Діагностика і терапія хронічного простатиту з урахуванням поліетіологічних і поліпатогенетичних механізмів розвитку і характеру перебігу захворювання

Контрольне вивчення феномену кристалізації секрету простати виявило, що практично у всіх пацієнтів (236), незалежно від клінічної форми простатиту, спостерігалась його нормалізація, або приближення до норми. Порушення візерунку феномену кристалізації продовжувало зберігатись у 32 пацієнтів з конкрементами в передміхуровій залозі.

Оцінка андрогенної внутрішньошкірної проби також виявила суттєві позитивні зрушення у бік нормалізації її показників. Зокрема, у 83 пацієнтів вона була оцінена як різко позитивна, у 114 - позитивна, у 59 - слабопозитивна, у 12 - сумнівна.

З 205 пацієнтів, які попередньо скаржились на різні статеві порушення, зокрема послаблення ерекції і статевого потягу, прискорення або затримку еяколяції, болісний оргазм, у 194 спостерігалась практично повна нормалізація цих розладів. Разом з тим, у 11 пацієнтів з хронічним простатитом, що був ускладнений конкрементами передміхурової залози, зберігались скарги на зниження статевого потягу. При цьому вони відмічали суттєве зменшення больових відчуттів під час оргазму.

Контрольна ультразвукова ехографія передміхурової залози, яка була проведена всім нашим пацієнтам, після закінчення курсу лікування виявила у 225 пацієнтів наявність однорідної ехоструктури без ознак гідрофільності, а також без осередкового (дифузного) затвердіння, що свідчило про відсутність запального процесу. У 4 хворих з рецидивом трихомоніазу методом ультразвукової ехографії були виявлені невеликі осередки гідрофільності в передміхуровій залозі.

Досить показовим щодо терапевтичної ефективності та доцільності широкого застосування в практику розробленої нами оригінальної методики консервативного лікування хронічного простатиту, ускладненого конкрементами передміхурової залози, були результати діагностичної ультразвукової ехографії, яка проводилась хворим в динаміці відповідної медикаментозної терапії, спрямованої на розрихлення і лізис конкрементів простати, утворених з кристалів кальційфосфатних солей. Зокрема, у 7 пацієнтів з попередньо виявленими дрібними конкрементами простати (0,2-0,4 см в діаметрі) після першого курсу відповідної літолітичної терапії не було виявлено наявності каменів, що вказувало на їх повний лізис. У 21 пацієнта цієї групи за попереднім виявленням одного, двох і трьох конкрементів діаметром від 0,5 до 0,8 см було виявлено зменшення їх діаметру до 0,2-0,3 см, що свідчило про досить суттєвий (частковий) лізис каменів. Серед 8 чоловіків, у яких діаметр конкрементів сягав 0,9-1,1 см, у 6 було виявлено часткове зменшення діаметру каменів до 0,4-0,7 см, а у 2 пацієнтів в зонах попереднього виявлення достатньо великих конкрементів, спостерігалось їх роздрібнення на дрібні камені. Крім того, згідно з результатами ультразвукової ехографії передміхурової залози у хворих з достатньо великими за розмірами конкрементами в динаміці літолітичної терапії в ділянках розміщення каменів було виявлено зниження чіткості їх ехоакустичного зображення з слабим акустичним затемненням. Це вказує, що застосовані нами лікарські літолітичні засоби спочатку зменшують щільність каменів передміхурової залози, сприяючи їх подрібненню та наступному лізису. Посиленню дії літолітичних засобів на конкременти сприяли також паралельні сеанси високочастотної ультразвукової і лазеротерапії на простату. У 3 пацієнтів з конкрементами передміхурової залози діаметром 1,0-1,2 см після першого курсу лікування не було виявлено зменшення розміру каменів. Разом з тим, у цих 3 хворих було зафіксовано деяке зниження чіткості ехоакустичного зображення конкрементів, що вказувало на зменшення їх щільності. Потрібно відзначити, що подовженість перебігу хронічного простатиту у цих хворих становила понад 10 років.

Обстеженим нами пацієнтам (7 чоловіків), у яких після першого курсу лікування був виявлений повний лізис дрібних конкрементів простати, рекомендувалось через 2 місяці повторення курсу внутрішнього прийому відповідних препаратів літолітичної дії з метою профілактики конкрементоутворення. 32 пацієнтам цієї групи, у яких був зареєстрований частковий лізис каменів передміхурової залози та їх подрібнення і зменшення щільності, після завершення першого курсу лікування, а також контрольного обстеження було рекомендовано через 1-1,5 місяці повторення курсу індивідуалізованої етіотропної, а також комплексної патогенетичної і місцевої терапії, в тому числі направленої на подальший лізис конкрементів. Повторний курс лікування був проведений 30 з 32 пацієнтів. Двоє пацієнтів з невідомих причин не з'явились для проведення другого курсу терапії і подальший зв'язок з ними був втрачений.

Таким чином, проведене комплексне клініко-лабораторне і спеціальне обстеження пацієнтів після завершення трьох курсів комбінованої терапії вказує на достатньо високу терапевтичну ефективність запропонованої нами оригінальної методики лікування хронічного простатиту, ускладненого конкрементами передміхурової залози. Підтвердженням цього є досягнення етіологічного виліковування у всіх хворих цієї групи, а також повного чи практично повного лізису різних за розміром конкрементів передміхурової залози утвореними кристалами кальційфосфатних солей у переважної більшості пацієнтів.

Проведені нами дослідження дозволили науково обґрунтувати і розробити новий комплексний підхід до діагностики і терапії хронічного простатиту, який передбачає індивідуалізоване врахування взаємопов'язаних етіологічних, клінічних, імунних, мікроциркуляторних, біохімічних і гормональних факторів та механізмів розвитку запалення передміхурової залози у кожного конкретного хворого. На нашу думку, тільки такий, комплексний і разом з тим індивідуалізований підхід до діагностики та лікування різних клінічних форм хронічного простатиту є на теперішній час найбільш раціональним. Оскільки 2 з 39 хворих простатолітіазом не з'явились, відповідно до рекомендацій, для проведення повторних курсів запропонованої нами оригінальної літолітичної терапії, її ефективність в динаміці лікування оцінювалась при спостереженні за 37 пацієнтами.

Результати контрольної ультразвукової ехографії вказували, що у 34 (91,9%) з 37 хворих цієї клінічної підгрупи після завершення двох курсів відповідної літолітичної терапії було досягнуто повного або суттєвого лізису конкрементів. Тільки у 3 пацієнтів відповідне лікування не дозволило досягти лізису каменів передміхурової залози. Разом з тим, виявлене у цих 3 хворих зменшення щільності конкрементів є свідченням позитивної терапевтичної ефективності запропонованої нами літолітичної терапії. Крім того, зменшення щільності конкрементів у цих 3 хворих дозволяє гадати, що застосування відповідних лікарських засобів сприяє усуненню патогенетичного ланцюга подальшого конкрементоутворення та збільшення розмірів каменів, а також розвитку синдрому інтравезикальної обструкції і тяжких морфологічних змін в передміхуровій залозі, упереджуючи необхідність хірургічного лікування простатолітіазу.

Таким чином, розроблений нами оригінальний комплексний підхід до діагностики і лікування різних клінічних форм хронічного простатиту, в тому числі простатолітіазу, дозволяє своєчасно діагностувати ступінь, характер запального процесу і можливі ускладнення та проводити індивідуалізовану терапію, яка дозволяє досягти повного клінічного і етіологічного виліковування хворих, а також сприяє лізису конкрементів передміхурової залози і значною мірою упереджує необхідність хірургічних методів їх видалення та відновлює нормальне функціонування передміхурової залози.

ВИСНОВКИ

В дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми по підвищенню ефективності діагностики та лікування хронічного простатиту, в тому числі ускладненого конкрементами передміхурової залози шляхом комплексної, індивідуалізованої етіотропної, патогенетичної та місцевої терапії, з урахуванням поліетіологічних та поліпатогенетичних механізмів розвитку і характеру клінічного перебігу захворювання.

1. Комплексне лабораторне обстеження (дослідження секрету передміхурової залози і зшкребків з уретри у 268 хворих на хронічний простатит чоловіків, віком від 20 до 57 років, виявило у 12 (4,5%) -гонококи, у 27 (10,1%) - трихомонади, у 18 (6,7%) - гриби роду Candida, у 43 (16,01%) - стафілококи золотисті, у 26 (9,7%) - стрептококи гемолітичні, у 29 (10,8%) - хламідії, у 10 (3,7%) - уреаплазми, у 8(3,0%) - мікоплазми, у 9 (3,4%) - гарднерели, у 7 (2,6%) - віруси, у 9 (3,4%) - кишкові палички, у 4 (1,5%) - протей вульгарний. При цьому, у 66 (24,6%) обстежених діагностовано наявність асоціацій ряду інфекційних агентів. Проведені дослідження вказують, що на сучасному етапі в розвитку хронічного простатиту мають значення як класичні збудники урогенітальних інфекцій (гонококи, трихомонади), так і інфекційні агенти “нового покоління” (хламідії, уреаплазми, мікоплазми, гарднерели, віруси) та їх асоціації. Враховуючи поліетіологічність та можливість асоціативності інфекційних чинників у розвитку хронічного простатиту, лабораторна діагностика захворювання має включати комплекс загальноприйнятих і новітніх методів, які дозволяють своєчасно виявляти етіологію ураження.

2. Серед 268 обстежених хворих на хронічний простатит у віці від 20 до 30 років було 97 (36,1%) чоловіків, від 30 до 40 років - 103 (38,4%), від 40 до 50 років - 46 (17,2%), старших 50 років - 22 (8,3%). Тривалість перебігу захворювання у обстежених хворих складала до одного року у 42 (15,7%), від 1 до 2 років у 45 (16,8%), від 2 до 5 років у 78 (29,1%), більше 5 років у 103 (38,4%). Суб'єктивні ознаки хронічного простатиту, згідно скарг пацієнтів, розподілялись на загальні, місцеві, функціональні. Загальні симптоми, що реєструвались практично у всіх хворих, включали зниження працездатності, швидку втому, загальну слабкість, порушення сну. Місцеві клінічні симптоми характеризувались відчуттям локального або поєднаного болю в промежині у 178 хворих, внизу живота (надлобкова ділянка) - у 116, крижовій області - у 137, яєчках - у 56 хворих. Серед функціональних порушень виділялись: прискорені позиви до сечовиділення - у 72 хворих, болі під час сечовиділення - у 43, послаблення ерекції - у 14, болісний оргазм - у 42 чоловіків. Клінічні прояви утетриту відмічались у 149 обстежених. При уретроскопії у 93 хворих був виявлений м'який інфільтрат слизової уретри, у 41 - перехідний інфільтрат, а у 68 - літреїт і куперіїт. Катаральна форма хронічного простатиту була встановлена у 104 (38,8%) хворих, фолікулярна - у 121 (45,2%), паренхіматозна - у 43 (16,0%). У 39 (14,5%) з 268 хворих різними клінічними формами простатиту були діагностовані конкременти передміхурової залози. Аналіз особливостей клінічних проявів хронічного простатиту на сучасному етапі вказує на різноплановість симптоматики і ускладнень захворювання, що потребує комплексного підходу до діагностики.

3. У хворих на хронічний простатит виявлено два основні імунологічні стани - імунодефіцитний стан без аутоімунних процесів та імунодефіцитний стан з аутоімунними процесами, які достовірно асоційовані з різними клінічними формами перебігу захворювання та відображають механізми розвитку і підтримки запального процесу у передміхуровій залозі.

3.1. При катаральній формі хронічного простатиту домінував імунодефіцитний стан без аутоімунних процесів, який був виявлений у 65,7% хворих і проявлявся дисбалансом регуляторних субпопуляцій лімфоцитів, пригніченням антитілозалежної клітинноопосередкованої цитотоксичності (АЗКОЦ) і зменшенням функціонального резерву фагоцитів, на тлі підвищення спонтанної продукції активних метаболітів кисню цими клітинами.

3.2. Імунодефіцитний стан з аутоімунними процесами достовірно превалював у хворих з фолікулярною (56,1%) і паренхіматозною (78,9%) формами хронічного простатиту, характеризуючись розвитком аутосенсибілізації, зсувом вправо співвідношення регуляторних субпопуляцій лімфоцитів і активацією АЗКОЦ на тлі підвищення ініційованої продукції вільнорадикальних метаболітів фагоцитами крові.

4. Встановлено, що локальна імунна відповідь при хронічному простатиті визначається стійким продуктивним хронічним запаленням, у яке втягується все більший об'єм тканини передміхурової залози із подовженістю терміну перебігу захворювання. Локальна імунна відповідь характеризується активацією продукції секреторного Ig A, Ig G і Ig M, зниженням рівню лізоциму і бактерицидної активності секрету, а також зростанням місцевої спонтанної і ініційованої генерації фагоцитами АФК.

5. Доведено, що при хронічному простатиті у передміхуровій залозі розвивається анти-прооксидантний дисбаланс, який характеризується активацією вільнорадикальних процесів і зниженням антиоксидантної стійкості секрету простати. Відповідний дисбаланс має різну інтенсивність і спрямованість в залежності від клінічної форми та характеру перебігу захворювання, а також виявляє взаємозв'язок з місцевою активацією фагоцитарних клітин, що потребує індивідуалізованих терапевтичних методів корекції шляхом призначення хворим антиоксидантних препаратів.

6. У хворих хронічними простатитом виявлено достовірне зниження імуносупресивних властивостей секрету простати, що пов'язано з закономірним зменшенням вмісту поліненасичених жирних кислот. Встановлені порушення розширюють уявлення з патогенезу захворювання і можуть слугувати інформативним критерієм для розробки тактики адекватного застосування ліпідонормалізуючих та антиоксидантних препаратів.

7. При хронічному простатиті місцева активація продукції фагоцитами вільнорадикальних метаболітів кисню на тлі підвищення рН середовища супроводжується зниженням антиоксидантної стійкості секрету передміхурової залози і може бути фактором ризику утворення конкрементів.

8. Встановлена поліпатогенетичність розвитку та полісимптоматичність перебігу хронічного простатиту вказує на доцільність індивідуалізованого діагностичного визначення клінічної форми ураження (катаральна, фолікулярна, паренхіматозна) передміхурової залози та ускладнень, зокрема, конкрементами, а також можливих імунологічних, біохімічних, мікроциркуляторних і гормональних порушень у хворих, як загального, так і місцевого характеру. Проведення додаткових діагностичних методів і тестів, зокрема, вивчення феномену кристалізації секрету простати, рН та мінерального складу секрету простати і сечі, дослідження на наявність гемоспермії, проведення андрогенної внутрішньошкірної проби, а також ультразвукової ехографії передміхурової залози, має вагоме значення для розробки тактики комплексного індивідуалізованого лікування хворих на хронічний простатит.

9. Запропоновано комплексний підхід до етіотропної терапії хронічного простатиту, спрямований на індивідуалізовану елімінацію виявлених інфекційних агентів, який полягає не у підвищенні до максимально допустимих терапевтичних доз антибактеріальних препаратів, як загально прийнято, а у застосуванні відповідних комбінацій лікарських засобів, фармакокінетичні особливості яких дозволяють з максимальною можливістю проникати безпосередньо у вогнище запалення через спеціальний бар'єр передміхурової залози.

10. Аналіз результатів комплексних клініко-лабораторних, додаткових і спеціальних діагностичних методів дослідження дозволив виявити ряд суб'єктивних і об'єктивних клінічних ознак та лабораторних показників, патогномонічних для хронічного простатиту, ускладненого конкрементами передміхурової залози. Встановлено механізми конкрементоутворення і мінеральний склад (кальцій-фосфатний) каменів передміхурової залози, а також їх суттєві відмінності від характеру кристалічного формування і структури ниркових конкрементів. Розроблений оригінальний метод консервативного лікування хронічного простатиту, ускладненого конкрементами передміхурової залози, який включає комплексне (загальне, місцеве) застосування ряду терапевтичних препаратів у комбінації з лікарськими засобами рослинного походження (нефрол, екстракт марени красильної), дія яких спрямована на розрихлення і лізис каменів, утворених кальцій-фосфатними кристалами, дозволи досягти повного розчинення конкрементів передміхурової залози у 34 (87,2%) з 39 хворих.

11. Розроблена патогенетична терапія хронічного простатиту включає індивідуалізоване застосування найбільш ефективних на теперішній час, для даної патології, імунокоректорів (індуктори інтерферону), а також препаратів, які сприяють відновленню порушень гемодинаміки і мікроциркуляції у передміхуровій залозі. До складу патогенетичної терапії залучені також ферментні препарати (трипсін, хемотрипсін), препарат поліпептидної природи - простатилен і вітамін Е (токоферолу ацетат), а також препарати, які сприяють нормалізації статевих порушень і психосоматичних розладів у хворих. Запропоновані оригінальні лікарські суміші для місцевого застосування у комбінації з ультразвуковою і лазеротерапією суттєво підвищують ефективність етіотропної та патогенетичної терапії хронічного простатиту.

12. Розроблений оригінальний комплекс терапевтичних заходів у лікуванні хронічного простатиту сприяє роз'єднанню ряду ланок хибного ланцюга етіопатогенезу захворювання та усуненню розвитку ускладнень. Комплексний індивідуалізований підхід до лікування хворих на хронічний простатит (з урахуванням результатів комбінованого обстеження), який передбачає застосування етіотропної, патогенетичної і місцевої терапії, дозволяє досягти повної санації передміхурової залози від інфекційних агентів та сприяє відновленню її нормального функціонування, а при ускладненнях конкрементами запобігає необхідності хірургічного втручання.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Літус О.І. Удосконалена етіотропна та імунокорегуюча терапія інфекційного хронічного простатиту // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2002, №4(7). - С. 79-81.

2. Літус О.І. Характеристика імунодепресивних властивостей секрету простати та місцевих факторів імунного захисту при хронічному простатиті // Актуальные проблемы медицины и биологии. - 2002, №2. - С. 142-148.

3. Літус О.І. Комбіновані методи діагностики хронічного простатиту // Журнал дерматологии и венерологии. - 2000, №2(10). - С. 112-115.

4. Літус О.І. Імунологічні порушення при хронічному простатиті // Інфекційні хвороби. - Тернопіль, 2002. - С. 63-66.

5. Літус О.І. Вміст тестостерону у крові хворих хронічним простатитом // Галицький лікарський вісник. - 1999. - Т.6, №2.- С. 95-96.

6. Литус А.И. Изучение антимикробного действия нового липосомального препарата - липина //Актуальные проблемы медицины и биологии. - 2000, №1. - С. 195-197.

7. Літус О.І., Степаненко В.І. Поліетіологічні чинники і поліпатогенетичні механізми розвитку хронічного інфекційного простатиту. Комплексні методи діагностики та нові підходи до терапії захворювання // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2003, №1(8). - С. 72-86.

8. Літус О.І., Степаненко В.І. Патогенетичне значення стану антиоксидантного захисту вільнорадикальних процесів і вмісту поліненасичених жирних кислот в секреті передміхурової залози при хронічному простатиті // Актуальные проблемы медицины и биологии. - 2000, №2. - С. 234-240.

9. Літус О.І., Степаненко В.І. Імунологічні синдроми при хронічному простатиті // Журнал Дерматологія та венерологія. - 2002, 4(18). - С. 44-49.

10. Літус О.І., Степаненко В.І. Значення показників місцевого імунітету і антибактеріального захисту секрету передміхурової залози в патогенезі хронічного простатиту // Актуальные проблемы медицины и биологии. - 2001, №2. - С. 75-79.

11. Літус О.І., Степаненко В.І. Порушення складу поліненасичених жирних кислот у секреті передміхурової залози та місцеві зміни процесів вільнорадикального окислення при хронічному простатиті // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2002, №2(5). - С. 68-70.

12. Літус О.І., Степаненко В.І. Характеристика імунопатологічних синдромів при хронічному простатиті та їх діагностично-прогностичне значення // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2002, №3(6). - С. 71-76.

13. Літус О.І., Степаненко В.І. Фактори і механізми антибактеріального захисту та місцевого імунітету у хворих на хронічний інфекційний уретропростатит // Дерматология, косметология, сексопатология. - 2002, №1-2(5). - С. 55-60.

14. Літус О.І., Коляденко В.Г., Степаненко В.І. Хронічний простатит - комплексна медикаментозна, ультразвукова і лазеротерапія // Ліки України. - 1999, №5. - С. 72-74.

15. Літус О.І., Бардов П.В. Коляденко В.Г., Степаненко В.І. Хронічний простатит, ускладнений конкрементами передміхурової залози (простатолітіаз). Гіпотези етіопатогенезу конкрементоутворення, клініко-діагностичні аспекти простатолітіазу // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2001, №2-3. - С.93-101.

16. Литус А.И., Коляденко В.Г., Степаненко В.И. Лечение хронического простатита с учетом патогенетических особенностей развития заболевания // Ліки України. - 1999, №12. - С. 58-60.

17. Литус А.И., Коляденко В.Г., Степаненко В.И. Клинико-диагностические аспекты хронического простатита, осложненного конкрементами предстательной железы. Патогенетические механизмы простатолитиаза // Новости дерматологии и венерологии. - Ташкент, 2002, №2. - С. 134-136.

18. Літус О.І., Степаненко В.І. Хронічний простатит, ускладнений конкрементами передміхурової залози (простатолітіаз). Патогенез, клініка, діагностика, та нові підходи до комплексної терапії // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2004, №1(12). - С. 60-64.

19. Коляденко В.Г., Литус А.И., Степаненко В.И. Новый комплексный метод лечения хронического инфекционного простатита // Актуальные проблемы медицины и биологии. - 1997. - С. 58-61.

20. Бардов П.В., Літус О.І., Степаненко В.І. Комплексна терапія хронічного простатиту й простатовезикуліту, ускладнених порушеннями копулятивної та репродуктивної функцій // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2002, №1(4). - С. 86-91.

21. Коляденко В.Г., Степаненко В.И., Литус А.И. Показатели общего и местного иммунитета при хроническом инфекционном простатите и новые методы их коррекции // Актуальные проблемы медицины и биологии. - 1997. - С. 35-38.

22. Степаненко В.И., Коляденко В.Г., Литус А.И. Новые подходы к повышению эффективности антибиотикотерапии при различных клинических формах гонорейной инфекции // Актуальные проблемы медицины и биологии. - 1997. - С. 39-42.

23. Літус О.І., Степаненко В.І. Спосіб комплексного лікування хронічного простатиту // Патент України, 60201 А .- Бюл. промислова власність. - 2003 р., №9, книга 1. - С. 4.49

24. Літус О.І., Степаненко В.І. Спосіб консервативного лікування хронічного простатиту, ускладненого конкрементами в передміхуровій залозі // Патент України, 60155 А. - Бюл. промислова власність. - 2003 р., №9, книга 1. - С. 4.63

25. Літус О.І. Прискорений діагностичний тест-феномен кристалізації секрету передміхурової залози при хронічному простатиті // Тези доповідей VII Українського з'їзду дерматовенерологів. - Київ, 1999. - С. 132-133.

26. Степаненко В.І., Літус О.І Бактерицидна активність секрету передміхурової залози при хронічному простатиті // Тези доповідей VII Українського з'їзду дерматовенерологів. - Київ, 1999. - С. 134.

27. Литус А.И. Аутоиммунные и гормональные механизмы развития хронического простатита // Ювілейний збірник науково-практичних статей, присвячений 75-річчю Дніпропетровського обласного шкірно-венерологічного диспансеру. - Дніпропетровськ, 1999. - Вип. 12. - С. 123-126.

28. Літус О.І., Степаненко В.І. Вивчення вмісту тестостерону у хворих різними клінічними формами хронічного простатиту // Збірник науково-практичних робіт “125 років Центральній міській клінічній лікарні”. - Київ, 2000. - С. 42-43.

29. Літус О.І., Степаненко В.І. Комплексні фактори місцевого імунітету при хронічному простатиті //Сборник научных трудов “Актуальные вопросы дерматологии и венерологии”.- Харьков, 1999. - С. 60-64.

30. Літус О.І. Експериментальний простатит - вивчення імунологічних і гормональних показників // Збірник робіт науково-практичної конференції “Захворювання, що передаються статевим шляхом”. - Київ, 1998. - С. 46.

31. Літус О.І., Степаненко В.І. Вивчення вмісту тестостерону в крові хворих з різними клінічними формами хронічного простатиту // Тези доповідей VII Українського з'їзду дерматовенерологів. - Київ, 1999. - С. 135.

32. Степаненко В.І., Літус О.І. Показники місцевого імунітету у хворих на хронічний простатит // Тези доповідей VII Українського з'їзду дерматовенерологів. - Київ, 1999. - С. 135-136.

33. Литус А.И., Коляденко В.Г., Степаненко В.И. Простатолитиаз и механизмы образования конкрементов в предстательной железе // Збірник науково-практичних робіт науково-практичної конференції, присвяченої 80-річчю дерматологічної служби на Донеччині. - Донецьк, 2002. - С. 61-63.

34. Степаненко В.І., Літус О.І. Удосконалена етіотропна і патогенетична терапія урогенітальних інфекцій // Ювілейний збірник науково-практичних статей, присвячений 75-річчю Дніпропетровського обласного шкірно-венерологічного диспансеру. - Дніпропетровськ, 1999, Вип. 12. - С. 126-129.

35. Степаненко В.І., Літус О.І. Удосконалена місцева терапія хронічного інфекційного простатиту // Сборник научных трудов “Актуальные вопросы дерматологии и венерологии”. - Харьков, 1999. - С. 80-82.

36. Літус О.І. Андрогенна внутрішньошкірна проба при хронічному простатиті // Тези доповідей VII Українського з'їзду дерматовенерологів. - Київ, 1999. - С.- 136.

37. Літус О.І. Аутоімунні і гормональні механізми розвитку хронічних простатитів // Збірник робіт науково-практичної конференції “Захворювання, що передаються статевим шляхом”. - Київ, 1998. - С.45.

38. Степаненко В.І., Літус О.І. Удосконалена комплексна терапія хронічного інфекційного простатиту // Збірник робіт науково-практичної конференції “Захворювання, що передаються статевим шляхом”. - Київ, 1998. - С. 73.

39. Коляденко В.Г., Степаненко В.И., Гладкий А.М., Литус А.И., Бардов П.В., Шеремета В.В., Лебедюк М.Н. Применение клацида (кларитромицина) в терапии урогенитального хламидиоза // Клиническая антибиотикотерапия. - 2001, №5-6 (13-14). - С. 46-48.

АНОТАЦІЯ