Діагностика та лікування хронічних інфекцій сечової системи у жінок репродуктивного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА "ІНСТИТУТ НЕФРОЛОГІЇ" АМН УКРАЇНИ

БІЛОГОЛОВСЬКА ВАЛЕНТИНА ВАСИЛІВНА

УДК 616.61-002.3-053.8

ДІАГНОСТИКА ТА ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНИХ ІНФЕКЦІЙ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ У ЖІНОК РЕПРОДУКТИВНОГО ВІКУ

14.01.37 - нефрологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в державній установі "Інституті нефрології" АМН України

Наукові керівники:

доктор медичних наук, професор

Колесник Микола Олексійович

державна установа "Інститут нефрології" АМН України, директор

доктор медичних наук

Ромащенко Оксана Василівна

Інститут урології АМН України, головний науковий співробітник відділу сексопатології та андрології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук,

Дудар Ірина Олексіївна

державна установа"Інститут нефрології" АМН України, старший науковий співробітник завідувач відділу еферентних технологій

доктор медичних наук, професор

Романенко Тамара Григорівна,

Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України кафедра акушерства, гінекології та перинатології, професор кафедри

Провідна установа:

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, кафедра госпітальної терапії, м. Київ.

Захист дисертації відбудеться “26 червня” 2007 року о “ 10 ” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.565.01 при державній установі "Інституті нефрології" АМН України (м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9а) З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці державної установи" Інституту нефрології" АМН України (м. Київ, вул.Дегтярівська,17в).

Автореферат розісланий "16 травня" 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук, старший науковий співробітник Величко М.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

хронічні інфекції сечова система

Актуальність проблеми. Хронічні інфекції сечової системи (ХІСС) посідають особливе місце в загальній структурі захворювань людини як за частотою поширення, складністю лікування та демографічній безпеці (Лопаткин Н.А., 2000; Лоран О.Б. та співавт., 2001; Синякова Л.А., 2002; Scholes D., 2003).

Інфекції сечової системи розподіляють на ускладнені та неускладнені. Неускладнені інфекції сечової системи у жінок репродуктивного віку - це інфекції у сексуально активної, невагітної жінки віком від 15 до 49 років (Дядик А.І., Колесник М.О., 2003).

Ступінь взаємозв'язку сечової та статевої систем як у нормі, так і за наявності патології заслуговує на особливу увагу (Новиков А.И., 2002; Scholes D., 2000). Захворювання органів однієї системи нерідко призводить до патологічних змін з боку іншої (Cattele W.R., 1996).

При ХІСС спрогнозувати виникнення патологічного процесу з боку геніталій не завжди своєчасно можливо, однак вони сягають за 35,0-60,0% випадків щорічно (Возіанов О.Ф., 2001; Пасєчніков С.П., 2003). За останні роки, саме серед жінок репродуктивного віку, відмічено зростання поєднаних інфекцій сечової та статевої систем, спричинених збудниками “другої генерації”: молікутами, хламідіями, вірусами (Прилепская В.Н., 2005). Це безпосередньо вплинуло на розвиток, перебіг та наслідки ХІСС (Подзолкова Н.М., 2004; Синякова Л.А., 2005). Їх несвоєчасна діагностика та неадекватне лікування призводять до хронізації запального процесу органів сечової системи та геніталій, виникнення хронічного тазового болю, неплідності, позаматкової вагітності, сексуальних дисгармоній, порушень психоемоційного статусу та інших локальних та системних змін (Анкирская А.С., 2004; Руденко А.В., 2005).

В умовах сьогодення відсутні в комплексному поєднанні дані щодо спектру етіологічних чинників, патогенезу з урахуванням змін в певних ланках імунітету, клінічного перебігу ХІСС та хронічних запальних захворювань органів малого таза (ХЗЗОМТ) у жінок репродуктивного віку, що свідчить про актуальність обраного напрямку досліджень.

Враховуючи те, що загальноприйнятих схемах лікування не завжди враховується спектр збудників, а застосовується традиційна довготривала традиційна антибіотикотерапія, що сприяє утворенню L-форм мікроорганізмів, активації внутрішньоклітинних чинників, поширенню інфекції per continuitatem та розвитку стійких дисбактеріозів, вони потребують перегляду і вдосконалення.

Наукове обгрунтування диференціальних критеріїв та визначення відповідної тактики лікування при поєднаному запаленні органів сечової та репродуктивної систем у жінок, що сприятиме запобіганню рецидивам хвороби та генералізації процесу, є актуальною проблемою сучасної нефрології, гінекології.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась за планом науково-дослідних робіт державної установи "Інституту нефрології" АМН України “Визначити етіозалежні механізми формування інфекцій сечової системи, їх топічну діагностику, лікування, профілактику” (державна реєстрація № 0104U000341). Пошукувач була співвиконавцем дослідження. Дисертаційна робота пройшла біоетичну експертизу.

Мета дослідження: поліпшити якість діагностики та лікування ХІСС у жінок репродуктивного віку.

Завдання дослідження:

1. На підставі порівняльного аналізу клінічних характеристик встановити особливості перебігу ХІСС та ХІСС із ХЗЗОМТ у жінок репродуктивного віку.

2. Дослідити особливості змін в етіологічному спектрі ХІСС та у разі поєднання ХІСС із ХЗЗОМТ у жінок репродуктивного віку.

3. Оцінити інформативність ультрасонографічних досліджень з використанням допплерографії для уточнення діагнозу при ХІСС та ХЗЗОМТ у жінок репродуктивного віку.

4. Визначити стан клітинного та гуморального імунітету, функціональної активності фагоцитуючих клітин, інтерферонового статусу (ІФС) за ХІСС та у разі поєднання ХІСС із ХЗЗОМТ.

5. Експериментально обгрунтувати доцільність використання Протефлазіду як індуктора інтерфероногенеза, в комплексній терапії ХІСС та ХІСС із ХЗЗОМТ.

6. Визначити вплив Протефлазіду на ефективність лікування ХІСС у жінок репродуктивного віку шляхом оцінки клінічних, мікробіологічних, імунологічних показників.

Об'єкт дослідження. Хронічна інфекція сечової системи у жінок репродуктивного віку.

Предмет дослідження. Стан мікробіоценозу сечовивідних та статевих шляхів, гуморального, клітинного імунітету, інтерферонового статусу, кровоплин в судинах нирок, матковій та яєчникових артеріях у жінок із ХІСС та за поєднаного перебігу ХІСС із ХЗЗОМТ до та після проведення запропонованої схеми лікування із включенням Протефлазіду.

Методи дослідження. Клініко-лабораторні, мікробіологічні, серологічні, імунологічні, ультрасонографічні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше проведено порівняльний аналіз клінічного перебігу, мікробіологічних, імунологічних характеристик ХІСС та при поєднанні ХІСС із ХЗЗОМТ у жінок репродуктивного віку й визначено особливості розвитку досліджуваної патології.

Вперше доведено, що в етіологічному спектрі збудників ХІСС відбулись якісні зміни в бік переважання різноманітних дво- та трикомпонентних асоціацій Е. соlі з молікутами, хламідіями, вірусами.

Вперше встановлено супресію інтерфероногенезу у хворих на ХП та ХП із ХЗЗОМТ, яка зумовлена різким пригніченням здатності клітин периферичної крові до продукції б- та г-інтерферону.

Вперше на експериментальній моделі доведено, що застосування Протефлазіду сприяє індукції ендогенного інтерферону-б через 3 години та інтерферону-г - через 48 годин.

Практичне значення одержаних результатів. Запропоновано алгоритм діагностики ХІСС у жінок репродуктивного віку з урахуванням клініко-лабораторних, інструментальних показників, гінекологічного статусу, особливостей мікробіоценозу сечовивідних та статевих шляхів.

Доведено доцільність застосування ультразвукового дослідження з використанням допплерографії при обстеженні органів сечової та репродуктивної систем у пацієнток на ХІСС та у разі поєднання ХІСС із ХЗЗОМТ. Залежно від тривалості перебігу захворювання та наявності ступеня вираженості ультрасонографічних та допплерографічних змін, отриманих під час дослідження судин нирок, маткової та яєчникових артерій, можливим є спрогнозування результату лікування.

При перебігу ХП (та у разі поєднаного перебігу ХП із ХЗЗОМТ) понад 3 роки, крім ультрасонографічної діагностики, слід проводити допплерографію судин нирок, маткової та яєчникових артерій до та після лікування, що дозволить з більшим ступенем ймовірності визначити рівень змін, які виникають в результаті захворювання в досліджуваних органах, та спрогнозувати можливий результат лікування.

Доведено необхідність визначення ступеня імунологічних змін для обґрунтування терапії (на підставі аналізу індивідуальних імунограм) та доповнено схему лікування ХП та у разі поєднання ХП із ХЗЗОМТ, із включенням індуктора б- та г-інтерферону - Протефлазіду на другому етапі лікування, після проведення антибактеріальної терапії.

Впровадження результатів дослідження.

Результати проведених досліджень впроваджено в роботу поліклінічного відділення Інституту урології АМН України, кафедри акушерства, гінекології та перинатології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України на базі акушерсько-гінекологічного відділення обласної лікарні м. Києва, клінік державної установи "Інституту нефрології" АМН України, поліклінічного відділення поліклініки № 3 Святошинського району м. Києва, терапевтичного відділення клінічної лікарні № 12 м. Києва, міського клінічного пологового будинку м. Сімферополь, Центрального морського шпиталю м. Севастополь.

Особистий внесок пошукувача. Автором проведено патентно-інформаційний пошук, аналіз наукової літератури. Пошукувач особисто здійснював відбір хворих для обстеження та медикаментозного лікування, забезпечено контроль їх проведення. Разом з науковими керівниками розроблено програму досліджень, визначено мету та задачі. Самостійно виконано аналіз та узагальнення результатів дослідження, статистичну обробку одержаних даних, сформульовано висновки та практичні рекомендації, оформлена дисертаційна робота. Дисертант підготувала низку доповідей на наукових конференціях, наукові публікації.

Апробація роботи. Основні положення дисертації доповідались на І з'їзді сексологів та андрологів України (м. Київ, 2004); науково-практичній конференції “Імунотропні препарати в клінічній практиці” (м. Київ, 2004); 6 міждисциплінарній науково-практичній конференції “Епідеміологія, імунопатогенез, діагностика, лікування хламідіозу та TORCH-інфекцій” (м. Київ, 2004); науково-практичній конференції з міжнародною участю, присвяченій 200-річчю від дня заснування Харківського державного медичного університету (м. Харків, 2005).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 статей, 6 з них у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України (1 стаття одноосібно).

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 148 сторінках і складається із вступу, розділу огляду літератури, розділу матеріалів та методів дослідження, 7 розділів власних досліджень, розділу аналізу та узагальнення результатів, висновків, практичних рекомендацій та списку використаної літератури, що включає 273 джерела (з них 93 зарубіжних авторів). Робота ілюстрована 24 таблицями, 25 рисунками, схемою та додатком.

ЗМІСТ РОБОТИ

Об'єкт та методи дослідження. Дослідження проведено у двох основних методологічних напрямках: діагностичному та лікувальному. Під спостере-женням були 200 жінок репродуктивного віку, які згідно нозологічних форм захворювання було розподілено на групи ( табл. 1).

Обстеження пацієнток проводили у динаміці протягом 2003-2006 років на базі консультативної поліклініки, клінічної лабораторії, лабораторії мікробіології, вірусології та мікології Інституту урології АМН України, у відділі проблем інтерферону та імуномодуляторів Інституту мікробіології та вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України.

Таблиця 1. Розподіл обстежених жінок за групами, абс. ч. (%)

Група обстежених, жінки	Кількість обстежених, n	Вік обстежених, роки
Із хронічними інфекціями сечової системи (І основна група), у тому числі: - із хронічним циститом, ускладненим уретральним синдромом; - із хронічним неускладненим циститом; - із хронічним пієлонефритом	100 (100,0) 27 (27,0) 32 (32,0) 41 (41,0)	18-39 18-25 18-29 21-39
Із хронічними інфекціями сечової системи та хронічними запальними захворюваннями органів малого таза (ІІ основна група), у тому числі: - із хронічним циститом, ускладненим уретральним синдромом; - із хронічним неускладненим циститом; - із хронічним пієлонефритом	50 (100,0) 7 (14,0) 11 (22,0) 32 (64,0)	18-39 18-34 18-35 20-39
Контрольна група (клінічно здорові жінки)	50	18-39
Всього:	200	18-39

У процесі дослідження вивчали анамнез пацієнток, соматичний статус, характер менструальної функції, гінекологічний статус. При встановленні діагнозу за основу брали класифікацію хронічних хвороб нирок, затверджену II з'їздом нефрологів (м. Харків, 2005), а також класифікацію ВООЗ, відповідно до якої термін “репродуктивний вік” стосується жінок віком від 15 до 49 років. При клінічному обстеженні оцінювали загальний соматичний та гінекологічний стан пацієнток. Всім хворим проводили клініко-параклінічне обстеження та ультразвукове дослідження нирок, сечового міхура, матки, яєчників. В динаміці спостереження жінкам І та II основних груп проводили допплєрографічне дослідження судин нирок, матки, яєчників на ультрасонографічній діагностичній системі експертного класу “Хагіа” (фірми “TOSHIBA”).

Комплексне мікробіологічне, вірусологічне, серологічне дослідження щодо визначення етіологічних чинників інфекцій сечової системи та геніталій, питомої ваги виділених мікроорганізмів було проведено як до, так і після лікування через 1, 3 місяці відповідно до вимог ВООЗ щодо контролю ефективності проведеного лікування. Мікробіологічні дослідження зразків матеріалу(сеча, кров, зшкрібки із уретри та цервікального каналу) включали визначення культуральним методом бактерій різних таксономічних груп, грибів роду Candida (Биргер М.О., 1982). Хламідії визначали імунофлюоресцентним методом з використанням тест-системи “Хламі-слайд” фірми “ЛАБ діагностика” (Росія), а також при дослідженні біоматеріалу цистоскопічно (Шаткін А.А., 1987). Наявність антитіл до хламідій визначали в імуноферментному аналізі з використанням тест-системи “Іmmunocomb” фірми “Orgenics” (Егоров А.М., Кгесh Т., 1992). Виділення мікоплазм та уреаплазм в зшкрібках із уретри та цервікального каналу здійснювали на спеціальних живильних середовищах, основу яких складав трептозно-соєвий бульйон (Руденко А.В., 1995), та в системі Sanofi Diagnostic Pasteur. Герпетичну інфекцію діагностували за наявністю діагностично значущих титрів антитіл в імуноферментному аналізі з використанням тест-системи підприємства “Вектор-Бест”, Росія (Егоров А.П., 1990). Крім названих методів дослідження щодо встановлення збудників, додатково проводили обстеження за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) за методом J. Schaster (1992). У даній роботі реалізовано протокол 88Р для геному мікроорганізмів, використано видоспецифічні праймери C. trachomatis, М. hominis, U. urealyticum, G. vaginalis фірми “ДНК-Технологія” (Lefkovist І ., 1990; Шаманек Т.П., 1995).

Комплексне імунологічне обстеження проводили 90 пацієнткам, серед яких 30 жінок із ХІСС, 30 жінок із ХІСС та ХЗЗОМТ та 30 клінічно здорових жінок, порівнюваних за віком (контрольна група). Дослідження проводили в динаміці: до початку лікування, а також через 3 місяці після його закінчення.

Досліджували показники клітинного імунітету (загальної кількості Т-лімфоцитів у периферичній крові, вмісту їх субпопуляцій, імунорегуляторного індексу) та гуморального імунітету (рівня В-лімфоцитів у периферичній крові, сироваткових імуноглобулінів класу G, A, M, ЦІК). Для визначення стану Т-системи імунітету використовували метод спонтанного розеткоутворення при взаємодії популяцій лімфоцитів зі свіжими еритроцитами барана. Процентний вміст В-лімфоцитів визначали методом комплементарного розеткоутворення. Вміст імуноглобулінів у сироватці крові визначали за методом Мaнчіні. Рівень ЦІК (од. опт. густини) визначали за допомогою методу преципітації в 3,5% розчині поліетиленгліколю (Чередеев А.Н., 1976). Здатність нейтрофілів периферичної крові до фагоцитозу вивчали у мікроскопічному тесті з використанням тест-культури Staphylococcus aureus, штам 209. Визначали показник фагоцитозу (ПФ) - кількість фагоцитуючих клітин на 100 підрахованих (%) та фагоцитарне число (ФЧ) - кількість бактерій, захоплених одним фагоцитом. Дослідження інтерферонового (ІФН) статусу включало визначення: титрів циркулюючого в крові інтерферону - сироваткового ІФН, рівня продукції ІФН-б лейкоцитами периферичної крові за його індукції in vitro вірусним індуктором (вірус хвороби Ньюкасла), рівня продукції ІФН-г лімфоцитами периферичної крові при його індукції in vitro мітогеном (фітогемаглютинін). Титрування ІФН (Од/мл) проводили за загальноприйнятою методикою (Григорян С.С., Ершов Ф.И., 1996).

В експерименті in vitro оцінювали дозозалежну cтимуляцію продукції ІФН під дією Протефлазіду в культурі лейкоцитів людини та in vivo (на мишах) методом пригнічення ЦПД (цитопатичної дії) віруса везикулярного стоматиту в перевіяних клітинах мишей L 929 у відділі контролю якості імунологічних препаратів Інституту епідеміології інфекційних захворювань ім. Л.В. Громашевського АМН України.

Всі одержані цифрові дані опрацьовано з використанням сучасних методів варіаційної статистики (Мерков А.М., Поляков Л.Е., 1974; Vessey М.Р., 1996) за допомогою пакету статистичних програм “STATISTIKA for Windows 6.0”.

При проведенні дослідження, а також при аналізі отриманих результатів консультативну допомогу надавали завідувач лабораторії мікробіології, вірусології та мікології Інституту урології АМН України, проф. А.В. Руденко, завідувач відділу проблем інтерферону та імуномодуляторів Інституту мікробіології та вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України, проф. М.Я. Співак, завідувач відділом контролю якості імунологічних препаратів Інституту епідеміології інфекційних захворювань ім. Л.В. Громашевського АМН України, проф. С.Л. Рибалко, за що автор висловлює щиру подяку.

Результати власних досліджень та їх обговорення.

Враховуючи те, що в умовах сьогодення не розглядались в порівняльному аспекті особливості розвитку ХІСС та ХІСС із ХЗЗОМТ у жінок репродуктивного віку, нами проведено співставлення клінічного перебігу досліджуваної патології з одночасним урахуванням стану сечової та статевої систем.

Аналіз особливостей перебігу ХІСС у жінок репродуктивного віку показав, що вони мали відповідні характеристики, визначені віковими параметрами та причинними факторами виникнення захворювання. Так, у жінок І та II основних груп розвиток ХІСС відбувався на тлі ускладненого соматичного статусу (у 77,0±4,2 та 72,0±4,5%, відповідно) і відмічався достовірно частіше (р<0,05) порівняно з контролем (20,0±4,0%). Ускладнення гінекологічного анамнезу серед жінок І та, особливо, II груп (36,0±4,8 та 72,0±4,5%, відповідно) зустрічались достовірно частіше (р<0,05) порівняно з контролем (6,0±2,4%). Ускладнення соматичного та гінекологічного анамнезу розцінювались як негативна передумова щодо розвитку ХІСС та ХЗЗОМТ.

Вивчення характеру менструальної функції у обстежених жінок показало, що переважали порушення за типом вторинної альгодисменореї, які серед обстежених І (9,0±2,9%) та II основних груп (10,0±3,0%) виявлялись достовірно частіше порівняно з контролем (2,0±1,4%, р<0,05).

Хронічний цистит, ускладнений уретральним синдромом (ХЦУУС), було діагностовано у 27,0±4,4% пацієнток І та 14,0±3,5% - II основної групи; хронічний неускладнений цистит (ХНЦ) - відповідно у 32,0±4,6 та 22,0±4,1%; хронічний пієлонефрит (ХП) - у 41,0±4,9 та 64,0±4,8%. Таким чином, серед обстежених І та II основних груп достовірно частіше (р<0,05), порівняно з іншими нозологічними формами, було виявлено ХП, що свідчить про його перевагу в структурі ХІСС.

При гінекологічному обстеженні пацієнток І основної групи запальних змін з боку геніталій не встановлено. У всіх пацієнток II групи було виявлено хронічний сальпінгіт, який у 60,0% обстежених поєднувався із оофоритом, у 52,0% - із фоновими захворюваннями шийки матки, у 10,0% - із тубооваріальними запальними захворюваннями, у 10,0% - з фіброміомою матки, у 4,0% - з аденоміозом матки. У 62,0% жінок даної групи встановлено злуковий процес органів малого таза III-IV ступеня.

Тобто, у всіх пацієнток II основної групи ХІСС поєднувались із ХЗЗОМТ та в більшості обстежених супроводжувались значними анатомічними змінами з боку геніталій, на відміну від жінок І основної групи.

Ми намагались провести порівняльний аналіз спектру клінічних ознак в двох основних групах спостереження та встановити особливості клінічного перебігу за поєднаного розвитку ХІСС та ХЗЗОМТ. Так, при ХЦУУС у 27 жінок І та 7 - II основної групи часті болючі сечовипускання, особливо на їх початку, спостерігались у 92,0±2,7 та 42,9±5,0% випадків, відповідно, імперативні потяги до сечовипускання - у 85,2±3,6 та 57,1±5,0%, полакурія - у 85,2±3,6 та 42,9±5,0%, бактеріурія з високим мікробним числом та нейтрофільна лейкоцитурія - у 85,2±3,6 та 71,4±4,5%, тобто зустрічались достовірно частіше (р<0,05) у пацієнток І основної групи (рис. 1). При ХНЦ, що спостерігався у 32 жінок І та 11 пацієнток II групи, дизурію відмічено у 90,6±2,9 та 54,5±5,0% хворих, відповідно, імперативні потяги до сечовипускання - у 93,8±2,4 та 63,6±4,8%, мікрогематурію - у 81,3±3,9 та 27,3±4,4%, нейтрофільну лейкоцитурію - у 93,8±2,4 та 54,5±5,0%, протеїнурію - у 96,8±1,7 та 27,3±4,4% та бактеріурію з високим мікробним числом - у 75,0±4,3 та 63,6±4,8%; зазначені показники визначалися достовірно частіше (р<0,05) у жінок І основної групи (рис. 2). Під час аналізу спектру клінічних ознак перебігу ХП у 41 жінки І та 32 пацієнток II основної групи больовий синдром встановлено, відповідно, у 48,8±5,0 та 90,6±2,9%, нейтрофільний лейкоцитоз - у 42,8±5,0 та 68,8±4,6%, тобто достовірно частіше (р<0,05) серед жінок II основної групи - при поєднанні ХІСС та ХЗЗОМТ.

Таким чином, у разі самостійного розвитку ХЦУУС та ХНЦ клінічні ознаки захворювання мали більш маніфестуючий перебіг, ніж за їх поєднання із ХЗЗОМТ. В той же час, при генералізації запального процесу та розвитку ХП на тлі ХЗЗОМТ ступінь проявів клінічних ознак досягав свого апогею.

Аналіз особливостей клінічного перебігу захворювань відповідно до фази менструального циклу показав, що загострення ХІСС переважно спостерігались в першій фазі циклу (у 32,0±4,6% жінок І основної та у 88,0±3,2% II основної групи, р<0,05). Даний період слід розглядати як критичний та сприятливий для поширення інфекції у верхні відділи геніталій, уретру, сечовий міхур, нирки. Менструальні виділення, що накопичуються в піхві, сприяють створенню пасивного середовища для активації умовно-патогенної флори та можливої реалізації агресивних властивостей збудників. Дефекти ендометрія та рефлюкс менструальної крові спричиняють поширення аеробних та анаеробних бактерій у верхні відділи сечової системи та генітального тракту.

При аналізі даних, отриманих при ультрасонографічному дослідженні нирок, матки, яєчників із залученням допплєрографії, ступінь діагностованих змін залежав від тривалості захворювання, генералізації запального процесу. Так, при ХНЦ з тривалістю хвороби до 2 років патологічних ультрасонографічних змін виявлено не було. Лише у 15,6±3,7% жінок з давністю захворювання понад 2 роки спостерігалось потовщення стінки сечового міхура до 7-8 мм (в групі контролю до 5 мм). У хворих на ХП І (12,2±3,2%) та II (18,8±3,9%) основних груп з тривалістю хвороби понад 3 роки при ультрасонографічному дослідженні виявлено зміну форми нирок (більш округла з хвилястим контуром), а також нерівномірне ущільнення паренхіми нирки. При тривалості ХП понад 7 років у 7,3±2,6% жінок І та 12,2±3,2% - II основної групи спостерігалось помірне зменшення розмірів нирок, нерівномірність та підвищення ехогенності їх паренхіми з фрагментарним порушенням кірково-медулярної фрагментації.

При допплерографічному дослідженні судин нирок у хворих на ХП з тривалістю захворювання до 3 років змін судинного кровоплину серед жінок основних груп виявлено не було. Лише у пацієнток з давністю хвороби понад 5 років встановлено низький артеріальний (60-80 см/с) та діастолічний кровоплин, а також виявлено підвищені індекси резистентності (0,8-0,9) й пульсативності (1,5-1,7). Слід зазначити, що на тлі поєднаного перебігу ХП та ХЗЗОМТ (32 пацієнтки) спостерігалась підвищена судинна резистентність у матковій (у 68,8±4,6% обстежених) та яєчникових (у 87,5±3,2%) артеріях, особливо в другій фазі менструального циклу.

Аналіз результатів комплексного обстеження хворих вищевказаних груп дозволив виявити особливості в етіологічному спектрі ХІСС: при бактеріологічному дослідженні сечі у жінок І основної групи переважала Е. соli (при ХЦУУС - у 59,3±4,9%, при ХНЦ - у 56,1±5,0%, при ХП - у 55,5±5,0%) з критичним та високим мікробним числом.

Водночас, в зшкрібках із уретри при ХЦУУС встановлено C. albicans (40,7±4,9%), U. urealyticum (11,1±3,1%), C. trachomatis (7,4±2,6%), M. hominis (3,7±2,0%); при ХНЦ - C. albicans (40,6±4,9%), U. urealyticum (12,5±3,4%), C. trachomatis (6,3±2,4%), M. hominis (6,3±2,4%); при ХП - C. albicans (31,7±4,6%), U. urealyticum (21,9±4,1%), M. hominis (7,3±2,6%),(р<0,05).. Збіг отриманих результатів з аналогічним результатом дослідження біологічного матеріалу із цервікального каналу відмічено в поодиноких випадках, за винятком C. albicans.

У хворих на ХІСС та ХЗЗОМТ в етіологічному спектрі встановлено якісні відмінності. Саме вони, на наш погляд, визначали особливості перебігу та наслідки перенесеного захворювання. Так, при бактеріологічному дослідженні сечі переважно виявляли Е. соlі з високим мікробним числом (у разі ХЦУУС - у 62,0±4,9%, ХНЦ - у 68,5±4,6%, ХП - у 74,8±4,3%). Водночас, в зшкрібках з уретри у жінок ІІ основної групи виявлено C. trachomatis (14,0±3,5%), M. hominis (14,0±3,5%), U. urealyticum (12,0±3,2%), C. albicans (8,0±2,7%), T. vaginalis (6,0±2,4%). Аналогічне дослідження біологічного матеріалу із цервікального каналу у жінок із ХІСС та ХЗЗОМТ показало збіг отриманих результатів в 46,0±5,0% випадків (р<0,05).

Збіг мікробіологічних знахідок при дослідженні біоматеріалу із уретри та цервікального каналу майже у половини хворих II основної групи свідчить про спорідненість патологічної дії в різних системах одного й того ж етіологічного чинника, генералізацію інфекційного процесу та значущість його розуміння у єдиному контексті.

Порівняльна оцінка інформативності методів діагностики при вивченні етіологічної структури ХІСС та ХЗЗОМТ у жінок репродуктивного віку показала доцільність використання різних діагностичних тестів, що було взято за основу при створенні діагностичного алгоритму (рис. 4).

При проведенні комплексного імунологічного обстеження, аналіз отриманих результатів показав, що зміни в системі імунітету у пацієнток І та II основних груп мали односпрямований характер, проте у останніх вони були більш вираженими. При ХЦУУС виявлено зниження абсолютного вмісту Т-хелперів (523,6±62,1 ум. од., в контролі - 680±68,0 ум. од.), імунорегуляторного індексу (1,2±0,31, у контролі - 1,9±0,2 ум. од.) та підвищення рівня сироваткового ІgА (1,89±0,32, у контролі - 1,3±0,2 г/л, р<0,05). Особливістю даного захворювання було статистично достовірне підвищення рівня ЦІК у сироватці крові (0,1±0,01 проти 0,078±0,01 ум. од. в контролі, р<0,05). Діагностично значущі показники: процентний вміст Т-супресорів, імунорегуляторний індекс, абсолютний вміст Т-хелперів, рівень ЦІК, вміст ІgА. При ХНЦ спостерігали зниження процентного вмісту Т-хелперів (26,7±3,8 проти 35,0±2,7% у контролі, р<0,05) та підвищення рівнів ІgА та ІgМ (1,98±0,34 та 1,52±0,18 проти 1,3±0,2 та 0,99±0,2, р<0,05, у контролі). Діагностично значущими були: рівень ІgМ та ІgА у сироватці крові, процентний вміст Т-хелперів та Т-супресорів, імунорегуляторний індекс.

При ХП до початку лікування у хворих виявлено зниження відносного вмісту Т-хелперів у периферичній крові (28,8±2,4 проти 35±2,7% у контролі) та підвищення рівня сироваткового ІgМ (1,44±0,17) порівняно з контролем (0,99±0,2, р<0,05). Діагностично значущими показниками були: абсолютний та процентний вміст Т-хелперів, рівень ІgМ у сироватці крові, імунорегуляторний індекс, процентний вміст Т-супресорів.

У хворих на ХП та ХЗЗОМТ до початку лікування встановлено підвищення відносного вмісту Т-супресорів у периферичній крові (22,0±1,59 проти 17,1±1,4% у контролі) та підвищення сироваткового ІgМ (1,68±0,26 проти 0,99±0,2, р<0,05). Діагностично значущі показники: процентний вміст Т-супресорів та Т-хелперів, рівень ІgМ у сироватці крові, імунорегуляторний індекс, абсолютний вміст Т-хелперів. На думку Г.М. Дранніка(2002р.), супресія Т-лімфоцитів може бути важливим фактором, що сприяє розвитку підвищеної чутливості нирки до інфекцїї.



Аналіз індивідуальних імунограм обстежених жінок показав, що у 30 хворих на ХП показники інтерферонового статусу характеризувались підвищеними титрами ІФН в сироватці крові (в 5,3 рази) за одночасного пригнічення процесів б- (у 3,2 рази) та г-інтерфероногенезу (в 3,3 рази) порівняно з контролем. У жінок із ХП та ХЗЗОМТ зміни в системі інтерфероногенезу були більш суттєвими. Показники ІФН-статусу характеризувались підвищеними титрами сироваткового ІФН (в 3,8 рази) у поєднанні із пригніченням процесів б- та г-інтерфероногенезу in vitro відповідно в 5,5 та 7,2 рази.

Отже, отримані дані свідчать, що перебіг ХП та ХП із ХЗЗОМТ супроводжується зміною показників інтерферонового статусу. При цьому підвищені показники сироваткового інтерферону поєднуються із різким пригніченням здатності клітин периферичної крові до продукції б- та г-інтерферону in vitro у відповідь на адекватну індукцію. Супресія системи ІФН, в першу чергу, процесів г-інтерфероногенезу, є, очевидно, однією з причин тривалого рецидивуючого перебігу запального процесу, що вказує на доцільність включення до комплексної терапії хворих препаратів ІФН та його індукторів. Використання лише антибактеріальних препаратів у лікуванні ХП (Питель Ю.А., 2001; Ершов А.Ю., 2003) є принциповою помилкою, оскільки інфекція є лише пусковим механізмом запального процесу. До комплексної схеми лікування ХП та ХП, поєднаного із ХЗЗОМТ, ми включили препарат рослинного походження вітчизняного виробництва - Протефлазід.

Нами експериментально іn vitro та in vivo доведено, що Протефлазід індукує синтез ІФН в помірних титрах вже через 3 години після введення препарату. Звертає на себе увагу той факт, що зміна рН середовища суттєво знижує рівень продукованого ІФН, вимірюваного через 3 та 24 години після введення препарату. Ранній синтез ІФН (3 год), а також вплив зміни рН середовища на рівень ІФН в першу добу свідчить про те, що препарат Протефлазід є індуктором ІФН-б та ІФН-г.

Проведені дослідження показали, що Протефлазід може індукувати як іn vitro, так і in vivo ІФН обох типів. Інтерфероногенна активність препарату може мати суттєве значення у механізмах противірусної активності, що, однак, не виключає й інших механізмів реалізації такої активності, а саме: стимуляції ендогенного б-інтерферону вже через 3 години після призначення препарату та г-інтерферону - через 48 годин. Останню особливість доцільно використовувати при проведенні протизапальної терапії ХІСС та ХЗЗОМТ, особливо спричинених хламідіями та молікутами. Враховуючи їх спроможність до внутрішньоклітинного переживання при проведенні активної антибактеріальної терапії, з одного боку, та чутливість до призначення препаратів інтерферону та його індукторів - з іншого, ми вважали за доцільне включити Протефлазід до лікувального комплексу на другому етапі, після того, як досягається елімінація традиційних бактеріальних чинників та усуваються ознаки активного запального процесу.

Рис.4. Алгоритм обстеження жінок репродуктивного віку із хронічними інфекціями сечової системи

Лікування призначали відповідно до протоколу терапії ХІСС, затвердженого МОЗ України. При цьому враховували загальний стан хворих, виявлення та наявність епізодів попередньо проведеного лікування, соматичної патології, встановлення першоджерел захворювання. Антибактеріальну терапію проводили з урахуванням виявлених чинників запалення та ступеня інфікування (критичне й високе мікробне число), стану імунного статусу (вивчення індивідуальних імунограм). Враховуючи, що ХІСС, як і ХЗЗОМТ, найчастіше загострюються як під час менструації, так і відразу після її завершення, саме цей період слід розглядати як найбільш вдалий для проведення протизапального лікування.

Обстежених хворих (n = 40) залежно від складу застосованого терапевтичного комплексу було розподілено на дві підгрупи: І підгрупа - 20 пацієнток із ХП отримували антибактеріальну, протикандидозну, фітотерапію; ІІ підгрупу склали 20 пацієнток із ХП, яким призначали вищевказану терапію з включенням Протефлазіду. Схема лікування була наступною. На першому етапі лікування проводили антибактеріальну, протикандидозну, фітотерапію, а на другому етапі - призначали Протефлазід, а також терапію, спрямовану на відновлення мікробіоценозу сечовивідних та статевих шляхів.

Протефлазід призначали для внутрішнього прийому після закінчення проведення антибактеріальної терапії краплями, нанесеними на шматочок цукру або крохмалю, за схемою: 1-й тиждень - по 5 крапель тричі на день; 2- та 3-ій тижні - по 10 крапель тричі на день; 4-й тиждень - по 8 крапель тричі на день. Тривалість прийому Протефлазіду становила 28 днів.

Оцінку ефективності лікування проводили через 1, 3 місяці на підставі відсутності чинника запалення (за методом ПІФ, ПЛР, культуральної діагностики), зникнення клінічних ознак хвороби, а також відсутності рецидивів захворювання протягом 6 місяців спостереження. Позитивна клініко-лабораторна динаміка в І підгрупі становила 64,5±4,8%, в ІІ підгрупі - 90,0±3,0% (р<0,05).

Через 3 місяці після проведення традиційного лікування ХП виявлено статистично достовірне зниження відносного та абсолютного вмісту Т-лімфоцитів, Т-хелперів, абсолютного вмісту В-лімфоцитів, імунорегуляторного індексу щодо контролю, тобто показників, які достовірно не відрізнялись від контролю (р<0,05) до початку лікування (виняток - процентний вміст Т-хелперів).

При застосуванні Протефлазіду в комплексній терапії ХП через 3 місяці після його закінчення зниженими залишались показники відносного й абсолютного вмісту Т-хелперів, імунорегуляторний індекс(р<0,05).

Отримані нами результати свідчать, що проведення традиційної терапії не дозволяє відновити показники імунітету до норми, більше того, навіть призводить до погіршення імунного статусу у частини хворих. Аналіз індивідуальних імунограм у таких пацієнток показав, що при ХП імунна недостатність ІІ-ІІІ ступеня спостерігалась за показниками процентного та абсолютного вмісту Т-лімфоцитів (60,0 та 100%, відповідно), В-лімфоцитів (50,0 та 100,0%), абсолютного вмісту Т-хелперів (100%) та Т-супресорів (68,0%), імунорегуляторного індексу (50,0%), рівня ЦІК (50,0%).

При застосуванні Протефлазіду в комплексній терапії хворих ІІ підгрупи через 3 місяці після закінчення лікування ХП статистично достовірно зниженими залишались показники відносного та абсолютного вмісту Т-хелперів, імунорегуляторний індекс (р<0,05). За результатами аналізу індивідуальних імунограм, при ХП імунну недостатність ІІ-ІІІ ступеня (розподіл на ступені імунної недостатності за методом А.М.Земскова) виявлено щодо показників процентного й абсолютного вмісту Т-хелперів (у 66,7 та 100% випадків, відповідно) та імунорегуляторного індексу (66,7%).

Показники системи інтерферону через 3 місяці після завершення традиційної терапії характеризувались підвищеним вмістом сироваткового інтерферону (12,1±1,7 Од/мл, у контролі - 2,74±0,8 Од/мл, р<0,05) поєднано з пригніченням здатності клітин периферичної крові синтезувати ІФН-б ІФН-г in vitro у відповідь на адекватну індукцію (60,2±4,9 та 48,2±5,0% від значень норми відповідно). Включення Протефлазіду до комплексної терапії хворих на ХП сприяло відновленню до норми продукції ІФН-б in vitro у відповідь на вірусну індукцію через 3 місяці після проведення терапії, проте титри сироваткового ІФН залишались підвищеними (6,8±2,3 Од/мл, у контролі - 2,74± 0,8 Од/мл, р<0,05), а здатність клітин периферичної крові синтезувати ІФН-г in vitro при індукції мітогеном - зниженою порівняно з контролем (60,8±4,9 від значень норми).

Частота рецидивів у І підгрупі становила 30,0±4,8%, а в II підгрупі - 5,0±1,2% (р<0,05). Зростання ефективності протирецидивного ефекту лікування ХП шляхом призначення Протефлазіду після проведення антибактеріальної терапії та досягнення індукції ендогенного інтерферону саме на цьому етапі лікування можна пояснити активацією в організмі системи неспецифічного антибактеріального захисту.

При лікуванні хворих на ХІСС та ХЗЗОМТ пацієнток залежно від застосування терапевтичного комплексу було розподілено на дві підгрупи: І підгрупа - 25 жінок з ХІСС та ХЗЗОМТ, котрі отримували антибактеріальну, протикандидозну та фітотерапію; II підгрупа - 25 жінок з ХІСС та ХЗЗОМТ, які отримували таку ж схему лікування з включенням Протефлазіду, який призначали на другому етапі, після проведення антибіотикотерапії. Позитивну клінічну динаміку в І підгрупі встановлено у 72,0±4,5%, в II підгрупі - у 88,0±3,2% (р<0,05). Позитивну мікробіологічну динаміку в І підгрупі при дослідженні біоматеріалу із уретри відмічено в 68,0±4,7% випадків, а з цервікального каналу - в 72,0±4,5%, в II підгрупі позитивна мікробіологічна динаміка становила відповідно 68,0±4,7% (в зшкрібках із уретри) та 72,0±4,5% (р<0,05) (в зшкрібках із цервікального каналу).

Через місяць після проведення запропонованого лікування спостерігалась нормалізація кровоплину та допплерівських індексів, отриманих з судин нирок, яєчникових та маткової артерій. Дана ознака є прогностично позитивною для функціональної активності нирок та геніталій.

Лікування хворих на ХІСС та ХЗЗОМТ із включенням на другому етапі терапії препарату Протефлазід сприяло нормалізації показників імунітету через 3 місяці, на відміну від жінок, які отримували традиційне лікування. При ХП у поєднанні із ХЗЗОМТ після проведення традиційної терапії відмічено зниження імунорегуляторного індексу та підвищення (в 2 рази) рівня циркулюючих імунних комплексів у сироватці крові (р<0,05). Саме серед пацієнток даної групи спостерігали імунну недостатність ІІ-ІІІ ступеня щодо показників процентного й абсолютного вмісту Т-хелперів (50,0%), імунорегуляторного індексу (50,0%) та стимуляцію ІІ-ІІІ ступеня вираженості змін за вмістом ЦІК у сироватці крові (100%). Ці дані свідчать про несприятливий прогноз, можливість розвитку у таких хворих рецидивів після проведення традиційної терапії.

При ХП у поєднанні із ХЗЗОМТ через З місяці після проведення традиційної терапії підвищеним залишався процентний вміст Т-супресорів (р<0,05). Спостерігалась значна дестабілізація імунного гомеостазу, що супроводжувалось підвищенням титрів сироваткового інтерферону (10,8±1,96 Од/мл, в контролі - 3,0±1,9 Од/мл, р<0,05).

Включення Протефлазіду до комплексної терапії ХІСС та ХЗЗОМТ у жінок репродуктивного віку супроводжувалось відновленням до рівня норми титрів сироваткового інтерферону вже через 3 місяці після закінчення лікування. Зниженою відносно норми залишалась здатність клітин периферичної крові до продукції б- та г-інтерферону in vitro у відповідь на адекватну індукцію (на 35,1±4,8 та 39,5±4,9%) від зазначеної норми, що вимагало додаткового призначення Протефлазіду.

Частота виникнення рецидивів в І підгрупі становила 24,0±4,3%, а в II підгрупі - 4,0±2,0% (р<0,05).

Таким чином, використання Протефлазіду в комплексній терапії ХІСС та ХЗЗОМТ, при призначенні препарату на другому етапі лікування, патогенетично зумовлено та відрізняється високою клінічною, мікробіологічною, імунологічною ефективністю порівняно з традиційними методами лікування даної патології.

ВИСНОВКИ

У дисертації сформульовано нове вирішення завдання сучасної нефрології - поліпшення діагностики ХІСС у жінок репродуктивного віку шляхом використання мікробіологічних, імунологічних, ультрасонографічних методів дослідження та удосконалення їх лікування застосуванням Протефлазіду.

1. ХІСС розвивались у жінок репродуктивного віку на тлі ускладнень гінекологічного (36,0%) та сексуального (32,0%) анамнезу (перенесені гінекологічні операції, підвищення індексу сексуальності та часта зміна статевих партнерів) в першій фазі менструального циклу.

2. В нозологічному спектрі ХІСС серед обстежених жінок І та II основних груп переважав хронічний пієлонефрит (41,0±4,9 та 64,0±4,8%, відповідно, р<0,05).

3. Ультрасонографічні та допплерографічні зміни при ХП та у разі поєднання ХП із ХЗЗОМТ було відмічено при тривалому перебігу (понад 3 роки) захворювання які проявлялись зміною форми нирок, підвищенням ехогенності паренхіми, індексів резистентності та пульсативності, зменшенням артеріального та венозного кровоплину в судинах нирок, підвищенням резистентності в матковій та яєчникових артеріях в другій фазі менструального циклу.

4. Ультрасонографічне дослідження органів сечової системи та геніталій у поєднанні з методом допплєрографії сприяє уточненню ступеня патологічних змін в нирках, матці, яєчниках, об'єктивізації проведення диференціальної діагностики та прогностичної оцінки результатів лікування.

5. В етіологічному спектрі ХІСС переважала E. coli: за ХЦУУС її діагностовано в 55,5% випадків, причому в 51,9% - в асоціації з молікутами (14,9%), хламідіями (11,1%), кандидами (25,9%); за ХНЦ - Е. соlі (84,4%) в асоціації з кандидами (53,1%) та епідермальним стафілококом (31,3%); за ХП - Е. соlі (56,1%) у поєднанні із мікоплазмами (7,3%), уреаплазмами (21,9%), гарднерелами (19,5%), кандидами (31,7%).

6. У разі поєднання ХІСС та ХЗЗОМТ в етіологічному спектрі чинників переважали інфекційні збудники “другої” генерації: хламідії - у 14,0% в біоматеріалі з уретри та у 30,0% з цервікального каналу, мікоплазми - у 14,0 та 10,0%, уреаплазми - у 12,0 та 22,0%, гарднерели - у 8,0 та 12,0%, трихомонади - у 6,0 та 16,0%, вірус генітального герпесу - у 8,0 та 10,0%, відповідно. Збіг результатів виявлення інфекційного чинника як в уретрі, так і в геніталіях у 46,0±5,0%(р<0,05) жінок свідчить про поєднане джерело розвитку захворювання.

7. У хворих на ХП та ХП із ХЗЗОМТ встановлено супресію інтерфероногенезу, яка зумовлена різким пригніченням здатності клітин периферичної крові до продукції б- та г-інтерферону.

8. В експерименті in vitro та in vivo на мишах доведено, що призначення Протефлазіду сприяє індукції ендогенного інтерферону-б через 3 години, а інтерферону-г - через 48 годин від початку прийому препарату.

9. В комплексній терапії ХП застосування Протефлазіду сприяє підвищенню клінічної (на 25,0±4,3%), мікробіологічної (на 20,0±4,0%) (р<0,05) ефективності лікування.

10. Включення препарату Протефлазід при проведенні терапії ХП із ХЗЗОМТ, сприяло підвищенню клінічної (на 16,0±3,7%)(р<0,05) та мікробіологічної (при дослідженні матеріалу із сечових шляхів на 28,0±4,5% та геніталій на 20,0±4,0%)(р<0,05) ефективності лікування.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Доцільно використовувати запропонований алгоритм обстеження ХІСС у жінок репродуктивного віку.

2. Рекомендовано проводити допплерографію судин нирок, маткової та яєчникових артерій до та після проведення лікування, при тривалості перебігу ХІСС та у разі поєднаного перебігу ХІСС із ХЗЗОМТ понад 3 роки, що дозволить з більшим ступенем ймовірності визначити характер розвитку запального захворювання в досліджуваних органах та спрогнозувати його наслідки.

3. При проведенні терапії ХП та у разі поєднання ХП із ХЗЗОМТ слід включати на другому етапі лікування (під контролем індивідуальних імунограм) індуктор б- та г-інтерферону - Протефлазід per os краплями, нанесеними на шматочок цукру або крохмалю, за схемою: 1-й тиждень - по 5 крапель тричі на день; 2- та 3-ій тижні - по 10 крапель тричі на день; 4-й тиждень - по 8 крапель тричі на день. Тривалість прийому Протефлазіду становить 28 днів.

СПИСОК РОБІТ,ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Руденко А.В., Ромащенко О.В., Романенко А.М., Білоголовська В.В., Кузьменко А.Є. Роль інфекційних факторів у формуванні порушень репродуктивного здоров'я сім'ї // Педіатрія, акушерство та гінекологія. - 2003. - № 2. - С. 83-86.(Автор брала участь у підборі хворих, дослідженні клініко-лабораторних показників в динаміці , провела статистичну обробку та аналіз отриманих даних).

2. Ромащенко О.В., Руденко А.В., Білоголовська В.В., Кругліков В.Т., Яковенко Л.Ф., Співак М.Я., Шалковська О.Є. Діагностика та лікування запальних захворювань сечовивідних шляхів та геніталій у жінок репродуктивного віку // Педіатрія, акушерство та гінекологія. - 2003. - № 4. - С. 95-99.(Автором проведено аналіз літературних джерел, клінічне обстеження хворих та статистична обробка отриманих даних).

3. Ромащенко О.В., Руденко А.В., Рыбалко С.Л., Лебедь Л.А., Билоголовская В.В., Спивак Н.Я., Яковенко Л.Ф. Клинико-микробиологическая, иммунологическая оценка эффективности использования Протефлазида в комплексной терапии воспалительных заболеваний гениталий у женщин // Репродуктивное здоровье женщины. - 2005. - № 1. - С. 89-93.( Автором проведено клінічне обстеження , комплексне лікування хворих та статистична обробка імунограм в динаміці).

Білоголовська В.В. Етіологічна структура хронічних інфекцій сечової системи у жінок репродуктивного віку (огляд літератури) // Педіатрія, акушерство та гінекологія. - 2006. - № 2. - С. 140-145.( Робота виконана самостійно).

5. Завелевич П.М., Дюдюн С.Т., Рибалко С.Л., Білоголовська В.В., Руденко А.В., Ромащенко О.В. Експериментальне обгрунтування доцільності використання Протефлазіду в комплексній терапії запальних захворювань органів малого таза // Педіатрія, акушерство та гінекологія. - 2007. - № 2. - С. 87-88.(Автором проведено аналіз літературних джерел,, аналіз та статистична обробка отриманих результатів).

6. Ромащенко О.В., Руденко А.В., Білоголовська В.В., Хіміч В.І., Антошина Т.М. Діагностика запальних захворювань сечовивідних шляхів та геніталій у жінок // Збірник наукових праць Асоціації акушерів-гінекологів України. - Київ: Інтермед, 2003. - С. 271-273.(Автором проведено підбір хворих, дослідження клініко-лабораторно-інструментальних показників в динаміці, аналіз та статистична обробка отриманих результатів).

7. Ромащенко О.В., Руденко А.В., Шалковський Є.І., Білоголовська В.В., Мороз О.Г. Діагностика та лікування запальних захворювань урогеніталій у жінок // Актуальні проблеми нефрології: Збірник наукових праць. - Вип. 9. - Київ, 2003. - С. 276-283.(Автором проведено клінічне обстеження , комплексне лікування хворих та статистична обробка отриманих даних).

АНОТАЦІЯ

Білоголовська В.В. Діагностика та лікування хронічних інфекцій сечової системи у жінок репродуктивного віку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.37 - нефрологія. - Інститут нефрології АМН України. - Київ, 2007.

Дисертація присвячена проблемі вдосконалення діагностики та лікування хронічних інфекцій сечової системи у жінок репродуктивного віку. Вперше проведено вивчення та порівняльний аналіз особливостей клінічного перебігу, ультрасонографічних та допплерографічних змін, етіологічного спектру, імунологічного стану у жінок репродуктивного віку з хронічною інфекцією сечової системи, а також визначено характерні клінічно-параклінічні ознаки, встановлені у разі поєднання хронічної інфекції сечової системи та запалення геніталій. Вивчення особливостей перебігу хронічних інфекцій сечової системи у жінок репродуктивного віку дозволило запропонувати клініко-діагностичні критерії, побудовані на результатах мікробіологічних, імунологічних досліджень (аналіз індивідуальних імунограм) та доповнити лікування на підставі етапності (після проведення антибактеріальної терапії), з включенням до схеми лікування препарату імуномодулюючої дії -Протефлазіду.

Ключові слова: хронічні інфекції сечової системи, хронічний пієлонефрит, хронічний запальний процес органів малого тазу, геніталії, репродуктивний вік, діагностика, лікування.

АННОТАЦИЯ

Билоголовская В.В. Диагностика и лечение хронических инфекций мочевой системы у женщин репродуктивного возраста. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.37 - нефрология. Институт нефрологии АМН Украины. - Киев, 2007.

Диссертация посвящена проблеме усовершенствования диагностики и лечения хронических инфекций мочевой системы у женщин репродуктивного возраста. Впервые проведено изучение и сравнительный анализ особенностей клинического течения, ультрасонографических и допплерографических изменений, этиологического спектра, состояния иммунной системы у женщин репродуктивного возраста с хронической инфекцией мочевой системы, а также определение характерных клинико-параклинических особенностей в случае хронического пиелонефрита, протекающего на фоне хронического воспаления гениталий. Изучение особенностей клинического течения хронических инфекций мочевой системы у женщин репродуктивного возраста позволило спрогнозировать клинико-диагностические критерии, базирующиеся на результатах микробиологических, иммунологических исследований (анализ индивидуальных иммунограмм) и дополнить схему этапного лечения (после проведения антибактериальной терапии) с добавлением в схему лечения препарата иммуномодулирующего действия Протефлазид.

...