдний рiвень на 30,6% (р0,05). Змiни іонiв К+ не мали закономiрного характеру.}

^{Таким чином, фамотидин зменшує, як кислото-продукуючу функцiю, так i видiлення протеолiтичних ферментiв секреторними клітинами шлункових залоз. Слiд вiдзначити, що при введенні рiзних доз фамотидину немає обов'язкового паралелiзму у видiленнi кислоти та пепсину. Так, при дозi 30 мг/кг відзначалось помiрне гальмування видiлення кислоти i значне гальмування видiлення пепсину. При введеннi фамотидину в дозi 60 мг/кг ступiнь гальмування кислоти був вищий. В той же час видiлення пепсину гальмувалося в меншiй мірi.}

^{Одночасно з блокуванням "агресивних факторiв" фамотидин виявив здатнiсть до посиленого видiлення Na+, при цьому спостерiгався дозозалежний ефект.}

^{Враховуючи, що іони Na+ поступають в склад шлункового вмiсту з секретом слизових клiтин i їх вважають поряд з N-ацетилнейрамiновою кислотою маркером слизової секрецiї, це свідчить, що фамотидин сприяє нормалізації балансу "чинників агресії" та “чинників захисту” шлункової секреції.}

^{Таким чином, отримані дані свідчать, що фамотидин при однократному введенні довенно виявляє виражену гальмівну дію на виділення соляної кислоти шлунковими залозами. Його дія має дозозалежний характер. В той самий час блокування секреції пепсиногену було дещо менше виражено, що можна пояснити значно меншою кількістю Н2-рецепторів на головних клітинах. Важливе значення має підвищення кількості іонів Na+ в перфузаті. Підвищення концентрації Na+ в перфузаті при дії фамотидину обгрунтовує його антисекреторний ефект, пов'язаний не тільки з кислото-пептичним чинником, але й активацією цитопротекторних механізмів, зокрема слизовиділення. Ці особливості дії фамотидину на секреторну функцію шлункових залоз є основою для застосування цього препарату, як препарату вибору при загостреннях виразкової хвороби та рецидивах виразкоутворення після оперативних втручань на шлунку та тонкій кишці.}

Висновки

^{1. У дисертації викладено значення для теорії і нове практичне вирішення наукової задачі, пов'язаної з використанням оментогастропластики при комбінованих виразках шлунка. Показано особливості структурної організації слизової оболонки шлунка при гострій комбінованій експериментальній виразці та за умов реваскуляризації стінки шлунка шляхом застосування оментогастропластики, визначена роль Н2-гістамінових рецепторів в післяопераційний період. Отримані дані доводять, що ультраструктурні зміни в слизовій оболонці шлунка при гострій експериментальній виразці пов'язані з розладом репаративно-регенеративних процесів, що приводить до стійких деструктивних змін як в місці моделювання виразки (пілорична печера), так і в тілі шлунка.}

^{2. Дезорганізація субклітинних структур, гіпертрофія комплексу Гольджі та каналів ендоплазматичного ретикулуму з паралельним розпадом мітохондрій, сладж феномен в гемокапілярах, гіперкоагуляція в плазмі крові, мікроворсинчатість ендотелію капілярів, свідчать про порушення кровопостачання, що веде до гіпоксії секреторних клітин слизової оболонки шлунка при виразці.}

^{3. Ульцерогенез супроводжується зростанням інтенсивності секреції соляної кислоти та пепсину, зміною концентрації вмісту іонів К+, Na+, Ca2+ та Mg2+; оментогастропластика нормалізує ультраструктуру слизової оболонки та секреторну активність шлункових залоз.}

^{4. Оментогастропластика при комбінованих виразках ускладнених перфорацією стінки пілоричного відділу шлунка є адекватним методом хірургічного лікування експериментальних тварин з точки зору реваскуляризації, посилення дренуючої функції та зміцнення лінії швів в місці оперативного втручання, про що свідчать електронно-мікроскопічні дослідження та зміни секреції шлункових залоз слизової оболонки шлунка.}

^{5. Оментогастропластика здійснює вплив на слизову оболонку шлунка, а фамотидин в ранньому післяопераційному періоді гальмує виділення соляної кислоти та пепсину, збільшує концентрацію натрію в перфузаті та слизовій оболонці шлунка, що лежить в основі механізму цитопротекції і може стати експериментальним підтвердженням терапії та профілактики рецидивів виразкоутворення після оперативних втручань на шлунку.}

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Комар А.В. Ультраструктура слизової оболонки малої кривизни та пілоричної печери шлунка в умовах експериментальної виразки //Вісник наукових досліджень.-1998.-№5-6.-С.32-35.

^{2. Комар А.В. Особливості ультраструктурних змін слизової оболонки після модифікованої операції Опеля-Полікарпова з приводу перфоративної експериментальної виразки шлунка //Експериментальна та клінічна фізіологія та біохімія.-1999.-№4.-С.22-29.}

^{3. The role of H2-histamine receptors and Ca-channls in the regulation of gastric secretion /Sklyarov A., Zimenkovski A., Komar A., Alekseyev B., Mandryk J., Chervinska M., Kosyj Ye., Sklyarov P. //Експериментальна та клінічна фізіологія та біохімія.-2001.-№1.-P.33-36. Особистий внесок автора: порівняльний аналіз різних типів середників на цитопротекторну функцію слизової оболонки шлунка.}

^{4. Вплив тіотриазоліну на процеси регенерації тканин /В.Р.Стець, О.Р.Піняжко, О.В.Стець, А.В.Комар //Фармацевтичний журнал.-1998.-№3.-С.56-59. Особистий внесок автора: відпрацювання алгоритму оцінки застосування фармакотерапевтичних середників і їхній вплив на відновлення тканин слизової оболонки шлунка.}

^{5. Особливості ангіоархітектоніки шлунка собаки при експериментальному моделюванні виразки шлунка після стимуляції шлункової секреції ацетилхоліном /А.В.Комар, Ю.С.Петришин, С.Г.Борчаківський, Ю.Є.Шевців //Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія.-1997.-№2.-С.208-211. Особистий внесок автора: вивчення проблеми, узагальнення даних літератури.}

^{6. Петришин Ю.С., Комар А.В. Мікроциркуляторне русло слизової оболонки шлунка собак при дії біологічно активних речовин //Збірник наукових праць до 100-річчя кафедри фізіології, "Експериментальна та клінічна фізіологія".-Львів.-1995.-С.66. Особистий внесок автора: зробив експериментальну частину та підготував матеріал до друку.}

^{7. Борчаківський С.Г., Комар А.В. Мікроциркуляторне русло слизової оболонки шлунка в умовах ішемії при введенні серотоніну //Матеріали наукової конференції анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України, присвяченої 100-річчю від дня народження професора А.П. Любомудрова,"Актуальні проблеми функціональної анатомії судинної системи".-Львів.-1995.-С-24. Особистий внесок автора: провів статистичну обробку та підготував матеріал до друку.}

^{8. Ультраструктура гемомікроциркуляторного русла слизової оболонки шлунка за умов ішемії при введенні серотоніну /С.Г. Борчаківський, В.Б. Фік, Ю.Я. Кривко, А.В. Комар //Актуальні проблеми морфогенезу - матеріали наукової конференції.-Чернівці,1996.-С.51-52. Особистий внесок автора: провів інтерпретації досліджень та підготував матеріал до друку.}

9. Комар А.В., Петришин Ю.С., Фік В.Б. Особливості гемодинаміки слизової оболонки шлунка після СПВ з пластичною оментореваскуляризацією //Матеріали ювілейної науково-практичної конференції, присвяченої 25-річчю створення Львівської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, "Сучасні аспекти невідкладної допомоги".-Львів,1997.-Книга 1.-С.112-113. Особистий внесок автора: обгрунтування місця оментогастропластики в хірургічному лікуванні виразки шлунка.

^{10. Рачкевич Л.В., Вільчинський М.О., Комар А.В. Стан лімфатичного русла шлунка при його ішемії//Тези доповідей 1 національного конгресу анатомів, гістологів, ембріологів та топографоанатомів України "Актуальні питання морфології".-Івано-Франківськ,1994.-С.149. Особистий внесок автора: зробив експериментальну частину, провів статистичну обробку.}

^{11. Комар А.В. Репаративні зміни слизової оболонки після проведення оментогастропластики з приводу перфоративної експериментальної виразки шлунка //Український медичний альманах.(Додаток).-2000.-№1.-С.30.}

Анотація

Комар А.В. Оментогастропластика як патогенетична корекція експериментальної виразки шлунка (функціонально-морфологічне дослідження).-Рукопис.

^{Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.04 патологічна фізіологія. Тернопільська державна медична академія ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України, Тернопіль, 2003.}

^{В хронічних дослідах на експериментальних тваринах (собаках, щурах) моделювали деструктивні процеси в слизовій оболонці шлунка за Н.М. Єпішиним (1991) та Ф.І. Комаровим (1984). Проведено дослідження ультраструктури слизової оболонки в місці виразкоутворення, та в зоні ризику по малій кривизні тіла шлунка в нормі при комбінованій виразці та після оментогастропластики з метою реваскуляризації, покращення дренажної функції та посилення лінії швів. Встановлено, що оментогастропластика сприяє не тільки відновленню ультраструктури слизової оболонки шлунка, але й нормалізації секреторної функції шлунка. Виявлено, що в ранній післяопераційний період блокатор Н2-рецепторів фамотидин, пригнічує шлункову секрецію та проявляє цитопротективний ефект, сприяючи виздоровленню.}

Ключові слова: виразкова хвороба, оментогастропластика, стимулятори та блокатори шлункової секреції, ультраструктура слизової оболонки шлунка.

Аннотация

^{Комар А.В. Оментогастропластика как патогенетическая корекция экспериментальной язвы желудка (функционально-морфологическое исследование).-Рукопись.}

^{Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.04-патологическая физиология.-Тернопольская государственная медицинская академия им. И.Я. Горбачевского МЗО Украины, Тернополь, 2003.}

^{В хронических и острых опытах на экспериментальных животных (собаках, крысах) моделировали деструктивные процессы в слизистой оболочке желудка за Н.М. Епишиным (1991) и Ф.И. Комаровым (1984). Проведен поликомпонентный анализ ультраструктурной организации клеток слизистой оболочки желудка и соединительнотканных элементов, обеспечивающих их функцию у интактных животных при острой комбинированной экспериментальной язве, а также в условиях реваскуляризации путем применения оментогастропластики. В результате проведенных исследований установлены новые звенья патогенетического механизма экспериментальной модели язвы желудка в связи с пролонгированным действием хлорида кальция, депонированного в соединительной ткани.}

^{Ультраструктурные исследования свидетельствуют о том, что существуют особенности деструктивных изменений слизистой оболочки желудка в зависимости от локализации деструктивного очага, что свидетельствует о взаимосвязи и взаимообусловленности структуры и функции всех клеточных и соединительно-тканных элементов слизистой оболочки желудка.}

^{Установлен тот факт, что слизистая оболочка имеет значительно большую репаративную способность после выполнения модифицированной нами операции Оппеля-Поликарпова по устранению язвенного дефекта осложненного перфорацией, который определяет наличие в собственной пластинке слизистой оболочки пилорической пещеры, разветвленной сети пилорических желез, гемокапиляров, безмиелиновых нервных волокон, гладких миоцитов, что и является морфологическим эквивалентом восстановления секреторной, нервной и моторно-эвакуаторной функций в даной области желудка.}

^{Полученые данные свидетельствуют, что оментогастропластика зоны экспериментальной химической язвы быстрее нормализует регерацию, реваскуляризацию и реинервацию поврежденного участка слизистой оболочки желудка. В области малой кривизны желудка, которая является зоной повышеного риска возникновения рецидивов язвы, оментопластика в нашей модификации вызывает повышеную резистентность клеток к действию факторов агрессии.}

...