Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ І СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

Первий Віктор Станіславович

УДК 616.85:616.89-008.441.1-07-036-084

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

ФОБІЧНИЙ СИНДРОМ ПРИ НЕВРОТИЧНИХ І СОМАТОФОРМНИХ РОЗЛАДАХ (ДІАГНОСТИКА, КЛІНІКА, ПРОФІЛАКТИКА ТА ЛІКУВАННЯ)

14.01.16 - психіатрія

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

Науковий керівник доктор медичних наук, професор Табачніков Станіслав Ісакович, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, відділ соціальної та екстремальної психіатрії, завідувач відділу.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, доцент Чабан Олег Созонтович, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, відділ соціальної та екстремальної психіатрії, сектор пограничних станів та соматоформних розладів, завідувач сектору;

доктор медичних наук, професор Мішиєв В'ячеслав Данилович, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра дитячої, соціальної та судової психіатрії, професор кафедри;

доктор медичних наук, професор Самохвалов Віктор Павлович, Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського МОЗ України, кафедра психіатрії, завідувач кафедри.

Провідна установа: Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України, м. Харків

Захист відбудеться “25” травня 2006 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01 в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул.Фрунзе, 103

Автореферат розісланий “ 22 ” квітня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат медичних наук Гриневич Є.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Соціокультуральні зміни, політичні та економічні катаклізми, які відбулися у суспільстві, викликали сплеск невротичних і соматоформних розладів, делінквентності, наркотизації, алкоголізації, гетеро- і автоагресивності. Безробіття і загроза втратити роботу, у розрізі сучасної класифікації МКХ-10, виділяються як соціально-економічні та психосоціальні обставини, що являють потенційну небезпеку для здоров'я людей. Крім того, відзначається неухильне зростання рівня тривожності, напруженості міжособистісних стосунків. Вищевикладене пояснює домінування клінічних випадків декомпенсацій розладів особистості, психопатоподібних, невротичних і соматоформних розладів, серед яких тривожні та фобічні стани займають одне з провідних місць.

У загальній популяції невротичні фобії, за даними F. Riemann (1998), зустрічаються у 8-9 % населення. Розповсюдженість панічного розладу протягом життя становить від 1,2 до 3,8% (D. Katerndahl, J. Realini, 1997); для агорафобії - 6,7%, для ізольованої фобії - 11,3% і для соціальної фобії - 13,3% (W.J. Magee, W.W. Eaton, H.-U. Wittchen et al., 1996). Частота фобій при неврозах коливається в межах 15-44% випадків за свідченням різних авторів (J. Angst, 1997; В.С. Собенников, 2000; D.S. Bennett, D.B. Carr, 2003). Підтверджуючи значну розповсюдженість фобічних розладів, ці цифри одночасно засвідчують відсутність як загальноприйнятих критеріїв діагностики невротичних станів, так і єдиного визначення самих фобій (K. Kendler, J. Myers, C. Prescott, 2002).

Соматоформні розлади - складна у діагностичному і терапевтичному аспектах категорія. Це обумовлено, перш за все, недостатнім вивченням патогенетичних взаємозв'язків соматовегетативних проявів і власне афективних (тривожних, депресивних), іпохондричних та істеричних порушень. За останні роки спостерігається зростання числа пацієнтів з соматоформними розладами. Згідно з результатами останніх досліджень, частота соматоформних розладів складає від 10% (R. Kellner, 1994; М.Ю. Дробижев, С.И. Овчаренко, Э.Н. Ищенко и др., 2001) до 52% (О.С. Чабан, Є.М. Харченко, Р.М. Гнатюк та ін., 2002; I. Ward, 2002) від загального числа пацієнтів первинної медичної мережі. У загальній популяції частота соматоформних розладів коливається, за різними даними, від 0,5% до 11% (W. Rief, S. Schaefer, W. Hiller et al., 1992; А.Б. Смулевич, А.Л. Сыркин, М.Ю. Дробижев и др., 2005). Така різниця може бути пояснена використанням різних діагностичних критеріїв.

Статистичні дані, які дозволяють оцінити економічні збитки від фобічних станів у структурі невротичних і соматоформних розладів, в Україні і країнах СНД відсутні. Однак їх розміри можна уявити, аналізуючи матеріали, які опубліковані у США: за даними R.C. Durham і співавт. (1997), загальні витрати на лікування хворих з обсесивно-фобічною симптоматикою, що складаються з так званих прямих (вартість госпіталізації, лікування у позалікарняних умовах, вартість препаратів) та непрямих (кількість днів непрацездатності, пенсії за інвалідністю), становлять 8,4 млрд. доларів щорічно.

Це можна, у деякій мірі, пояснити неоднорідністю структурної композиції фобічного синдрому, яка клінічно виявляється у різній представленості афективних, вегетативних, ідеаторних та інших компонентів. Складність та багатофакторність етіопатогенетичних механізмів фобій вказує на те, що успіху у їх дослідженні може бути досягнено тільки при мультидисциплінарному підході, підстава для якого бачиться передусім у зближенні позицій їх психопатологічного, біохімічного, нейрофізіологічного і соціально-психологічного досліджень.

Останнім часом зросла зацікавленість учених до феномену кардіофобії. Це обумовлюється широкою розповсюдженістю функціональних серцево-судинних розладів, підвищенням рівня тривожності населення, патоморфозом пограничних психічних захворювань. В загальносоматичній практиці гіпердіагностика патології серця складає 30-40% (M. Bach, D.O. Nutzinger, 1996; Т.А. Гаврилова, 2001; А.Б. Смулевич, А.Л. Сыркин, М.Ю. Дробижев и др., 2005). Страхи, які пов'язані з роботою серця при функціональних порушеннях серцевої діяльності, на думку різних дослідників, відчувають від 33 до 92% хворих (О.П. Вертоградова, Т.В. Довженко, Т.С. Мельникова, 1996; В.С. Собенников, 2001; S. Blomhoff, T. Tangen Haug, K. Hellstrцm et al., 2001). У психіатричній практиці довгий час кардіофобічні прояви розглядалися у структурі обсесивно-фобічних, тривожно-іпохондричних станів, при цьому надавалося значення переважно невротичним або ендогенним механізмам. Сучасний підхід до вивчення кардіального неврозу значною мірою пояснюється підвищенням уваги до етіопатогенезу і клінічних проявів панічних розладів.

Внаслідок того, що існуючі класифікації фобій (I.M. Marks, 1970; S. Conti, G. Savron, G. Bartolucci et al., 1989; С.В. Иванов, А.М. Андреев, 2000; Ю.В. Ковалев, 2003; А.М. Вейн, Г.М. Дюкова, О.В. Воробьева и др., 2004) орієнтовані головним чином на зміст нав'язливих страхів, а не на причини їх виникнення та особливості психопатологічної структури, необґрунтовано розширено рамки тривожно-фобічних станів на підставі подібності розладів з тією ж фабулою. В МКХ-10 представлено формалізований синдромологічний принцип діагностики, внаслідок чого більшість фобій фактично підпадає під діагностичні критерії агорафобії. Крім того, дефініції тривоги у структурі фобічного синдрому залишаються достатньо невизначеними: вона розглядається як емоційна реакція або риса особистості інколи як визначаючий компонент ряду розладів особистості чи симптом у структурі невротичних і психотичних синдромів.

Розроблені методи терапії фобічних розладів (G.H. Eifert, 1992; J.N. Han, K. Stegen, C. De Valck et al., 1996; J. Angst, 1997; И.Ю. Дороженок, 1999; I. Marks, R. Dar, 2000; Р.Г. Акжигитов, 2001; О.С. Чабан, О.О. Хаустова, 2005) не досконалі. У наш час у даному напрямку залишається відкритим питання про біохімічний статус осіб, які страждають від фобічних розладів, а також про кореляції психопатологічних, біохімічних і психологічних даних у хворих із фобічними проявами. Крім того, існуючі психофармакотерапевтичні методи корекції тривоги і фобій практично не враховують індивідуальні психологічні характеристики пацієнтів.

Проблема фобічних розладів, незважаючи на велику кількість досліджень, залишається актуальною і недостатньо вивченою. Особливої уваги заслуговує той факт, що переважна кількість досліджень розглядає головним чином психофізіологічні та клінічні особливості фобій без детального аналізу біохімічної складової фобічного синдрому. Крім того, наявні у літературі дані про зміни біохімічного статусу при фобіях є недостатніми, розрізненими, а у ряді випадків суперечливими, а також стосуються в основному симпатико-адреналової осі. На сьогодні залишається відкритим питання про структурну композицію фобічного синдрому, а також про взаємозв'язки його складових, про перевагу конкретних компонентів синдрому у структурі фобії залежно від її фабули. Подальшого вивчення потребують особливості взаємовідношень психопатологічної, біохімічної, індивідуально-психологічної та соціально-психологічної осей з метою уточнення етіопатогенетичних механізмів і типологізації фобічної симптоматики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану НДР Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за темами: “Розробка диференційованої системи лікувально-профілактичних, реабілітаційних та організаційних заходів щодо надання спеціалізованої психологічної, психіатричної та психотерапевтичної допомоги постраждалим внаслідок техногенних аварій та катастроф (на прикладі небезпечних видів промисловості України)” (номер державної реєстрації 0102U000098), “Розробити стандарти клінічної практики та науково обґрунтувати гарантовані обсяги лікувально-діагностичної допомоги хворим з афективними розладами” (номер державної реєстрації 0102U000102), а також Міжгалузевої комплексної програми “Здоров'я нації” (Постанова Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року, № 14), документів ООН (1993) та ВООЗ (1992, 2001, 2003), які регламентують розробку і проведення національних програм, що спрямовані на удосконалення охорони здоров'я населення та підвищення якості життя хворих.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи - оптимізація діагностичного процесу і лікувально-профілактичної допомоги хворим з фобічним синдромом на підставі інтегративного (клініко-анамнестичного, клініко-психопатологічного, соціально-психологічного та клініко-лабораторного) аналізу фобічної симптоматики у структурі невротичних і соматоформних розладів та дослідження особливостей клінічних проявів фобій, їх зв'язків з біохімічними і соціально-психологічними показниками; визначення структурно-компонентної архітектоніки фобічного синдрому з обґрунтуванням його диференційно-діагностичних критеріїв.

Для досягнення цієї мети були поставлені наступні задачі:

1. Визначити місце фобічного синдрому в структурі невротичних і соматоформних розладів.

2. Оцінити роль соціально-психологічних факторів у формуванні та проявах фобічного синдрому при невротичних і соматоформних розладах.

3. Дослідити клініко-анамнестичні та клініко-психопатологічні особливості фобічного синдрому в структурі невротичних і соматоформних розладів.

4. Дослідити сексологічні та індивідуально-психологічні характеристики хворих з фобічним синдромом при невротичних і соматоформних розладах.

5. Визначити особливості перебігу біохімічних процесів та оцінити їх роль у генезі та клінічному оформленні фобічного синдрому при невротичних і соматоформних розладах.

6.Розробити структурно-компонентну модель фобічного синдрому в структурі невротичних і соматоформних розладів.

7. Визначити і науково обґрунтувати диференційно-діагностичні критерії фобічного синдрому при невротичних і соматоформних розладах залежно від фабули страху.

8. Визначити та впровадити у практику комплексну систему алгоритмів діагностики та лікувально-профілактичної допомоги при фобічному синдромі у структурі невротичних і соматоформних розладів.

Об'єкт дослідження - фобічний синдром при невротичних і соматоформних розладах.

Предмет дослідження. Клініко-анамнестичні, клініко-психопатологічні, сексологічні, психологічні та біохімічні особливості фобічного синдрому у структурі невротичних і соматоформних розладів, методи його первинної та диференційної діагностики, а також лікування і профілактики.

Методи дослідження. Клініко-анамнестичний, клініко-психопатологічний, експериментально-психологічний, клініко-лабораторний, математико-статистичний.

Клініко-анамнестичний метод використовувався для збору інформації про преморбідний період, особливості формування фобічного синдрому та базувався на використанні напівструктурованого інтерв'ю. Клініко-психопатологічний метод ґрунтувався на загальноприйнятих підходах щодо психіатричного обстеження пацієнтів. Діагностику наявних проявів фобічного синдрому та особливостей поведінки здійснювали згідно з клінічними критеріями МКХ-10, використовуючи карту клініко-психопатологічного обстеження та результати тестування за опитувальником виразності психопатологічної симптоматики (Symptom Check List-90-Revised - SCL-90-R) (V. Starcevic, G. Bogojevic, J. Marinkovic, 1999). Відомості, отримані від пацієнта, доповнювались службовими характеристиками, інформацією, яку надали родичі, а також спостереженням за поведінкою обстежуваного в амбулаторних або стаціонарних умовах. Експериментально-психологічний метод використовувався для оцінки індивідуально-психологічних особливостей хворих з фобічним синдромом, із застосуванням особистісної шкали проявів тривоги Дж. Тейлор за адаптацією Т. А. Немчина (В.К. Гайда, В.П. Захаров, 1982) і теста Спілбергера-Ханіна (Ю.Л. Ханин, 1978).

Особливості біохімічного статусу і роль різних аналітів у генезі та клінічному оформленні фобій у структурі невротичних і соматоформних розладів у сироватці/плазмі крові або еритроцитах визначали за допомогою наборів наступними методами: а) імуноферментним - вміст тиреотропного гормону (ТТГ), адренокортикотропного гормону (АКТГ), кортизолу, пролактину (Прл), фолікулостимулювального гормону (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ), тестостерону, в-ендорфіну, вазопресину (ВП), серотоніну, мелатоніну, інсуліну, ангіотензину II, альдостерону, гістаміну, адреналіну, норадреналіну, тропоніну I (кардіоізоформа), міоглобіну; б) радіоімунним - вміст дофаміну; в) біохімічним - вміст калію, калію еритроцитів, глюкози, холестерину, лактату, кальцію, натрію, натрію еритроцитів, супероксиддисмутази (СОД), ТБК-активних продуктів, перекисної резистентності еритроцитарних мембран (ПРЕМ), каталази, аспартатамінотрансферази (АСТ) та м'язово-мозкової ізоформи креатинкінази (МВ КК).

Для статистичної обробки інформації використовували методи: 1) описової статистики (визначення середньоарифметичних значень і середньоквадратичних відхилень по кожному кількісному показнику M+SD, частоти для якісних параметрів); 2) оцінки вірогідності відмінностей вибіркових середніх та відносних величин за Т-критерієм Стьюдента, F критерієм Фішера, 2 Пірсона, Вілкоксона-Манна-Уїтні; 3) кореляційного аналізу для визначення закономірностей та взаємозв'язків між показниками клінічних, психологічних і лабораторних досліджень; 4) факторного аналізу і головних компонент (Principal Component) з ротацією за алгоритмом максимізації дисперсії (Varimax with Kaiser Normalization); 5) дисперсійного, регресивного і дискримінантного аналізу. Математична обробка даних проводилась на персональному комп'ютері за допомогою пакетів “Excel XP” фірми Microsoft и SPSS 10.0 for Windows.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше на підставі комплексного клініко-психопатологічного, клініко-лабораторного і експериментально-психологічного дослідження хворих з фобічним синдромом при невротичних і соматоформних розладах проведено інтегративний аналіз особливостей формування і проявів фобічного синдрому та його зв'язку з рівнем тривоги. Уперше здійснено багатоосьове лабораторне обстеження осіб з фобічним синдромом та виділені основні біохімічні предиктори етіопатогенезу фобій. Вперше досліджені співвідношення біологічних речовин, які належать до різних нейрогуморальних (гіпоталамо-гіпофізарно-тиреоїдної, гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової, гіпоталамо-гіпофізарно-гонадної, гіпоталамо-пролактинової, в-ендорфінової, аргінін-вазопресинової, ренін-ангіотензинової, катехоламінової, інсулінової, гістамінової, серотонін-мелатонінової) осей, а також їх зв'язок з продуктами клітинного метаболізму, які беруть безпосередню участь у формуванні та клінічному оформленні фобічного синдрому. Вперше з використанням методу математичного моделювання розроблена структурно-компонентна модель фобічного синдрому при невротичних і соматоформних розладах. Уперше розроблені та науково обґрунтовані комплексні алгоритми діагностики фобічного синдрому у структурі невротичних і соматоформних розладів, а також запропоновані його диференціально-діагностичні критерії. Вперше запропоновані комплексні підходи до лікування і профілактики фобічного синдрому із урахуванням клініко-психопатологічних, психологічних і лабораторних показників.

Практичне значення одержаних результатів. Практична значущість результатів дисертаційного дослідження полягає у підвищенні якості діагностики та лікування хворих з фобічним синдромом у структурі невротичних і соматоформних розладів. У ході дисертаційної роботи науково обґрунтовано, розроблено та впроваджено у клінічну практику методи комплексного діагностичного дослідження фобічного синдрому, а також визначено його диференціально-діагностичні клінічні, біохімічні та психологічні критерії. Проаналізовано та використано у лікувально-діагностичній роботі методи системного аналізу факторів ризику формування фобічного синдрому при невротичних і соматоформних розладах. Запропонований у роботі комплекс клініко-психопатологічних, лабораторних і експериментально-психологічних досліджень дозволяє запровадити методи первинної та диференціальної діагностики фобічного синдрому в практику психіатричних стаціонарів і загальносоматичних лікарняних закладів. Отримані нами дані, що особливо стосуються біохімічної складової фобічного синдрому, дозволяють суттєво оптимізувати та індивідуалізувати як діагностичний процес, так і лікувально-профілактичну допомогу хворим з фобічним синдромом у структурі невротичних і соматоформних розладів.

Розроблені в процесі дисертаційного дослідження алгоритми діагностики, лікування та профілактики фобічного синдрому у структурі невротичних і соматоформних розладів впроваджено у роботу: комунального закладу “Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня”, міської лікарні № 1 м. Дніпродзержинська, комунального закладу “Криворізький психоневрологічний диспансер”, комунального закладу “Нікопольський психоневрологічний диспансер”. Результати дисертаційного дослідження використано у монографії “Фобии: клиника, диагностика, лечение, профилактика” (2005), у довідковому виданні “Фобии: русско-украинско-английский словарь-справочник” (2003) та методичних рекомендаціях “Клініко-лабораторна діагностика фобічних станів у структурі невротичних і соматоформних розладів у чоловіків” (2005) і “Сексологічні аспекти фобічних станів у структурі невротичних і соматоформних розладів у чоловіків” (2005).

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно виконано аналітичний огляд джерел науково-медичної інформації за темою роботи, сформульовано робочу гіпотезу, мету, задачі дослідження, розроблено його дизайн, методологію, сформовано методи й інструментарій, написано всі розділи дисертації. Ним особисто проведені клініко-психопатологічне, експериментально-психологічне і клініко-анамнестичне дослідження всіх пацієнтів клінічних груп і респондентів контрольної групи, а також аналіз даних, отриманих за допомогою клініко-лабораторного обстеження. Дисертантом самостійно створені комп'ютерні бази одержаних даних, здійснено математико-статистичну обробку, системний аналіз і наукову інтерпретацію результатів дисертаційного дослідження, сформульовано висновки. Усім пацієнтам безпосередньо автором була надана консультативно-діагностична допомога. Автор самостійно розробив структурно-компонентну модель фобічного синдрому при невротичних і соматоформних розладах.

Особистий внесок здобувача в публікаціях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, які написані у співавторстві, полягав у наступному: у роботах № 20-24 (згідно зі списком праць, наведених в кінці автореферату), написаних спільно з С. І. Табачніковим, автором поставлено мету та завдання дослідження, здійснено основний аналіз даних, проведено інтерпретацію отриманих результатів, розроблено теоретичний і методологічний базис до основних положень статей. У роботі № 1, яка також була написана у співавторстві з С. І. Табачніковим, автором самостійно написані розділи 4, 6 і 8. Крім того, у розділах 2, 3, 7 автором здійснено огляд літературних джерел, виконані статистична обробка та інтегративний аналіз результатів власних досліджень, розроблена структурно-компонентна модель фобічного синдрому, а також математично обґрунтовані критерії первинної та диференціальної діагностики фобій у структурі невротичних і соматоформних розладів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались та обговорювались на: науково-практичній конференції “Психиатрия и общество” (Москва, 2001), VI українсько-баварському симпозіумі “Медико-соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями здоров'я” (Євпаторія, 2003), “Актуальні проблеми впровадження засад доказової медицини в психіатричну, наркологічну, судово-психіатричну та психотерапевтичну практику” (Ялта, 2004), П'ятій Всеукраїнській школі молодих психіатрів і науково-практичній конференції з міжнародною участю “Актуальні питання клінічної психіатрії” (Євпаторія, 2004), Пленумі і конференції науково-практичного товариства неврологів, психіатрів і наркологів України (Луганськ, 2005), VІІ міжнародному українсько-баварському симпозіумі “Медико-соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями здоров'я” (Дніпропетровськ, 2005), “Психосоматичні розлади в клініці внутрішніх хвороб” (Дніпропетровськ, 2005), “Актуальные вопросы оказания медицинской помощи больным с цереброваскулярной патологией” (Днепропетровск, 2005), Українській школі-семінарі з міжнародною участю “Психотерапія і психоаналіз на шляху до євроінтеграції” (Київ, 2005), апробаційній раді Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології (протокол № 1 від 17.01.2006 р.).

Публікації. Матеріали дисертаційної роботи опубліковано у 30 наукових працях особистого авторства, з них: 1 монографія, 1 навчальний посібник, 1 довідкове видання, 20 статей, які надруковані в спеціалізованих журналах (згідно з переліком ВАК України). Також опубліковано 2 методичні рекомендації та тези доповідей на науково-практичних конференціях, у тому числі міжнародних.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація викладена на 424 сторінках машинопису (основний текст складає 298 стор.). Структурно вона складається з вступу, огляду літератури, 5 розділів власних досліджень, узагальнення результатів дослідження, висновків і 9 додатків. Робота проілюстрована 32 рисунками і 16 таблицями. Список використаної літератури містить 552 джерела вітчизняних і закордонних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Дисертаційне дослідження проводилось протягом 1999-2005 років на базі Дніпропетровського лікувально-профілактичного об'єднання “Міжобласний клінічний психоневрологічний центр”. Загальна кількість обстежених становила 627 чоловіків у віці від 17 до 65 років, які знаходились на амбулаторному або стаціонарному обстеженні чи лікуванні. Особи у віці 17-19 років складали 23,1% (145 чоловіків), 20-24 роки - 21,2% (133 пацієнта), 25-29 років - 11,9% (75 хворих), 30-34 роки - 8,9% (56 чоловіків), 35-39 років - 8,1% (51 пацієнт), 40-44 роки - 7,8% (49 хворих), 45-49 років - 7,5% (47 чоловіків), 50-54 роки - 5,1% (32 пацієнта), 55-59 років - 3,2% (20 хворих) і 60-65 років - 3,1% (19 чоловіків). Слід відзначити, що більшу частину (p < 0,05) хворих (69,9%) складали особи найбільш активного працездатного віку (20-50 років).

Усі обстежені були поділені на 5 груп залежно від наявності фобічного синдрому в структурі невротичних або соматоформних розладів. Перша група об'єднала 94 пацієнтів з агорафобією. Друга група складалась із 38 хворих з іншими фобічними тривожними розладами, у клінічній картині яких превалював страх божевілля. До третьої групи ввійшли 47 чоловіки з специфічними фобіями, серед яких переважну частину становили акрофобія або клаустрофобія. Четверта група налічувала 253 чоловіки з кардіальним неврозом, при якому кардіофобічна симптоматика посідала одне з провідних місць. Контрольну (5-ту) групу складали 195 осіб без ознак психічної та соматичної патології. Верифікація діагнозу була проведена за критеріями МКХ-10. До вибірки для дослідження увійшли лише ті клінічні випадки захворювання, при яких діагноз встановлювався у період амбулаторного або стаціонарного обстеження на підставі детального аналізу наявних клініко-психопатологічних розладів і пов'язаних з ними порушень соціального функціонування, преморбідних особливостей особистості, даних анамнезу захворювання, а також результатів психологічного тестування та параклінічних методів дослідження, які дозволили підтвердити нозологічну належність фобічного синдрому до невротичних і соматоформних розладів або виключити з обстеження хворих з фобічною симптоматикою у рамках інших нозологічних форм.

Певні складності виникли при кодуванні діагнозу у хворих, які страждають від нав'язливого страху божевілля, що зумовлено рядом причин. По-перше, існує декілька різновидів даного виду страху: агатеофобія (нав'язливий страх несамовитості, божевілля), алієнофобія (нав'язливий страх втратити розум), дементофобія (нав'язливий страх недоумкуватості), лісофобія (нав'язливий страх захворіти на сказ, а також збожеволіти), а ще маніофобія (нав'язливий страх психічного захворювання). Деякі з наведених фобій можуть розглядатися як підтипи нозофобії, що кодуються за МКХ-10 як іпохондричний стан, який можна віднести до кластеру не невротичних, а соматоформних розладів. По-друге, страх втрати контролю над собою чи нав'язливий страх збожеволіти може спостерігатися у структурі різних тривожно-фобічних розладів, таких як агорафобія, панічний розлад або генералізований тривожний розлад. Слід підкреслити, що в перелічених станах алієнофобія виступає як вторинне явище, що супроводжує основну психопатологічну симптоматику. У зв'язку з вищенаведеним осіб з алієнофобією було віднесено до групи хворих на інші фобічні тривожні розлади.

Більшість чоловіків з різними фобічними станами у структурі невротичних і соматоформних розладів (59,6 - 78,7%) була з сімей службовців (p < 0,05). Виявлено вірогідний зв'язок (2=21,8; p < 0,001) між соціальним походженням і варіантами тривожно-фобічної симптоматики. У більшості спостережень (80,1%) виховання здійснювалось у повних сім'ях (p < 0,05). У неповній родині частіше зростали хворі на агорафобію з панічними розладами (p < 0,05). Встановлена наявність вірогідного (2=8,8; p < 0,05) впливу показника умов виховання на формування різних варіантів фобічного синдрому. Обстежуваних практично виховували особи жіночої статі (p < 0,05). У контрольній групі, на відміну від груп хворих, ініціатива в питаннях виховання належала батькам (p < 0,001). Превалювання домінуючої позиції матері відзначалась у сім'ях хворих на агорафобію - 60,6% випадків (p < 0,05). Виявлено вплив (2=24,3; p < 0,001) показників домінування осіб, що займали у сім'ях пануюче положення, на клінічне оформлення тривожно-фобічної симптоматики.

Більшість пацієнтів з соматоформними порушеннями (57,3%) була одружена (p < 0,05), в той час як хворі з невротичними розладами - розлученими або неодруженими, що особливо проявляється в групі хворих на агорафобію (73,4%). Виявлена різниця між показником сімейного стану і варіантами тривожно-фобічної симптоматики (2=133,5; p < 0,001).

Особи з середньою освітою переважали в контрольній групі (p < 0,01), з вищою освітою - в групах хворих на агорафобію (p < 0,01) і кардіальний невроз (p < 0,05). Виявлено вірогідний (2=56,4; p < 0,001) зв'язок між показником рівня освіти і клінічними варіантами фобічного синдрому.

При проведенні даного дослідження були виявлені клінічні особливості фобічного синдрому в структурі невротичних і соматоформних розладів.

Для всіх обстежених характерним було різне за часом “зберігання у таємниці” факту виникнення нав'язливих страхів. Найбільш короткий період (декілька хвилин) приховування від оточуючих факту виникнення фобічної симптоматики спостерігався у групах хворих на агорафобію та кардіальний невроз (p < 0,001). Пацієнти з алієнофобічною симптоматикою були схильні до тривалого збереження у секреті факту наявності фобії (p < 0,001). Протягом перших годин після виникнення фобічного приступу особи зі специфічними фобіями могли розповісти про те, що трапилось, оточуючим (p < 0,05). Утаювання факту виникнення фобічної симптоматики від оточуючих спричиняло значний вплив (2=426,0; p < 0,001) на особливості клінічних проявів фобічного синдрому та пов'язаних з ним дезадаптивних форм поведінки.

На момент звернення за спеціалізованою допомогою лише у незначної частини пацієнтів (9,1% випадків) відзначалась монофобічна симптоматика (p < 0,05). У більшості випадків (90,9%) фобічний синдром, особливо при відсутності своєчасного надання кваліфікованої допомоги, призводив до розвитку в динаміці невротичного або соматоформного розладу вторинних, третинних та інших нав'язливих страхів (p < 0,05).

Основним об'єктом страху хворих на агорафобію є відкрита місцевість або скупченість людей. Усіх обстежених з патологією, що розглядається, була характерна наявність поліморфних і динамічних клінічних проявів. Психопатологічна структура у статиці мала основні (власне агорафобічні розлади, соматоформна симптоматика, вегетативні та афективні порушення) і додаткові компоненти (інші тривожні розлади і порушення потягів). Панічний розлад був облігатною складовою в епізодах минулого і теперішнього. Прикладом факультативної характеристики були депресивні та нав'язливі симптомокомплекси, а також різноманітні фобії, які займали другорядне місце у клінічній картині та детермінувалися ситуативними особистісними значущими факторами. Ритуальні дії хворих на агорафобію відзначалися широким діапазоном проявів - від елементарного уникання фобічних ситуацій до поведінкових актів, спрямованих на пригнічення страху (перевірка зачинених вхідних дверей власної квартири або фіксація уваги на вікнах при виході з неї, вимога постійної присутності кого-небудь з близьких під час пересування вулицями або у громадському транспорті, відвідуванні магазинів, театрів та інших публічних місць, придбання дорогих “захисних” талісманів або амулетів, захоплення релігійною чи езотеричною літературою, яке супроводжується регулярним читанням молитов або здійсненням магічних ритуалів тощо).

При наявності алієнофобічної симптоматики головним психопатологічним феноменом був нав'язливий страх божевілля, який супроводжувався різними вегетативними, когнітивними і поведінковими порушеннями. Характерною була постійна боротьба мотивів: перебувати на самоті, щоб оточуючі “не помітили ознак безрозсудності”, “не вказали на безглуздість вчинків”, та перебувати серед людей, щоб переконатися у “власному психічному благополуччі”, а “перспектива опинитися у психіатричній лікарні найближчим часом поки відсутня”. Швидко приєднувалися різноманітні нав'язливі сумніви, вторинні фобії та ін. З ритуальних дій найбільш поширеними були: тренування мімічної мускулатури, постійний контроль власного зору перед дзеркалом, які супроводжувалися інтенсивними дихальними вправами, активним пошуком інформації про фобії в мережі Інтернет і наукових виданнях, уникнення перегляду відеопродукції, в якій фігурують психічно хворі або психіатри, ретельна підготовка до бесід з оточуючими, постійне спостереження за реакцією останніх на власні висловлювання, прагнення зміни іміджу (надання переваги одягу класичного фасону, уповільнена хода, спроби зробити вигляд зовнішнього спокою тощо).

У пацієнтів зі специфічними фобіями основним у клінічній картині було превалювання власне фобічного компоненту, який поєднувався з різними сомато-вегетативними, афективними, ідеаторними проявами і поведінковими порушеннями. У хворих на акрофобію достатньо швидко у якості вторинного феномена приєднувалася вертигофобія, яка посилювалась при перегляді відеопродукції зі сценами перебування на висоті. При клаустрофобії відзначались форми захисту від простих проявів уникаючої поведінки до надто складних комбінацій перелічених далі дій: самопереконування, самовідволікання, вибір “безпечного” місця у транспорті, вживання транквілізаторів, спиртних напоїв, вимоги постійної присутності поряд кого-небудь з близьких у приміщенні, постійні перевірки наявності відчинених дверей, вікон та ін. Ритуальні дії при наявності акрофобічної симптоматики мали характер прямого уникнення “небезпечних” ситуацій.

Основним об'єктом фобії при кардіальному неврозі була функціональна діяльність серцево-судинної системи. Клінічна картина характеризувалася комплексом нейрокардіальних порушень, які проявлялись кардіалгічним або дизритмічним синдромом. Тілесні сенсації звичайно чіткі за характером і локалізацією, без елементів надуманості. Облігатно входили у структуру кардіального неврозу психопатологічні феномени з стрижньовою тривожно-фобічною симптоматикою, а також перманентними і пароксизмальними вегетативними порушеннями. Стрімко приєднувалися вторинні фобії. Характерним було швидке формування обмежувальних форм поведінки і захисних ритуалів: тенденція спати на правому боці у добре провітрюваному приміщенні, повна відмова від куріння, вживання кави і спиртних напоїв, носіння з собою кардіо- або психотропних засобів та ін. Типовим було створення певних побутових ритуальних режимів, які проявлялись: в обмеженні перегляду відеопродукції, що викликає почуття тривоги (мелодрами, триллери, бойовики та ін.), в униканні конфліктних ситуацій з метою “забезпечення нормальної роботи серця”, у строгому регламентуванні режиму дня тощо.

Для всіх пацієнтів з фобічним синдромом у структурі невротичних і соматоформних розладів характерним було усвідомлення неадекватності фобічної симптоматики. Хоча хворі активно визнавали багатозначність власних побоювань, просте переконання не знижувало інтенсивності страху, а в більшості випадків (p < 0,05) досягало рівня панічного нападу, під час якого відзначалось зниження критичного ставлення до свого стану.

Спектр сексуальної поведінки та сексуальних переваг був дуже великим, а різні аспекти сексуальності розглядалися крізь призму медицини, психології, правових і моральних норм. У власному і суспільно-політичному значенні сексуальність може слугувати символом влади або контролю. Крім того, сексуальна поведінка може являти собою спосіб саморепрезентації або самоствердження. Ці аспекти індивідуальної сексуальності тісно пов'язані з усіма іншими характеристиками особистості та формують сексуальну індивідуальність як у нормі, так і при проявах фобій. Наявність фобічного синдрому у структурі невротичних і соматоформних розладів призводило до змін у сексуальному функціонуванні хворих (2=58,5; p < 0,001), при якому відзначалось ураження не тільки психічної, але й нейрогуморальної складової копулятивного циклу. Виявлено значний вплив (2=19,2; p < 0,001) показника насолодження статевим життям на клінічні прояви тривожно-фобічної симптоматики. Найбільш сексуально задоволеними були особи, які складали групу контролю (p < 0,001). Повне незадоволення сексуальними контактами (p < 0,05) відзначали хворі на агорафобію та інші фобічні тривожні розлади.

Інтенсивність статевого життя хворих на агорафобію знаходилася у інтервалі від 1 статевого акту на тиждень (8,5% випадків) до повного уникнення інтимної близькості (37,2% спостережень). Статеве життя пацієнтів з алієнофобічною симптоматикою відрізнялося великою широтою: від 1 сексуального контакту на добу (2,6% випадків) до повного уникнення (31,6% спостережень) інтимної близькості. Інтенсивність статевого життя у осіб із специфічними фобіями варіювала від декількох разів на тиждень (21,3% випадків) до повної відсутності (12,8% спостережень) сексуальних контактів. У більшості випадків (41,1%) хворі на кардіальний невроз здійснювали сексуальні контакти 1-2 рази на місяць (p < 0,05).

Сексуальна поведінка пацієнтів з агорафобією характеризувалася виразними егоцентричними тенденціями. Поведінкові паттерни у сфері реалізації сексуальних дій зводилися до наступного: категоричний опір будь-яким формам виконання пасивної ролі з боку партнера; вимога від партнерші умовлянь та тривалих благань перед здійсненням сексуального контакту; максимальне збільшення часового діапазону форшпілю; виключення або редукція нахшпілю. У більшості спостережень (76,1%) відзначалось надання переваги анальним та орально-генітальним контактам перед вагінальним коїтусом (p < 0,05). Враховуючи той факт, що особи з агорафобічною симптоматикою більшу частину часу проводять удома, стає зрозумілою їх схильність до фантазування, яке охоплює і сферу сексуальності. Однак зі слів пацієнтів, незважаючи на наявність великої кількості яскравих еротичних фантазій, їх реалізація практично стає неможливою через страх виникнення фобічного нападу в момент сексуального контакту, а також через те, що “оточуючі можуть розцінити ці страхи як не існуючі в реальності”, що вони “поза заняттями сексом прикидаються хворими” та ін.

Особливості клінічної картини детермінували трансформацію сексуальності у страждаючих алієнофобією. Бажання “приховати від партнерші” наявність фобічного синдрому передбачало виникнення у всіх пацієнтів феномену спектейторінгу, який характеризувався “боязню невдачі”, пов'язаної з бажанням показати себе хорошим сексуальним партнером. Замість того, щоб отримувати чуттєві радощі сексуального переживання, хворі на алієнофобію могли постійно “перебувати за межами самих себе”, оцінюючи свої дії та власні сексуальні якості так, ніби вони спостерігають за тим, як сексом займається інша людина. Вони були схильні до контролю та спостереження над тим, як бере участь у сексуальному контакті й чи отримує насолоду партнерша. Характерними для чоловіків з алієнофобічною симптоматикою були: обмеження сексуальної активності, обумовлені страхом здійснити на момент коїтусу будь-які небезпечні для жінки дії (спричинення болю, нанесення каліцтва тощо) і нездатністю послабити самоконтроль навіть у моменти сексуального контакту; прагнення до обмеження часового діапазону інтимної близькості. Особливі проблеми були пов'язані з моментом початку оргазму, при якому відзначаються різноманітні стани зміни свідомості: хворі побоювалися, що “віддавшись почуттю безтурботності та повної насолоди”, вже будуть не в змозі “повернутися до попереднього психічного стану”, “позбавляться можливості здобути контроль над собою” та ін. Це певною мірою пояснює “змазаність” оргастичних реакцій. З метою “збереження контролю під час занять сексом” пацієнти визнавали за краще орально-генітальні контакти (p < 0,05), в ході реалізації яких постійно спостерігали за реакціями партнерші, намагаючись відслідкувати напрямок її думок, щодо їх “психічної повноцінності”, наявність страху перед партнером, який “у будь-який момент може збожеволіти”. У ряді випадків (9,2%) через неможливість “побороти свій страх” пацієнти надавали перевагу мастурбації перед повноцінним сексуальним контактом, не зважаючи на умовляння партнерші та її запевнення у тому, що “нічого страшного не трапиться”.

У сексуальній поведінці осіб, які страждають від акрофобії, відзначалися наступні особливості: надання ініціативи жінці; бажання того, щоб вона в момент здійснення статевого акту займала положення зверху; відтворення коїтусу лежачи на підлозі або сидячи з розташуванням партнерші над собою; індивідуально-детермінована тривалість форшпілю та нахшпілю; відсутність потягу до сексуального експериментування; обмеження сексуальної активності у зв'язку з можливістю рецидиву вегетативних пароксизмів, в якості яких помилково розцінюються адекватні фізіологічні сексуальні реакції. Характерними для хворих на клаустрофобію були наступні особливості сексуальної поведінки: потяг займатися сексом в добре провітрених приміщеннях великої площі з високими стелями; вимагання максимальної освітленості приміщення у моменти інтимної близькості; відтворення сексуальних контактів в ранкові або обідні години; віддання переваги ландшафтним формам сексу; обмеження форм прояву сексуальної активності, яке мотивується “відсутністю необхідного настрою”, наявністю “чуття внутрішнього навантаження” та ін.

У більшості випадків (87,1%) пацієнти з кардіальним неврозом побоювалися, що особливості актуального функціонування їх серцево-судинної системи стане на перешкоді статевому акту або, що сексуальне збудження спровокує розвиток кардіофобічного нападу, призведе до виникнення інфаркту міокарда тощо (p < 0,05). Побоювання хворих часто підкріплювались розповідями знайомих, друкованою або відеопродукцією про смертельні випадки внаслідок кардіальної катастрофи під час “шаленого” статевого акту. Слід підкреслити необґрунтованість подібних свідчень, тому що серйозних доказів тому, що статева активність пов'язана з помітним ризиком для більшості хворих із патологією серця, не отримано. Характерним у сексуальній поведінці хворих на кардіальний невроз було індивідуально-регламентоване здійснення сексуальних контактів тоді, коли, на думку пацієнта, ризик виникнення фобічної симптоматики був мінімальним. Перед майбутнім статевим зв'язком деякі хворі (53,1 % спостережень) приймали ліки з метою профілактики рецидиву можливих кардіальних або фобічних феноменів. При кардіальному неврозі превалювали наступні тенденції щодо занять сексом: активний опір здійснювати вагінальні форми коїтусу; здійснення сексуальних дій сидячи або напівлежачи; виключення або редукція періоду форшпілю; значне зниження фізичної активності під час самого статевого акту, яке проявляється в уповільненому темпі рухів або паузах через деяке число фракцій; надання ініціативи партнерші; віддання переваги орально-генітальним контактам із виконанням активної ролі; максимальне подовження періоду нахшпілю, що мотивується “необхідністю розслабитися”, “дати серцю можливість відпочити” та ін. Після досягнення оргазму пацієнти дуже рідко зважувалися на повторні сексуальні контакти в поточну добу.

Загальним для хворих із фобічними станами у структурі невротичних і соматоформних розладів був шпилястий профіль методики SCL-90-R, який відображає відносну однорідність психопатологічних проявів у пацієнтів. Характерним для всіх груп хворих була наявність піку за шкалою фобічної тривожності (PHOB), максимально вираженої (p < 0,001) при агорафобії (3,87 + 0,01 балів) та кардіальному неврозі (3,67 + 0,01 балів). Другою відмінною характеристикою (p < 0,001) всіх хворих був пік за шкалою тривоги (ANX) при кардіальному неврозі (3,61 + 0,02 балів) та алієнофобії (3,51 + 0,03 балів). Значний (p < 0,001) дискомфорт у процесі міжособистісної взаємодії найбільш типовим був при алієнофобії, про що свідчать показники шкали міжособистісної сензитивності (INT) (3,51 + 0,05 балів). Депресивна симптоматика, яка супроводжує фобічні стани, найбільшою (p < 0,001) була у хворих на кардіальний невроз (3,09 + 0,01 бала) у поєднанні з високим розташуванням шкали соматизації (SOM) (3,60 + 0,01 бала), а також у пацієнтів із агорафобічною симптоматикою (3,06 + 0,02 бала). Великою виразністю (p < 0,001) індекс складності симптомів відзначався у хворих на агорафобію (2,46 + 0,01), а мінімальний - у осіб зі специфічними фобіями (1,47 + 0,02). Максимальні величини індексу наявного симптоматичного дистресу (PSDI) відзначались (p < 0,001) у хворих на агорафобію (2,90 + 0,01) та кардіальний невроз (2,80 + 0,01). Розглянуті вище показники відрізнялись (p < 0,001) від результатів тестування в групі контролю.

Хворим з різними формами фобічного синдрому була властива наявність тривожності і як риси, і як стану. За даними шкали тривоги Тейлор максимальний рівень тривоги (p < 0,001) визначався у пацієнтів з алієнофобією (45,03 + 0,46 балів) та кардіальним неврозом (44,71 + 0,23 бала). Дані показники свідчать про дуже високий рівень і ступінь усвідомлення тривоги. Мінімальний рівень тривоги відзначався у хворих із специфічними фобіями (24,38 + 0,30 балів). Загальний рівень тривоги у всіх хворих відрізнявся (p < 0,001) від показників у групі здорових осіб (12,25 + 0,11 балів).

При дослідженні за методикою Спілбергера-Ханіна найбільш високі (p < 0,001) показники особистісної тривожності (ОТ) були характерні для пацієнтів з алієнофобічною симптоматикою (71,97 + 0,72 бала) та хворих на кардіальний невроз (66,97 + 0,77 балів). Мінімальні показники ОТ відмічались у хворих на агорафобію (38,30 + 0,44 бала). Виразність реактивної тривожності (РТ) була максимальною (p < 0,001) у хворих на алієнофобію (57,32 + 0,97 балів) та агорафобію (56,63 + 0,59 балів). Менш за все РТ проявлялася при наявності специфічних фобій (36,02 + 0,43 бала) та кардіального неврозу (36,70 + 0,23 бала). Прояви ОТ і РТ у всіх хворих відрізнялись від показників у групі контролю (p < 0,001).

Аналіз отриманих результатів лабораторних досліджень у групах обстежених дозволяє відзначити наступні особливості біохімічних процесів.

Загальним для хворих із фобічним синдромом у структурі невротичних і соматоформних розладів було те, що рівень ТТГ знаходився у фізіологічних межах. Найбільш виразне зменшення даного показника було характерне для хворих на агорафобію (p < 0,05), що засвідчує зниження потреби в обмінних процесах внаслідок виражених проявів фобічної симптоматики і супроводжуючої її гіподинамії. Виразне підвищення рівню ТТГ у хворих на кардіальний невроз порівняно з пацієнтами інших груп (p < 0,01) пояснюється наявністю феномену соматизації тривоги, який призводить до посилення основного обміну.

Синтез кортикостероїдів у порівнянні з групою контролю був посиленим у хворих на агорафобію (p < 0,001), алієнофобію (p < 0,01) та кардіальний невроз (p < 0,001). Максимальне зростання концентрації кортизолу (p < 0,001) при агорафобії було компенсаторною відповіддю організму на виникнення страху. Високий рівень гормону обумовлював пригнічення синтезу АКТГ, що свідчить про початково посилену секрецію кортизолу в кірковому шарі надниркових залоз із участю АКТГ, зниження рівня якого детермінувало послаблення інтенсивності клінічних проявів фобічної симптоматики. Характерним для всіх хворих із фобічним синдромом у структурі невротичних і соматоформних розладів було зниження рівня АКТГ, найбільш виразне у хворих на агорафобію (p < 0,001). Описана біохімічна картина відповідає даним W.M. Kettyle та R.A. Arky (2001), які висунули гіпотезу про компенсаторне утворення кортикостероїдів з метою нівелювання декомпенсаційних реакцій організму, які виникають у відповідь на виникнення фобічної симптоматики у структурі пограничної психічної патології.

У всіх хворих із фобічними станами відмічалось зростання концентрації тестостерону, яке пояснюється, по-перше, зниженням рівня сексуальної активності та незадоволенням статевим життям, по-друге, сумацією синтезу андрогенів у сім'яниках і наднирниках, по-третє, підвищеною потребою організму в речовинах, які пригнічують тривожно-фобічну симптоматику, до яких відносяться метаболіти тестостерону. Максимальне підвищення рівню гормону (з перевищенням фізіологічних нормативів) було характерним для хворих на агорафобію та алієнофобію (p < 0,001). Тестостерон регулює синтез ЛГ і ФСГ за принципом зворотного зв'язку (А.Ш. Зайчик, Л.П. Чурилов, 2000). Внаслідок цього рівні гонадотропних гормонів - ЛГ і ФСГ - були знижені у всіх хворих із фобічним синдромом у структурі невротичних і соматоформних розладів. Для хворих на агорафобію була характерною наявність мінімальних концентрацій ЛГ (p < 0,01) і ФСГ (p < 0,001) у сироватці крові. Найбільш високий вміст гонадотропних гормонів (p < 0,001) відмічався у хворих на кардіальний невроз і специфічні фобії.

При наявності фобічного синдрому в структурі невротичних і соматоформних розладів характерним було зниження рівня пролактину. Його мінімальна концентрація (p < 0,05) на тлі високого вмісту дофаміну, який є статином для синтезу гормону, що досліджується, відмічався у хворих на агорафобію. Максимальний рівень пролактину спостерігався у хворих на специфічні фобії та кардіальний невроз (p < 0,05). Функціонування гіпоталамо-пролактинової осі у всіх хворих перебувало в режимі декомпенсації, тому що посилення синтезу андрогенів, катехоламінів та інших речовин, які мають анксіолітичну дію, призводило до зменшення синтезу пролактину, детермінуючи посилення виразності фобічної симптоматики.

Синтез в-ендорфіну знижувався при виникненні фобічного синдрому в структурі невротичних і соматоформних розладів. Мінімальні значення в-ендорфіну, які були характерними для хворих на агорафобію (p < 0,001), свідчать про порушення рівноваги між больовими і тонічними антибольовими сигналами, що виникають за участю опіатних пептидів, до яких відноситься в-ендорфін. Послабленням механізмів протибольового захисту внаслідок виснаження процесів синтезу опіатних пептидів характеризувалося функціонування в-ендорфінової осі у хворих на кардіальний невроз. Найбільш високих концентрацій (p < 0,05) цей аналіт досягав у групах хворих на алієнофобію та специфічні фобії.

Різке підвищення концентрації ВП у порівнянні з усіма групами пацієнтів відзначалось у хворих на кардіальний невроз (p <0,001). Мінімальні рівні антидіуретичного гормону (p < 0,001) спостерігались при специфічних фобіях та алієнофобії. При наявності агорафобічної симптоматики характерною була тенденція до посилення синтезу і вивільнення ВП (p < 0,05). Відмінності у виробленні ВП при фобічному синдромі були обумовлені високою чуттєвістю даного гормону до специфічних змін інтра- та екстрацелюлярних співвідношень натрію і калію.