Патогенетична роль цитокінів (інтерлейкіну 1в, фактора некрозу пухлин б) та фібронектину при хронічному холециститі у хворих на цукровий діабет

Матеріали та методи дослідження. Було обстежено 152 хворих на ХХ при ЦД (з них ХХ при ЦД 1- го типу (ЦД-1) - 72 пацієнта, ХХ при ЦД 2-го типу (ЦД-2) - 80 пацієнтів) та 40 хворих на ХХ без ЦД, що знадходилися на лікуванні в ендокринологічному та гастроентерологічному відділеннях обласної клінічної лікарні м. Харкова. З обстеження були виключені хворі, які не мали тяжких супутніх нефропатій, перенесених раніше вірусних гепатитів та алкоголізму.

Усі хворі на ХХ при ЦД були розділені на 2 групи в залежності від варіанта порушення моторно-кінетичної функції ЖМ: І групу (76 чоловік - 50 % хворих) склали хворі на ХХ зі змішаною гіпертонічно-гіпокінетичною дискінезією ЖМ при ЦД, з них 36 хворих (24 %) мали ЦД-1, 40 хворих (26 %) - ЦД-2; з аналогічною гіпертонічно-гіпокінетичною дискінезією ЖМ було відібрано 20 хворих (50 %) на ХХ без ЦД, репрезентативних за віком та статтю групі хворих на ХХ при ЦД; ІІ групу (76 чоловік - 50 %) склали хворі на ХХ із гіпотонічно-гіпокінетичного типу дискінезією ЖМ при ЦД, з них 36 пацієнтів (24 %) були із ЦД-1 та 40 пацієнтів (26 %) - із ЦД-2; з аналогічною гіпотонічно-гіпокінетичною дискінезією ЖМ було відібрано 20 хворих (50 %) на ХХ без ЦД, репрезентативних за віком та статтю групі хворих на ХХ при ЦД. Контрольна група складалася з 40 здорових донорів, репрезентативних за віком та кількістю пробандів чоловічої та жіночої статі. Усім хворим було проведено комплексне обстеження з урахуванням скарг, даних анамнезу, об'єктивних і додаткових методів дослідження.

Діагноз ЦД формулювався відповідно до класифікації порушень глікемії (ВООЗ, 1999). Верифікація діагнозу ЦД ґрунтувалась на визначенні показників вуглеводного балансу, при відсутності виражених клінічних ознак інсулінодефіцитності - глікемічного профілю та HbA_1c, а також показників обміну ліпідів, білків, деяких ферментів, імунного та цитокінового статусу, визначалась наявність альбумінурії. Проводився клініко-інструментальний скринінг діабетичних ретинопатій, нейропатій, мікро- та макроангіопатій (офтальмоскопія, реовазографія кінцівок, периферичний сенсорний статус). Трофологічний статус визначався за загальноприйнятими показниками. Антропометричним критерієм ожиріння був індекс Кетле, або ІМТ, що обчислявся по формулі: ІМТ = маса (кг)/зріст (м²). Характер розподілу жирової клітковини в тілі пацієнта, фенотипічний варіант ожиріння визначався по співвідношенню ОТ/ОС: об'єм талії (см)/об'єм стегон (см).

Діагноз ХХ формулювався відповідно до робочої класифікації хронічних холециститів В.А. Галкіна (1986 р.) і класифікації дискінезій ЖВШ І.І. Дегтярьової (1999 р.). Встановлення та верифікація діагнозу ХХ у хворих на ЦД та у пацієнтів із ХХ без ЦД проводилися за єдиним дизайном на підставі результатів комплексного клініко-лабораторного, біохімічного та інструментального дослідження відповідно до стандартів обстеження хворих на ХХ, встановлених Українським НДІ Гастроентерології (м. Дніпропетровськ), які передбачають оглядову та динамічну ехогепатохолецистографію; БДЗ з клінічним, біохімічним та бактеріологічним дослідженням жовчі; біохімічне та імунологічне дослідження крові.

Всі параметри досліджувалися протягом 14 днів в динаміці лікування.

Для визначення загального білка в сироватці крові використовували біуретовий метод, для дослідження білкових фракцій в сироватці крові - електрофоретичний розділ на папері. Визначення рівня загального ХС, ХС ЛПВЩ та ХС ЛПНЩ проводилося ензиматичним методом за допомогою біохімічного аналізатора Stat fax 1904 plus та тест-наборів фірми “Bio Merieux” (Франція). Для визначення вмісту ТГ використовували тест-систему Sentinel (Італія). Рівень -глютамілтранспептидази визначали за допомогою уніфікованої методики, розробленої в Українському НДІ Гастроентерології (м. Дніпропетровськ). Визначення загального білірубіну та його фракцій в сироватці крові визначали за методом Йендрашика-Клеггорна-Гроффа, амінотрансферази (АСТ, АЛТ) сироватки крові обчислювали методом Райтмана і Френкеля, вміст лужної фосфатази за Боданські. Вуглеводний баланс оцінювали шляхом визначення глюкози натще та глікемічного профілю. Глюкозу в крові визначали глюкозооксидазним методом. Для моніторингу вуглеводного обміну застосовували наступні показники: ГКН, ГКП, ГКА. Як інформативний метод характеристики довгострокового глікемічного контролю використовували визначення HbA_1с за допомогою набору “Діабет-тест”. Вміст кетонових тіл у сечі визначали за методом Ланге. Для діагностики мікроальбумінурії у сечі використовували імуноферментний метод визначення “Micral-Test” фірми “Boehringer Mannheim” (Австрія). Стан ПОЛ оцінювали за вмістом МДА у сироватці крові та мембранах еритроцитів методом М.С. Гончаренко та А.М. Латінової, АОЗ - за показниками пероксидази за методом Т.П. Попова та Л.П. Нейкової, каталази у сироватці крові за методикою Баха. ФН у плазмі визначали за допомогою набору реагентів для імуноферментного визначення ЗАТ “НВО Імунотех” (Москва). Стан клітинного імунітету із визначенням кількості Т- і В-лімфоцитів та субпопуляції Т-лімфоцитів досліджували за реакцією непрямої імунофлюоресценції з використанням моноклональних антитіл. Визначали абсолютний та процентний вміст таких субпопуляцій лімфоцитів: Т-лімфоцитів (CД³⁺); Т-хелперів (CД⁴⁺); Т-супресорів (CД⁸⁺); В-лімфоцитів (CД²²⁺) та імунорегуляторний індекс CД⁴⁺/CД⁸⁺. Стан гуморального імунітету оцінювали за вмістом імуноглобулінів (A, M, G) за методом Манчини. Вміст ІЛ-1 та ФНП- у сироватці крові визначали за допомогою набору реагентів для наукових досліджень ТВВ “Протеїновий контур” (С.-Петербург) та імуноферментного аналізатора відкритого типу АІФ-Ц-01С.

Для оцінки функціонального стану ЖМ і ЖВШ виконували БДЗ з подальшим визначенням фізико-колоїдних, біохімічних і бактеріологічних властивостей жовчі. Кількісне визначення білірубіну в жовчі проводилося за методом Йендрашика-Гроффа. Вміст ХС оцінювали за допомогою реакції Лібермана-Бурхарда (метод Ілька). Кількость ЖК у жовчі визначали за методом Рейнхольда і Вільсона, заснованим на реакції Петтенкофера. Спектр ЖК у жовчі - Х, ДХ, ТХ, ГХ та глікохенодезоксихолевої+глікодезоксихолевої (ГХДХ+ГДХ) кислот - визначали фотометричним методом В.П. Мірошниченко і В.Н. Гайдай. У жовчі визначали вміст індикаторів запалення: СРП за допомогою реакції преципітації в капілярах; СК за допомогою модифікації тіобарбітурового методу. Вміст білка в жовчі визначали за методом Лоурі.

Для уточнення особливостей дисфункції ЖМ і ЖВШ використовували метод УЗД. Скорочувальну функцію ЖМ оцінювали за коефіцієнтом випорожнення (КВ=((V₀-V)/V₀*100%)) та індексом скоротності (ІС=V_maх/V_min). Статистична обробка результатів дослідження проводилася за допомогою Пакета аналізу, який входить до складу програми Microsoft Excel.

Результати дослідження. При початковому аналізі результатів обстеження хворих на ХХ при ЦД було з'ясовано, що наявність ЦД впливає на характер дискінетичних порушень ЖМ. Хворі І групи у порівнянні із хворими ІІ групи були молодші за віком, мали менший стаж ЦД, менший ІМТ та співвідношення ОТ/ОС.

Наявність ЦД впливала на симптоматологію ХХ. У хворих І групи (у 55 %) у порівнянні із хворими на ХХ без ЦД з аналогічною дискінезією зменшувалась поширеність больового синдрому змішаного типу та фонового монотонного болю, була схильність до “безбольового” перебігу (причиною даного феномену може бути ураження автономної нервової системи при ЦД, а саме сенсорних нервових волокон, що інервують гепатобіліарну систему); зустрічались такі диспептичні явища, як гіркота у роті (у 82 %), поганий апетит (у 65 %) і дискінетичні розлади кишечника: закрепи (у 68 %), метеоризм (у 53 %) та схильності до виділення неоформленого калу (у 30 %) (причиною схильності до ентеральних явищ скоріше за все є наявність супутньої вегетативної діабетичної нейропатії); збільшувалась поширеність проявів астенізації (у 89 %). При синдромальному аналізі - нетиповий перебіг ХХ - зменшувалась поширеність абдомінально-больового (у 55 %), збільшувалась поширеність правостороннього реактивного (у 55 %) та солярного (у 31 %) синдромів (причиною можуть бути асиметричні неоднорідні зміни чутливості сенсорних нервових закінчень, з наявністю зон гіпо- та гіпералгезії), поширеність гіперчутливості позасегментарних больових точок була підвищена (у 23 %).

У хворих ІІ групи (у 32 %) у порівнянні з ізольованим ХХ із аналогічною дискінезією ЖМ була схильність також до “безбольового” перебігу захворювання, зменшувалась поширеність гіркоти у роті (у 39 %) (внаслідок супутніх дискінетичних розладів стравоходу) та поганий апетит (у 61 %) (можливою причиною є інсулінотерапія, що періодично супроводжується гіпоглікеміями з відчуттям голоду), були випадки з виділенням неоформленого калу (у 26 %), меншою була поширеність закрепів (у 72 %) (причиною іншого характеру дискінетичних змін кишечника була супутня вегетативна нейропатія). При синдромальному аналізі - зменшувалась частота абдомінально-больового (у 32 %), правостороннього реактивного синдромів (у 32 %), гіперчутливість позасегментарних больових точок (у 13 %), були відсутні прояви холецистокардіального та солярного синдромів; зменшилась частота диспептичного (у 39 %) синдрому. Найбільш типовими клінічними синдромами були неспецифічні прояви: нейровегетативний (у 92 %) та астенічний (у 92 %) синдроми. Частота позитивних іритативних симптомів не відрізнялась у хворих І та ІІ груп (у 60 %) від хворих з ізольованим ХХ, а сегментарні рефлекторні симптоми не виявлялись у цих хворих.

У хворих І групи (у 95 %) у порівнянні з ізольованим ХХ при БДЗ було характерне зменшення скорочувальної здатності ЖМ та його функціональних резервів на фоні зниження пропускної здатності сфінктера Одді, швидкості дренажу жовчі по сфінктерно-протоковій системі та ефективності процесу жовчовиділення.

Хворим І групи не властивий виражений та стійкий спазм сфінктера Одді, як це зустрічається у хворих на ХХ без ЦД.

У хворих ІІ групи (у 100 %) у порівнянні з ізольованим ХХ при БДЗ було характерне більш значне зниження скорочувальної здатності ЖМ та неефективність його функції. Характерним був синдром ареактивності ЖМ - відсутність виділення міхурової жовчі у відповідь на введення стандартних холекінетиків. Додатково ускладнювало дренаж жовчі наявність гіпотонії сфінктера Люткенса.

Отже, наявність ЦД, особливо ЦД-2, поглиблює порушення скоротливої функції ЖМ у хворих із ХХ та є несприятливим прогностичним фактором у прогнозуванні перебігу ХХ та формування функціональних порушень.

У хворих І групи (у 95 %) у порівнянні з ізольованим ХХ при динамічній ехохолецистографії була збільшена тривалість латентного періоду ЖМ та збільшений початковий об'єм ЖМ, характерним був низький темп випорожнення ЖМ із достовірним зменшенням коефіцієнту випорожнення ЖМ на 15-й, 30-й, 45-й та 60-й хвилині дослідження, найнижчим даний показник був у хворих на ХХ при ЦД-2.

Типовим для хворих ІІ групи (у 100 %) у порівнянні з ізольованим ХХ був низький темп випорожнення ЖМ зі зниженням КВ ЖМ на 15-й, 30-й, 45-й та 60-й хвилині дослідження, найнижчими були показники у хворих на ХХ при ЦД-2.

У пацієнтів 2-х груп були ознаки підвищеної літогенності міхурової жовчі, а саме різні кристалічні структури: гранули та скупчення аморфних мас білірубіната кальцію, кристалів ХС і карбонату кальцію.

При аналізі змін фізико-колоїдних властивостей жовчі (у 100 %) у хворих І та ІІ груп мали місце ацидифікація жовчі, порушення ХХК і накопичення білків, СРП та глікопротеїдів у жовчі. Найбільш вираженими дані явища були у пацієнтів із ХХ при ЦД-2.

У хворих І та ІІ груп (у 100 %) мав місце синдром дисхолії: підвищення вмісту Х ЖК та ДХ ЖК (може сприяти посиленню секреції ХС, що у свою чергу підвищує літогенність жовчі) в міхуровій та печінковій жовчі (у пацієнтів з ізольованим ХХ показники підвищувалися лише в міхуровій порції). Індекс ДХ/Х, що відображає співвідношення між вторинними дигідроксихолановими та первинними тригідроксихолановими ЖК, збільшувався (індикатор інфікування відповідної порції жовчі). Зниження рівня ТХ ЖК в міхуровій та печінковій жовчі - феномен пригнічення кон'югації первинних ЖК з таурином (в печінці та при порушенні ентерогепатичної циркуляції ЖК).

Вміст ГХ ЖК у міхуровій та печінковій жовчі знижувався. Збільшувався гліко-таурохолатовий коефіцієнт (ГХ/ТХ) у обох порціях жовчі, що свідчить про більш значне зниження концентрації таурокон'югат, ніж глікокон'югат. Кількость глікокон'югат ГХДХ+ГДХ була підвищеною в міхуровій та печінковій жовчі у пацієнтів із ХХ при ЦД-2, де спостерігався високий літогенний потенціал.

Зміна біохімічного складу жовчі залежала від варіанту порушення скорочувальної здатності ЖМ: найбільш виражена дисхолія спостерігалася у пацієнтів ІІ групи, особливість якої полягала у наявності надлишку ХС та глікопротеїдів, дефіциті ЖК та помірнім зниженні загального пулу ЖК.

Таким чином, у хворих на ХХ при ЦД мали місце порушення не тільки процесів жовчовиділення, але й жовчоутворення.

Наявність ХХ у хворих на ЦД викликала значні перепади рівня глікемії протягом доби, що свідчить про незадовільний стан вуглеводного контролю. Феномен “глікемічної гойдалки” (у 85 %) супроводжував ХХ у поєднанні із ЦД. Порушення вуглеводного балансу у хворих на ЦД, як правило, асоціюювалося з порушеннями балансу ліпідів (табл. 1, 2). Наявність ЦД-2 викликала найбільш значне підвищення потенційно літогенних показників - ТГ сироватки крові, а також стійку гіперхолестеринемію. Оскільки білки ліпід-транспортної системи однакові як для сироватки крові, так і для жовчі, низький рівень ХС ЛПВЩ сироватки крові може опосередковано свідчити про дефіцит аналогічних білків у жовчі, що знижує здатність ліпідних факторів жовчі до розчинення у водяному середовищі. Обидва явища (гіперглікемія та гіпердисліпідемія) були взаємно обумовленими.

Феномен метаболічної дезадаптації у хворих на ЦД спричиняв виникненню та прогресуванню ХХ - наявне патологічне замкнене коло або феномен взаємного обтяження. ЦД погіршував перебіг ХХ, а ХХ негативно впливав на перебіг ЦД.

У групах хворих на ХХ при ЦД (у 100 %) мали місце ознаки активації процесів ПОЛ: підвищувався рівень МДА у сироватці крові та мембранах еритроцитів, знижувалася активність ферментів з актиоксидантними властивостями каталази та пероксидази, був більш виражений прооксидантний синдром, ніж у хворих із ХХ без ЦД, завдяки аутоокисленню глюкози, неферментативного глікозилювання білків, активації поліолового шляху перетворення глюкози. Найбільш вираженим прооксидантний синдром був у хворих на ХХ при ЦД-2.

У хворих на ХХ при ЦД (у 100 %) виявлена гіпоальбумінемія, не пов'язана з діабетичною нефропатією - неренальна гіпоальбумінемія, однією з можливих причин якої може бути порушення білоксинтетичної функції печінки (показники були гірші, ніж при ізольованому ХХ).

Гіпергаммаглобулінемію можна вважати ознакою наявності імунозапального синдрому, типового для хворих на ХХ при ЦД у стадії загострення.

Рівень СРП вірогідно перевищував контрольні значення у хворих на ХХ при ЦД, особливо при ЦД-2 (у 100 %), завдяки вираженості мезенхімально-запального процесу, який був більшим, ніж у хворих на ХХ без ЦД.

У хворих на ХХ при ЦД, особливо при ЦД-2 (у 100 %), виявлено підвищення рівня білка екстрацелюлярного матриксу ФН, що перевищує значення показника у хворих на ХХ без ЦД. Однією з причин збільшення утворення ФН може бути тривала гіперглікемія, яка викликала найбільш виражену ендотеліальну дисфункцію - фактор ризику політопних судинних ушкоджень (рис. 1,2).

Наявність ХХ супроводжувалась підвищеним вмістом прозапальних цитокінів ФНП- та ІЛ-1, що узгоджується з відомими властивостями даних цитокінів брати участь у реалізації процесів запалення та імунної реактивності. Наявність ХХ у хворих на ЦД супроводжувалось ще більш різкою активацією прозапальних цитокінів.

Причиною гіперактивації цитокінового каскаду був феномен взаємного обтяження, оскільки цитокіни беруть участь як у формування запальної відповіді, так і в регуляції гомеостазу глюкози.

Поєднання ХХ та ЦД (у 100 %) викликало вірогідно більш виражене підвищення концентрації ФНП- та ІЛ-1, ніж у хворих на ХХ без ЦД. Рівень ФНП_ був максимальним у хворих на ХХ при ЦД-2, який був пов'язаний з наявністю феномена інсулінорезистеності у цих хворих (рис. 3, 4).

Оцінки ефективності лікування хворих на ХХ та ЦД проводилося шляхом порівняння динаміки клінічних симптомів, даних БДЗ та динамічної ехохолецистографії, основних біохімічних показників сироватки крові та жовчі.

Враховуючи вимоги доказової медицини, хворі кожної групи були розділені на дві ідентичні підгрупи, репрезентативні за ознаками статі, віку, тяжкості захворювання та тривалості хвороби.

Хворі першої підгрупи кожної групи отримували лікування традиційним способом, а другої підгрупи - запропонованим способом. Заплановані дослідження проводилися в перші три дні перебування у клініці та через 14 днів після проведеного курсу лікування.

У хворих на ХХ із гіпертонічно-гіпокінетичною дискінезією ЖМ при ЦД застосовували комплекс “еспа-ліпон-урсохол”: еспа-ліпон - по 600 мг на 200 мл ізотонічного розчину хлориду натрію внутрішньовенно краплинно щодня; урсохол щоденно перед сном по 10 мг/кг/доб.

У хворих на ХХ із гіпотонічно-гіпокінетичною дискінезією ЖМ при ЦД застосовували комплекс “еспа-ліпон-урсохол-полісорб”: еспа-ліпон - по 600 мг на 200 мл ізотонічного розчину хлориду натрію внутрішньовенно краплинно щодня; урсохол щоденно перед сном по 10 мг/кг/доб; ентеросорбент полісорб - по 1 столовій ложці порошку в 1 склянці кип'яченої води за 1 годину до сніданку і за одну годину до вечері.

ТК (Еспа-ліпон, Берлітіон) має гепатопротекторну дію, сприяє накопиченню глікогену в гепатоцитах, відноситься до розряду адаптогенів, що дозволяють зменшувати системні прояви стресу, обумовлені активацією процесів ПОЛ; сприяє відновленню чутливості інсулінових рецепторів; впливає позитивно на стан автономної нервової системи, сприяє підвищенню захоплення глюкози периферичними нервами, що поліпшує їх функцію. Механізмом дії урсодезоксихолевою кислоти (Урсохол, Урсофальк) є витіснення пулу токсичних ЖК у жовчі нетоксичною урсодезоксихолевою шляхом конкурентного інгібування. Дія ентеросорбенту кремнія діоксида колоїдного (Полісорб) по'язана із фізичною та хімічною сорбцією деяких речовин: ЖК, ХС, аміаку, поліамінів, бактеріальних токсинів.

Після проведеного лікування запропонованим способом (комплекс “еспа-ліпон-урсохол” у хворих на ХХ із гіпертонічно-гіпокінетичною дискінезією ЖМ при ЦД та комплекс “еспа-ліпон-урсохол-полісорб” у хворих на ХХ із гіпотонічно-гіпокінетичною дискінезією ЖМ при ЦД) виявлений більш виражений лікувальний ефект, що проявлявся зникненням скарг, поліпшенням клінічних синдромів за більш короткі терміни, відновленням функції ЖМ, стану цитокінів та ФН, поліпшенням біохімічних властивостей крові та жовчі.

Висновки

У дисертаційній роботі наведено нове вирішення наукової проблеми щодо визначення патогенетичної ролі цитокінів (ІЛ-1в, ФНП-б) та ФН, їх вплив на розвиток поєднаної патології, зокрема, ХХ в сполученні із дискінетичними порушеннями ЖМ при ЦД, та обгрунтовано принципи лікування цих хворих.

1. Для хворих на ХХ при ЦД встановлені основні діагностичні критерії, що проявляються диспептичним (у 39-82 % хворих в залежності від дисфункції біліарного тракту), абдомінально-больовим (у 32-55 %), нейровегетативним (у 88-92 %), позитивним позасегментарним (у 13-23 %) синдромами.

2. Суттєвим патогенетичним фактором рецидивування ХХ при ЦД є дискоординація функції ЖМ та міхурових протоків (у 100 % хворих) зі значним зниженням скоротливої здатності ЖМ та неефективністю його спорожнення, збільшенням латентного періоду холекінетичного рефлексу та дисфункцією сфінктера Одді, яка є наслідком запальних процесів різних відділень позапечінкової біліарної системи.

3. Важливим діагностичним критерієм ХХ при ЦД є порушення фізико-хімічних та біохімічних властивостей жовчі з розвитком її колоїдної нестабільності, яка найбільш виражена при ЦД-2: наявністю ацидифікації жовчі, гіпохолатохолії, дисхолії, пригніченням кон'югації первинних ЖК з таурином, порушенням холатохолестеринового співвідношення, накопиченням білків та глікопротеїдів у жовчі, що є передумовою до розвитку жовчокам'яної хвороби.

4. Прозапальні медіатори - цитокіни у хворих на ХХ при ЦД компенсують системну запальну відповідь, з розвитком гіперактивації цитокінового каскаду та стану імуносупресії, що підтверджується вірогідним підвищенням концентрації ФНП- (від 218,1 до 730,5 пг/мл) та ІЛ-1 (від 484,9 до 511,5 пг/мл), які беруть участь як у формуванні запальної відповіді, так і в регуляції гомеостазу глюкози. Збільшення вмісту в сироватці крові білка екстрацелюлярного матриксу - ФН у 100 % хворих на ХХ при ЦД (від 714,3 до 814,4 мкг/мл) є маркером метаболічної дезадаптації, вираженності мезенхімально-запального синдрому та прогнозування перебігу захворювання.

5. Аналіз кореляційних залежностей свідчить, що ФНП- у хворих на ХХ із гіпертонічно-гіпокінетичною або гіпотонічно-гіпокінетичною дискінезією ЖМ при ЦД-2 активує синтез білків “гострої фази”, пригнічує печінковий синтез альбумінів, збільшує рівень ТГ та ХС сироватки крові, має прооксидантний ефект, сприяючи збільшенню рівня МДА сироватки крові. ІЛ-1 впливає на рівень -глобулінів сироватки крові, ФН - на HbA_1c у хворих на ХХ при ЦД-1 та ЦД-2.

6. Запропонована патогенетична терапія хворих на ХХ: комплекс “еспа-ліпон-урсохол" при гіпертонічно-гіпокінетичній дискінезії ЖМ та комплекс “еспа-ліпон-урсохол-полісорб” при гіпотонічно-гіпокінетичною дискінезії ЖМ при ЦД, яка має виражену прокінетичну дію, підвищує здатність ЖМ до ефективного скорочення, забезпечує адекватне розкриття сфінктера Одді, усуває дисхолію, має достатню протизапальну дію, забезпечує повне усунення синдрому пероксидації ліпідів та відновлення активності ферментів з антиоксидантною дією, покращує показники метаболізму вуглеводів та ліпідів, відновлює баланс ФН та цитокінів (ІЛ-1, ФНП_).

Практичні рекомендації

1. Оптимізовані діагностичні критерії ХХ при ЦД: клінічні (нейровегетативний, диспептичний, больовий і сегментарні синдроми), дисфункція біліарного тракту (за даними ехохолецистографії та БДЗ), зміни біохімічного складу жовчі (за даними рівня ХС, ЖК, СРП), бактеріохолія (за даними бактеріологічного дослідження жовчі), зміни цитокінів (ФНП-, ІЛ-1) та ФН (за даними імуноферментного аналізу).

2. Дослідження цитокінів (ФНП-, ІЛ-1) та ФН у сиворотці крові хворих на ХХ при ЦД до лікування має діагностичне та прогностичне значення, так как вони є маркерами мезенхімально-запального процесу в ЖМ.

3. Застосування запропонованої патогенетичної терапії у хворих на ХХ при ЦД, комплексу “еспа-ліпон-урсохол” (еспа-ліпон по 600 мг внутрішньовенно краплинно, урсохол по 10мг/кг/доб протягом 14 діб) при наявності гіпертонічно-гіпокінетичної дискінезії ЖМ та комплексу “еспа-ліпон-урсохол-полісорб” (еспа-ліпон по 600 мг внутрішньовенно краплинно, урсохол по 10 мг/кг/доб, полісорб по 1 столовій ложці двічі на день протягом 14 діб) при гіпотонічно-гіпокінетичній дискінезії ЖМ покращує стан хворих, відновлює функцію ЖМ та біохімічні властивості крові та жовчі.

Перелік публікацій за темою дисертації

1. Григоренко Н.В. Показники вуглеводного та ліпідного балансу у хворих на хронічний холецистит та цукровий діабет // Сучасна гастроентерологія. 2005. № 4. С. 54-57.

2. Григоренко Н.В. Біохімічні властивості жовчі у хворих на хронічний холецистит та цукровий діабет // Медицина сьогодні і завтра. 2005. № 3. С. 57-62.

3. Григоренко Н.В. Імунологічний та цитокіновий статус у хворих на хронічний холецистит та цукровий діабет // Український терапевтичний журнал. 2005. № 3. С. 80-83.

4. Хворостінка В.М., Григоренко Н.В. Лікування хронічного холециститу у хворих на цукровий діабет 2-го типу з урахуванням імунологічного та цитокінового статусу // Медицина сьогодні і завтра. 2005. № 4. С. 49-55. (Автор забезпечувала підбір хворих та їх обстеження в динаміці лікування, аналізувала отримані результати.)

5. Пат. 13281 UA, МПК А61В 5/00. Спосіб діагностики хронічного холециститу у хворих на цукровий діабет / Григоренко Н.В. Заявка № u200509956; Заявл. 24.10.05; Опубл. 15.03.06; Бюл. № 3.

6. Веденьева Н.В. Современный взгляд на особенности течения диабетических холецистопатий // Медицина третього тисячоліття: Матеріали міжвузівської конференції молодих вчених. Харків, 2004. С. 56.

7. Григоренко Н.В. Клініко-лабораторні особливості перебігу хронічного холециститу у хворих на цукровий діабет // Сучасні технології в діагностиці та лікуванні гастроентерологічних захворювань (до 200-річчя ХДМУ): Матеріали науково-практичної конференції. Харків, 2005. С. 15-16.

8. Григоренко Н.В. Стан моторно-евакуаторної функції жовчного міхура у хворих на хронічний холецистит та цукровий діабет // Сучасні технології в діагностиці та лікуванні гастроентерологічних захворювань (до 200-річчя ХДМУ): Матеріали науково-практичної конференції. Харків, 2005. С. 17-18.

9. Григоренко Н.В. Особливості лікування хворих на хронічний холецистит при цукровому діабеті // Сучасна медична наука обличчям до терапевтичної практики: Матеріали науково-практичної конференції. Харків, 2005. С. 42.

10. Григоренко Н.В. Особливості лікування хворих на хронічний холецистит при цукровому діабеті 2-го типу з урахуванням дискінетичних порушень жовчного міхура // Від фундаментальних досліджень до медичної практики: Матеріали науково-практичної конференції. Харків, 2005. С. 36.

11. Григоренко Н.В. Порівняльна оцінка двох засобів лікування хронічного холециститу у хворих на цукровий діабет 1-го типу // Вклад молодих вчених в розвиток медичної науки і практики” (присвячена пам'яті академіка Л.Т. Малої): Матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю. Харків, 2006. С. 33.