Обсяг та структура дисертації. Матеріали дисертації викладені на 141 сторінці комп'ютерного друку (обсяг тексту основної частини становить 112 сторінок). Складається зі вступу, 6 розділів, висновків, рекомендацій щодо наукового і практичного застосування здобутих результатів, списку використаних джерел літератури, який включає 241 бібліографічний опис, додатків. Робота проілюстрована 42 рисунками, 12 таблицями.

Основний зміст роботи

ксенотрансплантант фотомодифікація випромінювання антитоксичний

Матеріали та методи дослідження. Вивчення властивостей фотомодифікованих ксенотрансплантатів (ФК) і обґрунтування використання їх у комплексному лікуванні опікових хворих проведено в дослідах in vitro і на експериментальному та клінічному матеріалі. Комісія з питань біоетики Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського (протокол № 10 від 18.04.06 ) порушень морально-етичних норм при виконанні досліджень не виявила.

Розроблено методику збагачення ксенотрансплантатів шкіри активними формами кисню, яке здійснюється на етапі передопераційної підготовки ксеноклаптів у закритій камері виготовленого нами пристрою, шляхом ультрафіолетового опромінювання при довжині хвилі 253,7 нм (патент України № 62943, 2004).

Вивчення антитоксичної здатності та антимікробної активності ліофілізованих ксенотрансплантатів (ЛК) і ФК проводили in vitro, використовуючи як субстрат токсичну плазму, отриману після плазмаферезу. Попередньо стандартизовані клапті 2х3 см ЛК і ФК інкубували в 10 мл взятої на дослідження плазми.

Токсичну дію плазми вивчали за впливом іі на біологічні тест-об'єкти (парамеції) та з використанням тестової проби на резистентність клітинних мембран у модифікованій нами реакції кислотного гемолізу (патент № 7217 А, 2005).

Тестову пробу на антимікробну активність ксенодермотрансплантатів здійснювали шляхом посіву тестової культури мікроорганізмів на живильне середовище після інкубації мікробної суспензії з ЛК та ФК. Висновок про антимікробну активність дослідних клаптів ксеношкіри робили за числом пророслих мікробних колоній на середовищі у чашці Петрі.

Експериментальний розділ роботи включав досліди на 52 статевозрілих морських свинках-самцях, яким відтворювали опікову травму, що призводило до опіку ІІІБ-IV ст., 16-18 % поверхні тіла. Опік наносили під загальним ефірним наркозом водяною парою при температурі 96-97 ⁰С на епільовану поверхню шкіри спини протягом 60 с (С.А.Сморщок, 1984; К.С. Волков, 1989). Піддослідних тварин було розподілено на 3 групи: тварини з некорегованою опіковою патологією; морські свинки з опіковою травмою, рани яких після некректомії покривали ЛК; тварини з опіковою травмою, рани яких після некректомії покривали ФК.

Після експериментального опіку ІІІБ-ІV ст. на 2 добу експерименту у тварин 2-ї і 3-ї груп дерматомом проводили некректомію, гемостаз в ранах і закривали ЛК та ФК. Останні шовковими нитками фіксували по краях рани та покривали марлевими серветками.

При щоденному огляді контролювали загальний стан тварин, ступінь прояву місцевих змін в ділянці опікової рани, масу тіла і летальність морських свинок. Після проведення некректомії та накладання ксенодермотрансплантатів звертали увагу на щільність прилягання до рани, тривалість фіксації, строки загоєння ран. Тварин виводили з експерименту на 7, 14, 21 доби після травми, забирали біоптати з ран для морфологічного дослідження. Перед забором матеріалу оглядали опікову поверхню, відзначали стан опікового струпа і наявність чи відсутність гнійних ускладнень в ділянці рани, проводили її виміри.

Клінічний розділ роботи включав аналіз результатів лікування 116 опечених хворих. Обстежених пацієнтів, залежно від індексу тяжкості ураження (ІТУ), було поділено на 2 групи. 1-ша група - 64 опечених хворих, ІТУ яких становив менше 30 од., 2-га група - 52 хворих з ІТУ понад 30 од. Кожну групу, залежно від методу місцевого лікування, було поділено на 3 підгрупи: з використанням традиційного методу лікування (А), із хастосуванням некректомії та ксенопластики (В, С).

При госпіталізації та в процесі лікування хворим проводили всебічне клінічне, лабораторне та інструментальне обстеження. Воно включало в себе загальноклінічні обстеження (температура тіла, частота дихання і пульсу, показники артеріального і центрального венозного тиску), визначення показників токсичності сироватки крові (парамеції, КГЄ), дані лабораторних обстежень (показники гемограм, біохімічного аналізу крові, коагулограми), визначення площі та глибини опікових ран, ІТУ, наявності виділень з ран, стану приживлення ауто- та ксенотрансплантатів. Гістологічні й електронно-мікроскопічні дослідження ранового вогнища здійснювали з використанням біоптатів тканин, які забирали на 3-4, 7-8, 11-12, 18-19 доби після травми. Забір біоптатів проводили під час перев'язок під загальним знеболюванням або місцевою анестезією на всю глибину з крайових і парацентральних ділянок.

Морфологічні дослідження здійснювали за загально прийнятими методиками (Д.С. Саркисов, 1994; Б. Уіклі, 1975). Препарати досліджували і фотодокументували, застосовуючи світлооптичний мікроскоп МБІ-6 та електронний мікроскоп ЕМ-125К.

Цифрові результати піддавали обробці методом варіаційної статистики за допомогою електронних таблиць ЕХЕL 2,0 на комп'ютері.

Результати дослідження та їх аналіз. Під час дослідження впливу фотоактивованої ксеношкіри в дослідах з парамеціями виявлено, що при взаємодії живих тест-клітин з токсичною плазмою після інкубації в ній ЛК тривалість життя одноклітинних організмів збільшилась у середньому на 28,3 %, порівняно з контролем та на 36,2 % після інкубації в плазмі ФК, що свідчить про те, що і ЛК, і ФК притаманна антитоксична властивість. На зростання антитоксичного потенціалу ФК вказують результати дослідження за тестом на кислотну резистентність еритроцитів. Так, якщо індекс кислотної резистентності інкубованих в токсичній плазмі еритроцитів складав у середньому 18,6±3,8, то при попередній інкубації в токсичній плазмі ЛК і ФК гемолітична (цитотоксична) активність суттєво знижувалася, про що свідчить підвищення індексу резистентності еритроцитів, а саме: 66,3±4,7 для ЛК і 89,7±3,0 од. для ФК відповідно (р<0,05).

Вивчення антимікробної активності ксенодермотрансплантатів у дослідах in vitro показало, що після інкубації ЛК в мікробній суспензії золотистого стафілокока, при посіві на тверде живильне середовище проростало в середньому (413±27) колоній, а інкубація в мікробній суспензії ФК супроводжувалася помітним (в 2,5 раза ) гальмуванням росту колоній: 184±16 (р<0,05).

В експериментальній частині роботи при огляді тварин з некорегованою опіковою травмою на 7 та 14 доби експерименту ранова поверхня покрита коагуляційним струпом, який частково відшаровується лише вкінці третього тижня досліду.

У ході гістологічних досліджень на 7 і 14 доби після опіку відмічено глибокі ураження тканин і судин, некроз дерми з лейкоцитарною інфільтрацією сполучної тканини. Субмікроскопічно встановлено глибоку деструкцію плазматичних мембран, ядер і органел фібробластів та фіброцитів, що свідчить про низьку функціональну активність даних клітин. Наслідком цього є повільний перебіг процесу епітелізації рани. На 21 добу досліду неширокий епітеліальний регенерат насувається на погано сформовану грануляційну тканину. В останній відмічають мало кровоносних капілярів, функціонально активних фібробластів та лейкоцитів.

Одержані експериментальні дані в 2-й і 3-й групах тварин свідчать про те, що проведення ранньої некректомії і закриття ран ксенодермотрансплантатами позитивно впливає на перебіг ранового процесу - головної патогенетичної ланки опікової хвороби.

Так, у 2-й групі тварин на 7 добу експерименту ксеноклапті щільно фіксовані на ранах, спостерігаються незначні серозні виділення по краях рани. На 14 добу експерименту ксеноклапті залишаються частково фіксованими в центральних ділянках, відмічаються патологічні виділення під ними. У 3-й групі експериментальних тварин на 7 і 14 доби ксеноклапті щільно фіксовані на ранах, патологічні виділення відсутні.

При морфологічному дослідженні опікової рани на 7 і 14 доби експерименту в 3-й групі тварин виявлено активніший перебіг репарації. Помітно краще відбувається формування демаркаційного валу. В крайовій зоні опікової рани під ФК виявлено високу проліферацію епітеліального регенерату, добре виражені грануляції і ділянки крайової епітелізації, які за площею були більшими порівняно з тваринами попередніх груп. Субмікроскопічно в грануляційній тканині фібробластам притаманні добре розвинена гранулярна ендоплазматична сітка і комплекс Гольджі, менш пошкоджені мітохондрії. На поверхні грануляцій у експериментальних тварин 3-ї групи відсутні ознаки ексудативного і гнійного запалення. У різних ділянках регенераційної тканини помітне активне проростання епітеліальних тяжів із збережених придатків шкіри до поверхні опікової рани з утворенням епітеліальних острівців. Останні часто поєднуються з проростаючим крайовим епідермальним регенератом. Формування сполучної тканини супроводжується розвитком нових гемокапілярів, наявні клітини гематогенного походження, фібробласти, ультруструктура яких відображає їх високу функціональну здатність.

При видаленні ксенодермотрансплантатів з ран на 21 добу експерименту у тварин 2-ї групи відмічали патологічні виділення по краях ран, яких не було у 3-й групі. При порівнюванні розмірів рани після некректомії з розмірами рани після зняття ЛК відмічали зменшення рани на (22±3,4) %, а у 3-й групі тварин - на (28±2,9) %.

Встановлена в експерименті здатність ФК покращувати загоєння опікових ран значною мірою пов'язана з посиленням їх адсорбційно-антитоксичної та антимікробної спроможності. Їх використання для лікування опіків ІІІБ-ІVст. після проведення ранньої некректомії приводить до тривалішої фіксації ксенотрансплантатів на рані, гальмування ексудативних процесів, мобілізації репарації.

Клінічні дослідження 20 потерпілих підгрупи 1А показали прогресивне підвищення температури тіла до 38,2 °С протягом перших 10-12 діб, наростання токсичності сироватки крові, збільшення кількості лейкоцитів до (10,2±1,4)х10⁹/л, зниження кількості лімфоцитів до (17,4±2,1) %. Усе це відбувається на фоні зовнішніх ознак інтоксикації: відсутності апетиту; сонливості, загальної слабості, загальмованості, галюцинаторних проявів. Тільки після відторгнення некротичних тканин (15-17 доби) прояви інтоксикації дещо зменшуються.

Гістологічні дослідження біоптатів уражених ділянок цих хворих на 3-7 доби після травми свідчать про глибокі пошкодження епідермісу, набряк субепітеліального шару дерми, судинні розлади у вигляді кровонаповнення, стазу. На 12-13 добу в біоптатах виявляють молоду грануляційну тканину невеликої товщини, яка бідна на клітини фібробластичного ряду і кровоносні капіляри. Повільно відбуваються епітелізація і формування базальної мембрани між епітеліальним регенератом і незрілою грануляційною тканиною.

При електронномiкроскопiчних дослідженнях в дермi виявляють значно змiненi гемокапiляри. У світлій набряклій цитоплазмі ендотелiоцитів мало органел, базальний шар нерівномірно потовщений, на окремих ділянках не чiткий.

При вивченні токсичності сироватки крові за парамеційним тестом та резистентністю мембран еритроцитів у хворих підгрупи 1А відмічено підвищення токсичності на 3 (6,8±0,5 і 69,6±2,4 відповідно), 7 (6,5±0,4 і 65,2±2,3) та 12 доби (6,7±0,8 і 67,4±1,5) зі зниженням її на 18 добу (8,3±1,2 і 71,8±1,9 відповідно) при показниках у донорів (9,7±0,4) хв і (78±1,8) од.

У кінці третього тижня після тяжкої термічної травми спостерігається відшарування струпа. Ранова поверхня в цих випадках покрита тонким шаром епітелію. Як і в попередні терміни спостережень, в опіковій рані відмічають деструкцію і погане відновлення компонентів мікроциркуляторного русла, що сприяє гіпоксії, порушенню трофіки і пригнічує регенерацію тканин. Розвиток молодої грануляційної тканини, її дозрівання і формування, а також епітелізація ранової поверхні відбуваються сповільнено.

44 хворим 1-ї групи (ІТУ до 30 од.) на 1-2 добу після травми під загальним знечуленням проводили сенквенціальну некректомію і накладали 24 потерпілим ЛК (підгрупа 1В), а 20 - ФК (підгрупа 1С).

Ранню сенквенціальну некректомію виконували на 1-2 добу з моменту опіків. Некротичні тканини видаляли у дітей до глибини 0,2 мм, а у дорослих - 0,3-0,4 мм до “кров'яної роси”. Це давало можливість зберегти основну кількість шкірних дериватів. Накладені на рани ксенодермотрансплантати щільно прилипали до ранової поверхні, що призводило до зменшення болю. Перев'язку проводили через 2-3 доби пiсля ксенопластики. Накладені на поверхню рани ксеноклапті поступово ущільнювалися i пiдсихали з країв та самостійно відпадали у вигляді “пергаментних” клаптів, пiд ними відбувалося загоєння опiкових ран.

Стан хворих після проведеної сенквенціальної некректомії покращувався, нормалізувалася температура тіла, з'являлися апетит і впевненість у швидкому видужанні. Інтоксикаційний синдром в динаміці був виражений менше, ніж у хворих контрольної групи, температура тіла була нижчою на 0,5-0,7 ⁰С, у крові кількість лейкоцитів знижувалася на 10-15 %.

При вивченні токсичності сироватки крові за парамеційним тестом та резистентністю мембран еритроцитів відмічено незначне підвищення токсичності на 7 добу (6,9±0,9 і 68,4±2,6) порівняно з 3-ю (7,2±0,8 і 69,2±1,9) та зниження її на 12 добу (8,6±0,6 і 72,6±1,4) при використанні ЛК. При застосуваанні ФК зниження токсичності сироватки крові спостерігалося вже з 7 доби ((8,5±0,4) хв і (71,5±1,9) од відповідно).

Характерно, що з 24 хворих підгрупи 1В тимчасове повне приживлення спостерігали у 17 обстежених, часткове - у 5 та лізис - у 2. А з обстежених 20 потерпілих підгрупи 1С тимчасове повне приживлення було у 18 хворих, часткове - у 2, лізису ксенодермотрансплантатів не відмічали.

Морфологічні дослідження в підгрупах 1В та 1С показали, що за умов застосування ксеноклаптів зберігається вищевказана етапність регенерації. Проте спостерігаються певні особливості при використанні ФК (підгрупа 1С). Так, вже на 7 добу після травми гістологічні зміни у хворих, при лікуванні яких використовували ФК, виявлено такі особливості: поряд із наявністю некротичних процесів в епідермісі, проявляються краща збереженість структурних елементів стінки судин дерми і менш виражені зміни в сполучнотканинній стромі ранового осередку.

На 11-12 добу в підгрупі 1С настає повне відторгнення ФК, а ранова поверхня вкрита епітеліальним регенератом. У підгрупі 1В повне відторгнення ЛК настає на 14-16 доби після травми.

Проведені гістологічні та електронномікроскопічні дослідження біоптатів ран опікових хворих з ІТУ до 30 од. показали, що за умов використання ФК вже в ранні терміни після ураження активізуються регенераторні процеси. Поступово під ксеношкірою формується грануляційна тканина, насичена фібробластами та гемокапілярами. Покращання мікроциркуляції сприяє процесам загоєння, формуванню епітеліального регенерату.

Отже, застосування ФК сприяє створенню кращих умов для епітелізації опікових ран, призводить до зменшення больового синдрому, не вимагає проведення перев'язок, що запобігає руйнуванню свіжого епітеліального шару.

Використання ксенодермотрансплантатів призводить до скорочення термінів перебування опікових хворих на стаціонарному лікуванні. Так, у хворих підгрупи 1А ліжко-день склав (23,6±2,5), підгрупи 1В - (15,6±1,6), підгрупи 1С - (12,2±2,1) доби.

Дослідження ефективності використання ФК в комплексному лікуванні проводили у 52 хворих 2-ї групи (ІТУ понад 30 од.). З них у 18 пацієнтів використовували ЛК (підгрупа 2В), у 18 - ФК (підгрупа 2С) порівняно з лікуванням традиційними методами у 16 хворих (підгрупа 2А).

У потерпілих 2-ї групи (ІТУ понад 30 од.) на 1-2 добу після травми загальний стан був тяжким: частота пульсу - до 140 уд./хв, АТ та ЦВТ - на нижніх межах норми, ЧД - 30-32 за 1 хв. Також спостерігали значні порушення показників гомеостазу: зменшення кількості білків крові до (53,8±1,8) г/л, збільшення гематокриту до (47,2±2,1) од.; наростання явищ інтоксикації.

У хворих підгрупи 2А рани підсушували фенами й інфрачервоними променями і закривали пов'язками з антисептиками або водорозчинними мазями. Проводили етапні некректомії до повного очищення ран з наступним проведенням ауто- або ксенопластики.

Тяжка опікова травма викликає значні ураження епідермісу, всіх шарів дерми з придатками шкіри. Зона некробіотичних змін розширюється за рахунок мікроциркуляторних розладів. У набряклій міжклітинній речовині дерми колагенові волокна дезорганізовані, фрагментовані, змінюються їх тинкторіальні властивості. Стінки кровоносних судин місцями зруйновані. Петехіальні крововиливи у міжклітинній речовині проявляються скупченням еритроцитів з ознаками лізису. Підшкірна жирова клітковина набрякла, просвіти кровоносних судин розширені, кровонаповнені, місцями тромбовані.

Електронномікроскопічно сполучна тканина повністю втрачає структурованість, в ній складно диференціювати навіть клітинні елементи. Внаслідок пошкодження стінок судин спостерігаються крововиливи: скупчення еритроцитів, тромбоцитів та інших формених елементів. Фіброцити пікнотизуються, ущільнюються, їх цитоплазма стає осміофільною, руйнуються органели. Епідермоцити базального й остистого шарів втрачають структурованість цитоплазми внаслідок гомогенізації та руйнування органел.

За умов лікування опікової травми загальноприйнятими методами регенераторні процеси перебігають повільно, на 11-12 та 21-23 доби після травми крайова епітелізація та формування грануляційної тканини відбуваються повільно, спостерігаються деструктивні та некробіотичні зміни ураженої шкіри. Тому доцільним в лікуванні важкоопечених є використання ксенодермотрансплантатів.

При вивченні токсичності сироватки крові за парамеційним тестом та резистентністю мембран еритроцитів у хворих підгрупи 2А нами відмічено значне підвищення цього показника на 3 (3,8±0,3 і 56,8± 2,1 відповідно), 7 та 12 доби (3,6±0,6 і 56,9±1,6) з незначним зниженням токсичності, починаючи з 18 доби ((4,8±0,5) хв і (65±2,1) од.) після травми, при показниках у донорів (9,7±0,4) хв і (78±1,8) од.

Виконані клінічні спостереження за 36 потерпілими, яким на 1-2 добу після травми, було проведено комплекс протишокових заходів, своєчасну ранню некректомію. У 18 хворих після видалення некротичних тканин використовували ЛК (підгрупа 2В), а 18 - ФК (підгрупа 2С). ФК застосовували також у хворих з великими за площею опіками під час аутодермопластик для закриття ран, вільних від аутоклаптів, та покриття перфорованих аутоклаптів. ФК не знімали під час перев'язок, епітелізація ран між комірками аутоклаптів проходила під ними. Після повної епітелізації цих ран ксенотрансплантати ставали сухими і відпадали.

У загальному 36 опеченим (підгрупи 2В і 2С) провели 67 ксенопластик.

На 3-7 доби після травми скарги хворих на біль в ділянці ран ставали меншими. Відмічено покращання загального стану хворих, сну, апетиту, підвищення їх активності, зменшення температури на 1-2°С, нормалізацію діурезу, позитивну динаміку показників гомеостазу, зокрема зменшення вмісту білків крові до (51,8±1,8) г/л, збільшення гематокриту до 44,9±2,1. Порівняння цих даних з показниками стану хворих підгрупи 2А в той самий термін яскраво підтверджують позитивний вплив ранньої некректомії та ксенопластики на перебіг опікової хвороби.

У ході гістологічних та електронномікроскопічних досліджень встановлено, що після проведеної некректомії і закриття ран ксенотрансплантатами вже на 2-3 добу відмічається активне формування під ними грануляційної тканини, особливо у хворих підгрупи 2С, де регенераторні процеси найбільш виражені. Про це свідчить більша кількість добре розвинених гемокапілярів та фібробластів, формування компонентів міжклітинної речовини. На 11-12 добу після травми при використанні ФК гістологічно в опіковій рані встановлено наявність сформованої грануляційної тканини і готовність її до накладання аутодермотрансплантата. За своїм складом вона багата на капіляри, клітини фібробластичного ряду, колагенові та еластичні волокна. Субмікроскопічно у грануляційній тканині наявні диференційовані фібробласти, цитоплазма яких насичена органелами. На мембранах помірно розширених цистерн ендоплазматичної сітки виявляють багато рибосом, в гіалоплазмі - вільних рибосом. Диктосоми комплексу Гольджі займають значний об'єм цитоплазми, а мітохондрії часто гіпертрофовані й мають чітко контуровані кристи. Міжклітинна речовина насичена колагеновими фібрилами. У крайовій зоні опікової рани добре виражена росткова зона, відбувається формування багатошарового епітелію. Для епідермоцитів характерні ядра, що мають чисельні інвагінати каріолеми, осередкові збільшені перинуклеарні простори. Каріоплазма містить крупні ядерця, багато рибосомальних гранул, тому виглядає дещо осміофільною. У цитоплазмі нерівномірно розташовані тонофіламенти, наявні рибосоми, невеликі щільні мітохондрії, світлі вакуолі. Біля плазмолеми тонофіламенти збираються в пучки і щільно прилягають до десмосом.

Слід зазначити, що в цей період одночасно з формуванням грануляційної тканини відзначається більш активний перебіг епітелізації ранової поверхні, при цьому поруч із крайовою епітелізацією спостерігається вогнищеве поширення її у вигляді широких клітинних розростань із придатків шкіри, що збереглися.

Порівняльні гістологічні дослідження показали, що використання ФК у комплексному лікуванні опечених позитивно впливає на процес мікроциркуляції і тромбоутворення в некробіотичній зоні опікової рани, при цьому зменшується або усувається повторне поглиблення ран.

Фіксація на 2-3 тижні ФК на ранах у більшості випадків достатня. За цей період відбуваються покращання загального стану хворого, зменшення больового синдрому, плазмовтрати, попередження інфікування ран. Частина глибоких ран, які планувалося закривати аутотрансплантатами, епітелізується самостійно під ксенотрансплантатами.

При вивченні токсичності сироватки крові за парамеційним тестом та резистентністю мембран еритроцитів хворих підгруп 2В і 2С встановлено високий рівень токсичності до 7 доби, при використанні ФК - 4,0±0,6 і 57,1±1,2 відповідно, ЛК - 3,6±0,3 і 56,2±1,3 відповідно з подальшим зменшенням токсичності сироватки крові до 18 доби (7,1±0,9 і 68,3±2,2 відповідно), особливо при використанні ФК ((7,6±0,3) хв і (72,8±1,9) од. відповідно).

Опечені підгрупи 2В перебували на стаціонарному лікуванні (55,2±2,9) діб, підгрупи 2С - 48,1±2,6, підгрупи 2А - 73,2±2,8.

Таким чином, при використанні в комплексному лікуванні опікових хворих ФК суттєво поліпшуються їх загальний стан, сон, апетит, швидше нормалізується температура тіла, посилюється крайова й острівцева епітелізація опікових ран, що призводить до зменшення площі гранулюючих ран на (28,0±3,6) %, скорочення перебування хворих на стаціонарному лікуванні: у пацієнтів з ІТУ до 30 од. - на 11,4 доби (49,2 %), з ІТУ понад 30 од на 24,9 доби (66 %) порівняно з традиційними методами лікування і на 3,4 доби (21,8 %) та 7 діб (13 %) відповідно порівняно з хворими, в комплексному лікуванні яких використовували ЛК.

Сумуючи отримані дані про застосування ФК у комплексному лікуванні опечених, робимо висновок про їх позитивний вплив на перебіг опікової хвороби та репаративні процеси в ранах. Як показали наші дослідження, ефективним є застосування ФК при госпіталізації в стаціонар на 1-2 добу після травми, при ранніх некректоміях, використанні їх під час аутодермопластик з метою закриття опікових ран, що залишилися, і перфорованих аутодермотрансплантатів.

Висновки

1. У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нові шляхи вирішення наукового завдання, що спрямоване на покращення лікування опечених хворих. Розкрито загальнобіологічні закономірності розвитку патологічного процесу при опіках, науково обґрунтовано необхідність проведення ранньої некректомії уражених ділянок шкіри та використання в комплексному лікуванні фотомодифікованих ксенодермотрансплантатів, що має практичне значення для комбустіології.

2. Доведено, що фотомодифікація дозволяє покращити лікувальні властивості ксенотрансплантата, підвищити його адсорбційно-антитоксичні (на 32 %) й антимікробні (сповільнює ріст колоній мікроорганізмів у мікробній суспензії в 2,5 раза) властивості.

3. Використання в експерименті фотомодифікованих ксенотрансплантатів після проведеної ранньої некректомії при опіках IIIБ-IV ст. приводить до більш тривалої фіксації їх на ранах, відсутності патологічних виділень. Репаративні процеси перебігають активніше, що зумовлює зменшення ран за рахунок крайової та острівцевої епітелізації за три тижні на 28 %. Тоді як застосування ліофілізованих ксенотрансплантатів сприяє зменшенню ран на 22 %.

4. Розроблений інформативний метод контролю за процесом інтоксикації організму хворого з опіковим ураженням шляхом модифікованої методики реакції кислотного гемолізу дозволяє об'єктивно оцінювати динаміку ендотоксемії і може бути рекомендований до застосування у повсякденній практиці клінічних лабораторій.

5. Використання фотомодифікованих ксеноклаптів у комплексному лікуванні хворих з опіками призводить до покращання перебігу опікової хвороби, посилення репаративних процесів, скорочення термінів стаціонарного лікування хворих з індексом тяжкості ураження до 30 од. на 11,4 доби (49,2 %), а хворих з індексом тяжкості ураження понад 30 од. - на 24,9 доби (66 %) порівняно з традиційними методами лікування і на 3,4 доби (21,8 %) та 7 діб (13 %) відповідно порівняно з хворими, в комплексному лікуванні яких застосовували ліофілізовані ксенотрансплантати.

6. Встановлено, що фотомодифіковані ксенотрансплантати шкіри свині сприяють формуванню грануляційної тканини, збільшенню кількості клітин фібробластичного ряду в сосочковому шарі дерми, що формується; активують регенераторні процеси, що прискорює процеси загоєння ранової поверхні.

Рекомендації щодо наукового та практичного використання здобутих результатів

1. Доцільно використовувати фотомодифіковані ксенотрансплантати, виготовлені за розробленою методикою (патент України № 62943), в комплексному лікуванні хворих з опіками II-IIIА ст. (з індексом тяжкості ураження до 30 од.) після проведення сенквенціальної некректомії. Це дозволить зменшити кількість наступних перев'язок, покращить перебіг ранового процесу, скоротить терміни стаціонарного лікування.

2. Рекомендовано у хворих з індексом тяжкості ураження понад 30 од. і наявністю ран ІІІБ-ІV ст. проводити на 1-2 добу після травми некректомію (поверхневу або тангенціальну) і використовувати разом із аутопластикою для тимчасового закриття ран ксенопластику фотомодифікованими ксеноклаптями. Це приведе до полегшення перебігу опікової хвороби, активації репаративних процесів у рані, скорочення термінів стаціонарного лікування порівняно із застосуванням традиційних методів та ліофілізованих ксенотрансплантатів.

3. Доцільно використовувати фотомодифіковані ксенотрансплантати під час аутодермопластик для закриття перфорованих аутоклаптів у хворих з великими за площею опіками. Епітелізація комірок перфорованого аутоклаптя проходить під ксенодермотрансплантатом.

4. Рекомендовано до широкого використання в клінічних лабораторіях розроблений інформативний метод контролю за динамікою ендотоксемії організму хворого з опіковим ураженням шляхом модифікованої методики реакції кислотного гемолізу (Деклараційний патент на винахід № 7217, 2005).

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Бігуняк В.В., Галайчук І.Й., Савчин В.С., Гуда Н.В. Використання ліофілізованих ксенодермотрансплантатів для відновлення втраченого шкірного покриву // Трансплантологія. 2003. Т. 4, № 1. С. 127-130. (Здобувач проаналізувала дані літератури, провела разом із співавторами підбір та клініко-лабораторне обстеження хворих, аналіз та статистичну обробку матеріалу, обговорення результатів, підготовку до друку).

2. Волков К.С., Бігуняк Т.В., Дем'яненко В.В., Гуда Н.В. Системний підхід до обгрунтування технології фотоактивації ксенодермотрансплантатів в комбустіології // Трансплантологія. 2005. Т. 8, № 3. С. 23-27. (Здобувач проаналізувала дані літератури, провела дослідження, аналіз та статистичну обробку матеріалу).