Чутливість дріжджеподібних грибів роду Candida до антимікотичних засобів

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені І.І. МЕЧНИКОВА

БІОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра мікробіології, вірусології та біотехнології

БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ГРИБІВ РОДУ Candida

Курсова робота

Чутливість дріжджеподібних грибів роду Candida до антимікотичних засобів

ДРАЧ Анастасія Юріївна

Одеса

2014

Зміст

Вступ

1. Огляд літератури

1.1 Історія та систематичне положення

2. Морфология кандид

2.1 Культуральні, фізіологічні та біохімічні властивості грибів роду Candida

2.2 Фактори патогенності грибів роду Candida

2.3 Біологічні властивості грибів роду Candida - збудників захворювань людини

2.4 Чутливість грибів роду Candida до антимікотичних препаратів

2.5 Механізм впливу мікотиків на гриби роду Candida

2.6 Механізми розвитку стійкості грибів до антимікотичних засобів

3. Лабораторна діагностика кандидозу

4. Матеріали і методи дослідження

4.1 Методика дослідження морфології клітин

4.2 Методика дослідження культуральних властивостей

4.3 Методика постановки антибіотикограми

5. Результати досліджень та їх обговорення

Узагальнення

Список літератури



Вступ

Кандидозні захворювання були відомі людині ще з давніх-давен, початок їх вивчення медиками відносять ще до епохи античності. Так, уже Гіппократу була відома молочниця, до середини XIX століття вже були описані збудники кандидозу [12].

Актуальність дослідження кандидозу визначається його значною поширеністю, на долю котрої, за даними літератури, припадає до 37 % усіх інфекційних захворювань, а також значною поширеністю у клінічній практиці асоційованих з кандидозом інших патологічних станів: аллергодерматозом, вірусних та бактеріальних інфекцій. Останнім часом захворюваність на кандидоз має тенденцію до невпинного росту.

Цьому сприяє збільшення у віковій структури населення людей похилого віку, серед яких число хворих на кандидоз досягає 50%. Дане населення вважається постійним резервуаром та джерелом розповсюдження інфекції, особливо при передачі її у колі сім'ї. Зростанню рівня поширеності кандидозу сприяє також ріст популяції людей з імунодефіцитними станами вродженого або набутого характеру (СНІД, атопічні стани, довготривалий прийом імуносупресивних ліків). Погіршення екологічного стану навколишнього середовища, матеріальних та соціальних умов існування населення і як наслідок ріст фонових соматичних станів, також сприяють розвитку кандидозних захворювань. Кандидози ніг спостерігаються майже у третини хворих при досить поширеному на сьогоднішній день захворюванні, як цукровий діабет, особливо при синдромі діабетичної стопи. У пацієнтів середнього і старшого віку перманентне травмування шкури та нігтів на пальцях рук та ніг, при плоскостопості та мозолях, натоптишах, остеопарозах сприяє проникненню патогенних грибів при відвідуванні популярних сьогодні басейнів, лазень, саун, спортивних клубів, фітнес-центрів. У дітей та підлітків зараженню кандидозом сприяє постійна травматизація та пітливість при заняттях спортом та сухість шкури при атопічному статусі [4].

Впровадження у практику значної кількості нових препаратів та їх широкому застосуванню, у свою чергу, неминуче призвело до формування стійкості [12]. Стійкість до противогрибкових препаратів невпинно зростає у зв'язку з особливостями захворювання, викликаного грибами: часто кандидоз має хронічну форму, що змушує людину терпіти свою присутність у зв'язку з незначними клінічними проявами, при цьому гриб проникає все глибше у тканини, де антимікотик не може досягнути необхідної згубної концентрації. Останнє пояснює схильність інфекції до рецидивуванню, що, у свою чергу, змушує хворого звертатися по допомогу до вже відомого препарату, не консультуючись з лікарем. Як наслідок у таких пацієнтів розвиваються високо резистентні штами грибів, і вилікуватися від такої інфекції вкрай важко.

Метою даної роботи було вивчення доступної вітчизняної та іноземної літератури щодо систематичного положення, біологічних особливостей та чутливості до антимікотичних препаратів дріжджоподібних грибів роду Candida. лікування мікоз протигрибковий антибіотик

1. Огляд літератури

1.1 Історія та систематичне положення дріжджових клітин роду Candida

У жодній іншій групі медичних наук немає такої плутанини, як та ,що пов'язана з класифікацією дріжджоподібних грибів, які відомі медикам під назвою Monilias [24].

Історія відкриття та найменування Candida сягає від віків стародавніх греків і до сьогодення. 200 років знадобилося медицині аби збудника молочниці ротової порожнини ідентифікувати як гриб-патоген. "Молочниця" проявляється як виразки ротової порожнини та частини гортані, або слизової оболонки щік та язика. Одним з головних спірних питань будо виявлення чи збудник являється симбіонтом хазяїна, інфекційним агентом, чи комбінацією обох варіантів.

Найпершим повідомленням про молочницю передувала концепція мікробного патогенну. Гіппократ описав кандидоз ротової порожнини (приблизно у 400 році до н.е.) як "вуста уражених афтозною язвою" . У 1665 році у своєму щоденнику Pepy зазначає наступне "пацієнт страждає на лихорадку, молочницю та гикавку" [24], підтвердивши походження молочниці від хазяїна. Мікологи сприйняли це не раніше 1900-их років, коли Castellani описав молочницю як "хворобливі виділення слизової оболонки ротової порожнини" [18].

Однак деякі лікарі та мікологи мали поширену думку, що молочницю викликає інфекційний агент. У 1771 році Rosen von Rosenstein визначив інвазійні форми молочниці [18]. У 1839 році Langenbeck вперше побачив гриб у пацієнта з брюшним тифом. Плівка молочниці ротоглотки та стравоходу була діагностована при розтині. "Під мікроскопом у збільшеному вигляді плівка складалася з великої кількості грибів" [23]. Він детально описує те, що на сьогоднішній момент називається гіфальними формами та псевдо міцелієм. Хоча він приписував це явище брючному тифу, а не грибу [23]. У 1844 J.H. Bennett спостерігав подібні гриби у мокротинні пацієнта хворого на пневмоторакс та розкритикував теорію, що висунув Langenbeck. J.H. Bennett зробив висновок, що це захворювання " засвідчує велику депресію життєвих сил та порушення живильної функції хазяїна" [18]. Два роки потому, Berg зробив висновок, що молочниця однозначно викликається грибком та що зараження може відбуватися від склянки для годування дитини. Найважливіше, він заявив, що "опис хвороби, не підкріплений демонстрацією гриба, не може підтвердити діагноз". Він зміг викликати захворювання у здорових дітей, чим і довів свою теорію, що саме гриб являється збудником захворювання [18]. Після цього відкриття інші інфекції були віднесені до тих, що спричиняються грибами, у тому числі вагініт та кишково-шлунковий кандидоз. Після того, як мікологи продемонстрували етіологію грибів, вони стали сперечатися щодо "особистості" збудника.

Хоча Langenbeck (1839) і вперше пов'язав гриб з молочницею, він не зміг зробити усіх висновків. У 1847 році видатний французький міколог Charles Philippe Robin класифікував гриби як Oidium Albicans, з використанням Albicans (відбілювач) як назву гриба, що викликає молочницю. Hill [21], а згодом later Martin і Jones [24] помилково віднесли Candida до роду Monilia, рід грибів, які переважно ростуть у рослинах. Після цього лікарі помилково називали молочницю "Monilias", навіть незважаючи на те, що вже були встановлені морфологічні відмінності між грибами роду Monilia з грибами, що викликають молочницю. Christine Berkhout та інші відмітили ці відмінності, у тому числі й здатність цих грибів заражати людей. Berkhout перекласифікувала рід, завдяки чому він отримав сучасну назву Candida (1923) [17].

Назва Candida родом з латинської мови, де так само називався білий халат, який вдягали римські сенатори.

На сьогоднішній день існує близько 200 видів організмів роду Candida. Ці дріжджоподібні клітини аморфних ( сексуально неповноцінних) грибів формально відносяться до класу Blastomycetes. Вони характеризуються своєю природною здатністю формувати міцелій, псевдо міцелій та бластоспори [20]. Некоторые (семь) из этих видов: С.albicans, C.tropicalis, C.krusei, C.kefyr, C.(Torulopsis) globrata, C.guilliermondii, C.parapsilosis - признаны с медицинской точки зрения наиболее важными болезнетворными микроорганизмами (1)

На сьогоднішній день прийнята наступна класифікація грибів роду Candida [17]:

Царство:	Fungi
Тип:	Ascomycota
Підтип:	Saccharomycotina
Клас:	Saccharomycetes
Відділ:	Saccharomycetales
Сімейство:	Saccharomycetaceae
Рід:	Candida

Экология кандид

Различные виды Сandida обитают в разнообразных экологических нишах. Все эти дрожжеподобные грибы широко распространены в природе. Термин "дрожжи", применительно к таксономии грибов, не является официальным. Его чаще всего применяют к грибам семейства Saccharomycetaceae (класс Endomycetes, порядок Ascomycota), а под "дрожжеподобными" организмами понимают формы, размножающиеся преимущественно почкованием клеток, не подразумевая при этом какого-либо таксономического родства между ними (3). Так, из более чем 2000 генов, идентифицированных у С.albicans, только 100 (5%) имеют молекулярную гомологию с Saccharomyces(4).

Дрожжи отличаются от плесневых грибов (плесеней) по двум признакам: во-первых, колонии дрожжей на питательных средах похожи на бактериальные - гладкие, пастообразные, вырастают через 48-72 ч; во-вторых - при микроскопировании дрожжей выявляются клетки овальной или круглой формы, разной величины (процесс почкования); размеры клеток - до 10 мкм. Такие же морфологические и культуральные признаки имеются у кандид. (5)

Кандиды могут находиться на объектах внешней среды, на поверхности медицинского инструментария, на предметах домашнего обихода, на игрушках, посуде, в питательном креме для рук, косметике. Они лучше выживают на влажных поверхностях, чем на сухих неживых объектах, но при достаточной степени загрязнения могут сохраняться на последних до 24 ч (6). С.albicans изолируется с зубных щеток большинства носителей кандид во рту, c зубных протезов, катетеров. В больших количествах эти микроскопические грибы обнаруживаются в молочных продуктах: в творожных сырках (78,6%), твороге (66,6%), сметане (75%). Кандиды способны сапрофитировать в окружающей среде на субстратах живой и неживой природы (чаще на богатых сахарами фруктах и овощах, особенно несвежих) (7,8).

С. albicans выделяется от приматов, домашних и других млекопитающих, сумчатых, птиц (9). У людей С.albicans предпочтительно колонизирует поверхность слизистых (ротоглотка, влагалище). Желудочно-кишечный тракт является главным резервуаром инфекции, при этом С.albicans способна колонизировать практически любую часть желудочно-кишечного тракта, от ротовой полости до перианальных тканей(10,11). Вульвовагинальная область колонизирована видами кандид у 40% здоровых женщин (9). С.albicans также часто колонизирует человеческий эпидермис, особенно влажную кожу между пальцами рук или ног. Частота выделения кандид от людей зависит от возраста и диеты: ротовая полость - 1,9-41%, желудочно-кишечный тракт - 0-55%, влагалище - 2,5-68%(1).

При носительстве в ротовой полости первое место занимает С.аlbicans - 47-75%, второе - С.tropicalis и С.globrata - 7%(12). К факторам, которые увеличивают процент носительства кандид, относят: снижение процесса слюноотделения, низкую рН слюны, увеличение концентрации глюкозы в слюне, курение.

Отмечено также, что носительство С.аlbicans у пациентов в стационаре значительно выше, чем у здоровых людей. Так, частота орального носительства у здоровых людей - 17%, у больных в стационарах (без клинических проявлений кандидоза) - 40-69%.

До сих пор окончательно не доказано: постоянные или разнообразные штаммы могут присутствовать у людей при непрерывном и длительном носительстве. Заметим, что постоянное выделение С.аlbicans из полости рта еще не является доказательством кандидозной инфекции (5).

Завжди необхідно брати до уваги, що у багатьох грибів патогенні властивості не проявляються доти, доки імунна система хазяїна не буде пошкоджена чи ослаблена.

Порушення анатомічних, фізіологічних та імунологічних механізмів захисту організму створюють умови для розвитку інфекційного процесу, що спричинений його власною, непатогенною при звичайних умовах, мікробіотою.

Передача кандид в клинических стационарах (нозокомиальный кандидоз) возможна при контакте с носителями, через руки персонала, путем контаминации при поцелуях (в 2 мл слюны может быть от 300 до 500 клеток кандид)(13). Так как кандиды обнаруживаются в обработанных и сырых продуктах, есть возможность для занесения их в ротовую полость руками, через слюну, контаминированную пищу или питье (14).

Попадание клеток кандид на слизистые оболочки не является достаточным для колонизации и инфекции (9,13). Оральная полость является экологической нишей с постоянным перемещением ротовой жидкости, поэтому дрожжевые клетки, если они не адгезированы и не размножаются, могут быть вымыты слюной или проглочены.

Удаление кандид со слизистых может обеспечиваться и иными механизмами: перистальтические сокращения ускоряют прохождение микроорганизмов через желудочно-кишечный тракт, а поток мочи поддерживает стерильность мочевого пузыря (15)

2. Морфология кандид

Родовою ознакою грибів роду Candida є їх здатність формувати ниткову форму клітин у вигляді псевдоміцелію (затримка процесу відокремлення дочірніх клітин від материнських призводить до утворення ниткової структури, яка називається псевдоміцелієм) У псевдоміцелії окремі клітини з'єднані одна з другою вузькою ділянкою клітинної стінки; істинний же міцелій має загальну клітинну стінку [3].

Существуют различные морфологические варианты кандид: от дрожжей до гифальных форм. Гифальные элементы считаются более агрессивными и патогенными, в то время как дрожжеподобная форма является комменсальной и менее патогенной (10). Хотя кандиды часто называют диморфными, фактически они являются полиморфными, так как могут принимать вид дрожжей, гиф (несептированный мицелий) и псевдогиф (псевдомицелий) - тонких удлиненных клеток, располагающихся друг за другом в виде нитей и не имеющих общей оболочки (3,8, 9, 16,)

Для кандид характерно только неполовое размножение, при этом формирующиеся в процессе жизнедеятельности неполовые споры принято называть "конидии" (греч. konis - пыль). С. аlbicans могут образовывать гроздеподобные скопления бластоконидий (молодые клетки гриба диаметром 2-5 мкм). Бластические конидии кандид отпочковываются от материнской клетки и располагаются на перетяжках псевдомицелия (5).

Для С.аlbicans характерно формирование ростовых трубок, предшествующее возникновению новых гиф и дрожжевых форм(7,16,3). Так, если С. аlbicans инкубировать 2 ч при температуре 37оС в 10% сыворотке, то из бластоконидий формируются типичные удлиненные клетки - ростовые трубки. Они отличаются от других подобных выростов отсутствием перетяжек на основной трубке (гифе). Одним из факторов, стимулирующих образование ростовых трубок (и далее гиф) служит повышенное содержание углекислого газа (с такими условиями микроскопические грибы сталкиваются в тканях).

Отличительной особенностью С. аlbicans является также образование хламидоконидий (спор с двойной плотной оболочкой) на концах или коротких боковых отростках гиф. Хламидоспоры служат для переживания неблагоприятных условий (16,7,3,8,2)

Отмечено, что при поверхностном кандидозе кожи и слизистых в очагах поражения преобладают бластоспоры, а при глубоких микозах обнаруживаются в основном вегетирующие клетки (2).

Температура оказывает важное влияние на морфогенез кандид. Так, температура около 25оС способствует формированию хламидоконидий. Более высокая - от 37 до 40оС (подобный диапазон температур может быть в организме у потенциальных больных) и реже до 43оС - содействует образованию гиф и псевдогиф(17). Однако не все виды кандид способны расти при 37оС и выше, поэтому данное свойство является важной патогенетической характеристикой и отделяет потенциально патогенные штаммы от сапрофитов внешней среды (16).

Кандиды имеют строение, типичное для всех эукариотических клеток: в цитоплазме присутствуют рибосомы, митохондрии, включения в виде гликогена, крупное ядро, ограниченное ядерной мембраной, аппарат Гольджи, эндоплазматическая сеть. (5)

Клеточная стенка является существенной структурой, обеспечивающей жизнедеятельность кандид, в частности С.аlbicans, и ее взаимодействие с тканями хозяина (рис. 1, а). Она состоит главным образом из углеводов (80-90%), которые представлены бета-глюканом, хитином и маннаном. Компоненты клеточной стенки дрожжевой и гифальной форм сходны по химическому составу, хотя имеют некоторые количественные вариации.

Бета-глюкан (разветвленный полимер, содержащий связи b-1,3 и b-1,6) - является главным компонентом клеточной стенки (от 47 до 60% сухой массы). В свою очередь, хитин (неветвящийся полимер N-ацетилглюкозамина) является минорной составляющей клеточной стенки (от 1 до 10% сухой массы). В гифах отмечают более высокий уровень содержания хитина - примерно в 3 раза больше, чем в дрожжевой форме. Эти два микрофибриллярных полисахарида, хотя и распределены по всей клеточной стенке, но более сконцентрированы вблизи плазматической мембраны, обеспечивая ригидность каркаса. Следующим важным компонентом клеточной стенки является маннан (до 40% сухого вещества клеточной стенки), также иногда называемый фосфопептидо-маннановым комплексом. Маннаны состоят из полимеров маннозы, которая может быть ковалентно связана с различными белками через гликозидную связь: ди-N-ацетилхитобиозу и аспарагиновый участок белка (9).

Электронная микроскопия показала вариабельность числа слоев клеточной стенки (от 3 до 8) (18), что зависит от техники посева, штамма и условий выращивания грибов. Эта слоистость может быть результатом различной количественной выраженности главных компонентов клеточной стенки кандид: b-1,3-глюкана, b-1,6-глюкана, хитина, маннопротеина(18). Предполагают, что b-1,6-глюкан с несколькими b-1,3-глюкановыми ветвями может быть прикреплен к восстановленному концу хитина. Ковалентное связывание маннопротеина с b-1,6-глюканом осуществляется через остаток маннопротеина GPI (глюкозил-фосфатидил-инозил). Однако каждый подобный комплекс может содержать не все вышеупомянутые компоненты, а пропорция полисахаридов клеточной стенки, включенных в этот тип структуры, окончательно не известна.

Плазматическая мембрана кандид содержит высокий процент эргостерола и систему энзимов, обеспечивающих его биосинтез. Это химическое своеобразие позволяет использовать мембрану как мишень для антифунгальной терапии. На поверхности клетки находятся фимбрии, длиной от 110 до 300 нм, содержащие высокогликозилированный гликопротеин (19).

2.1 Культуральні, фізіологічні та біохімічні властивості грибів роду Candida

Оптимальне середовище для існування грибів роду Candida повинно бути слабо кислотним з pH 5,8 - 6,5. Гриби чутливі до дії наступних факторів середовища: підвищення температурі до 50 °С призводить до смерті культури, також мікроорганізми чутливі до дії фенолу, лізолу, дихлориду ртуті, хлораміну, анілінових барвників, спирті, йоду, кислот та лугів [15].

Для харчування представників роду Candida використовують азотисті речовини - білки, пептони та амінокислоти. Хорошим середовищем для їх росту вважаються кров'яні та середовища, що містять сироватку, а також гідролізати дріжджів [7]. Кращими з вуглеводів для мікроорганізмів цього роду є глюкоза, мальтоза, лактоза та левульоза. Гриби гарно ростуть на відварах картоплі, моркви, кияхів, рису [3]. Найбільш поширеними середовищами для вирощування грибів роду Candida являються середовище Сабуро, пивне сусло-агар та рідке середовище Сабуро [7]. Середовище Чапека-Докса з додаванням твіну-80, картопляно-морквяний агар з жовчю, кияховий і рисовий агари найбільш придатні для виявлення псевдоміцелію та хламідоспор грибів [3].

По типу дыхания кандиды являются аэробами и способны метаболизировать глюкозу по гексозо-монофосфатному пути или по пути Эмбдена-Мейергофа-Парнаса (гликолиз). Другие метаболические механизмы, такие как митохондриальное окислительное фосфорилирование, цитратный цикл и синтез белка на рибосомах, не отличаются от таковых в других эукариотических организмах (16,17). Энзиматический аппарат кандид довольно сложен. Многие ферменты, такие как протеазы, обеспечивающие синтез стеролов, могут прямо участвовать в патогенезе заболевания.

Оптимальна температура існування грибів - 30-37 °С. Candida spp. Ростуть швидко, у середньому за 48 годин, і формують типові гладкі, світлі дріжджові колонії [7].

Існує три морфологічні форми грибів роду Candida

Округла дріжджова клітина;

Витягнута, нитчаста клітина, яка формується у результаті подовження округлої форми клітини. Вона складається окремих сегментів (псевдо міцелій);

Іноді відмічають можливість формування справжнього міцелію (тонких, розгалужених ниток) [15]. Тоді клітинна стінка окремих дріжджових клітин виконує роль родової ознаки Candida [1].

Розмножуються гриби Candida брунькуванням. Дріжджові клітини на стадії брунькування, псевдоміцелій та справжній міцелій - це вегетуючі форми гриба, котрі ростуть інвазивно [15].

Завдяки дослідженням Річарда Дж. Беннетта у 2010 році було відкрито, що у C. albicans та у C. neoformans можливе статеве розмноження. Результати того ж дослідження свідчать, що деякі представники роду Candida, як, наприклад, C. tropicalis и C. parapsilosis, здається, не проходять спарування або аскоутворення, але містять багато генів, необхідних для спарування та мейозу [19].

Гриби роду Candida мають складну антигенну структуру. Вони мають білкові, полісахаридні і глікопротеїдні антигени, які отримують шляхом механічної, ультразвукової дії на клітини грибів, багаторазовим заморожуванням і відварюванням клітин, та дією різноманітних речовин.

Дріжджоподібні гриби роками зберігають свою життєздатність у висушеному стані, витримують багаторазове заморожування у воді та ґрунті, конкуренцію з багатьма мікроорганізмами на різних харчових продуктах, наприклад у кислому молоці, квашеній капусті, фруктових соках та ін. [3].

На щільних поживних середовищах у Candida albicans колонії середнього розміру білого або блідо-рожевого кольору гладкі, вологі, з рівними краями, сметано подібної консистенції. У інших видів колонії можуть бути дрібні або великі, сірі, жовтуваті, їх поверхня може бути шкірястою або зморшкуватою. В рідких поживних середовищах реєструють характер росту у виді кільця або плівки на поверхні (тонка, суха, слизова шкіряста), осаду (тонкий, незначний, значний, схожий на пластівці).

Ферментативні властивості представників роду Candida, по відношенню до чотирьох основних цукрів представлені у таблиці 1.

Таблиця 1

Ферментативні властивості найбільш розповсюджених у людини видів грибів роду Candida [3]

Вид грибів роду Candida	Ферментативні властивості
	Глюкоза	Лактоза	Сахароза	Мальтоза
С. albicans	кг	-	к (кг)	Кг
С. tropicalis	кг	-	кг	Кг
С. pseudotropicalis	кг	кг	кг	-
С. crusei	кг, к	-	-	-
С. parapsilosis	кг, к	-	-	-
С. guillermondii	кг	-	кг	-

Примітка: к - кислота, кг -кислота і газ; (-)-ферментація вуглеводу відсутня; 1-більша кількість штамів ферментує сахарозу з утворенням невеликої кількості кислоти, біля 5 % штамів ферментують цей вуглевод до кислоти і газу.

Про утворення кислоти свідчить зміна кольору середовища (при додаванні реактиву Андреде відмічається почервоніння. при додаванні бром тимолового синього - середовище жовтіє), про утворення CO₂ свідчить пухирець газу у поплавці. Результат реєструється як позитивний при появі газу у поплавці.

Хламідоспороутворення та типи філаментації вивчаються на рисовому, кукурудзяному або картопляному середовищі [10]. Хламідоспори мають вигляд округлих клітин з двоконтурною стінкою, розміром 10-20 мм, інколи із зернистим вмістом, їх утворюють лише Candida albicans. Найчастіше хламідоспори локалізуються на кінцях псевдо гіф, рідше - на бокових гілках. Псевдоміцелій утворюється у результаті незакінченого брунькування: дочірня клітина, що утворилася, зберігає зв'язок з материнською за рахунок вузького перешийка, утвореного із зовнішніх шарів клітинної стінки. По ходу псевдоміцелію за рахунок мультиполярного брунькування можуть утворюватися бокові нитки та формуватися їх скупчення (гломерули) різної форми за рахунок поділу дріжджових клітин (бластоспор). Залежно від виду гломерул та їх розміщення по відношенню до псевдо міцелію виділяють п'ять типів росту: кулястий (Mycotorula), крилоподібний (Mycotoruloides), ланцюговий (Candida), рудиментарний (Mycocandida) та деревоподібний (Blastodendron). Морфологія типів росту динамічна: через деякий час на місці типу Candida можуть виникнути інші типи росту [3].

2.2 Фактори патогенності грибів роду Candida

Гриби роду Candida характеризуються добре вираженими адаптивними властивостями, властивістю до виживання у різноманітних умовах навколишнього середовища та макроорганізму, різноманітними захисними морфологічними та біохімічними властивостями, що дають змогу оптимізувати механізми паразитування, що, у свою чергу, збільшує їх патогенні властивості [9].

Фактори патогенності грибів роду Candida можливо умовно розділити на 5 груп, хоча у організмі, за розвитку патологічного процесу, вони впливають одночасно.

Адгезія Candida spp. до тканин людини. Цей фактор вважається початковою ланкою колонізації цих мікроорганізмів при розвитку кандидозу. Цей процес реалізується завдяки різноманітним механізмам впізнавання грибом тканин хазяїна [6]. Адгезіни - частини поверхні дріжджоподібних грибів, котрі приймають участь у прикріпленні останніх до клітин хазяїна (епітеліоцитам, ендотеліоцитам), мікроорганізмам нормальної мікрофлори, інертним полімерам, а також окремим білкам біологічних рідин, наприклад, слини. Вони відрізняються за специфічністю та дозволяють грибам закріплюватись на різноманітних лігандах не лише тканин організму, але і на пластмасі, що використовується у катетері, трансфузійних системах та ендопротезах.

С.аlbicans обладают множеством адгезинов, имеющих разное химическое строение, кроме этого, для кандид характерно наличие набора адгезинов, участвующих в распознавании отдельного лиганда или клетки хозяина (см.таблицу).(5)

Певні адгезіни по своїх структурі нагадують рецепторні білки самого організму, що не лише збільшують ступінь адгезії, а ще й знижують імовірність виникнення імунної відповіді [11].

Адгезия в системе "макро-микроорганизм" зависит от условий внешней среды, действующей через кандиды, с одной стороны, и влияющей опосредованно через организм хозяина - с другой (5). До механізмів, котрі впливають на цю систему відносять: гідрофобність поверхні збудника, тип поживного середовища та умови вирощування. У свою чергу, на здатність до адгезії клітин макроорганізму впливає гормональний та імунний статус хазяїна. Прикріплення дріжджоподібних грибів до клітин хазяїна ініціює начало процесу колонізації та розвитку інфекційного захворювання [2]. Эта концепция легла в основу идеи предотвращать развитие инфекции путем блокады адгезии кандид к тканям хозяина и/или ингибированием рецепторного аппарата эпителиоцитов(16,20). Такой подход может быть новой профилактической моделью для защиты от кандидозной инфекции (20).

За свідченням деяких авторів здатність окремих видів до адгезії різноманітна, однак, чим вона вище, тим вище вірулентність виду, ця кореляція доведена експериментально.

Серед грибів роду Candida виявлено високо- та низькоадгезивні види. Найбільшою здатністю до адгезії володіє C. albicans, слідом - C. tropicalis, C. parapsilosis, C. glabrata, у той час як C. сrusei проявляє лише незначну або навіть нульову активність [5].

У процесі адгезії грають роль як неспецифічні (гідрофобні контакти), так і специфічні механізми (ліганд - рецепторні взаємодії). Адгезинами можуть бути поверхневі білки, протеїни (aMb2, aXb2, a5b1), молекули, котрі приймають участь у лектиноподібних контактах, а також фібрії. Большинство адгезинов определены как маннопротеины, при этом адгезивными свойствами главным образом обладает их белковый компонент (5).

У певних випадках в процесах адгезії приймають участь вуглеводні частини маннопротеїнів клітинної стінки кандид. Більшість адгезинів відмічені як манопротеїни, при цьому адгезивними якостями, головним чином, володіє їх білковий компонент.

Выдвинуто предположение, что фактор-6 маннана (антиген) может быть связан с активностью адгезии (20,21,22)

Строение соответствующих рецепторов (к адгезинам кандид) на клетках хозяина, по-видимому, зависит от типа клетки и наличия на ее поверхности фукозила, глюкозамина, фибронектина или аргинин-глицин-аспарагина (RGD) (24). Мутантные штаммы, дефицитные по фактору-6 (штаммы серотипа В), проявляют сниженную адгезивность по сравнению с немутантными штаммами (серотип А) (22). Данный факт, возможно, имеет практическое значение: в клинических материалах чаще встречается серотип А, чем серотип В, кроме того, от больных с подавленным иммунитетом чаще выделяется серотип В.

Слід зазначити, що даний збудник інколи використовує опосередковані механізми адгезії. Так, наприклад, у процесі його закріплення на епітеліоцитах можуть бути задіяні молекули слини або відбувається коадгезія з оральними бактеріями - коменсалами, що дозволяє грибам закріпитися та вижити на поверхні ротової порожнини [2]. пролин-содержащие белки слюны способствуют адсорбции кандид на различных поверхностях ротовой полости (12,25,26).

Отдельные виды кандид, такие как С.аlbicans и С.stellatoidea, подобно клеткам человека, способны экспрессировать рецепторы для связывания с iС3b и С3d-молекулами - продуктами расщепления С3-компонента комплемента.

Другие виды рода Candida не обнаруживают подобной рецепторной активности. Экспрессия iС3b-рецептора отмечается у различных морфологических форм С.аlbicans, в то время как С3d-рецепторы присутствуют только на гифальных элементах(27,28). iС3b- и С3d-рецепторы С.аlbicans относятся к семейству b2-интегринов (семейство клеточных поверхностных молекул, ответственных за адгезию в системах клетка-клетка и клетка-матрикс) и состоят из трансмембранных гетеродимеров с двумя ковалентно несвязанными a- и b-частями.

Установлено, что iС3b-рецептор С.аlbicans обладает структурным сходством с a-цепью CR3-рецептора клеток человека (15,28). iС3b-рецептор способен обеспечивать адгезию грибов к эпителиальным и эндотелиальным клеткам(12,21), что дает возможность предполагать его активное участие в патогенезе кандидозной инфекции.

Рис. 2. Схематическое изображение механизма, при помощи которого рецепторы кандид ковалентно связывают iC3b и предотвращают распознавание последнего CR3-рецепторами нейтрофилов (по B.J. Gilmore, 1998): а - iC3b ковалентно прикрепляется к микроорганизму (механизм опсонизации); б - в этой форме iC3b способен распознаваться рецепторами нейтрофилов; в - iC3b нековалентно прикрепляется к рецептору кандид, в этом случае участки распознавания для CR3-рецепторов нейтрофилов замаскированы

Кроме того, i С3b- и C3d-рецепторы кандид обладают функциональной аналогией с соответствующими рецепторами фагоцитарных клеток человека (CR1, CR2, CR3 и CR4)(21,29). Подобная "мимикрия" обеспечивает конкуренцию между рецепторами кандид и фагоцитами за связывание специфических участков iC3b- и C3d-молекул системы комплемента (рис. 2). Нековалентный "захват" рецепторами кандид iC3b- и C3d-молекул блокирует процесс опсонизации этих микроорганизмов, что снижает эффективность фагоцитоза.

Таким образом, наличие у С.аlbicans и С.stellatoidea iС3b- и C3d-рецепторoв представляется новым атрибутом вирулентности и указывает на то, что эти низшие эукариоты могут подражать белкам млекопитающих для эффективного избегания механизмов защиты хозяина. Изучение адгезивных молекул кандид, в частности, обеспечивающих мимикрию, создает основу для разграничения штаммов по вирулентности и выявления потенциальных патогенов (27).

Встановлено, що за відсутності адгезинів ні бактерії, ні гриби не можуть рости та формувати колонії, а якщо немає колонізації, то немає розвитку захворювання.

Наявність протеіназ. На ряду з мінливістю та здатністю до адгезії вірулентність кандид також визначається наявністю різних протеіназ та інших ферментів, що можуть екскретуватися. Після першого етапу взаємодії між дріжджоподібними клітинами та епітеліоцитами господаря починають підключатися фактори, що приймають участь у проникненні (пенетрацї) та розповсюдженні (інвазії) збудника у тканини. Пенетрація та інвазія забезпечується морфологічними змінами від дріжджоподібних форм до гіф продукцією гідролітичних ферментів [9].

Клітини C. albicans декретують фосфоліпазу, ліпазу, фосфомоноестеразу, гексомінідазу та протеолітичні ферменти - аспартіл-протеази (SAP)(12,30,31). Показано, що експресія екзоферментів - протеіназ залежить від штаму, морфології клітин та факторів навколишнього середовища(32). Протеінази Candida spp.- це ферменти, що розщеплюють білок навколо клітини, вони формуються в цитоплазмі, а згодом виходять за межу клітини, у навколишнє середовище. Субстратом для протеіназ C. аlbicans є багато білків організму людини, у тому числі колаген, фібринопектин, сироватковий альбумін та інші білки плазми крові.

Активність протеіназ проти білків покривного епітелію сприяє адгезії, а згодом і пенетрацї гриба через слизові оболонки та шкіру. Дія протеіназ на імуноглобуліни і комплемент перешкоджає захисним реакціям макроорганізму. Є данні про вплив аспартил-протеази на активність процесу адгезії. Наприклад, вони здатні впливати на поверхню дріжджоподібних клітин, модифікуючи їх адгезіни, або, на клітини господаря, вивільнюючи ліганди(32). Доказано, что их продукция может облегчить инвазию посредством разрушения кератина и коллагена (16).

SAP-продукция доказана у патогенных видов Сandida: выраженная энзимная активность обнаружена у C.albicans, C.tropicalis, C.parapsilosis. Другие виды кандид лишены этой активности или проявляют ее только частично. При экспериментальной инфекции SAP-дефицитные мутанты были менее патогенны и не способны к инвазии в ткани (16). Молекулярные и генетические исследования аспартил-протеаз у С.аlbicans показали, что существуют несколько видов, каждый из которых кодируется отдельным геном(30). Кроме того, С.аlbicans может продуцировать гемолитические факторы(33,34).

Крім протеїназ, у кандид є і інші літичні ферменти, важливими серед них вважаються фосфоліпази, що розщеплюють фосфоліпіди. Із фосфоліпідів, як відомо, побудовані всі клітинні мембрани нашого організму. Діяльність фосфоліпаз зв'язують з руйнацією клітинної мембрани у організмі людини, а тому й у участі в адгезії та пенетрацї грибів. C. albicans, C. tropicalis і C. parapsilosis вважаються найбільш патогенними серед видового різноманіття грибів роду Candida. Таким чином, ці види також мають найбільш високу активність протеіназ та фосфоліпаз. Інші види не здатні проявляти вказану активність, або проявляють її лише частково. Це ще раз підтверджує значення літичних ферментів, як важливих патогенетичних факторів при кандидозі. Участь у патогенезі інших відомих ферментів, котрі екскретуються Candida spp.: кислої фосфатази, ліпази, гіалуоронідази та хондроітинфосфотази лише умовно можлива [8].

Одним із патогенних факторів C. albicans є гемолітичний фактор. Розщеплення гемоглобіну призводить до вивільнення заліза, таким чином, знецінюється захисна дія трансферину плазми. Гемолітичний фактор забезпечує гемолітична плазміда Hiy.[9]. Полагают, что подобное свойство кандид способно в ряде случаев облегчить доступ грибам к железу через поврежденную поверхность эритроцитов. (5)

Морфогенез дріжджоподібних грибів у гіфальні елементи. Обнаружение инвазии кандид в ткани служит критерием инфекционного процесса (16)..В то же время для носительства характерно присутствие грибов на поверхности эпителия. Инвазия кандид в тканевые структуры осуществляется благодаря механическим и ферментным факторам и сопровождается морфологической трансформацией из дрожжевой в гифальную форму (35). Морфогенез дріжджоподібних грибів у гіфальні елементи також можливо віднести до факторів патогенності, оскільки спостерігається лише за активного розвитку киндидозної інфекції. Інвазія збудника у тканини здійснюється завдяки механічним та ферментативним факторам, а також супроводжується морфологічною трансформацією із дріжджової у гіфальну форми. Трансформація відбувається за умови температурного діапазону 37-40 єС (температура організму потенціально-хворої людини), що стимулює утворення гіфальних форм. (5)

Феномен морфологічної трансформації призводить до реорганізації клітинної стінки на молекулярному рівні та, як результат, призводить до збільшення спектру адгезинів у гіфальних елементів. Важны, по крайней мере, два изменения в клеточной стенке для приобретения гифами более выраженных адгезивных свойств: развитие фибриллярного маннопротеинового покрытия, связанного с внешней поверхностью клеточной стенки, и наличие специфических маннопротеинов. Кроме того, мицелиальная трансформация, как указывалось выше, коррелирует с экспрессией рецепторов к C3d-молекулам и усилением экспрессии iC3b-рецепторов, что значительно увеличивает резистентность гифальных форм к фагоцитозу (27).

Гифы способны к тигмотропизму - движению, стимулированному чувствительным контактом ⁵¹. Гифы в тканях распространяются быстрее, чем дрожжевая форма, что также способствует миграции кандид через поврежденные ткани и пенетрации в здоровые ткани (9). Механизм инвазии может быть представлен следующим образом: вначале адгезия осуществляется между дрожжеподобными клетками кандид и поверхностью эпителиоцитов. Затем под влиянием гидролитических ферментов (в частности, аспартил-протеаз) формируются полости в месте прикрепления клетки гриба; начинается трансформация и продуцируются гифы, которые поражают эпителиоциты дистальнее прикрепления дрожжевых форм (36). Фосфолипазы, концентрируясь на концах гиф, обусловливают большую инвазивность этой формы по сравнению с дрожжевой (10,37). Гифальные элементы - крупнее, чем дрожжевая форма, и лишены маннановых адгезинов для контакта с макрофагами (12,38,39), что служит дополнительными атрибутами устойчивости гиф к фагоцитозу. Таким образом, гифальная форма является более агрессивной и патогенной (16). Однако нет окончательных доказательств того, что только она является вирулентной для макроорганизма, поскольку гистологические исследования кандидозных повреждений иногда показывают отсутствие гиф в патологическом материале (12,36).

Формування гіфів полегшує міграцію патогенна через пошкоджені тканини та пенетрацію у здорові тканини. Слід зазначити, що у різних фазах C. albicans виживає при температурі крові, на зовнішніх покривах, у кислотному середовищі шкіри, піхви, верхніх відділах кишечнику та у місці з анаеробною флорою товстого кишечнику [5].

4. Иммуномодуляторные механизмы некоторых поверхностных молекул кандид, содействующие снижению активности защитных сил хозяина. Некоторые поверхностные компоненты кандид, по-видимому, обладают иммуномодуляторной активностью. Так, супрессивное действие на Т-зависимые иммунные реакции главным образом связывают с маннаном клеточной стенки (40). В свою очередь, как упоминалось выше, рецепторы кандид к iC3b- и C3d-факторам комплемента способны модулировать фагоцитарный ответ (21,28,39).

5. Фенотипічне переключення. Дополнительным атрибутом вирулентности является фенотипическое переключение, отмечаемое у отдельных штаммов С.аlbicans(41). Это переключение делает возможной адаптацию к различным и/или изменяющимся условиям и, таким образом, помогает кандидам преодолевать защитные механизмы хозяина. Были обнаружены гены ALS-семейства, которые отвечают за процессы адгезии, и установлено, что контакт C.albicans с эпителиоцитами способен вызывать изменение экспрессии подобных генов(42). При этом может быть изменена степень адгезии, которая коррелирует с патогенностью Candida spp. Варианты внутри видов также могут обладать разной способностью к адгезии (43). Известно, что мутантные штаммы кандид со сниженной адгезивностью проявляют пониженную патогенность in vivo(44). Кроме того, имеются данные о том, что у авирулентных мутантов C.albicans редуцируется способность к iC3b- рецепции(45).

Феномен фенотипического переключения рассматривается как аналогия "фазовой трансформации" у бактерий. Установлено, что "master switch" (переключатель) ответственен за выключение одной группы генов и включение других групп, некоторые из которых определяют вирулентность. Контакт со специфической поверхностью активирует группу генов, обеспечивающих синтез факторов, задействованных в адгезии и пенетрации (9). У некоторых штаммов С.аlbicans обнаружена морфологическая трансформация колоний под влиянием питания, что сопровождается изменением морфологии клеток и в ряде случаев - хромосомной транслокацией (46,47). Высокочастотное фенотипическое переключение способно одновременно воздействовать на проявление многих потенциальных факторов вирулентности и может быть генетическим механизмом, позволяющим различным формам С.аlbicans адаптироваться к изменению среды.(5)

2.3 Біологічні властивості грибів роду Candida - збудників захворювань людини

На сьогоднішній день існує близько 200 видів організмів роду Candida. Ці дріжджоподібні клітини аморфних (сексуально неповноцінних) грибів формально відносяться до класу Blastomycetes.

Із майже 200 видів найчастіше пов'язані з хворобам людини наступні: C. albicans, C. tropicalis, C. krusei, C. parapsilosis, і C. guillermondii [24].

Candida albicans на щільних середовищах формує випуклі колонії білого або кремового кольору, сметано видної консистенції; філаментує нерівномірно; ділянки вираженої філаментаціїчередуються з ділянками, де повністю відсутні ниткові форми клітин. Бластоспори Candida albicans є оптично щільними і тому їх скупчення (гломерули) мають чорний колір. Переважає кулевидний тип росту культури. По периферії ниток зустрічається тип росту Candida; може виявитись і крило видний тип росту. Клітини Candida albicans у рідких білкових живильних середовищах (плазма і сироватка крові,білок курячого яйця) у розведенні 1:2-1:4 при 37 °C протягом 2-4 годин проростають, утворюючи короткі нитки, які виходять із дріжджових за формою клітин (ростові трубочки). Це явище отримало назву RB- фактору і виявляється у переважної більшості виділених штамів C. albicans, але не є виключно специфічними для цього виду грибів. Тому у прискореній індикації Candida albicans перевагу слід віддавати методам, направленим на виявлення хламідоспор.

C. tropicalis на щільних середовищах утворює білі гладкі або складчасті колонії; філаментує рівномірно за штриховим посівом; переважає криловидний тип росту культури; зустрічається також тип Candida і криловидний тип.

C. crusei на щільних середовищах швидко утворює пласкі, що стелються по поверхні середовища, шорсті колонії матового кольору. Швидко філаментує і характеризується тім, що дає усі типи росту при переважанні типу Mycocandida. На рідкому середовищі цей вид утворює високе пристінне кільце.

C. parapsilosis на щільних середовищах утворює білі колонії з гладкою або радіально прокресленою поверхнею. Утворює філаменти, тип росту - Mycocandida.

C. guillermondii на щільних середовищах утворює білі гладкі колонії. Найпоширеніші типи росту - куле видний та Candida. Особливостями культури цього виду грибів є дрібні розміри бластомер і гломерул та їх низька оптична щільність [1].

2.4 Чутливість грибів роду Candida до антимікотичних препаратів

Різна чутливість грибів роду Candida до антимікотиків - головна причина, яка змушує вчених звертати увагу на етілогічну неоднорідність збудників кандидозу. Саме обмеженість спектра дії кожного з системних антигрибкових препаратів, що використовувалися наприкінці 1990-х рр. зумовила необхідність ідентифікації до Candida spp. рівня виду.

Частина видів Candida (включаючи три найбільш поширених збудників кандидозу: C. albicans, C. tropicalis, C. crusei) чутливі до флуконазолу, амфотерицину та іншим антимікотикам. При цьому чутливість неоднакова та у багатьох випадках для лікування інфекції можуть знадобитися дещо більші дози або поєднання декількох препаратів. Частина видів Candida стійка до одного або декількох антимікотиків. У цих випадках при лікуванні інфекції обирають з небагатьох препаратів, стійкість до яких ще не описана. В решті-решт взагалі немає відомостей що до чутливості до антимікотиків деяких рідкісних видів Candida spp. У таких випадках доводиться проводити, а за відсутності можливості це зробити - на стандартні схеми лікування [7].

Стійкість до протигрибкових препаратів можливо визначити як нездатність його ефективно оновлювати ріст певного штаму гриба. Показником стійкості вважається підвищена мінімальна концентрація, що пригнічує ріст даного штаму, тобто МПК, суттєво перевищуюча плазмові концентрації препарату. Значення стійкості до препарату полягає у його нездатності зупинити інфекційне захворювання, пов'язане з розмноженням гриба у організмі людини. Стійкість грибів може бути природною, наявною при початку лікування, або набутою, що розвивається у ході лікування [16].

Початкова чутливість, як правило, вважається видовою характеристикою, або зустрічається у частини штамів виду, решта штамів якого чутливі до препарату. Серед відомих на сьогоднішній день причин початкової стійкості можливо виділити дві найбільш загальні - відсутність взаємодії препарату та мішені та виживання грибі під дією препарату [1].

Механізм відсутності дії препарату полягає у його нездатності досягти кінцевої мішені. До того, як подіяти на субстрати, тимідмлат-синтетазу та РНК, флуцитозину необхідно пройти довгий ланцюг перетворень, що можливий за рахунок ферментативних систем гриба. Початкова слабкість або відсутність хоча б одної ланки цього ланцюга зумовлює стійкість.

Цей вид стійкості розвивається під час лікування препаратом у штамів, що з початку до нього чутливі. Причина, внаслідок якої виникає набута чутливість - це мутації грибів, що призводять до появи та відбору штамів з ненормально високою МПК. Виявлені на практиці випадки набутої чутливості відбуваються у грибів, що мають енергозалежні системи, що контролюють надходження препарату всередину клітини. Розвитку набутої чутливості сприяє довготривале лікування. Богото випадків спостерігається у хворих на СНІД, що довгий час приймали азоли у малих дозах у якості профілактики або підтримуючої терапії [16].

Однією з причин невдалого лікування кандидозних захворювань вважається унікальна якість людини - терплячість. Людина здатна терпіти незручності, пов'язані з присутністю кандид у організмі роками. Не дивно, що дуже часто лікування та профілактика кандидозу стають марними [14].

2.5 Механізм впливу мікотиків на гриби роду Candida

За механізмом дії більшість клітин направлена проти ергостерину - компоненту клітинної мембрани кандид. Ергостерин вважається одним з найважливіших компонентів клітинної мембрани цих грибів, по структурі та функціям порівнюється з холестерином людини.

Ергостерин забезпечує цілісність та плинність мембран, забезпечуючи бартерну функцію та дію асоційованих з мембраною ферментів. Зниження ваги ергостерину призводить до фунгістатичного ефекту, оскільки ергостерин необхідний як для побудови мембран дочірньої клітини, так і для роботи зв'язаних з мембраною материнських ферментів, котрі формують матеріал нових клітин.

Значна недостатність ергостерину або його руйнація при зв'язку з протигрибковим препаратом призводить до фунгіцидному ефекту через дестабілізацію мембрани, порушення градієнту іонів та, у кінцевому результаті, формуванню у мембрані пор та втраті компонентів цитоплазми [16].

Найбільша кількість сучасних протигрибкових препаратів відноситься до інгібіторів біосинтезу ергостерину. Це складний багатофазний процес, що каталізується багатьма ферментами за якого з ацетил-КоА крізь ряд проміжних стадій формується ергостерин. Більшість ферментів біосинтетичного ланцюга належать до сімейства цитохрому Р450 [1].

Багатьом вченим вдалося відобразити повну картину механізму дії різних антимікотиків, а також оцінити відповідні захисні механізми у даного гриба.

Антимікотики за хімічною структурою розділяють на[4]:

Противогрибкові препарати (гризани, полієни-макроліди, поліпептиди-кандіни);

Алліламінові похідні;

Азольні сполуки (похідні імідазола та тріазола);

Похідні піримідину;

Інші препарати (йодовмісні, ундециленова кислота та ін.);

Тіокарбонати;

Морфоліни;

Похідні гідроксипіридону.

У останні 3 групи входять лише місцеві препарати.

Складнощі антигрибкового лікування обумовлені схожістю деяких структурно - біохімічних властивостей клітин гриба та макроорганізму, що відноситься до еукаріот. Загальні метаболічні процеси можливі мішені дії ускладнюють пошук препаратів ,високоактивних по відношенню до грибів роду Candida та малотоксичних для клітин макроорганізму. Загальні для тих та інших мішені у першу чергу зв'язані з синтезом стеролів та гормонів наднирників.

Похідні імідазолу та тріазолу порушують нормальній синтез ергостерола у плазматичних клітинах гриба , інгібуючи стадію 14а-демитилірування ланостеролу за рахунок інактивації С14-демітилази. Процес знаходиться у прямій залежності від нормальної функції цитохрому. Р-450 [13]. На молекулярному рівні показано, що атом азоту у положенні 4-тризольного циклу та у положенні 3-імідазольного циклу зв'язується з геном заліза у цитохромі Р-450, інгібуючи активність та відповідну функцію цитохрому. Пригнічення синтезу ергостеролу мембран забезпечує фунгістатичний ефект азолів. Інгібуючи синтез ергостеролу, азоли являються антагоністами полієнів та амфотерицину В. У основі фунгіцидної дії останніх лежить пряме вибіркове зв'язування з ергостеролом мембран і, як наслідок, порушення мембранних структур та проникності мембран з кінцевим лізисом та смертю клітини [12].

У механізмі флуконазолу та інших триазолів, порушуючи стадії деметилювання ланостеролу, вагомим вважається спорідненість їх цитохрому Р-450 клітин кандид і відповідно менша токсичність для клітин макроорганізму [13]. При дії високих концентрацій азолів має місце і пряме пошкодження мембрани, що порушує функцію фосфоліпідів та викликає фунгіцидний ефект. Крім того, ці сполуки активують оксидазо-пероксидазну систему клітини. Важливою є властивість азолів у низьких концентраціях попереджувати трансформацію дріжджової фази грибів Candida у міцеліальну, що копіює розвиток кандидозного процесу, у патогенезу котрого велике значення має формування міцеліальної фази гриба [12].

Похідні аліламіну та тіокарбомату інгібують фермент епоксидазу та порушують перетворення сквалена в ланостерол. Високоактивні препарати цієї групи проявляють фунгіцидну дію, що пояснюється накопиченням великих кількостей сквалена у клітині з наступним порушенням її функції. Ступінь впливу аліламінів на синтез стеролів залежить від виду гриба. Найбільш чутливі до них дерматофіти та Candida [ 4].

...