Діагностика і терапія хронічного простатиту з урахуванням поліетіологічних і поліпатогенетичних механізмів розвитку і характеру перебігу захворювання

Під час комплексного лабораторного дослідження секрету передміхурової залози та виділень (з шкребків) з уретри у 29 (10,8%) хворих були виявлені хламідії, у 27 (10,1%) - трихомонади, у 12 (4,5%) - гонококи, у 18 (6,7%) - Candida, у 43 (16,0%) - стафілококи золотисті, у 26 (9,7%) - стрептококи гемолітичні, у 10 (3,7%) - уреаплазми, у 8 (3%) - мікоплазми, у 9 (3,4%) - гарднерели, у 7 (2,6%) - віруси, у 9 (3,4%) - кишкові палички, у 4 (1,5%) - протей вульгарний. Крім того, у ряду обстежених нами пацієнтів було виявлене поєднання збудників урогенітальних інфекцій, зокрема у 19 (7,1%) - асоціація хламідій і трихомонад, у 14 (5,2%) - хламідій і Candida, у 20 (7,5%) - трихомонад і Candida і у 13 (4,8%) - стафілококів і стрептококів. Катаральна форма хронічного простатиту була встановлена у 104 (38,8%) хворих, фолікулярна - у 121 (45,2%), паренхіматозна - у 43 (16%).

Суб'єктивні ознаки хронічного простатиту у обстежених нами 268 хворих розподілялись на загальні, місцеві та функціональні. Загальні симптоми включали зниження працездатності, швидку втому, загальну слабкість, порушення сну. Ці скарги пред'являли практично всі хворі. Місцеві клінічні симптоми характеризувались наявністю локальної або поєднаної болі в промежині у 178 хворих, унизу живота (надлобкова ділянка) - у 116 пацієнтів, крижовій ділянці - у 137, в яєчках - у 56 хворих.

Серед функціональних порушень нами були виділені: часті позиви до сечовиділення - у 72 хворих, болі під час сечовиділення - у 43, послаблення ерекції і статевого потягу - у 159, прискорення або затримка еяколяції - у 104, болісний оргазм - у 42 хворих.

В мазках з уретри при бактеріоскопічному дослідженні у 236 хворих було виявлено збільшення кількості лейкоцитів - понад 20 в полі зору. При уретроскопії у 93 хворих був виявлений м'який інфільтрат слизової уретри, у 41 - перехідний інфільтрат, а у 68 пацієнтів - літреїт і куперит.

Аналіз статистично оброблених нами 869 історій хвороб та амбулаторних карт показав, що практично всі хворі (згідно з записами у історіях хвороб і амбулаторних картках) скаржились на різні локальні болі в промежині, крижах, надлобковій зоні, яєчках, а також швидку втому і порушення сну. Крім того, 372 (42%) хворих вказували на різні статеві порушення, а 412 (47,4%) пацієнтів скаржились на постійні слизові або слизово-гнійні вранішні виділення з зовнішнього отвору уретри.

Тривалість перебігу захворювання у цих хворих становила від 1 до 20 і понад 20 років. Більшість хворих - 637 (73,3%) неодноразово лікувалась у різних профільних медичних закладах у зв'язку з недостатньою ефективністю попереднього лікування або у зв'язку з досить короткочасними ремісіями після проведеної терапії. До речі, ряд історій хвороб (амбулаторних карт) одних і тих же пацієнтів були зареєстровані практично в усіх профільних медичних закладах, де нами проводився статистичний аналіз.

У 327 (37,6%) з 869 хворих була встановлена катаральна форма хронічного простатиту, у 449 (51,7%) - фолікулярна і у 93 (10,7%) - паренхіматозна форма.

Згідно з результатами бактеріоскопічних та бактеріологічних досліджень виділень (з шкребків) з уретри і секрету простати у 114 (13,1%) хворих були виявлені хламідії, у 49 (5,6%) - гонококи, у 101 (11,6%) - трихомонади, у 178 (20,5%) - білі (золотисті) стафілококи, у 133 (15,3%) - гемолітичні стрептококи, у 21 (24%) - кишкова паличка, у 38 (4,4%) - Candida, у 39 (4,5%) - уреаплазми, у 23 (2,6%) - мікоплазми. Крім того, у 47 (5,4%) хворих було діагностовано поєднання (асоціація) хламідій і трихомонад, у 51 (5,4%) - хламідій і Candida, , у 43 (4,9%) - трихомонад і Candida, у 32 (3,8%) - стафілококів і стрептококів. Важливо відзначити, що у більшості цих пацієнтів клінічні (суб'єктивні, об'єктивні) прояви уретриту практично не турбували хворих, тобто мали асимптомний характер.

Лікування цих хворих хронічним простатитом включало етіотропну терапію (згідно з виявленими збудниками), а при виявленні неспецифічних мікроорганізмів (стафілококи, стрептококи та ін.) здебільшого проводилось антибіотиками широкого спектру дії. Частині хворих призначалась також неспецифічна терапія (пірогенал), біостимулятори (скловидне тіло, алое, екстракт плаценти), вітаміни групи В.

Місцева терапія була досить різнопланова. В деяких профільних медичних закладах основний акцент робився на проведення курсу масажів простати в комбінації з мікроклізмами (теплий розчин відвару ромашки) і ректальними свічками з антибіотиками, а також інстиляціями в уретру розчинів протарголу (1:2000), перманганату калію (1:8000), мікроциду; в інших закладах досить широко застосовувались ультразвукові процедури і фонофорез на простату, промежину і паралельна санація передньої (задньої) уретри.

Потрібно відзначити, що у більшості клінічних випадків проведене лікування не дозволяло досягти повного клінічного виліковування хворих. Основний акцент контрольних (після курсу лікування) обстежень робився на відсутність специфічного або неспецифічного збудника захворювання, що вважалось критерієм виліковування. При цьому, в контрольних бактеріоскопічних дослідженнях секрету передміхурової залози у більшості пацієнтів кількість лейкоцитів була значно більшою від загальноприйнятої норми (до 10 лейкоцитів) і становила 20-40 в полі зору та навіть більше. Це, на нашу думку, свідчило, що проведені терапевтичні заходи не дозволяли повністю ліквідувати вогнище запалення в передміхуровій залозі. Це сприяло виникненню загострення хронічного простатиту, а також подальшому розвитку ускладнень.

З метою розширення і верифікації діагностичних критеріїв хронічного простатиту нами було проведене вивчення феномену кристалізації секрету передміхурової залози у хворих різними клінічними формами простатиту (катаральна, фолікулярна паренхіматозна), а також в залежності його від тривалості перебігу захворювання у обстежених пацієнтів (до 1 року, від 1 до 5 років, понад 5 років).

У хворих катаральною формою хронічного простатиту візерунок кристалізації секрету нагадував листок папороті, але його гілочки були потоншені, а поперечні гілочки-відсутні у порівнянні з нормою. У хворих фолікулярною і паренхіматозною формами захворювання спостерігалось більш суттєве відхилення від норми візерунку кристалізації секрету. Його гілочки були потовщені, не упорядковано вигнуті або грубо деформовані. В ряді випадків візерунок був представлений не упорядковано розкиданими острівками кристалізації.

Проведений нами аналіз виявлених порушень феномену кристалізації секрету простати дозволив виявити достовірно виражену залежність ступеня його порушень від давності перебігу захворювання у пацієнтів з ускладненнями, спричиненими конкрементами передміхурової залози.

Досить важливими в диференціально-діагностичному плані є виявлені нами порушення феномену кристалізації у деяких пацієнтів з клінічними проявами хронічного простатиту при нормальній або наближеній до норми кількості лейкоцитів в секреті їх простати.

Нами була також застосована андрогенна внутрішньошкірна проба з метою оцінки її діагностичного значення і наступної індивідуалізованої корекції медикаментозної терапії хронічного простатиту. Проведений нами аналіз результатів андрогенної проби у хворих залежав від терміну подовженості перебігу захворювання (незалежно від клінічної форми), що дозволло виявити прямо пропорційну залежність між рівнем зниження внутрішньошкірної реакції та давністю хронічного простатиту.Проведене нами дослідження вказує на суттєве діагностичне значення внутрішньошкірної проби. Крім того, її показники набувають додаткового практичного значення в плані оцінки прогнозу ефективності медикаментозної терапії і своєчасної індивідуалізованої корекції порушень гормонального статусу у хворих хронічним простатитом в період лікування.

Проведеними нами дослідженнями було також встановлено, що на відміну від стану системного імунітету, який характеризується різними варіантами імунограм, місцеві імунні реакції у хворих хронічним простатитом мають однонаправлені зміни. Їх можна характеризувати як стійке продуктивне хронічне запалення, що при подальшій тривалості перебігу захворювання охоплює дедалі більший об'єм простати. Спостерігається місцева активація ряду факторів антибактеріального захисту, зокрема таких, як Ig A, M, G і особливо SIg A, генерація фагоцитами АФК перевищувала аналогічні показники в групі контролю в 1,4 рази навіть при відсутності мікроорганізмів. Паралельно було виявлено зниження активності інших компонентів антимікробного захисту - лізоциму в 1,29-1,88 рази, бактерицидної активності секрету простати в 1,67-2,27 рази. Показники АЗКОЦ знизились в 1,6 рази порівняно з такими в контролі.

Послаблення функцій імунологічного нагляду призводить до гіпертрофії або переродження клітин простати. При цьому порушуються процеси елімінації продуктів метаболізму, виникає їх накопичення і створюються умови для формування конкрементів.

Проведеними нами дослідженнями (дані представлені в таблиці 2) було встановлено, що рівень вільно-радикальних процесів в секреті простати значно нижчий, ніж у сироватці крові. Співвідношення індексу хемілюмінесценції в крові і секреті простати становило 2:1. Максимальну інтенсифікацію вільнорадикальних процесів у секреті простати спостерігали у хворих з катаральною і паренхіматозною формами захворювання, а при фолікулярній формі зміни цього показника були статистично недостовірними.

Антиоксидантна стійкість секрету передміхурової залози була знижена у хворих з катаральною і паренхіматозною формами патологічного процесу, а у хворих з конкрементами в передміхуровій залозі відмічалась тенденція до підвищення антиоксидантної стійкості секрету простати.

Нами було проведено вивчення змін вмісту ДГЄ та інших поліненасичених жирних кислот у хворих на хронічний простатит та практично здорових чоловіків. Як показали результати проведених нами досліджень, у секреті простати практично здорових чоловіків виявлена висока концентрація ДГЄ жирної кислоти, а у хворих на хронічний простатит спостерігалось достовірне (в 3,5 рази) зниження її концентрації у порівнянні з групою контролю. Це змінює погляди на патогенез порушень місцевого імунітету в передміхуровій залозі при хронічному простатиті.

Таблиця 2 Показники стану вільнорадикальних процесів і антиоксидантної стійкості у сироватці крові і секреті простати у хворих на хронічний простатит та практично здорових чоловіків

Примітка. * - різниця з контролем достовірна при Р<0,05.

По-перше, стає зрозумілим механізм зниження імуносупресивних властивостей секрету передміхурової залози у хворих на хронічний простатит. Підтверджується гіпотеза (Calder P., 1997), що в основі цього феномену, поряд з іншими моментами, лежить зменшення концентрації ДГЄ жирної кислоти і утворених з неї факторів-простагландинів, лейкотриєнів і тромбоксанів з антизапальними властивостями. Крім того, ДГЄ поліненасичена жирна кислота конкурентно гальмує утворення з арахідонової кислоти запальних лейкотриєнів 4-го класу, що також знижує інтенсивність місцевої запальної реакції. Визначення в секреті передміхурової залози - арахідонової і ДГЄ поліненасичених жирних кислот-попередників простагландинів, лейкотриєнів і тромбоксанів з прозапальними властивостями може бути важливим додатковим діагностичним та прогностичним критеріями перебігу хронічного простатиту.

Основним діагностичним методом, який дозволив виявити наявність конкрементів в передміхуровій залозі, є ультразвукова ехографія. При цьому слід відзначити, що, незважаючи на досить широке застосування ультразвукової діагностики в медичній практиці, впровадження цього досить інформативного методу при обстеженні хворих хронічним простатитом не знаходить до теперішнього часу достатнього поширення.

Серед 268 обстежених нами хворих хронічним простатитом у 39 (14,5%) пацієнтів методом ультразвукової ехографії були виявлені конкременти передміхурової залози.

При цьому, наявність одного конкременту спостерігалось у 18 (46,2%) пацієнтів, двох конкрементів - у 10 (25,6%), трьох - у 4 (10,3%) хворих. Чисельні дрібні камені були виявлені у 7 (18%) хворих.

За топографічним розміщенням у 11 (28,2%) випадків конкременти локалізувались в правій долі простати, у 7 (18%) - в лівій долі і у 21 (53,8%) - в обох долях. Розміри конкрементів були в діаметрі від 0,2 до 1,2 см. При цьому найбільш часто виявлялись камені діаметром 0,4-0,8 см.

На період обстеження хворі скаржились на відчуття болю в надлобковій зоні, крижах, промежині. При цьому біль характеризувався іррадіацією у зовнішні статеві органи (статевий член, яєчка) та на внутрішню поверхню стегон.

Нами була також зареєстрована досить патогномонічно відмінна діагностична ознака больового синдрому у хворих на хронічний простатит, ускладнений конкрементами передміхурової залози, у порівнянні з хворими на простатит без наявності камінців. Ця відмінна ознака полягала у тому, що практично усі хворі з каменями простати скаржились на посилення відчуття болю під час тривалого сидіння на твердій поверхні, тряській їзді, статевому акті, а також під час та після пальцевого обстеження і масажу передміхурової залози.

Досить характерною клінічною ознакою, що відмічалась практично у всіх хворих цієї групи, була скарга на прискорення еякуляції, болючий і стертий оргазм.

Результати проведеного мікроскопічного дослідження секрету передміхурової залози у обстежених хворих показали, що вираженість запального процесу (згідно з чисельністю лейкоцитів у секреті) у хворих хронічним простатитом, ускладненим конкрементами, вірогідно не відрізнялись від вираженості запалення у групи пацієнтів з захворюваннями без каменів простати. Разом з тим, показники кількості еритроцитів в секреті передміхурової залози хворих з конкрементами були значно вищими і вірогідно відрізнялись від аналогічних показників в секреті хворих простатитом без конкрементів в передміхуровій залозі (таблиця 3). Зростання кількості еритроцитів в секреті простати хворих хронічним простатитом з конкрементами пояснюється механічною травматизацією тканини залози, у тому числі при її діагностичному та лікувальному масажі. Відповідно до цього, попереднє проведення ультразвукової ехографії до маніпуляцій на передміхуровій залозі буде запобігати травматичним ускладненням.

Певний інтерес в діагностичному плані викликають також результати мікроскопічного дослідження еякуляту у обстежених хворих. Отримані дані вказують, що піоспермія в обох клінічних групах вірогідно не відрізняється. При цьому, мікрогемоспермія була виявлена практично у всіх хворих з конкрементами простати і тільки у незначної кількості пацієнтів з захворюванням без каменів простати.

Таблиця 3 Показники мікроскопічного дослідження чисельності лейкоцитів і еритроцитів в секреті простати хворих на хронічний простатит, ускладнений конкрементами, в порівнянні з клінічними формами захворювання без ускладнень каменями

Порівняльне дослідження якісної характеристики сперматозоїдів виявило, що у хворих хронічним простатитом, ускладненим конкрементами, спостерігалось збільшення кількості мертвих і нерухомих сперматозоїдів, а також суттєве зростання їх патологічно змінених форм, у порівнянні з цими показниками у хворих без каменів простати.

З метою вивчення можливих механізмів і сприятливих факторів утворення конкрементів в передміхуровій залозі нами було проведено вивчення ряду показників хімічного і мінерального складу секрету простати та інших біологічних рідин (сеча, кров). Результати досліджень виявили, що у хворих на хронічний простатит, ускладнений конкрементами передміхурової залози, спостерігається зміна рН сечі в кислий бік (5,7±0,58), чого не виявлялось у пацієнтів з хронічним простатитом без каменів простати та у здорових чоловіків (відповідно 6,3±0,56; 6,4±0,64).

Крім того, у хворих з конкрементами простати у добовій сечі спостерігалося зростання вмісту оксалатів (89±7,24 мг/л) та сечової кислоти (13,3 ±1,2 ммоль/л).

Вміст кальцію і фосфатів в секреті хворих хронічним простатитом, ускладненим конкрементами передміхурової залози, становив 2,14 ± 0,23 ммоль/л, що значно нижче його вмісту в секреті простати хворих без каменів простати та у здорових чоловіків (відповідно 2,76±0,21; 2,75 ±0,22).

Наші результати входять в повне протиріччя з гіпотезою C. Huddins, R. Bear [1944], які на підставі даних кристалографічного дослідження каменів простати, у складі яких було виявлено превалювання кальцієвих солей фосфорної кислоти, висловили припущення про паралельність високого вмісту кальцію і фосфатів в секреті простати цієї категорії хворих.

Аналіз отриманих нами результатів досліджень дає підставу стверджувати, що низький рівень вільного кальцію та фосфатів в секреті передміхурової залози при наявності конкрементів пояснюється їх перебуванням у зв'язаному стані в складі каменів.

Заслуговує також на увагу, встановлена нами, суттєва зміна рН секрету передміхурової залози у бік лужного середовища у хворих з конкрементами простати (8,3±0,69), що є наслідком впливу патогенної мікрофлори. А одним з головних пускових механізмів для розвитку гіперкристалізації іонів кальцію і фосфору є зсув рН секрету простати в лужний бік.

Враховуючи, що кристалічна структура конкрементів простати представлена переважно гідроксилапатитом, утворення ендогенних каменів відбувається під дією імпрегнації крохмальних тілець солями кальцію. Подовжений запальний процес призводить до склерозування вивідних протоків простати, що збільшує інфікованість секрету і посилює мікрорефлюкси сечі в передміхурову залозу.

Для боротьби з інфекційними урогенітальними ураженнями ми використовували новітні антибіотики макролідного ряду.

Хворим з монохламідійною інфекцією урогенітального тракту призначався антибіотик макролідного ряду - вільпрофен (джозаміцин) по 500 мг 2 рази на добу протягом 10 днів. Пацієнтам з комбінованим трихомонадно-хламідійним ураженням урогенітального тракту першочергово призначались протитрихомонадні препарати (тінідазол- трихопол, тінідазол-наксоджин, тіберал-наксоджин) у загальноприйнятих разових та курсових дозах, а потім - антибіотик вільпрофен у вищевказаних разових і курсових дозах. При поєднаній хламідійно-кандидозній урогенітальній інфекції паралельно з відповідною етіотропної терапією хламідіозу призначався прийом протикандидозних препаратів. Наявність у хворих мікстхламідійної інфекції - гонорейної, уреа- і мікоплазмової не потребувало додаткового призначення інших бактеріальних препаратів, враховуючи, що антибіотик вільпрофен володіє широким спектром антимікробної дії, у тому числі на гонококи, мікоплазми і уреаплазми.

Після закінчення прийому вільпрофену (джозаміцину) пацієнтам призначався один з антибіотиків тетрациклінового ряду. Обґрунтуванням призначення одного з препаратів цієї групи була їх жиророзчинність.

Курс комбінованої етіотропної терапії при лікуванні наших хворих тривав 20 днів.

Зокрема, у 236 (38%) з 268 обстежених хворих було діагностовано уретрит. Уретроскопічне обстеження хворих виявило наявність м'якого інфільтрату у 93 пацієнтів, у 41 - перехідного інфільтрату, а у 68 - літреїту і куперіїту.

Для місцевого лікування хворих хронічним простатитом застосовувався ультразвук малих інтенсивностей за допомогою вітчизняного апарату “Стержень-1”. Процедури на передміхурову залозу проводились через день, на курс 8-10 сеансів. Ультразвукові сеанси на уретру також проводились через день, на курс 6-8 процедур.

Лазеротерапія на передміхурову залозу проводилась хворим через день в двох проекціях (ректально, уретрально) апаратом ЛГ-75 з довжиною хвилі 632,8 мм і вихідною потужністю 10 мВт. Подовженість сеансів 15-20 хвилин, на курс 8-10 процедур. Попередньо перед сеансами лазеротерапії пацієнтам рекомендували спорожнити сечовий міхур і робили очисну клізму. Побічних явищ та ускладнень під час проведення сеансів місцевої лазеротерапії та після їх завершення не спостерігалось.

Літературні дані та наш особистий досвід вказують на досить високу терапевтичну ефективність місцевого застосування мікроклізм на передміхурову залозу та інстіляцій в сечівник ряду лікувальних розчинів при комплексному лікуванні хронічного простатиту.

Камені в передміхуровій залозі дуже ускладнюють перебіг хронічного простатиту і утруднюють його терапію.

Деякі автори вказують на можливість хірургічного втручання при простатолітіазі. Зокрема, шляхом проведення трансуретральної резекції передміхурової залози. Враховуючи увесь комплекс ймовірних ускладнень, пов'язаних з хірургічними методами лікування хронічного простатиту, їх можна рекомендувати тільки як останній захід у разі тяжкої клінічної симптоматики, тривалого перебігу та неефективності усіх консервативних методів.

Виявлення у 39 (14,5%) хворих на хронічний простатит (методом ультразвукової ехографії) конкрементів у передміхуровій залозі стало підставою для призначення їм лікарських препаратів, дія яких спрямована на розм'якшення, розрихлення та розчинення (лізис) каменів. Проведені нами дослідження підтвердили існуючі літературні дані стосовно формування конкрементів простати з кальційфосфатних кристалів. Це слугувало нам підставою для застосування у хворих на хронічний простатит, ускладнений каменями, медикаментозних препаратів, терапевтична дія яких спрямована на розрихлення конкрементів, утворених кальційфосфатними кристалами. Це ліки рослинного походження, які містять витяжку марени красильної сухої (марелін, екстракт марени красильної сухої, нефрол). За прямим призначенням ці лікарські засоби належать до групи препаратів, що їх рекомендують у лікуванні сечокам'яної хвороби, зокрема для розм'якшення та лізису сечових конкрементів, утворених солями фосфорнокислого кальцію і магнію. Крім того, при фосфатурії, кальційурії та сечокам'яній хворобі з наявністю конкрементів, утворених фосфатними кристалами, рекомендується промивання сечового міхура розчином кислоти борної на дистильованій воді у співвідношенні 1:500. Кислота борна підвищує кислотність сечі та чинить антисептичну і протизапальну дію.

Комплексне лікування обстежених нами хворих на ХП, ускладнений конкрементами передміхурової залози, включало призначення пацієнтам одного з вказаних вище лікарських засобів рослинного походження літолітичної дії, зокрема нефролу, а також кислоти борної. Препарат нефрол хворі приймали внутрішньо 3 рази на день по одній чайній ложці (5,0 мл) з попереднім розбавленням у 50,0 мл води. Курс лікування становив 30 днів. У подальшому з інтервалом у один місяць відповідні курси прийому нефролу та інстиляції борної кислоти повторювалися ще 2-3 рази, залежно від результатів діагностичної ехографії передміхурової залози, яку проводили пацієнтам у динаміці відповідного лікування.

Крім того, хворим на ХП з конкрементами в передміхуровій залозі проводили місцеве лікування, зокрема ультразвук високочастотний на простату і сечівник, а також мікроклізми із запропонованою нами оригінальною лікарською сумішшю, до складу якої входили: суспензія гідрокортизону ацетату (125 мг - 5,0 мл), лідаза (0,1 мг), хімопсин (50,0 мг), цинку сульфат (0,1% - 10,0 мл), лізоцим (100,0 мг), ектерицид (20,0 мл), диметилсульфокцид (дімексид) (5% - 10,0 мл), настій з коренів марени красильної (30,0 мл), розчин кислоти борної на дистильованій воді (1:500).

Оригінальність запропонованої нами суміші для місцевого лікування ХП, ускладненого конкрементами передміхурової залози, полягає в тому, що з метою посилення літолітичної дії відповідних лікарських препаратів, що їх приймали хворі внутрішньо (нефрол по 50,0 мл 3 рази на день), до лікарської суміші, яку вводили місцево (мікроклізми на простату, інстиляції в сечівник), додавався настій з коренів лікарської рослини - марени красильної (30,0 мл) та розчин кислоти борної на дистильованій воді (1:500) - (20,0 мл). Настій з коренів марени красильної готували завчасно: дві столові ложки подрібнених коренів заливали однією склянкою (200,0 мл) окропу і настоювали 4 години.

Суміш вводили (мікроклізми на простату, інстиляції в сечівник) хворим на ХП з конкрементами передміхурової залози індивідуалізовано (щодня або через день) паралельно з внутрішнім прийомом літолітичних лікарських засобів. Курс лікування становив 10-15 процедур.

Потрібно також вказати, що комплексна місцева терапія обстежених нами хворих не включала сеансів пальцевого лікувального масажу передміхурової залози. На нашу думку, наявність конкрементів у ній є категоричним протипоказанням для проведення такого масажу.

Усім 268 хворим хронічним простатитом, що перебували під нашим спостереженням, після завершення комплексного лікування проводилось всебічне клініко-лабораторне обстеження (контроль виліковуваності). При цьому було встановлено, що у 257 (95,9%) пацієнтів повністю або практично повністю негативувались суб'єктивні (загальні, місцеві, функціональні) ознаки запалення передміхурової залози. 11 (4,1%) пацієнтів вказували на часткове покращання (зменшення локальних больових відчуттів, зменшення частоти сечовиділення). Первинно ці 11 пацієнтів входили до групи хворих хронічним простатитом, ускладненим конкрементами передміхурової залози. Розміри конкрементів у них були досить великі (від 0,9 до 1,2 см в діаметрі).

Бактеріоскопічне дослідження секрету простати виявило різке зменшення в ньому кількості лейкоцитів до 10 в полі зору у 253 пацієнтів і до 15-20 в полі зору у 15 пацієнтів. Крім того, практично у всіх пацієнтів (251) спостерігалось збільшення кількості лецитинових зерен в секреті простати. Мікроскопічне дослідження еякуляту виявило наростання чисельності сперматозоїдів, в тому числі активно-рухомих форм у 257 пацієнтів.