Лектини як гістохімічні маркери в нормі і патології

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. О.О.БОГОМОЛЬЦЯ

14.03.09 - гістологія,цитологія, ембріологія

УДК: 616-097:616-091.8

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

Автореферат

ЛЕКТИНИ ЯК ГІСТОХІМІЧНІ МАРКЕРИ В НОРМІ І ПАТОЛОГІЇ

ЯЩЕНКО АНТОНІНА МИХАЙЛІВНА

КИЇВ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному медичному університеті ім. Данила Галицького.

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Луцик Олександр Дмитрович, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, завідувач кафедри гістології, цитології, ембріології.

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор Стеченко Людмила Олександрівна, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, професор кафедри гістології, цитології, ембріології;

доктор біологічних наук, професор Волков Костянтин Степанович, Тернопільська державна медична академія ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України, завідувач кафедри гістології, цитології, ембріології;

доктор медичних наук, професор Пушкар Михайло Степанович, Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова, завідувач кафедри гістології, цитології, ембріології.

Провідна установа: Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського, кафедра гістології, цитології і ембріології, м. Сімферополь.

Захист дисертації відбудеться “06” травня 2004 року о 13-30 на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д 26.003.06 при Національному медичному університеті ім. О.О.Богомольця МОЗ України (03057, м. Київ, проспект Перемоги, 34, морфологічний корпус).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця (03057, м. Київ, вул. Зоологічна, 1).

Автореферат розісланий “02” квітня 2004 року. Вчений секретар спеціалізованої Вченої ради Д 26.003.06 доктор медичних наук О.М. Грабовий

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Застосування лектинів у якості молекулярних зондів у вивченні закономірностей клітинної фізіології, виділенні і дослідженні біологічно активних речовин, у якості біоефекторів, діагностичних реагентів у ізосерології, клініко-лабораторних і патоморфологічних дослідженнях, лікарських препаратів - далеко не повний перелік основних напрямків використання лектинів у сучасній біології і медицині. Різноманітні можливості прикладного застосування лектинів - наочна ілюстрація основного принципу біотехнології - адаптації механізмів і процесів, використаних живою природою у біологічних об'єктах для вирішення практичних завдань людини [Лахтин В.М.,1987; Луцик О.Д. і співавт., 1989]. Одна з перспективних можливостей прикладного використання лектинів як біологічно активних речовин, лежить в області морфології.

Не дивлячись на відомі досягнення і вдосконалення імуногістохімічних методів, селективне гістохімічне виявлення окремих типів і субпопуляцій клітин, тканинних екстрацелюлярних структур, залишається актуальним завданням сучасної морфології [Лахтин В.М., Ямсков И.А., 1991; Луцик О.Д. і співавт., 1999; Поправко Н.А., 2002; Kimber S., 1989]. Тенденцію до вибіркового нагромадження специфічних глікокон'югатів, яку вперше виявляють клітини зародків у період гаструляції, зберігають клітини органів і тканин статевозрілих тварин і людини. Впродовж гісто- і морфогенезу, подальшого набуття органами і системами дефінітивної структури, зростає різниця між окремими популяціями клітин за складом і топографією рецепторів лектинів [Дегтярьова Л.В., 1998; Луцик О.Д., 1988; Волошин Н.А. і співавт, 2001; Cooper A.S. et al, 1983]. У зв'язку з цим, використання мічених лектинів відкриває нові широкі можливості селективного гістохімічного вивчення певних різновидів клітин, неклітинних структур тканин і органів.

В основі властивості лектинів вибірково зв'язуватись з окремими типами клітин, а у ряді випадків із окремими субпопуляціями у складі нерозпізнаваних за іншими морфо- і гістогенетичними ознаками клітинних елементів, лежить їхня властивість проявляти максимальну спорідненість до олігосахаридів строго визначеної структури. Зважаючи на вплив додаткових факторів зв'язування - характеру глікозидних зв'язків, просторової конфігурації олігосахаридного ланцюга, зарядів кінцевого вуглеводного залишка глікокон'югата і активного центру лектина, відсутності стереохімічних перешкод для взаємодії лектина з його рецепторами, авідність лектина до відповідного вуглеводвмісного біополімера обумовлює взаємодію того чи іншого лектина з глікокон'югатами строго відповідного різновиду клітин [Луцик М.Д. та ін., 1981; Kimura J. et al., 1998]. З урахуванням впливу цих додаткових факторів зв'язування лектини не лише дозволяють диференціювати глікополімери залежно від наявності чи відсутності кінцевих моносахаридних залишків DGlc, DMan, DGlcNAc, DGalNAc, DGal, LFuc, NeuNAc, але й значно тоншу вуглеводну специфічність. Відповідно підвищується ймовірність присутності глікокон'югатів певного різновиду в одній популяції клітин та їх відсутність у інших [Kahn H. et al., 1985; Kan Frederik W.K. et al., 1989; Kingman A. et al., 1988].

При значній кількості робіт, які проводяться з лектинами як інструментами морфологічних досліджень [Goldstein I.J. et al., 1986; Li W.P. et al., 1994; Lee

M.C. et al., 1985], привертає увагу відсутність узагальнюючих робіт, які були б присвячені методології застосування лектинів у світловій та електронній мікроскопії. Недостатньо висвітлені можливості використання лектинів у якості селективних гістохімічних маркерів клітин та екстрацелюлярних структур у вітчизняній літературі.

Аналіз даних літератури показує, що окремі публікації присвячені вивченню лектиногістохімії слинних залоз окремих видів тварин з використанням одного або двох лектинів [Schweechheimer K. et al., 1984; Singras D. et al., 1984; Spicer S. et al., 1992]. Є поодинокі відомості про застосування комплексу лектинколоїдне золото для виявлення групових антигенів крові (АВО) у слинних залозах людини [Spicer S. et al., 1992].

Нашими попередніми дослідженнями встановлено, що деякі лектини мають вибіркову спорідненість до мукоцитів і сероцитів підщелепних слинних залоз білих щурів. Цікавими і не до кінця вивченим, на наш погляд, є питання афінності деяких лектинів до альдегідфуксинофільної зернистості, яка виявляється у клітинах протокової системи великих слинних залоз людини і тварин і, правдоподібно, є депонованою формою інсуліну. Не вивчені питання про роль рецепторів лектинів, як маркерів апоптозу.

При значній кількості (більш як 2000) очищених і охарактеризованих препаратів лектинів, арсенал лектинів, що використовується для гістохімічних досліджень, є доволі обмеженим. Ми не знайшли даних про застосування лектинів для вивчення глікополімерів великих слинних і підшлункової залоз різних видів тварин і людини у порівняльно-видовому аспекті. Мало наукових досліджень про застосування лектиногістохімії для вивчення рецепторного складу і вуглеводних детермінант з метою з'ясування можливих патогенетичних механізмів виникнення тих чи інших захворювань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у рамках планових наукових тем кафедри гістології, цитології, ембріології Львівського національного медичного університетут ім. Данила Галицького (1988-1993 рр. „Гістохімія вуглеводмістких біополімерів і їх диференційне виявлення в органах і тканинах” №01900015178 (здобувач - відповідальний виконавець), 1996-2000 рр. „Лектиногістохімічні характеристики органів людини і тварин в нормі і деяких патологічних процесах” №0197U000746 (здобувач - відповідальний виконавець).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження було вивчення гістохімічної специфічності нових лектинів, отриманих з сировини Карпатського регіону (PMRL+ i PMRL-, CABA-1, CABA-2, SSA, STA, PFL), а також інших маловивчених препаратів лектинів та особливостей їх селективного зв'язування зі структурними компонентами ряду органів у порівняльно-видовому аспекті у залежності від функціонального стану та ступеня зрілості клітин, з'ясування ролі рецепторів лектинів як молекулярних зондів у вивченні патогенетичних механізмів деяких нозологічних форм патології на рівні роздільної здатності світлового та електронного мікроскопа.

Для реалізації поставленої мети визначені наступні задачі:

1. Дослідити гістохімічну специфічність нових препаратів лектинів, отриманих з рослинної та тваринної сировини Карпатського регіону (CABA-1 специфічний до NAcDGal; CABA-2 специфічний до дисахариду NAcDGalDGal; PMRL-, специфічний до NAcDGlc; PMRL+ специфічний до DMan; PFL, специфічний до бLFuc; SSA, специфічний до L-арабінози, DGal) та особливості їхнього селективного зв'язування із структурними компонентами окремих органів травної і репродуктивної систем (великі слинні залози, підшлункова залоза, тонка кишка, сім'яники).

2. Дослідити зв'язування лектинів різної вуглеводної специфічності з вуглеводними детермінантами структурних компонентів великих слинних і підшлункової залози різних видів тварин і людини у порівняльновидовому аспекті.

3. Вивчити закономірності перерозподілу рецепторів лектинів у клітинах в залежності від стадії секреторного циклу, ступеня зрілості або рівня диференціації та їх функціональної специфічності і при патологічних змінах.

4. Дослідити перспективність використання нових та відомих препаратів лектинів у якості селективних гістохімічних маркерів окремих типів і різновидів клітин, екстрацелюлярних структур в нормі і перерозподіл рецепторів лектинів при патологічних процесах (на прикладі великих слинних залоз, слизової оболонки ясен, стінки товстої кишки, плаценти, сім'яників, кори головного мозку).

5. Опрацювати методи використання лектинів як гістохімічних реагентів в електронній мікроскопії після заливки матеріалу у Ловікрил К4М.

6. Обгрунтувати діагностичну і прогностичну цінність гістохімічних методів із застосуванням лектинів різної вуглеводної специфічності.

Об'єкт дослідження: вуглеводні детермінанти нормальних та патологічно змінених клітин, екстрацелюлярних структур у порівняльно-видовому, морфофункціональному, гістогенетичному та гістопатологічному аспектах на рівні роздільної здатності світлового та електронного мікроскопів.

Предмет дослідження: великі слинні і підшлункова залози, слизова оболонка ясен, стінки тонкої і товстої кишки, кора головного мозку, сім'яники з придатками, плацента.

Методи дослідження: гістологічні, електронномікроскопічні, лектино-гістохімічні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше з метою гістохімічної характеристики окремих органів людини і тварин використані нові лектини, одержані у лабораторії “Лектинотест” Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, досліджена їхня гістохімічна специфічність, показана селективність їх зв'язування із структурними компонентами досліджуваних органів. Одержані нові дані про характер глікокон'югатів та розподіл лектинових рецепторів у великих слинних і підшлунковій залозах людини і експериментальних тварин у порівняльно-видовому аспекті та при різних функціональних станах та у залежності від ступеня диференціації. Уперше досліджені рецептори лектинів на ультраструктурному рівні після заливки матеріалу у Ловікрил К4М і використання мітки колоїдним золотом.

Одержані нові дані про можливість використання мічених лектинів в якості селективних гістохімічних маркерів окремих типів і субпопуляцій клітин. Показана перспективність застосування наборів лектинів з метою розширення уявлень про патогенетичні механізми і об'єктивізацію критеріїв лабораторної діагностики ряду нозологічних форм захворювань людини. Уперше вивчені закономірності перерозподілу рецепторів лектинів у слизовій оболонці ясен пацієнтів з пародонтитом, у стінці товстої кишки при хворобі Гіршпрунга, у плаценті при слабості родової діяльності, у складі кори головного мозку при менінгоенцефалітах, у сім'янику і його придатку при екзогенному гіпертироїдизмі. Узагальнені існуючі можливості і розкриті перспективи застосування методів лектинової гістохімії в гістології, цитології і патоморфології.

Практичне значення одержаних результатів. В роботі вперше вивчена цитотопографія рецепторів лектинів органів травної системи, які знаходяться у тісному взаємозв'язку у виконанні як екзо- так і ендокринної функції, показаний характер глікокон'югатів слинних і підшлункової залоз тварин і людини у порівняльно-видовому аспекті, що може мати практичне значення для вивчення процесів травлення в нормі і патологічних процесах, які пов'язані як із структурними компонентами, так і окремими клітинами досліджуваних органів, впливати на характер секреції, фази секреторного циклу, процеси перистальтики, регенерації та інервації.

Одержані результати досліджень стосовно характеру глікокон'югатів слинних залоз, слизової оболонки ясен, товстої кишки, сім'яників, плаценти, кори головного мозку в нормі і при патологічних процесах можуть бути використані при вивченні патогенетичних механізмів виникнення цих захворювань, покращення їх діагностики і лікування.

У дисертаційній роботі розширені і узагальнені існуючі уявлення про лектини як селективні гістохімічні маркери окремих клітинних популяцій і тканинних екстрацелюлярних структур різних органів.

Результати досліджень можуть знайти застосування при вирішенні ряду фундаментальних і прикладних завдань гістології, цитології і патоморфології. Отримані результати досліджень використані при написанні навчально-методичного посібника “Атлас мікроанатомії органів ротової порожнини” (Львів, Наутілус, 1999) та підручника “Гістологія людини”, Київ, Книга плюс, 2003, на основі чого впроваджені у навчальний процес медичних закладів України і використовуються у цитологічних і патоморфологічних лабораторіях науково-дослідних установ.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є особистою роботою автора, у якій дисертант самостійно зібрала та проаналізувала наукову літературу і патентну інформацію, сформулювала мету і задачі дослідження. Здобувач особисто зробила забір гістологічного матеріалу в експериментальних тварин та провела відбір матеріалу, який поступав у гістологічну лабораторію від пацієнтів із клінік, його фіксацію з наступним ущільненням і виготовленням гістологічних зрізів, їх забарвлення із використанням гістологічних, гістохімічних та лектиногістохімічних методів. Зробила аналіз та узагальнення результатів досліджень. Автор апробувала результати досліджень та підготувала праці до друку. У наукових публікаціях результатів дослідження за участю співавторів дисертанту належить основна частина внеску.

Апробація результатів досліджень. Результати досліджень, включені у дисертацію, були повідомлені на ІІІ Національному конгресі анатомів, гістологів, ембріологів, Київ, 21-23 жовтня, 2002; 20th International Lectin Meeting, May 25-30, Copenhagen, 2002; XV National Congress of Bulgarian, Stara Zagora, Bulgaria, June 1-3, 2001; 3-й Міжнародній Парнаській конференції (Львів, 2000); на VII Конгресі світової Федерації Українських Лікарських Товариств (Львів, Трускавець 2000 р.); на Міжнародній конференції Інтерлек-18 у Портсмуті (Велика Британія), 27-31 липня 1999 р.; на науково-практичній конференції, присвяченій 35-річчю кафедри ортопедичної стоматології (Львів, 1996 р.); на Міжнародній конференції Європейського фізіологічного товариства (м. Майстрік, Нідерланди, 1995); 15th International Lectin Meeting, Szeged, Hungary, 1993; ХІ-й з'їзді анатомів, гістологів і ембріологів, Полтава, 1992; 12th International Lectin Conference USA, California, 1990, Інтерлек-13, Берлін, 1991; на Міжнародній конференції Інтерлек-11, Таллінн, 1989; на Міжнародній конференції Інтерлек-10, Прага, червень 1988.

Публікації. Основні матеріали дисертації викладені у 48 наукових публікаціях (4 - особисто опублікованих здобувачем), в тому числі 23 наукових статей опублікованих у фахових виданнях рекомендованих ВАК України, 25 - у матеріалах наукових конференцій і з'їздів.

Об'єм і структура дисертації. Дисертація викладена на 281 сторінках, складається з переліку умовних скорочень, вступу, огляду літератури, розділу „Матеріал та методи дослідження”, двох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків, списку використаних джерел, додатку. Робота містить 89 рисунків, 19 таблиць. Список літератури включає 414 джерел (103 вітчизняних та 311 іноземних).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи. Для вирішення поставлених завдань досліджували слинні та підшлункову залози тварин у порівняльно-видовому аспекті, а також аутопсійний і біопсійний матеріал слинних і підшлункової залоз в нормі і патологічних процесах (змішаних пухлинних), а також слизову оболонку ясен в нормі і при пародонтитах, тонку кишку, товсту кишку в нормі і при хворобі Гіршпрунга, аутопсійний матеріал кори головного мозку в нормі і при менінгоенцефалітах, плаценту людини в нормі і слабості родової діяльності (СРД), сім'яники з придатками в нормі і екзогенному гіпертирозі, який викликали введенням щурам з їжею L-тироксину в дозі 150 мкг/кг маси тіла протягом двох тижнів. Контроль функції щитовидної залози здійснювали шляхом визначення у крові концентрації Т3 і Т4 радіоімунологічним методом. Характеристика матеріалу подана у таблиці 1.

Таблиця 1 - Досліджуваний матеріал

Для одержання досліджуваного матеріалу тварини (щурі, кролі, морські свинки, собаки1) піддавалися ефірному наркозу. Вилучали слинні та підшлункову залози, тонку і товсту кишку. Слизову оболонку ясен, товсту кишку при хворобі Грішпрунга, привушні слинні залози при змішаних пухлинах, плаценту забирали у відповідних відділеннях обласної клінічної лікарні на яких розташовуються кафедри медуніверситету, аутопсійний матеріал головного мозку забиралу у осіб, які померли в різні терміни від менінгоенцефаліту. Гістологічний матеріал відокремлювали від довколишніх тканин фіксували у рідині Буена, або у нейтральному 4% формаліні, для електронної мікроскопії матеріал фіксували глютаровим альдегідом з подальшою дофіксацією 2% OsO4 на фосфатному буфері pH-7,36. Для світлової мікроскопії - ущільнювали у парафін, для електронної мікроскопії застосовували суміш епоксидних смол епонаралдиту з подальшим контрастуванням ураніл ацетатом і 1% розчином цитрату свинцю. Для виявлення рецепторів лектинів на рівні електронної мікроскопії гістологічні проби підщелепної слинної залози, дванадцятипалої, товстої кишки, кори великих півкуль мозку вміщалися у розчин свіжого фіксатора (2% параформальдегід і 0,1% глютаральдегід у ЗФР) на 1 год. при 4°С. Вільні альдегідні групи блоковано при інкубації матеріалу в 0,1М розчині NH4Cl у ЗФР 2 год. при 4°С. Після цього проби органів промивалися у ЗФР (2?5 хв.), зневоднювалися в етанолі і заливалися у Ловікрил К4М (Sigma, USA) за методом [Roth J., et al., 1990].

1 Слинні залози у собак збирали під наркозом під час відпрацювання техніки оперативного втручання на слинних залозах (каф. оперативної хірургії та топографічної анатомії (зав. доц. І.Я. Грицько).

Для світлової мікроскопії зрізи товщиною 5-7 мкм забарвлювали гематоксилінеозином, альдегідфуксином за Гоморі (1960) для ідентифікації в-інсульцитів і клітин, що продукують ІПБ, для виявлення ферментів (лужної фосфотази, метод Гоморі-Такамачі, сукцинатдегідрогенази, метод Нахласа, описані А.І.Кононським (1976)) для виявлення глікогену використовували PAS-реакцію (Пірс, 1962) сульфатовані глікозаміноглікани - основним коричневим М.Г.Шубич (1961), кислі полісахариди альциановим синім (Лилли, 1969).

Для виявлення глікокон'югатів використовували набір лектинів мічених пероксидазою і колоїдним золотом різної вуглеводної специфічності. Лектини виготовлені к.фарм.н. В.О.Антонюком у лабораторії „Лектинотест” із сировини Карпатського регіону. Набір використаних лектинів і їх специфічність подана у таблиці 2, 3.

Детальний аналіз отриманих результатів досліджень дозволяє зробити висновок, що порушення у життєдіяльності клітин обов'язково відображаються на складі і характері розподілу рецепторів лектинів поверхні цитомембран, внутрішньоклітинних компартментів, що є одним із найбільш ранніх і об'єктивних ознак патології, яка виникає. Застосування лектинів забезпечує одержання інформації про зміни складу і властивостей глікокон'югатів клітин і тканин у відповідності з характером і перебігом багатьох патологічних процесів, дозволяє покращити патогістологічну діагностику захворювань людини і тварин, розуміння їхніх патогенетичних механізмів, а у ряді випадків - прогнозування перебігу захворювань і ефективності їх лікування.

У даному дослідженні ми намагались вислідити характер розподілу глікокон'югатів в процесі онтогенезу у підщелепних слинних залозах щурів та у порівняльно-видовому аспекті. Окрім того нам цікаво було відслідкувати, на якому етапі онтогенезу утворюються гранулярні вивідні протоки, які характерні для щурів і мишей і, згідно наукових досліджень [Fredericson C.J. et al., 1987; Friberg B. et al., 1988; Nakamura T.A. et al., 1986], містять клітини, багаті біологічно активними речовинами, такими як ФРН, ІПФР, ФРЕ, паротин, лактоферин, калікреїн, дегідротестостерон та інші. За даними наукової літератури окремі з них є глікопротеїнами, а саме паротин та ФРН. Відомо, що ФРН окрім своїх основних функцій впливає на процеси регенерації епітелію шлунка, потрапляючи туди разом із компонентами слини при надходженні їжі.

Таблиця 2 - Лектини мічені пероксидазою та їх вуглеводна специфічність

Таблиця 3 - Лектини мічені колоїдним золотом та їх вуглеводна специфічність

Цікаво було відстежити, чи є такі клітини у складі епітелію вивідних проток у тварин, характер харчування яких дещо інший, як, наприклад, собак, а також у людини. З огляду на функціональні взаємозв'язки слинних залоз із підшлунковою залозою, як у процесі виконання екзокринних, так і ендокринної функції, деякі спільні морфологічні риси ми досліджували на предмет характеру глікокон'югатів і підшлункову залозу деяких тварин і людини. Враховуючи морфологічні особливості слинних залоз тварин, в процесі нашого дослідження ми відслідкували, що у тих тварин, наприклад, щурів, у яких у період статевої зрілості добре розвинені гранулярні вивідні протоки, вони виявляються за допомогою рутинних методів гістохімії (забарвлення препаратів альдегідфуксином за методом Гоморі у модифікації Фоліна (1961)) вперше на 20-40 добу постнатального онтогенезу щурів. Цікавим виявився розподіл ШИК-позитивного матеріалу. Так, у новонароджених щурів ШИК-позитивний матеріал виявлявся у вигляді зернистих структур на апікальній поверхні епітеліоцитів кінцевих секреторних відділів, поступово цей компонент зникав у кінцевих секреторних відділах, на 10-ту добу з'являвся у епітеліоцитах протокової системи. Характерно, що на 40-у добу ШИК-позитивний матеріал зникає і у епітеліоцитах протокової системи. Паралельно, рецептори D-манозоспецифічного лектину ConA на ранніх етапах онтогенезу у підщелепних слинних залозах щурів також виявлялися у складі епітеліоцитів кінцевих секреторних відділів. На 20-40 добу відбувається втрата клітинами ацинусів рецепторів ConA, при одночасному підсиленні інтенсивності забарвлення епітелію протокової системи ConA. Експресія рецепторів ConA спостерігається у цитоплазмі окремих клітин гранулярних і посмугованих проток. Високу спорідненість ConA проявляв і до нейроцитів автономних гангліїв. Лектини LABA (бLFuc), WGA (NAcDGlc, вDGal), PNA на ранніх етапах постнатального онтогенезу (до 10 доби) гомогенно зв'язувались і структурними компонентами залози. Починаючи з 10-ї доби спостерігається редукція рецепторів PNA (вDGal) у цитоплазмі клітин ацинусів і проток і їх експресія на люмінальній поверхні посмугованих і міжчасточкових проток і у тканинних базофілах. У підщелепній слинній залозі статевозрілих щурів рецептори лектину арахіса концентруються в основному на люмінальній поверхні епітелію вивідних проток і у цитоплазмі тканинних базофілів. Лектин зав'язків пшениці WGA (NAcDGlc) у новонароджених щурів рівномірно зв'язувався з паренхімою залози. На 20-у добу онтогенезу високу спорідненість WGA (NAcDGlc) проявляє до клітин ацинусів з краєвою локалізацією. Отже, за експресією рецепторів лектину WGA на 20-ту добу онтогенезу серед ациноцитів з'являюється дві популяції клітин. Починаючи із 40-ї доби постнатального онтогенезу відмічена редукція рецепторів LABA (бLFuc) у клітинах ацинусів з їх експресією на люмінальній поверхні клітин протокової системи і в цитоплазмі окремих епітеліоцитів гранулярних проток щурів і посмугованих проток інших тварин. Lawrence A.U. et. al, 1977, стверджують, що у складі ацинусів є аргентофінні клітини і вони продукують SII (підщелепний інгібітор інсуліну). Аргентофінна реакція цих клітин дозволяє достатньо впевнено передбачити наявність тісного гістохімічного зв'язку з іншими аргентофінними клітинами шлунково-кишкового тракту. Є дані про те, що аргентофінні клітини шлунково-кишкового тракту тісно пов'язані з продукцією серотоніну [Raica M., 1987].

Нами виявлені закономірності зв'язування ConA (DMan) з тими клітинами гранулярних вивідних проток, що містять альдегідфуксинофільний компонент, який є депонованою формою інсуліну. На основі проведеної нами раніше біологічної проби на мишах при введенні їм білка, екстрагованого із підщелепних слинних залоз щурів за методом Petting (1967), виявилося, що такий білок має гіпоглікемічну дію. І, як ми з'ясували, реакцією з ConA він є глікопротеїном. Виявлений інсуліноподібний білок у підщелепних слинних залозах мишей із застосуванням антитіл до інсуліну [Бабаева А.Г. та ін., 1978; Smith P.H. et al., 1986] показали, що цей білок локалізується у епітеліоцитах гранулярних вивідних проток і зв'язаний з Zn. З іншого боку Hazen-Martin D. 1987 вказують, що ФРН теж знаходиться у комплексі з Zn. При проведенні нами реакції Тімма і Фойгта на Zn ми помітили, що реакція на Zn у підщелепних слинних залозах щурів від народження до 20 доби є позитивною як у клітинах кінцевих секреторних відділів, так і у епітеліоцитах внутрішньочасточкової протокової системи. Починаючи з 20-ї доби позитивну реакцію дають клітини протокової системи. Hazen-Martin D.J. 1987 виявили, що продукт реакції на Zn локалізується у фракції 7SФРН у клітинах протокової системи, причому найбільш реактивними були секреторні гранули. Виявлені нами рецептори LABA (бL-Fuc) у складі гранул окремих епітеліоцитів внутрішньочасточкових проток, можливо, також причетні до синтезу ФРН (у з'єднані його субодиниці).

При електронномікроскопічному дослідженні слинних залоз щурів ми знайшли, що у епітеліоцитах гранулярних вивідних проток на апікальній поверхні гранули різної електронної щільності і варіабельні за формою, ці гранули не утворюють конгломератів, як у клітинах ацинусів. Гранули різної електронної щільності і різних розмірів виявлені і на апікальній поверхні епітеліоцитів посмугованих проток.

Порівняльні дослідження підщелепних слинних і підшлункової залоз самців морських свинок показали, що на відміну від щурів, у них в підщелепних слинних залозах відсутні гранулярні вивідні протоки, ацинуси є двох типів - змішані і білкові.

Лектиногістохімічні дослідження підщелепних слинних і підшлункової залози тварин даної групи показали характерну специфічність зв'язування лектинів. Так, бL-фукозоспецифічний лектин золотого дощу у статевозрілих самців морських свинок проявляв спорідненість не тільки до епітеліоцитів протокової системи так як у щурів, а зв'язувався із клітинами півмісяців у складі змішаних кінцевих секреторних відділів і компартментами цитоплазми клітин серозних ацинусів. У підшлунковій залозі фукозоглікани виявлялися на люмінальній поверхні епітеліоцитів протокової системи і у складі зимогенних гранул панкреатоцитів. Рецептори лектину бузини чорної (SNA) (Neu5Ac/2>6Gal) (рис. 1) у підщелепних залозах ми бачили на люмінальній поверхні епітелію проток, і особливо у цитоплазмі келихоподібних клітин загальної вивідної протоки, тоді як решта паренхіматозних і стромальних елементів були ареактивними до цього лектину. Треба відмітити, що основна маса рецепторів використаних нами лектинів була зосереджена на апікальному полюсі епітеліоцитів протокової системи, у підшлунковій залозі у складі зимогенних гранул, а рецептори SNA (NAcDGal) виявлялися ще і у цитоплазмі мукоцитів залоз власної пластинки загальної вивідної протоки. підщелепна слинна і підшлункова залози морської свинки. Зб. Ч180. Лектин SNA-пероксидаза. а - рецептори лектину SNA у цитоплазмі келихоподібних клітин загальної вивідної протоки підщелепної залози. б - рецептори лектину SNA у цитоплазмі мукоцитів залоз слизової оболонки загальної вивідної протоки і у складці зимогенних гранул, підшлункової залози (стрілки).

Лектин SSA, специфічний до L-арабінози, D-Gal, який ми застосували вперше для вивчення досліджуваних органів зв'язувався з епітеліоцитами посмугованих вивідних проток, а окремі клітини нагромаджували значну кількість рецепторів цього лектину. Експресія рецепторів лектину саротамнуса віникового у підшлунковій залозі спостерігалася також на апікальній поверхні епітеліоцитів протокової системи. Отже, у підшлунковій залозі і у підщелепних залозах рецептори лектину SSA концентрувалися на апікальній поверхні, або цитоплазмі окремих епітеліоцитів протокової системи. Експресія рецепторів НРА нами виявлена у клітинах.

Наші дослідження показали, що лектин бузини чорної (SNA) є маркером келихоподібних клітин загальних вивідних проток як підщелепної, так і підшлункової залоз морських свинок.

Підщелепна слинна залоза морської свинки. Лектин НРА-пероксидаза. рецептори лектину НРА у цитоплазмі сероцитів. Зб. Ч180.

Menghi G. et. al., 1989, досліджували підщелепні слинні залози кішки за допомогою діамінотіокарбогідразиду протеїнату срібла і показали, що світлі клітини у посмугованих вивідних протоках містять полісахаридні речовини з карбоксильованими цукрами і глікальними групами. Ми у свою чергу показали наявність у складі окремих епітеліоцитів посмугованих проток біополімерів L-арабінози і D-галактози. Відомо, що у складі проток є клітини, що синтезують простагландинсинтетазу [Sirign P., et al., 1988], а простагландини забезпечують регуляцію реабсорбції у клітинах протоків. Виявлена нами висока концентрація рецепторів лектинів на поверхні плазмолеми епітеліоцитів протокової системи свідчить про важливу роль у процесах реабсорбції і формуванні хімічного складу секрету залоз.

Зв'язування зимогенних гранул панкреатоцитів ацинусів з лектинами різної вуглеводної специфічності свідчить, що перетворення профермента у активну форму відбувається при участі глікополімерів (бL-фукози, NАcDGal, L-арабінози, D-галактози, NАcDGal-сіалової кислоти). У інсулоцитах, що утворюють острівці, рецептори всіх лектинів виявлялися на поверхні плазмолеми.

Порівнюючи морфологію підщелепних слинних залоз щурів і собак ми виявили, що у останніх також немає гранулярних вивідних проток, за морфологією вони дуже подібні до підщелепних слинних залоз людини. Кінцеві секреторні відділи є двох типів, з перевагою серозних ацинусів.

Підщелепні слинні залози собак одночасно були тестоб'єктом для вивчення гістохімічної специфічності двох нових лектинів з купини багатоквіткової, які до цього часу не застосовувались у гістохімії і були позначені нами як PMRL+, специфічні до D-Man, і PMRL- специфічний до NАcGlc. Паралельно проведені дослідження із лектинами аналогічної вуглеводної специфічності WGA-NAcDGlc, і LVA-DMan показали, що рецептори PMRL- і WGA - виявлялися у складі сероцитів і на люмінальній поверхні епітеліоцитів протокової системи, а також на поверхні колагенових волокон строми. Рецептори LVA і PMRL+ виявлялися у ендотелії судин мікроциркуляторного русла і на поверхні епітеліоцитів протокової системи. Характерно, що у собак у підщелепних слинних залозах рецептори HPA, SNA, RCA, SBA виявлялися тільки на апікальному полюсі епітелію проток. Експресія рецепторів ConA і LVA спостерігалась на апікальній поверхні клітин серозних ацинусів і нервових гангліїв, які локалізувались біля міжчасточкових проток. Рецептори LCA (DMan) і ConA (DMan) ми констатували у складі міоепітеліоцитів ацинусів. Дослідження слинних залоз кролів породи шиншила виказали дещо суперечливі дані щодо їх морфології. Так [Жукова И.В., 1983] вказує, що підщелепні залози кролів породи шиншила містять ацинуси утворені тільки сероцитами. Ми виявили, що у підщелепних слинних залозах кролів є ацинуси двох типів серозні, і змішані. Дуже добре розвинені вставні і посмуговані протоки. При вивченні розподілу лектинових рецепторів у слинних залозах кролів ми теж виявили деякі особливості їх цитотопографії.

Експресія рецепторів лектинів SBA, LABA, LCA, ConA (рис. 3) у підщелепних слинних залозах кролів виявлена на апікальній поверхні клітин протокової системи. Рецептори LCA (бDMan) констатовані нами у сероцитах і нервових волокнах. Trahair Jeffreg та ін. 1989 - у підщелепних слинних залозах ягнят у міоепітеліоцитах і нервових волокнах знайшли нейронспецифічну енолазу. Виявлення нейронспецифічної енолази у нервових волокнах і міоепітеліоцитах, а нами рецепторів LCA, може бути свідченням того, що нервові волокна утворюють синапси з міоепітеліоцитами. У підшлунковій залозі кролів у протоковій системі на апікальній поверхні епітеліоцитів спостерігалася експресія рецепторів WGA і LABA, тоді як експресія LABA у підщелепних залозах була виявлена тільки у окремих епітеліоцитах міжчасточкових проток. Аналіз проведених нами попередніх досліджень свідчить на користь того, що клітини, які містять рецептори LCA (DMan), ConA (DMan), LVA (DMan) тобто клітин інтрамуральних гангліїв і окремі клітини протокової системи можуть мати спільний генез. Зимогенні гранули панкреатоцитів кролів, так як і у морських свинок виявляли спорідненість до лектинів WGA, SBA, ConA, LCA окрім LABA. У ендокринній частині залози на поверхні плазмолеми інсулоцитів відмічена експресія рецепторів SBA. Наші дані співпадають із результатами досліджень [Spicer S.S. et al., 1992]. Цікаві дані ми отримали стосовно келихоподібних клітин вивідних проток підщелепних і підшлункової залози кроля і морської свинки. Так келихоподібні клітини слинних залоз морських свинок багаті на сіалоглікани (NeuNAcDGal), тоді як у кроля - нагромаджують рецептори SBА (NАcDGal). Різниця глікокон'югатів у келихоподібних клітинах може бути обумовлена видовою специфічністю.

Підщелепна слинна залоза кроля. Лектин SBA-пероксидаза. а - рецептори лектину у цитоплазмі епітеліоцитів внутрішньочасточкових проток і міжчасточкових проток. б - келихохоподібних клітинах загальної вивідної протоки. глікокон'югат патологічний рецептор лектин

При дослідженні нами двох нових лектинів із карагани, одержаних у лабораторії “Лектинотест” - один із насіння і був названий нами як CABA-2 і другий - з кори карагани названий CABA-1, було встановлено, що вони дещо відрізняються за вуглеводною специфічністю. Так САВА-1 є специфічним до NAcDGal, тоді як САВА-2 -NAcDGal>вGal.

Оскільки ці лектини різняться за вуглеводною специфічністю, ми вирішили перевірити їхню гістохімічну специфічність паралельно із іншими лектинами. Для цього в якості тестоб'єкта нами були використані слинні залози (а саме - підщелепна залоза) різних тварин (кроля, щура, собак, свині, коня, корови). Нами встановлена специфічність зв'язування двох лектинів карагани із структурними компонентами підщелепних слинних залоз на прикладі коня, а пізніше і інших тварин. Виявилось, що лектин САВА2 найвищу спорідненість проявляв до люмінальної поверхні епітеліоцитів посмугованих проток, а САВА-1 (NAcDGal), який за вуглеводною специфічністю подібний до лектину LBA (NAcDGal), і HPA (NAcDGal) - селективно зв'язувалися із міоепітеліоцитами. Функціональна активність міоепітеліоцитів підщелепних слинних залоз коня, корови, свині пов'язана з експресією NAcDGal, у міоепітеліоцитах собаки переважають глікополімери у вигляді бDMan. У складі міоепітеліоцитів молочних залоз щурів [Warburton M.J. et al., 1985] виявили DGal.

Оскільки залишки у вигляді бLFuc виявлялися нами у епітеліоцитах протокової системи статевозрілих щурів, а у морських свинок фукозоглікани констатовані у мембранних компартментах сероцитів і зимогенних гранул панкреатоцитів нами були проведені дослідження на рахунок гістохімічної специфічності нового бLFuc-специфічного лектину, одержаного у лабораторії “Лектинотест” із ікри окуня. На основі біохімічних досліджень, лектин окуня на відміну від лектину кори золотого дощу звичайно, володіє меншою селективністю до вуглеводів групи бL-фукози, взаємодіючи з целобіозою, D-манозою та L-рамнозою, хоча і з невисокою афінністю. Очевидно різницю в афінності можна пояснити тим, що LABA добре взаємодіє лише з термінальною L-фукозою, в той час як лектин окуня крім того взаємодіє з L-фукозою, що знаходиться всередині олігосахаридного ланцюга. Враховуючи ці дані, нами були проведені гістохімічні дослідження і на предмет ідентичності зв'язування цього лектину із структурними компонентами органів, і ми помітили, що обидва лектини, не дивлячись на їх деякі біохімічні відмінності, мають однакову специфічність зв'язування, так у плаценті людини обидва лектини зв'язувалися з ендотелієм судин хоріальної пластинки і еритроцитами у просвіті судин та міжворсинчастому просторі, базальною мембраною амніона, волокнистими структурами хоріальної пластинки, базальною мембраною синцитіотрофобласта, децидуальними клітинами. У щитовидній залозі щура ми виявили гетерогенність зв'язування обох лектинів із колоїдом фолікулів. У тонкій кишці (рис. 4) рецептори обох лектинів виявлялися у складі колагенових волокон власної пластинки і підслизової основи, у щітковій облямівці ентероцитів і на поверхні келихоподібних клітин. Якщо проаналізувати дані літератури стосовно фукозоспецифічних лектинів, то [Flint F.F. et al., 1986] також виявили рецептори фукозоспецифічних лектинів у епітеліоцитах протокової системи слинних залоз щурів. Ми констатували рецептори лектину LABA у цитоплазмі епітеліоцитів протокової системи слинних і підшлункової залоз інших тварин, а також на поверхні зимогенних гранул підшлункової залози кролів і морських свинок. Стосовно наявності у ендотелії судин рецепторів фукозоспецифічних лектинів, наші дослідження співпадають з такими інших авторів у тому числі [Hosaka M. et al., 1986; Nishida S. et al., 1985], які використовували бLFuc-специфічні лектини, отримані із дроку європейського і тетрагонолобуса пурпурного. Такі рослини як дрок європейський і тетрагонолобус пурпурний рідко культивуються в кліматичних умовах України, а фукозоспецифічні лектини, які одержані із цих рослин у лабораторіях світу є дороговартісними, нами були виділені фукозоспецифічні лектини спочатку із кори золотого дощу, а згодом із ікри окуня, як виявилось мають ідентичну гістохімічну специфічність зв'язування поряд з іншими фукозоспецифічними лектинами.

Порівнюючи слинні залози людини із такими інших тварин, ми діагностували, що у епітеліоцитах протокової системи як підщелепної слинної залози, так і привушної слинної залози людини відсутні вуглеводні детермінанти бLFuc, і тільки у під'язиковій залозі на апікальній поверхні епітеліоцитів виявляються рецептори бLFuc-специфічного лектину золотого дощу, характерно, що у підшлунковій залозі на поверхні зимогенних гранул панкреатоцитів біополімери L-Fuc нами не виявлені, тоді як у підшлунковій залозі досліджуваних тварин, особливо, морської свинки і кроля у зимогенних гранулах діагностовані рецептори LFuc-специфічного лектину, рецептори LABA у підшлунковій залозі виявлені нами і на апікальній поверхні епітеліоцитів протоків. У слинних залозах людини рецептори LABA знайдені нами і у цитоплазматичній зернистості сероцитів, тоді як у щурів рецептори LABA виявлялись у сероцитах в основному до 40 доби постнатального розвитку, а згодом наступала їх редукція у сероцитах і експерія у епітеліоцитах протоків.

Фрагмент стінки тонкої кишки білого щура. Лектин ікри окуня пероксидаза. Зв'язування лектина ікри окуня з апікальною поверхнею ентероцитів і інтесивне зв'язування із волокнистими структурами підслизової основи (колагенові волокна). Зб. Ч120.

У слинних залозах людини рецептори ConA (DMan), PNA (вDGal), SBA (NAcDGal) ми констатували на апікальній поверхні епітеліоцитів проток. Глікокон'югати у вигляді вDGal паралельно із LFuc виявлені ще і у складі цитоплазматичної зернистості сероцитів. Одночасно ми виявили, що цитоплазматична зернистість клітин посмугованих проток підщелепних слинних залоз людини, яка виявляється за допомогою альдегідфуксину, теж зв'язується із ConA, так, як цитоплазматична зернистість гранулярних вивідних проток щурів. У підшлунковій залозі альдегідфуксин чітко маркував субпопуляцію в-інсулоцитів. Аналіз одержаних результатів дозволяє стверджувати, що хімічна природа виявленої альдегідфуксинофільної субстанції клітин вставних протоків і альдегідфуксинофільний компонент гранул посмугованих проток великих слинних залоз людини є різна. Альдегідфуксинофільна субстанція вставних проток не виявляється у під'язиковій залозі, вона не взаємодіє з ConA, вміст її зменшується в процесі розвитку посмертних змін, цитоплазматична зернистість посмугованих протоків виявляється у складі всіх трьох великих слинних залоз і зв'язує ConA і основний коричневий і довше зберігається у трупному матеріалі. Вивчення рецепторів лектинів у динаміці посмертних змін досліджуваних органів (слинні залози людини і щурів) дозволяє зробити висновок, що, зв'язуючи лектини, глікополімери мають високу стійкість. У слинних залозах щурів ми не спостерігали змін їх вмісту через 24 години після смерті, а через 48 годин спостерігалася незначна їх редукція, без зміни їхньої локалізації.

Екологічна ситуація, що виникла у зв'язку із аварією на ЧАЕС, спричинила радіонуклідне забруднення окремих регіонів України, внаслідок чого на організм людини і тварин діє як зовнішнє, так і внутрішнє опромінення, яке стимулює ріст ракових пухлин в цілому, в тому числі, і слинних залоз. Із великих слинних залоз найчастіше вражаються пухлинними процесом привушні слинні залози [Коваленко А.Н., 1998].

На поверхні плазмолеми пухлинних клітин та ендотеліальних клітин виявлено цілий ряд специфічних трансмембранних глікопротеїдів, які забезпечують клітинноклітинну або клітиннопозаклітинну взаємодію. Вуглеводні детермінанти, розміщені на поверхні плазмолеми, відіграють певну роль у процесі метастазування і змінюються у процесі злоякісної трансформації, а блокада поверхневих вуглеводних детермінант плазмолеми веде до зменшення адгезії метастатичних клітин до компонентів екстрацелюлярного матриксу. Закономірності пухлинного процесу в різних органах за допомогою лектинів вивчались багатьма авторами [Bur M., et a;., 1985; Cooper H.S., et al., 1983; Kahn H., et al., 1985]. Враховуючи дані літератури стосовно пухлинних процесів і участі у них глікополімерів поверхні клітин, структур екстрацелюлярного матриксу, ми вивчали розподіл рецепторів лектинів у привушних слинних залозах при змішаних пухлинах. Нами відмічено, що келихоподібні клітини міжчасточкових проток привушних залоз в межах здорової тканини нагромаджували рецептори лектину картоплі, специфічного до NАcDGlc. Експресія рецепторів STA у келихоподібних клітинах обумовлена видовою специфічністю. На прикладі даного дослідження нами встановлено, що у фізіологічних умовах на поверхні пучків колагенових волокон у слинних залозах людини в основному виявляються рецептори лектинів специфічних до DGal, тоді як при пухлинних процесах рецептори всіх використаних лектинів ми констатували на поверхні дезорганізованих пучків колагенових волокон. У цитоплазмі великих клітин овальної форми, які розташовувались на місці ацинусів і внутрічасточкових проток спостерігалась експресія рецепторів PNA, SBA, SNA. Місцями нами виявлені великі клітини, у цитоплазмі і на поверхні плазмолеми яких у значній кількості виявлялися рецептори SNA (Neu5Ac/2>6Gal), тоді як в нормі у епітеліоцитах ацинусів у привушній залозі виявлялися глікокон'югати NАcDGal, NАcDGlc, DGal. Пухлинні клітини з гіперсіалізованою поверхнею не розпізнаються системою мононуклеарних фагоцитів, довше циркулюють з током крові і лімфи і частіше дають метастази [Altvogt P., et al, 1983]. Гіперсіалізація епітеліоцитів кінцевих секреторних відділів, свідчить про низький рівень диференціації клітин. Шаповалова О.Ю., 2000, на ранніх етапах онтогенезу у малодиференційованих клітинах підшлункової залози виявила вуглеводні детермінанти у вигляді N-ацетилнейрамінової кислоти. Враховуючи подібність морфології привушної і підшлункової залоз, клітини з гіперсіалізацією можна віднести до малодиференційованих клітин.

Дезорганізація пучків колагенових волокон у трансформованій тканині обумовлена різноманітністю глікокон'югатів на поверхні колагенових волокон. В окремих ділянках залози, охоплених пухлинним процесом, особливо, біля судин, виявлялися клітини, з експресією нагромаджували рецепторів ConA, LCA i PNA. Клітини з периваскулярною локалізацією і експресією рецепторів LCA і ConA можна розцінювати як клітини здатні до метастазування. На поверхні гігантських клітин, що нагадували за морфологією адипоцити на плазмолемі нами виявлені рецептори WGA. Застосовуючи лектини різної вуглеводної специфічності Renniger R.A. et al., 1985, вважають, що виявлення у складі пухлинних клітин рецепторів лектинів, специфічних для тої чи іншої популяції нормальних клітин є достатньо вагомим свідченням гістогенезу пухлини із даної популяції клітин. Однак, деякі автори мають застереження щодо цінності лектинів при виясненні гістогенезу пухлин. При використанні лектинів в якості клональних клітинних маркерів необхідно враховувати, що рецептори окремих лектинів, які вважаються специфічними маркерами для даного типу клітин, можуть зустрічатися і у складі інших клітинних популяцій. Так, лектин “дроку” визнаний багатьма дослідниками селективним гістохімічним маркером ендотеліоцитів людини, проявляє спорідненість до епітеліоцитів волосяних фолікулів, а також до глікокон'югатів, які нагромаджуються у складі злоякісних клітин при пухлинах товстої кишки, печінки, нирок, які не мають ендотеліального походження.

Наведені нами факти свідчать про те, що маркування лектинами у ряді випадків дозволяє уточнити клітинне походження пухлини. Однак [Hosaka M. et al., 1985], вказує, що максимальної об'єктивності можна досягти при використанні лектинів паралельно з моноклональними антитілами до проміжних філаментів та іншими високоспецифічними маркерами антигенних детермінант клітини. Оскільки питання походження змішаних пухлин слинних залоз залишається дискутабельним до цього часу, то результати наших досліджень на стороні [Краєвський Н.А. та ін., 1982], які вважають, що не дивлячись на назву, пухлини мають епітеліальне походження, тобто утворюються з епітеліоцитів і міоепітеліоцитів.

В процесі дослідження слизової оболонки ясен у контрольній групі і пацієнтів з пародонтитом нами були виявлені також деякі закономірності у плані розподілу рецепторів лектинів. Так, у пацієнтів з пародонтитом там, де відбувалась інтенсивна кератинізація епітелію, ми спостерігали експресію рецепторів WGA, HPA, SBA (рис. 5) вже у зернистому шарі із поширенням на роговий шар і редукцію PNA, тоді як у контролі у роговому шарі ми відмітили накопичення рецепторів PNA (вDGal).

Слизова оболонка ясен пацієнта А. з пародонтитом. 3б. Ч300. Лектин WGA-пероксидаза. Локальна експресія рецепторів WGA у базальному і остистому шарі та їх інтенсивне нагромадження у роговому шарі.