Роль сім’ї у відновленні людини з проблемою психічного здоров’я

Резюме. НО відносини симетричні й відображають тривогу й залежність обох партнерів. Родичі повинні задовольняти свої потреби й установити обмеження на вимоги пацієнта. Довіра пацієнта до себе повинна рости. Йому треба допомогти встановити соціальні зв'язки поза родиною.

Гнів. Насильство. Ми вже говорили про те, що життя всієї родини ускладнюється з появою хворого на психічний розлад. «Дивна» поведінка близького може викликати роздратування, часом ви будете почувати, що втрачаєте терпіння, нервова напруга зростає, можуть бути негативні реакції: часом ви можете відчувати гнів, не хочете, щоб він проживав з вами або самі маєте намір його залишити. Багато негативних почуттів є причиною критики членів родини - критичних висловлень, несхвалення, заперечування, знецінювання хворого, почуття ворожості. Вираження свого відношення може бути як вербальне (словесне) так і невербальне (поведінкою, жестами).

Часто близькі думають або стверджують, що вони знають більше про стан хворого, ніж він сам. Пропонують рішення проблем не враховуючи думки, стану та можливостей самого хворого родича. Пацієнти, в такій ситуації, в свою чергу, також проявляють негативне відношення до близьких, але роблять це, в силу свого захворювання, в перекрученій формі, часто виправдуються й сперечаються.

Така негативна взаємодія триває довго, і не важливо, хто почав - пацієнт або родич, в таких умовах пацієнти демонструють тривожність, збудженість, ворожість, вичурність. Це у свою чергу призводить до погіршення відносин у родині. Це свідчить про двосторонню природу виникнення негативної емоційно зарядженої атмосфери в родині, і впливає на перебіг захворювання (виникнення загострення). Таким чином, негативний стиль взаємодії створюється як пацієнтом, так і близькими.

Гнів може переростати в насильство, що стає частиною сімейної взаємодії. Деякі родини не знають, як можна обговорювати що-небудь без сварки. Іноді навіть перебування в одній кімнаті запалює іскру конфлікту, що відводить від рішення проблеми й руйнує контакт один з одним. Іноді погляди настільки консервативні або почуття настільки інтенсивні, що члени родини говорять образливі непростимі слова один одному. Часом ці почуття можуть привести до насильства - вербального (крики) або фізичного.

Як правило негативні емоції членів родини пов'язані з їх уявленням про симптоми як про прояв особистих якостей хворого, які він може контролювати. Таке відношення до проявів хвороби, як чогось внутрішнього й підвладного контролю, може приводити до високого рівня критики й ворожості на адресу пацієнта. Таким чином, родичі, схильні критикувати пацієнта, вважають його відповідальним за свою поведінку. Ще одна сфера, яка піддається критиці з боку близьких - поведінка хворих, яка пов'язана з негативними симптомами - такими, як апатія, зниження мотивації, зневага правилами особистої гігієни, відсутність навичок догляду за собою й т.д. Симптоми, що відображають певний дефіцит, скоріше пояснюються родичами як свідома й навмисна поведінка.

Розуміння природи захворювання, особливостей перебігу, механізмів медикаментозного впливу на продуктивні, і негативні симптоми, міняє погляд близьких на «дивну» поведінку пацієнта.

Інтерпретація поведінки хворого, як непідвласної його контролю й викликаною хворобою приводить до зниження критичних висловлень на адресу хворого!

Вирішення інциденту з насильством. Якщо в родині є випадки насильства, то вони аналізується для профілактики на майбутнє. Через кілька днів, коли все заспокоїлися, інцидент аналізується в деталях. Обидві сторони розповідають свою версію й повинні бути вислухані. Виявляються почуття, які викликали насильство. Кожна сторона розповідає, що почувала. Одна або обидві сторони можуть говорити, що це не настільки важливо. Але ухиляння від обговорення - це втрата можливості одержати зворотний зв'язок, що в дійсності відчувала «жертва» й «переслідувач» (біль із одного боку, гнів з іншого). Будь-яка причина інциденту повинна бути визначена, щоб вплинути на неї або уникнути в майбутньому.

Профілактика насилля. Щоб уникнути насильства в майбутньому, родина повинна відрепетирувати способи поведінки, у подібній ситуації. Переслідувач повинен попереджати, якщо він почуває гнів (або можливе насильство). Гнів і конфлікт можуть бути частиною рецидиву, що насувається. Тому необхідно обов'язково звертатись за допомогою. Використовуються прості стратегії - заспокоювання й ухиляння. При відчутті гніву рекомендується піти в окрему кімнату або піти на прогулянку. Обговорюється, як отримати допомогу, якщо ситуація виходить з-під контролю. Родина повинна почуватись безпечно. При необхідності треба викликати лікувальну команду, дільничного терапевта або міліцію. Обговорення такої складної проблеми, коли всі спокійні, можливо, попередить подібні епізоди в майбутньому. Важливим моментом є проговорювання того, що викликає почуття роздратування, гніву.

Вплив емоційних реакцій в сім'ї на частоту загострень. Емоційна експресія як показник рівня емоційних реакцій

Останнім часом було проведено багато досліджень в різних країнах світу, що показали схожі результати. Термін «емоційна експресія» (ЕЕ) вперше був запропонований групою дослідників з Великобританії (G. Brown і соавт., 1962) для позначення поведінки родичів хворих на шизофренію, що з великою ймовірністю приводило до частіших госпіталізацій хворих. («Психосоциальные методы работы с семьями больных шизофренией: обзор исследований» В.А. Богомолов, С.Н. Ениколопов)

Термін Емоційна Експресія - означає своєрідний індикатор «температури» в родині в певний момент часу, що оцінює якість відносин між родиною й пацієнтом - рівень емоційних реакцій. Високий рівень ЕЕ в родича говорить про його надмірні емоційні реакції в цей момент стосовно даного пацієнта. Така поведінка родичів включає в першу чергу критику, ворожість, вираження негативних емоцій на адресу хворого й так звану емоційну утягненість.

Перше дослідження, яке було проведено під керівництвом G. Brown в 1958 році, показало неоднорідність перебігу шизофренії в амбулаторних пацієнтів залежно від умов проживання. Розрізнялася частота загострень із наступними госпіталізаціями: у пацієнтів, що проживають окремо, частота загострень склала 17 %; у пацієнтів, що живуть із батьками - 32 % і які проживають у шлюбі - 50 % (G. Brown і соавт., 1958). В іншому дослідженні автори, обстеживши 128 родин, прийшли до висновку, що основним фактором, від якого залежала частота загострень протягом одного року після лікування, є ЕЕ в родині пацієнтів. Вони розділили родини, що беруть участь у дослідженні, на 2 групи - з низьким показником ЕЕ й високим. Пацієнти, що проживають у родинах з високим показником ЕЕ, в 76 % випадків виявляли погіршення симптомів протягом року й в 56 % випадків були госпіталізовані, у той час як у родинах з низьким показником ЕЕ погіршення симптомів спостерігалося в 28 % пацієнтів і госпіталізація - в 21 % (G. Brown і соавт., 1962). Параметри ЕЕ оцінювалися дослідниками суб'єктивно, без якого-небудь стандартизованого методу.

Вважається, що в пацієнта, що проживає в родині з «підвищеною температурою в сімейних відносинах» (з родичем з високою ЕЕ) і який проводить з ним більше 35 годин на тиждень, у кілька разів збільшується ймовірність рецидиву психічного захворювання.

Даний факт був підтверджений десятками досліджень, в першу чергу для хворих на шизофренію. Аналіз 12 досліджень, проведених з 1962 по 1988 рік, показав, що хворі на шизофренію, які проживають у родинах з високою ЕЕ після виписки, демонструють в 3,7 рази більше рецидивів у порівнянні із хворими, що живуть у родинах з низкою ЕЕ. В огляді D. Kavanagh 48 % хворих з родин з високою ЕЕ мали рецидиви протягом року в порівнянні з 21 % пацієнтів з родин з низкою ЕЕ (1992). В іншому аналітичному огляді (Bebbіngton, Kuіpers, 1994) використовувалися дані 25 досліджень (у яких брало участь 1346 пацієнтів по усьому світі), і були отримані подібні результати: в 75 % пацієнтів з родин з високим рівнем ЕЕ спостерігалися загострення при недотриманні медикаментозного лікування й в 51 % - при дотриманні медикаментозного лікування. Для пацієнтів з родин з низьким рівнем ЕЕ відсоток рецидивів склав 28 і 18 % відповідно.

Автори також прийшли до висновку, що результати досліджень не залежать від полу пацієнтів і від географічного розташування країн, у яких вони проводилися. На даний момент немає однозначної відповіді на питання про те, як пов'язані високий рівень ЕЕ в родині й більша ймовірність загострення в пацієнтів. Найпоширеніше й доступне пояснення дається в рамках моделі стрес-уразливості (stress-vulnerabіlіty).

Відповідно до цієї моделі, стрес не є причиною психічних захворювань, але поглиблює симптоми у тих, хто схильний до психічних розладів. Багато хто відчуває надмірні стресові навантаження, але в них не розвивається психічне захворювання. Люди ж, які страждають на психічний розлад, з самого початку мають властивість підвищеної уразливості до різного роду стресорів. Несприятливий вплив оточуючого середовища, та стресогенні життєві події можуть накладатись на біологічну схильність і людина захворює. Стрес - один із факторів, від якого залежить більше або менше вираження симптому. Стресорами може бути все, що викликає в людини тривогу або відчуття неспокою. Стресори - це суб'єктивні фактори. Що для однієї людини - стресор, у іншої може не викликати жодної емоційної реакції. Тому важливо визначити, що викликає тривогу або відчуття неспокою в вашого родича та знайти способи зменшення впливу цього стресора на хворого. З'ясовано, що людина, яка має схильність до розвитку психічного захворювання, при зовсім незначній дії стресора на неї, легко втрачає психічну рівновагу. Для деяких пацієнтів рівень стресу, для провокації кожного наступного загострення йде по низхідній, тобто кожне наступне загострення виникає все легше, якщо не проводиться адекватна терапія. Таким чином, два фактора, біологічна схильність та стрес, доповнюючи один одного, можуть обумовити виникнення захворювання або нового загострення.

Проживаючи в родині з «підвищеною температурою у відносинах» (разом з родичем з високим рівнем ЕЕ), хворий піддається підвищеному стресу, що збільшує ймовірність рецидиву. Моделі уразливості добре відповідає думка про те, що саме підвищений рівень критики є основною складовою високого рівня ЕЕ й найбільше впливає на частоту рецидивів (Kavanagh, 1992)

Одна з основних цілей - ослаблення критики, висловлюваної родичами. Медичний освітній блок нашої програми й був спрямований на корекцію критичного відношення родини до негативних симптомів. Розуміння природи «дивної» поведінки, як компонента захворювання приводить до зниження кількості критичних висловлень. Але усвідомлення, що «дивна» поведінка людини, яка страждає на психічний розлад - це прояв хвороби - це лише один із способів зниження критичних висловлювань на адресу пацієнта. Залишається не менш важливе питання, як бути з негативними емоціями, які виникають у родичів. Як було сказано на початку нашої теми, ваші негативні емоції природні, вони мають бути визнані, ви повинні дозволити собі відчувати. Але як про них говорити з вашими хворими близькими, як обговорювати проблемні питання, не ображаючи своїх близьких, які страждають на психічний розлад? Цьому питанню присвячена тема «Ефективні та неефективні стилі спілкування. Навички ефективного спілкування». Інша не менш важлива мета родини - допомога пацієнтові в подоланні ним негативних симптомів. При довгостроковому впливі такі техніки ефективні й пом'якшують критичні погляди родичів.

Цікаво, що в родинах, які брали участь у програмах, націлених на зниження рівня ЕЕ, були отримані наступні результати: разом зі зниженням рівня критики й ворожості, у хворих спостерігалася зміна відношення до близьких, зниження кількості госпіталізацій.

Якщо критичне відношення можна пом'якшити, то «тепло» повертається мимовільно. Якщо це батьки, то це може бути наслідком природного внеску позитивних емоцій у їхню дитину. У партнерів «тепло» повинне бути присутнім з самого початку стосунків. Якщо його немає, то краще домогтися розділу завдань у нейтральній атмосфері. Якщо спочатку вони були теплими, можна спробувати пожвавити їх.

Резюме. Тривога й занепокоєння близьких хворого зрозумілі. З іншого боку треба розуміти, що ваша підвищена емоційність лише погіршує відносини і діє проти вас самих. І не тільки тому що хворий на психічний розлад болісно реагує на негативні емоційні реакції й навіть більше, ніж раніше. Зрозуміти, де хворобливі переживання, і де реальне сприйняття дійсності, сам хворий зможе тільки тоді, коли наступить ремісія. Часто для усвідомлення, що це хворобливі переживання їм необхідні місяці а то й роки. Конфліктні відносини в родині заважають, розумінню того, що з ними відбувається, затягують прийняття пацієнтами свого захворювання, і своєчасному усвідомленому прийому медикаментів. Спокійна атмосфера, прийняття, підтримка, терпіння сприяють саморозкриттю пацієнтів, зниженню агресивності, створює атмосферу де можливо обговорювати важливі питання пов'язані з поліпшенням якості життя.

Лекція 2. Ефективні й неефективні стилі спілкування: пасивний, агресивний і асертивный. Асертивність - впевненість у собі. Основні навички ефективного спілкування: 1. Соціально прийнятне вираження позитивних і негативних почуттів за допомогою «Я-повідомлення»; 2. «Активне (эмпатійне) слухання» - вміння вислухати іншого

Як просити про те, чого ви бажаєте: вміння висловлювати прохання в позитивній формі.

Медикаментозне лікування є важливою умовою врівноваженого стану. Ліки - це один із способів звільнитись від симптомів або зменшити їх вираженість. Вони допомагають привести в порядок хімічний дисбаланс речовин в головному мозку, який і викликає появу позитивних симптомів. Крім того, вони допомагають почувати себе комфортно та розслаблено, знижують напругу та збудження. Але це не єдина річ, що допомагає. Домашня атмосфера й способи вирішення повсякденних проблем - «температура сімейних відносин» - все це однаково важливо. Нагадаю, що як і для вас так і для людей, що страждають на психічний розлад більш «вигідною» є спокійна сімейна атмосфера. Причина цього - надмірна чутливість людей, які страждають на психічний розлад, до речей, які відбуваються навколо них. Вони набагато швидше засмучуються, втрачають почуття рівноваги, гніваються, роздратовуються, ніж інші люди і настрій коливається в них, то падаючи, то піднімаючись протягом дня. Також, зміни в повсякденному розкладі, переїзд у новий будинок, направлення на обстеження може призвести до виникнення в них почуття невпорядкованості й може викликати нове загострення. Яким же чином досягати спокійної сімейної атмосфери, як спокійно обговорювати проблемні питання, як просити про необхідні речі? Навички «Я-повідомлення» та активне вислуховування допоможуть вам в цьому. Про це буде йти мова в цьому розділі.

Але ви повинні пам'ятати, що при психотичних розладах бувають періоди загострення та періоди ремісії. Навички, про які буде йти мова в психологічному блоці корисні завжди, вони спрямовані на покращення стосунків, але при загостренні симптомів, людина, яка страждає на психічний розлад втрачає контроль над своєю поведінкою. Важливо бути пильними. В цей момент необхідне медикаментозне втручання!

Іноді нелегко висловити свої почуття й думки так, щоб вони були почуті й зрозумілі іншими людьми. Однак, це дійсно важливо. Коли люди не говорять про те, чого вони очікують один від одного, постійно виникають конфлікти. Це відбувається тому, що вони висловлюють свої бажання не прямо, в результаті часто виявляються незрозумілими й дратуються, не досягаючи бажаного. В результаті можливе виникнення почуття смутку й гніву. Коли ж ми, з іншого боку, не слухаємо й не поважаємо інших, вони починають почувати себе так само. Тому й виникають проблеми у взаєминах, звичайно з суперечками, ситуацією "холодної війни" або просто ухиляючись певних проблем та ситуацій. Дуже часто люди для того щоб отримати те, чого хочуть, змушені ретельно підбирати слова, догоджати іншим людям, приховуючи що-небудь і при цьому ухиляються бути відвертими та щирими. Спілкування людей містить багато стриманих думок та почуттів, прихованих мотивів, низької самооцінки й сорому.

Стилі спілкування: невпевнений (пасивний), агресивний, впевнений (асертивный).

Існують різні стилі спілкування. Багато хто з людей в ситуаціях, де їх щось дратує чи викликає почуття образи, потрапляють у пастку двох стилів - тільки пасивного або тільки агресивного реагування, це призводить до конфліктів, образ, зростанню напруги у сімейних стосунках. Але існує ще третій стиль - впевнений, який допомагає ефективно вирішувати проблеми у спілкуванні.

Пасивний (невпевнений)стиль спілкування: Люди уникають висловлювати свої думки, бажання, почуття. Голос тихий, невпевнений, розслаблений. Поза: згорблена, нахилена вперед, голова опущена, прикривання обличчя рукою. Часто звучать слова: «Я не впевнений. Вибачите..., але, эээ. . ., я не знаю, начеб то».

Люди з такою зникаючою поведінкою не здатні висловити те, що думають; сподіваються, що хтось «прочитає» їх думки, і намагаються «читати» думки інших людей. Все це, звичайно, підтримує роль жертви в «драматичному трикутнику».

Агресивний: ви висловлюєте те, що Ви хочете, думаєте й почуваєте, але не враховуєте права та почуття гідності інших людей. Голос: різкий, вимогливий, голосний, холодний або вимогливий. Поза: в стилі «мачо» - руки на стегнах або дуже близько до співрозмовника. «Краще віддайте мені це!»

Асертивний (впевнений): відстоюєте свої права, як особистості, не порушуючи прав інших людей. Ви чесно висловлюєте, що Ви хочете, думаєте й почуваєте прямо й зрозуміло (використовуючи «Я-повідомлення»). Голос: впевнений, теплий, спокійний і чіткий. Погляд: Ви дивитесь прямо на співрозмовника, але погляд не пильний. Поза: з піднятою головою ненапружена врівноважена. «Мені потрібно поговорити з вами, про те, що мене турбує».

Впевненість у собі - асертивність - лежить між пасивністю й агресивністю - це баланс мужності й чуйності. Якщо людина здатна мужньо виражати свої почуття, потреби, переконання й одночасно бути чуйним до почуттів і переконань співрозмовника, особливо якщо тема важлива для обох сторін, то ця людина - асертивна (впевнена). Впевненість дозволяє спілкуватися таким чином, щоб підтримувати самоповагу, досягати своїх цілей, задовольняти свої потреби та захищати свої права й особистий простір. І в той же час бути чуйним до почуттів і потреб іншої сторони. Впевненість - це баланс сили та емпатії, впевненості в собі й поваги до інших, баланс турботи про іншого і турботи про себе. Для того щоб більш детально розібратися з стилями спілкування, ви можете використати таблицю, яку наведено у Додатку 1.

У цьому розділі ми познайомимось з навичками, які допоможуть Вам спілкуватися більш успішно та впевнено. Ваші близькі страждаючи від психічного захворювання мають потребу в тому, щоб їх вислуховували. Це дає їм відчуття, що їх почуття значимі. Ви маєте потребу в тому, щоб вони чули Ваші прохання, побажання, почуття. Пам'ятайте, що якісне спілкування передбачає використання навичок «Я-повідомлень» і активного слухання.

Нижче наведена вправа, яка надасть вам можливість краще в цьому розібратись.

Вправа «Пропозиція й запит». Коли ми говоримо іншим людям про те, що ми від них хочемо, або що ми самі хотіли б зробити для них, вони знають, чого їм очікувати. Вони починають краще розуміти нас і довіряти нам. Тому, дуже важливо усвідомлювати свої власні почуття, потреби. Крім цього необхідно прояснити основні очікування у відношенні один одного. Коли це відбувається, то розчарувань і конфліктів стає значно менше.

Інструкція. Будь ласка, уявіть свого близького й проекспериментуйте з двома реченнями, нічого не коментуючи й не задаючи питань. Перше речення починається зі слів: «Я б хотів(ла) від нього...», а друге - зі слів: «Я можу запропонувати йому...». А тепер уявіть себе в ролі свого хворого родича й знову проекспериментуйте з двома реченнями, нічого не коментуючи й не задаючи питань. Перше - : «Я можу запропонувати тобі...», а друге - «Я б хотів від тебе ...»

На закінчення проаналізуйте наступні запитання: що Ви пропонували своєму близькому і які висловлювали очікування; які побажання й запити уявляли від імені свого хворого родича. Зверніть увагу на співвідношення кількості запитів і пропозицій, висловлених від себе й від родича, якого уявляли.

Ключові положення:

· важливо просити про те, чого Ви хочете;

· Ваші почуття й думки правильні;

· цілком прийнятно говорити про себе й свої проблеми;

· Ваша думка важлива;

· іноді Вам необхідно казати "ні";

· висловлення правди робить Вас вільним.

Таким чином, після того як ви сформуєте переконання що опираються на ці положення, просити про те, чого ви хочете, стане легше!

Навичка 1 - «Я-повідомлення»

Отже : «Як бути з нашими почуттями? Ми, батьки, хвилюємося й гніваємося, втомлюємося й ображаємося. Нам буває важко з родичами, іноді навіть болісно. Що нам робити з нашими власними переживаннями?»

Ця навичка застосовується, коли Вас переповнюють дуже сильні емоції, а Ваш родич особливо не переживає. Ваші емоції можна зрівняти з наповненою до країв "склянкою".

Ось приклади ситуацій такого типу.

1. Ви повертаєтесь додому та застаєте неприбраний посуд, розкидані речі. Ви втомилися на роботі, дорога додому, і в будинку безлад. Однак вашому близькому це не досаждає, він нічого не помічає і зараз відпочиває.

2. Ви поспішаєте на роботу - родич задає питання, намагається з Вами поговорити. Це заважає Вам збиратися й дратує вас.

3. Родич знову включив магнітофон на «повну катушку». Вам це страшно досаждає.

Що ж робити в подібних випадках, а саме, коли Вам щось досаждає, Вас переповнюють емоції?

Правило 1. Якщо ваш близький викликає у вас своєю поведінкою негативні переживання, повідомите йому про це.

Правило говорить про те, що почуття, особливо якщо вони негативні й сильні, у жодному разі не варто тримати в собі: не треба мовчачи переносити образу, придушувати роздратування, досаду, гнів, зберігати спокійний вигляд при сильному хвилюванні. Обдурити такими зусиллями ви нікого не зможете: ні себе, ні свого родича, який легко «читає» по вашій позі, жестам і інтонації, виразу обличчя, що щось не так. Адже саме через ці «несловесні» сигнали передається більше 90% інформації про наш внутрішній стан. І контролювати їх дуже важко. АЛЕ, навіть, якщо, Ваш близький не чуйний до Ваших потреб, то просто необхідно, спокійно, не ображаючи його, не принижуючи, без осуду, виразити свій стан, почуття й потреби. Таким чином, Ви піклуєтеся про себе, зберігаєте себе, захищаєте себе й свої потреби.

Якщо регулярно не повідомляти про себе, то через якийсь час почуття, як правило, «прориваються» і виливаються в різкі критичні, образливі слова або дії. Як же сказати про свої почуття, щоб це не було руйнівно ні для вас, ні для іншої людини?

Правило 2. Коли ви говорите про свої почуття, говоріть від першої особи Повідомите про себе, про своє переживання, а не про нього, який він поганий.

Повернемося до наших прикладів і спробуємо, застосовуючи правила 1 і 2, сконструювати відповіді. Вони можуть бути такими:

1. Мені неприємно, коли я приходжу втомлена з роботи та застаю в будинку безлад. Мене це сердить та дратує.

2. Мені важко збиратися на роботу. Це мене відволікає. Я не можу обговорювати важливі питання на ходу.

3. Мене дуже втомлює голосна музика.

Зверніть увагу, всі ці пропозиції містять особисті займенники я, мені, мене. Тому висловлювання такого типу психологи назвали «Я-повідомленнями».

Хто-небудь міг би сказати інакше:

1. Тобі не спадає на думку, що я можу бути втомленою?! Прибери за собою та негайно вимий посуд!

2. Мені набридли твої проблеми. Вирішуй сам. Ти мені заважаєш. Чому саме зараз?

3. Зараз же зроби тихіше!

Що ви відчуваєте, коли чуєте такі висловлювання? До «Я-повідомленнь» можна віднести висловлювання, які починаються з наступних слів:

Я думаю\не думаю...

Я почуваю\не почуваю...

Я хочу\не хочу...

Я можу\не можу...

Я згодний\Не згодний, що...

Я буду\не буду...

Мені подобається\не подобається...

В «Ти-повідомленнях» використовуються слова ти, тебе, тобі. На перший погляд різниця між «Я-» і «Ти-повідомленням» невелика. Більш того, «Ти-повідомлення» більш звичні та «зручніші». Однак у відповідь на них людина ображається, захищається, грубить. Тому їх бажано уникати. Адже кожне «Ти-повідомлення», по суті містить випад, обвинувачення або критику іншої сторони. Ось типовий діалог:

- Коли ти, нарешті, почнеш прибирати свою кімнату?! (Звинувачення)

- Ну досить, тату. Зрештою, це моя кімната!

- Як ти із мною розмовляєш?! (Осуд, погроза.)

- А що я такого сказав?

«Я-Повідомлення» має ряд переваг у порівнянні з «Ти-повідомленням».

1. Воно дозволяє вам повідомити про свої негативні почуття в необразливій для іншої людини формі. Деякі родичі намагаються придушувати вибухи гніву або роздратування, щоб уникнути конфліктів. Однак це не приводить до бажаного результату. Як уже говорилося, повністю придушити свої емоції не можна. Ваша закритість може призвести до замкнутості й напруги вашого близького. Він може відчувати, що ви гніваєтеся, але не розуміти за що. Відносини напружуються. Емоції наростають, але не проговорюються.

2. «Я-повідомлення» дає можливість вашому хворому родичу ближче довідатись про Вас. Нерідко ми закриваємося від близьких бронею "авторитету" та намагаємося підтримувати його будь-що. Ми носимо маску всезнаючого, відповідального, беремо на себе вирішення всіх проблем, і боїмося її хоча б на мить підняти. Часом хворі дивуються, довідавшись, що мама й тато можуть взагалі щось почувати. Що вони втомилися відповідати за все та вирішувати всі питання. Це справляє на них незабутнє враження. Головне ж робить Вас ближче, людяніше.

3. Коли ми відкриті й щирі у вираженні своїх почуттів, близькі стають щирими у вираженні своїх. Вони починають відчувати, що їм довіряють, і що Вам теж можна довіряти.

4. Ваші хворі родичі дуже швидко засвоять від Вас стиль спілкування. Це стосується «Я-повідомлення». Вони зможуть повідомляти про свої потреби в адекватній і мирній формі. Таким чином Вам набагато легше буде дізнаватися про почуття й потреби Ваших близьких.

5. І останнє, висловлюючи своє почуття без наказу або догани, ми залишаємо за ними можливість самим прийняти рішення. І тоді дивно - вони починають враховувати наші бажання й переживання.

Навчитись посилати «Я-повідомлення» непросто, також, як і активно слухати. Буде потрібно тренування, і спочатку буде важко уникати помилок. Одна з них полягає в тому, що іноді, почавши з «Я-повідомлення», ми закінчуємо фразу «Ти-повідомленням». Наприклад: «Мені не подобається, що ти така нечупара» або «Мене дратує це твоє хникання». Уникнути цієї помилки можна, якщо використовувати безособові речення, невизначені займенники, що узагальнюють слова.

Наприклад: «Мені не подобається, коли за стіл сідають з брудними руками». «Мене дратує, коли хтось хникає».

Використовуючи «Я-повідомлення», пам'ятайте: не варто сприймати ці висловлювання як спосіб, змусити вашого родича робити те, що Ви хотіли б. Цей лише засіб повідомляти про себе, про свої почуття та потреби. Це спосіб налагодження відносин. Але це не гарантує підпорядкування й покори.

Для того щоб краще оволодіти навичкою використання «Я-повідомлень», нижче наведено декілька вправ, які вам в цьому допоможуть.

Вправа 1. Виберіть із відповідей батьків ту, яка найбільше відповідає «Я-повідомленню».

Ситуація 1. Ви який раз кличете дочку сідати за стіл. Вона відповідає: «Зараз», - і продовжує займатися своїми справами. Ви починаєте гніватися.

Ваші слова: .

1. Та скільки ж раз тобі треба говорити?

2. Я починаю сердитись, коли доводиться повторювати одне й те саме.

3 Я серджусь, коли ти не слухаєшся.

Ситуація 2. У вас важлива розмова. Родич раз у раз її перериває.

Ваші слова: .

1. Мені важко розмовляти, коли мене перебивають.

2. Не заважай розмовляти.

3. Ти не можеш зайнятися чим-небудь іншим, поки я розмовляю?

Вправа 2. Згадайте які-небудь конфліктні ситуації. Спочатку запишіть, що Ви хочете сказати іншій людині з використанням «Ти-повідомлення». Потім напишіть ще раз у формі «Я-повідомлення». Прийміть рішення щодо того, ЩО Ви хочете сказати, і як Ви хочете це сказати. Використовуйте фрази, які було наведено вище.

Вправа 3. Хочу нагадати, що використовуючи «Я-повідомлення», важливо називати саме те почуття, яке ви зараз відчуваєте. Виявляється, це не так просто: ми звикли думати про слова, які треба сказати, а не про наші почуття, які часом заганяємо всередину. У цьому завданні вам пропонується більше послухати себе. Згадайте свої конфліктні ситуації.

1. Спочатку не думайте, що відповісти, а спробуйте усвідомити те, що б Ви переживали в кожному випадку.

2. А тепер, маючи на увазі те почуття (або почуття), які ви записали проти кожної ситуації, напишіть ваше " Я-повідомлення".

В якості ще одного завдання для розвитку навички використовуйте «Я-повідомлення» у розмовах з вашим близьким. Успіх обов'язково прийде до вас з досвідом. Вас переповнило почуття? Тоді назвіть його самому собі. Тепер скажіть про нього своєму близькому.

Важливо! Звертайте увагу на те, у кого зараз повна «склянка», кого переповнюють емоції. «Я-повідомлення» може бути почуте в тому випадку, якщо «склянка» вашого близького практично порожня (якщо він спокійний та врівноважений). Якщо ж і його переповнюють емоції, то тоді краще використовувати другу навичку - активного слухання.

Навичка 2 - «активне (емпатійне) слухання»

Ми говорили про те, що асертивність (впевнена поведінка) - це баланс турботи про себе й турботи про іншу сторону. Тому другою дуже важливою навичкою є «активне слухання» або, вміння вислухати іншу сторону. По перше, ця навичка дозволяє іншій стороні відчути, що її почуття важливі, що її переживання значимі. Так само, як «Я-повідомлення» дозволяють спустошити Вашу «емоційну склянку», правильне вислуховування дозволяє вашому родичеві звільнити його «емоційну склянку». Причини труднощів у взаєминах часто сховані в неприйнятті почуттів. Але ж це і є прояв поваги й чуйності до іншого, це і є турбота про його особистість. Крім того, емоції заважають приймати рішення в складних життєвих ситуаціях. Даючи можливість спустошити емоційну «склянку» вашому родичу, ви створюєте умови для спокійного самостійного прийняття рішень. І це є другий важливий результат вміння правильно вислухати. Як ви розумієте, дуже важко уявити собі, що насправді почуває людина із психічним розладом. Складно запропонувати йому готове рішення, навчити його як правильно діяти. Що цікаво, й у звичайних «здорових» відносинах діти не приймають порад, вказівок і т.п. ця допомога найчастіше викликає агресію, неприйняття, ухиляння від розмов з батьками. В таких випадках найкраще послухати. Правда, інакше, ніж ми звикли. Психологи знайшли й дуже докладно описали спосіб слухання яке допомагає при спілкуванні, інакше його називають «активним слуханням».

Що ж це означає - активно слухати? Розглянемо це питання на декількох ситуаціях та висловлюваннях:

- Син повертається з лікарні, у серцях кидає: «більше я туди не піду!».

- Не буду ходити на співбесіди по роботі.

У всіх випадках, коли людина засмучена, почувається скривдженою, зазнала невдачі, коли їй боляче, соромно, страшно, коли з нею обійшлися грубо або несправедливо й навіть, коли вона дуже втомилася, перше, що потрібно зробити - це дати їй зрозуміти, що ви знаєте про її переживання, що ви її «чуєте». Для цього найкраще сказати, що саме, на вашу думку, вона зараз почуває. Бажано назвати "по імені" це її почуття або переживання. Таким чином, якщо у вашого близького емоційна проблема - його «склянка повна», його треба активно вислухати.

Активно слухати - означає повертати людині в розмові те, що вона вам повідала, при цьому позначивши його почуття.

Повернемося до наших прикладів і підберемо фрази, у яких батьки називають почуття дитини:

Син: Більше я туди не піду!

Тато: Ти більше не хочеш ходити до свого лікаря.

Дочка: Не буду ходити на співбесіди по роботі.

Ви: Ти дуже засмучена й сердита.

Швидше за все такі відповіді здадуться вам незвичними й навіть неприродними. Набагато легше й звичніше було б сказати:

- Як це ти не будеш ходити до лікаря?!

- Ну нічого, заспокоїшся й пошукаємо разом тобі нову роботу…

При всій справедливості цих відповідей вони мають один загальний недолік: залишають людину наодинці з її переживанням. Своєю порадою або критичним зауваженням Ви, як би, повідомляєте родичу, що його переживання неважливе, воно не береться до уваги.

Напроти, відповіді по способу активного слухання показують, що батьки розуміють внутрішню ситуацію родича, готові, почувши про неї більше, прийняти її. Таке Ваше співчуття справляє на родича зовсім особливе враження.

Переваги використання навички активного слухання. Спілкування з використанням навички активного слухання може здатися вам дуже незвичним, і нею оволодіти непросто. Однак цей спосіб швидко завоює ваші симпатії, як тільки ви побачите результати, які він дає. Їх принаймні три, і вони також можуть служити ознаками того, що вам вдається правильно слухати:

1. Зникає, або принаймні сильно слабшає негативне переживання іншої сторони. Тут позначається чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі.

2. Родич, переконавшись, що Ви готові його слухати, починає розповідати про себе все більше: тема скарги змінюється, розвивається. Іноді в одній бесіді зненацька розмотується цілий клубок проблем і прикростей.

3. Родич сам просувається у вирішенні своєї проблеми.

Може виникнути питання, а що, якщо активне слухання не допомагає? Відповідь: Це питання допомагає роз'яснити одну помилкову думку, начебто активне слухання - це спосіб домогтися від іншої сторони того, що ви від неї хочете. Зовсім. ні, активне слухання це шлях встановлення кращого контакту з родичем, спосіб показати, що ви безумовно його приймаєте з усіма його відмовами, бідами, переживаннями. Для появи такого контакту може знадобитися якийсь час, протягом якого він переконається, що ви стали більш уважно ставитися до його проблем. Якщо ж, напроти, він запідозрить, що ви розраховуєте яким не будь новим способом впливати на нього на свою користь, то опір вашим спробам тільки зросте.

Додаткові правила активного слухання:

1. Якщо хочете вислухати - обов'язково поверніться обличчям до людини. Дуже важливо щоб ваші очі перебували на одному рівні.

2. Якщо ви розмовляєте з засмученою людиною, не слід задавати їй питання. Бажано щоб ваші відповіді звучали в стверджувальній формі.

3. Дуже важливо в бесіді тримати паузу. Після кожної вашої репліки найкраще помовчати. Пам'ятайте, що цей час належить іншій стороні, не забивайте її своїми міркуваннями, зауваженнями. Пауза допомагає їй розібратися у своєму переживанні й одночасно повніше відчути, що ви поруч.

4. У відповіді іноді корисно повторити, що, як ви зрозуміли, трапилося з родичем, а потім позначити його почуття.

Дванадцять проти одного або що нам заважає слухати. Люди, які намагаються навчитися активного слухання, скаржаться на деякі труднощі: на розум приходять звичні відповіді, всі, крім необхідної. На одному із занять групу попросили відповісти, як би вони відповіли на таку скаргу близького: «Мої друзі більше не хочуть зі мною спілкуватися, вони мене уникають. Сьогодні вони сиділи на вулиці розмовляли й сміялися, а на мене вони навіть не звернули уваги». От які були варіанти відповідей:

«А ти спробуй підійди до них першим, може, і тебе приймуть».

«Напевно, ти сам у чомусь винний».

«Звичайно, дуже образливо. Але, може бути, їм цікавіше без тебе. Краще не нав'язуй їм свою дружбу, а знайди собі інших друзів».

«Не знаю, що робити. Запропонуй їм що-небудь».

«Таке часто буває в житті. Постарайся не переживати так сильно».

«А в тебе з ними не було непорозуміння, сварки?»

«Кинь переживати давай краще сходимо в кіно».

Близьких попросили уявити, що це з ними не хочуть спілкуватися, проговорити це, а у відповідь їм були повернуті їхні автоматичні відповіді. Уявіть і ви. Що ви відчуваєте при кожному з варіантів відповідей?

В останні два десятиліття психологи проробили дуже важливу роботу: вони виділили типи традиційних висловлювань - справжніх перешкод на шляху активного слухання. Їх виявилося цілих дванадцять! Давайте ж познайомимося із цими типами автоматичних відповідей, а також з тим, що чує в них інша сторона.

1. Накази, команди:

«Зараз же перестань!», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко», «Щоб більше я цього не чув!», «Замовкни!».

У цих категоричних фразах інша сторона чує небажання близьких вникнути в його проблему, почуває неповагу до його самостійності. Такі слова викликають почуття безправ'я, а то й покинутості в біді. У відповідь вони звичайно пручаються, «бурчать», ображаються, впираються.

2. Попередження, застереження, погрози:

«Якщо ти не припиниш плакати я піду», «Дивись, як би не стало гірше», «Ще раз повториться, і я візьмуся за тебе!», «Не забереш вчасно, нарікай на себе».

Погрози безглузді, якщо в людини зараз неприємне переживання. Вони лише заганяють людину у «глухий кут».

Чи знайомі вам такі сцени? Чи буває так, що в результаті, ви реагуєте ще більшим «закручуванням гайок», наступною погрозою, криками? Погрози й застереження погані ще й тим, що при частому повторенні до них звикають, перестають на них реагувати. Тоді дехто від слів переходить до справи й швидко проходять шлях від погроз, залякувань до покарань і далі до фізичного насилля.

3. Мораль, повчання, проповіді:

«Ти зобов'язаний прибирати квартиру», «Ти повинен працювати», «Треба лікуватися, треба приймати ліки».

Звичайно Ваші близькі з таких фраз не довідаються нічого нового. Нічого не змінюється від того, що вони чують це в «сто перший раз». Вони почувають тиск зовнішнього авторитету, іноді провину, іноді нудьгу, а найчастіше все вкупі.

Справа в тому, що моральна і правильна поведінка виховуються не стільки словами, скільки атмосферою й прийняттям ситуації. Якщо ваш близький розуміє, що його відчуття хворобливі, що це симптоми, то він без опору буде приймати призначення лікаря. Будьте впевнені, він знає, як треба себе правильно поводити, що він повинен працювати, що треба прибирати квартиру, а чи у стані він це робити? Ваш близький «виходить за рамки» через свою внутрішню невпорядкованість, емоційне неблагополуччя, або перебуваючи під впливом симптомів (позитивних чи негативних). В обох випадках словесні повчання - самий невдалий спосіб допомогти справі.

Чи значить це, що з людьми із психічними розладами не треба взагалі розмовляти про правила поведінки, обов'язки? Зовсім ні. Однак робити це треба тільки в спокійні час, а не в напруженій обстановці. В іншому випадку Ваші слова тільки «підливають масло у вогонь». Можуть викликати роздратування, гнів.

4. Поради, готові рішення:

«А ти візьми й скажи...», «Чому б тобі не спробувати...», «По-моєму, потрібно піти й зробити…».

Як правило, ми часто висловлюємо подібні поради. Більш того, вважаємо своїм обов'язком давати їх. Часто приводимо в приклад себе: «Коли я був у твоєму віці...». Однак близькі не схильні прислухатися до наших порад. А іноді вони відкрито повстають: «Ти так думаєш, а я по іншому», «Тобі легко говорити», «Без тебе знаю!».

Що стоїть за такими негативними реакціями? Почуття, що його насправді не розуміють, не сприймають серйозно. Та й нам, не завжди приємні чужі поради. А іноді, вони дуже дошкуляють. Кожного разу, радячи що-небудь людині, ми як би повідомляємо їй, що ми розумніші за неї, наперед все знаємо. Така позиція - позиція «зверху» - дратує, а головне, не залишає бажання розповісти більше про свою проблему.

Крім того, переживання й сприйняття людини із психічним розладом настільки складні й індивідуальні, що ви насправді не можете зрозуміти, що з нею відбувалося чи відбувається зараз. А так, і дати прийнятну пораду. Дуже часто вони самі приходять до правильного рішення, можливо того, яке перед цим Ви намагалися їм порадити! Але їм треба самим прийняти рішення, це їх шлях до самостійності. Дуже важливо надавати їм таку можливість, хоча це, звичайно, складніше, ніж дати пораду.

5. Докази, логічні доводи, нотації, «лекції»:

«Пора б знати, що кава й сигарети шкодять твоєму здоров'ю», «Без кінця відволікаєшся й не можеш зрозуміти, що треба зробити», «Скільки разів тобі говорила…! Не послухалася - нарікай на себе».

І тут інша сторона відповідає: «Відчепися», «Скільки можна», «Досить». В кращому випадку нас перестають чути. Виникає те, що психологи називають "психологічною глухотою".

6. Критика, догани, звинувачення:

«На що це схоже», «Знову все зробила не так!», «Все через тебе!», «Завжди ти!».

Ви, напевно, вже готові, погодитися з тим, що такими фразами ви не впливаєте на поведінку вашого близького. Такі слова викликають активний захист або відповідний напад, заперечення, озлоблення, або зневіру, пригніченість, розчарування в собі й у своїх відносинах з вами. У цьому випадку формується низька самооцінка; людина починає думати, що вона і справді погана, безвладна, безнадійна, що вона невдаха. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

Віра деяких батьків у виховне значення критики безмірна. Тільки цим можна пояснити, що іноді в родинах зауваження упереміж з командами стають головною формою спілкування.

Давайте простежимо, що може чути ваш близький протягом дня: «Вставай», «Скільки можна валятися», «Подивися, як у тебе заправлена сорочка», «Знову з вечора не прибрав», «Не гримай дверима», «Чому знову не вивів собаку (не погодував кішку)?», «Знову в кімнаті чорт зна що», «Роботу звичайно, не шукав», «Скільки разів говорила, щоб мив за собою посуд», «Втомилася нагадувати про хліб», «Скільки можна висіти на телефоні?», «Ти коли-небудь будеш лягати спати вчасно?!».

Помножте ці висловлювання на кількість днів, тижнів, років, протягом яких ваш близький все це чує. Вийде величезний багаж негативних вражень про себе, та ще отриманих від найближчих людей. Щоб якось врівноважити цей вантаж, йому доводиться доводити собі й вам, що він чогось вартий. Найлегший спосіб (він, до речі, підказується батьківським стилем) - це покритикувати вимоги самих батьків.

Що ж може врятувати положення, якщо ситуація в родині склалася саме в такий спосіб? Перший і головний шлях: намагайтесь звертати увагу не тільки на негативні, але й на позитивні сторони поведінки вашого близького. Не бійтесь, що слова схвалення на його адресу зіпсують його. Немає нічого пагубнішого для ваших відносин ніж така думка. Для початку знайдіть протягом дня кілька позитивних приводів сказати йому добрі слова. Наприклад: «Спасибі, що ти сходив за хлібом», «Добре, що ти прийшов, коли обіцяв», «Мені подобається готувати з тобою разом», «Мені приємно бачити, твою кімнату прибраною». Іноді ми думаємо, що наші близькі й так знають, що ми їх любимо, тому позитивні почуття висловлювати необов'язково. Це зовсім не так. Створюйте, постійно працюйте над поповненням «емоційного рахунку» у ваших відносинах. Зона радості - це золотий фонд ваших відносин.

І ще питання: а ми самі добре б виживали в умовах постійного бомбардування критикою з боку нашої найближчої людини? Не чекали б ми від нього добрих слів?

7. Похвала.

Після всього сказаного, напевно, зненацька й дивно пролунає рекомендація не хвалити. Щоб розібратися в такому протиріччі, потрібно зрозуміти тонку, але важливу різницю між похвалою й заохоченням, або похвалою й схваленням. У похвалі є завжди елемент оцінки: «Молодець, ну ти просто геній!», «Ти в нас найкрасивіша, талановитіша, розумна», «Ти такий хоробрий, тобі все дарма».

Чим погана похвала - оцінка? По-перше, якщо часто хвалити, то приходить розуміння: де похвала, там і догана. Хвалячи в одних випадках, засудять в інших. По-друге, можна стати залежними від похвали, чекати, шукати її. («А чому ти мене сьогодні не похвалила?»). Нарешті можна запідозрити, що ви нещирі, тобто хвалите з якихось своїх міркувань. Наприклад:

Син: Не виходить у мене це!

Мама: Що ти, у тебе прекрасно вийшло.

Син: Неправда, ти навмисно так говориш, щоб я не хвилювався!

А як же реагувати на успіхи або правильну поведінку? Найкраще - просто висловити йому ваше почуття. Використовуйте займенники «Я», «Мені», замість «Ти»:

Дочка: мама, я сьогодні одержала свою першу зарплату! У мене виходить працювати.

Мама: я дуже рада! (Замість: «яка ти в мене молодець»).

Син: ну адже правда, я погано виступив?

Тато: мені так не здалося. Навпаки, мені сподобалося. (Замість: «ну що ти, ти виступив, як завжди, блискуче!»)

8. Обзивання, висміювання:

«Плакса-вакса», «Ну й дурень!», «Який же ти ледар!».

Все це - кращий спосіб відштовхнути людину й «допомогти» їй зневіритися у собі. Як правило, такі слова дуже ображають, і цілком природно, що людина хоче себе захистити: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».

9. Здогадки та інтерпретації:

«Я знаю, це через те, що ти...», «Мабуть знову побився», «Я однаково бачу, що ти мене обманюєш».

10. Випитування, розслідування:

«Ні, ти все-таки скажи…», «Що ж все-таки трапилося? Я однаково довідаюся», «Ну чому ти мовчиш?».

Втриматися в розмові від розпитів важко, але все-таки краще постаратися питальні речення замінити на стверджувальні. Дивно, як одна, зовсім, здавалося б незначна зміна у відповіді (замість: «Чому ж ти сердишся?» на «Я відчуваю, що ти сердишся»), може повернути розмову інакше. Часом різниця між питанням і стверджувальною фразою може здатися нам майже непомітною. А для людини, що переживає, ця різниця велика: питання звучить як холодна цікавість, стверджувальна фраза - як розуміння й участь.

11. Співчуття на словах, умовляння.

Звичайно, всім нам потрібно співчуття. Проте є ризик, що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» пролунають занадто формально. Може краще, замість цього просто помовчати, пригорнувши до себе. А у фразах типу: «Не турбуйся», «Не звертай уваги!», «Все мине…» - звучить зневага, заперечення переживання.

12. Жарт, ухилення від розмови.

Син: знаєш, тато, терпіти не можу цю роботу.

Тато: як багато між нами спільного!

Тато проявляє почуття гумору, але проблема залишається. І що вже говорити про такі слова, як «відстань», «Не до тебе», «Вічно ти зі своїми скаргами!».

Познайомившись із довгим списком невдалих висловлень, можна подумати: «і це не можна, і те не можна.., що ж можна?». І тут виникає необхідність активно слухати вже нас самих:

- Ви здивовані й розгублені.

- Звичайно! Виявляється, що дотепер усе робили не так. І потім, відповісти правильно дуже важко: весь час на думку спадають звичні поради й зауваження.

- Тобто вам важко підбирати необхідні фрази.

- Ну так, вони такі незвичні. Невже не можна по-старому?

- Вам хочеться по-старому...

- Так!... тобто ні. Я ж бачу, що це ні до чого гарного не приводить!

Більш детально про 12 типів автоматичного реагування у спілкуванні ви можете дізнатися в книзі відомого педагога Гіппенрейтер Ю.Б. «Общаться с ребенком. Как?».

Резюме: «техніка активного(емпатійного) слухання». Ми маємо схильність направо і наліво роздавати добрі поради. Але часто не спромагаємось витратити час, щоб перед цим вислухати проблему. Важливо знати, що перші слова - це «скарга». Як на неї відреагують - проявлять увагу, чи відмахнуться автоматичними фразами. Це своєрідна діагностика - чи можна цій людині розповісти, детальніше, чи є в неї бажання, час, можливість вислухати і, що головніше, допомогти розібратись в ситуації. І тільки потім, якщо є умови, людина детальніше починає розповідати свою проблему. Тому: спочатку прагніть зрозуміти, що Ви ніколи не зможете по справжньому заглянути всередину іншої людини й побачити світ його очама, поки щиро не захочете цього й поки не опануєте технікою емпатійного слухання.

Стівен Кові в книзі «Семь навыков високоэффективных людей» вважає, що ступінь оволодіння технікою, іменованою емпатійним слуханням, характеризується чотирма послідовними стадіями.

Нульовий рівень - просто помовчати. Рахуйте про себе до десяти, але втримайтесь від автоматичної відповіді. Зупиніть себе, коли хочеться дати пораду, рекомендацію, пожартувати. Навчіться мовчати, щоб почути й зрозуміти, що ж стоїть за словами, які Вам зараз говорять.

Перша й найменш ефективна стадія - повторення змісту. Якщо ця техніка не опирається на щирість, то вона часто кривдить людей і призводить до того, що вони «закриваються». Але, проте, називаємо цю техніку першою стадією емпатійного слухання, оскільки вона, принаймні спонукує вас слухати.

Повторити зміст легко. Ви просто слухаєте слова, вимовлені іншою людиною, і повторюєте їх. Ваш мозок при цьому може практично не діяти.

- Ну все, мам, набридло! Не буду приймати ліки!

- Тобі все набридло, ти не будеш приймати ліки.

Ви просто повторили те, що було сказано. Ви не оцінювали, не випитували, не радили, не інтерпретували. Ви продемонстрували свою увагу до слів. Але для того, щоб зрозуміти, цього замало.

Друга стадія емпатійного слухання - перефразовування змісту. Ця техніка ледве більш ефективна, але як і раніше обмежена тим, що пов'язана тільки з вербальним спілкуванням.

- Ну все, мам, набридло! Не буду приймати ліки!

- Ти більше не хочеш приймати ліки.

Цього разу ви передаєте зміст сказаного вашим родичем своїми власними словами. Цього разу ви думаєте про те, що було сказало, використовуючи для цього також ліву логічну півкулю мозку.

На третій стадії включається ваша права півкуля. Ви відображуєте почуття.

- Ну все, мам, набридло! Не буду приймати ліки!

- Ти почуваєш роздратування!

Тепер ви не стільки приділяєте увагу тому, що говорить родич, скільки тому, що він при цьому почуває.

Четверта стадія сполучає в собі другу й третю. Ви перефразуєте зміст і відображуєте почуття.

- Ну все, мам, набридло! Не буду приймати ліки!

- Ти почуваєш сильне роздратування в зв'язку з прийомом ліків.

Роздратування - це почуття; ліки - це зміст. Ви використовуєте обидві півкулі свого мозку, щоб зрозуміти обидві сторони звертання до вас вашого близького.

Коли ви користуєтеся четвертою стадією емпатійного слухання, відбувається щось неймовірне. Якщо ви щиро, прагнете зрозуміти, і коли ви перефразуєте зміст і відображаєте почуття, ви надаєте людині психологічний кисень. Крім того, ви допомагаєте їй розібратися у власних думках і почуттях. По мірі того як росте її впевненість у вашому непідробленому бажанні вислухати й зрозуміти, бар'єр тим часом, між тим, що відбувається в неї всередині, і тим, що вона повідомляє вам, падає. Відкривається канал зв'язку між вашими душами. Зникає різниця між тим, що людина думає й почуває, і тим, що вона вам говорить. Вона починає довіряти вам свої самі сокровенне почуття й думки.

...