Особливості перебігу та лікування персистуючої бронхіальної астми у поєднанні з хронічним холециститом у осіб жіночої статі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний медичний університет

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

ОСОБЛИВОСТІ перебігу та ЛІКУВАННЯ ПЕРСИСТУЮЧої БРОНХІАЛЬНої АСТМи у поєднанні з хронічним холециститом у осіб жіночої статі

14.01.02 - внутрішні хвороби

Зінченко Тамара Миколаївна

Харків - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Українській медичній стоматологічній академії МОЗ України, м. Полтави

Науковий керівник - доктор медичних наук, професор Гольденберг Юрій Миронович, Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб

Офіційні опоненти - доктор медичних наук, професор Хворостинка Володимир Миколайович, Харківський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри факультетської терапії;

доктор медичних наук, професор Мостовий Юрій Михайлович, Вінницький національний медичний університет ім. М.І.Пирогова, МОЗ України, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб.

Провідна установа - Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, кафедра факультетської терапії з курсом ендокринології медичного факультету.

Захист відбудеться “25”листопада 2005 р. о 11.00. годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 у Харківському державному медичному університеті за адресою: 61022, м. Харків, проспект Леніна, 4

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного медичного університету (61022, м. Харків, проспект Леніна, 4)

Автореферат розіслано “26” вересня 2005р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

к. мед. н., доцент Т.В.Фролова

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На сучасному етапі існування бронхіальна астма (БА) залишається важливою соціальною і медичною проблемою внаслідок зростання її поширеності, інвалідизації та смертності (Ю.І.Фещенко, 2000; Л.А. Яшина, 2000; Ю.М.Мостовий, 2000; R.G.Stoodley, 2000). Особливістю БА останніх десятиріч є: формування тяжких, погано контрольованих форм (Ю.І.Фещенко, 2000; Л.М.Огородова, 2000), зростання розповсюдженості супутньої з БА патології, (Н.В.Долбикова, 2002; А.В.Медведев, 2002), збільшення летальності, частіше у жінок (С.Н.Авдеев, 2000). Сучасний хворий - це хворий з поєднаною патологією, причому в усіх вікових групах за кількістю поліпатій переважають жінки (А.А.Крылов, 2000). Не дивлячись на значні досягнення у вивченні БА, багато питань ще є нез'ясованими (Л.В.Беш, 1999; В.Ф.Жданов, 2000). Так, недостатньо вивченим є питання взаємного впливу на перебіг БА супутньої патології, зокрема захворювань гепатобіліарної системи (А.В.Киррилов, 2000; Д.И.Корабельников, 2002). Дискусійними є і питання стратегії лікування хворих даної категорії (Н.В.Долбикова, 2002; О.М.Колошко, 2002). З іншого боку, ознакою сучасності є зміна демографічної структури населення України в бік збільшення відсотка людей старшого віку та переважання серед них осіб жіночої статі (Стан здоров'я населення України та результати діяльності закладів охорони здоров'я: щорічна доповідь, 2003). Це може привести до зростання поєднання захворювань. Оскільки, за даними багатьох авторів, як БА, так і хронічний холецистит (ХХ) є переважно „жіночими хворобами” (И.И.Дегтярева, 1999; В.Н.Швалев, 2000; В.М.Хворостинка, 2002), то в перспективі очікується збільшення розповсюдженості саме цих нозологічних форм та їх поєднання. Це, потребує розробки та впровадження схем лікування БА з врахуванням супутньої патології та використанням препаратів комплексної дії, що допоможе запобігти поліпрагмазії з одночасним зменшенням економічних затрат та поліпшенням якості життя (ЯЖ) пацієнтів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в плані наукової теми Української медичної стоматологічної академії (УМСА): „Запальні та незапальні хвороби органів та систем людини, що формуються під впливом екологічних, стресових, імунних, метаболічних та інфекційних факторів. Стан гемо-, гомеостазу, гемодинаміки при застосуванні традиційних та нетрадиційних засобів лікування” (номер державної реєстрації - 0198 V 000134). Особисто дисертантом були вивчені клініко-патогенетичні особливості поєднаних персистуючої бронхіальної астми та хронічного холециститу у жінок, розроблено схему диференційованого лікування.

Мета та завдання дослідження. Метою нашого дослідження була оптимізація лікування жінок, хворих на персистуючу бронхіальну астму, що перебігає на тлі хронічного холециститу, шляхом диференційованого лікування, з огляду на особливості перебігу бронхіальної астми і хронічного холециститу та включення в комплексну терапію, крім засобів базисної терапії, ербісолу та препаратів нейротропної дії.

Для досягнення поставленої мети потребували вирішення наступні завдання:

1. Виділити особливості клінічних проявів і перебігу поєднаних персистуючої бронхіальної астми та хронічного холециститу у осіб жіночої статі.

2. Визначити у жінок, хворих сполученими персистуючою бронхіальною астмою і хронічним холециститом рівень статевих гормонів.

3. Виявити у жінок, хворих на персистуючу бронхіальну астму в сполученні із хронічним холециститом функціонування надсегментарного і сегментарного відділів вегетативної нервової системи (ВНС), клітинного і гуморального імунітету, процесів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) і активності ендогенної системи антиоксидантного захисту (АОЗ).

4. Оцінити клінічну ефективність використання в комплексному лікуванні жінок, хворих персистуючою бронхіальною астмою в сполученні із хронічним холециститом наряду із засобами базисної терапії бронхіальної астми і хронічного холециститу ербісолу та препаратів нейротропної дії.

Об'єкт дослідження - бронхіальна астма, що перебігає на тлі хронічного холециститу у жінок.

Предмет дослідження - стани ендокринної, імунної, нервової систем, процесів перекисного окислення ліпідів-антиоксидантного захисту у жінок, хворих на персистуючу бронхіальну астму у поєднанні з хронічним холециститом. Вплив змін даних систем на формування особливостей перебігу бронхіальної астми та хронічного холециститу. Ефективність розробленої схеми лікування.

Таблиця 1. Рівень статевих гормонів у жінок фертильного віку хворих на ізольовану БА та в сполученні з ХХ (Mm)

Примітки:

1. * - достовірність розбіжностей між здоровими та хворими;

2. ** - достовірність розбіжностей між групами хворих.

Дисбаланс статевих гормонів у жінок поєднувався із порушеннями менструального циклу (76,2±2,13% - у хворих І групи і 58,3±2,6% - у хворих ІІ групи, р<0,05) жінок. При однотипності порушень у хворих з ізольованою БА концентрація естрадіолу була дещо вищою, а вміст прогестерону і тестостерону був зменшеним, порівняно з умовною нормою, однак, достовірних розбіжностей показників знайдено не було. У хворих І групи зазначені порушення були більш виразними. Так, рівень естрадіолу у хворих з поєднаними БА і ХХ був суттєво (у 1,2 рази вищим), порівняно з хворими на ізольовану БА. Рівні прогестерону і тестостерону були меншими, відповідно у 1,1 та 2,5 рази. Викладені дані ілюструють зміни показників у хворих з середньо тяжким перебігом БА. У хворих на ХХ зазначені показники відповідали нормі. Анамнестично у 51,8±2,4% пацієнтів менопаузального періоду перебіг БА змінився. У хворих із сполученими БА і ХХ у 2,1 рази частіше спостерігалась трансформація БА у більш тяжкі форми. У жінок менопаузального періоду, хворих на БА, також мали місце подібні розлади в системі статевих гормонів (табл. 2). Так, у всіх обстежених хворих на БА менопаузального періоду спостерігалося підвищення естрадіолу при деякому зменшення рівню тестостерону, однак у хворих основної групи ці зміни були більш виразні. Так, у хворих на БА без супутнього ХХ рівень естрадіолу був у 1,5 рази більший за норму, у хворих на ізольований ХХ величина цього показника була у підвищеною у 1,3 рази, тоді, коли у випадку сполучення БА і ХХ концентрація цього гормону в крові хворих у 1,8 разів перевищувала нормальні показники. Рівень тестостерону був зменшеним, відповідно у 6,7, 1,2 та 10 разів. Концентрація прогестерону була практично незмінною у всіх хворих.

Таблиця 2. Рівень статевих гормонів у жінок менопаузального періоду хворих на ізольовану БА та в сполученні з ХХ (Mm)

Примітка: * - вірогідність розбіжностей р0,05 між групами хворих.

В період загострення БА у значної частини хворих ми виявляли скарги астено-невротичного характеру (головний біль, запаморочення, слабкість, розлади сну, підвищену дратівливість, плаксивість). Подібні явища були помірно вираженими у хворих на ізольовану БА, тоді як у хворих дослідної групи зазначені скарги були значно виразнішими і реєструвалися частіше. Відхилення особистісних профілів у хворих на БА в сполученні з ХХ виявлялося в 89,0±9,9% випадків і при БА без супутнього ХХ - у 68,7±4,8% обстежених. Найбільш часто у хворих виявлялися піки відхилень в діапазонах шкал MMPI: F, 1, 2, 3, 6, 7, 8. Зазначені зміни відбивали формування невротичного і психастенічного профілів особистості, високий ступінь витісненої і соматизованої тривоги, зниження контролю емоцій. Найвищими були величини показників за шкалами „невротичної тріади” з піками на шкалах іпохондрії та істерії. Значно вищими, порівняно з умовною нормою нормою, були вони і у правій частині профілю (за шкалою психастенії) і суттєво нижчими - за шкалою гіпоманії. Це вказувало на формування більш стійких та глибоких психоемоційних змін з тривожно-депресивним компонентом та неадекватну перебудову функціонування надсегментарного відділу ВНС. Виразність зазначених порушень істотно відрізнялася. Так, у хворих групи спостереження відхилення в діапазонах “більш трьох” шкал MMPI виявлялися вірогідно частіш, порівняно з групами порівняння (у 1,8 разів порівняно з хворими на ізольовану БА і у 1,6 - з хворими на ізольований ХХ(табл. 3).

На сегментарному рівні розлади симпатичної і парасимпатичної регуляції проявлялися порушеннями дермографізму, гіпер- або гіпогідрозом, нестійкістю пульсу, артеріального тиску, тощо. При подібності проявів у всіх обстежених хворих їхня виразність була різною. Наприклад, асиметрія потовиділення серед хворих з ізольованою БА діагностувалася у 55,0±5,2%, у пацієнтів з ізольованим ХХ - 56,4±5,0% випадків, тоді, коли у групі нагляду - у 86,4±6,8%.

Сумарні порушення функції сегментарного відділу відзначалися серед хворих на БА з ХХ - у 89,1±3,3%, проти 68,7±8,9% і 70,6±9,1% (р0,05) у групах співставлення. Менш виражені порушення сполучалися з легким перебігом БА та коротким анамнезом захворювання. Незважаючи на однотипність симпато-парасимпатичних порушень, найбільшу виразність останніх ми реєстрували серед хворих на БА з ХХ: І ст. виявлялася у 8,3±2,9% випадків (р <0,05) проти 30,1±8,8% і 25,3±8,7% у групах співставлення, ІІ ст. - відповідно 52,2±5,0% і 36,6±8,1% та 30,3±8,7%, ІІІ - 28,0±4,8% і 6,7±4,8% та 7,7±5,3% (р <0,05). Одночасно з цим у хворих на БА з ХХ проба Брейтмана-Льюіса частіш, ніж у групах порівняння, виявляла дисфункцію парасимпатичного відділу (57,1±6,8% і 35,5±8,1% та 40,4±8,2% випадків, (р <0,05). Останнє, ймовірно, було причиною більш значної виразності у цих хворих бронхообструктивного синдрому. Даний факт підтверджувався позитивним кореляційним взаємозв'язком між діагностованою парасимпатикотонією і виразністю бронхообструкції (r=0,656, р=0,002). У цих осіб ми також більш часто відзначали хаотичність симпато-парасимпатичної регуляції (парна асиметрія була виявлена, відповідно, у 33,6±5,6% і 18,2±7,8% та 20,4±8,2% обстежених, (р<0,05).

Між величинами показників, що характеризували функціонування ендокринної та нервової систем виявлено достовірні кореляційні зв'язки: концентрація естрадіолу була пов'язана з показниками на шкалах істерії (r=0,655, p=0,005), та іпохондрії (r=0,452, p=0,002), рівень тестостерону корелював з величинами показників на шкалі гіпоманії (r=0,520, p=0,005). Це підтверджувало взаємопов'язаність функціонування даних систем у формуванні патогенетичних змін у обстежених нами хворих.

Таблиця 3. Порушення функцій вегетативної нервової системи у хворих на БА в сполученні з ХХ та БА без супутнього ХХ під час загострення захворювання - % (М±m)

Примітка: * - р <0,05 при порівнянні показників між групами.

У хворих на БА в сполученні з ХХ в період загострення ми виявляли суттєві відхилення імунних показників, порівняно з нормою (табл. 4).

Таблиця 4. Імунні показники у хворих на БА в сполученні з ХХ у фазі загострення (Мm)

Примітки:

2. ** - р <0,05 при порівнянні показників у хворих I і II і ІІІ груп.

В клітинній ланці імунітету було виявлено зменшення тотальної популяції CD₃₊-клітин: абсолютна кількість їх у пацієнтів дослідної групи була зменшеною в 1,9 разів, відносний вміст - відповідно, на 16,5% (р <0,05). Таке зменшення вмісту Т-лімфоцитів відбувалось переважно за рахунок кількості CD₈₊. Вміст CD₄₊ навпаки відносно зростав. Імунорегуляторний індекс при цьому (CD₄₊/CD₈₊) збільшувався у 1,3 рази, порівняно з показниками норми. Загострення БА у хворих з ХХ супроводжувалось тенденцією до суттєвого збільшення в крові абсолютного вмісту CD₂₂₊. Відносний вміст цих клітин перевищував показники норми на 10,4%. Одночасно у цієї категорії хворих виявлялось істотне пригнічення фагоцитарної активності моноцитів, що проявлялось зменшенням показників ФІ і ФЧ, яке у 2,2 і 2,4 рази було у них нижче, ніж у практично здорових осіб (р<0,05). Вміст у сироватці крові Ig A практично не змінювався у пацієнтів всіх груп, хоча відмічалась певна тенденція до зменшення. Вміст Ig M і Ig G в гострій фазі захворювання був достовірно вищим. Збільшення вказаних імуноглобулінів приводило до підвищення вмісту ЦІК у 1,6 разів. Порівняння проаналізованих показників клітинного і гуморального імунітету в крові у хворих на БА без ознак ХХ та ізольованим ХХ виявило наявність односпрямованої з пацієнтами групи нагляду тенденції до змін, однак, менш виражену. Деякі імунні показники у хворих груп співставлення достовірно не відрізнялись від таких у хворих дослідної групи (вміст в крові CD₃₊ і CD₂₂₊). Разом з тим було виявлено відмінності. Так, у хворих з ізольованою БА мали місце не такий високий вміст CD₄₊ і не такий низький рівень CD₈₊, суттєво вищими були і показники фагоцитарної активності моноцитів. Деякі відмінності було знайдено і при аналізі гуморальної ланки імунітету. Так, у хворих з ізольованим ХХ не виявлено достовірного підвищення вмісту Ig M, в порівнянні з нормою, значно нижчим був рівень в сироватці крові ЦІК. Виявлені нами розбіжності у хворих на поєднані БА і ХХ ми пояснюємо негативним впливом на імунологічні показники сполучення цих захворювань за механізмом взаємного обтяження.

У період загострення БА у всіх обстежених хворих були виявлені виражені метаболічні порушення - активація процесів ПОЛ на тлі неадекватного функціонування ендогенної системи АОЗ (табл. 5).

Таблиця 5. Деякі показники ПОЛ та АОЗ у хворих на БА в стадії загострення захворювання (Мm)

Примітка:* - р <0,05 при порівнянні з показниками у практично здорових осіб.

В порівнянні з показниками норми ми відзначали в них зростання в крові вмісту проміжних і кінцевих продуктів ПОЛ - ДК і МДА. Так, рівень ДК у хворих груп співставлення та групи спостереження перевищував в цей період нормальні показники, відповідно, в 1,2 і 1,3 рази. В окремих осіб вміст ДК досягав 60,3-65,2 мкмоль/л (збільшення в 1,8-1,9 разів). Як правило, у цих хворих одночасно відмічалося тяжке загострення БА. Збільшеним був також вміст МДА, рівень якого в групах в 1,3-1,5 разів перевищував аналогічний показник у практично здорових осіб. Підвищення МДА йшло синхронно із зміною ДК, досягаючи в окремих випадках концентрацій 11,6-12,8 мкмоль/л (кратність збільшення - 2,6-2,9 разів). Активація процесів ПОЛ у всіх пацієнтів на БА супроводжувалася відносно недостатньою активністю АОЗ. Останнє виявлялося в деякому знижені каталітичної здатності ключових ензимів - КТ і СОД. Зниження цих показників було виражено тим сильніше, чим інтенсивніше у хворих перебігали процеси ПОЛ. Кратність зниження активності КТ складала 1,2-1,3 рази, аналогічна динаміка спостерігалась у відношенні СОД. При аналізі вмісту ЦП нами виявлено деяке збільшення величини цього показника у всіх хворих, однак воно було неадекватним відповідно активності ПОЛ, що виявлялось у зменшенні коефіцієнта ЦП/МДА. Значення коефіцієнту СОД/МДА у загальній популяції хворих в цей період також істотно зменшувалося і кратність зниження його складала в групах, відповідно, 1,4, 1,8, 2,3. Дана обставина свідчила про наявність у хворих на БА неадекватного функціонування системи АОЗ в умовах значного активування процесів ПОЛ.

Виявлено кореляційні залежності між величинами показників, що характеризують функціонування нервової, ендокринної та імунної систем: кількість CD₈₊ корелювала з показниками на шкалі психастенія (r=-0,75, p=0,0023); концентрація IgM - з показниками на шкалі іпохондрія (r=0,49, p=0,0012); вміст IgG - з показниками на шкалі паранойяльності (r=0,58, p=0,001); рівень IgG - з показниками на шкалі психастенія (r=0,71, p=0,0002), вміст тестостерону - з концентрацією клітин CD₈₊ (r=0,26, p=0,003). Подібний взаємозв'язок міг свідчити про негативний взаємний вплив метаболічних порушень на імунний, ендокринний гомеостаз та функціонування ВНС.

Проведена диференційована терапія у хворих на БА в поєднанні з ХХ сприяла позитивній динаміці клінічних проявів БА, найбільш істотній у хворих з середньо важким перебігом БА (рис. 1). У пацієнтів рідше розвивалась резистентність до лікування, швидше і більшій мірі відновлювалась ФЗД, порушені величини лабораторних показників, в більш короткий термін нівелювались та піддавались фармакологічному контролю симптоми астми, що приводило до збільшення фізичної активності хворих та поліпшення ЯЖ. Так, при лікуванні лише засобами базисної терапії у 2,1 разів частіше не було отримано бажаного клінічного ефекту, тоді, коли при виписці із стаціонару у пацієнтів групи нагляду значного покращення стану не було отримано лише у 10,8±4,7.

Рис. 1. Виразність основних проявів БА при виписці із стаціонару у хворих на БА з середньо важким і важким перебігом БА I-а и І-б груп після проведеного диференційованого лікування (1 - послаблення симптомів астми; 2 - поліпшення легеневої функції; 3 - поліпшення інтегрального індексу ЯЖ)

В кінці лікування наявність синдрому бронхіальної обструкції у 1,5 разів рідше був наявний у хворих, яким проводилось лікування за запропонованою нами схемою, що корелювало з позитивними змінами ФЗД, у 2,5 рази рідше зберігалось виділення харкотиння, у 4,3±4,1% хворих спостерігались зміни гемограми запального характеру. Таке лікування сприяло і зменшення термінів ліквідації симптомів ХХ. Відмічено більш швидка ліквідація больового, диспепсичного синдромів. Так, у хворих І-б прояви ХХ зменшувались на четверту добу, зникали - на п'яту добу у 24,6% хворих, на шосту добу - у 50,1%,, на десяту добу - у 96,2%, на чотирнадцяту добу - у 100%. У хворих групи співставлення, прояви ХХ зменшувалися на шосту добу, зникали - на восьму добу у 10,5% хворих, на дев'яту добу - у 35,6%, на десяту добу - у 87,9%, на чотирнадцяту добу - у 96,3%. Під впливом проведеного лікування у пацієнтів основної групи нормалізувались біохімічні показники крові, зникала еозинофілія в крові, інші прояви алергічної налаштованості організму. Нормалізація гемограми, даних біохімічного аналізу крові у 1,6 разів частіше спостерігалась при виписці із стаціонару у хворих, які отримували диференційоване лікування, і у 2,3 рази частіше поліпшувалась моторно-евакуаторна функція ЖМ за даними УЗД. Результатом проведеного диференційованого лікування стало зменшення термінів досягнення клінічної ремісії БА і ХХ та днів перебування хворих в стаціонарі на 3,1 дні і на 1,9 днів раніше хворі виписувались із стаціонару. Після проведення диференційованого лікування разом із зменшенням вираженості змін клінічних та лабораторно-інструментальних величин показників у хворих спостерігалась позитивна динаміка відновлення концентрації статевих гормонів. Так, у фертильному віці констатовано суттєве зменшення рівню естрадіолу (в 1,2 рази). Концентрація прогестерону і тестостерону зросли, відповідно у 2,3 і 4,3 рази. У жінок клімактеричного віку, які отримували диференційовану терапію, в кінці лікування концентрація естрадіолу зменшилась 1,3 рази, тоді, коли у хворих, які не отримували подібного лікування цей показник зменшився лише у 1,1. Рівень тестостерону збільшився, відповідно у 2,2 і 1,5 разів. У хворих, які лікувались засобами базисної терапії БА спостерігалась подібна динаміка, однак достовірні зміни не виявлялись. Диференційоване лікування хворих на БА з ХХ приводило до зменшення астено-невротичних проявів. Позитивні зміни з боку надсегментарного відділу ВНС мали місце в обох групах, але, при виписці із стаціонару зазначені порушення зберігалися в 78,9±5,5% хворих групи порівняння і 52,3±4,7% хворих основної групи (р<0,05). Позитивні зміни були менш виражені у хворих І-а підгрупи і у 1,5 разів частіше спостерігались у групі нагляду. Відмічено достовірне зниження показників за шкалами „невротичної тривоги”. Так, до проведення лікування у хворих основної групи показники за шкалою іпохондрії досягали 73,4±2,6 Т-балів, після лікування - 65,6±1,2 Т-бали, за шкалою тривоги і депресії, відповідно, 68,3±2,5 і 61,2±1,8 Т-балів, за шкалою істерії - 75,6±2,8 і 68,8±1,6 Т-балів (р<0,05). Хворі ставали менш фіксованими на своїх соматичних відчуттях, були налаштовані на виписку із стаціонару. З боку сегментарного відділу спостерігалась подібна тенденція - після проведеного лікування у цих хворих рідше виявлялися важкі порушення симпато-парасимпатичної регуляції (ІІ та ІІІ ступеня). Так, після лікування такі зміни (сумарно) виявлялися, відповідно, у 65,8±6,4% і 41,8±2,3% випадків (р<0,05). Порушені показники імунітету також виявляли більш значну тенденцію до позитивних змін, порівняно з динамікою таких у пацієнтів групи співставлення. Останнє виявлялося в вираженій тенденції до відновлення в сироватці крові належного абсолютного і відносного вмісту CD₃₊, CD₄₊, CD₈₊ і CD₂₂₊, значень індексу імунорегуляції, відмічалось значне збільшення показників фагоцитарної активності моноцитів, показник ЦІК максимально наближався до референтної норми. Подібні зміни виявлялися при порівнянні показників ФІ, ФЧ, Ig G, ЦІК. Спостерігався позитивний вплив проведеного лікування і на процеси ПОЛ-АОЗ - у цих осіб було констатовано істотне зменшення вмісту в сироватці крові ДК і МДА та збільшення ферментативної активності ЦП і СОД. Співвідношення зазначених процесів у цих хворих (коефіцієнти СОД/МДА і ЦП/МДА) максимально наближалося до належних величин. При виписці із стаціонару після завершення лікування за запропонованою нами схемою у порівнянні з пацієнтами, в лікуванні яких використовували тільки базисну терапію в 1,5 раз був меншим вміст в сироватці крові ДК, в 1,3 - МДА, в 1,3 раз була вищою активність СОД, що привело до збільшення в 2,7 раз коефіцієнту СОД/МДА.

Виходячи з вище сказаного, можна вважати, що запропоноване нами лікування хворих на БА в поєднанні з ХХ, є патогенетично обґрунтованим і клінічно ефективним.

ВИСНОВКИ

1. На основі вивчення особливостей клінічних проявів та перебігу поєднаних персистуючої бронхіальної астми і хронічного холециститу у жінок, а також стану нервової, імунної систем, функціонування статевих гормонів, системи перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту розроблено диференційоване лікування, що дозволило зменшити термін досягнення ремісії обох захворювань.

2. Особливостями клінічних проявів персистуючої бронхіальної астми асоційованої з хронічним холециститом у жінок є: зростання у сенсибілізації організму до алергенів; збільшення частоти виникнення чутливості до неспецифічних чинників, збільшення частоти поєднання симптомів астми з позалегеневими проявами алергії; ранній початок на тлі обтяжливої спадковості; переважання тяжких форм; зменшення ефективності лікування засобами базисної терапії.

3. Особливістю хронічного холециститу, сполученого з бронхіальною астмою, у жінок є: збільшення частоти асептичного запалення у жовчному міхурі; взвємопов'язаність загострень хронічного холециститу із загостреннями бронхіальної астми; більш торпідний перебіг, порівняно з перебігом основного захворювання; збільшення частоти дискінетичних явищ у жовчному міхурі над запальними; збільшення частоти дискінезії за гіпотонічно-гіпокінетичним та гіпотонічно-нормокінетичним типом; зменшення інтенсивності больового синдрому; збільшення частоти алергічного синдрому, синдрому передменструального напруження; невротичного синдрому та синдрому вегетативної дисфункції.

4. Поєднання бронхіальної астми з хронічним холециститом у жінок приводить до більш суттєвого дисбалансу статевих гормонів у період загострення, який полягає у збільшенні концентрації в крові естрадіолу та зменшенні - прогестерону і тестостерону. Частіше спостерігаються розлади менструального циклу (фертильний вік). Для жінок клімактеричного віку характерне збільшення естрадіолу і зниження тестостерону. Розвитку дисбалансу в системі статевих гомонів у жінок хворих на бронхіальну астму сприяє наявність генетично слабкої статевої конституції.

5. Поєднання бронхіальної астми і хронічного холециститу у жінок приводить до більш значного порушення функціонування надсегментарного та сегментарного відділів вегетативної регуляції. При цьому розлади надсегментарного відділу полягають у наявності високого ступеню витісненої і соматизованої тривоги, формуванні невротичного профілю особистості з астено-депресивним компонентом. На порушення в функціонування надсегментарного відділу значною мірою негативно впливають тривалість анамнезу, тяжкий перебіг астми та хронічного холециститу і збільшення віку хворих. Частіше спостерігаються розлади сегментарного відділу вегетативної регуляції у вигляді дисфункції парасимпатичного відділу.

6. У жінок, хворих на персистуючу бронхіальну астму при наявності хронічного холециститу частіше спостерігаються виражені зміни функціонування імунної системи, які полягають у зменшенні в крові тотальної популяції Т-лімфоцитів (CD₃₊) за рахунок кількості CD₈₊, зростанні числа хелперів/індукторів (CD₄₊), підвищенні у імунорегуляторного індексу (CD₄₊/CD₈₊), збільшенні в крові абсолютного вмісту В-лимфоцитів (CD₂₂₊), пригніченні фагоцитарної активності лейкоцитів, збільшенні концентрації Ig M і Ig G, ЦІК.

7. У жінок, хворих на бронхіальну астму з наявністю хронічного холециститу виявляються більш глибокі розлади рівноваги перекисного окислення ліпідів - антиоксидантного захисту у вигляді зростання активності пероксидації ліпідів тлі неадекватного функціонування ендогенної системи антиоксидантного захисту.

8. При поєднанні бронхіальної астми і хронічного холециститу зменшується ефективність базисної терапії. При цьому не спостерігається повного відновлення значень порушених показників ендокринної, нервової, імунної систем, рівноваги процесів перекисного окислення ліпідів - антиоксидантного захисту. Проведення запропонованої нами диференційованої терапії збільшує у даної категорії хворих темп та виразність усунення синдрому бронхіальної обструкції, відновлення та нормалізацію значень біохімічних, імунологічних, ендокринних показників, системних порушень клітинного і гуморального імунітету, метаболічних процесів і призводить до скорішого досягнення клінічної ремісії. При цьому найбільш виражений ефект спостерігається у разі середньо важкого перебігу бронхіальної астми. Вказані позитивні зміни обумовлюють зменшення термінів перебування хворих в стаціонарі на 1,5-2 дні.

Практичні рекомендації

1. Відсутність належного ефекту від проведення базисної терапії при лікуванні жінок, хворих на бронхіальну астму, уповільнена позитивна динаміка клінічних, лабораторно-інструментальних показників, наявність больового, диспепсичного, вираженого астено-вегетативного, алергічного синдромів є підставою для обстеження у них гепатобіліарної системи.

2. Вивчення функціонування системи статевих гормонів, нервової, імунної систем, системи перекисного окислення ліпідів - антиоксидантного захисту покращує якість діагностики у жінок, що хворіють на бронхіальну астму в поєднанні з хронічним холециститом, і дозволяє оптимізувати терапію.