Кровосисні комахи – переноcники збудників хвороб людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького

Навчально-науковий інститут природничих наук

Кафедра біології та біохімії

Реферат

на тему: “Кровосисні комахи - переносники збудників хвороб людини”

ЗМІСТ

Вступ

Розділ1. Інфекційні хвороби

1.1 Загальні відомості

1.2 Вплив виду і генотипу на проникнення і розвиток збудника в організмі

1.3 Шляхи передачі інфекції

Розділ 2. Загальна характеристика

2.1 Клас комахи (Insecta)

Розділ 3.Кровосисні комахи- переносники збудників хвороб людини

3.1 Кімнатна муха

3.2 Муха цеце

3.3 Мошки

3.4 Москіти

3.5 Блохи

3.6 Воші

3.7 Малярійний комар

Розділ 4. Хвороби переносниками яких є комахи

4.1 Туляремія

4.2 Сонна хвороба

4.3 Онхоцеркоз

4.4 Москіти

4.5 Чума

4.6 Педикульоз

4.7 Малярія

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми . Дана тема є актуальною, адже тут досліджується трансмісивний шлях передачі захворювань та особливості кровосисних комах , що викликають дані хвороби.

Мета та завдання дослідження. Вивчити будову кровосисних комах, шляхи передачі захворювань, та особливості даних хвороб.

Структура роботи. Робота містить чотири розділи. Перший розділ включає в себе три підрозділи, другий - один підрозділ, третій- сім підрозділів, четвертий - сім підрозділів. Інформація викладена в логічній послідовності по відношенню до змісту роботи.

Епідемії з найдавнішніх часів завдавали людству багато страждань. Сотні тисяч людей гинули при масовому розповсюдженні таких хвороб, як чума, віспа, холера, висипний тиф, грип та інших. Від чуми, що охопила усю Європу у XIV столітті, загинуло 25 млн. чоловік, тобто четверта частина населення материка. Більше 1,3млн. чоловік помирали щорічно у Європі та Азії у XIV-XVIII століттях від віспи. Під час епідемії грипу, яка охопила декілька країн і континентів у 1918-1919 роках, із 500млн. хворих померли майже 20млн. чоловік, тобто приблизно удвоє більше, ніж було вбито за всю Першу світову війну. Інфекційні захворювання виникають за наявності трьох основних факторів: джерела інфекції, сприятливих умов для поширення збудників та схильної до захворювання людини. Якщо вилучити із цього ланцюга хоча б одну ланку, епідемічний процес припиняється. Отже, метою попереджувальних заходів є вплив на джерело інфекції, щоб зменшити засівання зовнішнього середовища, локалізувати поширення мікробів, а також підвищити рівень стійкості населення до захворювань. Джерелом інфекції можуть бути, хвора людина або бактеріоносій, хворі домашні, дикі тварини та птахи, а також кровосисні комахи. Серед інфекційних хвороб чітко виділяється група природно-вогнищевих, поширення яких пов'язане з ареалом поширення певних організмів, які є проміжними хазяїнами деяких збудників. Такі захворювання особливо небезпечні тим, що збудник їх безперервно циркулює в природі в організмі диких тварин і тим самим практично дуже важко знищуваний.

Трансмісивні захворювання - група паразитарних захворювань людини й тварин, збудники яких передаються за допомогою членистоногих. Зараження відбувається при укусі комарами, кліщами, блохами тощо, при потраплянні інфікованих виділень переносників на шкіру і слизові оболонки та іншим шляхом. До таких захворювань відносять: енцефаліт, малярію, москітну гарячку, поворотний тиф, чуму, туляремію тощо. Останнім часом зазначені захворювання починають виходити за рамки свого традиційного поширення, що пов'язано з міграцією населення, тому дана тема була обрана у поточному році темою Всесвітнього дня здоров'я, який щорічно відзначається 7 квітня.

Комахи, що висмоктують кров, належать до членистоногих - однієї з найбільш численних груп тваринного царства. Членистоногі зустрічаються усюди, де можливе життя (на суші, на морі, у повітрі). Всі членистоногі дуже активні: вони рухливі, енергійно харчуються і розмножуються. Членистоногих, що харчуються свіжою кров'ю тварин, птахів і людей, називають кровососами. Майже усі членистоногі, що висмоктують кров, переносять збудників хвороб із крові хворих тварин або людей в організм здорових, тобто вони є переносниками хвороб.

Отже, хвороби, збудники яких передаються людині через комах і кліщів, називають трансмісивними (від «трансмісія» - передача). Трансмісивні інфекції зустрічаються в районах, де живуть їх переносники. Такі райони називаються ендемічними з якого-небудь захворювання, поширеного в даному регіоні.

При потраплянні до подібного природного вогнища інфекції людина занедужує на «нову» хворобу, котра насправді існувала в цих місцях і раніше, однак у силу, наприклад, малонаселеності регіону рідко виявлялася. Більшість трансмісивних інфекцій реєструється найчастіше у теплу пору року, коли активні їх переносники.

У зонах субтропіків і тропіків висока активність переносників, і, відповідно, напруженість ендемічних вогнищ зберігається практично цілий рік. Хвороби, що передаються членистоногими, являють серйозну загрозу для життя і здоров'я людей. Так, наприклад, епідемії чуми і висипного тифу неодноразово в минулому руйнували цілі міста і навіть країни. Висипний тиф взимку, а влітку малярія нерідко перемагали без бою цілі армії.

Тому людям, що мають намір виїхати в іншу країну, варто поцікавитися, чи є даний регіон серед переліку країн, в якому реєструвались випадки трансмісивних захворювань. Якщо так, то перед від'їздом необхідно вжити необхідних заходів стосовно особистого захисту.

трансмісивний комаха переносник

РОЗДІЛ 1. ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ

1.1 Загальні відомості

Інфекцією (від лат. -- зараження) називають складні біологічні процеси, які виникають в організмі людини, тварини або рослини в результаті проникнення і розмноження в ньому патогенних мікроорганізмів -- збудників хвороби. Історично сформована взаємодія сприйнятливого людського організму і патогенного мікроба за певних умов середовища дістала назву інфекційного процесу. Часто термін «інфекція» ототожнюють з поняттям «інфекційне захворювання». Однак визначення інфекційної хвороби як одного з найвищих ступенів прояву інфекційного процесу, очевидно, більш правильне. З біологічної точки зору інфекційний процес є різновидом паразитизму. Між організмом хазяїна і мікробами, які проникли до нього, відбувається складна боротьба. Якщо організм не може протистояти патогенним мікробам і паралізувати їхню шкідливу дію, а зовнішнє середовище сприяє розвиткові мікроорганізмів, виникає інфекційне захворювання. Отже, для виникнення і розвитку інфекційного процесу необхідні три складники:

а) наявність патогенного мікроба;

б) проникнення його в сприйнятливий макроорганізм;

в) певні умови зовнішнього середовища, в якому відбувається взаємодія між мікро- і макроорганізмом.

Дуже важливе значення для виникнення інфекційного процесу має стан макроорганізму. Ступінь його участі в інфекційному процесі може залежати від виду і генотипу, реактивності, розладу функції центральної нервової системи (ЦНС), білкового голодування, наявності вітамінів, гормонів та інших факторів. Залежно від стану, в якому перебуває макроорганізм, а також впливу зовнішнього середовища інфекційний процес може закінчитися загибеллю хвороботворного мікроорганізму, загибеллю макроорганізму або встановленням взаємної адаптації між ними. Проникнення в макроорганізм патогенного мікроба не завжди спричиняється до захворювання; в багатьох випадках воно обмежується короткочасним інфікуванням без прояву хвороби або відносно тривалим носінням збудників інфекції макроорганізмом. Саме завдяки цьому інфекція може траплятися набагато частіше, ніж інфекційні хвороби.

1.2 Вплив виду і генотипу на проникнення і розвиток збудника в організмі

Організм людини є сприйнятливим до збудників гонореї і менінгококового менінгіту, а майже всі тварини до них резистентні (несприйнятливі). Подібні приклади свідчать про наявність у макроорганізмів видової резистентності (опірності). В літературі наводяться численні приклади генотипової резистентності. Наприклад, збудник сибірки здебільшого уражає травоїдних тварин. Поряд з цим є дані про те, що генотип алжирських овець робить їх відносно резистентними до цієї хвороби. Реактивність макроорганізму, його імунобіологічна готовність знешкодити патогенні мікроби тісно пов'язані зі станом довкілля, умовами життя і побуту, характером праці й харчування, санітарно-гігієнічними умовами тощо. На сприйнятливість макроорганізму до інфекції певним чином впливають вік і стать у зв'язку з фізіологічними особливостями. Наприклад, до одних інфекційних хвороб діти більш сприйнятливі, до інших, навпаки, менш сприйнятливі, ніж дорослі. Різна вікова резистентність до інфекції залежить від характеру обміну речовин, функцій органів внутрішньої секреції і особливостей імунітету. На підвищення сприйнятливості до інфекційних хвороб особливо впливає характер харчування. Зокрема, білкове голодування супроводиться порушенням білкового обміну, що призводить до зменшення синтезу специфічних антитіл, зниження активності фагоцитів. У результаті голодування макроорганізм може втрачати не лише індивідуальний, а й видовий імунітет. Значно впливають на сприйнятливість до інфекційних захворювань гіповітамінози. Наприклад, гіповітаміноз С зумовлює зниження опірності до туберкульозу, дифтерії, стрептококових, стафілококових та інших захворювань, а гіповітаміноз А сприяє розвиткові ксерофталмії, шкірних уражень, бронхопневмонії, грипу тощо. Погані санітарно-гігієнічні умови праці й побуту, фізична і розумова перевтома, пов'язані з нерівномірним розподілом робочого часу і порушенням режиму життя, зумовлюють ослаблення захисних механізмів проти багатьох інфекційних захворювань. Охолодження, а також перегрівання знижують стійкість організму до патогенних і умовно патогенних мікроорганізмів, сприяють розвиткові пневмоній та інших захворювань.

Відомо, що видалення надниркових залоз, гіпофіза або щитовидної залози у тварин помітно знижує стійкість їх до різних інфекційних захворювань. З літератури відомо, що гормон кортизон пригнічує запальний процес, а отже, сприяє розвиткові інфекції, соматотропний гормон, навпаки, активізує запальну реакцію, виявляючи цим самим протиінфекційну дію. Отже, роль гормонів у виникненні та розвитку інфекційного процесу безсумнівна і неоднотипна.На сприйнятливість організму до інфекції особливо впливає порушення нормальної діяльності ЦНС. Введення заразного матеріалу (в основному нейротропних збудників) у мозок дослідним тваринам здебільшого закінчувалось їхньою смертю. Психічні розлади також знижують регулюючу функцію ЦНС. Встановлено, що у психічно хворих набагато частіше спостерігаються інфекційні хвороби, ніж у нормальних людей.

1.3 Шляхи передачі інфекції

Джерелом інфекції є заражений організм людини або тварини. Розрізняють такі шляхи передачі інфекції від людини.:

· Контактно-побутовий шлях, коли захворювання передається безпосередньо або через предмети, що оточують хворого.

· Повітряно-крапельний шлях, коли інфекція передається через крапельки слини, що потрапляють у повітря при розмові, чханні, кашлі. Так можуть передаватися туберкульоз, грип, коклюш, дифтерія, кір тощо.

· Передача інфекції через воду, в яку потрапляють мікроби з виділеннями хворих (холера, черевний тиф, дизентерія та ін.).

· Через заражені харчові продукти.

· Через укуси кровосисних членистоногих (наприклад, малярія).

· Через грунт: наприклад, кишкові захворювання, правець.

У динаміці розвитку інфекційного процесу розрізняють такі періоди: інкубаційний, провісників (продромальний), розпалу хвороби і період реконвалесценції (одужання). Першою особливістю інфекційного процесу є те, що ознаки захворювання виявляються не відразу після зараження, а через певний прихований, інкубаційний період. Він може тривати від кількох годин до кількох днів (дифтерія) і навіть тижнів (черевний тиф). Протягом інкубаційного періоду відбувається розмноження й нагромадження мікробів та їхніх отрут, підвищення реактивності організму до збудника і його токсинів, що й виражається у виявленні і розвитку ознак захворювання. За інкубаційним періодом настає продромальний (період провісників хвороби), що характеризується наявністю деяких загальних ознак захворювання: невеликим підвищенням температури, загальним нездужанням тощо. У період розпалу хвороби інфекційний процес, досягши високої інтенсивності, тримається на цьому рівні певний час, що є неоднаковим при різних захворюваннях. За сприятливого перебігу хвороба переходить у стадію одужання, першою ознакою якого є спадання температури, поліпшення загального самопочуття і т.п. При багатьох інфекційних захворюваннях клінічне одужування не збігається за часом зі звільненням інфікованого організму від збудника хвороби. Форми інфекцій. Розрізняють інфекції гострі та хронічні, явні та приховані, мішані та вторинні. Гострі інфекції часто характеризуються раптовим початком та порівняно короткочасним перебігом (грип, кір, скарлатина та ін.). Деякі інфекції, наприклад, туберкульоз, бруцельоз, малярія найчастіше мають хронічний характер і відзначаються тривалим перебігом. В окремих випадках інфекція може бути мішаною, коли одночасно відбувається зараження збудниками двох або більше патогенних видів. Часто інфекція може зумовлювати ослаблення організму, який стає схильним до інших захворювань. Так, наприклад, після грипу або кору розвивається запалення легень, дитина, хвора на кір, захворює на дифтерію або навпаки. В таких випадках говорять про вторинну інфекцію. Якщо організм, що переніс якусь інфекційну хворобу, в результаті повторного зараження знову захворює на ту саму хворобу, то говорять про реінфекцію. Суперінфекція -- це повторне зараження організму, в якого ще перебігає основне захворювання. Загострення процесу в період видужання називається рецидивом. Питання про спадкову передачу інфекційних захворювань досі ще остаточно не з'ясоване. Багато дослідників заперечують можливість у людини такої передачі, зумовленої інфікованими статевими клітинами. Разом з цим експериментально доведено можливість передачі заразних хвороб від хворої матері плоду через плаценту (стафілококові захворювання, черевний і поворотний тиф, вірусний гепатит, сифіліс, СНІД та ін.) і під час родів (бленорея новонароджених). Інфекційні хвороби поділяють на екзогенні та ендогенні. При екзогенних зараженнях збудник проникає в макроорганізм ззовні -- від хворих, бацилоносіїв, через заражені ним харчові продукти, воду, повітря, предмети, Грунт тощо. Ендогенні хвороби, які ще називають аутоінфекціями, виникають в результаті активування власних мікроорганізмів, це може статися внаслідок порушення відносної сталості внутрішнього середовища макроорганізму, впливу зовнішніх факторів.

Характер поширення інфекційних захворювань серед населення може бути різний. Якщо спостерігаються окремі випадки інфекційних хвороб, то говорять про спорадичні (поодинокі) захворювання. Значна кількість випадків інфекційного захворювання, пов'язаних між собою спільним джерелом або спільними шляхами поширення, називається епідемією (епізоотією -- серед тварин). Якщо епідемія досягає надзвичайно великих розмірів, охоплюючи цілі країни і навіть континенти, її називають пандемією. З історії відомі приклади багатьох пандемій у минулому. Так, у VI та XIV ст. спостерігалися пандемії чуми, а з 1817 по 1963 р. було сім пандемій холери. У 1972-1973 рр. вірус грипу спричинив пандемію, яка охопила 2,5 млрд людей, майже на 1,5 млрд чоловік більше, ніж пандемія цього захворювання у 1957 р. Віруси не можуть самостійно поширюватись у природі. Допомагають їм у цьому насамперед комахи-переносники (віроформні комахи). Фітопатогенні віруси найчастіше переносять попелиці, трипси, цикади, кліщі й деякі листогризучі комахи. Наприклад, відомо понад 200 видів попелиць -- переносників 160 видів вірусів. Розрізняють два способи перенесення вірусів комахами: механічний і біологічний. При першому способі в ротовий апарат комахи під час живлення разом з поживними речовинами з клітин листя потрапляють і віруси, які вона переносить на здорові рослини. Біологічний спосіб дещо складніший. Після того як вірус через ротовий апарат потрапив до організму комахи, він проходить там інкубаційний період, розмножується і лише після цього комаха протягом тривалого часу може заражати здорові рослини. Для багатьох вірусів рослин характерний ґрунтовий спосіб поширення, їх поширюють нематоди, які пошкоджують кореневі системи хворих і здорових рослин, а також гриби. Наприклад, гриб ольпідій капустяний може поширювати вірус некрозу тютюну за допомогою своїх зооспор. Чимало вірусів передається насінням, бульбами, коренями, цибулинами тощо. Виявлено також, що біля 50 вірусів можуть переноситись повитицею, коли цей бур'ян-паразит перекидається з хворої рослини на здорову. Слід додати, що сама людина сприяє поширенню багатьох вірусів. Це відбувається під час проведення різноманітних агротехнічних заходів: щепленні та обрізуванні дерев, пікіруванні розсади, пасинкуванні рослин тощо, коли сік з випадково поранених хворих рослин потрапляє на руки, одяг або знаряддя праці робітників і переноситься у такий спосіб на поранені здорові рослини. Нарешті, віруси звичайної мозаїки квасолі та мозаїки в'яза можуть поширюватись разом з пилком. Віруси тварин і людини часто поширюються як крапельна інфекція. Наприклад, вірус грипу найчастіше передається від хворих до здорових людей під час розмови, кашляння, чхання. Вірус сказу передається зі слиною хворих тварин при укусах. Арбовіруси, що спричинюють жовту гарячку, і вірус кліщового енцефаліту поширюються через укуси кровосисних комах (комарів, кліщів тощо). Віруси бактерій (бактеріофаги) поширюються в природі з вогнищ лізису різних видів бактерій. Помірні фаги поширюються прямим переходом із зараженої материнської клітини в дочірню. Отже, скрізь, де є різні види бактерій, актиноміцетів, можуть поширюватись і бактеріофаги, актино- і ціанофаги, що специфічно вражають їх.

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

2.1 Клас комахи (Insecta)

Клас комахи (Insecta) Комахи - вищі безхребетні, їхнє тіло чітко розділене на голову груди та черевце. Грудний відділ складається з трьох сегментів, кожний має пару ніг. Отже, у комах три пари ніг. Другий і третій сегменти можуть мати по парі крил. Черевце складається з 6-12 члеників. Крила є у більшості комах. У деяких комах обидві пари крил розвинені добре. У ряду двокрилих для літання використовується тільки перша пара, а друга дуже редукована (збереглися не­великі рудименти -- дзижчальця, які є органами рівноваги). Крила мають поздовжні та поперечні жилки, всередині каналу яких проходять нерви і трахеї. Жилкування крил має велике систематичне значення. Відомі безкрилі комахи. Одні з них первиннобезкрилі. Відсутність у них крил вказує на примітивність ор­ганізації. Вториннобезкрилі (воші, блохи, клопи) втратили крила у результаті паразитичного способу життя. Покриви тіла і м'язова система. Комахи мають хітинізований покрив, під яким залягає одношаровий гіподермальний епітелій. Шкіра багата на різноманітні залози: пахучі, воскові, линяння тощо. М'язи смугасті. Травна система характеризується різноманітністю будови щелепного апарату і складністю диференціювання кишок. Починається травна система ротом, який веде у ротову порожнину. Сюди відкриваються протоки слинних залоз. У гусениць більшості метеликів слинні залози трансформовані у прядильні. Передній відділ кишок має розширення -- воло. У робочих бджіл у волі під впливом ферментів квітковий нектар перетворюється у мед. Перетравлення і всмоктування їжі у комах здійснюється у середній кишці, яка переходить у задню, що відкривається назовні анальним отвором. Органи дихання -- трахеї, тобто система розгалужених трубок, яка розподіляє повітря по тілу і постачає його до всіх органів. Органи виділення -- мальпігієві судини -- численні трубочки, які впадають у кишки на межі середньої і задньої. Просвіт їх заповнений зернами сечової кислоти -- головним продуктом дисиміляції у комах.

Органи кровообігу. Серце і аорта розташовані на спинному боці черевця. У зв'язку з тим що є розгалужена сітка трахей, кровоносна система розвинена слабо і позбавлена функції переносника кисню. Рідину, яка циркулює по кровоносній системі, називають гемолімфою. У ній знаходяться білі кров'яні тільця. У деяких комах (наприклад, жуків-наривників) гемолімфа отруйна. Нервова система. У черевному нервовому ланцюзі дуже виражена тенденція до концентрації гангліїв у головному відділі, а у деяких комах (наприклад, мух) концентрація поширюється і на грудний відділ, в якому усі ганглії зливаються у суцільну масу. Ці зміни у будові нервової системи ведуть до вдосконалення її діяльності.

Органи чуттів комах добре розвинені. Очі дорослих комах найчастіше фасеткові, але можуть бути і простими. Є також органи рівноваги, смаку і нюху, у деяких -- слуху. Система відтворення. Усі комахи роздільностатеві. Розвиток відбувається з метаморфозом. При повному метаморфозі комахи проходять стадії яйця, личинки, лялечки і дорослої форми (імаго). При неповному метаморфозі випадає стадія лялечки. Практичне значення комах дуже велике. Вони є головними запилювачами квіткових рослин. Близько ЗО % євро­пейських квіткових рослин (у тому числі важливі сільськогосподарські культури) запилюються комахами. Риючі комахи відіграють значну роль у ґрунтоутворенні. Деякі корисні комахи одомашнені (бджола, тутовий і дубовий шовкопряди). Величезну користь людині приносять хижі комахи, поїдаючи інших комах -- шкідників культурних рослин і лісу. Комахи-паразити, личинки яких розвиваються у яйцях і личинках інших комах (оси), скорочують чисельність шкідливих комах. Оскільки більшість інсектицидів не байдужі для людини, свійських тварин і корисних комах, використання хижих і паразитичних комах для боротьби з шкідниками (біологічні способи боротьби) необхідно застосовувати набагато ширше.

Медичне і ветеринарне значення комах полягає переважно у тому, що серед них немало паразитів, які завдають прямої шкоди здоров'ю або з ними пов'язане поширення збудників трансмісивних хвороб. Клас комах ділиться на велику кількість рядів. В основу класифікації покладено характер метаморфозу, будова ротових органів і крил. До комах з неповним перетворенням відносяться ряди прямокрилих (коники, сарана), тарганових, напівтвердокрилих (або клопів), бабок, вошей тощо. До комах з повним перетворенням належать ряди твердокрилих (або жуків), лускокрилих (або метеликів), перетинчастокрилих, бліх, двокрилих тощо. Ряд Тарганові (Віаttоdіеа). Багато видів живуть у відкритій природі. Медичний інтерес становлять чорний тарган і рижий, або прусак. Розміри першого 20--26 мм, другого 8--11 мм. Самці чорного таргана мають розвинені передні крила, у самок вони редуковані. У прусака обидві статі мають розвинені крила. Самки тарганів відкладають яйця у коконах. Розвиток зародка триває кілька місяців. Так, у прусака при температурі 4- 22 °С цей період триває 172 дні. Висока температура прискорює метаморфоз, низька -- уповільнює. Обидва види звичайно по­селяються у теплих приміщеннях, але у Середній Азії і в Криму зустрічаються і у природі. Живучи у помешканнях, таргани живляться хлібом, овочами, м'ясом, іншими продуктами. Вони нерідко живляться нечистотами і виділеннями людини (мокротиння, фекалії), тому можуть стати механічними переносниками хвороботворних організмів, цист найпростіших, яєць гельмінтів. Для боротьби з тарганами ви­користовують інсектициди, приманки з бурою тощо.

Ряд Двокрилі (Diptera) характеризується - наявністю тільки однієї пари крил з добре розвиненою системою жилок. Задня пара видозмінена у невеликі придатки дзижчальця, які виконують функцію рівноваги. Багато видів цього ряду мають медичне значення.

Родина Комарі справжні. У Євразії поширені три роди кровосисних комарів: Anopheles, Aedes i Culex. Anopheles передають людині збудників малярії. Деякі види Aedes передають збудників туляремії, японського енцефаліту, хоріоменінгіту, жовтої пропасниці. Деякі види Сulех передають вірус японського енцефаліту. У Євразії налічується близько 10 видів комарів роду. Найпоширеніший з них комар звичайний малярійний. Морфофізіологічні особливості. Яйця комарів Anopheles відрізняються від яєць Aedes i Culex не тіль­ки за формою, але й за способом від­кладання Anopheles відкладають яйця розкидано, поодинці на поверхні води. Кожне з них з пояском і має плавальну камеру. Яйця Culex не мають пояска і камер, відкладаються на поверхню води купками у вигляді човника. Яйця Aedes відкладаються на сиру землю біля ючих водойм і рідше на поверхню во­ди як купками, так і розкидано.

Личинки Culex і Аеdes мають дихальний сифон у вигляді трубки на пе­редостанньому членику. Личинки комарів Culex і Aedes у воді розташовують­ся під кутом, прикріплюючись сифоном до її поверхні.

У личинок Anopheles на відміну від личинок Culex і Aedes немає дихального сифона. Личинки Аnopheles мають тільки одну пару дихальних отворів на передостанньому членику і тому розташовуються на воді горизонтально.

Лялечка має форму коми. Лялечка Anopheles відрізняється від лялечок інших комарів будовою дихальних трубочок (сифональні ріжки). У Anopheles дихальні трубки конічної форми, у Culex -- циліндричної.

На iмагінальній стадії є відмінності у будові придатків голови, кольорі крил і посадці. У самок Аnopheles нижньощелепні щупики за довжиною приблизно рівні з хоботком, у немалярійних комарів--у кілька разів ко­ротші від хоботка. У самців Аnopheles нижньощелепні щупики за довжиною рівні з хоботком, з булавоподібними потовщеннями на кінці, у немалярійних комарів - звичайно довші від хоботка, без булавоподібного потовщен­ня. У комарів жилки крил вкриті лус­ками, які можуть утворювати малюнок із плям. У комарів Culex такі плями відсутні. При посадці комарі Аnopheles тримають черевце піднятим і знаходяться під кутом до поверхні. В інших-комарів тіло при посадці зігнуте, черевце нахилене до субстрату або паралельне до нього. Життєвий цикл і біологічні особливості. Яйця, личинки і лялечки розвиваються у воді. Молодий окрилений комаранофелес спочатку знаходиться поблизу водойми у побережній рослинності. У цей нас комірі (самки і самці) живляться тільки соками рослин. Через кілька днів при настанні сутінків самці утворюють рої. Самка влітає у рій і залишає його з одним із самців для парування. Після запліднення самка шукає здобич і ссе кров людини чи тварин. Кров необхідна для розвитку яєць.

Для живлення кров'ю у самок є колючосисний ротовий апарат. У самця сисні ротові органи пристосовані для живлення рослинними соками. Самки Аnopheles живляться переважно у приміщеннях, тому від водойм летять до населених пунктів. Зона поширення комарів навколо анофелогенних водойм досягає приблизно 3 км. Нассавшись крові, самка відлітає у якийсь притулок і лишається у ньому у спокої протягом кількох днів, поки завершиться перетравлювання крові і, одночасно, дозрівання запліднених яєць. Потім самка летить до водойми і відкладає яйця. Описаний цикл життя самки від початку живлення кров'ю до відкладання яєць дістав назву гонотрофічного циклу (гр. gonos--сім'я, статева клітина, і trophe -- живлення).

Після відкладення яєць самка знову шукає здобич, живиться кров'ю. Таких циклів протягом літа може бути 2-3 -6. Тривалість життя самки у літній період близько 1 місяця. Самці незабаром після спаровування гинуть;

Тривалість їх життя дорівнює кільком дням. Для відкладання яєць Аnopheles використовують водойми із стоячою або повільно проточною водою. Кількість яєць в одній кладці коливається від 60 до 350. Із яєць вилуплюються личинки, які живуть на поверхні води. Вони дихають атмосферним повітрям.

Личинки Аnopheles живуть виключно у чистих або майже чистих водоймах. Водойми із значною кількістю органічних речовин і завислих частинок, як і затінені, для них непридатні. У боротьбі з комарами Аnopheles. Добрий ефект дає обсаджування берегів водойм деревами з великою і розлогою кроною.

Тривалість розвитку личинки зале­жить від температури води. Розвиток починається при температурі не нижче +10 °С. Оптимальна температура +25 °С. Мінімальний період розвитку личинки 15 днів. Живляться личинки бактеріями і рослинними рештками, для чого фільтрують воду і заковтують всі частинки, які можуть пройти у ротовий отвір. Ця біологічна особливість комарів використовується для знищення їх шляхом розпилення на поверхні водойми порошкоподібних отруйних речовин. Личинки перетворюються на лялечок. Лялечки -- в імаґо. Кількість поколінь комарів Аnopheles залежить від тривалості літа і може бути від 2 (Карелія) до 5-7 (Закавказзя, Середня Азія). В осінніх самок виробляється жирове тіло, за рахунок якого підтримується існування імаго під час зимівлі. Самці гинуть восени.

Комарі роду Аnopheles за біологічними особливостями відрізняються від анофелесів. Місцями виплоду більшості видів Аеdes є тимчасові водойми: калюжі, канави, заболочені місця. Личинки деяких видів можуть розвиватися у невеликих посудинах, у тому числі у відрах, діжках, консервних банках тощо. Гниючі органічні речовини їм не шкодять. Характерною рисою комарів Аеdes є неодночасне вилуплення личинок з яєць однієї кладки, воно розтягується на тижні і навіть місяці. Це пристосування до життя у періодично пересихаючих водоймах. Якщо водойма пересихає до завершення розвитку личинок і вони гинуть, то при новому затопленні личинки вилуплюються з яєць, що залишилися. Це забезпечує існування виду. Для одних видів Аеdes, яких називають моноциклічними, властивий розвиток за літо однієї генерації, для інших -- поліциклічних -- кілька генерацій. Личинки моноциклічних видів звичайно розвиваються у тимчасово пересихаючих водоймах, тому в них більш чітко виражена затримка розвитку яєць у літній час. У поліциклічних видів на заміну слабо вираженої літньої затримки розвитку яєць як пристосування до існування у суворих зимових умовах у процесі еволюції виникла осінньо-зимова затримка розвитку яєць. Дорослі комарі Аеdes найбільш активні увечері, але можуть нападати на здобич і вдень, особливо у хмарну погоду. Вдень вони ховаються у траві, кущах, ямах звичайно поблизу водойм. Система боротьби з комарами зводиться до захисту людини від нападу їх; знищення окрилених особин, личинок; оздоровлення місцевості -- ліквідація водойм, які можуть бути місцем виплоду. Найефективнішими є заходи щодо оздоровлення території, але вони і найбільш дорогі. До них відносять гідротехнічні та меліоративні роботи по осушенню боліт, поглибленню водойм, спрямленню річок тощо. Проводять також боніфікаційні роботи, які зводяться до періодичного очищення водойм від водної рослинності або ліквідації дрібних водойм, які не мають господарського значення.

Для знищення личинок комарів у водоймах можуть використовуватися мінеральні олії, які розбризкуються по поверхні. Олії, зменшуючи поверхневий натяг, перешкоджають утримуванню личинок на поверхні води. Крім того, вони закупорюють трахеї личинок комарів, і вони, позбавившись можливості дихати, гинуть. Використовуються і порошкоподібні отрути. У субтропіках застосовують біологічні методи, використовуючи для цього рибку гамбузію, яка живиться виключно личинками комарів. Але гамбузія може жити тільки у водоймах, в яких температура не падає нижче 4-5 °С. її успішно у боротьбі з малярією було застосовано в Абхазії. Знищення окрилених комарів звичайно проводять у приміщеннях, де вони днюють. У нашій країні у період ліквідації малярії (кінець сорокових -- початок п'ятдесятих років) чисельність малярійних комарів була значно знижена у результаті бар'єрної обробки приміщень препаратом ДДТ. Метод ґрунтується на тому, що майже усі комарі А. maculipennis переміщуються від водойм до населених пунктів. Досягши його, вони розсіюються у найближчих до водойми приміщеннях (хлів, жилі будинки та інші будівлі). Суцільною обробкою цих приміщень інсектицидами було знищено значну кількість комарів. Нині препарати ДДТ не використовуються. Для хімічної боротьби з комарами можуть бути використані різні фосфорорганічні сполуки.

Перспективними є біологічні методи боротьби, але вони ще майже не розроблені. До них відносять використання природних ворогів (наприклад, приваблювання кажанів), збудників грибних, бактеріальних і вірусних хвороб комарів; генетичних методів, наприклад, випускання у природу стерильних самців тощо.

З метою індивідуального захисту від кровососів застосовують репеленти, які наносять на відкриті частини тіла. Родина Метеликові. З цієї родини медичне значення мають москіти Рhlebotomus. Укуси москітів болючі, спричинюють свербіння; можуть розвиватися гарячкові стани. Москіти -- переносники збудників шкірного і вісцерального лейшманіозу Географічне поширення обмежене переважно субтропіками. У Середній Азії, Закавказзі, Криму, Молдові за­реєстровано кілька видів москітів. Морфофізіологічні особливості. Москіти -- дрібні комахи з довгими ніжками, яскраво-жовтого, сірого або брунатного кольору, довжина тіла.1,3-3,5мм. Самки живляться кров'ю людини і тварин. Нападають вночі та в сутінках у найбільш жарку пору року. Москіти зустрічаються як поблизу житла людини, так і у дикій природі, де вони живуть у печерах, норах гризунів та інших тварин. Життєвий цикл. Метаморфоз здійснюється при температурі, близькій до 20 °С. Личинки розвиваються у смітті, опалому листі тощо, які гниють. При оптимальних температурах від кладки яєць до розвитку імаго проходить 46 днів. Окрилені москіти тримаються поблизу місця виплоду. Заходи боротьби з москітами: очищення територій від сміття. Для знищення москітів у місцях днювання використовуються контактні інсектициди. Родина Справжні мухи. З цієї родини медичне значення мають мухи -- механічні переносники збудників хвороб (муха хатня, муха-жигалка) і збудники міазів. Муха хатня (Мusca domestica) має велике епідеміологічне значення. Поширена скрізь. Між кігтиками її лапок знаходяться клейкі, вкриті волосками подушечки, які дозволяють лазити пo стелі і вертикальних поверхнях. Ноги також вкриті волосками до яких легко пристає бруд, тому мухи можуть бути механічними переносниками хвороботворних бактерій. На тілі мухи знаходили до 6 млн бактерій, а у кишках -- до 28 млн.

Найбільша роль мухи у поширенні збудників гострозаразних кишкових хвороб, передусім черевного тифу, холери, дизентерії. Крім того, мухи переносять збудників туберкульозу, дифтерії, яйця гельмінтів і цисти найпростіших. Спалахи епідемій кишкових хвороб припадають на літній період, коли чисельність мух досягає максимуму. Ротовий апарат мухи хатньої лижучосисний, завдяки чому вона може смоктати рідку їжу. Видiляючи багато слини, муха розмочує тверду їжу. Звичним місцем відкладання яєць є різні покидьки, випорожнення людини, сміття. Розмножуються мухи досить інтенсивно, за один раз самка відкладає до 160 яєць. При сприятливих температурних умовах через добу з яєць виходять личинки, які через 1--2 тижні заляльковуються. Уже через місяць з'являється нове покоління мух. Личинки мухи хатньої теплолюбиві. Заляльковуються звичайно вони у землі або субстраті, на якому знаходяться органічні речовини, які були помешканням для личинок. Заляльковування відбувається при температурі не біль­ше 25 °С. Мухи, які виходять з лялечок, здатні досягти поверхні субстрату, долаючи шар сміття товщиною більше 30см. Му х а - жигалка, або жигалка осіння Stomoxys calcitrans переносник збудників сибірки і сепсису. Поширена скрізь. За біологією і морфологією близька до мухи хатньої. Має сірий колір з темними смугами на грудях і плямами на черевці. Хоботок дуже видовжений і на кінці має пластинки з хітиновими «зубами». Тертям хоботка по шкірі муха зскрібає епідерміс і живиться кров'ю, одночасно впускаючи отруйну слину і викликаючи сильне подразнення. Самки і самці нападають переважно на тварин, але інколи і на людину. Боротьба з мухами у населених пунктах ведеться у напрямі захисту продуктів харчування від мух, знищення преімагінальних стадій мух та імаго. Для боротьби з преімагінальними стадіями необхідно піклуватися про благоустрій населених пунктів. Місця виплоду мух необхідно обробляти інсектицидами. Боротьба з окриленими мухами ведеться за допомогою механічних і хімічних засобів.

Вольфартовa муxa (Wohlfartia magnifica). Личинки викликають хворобу міаз. Муха зустрічається у середній смузі і південній частині Європи. Дорослі комахи -- жителі полів -- живляться нектаром квітів. Живородяща.

Личинки відкладає у відкриті порожнини: очі, ніс, вуха, ранки на тілі овець, коней, верблюдів та інших тварин, а інколи -- людей, особливо дітей, які сплять. Личинки заглиблюються у тканини, роз'їдаючи їх аж до кісток і руйнуючи кровоносні судини. Результатом цього бувають нагнивання, кровотечі, гангренозні процеси. Хвороба супроводжується сильними болями; ураження очей може викликати сліпоту. Відомі смертельні випадки. Паразитичний спосіб життя личинки ведуть до заляльковування. Лялечки розвиваються у землі. Мухи цеце є облігатними переносниками трипаносом - збудників африканського трипаносомозу. Епідеміологічне значення мають два види: Glossina morsitans поширена у західних районах Африки. Розміри коливаються від 10 до 13,5 мм, на спині є дві великі темні плями. Тривалість життя З-- 6 місяців. За цей час самка 6--12 ра­зів народжує одну живу личинку, яку відкладає на поверхні ґрунту. У ґрунті личинки перетворюються на лялечок і через 3--4 тижні виходять дорослі мухи. Живуть ці мухи переважно у заростях кущів по берегах річок і озер, поблизу житла людини. Живляться пе­реважно кров'ю людини, рідше -- кровлю свійських і диких тварин. Тому людина є основним резервуаром африканського трипаносомозу, збудник якого -- Тгураnosoma brucei gambiense. Для знищення місць помешкання мух вирубують кущі й дерева по берегах водойм, біля житла людини, уздовж доріг. Використовують також інсектициди для знищення дорослих мух. Glossina morsitans дрібніша, зав­довжки до 10 мм. За забарвленням більш світла. Біологія розвитку така ж як і у попередньої мухи. Живе у посушливих районах саван. Живиться переважно кров'ю диких тварин, на людину нападає рідко. Переносник більш патогенного збудника трипаносомозу Тгураnosoma brucei rhodosiense. Мошки (родина Simuliidae) за зoвнішнім виглядом подібні до дрібних мух. У середньому довжина їхнього тіла досягає 2,5--4,5 мм. Самки більшості видів ссуть кров. Нападають тільки на відкритому повітрі і в світлий період доби. Розвиток мошок відбувається у річках і струмках. Самки відкладають яйця на підводні предмети (каміння, листки рослин). Мошки -механічні переносники збудника туляремії, а в тропіках специфічні переносники нематод.

Мокрецеві (родина Geratopogonidae). Основна маса кровосисних мокреців належить до роду Сulicoides. Це найдрібніші з літаючих кровосисних комах. Довжина їхнього тіла 1--2,5 мм. Самки нападають на людину і тварин у ранкові години і ввечері. Личинки і лялечки розвиваються у вологому ґрунті, лісовій підстилці, дуплах дерев, невеликих стоячих водоймах. Мокреці -- механічні пе­реносники збудника туляремії, а у тропіках -- специфічні переносники нематод. Для індивідуального захисту рекомендується використовувати відлякуючі хімічні засоби--репеленти. Кращим засобом захисту рід комарів, мошок і мокреців визнано диметиловий ефір фталевої кислоти (диметилфталат).

Ґедзі ( родина Tabanidae) - за розміром та зовнішнім виглядом нагадують велику муху. Самці живляться рослинними соками. Самки нападають на тварин та людину особливо у жарку погоду. Яйця більшості видів відкладаються на листках прибережної рослинності. Личинки розвиваються у воді, у деяких видів у ґрунті. Лялечки з'являються навесні. Слини ґедзів токсична. Ґедзі можуть бути механічними переносниками збудника туляремії і сибірської виразки, а в Африці передають філярій збудників філяріозу. Комахи - переносники захворювань Інфекційні захворювання, що передаються від організму -носія до організму - реципієнту через проміжного носія , називаються трансмісійними (від лат. « Transmissio » - передача). Таким шляхом можуть передаватися протозойні , вірусні та бактеріальні інфекції , а переносниками можуть бути ссавці, птахи, риби та інші представники фауни. Відомо, що переносниками деяких , найчастіше небезпечних інфекцій, є різні комахи , багато з яких мешкають у місцях проживання людини ( блохи, воші, клопи, комарі).

РОЗДІЛ 3. КРОВОСИСНІ КОМАХИ - ПЕРЕНОСНИКИ ЗБУДНИКІВ ХВОРОБ ЛЮДИНИ

3.1 Кімнатна муха

Кімнатна муха ( Musca domestica ) - один з небагатьох сінанатропних видів комах. Вона не зустрічається в дикій природі і мешкає тільки в місцях проживання людини. Кімнатна муха відкладає велика кількість яєць в гній , фекалії , сміття. Одноразово муха може відкласти не більше 200 яєць , але достатнє харчування дає їй можливість повторювати кладки кожні 3 дні , так що її плодючість складає до 600 яєць. Якби личинки , лялечки і самі мухи не гинули , то до кінця літа потомство однієї мухи склало б 5 трильйонів особин ! Так як личинки кімнатної мухи не мають голови, вони розріджують їжу , випускаючи на неї травні соки . Такий спосіб травлення носить назву позакишкового . У результаті вся колонія личинок плаває в напівперевареною середовищі , яка ними постійно заковтується . В 1 літрі гною або помиїв може мешкати до 1 до 4 тисяч личинок. Кімнатні мухи - небезпечні розповсюджувачі інфекцій. Кожна з них , побувавши на фекаліях , несе на своїх лапках і черевці до 6 млн. , а в кишечнику до 28 млн. мікробних тіл . Патогенні мікроорганізми в кишечнику мухи не перетравлюються і в життєздатному вигляді виділяються назовні. Таким чином мухи переносять збудників черевного тифу , паратифів , дизентерії , холери , туберкульозу , вірусного гепатиту А , сибірської виразки , дифтерії, а також яйця глистів.

3.2 Муха цеце

Муха цеце ( Glossina palpalis ) - кровоссальні комахи , що живе в Африці. Муха цеце паразитує на антилопах , в крові яких дуже часто мешкає трипаносома - збудник сонної хвороби. Самі антилопи від присутності трипаносом не страждають і є тільки носіями . Кусаючи людини , муха в шлунку якої мешкають тріпаносоми , передає в кров людині, у якої через деякий час розвиваються симптоми тріпаносомоса - сонної хвороби. Для захворювання характерні симптоми ураження центральної нервової системи : тремтіння кінцівок , головний біль , апатія , сонливість , які , прогресуючи , призводять до коматозного стану і смерті. Такий характер перебігу захворювання дав назву « сонна ».

3.3 Мошки

Мошки ( Simuliidae ) - дрібні горбаті комарики , довжина тіла яких не перевищує 6 мм. Від справжніх комарів вони відрізняються короткими міцними ногами і коротким хоботком . Їхні крила в спокої складаються горизонтально одне над іншим , вусики складаються з 9 - 11 члеників. Мошки відносяться до кровоссальних комах , разом з комарами складають , нападників на ссавців в тайзі і тундрі , домашніх тварин і людини. Дорослі самки мошок харчуються тільки в ясні сонячні дні , а в холодну похмуру погоду вони неактивні . Коротки хоботок мошок з пилять мандибулами і рвуться максилл добре пристосований для проколювання шкіри. Ранки , нанесення мошкою довго гнояться і погано гояться. Множинні укуси мошки можуть призвести до смерті , так як їх слина отруйна і містить антикоагулянти . Самці харчуються нектаром. Самки мошок відкладають яйця у воду , де через деякий час з них виходять личинки. Личинки відразу закріплюються на якому-небудь субстраті за допомогою гаків заднього кінця тіла . Кількість личинок у воді може досягати 200 на 1 см2. Вся колонія личинок окукливается одночасно , а через 2 тижні з лялечки виходять молоді особини. Мошки є переносниками сибірки, сапу, туляремії, прокази.

3.4 Москіти

Москіти ( Phlebotomus ) - кровоссальні комахи , живуть у тропіках і субтропіках. Також як і комарам , кров москітів необхідна для відкладання яєць. З ранньої весни самки москітів в сутінковий час нападають на ссавців і людини. Одночасно з переварюванням крові відбувається дозрівання яєць в яєчниках. На відміну від комарів цикл розвитку москітів не пов'язаний з водою. Личинки розвиваються в різних вологих органічних залишках. У природі місцями розвитку москітів є дупла , печери , нори черепах і гризунів , а в містах - підвали , сміттєві ями , вбиральні , обори . Тривалість розвитку одного покоління москітів - 2 місяці. Навколишнє середовище москітів визначає спектр захворювань які вони переносять : лихоманка папатачи , шкірний і вісцеральний лейшманіоз.

3.5 Блохи

Блохи ( Aphaniptera ) - кровоссальні паразити людини і тварин. Існує більше 1000 видів бліх , паразитуючих на різних тварин. Вони є переносниками чуми , від якої в середні віки вимирали цілі міста , за що і отримала свою назву «чорна смерть». Блохи належать до безкрилих комах , так як вони є паразитами. Їх задні ноги забезпечені потужною мускулатурою , що дозволяє здійснювати фантастичні стрибки: блоха стрибає у висоту на 30 , а в довжину на 50 см , що перевищує її розміри ( 3 - 4 мм) в сотні разів. Тривалість життя бліх невелика - -4 місяці. Самка не відкладає яйця на тіло господаря , а « вистрілює » їх у зовнішнє середовище. При сприятливому збігу обставин у смітті або у вологому грунті з яєць вилуплюються личинки схожі на маленьких черв'ячків . Через кілька тижнів вони заляльковуються , а трохи пізніше з коконів виходять дорослі блохи . Крім людини блохи паразитують на диких і домашніх тварин і птахів , крім мавп і диких копитних. Укуси бліх дуже болючі, а під час укусу блохи передають збудників чуми, що розмножуються в їх шлунку.

3.6 Воші

Воші ( Anoplura ) - дрібні безкрилі кровоссальні комахи , що паразитують на ссавцях , крім сумчастих і на людині. Воші чудово пристосовані до життя за чужий рахунок. Ротовий апарат вошей являє собою гостру голку , за допомогою якої вони проколюють шкіру навіть у слонів . М'яка трубочка , що оточує голку , щільно прилягає до ранки , стравохід , розширюючись , відсмоктує кров. Слина вошей містить гепаріноподобний антикоагулянти . Ноги забезпечені кігтиками , здатними притискатися до спеціальних виїмкам на гомілках. Це дозволяє воші щільно охоплювати волосся тварини або людини . Зір у вошей поганий - очі часто відсутні , зате вони володіють чудовим нюхом , що дозволяє вибирати найбільш привабливого господаря. Тривалість життя воші складає всього 2 місяці, але за рахунок інтенсивного розмноження вони підтримують високий рівень популяції. Самка відкладає кілька сотень яєць ( гнид ) , з яких через 2 тижні виводиться потомство. Воші - постійні супутники стихійних і соціальних лих. В умовах скупченості людей і неможливості дотримання правил гігієни воші плодяться у величезних кількостях. Воші є переносниками висипного та поворотного тифів , які в минулі часи несли безліч життів. Під час російсько-турецької війни від висипного тифу загинуло більше людей , ніж від ран.

3.7 Малярійний комар

Малярійний комар ( Anopheles maculipennis ) - служить специфічним переносником збудника малярії. Самці і молоді самки харчуються рослинними соками , а після спарювання самки починають пити кров , яка необхідна для розвитку яєць . Самки нападають на людину , домашніх і диких тварин. Після дозрівання яєць самки мігрують до водоймища. Відмінністю від інших комарів є те , що анофелес відкладає яйця врозкид , що не приклеюючи їх один до одного. Яйця мають повітряні камери і плавають на поверхні води. Через кілька днів з яєць вилуплюються личинки , що дихають повітрям. При диханні їх тіло розташовується паралельно поверхні водойми , а повітря надходить в трахею через дихальца , в той час як у комарів Aedes і Culex повітря надходить через сифон. Саме за формою дихального сифона можна відрізнити лялечку малярійного комара від звичайного: у лялечки малярійного комара він має форму конуса. У дорослих особин відмінності виявляються в будові придатків голови, забарвленні крил і посадці . У самок анофелес нижньощелепні щупики рівні по довжині хоботка ; на крилах розташовані дрібні темні плями ; а черевце у сидячого комара піднесено і знаходиться під кутом до поверхні. Звичайні комарі ( Culex , Aedes ) - є переносниками японського енцефаліту , енцефаліту Сан -Луї , туляремії та жовтої лихоманки . Мешкають по всьому світу в природних водоймах і болотистих місцях. Цикл розвитку не відрізняється від такого у малярійного комара , але у комаров Culex і Aedes є особливості, за якими їх можна відрізнити від малярійного побратима. Яйця звичайний комар відкладає щільними купками , дихальний сифон з'являється на личинкової стадії , а у лялечки він набуває форму циліндра. У самок нижньощелепні щупики коротше хоботка і складають чверть його довжини , на крилах немає темних плям , а тіло сидячої комара розташоване горизонтально.

РОЗДІЛ 4. ХВОРОБИ ПЕРЕНОСНИКАМИ ЯКИХ Є КОМАХИ

4.1 Туляремія

Переносник кімнатна муха.

Туляремія - зоонозна інфекція, яка характеризується інтоксикацією, лихоманкою, ураженням лімфатичних вузлів. Збудник Francisella tularensis. Інкубаційний період 3-7 днів. Початок хвороби гострий: підвищення температури тіла, головний біль, загальне нездужання, зниження апетиту. Розрізняють такі клінічні форми туляремії: бубонна, виразково-бубонна, ангінозно-бубонна, очно-бубонна з розвитком туляремійного кон'юнктивіту, легенева,шлунково-кишкового тракту, генералізована. Дві останні форми рідко зустрічаються. При бубонній формі туляремії мікроб проникає через шкіру, не залишаючи на ній слідів. Температура підвищується до 38-39 °C, з'являється головний біль, загальна слабкість, біль у м'язах, інші прояви інтоксикації. Через 2-3 дні від початку хвороби розвивається регіонарний лімфаденіт. Бубони болять не сильно, мають чіткі контури. У більшості випадків настає повне розсмоктування або склерозування бубонів. У 30-40% хворих через 2-3 тижні спостерігається розм'якшення, а потім розкриття бубону із виділенням гною.

При виразково-бубонній формі на місці проникнення у шкіру збудника послідовно утворюється червона пляма, потім папула із переходом її у невелику за діаметром неглибоку виразку. Разом з цим збільшуються та стають щільноеластичними, але залишаються неболючими регіонарні лімфатичні вузли. Вони не спаяні між собою та з клітковиною. Такий регіонарний лімфаденіт розвивається при всіх клінічних формах, окрім генералізованої туляремії. При ангінозно-бубонній формі температурна крива має неправильний тип, загальна тривалість лихоманки 16-18 днів. Прогноз хвороби, як правило, сприятливий, виразка епітелізується, після чого утворюється поверхневий плоский рубець; пакет збільшених лімфатичних вузлів за 15-25 днів зменшується до норми; іноді регіонарні лімфатичні вузли розм'якшуються та нагноюються з можливим утворенням гнійного свища, а в окремих випадках - склерозуються. Ангінозно-бубонна форма туляремії, що розвивається головним чином при споживанні сирої води, а також інфікованої їжі, протікає з некротичними нальотами на збільшених на набряклих мигдаликах та збільшенням підщелепних та передньошийних лімфатичних вузлів. При легеневій формі спостерігається сухий кашель, у легенях вислуховується поодинокі сухі хрипи; при рентгенологічному дослідженні виявляють вогнищеву пневмонію, збільшення паратрахеальних та медіастінальних лімфатичних вузлів. Картина крові характеризується помірним нейтрофільним лейкоцитозом. Хвороба, як правило, закінчується повним одужанням, однак упродовж 1-2 місяців після нормалізації температури залишається значна слабкість, швидка стомлюваність та зниження працездатності. Генералізована форма протікає за типом загальної інфекції з вираженою лихоманкою, інтоксикацією, іноді - шкірними висипами, ураженням суглобів. Характерне збільшення печінки та селезінки. Первинний афект та регіонарний лімфаденіт відсутні.