Післяінфарктне ремоделювання серця: діагностика та довготривале лікування

Зміна імунологічних показників у хворих на 28 добу Q-ІМ свідчить про напруження клітинного імунітету і є проявом вторинного імунного дисбалансу, обумовленого ушкодженням міокарда. Це в першу чергу стосується Т-системи лімфоцитів. Спостерігається збільшення вмісту в крові Т-лімфоцитів, особливо їх регуляторних субпопуляцій, В-лімфоцитів. Виявлено достовірне збільшення абсолютної кількості лейкоцитів (на 32,9%), абсолютної кількості лімфоцитів (на 35,2%), абсолютної кількості Т-загальних-лімфоцитів (на 39,8%), відносного вмісту Т-загальних-лімфоцитів (на 5,5%), абсолютної кількості теофілінчутливих-т-супресорів (на 42,9%), відносної кількості Т-ауто-лімфоцитів (на 27,3%), абсолютної кількості В-лімфоцитів (на 53,6%), абсолютної кількості О-лімфоцитів (на 34,0%), циркулюючих імуних комплексів (на 49,2%), середніх молекул (на 9,5%) і титру комплементу (на 40,0%) у порівнянні з контрольною групою. Збільшення абсолютної кількості теофілінчутливих-Т-супресорів не супроводжувалося достовірною зміною коефіцієнта супресії Тх / Тс. Збільшення кількості лейкоцитів не супроводжувалося істотною зміною їхньої фагоцитарної активності (фагоцитарного числа і фагоцитарного індексу), а також інтенсивності киснезалежних механізмів бактерицидності (НСТ-тест). При цьому мало місце зниження показника індексу активації нейтрофілів (ІАН) в умовах стимуляції (на 23,4%; p<0,05). Виявлено достовірне збільшення відносного числа Т-супресорів (на 18,8%), Ig (на 48,9%), Ig (на 27,5%) у хворих з передніми ІМ і відношення Т-хелпери/Т-супресори (на 26,1%) при задніх ІМ, істотне перевищення вмісту Ig (на 22,8%) у жінок, які перенесли ІМ. Формування хронічної післяінфарктної аневризми ЛШ не відбилося на показниках імунологічної реактивності організму. Приєднання ознак СН асоціювалося зі збільшенням абсолютної кількості В-лімфоцитів (на 20,9%).

Через рік терапії у хворих, які перенесли ІМ, нами отримане достовірне збільшення вмісту цитокіна ФНП-б (на 80,1%) у порівнянні з вихідними показниками. При цьому рівень ФНП-б істотно не відрізнявся від вмісту у практично здорових осіб. Між СРП і ФНП-б достовірних кореляційних зв'язків не виявлено як до, так і через рік після лікування. У той же час, через рік після ІМ зберігалися стійкі позитивні кореляційні зв'язки між СРП і КСО (r=0,514; р=0,004), СРП і КДО (r=0,470; р=0,009), СРП і РЛПд (r=0,373; р=0,042), СРП і СрДЛА (r=0,665; р=0,0001), СРП та ІОМ (r=0,345; р=0,042), що підтверджує участь СРП у післяінфарктному ремоделюванні серця. Зміна порожнин серця, індексу маси міокарда, середнього тиску в легеневій артерії і вмісту СРП носять односпрямований характер - зменшуються під впливом лікування. Виявлено кореляційні залежності між ФНП-б і низкою структурно-геометричних показників ЛШ: між ФНП-б і КСО (r=0,407; р=0,025), ФНП-б і КДО (r=0,508; р=0,004), ФНП-б і ІОМ (r=0,608; р=0,0001). Виявлені нами закономірності узгоджуються з результатами, отриманими в експерименті [Kubota T. et al., 1997]. Через рік терапії ми спостерігали зниження вмісту СРП (на 70,0%) у порівнянні з показником на 28 добу захворювання. За даними літератури [Ridker P.M. et al., 1999; Albert M.A.et al., 2001; Jialal I. et al., 2001,], у хворих, які перенесли ІМ, згодом поступово збільшується вміст СРП у крові, що значно підвищує коронарний ризик. Динаміка імунограми характеризувалася під кінець року спостереження вірогідним зниженням абсолютного вмісту лейкоцитів (на 15,8%), абсолютної кількості лімфоцитів (на 18,6%), абсолютного вмісту Т-загальних-лімфоцитів (на 17,5%), а також тенденцією до зниження ЦИК і середніх молекул, що вказує на зниження активності клітинної ланки імунітету. В результаті лікування нами отримано зменшення загального числа Т-лімфоцитів (Е-РОК), що, можливо, позв'язано з прямим впливом в-блокаторів на клітинну ланку імунітету [Насонов Е.Л. та співавт., 1999].

В даний час активно вивчаються можливості медикаментозної корекції післяінфарктного ремоделювання та дисфункції серця. Результати наших досліджень продемонстрували, що терапія аспірином протягом року і нітратом не чинить коригуючого впливу на параметри, що характеризують систолічну функцію ЛШ і не запобігає процесам патологічного ремоделювання ЛШ. Відзначено поступове збільшення протягом року КСО (на 28,5%) і КДО (на 14,5%), індексу маси міокарда ЛШ (на 10,3%), ВМН (на 65,1%), індексу «сферичності» ЛШ (на 11,7%), ТЗСЛШд (на 3,5%) і МШПд (на 5,1%). Відбувалося істотне зниження ФВ (на 39,4%), індексу скоротності (КСД/КСО) (на 31,7%) ЛШ. Динаміка параметрів діастолічної функції ЛШ характеризувалася мінімальними вихідними порушеннями першого типу, «псевдонормальним» профілем наповнення на 3-6 місяці, і трансформацією останнього в тип «порушеної релаксації» під кінець року. Під впливом нітровазодилататора спрямованість змін і ступінь вираженості систолічної і діастолічної дисфункції ПШ істотних змін не зазнавали.

Вплив -адреноблокатора і аспірину на процеси ремоделювання і дисфункцію серця при тривалому застосуванні у хворих зі збереженою (ФВ>45%) і зниженою (ФВ<45%) систолічною функцією, які перенесли ІМ. Початково (1-ий місяць) у хворих зі зниженою систолічною функцією ЛШ виявлене достовірне переважання дилатації порожнин ЛШ, обох передсердь, ВМН, зниження СІ, ФВ, Vcf, швидкостей і градієнтів аортального і пульмонального потоків над аналогічними показниками у хворих зі збереженою ФВ ЛШ. У хворих зі зниженою ФВ мала місце діастолічна дисфункція ЛШ «псевдонормального», а в хворих із ФВ>45% - «адаптивного» типу. Аналіз показників трикуспідального потоку не виявив достовірних розходжень між параметрами в групах хворих.

Через 3 місяці лікування -блокатором у хворих із ФВ<45% спостерігалося достовірне зменшення КДО (на 23,7%), і збільшення параметрів систолічної функції ЛШ: Vcf (на 50,0%), СІ (на 22,1%), ФВ (на 43,8%) в порівнянні з аналогічними показниками за 1-ий місяць. Спостерігався перехід «псевдонормального» наповнення ЛШ у тип «порушеної релаксації». Систолічна і діастолічна функції ПШ не змінювалися. У хворих з вихідною ФВ>45% через 3 міс істотно скоротилися довга вісь ПШ (на 13,5%) і коротка вісь ПП (на 12,9%). Спостерігалося достовірне збільшення УІ (на 12,0%), ХОК (на 9,8%) в порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Показники систолічної функції ПШ і діастолічної функції обох шлуночків змінювалися недостовірно. Через 3 місяці лікування -блокатором у хворих з вихідною ФВ<45%, як раніше, спостерігався більший ступінь структурно-геометричних змін і систолічної дисфункції у порівнянні з хворими із ФВ>45%. Показники скоротності ПШ у групах через 3 місяці лікування істотно не розрізнялися.

Через 6 місяців терапії -блокатором у хворих з вихідною ФВ<45% виявлене достовірне подальше зменшення структурно-геометричних показників: КСО (46,5%), ІММ (на 13,8%), ВМН (на 12,1%) і збільшення параметрів систолічної функції ЛШ: УІ (на 34,9%), СІ (на 55,7%), ФВ (на 70,4%), Vcf (на 90,4%) у порівнянні з вихідними даними за 1-й місяць. Покращувалася систолічна функція ПШ (достовірне збільшення максимальної швидкості потоку (на 21,2%) у легеневій артерії. Діастолічна дисфункція ЛШ представлена типом «порушеної релаксації» (аналогічно рівню 3-го місяця), при відсутності істотної динаміки показників діастолічної функції ПШ. У хворих з вихідною ФВ>45% через 6 місяців лікування -блокатором виявлене достовірне зменшення довгої осі ПШ (на 14,2%) і збільшення УІ (на 17,1%), ХОК (на 13,7%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Показники систолічної функції ПШ істотних змін не зазнавали. Спостерігалася трансформація «адаптивного» типу дисфункції ЛШ у тип «порушеної релаксації» і достовірне збільшення відношення інтегральних швидкостей раннього і передсердного наповнення ПШ (р<0,02) у порівнянні з 1-м місяцем. Через 6 місяців терапії -блокатором у хворих з порушеною вихідною систолічною функцією ЛШ достовірно переважала ТМШПд (на 15,6%), а за показниками ФВ, Vcf, УІ групи вирівнялись.

Через 12 місяців у хворих з вихідною ФВ<45% лікування -блокатором виявлене достовірне зменшення КСО (на 47,6%), КДО (на 21,7%) і збільшення УІ (на 18,9%), СІ (на 19,1%), ФВ (на 70,4%), Vcf (на 86,5%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Діастолічна дисфункція ЛШ за типом «порушеної релаксації» залишалася незмінною з 3 місяця лікування і до кінця року. Виявлено зменшення ролі ПП у діастолічне наповнення ПШ: вірогідно знизилися максимальна швидкість (на 20,5%) і збільшилося відношення максимальних швидкостей раннього і передсердного наповнення ПШ (на 31,4%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. У хворих з вихідною ФВ>45% через 12 місяців лікування -блокатором виявлене достовірне зменшення РЛПд (на 7,2%), РЛПс (на 8,1%) і збільшення індексу «сферичності» ЛШ (на 10,0%), УІ (на 22,3%), СІ (на 36,6%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Показники систолічної функції ПШ істотних змін не зазнавали. Зберігалася діастолічна дисфункція ЛШ за типом «порушеної релаксації», що сформувалася ще на 6-ому місяці лікування. Зросла роль раннього наповнення ПШ (достовірне збільшення інтегральної швидкості (на 15,6%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць). Порівняння показників між групами на кінець року виявило переважання довгої осі ПШ (на 48,7%), СІ (на 33,6%) у хворих з вихідною ФВ>45%. Показники скоротності ПШ між групами через рік істотно не розрізнялися. Таким чином, у хворих з вихідною ФВ>45% через рік терапії бета-блокатором зберігаються переваги за показниками систолічної функції ЛШ, а також превалювання максимальної швидкості (на 32,3%) під час систоли ПП над аналогічними показниками у хворих з вихідною низькою ФВ.

Ефективність тривалого комплексного застосування -блокатора і антагоніста кальцію дигідропіридинового ряду пролонгованої дії, аспірина вивчена у 62 хворих, які перенесли Q-ІМ. Через 1 місяць від початку захворювання у хворих з вихідною ФВ<45% виявлене достовірне переважання структурно-геометричних показників: КСО (на 68,0%), ІММ (на 9,6%), ТЗСЛШд (на 7,4%), РЛПс (на 8,4%), ВМН (на 9,6%) та істотне зниження параметрів систолічної функції ЛШ: УІ (на 17,7%), СІ (на 12,8%), ФВ (на 73,7%), Vcf (на 81,5%) у порівнянні з аналогічними показниками у хворих з вихідною ФВ>45%. Показники систолічної функції ПШ у групах хворих з різними ФВ не мали достовірних розходжень. Через місяць після ІМ у хворих з ФВ<45% діастолічна функція ЛШ мала риси «псевдонормального» типу, а в групі хворих із ФВ>45% - «порушеної релаксації». Групи хворих не розрізнялися за показником відношення максимальних швидкостей раннього і передсердного наповнення ПШ.

Через 3 місяці лікування -блокатором і антагоністом кальцію у хворих з вихідною ФВ<45% спостерігалося достовірне зменшення структурно-геометричних показників: КСР (на 10,0%), ІММ (на 12,7%), ТЗСЛШд (на 8,9%) і збільшення параметрів систолічної функції ЛШ: УІ (на 22,5%), СІ (на 24,8%), ФВ (на 36,9%), Vcf (на 33,3%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Зберігався «псевдонормальний» профіль заповнення ЛШ. У хворих з вихідною ФВ>45% через 3 місяці лікування виявлене вірогідне збільшення ТЗСЛШд (на 7,4%), ВМН (на 11, %), ХОК (на 14,5%) у порівнянні з аналогічним показником за 1-й місяць. Зберігалася діастолічна дисфункція ЛШ за типом «порушеної релаксації». Показники систолічної і діастолічної функції ПШ в обох групах істотно не розрізнялися між собою, і вірогідно не змінилися в порівнянні з 1-им місяцем. У хворих з вихідною ФВ>45% істотно переважали ТЗСЛШд (на 9,8%), Vcf (на 37,5%), ФВ (на 26,8%) аналогічні показники в групі з ФВ<45%.

Через 6 місяців лікування у хворих з вихідною ФВ<45% спостерігалося істотне зменшення КСО (на 37,6%) і збільшення Vcf (на 74,1%), ФВ (на 66,4%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць, при цьому ФВ досягла свого найвищого значення за весь період спостереження. Зберігався «псевдонормальний» профіль заповнення ЛШ. Показники діастолічної функції ПШ не мали вірогідних розходжень з аналогічними показниками за 1-й місяць. У хворих з вихідною ФВ>45% через 6 місяців терапії виявлене достовірне зменшення ТМШПд (на 9,8%), довгої (на 9,1%) і короткої (на 11,6%) осі ЛШ у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Показники систолічної функції ЛШ протягом півроку терапії істотно не змінювалися. Зберігалася діастолічна дисфункція ЛШ типу «порушеної релаксації». Спостерігалося зменшення ролі систоли ПП у діастолічне наповнення ПШ (знизилася максимальна швидкість передсердної систоли (на 17,1%)). Через півроку терапії групи вирівнялися за показниками систолічної функції ЛШ. Показники систолічної функції ПШ у хворих обох груп через 6 місяців лікування не мали достовірних розходжень з аналогічними показниками за 1-й місяць, а так само між групами хворих. У хворих з вихідною ФВ<45% спостерігалось достовірне перевищення ТМШПд (на 13,5%), ТЗСЛШд (на 9,8%), довгої осі ЛШ (на 9,6%). В обох групах відзначене достовірне зниження середнього тиску в легеневій артерії (відповідно на 15,0% і 17,1%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць.

Через 12 місяців лікування -блокатором і антагоністом кальцію в хворих з вихідною ФВ<45% відзначалося достовірне зменшення ТМШПд (на 10,7%), ТЗСЛШд (на 7,9%) і збільшення УІ (на 28,4%), СІ (на 30,5%), ФВ (на 30,1%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. При цьому показники інтегральної, максимальної швидкості аортального потоку, СІ досягли своїх максимальних значень за рік. Протягом року терапії -блокатором і антагоністом кальцію зберігалася діастолічна дисфункція ЛШ «псевдонормального» типу і зросла роль раннього наповнення ПШ: вірогідно збільшилася максимальна швидкість (на 14,3%) періоду раннього наповнення в порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. У хворих з вихідною ФВ>45% через 12 місяців терапії виявлене істотне зменшення ТМШПд (на 20,7%) та збільшення УО (на 18,6%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Істотних розходжень показників пульмонального потоку з вихідними даними не виявлено. Протягом року терапії зберігалася діастолічна дисфункція ЛШ за типом «порушеної релаксації» і спостерігалося посилення ролі раннього наповнення ПШ: істотно збільшилася максимальна швидкість раннього наповнення (на 25,0%), та відношення інтегральних (на 62,5%) і максимальних (на 37,5%) швидкостей раннього і передсердного наповнення ПШ у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Зберігався більший ступінь дилатації порожнини ЛШ (КСО (на 36,5%)) і гіпертрофії міжшлуночкової перегородки (на 15, %) у хворих з початково зниженою систолічною функцією ЛШ навіть через 12 місяців лікування. Показники систолічної функції ЛШ у хворих обох груп через рік терапії не мали достовірних розходжень. У хворих з вихідною ФВ>45% переважали параметри систолічної (інтегральна швидкості пульмонального потоку більша на 18,2%) і діастолічної (інтегральна швидкість раннього наповнення більша на 27,3%) функції ПШ.

Вплив тривалого поєднаного застосування -блокатора і інгібітора АПФ, нітрата, аспірина на процеси ремоделювання і формування дисфункції серця вивчено у 64 хворих, які перенесли Q-ІМ. Через 1 місяць від початку захворювання у хворих з вихідною ФВ<45% спостерігалася достовірна перевага КСО (на 183,0%), КДО (на 46,9%), довгої (на 28,8%) і короткої (на 42,3%) осі ЛП у порівнянні з аналогічними показниками у хворих з вихідною ФВ>45%. У хворих з вихідною ФВ>45% через 1 місяць після ІМ виявлено переважання СІ (на 12,4%), Vcf (на 143,4%) над аналогічними показниками у хворих з вихідною ФВ<45%. Показники систолічної функції ПШ у групах через 1 місяць після початку захворювання істотно не розрізнялися. Діастолічна функція ЛШ в обох групах хворих через 1 місяць терапії характеризувалася формуванням «псевдонормального» типу наповнення. У хворих з вихідною ФВ<45% виявлене достовірне зниження IEvt (на 73,9%), відношення IE/IAvt (на 115,1%) і збільшення IAvt (на 25,0%) у порівнянні з аналогічними показниками у хворих з вихідною ФВ>45%.

Через 3 місяці терапії -блокатором і інгібітором АПФ у хворих з вихідною ФВ<45% виявлене достовірне збільшення ТЗСЛШд (на 8,0%), ІММ (на 10,9%), відношення інтегральних швидкостей раннього і передсердного наповнення ПШ (на 77,4%), зменшення короткої осі ЛП (на 13,9%). Спостерігалося зниження скоротності ЛШ (інтегральної (на 11,8%) і максимальної (на 13,3%) швидкості аортального потоку проти показників за 1-й місяць). У хворих з вихідною ФВ>45% через 3 місяці лікування спостерігалося достовірне зменшення РЛПд (на 18,0%), РЛПс (на 16,4%), ТЗСЛШд (на 11,4%), ІММ (на 14,8%), Vcf (на 20,9%) у порівнянні з аналогічними даними за 1-й місяць. При цьому ФВ залишалася на досить високому рівні 62,62±3,74%. Через 3 місяці лікування у хворих з вихідною ФВ<45% переважали структурно-геометричні показники: КСО (на 145,5%), ІММ (на 34,1%), РЛПд (на 17,3%), РЛПс (на 26,0%). Параметри систолічної функції ЛШ були вище в групі хворих з вихідною збереженою систолічною функцією ЛШ: ФВ (на 63,1%), Vcf (на 61,9%). Показники пульмонального потоку у хворих обох груп вірогідно не відрізнялися між собою і від вихідних даних за 1-й місяць. У хворих обох груп зберігалися ознаки «псевдонормалізації» діастолічного наповнення ЛШ. На 3-му місяці лікування групи хворих вирівнялися за показниками відношення інтегральних і максимальних швидкостей раннього наповнення і систоли ПП, що вказує на однаковий ступінь діастолічної дисфункції ПШ.

Через 6 місяців терапії у хворих з вихідною ФВ<45% виявлене достовірне зменшення КСО (на 48,0%), КДО (на 39,7%), РЛПд (на 20,1%), РЛПс (на 28,8%), ТМШПд (на 11,4%), ТЗСЛШд (на 16,0%), ІММ (на 26,2%), ВМН (на 37,2%), ЧСС (на 20,0%) і збільшення швидкості Vcf (на 28,3%), ФВ (на 30,1%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Отримані дані ілюструють складні взаємини між локальною і інтегральною скоротністю: запізнення покращення глобальної скоротності при поліпшенні сегментарної скоротності ЛШ. Відбувалося зниження систолічної функції ПШ (достовірне зниження максимальної швидкості потоку в легеневій артерії (на 29,6%) у порівнянні з аналогічним показником за 1-й місяць), що вказує на синхронізацію скорочувальної здатності шлуночків. Через 6 місяців лікування виявлене значне збільшення ролі раннього наповнення ПШ: вірогідно збільшилися IEvt (на 41,3%), відношення IE/IAvt (на 155,9%), знизилися IAvt (на 40,0%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Через 6 місяців лікування у хворих з вихідною ФВ>45% спостерігалося достовірне зменшення РЛПд (на 20,7%), РЛПс (на 22,0%), ТМШПд (на 17,5%), ТЗСЛШд (на 18,4%), ІММ (на 25,2%), ВМН (на 20,9%), Vcf (на 32,6%), ФВ (на 14,5%) і збільшення УІ (на 24,8%), СІ (на 12,6%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Виявлене достовірне збільшення максимальної швидкості в легеневій артерії (на 10,3%), та зниження ролі систоли ПП: істотно зменшилися IAvt (на 25,0%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Через півроку терапії структурно-геометричні показники КСО (на 25,5%), індекс об'єм-маса (на 16,1%) переважали у хворих з вихідною низькою ФВ. У той же час, показники систолічної функції серця переважали у хворих з вихідною ФВ>45%: УІ (на 35,9%), СІ (на 13,8%), ФВ (на 27,8%), Vcf (на 27,9%), максимальна швидкість пульмонального потоку (на 50,0%). До 6-го місяця лікування в обох групах хворих відбувалася трансформація «псевдонормального» профілю заповнення ЛШ у тип «порушеної релаксації». Порівняльний аналіз показників трикуспідального потоку через 6 місяців лікування між групами не виявив достовірних розходжень.

Через 12 місяців терапії бета-блокатором і інгібітором АПФ у хворих з вихідною ФВ<45% отримане достовірне зменшення КСО (на 48,1%), КДО (на 44,3%), РЛПд (на 22,9%), РЛПс (на 29,6%), ТМШПд (на 17,0%), ІММ (на 36,0%), ВМН (на 33,2%), і збільшення Vcf (на 15,1%), ФВ (на 25,8%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-ий місяць. Показники пульмонального потоку у хворих з вихідною ФВ<45% істотних змін через 12 місяців терапії не зазнали. Через рік лікування виявлене збільшення ролі раннього наповнення ПШ: вірогідно збільшилася IEvt (на 58,7%), відношення IE/IAvt (на 130,1%), і знизилися IAvt (на 40,0%) і VAvt (на 21,3%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. У хворих з вихідною ФВ>45% через рік лікування спостерігалося достовірне зменшення ТЗСЛШд (на 19,3%), ТМШПд (на 22,7%), ІММ (на 29,2%), ВМН (на 23,9%), індексу об'їс-маса (на 16,2%), РЛПд (на 24,5%), РЛПс (на 29,4%), Vcf (на 23,3%), ФВ (на 14,0%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Отримане достовірне збільшення інтегральної (на 21,4%) і максимальної (на 20,6%) швидкості пульмонального потоку, та зниження інтегральної (на 25,0%) і максимальної (на 23,6%) швидкості раннього наповнення ПШ у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Через рік терапії в групі хворих з вихідною ФВ<45% КСО перевищував (на 35,1%) аналогічний показник у хворих із ФВ>45%. Показники систолічної функції серця переважали у хворих з вихідною ФВ>45%: (Vcf на 62,3%, ФВ на 32,8%). Через рік лікування у хворих обох груп спостерігалося подальше поліпшення діастолічної функції ЛШ і перехід дисфункції типу «порушеної релаксації» у «адаптивний» тип. Застосування протягом року бета-блокатора і інгібітора АПФ впливає на параметри діастолічної функції серця незалежно від вихідної ФВ.

Ефективність тривалого комплексного застосування -блокатора, інгібітора АПФ, нітрата, аспірина вивчена також у 47 хворих, яким у гострому періоді Q-ІМ проведена тромболітична терапія.

У хворих з вихідною ФВ<45% виявлене достовірне переважання КСО (на 100,1%) і зниження УІ (на 33,8%), СІ (на 33,8%), ФВ (на 71,5%), Vcf (на 98,1%) у порівнянні з аналогічними показниками у хворих з вихідною ФВ>45%. У хворих обох груп через 1 місяць від початку захворювання спостерігалася діастолічна дисфункція ЛШ «псевдонормального» типу. У хворих з вихідною ФВ<45% мало місце істотне зниження відношення VE/VAvt (на 42,2%) у порівнянні з аналогічним показником у хворих з вихідною ФВ> 45%.

Через 3 місяці терапії у хворих з вихідною ФВ<45% отримане достовірне зменшення КСО (на 42,1%), ТЗСЛШд (на 7,7%), РЛПс (на 17,1%), і істотне збільшення УІ (на 32,8%), СІ (на 26,1%), ФВ (на 61,1%), Vcf (на 68,5%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Зберігався «псевдонормальний» тип діастолічної дисфункції ЛШ. Показники пульмонального потоку істотних змін за 3 місяці не зазнали. У хворих з вихідною ФВ>45% виявлено через 3 місяці істотне зниження ІММ (на 22,9%), РЛПд (на 10,1%), РЛПс (на 10,3%), ВМН (на 19,0%), УІ (на 13,0%), СІ (на 14,7%), і достовірне збільшення максимальної (на 13,2%) і середньої (на 25,0%) швидкості в легеневій артерії у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Спостерігалася трансформація «псевдонормального» типу діастолічної дисфункції ЛШ у «адаптивний» тип і тенденція до збільшення ФВ ЛШ. Порівняльний аналіз показників між групами через 3 місяці лікування виявив достовірну перевагу УІ (на 14,2%), інтегральної (на 23,1%) і максимальної (на 21,1%) швидкості в легеневій артерії над аналогічними показниками у хворих з вихідною ФВ<45%. Показники трикуспідального потоку у хворих обох груп не мали статистично значущих розходжень зі значеннями за 1-й місяць. У той же час, на 3-му місяці лікування спостерігалося достовірне перевищення IEvt (на 28,1%) і VEvt (на 31,7%), відношення IE/IAvt (на 27,3%) і VE/VAvt (на 22,0%) у хворих з вихідною ФВ>45%.

Через 6 місяців у хворих з вихідноюї ФВ<45% спостерігалося достовірне зменшення КСО (на 52,8%), ВМН (на 19,1%), і збільшення УІ (на 31,7%), СІ (на 28,9%), ФВ (на 58,4%), Vcf (на 68,5%), IEvt (на 37,3%), відношення IE/IAvt (на 112,3%) і VE/VAvt (на 54,4%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Параметри систолічної функції ПШ змінилися несуттєво. Відбувалася трансформація «псевдонормального» типу діастолічної дисфункції ЛШ в «адаптивний». Через 6 місяців у хворих з вихідною ФВ>45% виявлене достовірне зниження ТМШПд (на 10,1%), ТЗСЛШд (на 10,1%), ІММ (на 11,5%), РЛПд (на 12,3%), РЛПс (на 15,7%), довгої (на 11,5%) і короткої (на 15,1%) осі ЛШ, довгої (на 8,7%) і короткої (на 17,8%) осі ЛП, довгої осі ПШ (на 14,3%), інтегральної швидкості пульмонального потоку (на 16,7%), середніх швидкостей раннього наповнення ПШ (на 7,4%) та систоли ПП (на 13,0%), і збільшення ФВ ЛШ (на 8,6%) у порівнянні з аналогічним показником за 1-й місяць. Спостерігався перехід «адаптивного» типу дисфункції в тип «порушеної релаксації». Порівняльний аналіз показників між групами хворих на 6-му місяці спостереження виявив істотне переважання ІММ (на 14,4%), ВМН (на 10,9%), Vcf (на 21,9%), ФВ (на 17,5%) у хворих з вихідною ФВ>45%. За значеннями систолічної і діастолічної функції ПШ через півроку лікування бета-блокаторами з інгібіторами АПФ після тромболізису групи хворих не розрізнялись.

Через рік після тромболітичної терапії у хворих з вихідною ФВ<45% спостерігалося достовірне зменшення КСО (на 59,3%), КДО (на 32,5%), ІММ (на 19,5%), РЛПд (на 14,3%), РЛПс (на 25,8%), ВМН (на 20,9%), IAvt (на 34,1%), і збільшення IE/IAvm (на 77,3%), VE/VA vm (на 54,4%), СІ (на 25,4%), ФВ (на 74,4%), Vcf (на 98,1%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Показники систолічної функції ПШ змінювалися несуттєво. Через 12 місяців після тромболізису зберігається «адаптивний» тип діастолічної дисфункції ЛШ. Через рік після тромболізису у хворих з вихідною ФВ>45% отримане істотне зменшення КСО (на 14,4%), ІММ (на 17,4%), ТМШПд (на 12,4%), ТЗСЛШд (на 15,6%), РЛПд (на 19,8%), РЛПс (на 25,7%), ВМН (на 13,1%) і збільшення ФВ (на 10,3%) у порівнянні з аналогічними показниками за 1-й місяць. Протягом 2-го півріччя зберігалася діастолічна дисфункція ЛШ типу «порушеної релаксації» і зменшилась роль систоли правого передсердя. Показники систолічної функції ЛШ в групах хворих через рік після тромболізису вирівнялись і не мали істотних розходжень. Відмінностей показників трикуспідального потоку між групами на кінець року не виявлено.

Порівняльна характеристика програм лікування. Комбінації в-блокатора, інгібітора АПФ та аспірина на тлі і без тромболізису продемонстрували перевагу над іншими програмами корекції післяінфарктної дилятації порожнини лівого шлуночка.

Усі програми лікування, за винятком ізосорбіда динітрата з аспірином, здатні викликати регресію гіпертрофії міокарда ЛШ у хворих, які перенесли ІМ. Найкращі результати, щодо регресії гіпертрофії, отримані у хворих, які приймали в-блокатор, інгібітор АПФ та аспірин на тлі та без тромболізису.

Застосування програм лікування: в-блокатор з аспірином; в-блокатор, інгібітор АПФ, аспірин на тлі та без тромболізису, супроводжується істотним зниженням ВМН протягом року. Лікування за допомогою комплексу в-блокатор, інгібітор АПФ та аспірин без тромболізису у хворих з вихідною ФВ<45% сприяє нормалізації ВМН. Монотерапія ізосорбідом динітратом супроводжується збільшенням, а додаткове включення антагоніста кальція пролонгованої дії в схему лікування в-блокатором з аспірином не впливає на ВМН.

Нормалізація індекса сферичності ЛШ на кінець року мала місце у групах хворих: з вихідною ФВ>45% під впливом в-блокатора, антагоніста кальцію пролонгованої дії і аспірина; з вихідною ФВ<45% під впливом в-блокатора, інгібітора АПФ, аспірина після тромболізису; з вихідною ФВ>45% під впливом в-блокатора, інгібітора АПФ, аспірина без тромболізису. В останній групі отриманий найкращий результат. Терапія ізосорбідом динітратом супроводжувалася збільшенням індекса сферичності ЛШ.

При використанні ізосорбіда динітрата з аспірином у хворих, які перенесли ІМ, спостерігається прогресуюче зниження Vcf продовж року. Застосування комбінації в-блокатора та аспірина у хворих з вихідною ФВ<45% супроводжується поліпшенням скоротності ЛШ. Найкращі результати щодо впливу на Vcf отримані при лікуванні в-блокатором, інгібітором АПФ та аспірином після тромболізису у хворих з вихідною ФВ>45%.

Найбільш істотні результати щодо підвищення максимальної швидкісті пульмонального потоку отримані для комбінації в-блокатора, інгібітора АПФ, аспірина без тромболізису у хворих з вихідною ФВ>45%, і в-блокатора, інгібітора АПФ, аспірина після тромболізису у хворих з вихідною ФВ<45%.

Найкращі результати лікування щодо впливу на діастолічну функцію ЛШ отримані у хворих, незалежно від вихідної ФВ, що приймали в-блокатор та аспірин, комбінацію в-блокатор, інгібітор АПФ та аспірин як після, так і без тромболізису.

Висновки

1. У дисертації подано теоретичне узагальнення і досягнуто нове вирішення наукової проблеми - на підставі з'ясування механізмів структурної перебудови, формування систолічної, діастолічної дисфункції міокарда, ролі цитокінів та імунного запалення підвищено ефективність діагностики ремоделювання серця, розладів діастолічного наповнення лівого шлуночка та відновлювального лікування хворих, що перенесли Q-інфаркт міокарда.

2. У хворих, які перенесли Q-ІМ, виникає ремоделювання серця (77,9%), систолічна (41,8%) та діастолічна (77,9%) дисфункція міокарда лівого шлуночка, активація синтезу С-реактивного протеіну, порушення імунологічного стану, клінічно вирізняється стенокардія (5,0%), порушення ритму (екстрасистолія - шлуночкова (8,0%), надшлуночкова (11,0%), фібріляція шлуночків (3,0%)), провідності (блокади ніжок пучка Гису (14,0%), АВ-блокади (6,0%)), формування післяінфарктного кардіосклерозу, хронічної аневризми серця (8,6%), прогресування серцевої недостатності.

3. Післяінфарктне ремоделювання серця найбільш виражено у хворих з ФВ<45%, а також у пацієнтів старше 40 років, і характеризується дилатацією порожнин серця, гіпертрофією міокарда (на 4,9%), збільшенням міокардіального стресу (на 6,0%), зменшенням глобальної (на 66,8%) і локальної (на 83,6%) скоротності, зміною «еліпсоїдної» конфігурації ЛШ у «сферичну», перебудовою фазової структури діастоли і діастолічного наповнення шлуночків, прогресуванням систолічної і діастолічної дисфункції серця.

4. Післяінфарктне ремоделювання серця супроводжується формуванням розладів діастолічного наповнення ЛШ за типом «порушеної релаксації» у 53,6%, за «псевдонормальним» типом у 20,7%, за «рестриктивним» типом у 3,6%, і збереженням діастолічної функції ЛШ в 22,1% випадків.

5. Для хворих з метаболічними порушеннями (індекс Кетле>25 кг/м², гіперінсулінемія, гіперхолестеринемія), які перенесли Q-ІМ, характерне більш значуще, у порівнянні з пацієнтами без метаболічних порушень, прогресування гіпертрофії міокарда, збільшення ВМН (на 7,8%), формування «псевдонормального» типу діастолічного наповнення ЛШ.

6. Процеси ремоделювання на 4-ому тижні Q-ІМ асоціюються з достовірним підвищенням вмісту СРП, зменшенням концентрації ФНП-б, формуванням імунопатологічного стану, що характеризується змінами клітинної (збільшення абсолютної кількості лейкоцитів - на 32,9%, переважно за рахунок лімфоцитів - на 35,2%, Т-загальних - на 35,7%, Т-супресорів теофілінчутливих - на 42,9%, В-лімфоцитів - на 53,6%, О-лімфоцитів - на 34,0%, Т-ауто-лімфоцитів - на 27,3%) і гуморальної (підвищення вмісту циркулюючих імунних комплексів - на 49,2%, титру комплементу - на 40,0%) ланок імунітету. Виявлено прямий кореляційний зв'язок рівня СРП із КСО, КДО, РЛПс, що свідчить про участь запалення в процесах ремоделювання лівих відділів серця. Найбільш істотне збільшення рівня СРП відзначалося в хворих з передньою локалізацією інфаркту міокарда, хронічною аневризмою серця, симптомною дисфункцією міокарда ЛШ.

7. Під впливом лікування протягом року бета-блокатором (метапрололом 100 мг/добу), інгібітором АПФ (еналаприлом 20 мг/добу), аспірином (100 мг/добу) хворих, які перенесли Q-ІМ, спостерігалося достовірне зниження рівня СРП (на 70,0%), підвищення вмісту ФНП-б (на 81,0%), зменшення абсолютної кількості лейкоцитів (на 65,8%), лімфоцитів (на 18,6%), Т-загальних лімфоцитів (на 17,5%). Виявлено кореляційні зв'язки ФНП-б з КСО, КДО, ІОМ, і СРП із КСО, КДО, РЛПс, що свідчить про збереження впливу запалення і цитокінів на процеси пізнього ремоделювання ЛШ на тлі медикаментозної терапії та потребує корекції.

8. Несприятливими факторами, що сприяють виникненню пароксизмальної фібріляції передсердь є дилатація порожнини ЛШ (на 26,0%) і ЛП (на 14,6%), гіпертрофія міокарда ЛШ (на 14,1%), збільшення ВМН (на 12,7%), зменшення впливу парасимпатичної ланки вегетативної нервової системи на регуляцію діяльності серця (зниження SDANN на 29,7% і збільшення LF на 33,9%).

9. Разове внутрішньовенне введення 450 мг аміодарону супроводжується відновленням синусового ритму у хворих, які перенесли Q-ІМ, з пароксизмальною формою фібриляції передсердь у 40,0% випадків та сприяє збереженню вегетативного балансу регуляції серцевого ритму, що підтверджується кореляційною залежностю ЧСС і показників ВРС (SDANN (r=-0,64; r₁=-0,85), RMSSD (r=-0,63; r₁=-0,86), LF (r=0,39; r₁=0,87), HF (r=0,41; r₁=0,83)).

10. Післяінфарктне ремоделювання у хворих з АВ-блокадами високих градацій характеризується достовірним зменшенням КСО (на 17,7%), збільшенням КДО (на 31,6%), УО (на 44,9%), середнього тиску в легеневій артерії (на 56,6%) і формуванням «псевдонормального» типу діастолічної дисфункції ЛШ, зменшенням ролі систоли правого передсердя (на 34,2%), появою систолічної і діастолічної мітральної і трикуспідальної регургітації.

11. Застосування аспірину протягом року та нітровазодилататорів у хворих, які перенесли Q-ІМ, супроводжується прогресуванням патологічного ремоделювання (збільшення КСО на 28,5%, гіпертрофія міокарда на 10,3%), систолічною дисфункцією ЛШ (зниженням ФВ на 18,0%) і формуванням діастолічної дисфункції «псевдонормального» типу протягом 6-ти місяців, з наступною трансформацією в тип «порушеної релаксації».

12. Включення в комплексну терапію хворих, які перенесли Q-ІМ, в-блокатора (метопролола 100 мг/добу) супроводжується більш значущим уповільненням процесів ремоделювання, збільшенням скоротливості міокарда (Vcf на 90,3%, ФВ на 70,4%), трансформацією «псевдонормального» профілю діастолічного наповнення в тип «порушеної релаксації» вже на 3-ому місяці лікування.

13. Застосування в-блокатора (метопролола 100 мг/добу) та антагоніста кальцію дигідропіридинового ряду пролонгованої дії (корінфару ретард 20 мг/добу) позитивно впливає на процеси патологічного постінфарктного ремоделювання серця (зменшення гіпертрофії ЗСЛШ на 7,9%) і систолічну функцію (збільшення СІ на 30,5%) переважно у хворих з низькою вихідною ФВ і не має істотного впливу на діастолічну функцію ЛШ незалежно від вихідної систолічної функції ЛШ.

14. Включення до комплексу терапії інгібітора АПФ (еналаприла 20 мг/добу) та в-блокатора (метопролола 100 мг/добу) супроводжується гальмуванням процесів патологічного ремоделювання серця, найбільш виражене у хворих з вихідною низькою ФВ, через 6 місяців лікування, і характеризується істотним зменшенням об'ємів (КСО на 48,1%, КДО на 44,3%), індексу «сферичності» (на 11,4%), ВМН (на 33,2%), збільшенням скоротності (на 25,8%), зворотним розвитком гіпертрофії ЛШ (на 36,0%). У хворих зі збереженою вихідною ФВ спостерігалося помірне зниження скоротності міокарда (на 23,3%) на тлі істотних змін показників ремоделювання тієї ж спрямованості, що й у хворих з вихідною зниженою ФВ. Незалежно від вихідної ФВ ЛШ відзначена трансформація «псевдонормального» типу діастолічної дисфункції ЛШ у тип «порушеної релаксації».

Практичні рекомендації

1. Для діагностики ремоделювання серця у хворих, які перенесли Q-ІМ, показано дослідження на етапах 1,6,12 місяців структурно-геометричних показників, порушень систолічної і діастолічної функції лівого шлуночка, стану внутрішньосерцевої гемодинаміки, варіабельності ритму серця, а також на 1, 12 місяці - маркерів запалення й імунологічних зрушень.

2. Критеріями збереженої діастолічної функції лівого шлуночка є діастолічний індекс VE/VA>1,0 та ВМН<240 дін/см², діастолічної дисфункції ЛШ по типу «порушеної релаксації» - VE/VA<1,0 и ВМН>240 дін/см², по «псевдонормальному» типу - 1,0<VE/VA<2,0 и ВМН>240 дін/см², по «рестриктивному» типу VE/VA>2,0 и ВМН>240 дін/см².

3. Крітеріями раннього післяінфарктного ремоделювання є збережена систолічна і діастолічна функція шлуночків, «еліпсоідна» конфігурация ЛШ, ВМН<240 дін/см².

4. Для оптимізації відновлювального лікування, обмеження і реверсії патологічного ремоделювання серця у хворих, які перенесли Q-інфаркт міокарда, термін застосування в-блокатора (метопролола 100 мг/добу), інгібітора АПФ (еналаприла 20 мг/добу), ацетилсаліцилової кислоти (аспірину 100 мг/добу) повинний бути довготривалим.

5. Тромболітична терапія в гострому періоді Q-ІМ та довготривале лікування хворих комбінацією інгібітора АПФ (еналаприла 20 мг/добу) і в-блокатора (метопролола 100 мг/добу) мають переваги перед аналогічною комбінацією препаратів без тромболізису за здатністю впливати на процеси ремоделювання, систолічну і діастолічну функції серця вже на 3-му місяці лікування.

Список опублікованих наукових праць за темою дисертації

Сыволап В.В. Влияние длительной терапии бета-блокаторами на клиническое течение, систолическую и диастолическую функции сердца у больных, перенесших Q-инфаркт миокарда. // Запорожский мед. журнал. - 2001. - №3-4 (10).-С. 16-19.

Сиволап В.В. Про взаємозв'язок надлишкової маси тіла, гіперінсулінемії, морфо-функціональних показників лівого шлуночка у хворих, що перенесли Q-інфаркт міокарду. // Науковий вісник Ужгородського університету, серія медицина. - 2001.-Випуск 15.-С. 98-101.

Сыволап В.В. Особенности патологического ремоделирования левого желудочка в раннем постинфарктном периоде у больных с метаболическими нарушениями и гипергликемией. // Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки та практики. - 2001.-Випуск VII.-С. 275-280.

Сиволап В.В. Вплив тривалої терапії нітровазоділатарорами і аспірином на клінічний плин, систолічну, діастолічну функції та ремоделювання серця у хворих, що перенесли Q-інфаркт міокарда. // Науковий вісник Ужгородського університету, серія медицина. - 2002.-Випуск 17.-С. 107-111.

Сиволап В.В. Динаміка відновлення систолічної та діастолічної функції серця у хворих інфарктом міокарда після тромболітичної терапії при тривалому спостереженні. // Науковий вісник Ужгородського університету, серія медицина. - 2002.-Випуск 18.-С. 156-161.

Сыволап В.В. Влияние длительного применения атенолола и нифедипина на систолическую функцию сердца у больных, перенесших Q-инфаркт миокарда. // Вісник проблем біол. і мед. - 2002. - №7-8.-С. 59-64.

Сыволап В.В. Влияние эналаприла малеата и метопролола на ремоделирование и дисфункцию сердца у больных, перенесших Q-инфаркт миокарда, при длительном применении. // Вісник Сумського державного університету. - 2003. - №7 (53).-С. 191-198.

Сыволап В.В. Клиническая эффективность амиодарона и его влияние на вариабельность ритма сердца, периферическую гемодинамику при персистирующей форме фибрилляции предсердий в подостром периоде инфаркта миокарда. // Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки та практики. -2003.-Випуск X.-С. 274-279.

Сыволап В.В. Кардиопротекторное и антигипертензивное действие ингибитора АПФ эналаприла малеата в раннем постинфарктном периоде при применении аспирина. // Вісник Вінницького державного медичного університету. - 2003. - №7 (2/1).-С. 577-578.

Сыволап В.В. Особенности внутрисердечной гемодинамики и диастолической функции у пациентов с ишемической болезнью сердца с полной атриовентрикулярной блокадой до и после электростимуляции в режиме VVI. // Українский медичний часопис. - 2003. - №1 (33).-С. 75-78.

Сыволап В.В. Фактор некроза опухолей-б, С-реактивный белок, показатели клеточного и гуморального иммунитета у больных, перенесших Q-инфаркт миокарда. // Запорожский мед. журнал. - 2003. - №2 (18).-С. 1-6.

Сыволап В.Д., Сыволап В.В. Антигипертензивная активность и влияние ингибитора АПФ эналаприла малеата в раннем постинфарктном периоде на ремоделирование, систолическую и диастолическую функцию левого желудочка при применении аспирина. // Запорожский мед. журнал. - 2003. - №1 (17).-С. 22-25. (Здобувачем особисто складено план статті, проведено обстеження хворих, статистичну обробку та аналіз одержаних даних, підготовлено статтю до друку).

Сыволап В.Д., Сыволап В.В. Влияние комбинаций лекарственных препаратов на клиническое течение и отдаленный прогноз у больных, перенесших Q-инфаркт миокарда. // Запорожский мед. журнал. - 2003. - №5 (20).-С. 13-16. (Здобувачем особисто складено план статті, проведено обстеження хворих, статистичну обробку та аналіз одержаних даних, підготовлено статтю до друку).

Дзяк Г.В., Сиволап В.В. Післяінфарктне ремоделювання серця і дисфункція міокарду, вплив довготривалої медикаментозної терапії. // Медичні перспективи. 2004. - №1.-С. 7-9. (Здобувачем особисто складено план статті, проведено обстеження хворих, статистичну обробку та аналіз одержаних даних, підготовлено статтю до друку).

Сыволап В.Д., Михайловская Н.С., Сыволап В.В., Полевая И.В. Влияние ренитека на диастолическую функцию левого желудочка у больных острым инфарктом миокарда. // Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки та практики. - 1997.-Випуск I.-С. 288-292. (Здобувачем особисто складено план статті, проведено обстеження хворих, комп'ютерний аналіз структурно-функціональних параметрів серця, статистичну обробку даних, підготовлено статтю до друку).

Сиволап В.Д., Пивовар С.М., Сиволап В.В. Динаміка показників клітинної та гуморальної ланок імунітету при неускладненому перебігу Q-інфаркту міокарда. // Медичні перспективи. - 1998.-Т ІІІ, №3.-С. 37-39. (Здобувачем особисто запропоновано план обстеження, проведено клінічне, лабораторно-інструментальне обстеження, аналіз і статистична обробка одержаних даних, зроблені висновки, підготовлено статтю до друку).

Сыволап В.Д., Михайловская Н.С., Сыволап В.В., Лашкул З.В. Влияние ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента на показатели внутрисердечной гемодинамики и функциональное состояние левого желудочка у больных с инфарктом миокарда. // Укр. кард. журнал. - 1998. - №4.-С. 10-12. (Здобувачем особисто складено план статті, проведено дослідження, аналіз та статистичну обробку одержаних даних, підготовлено статтю до друку).

Сыволап В.Д., Михайловская Н.С., Сыволап В.В., Пивовар С.Н., Еремеев В.Г., Бондаренко А.П. Диагностика и медикаментозная коррекция раннего постинфарктного ремоделирования левого желудочка. // Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки та практики. -1998.-Випуск II.-С. 218-223. (Здобувачем особисто складено план статті, проведено літературний пошук, обстеження хворих, аналіз та статистичну обробку одержаних даних, підготовлено статтю до друку).

Сыволап В.Д., Бессарабова И.В., Каленский В.Х., Сыволап В.В., Якушева Н.С., Пивовар С.Н. Допплерэхокардиография в оценке функции сердца при инфаркте миокарда правого и различной степени поражения левого желудочка. // Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки та практики. - 1998.-Випуск II.-С. 214-217. (Здобувач особисто склав план статті, провів обстеження хворих, статистичний аналіз одержаних результатів, підготував статтю до друку).

Cиволап В.Д., Пивовар С.М., Лашкул З.В., Сиволап В.В., Михайловська Н.С. Кореляційно-статистичний взаємозв'язок динаміки сегмента ST ЕКГ і деяких гуморальних факторів крові, показників морфофункціонального стану лівого шлуночка під час лікування хворих інфарктом міокарду кабікіназою. // Вісник наукових досліджень. - 1999. - №2.-С. 85-87. (Здобувач особисто склав план статті, провів обстеження хворих, статистичний аналіз одержаних результатів, підготував статтю до друку).

Сыволап В.Д., Пивовар С.М., Сыволап В.В. Динамика показателей клеточного и гуморального иммунитета под влиянием стрептокиназы у больных с инфарктом миокарда. // Укр. кард. журнал. - 2000. - №1-2.-С. 28-30. (Здобувач провів клінічне обстеження хворих, відбір пацієнтів для проведення дослідження, статистичне опрацювання та аналіз одержаних результатів).

Сиволап В.Д., Пивовар С.М., Сиволап В.В. Імунна реактивність при інфаркті міокарда з перикардіальним випотом. // Буковинський медичний вісник. - 2000. - №2.-С. 100-105. (Здобувачем особисто запропоновано план співставлення клініко-лабораторних, інструментальних показників, проведено клінічне обстеження, статистичний аналіз взаємозв'язку морфометричних та імунологічних параметрів, підготовлено статтю до друку).

Сыволап В.Д., Михайловская Н.С., Сыволап В.В. Влияние эналаприла (ренитека) и симвастатина (зокора) на структурно-функциональные параметры левого желудочка у больных с крупноочаговым инфарктом миокарда. // Укр. кард. журнал. - 2001. - №2.-С. 21-25. (Здобувач особисто склав план статті, провів обстеження хворих, статистичний аналіз одержаних результатів, підготував статтю до друку).

Деклараційний пат. 61479А Україна, МКІ А 61 В5/02. Cпосіб диференційної діагностики діастолічної дисфункції лівого шлуночка: Пат. 61479А Україна, МКІ А61В5/02 В.В. Сиволап (Україна); Бюл. Промисл. Власн. - №11; Заяв. 11.02.03; Друк. 17.11.03 - 3 с.

Деклараційний пат. 61482А Україна, МКІ А 61 В5/02. Спосіб диференційної діагностики післяінфарктного ремоделювання серця: Пат. 61482А Україна, МКІ А 61 В5/02 В.В. Сиволап (Україна); Бюл. Промисл. Власн. - №11; Заяв. 11.02.03; Друк. 17.11.03 -3 с.

Сыволап В.В. Корреляционная зависимость показателей гемодинамики и перекисного окисления липидов в раннем постинфарктном периоде. // Тезисы докладов 56-й итоговой научно-практической конференции Запорожского государственного института усовершенствования врачей 28-30 ноября 1995 г. Запорожье. 1995.-С. 105-106.

Сыволап В.В. Эффективность ритмонорма у больных с рефрактерной формой мерцательной аритмии. // Тезисы докладов 56-й итоговой научно-практической конференции Запорожского государственного института усовершенствования врачей 28-30 нояб. 1995 г. Запорожье. 1995.-С. 107-108.

Сыволап В.В. Состояние левого желудочка у больных инфарктом миокарда в период формирования постинфарктного кардиосклероза (8 недель от начала заболевания). // Сборник научных трудов молодых ученых и специалистов-медиков Запорожского государственного института усовершенствования врачей и Запорожского государственного медицинского университета. Запорожье. 1996.-С. 54-55.

Сыволап В.В. Митральная регургитация как предиктор острой сердечной недостаточности у больных Q-инфарктом миокарда. // Актуальные вопросы медицины и биологии. Днепропетровск. - 1997.-Выпуск 9.-С. 214.

Сыволап В.В. Особенности функции автоматизма и проводимости у больных Q-инфарктом миокарда старше 60 лет. // Матеріали першої Української науково-практичної конференції з міжнародною участю «Порушення ритму серця: вікові аспекти», Київ, 19-20 жовт. 2000 р.-С. 22-23.

Сыволап В.В. Раннее постинфарктное ремоделирование и метаболические нарушения у больных с гипергликемией. // Матеріали Української науково-практичної конференції «Сучасні проблеми кардіології та ревматології - від гіпотез до фактів», Київ, 2001 р.-С. 77.

Сыволап В.В. Анализ показателей вариабельности ритма сердца у больных с Q-инфарктом миокарда в подострый период. // Матеріали Об'єднаного Пленуму правління Українського наукового товариства кардіологів та асоціації лікарів-інтерністів «Нові напрямки профілактики і лікування ішемічної хвороби серця та артеріальної гіпертензії», Київ, 2001 р. - С. 51.

Сыволап В.Д., Сыволап В.В. Сравнительная оценка влияния нитросорбида, тиотриазолина и фенигидина на показатели кардиогемодинамики у больных постинфарктной стенокардией по данным дисперсионного анализа. // Матеріали міжрегіональної науково-практичної конференції «Актуальні питання фармацевтичної науки та практики» 23-24 листопада 1995 р. Запоріжжя. 1995.-С. 86-87. (Здобувач особисто склав план статті, провів літературний пошук, обстеження хворих, статистичний аналіз одержаних результатів, підготував статтю до друку).

Сыволап В.Д., Сыволап В.В., Полевая И.В. Сравнительная оценка эффективности монотерапии нитросорбидом и фенигидином в раннем постинфарктном периоде. // Актуальные вопросы медицины и биологии. Днепропетровск. 1996.-Выпуск 7, часть II.-С. 40. (Здобувач особисто склав план статті, провів літературний пошук, обстеження хворих, статистичний аналіз одержаних результатів, підготував статтю до друку).

Михайловская Н.С., Сыволап В.В. Гиполипидемическая эффективность зокора у больных инфарктом миокарда и гиперхолестеринемией. // Сборник научных трудов молодых ученых и специалистов-медиков Запорожского государственного института усовершенствования врачей и Запорожского государственного медицинского университета. Запорожье. 1996.-С. 48-49. (Здобувач особисто склав план статті, провів обстеження хворих, статистичний аналіз одержаних результатів, підготував статтю до друку).