Клінічно-організаційні основи та принципи діагностики і хірургічного лікування постраждалих з травматичною хворобою

- спосіб транспортної і тимчасової лікувальної іммобілізації з допомогою модернізованої шини Дітеріхса, який дозволив ефективно надавати допомогу при переломах обох нижніх кінцівок і кісток таза;

- спосіб детоксикації організму (патент на винахід № 53858 А від 17.02.2003) з допомогою спеціального інтубаційного зонда дозволяє покращати результати лікування пошкоджень органів черевної порожнини при політравмі;

- спосіб профілактики кровотечі при електрокоагуляції тромбованої судини або згустка крові (патент на винахід № 58314 А від 25.11.2002) дає змогу досягати ефективного гемостазу при геморагіях шлунково-кишкового тракту, що розвивалися у ІІ і ІІІ періодах травматичної хвороби.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи представлені на ХIII з'їзді ортопедів-травматологів України, м. Донецьк, 2001; XX з'їзді хірургів України, м. Тернопіль, 2002; Науково-практичних конференціях: “Сучасні аспекти невідкладної медичної допомоги”, м. Львів, 1997; “Проблеми військової охорони здоров'я”, м. Київ, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002 рр.; “Современные аспекты военной медицини” м. Київ, 1997, 2001; “До 75-річчя кафедри травматології та ортопедії Національного медичного університету”, м. Київ, 1999; “Сучасні проблеми невідкладних станів”, м. Київ, 2000; “Політравма - сучасна концепція надання медичної допомоги”, м. Київ, 2002; Міжнародному конгресі малоінвазивної та ендоскопічної хірургії, м. Київ, 2001; 60-му конгресі асоціації польських хірургів, м. Варшава, 2001; ІХ конгресі Світової федерації українських лікарських товариств, м. Луганськ, 2002; Пленумі ортопедів-травматологів України, м. Одеса, 1998; засіданнях наукового товариства м. Києва і області, 1999, 2001рр.; нарадах головних спеціалістів МОЗ України; Вчених радах Української військово-медичної академії, Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Матеріали та методи дослідження. Загальний масив дослідження становив 6974 постраждалих з політравмою. Регіоном із незадовільним рівнем здоров'я населення за інтегральним показником обрано м. Київ (клінічна група 1 - 6091 випадок), для контролю - умовно сприятливий регіон з рівнем здоров'я населення вище задовільного - м. Львів (клінічна група 2 - 883 випадки). Вибір клінічних груп ґрунтувався на підставі досліджень Українського гігієнічного центру та інших сучасних наукових дослідженнях (Уваренко А.Р., Романюк Л.М., 2002; Литвинова О.Н.,1998)

Із метою аналізу результатів лікування за окремими нозологічними формами в групі 1 вивчено 121 постраждалий з домінуючим пошкодженням паренхімних органів (підгрупа А групи 1), а в групі 2 - 103 (підгрупа А групи 2), яких лікували у відділеннях політравми Київської та Львівської міських клінічних лікарень швидкої медичної допомоги у 1997-1998 роках. В результаті дослідження виявлено особливості патогенетичного перебігу, визначено методи оцінки тяжкості політравми, запропоновано принципи діагностики, медичного сортування та лікування постраждалих з травматичною хворобою. Результати дослідження застосовано й апробовано у 159 хворих з домінуючими пошкодженнями паренхімних органів у 1999-2000 роках (підгрупа Б групи 1) (табл. 1).

Таблиця 1 Групи постраждалих загального масиву дослідження

Середній вік постраждалих становив 38,5 ±2,4 року - від 12 до 79 років. У перші 3 години після травми госпіталізовано 81% постраждалих. Чоловіків було 74,8%, жінок - 25,2%. Найчастіше політравма в групі 1 траплялася у дорожньо-транспортних пригодах (39,7%) і падіннях з висоти (24,2%). Побутовий травматизм виявлено у 31,4% хворих, виробничий - у 4,7%. Алкогольне сп'яніння (28,4%) у більшості випадків призводило до травм й утруднювало діагностику. Групи постраждалих статистично не відрізнялися за тяжкістю травми (PTS, ISS, анатомо-функціональний показник), за віком і статтю. травматичний хірургічний політравма

Порушення свідомості оцінювали в балах шкали ком Глазго; стан дихальної системи і газообміну - на підставі показників частоти дихання, вмісту гемоглобіну крові; насичення крові киснем визначали пульсоксиметром „Ohmeda”, парціальний тиск кисню і вуглекислого газу в артеріальній крові - апаратом „Microastrup-Radiometr”. Гемодинаміку визначали на підставі показників частоти скорочень серця, систолічного артеріального і центрального венозного тиску. Ударний і серцевий індекси, загальний периферійний судинний опір вичисляли за методом інтегральної реографії тіла (Тищенко М.И., 1973). Структуру судин та їх функції на підставі аналізу параметрів магістрального кровотоку вивчали методом дуплексного скенування із кольоровим допплерівським картуванням апаратом Logiq-700 фірми General Electric за стандартним методом (Куликов В.П., 1997).

Аналіз динаміки рівня розповсюдження і нозологічної структури травматичної хвороби в групі 1 у періоди 1986-1990, 1991-1995 і 1996-1998 роки встановив збільшення поширеності травматичної хвороби від 382,2 до 412 випадків на 1000 постраждалих. Із показників порівняльного аналізу структури зростання політравм, як за питомою вагою, так і за поширеністю у популяції, стверджено при пошкоджені п'яти АФД - у 5,5 раза, чотирьох АФД - у 4,3 раза, трьох АФД - у 1,2 раза і однієї АФД - у 1,3 раза, а також зменшення при пошкоджені двох АФД - у 1,9 раза.

У групі 2 поширеність політравм становила 341,5 випадків на 1000 постраждалих. Найбільшу кількість - 299,6 на 1000 постраждалих - відзначено при пошкодженнях однієї, 2-х і 3-х АФД (87,73% політравм). Ускладнення клінічного перебігу знаходилися у межах 21,75-68,53% політравм, із середнім показником у масиві 30,56%. Післяопераційні ускладнення настали у 5,61% з розбіжностями від 4,62% при травмах однієї АФД до 10,96% - при травмах п'яти АФД. Загальна летальність становила 25,81% з її різницею у межах 16,33-71,38%.

Результати порівняльного клінічно-епідеміологічного аналізу ТХ показали, що рівень поширеності політравми у групі 1 в 1,2 раза перевищував рівень контролю, різниця становила 61,93 випадків на 1000 постраждалих (18,13%). Найбільший ризик виникнення ТХ статистично істотно виявлено в умовах дії факторів ризику (р0,05). Найбільшу кількість ускладнень стверджено в групі 1 - 220,15 випадках на 1000 постраждалих, в групі 2 - 123,52 випадках. Рівень ускладнень в групі 1 в 1,78 раза перевищував останній в групі 2, різниця становила 96,63 випадків на 1000 постраждалих (78,23%). Статистично нижчий рівень ускладнень в групі 2 можна пояснити різницею у структурі політравм, а також меншою кількістю ускладнень при пошкодженнях 1-3-х АФД (р0,01). Летальність при політравмах в групі 1 відзначена у 130,72, а в групі 2 - у 88,14 випадках на 1000 постраждалих. У регіоні дії факторів ризику постраждалі з політравмою гинули в 1,48 раза частіше, ніж у групі 2, різниця складала 42,58 випадків на 1000 постраждалих, всього рівень летальності в групі 1 становив 148,31% рівня контролю (р0,01).

Ми визначили залежність і істотність ризику виникнення травматичної хвороби під впливом факторів ризику. Проведено статистичну оцінку факторів ризику методом обчислення тетрахорічного коефіцієнта асоціації , з наступним визначенням критерію Пірсона і порівняння останнього з критичними, враховуючи поправки Йетса на безперервність кореляції і закон диз'юнкції, які визначають ступінь свободи відхилень показника k=1. При відносному ризику в групі 1 рівному 1,18; групі 2 - 1,0 значення тетрахорічного коефіцієнта асоціації становило 0,06403 та = 8,12, що доводить істотну залежність показника ризику від груп дослідження.

Травматична хвороба характеризується великою кількістю можливих поєднань пошкоджень, тому нами проведено порівняльний аналіз за окремими нозологічними формами. Закриті абдомінальні пошкодження в структурі політравм траплялись у 658,18 випадках в групі 1 й у 622,4 випадках на 1000 травмованих - у групі 2. Поширеність і структура пошкоджень паренхімних органів при політравмі в групах дослідження (54,01 та 45,12 випадках на 1000 постраждалих відповідно) статистично не відрізнялися (р0,05). Кількість ускладнень в групі 1 (76,03%) була в 1,3 раза вищою, ніж у групі 2 (58,25%) (р0,05). Загальна летальність у групі 1 (56,2%) на 14,45% перевищувала летальність у групі 2 (41,75%) (р0,05). Рівень ускладнень і летальності в групах дослідження при травмах 3-5 АФД суттєво не відрізнявся (р0,05), розбіжності відмічені при пошкодженні 2 і 3-х АФД (р0,05), що було пов'язано не стільки з тяжкістю травм, скільки з дією факторів ризику.

Ми вивчили особливості впливу факторів ризику на клітинні мембрани, а також їх взаємозв'язок з функцією імунокомпетентних клітин у контрольних груп і постраждалих з травматичною хворобою. Досліджено стан антиоксидантної стійкості, характер вільнорадикальних процесів і склад мембранних ліпідів лімфоцитів в групах дослідження. Рівень вільнорадикальних процесів у мембранах контрольної групи 1 за параметрами середніх значень був вищим від аналогічних показників групи 2. Стан антиоксидантної стійкості мембранних ліпідів у лімфоцитах групи 1 був в 1,3 раза вищий (р<0,05). Це вказує на напруження адаптаційних процесів та зниження компенсаційних резервів організму донорів в клінічній групі 1.

У постраждалих з ТХ ми виявили суттєві зміни в мембранах імунокомпетентних клітин, зниження вмісту вільного холестерину в мембранах лімфоцитів у 1,8 раза, а також зниження індексу денатурації поліненасичених жирних кислот (р<0,02), що призводило до пригнічення процесів клінічної диференціації і загибелі клітин. У результаті досліджень рецепторного складу циркулюючих лімфоцитів доведено, що при зменшенні антиоксидантної стійкості мембранних ліпідів більше ніж в 1,5 раза настало зменшення циркуляції Т-кілерів/супресорів. Таке однонаправлене зниження концентрації в крові В-лімфоцитів і Т-супресорів обумовлено дисбалансом регуляторних взаємозв'язків між субпопуляціями лімфоцитів і призводило до запізнення імунної відповіді і розвитку ускладнень травматичної хвороби в групі 1.

При дослідженні динаміки змін імунного статусу постраждалих, які вижили в групах дослідження встановлено, що рівень основних показників імунітету при політравмі (рівень лейкоцитів, лімфоцитів, імуноглобуліну G) змінювався відповідно до періодів перебігу травматичної хвороби (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Найбільш виражені порушення стосуються Т- і В-клітинної ланок імунітету, які в групі 1 досягали максимальних величин на 5 і 16 добу і нормалізувалися на 24 добу від моменту травми. Це пов'язано з розвитком ендотоксикозу і виявами поліорганної недостатності у періоді ранніх виявів ТХ. У групі 2 критичні зміни показників імунної відповіді зафіксовано на 3, 7, 14 і 21 добу, що співпадало із загально визнаними періодами ТХ.

Особливості імунної відповіді у гострому періоді ТХ характеризувалися тим, що лейкоцитоз супроводжувався лімфоцитопенією, показники якої були статистично істотні у постраждалих з тяжкою травмою головного мозку (р0,05). В групі 1 вміст Т-лімфоцитів у всіх постраждалих, знижувався на 2 добу і залишався нижче від норми до 16 доби. При аналізі вмісту імунорегуляційних субпопуляцій Т-лімфоцитів і показника співвідношення Тс/Тг встановлена супресія імунної відповіді на травму у період 2-16 доби, яка обумовлена дефіцитом Т-гелперів. Кількість В-лімфоцитів в обох групах залежала від тяжкості, а не від характеру пошкоджень і була різною у межах нормальних значень. Аналіз вмісту імуноглобулінів основних класів показав, що найнижчі показники IgG у групі 1 зазначено у період 5-16 доби, а в групі 2 - на 7-14 добу. Рівень імуноглобулінів класу А і М знаходився у межах нижньої границі норми. Таким чином, у постраждалих з політравмою розвивався імунодефіцит поєднаного типу, при якому зниження активності клітинного ланцюга імунітету не компенсувалося гуморальними факторами захисту.

Застосування кольорової допплерографії у постраждалих з травмою паренхімних органів у гострому періоді ТХ в групах дослідження дозволило визначити збільшення швидкості лінійного та об'ємного кровоплину в артеріях мозку. В групі 1 ступінь пригнічення кровопостачання головного мозку відповідала тяжкості травми та досягала найбільших значень від 2 до 24 доби. Односпрямовані явища відзначено в групі 2, але вони починалися пізніше, та тривали менше - від 3 до 21 добу.

На підставі отриманих результатів встановлено, що клінічно-імунологічні показники корелюють з тяжкістю стану постраждалих і змінюються відповідно до клінічного перебігу травматичної хвороби.

Сучасні погляди на етіологію і патогенез ТХ грунтуються на поглядах відносно патогенезу травматичного шоку (ТШ) і об'єднують чинники, що впливають на його розвиток.

У гострому періоді травматичної хвороби, внаслідок дії факторів ризику, кожне пошкодження при політравмі перебігало тяжче, з більшим ризиком виникнення ускладнень внаслідок розвитку синдрому взаємного обтяження. Клінічні вияви його характеризувалися збільшенням частоти і тяжкості ТШ, який виникав при крововтраті понад 15% ОЦК, при цьому скорочувалась еректильна фаза шоку. Крім того, фактори ризику сприяли якнайшвидшому виснаженню компенсаційних механізмів, скороченню гострого періоду ТХ до 2 діб.

У періоді ранніх виявів, у зв'язку з тривалою гіпотонією і обмінними порушеннями, фаза нестійкої адаптації в групі 2 тривала від 4 до 7 доби, а в групі 1 - від 3 до 5 доби. Для цього періоду ТХ були характерні: дихально-циркуляційні порушення внаслідок вентиляційно-перфузійної недостатності, ендокринна недостатність, порушення іонного, білкового, вуглеводного та вітамінного обмінів (поліорганна недостатність). В групі 1, внаслідок зниження енергетичних резервів, змін ліпідного обміну, а також зниження окислювально-відновних процесів, фаза поліорганної недостатності починалася від 3-ї доби ТХ.

Для періоду реконвалесценції характерним було відновлення енергетичних резервів, а також клітинного і тканинного метаболізму, збільшення кількості лімфоцитів (1,78±0,14х10⁹/л) та імуноглобулінів (Ig A - 1,6±0,1г/л; Ig G - 8,23±0,76г/л; Ig M - 1,28±0,09г/л), нормалізація функції систем організму. Але в умовах впливу факторів ризику проходило загострення хронічних захворювань, а також визначали тенденцію до хронізації гострих процесів.

Таким чином, ми розглядаємо ТХ як фазний патологічний процес, який поступово розвивається при політравмах, в основі яких лежать порушення гомеостазу, загальних і місцевих адаптаційних процесів, а клінічні вияви залежать від характеру, кількості та локалізації пошкоджень.

Ми провели клінічно-епідеміологічне вивчення структури та частоти пошкоджень внутрішніх органів у постраждалих, які вижили або померли в групах дослідження в період 1997-1998 років (36,9% і 37,3%, р0,05). Порівняльний аналіз маніфестації синдромів і симптомів при політравмі за групами дослідження виявив ряд особливостей. Зміни пульсу і частоти скорочень серця в групі 1 виникали у 96,8% потерпілих, артеріальний і центральний венозний тиск змінювався у 87,3% постраждалих, а в групі 2 - 85,4% і 74,3% відповідно (р0,01). У групі 2 напруження м'язів живота було виражене у 58,8% хворих з акцентом на локалізацію пошкодженого органа, а в групі 1 - 42,9% й акцент в локалізації не визначався (р0,05). Водночас, синдром порушення свідомості верифіковано у 44,5% і 32,1% постраждалих, що пов'язано з розвитком синдрому взаємного обтяження при травмах позакраніальної локалізації (р0,05).

Для виявлення частоти маніфестації та ступеня тяжкості травматичного шоку, у залежності від величини крововтрати, ми провели у постраждалих порівняльний аналіз величини індексу Алговера. Індекс менше 1 виявлено у 6,61% постраждалих в групі 1 і у 27,18% - в контрольній групі (р0,05). При крововтраті 15-20% ОЦК індекс Алговера більше 1 в групах 1 і 2 відзначено у 12,3% і 5,82% випадку; 20-30% ОЦК - у 18,18% і 15,53%; 30-40% ОЦК - у 22,32% і 20,39%; при втраті більше 40% ОЦК - у 36,38% і 26,3% постраждалих відповідно (р0,05). Окрім того, в групі 1 частота виникнення ТШ ІІ і ІІІ ступеня тяжкості (36,36% і 37,19%) статистично істотно перевищувала ці показники в групі 2 (22,33% і 13,59%, р0,05).

Таким чином, ТШ при політравмі в групі 1 відзначено на 20,57% частіше ніж у контрольній групі; шок виникав при крововтраті понад 15% ОЦК, відрізнявся тяжкістю клінічного перебігу, що обумовлено не тільки об'ємом крововтрати, часом, який пройшов від моменту травми, але й впливом факторів ризику на організм постраждалого (р0,05). Характер клінічного перебігу ТХ, передовсім, визначав механізм, характер і тяжкість пошкоджень, потім - стан організму перед травмою.

Особливості діагностики політравм у постраждалих залежали від механізму, характеру, тяжкості пошкоджень, а також від інтенсивності та об'єму крововтрати. В групі 1 вони були обумовлені: великою кількістю постраждалих (44,5%), які надходили без ознак свідомості; реанімаційні заходи вимушено відстрочували уточнення діагнозу. Клінічний огляд, інформаційність якого становила 35,3±10,5%, закінчувався рішенням питання про застосування інших методів дослідження. Рентгенологічне дослідження - у 61,3±14,4% постраждалих - мало вирішальне значення у діагностиці пошкоджень усіх АФД. При підозрінні на пошкодження стравоходу, діафрагми, нирок, сечового міхура виконували рентген-контрастні дослідження. Динамічне рентгенологічне дослідження грудної клітки в групі 1 було обов'язковим у перші 3 доби в усіх постраждалих із політравмою. Ультразвукове дослідження допомагало у діагностиці 56,1±9,9% випадків закритої травми живота. Найбільш інформаційними методами діагностики (82,4-96,2%) були комп'ютерна томографія, лапароцентез і лапароскопія. Але кожний із цих методів вимагав певного часу і умов виконання. Найменше часу затрачували на клінічний огляд, пункційні методи і лапароцентез.

Прогнозування тяжкості та наслідків ТХ неможливе без оцінки ступеня тяжкості пошкоджень та стану постраждалих на підставі анатомічних і функціональних показників. Тяжкість анатомічних пошкоджень (тяжкість травми) оцінювали на етапі встановлення остаточного діагнозу політравми і не змінювали протягом лікування. Функціональний компонент (тяжкість стану), був наслідком взаємодії травматичного агента з конкретним організмом із врахуванням віку, супровідних захворювань і особливостей дії ФР.

При надходженні потерпілого тяжкість травми оцінювали за анатомічними ознаками в групах дослідження (група 1, n=121; група 2, n=103) на прикладі домінуючих пошкоджень паренхімних органів з використанням шкали РТS. За тяжкістю анатомічних пошкоджень постраждалі були поділені на 4 ступеня тяжкості.

Індекс тяжкості анатомічних пошкоджень за групами дослідження сходився при всіх ступенях тяжкості (р0,05). Окрім того, порівняльний аналіз показав, що існує суттєва розбіжність - 15,1% - у кількості ускладнень клінічного перебігу травматичної хвороби (р<0,05). За групами дослідження, при І-IV ступенях тяжкості, кількість ускладнень клінічного перебігу від кількості післяопераційних ускладнень не відрізнялася (р0,05). При ІІ-ІІІ ступенях тяжкості кількість ускладнень в групі 1 перевищувала рівень контролю на 16,13% і 22,79% (р<0,05).

Порівняльний аналіз летальності у залежності від тяжкості політравми у постраждалих за групами дослідження представлено у табл. 2.

Таблиця 2 Порівняльний аналіз летальності в залежності від тяжкості у постраждалих з політравмою за групами дослідження

Примітки:* - різниця між групами дослідження статистично істотна (р<0,05); ** - різниця між групами дослідження статистично істотна (р<0,01).

Таблиця 3 Діагностична значимість прогностичних критеріїв летальних наслідків

Таблиця 4 Аналіз застосування анатомо-функціонального показника оцінки тяжкості політравми у постраждалих за групами дослідження

Примітки: * - різниця в групах дослідження статистично істотні (р<0,05); ** - різниця в групах дослідження статистично істотні (р<0,01).

Показники безпосередніх результатів лікування пошкоджень внутрішніх органів різняться у лікувальних закладах України. Тому ми провели аналіз ефективності надання хірургічної допомоги в групі 1, визначили помилки та запропонували концепцію диференційованої хірургічної тактики, що включала сукупність хірургічних маніпуляцій та операцій в комплексі заходів інтенсивного лікування. Була визначена залежність обсягу, термінів, пріоритетності та послідовності виконання операцій від прогнозу наслідків і перебігу ТХ.

При ТХ операції можна виконувати у повному, скороченому або мінімальному обсязі. Повний обсяг складається з невідкладних, термінових 1 і 2 черги і відстрочених операційних втручань. Скорочений обсяг складається з невідкладних і термінових операцій 1 черги, мінімальний - з екстрених і невідкладних заходів хірургічної допомоги. Всі операції в гострому періоді ТХ виконують за життєвими показаннями. Особливості хірургічного лікування гострого періоду ТХ наведено в табл. 5.

Таблиця 5 Особливості хірургічного лікування травматичної хвороби у гострому періоді

Принцип обов'язкового проведення лікувальних заходів на передгоспітальному етапі включав застосування інфузійної терапії, іммобілізацію та знеболювання.

Принцип одночасної діагностики всіх пошкоджень на госпітальному етапі реалізовувався з врахуванням інформаційності та термінів виконання діагностичних заходів, що викладені в схемах медичного сортування та їх реалізації.

Принцип поєднання діагностичних і лікувальних заходів був впроваджений за допомогою тактико-діагностичних схем надання хірургічної допомоги, в яких враховані методи дослідження, місце та послідовність їх проведення при домінуючих пошкодженнях основних анатомо-функціональних ділянок.

Специфічні ускладнення у підгрупі А переважали при травмах 3-4-х АФД (абсцеси - 6,6%, вторинні кровотечі - 3,3%, некроз і секвестрація органів -3,3%), у підгрупі Б - при травмі 4-х АФД (піддіафрагмальні абсцеси - 6,3%, нориці - 3,8%). Серед неспецифічних ускладнень найчастіше відзначено в обох підгрупах: післяопераційну пневмонію (12,4% і 11,3%), запалення органів (10,7% і 10,1%), сепсис (5,8% і 5,0%) (р0,05). Нагноєння рани (10,7% і 6,3%) та перитоніт (9,9% і 5,7%) у підгрупі Б настали в 1,7 раза рідше, ніж у підгрупі А (р0,05). Крім того, був нижчий рівень ускладнень, пов'язаних із ексудативним плевритом, евентрацією кишечника, делірієм, тощо. При цьому післяопераційні ускладнення нашаровувалися на ускладнення клінічного перебігу ТХ.

Із 121 постраждалого з пошкодженням паренхімних органів у підгрупі А померло 56,20%, а зі 159 постраждалих у підгрупі Б - 44,03%. Основною причиною смерті в першу добу був травматичний шок (24,8% і 13,21%) і крововтрата понад 15% ОЦК (10,74% і 6,92%) (р0,05).

Порівняльний аналіз померлих в підгрупах А і Б у залежності від часу і причин летальних наслідків наведено в табл. 6.

Таблиця 6 Порівняльний аналіз померлих у підгрупах А і Б в залежності від часу і причин летальних наслідків

Таким чином, застосування розпрацьованих, запропонованих і впроваджених програм діагностики, принципів і методів хірургічних втручань, технологій лікування постраждалих з ТХ в умовах впливу факторів ризику дозволило знизити частоту виникнення ускладнень у підгрупі Б відносно підгрупи А на 15,66%, летальність до однієї доби і загальну - на 14,75% і 12,17% відповідно (р0,05).

Нами проведено вивчення результатів лікування 89 постраждалих що вижили в підгрупі Б групи 1 протягом 3 років з моменту травми. Встановлено, що інвалідами І групи визнані 4,5%, інвалідами ІІ групи - 16,85%, інвалідами ІІІ групи - 29,2%. Всього інвалідами були визнані 50,55% всього масиву постраждалих з політравмою, що вижили. Повноцінне і ефективне лікування постраждалих з політравмою в регіонах дії ФР неможливо без раціонального поєднання лікувальних заходів і заходів медично-соціальної допомоги.