Критерій наявності екзистенціальної кризи відображав суїцидальну готовність особистості: трансформацію форм АП, що клінічно не спостерігаються у ті, які клінічно спостерігаються. Екзистенціальна криза у групі з ВФ АП виявлялася практично в усіх випадках, тоді як серед суїцидентів її було зафіксовано у 73,7% випадків, переважно при суїцидальному типі АП.

У 87,1% суїцидентів було виявлено інфантильні настанови у міжособистісних стосунках при усіх типах АП, окрім асуїцидального. При псевдосуїцидальному типі АП інфантильні настанови були зафіксовані у 100,0% випадків. Пацієнтам з ВФ АП при найбільшій вираженості екзистенціальної кризи міжособистісні інфантильні настанови були притаманні найменшою мірою (77,1% випадків).

Визначення локусу контролю й типа долаючої поведінки яскраво продемонструвало характер психологічних девіацій у процесі суїцидогенезу. Якщо при псевдосуїцидальному типі внутрішній локус контролю зовсім не мав місця, то при суїцидальному типі АП спостерігався його найбільший рівень (59,8% випадків). В цілому серед суїцидентів зовнішній локус контролю було зафіксовано у 2,1 рази частіше, ніж при ВФ АП (у цих пацієнтів частіше спостерігався внутрішній локус контролю, їм не були притаманні насильницькі, імпульсивні аутоагресивні прояви на тлі зовнішнього локусу контролю). В обох клінічних групах найчастіше виявлялися регресивно-афективні форми долаючої поведінки, які потенціювали трансформацію процесів патологічного пристосування у форми АП, що клінічно спостерігаються.

Виявлено великий спектр чинників - безпосередніх приводів до реалізації АД або розвитку ВФ АП. У більшості випадків реєструвалося сполучення причин з урахуванням змісту суїцидогенного конфлікту, характеристик психологічного стану, а також типових патернів долаючої поведінки. Ці чинники можна розділити на такі сфери: проблеми з психічним та соматичним здоров'ям, у тому числі психічні розлади; особистісні девіації, переживання власної неспроможності, безнадії; міжособистісні конфлікти в родині, з друзями, розрив стосунків; випадки фізичного та психологічного насильства з боку оточуючих; соціальні проблеми. Виключно психічні розлади, а також бажання позбавитися від нестерпних хворобливих переживань були суїцидогенним тригером тільки при асуїцидальному типі АП. Психічні і соматичні проблеми, їх суб'єктивна тяжкість та весь патологічний спектр переживань були основними чинниками манифестного періоду суїцидогенезу при ВФ АП, а також при суїцидальному типі АП. При ВФ АП безпосередньою причиною розвитку аутоагресивних спонукань була специфічна група психологічних проблем - проявів екзистенціальної кризи. При псевдосуїцидальному і парасуїцидальному типах АП суїцидогенез найчастіше був обумовлений міжособистісними конфліктами, які потенціювали здійснення імпульсивних АД.

Дані психологічного тестування підтвердили достовірність статистичних відмінностей між експериментальними групами та групою порівняння (достовірність статистичних відмінностей оцінювалась за t-критерієм Стьюдента для всіх показників, статистична різниця вважалась достовірною при р<0,05). Найбільшу вираженість особистісних девіацій було зафіксовано у суїцидентів з суїцидальним типом АП, а також при ВФ АП.

Дані тесту оцінки вираженості аутоагресивних предикторів засвідчили, що показник власне аутоагресивних спонукань був найвищім у групи суїцидентів і перевищував такий у групи порівняння в 3,1 рази, групи з суїцидальним типом АП - у 5,0 разів, а у групи з ВФ АП - у 3,5 рази. Суттєво більш високі показники у клінічних групах було зафіксовано по критеріям агресивності та імпульсивності (їх рівень при всіх формах і типах АП перевищував показники групи порівняння більше, ніж вдвічі).

Рівень безнадії, згідно з тестом самооцінки рівня безнадії А. Бека, при суїцидальному типі АП та при ВФ АП перевищував середнє значення у групі порівняння у 3,7 та 3,2 рази.

Тест самооцінки соціально-психологічної адаптації К. Роджерса - Р. Даймонда підтвердив значущість локусу контролю у суїцидогенезі. В обох клінічних групах його значення суттєво перевищували аналогічний показник у групі контролю. Показники прийняття-неприйняття себе та оточуючих свідчать, що у клінічних групах пацієнти менш схильні до прийняття себе. Виключенням стали суїциденти з псевдосуїцидальним типом АП, ступінь “самоприйняття” яких перевищував аналогічний показник у групі порівняння. В обох клінічних групах рівень ескапізму був достовірно вищим, ніж його значення у контрольній групі.

Тест визначення типів актуалізованих психологічних захистів Р. Плутчека продемонстрував, що в обох клінічних групах достовірно вищими були показники за шкалами регресії, зміщення, проекції і компенсації. Ці дані підтвердили положення теоретичної моделі патогенезу АП про розвиток АП як екстернальний чи інтернальний варіанти зміщеної активності внаслідок процесу патологічного пристосування при порушеннях онтогенетичного еволюціонування. При суїцидальному типі АП суттєво нижчим за значення в групі контролю був рівень інтелектуалізації, що свідчило про неспроможність цих пацієнтів до адекватної оцінки себе й оточуючої дійсності. При ВФ АП було виявлено достовірно вищий рівень психологічного захисту через пригнічення.

В обох клінічних групах по відношенню до групи порівняння достовірно вищими були показники тривоги, фрустрації та ригідності (за тестом самооцінки психічного стану Г. Айзенка), що підтвердило значущість екзистенціальної тривоги та фрустраційної незадоволеності як психологічних предикторів суїцидогенезу. Достовірно вищий рівень ригідності в обох клінічних групах свідчив про нездатність до гнучкого формування адаптивних стилів поведінки при наявності АП на тлі виснажених адаптаційних резервів особистості.

Результати тесту самооцінки значущості катамнестичних подій виявили достовірно більшу кількість психотравмуючих обставин у біографії пацієнтів з ВФ АП, а також при суїцидальному й асуїцидальному типах АП по відношенню до групи порівняння.

У сьомому розділі представлені дані щодо розробки доцільних схем надання й результатів застосування ДКНСД суїцидентам у найближчому постсуїцидальному періоді. ДКНСД складалася з адекватної за обсягом та характером невідкладної психофармакотерапії, націленої на купірування, насамперед, тривожної та астенічної симптоматики, а також невідкладного психотерапевтичного втручання, яке сприяло активації антисуїцидального бар'єру, трансформації дезадаптивних форм долаючої поведінки і проробленню саморйунівниих особистісних мотиваційних настанов.

Характер та обсяг невідкладної фармакотерапії визначався типом АП і видом коморбідних психічних розладів. Незалежно від типа АП її основною метою було зниження вираженості афективних розладів (“напруженості” афекту, тривожних, фобічних, депресивних симптомів), когнітивних порушень (ригідності, фрустрації) й вегетативної дисфункції. Суїциденти з суїцидальним та асуїцидальним типами АП вимагали потужної психофармакотерапії. Обсяг невідкладної фармакотерапії для суїцидентів з парасуїцидальним і псевдосуїцидальним типами АП був значно меншим, що пояснювалось більшою частотою субклінічного рівня вираженості психічних порушень та ефектом “обриву” АД. У суїцидентів з непсихотичними розладами у невідкладній фармакотерапії АП використовувалися переважно бензодіазепинові транквілізатори, при психотичних розладах застосовувалися як правило ін'єкційні нейролептики седативної дії (при депресивно-параноїдній симптоматиці - у сполученні з антидепресантами).

Як доцільний метод невідкладної психотерапії АП нами застосовувалась кризова індивідуальна та/або сімейна психотерапія на підставі екзистенціально- гуманістичного підходу. В існуючих умовах невідкладне психотерапевтичне втручання обмежувалося кризовою підтримкою та мотивацією на подальшу психотерапевтичну роботу. Основною метою невідкладної психотерапії було відреагування негативних емоцій - зменшення афективного компоненту в стані психологічної дезадаптації суїцидента, а також посилення когнітивної складової - прояснення мотиваційних настанов у суїцидогенному конфлікті і способів його розв'язання.

Динаміка даних психометричного шкалірування за шкалою М. Гамільтона після застосування ДКНСД засвідчила найбільш суттєве зниження показників в цілому у групі за показниками напруженості (20,3%), депресивного настрою (19,8%), особливостей поведінки при огляді (19,7%), диссомнічних розладів (16,5%), вираженості страхів (15,0%) та тривоги (12,0%). Найменшу динаміку показників після проведення ДКНСД було зафіксовано у групах з суїцидальним та асуїцидальним типами АП, тому що ці хворі потребують тривалого й потужного терапевтичного втручання у зв'язку з вираженістю аутоагресивних проявів і психічних розладів.

Основним результатом надання ДКНСД було значне посилення антисуїцидальних настанов при парасуїцидальному типі АП, що визначало низьку ймовірність рецидивування АП у цих хворих. При суїцидальному та асуїцидальному типах АП удавалось знизити вираженість аутоагресивних спонукань й психопатологічної симптоматики, а також націлити суїцидентів на необхідність подальшого лікування. Актуалізація антисуїцидальних настанов та прояснення впливу особистісних розладів на формування аутодеструктивних стилів поведінки були основним завданням ДКНСД при псевдосуїцидальному типі АП. Ці суїциденти були зорієнтовані на необхідність, насамперед, психотерапевтичного втручання у межах сімейної терапії.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації здійснено нове вирішення актуальної проблеми сучасної психіатрії - комплексне дослідження аутоагресивної поведінки, яке дозволило дослідити й систематизувати патогенетичні закономірності розвитку, клініко-феноменологічні особливості різних форм аутоагресивної активності, розробити її клініко-патогенетичну типологію, а також впровадити у клінічну практику нові якісні комплексні методи діагностики та диференційованої невідкладної суїцидологічної допомоги хворим у найближчому постсуїцидальному періоді.

2. На підставі запропонованої дослідницької гіпотези була розроблена теоретична модель патогенетичних механізмів формування аутоагресивної поведінки. Виходячи з сучасної природничо-наукової методології, вона враховує теоретичні положення еволюційно-синергетичної парадигми і розглядає суїцидогенез як процес патологічного пристосування в межах онтогенезу особистості, дозволяючи описати патогенез різних форм аутоагресивної поведінки й обґрунтувати її клініко-патогенетичну типологію.

3. Окремі типи аутоагресивної поведінки якісно відрізняються за своїми патогенетичними механізмами розвитку. А саме, критерії кількості здійснених аутоагресивних дій, способів їх реалізації та небезпеки для життя, характеру пресуїцидального й постсуїцидального періодів, впливу додаткових патогенних факторів при здійсненні аутоагресивних дій, мотиваційному підґрунті аутоагресивної активності, наявності або відсутності ефекту самовільного “обриву” аутоагресивних проявів після здійснених аутоагресивних дій відображають суттєві відмінності у механізмах суїцидогенезу при суїцидальному, парасуїцидальному, псевдосуїцидальному та асуїцидальному типах аутоагресивної поведінки.

4. Окремі клініко-патогенетичні типи аутоагресивної поведінки формуються у взаємозв'язку з коморбідними психічними розладами: суїцидальний тип АП розвивається переважно на тлі затяжних порушень адаптації (46,7%), депресивних станів різного генеза та вираженості (32,6%); парасуїцидальний - як правило на тлі різних видів розладів адаптації (88,6%), переважно сполучених з алкогольними епізодами або алкогольною залежністю; псевдосуїцидальний - внаслідок гострої реакції на стрес (72,0%), часто при її сполученні з істеричним або інфантильним розладом особистості (38,0%); асуїцидальний тип - при параноїдній шизофренії (43,4%), тяжкому депресивному епізоді з психотичними симптомами (7,9%), гострих шизофреноподібних психотичних розладах, гострих алкогольних чи наркотичних інтоксикаціях.

5. При суїцидальному типі аутоагресивної поведінки провідними симптомокомплексами є депресивний (26,1%), астено-депресивний (22,8%), депресивно-фобічний (14,1%) та тривожно-фобічний (12,0% випадків) синдроми, при парасуїцидальному - тривожно-фобічний (30,3% випадків), тривожно-дисфорічний (19,7% випадків) та тривожно-астенічний (12,9% випадків) синдроми, при псевдосуїцидальному - істеро-тривожний (52,0% випадків) та істеро-дисфорічний (40,0% випадків) синдроми, при асуїцидальному типі - депресивно-параноїдний (30,3% випадків), галюцинаторно-параноїдний (27,6% випадків) і параноїдний (17,1% випадків) синдроми. За даними психометричного шкалірування патогномонічними характеристиками аутоагресивної поведінки є виражена тривожна та депресивна симптоматика, схильність до люті, труднощі у затримці гратифікації, афективна лабільність й напруженість, а також позитивні психотичні симптоми при асуїцидальному типі аутоагресивної поведінки. При асуїцидальному та суїцидальному типах аутоагресивної поведінки вираженість психопатологічних порушень є суттєво вищою (при р<0,05).

6. Процес розвитку внутрішніх форм аутоагресивної поведінки якісно відрізняється від механізмів суїцидогенезу зовнішніх форм аутоагресивної поведінки. Специфічними характеристиками внутрішніх форм аутоагресивної поведінки є переваження суїцидальних фантазій та думок при відсутності їх зовнішньої реалізації, суттєво більша тривалість наявності аутоагресивних спонукань - переважно від одного до трьох місяців (51,4%), а також потрібність уникання психотравмуючих переживань і заклик про допомогу як переважаюча мотивація суїцидогенезу. Внутрішні форми аутоагресивної поведінки мають виражений аутодеструктивний ефект для нервово-психічної діяльності хворого, котрий впливає на процес хроніфікації й посилення важкості психічних розладів.

7. Гострота й важкість коморбідної психопатологічної симптоматики при внутрішніх формах аутоагресивної поведінки прямо пропорційна вираженості аутоагресивних проявів. У пацієнтів з внутрішніми формами аутоагресивної поведінки превалюють різні варіанти протрагированих та хронічних форм невротичних розладів переважно астенічного кола (62,9%), адаптаційних (24,3%) та особистісних розладів (18,6%) з тривожно-фобічною (28,6%), астено-депресивною (12,9%) й тривожно-астенічною (11,4%) симптоматикою у структурі ведучих синдромів. За даними психометричного шкалірування хворі з внутрішніми формами аутоагресивної поведінки мають більш низький рівень агресивності та більшу вираженість соматизованих порушень, ніж суїциденти, а глибина та різноманітність психопатологічної симптоматики в даній групі відповідна показникам при суїцидальному типі зовнішніх форм аутоагресивної поведінки (при р<0,05). Специфічні прояви та вираженість вегетативного дисфункціонування при внутрішніх формах аутоагресивної поведінки підтверджує суттєву виснаженість адаптаційних резервів у цих хворих на тлі хронічних і виражених аутоагресивних проявів.

8. Найбільш розповсюдженими і значущими психологічними предикторами суїцидогенезу при обох формах та всіх клініко-патогенетичних типах аутоагресивної поведінки є різні варіанти родинного дисфункціонування та їх сполучення. Найвагоміший суїцидогенний вплив мають порушення комунікації у родині (87,6%), різні форми емоційної залежності (70,2%) з симбіотичною, гіперопекаючою поведінкою з боку матері за умов дистантності й субмісивності батька, а також ригідні перфекціоністськи (43,2%), віктимні (32,0%) і виснажливі (31,9%) маніпулятивні батьківські настанови, а також знехтуюче, емоційно байдуже відношення батьків до дітей (28,7%). Різноманітні варіанти девіантних дитячо-батьківських взаємовідносин частіше зустрічаються при внутрішніх формах аутоагресивної поведінки та при псевдосуїцидальному типі аутоагресивної поведінки, ніж при інших її типах.

9. Психастенічний преморбідний тип особистості (50,4%) при обох формах і всіх типах аутоагресивної поведінки є одним з важливих психологічних предикторів суїцидогенезу. Більшість пацієнтів з внутрішніми формами аутоагресивної поведінки та суїцидентів виявляють ознаки екзистенціальної кризи як прояву особистісної суїцидальної готовності (98,6% і 73,7% відповідно), інфантильні настанови у міжособистісних відносинах (77,1% і 87,1% відповідно) та переважання регресивно-афективних патернів долаючої поведінки (44,3% і 51,4% відповідно), котрі потенціюють трансформацію процесів патологічного пристосування у форми аутоагресивної поведінки, що клінічно спостерігаються. Зовнішній локус контролю частіше спостерігається у суїцидентів, ніж при внутрішніх формах аутоагресивної поведінки (36,6% і 17,1% відповідно), тоді як внутрішній локус контролю - навпаки (54,3% і 38,6% відповідно).

10. Сполучення декількох причин, котрі враховують зміст суїцидогенного конфлікту, характеристики психологічного стану, а також типові патерни долаючої поведінки, безпосередньо потенціюють розвиток форм аутоагресивної поведінки, що клінічно спостерігаються. При асуїцидальному типі аутоагресивної поведінки аутоагресивні дії реалізуються виключно під впливом психопатологічних розладів на тлі бажання позбавитися нестерпних хворобливих переживань. Психопатологічні розлади і соматичні хвороби та їх суб'єктивна важкість, почуття власної неспроможності є основними причинами реалізації аутоагресивних дій при суїцидальному типі, а також суїцидогенезу при внутрішніх формах аутоагресивної поведінки. При парасуїцидальному та псевдосуїцидальному типах аутоагресивної поведінки переважно здійснюються імпульсивні аутоагресивні дії, найбільш розповсюдженими безпосередніми причинами котрих є міжособистісні конфлікти.

11. Згідно даних психологічного тестування наявність й вираженість аутоагресивних проявів та психологічних порушень достовірно вище у клінічних групах по відношенню до групи порівняння (при р<0,05). До основних психологічних предикторів аутоагресивної поведінки відносяться високий рівень безнадійності, особистісної тривожності, імпульсивності, агресивності, ригідності, фрустрації, зовнішній локус контролю, неадекватне самовиправдання з завищеним неприйняттям себе, ескапізм, а також такі захисні механізми, як регресія, проекція, зміщення і компенсація. Найбільша вираженість психологічних відхилень як предикторів аутоагресивної поведінки.

12. У ході дисертаційного дослідження науково обґрунтовано та доведено необхідність й ефективність застосування методу диференційованої комплексної невідкладної суїцидологічної допомоги у найближчому постсуїцидальному періоді, у межах якої розроблено і застосовано прицільні схеми невідкладної фармакотерапії та психотерапії при визначених клініко-патогенетичних типах зовнішніх форм аутоагресивної поведінки і різних видах коморбідної психічної патології. Диференційована комплексна невідкладна суїцидологічна допомоги повинна надаватися суїцидентам після скоєння аутоагресивних дій як найбільш адекватний варіант спеціалізованої психіатричної допомоги. Основними результатами її застосування є практично повне купірування психопатологічних симптомів та різке підвищення антисуїцидальних настанов при парасуїцидальному типі аутоагресивної поведінки, що суттєво знижує ймовірність її рецидивування; а також зниження вираженості аутоагресивних спонукань, афективної напруги й агресивності та інших психопатологічних симптомів, відповідних конкретному клінічному типу аутоагресивної поведінки, при суїцидальному, псевдосуїцидальному й асуїцидальному її типах.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Чуприков А.П., Пилягина Г.Я. К концепции поля психического // Журн. психиатрии и мед. психологии. - Донецк, 1996. - № 1(2). - С. 69-78.

2. Чуприков А.П., Пилягіна Г.Я. Розробка державної програми боротьби із зростанням суїцидальної активності в Україні // Зб. наук. пр. співробітників КМАПО ім. П.Л. Шупика. - К., 1998. - Вип.7, кн. 1. - С. 157-159.

3. Чуприков А.П., Пилягина Г.Я., Никифорук Р.И. Проблема суицидов в Украине // Междунар. мед. журн. - 1999. - Т. 5, № 1. - С. 52-56.

4. Пилягина Г.Я. Аутоагрессия: биологическая целесообразность или психологический выбор? // Таврич. журн. психиатрии. - 1999. - Т. 3, № 3(10). - С. 24-27.

5. Пилягина Г.Я. К вопросу об адаптационной концепции в суицидологии // Таврич. журн. психиатрии. - 1999. - Т. 3, № 1(8)-2(9).- С. 105-107.

6. Cryzhanovskaya L., Pilyagina G. Suicidal Behavior in Ukraine, 1988-1998 // Crisis. - 1999. - № 20/4. - P. 1-8.

7. Пилягина Г.Я. К вопросу о клинико-патогенетической типологии аутоагрессивного поведения // Таврич. журн. психиатрии. - 2000.- Т. 4, № 1(12). - С. 22-24.

8. Пилягина Г.Я. Магические архетипы и ритуалы в патогенезе невротических расстройств и аутоагрессивного поведения // Таврич. журн. психиатрии. - 2000. - Т. 4, № 4(15). - С. 64-67.

9. Пилягина Г.Я. Феномен аутоагрессии как способ временных переходов в пространстве // Таврич. журн. психиатрии. - 2001. - Т. 5, № 1(16). - С. 37-39.

10. Пилягина Г.Я. Многоликость саморазрушения (особенности патогенеза аутодеструктивных эквивалентов). // Таврич. журн. психиатрии. - 2002. - Т. 6, № 2(19). - С. 52-56.

11. Чуприков А.П., Пилягина Г.Я. К вопросу о необходимости организации суицидологической службы в Украине // Укр. вісн. психоневрол. - 2002. - Т. 10, Вип. 2(31). - С. 154-157.

12. Пилягина Г.Я. Клинико-патогенетическая типологизация аутоагрессивного поведения // Арх. психиатрии. - 2003. - Т. 9, № 3 (34). - С. 24-30.

13. Пилягина Г.Я. Механизмы суицидогенеза и оценка суицидального риска при различных формах аутоагрессивного поведения // Арх. психиатрии. - 2003. - Т. 9, № 4(35). - С. 18-26.

14. Пилягіна Г.Я. Комплексна діагностика аутоагресивної поведінки // Вісн. Вінницького держ. мед. університету. - 2003. - № 7 (2/2). - С. 735-739.

15. Пилягіна Г.Я. До питання про застосування комплексної невідкладної суїцидологічної допомоги // Мед. перспективи. - 2003. - Т. VIII, № 3. - Ч. 1. - С. 58-61.

16. Пилягина Г.Я. Неотложная фармакологическая терапия аутоагрессивного поведения // Пробл. мед. науки та освіти. - 2003. - № 3. - С. 48-51.

17. Пилягина Г.Я. Особенности суицидогенеза аутоагрессивного поведения в молодом возрасте // Пробл. мед. науки та освіти. - 2003. - № 4. - С. 53-57.

18. Пилягина Г.Я. Синдром юношеской астенической несостоятельности у суицидентов // Таврич. журн. психиатрии. - 2003.- Т. 7, № 2 (23). - С. 81-86.

19. Пилягина Г.Я. Применение комплексных методов диагностики при аутоагрессивном поведении // Таврич. журн. психиатрии. - 2003. - Т. 7, № 3 (24). - С. 76-82.

20. Пилягина Г.Я. Принципы неотложной психотерапии аутоагрессивного поведения // Таврич. журн. психиатрии. - 2003. - Т. 7, № 4 (25). - С. 42-46.

21. Пилягина Г.Я. Механизмы патологического приспособления и детская травматизация в суицидогенезе // Укр. мед. часопис. - 2003. - № 6 (38). - С. 49-56.

22. Чуприков А.П., Пилягина Г.Я., Войцех В.Ф. Суицидология. Основные термины и понятия: Метод. пособ. - К., 1999.- 60 с.

23. Пилягіна Г.Я. Корекція суїцидальності // Психологія суїцида: Метод. посіб. - Ивано-Франковск: Плай, 2002.- С. 193-226.

24. Чуприков А.П., Пилягина Г.Я. Новый способ предупреждения суицидального поведения // Лікування та діагностика. - 1997. - № 3. - С. 62-63.

25. Пилягина Г.Я. Актуальные проблемы суицидологии в Украине и пути ее решения // Журн. практич. врача. - 1998. - № 6. - С. 2-6.

26. Пилягина Г.Я. Неотложные состояния в психиатрии и суицидологии // Журн. практич. врача. - 1999. - № 4. - С. 32-37.

27. Пилягина Г.Я. Психические расстройства в общетерапевтической практике // Doctor. - 2002. - № 6. - С. 17-21.

28. Пилягина Г.Я. Ранняя диагностика психических нарушений в общесо-матической практике // Журн. практич. врача. - 2002. - № 1. - С. 11-16.

29. Пилягина Г.Я. Аутоагрессия: биологическая целесообразность или психологический выбор? // Проблемы психической деятельности. Избранные конспекты лекций Республ. семинара “Школа практической суицидологии” (11-13.05.1999 г., Киев): Сб. трудов. - К., 1999. - С. 28-35.

30. Чуприков А.П., Пилягина Г.Я., Табачников С.И. Оперативная обстановка и проблема предупреждения аутоагрессивной активности населения // Избранные материалы II республ. учбового семинара “Школа практической суицидологии” (21-23.11.2000г., Киев). - К., 2000. - С. 3-19.

31. Пилягина Г.Я. Методологические и клинико-патогенетические аспекты аутоагрессии как ситуационной приспособительной реакции // Материалы VI междунар. междисциплинарной конф. по биологической психиатрии “Стресс и поведение” (Москва, 26-28 октября 2001 г.). - М., 2001. - С. 65-68.

32. Пилягина Г.Я., Чуприков А.П., Балабаева Т.В., Кузнецов И.В., Чуприко-ва Е.Г. Суицидальная активность и насильственная смерть в Украине. Динамические тенденции последнего десятилетия // Материалы ІІI междунар. конф. “Серийные убийства и социальная агрессия: что ожидает нас в ХХІ веке” (Ростов-на-Дону, Россия, 18-21 сентября 2001 г.). - Ростов-на-Дону, 2001. - С. 404-407.

33. Пилягина Г.Я. Комплексные подходы в неотложной терапии суицидального поведения // Матеріали III міжнар. науково-практич. конф. “Актуальні проблеми суїцидології”: Зб. наук. праць. - К.: КІВС, 2002. - С. 91-97.

34. Пилягина Г.Я. Многоликость саморазрушения (особенности патогенеза аутодеструктивных эквивалентов). // Материалы I междунар. симпозиума “Стресс и экстремальные состояния” (Кара-Даг, Феодосія (Крым) Украина 5-14 июня 2002 г.). - М., 2002. - С. 68-70.

35. Пилягина Г.Я. К вопросу об исследовательской парадигме в суицидологии // Материалы VII междунар. междисциплинарной конф. по биологической психиатрии “Стресс и поведение” (Москва, 26-28 февраля 2003 г.). - М., 2003. - С. 87-89.

36. Pilyagina G. The Clinical-pathogenetic typology of Autoagressive Behavior // XXII World Congr. of the International Association for Suicide Prevention (10-14 Septermber 2003, Stockholm, Sweden). - Stockholm, 2004. - P. P2:13.

37. Tabachnikov S., Pilyagina G. Onyshko Yu. Organization of the complex emergency suicidological help // XXII World Congr. of the International Association for Suicide Prevention (10-14 Septermber 2003, Stockholm, Sweden).- Stockholm, 2004. - P. 110:2.

АНОТАЦІЇ

Пилягіна Г.Я. Аутоагресивна поведінка: патогенетичні механізми та клініко-типологічні аспекти діагностики і лікування. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.16 - психіатрія. - Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України. - Київ, 2004.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню аутоагресивної поведінки (АП); систематизації її патогенетичних механізмів й процесів суїцидогенезу, клініко-феноменологічних особливостей внутрішніх й зовнішніх форм АП, а також визначенню клініко-патогенетичних типів її зовнішніх форм; розробленню і впровадженню ефективних комплексних методів діагностики та диференційованої невідкладної терапії зовнішніх форм АП.

Було досліджено 350 хворих після скоєння суїцидальної спроби, 70 пацієнтів з внутрішніми формами аутоагресивної поведінки та групи порівняння (108 осіб). У ході дослідження було запропоновано та на тлі клінічного експерименту доведено необхідність визначення клініко-патогенетичних типів зовнішніх форм АП.

Проведено комплексний клініко-феноменологічний аналіз різних форм і типів АП з урахуванням різних видів коморбідних психопатологічних розладів та системний аналіз особистісних девіацій у ході суїцидогенезу при різних формах й клініко-патогенетичних типах АП. Науково обґрунтовано, розроблено й впроваджено метод диференційованої комплексної невідкладної суїцидологічної допомоги суїцидентам у найближчому постсуїцидальному періоді.

Ключові слова: аутоагресивна поведінка, патогенетичні механізми суїцидогенезу, клініко-патогенетична типологія аутоагресивної поведінки, особистісні девіації, диференційована комплексна невідкладна суїцидологічна допомога.

Пилягина Г.Я. Аутоагрессивное поведение: патогенетические механизмы и клинико-типологические аспекты диагностики и лечения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.16 - психиатрия. - Украинский научно-исследовательский институт социальной и судебной психиатрии и наркологии МЗ Украины. - Киев, 2004.

Диссертация посвящена решению актуальной научно-практической проблемы - комплексному исследованию аутоагрессивного поведения (АП) и систематизации патогенетических закономерностей его формирования. В рамках диссертационного исследования была предложена теоретическая модель патогенеза АП. Смысл ее основных положений отражает механизмы суицидогенеза (его клинически ненаблюдаемый и клинически наблюдаемый периоды), когда различные нарушения нервно-психической деятельности, сопровождающие процесс девиантного личностного онтогенетического развития, потенцируют формирование смещенной активности (как варианта патологического приспособления) и преобразуются в аутодеструктивные формы преодолевающего поведения. На основе патогенетической модели суицидогенеза были определены критерии клинико-патогенетической типологизации внешних форм АП и описаны суицидальный, парасуицидальный, псевдосуицидальный и асуицидальный типы внешних форм АП.

В рамках диссертационного исследования с целью подтверждения положений теоретической модели патогенеза АП были обследованы 350 суицидентов (после совершения суицидальной попытки, в ближайшем постсуицидальном периоде), 70 пациентов с внутренними формами АП и группа сравнения (108 человек).

Анализ клинической феноменологии аутоагрессивных проявлений в группе суицидентов подтвердил наличие качественных отличий в патогенетических механизмах развития АП при его отдельных типах по критериям количества совершенных АД, способам реализации аутоагрессивных действий и их опасности для жизни, характера пресуицидального и постсуицидального периодов, мотивационной основе АП, наличию или отсутствию эффекта самопроизвольного “обрыва” аутоагрессивных проявлений после осуществленных аутоагрессивных действий. Характер психических расстройств существенно отличался в зависимости от механизмов суицидогенеза при конкретных типах АП. АП развивалось при суицидальном типе преимущественно на фоне затяжных нарушений адаптации, депрессивных состояний различного генеза и выраженности, при парасуицидальном - на фоне различных видов расстройств адаптации, при псевдосуицидальном - вследствие острой реакции на стресс, сочетанной с истерическим (инфантильным) расстройством личности, при асуицидальным - при шизофрении, тяжелом депрессивном эпизоде с психотическими симптомами, острых шизофреноподобных психотических расстройствах, алкогольных или наркотических интоксикациях. В качестве ведущих при суицидальном типе АП были выявлены депрессивный, астено-депрессивный и тревожно-фобический синдромы, при парасуицидальном - тревожно-фобический, тревожно-дисфорический и тревожно-астенический синдромы, при псевдосуицидальном - истеро-тревожный и истеро-дисфорический синдромы, при асуицидальном типе - депрессивно-параноидный и галлюцинаторно-параноидный синдромы.

Суицидогенез внутренних формах АП качественно отличен от процесса развития внешних форм АП. К его специфическим характеристикам относятся наличие суицидальных фантазий и мыслей без их внешней реализации и существенно большая длительность наличия аутоагрессивных побуждений, а также выраженный аутодеструктивный эффект наличия внутренних форм АП, потенцирующий нарушения психической деятельности, а также процесс хронификации и утяжеления психических нарушений. При внутренних формах АП острота и тяжесть психопатологической симптоматики была пропорциональна выраженности аутоагрессивных проявлений, доминировали протрагированные и хронические невротические (астенические), адаптационные и личностные расстройства с преобладанием тревожно-фобической и астенической симптоматики.

При изучении психологических предикторов была выявлена значимость для суицидогенеза различных вариантов семейного дисфункционирования, в частности нарушений коммуникации в семье; различных форм эмоциональной зависимости с симбиотическим, гиперопекающим поведением матери при дистантности и субмиссивности отца; ригидных перфекционистских, истощающих, виктимных манипулятивных родительских установок и отвергающего, эмоционально безразличного отношения родителей к детям. У подавляющего большинства суицидентов и пациентов с внутренними формами АП были выявлены состояние экзистенциального кризиса, высокий уровень инфантильных установок в межличностных отношениях и регрессивно-аффективные паттерны преодолевающего поведения. В качестве непосредственного триггера развития клинически наблюдаемого периода суицидогенеза все исследуемые называли сочетание нескольких причин, включавшее содержание суицидогенного конфликта, характеристику психического состояния и психологических проблем, а также типичные паттерны преодолевающего поведения.

Данные психологического тестирования доказали существенно более высокий уровень выраженности аутоагрессивных проявлений и психологических нарушений в клинических группах по отношению к группе сравнения.

В рамках исследования были разработаны и внедрены прицельные схемы неотложной фармакотерапии и психотерапии как метода оказания дифференцированной комплексной неотложной суицидологической помощи в ближайшем постсуицидальном периоде. Результатом ее проведения при парасуицидальном типе АП было практически полное купирование психопатологических симптомов и резкое повышение антисуицидальных установок. При суицидальном, псевдосуицидальном и асуицидальном типах АП снижалась выраженность аутоагрессивных побуждений, аффективной напряженности и агрессивности, что позволяло мотивировать суицидентов на дальнейшее лечение.

Ключевые слова: аутоагрессивное поведение, патогенетические механизмы суицидогенеза, клинико-патогенетическая типология аутоагрессивного поведения, личностные девиации, дифференцированная комплексная неотложная суицидологическая помощь.

Pilyagina G.Ya. Self-destructive (autoagressive) behaviour: pathogenetic mechanisms, clinical-typological aspects of diagnostics and treatment. - Manuscript.

Thesis for doctor of medicine degree (habilitation of M.D. degree) in specialty 14.01.16 - psychiatry. - Ukrainian research institute of social, forensic psychiatry and narcology. - Kiev, 2004.

The thesis dedicated to the solution scientific-practical problems to analysis of suicidogenesis pathogenetic mechanisms; definitions and descriptions of clinical-phenomenological features internal and external forms of self-destructive behaviour (SDB), and also clinical-pathogenetic types of its external forms; to mining and intrusion of complex methods of diagnostics and emergency treatment of external forms of SDB.

At research 350 suicidents after suicidal attempt, 70 patients with the internal forms of SDB and respondent group confirmed the necessity both capability of differentiation of the forms and types of SDB.

It developed the methods of complex diagnostic research of the different forms and types of SDB with allowance of different kinds co-morbid psychopathologic disturbances. The systems analysis of personal psychologic deviations conducted as psychologic predictors of autoagressive activity and their influence on suicidogenesis at the different forms and clinical-pathogenetic types of SDB. It developed and inserted the methods of differential complex emergent suicidological help in postsuicidal period after suicidal attempt.

Key words: self-destructive behaviour (autoagressive behaviour), pathogenetic mechanisms of suicidogenesis, clinical-pathogenetic typology of the self-destructive behaviour (autoagressive behaviour), personal deviations and differential complex emergent suicidological help.

Размещено на Allbest.ru