Медичні та етичні проблеми штучного переривання вагітності

Якщо ж звернемо увагу на абортивну ситуацію в нашій країні, то побачимо, що такими ж „гуманними” засадами керувалися і радянські законодавці, які у 1921 році прийняли закон про легалізацію абортів, що діє й досі. Відношення законодавства України до штучного переривання вагітності ґрунтується також на засадах „гуманізму” й свободи. Але до чого призводить цей псевдо-гуманізм показують наступні факти: починаючи з 1991 року демографічна ситуація в нашій державі така, що смертність перевищує народжуваність і щороку ця різниця зростає. Закон дозволяє кожній жінці зробити аборт у перші 12 тижнів вагітності. Між 12 і 22 тижнями вагітності дозволеним є аборт із т. зв. медичних та соціальних показників, таких як наявність більше ніж трьох дітей, розлучення, хвороба чоловіка, тощо. Національна Програма планування сім'ї, ухвалена 1995 року, спрямована на зменшення кількості абортів шляхом розповсюдження контрацептивних засобів. Але, як відомо, в багатьох випадках ці засоби мають ранньоабортивний характер, тому не можемо назвати їх меншим злом, незважаючи на прикриття.

І в кінцевому результаті слід замітити, що зараз у нашій ще християнській державі за офіційними даними на 100 народжених живими дітей припадає 144 зареєстрованих абортів, а якщо додати до цього числа ще більшу кількість абортів, які й надалі проводяться нелегально із усіма трагічними для кожного наслідками, з пересторогою задамо собі важливе запитання, чи такий „гуманізм” зможе покращити добробут та розвиток нашої держави й людства в цілому?

І як висновок спробуймо зробити певну рефлексію над тим, як у наш час людство відноситься до своїх найменших членів. В результаті цього нам стане яснішою відповідь на запитання: чому ж ми так легко замінили гуманізм життя на гуманізм смерті? Невже одвічна заповідь „Не вбий” вже є неактуальною? Об'єктивний погляд на цю проблематику подає нам Лєон Дичевскій. По-перше, дитина в сучасному суспільстві сприймається як майбутній працівник, відповідно їхня кількість визначає і кількість робочих місць. Виникає таке поняття як „зайві люди”. З тої причини, що суспільство хоче стати багатшим, сім'ї - заможнішими, випливає й те, що воно для досягнення цієї цілі й обмежує кількість дітей, для яких не знайдеться місця праці. По-друге, дитина здавна вважалася гарантом продовження роду та опорою для старшого покоління, чим більше було дітей, тим забезпеченішою була старість батьків. Але у наш час цей мотив чисельності потомства, який міцно боронив людське життя від самого початку, раптово ослаб. Значення роду у сучасних суспільствах занепало і для забезпечення доброї старості можна тепер, маючи фінансові заощадження, скористатися послугою професійних доглядачів. По-третє, якщо колись у індивідуальній та суспільній свідомості людства панувало бачення дитини як Божого дару, то тепер це бачення, навіть серед віруючих змінилося світським баченням дитини як особистої справи батьків. По-четверте, досить поширеним у наш час є світський погляд на дитину як результат взаємної любові чоловіка і жінки і інтерпретується на відміну від релігійного, як вартість підвладна батькам. Таким чином, дитина, що розглядається виключно як плід чистої любові батьків, може стати непотрібною і нецінною, якщо вона була зачата без батьківської любові, або навіть коли та любов в якомусь часі ослабла, або взагалі зникла. По-п'яте, якщо суспільство приймає за правильний погляд, що дитина - це сповнення особистих сподівань батьків, або в противному випадку - перешкода реалізації ними їхніх власних цілей, то цілком виправданим для сім'ї вважається мати хоч би одну дитину, або не мати взагалі, якщо вона стане „на заваді до особистого щастя” інших членів сім'ї.

Отож бачимо, що сучасне суспільство у відношенні до аборту зберегло в собі всі ознаки поганського суспільства. Крах одвічних цінностей та значення сім'ї, падіння авторитету об'єктивної моралі й приватизація дитини батьками, „гуманна” дегуманізація ненароджених і поступове знігілювання особовості людини призводять до мовчазного схвалення суспільством масового вбивства своїх співбратів по роду. І загальнолюдські проблеми разом з цим лише зростають.

Коротка моральна рефлексія окремих драматичних випадків пов'язаних із життям та смертю матері і плоду

Отож, ми вже зробили наш остаточний висновок щодо моральної оцінки штучного переривання вагітності. Навівши незаперечні докази біологів та філософів, які доказують, що людина є людиною від моменту зачаття, та розглянувши офіційне ставлення Католицької Церкви до цього питання, з упевненістю говоримо, що дані дії по відношенні до людської природи - неприпустимі та морально злі. Не виправдовують цих дій, як говорить Еліо Сгречча, ні причини, які стосуються соціально-економічного добра як жінки так і лікарів, ні інші нами приведені більш-менш об'єктивні мотиви, оскільки життя являється першою і найбільшою цінністю людини і жодні інші вигоди не можуть бути ціннішими за нього.

Але, якою буде оцінка штучного переривання вагітності, якщо мова йтиме про вибір між врятуванням життя матері та існуючим у її лоні життям дитини, яке хоч рідко, але в певних обставинах стає загрозою для її життя? Як має поступати лікар у цьому випадку, чи виправданим буде рішення інших членів сім'ї врятувати життя жінки шляхом вбивства іншого життя? Чи життя матері у такій драматичній ситуації може бути ціннішим за життя ще „недорозвиненого” плоду?

Цей вид аборту, який має на меті врятувати життя матері шляхом усунення життя „агресора”, носить назву „прямий терапевтичний” аборт. Хоча офіційна думка Церкви однозначно засуджує і такий вид аборту, деякі із протестантських і католицьких моралістів ведуть диспути по відношенні до оцінки такого явища. На загал висувають наступні аргументи: перший із них зокрема говорить, що законним буде пришвидшення невідворотної смерті плоду, якщо цим можна врятувати хоча б життя матері; інший приймає, що у небезпеці для життя матері, плід може посвятити своє життя для неї; третій вказує, що з двох слід вибирати менше зло, а в даному випадку меншим злом називає вбивство плоду; ще інший визнає, що оскільки плід у цьому випадку являється агресором, то дозволеним буде його вбивство.

Карл Пешке заперечує ці аргументи як такі, що неспроможні показати, що така дія є виправдана: „Пряме наближення смерті плоду є незаконним прямим вбивством. „Посвячена” смерть дитини досягається шляхом втручання хірурга, який знову ж таки прямо вбиває ненароджену дитину. Ніхто не може вибирати неморальну дію за менше зло в порівняні з іншим злом, яке є лише фізичним, тобто природною смертю матері чи матері й дитини разом”.

Що ж до четвертого аргументу, який підтримується досить відомими моралістами, такими як Дж. Нунан, Г. Грізец та В. Мей, даний автор зокрема говорить, що першою помилкою цього погляду є те, що плід не спричиняє ніякої агресії, він не переходить межі своїх прав і не ущемляє прав матері. Причиною такого стану є перш за все паталогічний стан матері, порушення її природної здатності народжувати дітей. Тому ми не можемо карати того, хто є найневинніший.

Деякі інші теологи, зокрема, Е. Пуссе, що мають власну думку по відношенні до терапевтичного аборту, мотивують своє твердження, що оскільки лікар не може врятувати життя обох, то мусить рятувати те життя, яке є більш здатним до виживання. Але цей мотив також не може витримати критики, оскільки в даному випадку дія прямо спрямована не на надання допомоги матері, але на спричинення смерті плоду. Якщо дехто може застосовувати для оправдання прямого терапевтичного аборту навіть т. зв. принцип подвійного ефекту, перекрутивши його умови, то Еліо Сгречча чітко підкреслює, що в цьому випадку прямо бажаним є акт морально злий - вбивство, а порятунок матері, є вчинений за посередництвом зла - смерті плоду. В даному випадку слід застосовувати принцип, що непотрібно робити зло, щоб досягнути добра.

Бернард Герінг дає свою відповідь на це запитання, говорячи, що материнство вже у своїй основі має закладену роль посвячення. До істоти материнської любові належить і сама готовність до посвяти і навіть пожертви своїм життям. Егоїстичним буде таке материнство, якщо для врятування власного життя віддає на смерть свою дитину. Більше того, якщо прийняти до уваги той факт, що набагато більше жінок померли чи були поранені після аборту, ніж підчас вагітності, то зрозуміємо, що усі аргументи прихильників терапевтичного аборту не мають у своїй основі достатньої рації.

Таким чином, не зважаючи на драматичність таких випадків, єдиною і незаперечною правдою залишається судження про цінність життя ненароджених, яке не може бути безпосередньо принесене в жертву задля спасіння життя іншої людини при жодних умовах і при жодних обставинах. Наука Церкви однозначно дає підтвердження цієї правди, не відкидаючи можливість таких важких обставин, які можуть бути пов'язані навіть з життям і смертю. Тому, як говориться у „Декларації про переривання вагітності”, „жодна з цих причин не дає права маніпулювати життям іншої людини, навіть щойно зачатої … ніхто - ні батько, ні мати - не можуть від її імені, навіть якщо вона ще є на ембріональній стадії розвитку, вибирати смерть чи життя…

Размещено на Allbest.ru