Матеріал та методи дослідження. Матеріал дослідницької роботи склали 130 хворих з АК ПС та ушкодженнями РМП, обстежених за методом ЕПДФ, зокрема з АК ПС - 102 особи, у т.ч. 81 жінка та 21 чоловік віком від 32 до 72 років і 28 хворих з ушкодженнями РМП, у т.ч. 17 жінок та 11 - чоловіків 18-74 років.

Стан ВНС у хворих з патологією ПСПС за методом ЕПДФ дослідили у 98 хворих: 77 - з АК ПС та 21 - з ушкодженнями РМП, у т.ч. у 73 жінок та 25 чоловіків віком 18-74 роки.

Дослідження за методом ЕПДФ (неінвазійною експрес-методикою) було проведено всім хворим з патологією ПСПС у лабораторії функціональної діагностики ДУ ІТО АМНУ з використанням апарату INTA-сом-VOLL з комп'ютерним забезпеченням (Україна).

Визначали електричний (енергетичний) потенціал або електропровідність біологічно-активних точок (БАТ) відповідних органів і систем: при надмірній функції (гіперенергетичному стані) органу чи системи електропровідність БАТ підвищувалася, що свідчило про наявність та ступінь інтенсивності запального процесу, а при недостатній функції (гіпоенергетичному стані) електропровідність БАТ знижуваласяся, що свідчило про наявність та ступінь інтенсивності дегенеративного процесу.

Реєстрували кількісні значення показників вимірів за Р.Фоллем в умовних одиницях (УО): нормотонічний показник - 50-65 УО; підгостра стадія запалення (ПСЗ) - 66-75 УО; гострий локальний запальний процес із залученням обмеженої частини органу або системи організму (ГЗПл) - 76-85 УО; гострий тотальний запальний процес із залученням всього органу чи системи (ГЗПт) - 86-100 УО; початкова стадія дегенерації (ПСД) - 49-36 УО; прогресуючий дегенеративний процес (ПДП) - 35-26 УО; виражений дегенеративний процес з розвитком грубої деструкції тканини та можливістю виникнення неопластичних процесів (ВДП) - 25-0 УО, а також значення показника виміру БАТ гіпоталамусу (інтеграційного центру ВНС) для визначення стану ВНС (гіпертонус симпатичного або парасимпатичного відділів): нормотонічний показник БАТ гіпоталамусу - 70-80 УО; менше 70 УО - парасимпатикотонія (ваготонія), більше 80 УО - симпатикотонія.

На основі методу ЕПДФ з урахуванням етіологічних та патогенетичних факторів було розроблено схему обстеження хворих із АК ПС та ушкодженнями РМП.

Для оцінки ефективності консервативного та оперативного лікування обстежено 95 хворих до та після лікування, у т.ч. з АК ПС - 74 та з ушкодженнями РМП - 21 хворий, у т.ч. 70 осіб жіночої та 25 - чоловічої статі віком 18-74 роки.

Для об'єктивної оцінки результатів лікування було розроблено кількісні критерії на основі стадій патологічного процесу за Р.Фоллем, у даному випадку - запалення: ПСЗ (66-75 УО), ГЗПл (76-85 УО), ГЗПт (86-100 УО) та нормотонії (50-65 УО), які було визначено до та після лікування. Дані критерії було позначено як відмінний, добрий, задовільний та незадовільний результати лікування. Отже, перехід будь-якої стадії запалення за Р.Фоллем (ПСЗ, ГЗПл або ГЗПт) до норми вважався відмінним результатом; перехід ГЗПл до ПСЗ, а ГЗПт до ПСЗ і ГЗПл - добрим результатом; незмінність стадій (ПСЗ-ПСЗ, ГЗПл-ГЗПл, ГЗПт-ГЗПт) - задовільним результатом. Прогресування ж запального процесу, а саме перехід ПСЗ до ГЗПл або ГЗПт, а ГЗПл до ГЗПт та якщо при вихідній ГЗПт значення показника виміру після лікування стало більше, позначали як незадовільний результат.

УЗД проведено 62 хворим, у т. ч. 47 - з АК ПС та 15 - з ушкодженнями РМП віком 18-73 роки з використанням апарату “Sonoline G 50” фірми “Siemens” (Німеччина) з мультичастотним датчиком. Оглядове УЗД виконували у статичному та динамічному положенні плечових суглобів за загальноприйнятою методикою. При проведенні оцінки зображення застосовано уніфіковані поняття величини ехо-сигналу та його ехо-інтенсивності. Різні анатомічні структури позначали як ехопозитивні, ехонегативні та середньоехогенні з наявністю або без перерви контуру. Обстеження виконували в стандартних проекціях (прямій, поздовжній та поперечній), оцінювали симетричні ділянки ураженого та здорового плечового суглоба (ПС), звертали увагу на наявність ультразвукових артефактів, якими вважали недиференційовані структури.

У хворих з АК ПС при статичному дослідженні визначали: наявність теносиновіїту довгої голівки двоголового м'язу (ДГДМ), потовщення капсули ПС у зоні ротаторного інтервалу, а у хворих з ушкодженнями РМП - наявність повних або часткових ушкоджень. При динамічному дослідженні визначали порушення артикуляції в субакроміальному суглобі або т.з. псевдоімпінджмент-синдром.

У хворих з ушкодженнями РМП досліджували наявність цілісності або розміри та локалізацію розривів, про що свідчили перерви контурів досліджуваних структур, а також синдром субакроміального конфлікту (імпінджмент-синдром).

ЕМГ проведено 35 хворим з АК ПС віком 45-72 роки з використанням електроміографа “NeuroScreen” фірми “Toennies” (Німеччина). Застосовували стандартні методики: стимуляційну ЕМГ - реєстрація потенціалу дії (М-відповідь) дельтоподібного м'язу при стимуляції плечового сплетіння у точці Ерба та голкову ЕМГ дельтоподібного м'язу з використанням концентричних голкових електродів; реєстрацію сумарної електроміограми максимального довільного скорочення дельтоподібного м'язу за допомогою голкових та нашкірних електродів.

Оцінювали параметри М-відповіді (латентний період - у мілісекундах (мс), амплітуду - в мілівольтах (мкВ); сумарної ЕМГ (активність - мілісекунд за 1 с (мс/с), середню амплітуду - мкВ). Всі абсолютні ЕМГ-показники представляли у відсотковому співвідношенні до норми. За показники норми приймали аналогічні ЕМГ-показники неураженого м'язу з протилежного боку. Голкова ЕМГ полягала у дослідженні спонтанної активності в стані спокою та оцінці параметрів потенціалів рухових одиниць при мінімальному довільному скороченні (амплітуда в мкВ, тривалість в мс та кількість фаз).

ДІТ проведено 70 хворим, у т.ч. 49 - з АК ПС та 21 - з ушкодженнями РМП віком 18-74 роки за допомогою тепловізора „Райдуга-ТВЦ-01” (Україна) з комп'ютерною обробкою sit infra.

Вимірювали локальні зміни температури шкіри над ураженими ПСПС дистанційно шляхом реєстрації власного випромінювання локальних ділянок шкіри в інфрачервоному діапазоні оптичного спектру, з визначенням інтенсивності проявів запалення або дегенерації: при запальному процесі реєстрували локальне підвищення (гіпертермію), при дегенеративному - локальне зниження температури (гіпотермією).

Аналіз отриманих термозображень проводили за якісними показниками та оцінювали: наявність або відсутність симетричності розподілу температур на здоровому та ураженому ПС; наявність і локалізацію зон підвищеного інфрачервоного зображення; температурний рельєф в обстежуваній області (ступінь однорідності патологічних зон, плямистість, чіткість або розмитість контурів).

З метою порівняльної характеристики досліджень стану ВНС за методами ЕПДФ і САВСР (на базі відділу фізіології та патології опорно-рухового апарату ДУ “Інститут геронтології АМН України” за допомогою апарату “Кардіоспектр” (Україна) обстежено додаткову (1) та контрольну (2) групи хворих по 20 осіб у кожній. 1 групу склали хворі з АК ПС та ушкодженнями РМП. З них з АК ПС - 14 хворих, зокрема, 11 осіб жіночої та 3 - чоловічої статі та 6 осіб з ушкодженнями РМП, у т.ч. 5 жінок і 1 чоловік віком 47-73 роки. 2 групу склали хворі з іншою ортопедичною патологією: остеохондрозом хребта - 13, ревматоїдним артритом та остеоартрозом колінних суглобів - 2, подагричним артритом, гонартрозом колінних суглобів, системним остеопорозом - по 1 особі, у т. ч. 18 осіб жіночої та 2 - чоловічої статі 37-73 років.

Варіабельність серцевого ритму визначали за стаціонарними 240 послідовними RR-інтервалами електрокардіограми, аналізували потужність спектра у таких частотних діапазонах:

- високі частоти (High Frequency - HF) - 0,15-0,40 Гц; потужність у даному діапазоні залежить від коливань парасимпатичного тонусу ВНС;

- низькі частоти (Low Frequency - LF) - 0,04-0,15 Гц; відомі дві інтерпретації зазначеного показника: 1) на потужність у даному діапазоні впливає зміна тонусу як симпатичного, так і парасимпатичного відділу ВНС; 2) потужність у діапазоні LF може відображати активність симпатичного відділу;

- надзвичайно низькі частоти (Very Low Frequency - VLF) - 0,03-0,04 Гц; потужність у цьому діапазоні залежить від активності нейрогуморальних систем (ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, концентрації адреналіну та норадреналіну в крові), систем терморегуляції.

Переважання активності симпатичного або парасимпатичного відділів ВНС визначали за процентним вкладом кожного компонента в загальну потужність спектра кардіоритмограми:

% p LF = p LF/pR-Rx100

% p VLF = p VLF/p R-Rx100

% p HF = p HF/p R-Rx100,

де p R-R = p LF + p VLF + p HF; р - потужність.

Відносний вклад p LF та p VLF у загальний спектр більше 85 % розцінювали як виражений гіпертонус, а 50-64,9 % - як помірну перевагу симпатичного впливу на серцевий ритм, більше 68 % - як виражений гіпертонус парасимпатичного відділу ВНС.

Симпатико-парасимпатичний баланс визначали за величиною співвідношення потужностей LF і HF компонентів (у нормі LF/HF складає 1,2-2,0; збільшення величини зазначеного показника свідчило про дисбаланс ВНС з переважною активацією симпатичного відділу).

За методом кореляційного аналізу оцінювали взаємозв'язок між станом ПСПС та станом певних органів і систем організму хворого, що у значній мірі впливають на патологію ПСПС. Визначення оцінок взаємозв'язку обчислювали як коефіцієнти кореляції - r між різними станами органо-тканинних утворень (x) і ПСПС (y) за допомогою програми Microsoft Excel 2000 за формулою:

де , - середні значення величин х і у.

Метод системного аналізу дав змогу проаналізувати велику кількість інформативних показників, одержаних при обстеженні хворих за методом ЕПДФ, всі компоненти складної системи розглядалися як одне ціле і тільки у взаємозв'язку одне з одним. У зв'язку з цим, розроблену на основі методу ЕПДФ схему обстеження хворих з патологією ПСПС, можна розглядати як ідеальну модель для застосування методу системного аналізу.

З метою статистичної обробки інформації використовували комп'ютерну програму «Statistica 6» для: проведення порівняльної характеристики стану ВНС за методами ЕПДФ та САВСР (регресійний аналіз); визначення зв'язку між показником вегетативної регуляції (ПВР) за Р.Фоллем та основними показниками САВСР; оцінки впливу розподілу хворих з патологією ПСПС за ПВР за Р.Фоллем на показники САВСР (однофакторний дисперсійний аналіз Anova, відмінності в параметрах визначали за критерієм Шеффе).

Результати досліджень за методом ЕПДФ з метою проведення оцінки ефективності лікування хворих з патологією ПСПС, було оброблено за допомогою методу непараметричної статистики із застосуванням критерію Вілкоксона-Манна-Уітні з обчисленням М (середньої величини); ± m (середня помилка середньої) та критерію достовірності - p. При значенні р > 0,5 результати вважалися недостовірними, а при значенні р < 0,5 ступінь достовірності вважалася вищою.

Результати дослідження та їх обговорення. З метою вирішення основних задач дослідження, на основі методу ЕПДФ з урахуванням етіологічних та патогенетичних факторів, на підставі підбору відповідних каналів і БАТ було розроблено схему обстеження хворих із патологією ПСПС: канал суглобової дегенерації (БАТ ПСПС, БАТ суглобів 1 - 2 шийних хребців); канал нервової дегенерації (БАТ шийного та грудного відділів спинного мозку, судин мозку, парасимпатичних гангліїв голови, черепно-мозкових нервів); канал судино-лімфатичний; канал алергії та імунітету; канал cудинно-паренхіматозно-епітеліальної дегенерації (БАТ аутоімунних процесів); канал ендокринний (БАТ гіпоталамусу, шийних вузлів симпатичного стовбура, щитовидної залози); канал серця; канал тонкої кишки (БАТ імунітету, шийного відділу хребта); канал селезінки та підшлункової залози; канал печінки; канал шлунку; канал жовчного міхура.

За допомогою методу ЕПДФ в уражених ПСПС у хворих з АК ПС та ушкодженнями РМП кількісно було визначено наявність, характер патологічних змін (запальний або дегенеративний) та ступінь їх вираженості (інтенсивності) за стадіями за Р.Фоллем.

Так, згідно результатів обстеження БАТ ПСПС каналу суглобової дегенерації, у переважної більшості хворих з АК ПС було визначено запальний характер патологічного процесу різного ступеня вираженості у вигляді: підгострої стадії запалення (ПСЗ), гострого локального запального процесу (ГЗПл) та гострого тотального запального процесу (ГЗПт), а дегенеративні зміни - у вигляді початкової стадії дегенерації (ПСД) було встановлено тільки у 3 хворих. Зокрема, з 64 осіб з первинним АК ПС, ПСЗ було визначено у 20 (31,25 %), ГЗПл - у 22 (34,38 %), ГЗПт - у 19 (29,68 %), а ПСД - у 3 (4,69 %) хворих.

Із 38 обстежених хворих із вторинним АК ПС, ПСЗ було визначено у 10 (26,31 %), ГЗПл - у 20 (52,64 %), ГЗПт - у 7 (18,42 %), а ПСД - у 1 (2,63 %) хворої.

Серед 28 хворих з ушкодженнями РМП на БАТ ПСПС було визначено виключно запальний характер патологічного процесу у вигляді ПСЗ, ГЗПл та ГЗПт. Так, ПСЗ відмічалося у 8 (28,57 %), ГЗПл - у 15 (53,57 %), а ГЗПт - у 5 (17,85 %) хворих. Дегенеративних змін не було виявлено у жодного хворого.

Виходячи із зазначеного, очевидно, що у більшості хворих із АК ПС та ушкодженнями РМП запальний характер патологічних змін було представлено у вигляді ГЗПл.

Для всебічного вивчення патологічних змін в уражених ПСПС та з метою порівняльної характеристики поряд з методом ЕПДФ було застосовано методи УЗД, ЕМГ та ДІТ.

При обстеженні хворих з АК ПС за методом УЗД у найбільш чисельної групи визначено, й тим самим підтверджено наявність характерних ознак патології в уражених ПСПС порівняно з неураженими, а саме: теносиновіїт ДГДМ у 43 (91,5 %), потовщення капсули ПС у 35 (74,5 %) та порушення (відсутність) артикуляції в субакроміальному суглобі (псевдоімпінджмент синдром) у 45 (95,7 %) хворих. Серед 15 хворих з ушкодженнями РМП також визначено основні ознаки даної патології, зокрема, наявність часткових ушкоджень РМП у 12 (80 %) та ССК у всіх обстежених хворих. Повних ушкоджень РМП не було виявлено у жодного хворого.

При порівнянні результатів обстеження хворих із патологією ПСПС, що було одержано за допомогою методів ЕПДФ та УЗД, підтверджено, що однією з основних складових патогенезу зазначених захворювань є наявність запального процесу. Відомо, що застосування методу УЗД дає змогу якісної, тобто, структурної характеристики стану досліджуваних органів і систем. Дані, що було одержано за методом ЕПДФ, дають змогу кількісним шляхом встановити, що визначені при проведенні УЗД структурні зміни (якісні) у ПСПС відбувалися на грунті визначеного у чисельному значенні (кількісно) запального процесу різного ступеня вираженості у вигляді тієї чи іншої стадії запалення за Р.Фоллем (ПСЗ, ГЗПл або ГЗПт).

Встановлено, що у всіх обстежених за методом ЕМГ хворих значення показників вимірів БАТ ПСПС за методом ЕПДФ було підвищено у середньому до 78,8 ? 1,3 при нормі 50-65 УО, що свідчило про наявність запального процесу різної інтенсивності: ПСЗ - у 14 (40 %), у середньому 71,4 ? 6,4; ГЗПл - у 13 (37,14 %), у середньому 80,3 ? 1,4 та ГЗПт - у 8 (22,85 %) хворих, у середньому 89,3 ? 1,6.

Серед 18 хворих, обстежених за методом стимуляційної ЕМГ, у 16 (88,9 %) було виявлено вірогідне зменшення амплітуди М-відповіді дельтоподібного м'язу на хворій кінцівці (p < 0,01), яка в середньому становила 64,6 ± 6,4 % норми. При цьому у 7 (38,9 %) хворих зменшення цього показника перевищувало 50 %.

При обстеженні за допомогою голкової ЕМГ, 17 хворих було поділено на дві групи (І групу обстежено за допомогою голкових електродів, ІІ - нашкірних): у 9 (59,94 %) осіб І та у 8 (47,05 %) ІІ груп відзначалося вірогідне зниження показника активності сумарної електроміограми дельтоподібного м'язу на ураженому боці (p < 0,01). У хворих І групи амплітуда М-відповіді складала 70,6 ? 9,5 % норми, а активність була зниженою та у середньому становила 49,2 ? 5 % норми. У хворих ІІ групи активність була значно нижчою, ніж у І групі та в середньому становила 9,3 ? 3,6 % норми, а амплітуда М-відповіді була меншою (55,1 ? 8,5 % норми). Зниження відповідних ЕМГ-показників дельтоподібного м'язу пов'язано з гіпотрофією внаслідок бездіяльності та обмеження рухів і рефлекторними змінами.

Слід зауважити, що у всіх 8 хворих ІІ групи за методом ЕПДФ було визначено ГЗПт - найбільшу за інтенсивністю стадію запалення, і саме у цій групі було одержано зворотній кореляційний зв'язок між показниками амплітуди М-відповіді та значеннями показників вимірів за Р. Фоллем (r = -0,68), тобто найменша амплітуда М-відповіді відповідала найбільшому значенню показника. плечовий суглоб патологічний серцевий

Отже, електроміографічні зміни нейродистрофічного (дегенеративного) характеру у дельтоподібному м'язі визначено на тлі запальних змін за Р. Фоллем, що в свою чергу свідчить про те, що при ураженнях ПСПС у хворих із АК ПС водночас можуть відбуватися як дегенеративні, так і запальні зміни, причому останні бувають інтенсивно виражені навіть у стадії формування контрактур. Це дослідження дало змогу розширити існуючі уявлення про патогенез АК ПС на різних етапах перебігу захворювання, що є важливим для вибору найбільш ефективної тактики лікування.

Для проведення порівняння результатів дослідження ЕПДФ та ДІТ у 70 хворих з патологією ПСПС було визначено зміни температури шкіри (при нормі +34-42оС ? 0,1оС) різної інтенсивності в залежності від стадії патологічного процесу за Р.Фоллем. Було встановлено, що ПСЗ, яку було визначено у 19 (27,2 %) хворих термографічно відповідало помірне підвищення температури шкіри у межах 33,7-34,3оС у зоні проекції ПСПС та наявність гетерогенної структури тканин з одиничними термовключеннями підвищеної інтенсивності. При ГЗПл у 22 (31,4 %) хворих гіпертермія була більш інтенсивною в зоні проекції ураженого ПС, температура в зоні термоаномалії була в межах 34,0-38,5оС, контури гіпертермії були чітко визначені, а структура тканини була гомогенною. ГЗПт у 26 (37,1 %) хворих термографічно характеризувалася розлитою інтенсивною гіпертермією у вигляді вогнища без чітко окресленого контуру, що охоплювала навіть прилеглі ділянки шийного відділу хребта, температура при цьому становила 35,0-39оС, структура тканин була неоднорідною. При ПСД у 3 (4,3 %) хворих над ділянками ПС та шийного відділу хребта відзначали помірну гіпертермією в межах 33,0-33,2оС, гетерогенну структуру тканин з нечіткими контурами. У дистальних відділах верхньої кінцівки (проекція передпліччя та кисті) було відзначено виражену гіпотермію в межах 23-25оС (симптом “рукавички”).

Тобто, результати дослідження за методом ДІТ повністю відображали результати, одержані за методом ЕПДФ, а саме, в залежності від інтенсивності запального або дегенеративного процесів по стадіях за Р.Фоллем відбувалися й відповідні зміни температури шкіри.

За допомогою методу ЕПДФ було досліджено стан ВНС шляхом визначення варіанту нормотонії, гіпертонусу симпатичної (симпатикотонії) або парасимпатичної (ваготонії) нервової системи при реєстрації відповідних значень показника БАТ гіпоталамусу (інтеграційного центру ВНС, ПВР за Р.Фоллем.

Під час проведення дослідження стану ВНС за методом ЕПДФ, поряд з визначенням симетричних порушень стану ВНС праворуч та ліворуч (симетричні симпатикотонія або ваготонія), особливу увагу привернула наявність неоднорідності значень показників вимірів у симетричних БАТ гіпоталамусу (якщо з одного боку визначалася нормотонія, а з іншого - симпатикотонія або ваготонія), що було позначено як вегетативні асиметрії (асиметричні симпатикотонія або ваготонія). Слід зауважити, що одержані результати досліджень стану ВНС у всіх обстежених хворих повністю співпадали з даними анамнезу, зокрема, у тому, що особи з симпатикотонією або ваготонією страждали на гіпертонію або гіпотонію та приймали відповідні препарати.

Тобто, досліджуючи стан ВНС за методом ЕПДФ, встановлено наявність симетричних або асиметричних вегетативних порушень у переважної більшості (92,3 %) хворих із патологією ПСПС, зокрема, визначено перевагу тонусу симпатичної нервової системи у 55,9 % з них, що повністю підтверджує літературні дані про саме симпатичний генез зазначеної патології. Асиметричну симпатикотонію визначено теж у більшості (63,6 %) хворих.

При порівнянні результатів досліджень за методами ЕПДФ і САВСР встановлено, що у хворих додаткової (35 %) з патологією ПСПС та контрольної (10 %) з іншою ортопедичною патологією груп з ваготонією, яку визначено за допомогою методу ЕПДФ, за методом САВСР зареєстровано збільшення потужності коливань у спектрі високих частот, що теж характеризує тонус парасимпатичного відділу ВНС. Тобто, наявність парасимпатикотонії (ваготонії) за Р.Фоллем повністю співпадала з наявністю парасимпатикотонії за САВСР.

Встановлено вірогідний зв'язок між ПВР за Р.Фоллем та показником потужності тільки високочастотного спектру (r = 0,45; р = 0,046), що характеризує тонус парасимпатичного відділу ВНС за методом САВСР.

Але при подальшому співставленні даних зазначених досліджень було виявлено розбіжності, а саме, встановлено, що у хворих додаткової (46,6 %) та контрольної (44,4 %) груп з симпатикотонією, яку визначено за допомогою методу ЕПДФ, за методом САВСР зареєстровано помірне зниження парасимпатичної активності (помірне збільшення потужності коливань у спектрі низьких частот), що характеризує тонус симпатичного відділу ВНС. Тобто, наявність симпатикотонії за Р.Фоллем у більшій мірі не співпадала з наявністю симпатикотонії за САВСР.

Також було встановлено, що симпатикотонії, яку визначено за методом ЕПДФ у інших хворих додаткової (53,8 %) та контрольної (55,5 %) груп, за методом САВСР відповідала ваготонія (сильне підвищення парасимпатичної активності), а саме, збільшення потужності коливань у спектрі високих частот, що характеризує тонус парасимпатичного відділу ВНС. Тобто, у хворих із симпатикотонією за Р.Фоллем, за САВСР симпатикотонії визначено не було.

Вірогідного ж зв'язку між ПВР за Р.Фоллем та показником потужності низькочастотного спектру, що характеризує перевагу симпатичного відділу ВНС за методом САВСР, визначено не було.

На нашу думку, такі розбіжності, які було виявлено в процесі дослідження стану ВНС за допомогою методів ЕПДФ і САВСР, може бути пов'язано з принципово різними засобами одержання інформації про стан ВНС. Так, метод САВСР дає змогу кількісної, але непрямої характеристики активності симпатичної або парасимпатичної нервової системи через їх вплив на функцію синусного вузла шляхом аналізу послідовних R-R інтервалів електрокардіограми при реєстрації додаткових серцевих скорочень та порушень серцевого ритму. Щодо визначення стану ВНС за методом ЕПДФ важливо відмітити, що воно відбувається шляхом кількісної реєстрації показників вимірів праворуч та ліворуч при прямому, безпосередньому контакті з БАТ інтеграційного центру ВНС - гіпоталамусу, передній відділ якого, як відомо, відповідає за перевагу парасимпатичної, а задній - симпатичної нервової системи.

Таким чином, результати досліджень стану ВНС, які було проведено за допомогою методів САВСР та ЕПДФ у всіх обстежених хворих, свідчать про більш високі специфічність та інформативність останнього.

Оскільки розроблена схема обстеження хворих із патологією ПСПС дає змогу всебічно характеризувати стан хворого за значеннями показників вимірів не тільки ПСПС, але й різних органів і систем, що залучено до зазначеної патології, було проведено дослідження взамозв'язку (кореляційний аналіз) між станом ПСПС і станом певних органів і систем у 95 хворих на підставі визначених стадій запалення за Р.Фоллем.

В результаті проведеного дослідження найбільш високий коефіцієнт кореляції було виявлено між станом уражених ПСПС та станом периартикулярних структур суглобів 1-2 шийних хребців (r = 0,68-0,90) при всіх стадіях запалення, які було визначено за методом ЕПДФ. Високі коефіцієнти кореляції було одержано при оцінці взаємозв'язку стану ПСПС зі станом: шийного відділу хребта ( r = 0,75) при ГЗПт; гіпоталамусу (r = 0,79) при ГЗПт; шийних вузлів симпатичного стовбура (r = 0,73), черепно-мозкових нервів (r = 0,68) та аутоімунних процесів (r = 0,87) при ГЗПт. Кореляційний зв'язок також було визначено зі станом підшлункової залози, шлунку, печінки, жовчного міхура, а також з порушеннями функції каналу алергії та імунітету(від r = 0,54 до r = 0,88) при ГЗПл та ГЗПт.

Між ураженими ПСПС та станом органів і систем було встановлено зростання коефіцієнтів кореляції в залежності від інтенсивності запального процесу (від ПСЗ до ГЗПт), зокрема, найбільш високий коефіцієнт кореляції визначено між станом ПСПС та станом периартикулярних структур суглобів 1 - 2 шийних хребців при ГЗПт.

Використовуючи унікальну можливість методу ЕПДФ одночасно досліджувати стан багатьох органів і систем хворого, що дає змогу для прийняття правильного рішення щодо вибору комплексних діагностично-лікувальних заходів, нами було застосовано метод системного аналізу (багатокритеріальної оптимізації) для математичного обґрунтування результатів дослідження за методом ЕПДФ та створення математичної моделі стану хворого в цілому.

Виходячи із можливостей методу ЕПДФ та враховуючи необхідність застосування нових об'єктивних кількісних методів оцінки ефективності лікування у хворих, у т.ч. з патологією ПСПС, було розроблено відповідні критерії (добрі, відмінні, задовільні та незадовільні результати лікування) на основі 3 зазначених вище стадій запального процесу за Р.Фоллем. Аналізуючи співставлення результатів проведеного дослідження до та після лікування у 95 хворих, встановлено, що у переважної більшості хворих (75,8 %) відзначалася позитивна динаміка лікування (добрі та відмінні результати). За допомогою проведеної статистичної обробки одержаних за методом ЕПДФ даних було підтверджено високу достовірність результатів дослідження за Р.Фоллем (від р < 0,05 до р < 0,005).

З огляду на зазначене очевидно, що застосування методу ЕПДФ у хворих із патологією ПСПС надало змогу одержати нові діагностичні дані для розширення існуючих уявлень про патогенез та особливості перебігу АК ПС та ушкоджень РМП. Таким чином, аналіз результатів проведених досліджень за допомогою методу ЕПДФ у хворих із захворюваннями та ушкодженнями ПСПС продемонстрував значні інформативні можливості та перспективи широкого застосування даного методу з метою удосконалення та підвищення ефективності комплексу діагностичних заходів при зазначеній патології.

ВИСНОВКИ

Особистий внесок автора полягає у проведенні досліджень за методом електропунктурної діагностики Р.Фолля та аналізі одержаних результатів.

Особистий внесок автора полягає у проведенні досліджень за методом електропунктурної діагностики Р.Фолля та аналізу одержаних результатів.