Кровосисні комахи – переноcники збудників хвороб людини

4.2 Сонна хвороба

Переносник Муха цеце.

Сомнна хворомба або африкамнський трипаносомомз -- зоонозне інфекційне захворювання людей і тварин, яке спричиняють найпростіші виду Trypanosoma brucei, роду Trypanosoma, переносником якого є муха цеце (лат. glossina morsitans, англ. tse-tse fly).

Муха цеце інокулює паразитів в підшкірний простір під час кровосмоктання. Деяка кількість трипаносом відразу потрапляє в кровотік, але більша їх частина залишається в місці укусу, де відбувається активне розмноження збудників інфекції та формування характерного хворобливого вузла -- шанкра. Потім паразити починають поширюватися по тілу через міжтканинний простір і лімфатичні судини. Цікаво те, що сонна хвороба постійно мутує. Перша хвиля тріпонасом гине від антитіл, але в ході цієї невидимої боротьби виробляється нова, антигенна форма інфекції. При цьому один штам сонної хвороби утворює кілька сотень нових варіантів паразитів. Тому за відсутності адекватного лікування людина абсолютно беззахисна перед африканською сонною хворобою. Також у фахівців не існує уявлення про те, як саме відбувається ураження тканин. Симптоми сонної хвороби: наявність вхідного шанкра -- хворобливого вузла в місці інокуляції трипаносом. Він з'являється через 5-7 днів після того, як збудник сонної хвороби потрапляє в організм. Шанкр може з'явитися на будь-якій ділянці тіла. При гамбійського типі, загострення хвороби змінюються латентними періодами спокою. При цьому інфекція може довгий час залишатися нерозпізнаною аж до часу, поки в повну силу не проявляться ознаки ураження центральної нервової системи. При родезійському типі, симптоми якого виражені сильніше, виявляється швидше. При цьому типі у пацієнтів практично відразу настає виснаження, проте, ураження лімфатичних вузлів менш помітні. За відсутності лікування хворі гинуть від інтеркурентних (інших, тих що долучилися) інфекцій і міокардиту ще до того, як розвинеться типовий синдром сонної хвороби. З розвитком інфекції симптоми сонної хвороби проявляються чимраз сильніше. У хворих відсутній вираз обличчя, відвисає нижня губа, опускаються повіки. Пацієнти немов впадають в ступор і чим далі, тим важче спонукати їх виконувати найпростіші дії. Вони ніколи не відмовляються від їжі, але і не просять її, вкрай рідко йдуть на контакт з оточуючими. На останніх стадіях сонна хвороба призводить до судомних нападів, транзиторних паралічів, коми і неминучої смерті. Лікування та профілактика африканської сонної хвороби. Для її попередження застосовують пентамідин -- ізотіонат, який вводять внутрішньовенно з розрахунку 0,003 г на 1 кг маси тіла. Для лікування сонної хвороби традиційно використовуються: сурамин, органічні сполуки миш'яку і пентамідин.

4.3 Онхоцеркоз

Переносник Мошки

Онхоцеркоз (річкова сліпота) - гельмінтоз з групи філяріатозів, характеризується утворенням підшкірних вузлів, ураженням шкіри і очей.

Клінічна картина паразитоза обумовлена ??іммунноаллергіческімі реакціями на котрі гинули мікрофілярій . При важких інвазіях в організмі людини щодня гине близько 100 000 мікрофілярій .

Загальні симптоми залежать від інтенсивності інвазії . Вони включають:

підвищену температуру тіла (у важких випадках до 39-40 ° С);

головний біль ;

слабкість ;

зміни шкіри ( стає твердою , лущиться , з'являється висип ) .

Характерна ознака онхоцеркоза - наявність під шкірою щільних фіброзних вузлів розмірами до 7 см. Вузли можуть локалізуватися як в тазостегнової області , так і біля суглобів , в області лопаток і рідко на голові. У 40-50 % жителів ендемічних районів в Африці повторна інвазія шкіри паразитами веде до персистуючому свербіння . Часті розчісування викликають відповідні патоморфологічні зміни шкіри: дерматити , ліхенізація і зрештою атрофічні явища . Часто відзначаються дегенеративні обвисання шкіри в пахових областях. Характерна і депігментація шкіри гомілок по типу " шкіри леопарда " . В даний час розроблена класифікація шкірних змін при онхоцеркозе . Серйозність прогнозу визначає ураження очей . Ризик розвитку сліпоти залежить від зараженості ендемічної області мошками - переносниками . Мікрофілярії проникають на рогівку з шкіри і кон'юнктиви , внаслідок чого розвивається точковий кератит навколо гинуть мікрофілярій . Якщо інвазія триває протягом багатьох років , розвивається склерозуючий кератит та іридоцикліт , що і веде до втрати зору. Крім того , мікрофілярії здатні проникати в сітківку і по судинах , які живлять повіки . Запалення сітківки в області виходу зорового нерва також здатне серйозно порушувати зір.

4.4 Лейшманіози

Переносник москіти

Лейшманіомзи (лат. Leishmaniasis) -- група паразитарних природно-вогнищевих, в основному трансмісивних зоонозів, поширених у тропічних і субтропічних країнах; спричиняються найпростішими роду Leishmania, які передаються людини через укуси москітів. Вісцеральний лейшманіоз (лейшманіоз внутрішніх органів).

При вісцеральному лейшманіозі (відомому ще як лихоманка Дум-Дум, чорна лихоманка або кала-азар) вражаються внутрішні органи. Збудники -- L. Donovani, у Європі -- L. Infantum. Ймовірно це захворювання поширилося з стародавньої східної Африки через Близький Схід до Індії.

Нещодавно лікарям-палеонтологам під керівництвом Альберта Р. Цінка вдалося виділити мітохондріальне ДНК Leishmania donovani у староєгипетських мумій Середнього царства.

В 1977 році спостерігалася велика епідемія лейшманіозу в Індії (північний Біхар). Тоді захворіло близько 70.000 осіб. Термін кала-азар походить з хінді і означає «чорна шкіра». Вісцеральний лейшманіоз діагностується не лише в Індії і Китаї. Він зустрічається і в Європі, (напр. область Середземномор'я, від Португалії до Туреччини, а також в Південній Америці, в першу чергу в Бразилії).

При гістологічному дослідженні можна розпізнати типові для цього захворювання човникоподібні лейшманії в макрофагах. Без лікування близько 3 % хворих помирають.

Лейшманіоз шкіри

Щкірна форма лейшманіозу з локалізацією на кисті

Шкірний лейшманіоз (хвороба Боровського, багдадська виразка, каучукова виразка) вражає, на відміну від вісцерального лейшманіозу, виключно шкіру і не зачіпає внутрішні органи. Переносниками є москіти чи метелівкові. Комахи заражуються збудниками лейшманій під час смоктання крові; потім в травному каналі самок москітів збудники проходять цикл розвитку, звідки попадають в хоботок. При укусі інфікованим москітом відбувається подальша передача паразита. Збудниками цього виду лейшманії є L. tropica major, L. tropica minor, L. tropica infantum und L. aethiopica.

Москіти є поганими літунами. Вони шукають незахищене тіло. Місце укусу комара спочатку червоніє, виникає свербіж і утворюється вузлик, який трансформується в папулу, яка в свою чергу перетворюється в болючу гнійну виразку. Діаметр виразки може в межах від 1 до 10 см. Розмноження паразитів обмежується часто місцем укусу. Виразка часто зустрічається вона на обличчі. Клінічно розрізняють вологу (L. tropica major), суху (L. tropica minor) і дифузну (L. tropica infantum і L. tropica aethiopica) лейшманію. Від лікування при перших двох формах відмовляються, оскільки виразка на протязі від 6 місяців до одного року проходить самостійно. На жаль, часто рубці спотворюють обличчя. Дифузний лейшманіоз шкіри самостійно не виліковується.

У січні 2004 року в Німеччині для перорального лікування застосували препарат «Імпавідо»

Лікування кортизолвмісними мазями категорично протипоказане.

Лейшманіоз шкіри та слизових оболонок

Лейшманіоз шкіри та слизових оболонок (відомий у південній Америці як ута і еспундія). При цьому вражається як шкіра, так і слизові оболонки. Збудник L. brasiliensis brasiliensis і переноситься метелівковими. Клінічно відрізняється важким тривалим деструктивним враженням шкіри, яке не проходить самостійно.

4.5 Чума

Переносник Блохи

Чумам (англ. plague, лат. pestis) -- зоонозна природно-осередкова бактеріальна інфекційна хвороба, що характеризується гарячкою, тяжкою інтоксикацією, геморагічним синдромом, серозно-геморагічним ураженням легень, лімфатичної системи з утворенням бубонів, нерідким септичним перебігом і високою летальністю. При виникненні у людей здатна до швидкого епідемічного поширення. При чумі трансмісивний шлях передачі інфекції -- реалізується через бліх Xenopsylla cheopis, що живуть на гризунах. У блохи після зараження кров'ю інфікованого гризуна чумний мікроб розмножується в травній системі комахи, надалі формується «чумний блок», коли мікроби накопичуються та заповнюють просвіт травної трубки. При новому смоктанні крові блоха зригує мікроорганізми, що накопичилися, і таким чином відбувається зараження іншого гризуна або людини. Блоха після зараження стає заразною приблизно через 5 днів і може зберігати в собі збудника більше року.

4.6 Педикульоз

Переносник Воші

Педикульоз (лат. pediculosis) -- паразитарне захворювання шкіри, викликане вошами.

Від моменту зараження до перших ознак хвороби може пройти кілька тижнів. Головні воші передаються від людини до людини при безпосередньому контакті (або через одяг, білизну, предмети побуту, гребінця тощо). Лобкова воша, як правило, передається статевим шляхом, але можлива також передача через речі (постільна білизна, одяг і т. д.). Неможливо заразитися вошами від тварин, так як ці паразити видоспецифічні, тобто людські воші можуть жити тільки на людині.

4.7 Малярія

Переносник Малярійний комар

Малярімя (с.в. італ. mala -- «погане» і італ. aria -- «повітря»), раніше відома як болотна лихоманка -- інфекційне захворювання, що викликається протозойними паразитами роду плазмодіїв (Plasmodium, 80-90% випадків смерті -- «тропічна малярія», що викликається Plasmodium falciparum) та передається людині при укусах комарів роду Anopheles (в переважній більшості випадків так званих «малярійних комарів»). Перебіг хвороби супроводжується гарячкою, ознобом, потом, спленомегалією (збільшенням розмірів селезінки), гепатомегалією (збільшенням розмірів печінки) і анемією, характеризується хронічним перебігом з можливістю рецидивів. Ознаки малярії зазвичай такі: гарячка, озноб, артралгія (біль у суглобах), блювання, анемія, викликана гемолізом, гемоглобінурія (виділення гемоглобіну у сечу) і конвульсії. Можливе також відчуття поколювання в шкірі, особливо у випадку малярії, викликаною P. falciparum. Наслідки малярійної інфекції, якщо її не лікувати, включають кому і смерть. Особливо уразливими є діти і вагітні жінки. Також можуть спостерігатися спленомегалія (збільшення селезінки), нестерпний головний біль, ішемія головного мозку і гемоглобінурія, викликана побічною дією деяких ліків, зокрема пошкодженням нирок. Діагноз ставлять на основі виявлення паразитів у мазках крові. Традиційно використовують два типи мазків -- тонкий та товстий («товста крапля»). Тонкі мазки подібні до звичайних мазків крові і дозволяють визначити різновиди, тому що зовнішність паразита краще всього збережена при цьому методі. Товсті мазки дозволяють мікроскопісту проглянути більший об'єм крові і тому вони в одинадцять разів чутливіші, ніж тонкі мазки, але зовнішність паразита набагато більш спотворена і не дозволяє легко відрізняти різновиди малярії. При аналізі товстого мазка досвідчений мікроскопіст може виявити паразитів на рівні 0.0000001%. Мікроскопічний діагноз може бути складним, тому що ранні трофозоїти різних видів плазмодія важко відрізнити, і звичайно необхідно декілька з них для діагностики.

ВИСНОВОК

В даній роботі було вивчено морфологічні особливості комах, трансмісивний шлях передачі захворювань, розглянуто деяких представників кровосисних комах, досліджено симптоми хвороб. Було вивчено таких представників як: кімнатна муха , муха цеце, малярійний комар, москіти і т.д.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Мікробіологія з основа вірусології. - К., 2003.

2. Медична енциклопедія. - М., 1986.

3. Біологія : Підручник для студентов медичних спеціальностей ВУЗів ІІІ -ІУ рівнів акредітації / Кол. авт. ; За ред. проф. В.П.Пішака та проф. ІО.І.Бажорі . Вінниця: Нова книга . 2004 .

4. Біологія: Підручник для студентів медичних спеціальностей ВУЗів. У 2 -х книгах / Кол. авт. ; Под ред. проф. Яригіна В. Н. - М: Вища школа , 2001 (1997). - Книга 2 .

5. Біологія : Підручник А.О.Слюсарєв , С.В.Жукова _К : Вища школа , 1992 .

6. Біологія: / Підручник / А.А.Слюсарев , С.В.Жукова - К: Вища школа, 1987.

7. Біологія: / Підручник / Під. ред. В.Н.Яригіна . - М. : Медицина , 1984 .

8. Пішак В. П. , Бойчук Т. М. , Бажора Ю. І . Клінічна Паразитологія . - Чернівці : БДМА , 2000 . - 236 с.

9. І.Г. Булкіна «Інфекційні хвороби».

10. В.І. Покровський «Профілактика інфекційних захворювань»

11. Ковальчук Л.Є., Телюк П.М., Шутак В.І. Паразитологія людини: навч. посіб. -- Івано-Франківськ: Лілея, 2004.;

12. Кулікова Н.А., Ковальчук Л.Є. Медична генетика: підручник. -- Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. -- 173 с.; іл.

13. Медична біологія: посібник з практичних занять / О.В. Романенко, М.Г. Кравчук та ін. -- К.: Здоров'я, 2005. -- 372 с.

14. Медична біологія: підручник / В.В. Барціховський, П.Я. Шерстюк. -- К.: Медицина, 2011. -- 312 с.

15. Медична паразитологія. Атлас: навч. посіб. для студ. мед. спец. ВУЗів (російською мовою) / Кол. авт.; за ред. проф. Ю.І. Бажори. -- Одеса: Одес. держ. мед. ун-т, 2001. -- 110 с.; іл.

16. Саляк Н.О. Практикум з медичної біології: навч. посіб. -- К.: Медицина, 2009. -- 152 с.

17. Саляк Н.О., Смачило І.С. Практикум з медичної паразитології: навч. посіб. -- К.: Медицина, 2010. -- 216 с.

18. Саляк Н.О. Панкевич М.С. Посібник з медичної генетики: навч посіб. -- К.: Медицина, 2006. -- 205 с.

19. Пішак В.П., Захарчук О.І. Навчальний посібник з медичної біології, аразитології та генетики. Практикум. -- Чернівці: Медакадемія, 2004. -- 579 с.; іл.

20. Пішак В.П., Мещишин І.Ф., Пішак О.В. Основи медичної генетики: підручник. -- Чернівці, 2000. -- 248 с.; іл.

21. Путинцева Г.Й., Решетняк Т.А. Медична генетика. -- К.: Здоров'я, 2002.

22. Путинцева Г.Й. Медична генетика. -- 2-ге вид., перероб. і доп. -- К.: Медицина, 2008. -- 392 с.

23. Бариляк И.Р., Гнатейко О.З. Развитие медицинской генетики на Украине: Успехи и задачи / Цитология и генетика. -- 1987. --Т. 21, вып. 6.

24. Блинникова О.Е. Наследственные синдромы и медико-генетическое консультирование. -- Л.: Медицина, Ленингр. Отд-е, 1987.

25. Генис Д.Е. Медицинская паразитология: учебник. -- 4-е изд., перераб. и доп. --М.: Медицина, 1991. -- 240 с.

26. Гершензон С.М. Основы современной генетики. -- К.: Наук. думка, 1986.

27. Давиденкова О.Е., Либертан И.С. Клиническая генетика. -- Л.: Медицина, Ленингр. отд-е, 1976.

28. Захаров А.Ф., Бенюш В.А., Кулешов Н.П., Барановская Л.И. Хромосомы человека (Атлас). -- М.: Медицина, 1982. -- 264 с

29. Романенко О.В., Костильов О.В. Основи екології: навч. посіб. --К.: Фітосоціоцентр, 2001. -- 150 с.

Размещено на Allbest.ru