Для порівняння ефективності досліджуваних методів, що можливо лише при дотриманні умов однорідності порівнюваних груп хворих за основними ознаками, які впливають на терапевтичний ефект, використовувалась проста рандомізація.

Метод простої рандомізації заснований на прямому використанні таблиці випадкових чисел. Ефективність проведеної рандомізації хворих оцінена об'єктивно шляхом зіставлення розподілу у них основних клінічних симптомів та ознак. Проведена рандомізація хворих і доведена однорідність порівнюваних груп стали підставою для одержання коректних результатів по вивченню розходжень у ефекті терапії у групах, а значить і уникнення як невірнопозитивних так і невірнонегативних результатів з надійністю більше за 95%.

У результаті проведення зазначених варіантів інтенсивної терапії у всіх досліджувальних хворих на етапах спостереження відмічався виразний клінічний ефект покращення об'єктивного стану.

Усі хворі з клініко-лабораторними ознаками механічної жовтяниці у динаміці відмічали появу доброго сну, апетиту, зменшення шкірної сверблячки. Підвищилась їх фізична активність, зменшились або практично зникли слабкість та адинамія. Хворі відмічали “появу бадьорості”, “свіжості у тілі”. У більшості хворих значно зменшились почуття важкості та болю у правому підребер'ї та надчеревній зоні. Пацієнти відмічали зменшення жовтяниці шкіри обличчя, верхньої частини грудей і внутрішньої сторони передпліччя, поступове зникнення знебарвлення калу, диспептичних розладів, зменшення тахікардії. У хірургічних хворих із деструктивними формами панкреатиту у ранній післяопераційний період різко зменшились болі у надчревній зоні, загальна слабкість, нудота та блювання.

Терапевтичні хворі відмічали покращення сну, зменшення болі у правому підребер'ї, слабкості, жовтяниці, шкірної сверблячки, збільшення діурезу. Об'єктивно у більшості хворих досліджувальних груп відмічалась позитивна динаміка щодо ліквідації м'язових розладів (відновлення м'язової координації, покращення сухожилових рефлексів), зникнення ністагму, появи перистальтики кишечника.

Слід зазначити, що серед хворих основної групи у ранній післяопераційний період ніхто не вмер, а темпи покращення показників загального клінічного стану значно перевищували клінічні показники у порівняльній групі. Покращення загального стану хворих у цілому спостерігалось на фоні виразної позитивної динаміки клініко-лабораторних і біохімічних показників.

Досліджуючи показники червоної крові, встановлено, що якщо в основній групі відмічалось достовірне покращення показників червоної крові (t = 5,05), то у групі порівняння їх покращення не було достовірним (t = 1,93).

При розгляді специфіки терапевтичного впливу методу із застосуванням магнітокерованого сорбенту на червону кров виявлено, що найбільші розходження у динаміці показників між групами відзначені стосовно вмісту гемоглобіну. На 8-му добу дослідження істотне збільшення вмісту гемоглобіну в основної групи хворих було обумовлено: ліквідацією токсичної анемії і симптому кровоточивості, усуненням гіпопротеінемії, нормалізацією функції нирок.

Патологія органів гепатопанкреатодуоденальної зони завжди викликає розлади у системі гемостазу, тому слідуючим дослідженням були показники гемостазу. По всіх параметрах, крім часу рекальцифікації плазми, відзначений більш достовірний ефект в основній групі. У цілому позитивний терапевтичний ефект щодо покращення системи гемостазу при використанні запропонованого методу був більш достовірний, ніж у групі порівняння. У групі порівняння достовірної динаміки покращення показників гемостазу не було (t = 1,24; p>0,05), а в основній групі комплексний показник достовірності (t = 3,74) в 1,9 рази перевищував граничний (95%) рівень значимості. При цьому найбільш виразним вектором покращення гемостазу став вплив запропонованого методу терапії на динаміку фібриногену В. З огляду на той факт, що фібриноген Б одночасно є і білком гострої фази, виявлена специфічність гемокорекції відносно цього фактору гемостазу, імовірно, обумовлена наявністю протизапального ефекту проведеної терапії.

При дослідженні функції печінки особливої специфіки впливу запропонованого методу знайти не вдалося. В обох групах найвищий ефект був отриманий стосовно покращення тимолової проби (білковий обмін) та загального білірубіну (пігментний обмін). Однак незважаючи на односпрямованість терапевтичного впливу обох режимів терапії, щодо ферментативної функції печінки, виявлене принципове розходження. Екстракорпоральна гемокорекція із застосуванням магнітокерованого сорбенту сприяла більш достовірному покращенню показників АсАТ та АлАТ, а традиційна терапія не викликала належну дію. Даний факт, на наш погляд, обумовлений більш ефективним відновленням мікроциркуляції, покращенням діяльності органів ретикулоендотеліальної системи, активацією ферментів антиоксидантного захисту, інактивацію реакцій утворення вільнорадикальних форм субстратів. Ці механізми забезпечують запропонованому методу екстракорпоральної гемокорекції більш ефективну гепатопротекторну дію, ніж представлений комплекс традиційної терапії.

При вивченні активності ферменту б-амілази у 15 хворих групи порівняння показник б-амілази крові до 30-32-ї доби лікування перевищував норму на 15,03,1 г/л. У 9 хворих із деструктивними формами панкреатиту, незважаючи на проведений комплекс інтенсивної терапії, значного покращення рівня б-амілази не було.

У результаті сеансу екстракорпоральної гемокорекції, який проводився на фоні традиційної інтенсивної терапії, з 24 хворих основної групи, які мали збільшення в крові б-амілази у 10 хворих вже на 3-4 добу лікування рівень вмісту в крові б-амілази значно покращувався та залишався стабільним.

Серед 14 хворих, із деструктивними формами панкреатиту, 2 пацієнтів не мали позитивної динаміки рівня б-амілази; у 7 - рівень б-амілази покращувався до 8-ї доби лікування, у 5 - до 32-ї доби.

Важливі дані, які доповнювали параметри ефективності запропонованого методу терапії у даного контингенту хворих, звичайно були показники білкового обміну. Порушення обміну білка у представлених хворих насамперед пов'язано не тільки з розладом білково-синтетичної функції печінки, але і є, як правило, наслідок побічного ефекту існуючих сорбційних методів.

У результаті зіставлення у групах терапевтичного ефекту по покращенню білкового обміну було встановлено, що в основній групі середня величина динаміки параметрів була високодостовірною (t = 8,97; р<0,001), а у групі порівняння - недостовірна (t = 1,93; p>0,05). Даний факт зумовлений тим, що колоїдні частки магнітокерованого сорбенту індукують постійне магнітне поле (Is = 2,15 кА/м), і ефект селективної сорбції білкових фракцій крові пояснюється принципом магнітоферезу.

Слід зазначити, що на вихідному етапі спостереження поряд з порушеннями білкового обміну у даного контингенту хворих патогенетично у більшій чи меншій мірі мали місце електролітні та гормональні розлади. Крім того, побічний ефект існуючих сорбційних методик завжди зумовлює електролітні та гормональні розлади.

У результаті дослідження електролітного балансу крові було встановлено, що МКС зовсім не володіє сорбційною активністю стосовно електролітів крові, а отже запропонований метод гемокорекції не викликає електролітних порушень.

Проведене лікування хворих в основній та порівняльній групах, яке включало обов'язкове введення електролітних розчинів, вже на 1-2 добу спостереження значно покращувало рівень електролітів. У подальшому збалансована інфузійна терапія електроліними розчинами забезпечувала стабільность електролітів крові.

Що стосується ступеня впливу представлених методів терапії на рівень гормонів крові, то в основній групі ієрархія достовірності показників мала такий вигляд: пролактин (t =1,7) T₄ (t = 6,7) T₃ (t = 0,1). У групі з традиційною терапією достовірний ефект отримано лише стосовно кортизолу (t = 6,1).

Отже, специфічною стороною методу екстракорпоральної гемокорекції з застосуванням магнітокерованого сорбенту є ефект нейтралізації активності пролактину та тироксину. Даний факт обумовлений: 1) активацією антирадикальних ферментів, зокрема, каталази; 2) активацією репаративних функцій клітин печінки та гепатопротекторною дією.

Крім кількісної сторони розходжень, в ефекті застосованих методів терапії відзначені їх якісні особливості. Згідно Гаркаві Л.Х., 1990 зміни гормонального гомеостазу на вихідному етапі дослідження вкладалися у рамки адаптаційної реакції стресу, що проявляється різким зниженням резистентності організму. Після терапії з використанням магнітокерованого сорбенту стрес-реакція трансформувалася у реакцію тренування, для якої було характерно помірне підвищення реактивності організму. У групі порівняння кардинальної якісної перебудови адаптаційних реакцій організму хворих не спостерігалося. Як до, так і після лікування мала місце стрес-реакція, що була істотним недоліком традиційної терапії.

Навпаки, у хворих основної групи у результаті терапії запропонованим методом було виявлено, що: 1) магнітокерований сорбент “in vitro” проявляє сорбційну активність до кортизолу, Т₄ та пролактину; 2) метод екстракорпоральної гемокорекції активно покращує гормональний рівень крові при вихідних ознаках його порушення; 3) у цілому, запропонований метод не викликає порушення гормонально балансу.

Багато патологічних станів, зокрема, синдром ендогенної інтоксикації, веде до різкого підвищення активності ПОЛ у клітинах. Стимуляція ПОЛ може також наступити під впливом будь-якого стресорного агенту, зокрема, оперативного втручання та інших методів ятрогенного впливу. Тому дослідження ліпідного обміну, стану антиоксидантної системи та процесів інтенсивності вільнорадикального перекисного окислювання ліпідів не тільки з патогенетичної точки зору визначають ефективність запропонованого методу терапії, але і вказують на ступінь його ятрогенності.

Порівняння ступеня впливу досліджуваних режимів терапії на динаміку параметрів оксидантно-антиоксидантної системи хворих показало, що в основній групі відзначений більш достовірний ефект відновлення активності антиоксидантного захисту (АОЗ): супероксиддисмутази (t = 45,4) та каталази (t = 13,9).

При цьому активність супероксиддисмутази після проведення сеансу екстракорпоральної гемокорекції не тільки відновлювалася до нормального рівня, але і перевищувала його значення (p<0,001).

Динаміка оксидантів в основній групі хоча і була достовірною, але значно поступалась такому антиоксидантному захисту: ДК - t = 5,4 (p<0,001) і МДА - t = 6,4 (p<0,001).

У хворих групи порівняння позитивної достовірної динаміки показників оксидантно-антиоксидантної системи не виявлено, а стосовно активності супероксиддисмутази, було достовірне (p<0,001) її зниження.

Виходячи з позиції теорії антисистем, до початку лікування відзначалася у цілому більш достовірна активація (t = 4,53; p<0,001) антисистеми (оксидантів) на фоні гіпердепресії антиоксидантної системи (t = 14,97; p<0,001). Таке системно-антисистемне відношення розглянутих систем вказує на повне виснаження компенсаційних можливостей фізіологічної системи (антиоксидантів), що при наявності гіперактивності антисистеми (оксидантів) індукує виражене ушкодження тканинних структур організму хворих і потенціює прояв синдрому ендогенної інтоксикації.

Після курсу традиційної терапії відбувається достовірне зниження активності антисистем (t = 2,66; p<0,01) і деяке зменшення депресії антиоксидантного захисту (t = 13,05; p<0,001). Цей факт свідчить про те, що традиційна терапія не сприяє достовірному покращенню системно-антисистемних відношень перекисного окислювання ліпідів у хворих із СЕІ, що дає можливість патогенетичній детермінанті (оксидантам) активно функціонувати протягом невеликого проміжку часу.

Застосування екстракорпоральної гемокорекції з використанням магнітокерованого сорбенту приводить до протилежного, у порівнянні із вихідним станом, вектору взаємин оксидантно-антиоксидантних систем, а саме: достовірному пригніченню активності антисистеми та навіть тенденції до більш низької її активності у порівнянні з контролем (t = 0,85; p>0,05), а також достовірному підвищенню (t = 2,4; p<0,05), у порівнянні з нормою, активності фізіологічної системи (антиоксидантів).

Таке системно-антисистемне співвідношення свідчить про те, що система перекисного окислювання ліпідів у хворих основної групи у процесі терапії переходить із стану декомпенсації у стан гіперкомпенсації.

У результаті проведеної комплексної оцінки ступеня терапевтичного ефекту щодо показників перекисного окислювання ліпідів, встановлено, що сумарний ефект в основній групі був високо достовірний (t = 17,78; p<0,001), а у групі порівняння достовірних показників не було отримано (t = 0,55; p>0,05).

Отже, ефективність гемокорекції з використанням магнітокерованого сорбенту на фоні комплексної інтенсивної терапії щодо покращення параметрів системи перекисного окислювання ліпідів виявилася більш достовірною у порівнянні з традиційним лікуванням.

Аналіз ступеня динаміки параметрів ліпідного обміну показав, що в основній групі відзначалася приблизно рівна динаміка щодо зниження ліпідів з деякою перевагою - ліпопротеїдів - на 14,9±2,3 од (t = 4,3; p<0,001) і загальних ліпідів - на 3,0±0,5 г/л (t = 3,8; p<0,001).

У групі ж порівняння достовірної динаміки по жодному з параметрів не було.

З огляду на те, що холестерин є одним із субстратів перекисного окислювання ліпідів, можна припустити, що відсутність позитивної динаміки у рівнях холестерину та продуктів його перетворення у групі порівняння є наслідком механізму кібернетичного прямого зв'язку, коли висока активність процесів перекисного окислювання ліпідів підтримує належний рівень ліпідемії.

Дослідження динаміки процесів інтенсивності вільнорадикального перекисного окислювання показало, що традиційна інтенсивна терапія не блокує окисний стрес.

Навпаки, після однократно проведеного сеансу екстракорпоральної гемокорекції з використанням магнітокерованого сорбенту достовірно в усіх хворих відзначені ознаки відновлення метаболічного гомеостазу, рівноваги між антирадикальними та прорадикальними продуктами, що підтверджувалося зниженням токсичних форм кисню.

Слід зазначити, що проявом цитолітичного синдрому є не тільки збільшення продуктів ПОЛ і вільнорадикальних форм субстратів, але і на фоні високої токсичності плазми поява продуктів деградації білкових молекул - молекул середньої маси. Тому наступним критерієм оцінки ефективності комплексу інтенсивної терапії було визначення в крові слідуючих відносних маркерів синдрому ендогенної інтоксикації - показників токсичності плазми (парамеційний тест) та молекул середньої маси.

Визначення ступеня динаміки параметрів синдрому ендогенної інтоксикації показало, що найвищий достовірний ефект в обох групах відзначений щодо показників парамеційного тесту в основній групі (1390±20 сек; t = 50,0; p<0,001) та у групі порівняння (770±25 сек; t = 14,8; p<0,001). Далі ієрархія достовірності показників динаміки в основній групі розподілилася таким чином: коефіцієнт К (0,720±0,05; t = 5,0; p<0,001); середні молекули при довжині хвилі 254 нм (0,229±0,04; t = 4,6; p<0,001) та середні молекули при довжині хвилі 280 нм (0,278±0,02; t = 3,9; p<0,001).

У групі порівняння за парамеційним тестом слідують: коефіцієнт К (0,829±0,04; t = 4,9; p<0,001); середні молекули при довжині хвилі 280 нм (0,375±0,04; t = 2,1; p<0,05) та середні молекули при довжині хвилі 254 нм (0,460±0,05; t = 0,8; p>0,05).

Головні якісні розходження між досліджуваними методами терапії полягали у нейтралізації середніх молекул різної величини. Якщо при традиційному лікуванні ефект відзначений лише стосовно середніх молекул, обумовлених довжиною хвилі 280 нм, то при застосуванні гемокорекції з використанням магнітокерованого сорбенту достовірний ефект був отриманий стосовно обох видів середніх молекул, однак він був більш достовірний щодо середніх молекул при довжині хвилі 254 нм. Даний факт, на наш погляд, характеризує позитивну специфіку запропонованого методу екстракорпоральної гемокорекції.

Комплексний детоксикаційний ефект був достовірний в обох групах. Однак в основній групі він був більш достовірний (t = 19,5), ніж у групі порівняння (t = 5,68).

Таким чином, метод екстракорпоральної гемокорекції із застосуванням МКС у комплексі з інтенсивною терапією активніше елімінує із крові середні молекули, ніж проведене традиційне лікування. Даний факт находить своє підтверження у більш швидкому клінічному покращенні об'єктивного стану хворих, зменшенню проявів інтоксикаційного синдрому.

Цитолітичний синдром формує в організмі реакцію імунної відповіді направленого захисту, насамперед - виробітку антитіл. Зростання в крові лімфоцитотоксичних антитіл, ЦІК, зниження комплементарної активності, порушення функцій факторів неспецифічного захисту сприяють розвитку аутоімунного процесу, та імунодепресивного стану. Тому дослідження імунної системи у даній роботі стало слідуючим логічним по важливості вивченням ефективності впливу запропонованого методу екстракорпоральної гемокорекції на рівень маркерів СЕІ.

У результаті вивчення ступеня динаміки гуморальних факторів неспецифічної резистентності достовірно установлено, що в основній групі найбільший терапевтичний ефект відзначений у відношенні гетерофільних гемолізинів (0,4±0,01 од.опт.гус; t = 19,4; p<0,001) і загального комплементу (0,1±0,02 од.опт.гус; t = 8,9; p<0,001). Достовірність покращення клітинних факторів резистентності трохи поступала гуморальним і складала для фагоцитарного показника - 2,2±0,4 од (t = 8,2; p < 0,001), фагоцитарного індексу - 85,8±4,2 % (t = 7,3; p<0,001), завершеності фагоцитозу - 3,1±0,3 од (t = 5,5; p<0,001).

Традиційна терапія викликала також високодостовірну динаміку покращення гуморальних факторів захисту: гетерофільних гемолізинів - 0,9±0,02 од.опт.гус (t = 6,7; p<0,001) і загального комплементу - 1,5±0,03 од.опт.гус. (t = 4,8; p<0,001), хоча ці зміни поступались таким по своїй достовірності в основній групі.

Найбільш принципові розходження між групами виявлені щодо динаміки клітинних факторів неспецифічного захисту, за якими у групі порівняння не було достовірної динаміки. Це дані фагоцитарного індексу (35,6±4,5%; t = 0,8; p>0,05), завершеності фагоцитозу (0,7±0,4 од; t = 0,4; p>0,05), фагоцитарного показника (6,4±0,5 од; t = 0,2; p>0,05).

Такі розходження порівнюваних методів лікування стосовно покращення параметрів фагоцитозу обумовлені дією постійного магнітного поля, яке індукується колоїдними частками магнітокерованого сорбенту та викликає “priming” фагоцитів з виділенням оксиду азоту та вільнорадикальних форм субстратів (Владимиров Ю.А., 1998).

Сумарний ефект у відношенні нормалізації неспецифічного захисту в основній групі в 3,8 рази був більш достовірний ніж у групі порівняння. Якщо запропонований метод з боку факторів неспецифічної резистентності викликав позитивну динаміку, вірогідність якої в 5,0 разів перевищувала граничний рівень значимості (t = 1,96), то традиційна терапія приводила до позитивної динаміки фактори, достовірність яких усього лише на 32% перевищувала 95% рівень надійності.

Визначення ступеня динаміки покращення параметрів гуморального імунітету дозволило для основної групи установити наступний ранговий ланцюжок достовірності: Ig A - 3,19±0,07 мг/мл (t = 29,1; p<0,001) Ig M - 1,27±0,05 мг/мл (t = 10,0; p<0,001) циркулюючі імунні комплекси - 0,03±0,017 од.опт.гус. (t = 6,6; p<0,001) Ig G - 12,26±0,07 мг/мл (t = 4,7; p<0,001)

лімфоцитотоксичні аутоантитіла - 7±2,1% (t = 2,8; p<0,01). У групі порівняння достовірна динаміка покращення відзначена лише відносно вмісту Ig A - 0,91±0,08 мг/мл (t = 5,1; p<0,001). В інших параметрах гуморального імунітету динаміки не було, і тільки рівень Ig M виявив тенденцію до збільшення і становив 0,73±0,07 мг/мл (t = 1,5; p>0,05).

Установлено, що комплексний терапевтичний ефект по середньому показнику t - критерію в основній групі в 5,4 рази перевищував граничний 95% рівень надійності, а у групі порівняння була виявлена лише тенденція до позитивної достовірної динаміки, тому що середні значення t - критерію (t = 1,72) не досягали навіть мінімального рівня значимості. Виходячи з отриманий даних, середній показник достовірності покращення гуморального імунітету при гемокорекції магнітокерованим сорбентом у 6,2 рази перевершував відповідний показник у традиційній терапії.

Значні розходження виявлені й у плині динаміки параметрів клітинного імунітету. Якщо у групі порівняння по жодному з показників не виявлено достовірної динаміки, то в основній групі достовірна динаміка відзначена стосовно Т- активних лімфоцитів - (66±2,8%; p<0,001), СD₈ (27±1,9%; p<0,001) і СD₄ (44±2,7%; p<0,001).

Комплексний ефект гемокорекції магнітокерованим сорбентом по покращенню Т- клітинного імунітету (t = 4,78; p<0,001) був більш достовірний, ніж у групі порівняння (t = 0,6; p>0,05).

Без сумніву, одержані позитивні показники імунологічних досліджень вказують на високі імуномодулюючі властивості запропонованого методу. Однак не треба забувати, що ефективність дії імунної системи насамперед залежить від роботи функцій життєвоважливих органів і систем, а саме серцево-судинної та мікроциркуляторної.

Слід зазначити, що у всіх хворих основної групи під час проведення сеансу екстракорпоральної гемокорекції показники гемодинаміки й ЕКГ даних змін не зазнавали, що, безумовно, свідчило про атравматичність методики.

У результаті дослідження мікроциркуляції на прикладі стану картини судин дна ока перші позитивні ознаки покращення мікроциркуляції у хворих групи порівняння відзначені лише на 30-32 добу терапії: незначне зменшення периваскулярного набряку та сладж-синдрому, однак усе ще зберігалися звивистість і дилатація венул.

Навпаки, в усіх обстежених хворих основної групи вже на 1-2 добу терапії зменшувався периваскулярний набряк, зменшувалися звивистість, дилатація венул і сладж-синдром, прискорювався кровоток. До 7-8 доби спостереження в усіх обстежених хворих при дослідженні дна ока були відсутні сладж-синдром, периваскулярний набряк, звивистість і дилатація венул, відзначено покращення кровотоку. Дані зміни залишалися стабільними до 30-32-ї доби спостереження. Представлені позитивні зміни у мікроциркулярному руслі, без сумніву, обумовлені покращенням реологічних властивостей колоїдно-суспензійної системи крові, що у свою чергу визначається станом величини електрокінетичного заряду мембран еритроцитів. У результаті вивчення електрокінетичного заряду мембран еритроцитів було встановлено, що традиційна інтенсивна терапія у цілому не забезпечує його стабілізацію.

Навпаки, у результаті застосування запропонованого методу було відзначено покращення величини електрокінетичного заряду мембран еритроцитів. Характерною рисою було те, що електрокінетичний заряд мембран еритроцитів на етапах “in vivo” був значно вищий, ніж “in vitro”. Так вихідні показники даної групи хворих склали: V = 0,830,02 В; I = 225,013,3 мА. Після проведеного сеансу екстракорпоральної гемокорекції на етапі “in vіtrо” дані склали: V = 0,800,05 В; I = 140,012,7 мА (p<0,001). Однак уже на 1-2 добу дослідження: V = 0,65 0,05 В; I = 135,012,9 мА (p<0,001). Даний факт обумовлений міжмолекулярними взаємодіями та поширенням дисперсійних сил (сил Лондона) між біоелектричними зарядами мембран клітин крові за принципом Паулі.

Таким чином, у хворих основної групи в результаті проведеного сеансу екстракорпоральної гемокорекції з застосуванням магнітокерованого сорбенту не тільки активно відновлюється, але і стабілізується електрокінетичний заряд мембран еритроцитів, що у кінцевому результаті зумовлює покращення реології крові.

Для виявлення та розуміння механізмів відновлення електрокінетичного заряду мембран досліджувалися процеси гліколізу в еритроцитах, а також залежні від нього показники крові - рН і лужний резерв (ВВ). В усіх хворих основної та порівняльної груп з вихідними ознаками порушення рН і ВВ вже на 3-4 добу лікування відзначалась їх нормалізація. Особливістю дослідження було те, що в основній групі МКС був здатний універсально корегувати рН і ВВ венозної крові вже на етапі “ in vitro”. Дослідження рівня продуктів гліколізу показало, що в основній групі була відзначена більш достовірна динаміка зростання АТФ (2,3±0,1 мкмоль/мг білка; t = 6,7; p<0,001), ніж 2,3 ДФГ (7,2±0,7 мкмоль/мг білка; t = 3,9; p<0,001), а у групі порівняння достовірної динаміки не було виявлено по жодному з цих параметрів (t = 0,2-0,6; p>0,05). Унаслідок цього загальний сумарний ефект гемокорекції з використанням магнітокерованого сорбенту був достовірний (t = 5,80; p<0,001), а у групі порівняння - недостовірний (t = 0,40; p>0,05). Збільшення АТФ і 2,3 ДФГ пов'язано з активацією процесів гліколізу постійним магнітним полем, що індукується колоїдними частками магнітокерованого сорбенту. У свою чергу збільшення в еритроцитах АТФ покращує функціональну активність мембрани, а відновлення її проникності для аніонів Cl^-, іонів Na⁺, Са⁺⁺, К⁺ зумовлює нормалізацію електрокінетичного заряду мембрани. Ріст 2,3 ДФГ неминуче призводить до активації процесів дисоціації оксигемоглобіну. Тому, по-перше, корекція рН і ВВ венозної крові обумовлена зміною стану гемоглобінового буферу. По-друге, процесами відновлення детоксикаційних функцій печінки, легень, нирок (Ткаченко Б.І., 1994).

Отримані дані радіоізотопних досліджень не тільки об'єктивно довели ефективність запропонованого методу лікування, але і показали прямий зв'язок між темпом позитивної динаміки клінічного стану хворих і швидкістю нормалізації фізіологічних процесів у печінці та нирках (відновлення екскреції печінки, підвищення ниркового кровотоку, збільшення об'єму функціонуючої паренхіми, відновлення функціональної діяльності нефрону). Проведене дослідження та зіставлення у групах комплексного достовірного терапевтичного ефекту по кожному з рівнів гомеостазу дозволило встановити рангову ієрархію лікувальної дії порівнюваних методів лікування (табл. 2).

Таблиця 2.

Рангова ієрархія терапевтичної дії порівнюваних методів лікування.

Із табл.2 видно, що найвищий достовірний ефект запропонований метод проявляє стосовно усунення синдрому ендогенної інтоксикації, потім нормалізації процесів перекисного окислювання ліпідів, гормонального гомеостазу, гуморального імунітету, факторів неспецифічного захисту та функції печінки. Щодо інших рівнів гомеостазу, достовірність терапевтичного ефекту екстракорпоральної гемокорекції із використанням магнітокерованого сорбенту була менш виражена.

У групі традиційної терапії рангова ієрархія достовірності терапевтичного ефекту була інша. Перше рангове місце зайняло покращення функції нирок, потім по ієрархії йшли зменшення синдрому ендогенної інтоксикації, покращення функції печінки, факторів неспецифічного захисту, гормональної ланки та білкового обміну.

Таким чином, традиційна терапія проявляє більш достовірну саногенетичну дію відносно функції нирок, а гемокорекція з використанням магнітокерованого сорбенту найбільш достовірно диференційований терапевтичний ефект проявляє стосовно системи вільнорадикального окислювання ліпідів. На інших рівнях гомеостазу відзначена незначна різниця у рангах. Тільки щодо покращення факторів неспецифічного захисту відзначена помірна різниця у рангах, що вказує на специфічність впливу магнітокерованого сорбенту на цей рівень гомеостазу.

Отриманий диференційний вплив досліджуваних методів лікування пояснюється тим, що в основі одного з головних механізмів дії екстракорпоральної гемокорекції лежить здатність магнітокерованого сорбенту запобігати окисній модифікації білків шляхом стабілізації активних груп і покращення стану мембранних рецепторів, а також активності мембранозв'язаних ферментів. Це підтверджено останніми науковими дослідженнями (Білоусов А.М., Білоусова К.Ю., 2002).

Навпаки, традиційна інтенсивна терапія синдрому ендогенної інтоксикації, що застосовувалася у групі порівняння, забезпечувала максимальний лікувальний ефект щодо покращення функції нирок, що збігається з даними ряду авторів (Лаптєв В. В., Дадаєв В. О., 1994; Маят В. С., Нестеренко Ю. А., 1998).

Визначення середньосумарного (за даними всіх рівнів гомеостазу) терапевтичного ефекту показало (рис. 3), що у цілому достовірність показників в основній групі (t = 7,25) в 3,4 рази була вище, ніж у групі порівняння (t = 2,14).

Хоча у групі порівняння і був отриманий достовірний загальносумарний ефект, однак він лише на 9,1% перевершував мінімальний рівень (95%) надійності.

В основній групі достовірність лікувального ефекту на 270% перевершувала граничний рівень надійності, що підтверджує значну перевагу запропонованого методу терапії.

Таким чином, у результаті порівняльної оцінки достовірності клініко-біохімічної ефективності методів інтенсивної терапії синдрому ендогенної інтоксикації встановлено, що традиційна інтенсивна терапія у цілому забезпечує достовірну позитивну клініко-лабораторну динаміку по відновленню показників життєво важливих органів і систем, сприяє покращенню функціональної активності організму в основному через активацію детоксикаційної функції нирок. Однак до 30-32 доби терапії більшість гомеостатичних систем повністю не встигають нормалізуватися.

Навпаки, в результаті застосування запропонованого методу у комплексі з традиційною інтенсивною терапією вже до 7-8 доби швидко й ефективно усуваються клінічні прояви синдрому ендогенної інтоксикації. На біохімічному рівні клітини блокується інтенсивність цитолітичного синдрому. До 7-8 доби терапії покращується ферментативна функція печінки та підшлункової залози. Активно відновлюється реологія крові, знижуються показники токсичності плазми, зменшується окисний стрес, покращується функціональний стан клітинних і мембранних структур через процеси регуляції перекисного окислювання ліпідів. При застосуванні нового методу не відзначено побічного ефекту.

Важливою перевагою запропонованого методу є те, що його сорбційні властивості МКС високо специфічні (селективні) та мають найбільшу спорідненість до молекулярних компонентів плазми крові, що сприяють розвитку синдрому ендогенної інтоксикації. Така селективність магнітокерованого сорбенту створює передумови для виникнення у процесі терапії непрямих саногенетичних ефектів.

Доказом високих селективних сорбційних властивостей магнітокерованого сорбенту може бути зіставлення сорбційних і непрямих його ефектів, виявленних в експерименті на етапі “in vitro” (рис. 4).

Якщо у практично здорових тварин перевага сорбційних властивостей магнітокерованого сорбенту над його непрямим ефектом склала 35%, то у хворих тварин диференціація між ефектами зростає до 110%.

Отже, із зростанням у плазмі крові міжмолекулярних асоціацій проінтоксикаційної спрямованості різко підсилюються сорбційні властивості магнітокерованого сорбенту саме проти цих речовин. Ці дослідження є продовженням останніх наукових досліджень по вивченню стану антитоксичних компенсаційних систем плазми крові, де антитоксичні компенсаційні системи плазми крові проявляли реакції декомпенсації у відношенні токсинів, що мають найбільш виразні пошкоджуючі властивості (Шейман Б.С., 2002).

Слід зазначити, що характеpною рисою представленого методу із застосуванням магнітокерованого сорбенту є те, що перш за все метод альтернативний не по детоксикаційному ефекту, а по системній неспецифічній біологічній модуляції (рис. 5).

Відновлення метаболічних зрушень гомеостазу, фізико-хімічних властивостей тканинних структур, рівноваги між антирадикальними та прорадикальними продуктами характеризують прямий вплив магнітокерованого сорбенту на процеси вільнорадикального окислювання ліпідів.

Даний факт зумовлює головну патогенетичну особливість та відмінність запропонованого методу від комплексного традиційного інтенсивного лікування, яке проводилося у хворих групи порівняння.

Проведений системний аналіз виявив особливості системного ефекту запропонованого методу екстракорпоральної гемокорекції. Системний ефект полягав у зменшенні числа та сили зв'язків між елементами функціональної системи організму хворих, тобто переходу на більш ощадливий режим її функціонування, а також кардинальному руйнуванні патогенетичної матриці кореляцій і формуванні на 98,7% нової функціональної системи. Збільшення ступеня волі кожного елемента знову сформованої функціональної системи, надає їй широкі можливості у виборі оптимального формату компенсаційних механізмів.

Виявлені розходження у системогенезі саногенетичних механізмів терапевтичних ефектів досліджуваних видів лікування є доказом на системному рівні тих розходжень, що були отримані за допомогою аналітичного дослідження.

Введення у комплексну інтенсивну терапію методу екстракорпоральної гемокорекції із застосуванням магнітокерованого сорбенту, у порівнянні з традиційним варіантом лікування, дозволило зменшити термін перебування хворих у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії на 4±1 ліжко-дні, а у цілому у стаціонарі - на 11±2 ліжко-днів. Серед хворих з ЖКХ та хронічним ураженням печінки обох груп летальних випадків не було. Летальні випадки серед хворих з гострими формами панкреатиту в основній групі становили 3%, а у групі порівняння -14%.

Аналіз досліджень вказує, що новий метод екстракорпоральної гемокорекції - перспективний і високоефективний. Він має широкі терапевтичні можливості, що торкають патогенетичні ланки синдрому ендогенної інтоксикації. Запропонований метод технічно простий і надійний в обслуговуванні. Відсутність побічних ефектів (гемічних, гемодинамічних, білкових, гормональних, електролітних, імунологічних) створюють реальні передумови для його застосування в інтенсивній терапії різного виду хворих із клінікою синдрому ендогенної інтоксикації.

Запропонований метод не є панацея і не протиставляється іншим методам лікування, але є важливим патогенетично виправданим засобом гемокорекції, що припускає рівнобіжне використання всього арсеналу засобів і методів впливу на патологічний процес при СЕІ.

При застосуванні зазначеного методу не відзначено жодного смертельного випадку пов'язаного з методом. Рішенням засідання Президії Вченої медичної ради МОЗ України метод екстракорпоральної гемокорекції з використанням магнітокерованого сорбенту рекомендований до клінічного застосування у варіанті гемосорбції (Протокол № 48 від 22.12.00). Розроблено інформаційний лист №33-2001. Про нововведення у системі охорони здоров'я: “Метод екстракорпоральної детоксикації з використанням магнітокерованого сорбенту - магнетиту (Fe₃O₄)”, (випуск 1 з проблеми “Анестезіологія та реаніматологія”).

ВИСНОВКИ

1. Робота вирішує нову наукову проблему - підвищення ефективності сучасної патогенетичної терапії хворих з синдромом ендогенної інтоксикації, обумовленим патологією органів гепатопанкреатодуоденальної зони, за допомогою розробленого методу екстракорпоральної гемокорекції із застосуванням магнітокерованого сорбенту.

2. Розроблено новий ефективний метод терапії синдрому ендогенної інтоксикації на прикладі лікування хворих з патологією органів гепатопанкреатодуоденальної зони, що включає використання екстракорпоральної гемокорекції магнітокерованим сорбентом.

3. Експериментально на практично здорових тваринах доведена безпека запропонованого методу. Виявлено, що метод не викликає гемічні, гемодинамічні, білкові, електролітні, гормональні та імунні розлади.

4. В експерименті на тваринах з синдромом ендогенної інтоксикації, обумовленим патологією органів гепатопанкреатодуоденальної зони, у порівнянні з даними літератури, де використовувалися загальноприйняті методи лікування виявлена висока ефективність нового методу екстракорпоральної гемокорекції, що полягала у нормалізації до 7-8 доби спостереження серцево-судинної, дихальної, травної, видільної, нейроендокринної та імунної систем.

5. Установлено, що метод екстракорпоральної гемокорекції із застосуванням магнітокерованого сорбенту впливає на субмікроскопічну архітектоніку клітин печінки, нирок і легень у експериментальних тварин з синдромом ендогенної інтоксикації, що ультраструктуpно виражалося активацією репаративних внутрішньоклітинних процесів.

6. Виявлено, що магнітокерований сорбент володіє специфічними (селективними) сорбційними властивостями і проявляє найбільшу спорідненість до молекулярних компонентів плазми крові, які сприяють розвитку синдрому ендогенної інтоксикації. Механізм такої селективності ґрунтується на принципі магнітоферезу і створює передумови для виникнення у процесі терапії непрямих саногенетичних ефектів. Проведене порівняння за допомогою середніх значень t - критерію cорбційних і непрямих терапевтичних ефектів магнітокерованого сорбенту показало, що його сорбційний механізм дії в 2,1 рази перевершує непрямий його ефект.

7. Магнітокерований сорбент у відношенні патогенних мікроорганізмів “in vitro” проявляє бактеріостатичну та протигрибкову дії, не викликає зниження росткових якостей нормофлори, в 2-3 рази знижує мінімально-гнітюче дозування антибактеріальних препаратів.

8. Встановлено, що запропонований метод у порівнянні з традиційною терапією за ступенем достовірності значно покращує комплексний показник динаміки червоної крові (t = 5,05; p<0,001 проти t = 1,93; p>0,05), системи гемостазу (t = 3,74; p<0,001 проти t = 1,24; p>0,05), функції печінки (t = 9,6; p<0,001 проти t = 3,4; p<0,001), білкового обміну (t = 8,97; p<0,001 проти t = 1,93; p>0,05); гормонального рівня (t = 13,8; p<0,001 проти t = 2,13; p<0,05), ПОЛ (t = 17,78; p<0,001 проти t = 0,55; p>0,05), ліпідного обміну (t = 3,6; p<0,001 проти t = 0,25; p>0,05). Комплексний детоксикаційний ефект в основній групі в 3,4 рази був більш достовірний, ніж у групі порівняння.

9. Запропонований метод екстракорпоральної гемокорекції до 7-8 доби спостереження значно зменшує прояв окисного стресу у хворих із синдромом ендогенної інтоксикації, в 2,5±0,5 рази активізує процес дисоціації оксигемоглобіну на фоні прямопропорційного збільшення АТФ, покращує електрокінетичний заряд мембран еритроцитів і мікроциркуляцію.

10. На основі одержаних даних клініко-лабораторного дослідження виявлено, що у цілому середньосумарний (за даними рівнів гомеостазу) терапевтичний ефект в основній групі (t = 7,25; p<0,001), де на фоні традиційної терапії використовувався новий метод екстракорпоральної гемокорекції, був більш достовірний, ніж у групі порівняння (t = 2,14; p<0,05).

11. Установлено, що показанням для застосування запропонованого методу екстракорпоральної гемокорекції є наявність синдрому ендогенної інтоксикації, про що лабораторно свідчать порушення з боку показників білкового, ліпідного і гормонального обмінів, імунологічного статусу, ЛІІ, парамеційного тесту, СМ, ПОЛ, ВРПО, активності антирадикальних ферментів, стану мікроциркуляції, рН і ВВ венозної крові, електрокінетичного заряду мембран еритроцитів, функціональної активності ферментів печінки і підшлункової залози, функції нирок, і який проявляється порушенням системи згортання крові, наявністю анемії, тромбоцитопенії. Відносним протипоказанням можуть бути тяжка ступінь анемії, низький рівень кортизолу, так як “in vitro” відмічається значне зниження останнього.

12. У результаті визначення ієрархії терапевтичного ефекту встановлено, що традиційна терапія проявляє головну саногенетичну дію відносно функції нирок (різниця рангових місць 10), а гемокорекція із використанням магнітокерованого сорбенту найбільш диференційований терапевтичний ефект проявляє стосовно системи вільнорадикального окислювання ліпідів (різниця рангових місць 9).

13. Досліджено, що ефект покращення гуморального імунітету при застосуванні гемокорекції магнітокерованим сорбентом був достовірний ніж у традиційній терапії (t = 10,64; p<0,001 проти t = 1,72; p>0,05). Аналогічним був і комплексний ефект гемокорекції магнітокерованим сорбентом відносно нормалізації Т-клітинного імунітету, де t = 4,78; p<0,001; проти t = 0,6; p>0,05. У цілому сумарний терапевтичний ефект щодо покращення показників імунної системи в основній групі був достовірний, а у групі порівняння - не достовірний, де середні значення t - критерію не досягали навіть мінімального рівня значимості (t = 1,72).

14. Системна ефективність запропонованого методу полягає не тільки у зменшені числа та сили зв'язків між порушеними елементами функціональної системи організму хворих і переходу на більш ощадливий режим її функціонування, а також кардинальному руйнуванні патогенетичної матриці кореляцій, що в остаточному підсумку призводить до формування у більшості випадків нової функціональної системи.

15. У результаті використання запропонованого методу встановлено, що характерною особливістю його біологічної дії є, насамперед, не процес штучної детоксикації, а активація механізмів природної детоксикації організму, завдяки компенсаційно-пристосувальним і репаративним процесам.

16. Введення у комплексну інтенсивну терапію методу екстракорпоральної гемокорекції із застосуванням магнітокерованого сорбенту, у порівнянні з традиційним варіантом лікування, дозволило зменшити термін перебування хворих у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії на 4±1 ліжко-дні, а в цілому у стаціонарі - на 11±2 ліжко-днів. Летальні випадки в основній групі склали 3%, а у групі порівняння -14%.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Рекомендовано запропонований метод екстракорпоральної гемокорекції магнітокерованим сорбентом використовувати у хворих із синдромом ендогенної інтоксикації у комплексі з традиційною інтенсивною терапією, де є порушення білкового, електролітного, гормонального, ліпідного обміну, системи згортання крові, анемія, тромбоцитопенія, імунні розлади.

2. Враховуючи технічну простоту і безпечність, відсутність ускладнень у процесі виконання методики запропонований метод може бути використаний без спеціальної підготовки.

3. Розроблений метод екстракорпоральної гемокорекції з використанням магнітокерованого сорбенту рекомендовано проводити так: у стерильний гепаринізований флакон (доза гепарину 5-10 тис. од) здійснюється забір венозної крові з розрахунку 3-4 мл/кг ваги. У подальшому у даний флакон у співвідношенні 1:2, (одна частина магнітокерованого сорбенту на дві частини венозної крові) вводиться стерильний магнітокерований сорбент (сумарна площа поверхні S_п = 800-1000 м²/г; намагніченість насичення I_s = 2,15 кА/м; об'ємна концентрація q = 0,00448; в'язкість = 1,0112 cSt). За допомогою зовнішнього магнітного поля з напруженістю 200-250 кА/м (теслаамперметр Ф 4354/1; ДОСТ 5.1977-73) із суміші рідин протягом 4-5 хвилин витягається й утримується магнітокерований сорбент. Очищена від магнітокерованого сорбенту венозна кров із швидкістю 100-120 крап/хв повертається у судинне русло хворого (Рішення засідання Президії Вченої медичної ради МОЗ України. Протокол № 48 від 22.12.00; Інформаційний лист №33-2001, випуск 1 з проблеми “Анестезіологія та реаніматологія”).

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ПО ТЕМІ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Белоусов А.Н. Влияние метода экстракорпоральной гемокоррекции с использованием магнитоуправляемого сорбента на клинико-лабораторные показатели интоксикации // Медицина сегодня и завтра, ХГМУ, 1999. - №3-4. - С. 89-92.

2. Білоусов А.М. Дослідження впливу магнітокеруючого сорбенту на хвороботворні мікроорганізми та імунний статус // Педіатрія, акушерство та гінекологія. - Київ. - 1999. - №4. - С.174-175.

3. Белоусов А.Н. Влияние магнитоуправляемого сорбента на микроорганизмы // Экспериментальная и клиническая медицина , ХГМУ, 2000. - №4. - С. 89-91.

4. Белоусов А.Н. Влияние магнитоуправляемого сорбента на параметры кислотно-щелочного состояния крови и процессы гликолиза в эритроцитах // Біль, знеболювання і інтенсивна терапія. - Київ, 2000. - №2. С. 263-265.

5. Белоусов А.Н. Влияние нового метода экстракорпоральной гемокоррекции с применением магнитоуправляемого сорбента Белоусова на систему кровообращения у больных с синдромом интоксикации // Медицина сегодня и завтра, ХГМУ, 2000. - №1. - С. 85-89.

6. Белоусов А.Н. Изучение влияния магнитоуправляемого сорбента на кислотно-щелочное состояние крови // Медицина сегодня и завтра, ХГМУ, 2000. - №2. - С. 110-113.

7. Белоусов А.Н. Изучение влияния экстракорпоральной гемокоррекции с применением магнитоуправляемого сорбента на параметры системы кровообращения // Біль, знеболювання і інтенсивна терапія. - Київ, 2000. - №1. С. 244-246.

8. Белоусов А.Н. Особенности реакции иммунной системы на экстракорпоральную гемокоррекцию с применением магнитоуправляяемого сорбента // Медицина сегодня и завтра, ХГМУ, 2000. - №3. - С. 91-94.

9. Белоусов А.Н. Влияние экстракорпоральной гемокоррекции с применением магнитоуправляемого сорбента на уровень продуктов перекисного окисления липидов и липидные фракции крови // Медицина сегодня и завтра, ХГМУ, 2000. - №4. - С. 116-118.

10. Белоусов А.Н. Влияние экстракорпоральной гемокоррекции с применением магнитоуправляемого сорбента на интенсивность свободнорадикального перекисного окисления липидов // Экспериментальная и клиническая медицина, ХГМУ, 2001. - №1. - С. 113-115.

11. Белоусов А.Н. Влияние метода экстракорпоральной гемокоррекции с применением магнитоуправляемого сорбента на гормональный уровень крови // Экспериментальная и клиническая медицина, ХГМУ, 2001. - №4. - С. 96-98.

12. Белоусов А.Н. Изменение гормонального уровня крови в результате применения метода экстракорпоральной гемокоррекции с использованием магнитоуправляемого сорбента // Медичні перспективи, ДДМА, 2001, т.6, №3. - С.72-74.

13. Белоусов А.Н. Регуляция уровня продуктов перекисного окисления липидов и липидных фракций крови методом экстракорпоральной гемокоррекции с применением магнитоуправляемого сорбента у больных с сидромом эндогенной интоксикации // Медичні перспективи, ДДМА, 2001, т.4, №1. - С.64-66.

14. Белоусов А.Н. Коррекция гормональных нарушений методом экстракорпоральной гемокоррекции с использованием магнитоуправляемого сорбента в эксперименте // Клиническая фармация, Харьков, 2001, издательство НФАУ, т.5, №2. - С.37-39.

15. Белоусов А.Н., Белоусова Е.Ю., Оболенцев Н.И. Коррекция показателей кислото-щелочного состояния крови и процессов гликолиза в эритроцитах методом экстракорпоральной детоксикации с использованием магнитоуправляемого сорбента // Вісник проблем біології і медицини, Полтава, 2001. - №6. - С. 11-14. (Соискателем осуществлен подбор больных, проведено лечение, исследованы процессы гликолиза в эритроцитах, дана оценка полученных результатов).

16. Белоусов А.Н. Коррекция уровня продуктов перекисного окисления липидов и липидных фракций крови методом экстракорпоральной гемокоррекции с использованием магнитоуправляемого сорбента в эксперименте // Клиническая фармация, Харков, 2001, издательство НФАУ, т.5, №3. - С.42-45.

17. Белоусов А.Н., Белоусова Е.Ю., Оболенцев Н.И. Коррекция системы кровообращения методом экстракорпоральной детоксикации с использованием магнитоуправляемого сорбента // Вісник проблем біології і медицини, Полтава, 2002. - №1. - С. 62-65. (Соискателем разработан метод экстракорпоральной гемокоррекции, осуществлен подбор больных, проведено лечение, сделаны выводы).

18. Белоусов А.Н. Изменение показателей интенсивности свободнорадикального перекисного окисления липидов при использовании метода экстракорпоральной гемокоррекции с использованием магнитоуправляемого сорбента // Медичні перспективи, ДДМА, 2002, т. 7, №2. - С.76-78.

19. Белоусов А.Н., Оболенцев Н.И., Белоусова Е.Ю., Безкоровайная О.И. Перспективы применения метода экстракорпоральной гемокоррекции с использованием магнитоуправляемого сорбента в педиатрической практике // Проблемы медицинской науки и образования, Харьков, 2002, издательство: ФОЛИО, №1. - С. 43-44. (Соискателем проведен подбор литературы, определена актуальность темы, предложен новый метод терапии, исследованы основные гомеостатические системы).

20. Білоусов А.М. Вплив екстракорпоральної гемокорекції з використанням магнітокерованого сорбенту на рівень середньомолекулярних речовин в плазмі крові хворих // Вісник проблем біології і медицини, Полтава, 2003. - №6. - С. 33-34.

21. Белоусов А.Н. Влияние магнетита - препарата нанотехнологии на клеточный метаболизм // Вісник проблем біології і медицини, Полтава, 2003. - №7.- С. 36-37.

22. Белоусов А.Н., Оболенцев Н.И., Белоусова Е.Ю. Новые возможности и перспективы применения магнитной жидкости (МЖ) в анестезиологической практике // Материалы 2-го Национального конгресса анестезиологов Украины. - Харьков, 1996. - С. 190. (Соискателем разработан химический синтез коллоидного раствора магнетита, осуществлен подбор животных, сделаны выводы).

23. Белоусов А.Н. Предпосылки использования магнитных липосом (МЛ) в анестезиологии // Материалы 2-го Национального конгресса анестезиологов Украины. - Харьков, 1996. - С. 35.

24. Белоусов А.Н., Невзоров В.П. Ультраструктура клеток печени после введения магнетита // Международный сборник научных трудов 4 научно-практической конференции по созданию и апробации новых лекарственных средств. - Москва, 1997, т.4. - С. 71-77. (Соискателем осуществлен подбор животных, разработан метод терапии, сделаны выводы).

25. Белоусов А.Н. Использование нового сорбента в экстракорпоральной детоксикации биологических жидкостей // Международный сборник научных работ IY научно-практической конференции по созданию и апробации новых лечебных средств. - Москва, 1997, т.4. - С. 65-70.

26. Белоусов А.Н., Оболенцев Н.И., Белоусова Е.Ю. Экспериментальное исследование сорбционной активности магнитоуправляемого гемосорбента относительно белковых комплексов крови. // Анестезиология и реаниматология на рубеже XXI века. Проблемы, тенденции, перспективы. - Днепропетровск, 1998. - С. 14-15. (Соискателем осуществлен подбор больных, проведена статистическая обработка полученных данных, сделаны выводы).