Роль сім’ї у відновленні людини з проблемою психічного здоров’я

- Ну все, мам, набридло! Не буду приймати ліки!

(Мені треба з тобою поговорити, зверни на мене свою увагу).

- Ти почуваєш сильне роздратування в зв'язку з прийомом ліків.

(Точно! Саме це я й почуваю!)

Ми пропонуємо вам декілька вправ, які поетапно допоможуть вам засвоїти навичку емпатійного слухання.

Вправа 1. Таємниця Сократа полягає в тому, що свої питання він будував з урахуванням уявлення про світ своїх партнерів по діалогу. Завдяки цьому питання не викликали опору й могли допомогти його співрозмовникові прийти до важливих прозрінь. Спробуйте побудувати своє спілкування зі своїм близьким по алгоритму цієї вправи. Це допоможе усвідомити й проаналізувати різницю у ваших точках зору на проблему, що цікавить вас. Тверда структура діалогу сприяє тому, щоб Ви, насамперед , досягли розуміння позиції іншої сторони - на відміну від повсякденної практики, коли ми прагнемо якнайшвидше переконати партнера, або вмовити його відмовитися від своєї думки. Участь у такому діалозі вимагає від Вас значної дисциплінованості.

Інструкція: У ході роботи вам прийдеться дотримувати певних правил:

1. Ви повинні пам'ятати про те, що мета цієї процедури - розібратися в проблемі, яку ви розумієте по-різному.

2. На першому етапі, Ви повинні взяти на себе роль запитуючого, а інша сторона - відповідає. На другому етапі (якщо це можливо з вашим близьким) ви поміняєтеся ролями.

3. Той, хто запитує, повинен приймати відповіді партнера й не намагатися заперечувати їх.

4. Питання повинні бути спрямовані на прояснення позиції партнера, його переконань і поглядів.

5. Ваше завдання - виявити точку зору партнера, зрозуміти, як він бачить проблему, що цікавить вас обох.

6. Можна задавати уточнюючі питання, якщо у відповідях вашого співрозмовника виникнуть протиріччя.

7. Той, хто відповідає, повинен бути готовий продовжувати діалог навіть тоді, коли йому неприємно відповідати (по можливості).

8. Відповіді повинні бути максимально щирими.

9. Обоє партнерів повинні строго дотримуватися своїх ролей: той, хто запитує, ніяк не коментує почуте, а той, хто відповідає, не задає питань.

Вправа 2. Ця вправа допомагає двом учасникам навчитися розуміти позицію іншого, замість того, щоб намагатися її змінити. Звичайно ми не слухаємо співрозмовника, а лише прагнемо заперечувати його позицію або ставити її під сумнів. Далі, звичайно, опоненти починають ображати один одного й тому не можуть виконати необхідного для компромісу умови - виявити повагу до позиції партнера. Чіткі правила вправи спонукують учасників по черзі настроюватися на співрозмовника, щоб зрозуміти його точку зору на спірне питання. У вправі відпрацьовується прийом перефразовування. Дуже складно все це застосовувати в тих випадках, коли нам доводиться повторювати твердження, що викликають у нас протест. Однак нерідко саме це й допомагає нам усвідомити наш власний внесок у виникнення конфлікту.

Інструкція: Ця вправа вимагає від вас внутрішньої дисципліни. Ви по черзі викладаєте свою позицію, і стежите за тим, щоб дотримуватися наступних правил:

1. Один з вас буде мовцем, а другий - його живою луною.

2. Кожний може виконувати роль мовця доти, поки хто-небудь із вас не захоче зупинитися, але не більше п'яти хвилин. Після цього ви поміняєтеся ролями.

3. Мовець, крок за кроком викладає своє розуміння спірної теми, намагаючись зробити це як можна більш прямо і ясно.

4. "Жива луна" перефразує висловлення мовця, тобто повторює його твердження своїми словами.

Вправа 3. Перед вами таблиця, у якій потрібно заповнити графи. Спочатку у першому стовпчику описані ситуації й слова близького, у колонку «Почуття близького» напишіть, які, на вашу думку, почуття він переживає. Поки що, не думайте про вашу відповідь.

Ситуація й слова близького	Почуття близького	Вашу відповідь
«Сьогодні я виходила з під'їзду й хлопці, що вибігали юрбою, штовхнули мене сильно, у мене впала сумка й з її все висипалося» (Вашому близькому зробили укол): «Набридло це лікування!» «Сьогодні на заняттях я нічого не зрозуміла, але побоялася сказати про це викладачеві» (Уривається в будинок): «Мамо, мене взяли на роботу!» «Ну треба ж, я забула прийняти ліки»	Прикрість, образа	Ти засмутилась і дуже образилась

Після того, як ви заповнили другу графу, напишіть у третьому стовпчику вашу відповідь. Позначте в цій фразі почуття, що (як ви припускаєте) відчуває ваш близький.

Варіанти відповідей:.

«Ти засмутилась і дуже образилась».

«Тобі боляче й ти розсердився».

«Ти не можеш розібратися в матеріалі й прикро, що не змогла впоратися зі своїм страхом».

«Здорово! Я бачу ти дуже радий».

«Дуже прикро...»

Вправа 4. Спробуйте провести один день без слів критики або докору на адресу вашого родича. Замініть їх фразами схвалення з будь-якого підходящого приводу або без нього. Помічайте моменти його різних переживань, що його кривдить, що засмучує, коли він боїться, чого не хоче, коли втомлюється, розсерджений, радісний, нетерплячий, захоплений. Називайте їх у вашому повсякденному зверненні до нього. Пам'ятайте про оповідальну (замість питальної) форму вашої репліки, і про паузу після ваших слів.

Як просити про те, чого ви бажаєте: вміння висловлювати прохання в позитивній формі.

Впевнена у собі людина (асертивна) вміє відстоювати свої права й виражати особисті потреби, цінності, турботи й ідеї безпосередньо або відповідним способом. Але асертивне спілкування передбачає використання й другої навички - активного слухання. Не тільки ваші потреби важливі. Врахування позиції й готовності іншої сторони дати вам те, чого ви потребуєте - це теж важливо.

Протистояння. Протистояння або тверда впевненість у собі необхідні для того, щоб захистити себе, задовольнити свої потреби. Тут необхідний баланс мужності й чуйності: мужньо виражати свої почуття, переконання й потреби й одночасно бути чуйним до почуттів, переконанням і потребам співрозмовника, особливо якщо тема є однаково важливою для обох сторін. Баланс турботи про хворого родича й турботи про себе.

Прийнято вважати, що приємна людина не може бути твердою. Однак у цьому випадку, щоб притримуватись установки «Виграв\Виграв», треба бути не тільки приємним, але й твердим, мужнім. Потрібно не тільки співчувати іншим, але й бути впевненим у собі. Потрібно бути не тільки чуйним і уважним, але й сміливим.

Якщо в мене багато мужності, але мало чуйності - до якого типу віднести моє мислення? До «Виграв \ Програв». Я виявлю силу характеру й особистий інтерес; Я буду сміло відстоювати свої переконання, але не занадто буду враховувати свого близького, ваші.

Якщо в мене багато чуйності й мало мужності, я буду думати в дусі «Програв/Виграв». Я буду настільки підданий впливу бажань і переконань мого близького, що в мене не вистачить сміливості виразити й відстояти свої власні.

Для менталітету «Виграв/Виграв» істотно необхідні велика мужність і більша чуйність одночасно. Такий баланс є свідченням щирої зрілості, асертивності. Розвивши цю якість, я здатний слухати, співпереживати й розуміти, але в той же час я можу мужньо відстоювати свою точку зору.

Резюме: як просити про те, чого ви хочете, бажаєте, очікуєте. Нижче описаний процес ведення переговорів, який складається з послідовних кроків, що допомагає у формі взаємоповаги проговорити свої очікування й з'ясувати, чи зможе ваш близький виконати ваше прохання. Він вимагає використання двох описаних вище навичок.

Передайте послання:

1. Опишіть ситуацію, поведінку, які викликають у вас неприємні руйнівні емоції, викликає постійне занепокоєння («Коли Ви розгнівані і вам хочеться кричати...»).

2. Не думайте, що відповісти, а спробуйте усвідомити те, що Ви пережили в цьому випадку, які почуття вас переповнюють. Сформулюйте для себе своє відношення до проблеми й поведінки («Я злякалася...»). Використовуйте « Я-повідомлення»

З. Опишіть вплив або результати впливу проблеми на ваші взаємини. («Я хочу кричати, плакати, піти від тебе, сховатися».

Перших трьох етапів, пов'язаних з обмірковуванням, відчуванням і рефлексією недостатньо. Якщо ви зупинитеся на цьому, то не задовольните свої потреби. Швидше за все, ви будете виглядати незадоволеним.

Почуйте відповідь іншої сторони. Зосередьтеся на рішенні.

4. Помовчіть, даючи іншій стороні можливість подумати про ситуацію й висловити свої міркування із цього приводу. Зупинитеся на хвилину й послухайте відповідну реакцію іншої людини або його (її) сприйняття конфлікту. Якщо ваш партнер починає емоційно реагувати й захищатися, вам необхідно переключитися й активно вислухати оборонні відповіді. («Ти почуваєш, що це звинувачення несправедливе», «Здається ти скривджений тим що я сказав»). Не дозволяйте собі загрузнути на цьому етапі в захисті, звинуваченні або загостренні конфлікту. Зупинитеся рівно на стільки, щоб вислухати коротку відповідну реакцію.

5. Ясно сформулюйте те, чого ви хочете від іншої людини («Я хочу, щоб ти...»).

б. Чітко запитаєте іншу людину: «Не хотів би ти ...? що ти скажеш із цього приводу?»

7. Обговоріть, є чи розходження в тому, чого ви бажаєте, і тим, що інша людина готова дати або зробити.

Етапи із четвертого по сьомий пов'язані з дією. Вони вимагають, щоб ви ясно сформулювали, чого бажаєте, а потім попросили про це. Вони також заохочують переговори з метою визначення розбіжностей.

8. Якщо ви не можете обговорювати розбіжності, погодитеся з тим, що у вас є розбіжності в поглядах («Я бачу, що ми не можемо прийти до згоди в цьому питанні, і приймаю наші розбіжності»)

9. Якщо розбіжності непереборні й відносини припиняються, сформулюйте свої уявлення про ваші нерозв'язні протиріччя без обвинувачень, розглядаючи себе й іншу людину з гарної сторони.

Етап восьмий прийнятний як спосіб вирішення конфлікту з людиною, що відмовляється працювати над можливими шляхами рішення конфлікту. Іноді "угода про розбіжності" залишає почуття незавершеності, тому етап дев'ятий дозволяє завершити вашу частину конфлікту й продовжувати рухатися по життю.

Лекція 3. Границі. Фізичні, психологічні, духовні границі. Принципи побудови відносин, які сприяють розвитку здорової самостійності, ослабленню почуття провини й марності: рухливість бар'єрів, повернення ролі дорослого; реальні очікування; поступова передача відповідальності; використання позитивних підсилень; відокремлення; встановлення обмежень

Границі. Щоб зберегти свою цілісність, необхідно проводити навколо себе невидимі бар'єри. Ми дозволяємо іншим наближатися до нас фізично й психологічно лише на певну відстань, захищаючи себе від шкідливого або надмірного впливу. Той, хто не може відстоювати свої бар'єри, створює труднощі для себе самого й для оточуючих. З іншого боку, коли ми встановлюємо бар'єри на великій відстані від себе або робимо їх непроникними, ми стаємо самотніми. Спілкуючись із іншими, ми не звертаємо увагу на психологічні бар'єри. Необережно переступивши їх, ми виявляємося безтактними відносно іншої людини, той же, хто порушує наші бар'єри, здається нам агресивним, безтактним або обтяжує нас.

Чимало конфліктів виникає в силу того, що в ході повсякденного життя ми недостатньо чітко позначаємо бар'єри навколо своєї особистої території, а також самі не сприймаємо знаки, що вказують на порушення або наближення до чужих бар'єрів.

Індивідуальні границі включають тіло, почуття, думки, потреби, переконання й бажання. Наявність бар'єрів створює принципово новий набір правил, що стосується взаємодії людей. Ці правила такі:

· людям необхідно просити дозволу, перш ніж порушувати особисті й психологічні бар'єри один одного;

· здатність нести відповідальність визначається тим, кому належить проблема;

· люди не «володіють» один одним і не «належать» один одному;

· бар'єри оберігають особистий простір людей - невидимі, але реальні, вони визначають, де закінчується відповідальність однієї людини й починається відповідальність іншої;

· бар'єри допомагають людині зрозуміти, що моє, а що чуже, за що я несу особисту відповідальність, а що «не моя справа».

Американський психолог Генрі Клауд описує бар'єри так: В загальному значенні це лінії або спорудження, що показують обмеження, переділ або грань. У психологічному змісті бар'єри - це розуміння власного «Я» як такого, що відрізняється від інших. Це розуміння своєї особливості формує основу нашої особистості. Бар'єри говорять нам, де ми, а де не ми, що ми можемо вибрати, а що не можемо, що ми в стані винести, а що ні, що ми почуваємо й чого не почуваємо, що нам подобається й що нам не подобається, чого ми хочемо й чого не хочемо. Одним словом, бар'єри визначають нас. Точно так само, як фізичні бар'єри визначають, де починається й де закінчується приватне володіння, духовні й психологічні бар'єри визначають, ким ми є, а ким не є.

Фізичне «я» - це частина особистості. Наше тіло має фізичні межі, які визначають, хто ми. Ми відповідальні за своє тіло. Найкраще ми знаємо, у чому бідує наше тіло. Ми почуваємо голод і тому їмо. Ми почуваємо втому й тому відпочиваємо або лягаємо раніше спати. Ми почуваємо себе мляво і йдемо гуляти. Ми відчуваємо біль і починаємо шукати її причину.

Психологічні бар'єри показують нам, де наші почуття, а де - почуття інших людей. Коли не встановлені чіткі психологічні бар'єри, то ми даємо іншим людям можливість робити нас відповідальними за їхні почуття, можемо відчувати провину за чужий гнів і т.д..

Духовні бар'єри охоплюють наші переконання, цінності, моральні критерії. Коли немає чітких духовних бар'єрів, інші можуть нав'язати нам свої переконання, змусити зробити щось таке, що не погоджується з нашою особистою етикою.

Самі руйнівні результати відсутності бар'єрів - це фізичне й емоційне насильство. Люди, які не встановили особистих бар'єрів, дозволяють іншим маніпулювати собою й навіть завдавати болю. Бар'єри потрібні, і вміння встановлювати та захищати свої особисті бар'єри допомагає запобігти злу, небажаним життєвим ситуаціям, навіть конфліктам. Як правило, люди, які мають багато негативних переживань, не мають чітких внутрішніх й зовнішніх особистісних бар'єрів. Відсутність бар'єрів, у свою чергу, приводить до виникнення негативних почуттів. Тому нам представляється важливим те, що, коли вже відбулося відреагування негативних емоцій і звільнилися емоційний простір та ресурси для побудови нових стосунків, необхідно встановити нові здорові бар'єри.

Що потрібно зробити для того, щоб встановити здорові бар'єри? От кілька стратегій, які ви можете спробувати для того, щоб сильніше відчути свої власні бар'єри:

· Активність: люди без особистих бар'єрів часто не є ініціаторами подій зовнішнього світу, а тільки реагують на них. Вони пасивно приймають чужі рішення. Для зміни ситуації, самі приймайте рішення робити, чи не робити щось, допомагати, чи не допомагати, віддавати свій час, сили, себе, чи ні. Важливо, щоб рішення робити, допомагати, віддавати себе йшло від вашого особистого бажання, а не лише із-за того, що цього жадає від вас хтось інший. Приймайте рішення працювати й домагатися чогось у житті не тому, що цього від вас вимагають інші, а тому, що це потрібно вам самим.

· Встановлення обмежень: одне з важливих завдань - це встановлення обмежень на агресивну поведінку інших людей. Перестаньте дозволяти їм піклуватися тільки про себе й бути безвідповідальними. Обмежте негативний вплив їхньої образливої поведінки стосовно вас. Крім того, поставте обмеження на менш помітну емоційну образу, таке, як критика та звинувачення. Почніть усвідомлювати свої обмеження в часі, грошах і енергії. Якщо ви сіятимете скудно, ви й пожнете скудно; але якщо ви сіятимете більше, ніж у вас є, ви залишитеся взагалі ні із чим. Вирішіть, що на даному етапі буде розумним віддати, а де свої ресурси та себе зберегти.

· Прийняття інших: навчіться приймати людей такими, які вони є насправді . Якщо ви не робите цього, ви вторгаєтеся на їх територію й намагаєтеся контролювати те, що вам не належить - особистість іншої людини. Якщо ви хочете бути прийнятим, приймайте інших. Якщо ви хочете, щоб інші поважали ваше «ні», поважайте «ні» іншої людини. Якщо ви обурюєтеся, коли інші говорять вам «ні», ви зустрінетеся з тим же, коли самі скажете «ні». Не намагайтеся контролювати інших людей. Поважайте людей, навіть коли вони говорять «ні», і поважайте їх рішення. Тільки тоді ви самі зможете бути вільними.

· Усвідомлення своєї індивідуальності, відмінності від інших: проводите свій час, займаючись улюбленою справою, окремо від значимих для вас людей, людей, яких ви любите. Зрозумійте, що це корисно для вас і тільки збагатить ваші взаємини. Час, проведений окремо від значимої людини, збагатить відносини, оскільки збільшує бажання бути разом. У іншому випадку - вам нічого привнести нового в ваші відносини - ви повна подібність один одного. Розуміння, чим ви відрізняєтеся й у чому схожі, допоможе вам в усвідомленні себе як особистості.

· Чесність: будьте чесними по відношенню один до одного. Багато хто з нас не можуть бути чесними, тому що бояться зруйнувати відносини. У дійсності, чесність зближує людей, вона зміцнює їх стосунки. Чим більше ви усвідомлюєте свою відмінність від іншої людини, тим ближче ви станете до неї. Коли ви говорите значимим людям те, що думаєте насправді, і відкриваєте їм свої справжні бажання й очікування, ви закладаєте міцний фундамент ваших добрих стосунків.

· Боротьба з перекрученим мисленням: Усвідомте свої омани й дійте відповідно до реальності; ви пізнаєте інші можливості існування й принесете плід іншої якості.

Основною метою для покращення стосунків є - навчитися розрізняти зовнішні й внутрішні бар'єри, вправлятися в навичках відстоювання власних бар'єрів і дотримання бар'єрів іншого. Коли ви самі зможете встановлювати свої бар'єри спокійно, мужньо, але з повагою до іншої сторони, тоді і інша сторона (ваші близькі), поступово навчиться цьому у вас. Нормальні бар'єри напівпроникні: ми ділимося з іншими своїм внутрішнім світом, інші теж діляться з нами, і тоді ми почуваємо себе комфортно.

Необхідно встановлювати бар'єри якщо:

· Щось або відношення з кимось, до смерті набридло.

· Якщо хтось змушує вас відчути себе поганою людиною й грає на вашому почутті провини.

· Якщо ви почуваєте, що з вами жорстоко поводяться, що вас використовують, а на вас не зважають

· Якщо ви самі дієте не в кращих для себе інтересах.

Треба сповістити іншим, що у вас є бар'єри. Це допоможе і вам, і їм. Нехай комусь не сподобається, що ви тепер дієте інакше, ніж до цього, але, зате, вас більше не будуть використовувати. Люди будуть вселяти вам почуття провини, щоб ви забрали бар'єри. Але не треба відступати, треба зміцнювати бар'єри й тримати їх постійно.

Принципи побудови відносин, які сприяють розвитку здорової самостійності.

Встановлення і рухливість границь - важливий компонент покращення якості життя родичів, які опікуються людиною яка страждає на психічний розлад, або проживають з нею, та самого хворого. Мова йде про відокремлення - виділення по можливості окремої кімнати, обговорення обов'язків, які може виконувати ваш близький, розподіл відповідальності в різних сферах. Наприклад, хто відповідає за лікування, управління фінансами. Нам здається, одним з найважливіших завдань для сімей в яких є хворий, який страждає на психічний розлад - побудувати такі відносини, які б сприяли розвитку здорової самостійності вашого хворого родича. А в подальшому допомогли йому стати окремим і автономним. Встановлення бар'єрів - це основна умова для розвитку відповідальності у вашого рідного. Будь яка хвороба: переломи, хвороби серця, шлунку, психічний розлад - ставить людину в стан залежності, коли на певний час людина втрачає можливість виконувати деякі функції. У розквіті захворювання корисною є допомога близьких людині, що страждає на психічний розлад. Але при довгостроковому підході це заважає одужанню пацієнта й придбанню ним практичних навичок по догляду за собою. Пацієнт залишається в неадекватній дитячій ролі хворого й це веде до втрати навичок, а це в свою чергу збільшує недовіру пацієнта до себе й приводить до збільшення його залежності від родичів. А у подальшому, і до надмірної вимогливості. Батьків же може кривдити навантаження й відсутність приватного життя через пацієнта. З іншого боку, у деяких родинах пацієнти можуть виражати незгоду з обмеженням їхньої волі й втручанням в особисте життя.

Відділення сприяє розвитку здорової самостійності сина або дочки й дає можливість пацієнтові робити свій внесок у родину, послабляючи почуття провини й марності. Відділення й незалежність важливі й у сімейній системі, де відносини настільки тісні, що вимогам пацієнта не можна відмовити. Якщо вимоги наростають, ця ситуація легко приведе до образ і насильства й може стати небезпечною. Тому, на нашу думку, дуже важливим є:

· Заохочення повернення ролі дорослого в родині, навіть якщо на це вплинула хвороба; наприклад, якщо пацієнт нездатний справлятися із платною роботою, він може робити свій внесок у домашню роботу. Необхідно затратити зусилля, щоб переконати родича, який надмірно опікує свого близького, передати частину відповідальності, навантаживши пацієнта. Бажання близьких захистити пацієнта від складнощів реального суспільного життя тягне за собою прийняття відповідальності за його поведінку, ігноруванням або навіть недопущенням будь-якої активності, а тим паче, спроб взяти на себе відповідальність за своє соціальне функціонування. В результаті у пацієнтів втрачаються навички повсякденного життя, дуже часто навіть елементарні. Щоб змінити дану ситуацію, необхідно дослідити побоювання родича про можливу небезпеку при передачі пацієнтові більшої свободи. Якими можуть бути наслідки, якщо родич "перекладе" частину відповідальності й буде дедалі частіше заохочувати пацієнта зрушувати баланс такої відповідальності.

· Реальні очікування; поступова передача відповідальності. Родичам необхідно знизити очікування відносно якості виконання роботи пацієнтом - погіршення пов'язане з коротким проміжком часу - закінченням психотичного епізоду. Необхідно знати, що якщо родичі завжди будуть переробляти за пацієнта роботу, він ніколи не стане виконувати її краще. В стосунках з людьми, які страждають на психічний розлад є дотримання таких специфічних принципів. До них відносяться:

- принцип партнерства -- а саме поваги до прав і індивідуальності хворого. Умовою початку процесу відновлення після рецидиву а також налагодження добрих стосунків є здобуття їх довіри і бажання співпраці;

- принцип поступового збільшення труднощів -- аж до абсолютної або, майже цілковитої самостійності;

- принцип дії повторювання -- особливо стосується осіб, у яких хворобливий процес протікає з періодичними загостреннями, і після кожного загострення потрібно пригадувати попередньо набуті навики;

- принцип згоди біологічних методів впливу і психосоціальних - тобто фармакологічного лікування і процесу відновлення;

- принцип оптимальної стимуляції-- нестача подразників і монотипність можуть породжувати байдужість і втрату зацікавлень; надмір подразників та формулювання занадто важких завдань для пацієнта впливають демобілізуюче і можуть спровокувати виникнення депресії. Саме тому протипоказана як надмірна, так, і недостатня стимуляція хворого.

Після рецидиву й курсу лікування в стаціонарі коло справ, з якими справляється ваш родич звужується. Він не може сам готувати, прибирати, інколи, доглядати за собою. Що ж усе за нього робити? На першому етапі може бути й так. На другому етапі з вашою допомогою й при вашій моральній підтримці він може почати виконувати втрачені функції сам. І в такий спосіб відновити деякі навички. Таким чином, завтра ваш близький буде робити сам те, що сьогодні робить із вами, і саме завдяки тому, що ви з ним це робили. Якщо ваш близький не може із чимсь справлятись, позиція невтручання приносить тільки шкоду. Його самооцінка падає. Ваша допомога дозволяє йому почувати себе впевненіше, успішніше, благополучніше. Почуття успіху дуже важливо для подолання таких негативних симптомів як апатія, відсутність мотивації.

Правило 1. Якщо вашому близькому важко, і він готовий прийняти вашу допомогу, обов'язково допоможіть йому.

При цьому:

1. Візьміть на себе тільки те, що він не може виконати сам, інше надайте робити йому самому.

2. У міру освоєння вашим близьким нових дій поступово передавайте їх йому.

Перша небезпека - занадто рано перекласти свою частину допомоги, всю відповідальність на свого близького, якому ви допомагаєте. Друга небезпека - навпаки, занадто довга й наполеглива ваша участь. Це загрожує тим, що ви так будете робити це за свого близького. Навантаження на вас зростає й ви перевтомлюєтесь. А ваш близький так і не навчається. Необхідно вчасно перестати робити за вашого близького те, що він уже здатний робити сам.

Поступово, але неухильно знімайте із себе турботу й відповідальність за особисті справи вашого близького й передавайте їх йому.

Це стосується питань і особистої гігієни, і прибирання своєї кімнати, і більш складних питань, таких як самостійний прийом медикаментів. Спочатку ви самі можете контролювати які ліки він повинен приймати. Потім довірити йому самому прийняти вечірню дозу. Потім він увесь час увечері приймає сам. Згодом передати йому відповідальність за прийом ліків на протязі дня. Процес передачі відповідальності дуже не простий. Його треба починати з дрібниць. І тільки згодом, довіряти такі важливі питання як лікування. Але це теж необхідно.

Завдання. Візьміть аркуш паперу, розділіть його вертикальною лінією навпіл. Над лівою частиною напишіть: «Сам», над правою - «Разом». Перелічите в них ті справи, які ваш близький вирішує й робить сам, і ті, у яких ви берете участь. (Добре, якщо ви заповните таблицю разом і по взаємній згоді.) Потім подивиться, що із стовпчика «Разом» можна зараз або в найближчому майбутньому перенести в стовпчик «Сам».

Професіонали можуть допомогти врегулювати угоду з родиною у відношенні завдань для пацієнта, з якими він може впоратись сам. Це може бути прибирання сміття або прання нижньої білизни один раз на тиждень. Близькі повинні бути відносно невимогливі, щоб пацієнт не зазнав невдачі. Добре почати зі спальної кімнати пацієнта, що часто є областю втручання батьків. Звичайно батьки реагують тим, що пацієнт робить роботу не на належному рівні і її треба переробляти. Пам'ятайте, що важливим є поступове просування вашого родича в оволодінні цією навичкою. Кожне таке переміщення - важливий крок до розвитку здорової самостійності вашого близького.

Використання позитивних підсилень. В кожному випадку необхідно пам'ятати, що основою покращення відношень є використання позитивних підсилень -- похвала і нагорода навіть мінімальних досягнень, а також уникання критики і негативних зауважень.

Особливо частими супутниками психічних хворих є зниження адаптаційних можливостей, здатність адекватної оцінки у вирішення проблем суспільного життя. Стратегія покращення адаптаційних можливостей хворих базується на підтримці хворого у важкому для нього періоді повернення до активного життя в суспільстві, підтримці його при наступних емоційних загостреннях.

Обов'язково відзначте кожний його успіх. Якщо у ваших близьких є можливість діяти самостійно й самим піклуватися про себе, то не одержуючи в цей критичний момент підтримки, вони зволіють скоріше залишитися залежними від вас, ніж підуть на ризик відділення. І тоді вам прийдеться самим брати на себе велику кількість обов'язків.

Правило 2. Хваліть і відзначайте кожен успіх вашого близького, коли він робить маленькі кроки на шляху просування до оволодіння своїм життям заново.

Порівнюйте результати поточного дня - тижня - місяця з попереднім.

Вносьте зміни поступово. Працюйте над чим-небудь одним. Вирішуйте проблеми крок за кроком.

Правило 3. Щоб уникати зайвих проблем і конфліктів, перегляньте власні очікування з можливостями свого хворого родича.

Не вимагайте від нього неможливого або того, що вимагає затрати великих зусиль .

Правило третє звертає вашу увага на те, що передаючи відповідальність, необхідно правильно оцінювати можливості своїх хворих родичів. Можливо переглянути свої вимоги й очікування. Відмовитися від неможливого на даному етапі. Результатом завищених очікувань будуть негативні переживання, зниження самооцінки вашого близького, зневіра, почуття провини, марності. Ідея така: даремно чекати від нього неможливого або дуже складного, до чого він ще не готовий. Краще в цьому випадку змінити свої очікування.

Сказане не означає, що ми не повинні «піднімати планку» для нього. Навпроти, це необхідно робити завжди. Після кожного рецидиву ця планка опускається й у період ремісії вона щораз поступово піднімається заново. Тільки цю планку не слід ставити занадто ВИСОКО. Знання того, що ваш близький освоює нову висоту й осічки неминучі, може значно додати вам терпимості й дозволить спокійніше ставитися до його невдач.

Відокремлення. Розглядаються численні фактори, щоб допомогти родичам вибрати активність поза будинком. Якщо це чоловік та дружина, їм рекомендується разом проводити більше часу. Часто шлюб страждає, тому що хтось з батьків цілком присвячує себе пацієнтові. Батьки повинні знову відчути задоволення від спілкування один з одним і від відпочинку від постійного догляду за пацієнтом. Часто їм просто необхідний дозвіл психотерапевта на розслаблення й на задоволення. Дозвіл звичайно формулюється в такий спосіб: «Ви багато попрацювали по догляду за пацієнтом і заробили собі право на відпочинок». Родичі звичайно переживають значне полегшення від тягаря відповідальності, якщо можуть залишити пацієнта на короткий час без трагічних наслідків.

Якщо родичі не мають партнерів, їм рекомендується відродити старі дружні стосунки. Часто вони залишають свою соціальну мережу через сором і розгубленість і, таким чином, втрачають коштовне джерело емоційної підтримки.

Рекомендується відновити свої захоплення в дозвіллі або навіть повернутися на роботу, що вони залишили, щоб доглядати за своїм близьким.

Зосередьтеся на СВОЄМУ житті.

Майте власне життя, піклуйтесь про себе, відпочивайте.

Будьте уважні до власних потреб.

Будьте відкриті новим соціальним контактам.

Щоб врятувати власне здоров'я, і дати простір вашому близькому, можливо, корисніше перенести свою увагу на свої проблеми й навчиться задовольняти свої потреби. Найкраще в цій ситуації проводити якнайменше часу із хворим, щоб не діяти один одному на нерви.

Дуже важливо, щоб хворий прагнув до максимально незалежного життя. Йому дуже корисно повернути довіру до себе, повагу, брати на себе відповідальність і самому доглядати за собою. Якщо це можливо, треба спробувати, щоб він жив сам. «Відділення» - неприємне слово для людини, що щиро хвилюється про свого хворого родича. Спочатку це може здатися закликом до ворожої ізоляції й самотності. Відразу представляється жорсткий, байдужий егоїст, що піклується про власне благо. Це складно зрозуміти, але людині, яка страждає на психічний розлад кращає, якщо вона живе своїм життям, на власний розсуд, наскільки це можливо. Для родичів дуже важливо задовольняти свої інтереси й потреби. Ви повинні частину часу проводити вдалині від хворого на психічний розлад й розвивати власні інтереси, розслаблюватися й взагалі забувати про хворобу!

Далі необхідно дати можливість пацієнтові проводити більше часу окремо від батьків, необхідно допомогти йому встановити зв'язки з людьми його покоління. Цьому заважає маленький розмір соціальної мережі пацієнта й відсутність соціальних навичок. Іноді в цьому можуть допомогти здорові брати\сестри, які вводять пацієнта в компанію молодих людей. Однак вони можуть відмовлятися представляти хворого друзям, особливо якщо останній поводиться дивно. Людина із психічним розладом може відвідувати денний центр, курси для інвалідів, хоча переважніше більш «здорове» оточення. Корисно звернутися до інтересів пацієнта, які існували до хвороби. Іноді можна переконати пацієнта почати відвідувати групи по інтересах. У міру відділення від батьків у пацієнта росте почуття впевненості у своїх силах.

Встановлення обмежень. Родичі повинні навчитися поважати свої власні потреби й почуття комфорту. Це вимагає накладення обмежень на поведінку й вимоги пацієнта. З іншого боку, пацієнт має можливість встановити обмеження на втручання й надмірну участь та керування у відношенні його особистого життя. Ці вимоги базуються на взаємоповазі й не спричиняють покарань; деякі родичі звичайно коливаються між невиправданими вимогами й відсутністю обмежень. Обоє партнерів за згодою повинні твердо й постійно підтримувати обмеження й не давати можливості себе переконати, вимагати або загрожувати.

Досвід і дослідження показують, що для того щоб стати активним помічником Вашому родичеві в процесі відновлення, корисно:

· На початковому етапі, після кожного рецидиву, вашому близькому може, бути важко, виконувати деякі функції. Візьміть на себе лише те, що він не може виконувати сам, інше залиште робити йому самому.

· В міру освоєння вашим близьким нових дій поступово передавайте їх йому.

· Тимчасово знизьте очікування. Реально оцінюйте його можливості. Використовуйте особисті критерії. Порівнюйте результати поточного тижня (місяця) з попереднім.

· Хваліть Вашого близького, коли він робить маленькі кроки на шляху просування до оволодіння своїм життям заново.

· Вирішуйте проблеми крок за кроком. Вносьте зміни поступово. Працюйте над чим-небудь одним.

· Не думайте про те, чого ви не можете змінити. Дещо потрібно залишити, як воно є. Не залишайте без уваги прояву жорстокості.

· Не варто квапитися. Процес відновлення здоров'я може бути тривалим. Дуже важливо більше відпочивати. Все стане на свої місця, коли наступить час.

· Зберігайте спокій. Давайте відпочинок один одному. Перепочинок необхідний кожному. Вам щось набридло - це нормально.

· Важливо іноді казати «Ні».

· Не допускайте вседозволеність. Встановіть власні межі.

· Зосередьтеся на СВОЄМУ житті. Майте особисте життя, піклуйтесь про себе, відпочивайте. Будьте уважні до власних потреб. Будьте відкриті новим соціальним контактам.

· Встановіть обмеження. Кілька простих правил допоможуть все розставити на свої місця. Кожен повинен знати правила.

· Виконуйте всі свої справи, як звичайно. Відновіть звичайний порядок виконання робіт в будинку. Підтримуйте зв'язок зі своєю родиною й друзями.

· Поважайте межі вашого близького. Надайте пацієнтові власний простір. Кожному необхідний час побути самому.

· Відмовтесь від постійного контролю й бажання регулювати поведінку вашого близького методом маніпулювання через почуття провини або через почуття страху, словесні погрози, злість, примус, панування, осуд, чіпляння, владність.

· Висловлюйтеся простіше. Говоріть те, що ви хотіли сказати, ясно, спокійно і впевнено. Не кваптесь, інакше прийдеться повторювати.

· Додержуйтеся приписань лікаря. Необхідно приймати ліки так, як він прописав, і тільки ті, які він прописав.

· Ніяких наркотиків і алкогольних напоїв. Вони збільшують симптоми хвороби.

· Звертайте увагу на всі зміни самопочуття. Записуйте зміни. Консультуйтесь з вашим лікарем. (див. Медичний блок)

Не корисно, погіршує ситуацію, коли Ви:

· критикуєте;

· вимагаєте того, що ваш близький не в змозі виконати;

· давите на нього;

· проявляєте нетерпіння, постійно гніваєтесь;

· нав'язуєте (свою думку, рішення);

· маєте нереалістичні очікування;

· песимістично настроєні;

· ігноруєте або знецінюєте прогрес;

· зосереджуєте увагу на турботі й надмірній опіці вашого близького.

Частина 3. Соціальний блок

Лекція 1. Метод вирішення проблем

Оскільки ви є родичами людей, які страждають на психічні розлади, напевне ви помітили, що хвороба приводить не тільки до втрати навичок спілкування, але й втрачається змога приймати рішення, бути відповідальними за деякі власні вчинки. Це ускладнює взаємодію між людьми та виконання соціальних ролей (батько, мати, син, дочка, працівник, студент). Виникнення простих і складних проблем у таких ситуаціях неминуче, а проблеми необхідно вирішувати. Щоб відновити, або зберегти теплі та довірливі стосунки в сім'ї, потрібно діяти на засадах партнерства. Тобто треба розділити з родичем, який страждає на психічний розлад, сфери відповідальності.

Наприклад, якщо ваш родич щойно виписався із психоневрологічного стаціонару, куди потрапив вперше, цілком зрозуміло, що деякий час саме вам доведеться контролювати процес його лікування та відновлення. Але поступово ступінь контролю потрібно знижувати і дозволяти родичу, який страждає на психічний розлад, самому вирішувати спочатку прості, а потім складніші проблеми.

Проблеми можна вирішувати по-різному, але є метод, який дозволяє вирішувати проблеми певним способом. Цей метод був включений у програму медико-соціальної реабілітації людей з психічними розладами (клієнтів). Його ефективність самим позитивним образом впливає на особливості особистості клієнта: самооцінка - підвищується, тривожність - знижується, зростає почуття впевненості у собі. Від цього покращується якість життя клієнта в цілому.

Матеріал узятий з навчальної серії так званих «модулів», розроблених Програмою «Соціальні вміння й навички самостійного життя» професора Liberman, R. P

На прикладі певної складної ситуації розглянемо метод, у якому описано:

· як розпізнавати проблему;

· як визначати труднощі в розпізнаванні проблем;

· які кроки потрібно зробити для ефективного вирішення проблеми.

Ситуація: Мама контролює регулярне відвідування дочкою, яка страждає на психічний розлад, лікаря-психіатра в психоневрологічному диспансері (ПНД) за місцем проживання. На вимогу мами піти до лікаря в зазначений день, дочка відмовляється, пояснюючи, що почувається добре і немає потреби іти до лікаря.

Для того, щоб розпізнати проблему, потрібно , перш за все, зупинитися й подумати! Це дасть вам змогу зрозуміти, що виникла проблема.

Для того, щоб визначити, які є труднощі в розпізнаванні проблем, потрібно чітко розмежувати й зрозуміти де чия проблема?

Якщо людина не бачить проблеми, то для цієї людини проблема не існує. Вважаючи, що поруч з вами близька людина, яка потребує вашої уваги та допомоги, але не бачить своєї проблеми, можна припустити, що ця проблема стане вашою. А значить і вирішувати її доведеться вам.

При вирішенні будь-якої проблеми у вас може бути кілька варіантів рішення. Усі ці варіанти рішення приведуть до певних позитивних і негативних наслідків. Вам треба визначити, яке з рішень, по-вашому, найкраще, й почати діяти. При більшості із прийнятих вами варіантів рішення необхідно буде що-небудь сказати або зробити. Успіх буде залежати від того, що ви скажете, і від того, як ви це скажете. Таким чином, як прийняття рішення, так і його здійснення є важливими факторами того, наскільки добре ви реалізуєте бажану мету.

Для ефективного вирішення проблеми пропонуємо зробити 5 кроків.

КРОК 1:

Зверніть увагу. Оскільки уважність є необхідною передумовою розпізнавання проблеми, слід звернути увагу на ситуацію, задаючи питання. Для ідентифікації проблеми виберіть будь-які 3 дії:

· уважно спостерігайте (дочка поводиться агресивно, при розмові кричить, звинувачує вас та ображається на вас);

· уважно слухайте (дочка стверджує, що їй добре, що йти до лікаря не треба, що вона здорова);

· не відволікайтесь;

· запам'ятовуйте те, що бачите і чуєте;

· задавайте питання (1, 2, 3)

Питання. Виберіть будь-які 3:

· Де відбувається ця ситуація (вдома, на кухні?)

· Хто бере в ній участь?

· Що говорять діючі особи?

· Що відбувається (дочка з підозрою перевіряє їжу, відмовляється їсти, відмовляється приймати ліки, говорить, що вона сама дасть собі раду) ?

· Які важливі деталі (ви відчуваєте напруження в стосунках, бачите роздратованість дочки, відчуваєте власну безпорадність, провину та злість) ?

КРОК 2

Опишіть проблему Описувати проблему потрібно так, щоб її було простіше вирішувати; при цьому передбачається визначення мети (чого потрібно досягти) і перешкоди (яка перешкода є на шляху досягнення мети).

Мета -- це те, чого людина бажає в конкретній ситуації.

Перешкода -- це те, що стоїть на шляху досягнення мети.

Проблема полягає одночасно з мети й перешкоди.

МЕТА + ПЕРЕШКОДА: Проблема, очевидно, полягає в тому, що мама прагне забезпечити своєчасний візит дочки до лікаря. Але на цьому шляху виникла перешкода - дочка не погоджується.

КРОК 3

Пошук варіантів рішення. На цьому етапі слід генерувати всі варіанти рішення проблеми, незалежно від їхніх наслідків. Використайте творчий підхід. Використовуйте підказки, як досягти мети й подолати перешкоди. Згадайте ситуації, що виникали в минулому. Не відкидайте рішення, які здаються складними для здійснення. Не турбуйтесь про те, гарні рішення чи погані. Єдиним обмеженням є те, щоб рішення не були образливими для інших. Наприклад:

Варіанти	Переваги	Недоліки
Нагадати дочці, як їй було погано до госпіталізації. Сказати, якщо вона не прийде до лікаря, і не прийматиме ліки, то загострення неминуче. І в результаті вона знову опиниться в лікарні. (В залежності від того, скільки часу ви виділите для розмови і яким буде ваш настрій, цей метод може стати залякуванням, погрозою, шантажем або переконанням).
Переконати дочку, що лікар доброзичливо ставиться до неї, і необхідно порадитись з ним щодо відміни ліків, а також отримати кваліфіковану консультацію про наслідки самостійного лікування, тобто «не лікування».
Домовитись з лікарем або його медсестрою, щоб він (вона) по телефону запросили дочку на прийом (дочка не повинна знати про таку домовленість).
Залучити до бесіди людину, якій довіряє дочка. Це може бути телефонна розмова з лікарем-психіатром стаціонару, або будь-хто з родичів та друзів, кого ви запросите до себе (дочка повинна знати про ваші наміри).
Відкласти розмову на деякий час, поки спаде емоційне напруження в стосунках між вами.
Відмовитись від спроб переконати дочку, припинити готувати їжу для неї, але попередити про ваші наміри викликати швидку психіатричну бригаду, тому що її поведінка загрожує її здоров'ю (відмова від іди та ліків).
Нічого не робити

Запишіть всі варіанти, які вдасться акумулювати (5 - 8) у вигляді таблиці. Заповніть 1-й стовпчик.

Наприклад:

Варіанти	+ Переваги	- Недоліки
Нагадати дочці, як їй було погано до госпіталізації. Сказати, якщо вона не прийде до лікаря, і не прийматиме ліки, то загострення неминуче. І в результаті вона знову опиниться в лікарні. (В залежності від того, скільки часу ви виділите для розмови і яким буде ваш настрій, цей метод може стати залякуванням, погрозою, шантажем або переконанням).	Дочка може згадати свої негаразди, прислухатись і погодитись на лікування. Можна уникнути госпіталізації	Розмова забере багато часу, сил, нервів. Можна втратити довіру дочки. Можна спровокувати конфлікт.
Переконати дочку, що лікар доброзичливо ставиться до неї, і необхідно порадитись з ним щодо відміни ліків, а також отримати кваліфіковану консультацію про наслідки самостійного лікування, тобто «не лікування».	Можна зберегти довірливі стосунки з дочкою. Дочка захоче дізнатись про ліки та їхню дію.	Розмова може бути важкою. Інформація лікаря може не задовольнити очікування дочки.
Домовитись з лікарем або його медсестрою, щоб він (вона) по телефону запросили дочку на прийом (дочка не повинна знати про таку домовленість).	Може прискорити згоду дочки. Не потрібно витрачати власні сили.	Лікар та медсестра можуть не погодитись. Дочка може не погодитись.
Залучити до бесіди людину, якій довіряє дочка. Це може бути телефонна розмова з лікарем-психіатром стаціонару, або будь-хто з родичів та друзів, кого ви запросите до себе (дочка повинна знати про ваші наміри).	Дочка прислухається до думки людини, якій довіряє. Можна зберегти довірливі стосунки з дочкою.	В обраної людини може бракувати часу для серйозної бесіди. Дочка може не погодитись.
Відкласти розмову на деякий час, поки спаде емоційне напруження в стосунках між вами.	Зберігаються довірливі стосунки з дочкою. Не потрібно витрачати власні сили.	Стан дочки може погіршитись. Можна не дочекатись спаду напруження.
Відмовитись від спроб переконати дочку, припинити готувати їжу для неї, але попередити про ваші наміри викликати швидку психіатричну бригаду, тому що її поведінка загрожує її здоров'ю (відмова від іди та ліків).	Дочка почне самостійно готувати собі їжу. Зберігаються довірливі стосунки з дочкою. Не потрібно витрачати багато сил на переконання.	Можна спровокувати конфлікт. Можна втратити довіру дочки.
Нічого не робити	Не витрачаються власні сили.	Можна спровокувати конфлікт. Можна втратити довіру дочки. Стан дочки може погіршитись.

КРОК 4

Оцініть варіанти рішень. Після того як ви записали всі придумані варіанти, ви можете їх оцінити, визначивши позитивні й негативні наслідки кожного рішення. Запишіть в 2-й стовпчик позитивні, а в 3-й стовпчик - негативні наслідки кожного з варіантів. Якщо вам важко знаходити переваги будь-якого рішення, почніть з недоліків. Спробуйте знайти їх декілька (1 - 3).

Після того, як ви записали всі плюси та мінуси всіх рішень, перечитайте все ще раз, а потім виберіть те рішення, яке буде для вас найкращим, враховуючи як переваги, так і недоліки. Переваги й недоліки не можуть бути однакові для всіх. Якщо пошук варіантів ви здійснювали разом з іншим родичем, зауважте, що кожен з вас зможе вибрати та реалізувати свій варіант. Обґрунтування оцінки - гарний спосіб перевірити свою ідею подумки.

КРОК 5

Реалізуйте вибране рішення. Втілити обране рішення потрібно так, щоб максимально збільшити шанси сприятливої реакції. Ви можете досягти цього шляхом навчання різноманітним навичкам спілкування: вербальною та невербальною комунікацією. Володіння основними навиками вербальної та невербальної поведінки формує впевненість у власних можливостях вільно і приємно вести дружню розмову, досягати запланованої в розмові мети. Що включається в поняття вербального спілкування? Це, насамперед, зміст розмови, тобто слова, які ви говорите. Що включається в поняття невербального спілкування? Сюди відносяться поведінка, яка проявляється в зоровому контакті, міміці, жестах, виразі обличчя, а також визначається позою тіла, орієнтацією тіла. Ви можете вести розмову по телефону, або не бачити свого співрозмовника, але і в цьому випадку обов'язково присутній невербальний компонент бесіди. Це інтонація голосу, сила голосу, чіткість та швидкість мовлення.

Якщо ви вміло застосуєте навички ефективно спілкування, ваше рішення буде втілене легше й швидше. Цей крок можна ще назвати коротко: «дійте»!

Лекція 2. Залучення та використання ресурсів для вирішення медичних, психологічних і соціальних проблем

Коли пацієнт виписується зі стаціонару, він повертається додому, у звичне для себе середовище. Щоб почувати себе добре, крім прийому підтримуючого лікування, йому потрібно навчитися ефективно справлятися з вирішенням повсякденних проблем і стресовими ситуаціями.

Для багатьох пацієнтів життя із психічним захворюванням означає відчуття постійної напруги. Це виявляється в подоланні психологічних проблем та складних соціальних ситуацій, яке здорові люди взагалі не вважають навантаженням. Навіть незначні, на перший погляд, невдачі здатні порушити рівновагу, досягнуту з превеликим трудом. Пацієнти, які перенесли психоз, потребують особливої психотерапевтичної допомоги. Ця допомога включає цілу систему надання поза лікарняної підтримки.

Схематично систему психосоціальної поза лікарняної допомоги можна зобразити так:

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Лікар-психіатр ПНД. Це може бути лікар районного психоневрологічного диспансеру, або лікар стаціонару, з яким вже встановились у пацієнта довірливі стосунки, або сімейний лікар, з яким у пацієнта встановився хороший терапевтичний контакт.

Функцією цього ресурсу буде амбулаторне лікування пацієнта за місцем проживання, що включає в себе: регулярне спостереження за станом пацієнта, призначення, зміну, корекцію підтримуючого лікування, своєчасне направлення до стаціонару, надання інформації в доступній формі пацієнту про стан його психічного здоров'я, прогноз можливого розвитку захворювання, консультування пацієнта та родичів пацієнта

2. Сім'я, родичі, друзі, знайомі. Це можуть бути будь-які люди, з якими в пацієнта є довірливі дружні стосунки.

Функцією цього ресурсу буде підтримка довірливих стосунків, підтримка або налагодження емоційного реагування при спілкуванні, розуміння важливості проблем пацієнта, визнання хвороби (враховуйте, що пацієнт хворіє на психічний розлад), ініціювання комунікації (говоріть з пацієнтом, це йому потрібно), підтримка соціалізації (майте на увазі, що пацієнт втрачає навички спілкування, а ви - ланка, що зв'язує його із зовнішнім світом).

Визнання хвороби - це усвідомлене ставлення до хвороби, розуміння, вивчення її. Визнання хвороби родичами пацієнта необхідне для того, щоб близькі та родичі не боялися ні самого пацієнта, ні його хвороби, а допомагали йому розпізнавати симптоми хвороби; розуміли, що відбувається; навчилися розділяти хворобливий стан пацієнта від його особистісних особливостей.

3. Соціальні ресурси та послуги. Це можуть бути фахівці служб соціальної й психологічної допомоги (психолог, соціальний працівник, юрист, чиновники та ін.), до яких в пацієнта та його родичів є можливість звернутись.

Функцією цього ресурсу буде соціальна адаптація пацієнта, консультування, підтримання навичок загальної комунікації пацієнта, створення нових довірливих стосунків, включення пацієнта в соціально-реабілітаційні програми, залучення пацієнтів до участі в програмах набуття трудових навичок, розкриття власного творчого потенціалу, допомога та супровід пацієнта при працевлаштуванні, надання юридичної допомоги, надання інформації щодо служб та організацій, які займаються опікуванням людей з особливими потребами.

4. Громадські організації. Це можуть бути благодійні товариства родичів психічно хворих, благодійні організації, благодійні фонди, а також асоціації спеціалістів, куди в пацієнта та його родича є необхідність звернутись для отримання інформації або допомоги.

...