Антиоксидантна модуляція фармакологічної активності анальгетичних та протисудомних засобів

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

«ІНСТИТУТ ФАРМАКОЛОГІЇ ТА ТОКСИКОЛОГІЇ АМН УКРАЇНИ»

14.03.05 - Фармакологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

Антиоксидантна модуляція фармакологічної активності анальгетичних та протисудомних засобів

Опришко Валентина Іванівна

КИЇВ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фармакології, клінічної фармакології та фармакоекономіки Дніпропетровської державної медичної академії Міністерства охорони здоров'я України

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор

МАМЧУР Віталій Йосипович,

Дніпропетровська державна медична академія,

завідувач кафедри фармакології, клінічної фармакології та фармакоекономіки (м.Дніпропетровськ)

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

ГРОМОВ Леонід Олександрович,

ДУ «Інститут фармакології та токсикології АМН України»,

завідувач відділом нейрофармакології (м. Київ)

доктор медичних наук, профессор СТЕПАНЮК Георгій Іванович,

Вінницький національний медичний університет

ім.М.І. Пирогова завідувач кафедри фармакології (м. Вінниця)

доктор медичних наук, професор,

КУЛЬЧИЦЬКИЙ Олег Констянтинович

ДУ «Інститут геронтології АМН України»,

завідувач лабораторії регуляції метаболізму,

заступник директора з наукової роботи (м.Київ)

Захист відбудеться «17» лютого 2010 року о 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.550.01 при ДУ «Інститут фармакології та токсикології АМН України», за адресою: 03680, м. Київ, вул. Е.Потьє, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці ДУ «Інститут фармакології та токсикології АМН України», за адресою: 03680, м. Київ, вул. Е.Потьє, 14.

Автореферат розісланий «____» січня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 26.550.01

кандидат біологічних наук І.В. Данова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Наявність больового синдрому потребує, як правило, застосування знеболювальних засобів.

З клінічної точки зору слід узяти до уваги, що біль різного походження, по-перше, - це найбільш частий синдром, який є ознакою основного захворювання, і, по-друге, цей синдром може бути коморбідним з іншими патологічними станами нервової системи, зокрема епілепсією [K. Kroenke et al., 2009; E.L. Poleshuck et al., 2009]. У цьому випадку виникає питання про фармакодинамічну взаємодію анальгетичних і протиепілептичних засобів [М. Биалер, 2005].

Така постановка проблеми виправдана тим, що, незважаючи на морфофізіологічну відмінність структур мозку, які є мішенями для протисудомних і анальгетичних препаратів, ключову роль відіграють інтрацентральні взаємовідносини між утвореннями мозку [B. Kumar et al., 2009; Л.А. Громов, 2001]. Функціональні зміни цієї взаємодії під впливом анальгетичних і антиепілептичних засобів можуть виявлятися в кінцевому фармакологічному ефекті при поєднаному введенні вказаних груп нейротропних препаратів.

Ноцицептивні системи і системи генерації судомного розряду належать до різних анатомічних структур мозку і функціонують за участю різних нейрофізіологічних механізмів [Т. Броун, Г. Холмс, 2006]. Колектором усіх видів чутливості, зокрема больової, є таламус. До тригерної зони судомної активності належить гіпокамп. Більш того, клінічна реалізація судомного нападу пов'язана з руховими, а відчуття болю - з чутливими нервовими волокнами.

Разом з цим, є істотні клінічні і біологічні моменти, що вимагають сумісного розгляду проблеми судомних станів і болю. До загальнобіологічних належить та обставина, що, згідно з сучасними уявленнями, епілептиформні судоми і больові відчуття супроводжуються гіперпродукцією АФК та NO в енергетичних та нейрохімічних реакціях, активацією процесів вільнорадикального окиснення та розвитком оксидативного стресу. Це робить певний внесок у патогенез розвитку як судомних станів, так і гіпералгезії [О.И. Древаль и cоавт., 2005; M.I. Naseer et al., 2009].

Оксидантний стрес супроводжується глутамат-кальцієвою токсичністю, десенситизацією рецепторів амінергічної системи ЦНС, дефіцитом гальмівних нейрохімічних факторів, мітохондріальною дисфункцією, ініціацією нейроапоптозу [Т.А. Литовченко, 2001, A. Capasso et al., 2008; И.Ф. Беленичев и cоавт., 2009; О.К. Кульчицький, 2009]. При цьому окиснювальна модифікація білків призводить до зміни чутливості іонних каналів і рецепторів, що спричинює порушення генерації та провідності нервового імпульсу і синаптичної передачі в цілому [А.І. Соловйов, 2008]. Ось чому оптимізація специфічної фармакотерапії больового синдрому та підвищеної судомної готовності мозку може бути досягнута за допомогою комбінованої дії анальгетиків та антиконвульсантів з антиоксидантами. Такий підхід теоретично виправданий завдяки уявленням щодо гальмування антиоксидантами шляхів утворення АФК та безпосередньої їх «дезактивації» [І.Ф. Бєленічев та співавт., 2002]. Слід наголосити, що останнім часом у світовій практиці простежується тенденція до створення комбінованих лікарських засобів на основі антиоксидантів та базових препаратів, призначених для лікування різноманітних патологічних станів.

Все це визначає наукову і практичну необхідність дослідження фармакологічних ефектів і механізмів поєднаної дії анальгетиків, протисудомних засобів і антиоксидантів, що може бути теоретичною основою оптимізації фармакотерапії больового синдрому в умовах підвищеної судомної готовності мозку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася згідно з планом науково-дослідних робіт кафедри фармакології та клінічної фармакології Дніпропетровської державної медичної академії (ДДМА) та є фрагментом НДР «Фармакологічний аналіз адаптивних функцій мозку та його структурно-функціональної організації в умовах експериментальної патології ЦНС» (№ держреєстрації 0104U005740), «Експертна оцінка співвідношення антициклооксигеназних та антиоксидантних властивостей вітчизняних болезаспокійливих засобів (амізон, анальбен, піродазол, бензофурокаїн, вінборон)» № держреєстрації 0103U004100), «Розробка системи методичних підходів вивчення в експерименті селективності антициклооксигеназної активності вітчизняних і нових нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ)» (№ держреєстрації 0104U006269), «Корекція побічних ефектів центральних анальгетиків, з урахуванням вікових особливостей організму в умовах підвищеної судомної готовності мозку» (№ держреєстрації 0106U004562), «Експериментально-теоретичне обґрунтування особливостей болетамуючої та нейропротекторної медикаментозної терапії в умовах патології, що моделюється» (№ держреєстрації 0104U006269), «Фармакологічна експертиза (безпечність та специфічна фармакологічна активність) таблеток тіотриазоліну з карбамазепіном» (№ договору 5.12.147/2007).

Мета роботи та завдання дослідження. Теоретичне та експериментальне обґрунтування підвищення ефективності знеболювальної терапії в умовах високої судомної готовності мозку шляхом комбінованої дії анальгетиків, протисудомних засобів та антиоксидантів.

Згідно з метою дослідження були сформовані наступні задачі:

Визначити вплив неопіоїдних анальгетиків (парацетамолу, диклофенаку натрію, кетопрофену, кеторолаку, целекоксибу, парекоксибу, бензофурокаїну, анальбену) і трамадолу на протисудомну активність антиепілептичних препаратів (карбамазепіну, вальпроату натрію, габапентину, ламотриджину, топірамату).

Вивчити вплив антиепілептичних засобів на анальгетичну ефективність знеболювальних засобів.

Провести нейрофізіологічний аналіз змін збудливості та інтрацентральних взаємовідносин неокортексу, гіпокампу, мигдалика та ретикулярної формації мозку при сумісному застосуванні анальгетиків та протисудомних препаратів.

Дослідити участь процесів вільнорадикального окиснення в патогенезі больового і судомного синдромів.

Вивчити знеболювальну ефективність анальгетиків при їх сумісному введенні з антиоксидантами (тіотриазолін, мелатонін, кверцетин).

Визначити вплив антиоксидантів на протисудомну ефективність антиепілептичних засобів.

Провести поглиблений аналіз нейрофармакологічної активності найбільш активних комбінацій анальгетиків, антиконвульсантів з антиоксидантами та визначити найбільш ефективне поєднання лікарських засобів для подальшого проведення доклінічних досліджень ефективності та безпечності. анальгетичний протисудомний антиоксидантний

Об'єкт дослідження - больовий синдром при експериментальних судомах. анальгетичний протисудомний антиоксидантний больовий

Предмет дослідження - фармакологічна активність знеболювальних, протисудомних та антиоксидантних засобів при експериментальних судомах.

Методи дослідження - поведінкові, нейрофізіологічні, нейрохімічні, гістоморфологічні, токсикологічні та статистичні.

Наукова новизна отриманих даних. Проведені дослідження дозволили вперше встановити, що різноманітні за своєю біологічною модальністю патологічні стани - больовий синдром та підвищена судомна готовність мозку - змінюють реципрокні нейрофізіологічні взаємовідносини ретикулярної формації (РФ), дорзального гіпокампу (ДГ), дорзомедіального мигдалика (ДММ) та неокортексу таким чином, що в цих умовах анальгетики нівелюють протисудомну активність антиконвульсантів, а антиепілептичні препарати зменшують болетамуючу дію анальгетиків. Тобто формується «замкнуте коло» взаємного фармакодинамічного антагонізму поміж анальгетиками і антиконвульсантами при їх сумісному введенні при підвищеній судомній готовності мозку. Це зменшує ефективність фармакотерапевтичного забезпечення анальгезії у хворих на епілепсію.

Незважаючи на те, що морфофізіологічні структури перцепції болю та тригерні зони судом мають різне представництво в головному мозку, було встановлено, що як судоми, так і больове подразнення ініціюють розвиток оксидативного стресу, і саме активація вільнорадикального окиснення вносить своєрідне забарвлення в механізми обох патологічних процесів. Отримані в цьому напрямку результати стали теоретичною передумовою цілеспрямованого пошуку комбінованих засобів, які складаються з анальгетиків та антиоксидантів, а також антиконвульсантів з антиоксидантами.

Вперше було показано, що при сумісній дії анальгетиків (трамадол) разом з антиоксидантами (тіотриазолін, мелатонін, кверцетин) підвищується анальгетична активність болетамуючих засобів та нівелюється їх негативний вплив на протисудомну активність антиконвульсантів. З іншого боку, комбінації антиконвульсантів (карбамазепін, ламотриджин, габапентин, топірамат, вальпроат) і антиоксидантів призводить до підвищення антипароксизмальної активності протисудомних засобів, а в разі сумісного застосування карбамазепіну і тіотриазоліну спостерігається також і виражений анальгетичний ефект. Отримані дані стали теоретичним та експериментальним обґрунтуванням доцільності створення нового комбінованого препарату у вигляді таблеток, який складається з карбамазепіну та тіотриазоліну та отримав умовну назву «Карбатрил».

Наукову новизну підтверджено патентами на винахід: «Протисудомний лікарський засіб на основі карбамазепіну та тіотриазоліну» (Патент на винахід України №81739, Патент на винахід Росії №2361591); «Знеболювальний лікарський засіб» (Патент на винахід України №81269); патентами України №80748; №81502, №89010; деклараційним патентом на корисну модель №20676.

Практичне значення і впровадження роботи в практику. Результати роботи є передумовою обґрунтування раціональних підходів до медикаментозної терапії больових синдромів та забезпечення адекватного медикаментозного антиноцицептивного захисту організму у хворих на епілепсію на основі комбінованого застосування анальгетиків, протисудомних засобів та антиоксидантів.

На підставі фармакологічних і токсикологічних досліджень доведена ефективність і безпечність сумісної дії карбамазепіну та тіотриазоліну при підвищеній судомній готовності мозку і ноцицептивному синдромі та створено новий комбінований препарат «Карбатрил» у вигляді таблеток, із вмістом карбамазепіну 150 мг та тіотріазоліну 100 мг. Відповідні результати дослідження дали змогу зробити висновок, що «Карбатрил» може підвищувати ефективність лікування невропатичного больового синдрому, а також покращувати фармакотерапію епілепсії. Крім того, для лікування больового синдрому у хворих на епілепсію рекомендовано призначення анальгетиків разом з антиоксидантами, а саме тіотриазоліном.

Результати проведених досліджень впроваджено в науково-педагогічну діяльність кафедр фармакології Дніпропетровської державної медичної академії, Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, Луганського державного медичного університету, Одеського державного медичного університету, Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, Харківського національного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною завершеною науковою працею. За участю консультанта проведено вибір напрямку, сформульовані мета та завдання і проведено планування досліджень та підбір методичних підходів. Особисто автором проведений патентно-інформаційний пошук, узагальнений світовий досвід науковців за темою дисертації, виконані експериментальні дослідження, аналіз і систематизація отриманих результатів, їх наукова інтерпретація, сформульовані висновки роботи та практичні рекомендації. У наукових публікаціях дисертантом наведені результати власних експериментальних досліджень*.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи були представлені: на ІІ Російському конгресі з патофізіології «Патофизиология органов и систем, типовые патологические процессы» (Росія, м. Москва, 2000), Російській науково-практичній конференції «Клинические и теоретические аспекты боли» (Росія, м. Москва, 2001), II та ІІІ Національних з'їздах фармакологів України _______________________

*Автор висловлює глибоку вдячність за співпрацю та підтримку при розробці препарату «Карбатрил» у вигляді таблеток зав. кафедри фармацевтичної хімії професору І.А. Мазуру, за консультативну допомогу при проведенні гістоморфометричних та гістоімунохімічних досліджень зав. ЦНДЛ професору А.В. Абрамову та зав. кафедри фармакології та медичної рецептури професору І.Ф. Бєленічеву (Запорізький державний медичний університет).

(м. Дніпропетровськ, 2001, м. Одеса, 2006), Російській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Актуальные вопросы острой и хронической боли» (Росія, м. Самара, 2005), VІ Національному з'їзді фармацевтів України «Досягнення та перспективи розвитку фармацевтичної галузі України» (м. Харків, 2005), IІ Міжнародній практичній конференції «Дни науки - 2006», (м. Дніпропетровськ, 2006), ІІІ з'їзді фармакологів Росії «Фармакология - практическому здравоохранению» (м. Санкт-Петербург, 2007), ІІ Симпозіумі «Растительные полифенолы и неспецифическая резистентность» (м. Одеса, 2008), ІV Міжнародній науковій конференції «Психофізіологічні та вісцеральні функції в нормі і патології» (м. Київ, 2008), науково-практичній конференції «Безпечна фармакотерапія в Україні» (м. Тернопіль, 2008), І Національному конгресі «Людина і ліки - Україна» (м. Київ, 2008), Всеукраїнському конгресі «Сьогодення та майбутнє фармації» (м. Харків, 2008), X міжнародній конференції «Актуальні питання неврології» (м. Судак, 2008), XVI російському національному конгресі «Человек и лекарство» (м. Москва, 2009).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 54 наукові роботи, які повною мірою відображають її зміст, в тому числі 25 статей, з них 23 - у наукових фахових журналах, рекомендованих ВАК України, 6 патентів на винахід, 1 деклараційний патент та 22 тези у матеріалах з'їздів, конгресів, науково-практичних конференцій та симпозіумів.

Обсяг та структура дисертації. Дисертаційну роботу викладено на 398 сторінках машинописного тексту. Вона складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів дослідження, 5 розділів власних досліджень, аналізу й узагальнення результатів досліджень, висновків, списку використаної літератури і додатків. Роботу проілюстровано 117 таблицями, 59 рисунками. Бібліографія включає 517 джерел (з них 378 іноземних), викладених на 56 сторінках. Додатки викладені на 43 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. В ході роботи на різних етапах використовувалися середньоефективні (згідно з даними літератури) дози препаратів: ненаркотичний анальгетик парацетамол (300 мг/кг); НПЗЗ: диклофенак натрію (10 мг/кг), кетопрофен (10 мг/кг), кеторолак (10 мг/кг), целекоксиб (50 мг/кг), парекоксиб (1 мг/кг), бензофурокаїн (10 мг/кг), анальбен (1 мг/кг); [О.Ю. Льоміна, 1995; Л.В. Яковлева, 1999; M.C. Wallenstein, 1991; M. Kozicka, 1998; K.N. Carlsson, 1998; M.L. Sotgiu, 1998; G.O. Fortuny, 2000; I. Yukio, 2001; L. Jian, 2002; P. Juni, 2002; M. Sastre, 2003; N. Schafik, 2003] опіоїдний анальгетик трамадол (20 мг/кг) [V. Granados-Soto, 2005; A. Manocha, 2005; K. Mimami, 2005; E.H. Adams, 2006]; антиконвульсанти: карбамазепін (40 мг/кг), вальпроат натрію (80 мг/кг), габапентин (100 мг/кг), ламотриджин (20 мг/кг), топірамат (150 мг/кг); [І.В. Марусов, 2001; О.Л. Бадалян, 2002; А.А. Джагацпанян, 2003; Л.О. Громов, 2004; О.О. Євтушенко, 2004; J.J. Luszczki, 2005; M. Almgren, 2008]; антиоксиданти: кверцетин (5 мг/кг), мелатонін (50 мг/кг), тіотриазолін (10; 25 мг/кг); [В.Д. Слепушкін, 1999; І.А. Мазур,

2005; Т.А. Савіна, 2005; M. Mevissen, 1998; H. Ji-Qing, Y. Chang-Xi, 2002; N. Chatterije, 2005].

Протиепілептичні засоби тваринам вводили одноразово внутрішньоочеревинно, з 1% розчином твіну - 80 («Servia»). Антиконвульсанти вводили таким чином: вальпроат натрію - за 15 хв, карбамазепін, ламотриджин - за 30 хв, габапентин - за 60 хв, топірамат - за 120 хв до тестування протисудомної активності (модель коразолових судом) та порогу болю (електрошкірне подразнення, реакція вокалізації). Визначення часу тестування базувалося на даних про пік їх фармакологічної активності, описаної в літературі.

Анальгетики (опіоїдний та неопіоїдні) та антиоксиданти вводили одноразово внутрішньоочеревинно, з 1% розчином твіну - 80 («Servia»), за півгодини до хемоконвульсанту коразолу при вивченні протисудомної активності та до тестування порогу болю (електрошкірне подразнення, реакція вокалізації).

У ході дослідження було створено новий лікарський засіб - фіксована комбінація у вигляді таблеток з умовною назвою «Карбатрил», які містять карбамазепіну 150 мг та тіотріазоліну 100 мг. Карбатрил вводився інтрагастрально тваринам протягом 3 місяців у хронічному експерименті та одноразово за 30 хвилин до тестування в експериментах по вивченню специфичної активності. Таблетки карбатрилу розтиралися в ступці з 1% крохмальним слизом у вигляді суспензії таблетованої маси і в дозах 30, 300, 1200 мг/кг вводилися в об'ємі до 0,8 мл - мишам, до 2 мл - щурам, що відповідало в перерахунку на карбамазепін 15, 150, 600 мг/кг досліджуваного препарату.

Експериментальні дослідження виконані на 895 білих статевозрілих нелінійних щурах масою 180-220 г, 240 білих нелінійних 30-добових щурятах масою 50-60 г, 565 білих нелінійних мишах масою 18-25 г, 10 безпородних кролях масою 2,5-3,5 кг.

Тварини обох статей утримувалися на стандартному раціоні віварію ДДМА. Всі експериментальні дослідження здійснювали відповідно до Методичних рекомендацій ДФЦ МОЗ України [О.В. Стефанов, 2001], вимог Європейської конвенції із захисту лабораторних тварин (Страсбург, 1986), «Положення про використання тварин в біомедичних дослідженнях» [О.В. Стефанов, 2002]. Протоколи експериментальних досліджень та їх результати затверджені рішенням комісії з біоетики Дніпропетровської державної медичної академії (протокол № 6 від 27.05.2009 р.).

Для своїх досліджень використані декілька моделей епілепсії, на різних видах тварин, відповідно до методичних рекомендацій ДФЦ МОЗ України [М.Я. Головенко, Л.О. Громов, 2003] - максимальний електрошок - МЕШ [Я. Буреш, 1991], аудіогенні судоми у щурів [Р.И. Кругликов, 1970; Л.В. Крушинский, 1960], пентилентетразолові (коразолові) конвульсії [Г.Н. Крижановский, А.А. Шандра, 1985], тіосемикарбазидні судоми [М.Е. Barton, 2001], модель «розгойдування» гіпокампу у кролів [Ю.Г. Григор'єв, 1984; Г.Н. Крижановский, 1987].

Для оцінки антиноцицептивної активності антиконвульсантів та знеболювальних засобів використаний метод електричного подразнення кореня хвоста щура [F.E. De Amour, 1941; N.B. Eddy, 1953; M.N. Caroll et al., 1960; О.А. Подплетня, 2005]. Оцінку больової чутливості здійснювали через 30, 60, 90, 120 хв після появи голосової реакції (писк, вокалізація) у відповідь на поступово зростаюче електричне подразнення від електростимулятора ЕСЛ-1, що свідчить про задіяність надсегментарного рівня перцепції болю. Вплив лікарських засобів на сегментарний компонент ноцицептивної чутливості вивчали на моделі термічного подразнення хвоста щурів із реєстрацією часу його висмикування [E. Komlos, 1967]. Також використовували класичну скринінгову модель вісцерального болю - «оцтово-кислі корчі», в основі яких лежить хімічне больове подразнення 0,6% розчином оцтової кислоти [Ю.Н. Васильев, 1978].

Фармакологічний аналіз дії знеболювальних засобів в умовах підвищеної судомної готовності мозку передбачав проведення досліджень як на рівні цілого організму, так і з урахуванням функціональної організації структур головного мозку (характер інтрацентральних взаємовідносин мозкових утворень) та їх функціонального стану (збудливість). Для проведення нейрофізіологічних дослідів у кролів (в умовах вільної поведінки тварин) із хронічно імплантованими в утворення мозку (фронтальна кора (ФК), дорзальний гіпокамп (ДГ), дорзомедіальний мигдалик (ДММ), ретикулярна формація (РФ)) біполярними ніхромовими (діаметр 100 мікрон) електродами нами були використані наступні методики: метод вивчення збудливості структур головного мозку [Ю.С. Бородкін, 1967; Е. Christopher, 1969]; інтрацентральні взаємовідношення між деякими структурами головного мозку [Ю.С. Бородкін, 1967; В.А. Крауз, 1972; В.Й. Мамчур 1989; О.К. Ярош, 1991]. Кролям досліджувані препарати вводили внутрішньом'язово.

При вивченні гострої токсичності комбінованих таблеток для розрахунку LD50 використовували метод найменших квадратів [В.Б. Прозоровский, 1962]. Хронічну токсичність карбатрилу досліджували в 3 дозах: 30 мг/кг (умовно терапевтична доза - мінімальна, така, що не викликає яких-небудь проявів токсичної дії), 300 мг/кг (доза, що перевищує умовно терапевтичну в 10 разів - середня) і 1200 мг/кг (максимально переносна доза). Досліджувані комбіновані таблетки вводили гризунам інтрагастрально у вигляді суспензії (на 1% розчині крохмального слизу) щодня протягом 90 діб згідно з «Методичними рекомендаціями по експериментальному вивченню токсичної дії потенційних лікарських засобів» [О.В. Стефанов, 2001], оскільки тривалість використання карбамазепіну (компонент суміші) в клініці становить, як правило, не менше 30 діб. Протягом усього досліду тварини знаходилися під щоденним спостереженням; відзначали споживання корму і води, стан волосяного покриву та слизових оболонок, поведінку; регулярно зважували; досліджували стан серцево-судинної системи, вивчали морфологічні та біохімічні показники крові. Після закінчення введення фармакологічної речовини проводили максимально повне обстеження експериментальних тварин за допомогою гематологічних, біохімічних та фізіологічних тестів. Частину тварин з кожної групи забивали для патоморфологічних досліджень. Визначали масу органів та проводили їх гістологічні дослідження.

Інтенсивність вільнорадикального окиснювання оцінювалася по накопиченню в тканинах кінцевого продукту цього процесу - малонового діальдегіду (МДА)

[Л.І. Андрієва із співавт., 1988]. Стан антиоксидантної системи організму визначався за активністю супероксиддисмутази (СОД) [С. Чеварі, 1986] і каталази [М.А. Королюк із співавт., 1988].

Для вивчення морфофункціонального стану нейронів IV-V шарів кори гістологічні зрізи депарафінували за стандартною методикою і забарвлювали галоціанін-хромовими квасцями за Ейнарсоном. Зображення кори мозку отримували на мікроскопі Axioskop (Zeiss, Німеччина) та за допомогою 8-бітної CCD-камери COHU-4922 (COHU Inc., США) вводили в комп'ютерну систему аналізу зображень VIDAS-386 (Kontron Elektronik, Німеччина). Морфометричний аналіз клітин мозку здійснювали в автоматичному режимі за допомогою макро-програми, розробленої в спеціалізованому середовищі програмування VIDAS-2.5 (Kontron Elektronik, Німеччина). Аналізування клітинного складу проводили згідно відповідної методики [Ю.М. Колеснік, А.В. Абрамов,1997]. Для виявлення експресії c-fos і Всl-2-білка в корі використовували імуногістохімічний метод непрямої імунофлюоресценції.

Дані експериментів обробляли методом варіаційної статистики (t-тест) за допомогою програми StatPlus, OriginPro 8.0 (OriginLab Corporatuon, США). Математична обробка включала розрахунки середніх арифметичних значень (М), їх похибок (±m). Вірогідність різниці середніх арифметичних (р) значень латентного періоду, тривалості життя, біохімічних та нейрофізіологічних показників проводилися за допомогою непараметричного - U-критерію Манна-Уітні. Для міжгрупового порівняння значень кількості судомних нападів та летальності у мишей використаний точний критерій Фішера. Встановлення вірогідності міжгрупових відмінностей по значеннях показника порогу больового реагування проводилося за допомогою параметричного t-критерію Ст'юдента та методу однофакторного дисперсійного аналізу (ANOVA). Відмінності вважали статистично достовірними при рівні p<0,05 [С.Н. Лапач, 2001]. Перед застосуванням параметричних критеріїв проводилася перевірка гіпотези про нормальний закон розподілу випадкових величин [Г.Ф. Лакін, 1990].

Результати досліджень та їх обговорення. Фармакологічна активність анальгетиків, протисудомних препаратів та їх комбінацій в умовах підвищеної судомної готовності мозку. Певний інтрацентральний зв'язок системи ноци- та антиноцицепції і конвульсантної активності призводить до модифікації больової перцепції і підвищення порогу болю [Л.О.Громов, 2001; N. Schafik, 2003, T. Yoshino, 2005; B. Kumar, 2009], що може відображатися на фармакологічних властивостях анальгетиків в умовах підвищеної судомної готовності мозку.

У результаті проведених експериментів було встановлено, що в інтактних тварин найбільш виразний антиноцицептивний ефект серед НПЗЗ був відмічений у кеторолаку, який проявлявся зростанням порогу болю у 2,1 разу (p<0,05) вже через півгодини. На відміну від нього парекоксиб, лорноксикам, целекоксиб, кетопрофен, анальбен та бензофурокаїн виявляли максимум болетамувальної дії через годину, вірогідно підвищуючи ноцицептивний поріг в 1,3-2 разу.

Трамадол, анальгетик зі складним, в тому числі і опіоїдним механізмом дії, збільшував больовий поріг у статевонезрілих та статевозрілих тварин найбільш виразно - в 2,1-2,9 разу (p<0,05) відповідно.

Аналіз болезаспокійливих властивостей обраних нами анальгетичних засобів у тварин із нормально функціонуючою ЦНС показав, що за швидкістю розвитку і величиною максимального ефекту препарати можна розташувати в наступному порядку: трамадол > кеторолак > лорноксикам > парекоксиб > парацетамол > диклофенак натрію > целекоксиб > анальбен > кетопрофен > бензофурокаїн.

Однак, за умов патологічного стану ЦНС, а саме, підвищеної судомної готовності мозку, спостерігалися інші закономірності. Анальгетична активність кетопрофену, диклофенаку натрію (далі - диклофенак), кеторолаку при патології мозку суттєво збільшувалася у 1,5-2 рази (p<0,05). Особливо виділялася інтенсивність болезаспокійливої дії трамадолу, яка в умовах судомної активності залишалася високою, як у дорослих тварин, так і у місячних щурят, але у порівнянні зі статевозрілими тваринами, у ранньому онтогенезі трамадол проявляв більш виразну болетамувальну активність, з перевагою надсегментарної анальгезії.

Необхідно зазначити, що в даних умовах експерименту у таких препаратів, як лорноксикам, целекоксиб, парекоксиб, парацетамол, відмічалось значне, в 2 рази (p<0,05), падіння показників антиноцицептивної активності. При цьому анальбен, бензофурокаїн майже не змінювали інтенсивність фармакологічної реакції в умовах експериментального еквіваленту епілепсії.

За даними літератури [М.C. Doretto, 1998; N. Schafik, 2003] анальгетики можуть впливати на пароксизми. Досліди показали, що кетопрофен, кеторолак, диклофенак скорочували латентний період пароксизмальних реакцій та зменшували тривалість життя піддослідних тварин. Потужний проконвульсантний ефект властивий трамадолу. Протилежна закономірність спостерігалася при дослідженні інших анальгетиків. Парекоксиб, целекоксиб, лорноксикам, навпаки, сповільнювали час настання пароксизмів і подовжували життя тварин. Анальбен та бензофурокаїн не змінювали тривалість життя щурів в умовах конвульсантного нападу, але збільшували латентний період початку судом.

За впливом анальгетиків на пароксизмальну активність, спричинену коразолом, можна побудувати наступні ряди:

а) з просудомним компонентом дії: трамадол > кетопрофен > кеторолак > диклофенак;

б) з антиконвульсантною активністю: парекоксиб > целекоксиб > парацетамол > лорноксикам > анальбен > бензофурокаїн.

Отже, пароксизмальна активність мозку сама по собі є анальгетичним фактором і істотно впливає на болетамувальну активність опіоїдних та неопіоїдних анальгетиків (рис. 1).

Аналіз співставлення болезаспокійливої дії анальгетиків і їх відношення до конвульсантних проявів свідчить про наявність чіткої закономірності. Так, за умов сформованого пароксизмального стану в анальгетиків, які виявляють проконвульсантну дію, відмічається посилення їх антиноцицептивного потенціалу. Причому, чим вищу здатність виявляє анальгетик до провокації судом, тим більш виражене підвищення його знеболювальної активності. В той самий час, анальгетики з антиконвульсантною дією (парекоксиб, целекоксиб, парацетамол, лорноксикам), навпаки, втрачають у значній мірі свої антиноцицептивні властивості На відміну від них, анальбен та бензофурокаїн, за умов підвищеної судомної готовності мозку, не змінюють свої знеболювальні властивості, але і майже не впливають на судоми.

Рис. 1. Порівняльна характеристика анальгетичної активності неопіоїдних анальгетиків у інтактних тварин та в умовах підвищеної судомної готовності мозку. Примітка: * - р < 0,05 - по відношенню до інтактних тварин

Досліди показали, що всі обрані нами антиконвульсантні засоби також володіють і помірною болетамувальною дією, яка виявляється як у інтактних тварин, так і в умовах модельованого епілептичного стану. В одних антиконвульсантів (карбамазепін, топірамат, ламотриджин, вальпроат натрію (далі - вальпроат)) за умов підвищеної судомної готовності мозку спостерігається редукція їх знеболювальних властивостей, а в інших (габапентин) - рівноцінний антиноцицептивний ефект визначається як у щурів з патологією мозку, так і в інтактних тварин. За вираженістю анальгетичної дії при пароксизмальній активності, протисудомні засоби розмістилися в такий ряд: габапентин > карбамазепін > топірамат > вальпроат > ламотриджин.

Беручи до уваги той факт, що для фармакотерапії больового синдрому у хворих на епілепсію анальгетики призначаються на фоні протисудомних засобів, виникає питання про фармакодинамічну взаємодію анальгетиків та антиконвульсантів в умовах пароксизмальної активності мозку.

Досліди, проведені в цьому напрямку, дозволили встановити, що ряд анальгетиків (трамадол, кеторолак, диклофенак, кетопрофен) вірогідно зменшують протисудомну ефективність антиконвульсантів, останні, у свою чергу, нівелюють болетамувальну активність анальгетиків.

Так, наприклад, комбінації габапентину з кеторолаком, диклофенаком та кетопрофеном в 1,4 - 2,9 разу підвищували поріг болю, при цьому більш виразно у тварин з аудіогенними судомами, ніж у щурів із нормально функціонуючою ЦНС (рис. 2). У той же час антиконвульсантний ефект цих комбінацій був слабкішим в 2,1- 6,9 разу (p<0,05) по відношенню до латентного періоду судом, та в 1,3 - 1,6 разу (p<0,05) по відношенню до тривалості життя в умовах інтоксикації, ніж за умов введення самого габапентину.

Рис. 2. Порівняльна характеристика анальгетичної активності комбінацій неопіоїдних анальгетиків і габапентину (Г) в інтактних тварин та в умовах підвищеної судомної готовності мозку

Примітка: * - р < 0,05 - по відношенню до інтактних тварин

Після введення габапентину з парекоксибом та з целекоксибом достовірно значуща реакція у відповідь на електробольовий вплив, навпаки, в 1,2 - 1,4 разу (p<0,05) була нижчою у порівнянні з дією цих комбінацій в інтактних тварин (рис. 2), однак дані комбінації сприяли підсиленню антиконвульсантної дії габапентину. Так, вони суттєво, в 1,4 разу (p<0,05), збільшували латентний період перших судомних реакцій та подовжували в 1,2 - 1,4 разу (p<0,05) життя тварин із пароксизмами.

Поєднання габапентину з анальбеном та бензофурокаїном не змінювало його болетамувальні властивості при пароксизмах і суттєво не покращувало протисудомний ефект антиконвульсанту, однак за вираженістю медикаментозної анальгезії при судомах поступалося іншим комбінаціям (рис. 2).

Аналогічна закономірність простежувалася і в інших комбінаціях анальгетиків з антиконвульсантами (карбамазепіном, вальпроатом, топіраматом, ламотриджином).

Це дало нам змогу прийти до висновку, що ключову роль у цьому процесі відіграють анальгетики, а саме їх здатність впливати на судоми. Так, антиконвульсанти виявляють свій знеболювальний потенціал у більшій мірі при поєднанні їх з анальгетиками, які провокують судоми, при цьому в комбінації з анальгетиками з протисудомним компонентом дії вони значно втрачають свої антиноцицептивні властивості. В той самий час, поєднання анальгетика з просудомною активністю з антиконвульсантом призводить до значної редукції його протипароксизмальної активності, що означає, що така комбінація буде неприйнятною при епілепсії, і потребує підвищення дози антиконвульсанту.

Отже, в будь-якому випадку, вивчені комбінації були несприятливі при підвищеній судомній готовності мозку ні з точки зору ефективності, ні з точки зору безпеки.

З метою поліпшення знеболювання при патології мозку було досліджено вплив комбінованого введення опіоїдних та неопіоїдних анальгетиків. Показано, що трамадол, введений з неопіоїдними анальгетиками, в умовах підвищеної судомної готовності мозку спричинює збільшення антиноцицептивних властивостей кетопрофену, кеторолаку та диклофенаку та зниження - парацетамолу, целекоксибу, парекоксибу, лорноксикаму, бензофурокаїну та анальбену. Всі ці комбінації виявляли просудомний ефект, особливо виразний при поєднанні трамадолу з анальгетиками - проконвульсантами (кетопрофеном, диклофенаком, кеторолаком), що також повинно викликати застереження при застосуванні даних комбінацій в умовах підвищеної судомної готовності мозку.

Крім того, з метою оцінки функціональної активності антиноцицептивної системи при болю спастичного генезу було проведено дослідження знеболювальних властивостей комбінації анальгетиків із класичним спазмолітичним засобом - дротаверином. В окремій серії дослідів проведено скринінг можливої анальгетичної та протисудомної дії серед 6-заміщених похідних 2 - амінобензотіазолу. Дані цих дослідів також не показали позитивних результатів у плані їх застосування як знеболювальних засобів в умовах пароксизмальної активності.

Таким чином, в умовах підвищеної судомної готовності мозку спостерігається фармакодинамічний антагонізм між анальгетиками та протисудомними засобами. Для пояснення цього факту ми виходили з положення щодо реципрокних інтрацентральних взаємовідношень тих структур мозку, які первинно акцентують та аналізують больові подразники (РФ, таламус, кора), та структур, які слугують тригерними зонами судомної готовності мозку (лімбічна система - гіпокамп та ядра мигдалеподібного комплексу). Саме на перші (РФ, таламус, кора) справляють вплив анальгетики, на другі (лімбічна система) діють антиконвульсанти.

При цьому відомо, що пригнічення активності РФ, кори зменшує гальмуючий вплив на функціонування лімбічної системи і, навпаки, зниження збудливості лімбічної системи знижує її депримуючий вплив на ці структури [В.А. Крауз и соавт., 1974; Ю.С. Бородкин и соавт., 1985; В.И. Мамчур, 1988]. Ось чому виправданим було проведення дослідів, спрямованих на визначення інтрацентральних взаємовідносин вищевказаних структур мозку при дії анальгетиків і антиковульсантів в умовах пароксизмальної активності.

Нейрофізіологічний аналіз збудливості та внутрішньоцентральних взаємовідносин різних структур мозку при сумісній дії анальгетиків та протисудомних засобів. Дослідження на кроликах показали, що зміни фармакологічної відповіді в інтактних тварин і тварин з підвищеною судомною готовністю мозку на дію анальгетиків та антиконвульсантів не лише проявляється у їх специфічній активності, але й відбивається на функціональному стані структур головного мозку. Так, при підвищеній судомній готовності мозку анальгетики, які проявляли проконвульсантний ефект (кеторолак, трамадол), введені як монопрепарати, викликали активацію ДГ і пригнічували РФ, що призводило до посилення депримуючого впливу гіпокампа на ФК та співпадало з їх здатністю поліпшувати знеболення в умовах патології мозку. Анальгетики з антиконвульсантним компонентом дії, навпаки, знижували активність судомних структур мозку - ДГ і ДММ - та зменшували інгібування кори з боку ДГ.

Показано, що патологічний стан змінює і вплив антиконвульсантів, використаних у вигляді монотерапії, на структури головного мозку. При підвищеній судомній готовності мозку ці препарати, за винятком габапентину, менш виражено інгібували активуючу структуру мозку - РФ, та сильніше пригнічували ДГ та ДММ у порівнянні з дією в інтактних тварин. Найбільш виразний депримуючий ефект відносно РФ та ФК при пароксизмах виявляв габапентин, у меншому ступені - топірамат і карбамазепін, що може пояснювати різний рівень знеболювання під впливом цих препаратів. При цьому габапентин і карбамазепін пригнічували тільки ДГ, а вальпроат, ламотриджин і топірамат підвищували поріг збудливості ДГ і ДММ, що характеризувалося їх більш вираженими антипароксизмальними властивостями.

Вивчення інтрацентральних взаємовідносин показало, що на фоні антиконвульсантів попередня стимуляція РФ призводила до більш помітного інгібування ДГ (ламотриджин, топірамат, карбамазепін) і ДММ (вальпроат, топірамат) та послаблення депримуючої дії ДГ відносно ФК (усі препарати, окрім габапентину), що відображалось на їх здатності пригнічувати судоми.

Узагальнення і аналіз власних експериментальних даних (табл. 1, рис. 3) показали можливість виділення деяких загальних закономірностей і особливостей реагування мозкових структур на фоні введення комбінацій анальгетиків з протисудомними лікарськими засобами.

Таблиця 1

Вплив комбінацій габапентину (Г) з ненаркотичними анальгетиками на рівень збудливості структур головного мозку у кроликів

№ з/п	Умови експерименту	Доза мг/кг, в/м	Збудливість мозкових утворень (мкА) у «судомних» тварин
			РФ	ФК	ДГ	ДММ
1.	Вихідний стан		50,0 2,74	244,17 10,36	65,83 3,27	165,83 8,70
	Г + Кеторолак	100 + 10	28,33* 3,80	92,5*+ 9,90	79,17*+ 4,17	171,67 8,33
2.	Вихідний стан		44,17 3,96	217,5 3,56	77,5 4,76	139,17 4,96
	Г + Парацетамол	100 + 300	29,17*+ 4,73	136,67* 4,41	52,5*+ 3,82	120,0 3,65
3.	Вихідний стан		49,17 5,07	221,67 16,12	75,83 5,59	161,67 7,14
	Г + Парекоксиб	100 + 1	29,17*+ 3,52	140,83* 18,77	57,5*+ 4,96	122,5*+ 11,74
4.	Вихідний стан		55,83 3,74	238,33 12,90	72,5 3,79	164,17 6,02
	Г + Бензофурокаїн	100 + 10	35,83* 4,99	161,67* 14,76	54,17*+ 3,57	138,33*+ 7,80

Примітки: 1) * - р < 0,05 - відмінності вірогідні по відношенню до вихідного стану; 2) + - різниця вірогідна порівняно з інтактними тваринами.

Так, досліджені комбінації відрізняються за впливом на збудливість структур головного мозку. Анальгетики з проконвульсантною активністю (кеторолак, трамадол) у комбінації з протисудомними засобами посилюють пригнічуючу дію останніх на збудливість РФ і неокортекса, однак ослаблюють гальмування антиконвульсантами ДГ і ДММ (табл. 1).

Анальгетики з протипароксизмальним ефектом при сумісному введенні з протисудомними засобами діють як синергісти по відношенню до змін збудливості структур мозку: знижують активність РФ і ДГ, причому в меншій мірі при підвищеній судомній готовності мозку, що корелює зі зниженням антиноцицептивної дії таких комбінацій в умовах судом (табл. 1).

Аналіз внутрішньоцентральних взаємовідносин на фоні комбінованого введення досліджених фармакологічних засобів показав, що зниження активності РФ і кори великих півкуль під впливом анальгетиків з проконвульсантним компонентом дії в умовах епілептичної активності зменшує депримуючий вплив ретикулярної формаціїї на гіпокамп та мигдалик, що лежить в основі редукції протисудомної дії антиконвульсантів. В той самий час, гальмування дорзального гіпокампу антиконвульсантами знижує його пригнічуючий вплив на кору, призводить до зменшення знеболювальної дії анальгетиків за умов пароксизмальної активності (рис. 3).

Таким чином, на підставі оцінки отриманих результатів комплексного дослідження нейротропних ефектів анальгетиків, антиконвульсантів та їх комбінацій за умов підвищеної судомної готовності мозку вперше доведено, що перехід лімбіко-ретикуло-неокортикальної системи мозку в умовах пароксизмів на новий рівень функціональної організації є передумовою змін антиноцицептивної та протисудомної активності досліджуваних препаратів та їх комбінацій.

При цьому формується замкнуте коло, коли судомна активність видозмінює властивості анальгетиків, антиконвульсанти знижують знеболювальну активність анальгетиків, а анальгетики послаблюють ефекти протисудомних засобів при їх сумісному введенні.

У зв'язку з визначенням фармакодинамічного антагонізму між анальгетиками і антиконвульсантами, виникає питання про пошук шляхів болетамувальної терапії у хворих на епілепсію. При вирішенні цієї проблеми ми виходили з уявлень про те, що больовий синдром, як і підвищена судомна готовність мозку, може бути фактором активації процесів вільнорадикального окиснення [В.А. Барабой, 1997; Т.А. Литовченко, 2001; Г.Ю Вицкова, 2003; J.J. Luszczki, 2007; A. Capasso, 2008]. Таке припущення дає можливість цілеспрямованого пошуку оптимізації анальгетичного забезпечення хворих на епілепсію, з одного боку, та підвищення ефективності протисудомної терапії у цих хворих, з іншого.

Вільнорадикальні механізми в патогенезі больового синдрому і розвитку судомних нападів. Встановлено, що конвульсії (коразолові судоми, МЕШ) істотно змінюють інтенсивність процесів вільнорадикального окиснення у мозкових структурах (табл. 2).

Так, концентрація МДА в тканині гіпокампу при судомній готовності зростала на 61% (р<0,05) у порівнянні з інтактними щурами. У неокортексі і стовбурі мозку кількість МДА вірогідно підвищувалась на 44% та 58% відповідно.

Активація реакцій перекисного окиснення виявляється на фоні пригнічення активності системи антиоксидантного захисту, а саме його ферментативної ланки - СОД і каталази. При пароксизмальному стані зменшення активності СОД та каталази в гіпокампі сягало 35% (р<0,05) та 19% (р<0,05) відповідно. В неокортексі ці показники становили 15 - 17% (р<0,05), а в тканинах стовбура активність СОД знижувалася на 23% (р<0,05) (табл.2).

Гострий больовий синдром (метод електричного подразнення кореня хвоста щура [О.А. Подплетня, 2005]) також викликав активацію процесів вільнорадикального окиснення. При цьому спостерігалося вірогідне накопичення кінцевого продукту перикисного окиснювання ліпідів - МДА в гіпокампі, корі та стовбурі (21 - 28%; р<0,05). Зміна активності ферментів антиоксидантного захисту проявлялась неоднозначно: активність СОД знижувалася несуттєво, переважно у вигляді тенденції, а активність каталази гальмувалася на 15% (р<0,05) тільки в неокортексі (табл.2).

Таблиця 2

Вплив підвищеної судомної готовності мозку (ПСГ) та больового подразнення (БП) на інтенсивність процесів ПОЛ в утвореннях головного мозку щурів

Показник	Стат. показник	Коразолові судоми	Больовий синдром
		інтактні	ПСГМ	інтактні	БП
СОД, у.о./мг білка	Кора	М m	0,82 0,03	0,69* 0,05	0,88 0.08	0,77 0,1
	Гіпокамп	М m	0,95 0,02	0,62* 0,02	0,90 0,04	0,82 0,03
	Стовбур	М m	0,52 0,01	0,4* 0,01	0,49 0,01	0,44 0,05
Каталаза, мКат/л	Кора	М m	27,83 0,93	23,0* 1,46	26,3 0,6	22,28* 0,7
	Гіпокамп	М m	22,0 1,73	17,83 1,45	21,3 0,94	18,7 1,2
	Стовбур	М m	23,16 1,33	26,17 1,70	24,2 1,10	22,26 1,3
МДА, нМ/мг білка	Кора	М m	2,63 0,02	3,78* 0,06	2,80 0,04	3,4* 0,03
	Гіпокамп	М m	2,1 0,04	3,38* 0,11	2,3 0,05	2,71* 0,08
	Стовбур	М m	3,14 0,07	4,96* 0,18	3.42 0,08	4,39* 0,02

Примітка: * - р < 0,05 - по відношенню до інтактних тварин

Таким чином, активація вільнорадикального окиснення надає своєрідне забарвлення механізмам патогенезу болю і судомних станів. Отримані результати є теоретичним обґрунтуванням доцільності розробки та вивчення комбінованих засобів, які складаються з антиоксиданта та анальгетика, а також антиоксиданта та протисудомного препарату.

При цьому ми виходили з того, що у випадку больового синдрому та судомного стану антиоксидант буде нівелювати оксидантну компоненту патогенезу вказаного патологічного стану і тим самим модулювати фармакологічну ефективність відповідних анальгетиків та протиепілептичних препаратів.

Антиоксидантна модуляція знеболювальної дії анальгетиків та протисудомної активності антиконвульсантів. У дослідженнях, проведених на щурах було показано, що використані нами антиоксиданти виявляють як знеболювальну дію, так і протисудомний ефект.

У інтактних статевозрілих тварин після введення мелатоніну, кверцетину та тіотриазоліну у відповідь на електробольове подразнення спостерігалось достовірно значуще підвищення больового порогу на 37 - 47% (р<0,05). Аналогічний характер змін порогу больового реагування спостерігався і після введення цих препаратів 30-денним щурятам з нормально функціонуючою ЦНС.

Подальші дослідження показали, що мелатонін (50 мг/кг), кверцетин (5 мг/кг) та тіотриазолін (25 мг/кг) у дорослих щурів та у щурят з високою пароксизмальною активністю мозку сприяли розвитку анальгезії на електроподразнення, яка була ідентичною знеболенню в інтактних щурів. Усі вивчені антиоксиданти у порівнянні з контролем, вірогідно, на 40 - 120% збільшували час від моменту введення коразолу до початку судом і в 1,5 - 2 рази (р<0,05) зменшували тривалість клоніко-тонічних судом.

Комбіноване введення антиоксидантів з трамадолом дозволило покращити його знеболювальну активність та усунути негативний вплив на ЦНС. Так, у інтактних тварин після введення комбінацій мелатоніну (50 мг/кг), кверцетину (5 мг/кг) або тіотриазоліну (25 мг/кг) з трамадолом (20 мг/кг) максимальна реакція на електробольовий вплив спостерігалася вже через 30 хвилин і була вищою за вихідну у дорослих тварин на 148 - 170% (р<0,05), у щурят - на 245 - 267% (р<0,05).

У тварин із ПСГМ максимальна анальгетична активність комбінацій трамадолу (20 мг/кг) з мелатоніном (50 мг/кг), кверцетином (5 мг/кг) та тіотриазоліном (25 мг/кг) (табл. 3), у відповідь на електрошкірне подразнення, спостерігалась через 30 хвилин після введення та достовірно перевищувала в 1,6 - 1,8 разу (р<0,05) початковий фон. Водночас комбінація трамадолу з антиоксидантами також була більш ефективною саме в ранньому віці і становила 250-276 % (р<0,05) (табл. 3).

Сполучення опіоїдного анальгетика з мелатоніном, кверцетином та тіотриазоліном призводило до значного зменшення його судомної активності. Так, найбільш ефективна комбінація у вигляді трамадолу (20 мг/кг) з тіотриазоліном (25 мг/кг), викликала у щурів збільшення на 44% (р<0,05) латентного періоду до початку судом та скорочення на 56% (р<0,05) тривалості клоніко-тонічних конвульсій.

Таблиця 3

Анальгетична активність комбінації тіотриазоліну з трамадолом за методом електрошкірного подразнення кореня хвоста у щурів різного віку

з підвищеною судомною готовністю мозку

№ групи	Показники	Больовий поріг (реакція вокалізації), мА
		ПФ	30 хв	60 хв	90 хв	120 хв
Дорослі	1.	М m	2,8 0,34	2,74 0,38	2,79 0,26	2,73 0,45	2,73 0,45
	2.	М m	2,93 0,21	8,05* 0,64	7,55* 0,5	6,9* 0,42	6,18* 0,3
Щурята	3.	М m	1,40 0,69	1,36 0,21	1,35 0,12	1,39 0,18	1,39 0,18
	4.	М m	1,47 0,12	5,53* 0,25	4,43* 0,19	3,73* 0,21	3,25* 0,19

Примітки: 1) * - р < 0,05 - порівняно з початковим фоном (ПФ);

2) Дорослі щури: 1 група - дистильована вода (контроль), 2 група - тіотриазолін

(25 мг/кг в.о) + трамадол (20 мг/кг в.о.);

3) 30-денні щурята: 3 група - дистильована вода (контроль), 4 група -

тіотриазолін ( 25 мг/кг в.о) + трамадол (20 мг/кг в.о.).

Введення досліджуваних комбінацій виявляло також позитивний вплив на окиснювально-антиоксидантний баланс у тварин різного віку при підвищеній судомній готовності мозку. Три запропоновані комбінації: трамадол + тіотриазолін, трамадол + мелатонін, трамадол + кверцетин у дорослих тварин знижували концентрацію МДА, як у стовбурі головного мозку, так і в корі та гіпокампі, та вірогідно підвищували активність СОД у цих відділах мозку (на 30 - 50%). Ця ж закономірність реєструвалася і у статевонезрілих щурів, але була в меншій мірі виражена.

Наслідки впливу коразолових судом на нервову тканину виявлялися достовірним зростанням кількості апоптотичних і деструктивно змінених нейронів та їх процентної частки в клітинній структурі кори і зниженням щільності і площі гліальних клітин, а також зменшенням вмісту РНК (на 38,3%; р<0,05) в клітинах глії порівняно з інтактними тваринами, що можна розглядати як наслідок пригнічення морфофункціональної активності нейроцитів.

Гістоімунохімічні дослідження показали, що кількість с-Fos-позитивних нейронів у 5-му шарі сенсомоторної зони кори у щурів після проведення коразолового тесту була на 62% (р<0,05) нижчою, ніж у щурів інтактної групи, що свідчило про пригнічення експресії генів раннього реагування c-fos. Також було виявлено зниження антиапоптотичного білка Bcl-2 в нейронах 5-го шару сенсомоторної зони кори у тварин із пароксизмами (на 66,6%; р<0,05), що свідчило про ініціювання нейроапоптозу.

Сумісне введення трамадолу і тіотриазоліну при ПСГМ знижувало кількість апоптотичних нейроцитів (на 29,8%; р<0,05) у відділах мозку щурів, підвищувало щільність гліальних клітин (на 20%; р<0,05), площу їх тіл (на 11,5%; р<0,05) та вміст РНК (на 25,4%; р<0,05). Дана комбінація викликала збільшення числа Fos-позитивних нейронів (на 27,3%; р<0,05) та приводила до підвищення антиапоптотичного білка Вcl-2 у нейронах 5-го шару сенсомоторної зони кори, про що свідчило зниження кількості Bcl-2-позитивних нейронів (на 9,4%; р<0,05), в порівнянні з контрольною групою тварин.

...